ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ім. І.І. Мечникова
РУДІК Ірина Валеріївна
УДК 811.111-342.9 42(043.3)
Англомовна проповідь як специфічний вид мовленнєвого акту
(фоностилістичне дослідження)
Спеціальність 10.02.04 – германські мови
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Одеса – 2005
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано на кафедрі теоретичної та прикладної фонетики англійської мови
Одеського національного університету ім.. І.І. Мечникова, Міністерство освіти України
Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент
Кравченко Ніна Олександрівна -
Одеський національний університет ім.. І.І. Мечникова,
доцент кафедри теоретичної та прикладної фонетики англійської мови.
Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор
Зацний Юрій Антонович –
завідувач кафедри теорії та практики перекладу
Запорізького національного університету;
Кандидат філологічних наук, доцент
Ткаченко Людмила Леонідівна –
завідувач кафедри романо-германських мов
Херсонського державного університету.
Провідна установа: Київський національний лінгвістичний університет, кафедра
фонетики англійської мови, Міністерство освіти і науки України,
м. Київ.
Захист відбудеться „ 29 ” вересня 2005 р. о 12.30 на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.051.02 Одеського національного університету ім.. І.І. Мечникова за адресою: 65058, м. Одеса, Французький бульвар, 24/26, ауд. 165.
З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова за адресою: 65026, м. Одеса, вул. Преображенська, 24.
Автореферат розіслано 25 серпня 2005 року.
Вчений секретар
Спеціалізованої вченої ради Матузкова О.П.
Загальна характеристика роботи.
Функціонування мови тісно пов’язане з буттям людини. Однією зі сторін духовного буття людини є релігія, яка ціннісно осмислює все існуюче, пов’язуючи таким чином природу, суспільство, людину, буття й небуття, реальне та уявне, конкретне й абстрактне. Крім дослідників у галузі теології, проблеми мови та релігії привертали до себе найчастіше увагу спеціалістів зі соціальних, історичних наук і культурознавства. При цьому проблеми мови розглядалися ними принагідно при розв’язанні інших завдань, а власно лінгвістичний аспект мови релігії залишався осторонь.
Вибір теми даного дисертаційного дослідження обумовлений кількома факторами. По-перше, незважаючи на те, що власне лінгвістичний аспект релігійної проповіді знаходив висвітлення як у лінгвістиці на матеріалі православної, католицької та протестантської проповіді, англомовна проповідь, яка супроводжує англіканське богослужіння, наскільки нам відомо, не розглядалася в сучасних лінгвістичних працях. По-друге, дослідження лінгвістичного аспекту релігійної проповіді часто проводиться в рамках ширших проблем, наприклад, при аналізі ораторського мистецтва англосакського періоду на матеріалі англійської мови (Т.М. Кругликова), при аналізі стану вітчизняної риторики, стилю й композиції ораторського мовлення на матеріалі російської мови (А.К. Михальські, Н.Н. Кохтев), при аналізі проповідницької діяльності російської православної церкви (Л.І. Брага) та ін.
Таким чином, вибір теми даного дослідження обумовлений відсутністю в лінгвістичній літературі робіт монографічного характеру, присвячених власне лінгвістичному аналізові текстів англомовної релігійної проповіді, хоча ці тексти потребують вивчення їх самих як особливого виду мовної комунікації та особливого типу мовленнєвих актів, що відносяться до специфічної релігійної сфери спілкування. Лінгвістичний мовний аналіз мовленнєвого акту релігійної проповіді, на наш погляд, являє великий інтерес і має безсумнівне теоретичне й практичне значення, збагачуючи знання про функціональну природу мови взагалі та про закономірності її функціонування в одній зі сфер спілкування у сучасному суспільстві – у сфері релігії зокрема.
Актуальність даного лінгвостилістичного загалом й фоностилістичного зокрема дослідження обумовлена загальною орієнтованістю сучасної лінгвістики на дослідження усного мовлення з комунікативно–функціональних позицій. Крім того, незважаючи на зростаючий останнім часом інтерес до вивчення не лише культурологічної, історичної та змістовної сторони проповіді, але й до лінгвістичного аспекту даного виду мовленнєвої діяльності, відзначається недостатня вивченість засобів реалізації проповіді на різних мовних рівнях – лексичному, синтаксичному та просодичному.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках планової наукової теми кафедри теоретичної та прикладної фонетики англійської мови ОНУ ім.І.І. Мечникова „Дослідження звукового дискурсу” (№ державної реєстрації 0101V005303). Тему дисертації затверджено вченою радою факультету РГФ, протокол №1 від 10.09.02.
Об’єктом дослідження є англомовна проповідь як специфічний вид мовленнєвого акту.
Як предмет дослідження розглядалися екстралінгвістичні й лінгвістичні (лексичні, синтаксичні, просодичні) характеристики мовленнєвого акту усної англомовної проповіді.
