ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

ПАРАСЮК ТЕТЯНА ВАСИЛІВНА

УДК 811.161.2’37

ФУНКЦІОНАЛЬНО-ОНОМАСІОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ДІЄСЛІВ

НА ПОЗНАЧЕННЯ ЕМОЦІЙНИХ СТАНІВ

У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ

Спеціальність 10. 02. 01 – Українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Львів – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі загального мовознавства Львівського національного університету імені Івана Франка

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Бацевич Флорій Сергійович,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

кафедра загального мовознавства, завідувач кафедри

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Шевченко Лариса Іванівна,

Інститут філології Київського національного університету

імені Тараса Шевченка, кафедра історії української мови,

завідувач кафедри

кандидат філологічних наук, доцент

Невідомська Лілія Мелетіївна,

Тернопільський національний педагогічний університет

імені В. Гнатюка, кафедра української мови та загального мовознавства, доцент

Провідна установа: Рівненський державний гуманітарний університет Міністерства освіти і науки України, кафедра української мови, м. Рівне

Захист відбудеться 8 лютого 2005 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.06 для захисту дисертацій у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79001 м. Львів, вул. Університетська 1.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005 м. Львів, вул Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий 5 січня 2005 р.

Учений секретар Будний В. В.

спеціалізованої вченої ради

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

В останні десятиріччя серед лінгвістів зростає зацікавлення проблемою емоцій, тому що "мова стала вивчатися не як замкнута система, а як система, елементом якої є людина. Людський фактор у мові включає також її емоції..." (В. Шаховский). Специфіка мовного втілення переживань, емоцій, емоційних станів значною мірою досліджувалася у лінгвістиці. Мовознавців цікавили емоційні стани та їх оцінка (О. Вольф), мовні й когнітивні аспекти репрезентації емоційних станів персонажів (О. Левіна), семантичні особливості текстового втілення емоційного стану (Г. Харкевич), засоби передачі емоційного стану людини в художньому тексті (І. Баженова, Т. Биценко, А. Ярова), частиномовне позначення психічних станів (Л. Бабенко, A. Mikolajczuk). Однак, на думку низки дослідників, власне дієслово як стилістично й семантично багата категорія має значні можливості для їх зображення в різноманітних ракурсах і відтінках. "Емоції нерозривно пов'язані з суб'єктом, що їх відчуває, і об'єктом, що їх викликає. Ось чому дієслово є власне тією частиною мови, яка найбільш пристосована для відображення емоцій" (Л. Бабенко). Вивчення дієслів на позначення психічних станів (далі ПС) людини в сучасній лінгвістиці зумовило накопичення значного теоретичного потенціалу: привернуто увагу до семантичних класів таких дієслів (І. Білодід, О. Кузнецова, Л. Черезова), розглянуто їхнє місце серед інших лексико-семантичних груп (Л. Васильєв); визначено інтенційно-валентні структури дієслів психічного стану в різних мовах (П. Драгомирецький), досліджено комплексність їх змісту залежно від функціонування (Н. Арутюнова) тощо. Важливим є аналіз семантичного змісту дієслів емоційного стану, яким властиве більш рухоме коло значень, ніж емоційним дієсловам інших семантичних типів.

Актуальність теми дослідження. Останнім часом у дослідженні дієслівної лексики визначилися та реалізуються особливі тенденції, які свідчать про перехід від аналізу внутрішньої, системної організації лексико-семантичних груп та їх взаємодії у мові до вивчення їхнього функціонування в тексті, мовленні (Ф. Бацевич, А. Загнітко, О. Бондарко, В. Гак та ін.), пошуку етноконцептуальної організації ономасіологічних моделей, імпліцитних смислів функціонально-семантичних категорій, співвідношення універсального та ідіоетнічного у системі функцій елементів (А. Бондарко), опису мовних процесів у синтезі: від комунікативного наміру до його втілення в дискурсі. Отже, функціоналізм у сучасній лінгвістиці стає не просто науковою парадигмою дослідження об'єкта в його взаємодії з середовищем, а загальнонауковою методологією, скерованою на аналіз різних видів комунікативної діяльності в сукупності її когніції, психологічного механізму, інтерсуб'єктивності, стратегічності та ефективності (О. Селіванова). Проте дієслова на позначення емоційних станів у сучасній українській мові у функціонально-ономасіологічному аспекті майже не досліджені, а саме цей аспект передбачає розгляд номінативних одиниць у сфері комунікативно-функціональної парадигми, яка орієнтує ономасіологію на співвідношення із синтагматичною діяльністю, тобто мовленням.

Функціональна ономасіологія дає змогу аналізувати номінативні одиниці у діяльнісно-динамічному, комунікативно-телеологічному аспекті, що виявляє роль "одиниць і категорій усіх рівнів у номінативній діяльності мовця, їх смислове завдання, мету та використання у конкретному висловлюванні (тексті)" (Ф. Бацевич, Т. Космеда) з урахуванням прагматичної скерованості комунікації, її невербальних складників (В. Даниленко). Це окреслює широкі можливості для опису різних ономасіологічних класів, зокрема дієслів на позначення емоційних станів. Однак праць, присвячених функціонально-ономасіологічному аналізу дієслів, досить мало. Якщо на матеріалі російського дієслова такий аналіз здійснює Ф. Бацевич, то в україністиці функціонально-ономасіологічний аспект дослідження дієслів на позначення емоційних станів не знайшов належного висвітлення.

