ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В.І. ВЕРНАДСЬКОГО

На правах рукопису

Пустовіт Тетяна Миколаївна

УДК 82-311.6.081

Роман “Симеон Гордий” у системі циклу історичних хронік

Д.Балашова про “Государів Московських”

10.01.02 –російська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Сімферополь 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Вінницькому державному педагогічному університеті ім. М.Коцюбинського, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник – кандидат філологічних наук, доцент Козлов Михайло Васильович, доцент кафедри зарубіжної літератури Вінницького державного педагогічного університету ім. М.Коцюбинського

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Гусєв Віктор Андрійович, завідувач кафедри російського та порівняльного літературознавства Дніпропетровського національного університету

кандидат філологічних наук, професор Кобзєв Микола Олексійович, професор кафедри російської та зарубіжної літератури Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського

Провідна установа

Прикарпатський університет імені В.Стефаника, кафедра світової літератури

Захист відбудеться “ 13 ” вересня 2005 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 52.051.05 Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського

(95007, м. Сімферополь, просп. Вернадського,4)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського

(95007, м. Сімферополь, просп. Вернадського,4)

Автореферат розісланий “ 25 ” липня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.В.Лавров

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Робота присвячена актуальним проблемам дослідження розвитку історичної романістики на сучасному етапі, зокрема вивченню творчості російського письменника Д.Балашова, автора циклу історичних оповідей “Государі Московські”, які є яскравим проявом творчої індивідуальності в історичній романістиці 1970-80-х років. У творах Д.М.Балашова не тільки втілено його своєрідне світобачення, але й знайшли відображення важливі процеси розвитку сучасної історичної прози.

Цикл “Государі Московські” створювався у період, коли на тлі уповільнення темпів суспільного розвитку інтенсифікувались духовно-моральні пошуки, посилилась увага до минулого. Це сприяло якісному оновленню історичної романістики. Разом з тим, історична проза увібрала в себе загальні риси, притаманні прозаїчній літературі 1970-80-х років в цілому.

Вивчення творчості Д.М.Балашова, зокрема романів-хронік, об’єднаних у цикл “Государі Московські”, є надзвичайно перспективним. Проте до теперішнього часу творчість письменника не стала об’єктом цілісного і всебічного дослідження. У той час як визначення характеру концептуального підходу письменника до історичного процесу має важливе методологічне значення, оскільки дозволяє виявити загальне та особливе в зображальності. Крім того, твори Д.Балашова належать до однієї з найсуттєвіших видових генерацій історичної прози, у якій історію перенесено у площину актуальних морально-філософських пошуків, і тому доцільно говорити не просто про актуалізацію історії, а про принципову трансформацію романного мислення письменника у контексті загального посилення філософського начала у сучасній літературі.

Роботи, присвячені творчості Д.Балашова, мають описовий характер, здебільшого це журнальні та газетні публікації, у яких головну увагу приділено історико-політичній проблематиці творів письменника. Окремо можна виділити дослідження М.Жанузакова та В.Юдіна. М.Жанузаков розглянув особливості структурної організації циклу “Государі Московські”, шляхи створення у ньому художньої цілісності, визначив місце Балашова-автора у структурі циклу та роль авторських публіцистичних відступів. В.Юдін приділив увагу ідейно-тематичному змісту романів “Молодший син”, “Великий стіл” та “Тягар влади”.

До сьогодні залишаються недослідженими філософський та морально-психологічний аспекти проблематики романів Д.Балашова, а також засоби їхнього втілення. Цикл “Государі Московські” в цілому не розглядався як новаторська жанрова структура. Жоден роман циклу не став предметом окремого літературознавчого дослідження як самостійний твір зі своїми жанрово-стилістичними особливостями.

У зв’язку з цим виникла необхідність у дослідженні циклу романів “Государі Московські”, визначного явища у сучасній історичній романістиці. Вивчення творчості Д.Балашова, виявлення авторської концепції світу і людини та засобів її втілення надає можливості виявити основні тенденції у розвитку сучасної російської історичної прози, показати взаємозв’язок історичного жанру із загальним літературним процесом останніх десятиліть ХХ століття, визначити ідейно-естетичне значення історичного роману для осмислення загальнолюдських проблем.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводилося згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри зарубіжної літератури Вінницького державного педагогічного університету ім. М.Коцюбинського у межах комплексної кафедральної теми “Світовий літературний процес”.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є цілісний аналіз роману “Симеон Гордий” та визначення його місця в системі циклу історичних романів-хронік Д.М.Балашова “Государі Московські”. У зв’язку з цим виникає необхідність вирішення низки конкретних завдань:

- розглянути питання новаторства Д.Балашова у розробці теми раннього періоду російської державності, обумовленого характером концептуального підходу письменника до аналізу історичного процесу;

- визначити коло історико-філософських та морально-етичних проблем, які порушуються Д.Балашовим у циклі “Государі Московські” та засоби їх втілення у кожному романі;

- проаналізувати художню систему роману “Симеон Гордий”;

- виявити шляхи реалізації авторської концепції в романі “Симеон Гордий”;

- розглянути жанрово-стилістичні особливості циклу “Государі Московські” як художньої цілісності;

- визначити значення творчості Д.Балашова для розвитку російської історичної романістики ХХ ст.