Матеріалом дослідження слугували тексти 14 усних англомовних проповідей, записаних у природній обстановці (під час англіканських богослужінь – безпосередньо у храмі), що відносяться до чотирьох основних видів проповідей (недільні, святкові проповіді; проповіді, які супроводжують основні таїнства й обряди; ізольовані проповіді), загальним обсягом 117 сторінок формат А4, 14 шрифт Times New Roman Cyr письмової транскрипції, усного тексту (327 хвилин звукового мовлення). Відповідно до мети експерименту для аудиторського та електроакустичного аналізів із загальної вибірки матеріалу було виділено 42 надфразовані єдності загальним обсягом звучанням 53 хвилини.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше:
- об’єктом дослідження вибрано англомовну проповідь, існуючу всередині „храмового дійства як синтезу мистецтва” (П. Флоренський), яка бере початок у глибині століть. Незважаючи на багатовікову історію свого існування, англіканська проповідь описувалася тільки в гомілетиці (науці про провідництво) і до цього часу не була об’єктом дослідження з точки зору світської науки, а саме лінгвістики;
- дозволило представити усну англомовну проповідь як специфічний вид комунікативного мовного акту, що має диференціальні ознак
- системно описано різні мовні рівні англіканської проповіді; а саме: лексичний, синтаксичний, просодичний, які беруть участь у структуруванні тексту усної англомовної проповіді;
- встановлено набір диференційних синтаксичних, просодичних та інтертекстуальних ознак для кожного з чотирьох видів проповіді (святкової, недільної, обрядової, ізольованої).
Мета даного дисертаційного дослідження полягала в установленні основних закономірностей структурної організації мовленнєвого акту сучасної англомовної проповіді та пов’язаних з ним лінгвістичних особливостей.
Постановлена мета визначила конкретні завдання дослідження:
- визначити прагматичну спрямованість мовленнєвого акту проповіді;
- встановити екстралінгвістичні параметри релігійного спілкування, яке здійснюється за посередництвом проповіді, - комунікативну ситуацію, канал зв’язку, стратегії комунікантів;
- проаналізувати структурні складники тексту проповіді й визначити спрямованість кожної з частин проповіді;
- дослідити лексичні засоби реалізації сакральності у тексті проповіді;
- встановити основні просодичні закономірності у мовленні проповідника.
Для досягнення постановлених у роботі завдань використовувалися різні методи дослідження. У роботі використано комплексну методику дослідження, що включає;
1) метод теоретичного аналізу, який передбачає: а) ознайомлення з теоретичною літературою та її аналіз; б) лінгвістичну інтерпретацію даних, одержаних внаслідок використання інструментального аналізу;
2) метод наукового спостереження, пов’язаний з перецептивним аналізом матеріалу дослідження, який включає слуховий та аудиторський аналіз;
3) метод інструментального дослідження, який полягає в електроакустичному аналізі, що проводиться для опису об’єктивних фізичних параметрів просодії чотирьох видів проповідей;
4) описовий метод, який слугує для опису лінгвістичних характеристик досліджуваних текстів усних англомовних проповідей;
5) порівняльно–зіставний метод, що використовується для зіставлення основних лексичних, синтаксичних і просодичних характеристик проповідей різних видів.
Теоретична значущість даного дослідження полягає в тому, що в роботі:
- просувається на певний крок теорія мовленнєвої комунікації за рахунок розгляду нового багатоаспектного комунікативного феномену - проповеді;
- розшируються теоретичні уявлення про звязок єкстралінвістичних та прагматичних факторів релігійного мовлення;
- робиться внесок у подальше лінгвістичне вивчення специфічних текстів різних сфер спілкування, зокрема релігійної сфери спілкування;
- співвідносяться просодичні та лексико-синтаксичні засоби структурування проповіді й досліджується роль просодії у формуванні/уточненні смислу проповіді.
Все це поглиблює уявлення про комунікативну природу мови в цілому й сприятимє подальшому дослідженню механізмів функціонування англійської мови в різних сферах застосування.
Практична значущість виконаного дисертаційного дослідження визначається можливістю використання матеріалів і висновків, що містяться в роботі, при навчанні різним аспектам теорії і практики сучасної англійської мови, зокрема, як для підвищення ефективності вироблення в учнів умінь і навичок побудови монологічного висловлення переконуючого типу, для навчання основам риторики, так і для формування загальної культури мови.
Основні положення дисертації та фактичний матеріал дослідження можуть бути плідно використані у викладанні деяких лінгвістичних дисциплін, зокрема, курсів з філософії мови, теоретичної і прикладної фонетики, а також при написанні підручників і навчальних посібників з методики навчання звуковому мовленню.
Апробація роботи. Результати дослідження на різних його етапах обговорювалися на 5-ти наукових конференціях: III міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій пам'яті д.п.н., професора В.Л. Скалкіна (Одеса: грудень, 2002 р.); двох науково-практичних конференціях професорско-викладацького складу ОНУ (листопад 2002р., грудень 2003р.); міжнародної науково-практичної конференції „Українська ментальність: діалог світів" (Одеса, жовтень, 2003 рік); науково-практичній конференції молодих вчених (Донецьк: січень, 2004 р.); IV міжнародної науково-практичній конференції, присвяченій пам'яті д.п.н., професора В.Л.Скалкіна (Одеса: січень 2005 р.)
