ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

П’ЯТНИЧКА Тетяна Василівна

УДК 811.111’366.581

КАТЕГОРІЯ ТЕПЕРІШНОСТІ ТА ЗАСОБИ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ В АНГЛОМОВНОМУ ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ

(на матеріалі прозових творів ХІХ – ХХ століть)

Спеціальність 10.02.04 – германські мови

А В ТО Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Львів 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівському національному університеті імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: | кандидат філологічних наук, доцент

Ісаєва Галина Тимофіївна

Львівський національний університет

імені Івана Франка, кафедра іноземних мов

для природничих спеціальностей

Офіційні опоненти: | доктор філологічних наук, професор,

академік АН Вищої школи України

Кусько Катерина Яківна,

Львівський національний університет імені

Івана Франка, професор кафедри іноземних мов

для гуманітарних факультетів

кандидат філологічних наук, доцент

Булатецька Людмила Іванівна,

Волинський державний університет

імені Лесі Українки,

завідувач кафедри англійської філології

Провідна установа: | Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича Міністерства освіти та науки України, кафедра загального германського та порівняльного мовознавства, м. Чернівці

Захист відбудеться 24 лютого 2005р. о 10-й годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 35.051.15 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Універси-тетська, 1).

Із дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79001, м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий 24 січня 2005р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук, доцент О.А. Шпак

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Реферовану дисертацію присвячено дослідженню поняття теперішності як складової частини універсальної поняттєвої категорії темпоральності, а також комплексному вивченню специфіки вираження презентного значення усім арсеналом засобів англійської мови.

Категорія часу англійського дієслова, граматичні значення окремих дієслівних часових форм, у тому числі і презентних, їх функції у діахронії і синхронії, частотність вживання, зіставлення з іншими мовами досліджені у працях Ф.Ф. Авдеева, А.Н. Гарбалєва, М.М. Егрєши, І.В. Єгорової, С.С. Єрмоленка, Р.О. Жалейко, О.А. Залізняка, Р.Г. Зятковської, І.І. Левіної, В.Л. Перлі, К.В. Філіної, Д. Болінжера, Б. Комрі, М. Льюіса, Дж. Чешіра.

Проте велика кількість ґрунтовних і різнопланових досліджень проблематики англійського презенса не означає зменшення її актуальності для сучасного мовознавства. Оскільки дієслівні часові форми не єдині засоби вираження у мові об’єктивної темпоральної ситуації, необхідним є вивчення інших носіїв предикативності та часових сем, здатних виражати часові значення та часові відношення теперішності. Майже зовсім не висвітленим залишається вираження реальної теперішньої ситуації засобами усіх рівнів мови. Системний аналіз повного інструментарію передачі об’єктивної теперішності дозволить поглибити розуміння семантики мовної презентності і її значення для адекватного опису реальних подій/явищ/станів/ситуацій.

Отже, актуальність теми зумовлено необхідністю дослідження змісту категорії теперішності, виокремлення, диференціації і систематизації комплексу засобів вираження теперішності в англомовному художньому дискурсі.

Дисертаційна робота актуальна у плані опису різнорівневих засобів мови, об’єднаних на основі спільності їх семантичних функцій, які здатні у тих чи інших комунікативних ситуаціях виражати певні значення теперішності. Саме цей аспект у його різноманітній морфологічній, семантичній, лінгвостилістичній репрезентації дає підстави для теоретичних узагальнень.

Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано у межах держбюджетної наукової теми Міністерства освіти і науки України “Дискурс іноземних мов на гуманітарних факультетах університетів: вербальна та екстравербальна реалізація” (номер держреєстрації ІГ – 127Б, ІГ – 21Б) і відповідно до наукової тематики факультету іноземних мов Львівського національного університету імені Івана Франка “Дослідження структурно-семантичних особливостей і тенденцій розвитку германських та романських мов” (тему затвердила Вчена рада Львівського національного університету імені Івана Франка, протокол № 2/5 від 28 травня 1997 року; тему уточнено Вченою радою університету, протокол № 18/4 від 28 квітня 2004 року).

Мета дисертації полягає у комплексному вивченні та аналізі особливостей функціонування різнорівневих засобів реалізації теперішності в англомовному художньому дискурсі.

Відповідно до мети визначено такі завдання:

- висвітлити теоретичні аспекти лінгво-філософських трактувань категорії часу та статусу теперішнього часу в темпоральній системі англійського дієслова;

- окреслити концептуальні засади дослідження;

- диференціювати поняття темпоральність, лінгвістичний, мовний, граматичний, лексичний, контекстуальний і художній часи;

- виокремити мовні структури, здатні виражати теперішність, за ознаками відтворення ними часового значення, часової віднесеності та часової орієнтації;

- визначити багатогранну семантику теперішності і розподілити засоби відтворення кожного із її значень в англомовних художніх творах;

- виявити особливості у функціонуванні структур вираження теперішності у художньому дискурсі;

- змоделювати функціонально-семантичне поле теперішності (далі ФСПТ) і розподілити виявлені нами засоби вираження презентності у художньому дискурсі по ядровій, навколоядровій та периферійних зонах поля відповідно до рівня концентрації базисних темпорально-дейктичних ознак та регулярності вживання;

- проаналізувати структурно-функціональні та семантичні особливості реалізації теперішності презентними дієслівними часовими формами;

- дослідити особливості вираження часової віднесеності до теперішності та часової орієнтації на теперішність дієсловами наказового і умовного способів, модальними дієсловами, безособовими формами дієслова, лексичними часовими маркерами, іменними та апеляційними засобами;

- розкрити суть художнього презенсу як способу актуалізації подій/станів під час комунікації та форми ведення оповіді.