Об’єктом дослідження є романи-хроніки Д.М.Балашова, об’єднані в цикл “Государі Московські”: “Молодший син”, “Великий стіл”, “Тягар влади”, “Симеон Гордий”, “Вітер часу”, “Зречення”, “Свята Русь”.

Предмет дослідження – художні особливості та жанрова природа роману “Симеон Гордий” як самостійного твору та складової циклу “Государі Московські”.

Методологічну основу роботи складають праці провідних вчених з історії та теорії літератури: М.Бахтіна, О.Бушміна, В.Дніпрова, І.Варфоломеєва, Д.Затонського, Д.Лихачова, Л.Єршова, С.Петрова, А.Овчаренко, В.Оскоцького, Г.Поспєлова, Б.Реїзова, Н.Римаря, М.Храпченко; праці історика і етнолога Л.Гумільова.

Для досягнення поставленої дослідником мети і вирішення сформульованих завдань у роботі використані порівняльно-історичний метод та метод системного аналізу.

Наукова новизна дисертації полягає у цілісному дослідженні художніх особливостей циклу історичних романів Д.М.Балашова “Государі Московські”, обумовлених оригінальною авторською концепцією, у якій процес історичного розвитку Росії аналізується з точки зору пасіонарної теорії етногенезу, що у свою чергу обумовило новаторство Д.М.Балашова у розробці теми раннього періоду розвитку російської державності. Вперше розглянуто морально-філософський аспект проблематики творів письменника. Ґрунтовно проаналізовано систему зображально-виражальних засобів роману “Симеон Гордий”. Досліджено творчу своєрідність Д.Балашова, що виявилася у засобах відображення людини та історії, принципах побудови та співвідношення художніх образів, потрактуванні характерів історичних та вигаданих персонажів, засобах розв’язання конфліктів. Внаслідок проведеного дослідження визначено місце роману “Симеон Гордий” у структурі циклу “Государі Московські”: доведено, що цей роман і за змістом, і за композицією є центральним романом циклу. Розглянуто цикл “Государі Московські” в цілому як новаторську жанрову структуру сучасної історичної прози – історико-філософський романний цикл-епопею.

Дослідження художніх особливостей циклу історичних романів Д.М.Балашова “Государі Московські”, і зокрема роману циклу “Симеон Гордий”, дозволило зробити низку нових висновків про особливості творчого методу письменника, визначити його внесок у процес розвитку сучасної історичної романістики, а також показати можливості історичної прози у пізнанні історичних явищ, процесів суспільної свідомості, закономірностей буття людини та суспільства на сучасному етапі розвитку літератури, що відбувається в обставинах гострої кризи традиційних духовних систем та цінностей.

Практичне значення отриманих результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при вивченні питань розвитку сучасної історичної прози, при викладанні курсів теорії літератури, історії російської літератури ХХ століття, спецкурсів з історичної прози, у творчій діяльності наукових співробітників, викладачів та студентів філологічних факультетів вищих навчальних закладів, вчителями загальноосвітніх шкіл при поглибленому вивченні російської літератури.

Апробація результатів дослідження. Окремі розділи та повний текст дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри зарубіжної літератури Вінницького державного педагогічного університету ім. М.Коцюбинського. Основні положення дисертаційного дослідження було викладено у доповідях на ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Шляхи підвищення ефективності підготовки педагогічних працівників” (1998, Вінниця), Міжнародній науковій конференції “Актуальні проблеми сучасної лексикології та граматики сло’вянських мов” (листопад 2003 р., Вінниця), Всеукраїнській науковій конференції “Література та літературознавство: історія та сучасність” (квітень 2004 г., Житомир), Міжнародній Гоголівській конференції “Гоголь та ХХІ століття: сучасне прочитання та сприйняття” (квітень 2004 г., Ніжин), на щорічних звітно-наукових конференціях професорсько-викладацького складу Вінницького державного педагогічного університету ім. М.Коцюбинського (1995, 1996, 1998, 2002) та Вінницької філії Відкритого Міжнародного університету розвитку людини “Україна” (2004).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 10 публікаціях, із них 5 – у наукових фахових виданнях України, 1 – у міжнародному збірнику наукових праць (Росія), 4 – матеріали конференцій.

Структура дисертації відображає логіку наукового дослідження художніх особливостей романів Д.Балашова, що складають цикл “Государі Московські”. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і нараховує 199 сторінок основного тексту. Список літератури налічує 157 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність та наукова новизна, визначаються мета і завдання дослідження, характеризуються обрані принципи і методи дослідження, окреслюється коло теоретичних і художніх текстів, що стали матеріалом для аналізу.

