ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РЕММЕР Сергій Андрійович

УДК 81’373.2

ХРОНОНІМИ ЯК ОСОБЛИВИЙ РОЗРЯД ВЛАСНИХ ІМЕН

Спеціальність 10. 02. 02. – російська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Дніпропетровськ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі загального мовознавства і історії мови Донецького національного університету, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор

Отін Євген Степанович,

Донецький національний університет,

завідувач кафедри загального мовознавства і історії мови

Офіційні опоненти – доктор філологічних наук,

професор Іванова Людмила Петрівна,

Національний педагогічний університет

ім.М.П.Драгоманова,

професор кафедри російської мови–

кандидат філологічних наук,

доцент Сидельніков Валентин Павлович,

Донецький національний університет,

завідувач кафедри російської мови

Провідна установа – Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України,

відділ російської мови, м. Київ

Захист відбудеться 16 грудня 2005 р. об 11 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.05 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Наукова, 13

Із дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Наукова, 13.

Автореферат розіслано “16” листопада 2005 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Ковальчук М.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Дисертаційне дослідження присвячене багатоаспектному аналізу хрононімів – власних імен (ВІ) відрізків часу. За останні десятиріччя посилився інтерес до маловивчених розрядів ВІ, серед яких можна виділити і хрононімію. У деяких роботах ономастів (О.В. Суперанська, Н.В. Подольська та ін.) подається визначення й коротка характеристика хрононімів як пропріативів особливого типу. Роботи, присвячені хрононімній лексиці, нечисленні. У дослідженнях I.А. Воронової розглядається специфіка семантики й структури англійської хрононімії, у роботах С.М. Толстої – особливості функціонування поліських хрононімів (в етнодіалектному аспекті), у статтях К.В. Першиної – участь хрононімів у формуванні концептосфери мови. Чжоу Шао Бо здійснила зіставний аналіз російської та китайської хрононімій. В.М.Ткачова зробила спробу проаналізувати російську хрононімію з погляду діахронії.

Досліджуваний розряд пропріальної лексики потребує системного аналізу. Вимагають розв?язання такі питання, як відмінність хрононімів від інших ВІ, походження хрононімної лексики, специфіка процесу хрононімної номінації, структурні, семантичні та інші особливості цих пропріативів, їхнє функціонування в тексті. У дисертації зроблено спробу розв’язати ці проблеми, скласифікувати й систематизувати хрононіми як ВІ особливого класу, призначення яких пов’язане з закріпленням у мові особливостей національної історії, культури й побуту. У цьому полягає актуальність теми дослідження.

Інтерес до неї викликаний важливою роллю, яку відіграє хрононімія в культурі як окремого народу, так і всього людства, особливою природою хрононімів, що є специфічним засобом відбиття національних культурних реалій (звичаїв, традицій, вдачі), національного світосприйняття.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертація пов’язана з науковими розробками кафедри загального мовознавства і історії мови філологічного факультету Донецького національного університету й виконана в межах державних тем: “Актуальні проблеми сучасної лексикології та ономастичної лексикографії” (№ДР 0100 005079) і “Лексикографічні аспекти вивчання ономастики” (№ДР 0196 WO 13133).

Метою роботи є системний аналіз хрононімів, що враховує всебічну характеристику досліджуваних пропріативів. Досягнення зазначеної мети передбачає виконання таких завдань:

- визначення хрононімів, виявлення характерних ознак цих ВІ, що відрізняють хрононіми від суміжних з ними найменувань;

- вивчення зв’язку хрононімів як специфічних номінантів відрізків часу з концептом "час";

- з?ясування джерел хрононімії; характеристика специфіки відображен-ня хрононімами культури народу;

- дослідження процесів хрононімної номінації;

- класифікація хрононімів відповідно до загальних ознак цих імен (за особливостями, обсягом, складом того, що позначається, та ін. ознаками);

- виявлення специфіки семантики аналізованих пропріативів;

- опис особливостей функціонування хрононімів у різних сферах слововживання, основних тенденцій у їх функціонуванні.

Об’єктом дослідження є російська хрононімія. У роботі розглянуто українські та англійські хрононіми. Додадково до аналізу залучено матеріал поліської (російської, української, білоруської) хрононімії.

