НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ФІНАНСОВИЙ ІНСТИТУТ

ПРИ МІНІСТЕРСТВІ ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

Павлюк Сергій Миколайович

УДК 336.71 (477)

Формування ресурсів комерційних банків

Спеціальність 08.04.01 – фінанси, грошовий обіг і кредит

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Науково-дослідному фінансовому інституті при

Міністерстві фінансів України.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки

і техніки України

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Міщенко Володимир Іванович,

директор Центру наукових досліджень

Національного банку України;

кандидат економічних наук, доцент

Циганова Надія Вікторівна,

доцент кафедри банківської справи Київського національного

торговельно-економічного університету.

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

кафедра фінансів, грошового обігу і кредиту, м. Київ.

Захист відбудеться “31травня 2005 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.853.01 Науково-дослідного фінансового інституту при Міністерстві фінансів України за адресою: 01103, м. Київ, бульв. Дружби народів, 28, кімн. 221.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Науково-дослідного фінансового інституту при Міністерстві фінансів України за адресою: 01103, м. Київ, бульв. Дружби народів, 28.

Автореферат розіслано 29 квітня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук, доцент С.С. Гасанов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Основна мета стратегії макроекономічної політики – забезпечення умов стійкого довготривалого зростання, яке сприяло б структурно-інноваційній та соціальній переорієнтації економіки. Це потребує значних вкладень у реальний сектор економіки. Водночас банківська система не може здійснювати кредитування у великих розмірах, не володіючи відповідними ресурсами. Обсяг ресурсів комерційних банків визначає їхній попит на фінансовому ринку й безпосередньо впливає на розмір процентних ставок як за пасивними, так і за активними операціями.

Актуальність теми. Проблеми ресурсного забезпечення діяльності комерційних банків, залежності між обсягом, складом ресурсів та досягнутими результатами діяльності актуалізовані сучасними динамічними процесами розвитку економіки, функціонуванням суб’єктів господарювання. Банківська система має володіти сукупністю ресурсів, достатніх для кредитування потреб суб’єктів господарської діяльності, формування відповідних резервів, підтримки власної ліквідності. Зміцнення ресурсного потенціалу комерційних банків є передумовою пожвавлення інвестиційної активності та забезпечення сталого економічного зростання.

У зв’язку з цим комплексна розробка теоретичних і практичних положень, що розкривають зміст ресурсів комерційного банку, механізм їх формування, є важливою й актуальною проблемою в сучасній банківській системі України.

Тому цілком очевидно, що питання формування ресурсів комерційних банків, оптимізації їхньої структури ставить перед економічною наукою і практикою низку складних проблем, які потребують наукового осмислення й практичного розв’язання. Значний внесок в опрацювання цих проблем зробили вітчизняні вчені М.Д. Алексеєнко, З.М. Васильченко, О.В. Васюренко, А.П. Вожжов, А.І. Гриценко, А.С. Гальчинський, О.В. Дзюблюк, О.Д. Заруба, О.І. Кірєєв, В.І. Міщенко, А.М. Мороз, К.Є. Раєвський, М.І. Савлук, а також російські вчені Є.Ф. Жуков, В.В. Кисельов, Ю.М. Коробов, А.М. Косой, В.І. Колесников, Л.П. Кролівецька, О.І. Лаврушин, Г.С. Панова, А.М. Проскурін, В.М. Усоскін. Варто виділити праці західних вчених: Е. Гілла, Е.Дж. Долана, Р. Коттера, Д. Полфремана, Ж. Рівуара, Е. Ріда, П. Роуза, Дж.Ф. Сінкі, Р. Сміта, Ф. Форда та ін.

Однак у роботах згаданих авторів відсутнє комплексне дослідження проблем формування ресурсів комерційних банків в умовах перехідної економіки, яке розкривало б як теоретичні аспекти, так і методологічні підходи та практичні узагальнення й пропозиції. Актуальність, науково-теоретична та практична значущість цих проблем, недостатнє їх вивчення зумовили вибір теми, мету і завдання дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою науково-дослідної роботи відділу фінансових ринків та фінансових послуг Науково-дослідного фінансового інституту при Міністерстві фінансів України “Проблеми та шляхи розвитку послуг фінансових посередників на фінансовому ринку України” (номер державної реєстрації 0102U006345). Автором проведено дослідження формування ресурсів комерційних банків у сучасних умовах трансформації економіки України, розроблено пропозиції щодо зміцнення й оптимізації ресурсної бази банків.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення ролі ресурсів банків, їх основних видів в умовах становлення ринкових відносин в Україні, механізму формування, розроблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення методів їх формування для забезпечення прибуткового, стабільного функціонування комерційного банку та банківської системи в цілому.