Об’єктом дослідження є реалізація теперішності в англомовному художньому дискурсі.

Предметом дослідження є видо-часові форми дієслова, інші дієслівні та бездієслівні структури, наказовий і умовний способи, модальні дієслова, безособові форми дієслова, іменні та апеляційні засоби, лексичні часові маркери в якості мовного інструментарію вираження презентності.

Матеріалом для спостереження слугують художні прозові твори англійських та американських письменників ХІХ–ХХ століть. Загальний обсяг проаналізованих літературно-художніх джерел становить 15 тисяч сторінок.

Методологічну основу дослідження складають головні принципи діалектики наукового пізнання: принцип системності, принцип єдності форми та змісту, принцип об’єктивного та суб’єктивного, принцип єдності свідомості та діяльності.

Методика дисертації зумовлюється визначеними завданнями, матеріалом дослідження, теоретичною спрямованістю роботи. Аналіз мовного матеріалу здійснюється на основі таких методів: контекстуального, спрямованого на виявлення арсеналу мовних засобів вираження теперішності; описово-аналітичного (для аналізу засобів вираження презентності у структурному та семантичному аспектах); індуктивно-дедуктивного (для встановлення закономірностей вибору мовцем відповідного інструментарію вираження презентності). Для вивчення комплексу мовних засобів вираження теперішності застосовано методику функціонально-семантичного аналізу та польового структурування, за допомогою якої моделюється ФСПТ, виділяються його ядро та периферійні зони. У представленому дослідженні також використано елементи методу кількісних підрахунків мовних структур реалізації теперішності.

Репрезентативність досліджуваного корпусу художніх творів, широке охоплення теоретичних джерел, комплексний характер методики є підставою для достовірності та об’єктивності отриманих результатів.

На захист винесено такі положення дисертації:

1. Повноту реалізації об’єктивної теперішності забезпечує мовне вираження категорій часу, часової віднесеності та часової орієнтації.

2. Структури англійських Present Tenses виражають не лише часові значення теперішності, але і завдяки семантичній інтерпретації, зумовленій мовним оточенням, часову віднесеність до теперішнього.

3. Неперфектні форми інфінітива герундія, Participle І реалізують категорію часової віднесеності до теперішності через таксисні відношення до основного предикативного центра речення.

4. У сфері безпосереднього спілкування часову орієнтацію на теперішність виражають імператив, односкладні номінативні реченння, вигук, звертання та мовні формули етикету, які надають художньому дискурсу більшої експресії. Контекстуальна орієнтація на теперішність досягається шляхом транспозиції претеритних та футуральних форм.

5. Часова форма PrS під впливом претеритного контексту набуває метафоричного значення уявного теперішнього минулої дії. У мовленнєвому акті на фоні футурального контексту PrS передає презентну синхронізацію майбутньої дії.

6. Дієслівні презентні форми мають здатність надавати контексту різних функціонально-семантичних та композиційно-стилістичних значень. PrS у функції історичного/футурального презенса, спроможний виводити минулі/майбутні події/стани на рівень реальної теперішності. PrS, PrC і PrP описові виражають транспозицію дія(стан) якість.

7. PrS має здатність функціонувати як стилістичний засіб актуалізації реальних або уявних подій і набирати значення екранізуючого презенса.

Нaукова новизна роботи полягає у тому, що у ній вперше:

- класифіковано семантичний потенціал англійського презенса та визначено структури, що передають кожне із значень теперішності у певних умовах функціонування;

- досліджено особливості вираження презентності у художньому дискурсі різнорівневими мовними засобами, що реалізують категорії часу, часової віднесеності та часової орієнтації;

- відстежено умови реалізації теперішності модальними дієсловами, структурами наказового і умовного способів дієслова, апеляційними та іменними засобами;

- проаналізовано таксисний зв’язок неперфектних форм інфінітива, герундія, Participle І з центром первинної предикації і підтверджено прикладами здатність цих безособових форм у певних мовних ситуаціях виражати віднесеність до теперішності;

- здійснено структуризацію ФСПТ і аналіз функціонування у ньому мовних засобів вираження теперішності за ядровою, навколоядровою, близькою, віддаленою та найвіддаленішою периферійними зонами.

Теоретичне значення дисертації визначається поглибленим рівнем дослідження мовної темпоральності загалом і теперішності як її складової частини зокрема. Виокремлено систему різнорідних мовних засобів вираження теперішності в англомовному художньому дискурсі; з’ясовано специфіку та особливості відтворення часових значень і часових відношень теперішності кожним із засобів; проведено комплексний аналіз усього інструментарію реалізації теперішності у складі функціонально-семантичного поля. Результати і методика проведеного дослідження можуть бути використані для аналізу засобів вираження об’єктивного минулого.