Основні положення дисертації відображені в 8 публікаціях авторки, з них 5 одноосібних, 3 у виданнях, внесених до відповідного реєстру ВАК України.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури та додатку, що складається з корпусу текстів, використаних при аудиторському і електроакустичному аналізах. Загальний обсяг дисертації складає 208 сторінок (текстова частина -164стор.); основний текст дисертації містить 11 малюнків і 24 таблиці.
Основний зміст роботи.
У вступі обґрунтовано вибір і актуальність теми дослідження, дано коротку характеристик мети і завдань дослідження, визначаються методи дослідження, підкреслено актуальність, новизну, теоретичну значущість і практичну цінність отриманих результатів.
У першому розділі “Теоретичні передумови дослідження” представлено огляд теоретичної літератури, присвяченої проблемам риторики, гомілетики як науки про проповідництво; приведено основні характеристики мовного акта проповіді.
Історія риторики як науки нараховує дві з половиною тисячі років. За цей час вона пройшла найскладніший шлях і на кожному етапі свого розвитку по-різному осмислювалася суспільством, що знайшло своє відображення в її дефініціях.
Аналіз існуючих визначень науки риторики дав можливість припустити, що всі вони є різними модифікації визначення риторики як науки переконування. В даній роботі під риторикою розуміємо „науку про способи переконування, різноманітних формах переважно мовної дії на аудиторію, яка робиться з урахуванням особливостей останньої і з метою одержання бажаного ефекту.” (Г.З. Апресян).
Через те, що об'єктом реферованого дослідження є особливий вид мовленнєвої діяльності - релігійна проповідь, у роботі висвітлено основні положення навчання про християнське церковне проповідництво – гомілетику, метою якої є створення теорії проповіді, яка базується на розкритті природи пастирського слова та описі адекватного методу проповідування. Головна проблема створення методу проповідування полягає у суперечності вимог, які ставляться до нього: з одного боку, проповідь Істини вимагає вилучення в душі всякої особистої егоїстичної зацікавленості, здатної спотворити Істину; вимагає повного зречення від своєї волі: „Не я живу, але живе в мені Христос” (Галл. 2,20), а з іншого боку, дієвість і ефективність проповіді передбачає як раз зворотне - найповнішу мобілізацію волі, думки й духовних сил проповідника. Тому задачі створення проповідницького методу треба розуміти як примирення взаємосуперечливих вимог. Це духовно-практичне завдання неминуче доводиться вирішувати кожному проповідникові, бо гомілетична наука не отримала потрібного розвитку в цьому питанні.
Суперечливість вимог до проповідника призвела до виникнення в гомінетиці двох напрямків, які не мають достатнього зіткнення між собою, - риторичного і профетичного (антириторичного). Прихильники риторичного напрямку вважають, що просвітницькі й дидактичні завдання пастирського слова - розкрити й довести до свідомості віруючих Богоодкровенні істини християнської віри, спонукати слухачів узгодити своє життя з християнським навчанням - можуть бути реалізовані за допомогою прийомів і засобів побудови мовлення, які накопичила риторика. Профетичний напрямок гомілетики заснований на розумінні проповіді як особливого виду мовленнєвої діяльності, що не підлягає порівнянню з іншими різновидами ораторського мистецтва. В антириторичному напрямі проповідь трактується як втілення Божественної енергії (харизми), яка під час проповідування низпосилається священикові і через нього передається слухачам. Такий підхід відкидає риторику, бо Божественна істина не потреьує ні в особливих прикрасах, ні спеціальних засобах переконання. Спроби подолання протиріч двох тенденцій у гомілетиці неодноразово робилися як теоретиками, так і практиками проповідування. Однак, за визначенням сучасних гомілетів, вироблення гомілетичного методу проповідництва залишається справою майбутнього.
Власне лінгвістичний підхід до дослідження проповідів з позицій теорій комунікації і теорії мовленнєвих актів надає можливість віднести усну англомовну проповідь до специфічного виду комунікативного мовленнєвого акту. Підставою для цього слугував аналіз численних визначень проповіді, існуючих у риториці, гомілетиці і лінгвістиці, який показав, що, незалежно від того, який аспект релігійної проповіді покладається в основу розуміння її сутності, проповідь визначається як промова, виголошувана, як правило, у церкві священиком (адресантом) перед громадою (адресатом) усно у формі монологу за допомогою певної мови (коду) з метою зробити релігійно мотивовану дію на адресата.
Таким чином, можна затверджувати, що проповідь – це комунікативний мовний акт, тому що в ній присутні всі основні компоненти, виокремлюються як обов'язкові параметри комунікативного акту: відправник інформації, одержувач інформації, форма інформації, канал зв'язку, код, контекст.
Виходячи з цього, в реферованій роботі було відзначено основні параметри дослідження аналізованого об'єкта - усної релігійної проповіді, а саме: наявність комунікантів - проповідника та слухачів проповіді; наявність комунікативних намірів комунікантів; наявність певного каналу зв'язку; наявність певного коду; наявність власне повідомлення, що називається текстом усної проповіді.