Досягнення поставленої мети зумовило вирішення таких завдань:–

дослідити теоретичні основи походження ресурсів комерційного банку і з’ясувати їхню сутність;–

виявити економічний зміст ресурсного потенціалу банку та фактори, що впливають на нього;–

розкрити сутність і функції власного капіталу як основи формування ресурсів банку, фундаменту його діяльності;–

розглянути механізм формування власного капіталу банку та розробити низку рекомендацій щодо його вдосконалення;–

узагальнити чинні методи оцінки власного капіталу і розробити методичні підходи до визначення його достатності;–

виявити стан та перспективи капіталізації комерційних банків;–

проаналізувати процес формування залучених і запозичених ресурсів банку і виробити науково обґрунтовані пропозиції щодо його вдосконалення;–

розробити пропозиції щодо забезпечення оптимальної структури джерел ресурсів банку.

Об’єктом дослідження є система формування ресурсів комерційних банків України.

Предметом дослідження є процеси та процедури формування ресурсів комерційних банків.

Методи дослідження. Теоретико-методологічну основу дисертації становлять фундаментальні положення зарубіжних та вітчизняних вчених про сутність і роль ресурсів комерційного банку у забезпеченні його стійкості, надійності, прибутковості.

У роботі використано методи системного аналізу формування ресурсів комерційних банків; методи конкретного і абстрактного – для вивчення організації і порядку формування ресурсів комерційних банків в цілому та кожної їхньої складової зокрема. Був застосований діалектичний метод пізнання, а також логічний та історичний методи – для розкриття процесів формування ресурсів комерційних банків у їхньому розвитку, взаємозв’язку та залежності. Метод порівняльного аналізу використано для порівняння ресурсної бази комерційних банків України та зарубіжних банків, метод економічного моделювання – для вдосконалення моделі забезпечення ресурсами комерційного банку і оптимізації їхньої структури. У ході написання роботи використано значну кількість економічної літератури, законодавчих і нормативних актів з питань формування ресурсів комерційних банків; статистичних матеріалів Національного банку України, Державного комітету статистики України.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у тому, що:

вперше:

· на основі теоретичного узагальнення різних підходів вітчизняних і зарубіжних вчених до сутності ресурсів комерційного банку обґрунтовано визначення цього поняття з точки зору виявлених критеріїв, яким воно повинно відповідати: джерел створення, мети, напрямів використання ресурсів, а також специфіки банку як організації, що здійснює розміщення мобілізованих на фінансовому ринку ресурсів з метою одержання доходу;

· здійснено теоретичне обґрунтування сутності ресурсного потенціалу комерційного банку, виявлено чинники макросередовища, мезорівня і внутрішні чинники, що впливають на нього; встановлено взаємозв’язок і відмінності понять “ресурси комерційного банку”, “ресурсний потенціал”, “ресурсна база комерційного банку”;

удосконалено:

· трактування власного капіталу банку, що відображає його основоположну роль у діяльності банку; виокремлені основні функції власного капіталу: оборотну, страхову, регулювальну, ресурсно-потенційну;

· методику розрахунку нормативу адекватності капіталу з урахуванням ризиків, пов’язаних з розривом за строками вкладення активів і залучення коштів, а також запропоновано узагальнений показник адекватності капіталу, який відображає загальний стан банківського капіталу;

· модель забезпечення ресурсами комерційного банку, яка охоплює всі елементи, що формують ресурсну базу і впливають на її побудову і використання;

отримало подальший розвиток:

· механізм залучення і запозичення ресурсів комерційними банками, зокрема, зміцнення депозитної бази банків через зростання довіри до держави, банківської системи через компенсацію втрачених заощаджень громадян; підвищення рівня захисту (гарантування) вкладів громадян; застосування ситуаційних моделей при роботі з клієнтами; ширшого використання векселів як вигідної форми залучення ресурсів; розвитку операцій РЕПО.

Практичне значення одержаних результатів. Основні результати дослідження розвивають як теоретичні, так і практичні засади механізму формування ресурсів комерційного банку. Вони можуть бути ефективно використані комерційними банками, зокрема, при вдосконаленні оцінки власного капіталу банку, організації і здійсненні управління пасивами банку в цілому.

Основні теоретичні положення, висновки й результати дослідження використані АКБ “Дністер“ (довідка № 1627 від 17.11.04); АКБ “Інтербанк“ (довідка № 137 від 20.01.05), під час викладання курсів “Банківська справа”, “Банківський менеджмент” на економічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка; при підготовці аналітичних матеріалів Науково-дослідного фінансового інституту при Міністерстві фінансів України (довідка № 57000/28-15/0011 від 11.01.05).

Особистий внесок здобувача полягає в обґрунтуванні сутності ресурсів комерційного банку, його ресурсного потенціалу, їх ролі і значення для функціонування комерційного банку в умовах переходу до ринкових відносин, визначенні основних напрямів вдосконалення формування ресурсів банку для забезпечення його стійкості та прибутковості. Наукові положення, висновки і рекомендації, які виносяться на захист, одержані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження оприлюднені на засіданні відділу фінансових ринків та фінансових послуг НДФІ при Міністерстві фінансів України, на методологічних семінарах аспірантів, науково-практичних конференціях: “Проблеми розвитку державних і місцевих фінансів”, м. Київ, травень 2004 р.; ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Фінансові механізми активізації підприємництва в Україні”, м. Львів, листопад 2004 р.; Всеукраїнській науковій конференції “Актуальні проблеми теорії та практики фінансів, грошового обігу і кредиту”, м. Київ, квітень 2004 р.