Для функціональної методології обов'язковим є "доповнення аналізу мовленнєвої діяльності та її результатів орієнтацією на довербальні операції мислення, пам'ять, досвід, вербальну систему знань", крім того, "функціоналізм вимагає залучення даних психолінгвістики, етнолінгвістики, нейролінгвістики та інших галузей знань" (О. Селіванова).

Незважаючи на досягнення та перспективи функціонально-ономасіологічної парадигми, поки що передчасно говорити про сформованість і концептуальну єдність її методів та прийомів аналізу, оскільки в багатьох випадках сам предмет дослідження диктує необхідність застосування певних прийомів і так чи інакше окреслює межі опису.

Функціонально-ономасіологічний підхід стосовно дієслів емоційного стану об’єднує такі аспекти:–

функціональний, що передбачає розгляд уживання аналізованих одиниць у контексті різного ситуативного наповнення з урахуванням психолінгвістичної характеристики, тобто їх місця та асоціативних зв'язків у ментальному лексиконі мовців; статистичного параметра – активності чи неактивності слововживання;–

ономасіологічний, який спрямований на те, щоб: а) з’ясувати референтну віднесеність предикатних імен психічного стану; б) подати класифікацію та групування найменувань за лексико-семантичними ознаками, встановивши певні лексико-семантичні групи, синонімічні ряди тощо; в) визначити мінімальні та максимальні дистрибуції ключових дієслів як контекстуальних ономасіологічних типів.

Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертація пов’язана з комплексною науковою темою кафедри загального мовознавства Львівського національного університету імені Івана Франка "Семантика, синтактика і прагматика одиниць мови в синхронії та діахронії"; керівник теми професор Ф. Бацевич (№ держреєстрації 0103U005927).

Мета дисертаційної роботи полягає у встановленні функціонально-ономасіологічних характеристик дієслів на позначення емоційних станів у сучасній українській літературній мові.

Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати такі завдання:

·

·

·

·

·

Об'єктом дослідження стали 117 дієслів сучасної української літературної мови, що позначають психічні (емоційні) стани, процеси, властивості особистості. В роботі аналізуються синонімічні ряди з домінантами любити, хвилюватися, радіти, сумувати.

Предмет дослідження – функціонування дієслівних номінативних одиниць ЕС сучасної української літературної мови в свідомості мовців та сучасній українській художній літературі від 70-х років ХХ ст. до початку ХХІ ст.

Матеріал дослідження. Суцільна вибірка дієслівних найменувань емоційних станів і процесів здійснювалася на основі "Словника української мови"** Словник української мови: В 11 т. / Ред. кол.: І. К. Білодід (голова), А. А. Бурячок, Г. М. Гнатюк та ін. – К.: Наук. думка, 1970 – 1980. – Т. 1 – 11. в 11-ти томах (далі СУМ) із використанням лексикографічних дефініцій, які містять вказівки на емоційні стани, процеси. Дані про сполучуваність досліджуваних дієслів і суміжних із ними семантичних типів емоційних дієслів української мови, що відображають їхнє вживання, були отримані з анкетних відповідей на слова-стимули у вільному асоціативному експерименті, а також із художньо-літературних прозових творів сучасних українських письменників від 70-х років ХХ ст. до початку ХХІ ст., зокрема Р. Іваничука, В. Малика, Р. Федоріва, В. Шевчука, В. Шкляра та ін. Відомості про частотність функціонування досліджуваних номінативних одиниць у текстах художньої прози від 1945 р. до 70-х років узято з "Частотного словника сучасної української художньої прози", а від 70-х років до початку ХХІ ст. – з матеріалів творів названих сучасних авторів.

Методи дослідження. У роботі використані: методики структурного методу – аналіз словникових дефініцій та компонентний аналіз – із метою первинного відбору матеріалу; елементи статистичного методу – для обробки результатів, одержаних під час письмового опитування: підраховувалася кількість однакових відповідей і загальна кількість асоціацій на заданий стимул; для дослідження функціональної активності дієслівних номінативних одиниць ЕС; описовий метод – для аналізу результатів асоціативного експерименту, експлікації семантичної структури дієслів ЕС; метод контекстуального аналізу – з метою дослідження функціональної можливості дієслів ЕС у текстах сучасної української літературної мови. Асоціативний експеримент застосовуємо з метою експлікації семантичних особливостей дієслів ЕС і створення їхніх лексикографічних портретів в окремих синонімічних рядах.

Наукова новизна дослідження. Уперше проведено вільний асоціативний експеримент, у якому словами-стимулами стали 117 дієслів, пов'язаних з емоціями. Встановлено кореляції між результатами використання асоціативного експерименту й контекстуального аналізу дієслів, що позначають емоційні стани в сучасній українській літературній мові.