Говорячи про проповіді як про мовний акт, необхідно акцентувати увагу на саму мовленнєву дію одного з комунікантів - проповідника, яка створюється ним з урахуванням адресата з метою впливати на нього. Розглядаючи проповідь як комунікативний акт, необхідно зосередитися не тільки на дії адресанта, але і на взаємодії комунікантів мовленнєвого акту проповіді.
Деякі складники мовленнєвого комунікативного акта проповіді мають певні ознаки, які відрізняють проповідь від світських комунікативних актів:
- адресант і адресат проповіді - це певне коло людей, об'єднаних або покликаних бути об'єднаними в рамках релігійної віри;
- крім реальних комунікантів, у модель комунікативного акта проповіді „убудований” прихований адресат, або вищий „нададресат” - Бог;
- у прагматичних намірах адресанта домінує бажання не стільки передати особистий світогляд, скільки навчання, дане згори; таким чином, можна говорити про те, що проповідник виступає в ролі посередника між Богом і людьми.
Аналіз спеціальної літератури уможливив відокремити низку умов, за яких відбувається комунікативний акт усної проповіді. Приводом для проповіді можуть слугувати святкові відправи; недільні літургії; виконання таїнств хрещення, сповіді, вінчання, обряду відспівування; богослужіння, що проводяться з приводу окремих подій у житті церкви і країни (інтронізація монархів, вищих ієрархів церкви, вдячні молебніи та ін.). Виходячи з цього, в даному дослідженні розглядалися чотири основні види проповідей – проповіді а) під час святкових відправ, б) недільних літургій, проповіді в) які супроводжують проведення таїнств і обрядів, та г) ізольовані проповіді.
Незважаючи на те, що кожний з наведених вище видів проповіді демонструє свої особливості, попередній аналіз досліджуваних текстів дав змогу припустити, що правомірно об'єднати недільні і святкові проповіді в одну групу, умовно позначивши їх як власне церковні проповіді, а ізольовані проповіді та проповіді, проголошувані під час проведення основних таїнств і обрядів – у другу групу, умовно найменовану околоцерковні проповіді.
Як власне повідомлення в складі комунікативного акта усна англомовна проповідь являє собою структурно, семантично і функціонально завершене ціле, прагматичною домінантою якого є дія на адресата шляхом переконування, і має певну композиційну модель. Все це дозволяє ідентифікувати її з текстом у лінгвістичному розумінні цього терміна.
Запозичивши в античної риторики стійку схему розташування матеріалу, проповідь має щонайменше 3 обов'язкові частини: вступ, головну (основну) частину, завершення. Аналіз існуючих у риториці і гомілетиці праць, присвячених структурі проповіді, дав можливість виокремлити 4-х-частнну структуру проповіді: вступ - нарація і трактування (які складають основну частину проповіді) - завершення, яка й використовувалася у подальшому дослідженні текстів проповіді.
Другий розділ “Екстралінгвістичні і лінгвістичні характеристики англомовної проповіді” присвячено дослідженню екстралінгвістичних і лінгвістичних (лексичних, синтаксичних) характеристик текстів досліджуваних проповідей. Тут же простежено особливості мовної реалізації композиційних частин різних видів проповідей.
Враховуючи, що основним завданням даного дослідження є обґрунтування правомірності визначення англомовної проповіді як специфічного виду мовного акту, в роботі були освітлені деякі питання загальнотеоретичної значущості, які уможливлюють виявлення специфіки аналізованих текстів.
У зв'язку з тим, що однією із задач сучасної лінгвістики тексту є не тільки виявлення універсальних категорій тексту, але й пошук специфічних категорій, притаманних певним типам тексту, видається доцільним дослідити специфічні категорії текстів проповіді.
Основною специфічною категорією досліджуваних текстів є категорія сакральності, яка проявляється на всіх мовних рівнях і, перш за все, на лексичному. Дослідження лексичних засобів реалізації категорії сакральності в тексті проповіді дано змогу виокремити 3 групи сакральної лексики: вузько понятійну і термінологічну лексику, яка виражає релігійні значення й сенси (традиційно релігійна лексика), лексику, використовувану в основних сакральних текстах (так звані біблеїзми), і лексику, що відноситься до мови повсякденного спілкування, але в контексті проповіді набуває значення релігійної і на цій підставі входить у семантичне поле релігії. Дослідження частоти зустрічаємості сакральної лексики в різних видах проповіді показало, що насиченість тексту традиційно релігійною лексикою в найбільшому ступені залежить від групи проповідей ( див. таблицю 1).
