Харківська державна академія фізичної культури

РУТ ЄЖИ ЗИҐМУНД

УДК 37.042.1+746.5+612.017

ОРГАНіЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ТУРИСТИЧНО-КРАЄЗНАВЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ШКОЛІ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ОРГАНІЗМ ШКОЛЯРІВ

24.00.02 – фізична культура, фізичне виховання різних груп населення

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук

з фізичного виховання і спорту

Харків-2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника, Міністерство освіти і науки України

Науковий консультант: доктор біологічних наук, професор

Мицкан Богдан Михайлович,

Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника, завідувач кафедри теорії та методики фізичної культури й спорту

Офіційні опоненти: доктор біологічних наук, професор

Самойлов Микола Григорович,

Харківська державна академія фізичної культури,

завідувач кафедри педагогіки й психології;

доктор педагогічних наук, професор

Шиян Богдан Михайлович,

Тернопільський національний педагогічний

університет імені Володимира Гнатюка,

завідувач кафедри теоретичних основ і методики

фізичного виховання;

доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України

Вільчковський Едуард Станіславович,

Львівський державний інститут фізичної культури, професор кафедри теорії та методики фізичного виховання.

Провідна установа: Переяслав-Хмельницький державний педагогічний

університет, кафедра теорії та методики фізичного

виховання, м. Переяслав-Хмельницький.

Захист відбудеться 19 травня 2005 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.862.01 у Харківській державній академії фізичної культури за адресою: 61022, м. Харків, вул. Ключківська, 99.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківської державної академії фізичної культури (61022, м. Харків, вул. Ключківська, 99).

Автореферат розісланий 16 квітня 2005 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат технічних наук, професор Ашанін В.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Реформа загальноосвітньої школи, що має на меті підвищення рівня освіти й виховання учнівської молоді, покращення її підготовки до самостійного трудового життя в нових суспільно-економічних умовах, орієнтує сім’ю, дошкільні установи, школи, суспільство в цілому приділяти найсерйознішу увагу всебічному розвитку підростаючого покоління через широкомасштабне розширення оздоровчо-спортивної й туристично-краєзнавчої роботи (Л.В. Волков, 1981; О.С. Куц, 1995; Л.П. Сер-гієнко, 1997; І.Я. Коцан,1998; Б.М. Шиян, 2001; Е.С. Вільчковський, 2001; Т.Ю. Кру-цевич, 2003; А.В. Магльований, 2003).

Туристично-краєзнавча робота в школі завжди розглядалась як важливий чинник пізнання минулого й сучасного держави, нації, народу, формування патріотизму, національної самосвідомості, бережливого ставлення до природи (М.Ю. Костриця, В.В. Обозний, 1995; О.Я. Демиденко, О.М. Юнова, В.І. Кузнєцова, 1999). Водночас оздоровчо-спортивний туризм виступає ефективним засобом фізичного вдосконалення, формування функціо-нальних резервів, які в значній мірі визначають стан соматичного здоров’я людини (Л.Ф. Никишин, А.А. Коструб, 1991; Б.М. Мицкан, 1999; А.Я. Булашев, 2003).

Людина – біологічний вид, який знаходиться на верхній сходинці еволю-ційної драбини, характеризується найбільш ефективними, хоч і не до кінця досконалими механізмами внутрішньоклітинного забезпечення. В орга-нізмі біоенергія акумулюється у вигляді високоенергетичної сполуки аденозинтрифосфату (АТФ). Клітини утворюють АТФ за допомогою трьох систем (фосфагенної, гліколітичної, окислювальної). Кожна з них робить свій внесок у біоенергетику організму, але найпотужнішою є система аероб-ного окислення, потужність і ємність якої залежать від величини максималь-ного споживання кисню (МСК). За даними Г.М. Апанасенка (1992), для людини існує дві межі енергопотенціалу, нижче яких зростає ризик фор-мування хронічних соматичних захворювань. Отже, розвиток аеробних мож-ли-востей організму та контроль за їх динамікою, активне його віднов-лення при переході нижньої фізіологічної межі є основною суттю енерге-тичної концепції поліпшення здоров’я.

Найкращим засобом удосконалення енергопотенціалу організму є аероб-ні фізичні вправи (К. Купер, 1989; М.М. Булатова, 1996; Дж. Х. Уілмор, Д.Л. Костіл, 1997; М.М. Амосов, 2003). Сьогодні з цією метою викорис-товується багато різновидів фізичних вправ (біг, ходьба, плавання, ходьба на лижах, їзда на велосипеді, веслування, степ- та акваеробіка тощо). Проте залишається поза увагою оздоровчо-спортивний туризм (піший, лижний, велосипедний), особ-ливо гірський, який можна з упевненістю розглядати як спеціалізований засіб розвитку аеробних можливостей організму.

Ефективність туристичних мандрівок у значній мірі обумовлена пра-виль-ністю дозування інтенсивності фізичних навантажень, які залежать від довжини маршруту, темпу ходьби та інших способів пересування, величини заплечного вантажу, тривалості зупинок і привалів, перепаду висот. На жаль, сьогодні відсутні будь-які науково обґрунтовані підходи щодо дозування фізичних навантажень для школярів різного віку під час туристичних походів.

Загальновідомими є факти негативного впливу гіпокінезії на організм, який інтенсивно росте й розвивається, особливо враховуючи зростання психо-емоційного напруження в процесі навчання (А.Г. Сухарев, 1996; Б.М. Миц-кан, 1997). На фоні гіпокінезії зменшується розумова працездат-ність дітей (А.В. Маг-льований, 2002), знижується резистентність організму до впливу патогенних факторів зовнішнього середовища, що негативно позначається на стані соматичного здоров’я й гармонійному розвитку дітей (Е.С. Віль-чков-ський, 2001).