У першому розділі дисертації “Людина та історія в романах Д.Балашова “Молодший син”, “Великий стіл”, “Тягар влади”” розглядається питання традицій та інновацій у творчості Д.М.Балашова при зображенні середньовічної Русі, визначається методологічна основа художнього дослідження письменником історичного процесу, що обумовила своєрідність його творчого методу, розглядаються романи “Молодший син”, “Великий стіл”, “Тягар влади” як структурні елементи єдиної художньої системи – циклу романів “Государі Московські” – з точки зору історико-філософського та морально-етичного аспектів проблематики циклу.

Перший розділ складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 1.1.”Характер концептуального підходу Д.Балашова до історичного процесу” висвітлено загальний авторський задум циклу “Государі Московські”, який полягає у прагненні письменника показати процес формування російської нації, її національної самосвідомості та становлення державності як консолідуючого чинника. В основі авторської концепції лежить не соціологічний підхід, при якому народ розглядається як продукт виробничих відносин, суспільно-економічних формацій та класової боротьби, а пасіонарна теорія етногенезу Л.Гумільова, згідно з якою категорія етносу є вищою за категорію класової приналежності.

Створена на підставі пасіонарної теорії оригінальна концепція історичного становлення Росії надала письменнику нових можливостей для художнього опанування минулого, акцентувати увагу на чинниках, що сприяють об’єднанню народу, переосмислити роль монголів у історії Русі, зосередити головну увагу на окремій особистості та її зв’язку з рухом історичного процесу.

У дисертації кожен із семи романів циклу трактується як художнє відтворення окремого етапу становлення російської державності як консолідуючого чинника утворення нації, а всі разом – як художнє втілення фази підйому російського етногенезу.

У підрозділі 1.2.“Проблеми “людина і влада”, “влада і народ” у романі “Молодший син” розглянуто засоби відображення раннього періоду фази підйому процесу формування російської нації та її державності – прихований період, коли зростання нових сил ще непомітне на тлі загальних руїн. Д.Балашов досліджує історичний стан Русі другої половини XIII століття у соціально-філософському та морально-психологічному аспектах. У підрозділі детально розглянуто пролог, де визначено тематичну домінанту циклу “Государі Московські” (зростання Московського князівства, становлення державності), характер наслідування між культурами Київської та Московської Русі, а також сформульовано провідну морально-філософську проблему циклу – “людина та історія”.

У роботі показано зв’язок теми становлення державності з авторською концепцією влади. З цієї точки зору проаналізовано образи історичних особистостей (князів Дмитра, Андрія, Данила та ін.) і вигаданих персонажів (представників народу), сюжетні лінії яких переплетені таким чином, що розкривають морально-етичний бік проблеми “влада і народ”. Письменником показано, що честолюбство, егоїзм та застосування насильства призводять до моральної деградації особистості правителя (князь Андрій) або до його душевного спустошення (князь Дмитро) і, головне, – до втрати довіри народу. Модель оптимального соціально-політичного устрою держави представлена діяльністю князя Данила Олександровича, що заклав підґрунтя політики “государів московських”: креативна праця та духовне єднання народу, яке у відтворюваний період здійснюється православною церквою.

У підрозділі 1.3. “Особистість та історія у романі “Великий стіл”” досліджені головні засоби втілення авторського погляду на роль окремої особистості в історичному процесі. На прикладі подій часів боротьби Москви з Твер’ю за велике володимирське князювання Д.Балашов розглядає морально-етичні аспекти проблеми влади, порушуючи проблему відповідальності особистості перед суспільством та суспільства перед особистістю, народом перед владою і влади перед народом.

Центральний конфлікт роману – людина та історичний момент. “Великий стіл” розглядається у дисертації як художнє дослідження питання: яким чином маленька Москва перемогла найсильніше князівство зображеного періоду? Д.Балашов переносить вирішення історичного конфлікту у морально-філософську площину, створюючи антагоністичні образи князів Михайла Тверського та Юрія Московського, що постають у романі як втілення архетипу протистояння добра та зла. У цьому романі найбільш чітко виявлено полюсність системи образів при розподілі на позитивні та негативні.

У роботі основну увагу приділено образу Михайла Тверського, який є позитивним полюсом системи та носієм авторського ідеалу. У цьому образі втілено трагедію особистості, яка чинить опір ворожим обставинам, породженим історичним моментом. При створенні образу Михайла Д.Балашов використовує елементи поетики агіографічної літератури, що дає йому додаткову можливість для узагальнено-епічного, філософського осмислення життя.

Юрій Московський трактується письменником як людина, повністю позбавлена будь-яких моральних засад. При створенні цього образу використано елементи гротеску як засобу зображення процесу деградації особистості.

У роботі підкреслено, що образи Михайла та Юрія – не історичні портрети, а художні образи, через які письменник розкриває складність співвідношення особистих прагнень індивіда та загальної тенденції історичного розвитку при розробці проблеми “людина та історія”. Розкриттю цієї ідеї служить також мотив вибору. Ставлячи рано чи пізно кожного з героїв (і історичних, і вигаданих) перед проблемою вибору стосовно долі князівства або власної долі, Д.Балашов показує, як чисельні індивідуальні “вибори”, взаємодіючи між собою, в цілому вирішують долю держави.