Предметом дослідження стали особливості хрононімів, що відрізняють їх від інших розрядів ВІ.

Матеріалом дослідження послугували 3015 хрононімів, відібрані з різних джерел: тлумачних і діалектних словників, церковних і народних календарів, творів художньої літератури, газетних текстів, видань країнознавчого характеру та ін.

Провідним методом дослідження є інтерпретаційно-описовий. У роботі застосовано також статистичний і класифікаційний методи, моделювання, а також прийоми порівняльно-зіставного та функціонального аналізу хрононімів на матеріалі різних мов (російської, української, білоруської, англійської), елементи діахронного аналізу.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше встановлюється багатоаспектна характеристика хрононімів як особливого розряду ВІ: подається визначення хрононіма, виявляються його особливості та відмінності від інших ВІ; простежуються зв’язки хрононімії з концептом “час”, культурою народу; розробляється термінологічна мікросистема, що дозволяє диференціювати різні види хрононімів; наводиться класифікація хрононімів за різними ознаками; досліджуються особливості хрононімної номінації, семантики хрононімів, встановлюється склад хрононімної лексики та відображення його різними типами конструкцій, аналізується хрононімія як функціональна система: описуються елементи системи в їх взаємодії, розглядається специфіка природи хрононімів, що виявляється у процесі функціонування цих ВІ у різних стилях мовлення; простежуються особливості варіювання хрононімів, їх стилістики й орфографії, характеризуються основні тенденції у функціонуванні хрононімів.

Усе вищеназване є особистим внеском дисертанта в розробку цієї наукової проблеми.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що проведене дослідження дозволяє розширити уявлення про природу хрононімів як особливого розряду ВІ, зробити певний внесок у розв’язання таких проблем ономастики, як взаємодія між пропріальною і загальною лексикою, функціонування ВІ, їхня семантика, стилістика й орфографія.

Практичне значення роботи. Матеріали дисертації можуть бути використані: у лексикографічній практиці – при упорядкуванні словника хрононімів, словників ономастичної термінології, етнодіалектних словників; у викладанні курсів лексикології і стилістики російської мови у вищій школі, при підготовці спецкурсів з ономастики та дисциплін культурологічного циклу.

Апробація роботи. Результати дослідження викладено в доповідях на Міжнародній науково-теоретичній конференції "Функціональна граматика" (м.Донецьк, 1994), на засіданнях міжвузівського ономастичного семінару в Донецькому національному університеті (1991, 1993, 1996, 2001 р.). З теми дисертаційної роботи опубліковано 6 статей і тези доповідей.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу і заключної частини, списку використаної літератури (234 позиції) та умовних скорочень. Повний обсяг дисертації складає 185 сторінок, текстова частина викладена на 167 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обrрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність, наукова новизна, визначаються теоретичне значення й практична цінність роботи, методи й прийоми аналізу досліджуваного матеріалу, вказуються його джерела.

Перший розділ "Відмінні риси хрононімів" присвячений визначенню хрононімів як ВІ особливого класу, характеристиці їхніх основних ознак, що відрізняють такі оніми від пропріативів інших класів і суміжної апелятивної лексики, зв’язку хрононімів з концептом “час” і його позначенням, з’ясуванню відображення в хрононімах культури народу, особливостей його менталь-ності, джерел хрононімії.

Хрононіми – особливий розряд ВІ, кожне з яких називає події історії та явища культурного життя, побуту народу, співвіднесені з певним відрізком часу, який (завдяки цим подіям) став важливим моментом в історичному та культурному розвитку народу, людства в цілому. Таким чином, денотат хрононіма – час реальних історичних і культурних подій, або час соціальний, – характеризується: а) чіткими хронологічними межами; б) історичним і соціокультурним значенням для народу чи всього людства.

Відповідність найменування факту історії, культурній події, що дала початок оніму, може бути прямою (історичні хрононіми: рос. Петровская эпоха, укр. Злука, англ. Anglo-Saxon invasion) і опосередкованою (соціокультурні хрононіми: рос. Чистый четверг, укр. Проводи, англ. Spring Bank Holiday), має точний часовий вираз (рос. гражданская война, Щедрый вечер, укр. День Незалежностi України) і може бути в хронологічному плані неясним, розмитим (рос. День Ивана Купала, Масленица, поліськ. Майска весна). Соціокультурні хрононіми поділяються на такі, що співвідносяться з постійною датою (рос. Благовещение, укр. Головосік, англ. St. Patrick’s Day) і рухливі, “зрушення” яких визначається церковним календарем (рос. Страстная неделя, укр. Навський Великдень, поліськ. Суха середа, англ. Ash Wednesday).