Публікації. Основні положення і зміст дисертації відображені в 6 індивідуальних публікаціях у фахових виданнях загальним обсягом 2,7 друк. арк.

Обсяг і структура дисертації. Робота викладена на 188 сторінках комп’ютерного тексту, складається зі вступу, 3 розділів, 8 параграфів, висновків, списку використаних літературних джерел із 157 найменувань, містить 25 таблиць, 15 рисунків, 10 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження, методологічну та інформаційну базу, наукову новизну, практичне значення роботи, відображено апробацію її результатів, особистий внесок здобувача.

У розділі 1 “Теоретичні засади формування ресурсів комерційних банків” розглянуто сутність ресурсів комерційного банку, економічну природу ресурсного потенціалу банку та власний капітал як основу формування ресурсів банку.

У процесі дослідження виявлено, що в економічній літературі існують різні трактування сутності банківських ресурсів, що пов’язано з поступовим пізнанням цієї категорії, різним розвитком її наукових досліджень в окремих країнах, зосередженням уваги декого з дослідників на окремих аспектах формування банківських ресурсів. На підставі аналізу наукових джерел виявлено критерії, яким має відповідати визначення поняття “ресурси комерційного банку”, а саме: джерела створення, мета, напрями використання ресурсів, а також специфіка банку як організації, що здійснює розміщення мобілізованих на фінансовому ринку ресурсів з метою одержання доходу. З урахуванням зазначених критеріїв банківські ресурси – це власні кошти банку (власний капітал), а також кошти, залучені та запозичені на фінансовому ринку, які використовуються для здійснення активних операцій та надання послуг з метою отримання прибутку. При цьому розмір прибутку має забезпечувати виплату дивідендів, створення резервів та розширення банківської діяльності. Такий підхід до розуміння поняття банківських ресурсів ставить за основу питання управління активами і пасивами для оптимального розв’язання проблеми “прибутковість – ліквідність”.

У роботі зауважено, що формування ресурсів комерційних банків відбувається шляхом здійснення ними пасивних операцій. Із розгляду сутності ресурсів комерційного банку випливає, що як пасиви банківського балансу, так і ресурси комерційного банку включають однакові складові. Проте аргументовано, що вони не еквівалентні: ресурси банку є часткою в пасиві балансу, яка залежить від певних чинників: фінансово-господарської діяльності банку, яка здійснюється за рахунок власних коштів; політики центрального банку у сфері грошово-кредитного регулювання, зокрема, норми обов’язкового резервування залучених банком коштів.

У дисертації висвітлено важливу роль пасивних операцій для комерційного банку, а також встановлено тісний взаємозв’язок пасивних і активних операцій банків: структура і характер пасивів багато в чому визначають можливості банку у проведенні активних операцій, водночас зміна політики банку у сфері кредитування може істотно впливати на обсяг і структуру ресурсів. Істотний вплив на взаємозв’язок активних і пасивних операцій здійснюють також операції центрального банку з переобліку векселів комерційних банків, кредитування комерційних банків, операції з цінними паперами.

Для оцінки джерел банківських ресурсів необхідно їх класифікувати. Автором проаналізовано різні підходи до класифікації ресурсів комерційних банків, побудованих на основі певних критеріїв і запропоновано класифікувати ресурси комерційних банків за такими критеріями: характером управління; їх стабільністю; типом контрагентів; дохідністю; валютою формування; типом ринку; джерелами утворення.

Сукупність ресурсів комерційного банку створює основу формування його ресурсного потенціалу, який передбачає, насамперед, можливості отримання джерел ресурсів, їхнього розвитку. У процесі дослідження констатовано практичну відсутність в економічній літературі трактування поняття “ресурсний потенціал банку”, хоча поняття “ресурсний потенціал підприємства” висвітлюється повною мірою.

Автором на підставі чіткого термінологічного трактування власне поняття “потенціал” та “ресурсний потенціал” як понять узагальнюючих дано визначення поняття “ресурсний потенціал банку”; показано взаємозв’язок і відмінності між ресурсами комерційного банку і його ресурсним потенціалом. У дисертації ресурсний потенціал банку визначається, по-перше, не просто сукупністю банківських ресурсів і можливостей їх формування, як подано в економічній літературі стосовно ресурсного потенціалу підприємства, а їхньою органічною єдністю. По-друге, у визначенні поняття “ресурсний потенціал банку” зазначається також, що потенційні можливості залучення і запозичення ресурсів реалізуються внаслідок проведення ефективної банківської діяльності. У такому разі під ефективною банківською діяльністю треба розуміти таку діяльність, унаслідок якої збільшується коло клієнтів і якість послуг, наданих банком, зростає його прибуток та забезпечується оптимальне поєднання ліквідності й дохідності банківських операцій.