У підрозділі 1.4. “Новий тип історичного діяча російського середньовіччя у романі Тягар влади” на тематичному, композиційному та образному рівнях здійснюється аналіз третього роману циклу “Государі Московські”.

Головні морально-філософські проблеми зосереджено в одному образі – Івана Калити. У дисертації Іван Калита розглядається як єдиний центральний герой роману, як образ, у якому втілено трагізм людини, що усвідомлює протиріччя між метою, якої прагне, та засобами, які змушена використовувати. Трагізм героя визначається не внутрішнім розладом, а усвідомленням провини перед народом, протиріччям між тим, що і в ім’я чого робиться, і тим, як, завдяки яким засобам досягається поставлена мета. З цим пов’язані мотиви наслідування поколінь, гріха та покарання: трагізм Калити досягає кульмінації, коли він розуміє, що розплачуватись за скоєні ним гріхи доведеться його сину.

У роботі показано, що створюючи образ Калити, письменник виходив із характеристики пасіонарної особистості, поданої у теорії Л.Гумільова. Іван Калита у Д.Балашова – пасіонарій, носій “енергії діяння”, який за самою своєю природою не може не діяти, і у справі зміцнення Русі московський князь знаходить опору в тих силах, що визрівають у народі, тобто у зростаючій пасіонарній енергії етносу, який формується.

Важливу роль у “Тягарі влади” відіграє публіцистика. У зв’язку з цим у роботі звернено увагу на образ автора та різні форми “входження” його у оповідь: розповіді про подальшу долю героїв, відкрито висловлені сумніви стосовно того чи іншого історичного факту, аналітичні розділи тощо. Публіцистичні виступи автора ускладнюють композицію роману, уповільнюють розвиток дії, однак піднімають соціальну та ідейну значущість твору, допомагають зрозуміти сенс зусиль Івана Калити.

На підставі аналізу роману дисертант доходить висновку, що головним художнім досягненням Д.Балашова у романі “Тягар влади” є створення нового типу історичного діяча російського середньовіччя, проте порівняно з попередніми романами “Тягар влади” дещо втрачає у розробці характерів. Це обумовлено тим, що об’єктом художнього осмислення письменника великою мірою є філософія історії, стратегія державних задумів.

Другий розділ дисертації “Роман “Симеон Гордий” – центральний роман циклу “Государі Московські”” присвячено цілісному аналізу роману на ідейно-тематичному, сюжетно-композиційному та стильовому рівнях, що дозволяє виявити шляхи художньої реалізації авторської концепції людини та історії. “Симеон Гордий” розглядається дисертантом як центральний роман циклу, в якому увага письменника сконцентрована на морально-психологічних питаннях філософії історії. Розділ складається з трьох підрозділів.

У розділі 2.1. “Образ морально довершеної людини в романі Симеон Гордий” досліджено засоби створення письменником позитивного образу ідеального правителя.

Головні морально-психологічні проблеми циклу “Государі Московські” сфокусовано в образі князя Симеона Гордого, часи правління якого припадають на середину XIV ст., тобто на центр фази підйому російського етногенезу. Це визначний період, і князь Симеон – ключова його постать, що підкреслено у назві: “Симеон Гордий” – єдиний роман циклу, названий ім’ям героя.

Історичні дані про життя та діяльність князя Симеона Івановича Гордого, інтерпретовані письменником з точки зору пасіонарної теорії етногенезу та загальнолюдської моралі, стали основою для створення яскравого, живого образу, носія фундаментальних морально-філософських ідей у їхньому християнському потрактуванні. При цьому центральна у християнстві категорія сумління включена до системи державних відносин, становлення яких, у свою чергу, є важливим чинником формування нації, тому головною проблемою роману є проблема “сумління і влада”.

Події, пов’язані з державною діяльністю московського князя, показано у морально-психологічному аспекті: і з точки зору епічного автора-оповідача, і через сприйняття персонажів, і в першу чергу – князя Симеона, відтворення душевних станів якого у їхньому складному русі є одним із найважливіших елементів композиції.

У роботі розглянуто, як через спілкування з іншими персонажами автор роману розкриває різноманітні риси характеру Симеона. У стосунках князя та митрополита Олексія втілене авторське уявлення про ідеальні стосунки між світською та духовною владою, коли церковний ієрарх є для правителя мудрим наставником. Концептуально важливою є зустріч князя з іконописцями, один з яких постає як своєрідне відображення душі Симеона, у якій висока моральність виявляється у тонкому розумінні іконопису – найвищого мистецького втілення духовності. Таким чином, моральні первіні у Д.Балашова нерозривно поєднані з естетичними.

Виводячи князя Симеона за межі його природного оточення і стикаючи з соціальними низами, представленими у романі вигаданими персонажами, письменник, не так обмежений документом, як при створенні образів історичних осіб, використовує традиційні романні засоби для “організації” малоймовірних у реальності зустрічей: випадок, хронотоп дороги.