Хрононіми існують як реалізована можливість відбити в слові найзначніші факти історії та культури народу. Хрононіми також тісно пов’язані з циклічністю, повторюваністю процесів і привнесенням у них історико-культурної новизни. Хрононіми можуть називати унікальні історичні події (рос. Октябрь, укр. IV Унiверсал, Переяславська Рада), рухливі релігійні свята (рос. Вознесение, Троица, укр. Білий тиждень, поліськ. Колядуха маслена, англ. Palm Sunday), а також дні, що відзначаються кілька разів на рік (рос. Егорьев день, Никола, укр. Ганна). Пропріативи цього розряду є позначенням як окремої історичної події (рос. Рейкъявик, Брестский мир, укр. Велике Українське повстання), так і їхньої сукупності (рос. Смутное время, бироновщина, укр. Руїна, Відлига, англ. Roman period).

У структурі ономастичного простору хрононімія, очевидно, посідає проміжне місце між його центром і апелятивною лексикою. Порівняно з іншими класами імен (наприклад, антропонімами, топонімами), денотат хрононімів, а тому і найменування хрононімами об’єктів, відрізняються більшою стійкістю. Хрононіми служать для ідентифікації відрізків часу, співвіднесених з подіями, важливими як в історичному, так і в соціокультурному плані. Ця обставина визначила більш виразний, ніж в інших ВІ, зв’язок із екстралінгвальними явищами.

Хрононіми треба відрізняти від суміжних з ними найменувань – періхрононімів. Усі періхрононіми об’єднує відсутність чітких часових меж денотата й історичного (соціокультурного) значення (опалка, засев, последний посев ржи). Найбільш близькими до хрононімів апелятивами є контекстуальні хрононіми (сочельник, пост, Господень день), що набувають чітких часових меж (і тому можуть бути еквівалентами хрононімів) лише при співвіднесенні з останніми в умовах контексту (Рождественский сочельник, Великий пост, Преображение Господне). Важливою особливістю періхрононімів є наявність у них потенційної здатності до переходу в розряд хрононімів: за умови конкретизації періоду позначуваного часу (порівн. неделя – звериная неделя; говенье – Великое говенье; вечер – крещенский вечер) або в результаті набуття ним історичного (соціокультурного) значення (Ризоположение, Покров, перестройка).

Хрононіми є відбиттям “мовної картини світу”, вони пов’язують мовні явища з історією народу й умовами його життя. Основна функція хрононімів полягає в закріпленні у формі слова або словосполучення інформації про історико-культурне багатство народу, усього людства. Можна говорити про особливу роль хрононімії у відображенні історії культури як окремого народу, так і всієї цивілізації (Новое время, Варфоломеевская ночь, Апрель, Беловежье, Camp-David ). Повне “розкодування” інформації про важливу в історико-культурному плані подію, факт, зафіксовані в хрононімі, можливе лише за допомогою “фонових” знань носія культури народу, мові якого належить хрононім (рос. Барышдень, укр. Жилавий понеділок, поліськ. Пинчучка, Дровяная страсть, англ. Bloody Assizes, Plantagenet Spring ).

Хрононіми, що є втіленням історико-культурної пам’яті народу, відбивають особливості національної культури та побуту, беруть участь у створенні та збагаченні концептосфери мови. Так, у змісті та формі багатьох російських хрононімів знайшла відображення специфіка національної календарної й аграрної традиції (Симеон Летопроводец, день Тимофея-полузимника, Егорий-ленивая соха), спостереження за дозріванням урожаю і природних явищ (Акулина-черные гречи, день Андрея-наливы, день Афанасия-береги нос), особливості прикмет і заборон (день Касьяна-немилостивого, Паликопа), специфіка національного побуту (Дарья-засори проруби, пасеков день, вьюнинишно воскресенье). Відбиваючи національну, регіональну культуру, хрононіми в той же час є складовою частиною світової, загальнолюдської культури (эпоха Возрождения, Великая французская революция, война Севера и Юга, Женева). Локальні (територіально обмежені) хрононіми за сферою функціонування можуть бути розподілені на інтерлінгвальні (що вживаються в мовах різних груп: Рождество, Пасха, Новый год); інтралінгвальні (що використовуються в мовах народів одного культурно-історичного простору: Голодная кутья, Щедрий вечер, Великдень); національні (рос. Русальная неделя, укр. Колiївщина, ам. Thanksgiving, англ. Remembrance Day); діалектні (що вживаються в межах того чи іншого територіального або соціального діалекту: Брязже, Василле, Миколь-день); місцеві (що використовуються на обмеженій території чи поселенні: Огаревская пятница, Дровяная страсть, Уят).