Теоретичне значення роботи полягає в подальшій розробці принципів функціонально-ономасіологічного підходу до лексико-семантичних груп (далі ЛСГ) слів різних частин мови. Теоретично важливою є також запропонована в праці комплексна методика дослідження, оскільки кожен із застосованих методів покликаний виявити певні особливості дієслів на позначення емоційних станів. Висновки роботи, які відображають результати функціонально-ономасіологічного аналізу синонімічних рядів із домінантами хвилюватися, радуватися, сумувати, любити, сприятимуть поглибленню розуміння функціонально-ономасіологічної організації лексичної системи сучасної української літературної мови.

Практичне значення дослідження визначається тим, що його матеріали та одержані результати можуть бути використані й використовуються автором під час читання вузівських курсів лексикології сучасної української мови (розділи "Лексична семантика", "Слово в лексичній системі української мови"), лінгвістичного аналізу художнього тексту (розділ "Індивідуальна мовна картина світу письменника"); у спецкурсах із проблем когнітивних та психолінгвістичних методів вивчення семантики; для створення та доповнення асоціативних і тлумачних словників української мови й у процесі практичного оволодіння сучасною українською мовою; під час написання курсових і дипломних робіт із лексичної семантики та ідіостилю письменників.

Апробація роботи. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри загального мовознавства Львівського національного університету імені Івана Франка (1998 – 2004 рр.). Наукові доповіді з теми дисертації виголошувалися на ХІ Міжнародній науковій конференції "Мова і культура" (Київ, 2002 р.), Міжнародній конференції "Проблеми української термінології" (Львів, 2002 р.), Міжнародній науково-практичній конференції "Сучасні освітні технології у професійній підготовці майбутніх фахівців" (Львів, 2002 р.), Міжнародній науковій конференції "Прикладна лінгвістика у ХХІ столітті: лінгводидактичні та культурологічні стратегії" (Львів, 2003 р.), Всеукраїнській науковій конференції "Лексико-граматичні категорії у функціональному аспекті" (Херсон, 2002 р.), на щорічних звітно-наукових конференціях викладачів і аспірантів Львівського національного університету імені Івана Франка, а також наукових семінарах професорсько-викладацького складу кафедри загального мовознавства ЛНУ.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається з переліку умовних позначень і скорочень, вступу, двох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаної літератури, який містить 295 позицій, додатку А (4 сторінки), додатку Б (44 сторінки). У текст дисертації включені 1 таблиця та 1 рисунок. Обсяг дисертації – 233 сторінки, з них основного тексту – 158 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету й основні завдання роботи, визначено об’єкт і предмет наукового аналізу, арґументовано вибір матеріалу дослідження, з’ясовано теоретичне значення роботи, її практичну цінність, наукову новизну, зв’язок із науковими програмами, планами й темами, окреслено основні методи аналізу, перелічено форми апробації результатів дослідження.

Розділ 1. "Дієслова емоційного стану серед інших семантичних типів емоційних дієслів української мови". Дієслова на позначення емоційного стану людини утворюють ЛСГ і містять у своєму значенні такі ідентифікативні архісеми: 1) "відчувати будь-який емоційний стан". Особливість цієї підгрупи – можливість заміни досліджуваних дієслів дієслівно-описовим висловом, який складається із дієслова відчувати й іменника, який називає почуття (радіти = відчувати + радість); 2) "бути (перебувати) в певному емоційному стані" (нервуватися = бути в стані збудження). Може відбуватися заміна деяких досліджуваних дієслів описовим виразом на зразок "бути в ... настрої", "мати... настрій" (хандрити = бути в похмурому настрої); 3) "відчувати (почувати) будь-який емоційний стан до кого-, чого-небудь" (любити – відчувати глибоку відданість, прив'язаність до кого-, чого-небудь). Включення слова в досліджувану ЛСГ зумовлюється двома факторами: належністю до одного й того ж лексико-семантичного класу слів (дієслова) і співвіднесеністю з однією і тією ж сферою позамовної дійсності (психічним станом людини). Отже, для зарахування тієї чи іншої лексеми до аналізованої групи використовувався критерій спільності їх логіко-предметного змісту, тобто наявність спільної семантичної ознаки, котра інтуїтивно осмислюється як суттєва.

У складі ЛСГ дієслів емоційного стану виділяємо три сематничні піддгрупи:

1) неінтенціональну (емоційний стан суб'єкта не скерований на об'єкт) = стан- невідношення (ЕСн); 2) інтенціональну (емоційний стан суб'єкта скерований на об'єкт = стан-відношення) (ЕСв); 3) мішану (такий емоційний стан суб'єкта, який за одних умов може бути скерований, а за інших – не скерований на об'єкт).

Когнітивний підхід до мовних явищ дає змогу трактувати їх як відображення структур людської свідомості, мислення, пізнання. За уявленнями про об’єкти та їхні ознаки стоять різні структури знання. Вважаємо, що дієслова на позначення ЕС співвідносяться з певними блоками знань – фреймами, семантичний тип предиката (категоріальне значення) – зі структурою відповідного фрейма і типом референції його обов’язкових актантів, а неіндивідуальна сполучуваність емотивних дієслів є співвідносною з семантичним типом предиката. Фрейм, що позначає ситуацію "емоційний стан", об’єднує всі можливі ознаки цього стану, варіанти поведінки його носія і має таку трикомпонентну структуру: суб’єкт (Sub), сам ЕС, причина (Caus)/об’єкт (Obj).