Аналіз наукових досліджень (Г.Л. Апанасенко, 1992.; А.А. Баранов, 1998; Я.С. Вайнбаум, 1991; О.С. Куц, 1997; Т.Ю. Круцевич, 2000) свідчить, що сьогоднішній спосіб життя і навчання не забезпечує біологічної норми рухової активності. Цю проблему не вирішує навіть запровадження третього уроку фізичної культури. У даному контексті туристично-краєзнав-ча діяль-ність учнів (місцеві екскурсії, туристські прогулянки й походи, в тому числі за участю батьків) є неоціненним резервом оптимізації рухової актив-ності школярів.

Нині гостро стоїть проблема проведення дозвілля учнями, організа-ції активного відпочинку. У цьому плані рекреаційно-туристична та крає-знав-ча діяльність могли б зіграти позитивну роль, оскільки активний туризм з його великими, але рівномірно розподіленими в часі навантаженнями пози-тивно впливає на психофізичний стан дітей, дозволяє моделювати реальні життєві ситуації й спонукає до конкретних поведінкових актів (Г.Л. Апанасенко, 1982; М.І. Богатов, 1982; Є. Рут, 2004). З психолого-педагогічної точки зору туристсько-краєзнавчу роботу можна розглядати як рольову гру, яка впливає на особистість дитини через форми своєї організації, міжособистісні стосунки та інші об’єктивні й суб’єктивні чинники (І.А. Верба, 1983).

Отже, актуальність теми нашого дослідження зумовлена об’єк-тив-ними потребами використання туристично-краєзнавчої діяльності школя-рів, її удосконалення й відсутністю науково обґрунтованих рекомендацій щодо дозування фізичних навантажень під час туристичних походів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою частиною зведеного плану науково-дослідної роботи у сфері фізичної культури й спорту на 2001–2005 рр. із напрямку “Фізична культура, фізичне виховання різних груп населення” (Тема: “Особливості фізичного розвитку і соматичного здоров’я дітей і підлітків Гуцульщини” – номер державної реєстрації – 0101 U 004940), а також науково-дослідної програми інституту фізичної культури й здоров’я Жешувського університету “Фізична культура дітей і молоді в південно-східній Польщі” (державний номер реєстрації програми SF.ІХ1.3).

Мета дослідження – вивчити туристично-рекреаційні ресурси Кар-патського єврорегіону, розробити та обґрунтувати систему проектування й реалізації туристично-краєзнавчих видів діяльності в школі й вивчити вплив туристичних походів і занять оздоровчо-спортивним туризмом на фізич-ний розвиток і функціональний стан школярів.

Досягнення поставленої мети забезпечувалось вирішенням наступних завдань:

1. Розробити структурно-функціональну модель проектування та реалі-зації різних видів туристично-краєзнавчої діяльності в школі.

2. Дати характеристику туристично-краєзнавчих ресурсів Карпатського єврорегіону.

3. Вивчити вплив піших, велосипедних та лижних туристичних походів на психофізичні й фізіологічні властивості організму школярів.

4. Встановити доцільність і терміни проведення днівок в умовах бага-то--денних туристичних походів.

5. З’ясувати характер впливу занять оздоровчо-спортивним туризмом на вікову динаміку фізичної підготовки школярів.

6. Виявити особливості вікових змін тотальних розмірів тіла та фізіоло-гічних властивостей організму школярів під впливом занять оздо-ровчо-спортивним туризмом.

Об’єкт дослідження: туристично-краєзнавча робота в школі.

Предмет дослідження: туристично-краєзнавчі ресурси Карпатського єврорегіону, технологія проектування туристичних маршрутів та особливості термінових і стійких адаптаційних реакцій організму школярів під впливом туристичних походів.

Концепція дослідження. В основі дослідження лежить особистісний і діяльний підхід до фізичного виховання учнів, забезпечення глибокого зв’язку процесів виховання й індивідуального фізичного розвитку, побудова навчально-виховної діяльності з урахуванням вікових закономірностей та індивідуальних особливостей розвитку функціональних систем школярів.

Ефективність туристично-краєзнавчої роботи в контексті вирішення оздоровчих завдань істотно залежить від раціональності проектування й реалізації різних туристичних походів, які моделюють різні за обсягом та інтенсивністю фізичні навантаження на організм загалом і окремі його фізіо-логічні системи зокрема. Фізичні навантаження в поєднанні з іншими при-род-ними факторами, в аспекті системно-енергетичного підходу до здо-ров’я людини, створюють умови для вдосконалення функцій організму і його раціональної адаптації до факторів довкілля (біологічних, фізичних, хіміч-них, соціальних).

В основу дослідження покладено гіпотезу про те, що ефективність турис-тично-краєзнавчої діяльності школярів значно підвищується за умов раціо-нального використання системи проектування й реалізації туристично-крає-знавчих заходів і педагогічно доцільного та наукового обґрунтування турис-тичних походів із чітко дозованими фізичними навантаженнями.

Методологічною основою дослідження є сучасні психолого-педаго-гічні положення формування особистості та біологічні закономірності роз-витку організму й роль у цьому процесі рухової активності, яка забез-печує вдосконалення фізіологічних функцій, фізичних і психічних якостей лю-дини, формує пріоритет здорового способу життя.