Частотність вживання традиційно релігійної лексики в різних групах
проповідей
Лексичні одиниці які означають | Власне церковна проповідь | Коло церковна проповідь | Кількість вживань | % | Кількість вживань | % | символи віри | 159 | 20,0 | 51 | 33,8 | Релігійні та історичні дії | 297 | 37,4 | 23 | 15,2 | Атрибути християнської церкви | 168 | 21,1 | 13 | 8,6 | Церковні інститути | 171 | 21,5 | 64 | 42,4 | Всього | 795 | 100 | 151 | 100 |
Так, між власне церковною та колоцерковною проповідями спостерігаються суттєва різниця в частотності вживання різних лексичних одиниць. Для власне церковної проповіді характерний приблизно рівна кількості вживання лексики, яка означає символ віри (20%), атрибути християнської церкви (21,1%) і церковні інститути (21,5%). Виняток складають лексичні одиниці, які позначають релігійні та історичні дії, відсоток уживання яких досить високий (37,4%). Пояснюється це тим, що власне церковні проповіді, як правило, присвячені якій-небудь релігійній події, описуваній в Євангелії, згадка про яку багаторазово повторюється в тексті (наприклад, у недільній проповіді виголошуваній під час Великого посту, зафіксовано 23 випадки вживання слова Lent тому що в ній говорилося про важливість, значення і необхідність посту у переддень Великодня).
Для колоцерковної проповіді характерним є помітне підвищення частотності лексичних одиниць, які означають церковні інститути (42,4%) і символ віри (33,8). Цей факт можна пояснити тим, що, будучи присвяченій світській темі, колоцерковна проповідь все ж є релігійною промовою, якій властиво часте звертання до імені Бога і згадування Церкви як втілення Божественного початку на Землі. Саме за рахунок частотного вживання слів God, Jesus Christ і Church загальний відсоток вживань лексики двох підвидів виявився настільки високим.
До специфічної текстової категорії у досліджуваних текстів можна віднести також категорію інтертекстуальності, яка звичайно притаманна не тільки релігійним текстам. Однак, враховуючи особливий статус Біблії - основоположного тексту, на основі якого створюється текст проповіді, виокремлюємо категорію інтертекстуальності як специфічну. В досліджуваних текстах ця категорія реалізується, головним чином, за рахунок використання “чужого мовлення” у проповіді.
Дослідження способів використання „чужого мовлення” в тексті проповіді дало змогу виявити певні закономірності вживання цитацій у текстах проповідей. Основним джерелом цитування в тексті проповіді є Біблія (найчастіше - Новий Завіт), що можна пояснити прагматичною спрямованістю проповіді - передача і тлумачення слова Божого. Для передачі Біблійних істин проповідники найчастіше використовують пряме мовлення (41,2% у власне церковній проповіді і 31,3% в колоцерковній проповіді); використання ж невласно-прямої мови для передачі Слова Божого є неприйнятним. Для передачі “чужого мовлення” з небіблійних джерел поряд із прямою мовою досить активно використовується невласно-пряме мовлення (8,2% у власне церковній проповіді і 18,4% в колоцерковній проповіді) і непряме мовлення (11,3% у власне церковній проповіді і 16,0% в колоцерковній проповіді).
Ступінь насиченості цитатами різного походження залежить від виду проповіді: власне церковні проповіді характеризуються переважно використанням цитат з Біблії (68,1% від загальної кількості цитат), в колоцерковних проповідях поряд з Біблійними цитатами (40,9%) широко використовуються інші, “світські” джерела цитування (59,1%).
Для виконання комунікативного завдання кожної з частин проповіді проповідники використовують певний набір формальних мовних засобів, зокрема, синтактико-стилістичних прийомів.
Для вступної частини проповіді, яка має за мету привернути уваги аудиторії і забезпечити попереднє розуміння і співчуття, характерним є використання різноманітних повторів (в основному, анафоричних) (26,1% у власне церковній проповіді і 32,1% в колоцерковній проповіді), питальних конструкцій (здебільшого, в колоцерковній проповіді - 32,1%) і окличних конструкцій (в основному, у святкових проповідях - 37,9%).
Основна частина проповіді, що включає в себе нарацію і трактування, характеризується більшою порівняно зі вступом різноманітністю стилістичних прийомів.
Для нарації найбільш характерними є, в першу чергу, повтори (36,6% у власне церковній проповіді і 43,2% в колоцерковній проповіді), еліптичні конструкції (12,6% у власне церковній проповіді і 14,8% в колоцерковній проповіді) в обох групах проповідей; для власне церковних проповідей характерним є частотне використання прийому полісиндетона (22,6%). У трактуванні до найбільш частотних формальних засобів реалізації логічних відношень між пропозиціями слід віднести паралельні синтаксичні , конструкції (37,9% у власне церковній проповіді і 42,3% в колоцерковній проповіді), які сприяють досягненню логічної зв’язаності тексту. Необхідно відзначити, що, розглядаючи основний текст проповіді, не можливо говорити про лінійне слідування трактування слідом за нарацією, тому що в опис подій може бути включене міркування про них, а трактування, у свою чергу, може супроводжуватися оповідю для досягнення більшої наочності й аргументативності.
Заключна частина, покликана, з одного боку, підсумовувати сказане вище, а з другого - викликати емоційний відгук у слухачів і закликати їх до визначених дій, характеризується найчастішими використанням паралельних конструкцій для досягнення першої мети (43,2% у власне церковній проповіді і 39,3% в колоцерковній проповіді) і окличних (в основному - у святкових проповідях) та наказових конструкцій 1-ої особи множини - для здійснення впливу.