Між дієсловами ЕСн, ЕСв, емоційної властивості (далі ЕВ) і психічних процесів (далі ПП) простежується близькість. Однак фреймовий аналіз цих дієслів показав істотну відмінність між ними – семантичний тип, визначає сполучуваність дієслова із залежними від нього словами:

Для "класичних" дієслів ЕСн обов’язковий актант Sub і пропозитивний Caus. Напр: Я хвилююсь за Петра, де Я – Sub, Петро (антропонім у пропозитивному значенні) – Caus.

Для "класичних" дієслів ЕСв Obj, виражений антропонімом у конкретно-референтному значенні. Напр.: Я люблю батька, де Я – Sub, батька (свого батька, цілком конкретну людину) – Obj.

Для "класичних" дієслів ЕВ – Obj, виражений артефактом (зазвичай) у пропозитивному значенні або іменником (лише загальним) у родовому значенні. Напр: Я люблю морозиво, де Я Sub, люблю – предикат (вжитий у значенні робити будь-що з об’єктом із задоволенням), морозиво (іменник в артефактному значенні виступає тут номіналізацією** Під номіналізацією розуміємо механізм перетворення предикатних структур (речень) в іменні та результат цього перетворення пропозиції їсти морозиво) – Obj; Я люблю дітей, де Я – Sub, дітей (дітей взагалі, а не лише конкретних) – Obj.

Для "класичних" дієслів ПП характерний (але не обов’язковий) актант зі значенням інтенсивності (Intensive). Напр: Він гарячкував все сильніше й сильніше. Він Sub, Intensive, виражений контрастивом все сильніше.

"Класичні" предикати ECв (+ властивості на зразок любити) і ПП (на зразок гарячкувати) неспроможні позначати ЕСн. Дієслова ЕСн можуть набувати у мовленні значення ECв і ПП або суміщати значення ЕСн і ECв. У зв'язку з цим теза про загальну проникність меж між семантичними типами предикатів потребує істотного уточнення: межа є відкритою лише для однієї зі сторін (для ЕСн) і закритою для іншої (ЕСв, ЕВ, ПП).

У межах ЛСГ дієслів ЕС виділяємо десять синонімічних рядів із такими домінантами: хвилюватися, радіти, сумувати, горювати, скучати, гнітитися, боятися, сердитися, жалкувати, соромитися. У СУМі дієслова ЕС часто тлумачаться через синоніми, тому залишаються неексплікованими відмінності їх значення та вживання. Це викликає необхідність звернення до АЕ, які допомогли б експлікувати значення дієслів ЕС у свідомості мовців.

У сучасній семантиці, зокрема когнітивній, усе більшого поширення набуває ідея про принципову подібність і генетичну спорідненість компонентів значення слова й асоціацій. Відповідно зростає довіра лінгвістів до результатів АЕ. У нашому експеримені брало участь 200 носіїв української мови віком від 17 до 25 років. Саме в такому віці завершується становлення мовної компетенції, тому в асоціаціях відображається мовна компетенція сформованої мовної особистості. Список слів-стимулів складали 117 дієслів, які позначають ЕСн, ЕСв, ЕВ, ПП. Інформантам пропонувалося відповісти словом R, яке першим спало на думку, при запропонованому S. Основним видом реакцій на дієслова ЕС у АЕ були реакції синтагматичні, зокрема реакції розгортання. Розглянемо результати експерименту зі словами-стимулами, котрі входять до синонімічного ряду з домінантою хвилюватися. Синонімічний ряд із цією домінантою містить сім дієслів: хвилюватися, непокоїтися, тривожитися, нервуватися, переживати, бентежитися, турбуватися. Перші чотири з них СУМ стосовно до референтно-відображувальної групи імен "Людина" подає як однозначні та синонімічні. Для дієслів бентежитися і турбуватися СУМ наводить по два значення. Для турбуватися – 1) бути неспокійним, хвилюватися, непокоїтися; 2) піклуватися про кого-небудь [СУМ, Т. 10, с. 325]. Для бентежитися – 1) хвилюватися, тривожитися, 2) приходити в стан замішання, ніяковіти [СУМ, Т.1, с. 157]. Дієслова хвилюватися, непокоїтися, тривожитися, нервуватися, турбуватися1 і бентежитися1 тлумачаться одні через одних, отже, їх тлумачення утворює замкнене коло. Для багатозначного дієслова переживати у СУМі не подається значення "бути неспокійним з якого-небудь приводу" (переживати з приводу іспитів) [СУМ, Т. 6, с. 180-187], а результати АЕ засвідчують, що це значення є не менш релевантним для нього, ніж, наприклад, значення "відчувати, переживати, зазнавати будь-що" (переживати біль, втрату). Отже, інваріантне значення всіх дієслів цього ряду – "бути неспокійним із якогось приводу". При цьому конкретне значення кожного з дієслів синонімічного ряду є специфічним. Ця специфіка, не експлікована в лексикографічних визначеннях, успішно експлікується даними АЕ.