Нормативно-правову базу дослідження становлять: цільова комплексна програма “Фізичне виховання – здоров’я нації” (1998 р.), Національна програма ”Діти України” (2001 р.), “Національна доктрина розвитку освіти в Україні” (2002 р.), “Національна докт-рина розвитку фізичної культури і спорту в Україні” (2004 р.).

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань використо-вували комплекс загальнонаукових та спеціальних методів:

теоретичного рівня: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстрагу-вання, моделювання, побудова теоретичних моделей, класифікація, індукція, дедукція, ідентифікація, ототожнення, спрямованих на вивчення документів із питань туристично-краєзнавчої роботи в школах, здобуття об’єктивних даних про розвиток особистості учня та про вплив на нього занять туризмом;

емпіричного рівня: діагностичні методи-анкетування, бесіди, інтерв’ю; обсерваційні методи – пряме, побічне, безпосереднє й опосередковане спо-сте-реження; експериментальні методи – антропометричні, фізіологічні (діаг-ностика розумової працездатності за допомогою таблиць В.Я. Анфімова, фазовий аналіз серцевої діяльності за даними комп’ютерної електрокар-діографії, дослідження показників зовнішнього дихання шляхом комп’ю-терної спірографії, міотонометрії, динамометрії, каліперометрії; педагогічні – тестування фізичних якостей; праксиметричні методи – аналіз діяльності; методи аналізу даних за допомогою сучасних інформаційних комп’ютерних технологій, зорієнтованих на вивчення досліджуваних явищ.

Для дослідження фізіографічного середовища Карпат використовували польові (картографування, маршрутні) та камеральні (картометричні, оброб-ка статистичних метеріалів) методи дослідження.

Організація дослідження. Дослідження організаційно-методичних основ туристично-краєзнавчої діяльності та її впливу на організм школярів здійснювалося поетапно протягом 1990–2003 років. Його умовно можна поділити на три етапи теоретичного й експериментального пошуку, який в цілому відображає сутність дисертаційного дослідження.

Перший етап (1990–1995 рр.) – вивчення туристично-краєзнавчої літератури з проблем дослідження, а також наукових робіт, присвячених питанням адаптації організму до фізичних навантажень. Формування мети й гіпотези дослідження, визначення завдань, добір адекватних методів дослідження, аналіз і діагностика існуючої практики туристично-краєзнавчої роботи в школі.

Другий етап (1996–2000 рр.) – вивчення туристично-рекреаційних ресурсів Карпатського єврорегіону; розробка теоретичних основ проекту-вання й реалізації туристично-краєзнавчих заходів; підготовка до проведення експерименту.

Третій етап (2001–2003 рр.) – експериментальна перевірка гіпотези й основних концептуальних положень дослідження; систематизація й узагаль-нення результатів, отриманих у процесі теоретичного аналізу та дос-лід-но-експериментальної роботи, формування висновків.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота проводилася в Жешувському університеті (Польща), Прикар-патсь-кому національному університеті імені Василя Стефаника, Івано-Фран-ківському обласному державному центрі туризму й краєзнавства учнівської молоді, школі-ліцеї № 23 й загальноосвітній школі № 24 м. Івано-Фран-ківська, літньому спортивно-оздоровчому таборі “Смерічка” Прикар-патського національного університету імені Василя Стефаника (с. Микули-чин Надвірнянського району). В експериментальній роботі на різних етапах брали участь 1650 учнів у віці 12–17 років.

Наукова новизна одержаних результатів: уперше розроблено й експериментально перевірено систему туристично-краєзнавчої роботи в загальноосвітній школі на основі дослідження адаптаційних реакцій кардіо-респіраторної системи й фізичного розвитку школярів, які систематично займа-лися туристичною діяльністю; вперше науково обґрунтовано доціль-ність проведення днівок під час багатоденних туристичних походів; виявлено вікові особливості впливу туристичної діяльності на фізичний розвиток, розумо-ву й фізичну працездатність та фізіологічні функції орга-нізму школярів.

Набули подальшого розвитку теоретичні основи проектування й реалі-зації різних видів туристично-краєзнавчої діяльності у школі. На основі вив-чення системних взаємозв’язків фізичної активності, фізичного й функціо-нального стану школярів, які займаються туристично-краєзнавчою діяль--ністю, удосконалено методику широкого використання піших, лижних та велосипедних походів як засобів комплексного впливу на фізичне здоров’я дітей і підлітків.

Проведено системний аналіз фізіографічного середовища Карпатсь-кого єврорегіону. Визначено придатність природно-територіальних комп-лексів (заповідників, резерватів, парків, пам’яток природи) для потреб окремих видів туризму, розроблено піші гірські маршрути й проведено їх апробацію.

Практичне значення результатів дослідження. Створено та впро-ваджено в практику загальноосвітніх шкіл технологію проектування й реа-лізації туристично-краєзнавчих заходів; розроблено маршрути піших походів у Карпатах на основі дослідження фізіографічного середовища Карпатського єврорегіону; впроваджено в практику навчальної діяльності посібник “Туризм і рекреація в школі”, методичні рекомендації “Організація туристично-краєзнавчої роботи в школі”. Результати досліджень можуть бути використані при розробці нових туристичних маршрутів, а також у процесі викладання основ туристичної діяльності у вищих навчальних закладах освіти з фізичного виховання, спорту й туризму.

Одержані результати дослідження впроваджені в навчальний процес інституту фізичної культури і здоров’я Жешувського університету, факуль-тету фізичного виховання і спорту, інституту туризму й менеджменту Прикар-патського національного університету імені Василя Стефаника, факультету фізичного виховання Тернопільського національного педаго-гічного університету імені Володимира Гнатюка, Івано-Франківського інсти-туту післядипломної освіти.