Практична цінність роботи полягає у можливості застосування її основних положень і висновків у вивченні курсів теоретичної і практичної граматики англійської мови (розділ “Дієслово”), стилістики (розділи: “Інтерпретація тексту”, “Семантика тексту”), у спецкурсах з проблем морфології, лінгвістики тексту та теорії комунікації, у науково-дослідницькій роботі викладачів, аспірантів, при складанні методичних вказівок і навчальних посібників, на заняттях з англійської мови.

Апробація основних положень та результатів дисертаційного дослідження здійснювалася у вигляді доповідей та повідомлень на Міжнародній науковій конференції “Мультимедіа у навчанні іноземних мов” (Київ, 1997), на Західно-регіональній науково-методичній конференції викладачів іноземних мов “Лінгводидактичні проблеми викладання іноземних мов на економічних факультетах” (Тернопіль, 1997), на Третій міжнародній науковій конференції “Комп’ютерна лінгвістика та викладання чужоземних мов у вищих навчальних закладах” (Львів, 1998), на Другій західно-регіональній науково-методичній конференції викладачів іноземних мов “Лінгводидактичний плюралізм навчального процесу з іноземних мов у вищих навчальних закладах” (Тернопіль, 1999), на конференції-семінарі “Дискурс іноземномовних студій в Україні: проблеми лінгвістики і дидактики, мовної культурології” (Львів, 2003), на Міжнародній науковій конференції “Лінгводидактика та лінгвостилістика на зламі століть: питання теорії та практики” (Львів, 2004), на Міжнародному науково-практичному семінарі “Лінгводидактичні аспекти викладання іноземних мов у вищих навчальних закладах” (Тернопіль, 2004), на засіданнях наукового семінару з лінгвостилістики кафедри іноземних мов Львівського національного університету ім. І. Франка (1997 – 2003 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи висвітлені у десятьох наукових публікаціях (п’ять статей, матеріали конференцій та тези).

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається з переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (близько 300 праць українських та закордонних авторів).

Повний обсяг дисертації становить 201 сторінку, з них 175 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність та новизну, теоретичне й практичне значення, визначено об’єкт і предмет дослідження, сформульовані мета й завдання наукової роботи, основні положення, котрі виносяться на захист.

У першому розділі “Лінгво-філософські трактування темпоральності у сучасній англістиці” висвітлюються різні підходи до розуміння поняття часу, відношення між категоріями часу і буття.

Категорія часу включає систему форм з великим діапазоном значень, які функціонально можуть бути як категоріями частин мови, так і категоріями речення. Крім традиційного для наших граматик опису форм і функцій часових категорій у роботі використано нетрадиційні підходи з урахуванням фактору мовця. Категорія часу розглядається у зв’язку з суттю мовленнєвого акту, з відношеннями мовець - реципієнт, оскільки поняття часової характеристики може бути закладеним не лише у часовому значенні мовної одиниці/структури, а також і вираженій у процесі її мовленнєвого функціонування часового співвідношення з ситуацією, станом/дією чи орієнтації на них.

Отже, щоб повніше охопити весь інструментарій мовного вираження теперішності, враховується, що темпоральна специфікація встановлюється через мовні засоби різних рівнів, які виражають три категорії: часу, часової віднесеності та часової орієнтації.

Виділяється три підходи до визначення властивостей теперішності: 1) поєднання широкого та вузького аспектів презенса або диференціація актуального/неактуального теперішнього на основі співвідношення дії з моментом мовлення; 2) протяжність дії (кореляція теперішнього з минулим і майбутнім); 3) семантична неоднорідність теперішності.

На основі третього підходу виділяються різні варіанти специфікації теперішності. Як видно з таблиці, один і той самий мовний засіб може передавати різні значення теперішності залежно від об’єктивних умов його функціонування, комунікативної ситуації, наміру мовця.

Дієслівна форма PrS зустрічається у дев’яти (з десятьох) колонках, тобто вона спроможна відтворити майже всі значення теперішності, PrC має здатність виражати чотири види презентної семантики, PrP, як і PrPC – три. Диференціація значень кожної структури реалізується у процесі її функціонування у певному комунікативному акті. Мовне оточення, що відображає об’єктивну ситуацію, забезпечує однозначну часову семантику структури.

Приклади з англомовної художньої прози підтверджують вищесказане:

1. Outside there was a confused roaring and breaking of glass…

“Whose rooms are they in this time?”

“Pastmaster’s, I think.”

“Well, I hope he enjoys it” [Waugh].