Дієслово нервуватися СУМ кваліфікує як однозначне. При цьому наявність серед реакцій імен з об'єктним значенням у формі на когось: на друга, на себе, на когось, засвідчує можливість його вживання і в значенні, близькому до сердитися

Найбільшу кількість реакцій для дієслів синонімічного ряду з домінантою хвилюватися мають адверби-пропозитиви й антропоніми-пропозитиви з актантним значенням Caus, що засвідчує обов’язкове поєднання в людській свідомості ЕС з подією, яка його каузувала. Основними формами вираження актантного каузативного значення при цих дієсловах є прийменниково-іменні групи двох видів: 1) за кого, про кого, через кого; 2) за що, про що, через що, від чого тощо.

У випадку вираження Caus антропонімом: –

дієслово позначає ЕС, каузований думкою суб’єкта про те, що з іншим може статись щось погане;–

дієслово має формат тлумачення, що може виглядати так:

1) Х відчуває щось погане,

2) бо вважає, що з Y може статися щось погане (Z) (і через це Y-у буде погано);–

антропонім у пропозитивному значенні є номіналізацією речення, предикат якого не може бути відтворений. Напр.: Я переживаю за Петра (бо Петро запізнюється, погано вчиться тощо). Конкретна причина тут не експлікована.

У випадку вираження Caus адвербом:

–

дієслово має формат тлумачення, що може виглядати так:

1) Х відчуває щось погане,

2) бо вважає, що може статися Z (і через Z може бути погано самому Х-у);–

адверб є номіналізацією пропозиційного предиката. В цьому випадку конкретна причина ЕС таким чином експлікована. Напр.: Ми почали тривожитися через довгу відсутність Петра.

За винятком дієслова нервуватися, всі дієслова аналізованого синонімічного ряду можуть керувати прийменниково-іменними групами (далі ПІГ) і першого, і другого типу. При цьому, однак, віддається перевага одній із них: переважно керують ПІГ (1) лексеми непокоїтися, переживати; можуть нею керувати також дієслова тривожитися, хвилюватися, турбуватися; трапляються, хоча значно рідше, випадки, коли дієслово бентежитися керує прийменниково-іменною групою за кого, про кого, через кого. Отже, непокояться, переживають, тривожаться люди, безумовно, за кого-небудь, хвилюються, турбуються як через щось, від чогось, так і за кого-небудь, бентежаться, зазвичай, через щось, від чогось, чимось і дуже рідко за кого-небудь, а нервуються через щось, від чогось. При цьому переживають (непокояться) переважно за близьку людину (за маму, за брата, за сестру, за дитину тощо). Зіставлення кола асоціатів дієслова турбуватися з асоціаціями, отриманими на його синоніми, виявило, що для цього дієслова більша значущість тих іменників, які позначають людей, здатних викликати наше занепокоєння через їх ослаблений фізичний стан, наприклад: за старших, за маму, за тата, за дітей. Це є наслідком взаємовпливу двох значень цього дієслова – "непокоїтися" і "піклуватися". Тобто навіть якщо інформант спершу здійснює моносемантизацію дієслова, після цього він не вивільнюється від знання решти значень слова. Такий взаємовплив можна простежити також у випадку дієслова бентежитися. У Caus-ситуації для бентежитися2, як правило, присутній елемент викриття: людина бентежиться, коли те, що вона хоче приховати (наприклад, слабке знання предмета чи невисокий рівень підготовки, що засвідчують реакції на семінарі, перед іспитом), стало явним. При цьому значення дієслова бентежитися2 в певному сенсі протилежне до значення дієслів, які керують прийменниково-іменною групою за кого, про кого, через кого. При занепокоєнні ЕС суб'єкта зумовлений його думкою про когось. У випадку бентежитися2 його ЕС зумовлений побоюванням, викликаним думкою навколишніх про нього. При занепокоєнні ми дивимося на іншого, якщо бентежимося (бентежитися2), дивимося на себе чужими очима й переживаємо характерний ЕС, бо те, що ми вважали прихованим від інших, раптом стало їм відоме. Ця зворотна скерованість бентежитися2 відображається в абстрактній загальній нескерованості значення бентежитися1. Крім того, вплив значення бентежитися2 з такими характерними для нього елементами, як "приховане" – "явне", "раптовість", "виявитися", на значення бентежитися1 виявляється в реакціях таємничий, незрозумілий, новинами, новиною, від звістки, від почутого, майбутнім, за майбутнє, від страху.

Як зазначалося, дієслова синонімічного ряду з домінантою хвилюватися різняться такою ознакою, як конкретність / неконкретність Caus-ситуації. При описі ЕС на зразок нервуватися, тривожитися вказуються найчастіше їхні конкретні причини: бо буде іспит, сварка, через брата, через оцінку, через хворобу тощо; тривожитися – за брата, за дітей, за життя, про завтра, довго нема звістки, за матір, за родину, коли хтось хворий, через відсутність когось тощо, однак останні різняться оцінкою їх масштабності та серйозності. Так, нервуватися (а також непокоїтися, хвилюватися, меншою мірою – переживати) можна й через дрібниці, і внаслідок серйозних причин, а причини ЕС, котрі позначаються дієсловом турбуватися і, особливо, тривожитися, як правило, більш поважні. Напр.: турбуватися – за батьків, за потомство, за рідних, про батьків, про долари, про життя, про старших людей, бабуся (хвороба), долею, життям, за близьких, за долю, за людей старших, за майбутнє, здоров'ям, про матір, про рідних і про власне майбутнє, про хворого (хоча можна турбуватися також чужими проблемами і навіть про кішку).