Напрацьовані матеріали покладено в основу організації туристично-краєзнавчої роботи в Івано-Франківському обласному державному центрі туризму й краєзнавства учнівської молоді, загальноосвітніх середніх школах № 23 і № 24 м. Івано-Франківська.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати роботи викладено в доповідях на конференціях різних рівнів: Крайовій кон-ференції “Охорона природи і туризм” (м. Жешув, Польща, 1994); Загаль-нопольській науково-практичній конференції “Активний і кваліфікований туризм” (м. Ілава, Польща, 1998); Міжнародному симпозіумі “Спорт у процесі європейської інтеграції” (м. Варшава, Польща, 1998); Четвертій Крайовій конференції “Охорона природи і туризм” (м. Жешув, Польща, 2000); Першій міжнародній науковій конференції “Туризм і міжнародна інтеграція” (м. Жешув, Польща, 2001); Другій конференції гімнастичного товариства “Сокіл” (м. Жешув, Польща, 2002.); Міжнародній науковій конференції “Молода спортивна наука України” (м. Львів, 2003); Міжна-родній конфе-ренції “Геотуризм у Карпатському регіоні” (Словакія, 2002); П’ятій Крайовій конференції “Туризм у резерватах природи” (м. Же-шув, Польща, 2003); Міжнародній науковій конференції “Гуманіс-тична теорія спортивних змагань: концепція і проблеми” (м. Жешув, Польща, 2003); Між-народній науковій конференції “Туризм і міжнародна інтеграція” (м. Жешув, Польща, 2003); Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми розвитку руху “Спорт для всіх” у контексті європейської інтеграції України” (Тернопіль, 2004).

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 33 наукові праці, з яких – одна монографія, 2 навчальних посібники, 29 статей, надрукованих у фахових виданнях Польщі та України, методичні рекомендації.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу шести розділів, висновків, додатків. Викладена на 321 сторінці тексту, ілюстрована 15 рисунками й містить 80 таблиць. У списку літератури приведено 344 джерела, з них 125 іноземних публікацій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність дисертаційного дослідження, виз-начено об’єкт, предмет, мету й завдання, методологію та концепцію досліджен-ня, визначається наукова новизна, теоретичне й практичне значення роботи.

Перший розділ – “Туристично-краєзнавча діяльність та її вплив на організм людини” – являє собою аналітичний огляд наукової літератури з проблем туристично-краєзнавчої діяльності в школі, в якому розкрито різні погляди на роль і значення туризму в життєдіяльності людини, подано різні тлумачення поняття “туризм”.

Аналіз туристичної діяльності в цілому дозволив виділити й дати об’єктивну характеристику різних видів туризму (масового, альтернативного, активного, кваліфікованого, релігійного, дитячого та інших). Розглянуто сучасні уявлення про функції туризму в цивілізованому суспільстві (оздоровчу, профілактичну, реабілітаційну, виховну, навчальну, екологічну). В умовах постійного дефіциту інвестицій в охорону здоров’я, як і у фізичну культуру, активний туризм повинен стати одним із головних засобів реалізації оздоровчих програм серед дітей і молоді, профілактики недуг, покращення загальних умов життя сучасної людини й протистояння негативним наслідкам цивілізації. При цьому для неповносправних людей цей вид діяльності може бути важливим чинником корекції психічного стану, зменшення гіпокінезії та соціальної інтеграції.

Розвиток цивілізації є значним історичним процесом відокремлення людини від природних умов існування. У зв’язку з цим людина, особливо молодь, яка живе в урбанізованому середовищі, через туристичну діяльність повинна виробляти в собі таку позицію відносно світу, природи, культури, людей, власного тіла, здоров’я, яка б дозволила якнайкраще функціонувати в цих умовах при високій якості життя.

Через туристичну діяльність школярі отримують об’єктивну інфор-мацію, знання про природу й світ, формують індивідуальну культуру та екологічні знання, які в плані проекологічної політики держав виходять на одне з кращих місць.

Сьогодні у зв’язку із збільшенням інформаційних потоків, навчального навантаження зростає ризик виникнення хронічної втоми у школярів, яка призводить як до зменшення розумової й фізичної працездатності, так і до розладу функцій різних фізіологічних систем.

У зв’язку з цим туризм розглядається як засіб оптимізації рухової активності, поліпшення фізичного розвитку й функціонального стану орга-нізму дітей шкільного віку. Проте важливими чинниками, які впливають на ефективність туристичних походів, є дотримання режимів пересування й відпочинку, величини фізичних навантажень, ваги заплечного вантажу, відстані переходів, їхньої тривалості, швидкості пересування.

При нормуванні фізичних навантажень під час туристичних походів необхідно враховувати функціональні резерви кардіореспіраторної системи, фізичний розвиток дітей, рівень підготовленості та стан здоров’я.

Застосування науково обґрунтованої системи проектування та реаліза-ції туристично-краєзнавчих заходів у школі надає можливість знайти най-простіший і один із найефективніших шляхів досягнення оптимального рівня рухової активності та гармонійного розвитку школярів. Між тим, відсутність науково обґрунтованих даних щодо розробки туристичних маршрутів, тактики проведення походів та їх впливу на фізіологічні системи організму дітей і підлітків і стали основним мотивом проведення даних досліджень.

Другий розділ дисертації – “Методи та організація досліджень” – містить у собі опис методів дослідження серцево-судинної й дихальної систем, нервово-м’язового апарату фізичного розвитку та фізичної підготов-леності, а також розумової працездатності. Проведене анкетування й аналіз матеріалів (планів, звітів), які регламентують туристично-краєзнавчу роботу в школах, показали доцільність розробки системи проектування та реалізації туристично-краєзнавчих заходів в аспекті оптимізації рухової активності, розвитку функціональних резервів фізіологічних систем організму, покра-щення фізичної підготовленості та розумової працездатності.