Таблиця

Вираження значень теперішності дієслівними часовими формами

Теперішність | Дієслівні часові форми

Періоду комунікації | PrC, PrS, PrPC

Постійної/повторюваної дії/стану | PrS, PrC

PrP, PrPC – зрідка

Позачасова | PrS

Гномічна | PrS

Поняттєво-якісна | PrS

PrC, PrP – зрідка

Розширена | PrP, PrPC

Збереженої відносності | PrS як художній презенс

Наміру/планування | PrC?F, PrS?F, PrCto go+Inf?F, PrSto be+Inf?F,

PrSmodal verb+Inf?F

Описова | PrS, PrC, PrP як художній презенс

Коментуюча | PrS як художній презенс

2. “Nobody knew better than Mr Smeeth that office boys come and go, are here to-day and gone to-morrow” [Priestley].

3. The Radley Place fascinated Dill. In spite of our warnings and explanations it drew him as the moon draws water [Lee].

4. “Tastes differ, I suppose” [Priestley].

5. “I know he hates being interrupted” [Priesley].

6. In the center the floor is made of a great disc of polished wood that revolves quickly [Waugh, 193].

7. In one of the letters (the XXIXth) the Maruesa de Montemayor tries to describe the impression [Wilder].

8. Augustus produces a mirror, a comb, and a port of moustache pomade and sits before the mirror. The clerk returns. Augustus hastily covers up his toilet apparatus with The Morning Post, and rises [Shaw].

9. “My brother returns from Washington this evening” [Braun].

Приклади 1-9 відображають функціонування однотипних структур PrS, але у зв’язках і відношеннях з іншими мовними одиницями різних рівнів, у складі багатогранного синтаксичного цілого вони відображають різну семантику теперішнього: періоду комунікації (приклад 1); повторюваної дії (приклад 2); позачасову (приклад 3); гномічну (приклад 4); понятійно-якісну (приклад 5); описову (приклад 6); збереженої відносності (приклад 7); коментуючу (приклад 8); наміру (приклад 9).

У другому розділі “Граматична репрезентація теперішності у художньому дискурсі” типізуються часові форми дієслова як основні мовні одиниці ФСПТ, розглядаються особливості реалізації теперішності безособовими дієслівними формами та іншими дієслівними і бездієслівними мовними засобами. Запропоноване у розділі моделювання мовних структур реалізації теперішності базується на аналізі їх функціонування у процесі мовленнєвої комунікації, на дослідженні часової семантики висловлювання, що відтворює реальну презентну темпоральну ситуацію. Розгляд цієї ситуації як субстантної бази мовного вираження теперішності дає можливості виокремити такі моделі реалізації теперішності:

· часові структури дієслова

М1 – V Vaux. (to be) + V3

М2 – Vlink NounAdj.Adv.Num.

М3 – V Inf.Ger.

М4 – Vaux.to be (PrS) + Ving Vaux. to be (PrC) + V3

М5 – Vaux. to be (PrP) + Ving

М6 – Vaux. to have (PrS) + V3 Vaux. to have (PrP) + V3

· часові дієслівні форми з лексичними часовими маркерами (ЛЧМ)

М (1-6) + Indiclex

Групування мовних моделей за їх здатністю виражати певне значення теперішності не завжди виявляє їх автономність для точного і повного відтворення цієї семантики, не встановлює концентрації у даній структурі базових темпорально-дейктичних ознак теперішності, які визначають її якісну специфіку. Такий розподіл найдоцільніше здійснювати у межах функціонально-семантичного поля, розробленого на основі концепцій О.В. Бондарка.

ФСПТ розглядається як моноцентрична безперервна структура з ядром і кількома периферійними зонами з умовними та рухомими межами між ними. Той чи інший мовний засіб вираження теперішності не однозначно відноситься до тієї чи іншої зони ФСПТ, а може належати в одному випадку до його центру, в іншому – до периферії, залежно від того, яка ознака/ознаки у певному контексті набуває/набувають домінуючого значення.

Ядро та навколоядрова зона представлені часовими презентними формами, які виражають часове значення теперішності (М1 – М6). Спеціалізація деяких з цих структур для передачі певних значень теперішності звужує властиву їм семантику і зумовлює їхнє функціонування на периферії ФСПТ. До них відносимо моделі, що реалізують:

· теперішність наміру/планування майбутньої дії з логічним виділенням компоненту теперішності структурами презентно-футурального значення з ЛЧМ або без них

М 7.1 – am/is/are going + Inf ? Future

M 7.2 – am/is/are about + Inf ? Future

M 7.3 – am/is/are + Ving ? Future

M 7.4 – V1? Future;

· потенційну дію

М 7.5 – Vmodal + Inf

Моделі 7.1 – 7.5 передають віднесеність до теперішності завдяки наголосу на семантичному компоненті теперішності – теперішності наміру, теперішньої констатації можливості/обов’язковості/припущення/потреби потенційної дії. Цей наголос підсилюється мовленнєвою ситуацією/контекстом.

На периферії ФСПТ функціонує умовний спосіб, якому властива здатність орієнтувати на теперішність:

М 7.6 – VSubjI/VPrSubjII /VSup

М 7.7 – ... if + VPrSubII (V2/was+ Ving ;were + Ving)

Хоч структури умовного способу за своєю формою створюють опозицію граматичним формам презенса, у певній комунікативній ситуації вони однозначно реалізують орієнтацію на теперішність:

1. “Let’s drink to that now. I wish I didn’t feel so ill” [Waugh].