Традиційним для роману є також показ ставлення героя до жінки. Факти сімейного життя князя Симеона стали у Д.Балашова основою для проникнення до таємниць душі героя, а також дозволили поглибити зміст поняття “мораль”, яке розуміється письменником не як даність, а як постійне зусилля у боротьбі зі злом у собі самому та в світі.

Д.Балашов, порушуючи проблеми морально-етичного характеру, вписує їх у християнські поняття гріха та покарання. Герой постійно включається автором до критичної ситуації вибору. У християнстві свобода волі передбачає “правильний” вибір – такий, що співвідноситься з християнською інтерпретацією загальнолюдської моралі. Якщо ж герой не може перебороти спокуси власної волі, він карається згідно з християнською концепцією гріха. Тому глибоко віруючий Симеон сприймає бездітність як кару за батьківські та власні гріхи.

Таким чином, у образі Симеона Гордого втілено морально-етичний ідеал людини, сутністю якої є глобально-історичне мислення, що передбачає відповідальність за все скоєне ним самим та його попередниками. Це образ морально довершеної людини, домінантою характеру якої є сумління, що визначає її вчинки, допомагає зробити правильний вибір, а також прийняти покарання за вибір неправильний як вищу справедливість.

У підрозділі 2.2. “Художнє втілення опозиції “Русь”-“Орда” характер розкриття письменником взаємовідносин між Руссю та Ордою пов’язано з авторськими поглядами на них з точки зору пасіонарної теорії етногенезу та євразійства. Автор дисертаційної роботи розглядає протиставлення “Русь” – “Орда” у Д.Балашова як конкретне втілення універсальної ціннісної опозиції “свій – чужий”, яка є основою моделювання світу в “Государях Московських”.

Паралельний опис картин життя на Русі та в Орді – важливий композиційний прийом роману “Симеон Гордий”. Порівняльний план супроводжує читача протягом всього роману і сприймається не стільки як авторський прийом, скільки як прояв рефлексії героїв, що передається автором, та, окрім того, несе певне змістовне навантаження. З одного боку, таким чином втілено фундаментальну ідею протиставлення “своє – чуже”. З іншого боку, тут відображено живу історичну реальність у її просторово-часовому вимірі, життя відтворено панорамно, у всій складності реальних ситуацій, результатом чого є об’єктивування оповіді, уникнення декларативності.

Центральне місце у вказаній опозиції займають образи князя Симеона Гордого та хана Джанібека, які розглянуті у дисертації не тільки як образи конкретних історичних діячів з притаманними їм властивостями, обумовленими історично та етносоціально, але і як художні узагальнення, що виступають носіями певних історичних тенденцій. Симеон – представник державності, що народжується. Джанібек знаменує собою процес розпаду та неминучої загибелі ординської імперії. Сутність їхнього правління багато в чому схожа – спокійний період, коли було встановлено порядок та поважалась законність. Але для Русі – це час накопичення сил для подальшого росту, а для Орди – тимчасовий перепочинок, після якого монгольська держава стрімко і невідворотно покотиться до своєї загибелі. Саме в цьому полягає історизм даних образів.

Підрозділ 2.3. “Шляхи художньої реалізації авторської концепції у романі “Симеон Гордий”” присвячено розкриттю засобів втілення авторських поглядів на людину та світ у романі.

Художній світ “Симеона Гордого” є багаторівневою та багатоелементною системою. Використовуючи готові сюжетні мотиви – історичні події, Д.Балашов розгортає їх у великий художній світ, що став широко розробленим втіленням морально-філософських проблем, які письменник побачив у реальних подіях минулого. Різні сфери життя Русі XIV ст. та оточуючих її держав, численні соціальні та етнічні типи характерів, типи поведінки, морально-психологічних реакцій впорядковані у єдину систему і існують у межах загальних закономірностей.

Авторська концепція реалізується передовсім через систему образів, у центрі якої – образ Симеона Гордого, що будується як образ романний – у широкій зоні діалектичної єдності відношень дистанції та контакту. Притаманний роману поглиблений психологічний аналітизм, що виявився у використанні форм суб’єктивації стилю (невласне авторського типу оповіді, невласне прямого мовлення, внутрішніх монологів героїв) дає можливість письменнику простежити процеси поглиблення самосвідомості особистості, проаналізувати внутрішні та суспільні причини і мотивацію поведінки людей різних станів та соціальних груп.

Д.Балашов послідовно здійснює художній та філософський принципи відображення життя: від конкретного факту до широкого узагальнення. І хоча у його головного героя – князя Симеона – філософський склад розуму, носіями цілісного світогляду, в основі якого лежить православна теологія, є група образів “мужів смисленних” (високоосвіченої інтелігенції), передовсім – образ намісника митрополита Олексія.

