ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ імені Г.С.КОСТЮКА

АПН України

МИХАЛЬЧУК ЮЛІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 159.923.2:159.922.4:37.035.6

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ГАРМОНІЗАЦІЇ ЕТНІЧНОЇ САМОСВІДОМОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ

19.00.07 – педагогічна та вікова психологія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті психології імені Г.С.Костюка АПН України

Науковий керівник | член кореспондент АПН України, доктор психологічних наук, професор Балл Георгій Олексійович, Інститут психології імені Г.С.Костюка АПН України, завідувач лабораторії методології і теорії психології

Офіційні опоненти: | член кореспондент АПН України, доктор психологічних наук, професор Боришевський Мирослав Йосипович, Інститут психології імені Г.С.Костюка АПН України, завідувач лабораторії психології особистості

кандидат психологічних наук, доцент Чмут Тамара Купріянівна, Київський гуманітарний інститут, професор кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності

Провідна установа | Прикарпатський національний університет імені
Василя Стефаника МОН України, кафедра педагогічної та вікової психології, м. Івано-Франківськ

Захист відбудеться 6 липня 2005 року об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.26.453.02 в Інституті психології імені Г.С.Костюка АПН України за адресою: 01033, м. Київ-33, вул. Паньківська, 2

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту психології імені Г.С.Костюка АПН України.

Автореферат розіслано 4 червня 2005 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.В.Андрієвська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. На сучасному етапі розвитку українського суспільства, характеристиками якого є, зокрема, етнотрансформаційні та етноеволюційні процеси, виникають різного роду суперечності. Останні виявляються у зіткненні усталених та зароджуваних норм, цінностей, що спричиняється, зокрема, поліетнічністю суспільства. З проблемою поліетнічності тісно пов’язані деструктивні етнічні конфлікти, що виникають на ґрунті вже згаданих протиріч та нетерпимості.

Подолання нетерпимості, налагодження конструктивної діалогічної взаємодії у суспільстві, формування стійкої етнопозиції представників етнічних спільнот є базисом для зміни соціального середовища у напрямку формування культури міжетнічного діалогу.

Через діалог, що видається єдино можливим засобом конструктивного входження етносу до світового співтовариства, відбувається розвиток етногруп, адже діалогічний спосіб мислення визначається знаходженням спільної мови, сприяє гуманізації стосунків, характеризується взаємоповагою, толерантністю, знаходженням взаємоприйнятного рішення. Зазначені питання останнім часом опинилися в центрі уваги багатьох вітчизняних дослідників, серед яких можна виділити роботи Г.О.Балла, О.Ф.Бондаренка, І.А.Зязюна, Л.М.Карамушки, С.Д.Максименка, В.В.Рибалки, Н.В.Чепелєвої, Т.С.Яценко та ін.

Надзвичайно важливим для успішної інтеграції в сучасному світі видається ідентифікація особи у багатоманітному етнокультурному просторі через усвідомлення та оцінювання власної індивідуальності, в тому числі її етнічної складової. Ціннісні пріоритети, стиль соціалізації, способи самопізнання, специфіка методів самоуправління – все це безпосередньо пов’язане з етнічною самосвідомістю. Адже, розуміючи себе, простіше та легше враховувати цінності, пріоритети та стереотипи ближнього, зумовлені його власною етнопсихологічною ідентичністю.

Особливої ваги у рамках психологічної науки набуває дослідження етнічної самосвідомості молоді (В.В.Антоненко, М.Й.Боришевський, Л.Е.Орбан-Лембрик, Л.І.Пилипенко, М.І.Пірен, Т.М.Яблонська). Адже молодь є найбільш сензитивною соціальною групою в плані усвідомлення та подолання конфлікту між усталеними та зароджуваними нормами. Найбільш яскраво прояв даної особливості спостерігається у старших школярів, які і стали контингентом проведеного дослідження.

Вивчення шляхів гармонізації етнічної самосвідомості юнаків та юнок набуває особливої актуальності як у теоретичному, так і в практичному плані. Кількість праць, присвячених проблемам формування етнічної та національної свідомості, самосвідомості, етнічної соціалізації, розвиткові громадянської свідомості та самосвідомості, проблемам формування національної складової образу „Я”, етнічних стереотипів, невпинно зростає (Е.П.Белінська, А.М.Березик, М.Й.Боришевський, О.М.Васильченко, Б.А.Вяткін, П.І.Гнатенко, В.В.Горбунова, Н.О.Євдокимова, М.Б.Єшич, В.А.Кирсанов, К.В.Коростеліна, А.А.Налчаджян, Л.Е.Орбан-Лембрик, В.М.Павленко, М.І.Пірен, Ю.П.Платонов, Г.У.Солдатова, Т.Г.Стефаненко, Т.А.Устименко, В.Ю.Хотинець, В.Д.Хрущ, О.В.Шевченко, Г.Г.Шпєт, М.О.Шульга, Т.М.Яблонська). Значущим аспектом цієї проблеми постає гармонізація етнічної самосвідомості молодого покоління, яка, однак, ще не була предметом спеціального дослідження.

З огляду на актуальність та нерозробленість зазначеної проблеми ми зосередили свою увагу на дослідженні психолого-педагогічних умов гармонізації етнічної самосвідомості старшокласників.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках науково-дослідної теми „Теоретико-методологічні основи гуманістичної орієнтації у психології” лабораторії методології і теорії психології Інституту психології імені Г.С.Костюка АПН України (№ U000319 державної реєстрації). Тему узгоджено Радою з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні від 21 вересня 2004 року (протокол № ).

Об’єкт дослідження – процес розвитку етнічної самосвідомості у ранньому юнацькому віці.

Предмет дослідження – психологічні чинники гармонізації етнічної самосвідомості старшокласників у контексті їх взаємин з оточуючими та в ході їх знайомства з літературними текстами різних культур.

Мета дослідження полягає у з’ясуванні психолого-педагогічних умов гармонізації етнічної самосвідомості у ранньому юнацькому віці.