2. “How old are you, Josephine?”

“Just sixteen.”

“Oh – h. I would have said, you were older” [Fizgerald].

Вираження орієнтації на теперішність також забезпечується контекстом через транспозицію граматичних значень претеритних та футуральних форм, які функціонують на віддаленій та найвіддаленішій периферійних зонах ФСПТ:

М 8 – V2 Present

was/were + Ving Present

М 9 – will/shall+V1 ? Present

У параграфі 2.2 аналізується здатність безособових форм дієслова (неперфектних форм інфінітива М 10 – Infref to Present, герундія М 11 – Gerref to Present, Participle І М 12 – Part Iref to Present) у конкретному висловлюванні відносити дію до теперішності. У процесі функціонування особові та безособові форми дієслів виявляють щільні корелятивні ознаки як засоби, що передають співвідношення основної і другорядної дій у рамках цілісного часового періоду.

Віднесеність до теперішності виявляється найчіткіше за умов реалізації значення одночасності дії, переданої безособовою формою дієслова, з дією присудка, вираженою Present Simple або Present Continuous. Найповніше одночасність розкривається, коли герундіальна/інфінітивна дія поєднується в одне семантичне ціле з дією, вираженою одним з фазових дієслів: to be, to have, to keep, to seem, to try, to like, to feel, to hear, to see тощо.

1. “You’re trying to be funny” [Priestley].

2. “I don’t like to hear a man continually running down his own country” [Priestley].

3. Time keeps going by [Wilder].

4. “You are mistaken in thinking I’m unhappy” [Maugham].

Герундій та інфінітив, відносячи виражену ними дію до теперішнього, зберігають також характеристику теперішності, переданої основним дієсловом.

Оскільки підкорення дії, вираженої безособовою формою дієслова, часовому плану основного дієслова не є категоріальним значенням часу, а імплікованою темпоральною семантикою співвіднесеності другорядної дії з основною, яка зумовлюється категоріальним значенням безособових дієслів, вони не можуть вважатися спеціалізованими засобами вираження семантики теперішності і мають статус периферійних компонентів ФСПТ.

Відмінність вираження категорії часової віднесеності Participle І від передачі часових відношень герундієм та інфінітивом у тому, що дієприкметник чіткіше виокремлює вторинну дію.

Значення процесуальності, закладене у семантиці Participle І, пожвавлює виражену ним дію, у той же час перетворюючи дію, передану присудком, з основної у “фонову”, що окреслює часову площину теперішності. З двох полів – темпорального і модального, накладених одне на одне, у яких функціонують Participle І (на периферії темпорального і модального) і особове дієслово (у ядрі темпорального і на периферії модального), більшої ваги набирає ФСП модальності. Віднесеність до теперішності може реалізуватися також інфінітивом, герундієм, Participle І, які виражають попередність і наступність до дії особової дієслівної форми, за умов, коли акцентується важливість висловлення мовцем/сприйняття реципієнтом у період мовлення змісту дії, переданої безособовою формою.

У художньому дискурсі мовні одиниці виявляють своє значення відповідно до трьох функцій: – презентативної (повідомлення), апеляційної (звертання), експресивної (вираження). Реалізація презентативної функції у вираженні часових характеристик теперішності найчастіше забезпечується дієслівними часовими формами та, завдяки поєднанню змісту таксиса і відносного часу, – безособовими формами дієслова.

Не менш релевантними є нетрадиційні засоби вираження теперішності, до яких відносяться імперативи, номінативні речення, вигуки, звертання та формули мовленнєвого етикету, що, виконуючи апелятивну й експресивну функції, реалізують категорію часової орієнтації і функціонують на периферії ФСПТ. Суть основної дихотомії цих засобів розкривається в аналізі особливостей реалізації ними суб’єктивного емоційно-вольового.

Оскільки імператив (М 13 – ImperVerb) не виражає дію, що мала місце в минулому, відбувається в межах теперішнього чи здійсниться у майбутньому, а бажану дію, тобто передає спонукання до неї у період мовлення, то логічно розглядати його як волевиявлення мовця, що співвідноситься з площиною презентності, яка в даному випадку створюється через момент комунікації.

Однак це не відкидає врахування смислового значення імператива, що називає дію, яка може бути реалізованою або негайно, майже одночасно з моментом мовлення (continue reading, listen to what he is saying), або в близькому чи далекому майбутньому (bring it tomorrow, tell him when he is grown up). Імператив репрезентує не факт виконання дії, а лише спонукання до неї та імпліцитне вираження можливості її реалізації, тому наказовий спосіб доцільно пов’язувати не з категорією часу, а з категорією часової орієнтації.

Імператив – категорія комунікативна, і його часова орієнтація повністю виявляється завдяки ситуації, що відбивається у акті мовлення.

Комплексний розгляд мовних засобів вираження часу, часової віднесеності та часової орієнтації у ФСПТ, що створюється у мовленнєвих ситуаціях, підтверджує, що будь-яке висловлювання передає певне відношення до часу.