Перший етап досліджень проводився протягом 1990–1995 рр. З метою розробки моделі туристично-краєзнавчої роботи в сучасній школі було визначено основні принципи, використовувалися методи ідеалізації організаційно-діяльних схем, спостереження, аналіз програм, маршрутів, опитувань, функціональні дослідження, експертна оцінка.

З 1996 по 1998 роки проводили дослідження фізіографічного середовища Карпат і рекреаційно-туристичних ресурсів Карпатського єврорегіону (Україна, Польща, Румунія, Словаччина, Угорщина), знання яких є необхід-ною умовою як для планування, так і реалізації туристично-краєзнавчих заходів.

На заключному третьому етапі (1999–2003 роки) проводили вивчення особливостей адаптаційних змін в організмі школярів як в умовах одноразових 10-денних піших, велосипедних і лижних походів, так і впродовж багаторічних систематичних занять оздоровчо-спортивним туриз-мом. З метою визначення оптимальних фізичних навантажень, а також обґрун-ту-вання тривалого (денного) відпочинку були проведені дослідження з двома віковими групами школярів (14–15 і 16–17 років).

Вивчення впливу занять туризмом на розумову працездатність учнів протягом тижня й навчального року, а також динаміки вікових змін фізіо-логічних показників і фізичного розвитку здійснювали із залученням школярів віком 12–16 років загальноосвітніх шкіл № 23 і № 24 м. Івано-Франківська та членів туристичних гуртків Івано-Франківського обласного державного центру туризму й краєзнавства учнівської молоді.

Матеріали досліджень оброблялися методами варіаційної статистики за допомогою пакета програм статистичного аналізу STATISTIСA.

У третьому розділі – “Теоретичні основи проектування і реалізації туристично-краєзнавчих заходів” – доведено, що під час проектування туристично-краєзнавчих заходів у школі необхідно опиратися на такі важливі закономірності: 1) національна освіта є невід’ємна від історії народу і його традицій; 2) освіта забезпечує збереження й збагачення культури; 3) органіч-ним компонентом освіти є національно-патріотичне виховання; 4) в основу фізичного виховання повинні бути покладені засади гуманізму, демокра-тизму, єдності сім’ї й школи, наступність і спадкоємність поколінь; 5) актив--ний туризм, як один із видів навчання й виховання, посідає важливе місце у формуванні національно свідомого покоління; 6) шкільний туризм повинен будуватися передусім на місцевому підґрунті, використовувати ті форми й методи, які доступні для реального впровадження в кожній школі; 7) ве-ли-чина фізичного навантаження під час туристичних походів має відповідати віковим функціональним можливостям організму.

З отриманих даних випливає, що всю туристично-краєзнавчу діяльність школярів можна поділити на чотири види: місцеві екскурсії; туристичні прогулянки; одно-, дво- та багатоденні (10–12 днів) туристичні походи.

Аналіз звітних документів щодо шкільних екскурсій показав, що вони спрямовані на вирішення конкретно окреслених народознавчо-краєзнавчих завдань. Під час соціологічного опитування вчителів – організаторів місцевих екскурсій встановлено, що вони є важливим засобом формування націо-нальної самосвідомості й гідності. Аналізуючи екскурсійну діяльність у загальноосвітніх школах Прикарпаття, визначено, що домінуючими є історико-краєзнавчі та природничі екскурсії, що не задовольняє наявні потреби учнів.

На наш погляд, основна мета екскурсій на місцевому рівні – знайомити учнів з історичним минулим і сьогоденням, досягненнями національної куль-тури, природою рідного краю, традиціями й звичаями свого народу та національних меншин, оптимізація рухової активності. Зважаючи на це, ми створили комплексну програму екскурсійної діяльності школярів міста Івано-Франківська, а також відповідні програми туристично-краєзнавчої діяльності для школярів у кожному районі області. Впровадження даних програм дозволило збільшити кількість туристичних гуртків із 10 в 1999 р. до 277 у 2002 р. Щодо екскурсій, то їх кількість зросла на 47,6%.

Найпростішими з точки зору проектування й реалізації є одноденні туристичні походи, які за своєю суттю є рекреаційними акціями, під час яких доцільно виконувати певні завдання (заняття з орієнтування на місцевості, вдосконалення туристської техніки, відпрацювання навичок похідного побуту). З метою проектування одноденних походів на основі проведених досліджень розроблено вікові норми щодо пішохідного походу на низовині (до 600 м над рівнем моря) і по гірській місцевості (від 600 до 1000 м над рівнем моря). Диференціація довжини маршруту, швидкості руху та рівня реакції серцево-судинної системи в залежності від віку й стану фізичної підготовки дозволяє отримати належний організаційний і тренувально-виховний ефекти. При всій доступності одноденних походів в обов’язковому порядку необхідно забезпечити підготовку учнів щодо правил поведінки й техніки безпеки на маршруті та природоохоронно-екологічних вимог під час походу.

Практика туристичної діяльності походів і її системний аналіз дозволили розробити загальні вимоги стосовно тактики туристичних походів, тобто сукупності засобів і дій, потрібних для успішного проходження маршруту (забезпечення комфортності похідного побуту, дотримання нормативних вимог та врахування енергетичних витрат організму й відновлення їх на маршруті). Виявлено, що найбільш важливими для досягнення комфортності є підбір, виготовлення, прилаштування й випро-бовування спорядження, якість організації привалів та ночівель, створення санітарно-гігієнічних умов, підтримання належного психологічного клімату.