Починаючи дослідження, ми запропонували наступну гіпотезу: організація спеціальної інформативно-творчої діяльності, спрямованої на підвищення когнітивної складності особистості і збагачення її ціннісно-смислової сфери, сприяє гармонізації етнічної самосвідомості школярів.

У відповідності до мети дослідження та висунутої гіпотези, було поставлено такі завдання:

1. Здійснити теоретичний аналіз проблеми формування етнічної самосвідомості старшокласників.

2. Розробити концептуальну модель гармонізації етнічної самосвідомості юнаків та юнок.

3. Дослідити особливості формування когнітивного, афективного та конативного аспектів етносамовизначення, процесів акультурації, формування етнічної толерантності та з’ясувати ставлення учнів до історичних подій.

4. Розробити систему педагогічних впливів вчителя на школярів з метою гармонізації їх етнічної самосвідомості шляхом підвищення ціннісно-смислової когнітивної складності особистості в етнічній сфері.

Теоретико-методологічною основою дослідження стали: суб’єктний підхід до вивчення психіки і розкриття сутності людини як самотворчої, саморегулівної особистості (К.О.Абульханова-Славська, Б.Г.Ананьєв, В.А.Брушлінський, Л.С.Виготський, В.В.Зеньківський, І.С.Кон, Г.С.Костюк, Н.А.Кудрявцева, О.М.Леонтьєв, С.Д.Максименко, В.О.Моляко, С.Московичі, Ж.Піаже, М.Пірен, С.Л.Рубінштейн, В.О.Татенко); положення психологічної науки щодо етнічної свідомості та самосвідомості (В.С.Агеєв, Ю.Арутюнян, Р.Бернс, М.Й.Боришевський, П.І.Гнатенко, І.О.Кресіна, І.С.Кон, Л.Е.Орбан-Лембрик, В.М.Павленко, В.Ф.Петренко, Е.Сміт, Р.У.Солдатова, І.Стефаненко, В.Ю.Хотинець, П.Р.Чамата); висновки дослідження спілкування та його ролі в розвитку психіки і в педагогічній царині, зв’язку спілкування і спільної діяльності (Г.М.Андреєва, В.П.Бедерханова, І.Н.Богомолова, О.О.Бодальов, В.Л.Зливков, О.В.Киричук, О.І.Киричук, С.В.Кондратьєва, Н.Б.Кузьміна, О.М.Леонтьєв, Б.Ф.Ломов, С.Д.Максименко, О.Я.Митник, С.О.Мусатов, Т.Парсонс, А.В.Петровський, Г.Хоманс, М.Г.Ярошевський); діалого-культурологічний підхід в освіті (Г.О.Балл, В.С.Біблер, А.Г.Волинець, С.Ю.Курганов, В.Ф.Литовський); рекомендації щодо організації спільної діяльності школярів в класі, використання групових форм роботи (В.М.Бехтєрєв, П.П.Блонський, П.О.Ефруссі, М.В.Ланге, Х.Й.Лійметс, П.Мінченко, Е.Мейєр, І.П.Сахаров).

Дослідження проводилось на контингенті учнів старших класів загальноосвітніх шкіл міста Рівного. У ньому взяли участь 480 досліджуваних.

Для розв’язання поставлених завдань використовувався комплекс теоретичних та емпіричних методів дослідження: загальнонаукові методи теоретичного рівня (аналіз, синтез, порівняння, систематизація, узагальнення, моделювання); методи емпіричного рівня (спостереження, бесіда, стандартизовані опитувальники, аналіз успішності школярів, психолого-педагогічний експеримент: констатуючий та формуючий); активне соціально-психологічне навчання; статистичні методи обробки даних; у формуючому експерименті застосовано розвивально-виховну програму з гармонізації етнічної самосвідомості старшокласників у вигляді групового тренінгу.

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягають в тому, що в дисертації:

· визначено суть гармонізованої етнічної самосвідомості та розроблено концептуальну модель гармонізації етнічної самосвідомості юнацтва;

· з’ясовано особливості етносамовизначення школярів, які сприяють формуванню толерантної, відкритої до міжкультурного діалогу особистості;

· визначено фактори, необхідні для формування суб’єктно-конструктивного сприйняття історії учнями старших класів;

· розроблено систему якісних і кількісних характеристик, які дозволяють аналізувати психологічні чинники гармонізації етносамосвідомості учнів;

· визначено значення цих характеристик для розвитку етносамосвідомості школярів, її діалого-культурологічної самоорганізації, для формування толерантної особистості, відкритої до крос-культурної взаємодії;

· розроблено систему педагогічних рекомендацій щодо впливу вчителя на учнів з метою гармонізації їх етнічної самосвідомості.

Практична значущість дослідження полягає у тому, що було визначено вимоги до організації спеціальної інформативно-творчої діяльності, спрямованої на розвиток етнічної самосвідомості особистості у ранньому юнацькому віці, сформульовано психолого-педагогічні умови формування гармонійної етносамосвідомості, розроблено розвивально-виховну програму з гармонізації етнічної самосвідомості старшокласників.

Особистий внесок здобувача. Розроблені автором наукові положення та одержані емпіричні дані є самостійним внеском у розробку проблеми гармонізації етнічної самосвідомості школярів. У праці, написаній у співавторстві, автору належить визначення особливостей динаміки формування етнічної толерантності щодо представників інших етнічних груп.

Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечується теоретико-методологічною обґрунтованістю вихідних положень та комплексним використанням методів, їх адекватністю меті та завданням дослідження, репрезентативністю експериментальних даних, їх кількісним та якісним аналізом з використанням методів математичної статистики, дисперсійного аналізу.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні та практичні положення дисертації обговорювалися та дістали схвалення на ІV Міжрегіональному науково-практичному семінарі „Сучасний гуманізм і психологічні проблеми освіти” (Рівне, 2003), Шостій міжнародній конференції молодих науковців „Проблема особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень” (Київ, 2003), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Соціально-психологічні детермінанти особистісного становлення сучасної молоді” (Київ–Луганськ, 2003), VІІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Економічні та гуманітарні проблеми розвитку суспільства в третьому тисячолітті” (Рівне, 2003), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Соціально-психологічні детермінанти трансформування гендерних стереотипів в умовах сучасного суспільства” (Рівне, 2003), Міжрегіональному науково-практичному семінарі „Особистісна орієнтація як провідний напрям удосконалення освіти” (Вінниця, 2004), Міжнародній науково-практичній конференції „Формування нової парадигми самосвідомості у психологічній науці” (Рівне, 2004), на засіданнях та звітних наукових конференціях кафедри загальної психології та психодіагностики Рівненського державного гуманітарного університету, кафедри психології Міжнародного університету „РЕГІ” ім. академіка С.Дем’янчука, засіданнях лабораторії методології і теорії психології Інституту психології
ім. Г.С.Костюка АПН України протягом 2001—2004 років. Результати дослідження апробовано автором у процесі проведення експерименту в загальноосвітніх школах міста Рівного.

Публікації. Зміст та результати дослідження викладено у 11 публікаціях, із них 7 – у виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, який містить 234 найменування робіт вітчизняних та зарубіжних авторів, 17 таблиць, 4 графіків,
8 додатків. Основний зміст дисертації викладено на 196 сторінках комп’ютерного набору. Додатки займають 61 сторінку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, методологічні та теоретичні засади дослідження, використані методи, вказується сфера апробації результатів дослідження та наводяться дані про структуру роботи.

У першому розділі - „Теоретичні основи дослідження” ? представлено науково-термінологічну диференціацію базових понять, таких як етнічність, ментальність, етнос, нація, етнічна свідомість та самосвідомість. Визначено теоретико-методологічну основу дослідження та побудовано концептуальну модель гармонізації етносамосвідомості старшокласників.

Протягом ХХ століття низкою дослідників (А.Г.Агеєв, Ю.В.Арутюнян, А.О.Бороноєв, Ю.В.Бромлей, М.Й.Боришевський, Й.С.Вирост, А.Ф.Дашдамірова, Л.М.Дробіжева, А.Х.Гаджиєв, Г.Гуменюк, К.Гуслистий, Е.Еріксон, В.І.Козлов, М.В.Крюков, В.С.Кукушкін, В.С.Мерлін, Л.Д.Столяренко, С.О.Токарєв, В.Ю.Хотинець, М.М.Чебоксаров, Г.В.Шелепов, Н.А.Шульга) систематизовано поняттєвий апарат, методологію дослідження, визначено місце етносамосвідомості серед інших чинників етносу, виділено компоненти етносамосвідомості, співвідношення етнічної самосвідомості з іншими формами суспільної свідомості, досліджено формування етнічної самосвідомості у різних етносів в різні історичні епохи.

Етнічну самосвідомість пропонуємо розглядати як відносно стійку систему значень та смислів. Вказані значення стосуються уявлень про себе як представника певної спільноти (позитивна ідентифікація), усвідомлення себе суб’єктом у межах своєї етнічної спільноти та психологічних особливостей останньої, тотожності з етноспільнотою, знання власних етнопсихологічних особливостей, що притаманні людині як представнику певного етносу. Що ж до вищезгаданих смислів, то вони виступають як оцінково-емоційне враження про етноспільноту, ставлення до себе, своїх якостей, характеристик, зокрема етнодиференціюючих ознак.

Важливими факторами формування етносамосвідомості є етнодиференціюючі (розрізнювальні властивості етнокультури – „ми”–„вони”) та етноінтегруючі
(що являють собою суб’єктивну, соціально-психологічну залежність особистості від факторів, якими зумовлено функціонування етносу) компоненти етнічної реальності ? ознаки життєдіяльності етносів. Етноінтегруючі компоненти формують етноідентичність особистості – низку уявлень про складові етнокультури ? і поєднують індивіда з етноспільнотою.

У нашому дослідженні представлено дефініцію психологічного поняття гармонізації етнічної самосвідомості. Під такою гармонізацією ми розуміємо приведення у відповідність один до одного елементів певної системи, якою у даному випадку виступає етнічна самосвідомість. Етнічна самосвідомість розглядається нами як функціональна система, елементи якої мають бути взаємно адекватними та взаємодоповнювальними. Саме взаємна адекватність та взаємодоповнюваність елементів системи визначають її гармонійність, яку ми беремо за взірець, досліджуючи шляхи гармонізації.

Говорячи про етнічну самосвідомість, ми виділяємо її якісну та кількісну характеристики. Якісним характеристикам згармонізованої етносамосвідомості відповідають критерії:

1-й критерій: позитивна етнічна ідентичність.

Етнічна ідентичність виступає формою соціальної ідентичності та полягає у прийнятті суб’єктом цінностей, норм, моделей поведінки своєї етногрупи.

При вивченні етнічної ідентичності (М.Барет, М.Беннет, А.М.Березик, Л.І.Божович, М.Й.Боришевський, Б.А.Вяткін, М.Р.Гінзбург, В.В.Горбунова, П.І.Гнатенко, Е.Еріксон, В.А.Кирсанов, І.С.Кон, Дж.Марсіа, Л.Е.Орбан-Лембрик, В.М.Павленко, Ж.Піаже, М.І.Пірен, Г.У.Солдатова, Т.Г.Стефаненко, Дж.Фінні, В.Ю.Хотинець, В.Д.Хрущ, К.В.Коростеліна, Г.Г.Шпєт, Т.М.Яблонська), етносамоідентифікації індивіда в даний момент і у певному соціальному контексті, у структурі ідентичності зазвичай виділяють два основних компоненти – когнітивний (знання, уявлення про особливості власної групи та усвідомлення себе її членом на основі етнодиференціювальних ознак) та афективний (оцінка якостей власної групи, ставлення до членства в ній, значимість цього членства).

Деякі автори (А.Р.Аклаєв, Л.М.Дробіжева, В.В.Коротєєва, Г.У.Солдатова), думку яких ми поділяємо, виділяють ще й поведінковий компонент, розуміючи його як реальний механізм не лише усвідомлення, але й прояву себе як члена певного етносу, залученість до його соціального життя.