Бездієслівна реалізація теперішності (М 14 – NonV) має справу не з морфологічним, а синтаксичним часом. Найчастіше таку репрезентацію часу знаходимо у номінативних реченнях, які передають ставлення персонажів до об’єктивної реальності, виражаючи у мові їх враження від почутої інформації чи спостереження (захоплення, обурення, здивування, занепокоєння, засмучення, розчарування тощо). Бездієслівна реалізація теперішності відноситься до засобів експресивного або експресивно-презентативного відображення об’єктивної реальності у мові.

“A real gentleman. Rich. Expensive” [O’Brien].

За допомогою специфічних просодійних засобів мовець може, не залежно від морфологічної структури слова чи фрази, не лише виразити презентну ситуацію, зосередитися на ній, а також передати найрізноманітніші емоції.

У сфері емоційно-вольового виявлення теперішності визначальне місце належить вигукам (М 15 – Interjemotional М 15a – Interjimperative), які несуть певне смислове навантаження. У період спілкування чи споглядання іноді спонтанно створюється ситуація, яка спонукає мовця більше до вираження емоцій, ніж до словесної передачі інформації, експресивних оцінок, опису почуттів тощо. Як смислова, так і імпліцитна граматична моносемантика вигуку та вигукових фраз забезпечується мовленнєвою ситуацією.

До бездієслівних засобів, що актуалізують момент комунікаційного акту як точку відліку часу, а, отже, орієнтують на актуальне теперішнє, відносимо також звертання, яке може виражатися реченням або словом (М 16 - AddSen/W). У художньому дискурсі інтонаційна та змістова конотації звертання випливають із контексту.

Her former partner scowled and moved to intervene, but she pushed him scornfully out of the way. “Go away, Tony,” she said [Barnard, Stander].

Звертання у прикладі, крім орієнтації на теперішність моменту мовлення, передає зневагу до співрозмовника, характеризує мовця як особу самовпевнену, якій властиве сильне почуття самовартісності, і водночас натякає на нікчемність, покірність та слабкодухість реципієнта.

Різниця у темпоральних функціях вигука та звертання полягає у поняттєвому імпліцитно вираженому значенні теперішності. Для теперішності, на яку орієнтує вигук, що є реакцією на побачене/почуте, характерне значення наслідку, результату, яке можна зіставити з семантикою реалізованою PrP/PrPC (моделі 5, 6). Звертання орієнтує на теперішність наміру/планування, як це властиво моделям 7.1 та 7.2.

Традиційні формули привітання, прощання, вибачення, побажання, які можна назвати етикетними (М 17 - FormEtiq), також функціонально підтверджують орієнтацію на теперішність. Момент їх вираження стає точкою відліку часу, складовою площини теперішності, створеної комунікативною ситуацією.

У третьому розділі як засіб вираження теперішності розглядається художній презенс, що включає у себе історичний, футуральний, описовий, розповідний, екранізуючий презенси та презентний претерит і презентний футурум. ІП актуалізує минулу дію, тобто поєднує її у свідомості читача з теперішністю через момент сприймання дії у її мовній реалізації.

Для реалізації ІП (М 18 PrS => НPr) необхідний сприятливий контекст, приорітетна роль у створенні якого лежить на лексичних маркерах, які у поєднанні з презентними граматичними формами у претеритному оточенні створюють особливо яскраве сприйняття описуваного. Вживання ІП як способу досягнення екстремальної концентрації уваги читача на певних стадіях розгортання подій є інструментом міжособистісним (автор - реципієнт), вираженим через текст.

Подібно до історичного презенса, який передає кореляції теперішнього та минулого, футуральний презенс (ФП) відображає зв’язки теперішнього з майбутнім.

Реалізуючи значення ФП (М 19 PrS => FPr), граматична форма РrS виражає не лише зв’язки теперішнього з майбутнім на часовій осі. Вона фіксує зміни у динаміці сюжету – від лінійного до асоціативного, поєднуючи змістове, композиційне і художнє навантаження.

У випадках функціонування структури РrS як ІП та ФП реалізуються її другорядні значення завдяки лексичним часовим маркерам або контексту, що описує ситуацію. ІП та ФП – аспекти стилістичного функціонування РrS для художнього вираження теперішності. Цим зумовлюється їх периферійна роль у ФСПТ.

Футуральний презенс і запланована майбутня дія – дві різні понятійні структури, що реалізуються формою РrS. ФП – це переосмислення дійсності автором з метою емоційного впливу на читача, тоді як РrS, який передає заплановану майбутню дію, здебільшого реалізує семантику модальності наміру, що усвідомлюється у теперішньому.

Значна різниця у семантичному наповненні спостерігається і між футуральним презенсом та власне футуральними формами. ФП реалізує уявне теперішнє майбутньої дії, а футуральні часові структури відтворюють майбутнє, котре ніяк не пов’язане з теперішнім і навіть протиставляється йому.

Залежно від участі презентних граматичних форм у тому чи іншому способі викладення матеріалу виділяємо описовий, розповідний та екранізуючий види презенса, кожен з яких несе особливе смислове навантаження.