Відмінності між видами проповіді на синтактико-стилістичному рівні найбільшою мірою проявляються у вступній частині проповіді, де, залежності від приводу релігійного спілкування, варіюються і мовні засоби спілкування, а найменшою - у трактуванні, що пояснюється комунікативним завданням цієї частини проповіді.
В третьому розділі “Інтонаційна організація тексту усної проповіді” описані методика, матеріал і процедура проведеного в роботі експериментально-фонетичного аналізу тексту проповіді, наведено й проаналізовано результати аудиторського аналізу, дано системний опис просодичної організації різних видів проповідей.
Основною метою цього розділу був опис інтонаційної організації звучних
англомовних проповідей.
Для визначення особливостей інтонаційної організації звучних англомовних
проповідей в роботі застосовувалася комплексна методика експериментального дослідження просодії, що включає методи вивчення суб'єктивно сприйнятих особливостей інтонації та об'єктивних параметрів звукового мовлення.
Суб'єктивні акустичні особливості усних англомовних проповідей
визначалися десятьма аудиторами-фонетистами в процесі аудиторського аналізу, матеріалом якого слугували 42 надфразові єдності, що входять до різних частин проповідей чотирьох видів. Аудиторський аналіз складався з двох етапів. На першому етапі аудитори визначали вид і частину проповіді з прослуханих ними надфразових єдностей, а також ступінь участі просодичних параметрів у створенні / підсилені ефекту проповіді. На другому етапі аудиторам було запропоновано визначити характерні інтонаційні ознаки досліджуваних текстів.
Результати аудиторського аналізу дали змогу підтвердити правомочність об'єднання недільних і святкових проповідей у групу власне церковних проповідей, а обрядових та ізольованих проповідей у групу колоцерковних проповідей і показали наявність найбільших диференціальних ознак у вступі, а найменших - у трактуванні, яке входить в основну частину проповіді.
Ідентифікація аудиторами частин досліджуваних проповідей, по-перше, підтвердила правомочність розподілу проповіді на названі вище композиційно-смислові частини, а, по-друге, привела до висновку про наявність визначених лінгвістичних факторів, які уможливлюють з високою вірогідністю ідентифікувати частини проповіді.
Аналіз голосності різних частин проповіді на рівні сприйняття дав змогу говорити про переваження підвищеної гучності у вступній і заключній частинах проповіді, нормальної голосності - в основній частині проповіді і досить рідкісного зниженні гучності до рівня “тихо” тільки в основній частині проповіді.
Аналіз сприйняття аудиторами темпу досліджуваних текстів дав підставу вважати характерним для проповіді використання нормального й уповільненого темпу.
Аналіз даних, одержаних з виокремлення просодичних параметрів, які беруть участь у створенні / посиленні впливового ефекту проповіді, показав, що темпоральний компонент інтонації, на думку аудиторів, відзначається найбільшим ступенем впливання і що набір просодичних засобів впливу прямо залежить від комунікативної функції тексту і тому варіюється в різних частинах проповіді.
Для дослідження об'єктивних акустичних характеристик звучних проповідей було проведено електроакустичний аналіз, який дав змогу визначити темпоральні,
частотні та енергетичні диферентори видів проповідей. Інструментальний аналіз було проведено за допомогою комп'ютерної програми WinCECIL (версія 1994 року). За допомогою цієї програми було одержано комп'ютерні інтонограми з автоматичним виокремленням згинаючої основного тону й інтенсивності мовленнєвого фрагмента висловлення на тимчасовій осі реального часу її звучання.
Дослідження темпоральної організації проповідей дало можливість зробити такі висновки:
- незважаючи на існування спільної для всіх видів проповідей закономірності у
зміні темпу мовлення (див. мал. 1), власне церковна проповідь характеризується більшим розкидом максимальних і мінімальних значень досліджуваного параметра, ніж , колоцерковна проповідь, для якої властивий стабільніший темп на всіх ділянках тексту;
Мал. 1. Значення середньої тривалості складу в тексті проповіді (у мс)
- найбільшими значеннями середньої тривалості складу характеризується завершення в усіх видах проповіді, найменшими - нарація, що безпосередньо пов’язано з комунікативною задачею цих частин проповіді;
- для усіх видів проповідей характерним є використання середніх і довгих пауз, при цьому різні частини проповіді характеризуються використанням пауз різної тривалості: у вступі й завершенні відзначено переважання довгих пауз, у трактуванні - середніх, нарації властиве використання усіх видів пауз;
- різниця між видами проповідей у використанні пауз полягає у відсотковому співвідношенні використання пауз різної тривалості у тексті.
Аналіз мелодійних характеристик проповіді показав наявність як загальних мелодійних змін у шкалі та ядрі, так і відзначальних для різних частин кожного виду проповіді. Основні відмінності між видами проповідей відзначені у вступній і заключній частинах проповіді (мал. 2,3).
Мал. 2. Динаміка частотного діапазону фраз, які складають вступ .
Мал. 3. Динаміка частотного діапазону фраз, які складають завершення.