Хрононімія, особливо локальна, є рухливою системою імен, що в більшій мірі, ніж інші пропріативи, відбивають культурні цінності (міфологічні та ритуальні комплекси, повір’я, прикмети) і побутові особливості народу, який проживає в межах певної місцевості (С.М. Толстая).

Хрононімію живить духовна й матеріальна культура народу. За походженням хрононіми можуть бути віднесені або до релігійної, або до світської сфери функціонування. Хрононіми релігійного походження сягають подій Священної та церковної історії (Успение Богородицы, Иордань, день св. великомученицы Екатерины), хрононіми світського походження – до історичних подій (крымская война, Февральская революция, день Победы) або особливостей національної культури й побуту (рос. Марья-вралья, Порезуха, полiськ. Ведра кутя, день Івана Лопухатого, англ. Boxing Day).

Специфіка процесу найменування хрононімами відрізків часу пов’язана із вторинним використанням апелятивного й онімного матеріалу (включаючи хрононіми) з метою власне хрононімної номінації. Хрононімна номінація є вторинною (звичайно непрямою) номінацією. За зовнішньою формою вона може бути згорнутою (Спас, Покров) і розгорнутою – вираженою аналі-тичною конструкцією (Спас Нерукотворного Образа, Покров Пресвятой Богородицы) або стійким (фразеологізованим) словосполученням (Микула-с-кормом, Еремей-повесь сетево, Афанасий-сшиби рожки с зимы). За внутрішньою формою хрононімна номінація може бути (рідше) такою, що генералізується (кривые недели, Спас), і такою (як правило), що індиві-дуалізує (Лазарева субота, День космонавтики). Номінація хрононімами відрізків часу (історично й соціально важливих реальних подій) може бути тільки подієвою. В основі хрононімної номінації лежить відокремлення того, що позначається, за певною видовою ознакою, якістю, властивістю, що звичайно виражається означенням (Голодна кутя, Чистий понеділок, Троицын день), певною характеристикою (Василий-капельник, Федoра-замочи хвосты, Кирики-мокродырики) або зв’язується з різними образами, асоціаціями (Смута, Свічки, Клен, Осінь). Хрононімне найменування може базуватися як на кваліфікативній ознаці того, що позначається (Пестрая неделя, Чистый четверг, холодная война), так і на релятивній (Миколин день, японская война, Казанская). Також мають місце випадки образної хроно-німної номінації, що здійснюється шляхом онімізації апелятива (“Отте-пель”, Свечки, Спаситель) і трансонімізації (Иордань, Христос, Чернобыль, Рейкъявик).

Основними способами словотвору, що використовуються в процесі хрононімної номінації, є: а) афіксний – Спожа, Великовка, Воспожинки, бироновщина; б) плюралізація – Клечалы, Кочетки, Суроки, Симоны-гулимоны, Агафы-Руфы; в) складання і зрощення основ – Великдень, Водокрещи, Ризоположение. Основним джерелом утворення нових лексичних одиниць у хрононімії є вторинне використання апелятивів (Пестрая неделя, Новое время, Сорок мучеников, Первая Пречистая) і онімної лексики (в основному, антропонімів і топонімів: день Мавры-зеленые щи, Емельян-накрути буран, афганская война, Огаревская пятница) з метою хрононімної номінації. Утворення нових форм хрононімів здійснюється також шляхом згортання (універбації) різних описових хрононімних найменувань відантропонімного й відтопонімного походження (Мария, Петр-Павел, Женева) або виникнення стійких імен-словосполучень від самих хрононімів (Спас-яблочный, зеленые Святки, Рождественский сочельник).