Описовий PrS (М 20 – PrSdescriptive) називає дію або стан, що в уяві читача чи слухача не асоціюється зі станом суб’єкта чи з виконанням ним певних операцій, а сприймається як якісна характеристика суб’єкта, тобто має місце транспозиція дія(стан) якість, для якої, однак, потрібна контекстуальна підтримка. У реалізації потенційно-якісної теперішності описовим РrS виникає ще одна функціональна транспозиція постійне тимчасове (застигле)/загальне окреме як елемент художнього часу. Завдяки властивій РrS описовому статичності, дія, виражена ним, втрачає динамізм.

РrС описовий (M 20a – PrCdescriptive) реалізує транспозицію дія якість ще яскравіше, ніж описовий РrS, зводячи характеристику персонажа до виділення тих його особливостей, що набирають специфічного значення у період комунікації. Вживання описового РrС обмежене. Переважно це випадки, коли у складеному іменному присудку дієслово-зв’язка вживається у формі РrС. Це спричиняє зіткнення між властивою для складеного іменного присудка статичністю і характерною для РrС динамічністю, що породжує експресивність мікроконтексту.

Досить виразно прослідковується транспозиція дії в якість, але вже в постійну або характерну для певного періоду, у випадках вживання РrС описового у сполученні з прислівником always для вираження негативного відношення мовця до ознак, властивих персонажеві чи предмету.

РrР описовий (M 20б – PrPdescriptive) констатує безперервність часового потоку, реалізує презентність, передаючи зумовленість “теперішнього” персонажів чи ситуацій минулим.

У випадках, коли Present Simple вживається у художньому тексті для викладу подій, він набуває функцій розповідного презенса (M 21 – PrSnarrative), якому властиве більше семантико-стилістичне навантаження, ніж розповідному претериту. Завдяки властивій PrS розповідному експресивності та образності, сприйняття оповіді стає майже безпосереднім, перехідна ланка у ланцюжку подія – автор – читач наче стирається.

У здатності модифікувати семантику речення і актуалізувати висловлювання структурам теперішності властива також функція екранізуючого/коментуючого презенса (ЕП/КП) (M 22 – PrScommentary), що може реалізуватися у трьох формах:

1. ЕП теле - і радіорепортажів – синхронний коментар, якому властива здатність виводити описані дії на рівень спостереження за ними реципієнтом.

2. ЕП уявних подій, що в оточенні претеритального контексту діям реальним протиставляє галюцинації героїв, сни, мрії, видумку.

“I dream that they are there … my family, my father, Eleanor, my stepmother holding little Ferdinand – and they approach my bed. I think they are going to do me some harm. Carlos is somewhere in the Palace and I cannot reach him” [Plaidy].

3. ЕП, який реалізується в авторських ремарках у драматичних творах.

У даному розділі йдеться також про здатність претеритних та футуральних граматичних форм у певних мовленнєвих ситуаціях виражати теперішнє персонажів, у якому вони діють, відчувають, мислять, розмовляють.

Зразками переносного значення Past Simple і Future Simple є презентний претерит (ПП) і презентний футурум (ПФ). Їх використання має в англійській мові епізодичний характер, ці засоби орієнтації на теперішність функціонують на найвіддаленішій периферії ФСПТ, проте вони дуже показові як ілюстрація стилістичного вираження теперішності у комунікативних актах.

Граматична форма Past Simple у таких випадках передає: а) абстрактно теперішні, але особливо важливі на момент повідомлення співрозмовникові для персонажа події у його сприйнятті, розумінні чи трактуванні; б) безпосередні відчуття героя під час спілкування, безвідносно до часу автора і читача. Вдаючись до презентного претерита (M 23 – Past Simple => Presentstylistic), автор твору виділяє особу мовця, роблячи наголос на значенні його ставлення до повідомлення:

“I supposed she always expects you at that time” [Bronte].

Основний стилістичний ефект ПП полягає у його експресивній конотації: підкресленій ввічливості, ненав’язливості звертання.

Презентний футурум (M 24 – Future Simple => Present stylistic) виражає узагальнене потенційне теперішнє за допомогою will інфінітив, через функціональне переосмисленням дієслова will.

“Suppose she’s there?

She won’t be at her mother’s” [Updike].

ПФ притаманне модальне забарвлення, яке передає ймовірність дії, що відноситься до теперішнього періоду комунікації.

Поданий нижче рисунок репрезентує комплексний інструментарій мовного відтворення реальної презентної ситуації об’єктивної дійсності.

Рис. 1

Відсотковий розподіл проаналізованих засобів реалізації теперішності художнього англомовного дискурса

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

На підставі аналізу теоретичних положень про вираження часових значень і часових відношень теперішності та дослідження засобів її реалізації як комплексної часової оцінки об’єктивних подій в англомовній літературній прозі зроблено наступні висновки:

Реальна презентна ситуація у художньому дискурсі відтворюється різнорівневим мовним інструментарієм, що передає час, часову віднесеність та часову орієнтацію:

· Час виражають презентні дієслівні часові форми Present Simple і Present Continuous у їх категоріальному значенні (М 1 – М 4; М 1кон – М 4кон).