Проектуючи маршрут походу, необхідно насамперед визначити його мету й завдання. Основним механізмом проектування маршруту є вибір його геометрії, яка, на нашу думку, повинна мати широкий спектр (лінійний, лінійно-радіальний, кільцево-лінійний, кільцевий, подвійно-кільцевий, радіально-кільцевий та радіально-лінійний) (рис.1).

Лінійний маршрут доцільно застосовувати за таких передумов: під час походу є можливість закупівлі продуктів харчування; перед походом передбачено здійснити закиди частини продуктів в один чи кілька проміжних пунктів маршруту; кінцевий пункт походу повинен мати зручне й вигідне місце розташування та відповідні транспортно-комунікаційні можливості.

Лінійно-радіальний маршрут дозволяє поступово змінювати склад-ність динамічних і технічних параметрів походу, що є важливим засобом акліматизації групи в умовах гірських походів.

В умовах кільцево-лінійного маршруту можна уникнути закидок про-дуктів харчування. Проте з метою унеможливлення гетерогенності втоми в учасників походу та негативних змін психоемоційного стану кільцева частина повинна знаходитися в початковій ділянці маршруту.

Кільцевий маршрут дає такі переваги: найбільш сприятливі транс-портні можливості для прибуття й виїзду групи в район і з району подорожі; зручність при організації закидок продуктів харчування; сходження з мар-шруту у випадку несприятливих метеорологічних умов. Позитивним боком подвійно-кільцевого маршруту є повна можливість маневру в часі.

Радіально-кільцевий маршрут ґрунтується на тому, що базовий табір групи знаходиться в єдиному пункті, найбільш зручному для здійснення радіальних виходів. Цей оригінальний варіант відкриває такі можливості: достатню варіабельність у кількості, складності та послідовності проведення радіальних виходів; розширює спортивні й пізнавальні можливості; дозволяє диференційоване комплектування груп відповідно до рівня підготовки й складності маршруту; створює сприятливі умови для реабілітації учасників у паузах між окремими виходами; достатні можливості маневру в часі та з наявним спорядженням.

Радіально-лінійний маршрут відкриває широкі можливості для виконання спортивно-туристської й пізнавально-дослідницької роботи.

Рис.1. Геометрія туристичних маршрутів.

Розробка та використання маршрутів є творчий процес, побудований на нестандартних рішеннях, які б у оптимальному варіанті відповідали меті й завданням походу, складу групи, її фізичній і спеціальній підготовленості, району подорожі, сезону.

Незалежно від геометрії маршруту його тактична основа повинна ґрун-туватися на принципі поступового нарощування динамічних наван-тажень. Ми розробили дві принципові схеми побудови маршруту десяти-денного туристичного походу з одним (рис.2) і двома (рис.3) періодами інтенсивного навантаження. Першу схему доцільно було б використовувати для школярів із низьким, а другу – для учнів із середнім і високим рівнем фізич-ної підготовленості.

Рис.2. Принципова схема побудови маршруту туристичного походу з одним періодом інтенсивного навантаження.

Рис.3. Принципова схема побудови маршруту туристичного походу з двома періодами інтен-сив-ного навантаження.

Також встановили оптимальний похідний режим, в основу якого покладено дані про циркадні біоритми фізичної працездатності, тривалість світлового дня та особливості пори року, фізичний стан і виконання завдань походу.

Для масових піших туристичних походів розроблено найбільш опти-мальну формулу “ходової години” (50 хв руху та 10 хв – інтервал відпо-чинку).

У результаті польових досліджень виявлено, що для школярів різних вікових груп оптимальна вага заплечників повинна складати 3% маси власного тіла. За умов такого обтяження інтенсивність навантаження за ЧСС досягає порогової величини (130–140 уд./хв).

Дослідження довжини кроків та їх частоти у школярів під час походів дало можливість розробити кількісні критерії повільного, середнього, швидкого та дуже швидкого темпу руху на маршруті (табл.1).

В основу розрахунку кількості ходових днів, необхідних для продовження маршруту за умов різного темпу руху, ми поклали такі критерії: швидкість руху по горизонталі й вертикалі, а також співвідношення часу, який відводиться на рух і відпочинок.

Таблиця 1

Взаємозв’язок швидкості руху й частоти кроків під час туристичного походу, М m

Темп | Кількість кроків за хвилину | Швидкість руху, км/год.

Повільний | 75,0±5,2 | 2,9±0,2

Середній | 96,3±8,4 | 4,7±0,3

Швидкий | 131,2±7,4 | 5,2±0,2

Дуже швидкий | 142,0±6,8 | 6,3±0,3

З точки зору організації руху на маршруті найбільш важливими виявилися: розстановка учасників та його стабільність упродовж походу, наявність зв’язку (звукового, візуального) від провідника до замикаючого, оптимальний інтервал між учасниками, темп руху, дотримання усіх прин-ципових положень тактики.

У четвертому розділі “Туристичні ресурси Карпатського єврорегіону” представлено характеристику фізіографії Карпат, які розташовані в середині Європи на території України, Польщі, Румунії та Угорщини, а також парків і резерватів, що знаходяться в даній місцевості, що є дуже важливим для проектування та організації туристично-краєзнавчої діяльності шкільної молоді в контексті європейської інтеграції.