Етносамовизначення передбачає формування позитивної етнічної ідентичності. Базою, основою етносамовизначення є певний рівень фізичного, психічного, інтелектуального та духовного розвитку суб’єкта, тоді як досягнення рівня етносамовизначення виступає результатом дії внутрішнього психологічного механізму формування стійкої етнопозиції – готовності представника етнічної спільноти до захисту фундаментальних інтересів свого етносу (таких як збереження мови, культури, довкілля).

У працях К.О.Абульханової-Славської, Б.Г.Ананьєва, Л.І.Анцифєрової, А.В.Брушлінського, І.А.Зязюна, Г.С.Костюка, О.М.Леонтьєва, С.Д.Максименка, С.Л.Рубінштейна вивчається суб’єктність – системна якість психіки, що передбачає розгляд людської свідомості через призму її внутрішніх детермінант. На базі такого узасаднення вивчення даного явища нами було запропоновано визначення етносуб’єктності. Під етносуб’єктністю ми розуміємо цілісну засвоєність представником етносу правил, норм, особливостей своєї етнічної групи, що виникає на певному етапі його соціалізації, в результаті чого індивід набуває здатності приймати рішення стосовно важливих життєвих цілей, що мають смисл для нього і значення для етносу. Завдяки етносуб’єктності формується відповідальність, тобто усвідомлена необхідність, обов’язок взаємодії особистості із соціумом, що дає можливість змінювати соціальне середовище і самого себе. Йдеться, отже, про активну роль суб’єкта в етнічному світі, з яким він взаємодіє.

Формування позитивної етнічної ідентичності підростаючого покоління є важливим педагогічним завданням освітніх закладів.

2-й критерій: конструктивне сприйняття історії.

Говорячи про конструктивізацію сприйняття історії, ми використовуємо ідеї нового напрямку розвитку психологічної науки, а саме – конструктивної психології (В.Слуцький, С.Яковенко) та принципи міждисциплінарної науки синергетики (І.Пригожин, І.Стенгерс, Г.Хакен).

Запорукою прогресу та процвітання етносів, як відомо, є налагодження конструктивної діалогічної взаємодії засобами мирного співіснування та співпраці на основі взаємної вигоди, згоди та задоволення етнокультурних потреб.

Процес формування конструктивного ставлення до історичних подій минулого та теперішнього, на нашу думку, може включати наступні моменти:
а) усвідомлення, яке передбачає знання історичних фактів, виявлення та розуміння причинно-наслідкових зв’язків, історичної значущості подій в усій їх повноті та діалектичності; б) переживання, коли формується оцінкове ставлення до історичного факту з позицій загальнолюдських цінностей; в) етична оцінка, центральним елементом якої є категорія „благо” і на її основі визначається та усвідомлюється цінність подій та фактів; г) власне конструктивізація, яка включає вироблення суб’єктного ставлення до історичних подій минулого та теперішнього через всебічне осмислення даного предмету суб’єктом пізнання. На цьому етапі необхідним є розуміння об’єктивного блага як загальнолюдської цінності, усвідомлене прагнення до справедливості, добра, свободи, краси у подіях, вчинках, стосунках. Таке розуміння зумовлює зміни у ставленні суб’єкта до об’єктів етнічного світу (у нашому випадку – фактів історії), зміни самого суб’єкта ставлення як носія етносамосвідомості, а у подальшому – зміни власне етнічного світу, з яким взаємодіє суб’єкт.

Конструктивне сприйняття фактів історії включає вироблення реалістичного об’єктивного ставлення до них, яке означає не заперечення свого історичного минулого, а відмову від актуалізації деструктивних емоційних моментів, пов’язаних зі спогадами про війни та інші міжетнічні катаклізми.

3-й критерій: етнічна толерантність.

Основною умовою формування гармонійної етносамосвідомості є виховання в учнів гуманності та толерантності (М.Й.Боришевський). Нехтування цими принципами може спричинити виникнення згубних тенденцій у розвиткові етнічної самосвідомості, наприклад, формування гіперпозитивної ідентичності, яка стає результатом гіпертрофованого прагнення особистості до позитивної етнічної ідентичності (О.В.Шевченко).

Істотними психологічними чинниками міжетнічних конфліктів є хибна самоідентифікація учасників взаємодії та невірне розуміння ними один одного. У цьому плані видається перспективним реалізація в освіті діалогічних засад (Г.О.Балл, Н.А.Бастун, Я.С.Біблер, О.О.Бодальов, А.Г.Волинець, О.В.Завгородня, В.Л.Зливков, Г.О.Ковальов, С.О.Копилов, В.М.Красновський, С.Ю.Курганов, В.Ф.Литовський, С.О.Мусатов, О.В.Сусська).

Формування етнічної толерантності, доброзичливого ставлення до представників інших етнічних культур сприяє розумінню учнями важливості та необхідності налагодження міжкультурного діалогу.

4-й критерій: розуміння акультураційних процесів та потреби діалогічної взаємодії між етносами.

Акультурація, яку Р.Редфілд, Р.Лінтон та М.Херсковіц визначили як результат безпосереднього, довготривалого контакту груп з різними культурами, що виражається в зміні патернів культури однієї або обох груп, сьогодні охоплює всі народи та землі. На етнічну самосвідомість впливають нові цінності сучасної цивілізації, в результаті чого всередині кожного окремого етносу відбувається зіставлення стратегій акультурації, кожна з яких має свої особливості і не може не впливати на міжетнічні відносини.

Основою для діалогу між культурами та опорою для школи повинна стати позиція розуміння взаємозалежності, взаємодоповнюваності моментів етнокультурної відмінності та єдності народів у загальній історії людства (М.М.Бахтін, В.С.Біблер, М.Гольберг, В.П.Москалець, В.М.Титов). Тому необхідно, щоб учні старших класів розуміли позитивний бік процесу акультурації, а саме включення етносу, нації в загальнолюдський діалог культур.