Дослідження величини частотного діапазону підтвердило вихідне положення про
зв'язкок експресивної насиченості тексту з його просодичною виокремленістю, тому що
максимальні значення цього параметра були зафіксовані у святкових проповідях (зокрема, у завершенні), а мінімальні - в ізольованих.
Дослідження динамічних характеристик усних англомовних проповідей не виявило істотної різниці а ні між видами проповідей, а ні між частинами проповіді, що дозволяє говорити про те, що гучність не є інформативним параметром при дослідженні інтонаційної організації текстів проповіді.
Проведене експериментальне дослідження інтонаційної структури текстів підтвердило висунуту гіпотезу про існування визначеного набору темпоральних, частотних та енергетичних параметрів, які беруть участь в організацій й диференціації різних видів проповіді та їх структурних частин.
Висновки
На підставі проведеного дослідження зроблено такі висновки:
1. Проповідь є складним багатоаспектним феноменом у системі мовленнєвої комунікації.
2. Відміна комунікативного акту усної проповіді від світських комунікативних актів на екстралінгвістичному рівні проявляється, по-перше, у специфікації комунікації адресанта й адресата проповіді; та наявності ( „нададресата” – Бога) в комунікативному акті проповіді; в особливості прагматичних намірів адресанта, які полягают в бажанні передати слухачам вчення, дане проповіднику йому згори як посереднику між Богом і людьми.
3. Основною специфічною категорією текстів досліджених проповідей є категорія сакральності, яка проявляється перш за все, на лексичному рівні.
4. Категорія інтертекстуальності також може бути віднесена до специфічної категорії досліджуваних текстів англомовної проповіді у зв’язку з особливим статусом Біблії – первинного тексту, на основі якого створюється текст будь-якої проповіді. В досліджуваних текстах ця категорія реалізується головним чином, за рахунок використання „чужого мовлення” у проповіді.
5. Для виконання комунікативного завдання кожною з частин проповідей різних видів проповідники використовують певний набір синтактико-стилістичних прийомів. Відміни між видами проповіді на синтактико-стилістичному рівні найбільшою мірою проявляються у вступній частині проповіді, де залежно від приводу релігійного спілкування варіюються і мовні засоби спілкування, а найменшою – у трактуванні, що пояснюється різними комунікативними завданнями кожної із цих частин проповіді.
6. На просодичному рівні найінформативнішим параметром для диференціації групи проповіді став темпоральний компонент інформації, а для диференціації виду проповіді – мелодичний компонент інтонації. Динамічний компонент інтонації виявляється неінформативним для диференціації групи й виду проповіді.
7. Власне церковні проповіді (особливо святкові) характеризуються більшою порівняно з колоцерковною (особливо обрядовою) проповіддю просодичною відокремленістю. Найбільшою мірою це проявляється у вступній і заключній частинах проповіді, найменшою – у трактуванні.
8. Екстралінгвістичні та лінгвістичні особливості усної англомовної проповіді дають змогу віднести її до специфічного виду мовленнєвого акту.
Основнні результати дисертаційного дослідження відображено в таких публікаціях:
1.Кравченко Н.А., Рудик И.В., Текст проповеди как объект лингвистического исследования // Материалы Ш международной научно-практической конференции, посвященной памяти доктора педагогических наук, профессора В.Л.Скалкина. – Одеса: Астропринт, 2002. – С.191-194.
2. Рудик И.В., Коммуникативно-прагматический статус текста религиозной проповеди // Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур: Матеріали II Міжвузівської конференції молодих учених. – Донецьк: Норд Комп’ютер, 2004. – С.267-270.
3. Рудик И.В., К вопросу о характеристике адресанта и адресата коммуникативного акта проповеди // Проблеми семантики, прагматики та когнитивной лігвістики. – Київ: Логос, 2004. -Вип.4. -С.195-199.
4. Рудик И.В., Рыбачук Н.Ф. К вопросу о проповеди как объекте науки гомилетики // Літературознавчі студії. – Київ: Київський університет, 2004. - Вип.10. - С.273-280.
5. Рудик И.В., Способы ритмизации текста устной проповеди (на материале англоязычных проповедей) // Південий архів. Філологічні науки: Збірник наукових праць – Херсон: ХДУ, 2004. - Вип.25. -С.17-19.
6. Рудик И.В., Особенности паузации текстов проповедей ( на материале английского языка) // Записки з романо-германської філології.- Одеса: Латстар, 2005. - Вип. 15. - C.207-216.
7. Рудик И.В., К вопросу о классификации текстов устных англоязычних
проповедей // Материалы IV международной научно-практической конференции, посвященной памяти доктора педагогических наук, профессора В.Л.Скалкина. – Одеса: Астропринт, 2002.-C. 325-328.
8. Кравченко Н.А., Рудик И.В., О роли темпорального компонента интонации в организации текстов устной проповеди (на материале английского языка) // Лингвистика. Вип. 1. - Херсон: ХДУ, 2005. - C. 19-25.
Анотація
Рудік І.В. Англомовна проповідь як специфічний вид мовленнєвого акту (фоностилістичне дослідження).
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.04. – германські мови. Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, Одеса, 2005.