Важливе місце в композиції роману займають розділи аналітичного характеру, історичні нариси, публіцистичні розділи, у яких письменник порушує широкий спектр проблем: політичних, релігійних, морально-етичних, міжособистісних. Постаючи у ролі оповідача, якому відомий подальший хід історії, письменник розширює охоплення історичних подій, висвітлюючи майбутнє держав та окремих людей, показує вплив теперішнього на майбутнє, коли незначна на перший погляд подія може мати доленосні наслідки.

Сполучення різнорідних стильових шарів у “Симеоні Гордому” обумовлює закономірність членування оповіді на невеликі розділи, постійне чергування яких створює образне уявлення про безперервний перебіг часу. Між дією однієї та початком другої відбувається миттєвий просторовий перехід, а також змінюється стиль оповіді.

Художній час у романі Симеон Гордий” має складну структуру. Часові рамки подій, що безпосередньо відбуваються з героєм, охоплюють тринадцять років правління князя Симеона і обумовлені історичними фактами. Сюжетний рух “Симеона Гордого” починається з моменту, найбільш важливого з точки зору автора – коли руйнується звичний хід життя героя і вступають у протидію начала людського характеру та життєвих обставин: з моменту початку діяльності Симеона-правителя, який вирішує для себе проблему співвідношення влади і сумління. Моральні принципи героя перевіряються часом. Симеон опиняється перед обличчям часу, і мотиви його незворотності та відповідальності людини за здійснене структурно організують складну систему проблематики роману.

Згідно з авторською концепцією швидкість часового руху визначається наявністю або відсутністю пасіонарності: якщо на “пасіонарних” теренах час насичений подіями, то там, де цієї енергії немає, він ніби зупиняється. Тому теперішній час роману, що визначається зміною історичних подій, має або лінійний, динамічний, креативний характер, спрямований у майбутнє, або є статичним, спрямованим у минуле.

Лінійна модель часу доповнена циклічною моделлю, підпорядкованою природному ритму зів’янення-відродження: плин часу позначений через вказівку на зміну пір року або на сезонні сільськогосподарські роботи. Природному ритму підпорядковане і життя окремої людини, і життя цілих народів. Тим самим циклічний час пов’язано у поетиці роману з ідеєю тотожності природного та людського світів.

Художній простір також пов’язаний з ідеєю шляху, руху, розвитку, яка у свою чергу пов’язана з рухом часу від минулого до теперішнього і від теперішнього до майбутнього. Таким чином, час і простір знаходяться у відносинах єдності, сповненої філософського змісту. Ідея дороги, руху, що поєднує час і простір, розширюється в ідею колообігу життя, всезагального взаємозв’язку буття.

Ідея загального взаємозв’язку поєднує чисельні сюжетні лінії роману, які перетинаються між собою, хронотопи яких частково накладаються, взаємодіють, і художник збирає у єдину картину життя окремі події завдяки виявленню між ними причинно-наслідкових відносин.

Всі ці різноманітні взаємозв’язки (окремих людей, представників різних станів, різних народів між собою, людини та природи, духовного та матеріального начал) виявляються у побутовій конкретності плину життя: письменник занурюється у глибину життєвих дрібниць, епічно, у подробицях відтворюючи реальні соціальні обставини, зображаючи картини та типи, розробляючи практичні форми відносин між людьми. Описи, пейзажі, історичні екскурси, ліричні відступи, мотиви, що повторюються, окрім свого прямого значення актуалізують внутрішні змістовні зв’язки таким чином, що одиничні та випадкові явища стають втіленням всезагального та необхідного – певного універсального устрою життя.

У дисертації приділено увагу особливостям лексики письменницької мови у романах Д.Балашова, які визначені чіткою авторською позицією і є органічним елементом системи зображально-виражальних засобів.

Таким чином, Д.Балашов втілює свою концепцію світу та людини у жанрі історичного роману, створивши велике епічне полотно, що вирізняється глибиною морально-філософської проблематики, гостротою та актуальністю порушених проблем. Авторська концепція знаходить втілення у системі образів, важливою особливістю побудови якої є орієнтація на загальнолюдські моральні цінності, оформлені у поняття православної теології, тому центром ціннісної системи є категорія сумління як підґрунтя духовного розвитку людини. Наявність сумління є також головним критерієм при розподілі образів на позитивні та негативні. Хоча персонажі виступають як представники тієї чи іншої суспільної групи, як виразники характерних рис певної соціальної психології, конфлікти носять не соціальний, а моральний характер. Організація оповідної структури роману підпорядкована розкриттю духовного світу головного героя і авторського бачення проблеми “людина та історія”.

Елементи художньої структури роману “Семион Гордий” спрямовані на вираження активної громадянської позиції Д.Балашова, його глибоко гуманістичної свідомості, сповненої болю та тривоги за своїх сучасників. Письменник з декількох позицій підводить читача до одних і тих самих висновків з метою максимального виявлення основного комплексу авторських ідей, надаючи їм узагальненого, загальнолюдського характеру, позачасового звучання.

У третьому розділі “Жанрово-стилістичні особливості циклу “Государі Московські” як художньої цілісності” розглянуто цикл “Государі Московські” в цілому з точки зору його жанрових особливостей. Розділ складається з двох підрозділів.