Банківські ресурси становлять тільки частину ресурсного потенціалу банку і в цьому полягає їхній взаємозв’язок. Однак між ними існують істотні відмінності. Якщо банківські ресурси обмежуються сумою їхніх окремих видів, то ресурсний потенціал банку відображає можливості їхнього зростання. Отже, під терміном “ресурсний потенціал комерційного банку” запропоновано розуміти органічну єдність сукупності ресурсів комерційного банку, що перебувають у його розпорядженні та потенційних можливостей їхнього залучення і запозичення внаслідок проведення ефективної банківської діяльності. Науково обґрунтоване автором трактування ресурсного потенціалу банку сприятиме успішній оцінці наявних і потенційних можливостей у сфері надання банківських послуг; адекватному аналізу наявності чинників, необхідних для здійснення повномасштабної банківської діяльності та забезпечення комерційних банків певними видами ресурсів.

З метою ефективнішого виявлення і мобілізації резервів нарощування ресурсного потенціалу банку запропоновано розрізняти поняття “резерви”, “фактори”, шляхи реалізації резервів. Резерви – це невикористані можливості зростання ресурсного потенціалу комерційного банку. Процес перетворення можливостей зростання ресурсного потенціалу банку в дійсність є сенсом мобілізації резервів. Широке використання цих можливостей виступає як важливий фактор реалізації резервів.

Фактори – це процеси і явища, що мають місце в банківській діяльності, під впливом яких виникають і перебувають у русі резерви зростання банківського потенціалу. Глибокий аналіз факторів, що впливають на ефективність банківської діяльності та забезпечення комерційних банків необхідними ресурсами, можливості їх збільшення є надзвичайно важливим для оцінки ресурсного потенціалу комерційного банку та шляхів його зростання. У роботі виокремлено фактори макросередовища, мезорівня та внутрішні чинники, що впливають на ресурсний потенціал банку.

У ході дослідження з’ясовано взаємозв’язок понять “ресурси” та “ресурсна база” комерційного банку, запропоновано склад ресурсної бази. Співвідношення двох основних складових ресурсної бази комерційних банків – власного капіталу та зобов’язаннь наведено в табл. 1.

Таблиця 1

Структура ресурсної бази комерційних банків України та її динаміка, (%)*

Показники | 01.01.

1999 | 01.01.

2000 | 01.01.

2001 | 01.01.

2002 | 01.01.2003 | 01.01.

2004 | Власний капітал | 22,6 | 22,6 | 17,5 | 16,6 | 15,6 | 12,9 | Зобов’язання | 77,4 | 77,4 | 82,5 | 83,4 | 84,4 | 87,1 | Ресурсна база – всього | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 | * Розраховано за даними НБУ.

Дослідження засвідчило, що незважаючи на відносно невисоку частку у структурі ресурсної бази комерційних банків, власний капітал є фундаментом діяльності банку, основою його надійності, стійкості, безпеки. Власний капітал банку є базовим параметром для формування ресурсів як окремого комерційного банку, так і банківської системи в цілому. Саме тому належне місце в роботі відведено розкриттю його сутності та функцій. У зв’язку з тим, що в економічній літературі існують значні розбіжності у трактуванні власного капіталу, проаналізовано різні підходи до його тлумачення та здійснено їхнє групування. На підставі цього запропоновано його авторське визначення: власний капітал банку – це сукупність власних коштів банку (коштів, внесених власниками банку), що забезпечують його функціонування, відповідають певним вимогам, спроможних виконувати специфічні функції й давати дохід (прибуток). Таке визначення власного капіталу дає підстави об’єднати різні точки зору на власний капітал банку і відображає його величезну роль у діяльності банку.

З’ясовано вимоги, яким повинен відповідати власний капітал, а саме: права власності на банківські кошти; певна стабільність коштів. Провідна роль власного капіталу у формуванні ресурсів комерційного банку визначається тим, що він виконує життєво важливі для банку функції. На основі аналізу і теоретичних узагальнень поглядів різних вчених виділено такі функції власного капіталу банку: оборотну, страхову, регулювальну, ресурсно-потенційну.

Власний капітал виявляє оборотну функцію як вартість, авансовану в банківську діяльність, завдяки якій капітал банку може бути використаний як кредитний ресурс і, відповідно, давати дохід як втілення створюваної доданої вартості. Дослідженням аргументовано доцільність виділення страхової функції власного капіталу замість захисної. Назва цієї функції відображає те, що капітал покриває збитки банку лише в тому разі, коли всі інші способи й джерела покриття вичерпані.

Регулювальна функція виражається у можливості на основі відповідних показників шляхом скорочення чи нарощування власного капіталу, а також зміни його структури змінювати обсяг і профіль банківської діяльності. Ресурсно-потенційна функція полягає в тому, що капітал банків є первинним, базовим елементом формування їхніх ресурсів і дає змогу формувати ресурсний потенціал банку і банківської системи в цілому.

У розділі 2 “Механізм формування ресурсів комерційних банків” аналізуються процеси та тенденції формування власного капіталу банку, залучених та запозичених ресурсів, діяльність банку із забезпечення оптимальності структури джерел ресурсів банку.