Дисертацією присвячено фоностилістичному дослідженню усної англомовної проповіді. Усна англомовна проповідь розглядається в роботі як комунікативний мовленнєвий акт, якому притаманні специфічні екстралінгвістичні та лінгвістичні особливості.
Дослідження текстів проповіді на лексичному, синтаксичному та просодичному рівнях дало змогу виявити специфічні категорії тексту проповіді – категорію сакральності та категорію інтертекстуальністі та изначити набір лінгвістичних засобів, які беруть участь у створені текстів проповіді і в диференціації видів проповідей та їх структурних частин.
Ключові слова: інтертекстуальність, комунікативний акт, проповідь, просодія, мовленнєвий акт, сакральність.
АННОТАЦИЯ
Рудик И.В. Англоязычная проповедь как специфический вид речевого акта (фоностилистическое исследование). – Рукопись.
Диссертация на соискание ученной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.04. – германские языки. – Одесский национальный университет им. И.И. Мечникова, Одесса, 2005.
Диссертация посвящена фоностилистическому исследованию устной англоязычной проповеди. Устная англоязычная проповедь рассматривается в работе как речевой акт, которому присущи специфические экстралингвистические и лингвистические особенности.
Экстралингвистическими особенностями англоязычной проповеди являются специфика коммуникации адресанта и адресата проповеди, наличие скрытого адресата (или высшего “нададресата” - Бога) в коммуникативном акте проповеди и особенность прагматических намерений адресанта, заключающихся в желании передать слушающим учение, данное ему свыше как посреднику между Богом и людьми.
Исследование собственно сообщения коммуникативного речевого акта проповеди - текста англоязычной проповеди - позволило выделить специфическую текстовую категорию сакральности, которая реализуется в первую очередь сакральной лексикой. Исследование лексических средств реализации категории сакральности в тексте проповеди позволило выделить 3 группы сакральной лексики: узко понятийную и терминологическую лексику, выражающую религиозные значения и смыслы (традиционно религиозная лексика), лексику, используемую в основных сакральных текстах (так называемые библеизмы), и лексику, относящуюся к языку повседневного общения, но в контексте проповеди приобретающую значение религиозной и на этом основании входящую в семантическое поле религии.
К специфической категории исследуемых текстов отнесена также категория интертекстуальности, которая присуща не только религиозным текстам. Однако, учитывая особый статус Библии – основополагающего текста, на основе которого создается текст проповеди, категория интертекстуальности выделена в качестве специфической. В исследуемых текстах эта категория реализуется, главным образом, за счет использования “чужой речи” в проповеди.
Для выполнения коммуникативной задачи каждой из частей своей речи проповедники используют определенный набор формальных языковых средств, в частности, синтактико-стилистических приемов. Отличия между видами проповеди на синтактико-стилистическом уровне в наибольшей степени проявляются во вводной части проповеди, где, в зависимости от повода религиозного общения варьируются и языковые средства общения, а в наименьшей – в трактовке, что объясняется коммуникативной задачей этих частей проповеди.
Для определения особенностей интонационной организации звучащих англоязычных проповедей в работе применялась комплексная методика экспериментального исследования просодии, включающая методы изучения субъективных воспринимаемых особенностей интонации и объективных акустических параметров звучащей речи. На просодическом уровне наиболее информативным параметром для дифференциации групп проповедей явился темпоральный компонент интонации, а для дифференциации вида проповеди – мелодический компонент интонации. Динамический компонент интонации оказался неинформативным для дифференциации группы и вида проповеди. Собственно церковные проповеди (в особенности, праздничные) характеризуются большей по сравнению с околоцерковной (особенно обрядовой) проповедью просодической выделенностью. В наибольшей степени это проявляется во вводной и заключительной частях проповеди, в наименьшей – в трактовке.
Проведенное экспериментальное исследование интонационной структуры текстов проповеди подтвердило выдвинутую гипотезу о существовании определенного набора темпоральных, частотных и энергетических параметров, участвующих в организации и дифференциации различных видов проповеди и их структурных частей.
В целом настоящее исследование позволяет констатировать, что современная устная англоязычная проповедь представляет собой специфический вид речевой коммуникации, характеризующийся собственной экстралингвистической и лингвистической спецификой.
Ключевые слова: интертекстуальность, коммуникативный акт, проповедь, просодия, речевой акт, сакральность.
SUMMARY
Rudic I.V. English Sermon as a Specific Kind of Speech Act (Phonostylistic Research). – Manuscript.
Thesis for degree of the Candidate of Sciences in Philology. Speciality 10.02.04. – Germanic Languages. –Odesa Ilia Mechnicov National University, Odesa, 2005.
The dissertation deals with the phonostylistic research of oral English sermon. Oral English sermon is treated as a communicative speech act with some specific extralinguistic and linguistic features.
The research of sermon texts on lexical, syntactic and prosodic levels allowed to reveal specific categories of sermon text – the category of sacrality and the category of intertextuality to determen the definite set of linguistic means, participating in sermon texts creation and in differentiation between kinds of sermons and their structural parts.
Key words: communicative act, intertextuality, prosody, sacrality, sermon.