Виходячи з виділених нами якісних характеристик етнічної самосвідомості, а саме критеріїв гармонізації етносамосвідомості старшокласників, ми виділяємо чотири коефіцієнти, що дозволяють кількісно охарактеризувати досліджуване явище, а саме:

§ коефіцієнт групової солідарності (ГС) – визначає етноафіліативні тенденції: рівень внутрішньогрупової залежності та ступінь задоволеності від членства в групі. Його характеристиками є підпорядкованість індивідуальних цілей груповим, виражена ідентифікація із власною етноспільнотою, сприйняття себе як частини групи, а групи ? як продовження себе;

§ коефіцієнт суб’єктно-конструктивного сприйняття історії (СК) – визначає сформованість цілісного конструктивного ставлення до історичних подій;

§ коефіцієнт толерантнісної предиспозиції (ТП) – готовність, схильність суб’єкта до усвідомленого поведінкового акту, дії, вчинку або їх послідовності чи до оцінювання ситуацій, які у сукупності визначають диспозиційну толерантність – терпимість особистості до чужого способу життя, поведінки, вірувань, почуттів, цінностей;

§ коефіцієнт акультураційної включеності (АВ) – визначається інтеріоризацією елементів різних культур, тобто формуванням внутрішніх структур психіки суб’єкта, зумовлених засвоєнням ним елементів культури того етносу, до якого він прилучається.

Отже, концептуальна модель гармонійної етносамосвідомості старшокласників включає виділені нами критерії та коефіцієнти гармонійності. Врахування показників описаної моделі в навчально-виховному процесі може сприяти діалого-культурологічній самоорганізації етносамосвідомості та формуванню толерантної особистості, відкритої до міжкультурного діалогу.

У другому розділі ? „Експериментальне дослідження шляхів гармонізації етнічної самосвідомості старшокласників” ? обґрунтовано систему психолого-педагогічних вимог до організації констатуючого експерименту та щодо спеціальної діяльності з гармонізації етнічної самосвідомості у ранньому юнацькому віці. Відповідно до вказаних вимог розроблено розвивально-виховну програму з гармонізації етнічної самосвідомості старшокласників та здійснено формуючий експеримент. Проаналізовано результати проведеного дослідження.

Виходячи з мети, гіпотези, сформульованих завдань дослідження та запропонованої концептуальної моделі гармонізації етнічної самосвідомості учнів старших класів, було організовано експеримент, що складався з двох частин (констатуючої і формуючої) та проводився протягом 2001-2004 років. Експериментальною роботою було охоплено 480 учнів загальноосвітніх шкіл міста Рівного (№ № , 2, 5, 11, 13, 15, 17, 22), гуманітарної гімназії № , міського колегіуму, школи „Центр надії” з поглибленим вивченням іноземних мов, Рівненського економіко-гуманітарного та інженерного коледжу при Міжнародному університеті „РЕГІ” імені академіка Степана Дем’янчука. До експериментальних (Е1, Е2) та контрольних (К1, К2) груп входило 113 старшокласників.

Констатуюча частина описуваного експерименту була спрямована на визначення ступеня гармонійності етносамосвідомості старшокласників шляхом відповідної психодіагностики.

Констатуючий експеримент проводився у чотири етапи. На першому етапі ми визначали рівень сформованості етносамовизначення старшокласників за авторською методичною розробкою „Типи ставлення до власної етноналежності” (афективний аспект етносамовизначення). Виявлено, що більшість юнаків та юнок мають позитивну етнічну ідентичність (72% опитаних респондентів). До гіпоідентичного типу етнічної самосвідомості належить 17% опитаних; 11% – має гіперідентичний тип етносамосвідомості. Останнє, безперечно, викликає активізацію негативних елементів у свідомості респондентів, здійснює вплив на їх поведінку, що і заважає налагодженню конструктивної взаємодії у міжкультурному спілкуванні.

Формування етнопозиції ми визначали, досліджуючи етноафіліативні тенденції (мотиви), а саме ? прагнення залишатися членом етноспільноти, рівень внутрішньогрупової залежності та ступінь задоволеності від членства у власній етногрупі (Г.Тріандіс), використовуючи авторську методичну розробку „Моя етнопозиція” (конативний аспект етносамовизначення). Було встановлено, що більшість старшокласників (52%) не мають сформованої етнопозиції (мають антиетноафіліативні тенденції і є ідеоцентричними особистостями). 9% не зробили вибору між етноафіліативними та антиетноафіліативними тенденціями, що свідчить про несформований, неузгоджений щодо вибору особистісної предиспозиції тип особистості. 39% опитаних респондентів мають сформовану стійку етнопозицію, що проявляється у вербалізованих схильностях до певної поведінки і є свідченням свідомого вибору респондентами власної етногрупи, як продовження себе, і усвідомлення себе частиною групи; вони формують алоцентричний тип особистості.

На другому етапі констатуючого експерименту ми визначали ступінь сформованості у старшокласників конструктивного ставлення до історичних подій (творче завдання ? „Моє сприйняття та розуміння подій минулого та нинішнього століть”). Було виявлено, що більшості старшокласників (72%) притаманний негативний або позитивний суб’єктивізм – викривлення у їх свідомості фактів історії.

Ставлення до ряду представників етнічних груп (які проживають на тій самій території, що і респонденти), ступінь віддаленості представників одного етносу від представників інших та ступінь вираженості етнічних почуттів між ними ми визначали, використовуючи тест „Шкала соціальної дистанції” (модифікована та адаптована до нашого дослідження методика, розроблена Л.Г.Почебут).

Результати третього етапу констатуючого експерименту дали змогу виявити факт деструктивного ставлення, негативізму старшокласників щодо представників деяких іноетнічних груп (азербайджанської, грузинської), що проявляється у небажанні налагоджувати діалого-конструктивні контакти, стає перешкодою у міжетнічному спілкуванні та взаємодії етносів. Ми прийшли до висновку, що власне медіативно-діалогічне, творче, критичне переосмислення етноцентричних стереотипів є фактично і має бути найбільш актуальним саме для цієї вікової категорії, що й враховано в нашому дослідженні як з суто практичної (розвивально-виховна програма з гармонізації етносамосвідомості старшокласників), так і з теоретичної точки зору.