Практично кожний аспект банківської діяльності прямо чи опосередковано пов’язаний з наявністю власного капіталу та його вартістю. Проблеми нарощування власного капіталу є ключовими для комерційних банків та банківської системи України в цілому. Дослідження показало, що основну частку власного капіталу банків за джерелами формування становить статутний капітал, питома вага якого має стійку тенденцію до збільшення і на 01.01.04 становила 63,1 % власного капіталу (табл. 2).

Таблиця 2

Структура власного капіталу банків України, %*

Показники | на 01.01.

1999 | на 01.01.

2000 | на 01.01.

2001 | на 01.01.

2002 | на 01.01.

2003 | на 01.01.

2004 | Власний капітал – усього, | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 | у тому числі: | статутний капітал | 49,4 | 51,7 | 59,9 | 57,8 | 60,1 | 63,1 | резервний капітал | 5,3 | 4,5 | 5,7 | 6,2 | 6,0 | 10,6 | результат минулих років | 27,8 | 22,1 | 23,6 | 19,2 | 15,6 | 8,2 | результат поточного року | 2,7 | 8,7– | 0,4 | 6,7 | 6,9 | 6,4 | інший капітал | 14,8 | 13,0 | 11,2 | 10,1 | 11,4 | 11,7 | * Розраховано за даними НБУ.

Статутний капітал є фундаментом власного капіталу, формування якого і починається зі створення статутного капіталу. Важливість статутного капіталу для банку підтверджується тим, що загалом позитивна динаміка капіталу українських банків переважно забезпечується завдяки такій його складовій, як статутний капітал. Дослідження засвідчило поступове зменшення кількості дрібних і середніх банківських установ за розміром статутного капіталу і, як наслідок, концентрацію капіталу у найбільших банках.

Пріоритетним напрямом зростання для більшості комерційних банків є капіталізація за рахунок нарощування статутного капіталу. Це, насамперед, стосується залучення додаткових внесків до статутного капіталу. У роботі аргументовано пропозицію щодо надання резидентам можливості (за умови наявності дозволу НБУ) здійснювати внески до статутного фонду також в іноземній валюті, а не тільки у гривнях. Варто дозволити банкам формувати статутні капітали внесенням в оплату матеріальних активів, а також облігацій державної позики, встановивши граничні розміри у їхньому статутному капіталі.

Дослідженням встановлено, що на практиці для формування статутного капіталу банку можуть використовуватися кошти учасників, не призначені для цієї мети. У зв’язку з цим для розв’язання проблеми фіктивного капіталу запропоновано розробити положення НБУ, де повинно бути формалізовано, тобто документально визначено, економічний зміст операцій (схем), що використовуються для фіктивної капіталізації. Інакше кажучи, заборонено формувати капітал банку активами, які у підсумку сформовані за рахунок самого банку.

З метою сприяння капіталізації банківської системи за рахунок реальних, а не фіктивних інвестицій запропоновано розробити положення НБУ, яке регламентувало б порядок і критерії оцінки фінансового стану юридичних осіб-засновників банків, а також довірених керуючих банків. Положення повинно передбачати і здійснення НБУ оцінки фінансового стану юридичних осіб, спеціально створених для інвестування коштів у статутні капітали банків.

Виявлено, що процедурні труднощі збільшення статутного капіталу впливають на зміну стратегії зовнішнього капіталотворення, роблячи пріоритетним збільшення власного капіталу на умовах субординованого боргу. У роботі проаналізовано переваги і недоліки залучення коштів на умовах субординованого боргу порівняно з іншими методами залучення капіталу. Запропоновано, що основу субординованих зобов’язань мають становити банківські облігації, які у перспективі можна вважати досить ефективним способом формування власного капіталу.

Враховуючи складнощі зовнішньої капіталізації, банкам слід приділяти більше уваги збільшенню власного капіталу за рахунок внутрішніх джерел, основним з яких є прибуток, динаміка котрого відображена на рис. 1.

Рис. 1. Динаміка доходів, витрат та чистого прибутку банків України.

Зростання витрат комерційних банків вищими темпами, ніж доходів, зумовило скорочення чистого прибутку. За 1996–1999 рр. прибуток комерційних банків скоротився майже вдвічі, а в 2000 р. було отримано збиток. Проте починаючи з 2001 р., діяльність банків стабілізувалася, що відзначається зростанням їхньої прибутковості, однак позитивна динаміка чистого прибутку є незначною.

На підставі аналізу зовнішніх і внутрішніх джерел збільшення власного капіталу, їхніх переваг і недоліків з’ясовано, що вибір того чи іншого джерела та їх співвідношення визначаються складною сукупністю факторів, серед яких виділено найважливіші: відносні витрати, пов’язані з кожним джерелом капітальних коштів; вплив на дохідність акціонерного капіталу, що вимірюється прибутком на одну акцію; вплив на власність і контроль за діяльністю банку наявними і потенційними інвесторами; ризик, пов’язаний з кожним джерелом капіталу; стан фінансового ринку; політика регулювання НБУ.