Проведені дослідження показали, що Українські Карпати – це найбільша частина гірського масиву Карпатського єврорегіону, яка лежить на відносно чистих теренах України. Найбільш придатними для проектування гірських піших маршрутів для школярів є Бескиди Покутські, кордонами яких є: на південному заході, заході й півночі долина ріки Пруту, на півдні – річка Чорний Черемош на відрізку між селами Жаб’є–Устеріки, з буковинського боку – Білий Черемош і долина річки Серету, що лежить по обидва боки українсько-румунського кордону. У цьому регіоні знаходяться полонини Гордії Жаб’ївські (1478 м), Лишна Камацька (1466 м), Петертуль

(1400 м) і Паркер (845 м), через які можуть пролягати маршрути першої групи складності. Територія Бескидів Покутських із найвищою вершиною (Ротула – 1474 м) та численними слідами й пам’ятками культурної спадщини поляків, вірмен та осередками гуцульської культури (смт. Верховина, села Космач і Пістинь) є оптимальним етнографічним середовищем для прокла-дання піших туристично-краєзнавчих маршрутів другої групи складності.

Другим привабливим регіоном з точки зору оздоровчо-спортивного туризму для школярів є східні гірські пасма із суцільною хребтовою лінією й розлогими полонинами в межах між Вишківським і Ужоцьким перевалами. Найвищими вершинами цього хребта є гори Пікут (1405 м) і Магура (1365 м).

Маршрути, які прокладені нами через ці гірські масиви, дозволяють ознайомитися з найкращим краєвидом Східних Бещадів, який лежить у проміжку між витоками річки Латориця й доходить до гори Каньчин Гнильський, пам’ятними місцями, пов’язаними з Іваном Франком та подіями першої світової війни.

Одним із найкращих гірських закарпатських пасом є Свидовець (скла-дається з короткого головного хребта, від якого відходять довгі полонини, які називаються Алеями Свидовецькими). Виявлено, що на полонинах добре збереглися традиції гірських пастухів, здійснюється випас гуцульських коней. Найвищою вершиною є гора Близниця (1833 м). Дана територія найбільш придатна для проектування радіальних туристичних маршрутів.

Найбільш складні пішохідні гірські маршрути можна прокласти в Горганах, які діляться на східні, середні й західні та мають значну кількість цікавих у туристичному плані вершин (Добошанка – 1754 м; Медвежик – 1737 м; Синяк – 1666 м; Грона – 1737 м; Велика Братіковська – 1792 м). З цікавих краєзнавчих об’єктів в урочищі полонини Довга (1371 м) є дорога Легіонів, збудована в 1914 році для військових потреб.

На теренах Горганів було нагромадження різних культур і релігій, після яких залишилося багато пам’яток та історичних місць. Тут розміщені курортні й рекреаційні зони (Ворохта, Яремча, Татарів), що створює сприятливі умови для туристично-краєзнавчої діяльності.

Особливо цінним у плані прокладання гірських туристичних маршрутів (як некатегорійних, так і категорійних) є Чорногірський хребет, який відділяється від Горганів Яблуницьким перевалом. Довжина цього високогірного пасма 60 км. Найбільші вершини Чорногори сягають 2000 м: Говерла (2061 м), Вребенескул (2037 м), Піп Іван (2022 м), Петрос (2020 м).

Установлено, що на території Румунії найбільш придатними для шкільного туризму є Східні Румунські Карпати, середня висота яких становить 1400 м. До складу даного гірського масиву необхідно віднести Карпати Марамороські, гори Роднянські й Келіменські.

Марамороські Карпати відділяються від Роднянських гір перевалом Пшислім (1418 м) і мають у своєму складі вершини Торояча (1939 м) і Кречма (1855 м). Найбільш цікавим гірським пасмом є гори Родна, які дозволяють прокладати маршрути для піших, лижних, велосипедних і кінних мандрівок із використанням сходжень на гору Петросуля (2303 м).

Привабливими в аспекті оздоровчо-спортивного туризму є Словацькі Карпати, які займають площу в 10458 км2. Найвищі вершини досягають до 1200 м (Дурковець – 1188 м; Руніна – 1188 м; Вігорлят – 1076 м; Лиса – 1068 м) і можуть бути використані для прокладання як одно-, так і багатоденних некатегорійних туристичних маршрутів (піших, лижних, велосипедних), у тому числі через заповідні території (“Вихідні Карпати”, “Вігрмет”, “Латоріца”).

Дослідження, проведені на теренах Великої Угорської Низовини (лежить у північно-східній частині Угорщини), показали, що в туристичному відношенні найефективнішою є територія, яка лежить між ріками Сайв і Гернад.

Розвиток туристичного руху тісно пов’язаний із заповідниками й резерватами природи, які мають багате природне середовище, рослинну й тваринну різноманітність, різні типи екосистем тощо.

З числа досліджених заповідників і резерватів української частини Карпатського єврорегіону найбільш привабливими з точки зору туристично-краєзнавчої діяльності школярів є Міжнародний резерват біосфери “Східні Карпати” (лежить на прикордонних польсько-словацько-українській тери-торіях), Карпатський резерват біосфери, Уманський, Карпатський, Сине-вірський, Вижницький, Яворівський, державні заповідники. Серед вибраних резерватів і пам’яток природи Українських Карпат є гарячі мінеральні джерела у Верховині, тисовий резерват під Княжедвором, водоспади на річках Рибниці, Пістинці, резерват скель “Брама Довбуша”, “Синевірське озеро”, високогірне озерце “Несамовите”.

Не менш важливими для шкільного туризму в контексті Європейської інтеграції є заповідники: Бещадський, Магурський та національні парки Долини Сяну, Солоних гір, Пшемиського підгір’я, Сокольські пущі, які розташовані на території Польщі.