Четвертий етап діагностики був спрямований на з’ясування особливостей розуміння старшокласниками процесів акультурації, емоційного сприйняття ними інших культур, ставлення до діалогічної взаємодії між культурами та рівня сформованості уявлень старшокласників про себе, як представників певної етнічної культури. Аналіз результатів виконання старшокласниками творчого завдання „Типи міжкультурної взаємодії” дозволив констатувати наступні факти: а) 18,3% учнів виступають за поглинання домінуючою культурою інших культур, які менші за кількістю носіїв (активне неприйняття інокультур, етноцид); б) 69,1% старшокласників вважають прийнятним лише відокремлене, ізольоване проживання етнокультур (пасивне неприйняття інокультур, сегрегація); в) лише 12,6% школярів вказують на необхідність інтеграції, розуміють плідність гармонійної взаємодії між етногрупами.

З метою з’ясування ставлення старшокласників до стратегій акультурації нами було використано метод змістово-смислового аналізу літературних творів в процесі зіставлення творів українських (або російських) та західних письменників (обиралися твори з одним сюжетом, але з різною його інтерпретацією). Дискусії проводились на уроках зарубіжної літератури. 68,9% реакцій старшокласників на взаємодію культур, що були виділені в ході дискусійного обговорення, були позитивними (реакції прийняття, схвалення, розуміння, підтвердження, співчуття, емпатії); 5,5% загальної вибірки учнів не виявили зацікавленості у представлених для їх обговорення явищах (індиферентні афективні реакції); решта (25,6%) учнівських висловлювань мали негативне забарвлення (реакції осуду, заперечення, збентеження, розгубленості, обурення).

За цими даними можна зробити висновок про недостатньо високий рівень розвитку у старшокласників емоційного сприйняття інших культур, позитивного ставлення до діалогічної взаємодії між культурами, розуміння важливості та необхідності збагачення культури етносу шляхом оволодіння здобутками світової культури та цивілізації.

Формуючий етап експериментального дослідження здійснювався шляхом реалізації розвивально-виховної програми з гармонізації етносамосвідомості старшокласників, що була спрямована на конструктивний, гармонійний розвиток їхньої самосвідомості. Учасниками розвивально-виховної програми були учні експериментальних класів.

Головні завдання вказаної програми полягали у: формуванні настановлень на пізнання себе як представника етносу та суб’єкта етнічної культури, творча діяльність якого може впливати на долю етнічної спільноти; етносамовизначенні старшокласників; виробленні стійкої активної позиції на користь етноспільноти; інтенсифікації активності учнів шляхом виконання ними творчих завдань та самопізнання; розширенні світогляду юнаків та юнок в сфері історії та культури українського етносу на основі власного досвіду та вже отриманих знань, ідей, які стають базисом для отримання нових знань, нової інформації; суб’єктно-конструктивному сприйнятті подій історії через їх переосмислення; формуванні особистісної спрямованості на ненасильницьку, неконфліктну поведінку та толерантне ставлення до представників іногруп; розумінні особливостей культури власного етносу та необхідності взаємодії між культурами задля їх взаємозбагачення; залученні старшокласників до активної участі у груповій роботі.

Програма містила наступні блоки: підготовчо-пізнавальний; розвивально-виховний; контрольно-діагностичний.

Завдання підготовчо-пізнавальної частини формуючого експерименту були наступні: здобуття юнаками та юнками знань про історію розвитку та побут українського етносу, культурні традиції, традиції святкування; налаштовування учнів на участь у груповій психологічній роботі.

Розвивально-виховна частина формуючого експерименту проводилась у формі групового психологічного тренінгу. Розроблена нами тренінгова програма базувалася на основних положеннях концепції особистісного зростання А.В.Петровського. Невід’ємним компонентом тренінгової роботи у нашому дослідженні були спеціально організовані навчальні дискусії за творами зарубіжної та української літератури.

Узагальнення теоретико-методологічних основ дослідження та результати діагностичної частини експериментального дослідження дали підстави констатувати, що психологічними умовами гармонізації етнічної самосвідомості старшокласників є наступні:

1) Етносамовизначення представників етнічної спільноти;

2) Суб’єктність у підході старшокласників до сприйняття історії;

3) Подолання старшокласниками негативізму та формування позитивного ставлення до представників іноетнічних груп;

4) Розуміння старшокласниками необхідності крос-культурної взаємодії.

Через 30 днів після розвивально-виховної програми було проведено ретестове дослідження за методиками, використаними в діагностичній частині. Свідченням конструктивних змін у настроях та поведінці учнів стало підвищення коефіцієнтів групової солідарності (ГС), суб’єктно-конструктивного сприйняття історії (СК), толерантнісної предиспозиції (ТП) та акультураційної включеності (АВ). В наочній формі значення кількісних показників гармонійної етносамосвідомості в експериментальних класах зображено на графіках 1-2.

Так, в експериментальних класах відбулося підвищення коефіцієнта групової солідарності на 44,6%; коефіцієнта суб’єктно-конструктивного сприйняття історії на 45,4%; коефіцієнтів толерантнісної предиспозиції та акультураційної включеності відповідно на 11,4% та 23,8%. В контрольних класах кількісні показники гармонізованості етносамосвідомості не змінилися.

Дисперсійний аналіз результатів експерименту довів суттєвість впливу розвивально-виховної програми на підвищення коефіцієнтів гармонізованості етносамосвідомості.

Отримані дані можна узагальнити в таких теоретико-методологічних умовиводах: протиставлення, відокремлення себе від інших, етнічна диференціація – явища, які можна схарактеризувати як формування первинної (інверсивної) етносамосвідомості, що відбувається завдяки протиставленню етнічних значень. Таке протиставлення складає передумову здійснення імпульсивно-неусвідомлюв-аної інверсії відповідних етнічних смислів, яка реалізується як етнонігілізм чи етнічна індиферентність або національний фанатизм чи етноізоляціонізм. Подолання цих явищ можливе шляхом цілеспрямованої медіації, з використанням механізму діалого-культуральної етнічної взаємодії.