Окрім того, деякі дієслова цього синонімічного ряду протиставляються одне одному за ступенем об'єктивності, реальності Caus-ситуації. Найреальніша Caus-ситуація у випадку тривожитися, найнереальніша, суб'єктивна, яку не можна пояснити, – у випадку бентежитися1. Напр.: від незнань, від переживання, від страху, від чогось, даремно, за майбутнє, майбутнім, невизначеність, незрозумілим, неспокій, почуття, просто, таємничим тощо.

В асоціативному полі кожного з дієслів аналізованого синонімічного ряду трапляються реакції з актантними значеннями тривалості, періодичності, інтенсивність. При цьому їхні конкретні значення достатньо однотипні: ЕС, що позначаються дієсловами цього синонімічного ряду, переживають зазвичай довго, часто і сильно. В таких випадках виявляється схильність піддаватися сильним емоціям.

Оцінні реакції подібних ЕС, з погляду когось "третього", що інколи мають вид рекомендації, поради або виражають оцінку причини ЕС як недостатньо серйозну, є здебільшого негативними (порівн. бентежитися – не варто, не можна; нервувати – заспокойся, нема чого, не потрібно, не треба, через дурниці; нервуватися – без причини, дуже погано, навіщо?, не можна, непотрібно, даремно, дурницями, марно, не треба, погано тощо). Отже, у свідомості носіїв мови стійкою є думка про те, що, хоча емоції переживаються достатньо інтенсивно, тривало, і в полон до них людина потрапляє досить часто, цього робити не рекомендується.

Результати АЕ з проаналізованими словами-стимулами дають змогу зробити такі висновки: 1) синонімічний ряд з домінантою хвилюватися містить сім дієслів; 2) дієслова цього синонімічного ряду, які тлумачить СУМ як абсолютні синоніми, згідно з даними проведеного АЕ, розрізняються за такими ознаками: а) інтенсивність / неінтенсивність; б) конкретність / узагальненість Caus-ситуації; в) реальність / нереальність Caus-ситуації; г) ступінь серйозності та масштабності Caus-ситуації, з яких перша ознака головна і зумовлює решту; 3) при вираженні Caus антропонімом у пропозитивному значенні, передбачається елімінація пресупозиційного предиката конкретних причин ЕС. Caus-ситуація виражена адвербом, таким чином експлікована; 4) у випадку багатозначних стимулів у реакціях простежується взаємовплив двох (або більше) значень дієслова; 5) однозначному дієслову нервуватися (згідно з СУМ) реакції "присвоюють" друге значення, близьке до "сердитися".

Розділ 2. "Функціонально-ономасіологічний аналіз дієслів емоційного стану". Застосування функціонально-ономасіологічного аналізу дає змогу розв’язати питання про те, як світ, що оточує людину, відображається (категоризується) в семантичній структурі номінативних одиниць (ономасіологічний аспект) і як сформовані в ході номінативного акту "наречення" реалій об'єктивної дійсності типи лексичних значень "поводяться" в межах комунікативної одиниці – висловлення (функціональний аспект). Аналіз функціонально-ономасіологічних особливостей дієслів на позначення емоційних станів, на нашу думку, повинен спиратися, крім психолінгвістичних розвідок, на статистичні показники та контекстуальну реалізацію в різних типах текстів, зокрема художніх. Статистичні показники дають змогу виявити реальну картину функціонування номінативних одиниць у текстах як репрезентативних утвореннях мови.

У функціональному аспекті (за частотними показниками) дієслова на позначення емоційних станів стоять на 4-му місці після дієслів на позначення буття у часі та просторі, і конкретніше – діяльності, руху. Серед дієслів психічних станів найбільш функціонально вагомими виявилися дієслова (за порядком зменшення активності): любити, боятися, відчувати, кохати, ненавидіти, радіти, страждати, сердитися, пишатися, хвилюватися, турбуватися, журитися, гніватися, злякатися. За загальною сукупністю функціональних виявів дієслів психічних станів, з великим відривом від інших ДПС перші три місця належать дієсловам: 1) любити, 2) боятися, 3) відчувати. Це пояснюється приналежністю їх до базових емоцій, семантичною ємністю, широкою сполучуваністю.