У дисертації показано, що величина власного капіталу банку визначає масштаби його діяльності. Однак визначивши капітал як вартість, необхідно зазначити, що існують різні методи оцінки його вартості, які безпосередньо впливають на величину й якість власного капіталу, і встановлено, що різниця в методах оцінки, насамперед, полягає у меті оцінки, а потім залежить від суб’єкта, що здійснює оцінку. Виділено чотири основні види оцінки власного капіталу: за способом розрахунку – балансова і ринкова оцінка капіталу; залежно від мети оцінки і методики – розрахунок нормативного і балансового капіталу. Виявлено взаємозв’язок мети оцінки і способу розрахунку власного капіталу. Доведено доцільність використання комплексної оцінки капіталу з позицій різних критеріїв, а саме: адекватності ризику; достатності та надійності банку; привабливості для інвесторів. Запропоновано ширше використовувати ринкову оцінку капіталу, яка достатньо відображає реальну захищеність кожного банку від ризику банкрутства, обґрунтовано методичні підходи до такої оцінки.

Дослідження процесу формування ресурсів комерційних банків засвідчило, що найбільшим джерелом ресурсів є залучені кошти, основну частину яких становлять депозити (табл. 3).

Таблиця 3

Вклади підприємств, організацій та населення в комерційних банках України*

1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 6 міс. 2004** | Кошти підприємств, організацій та населення в комерційних банках, млн грн | 5145 | 6357 | 8278 | 12156 | 18738 | 25674 | 37715 | 62365 | 76060 | у відсотках до початку року | 120 | 124 | 130 | 147 | 154 | 137 | 147 | 163 | 123,9 | Вклади населення: | у національній валюті, млн грн | 955 | 1620 | 1853 | 2204 | 3481 | 6566 | 11601 | 18817 | 23665 | у відсотках до початку року | 189 | 170 | 114 | 119 | 158 | 189 | 177 | 162 | 126

в іноземній валюті, млн грн | 276 | 685 | 1265 | 2115 | 3299 | 4772 | 7701 | 13492 | 15448 | у відсотках до початку року | 249 | 248 | 185 | 167 | 154 | 145 | 161 | 175 | 115 | * Розраховано за даними НБУ.

** Станом на 01.06.2004.

Стабілізація економіки, зростання доходів населення сприяли зростанню вкладів. Станом на 01.06.04 р. вклади підприємств, організацій та населення в комерційних банках становили 76,1 млрд грн, що в 14,8 разу більше, ніж у 1996 р. У кількісному вираженні у структурі залучених коштів переважають кошти на рахунках юридичних осіб. Водночас кошти населення залишаються сьогодні одним із найважливіших джерел банківських ресурсів. З огляду на це визначено чинники, що впливають на формування заощаджень населення, які містять величезний ресурсний потенціал комерційних банків і за умов залучення їх до банківського обігу могли б справити серйозний вплив на джерела фінансування активних операцій банків. Нині заощадження населення, залучені банківською системою України, становлять лише 5,4 % обсягу ВВП, що, безумовно, недостатньо для забезпечення потреб економіки. У зв’язку з цим виокремлено чинники, які стримують нарощування депозитів фізичних осіб.

У роботі розкрито роль процентної ставки як одного з важливих потенційних чинників розподілу використовуваного доходу між споживанням та заощадженням. Встановлено зв’язок між темпами зростання вкладів і реальною процентною ставкою в Україні в період трансформаційних перетворень (рис. 2).

Рис. 2. Динаміка середньозваженої облікової ставки НБУ та відсоткових

ставок комерційних банків за кредитами та депозитами.

Дані, відображені на рис. 2 та в табл. 3, свідчать про існування прямої залежності між процентною ставкою і темпами зростання вкладів. Так, у 2003 р. зниження відсоткової ставки за депозитами в національній валюті зумовило зменшення темпів зростання вкладів у національній валюті, однак сприяло зростанню депозитів в іноземній валюті. Навпаки, у 2004 р. вклади населення в національній валюті зростають швидшими темпами порівняно з вкладами в іноземній валюті за рахунок збільшення процентної ставки за депозитами. Загалом на сьогодні відсоток є найважливішим інструментом депозитної політики банку. Процентна політика банку у сфері залучення ресурсів повинна відповідати двом вимогам: по-перше, рівень процентної ставки за депозитами повинен бути досить привабливим для потенційних вкладників, що забезпечує банку переваги в конкурентній боротьбі; по-друге, не повинен різко перевищувати середньогалузевий рівень. Обґрунтовано, що оптимальна частка депозитів у залучених і запозичених ресурсах повинна становити не менш ніж 50 %.

У ході дослідження встановлено, що основним джерелом запозичених ресурсів є отримання міжбанківських кредитів. У роботі розкрито роль і місце міжбанківського кредитування; вказано специфічні завдання, які виконує міжбанківський кредит; наведено його класифікацію. Результати аналізу зміни відсоткових ставок у міжбанківському кредитуванні та зміни облікової ставки НБУ засвідчили важливий взаємозв’язок цих ставок. У період 1996–2004 рр. облікова ставка НБУ коливалася у межах коливань процентних ставок за міжбанківськими кредитами різної строковості. Зроблено висновок, що, з одного боку, ставки міжбанківського кредитування можуть бути базою для визначення облікової ставки НБУ, а з іншого – наявна закономірність дає змогу НБУ застосовувати облікову ставку як ефективний засіб впливу на ставки за міжбанківськими кредитами, а, відтак, і на всі інші процентні ставки. Дослідження засвідчило, що, незважаючи на зростання обсягів міжбанківського кредитування, його стан не можна вважати високорозвиненим. У роботі виокремлено ряд факторів, що негативно впливають на його розвиток. Рекомендовано оптимальний рівень міжбанківського кредиту – не більше 20 % обсягу залучених і запозичених ресурсів банку.