ВИСНОВКИ

У висновках підводяться підсумки проведеного теоретичного та емпіричного дослідження, окреслено перспективи подальшої розробки проблеми.

1. Етнічна самосвідомість є функціональною системою, елементи якої мають бути взаємно адекватними та взаємодоповнювальними. Саме досягнення взаємної адекватності та взаємодоповнюваності згаданих елементів і визначає гармонійну етносамосвідомість, формування якої повинно відбуватися у навчально-виховному процесі.

2. Запропоновано концептуальну модель гармонізації етносамосвідомості старшокласників, що включає низку критеріїв та коефіцієнтів. Критерії характеризують якісний бік етнічної самосвідомості юнаків та юнок і є наступними: а) позитивна етнічна ідентичність; б) конструктивне сприйняття історії; в) етнічна толерантність; г) розуміння акультураційних процесів та потреби діалогічної взаємодії між етносами.

Виділені критерії знайшли кількісну конкретизацію у наступних коефіцієнтах: а) групової солідарності; б) суб’єктно-конструктивного сприйняття історії; в) толерантнісної предиспозиції; г) акультураційної включеності.

Описана концептуальна модель сприяє діалого-культурологічній самоорганізації етносамосвідомості молоді та формуванню толерантної особистості, відкритої до міжкультурного діалогу. Результати застосування даної моделі у практиці свідчать про високий ступінь її адекватності.

3. Основними типами етнічної ідентичності старшокласників та їх предиспозиціями є етноафіліативні та антиетноафіліативні тенденції (щодо власних етногруп). Рівень розвитку у старшокласників емоційного сприйняття представників інших культур є низьким, розуміння важливості збагачення культури етносу шляхом оволодіння здобутками світової культури та цивілізації є недостатнім. Більшість учнів не мають власної точки зору на історичні події минулого та теперішнього, не переосмислювали їх. Старшокласники виявляють негативне ставлення до представників деяких іноетнічних груп, що проявляється у небажанні налагоджувати діалого-конструктивні контакти. Для цієї вікової категорії актуальною є необхідність медіативно-діалогічного, творчого, критичного переосмислення етноцентричних стереотипів.

4. Психологічними умовами гармонізації етнічної самосвідомості старшокласників є: а) етносамовизначення представників етнічної спільноти;
б) суб’єктність у підході старшокласників до сприйняття історії; в) подолання старшокласниками негативізму та формування позитивного ставлення до представників іноетнічних груп; г) розуміння старшокласниками необхідності крос-культурної взаємодії.

5. Основними педагогічними засобами змістового впливу на етносамосвідомість учнів з метою її гармонізації є: підвищення ціннісно-смислової складності когнітивної сфери особистості в етнічній царині (історичному та культурному контекстах); стимулювання розв’язання творчих завдань, що сприяє активізації творчого мислення; організація завдань та ігор, спрямованих на краще пізнання старшокласниками себе, своїх планів та очікувань; аналіз літературних текстів як особливої форми художнього спілкування; усвідомлення позицій партнерів у спілкуванні, розуміння думок та переживань інших людей; організація літературних та навчальних дискусій, що мають на меті в процесі творчої взаємодії вчителя та учнів відкривати для них смисл твору або проблеми, з’ясовувати нові для старшокласників питання; проведення групових занять, організованих за методами порівняльного аналізу, стимулювання історичної уяви, моделювання ситуації, організація конференцій, діалогів, дискусій.

6. Застосування розвивально-виховної програми забезпечує появу в учнів експериментальних класів конструктивних змін у напрямку гармонізації їх етнічної самосвідомості та сприяє її діалого-культурологічній самоорганізації – формуванню толерантної особистості, відкритої до крос-культурної взаємодії. Про це свідчать:

а) активізація процесів усвідомлення та прийняття учнями цінності власного „Я” через переосмислення своєї ролі та значення для етносу, представниками якого вони є;

б) оволодіння учнями стратегіями рефлексивного самоаналізу та ефективної комунікації;

в) розвиток у старшокласників навичок аналізу динаміки гармонізації власної етнічної самосвідомості під час тренінгової роботи.

Перспективу подальших досліджень ми вбачаємо у формуванні у молоді концепції „Я” як міжкультурно-компетентної особистості.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Михальчук Ю.О. Миротворчі відносини в контексті культури. Психологічні аспекти // Гуманітарна парадигма розвитку освітніх та економічних процесів у світлі концепції Європейської безпеки. Матеріали конференції. – Рівне, 2002. ? С. 150-155.

2. Михальчук Ю.О. Психологічна характеристика компонентів національної самосвідомості // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. Максименка С.Д. – К., 2002. – Т. ІV, ч. 6. – С. 146-153.

3. Михальчук Ю.О. Специфіка етносамовизначення суб’єкта як чинник гармонізації його етнічної самосвідомості // Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти // Соціально-психологічні детермінанти формування гендерних стереотипів в умовах сучасного суспільства. Збірник наукових праць. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. – Вип. 27, ч. І. – Рівне: РДГУ, 2003. – С. 74-75.

4. Михальчук Ю.О. Гармонізація етнічної самосвідомості старшокласників: психологічні аспекти // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. Максименка С.Д. – К., 2003. – Т.ч. 5. – С. 214-219.

5. Зубченко В.В., Михальчук Ю.О. Особливості динаміки формування етнічної толерантності методами психотренінгу // Психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу в школі та ВНЗ. Збірник наукових праць. – Вип. ІV, ч. І. – Рівне, 2003. – С. 50-55.

6. Михальчук Ю.О. Суб’єктність як найадекватніша форма конструктивного сприймання історичних подій // Актуальні проблеми психології. Том І.: Економічна психологія. Організаційна психологія. Соціальна психологія: Зб. Наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. Максименка С.Д., Карамушки Л.М. – К.: Міленіум, 2004. – Вип. 12. – С. 96-100.