У літературно опрацьованому тексті художньо-асоціативні зв’язки поширюються не від слова-стимулу, а від задуманого того чи іншого художнього образу до слова з його дистрибуцією. Спочатку формується певна ситуація, її актанти та її оцінка на рівні глибинної структури авторського задуму, а потім створюється функціонально-ономасіологічна одиниця як синтагматична та розгорнута реакція. Читач бачить уже готову, авторську реакцію на образ-стимул у вигляді різних функціонально-ономасіологічних відрізків тексту. Порівняння функціонально-ономасіологічного контекстуального вживання із асоціативним експериментом засвідчило: те, що входить до мовної компетенції носіїв мови, не завжди повністю й у такий самий спосіб реалізується у цілеспрямовано створюваному тексті. У цьому розділі встановлено функціонально-ономасіологічні характеристики дієслів ЕС чотирьох синонімічних рядів з домінантами любити, хвилюватися, радіти, сумувати в які входять 22 лексеми (любити, кохати, любитися, кохатися; хвилюватися, непокоїтися, тривожитися, нервуватися, переживати, бентежитися, турбуватися; радіти/радуватися, тішитися, торжествувати, тріумфувати; сумувати, хандрити, журитися, печалитися, тужити, горювати, скорбіти/скорбувати). Вибір цих дієслів зумовлений необхідністю аналізу усіх типів лексем, виділених у тексті дослідження, об’єднаних значеннями інтенціональності/неінтенціональності, спеціфічності/неспецифічності, а також позитивної і негативної оцінності. Для прикладу в авторефераті подаємо функціонально-ономасіологічний аналіз дієслова відчувати, яке належить до ядра емоційної дієслівної лексики, оскільки характеризується високою частотністю, багатофункціональністю та метафункціональністю. Воно є домінантним серед дієслів ЕС завдяки своїй абстрактно-узагальнюючій семантиці, у мові є нейтральним і тільки в мовленні набуває тієї чи іншої оцінності. За формально-логічною класифікацією функціональні сфери, стосовно яких виявляються людські почуття, можна поділити на чотири групи: 1) фізичний світ, де психічні стани людей оцінюються вітально, тобто стосовно здоров’я, насичення організму, відпочинку та справності м’язів (якщо хтось діє несправно чи відчуває брак чогось, тоді попереджувальним сигналом є біль, голод, спрага тощо); 2) контакт з іншими людьми, коли переживаннями цінностей є захоплення батьками і старшими, еротичне захоплення тощо. Поряд із захопленням особою люди цінують у міжлюдських контактах ще й почуття спільності, зв’язку, буття разом, взаємопідтримки, єдності, тобто ідентифікації; 3) безособистісний контакт з оточенням, наприклад почуття безпеки й комфорту. Безпека означає гарантію життєдіяльності, комфортність – використання речей або ізоляцію від багатьох реалій чи обтяжливих подій, тишу, спокій. Сюди ж належить також ставлення до людських громад і організацій, оскільки воно не переживається як ставлення до осіб індивідуальних (відношення до війська, поліції, керівництва, натовпу або молодіжних груп, до яких часто ставляться як до стихій чи механізмів, не замислюючись над тим, що ці громади складаються з окремих осіб); 4) дійсність у цілому, коли людські переживання з’являються в межах певної ауторефлексії. Ауторефлексія та самооцінка виникають в особі за різних обставин і набувають різних форм. Переживання самооцінки часто виникає спонтанно, внаслідок успіху чи невдачі. Оточення, яке хвалить чи ганить особу, викликає в ній самооцінку та ауторефлексію.

За даними АЕ, згадані функціональні сфери у свідомості носіїв мови конкретизуються в таких реакціях: відчувати а) для чоловіків у сфері 1 суттєвими є вузли насолода, біль, втома, голод, спрага, задоволення, тепло; у сфері 2 вагомими є вузли біля себе кохану, любов, потрібним, потяг, приязнь, симпатію, ставлення, добре ставлення, кохання; у сфері 3 – небезпеку, страх, погане; у сфері 4 – радість, самостійність, щастя; б) для жінок у сфері 1 істотними є вузли біль, втома, голод, добре, запах, ласку, насолоду, смак, тепло, холод; у сфері 2 – близьку людину, когось, ласку, потяг, приязнь; у сфері 3 – красу музики, красу природи, події, страх; у сфері 4 – внутрішньо, горе, думки, піднесення, радість, смерть.

У свідомості носіїв мови дієслово відчувати є ономасіологічною ланкою для вираження широкого спектра почуттів від життєво значущих (голод, біль) до саморефлексії (радість, горе, самостійність), які усвідомлюються як безпосередньо об’єктні для дієслова (виступають прямим об’єктом). Інші вузли, які входять до фрейму дієслова, такі, як обставинні чи непрямооб’єктні, містяться на периферії ономасіологічних можливостей: відчувати потрібним, відчувати приємно, відчувати серцем, відчувати тонко. Уточнення ж ономасіологічного завдання дієслова відчувати за допомогою підрядних членів (типу відчув, що...) в реакціях інформантів було відсутнім, на відміну від літературних джерел, де такі звороти поширені. Це свідчить про різну функціонально-ономасіологічну сутність аналізованого дієслова: компактна семантична ємність у побутовій свідомості носіїв, під час безпосередньої реакції, коли мовець не замислюється над побудовою тексту, і нарративна розкритість, коли автор намагається максимально уточнити, деталізувати особливість якогось почуття.

Дієслово відчувати в літературних, опрацьованих текстах можна розглядати як ономасіологічну одиницю, яка залежно від контексту здатна позначати психічний стан у межах будь-якої названої функціональної сфери. Проте, зважаючи на багатофункціональність і ємність семантики, це дієслово ніколи не вживається як самодостатня смислова одиниця, воно потребує перш за все правосторонньої дистрибуції: або прямого додатку (про що свідчать і асоціативні реакції носіїв мови), або непрямого, найчастіше у вигляді підрядного члена (наприклад, відчув, що всередині в нього щось болить).