У процесі дослідження з’ясовано важливість нарощування ресурсної бази банків і забезпечення її стабільності шляхом ефективного управління пасивами, досягнення оптимальної відповідності структури пасивів структурі активів. На підставі аналізу основних підходів до процесу управління пасивами встановлено, що при побудові оптимальної структури ресурсів банку доцільно використовувати інтегро-диференційований підхід, що дає змогу, з одного боку, об’єднувати (інтегрувати) деякі властивості банківських ресурсів і управлінських дій, з іншого – враховувати (диференціювати) специфіку окремих підходів з метою гнучкішого управління активами і пасивами банку. Запропоновано модель забезпечення ресурсами комерційного банку, яка складається з таких блоків: 1) вплив зовнішніх і внутрішніх факторів на процес формування ресурсів банку; 2) формування ресурсної бази, достатньої для ведення ефективної банківської діяльності; 3) оптимізація ресурсної бази.

У розділі 3 “Шляхи вдосконалення формування ресурсів комерційних банків” обгрунтовано методи оцінки адекватності власного капіталу банків, розкрито перспективи капіталізації комерційних банків України та запропоновано шляхи вдосконалення формування залучених і запозичених ресурсів.

Дослідження засвідчило, що в діяльності банку щодо формування ресурсної бази і встановлення її оптимальної структури є важливою проблема достатності капіталу. Запропоновано замість достатності вживати термін “адекватність капіталу” як достатність його величини і оптимальність структури для виконання властивих власному капіталу функцій, а також стратегічних і тактичних завдань банківської діяльності.

На підставі аналізу положень Базельської угоди І (1996) та ІІ (1999) щодо методів оцінки достатності капіталу виявлено її недоліки і позитивні моменти. У підсумку можна сказати, що Базель І виходить з концепції регулятивного капіталу, тобто капіталу, достатнього з точки зору наглядового органу; а Базель ІІ виходить з концепції економічного капіталу, що визначається як капітал, необхідний для покриття неочікуваних втрат. На основі розгляду цієї концепції визначення адекватності капіталу зроблено такі узагальнення: економічний капітал є частиною капіталу банку, що спроможна покрити непередбачувані (малоймовірні) ризики. Враховуючи викладений у роботі підхід до визначення сутності та якості капіталу, доцільно говорити не про розрахунок економічного капіталу, а про розрахунок ризикової достатності капіталу (його адекватності) для виконання страхової функції.

Тому вдосконалення порядку розрахунку нормативу адекватності капіталу доцільно вести у напрямі включення якнайширшого спектра ризиків, які приймає банк. В українській методиці визначення нормативу адекватності капіталу (яка відповідає в цілому міжнародним стандартам, хоча і дещо відстає від процесу їх удосконалення) запропоновано враховувати співвідношення ризику ліквідності і процентного ризику, інакше кажучи, оцінювати співвідношення суми банківських активів і пасивів за певний період часу. За даної суми власного капіталу, чим більший розрив у строках вкладення коштів і строках залучення коштів, тим нижчий показник адекватності власного капіталу. Таким чином, запропонована методика дає змогу враховувати ризики, пов’язані з розривом за строками вкладення активів і залучення коштів.

З метою внутрішньої оцінки адекватності капіталу запропоновано використовувати узагальнений показник адекватності капіталу, який об’єднує різні показники, що характеризують капітал банку і дає змогу оцінити загальний стан капіталу банку. Для розрахунку такого показника комерційний банк самостійно визначає систему показників, що відображають якість капіталу і показники його достатності.

Розглядаючи результати розрахунку адекватності капіталу за методикою НБУ, можна стверджувати, що вони є задовільними. Фактичне значення нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) на 01.01.04 становилоо 15,11 %: на 01.08.04 – 15,43 % при встановленому нормативному значенні 8 %. Однак у цілому, за міжнародними стандартами, банківська система України є недостатньо капіталізованою. Обсяг капіталу українських банків постійно зростає (на 01.01.04 він становив 12882 млн грн), однак недостатніми темпами, що істотно не вплинуло на фінансову значущість банківського сектора України, про що свідчить частка власного капіталу та кредитів у ВВП. Ця частка становила на 01.01.04 відповідно 4,9 та 25,8 %, тоді як у країнах Центральної і Східної Європи вона вдвічі більша.