7. Михальчук Ю.О. Аналіз психологічного змісту поняття етнічної самосвідомості у сучасній науці // Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти. Формування парадигми самосвідомості у психологічній науці: Збірник наукових праць. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. – Вип. 30. – Рівне: РДГУ, 2004. – С. 131-134.

8. Михальчук Ю.О. Динаміка етносамовизначення як індикатор внутрішньої діалогічності формування етнічної самосвідомості // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. Максименка С.Д. – К., 2004. – Т. VІ. – Вип. 4. – С. 188-195.

9. Михальчук Ю.О. Принципи діалого-культурологічного підходу до навчально-виховного процесу // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського (збірник наукових праць). – Вип. 7. – Одеса: ПДПУ ім. К.Д.Ушинського, 2004. – С. 24-31.

10. Михальчук Ю.О. Аналіз визначальних факторів формування етнокультурних настановлень // Актуальні проблеми психології. Том І.: Соціальна психологія. Організаційна психологія. Економічна психологія: Зб. наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. Максименка С.Д., Карамушки Л.М. – К.: Міленіум, 2004. – Вип. 13. – С. 61-64.

11. Михальчук Ю.О. Акультурація як системоутворююча складова кроскультурної взаємодії в умовах глобалізації суспільства // Наукові записки. Серія „Психологія і педагогіка”. – Острог, 2004. – Вип. 5. – С. 226-233.

АНОТАЦІЯ

Михальчук Ю.О. Психолого-педагогічні умови гармонізації етнічної самосвідомості старшокласників. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук
за спеціальністю 19.00.07 – педагогічна та вікова психологія. – Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, Київ, 2005.

Дисертацію присвячено вивченню психолого-педагогічних умов гармонізації етнічної самосвідомості у ранньому юнацькому віці.

У роботі проаналізовано проблему формування етнічної самосвідомості старшокласників, розроблено та емпірично досліджено концептуальну модель гармонізації етносамосвідомості у ранньому юнацькому віці. Показано, що організація спеціальної інформативно-творчої діяльності, спрямованої на підвищення когнітивної складності особистості і збагачення її ціннісно-смислової сфери, сприяє гармонізації етнічної самосвідомості школярів.

З метою розвитку у старших школярів медіативно-діалогічного, творчого, критичного переосмислення етноцентричних стереотипів було розроблено розвивально-виховну програму з гармонізації їх етнічної самосвідомості. Експериментально доведено, що застосована програма сприяє діалого-культурологічній самоорганізації етносамосвідомості та формуванню толерантної особистості, відкритої до міжкультурного діалогу.

Ключові слова: етнічна самосвідомість, гармонізація етнічної самосвідомості, етнічне самовизначення, етнічна ідентичність, етнічна толерантність, етнічні значення та смисли.

АННОТАЦИЯ

Михальчук Ю.О. Психолого-педагогические условия гармонизации этнического самосознания старшеклассников. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.07 – педагогическая и возрастная психология. – Институт психологии им. Г.С.Костюка АПН Украины, Киев, 2005.

Диссертация посвящена изучению психолого-педагогических условий гармонизации этнического самосознания в раннем юношеском возрасте. В работе проанализирована проблема формирования этнического самосознания старшеклассников, рассматриваемого как функциональная система. Для гармоничного этнического самосознания характерно, что элементы этой системы взаимоадекватны и взаимодополняемы.

Предложена концептуальная модель гармонизации этносамосознания, которая включает критерии и коэффициенты. Критериями, характеризующими качественную сторону этнического самосознания юношей и девушек, являются:
а) позитивная этническая идентичность; б) конструктивное восприятие истории;
в) этническая толерантность; г) понимание процессов аккультурации и необходимости диалогического взаимодействия между этносами. Выделенные критерии находят количественную конкретизацию в следующих коэффициентах:
а) групповой солидарности; б) субъектно-конструктивного восприятия истории;
в) толерантностной предиспозиции; г) аккультурационной включенности.

В констатирующей части экперимента степень гармоничности этносамосознания старшеклассников определялась путем соответствующей психодиагностики. Обнаружен низкий уровень развития у школьников старших классов эмоционального восприятия других культур, недостаточное понимание ими важности обогащения культуры этноса путем овладения достижениями мировой культуры и цивилизации. Большинство учащихся не имеют собственной точки зрения на исторические события прошлого и настоящего, не переосмысливают их. Обнаружен факт негативизма старшеклассников в отношении представителей некоторых иноэтнических групп, что проявляется в нежелании налаживать диалого-конструктивные контакты с ними. Полученные результаты свидетельствуют об актуальной необходимости для этой возрастной категории медиативно-диалогического, творческого, критического переосмысления этноцентрических стереотипов, с учетом чего был организован формирующий эксперимент.

Формирующий эксперимент был проведен в три этапа. На первом – подготовительно-познавательном – осуществлялась работа по расширению кругозора учащихся старших классов в этнической сфере. Второй этап –развивающе-воспитательная программа – проходил в форме социально-психологического тренинга гармонизации этносамосознания с включением элементов этнокультурного, литературного, историко-цивилизационного и законодательного содержаний. Контрольно-диагностический компонент данного исследования выполнялся на третьем этапе формирующего эксперимента. Указанный компонент был ориентирован на изучение динамики формирования и гармонизации этнического самосознания старших школьников. С целью такого изучения было проведено ретестовое психодиагностическое исследование степени гармоничности этносамосознания учащихся.

Психологическими условиями гармонизации этнического самосознания старшеклассников являются: а) этносамоопределение представителей этнической общности; б) субъектность старшеклассников в восприятии истории; в) преодоление старшеклассниками негативизма и формирование позитивного отношения к представителям иноэтнических групп; г) понимание старшеклассниками необходимости кросс-культурного взаимодействия.

Экспериментально доказано, что реализация описанной концептуальной модели в учебно-воспитательном процессе способствует диалого-культурологической самоорганизации этносамосознания и формированию толерантной личности, открытой к межкультурному диалогу.

Ключевые слова: этническое самосознание, гармонизация этнического самосознания, этническое самоопределение, этническая идентичность, этническая толерантность, этнические значения и смыслы.