Підрозділ 3.1.”Пафос романів “Вітер часу”, “Зречення”, “Свята Русь”” присвячено розкриттю проблемно-тематичної специфіки та ідейному пафосу трьох останніх романів циклу, у яких Д.Балашов продовжує досліджувати історико-етнологічні закономірності розвитку держав та народів.

У композиційному відношенні та за змістом найбільш близький до традиційно історичного роману “Вітер часу”, у якому Д.Балашов використовує факти життя митрополита Олексія для дослідження ситуації, коли в руках однієї людини поєднались світська та духовна влада, і показує, як важко людині нести цей подвійний тягар. У дисертації розглянуто образ Олексія з точки зору його морального подвигу. Чітко усвідомлюючи, що влада за своєю суттю – гріховна, Олексій жертвує найдорожчим для кожного істинного християнина – спасінням душі – заради зміцнення московської династії на великокняжому престолі.

У романі “Зречення” письменником підкреслюється значення православ’я для створення та зміцнення руської держави. Ідея жертовності, зречення своїх дрібних інтересів в ім’я високої мети, яка проходить через весь цикл, є головною у цьому романі, що підкреслено у назві.

Багатьом героям романів Д.Балашова доводиться пройти важкий шлях до зречення, у тому числі і тверському князю. Нова сутичка Москви з Твер’ю дозволила письменнику показати зміни у свідомості русичів, у якій все міцніше вкорінювалась думка про законність верховної влади Москви, яка вже сприймалась як першопрестольна столиця руської землі. Такими були плоди державних зусиль митрополита Петра, князів Івана Калити, Симеона Гордого і митрополита Олексія, які нерозривно пов’язали долю руської землі з московським престолом. Розглядаючи історичні події в такому ракурсі, Д.Балашов підкреслює значення традиції для об’єднання народу та зміцнення державності.

У роботі розглядаються також інші образи, серед яких особливо виділено як один з найважливіших образ Сергія Радоніжського. Цей образ – квінтесенція руської духовності, те джерело, звідки беруть моральні сили і землероб, і воїн, і великий князь, і сам митрополит, змушений нести тягар світської влади.

У романі “Свята Русь” показано наочний результат зусиль декількох поколінь “государів московських” – Куликовська битва, що продемонструвала силу об’єднаної Русі, а також аналізуються події, що відбувались після неї.

За структурою “Свята Русь” найближча до “Тягаря влади”. Тут також характерна для Д.Балашова епіка пронизується палкою публіцистикою. На думку дисертанта, значне збільшення частки публіцистики призвело до того, що цей роман програє в художньому відношенні попереднім романам циклу. Водочас у ньому найяскравіше виявились риси Балашова-вченого. “Свята Русь” – не стільки художнє відтворення, скільки осмислення історичних подій: письменник звертається до дискусійних проблем історичної науки, вносить до окремих питань корективи, часто спростовуючи усталені у науковій думці погляди. Використовуючи прийоми наукового дослідження, автор ускладнює оповідь посиланнями, пояснюючи свою позицію. І хоча у романі присутні картини, створені з широким епічним розмахом, що демонструють високу письменницьку майстерність Д.Балашова, головне місце відведено розділам публіцистичного характеру: письменник розмірковує над закономірностями історичного процесу, аналізуючи який він ґрунтується на пасіонарній концепції етногенезу та євразійських поглядах на взаємовідношення Русі та Орди.

Загалом необхідно відзначити, що від роману до роману у Д.Балашова спостерігається поступове збільшення частки публіцистичності в оповіді. Особливо це помітно у романі “Свята Русь”, який відрізняється і набагато більшими розмірами, і наближенням у жанровому відношенні до роману-дослідження.

У підрозділі 3.2. ““Государі Московські” – історико-філософський романний цикл-епопея” аналізуються особливості жанрової структури циклу “Государі Московські” як художньої цілісності, у якій втілено своєрідну авторську концепцію людини та історії, розглядається образ народу як головного героя циклу.

Д.Балашов, переносячи історію у площину важливих морально-філософських пошуків, органічно поєднує історію з сучасністю, наповнює конкретну добу багатозначною символікою, актуальною для наших днів, тому доцільно говорити не просто про актуалізацію оповіді Д.Балашова, а про принципову трансформацію його романного мислення у контексті загального посилення філософського начала в сучасній літературі.

Романи циклу “Государі Московські” є цілісним художнім полотном, у якому відтворено вкрай значущий для російської історії період. Столітня історична картина з багатьма десятками реальних та створених уявою письменника осіб відтворена автором суворо хронологічно. Отже, прийняте автором жанрове визначення “цикл романів-хронік” цілком правомірне, однак, на думку автора дослідження, недостатньо повне.