Значний туристичний потенціал мають заповідники й резервати ру-мунсь-кої частини Карпатського єврорегіону (Національний парк Padis Cetatile Ponasului з долиною гейзерів та післяльодовиковими сталагмітовими й сталактитовими печерами; дендрологічними заповідниками, археологіч-ними та геологічними резерватами, трасовими явищами, водоспадами, мінеральними джерелами).

Природними туристичними ресурсами заповідників і резерватів угорсь-кої частини Карпатського єврорегіону, які знаходяться в прикор-донному окрузі Брсод–Авауй–Земплен, є численні термальні джерела міне-ральної води в державному заповіднику Гортобат, штучне озеро на ріці Тиса, утво-рене в 70-х роках ХХ ст. у результаті будівництва гідроелектростанції.

Усе вищесказане необхідно враховувати під час проектування маршру-тів екскурсій, одно- і багатоденних туристичних походів зі школярами різних вікових груп.

У п’ятому розділі – “Вплив туристичних походів на фізіологічні функції школярів” – подано фізіологічне обґрунтування щодо проведення днівок під час десятиденних піших, лижних і велосипедних туристичних походів.

Зміни фізіологічних функцій під час піших туристичних походів. Для визначення місця першої днівки в багатоденних піших туристських походах проведено 10 походів без днівок за згодою школярів. Обстежено 193 підлітки у віці 14–17 років. Щодня аналізувалася динаміка фізіологічних показників та проводилося анкетування.

Установлено, що вже до кінця третього дня походу у дівчат усіх вікових груп починає розвиватися втома, про що свідчать результати анкетування й погіршення деяких фізіометричних показників (м’язової сили, частоти рухів кистю, потужності вдиху й видиху). На даному етапі десятиденного пішого походу 79,8% школярів указали на бажання перепочити, а в кінці четвертого дня їхня кількість зросла до 87,9%. Встановлено, що частота рухів кистю у юнаків 14–15 років до кінця 3-го дня зменшилася по відношенню до вихідної величини на 3,6% (Р< 0,05), а сила м’язів-згиначів правої кисті на 4,33% (Р< 0,05). До кінця п’ятого дня виявлено зниження частоти рухів кистю у дівчат 14–15 років на 3,88%Р< 0,05), у юнаків 16–17 років на 3,23% (Р< 0,05). Мало місце статистично вірогідне погіршення показників ручної динамометрії у юнаків 14–15 років на 8,28% (Р< 0,01).

До кінця 5 дня вже 100% дітей висловили бажання перепочити, а в кінці 6 дня походу зниження показників ручної динамометрії правої кисті у юнаків 14–15 років склало 11,0% (Р< 0,01), частоти рухів кистю 5,9% (Р< 0,01). У дівчат цієї ж вікової групи в кінці 6 дня походу відзначено зменшення частоти рухів кисті на 3,5% (Р< 0,05), м’язової сили згиначів правої кисті на 16% (Р< 0,01), у юнаків 16-17 років показник ручної динамометрії став меншим на 5,2% (Р< 0,05), а частота рухів кистю на 7,48% (Р< 0,05). Вищезазначена динаміка змін фізіологічних показників та результати анкету-вання засвідчили про доцільність проведення днівки на четвертий день багатоденного пішого гірського некатегорійного походу.

Для встановлення ймовірного терміну проведення другої днівки ми провели 8 експериментальних десятиденних некатегорійних походів третьої групи складності й обстежили 236 підлітків віком 14–17 років. Установлено, що чергова втома у дітей починає розвиватися до кінця 7-го дня походу, про що свідчать результати анкетування. Під кінець 7-го дня походу 83,9% дівчат і 73,7% юнаків висловили бажання перепочити. У кінці 8-го дня мало місце погіршення майже всіх досліджуваних показників, порівняно із сьомим днем походу. Так, у юнаків 14–15 років частота рухів кистю зменшилася на 3,06%Р< 0,01). У юнаків 16–17 років до кінця 8-го дня мандрівки показник ручної динамометрії був меншим на 4,9% (Р< 0,05), а у дівчат на 3,4% (Р< 0,05). На 9-й день тільки 3 учасники з 236 бажали продовжити похід. При цьому, у юнаків 14–15 років зниження частоти рухів кистю, порівняно з 8 днем, склало 6,01% (Р< 0,05), абсолютної сили м’язів-згиначів правої кисті 8,7% (Р< 0,05). У дівчат цієї вікової групи зниження частоти рухів кистю під кінець 9-го дня походу склало 6,1% (Р< 0,05), а показника ручної динамометрії – 12,5% (Р< 0,01), порівняно з 8 днем. У юнаків 16–17 років під кінець 9-го дня походу спостерігалося подальше зниження частоти рухів кистю й ручної динамометрії, порівняно із 7 днем походу й склало відповідно 3,4% і 7,3% (Р< 0,05). У дівчат даної вікової групи під кінець 9-го дня відзначено зменшення частоти рухів кистю на 4,1%, а величини абсолютної сили згиначів правої кисті на 8,9% (Р< 0,05).

По завершенню 10-го дня походу у школярів усіх вікових груп вивчені показники були найменшими, порівняно з даними, отриманими в кінці сьомого дня походу. Так, у юнаків 14–15 років у вечірньому замірі частота рухів кистю зменшилася, порівняно з даними кінця 7-го дня походу, на 10,7% (Р< 0,05), м’язова сила правої кисті – на 13,5% (Р< 0,05). У дівчат даної вікової групи частота рухів кистю стала меншою на 9,9% (Р< 0,05),