Фізичний світ (1), сконструйований у літературних творах як проекція реального світу, як можливий, але уявний світ, багатий на дотик, смак, звук тощо.

Дієслово відчувати з додатком, що окреслює певний відрізок навколишнього фізичного світу або фізичне самопочуття, інформує про психічний стан, прямо не називаючи його, але досить однозначно оцінюючи, порівняймо: а) позитивний емоційний стан – відчувати промінь на обличчі, у плечах молоду силу, міцність вина, його смак тощо; б) негативний емоційний стан – відчувати кислу слину у роті, що його аж зморозило тощо.

Сфера 2 демонструє значний функціональний спектр дієслова відчувати: відчувати близький контакт з іншою людиною ("Вона... любила в той час відчувати біля себе матір") (В. Шевчук); відчуття наближення такого контакту ("Я не так почув, як відчув його наближення") (В. Шевчук); відчувати певний настрій, асоційований з якоюсь людиною ("...Сказав він, відчуваючи нудьгу, як завжди, коли згадував божевільного") (В. Шевчук); відчувати сильні емоції, викликані діями інших людей ("...Коли Степан згадував про те м’ясо, буряковів, переповнювався піною й відчував таку хмільну лють, що аж очі йому заливало") (В. Шевчук); відчувати емоції, психічні стани, настрої інших людей ("А відчував він те саме, що і я, коли дивився, як стоїть навкарачках і пробує звестися побитий мій герой – Пепа") (В. Шевчук); відчувати якесь почуття до іншої людини ("Дивилася на нього і раптом відчула, що любить його") (В. Шевчук) або стосовно іншої людини ("Я не знав, що таке абсолютний слух, але відчув тиху гордість за батька") (В. Шевчук).

У сфері 3 дієслово відчувати передає: переживання стосовно держави ("Люди, навпаки, потрапивши на територію цієї тюрми, раділи, либонь, відчували, що тут набагато легше і краще, ніж на тій проклятій раднаркомівській") (І. Багряний), щодо комфортності чи некомфортності в оточенні ("Відчув, що він у цій хаті зайвий, але не було сили встати й покинути її") (В. Шевчук) або комфортності внаслідок здобуття свого місця у житті ("Це вирішило його долю, і Степан тоді вперше відчув задоволення людини, котра щось здобула, котра почала творити рід, а відтак здобуває щодо нього тверду відповідальність...") (В. Шевчук). Особливе місце посідають переживання різних явищ у сакральній сфері: "Проте весь час відчував роздвоєння в душі: двох богів він знає, і обидва чужі" (Р. Іваничук) тощо.

Сфера ауторефлексії (4) майже повністю відтворюється за допомогою дієслова відчувати: від неозначеного, невизначеного аморфного почуття ("Ні, Мирослава відчула: щось тут не так, але що не так?") (В. Шевчук), яке найчастіше має негативне забарвлення ("...відчував, що щось не так, що з тим криється величезна небезпека, загроза") (І. Багряний), до конкретних станів ("Але Мирослава відчула отой жаль і тугу... ") (В. Шевчук), а також інтуїтивного розуміння ситуації, явища, якогось вторинного смислу тощо ("...Вони щось більше означали, ніж проста репліка, я це відчувала...") (Р. Іваничук).

Дієслово відчувати, як правило, є перехідною ланкою між зовнішнім і внутрішнім світом людини, про яку розповідається; воно виконує препозитивного члена або теми висловлювання, яка вказує на те, що йдеться про психічний стан людини, який у свою чергу називається іншим словом – обєктом дії, що виконує вже основну – рематичну функцію. Семантично ця ремна частина досить часто має негативне оцінне значення, люди (дійові особи на сторінках художньої прози) постійно занурюються у свої внутрішні негаразди: "відчула жаль і тугу", "відчував млосну тугу", "відчула смуток", "відчував застиглу ненависть", "відчував злість" тощо. Позитивне висвітлення внутрішнього стану теж різноманітне, але менш частотне: "відчув тиху гордість за батька", "відчув на серці блаженство", "відчув довіру" тощо.

Зі спостережень над контекстними вживаннями дієслова відчувати можна зробити такі висновки: 1) дієслово відчувати пов’язується в основному з одним таксономічним класом іменників – людиною; 2) ця словоформа рідко вживається стосовно тварин, в основному, коли тварині приписуються людські властивості ("...відчував він [вуж] безпідставний страх..."); 3) функціонально це дієслово не є самодостатнім, воно зрідка вживається як самостійна характеризуюча одиниця для позначення власне почуття, на відміну від мислення, але з відповідним дейктичним додатком: "Небагато тоді розумів, але дещо відчував", "Чогось я ще не знаю..., не відчуваю..."; 4) смисл його додатково уточнюється переважно номінативно повноцінним контекстом різної довжини – від одного слова ("відчув смуток") до цілої низки речень ("...Він раптом відчув, що починає хвилюватися, що насіння не лізе в горло і що дихається йому важко") (В.