Вибір головного героя “Государів Московських”, який є визначною рисою циклу, обумовлено опорою на пасіонарну теорію етногенезу. Центральна постать циклу – російська нація у процесі становлення. У героїв письменника надзвичайно загострене усвідомлення себе часткою свого народу, кровного зв’язку одного з одним, з рідною землею. Звідси – постійна готовність жертвувати й самим собою, і своїми близькими в ім’я вищої мети. Звідси – мужність відповідальності і турбота про далеке майбутнє нації. Споріднює між собою князів, ченців, воїнів, землеробів вищий ступінь здатності до соборного діяння, до надзусилля національної самосвідомості, що визрівала століттями. Головною ідеєю циклу є думка про провідну роль народу у переломні періоди його історії, і зміст діянь історичних осіб розкривається через осмислення історичного шляху народу.

Д.Балашов використовує оригінальні прийоми жанрового бачення, формуючи систему, що включає історичну реальність, міфо-поетичний простір, публіцистику, гіпотезу, внаслідок чого виникає новаторська жанрова форма, яка дозволяє пов’язати між собою велику кількість персонажів, епізодів, історичних та вигаданих осіб та подій, і тим самим досягнути епічної повноти буття.

Морально-філософська проблематика, показ широкого руху народних мас у історично переломний період, визначення сюжетного руху історичними досягненнями народу, особлива композиційна побудова (наявність багатої кількості осіб з їхніми індивідуальними долями, що обумовлює розгалуженість сюжету; багатоплановість, розвиток дії за багатьма лініями, які мають власні сюжетні вузли) дозволяють говорити про “Государів Московських” як про історико-філософський романний цикл-епопею.

У висновках сформульовано загальні художні особливості циклу історичних романів Д.Балашова “Государі Московські”, з’ясовано місце роману “Симеон Гордий” у художній системі циклу, визначено внесок Д.Балашова у розвиток історичної романістики другої половини ХХ століття.

У циклі історичних романів Д.Балашова “Государі Московські” події історії осмислені з позицій пасіонарної теорії етногенезу Л.Гумільова, на якій ґрунтується оригінальна концепція історичного розвитку Росії, що надала автору романів нових можливостей для художнього дослідження минулого. Д.Балашов – єдиний письменник, художня концепція якого базується на вказаній теорії виникнення та розвитку народів.

Головним героєм циклу є російська нація у процесі формування. До поняття “народ” письменником включено всі соціальні групи Русі XIV століття від селянина до князя та простежено системні взаємозв’язки між ними, що утворюють національну єдність. Загальна для всіх романів циклу ідея становлення російської державності як консолідуючого чинника при формуванні нації реалізується у розвитку, відкриваючи у кожному романі новий художній ракурс теми. В цілому письменником показано процес зростання духовних сил Русі, який проявляється у спроможності та прагненні до дії, обумовленому накопиченням пасіонарної енергії.

Відкинувши жорстку соціально-класову детермінованість історичних подій, Д.Балашов різко підсилює та драматизує психологічні і морально-філософські аспекти історії, завдяки чому значення його творів виходить за межі відображення подій минулого. Історичний матеріал та оригінальний метод його аналізу надає письменнику можливість осмислити корінні проблеми людського буття, спробувати знайти у минулому відповіді на питання, що хвилюють сучасність.

Основна морально-філософська проблема циклу – “людина та історія”, аспектами якої є проблеми “особистість і влада”, “влада і народ”, “влада і мораль”.

Збагачення авторської історико-філософської концепції морально-психологічними акцентами відбувається у романі “Симеон Гордий”, який є центральним романом циклу. Це обумовлено особливостями відтворюваного історичного періоду, оскільки, згідно з авторською концепцією, князювання Симеона Гордого припадає на центр фази підйому російського етногенезу. Цей період є також свого роду переходом від часу накопичення “матеріальних” сил до часу накопичення сил духовних: на нього припадає початок подвижництва Сергія Радоніжського.

У “Симеоні Гордому” сконцентровано морально-етичні аспекти проблематики циклу, пов’язані передовсім з категорією сумління, яка дозволила Д.Балашову об’єднати у цілісну морально-філософську концепцію історії різні форми суспільної свідомості та буття людини: владу, мораль, державу, віру, етнос, соціум.

Тому не випадково, що у структурі циклу “Государі Московські” “Симеон Гордий” також займає центральне місце. У ньому сходяться головні сюжетні лінії попередніх романів та беруть початок ті, що будуть розвиватись у наступних.

У центрі роману – образ Симеона Гордого, що став справжнім художнім відкриттям. В літературі вперше створено образ цього державного діяча, якого слідом за істориками обійшли увагою і письменники. Д.Балашов, інтерпретувавши скупі історичні дані про життя та діяльність князя з точки зору пасіонарної теорії етногенезу та загальнолюдської моралі, створив яскравий образ, у якому сфокусовано головні проблеми циклу.

Глибина проникнення у характери, прагнення побачити у приватному житті проблеми, що хвилюють суспільство, чітко виражають естетичну позицію письменника, яка ґрунтується на визнанні соціально-історичної значущості окремої людської долі. Д.Балашов тонко показує складність співвідношення особистих