Денотат хрононіма може бути поданий у вигляді поєднання подієвого й часового денотативних компонентів (ДК). Фокус хрононімної номінації може бути зміщений як убік подієвого, так і часового ДК хрононіма (Масленица, Покров).

Хрононіми відбивають як минуле життя, історичні й культурні особливості окремого народу (“старі” хрононіми: Пасха, Овсень, Иван Купала, Масленица), так і сучасні політичні події міжнародного масштабу, що є важливими моментами історії всього людства (“нові” хрононіми: ХХ съезд, Апрель, Женева, Чернобыль, Беловежье, Camp-David).

В семантиці хрононімів особливе значення має кумулятивно-культурна функція цих імен. Вона пов’язана з відбиттям у хрононімах, з одного боку, інформації об’єктивного характеру: історико-культурного багатства окремого народу або всього людства, зв’язку імені з суспільством, соціальними процесами (експліцитна інформація), з іншого боку – з концентрацією в імені інформації суб’єктивного характеру, заснованої на індивідуальних знаннях, оцінках, інтересах, симпатіях, смаках, навичках, зумовлених соціальним станом людини; емоційно-оцінній гамі почуттів особистості (імпліцитна інформація). Хрононімна конотація, що відповідає історико-культурному типу конотації (Варфоломеевская ночь, Вандея, “Уотергейт” і ін.), стосується найоб’єктивнішого – екстралінгвального – рівня конотативного поняття, що свідчить про особливу стійкість денотата хрононіма.

В основі класифікації хрононімів лежить принцип співвіднесення їх з тим, що вони позначають. Класифікація за співвіднесеністю з референтом передбачає поділ цих пропріативів на хрононіми, що умовно називають точку часу (постійні – рос. Крещенский сочельник, “Кровавое воскресенье”, укр. Свято Святої Покрови, поліськ. Благуста, англ. St. Valentine’s Day; рухливі – рос. Великдень, Голубой четверг, укр. Зелена субота, англ. Mid-Lent Sunday, Ash Wednesday), і хрононіми, що називають відрізок часу (постійні – рос. Рождественский пост, Святки, Великая война; рухливі – рос. Фомина неделя, укр. Всеїдний тиждень, Хрестя).

За особливостями того, що позначається, можуть бути виділені хрононіми з одиничним (День космонавтики, Новый год, Гоготы) та збірним референтом (первые осенины, кривые недели, Спас), хрононіми монореферентні (Иван-постный, День освобождения Донбасса, Водянуха) і поліреферентні (Свят-вечер, Богородица, баранье воскресенье). Розподіл хрононімів на одиничні та збірні передбачає розмежування їхнього референта (денотата) за принципом: “цілісне – збірне”. Виділення моно- та поліреферентних хрононімів пов’язане з розмежуванням їхнього денотата за принципом: ‘одиничне – множинне’.

Відповідно до особливостей позначення намінованого об’єкта розрізня-ються хрононіми згорнуті (Духов день, день св. Вукола, Масленица) та розгорнуті (описові: праздник Сошествия Святого Духа, коровий праздник, обжорная неделя). За обсягом денотата (його часової довжини – у напрямку зменшення) розрізняються мегахрононіми (рос. бронзовый век, эпоха Великих географических открытий, англ. Tudor’s Time), макрохрононіми (рос. французский год, перестройка, укр. Гайдамаччина, англ. Black Death) і мікрохрононіми (рос. Васильев вечер, укр. Обливаний понеділок, поліськ. Андриянова нучь, англ. Pancake Tuesday).

Класифікація хрононімів за співвіднесеністю з референтом доповнена класифікаціями за їх складом і ступенем утворення. Класифікація за складом передбачає розмежування хрононімів залежно від основ, що входять до їхнього складу: виділення простих хрононімів, що мають у своєму складі одну основу (Федура, Тихвинская, Крещение), складних хрононімів, що мають у своєму складі дві основи (Великдень, Солноворот, Конограда), а також складених, або комплексних, хрононімів, що мають у своєму складі не менше двох слів (память св. Сергия Радонежского, польская война, Рождество Пресвятой Богородицы). Класифікація за ступенем утворення виділяє хрононіми, утворені, з одного боку, від апелятивів і ВІ (“первинні”: рос. Федосей-весновей, память Иверской иконы Пресвятой Богородицы, поліськ. Градовая середа); з іншого боку, утворені від “первинних” хрононімів (рос. Рождественский сочельник, богоявленские дни, поліськ. Великодный тыждень).