· Часова віднесеність передається:

1. Дієслівними формами Present Perfect Continuous та Present Perfect у категоріальному значенні вираження теперішньої дії/стану, зумовлених завершеною дією (М 5; М 6; М 5кон; М 6 кон);

2. Структурами презентно-футурального значення та модальними дієсловами завдяки наголосу на семантичному компоненті теперішності (М 7.1 – 7.5);

3. Безособовими формами дієслова завдяки їх інтегративній властивості підкорятися часовому значенню, заданому основним предикативним ядром, і реалізувати таксисне значення у випадках вираження презентності присудком речення (М 10 – М 12);

4. Через реалізацію художньо-емоційного потенціалу Present Simple у функції художнього презенса. Історичний та футуральний презенси – складові художнього презенса – передають подвійну часову експозицію.

Історичний презенс (М 18) функціонує як складний комплекс взаємодії презентної семантики граматичної структури Present Simple і претеритального значення елементів оточуючого контексту, внаслідок чого виражена часовою формою Present Simple теперішність набуває метафоричного змісту.

Футуральний презенс (М 19) – переносне значення форми Present Simple – передає не факт виконання запланової дії у майбутньому, а її презентне відтворення у свідомості автора/персонажа і читача.

5. PrS описовим (М 20), який набуває ознак композиційно-стилістичного засобу завдяки функції дескриптивності і у художньому дискурсі реалізує потенційно-якісну теперішність через функціональну транспозицію “дія (стан) якість”, що виникає внаслідок відмежування у загальному полотні твору дій/станів, переданих PrS, як логічно завершеного мікротексту.

6. PrC та PrP описовими через транспозицію “дія (стан) якість”. PrC описовий (М 20а) передає ознаку/характеристику особи, яка виявляється у період комунікації, а PrP описовий (М 20б) імплікує теперішню якість, що стала результатом вираженої дії, пов’язаної із зміною суб’єкта/об’єкта.

7. Розповідним презенсом (M 21) для посилення динаміки розвитку сюжету, сильнішого впливу оповіді на читача. PrS розповідний робить опосередковане сприйняття описуваних подій, людей та їх переживань майже безпосереднім.

8. Present Simple у функції екранізуючого презенса (М 22), що передає серію послідовних дій як синхронний коментар та уявні події/стани. Завдяки додатковій експресивній конотації екранізуючий презенс виводить описані дії/стани на рівень спостереження за ними читачем.

· Часова орієнтація реалізується:

1. Умовним способом (М 7.6, М 7.7) через теперішнє (у період мовлення) усвідомлення персонажем можливості/неможливості чи бажаності дії;

2. Категоріями сфери висловлювання – імперативом, вигуками, звертаннями, мовленнєвими формулами етикету – (М 13 – М 17). Домінантним у встановленні імпліцитно вираженої цими апеляційними засобами презентності є виражена мовцем і усвідомлена реципієнтом реакція у період мовлення на об’єктивну з їх темпоральної позиції теперішність;

3. Претеритними та футуральними формами завдяки транспозиції граматичних значень, що (іноді підсилюючись ЛЧМ) зумовлюється:

– конфліктом імплікованого презентного (для персонажів) часового змісту контексту з минулим часом, вжитої у ньому дієслівної форми (М 8);

– ситуативно зумовленим перетворенням сполучення will + інфінітив у фразеологічну одиницю, що реалізує повторювану дію у площині теперішності (М 9);

4. Номінативними реченнями, що передають враження персонажів від інформації чи спостережень, отриманих/здійснених у період комунікації;

5. Презентним претеритом (М 23) – як стилістичним засобом, що набирає диференційної ознаки теперішності періоду мовлення завдяки інтервенції у презентну для персонажів ситуацію цієї претеритної структури Past Simple, яка виражає безпосередні відчуття героя у період мовлення;

6. Переносним значенням Future Simple, що функціонує як презентний футурум (М 24) і передає ймовірність дії, котра відноситься до теперішнього періоду комунікації завдяки наголосу на модальне значення допоміжного дієслова will.

Відповідно до рівня концентрації темпорально-дейктичних ознак теперішності, семантичних опозицій іншим часовим значенням, спеціалізованості для вираження часових значень/відношень теперішності та частотності вживання мовні засоби вираження теперішності функціонують у п’ятьох зонах ФСПТ:

а) ядровій зоні – Present Simple та Present Continuous у своїх категоріальних значеннях;

б) навколоядровій зоні, що охоплює Present Perfect та Present Perfect Continuous, які виражають семантику властиву цим формам;

в) близькій периферійній зоні, яка вміщає модальні дієслова, імператив, інфінітив, герундій, конструкції to be going to / to be about to, номінативні речення, вигуки;

г) віддаленій периферійній зоні, що представлена звертанням умовними реченнями, презентно-футуральними структурами Present Continuous ? Future і Present Simple ? Future, транспозицією Past Simple ? Present, Participle І і мовленнєвими формулами етикету;

д) найвіддаленішій периферійній зоні, яка включає історичний презенс, презентний претерит, транспозицію Future Simple ? Present, презентний футурум і футуральний презенс.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.