Банківські установи повинні активніше сприяти розвиткові реальної економіки країни, відійшовши від спекулятивних операцій з іноземною валютою, державними цінними паперами тощо. Дослідження показало, що якісні зміни ролі комерційних банків значною мірою будуть зумовлюватися підвищенням рівня концентрації та централізації капіталу. Аргументовано, що збільшення власного капіталу українських банків шляхом злиття є одним із перспективних напрямів їхнього подальшого розвитку. Виявлено причини злиття банків, основна з яких полягає у необхідності концентрації фінансового і банківського капіталу, яка успадковує концентрацію промислового капіталу, та використанні переваг, що випливають з цього. Аналіз результатів злиття і поглинання комерційних банків України свідчить про істотне збільшення в результаті цього процесу статутного капіталу банків. У дисертації запропоновано ранжування чинників, які зумовлюють необхідність і доцільність злиття комерційних банків.

Дослідження показало, що при формуванні залучених ресурсів комерційним банкам слід більше уваги приділяти депозитам, зокрема, депозитам фізичних осіб як найстійкішого ресурсу для банку. Зростання обсягу депозитів і збільшення їхньої частки в загальній сумі залучених ресурсів свідчать про формування стабільної ресурсної бази комерційного банку, що забезпечує стійкість його розвитку. Тому банкам доцільно розробляти стратегію депозитної політики, виходячи із тактичних і стратегічних завдань, включаючи одержання достатнього прибутку і необхідність підтримання банківської ліквідності. У роботі зазначено, що реалізація потенційних можливостей залучення коштів населення у банківську систему в сучасний період трансформації економіки України можлива за умови зміцнення довіри до держави в цілому і банківської системи зокрема. У зв’язку з цим запропоновано здійснення компенсації втрачених заощаджень громадян шляхом безготівкових платежів вкладникам.

Одним із вирішальних факторів зростання довіри до банківської системи, як доведено в дисертації, є підвищення рівня захисту (гарантування) вкладів громадян. На основі аналізу чинної системи гарантування вкладів населення запропоновано збільшення суми відшкодування за вкладами, яке повинно становити щонайменше 1000 євро і щороку збільшуватися з тим, щоб досягти до 2015 р. європейських стандартів. Крім того, фонд гарантування вкладів фізичних осіб повинен виконувати не тільки пасивні функції оперативного управління та виплати коштів вкладникам, на нього повинні покладатися ширші повноваження, зокрема, виконання функцій зовнішнього керуючого банками, в яких відкликано ліцензії.

Можливості залучення депозитних ресурсів, як показано в дисертації, значною мірою залежать від застосування нових видів вкладів. Тому комерційним банкам доцільно запровадити широкий спектр вкладів, зокрема, використовуючи досвід зарубіних країн: now-рахунки, що поєднують у собі принципи зберігання і використання строкових вкладів і вкладів до запитання; вдосконалений їх різновид – supernow-рахунки; депозитні рахунки грошового ринку з плаваючою ставкою відсотка; конверсійні, а також святкові, відпускні, податкові, дитячі, пенсійні, спеціальні пенсійні рахунки (наприклад, для військових пенсіонерів). Крім того, необхідно впроваджувати нові методи роботи з клієнтами, до яких належать ситуаційні моделі та їх аналіз. Основою таких моделей є певний набір банківських продуктів, склад яких може змінюватися. В рамках такої моделі клієнт за допомогою банківського менеджера може вибрати варіант розміщення своїх коштів з метою одержання найбільшого доходу. В цілому для залучення і збереження коштів клієнтів банкам слід ширше застосовувати комплексний підхід: проводити розрахункове, касове, кредитне обслуговування, здійснювати розрахунки і сплату податків, здійснювати трастові операції.

Вирішення питань зміцнення депозитної бази банків, як доведено в роботі, може бути досягнуто також шляхом випуску банками нетрадиційних депозитних інструментів: депозитних і ощадних сертифікатів, чекових депозитів, банківських векселів. Аналіз переваг і недоліків застосування зазначених інструментів виявив, що певні переваги для банків з позиції залучення ресурсів порівняно з депозитними і ощадними сертифікатами має вексель. Доведено, що вексель для комерційних банків і їхніх клієнтів є однією з найвигідніших форм залучення ресурсів. Однак загальний стан діяльності банків з векселями, як засвідчило дослідження, є незадовільним. Майже усі показники операцій банків з векселями мають негативну динаміку, скорочуються їхні обсяги та відповідні доходи. У зв’язку з цим важливою є реалізація потенціалу операцій банків з векселями для розширення їхньої ресурсної бази. Це, насамперед, підвищення уваги до фінансового векселя, але не стільки як інструменту розрахунку у схемах взаємних розрахунків, а як надійного об’єкта вкладення коштів, дохідного цінного папера.

Серед операцій із запозичення коштів банками найменш дослідженими і мало поширеними в українській практиці є операції РЕПО. Українські комерційні банки не досить активно застосовують цей інструмент для запозичення коштів з метою регулювання ліквідності. Ширше застосовування такого виду операцій дасть змогу оперативно підтримувати ліквідність банку і фактично зберігати за собою право володіння високоліквідними цінними паперами.

ВИСНОВКИ

У дисертації науково обґрунтовано сутність ресурсів комерційного банку, його ресурсного потенціалу та їхню роль у забезпеченні стійкого і прибуткового функціонування