Склад хрононімів може бути виражений різними типами їх конструкції – моделями. Базовими моделями, що репрезентують зміст 97,8% досліджуваної лексики, є: ВИЗНАЧЕННЯ + ЗН/ВІ: Ильинская пятница, Красная горка, Духов день, мокрый Спас, масляный понедельник, турецкая война; ЗН + ЗН/ВІ
(+ ВИЗНАЧЕННЯ): день Алексея-теплого, день Преображения Господня, праздник Богоявления, день Касьяна, День Конституции; ВІ (від ЗН/ВІ): Федура, Борис и Глеб, Суроки, Русалка, Плющиха, Рейкъявик, Беловежье. Конструктивна стійкість хрононімів пов’язана з виконанням ними важливої соціальної функції закріплення в слові найзначніших моментів історії та культури народу, його ментальності. Ця функція впорядковує і стандартизує хрононіми.

Розділ другий “Хрононімія як система. Особливості функціонування хрононімів” присвячений розгляду хрононімії як функціонуючої системи. У цьому розділі описуються елементи системи та їхній взаємозв’язок, розглядається специфіка природи хрононімів, що виявляється під час використання таких імен. Хрононімна система може бути розглянута на елементному, структурному і системному рівнях.

На елементному рівні вона є сукупністю розрядів, моделей і типів хрононімів. Розряди хрононімів визначаються типом онімного або апелятивного матеріалу, що бере участь у процесі творення цих імен: виділяються відапелятивні (Радуница, красильная суббота, мясопустная неделя, день Семи отроков), відантропонімні (Афанасьев день, Федосей-весновей, “золотой век” Екатерины, пугачевщина), відтопонімні (Владимирская, Брестский мир, немецкая война, Рейкъявик) та відартионімні хрононіми (память иконы “Споручница грешных”, память иконы “Неопалимая Купина”). Виділення типів хрононімів пов’язане зі сферою функціонування цих імен: агіонімний тип (Изнесение древ Креста Господня, Обретение главы Иоанна Предтечи, память святителя Иоанна Златоуста), суспільно-політичний тип (Великая Отечест-венная война, Совещание по миру и безопасности в Европе – Хельсинки, Camp-David) і розмовно-побутовий тип (Сустретьев день, Марья-обгадь проруби, николашкина война).

На структурному рівні хрононімна система є тісною взаємодією її складників. Так, функціонування хрононімів у різних сферах мовного вжитку виявляє взаємозв’язок моделей, розрядів і типів цих імен. Із розширенням сфери функціонування хрононімів здійснюється тенденція до спрощення конструкції й ускладнення семантики цих пропріативів (за рахунок різних семантичних нашарувань): Перенесение мощей святителя Николая – день св. Николы Чудотворца – Св.Никола – Никола (Никольщина); Успение Пресвятой Богородицы, праздник Успения Пресвятой Богородицы – Успенье Богородицы – Успенье (Успеньев день).

Реалізація хрононімної системи здійснюється в процесі функціонування хрононімів, що максимально виявляє природу цих імен. Важливою характеристикою специфіки хрононімів є їхня тісна взаємодія з апелятивною лексикою, взаємопроникнення хрононімів і апелятивів. Так, більша частина хрононімної лексики утворена безпосередньо від апелятивів (відапелятивні хрононіми), імена загальні входять до складу хрононімів: день – Прощеный день, понедельник – Чистий понедельник, пятница – Страстная пятница, суббота – Лазарева суббота, воскресенье – Круггородное воскресенье, год – французский год (1812). Ряд хрононімів утворився шляхом онімізації апелятивів (Брюхо, Буськовы лапы, Покров, Красная горка, Кривые огурцы та ін.). Про взаємозв’язок хрононімної й апелятивної лексики свідчать випадки вживання хрононімів у складі порівняльних зворотів, існування контексту-альних хрононімів (праздник, сочельник, пост, война та ін.), відхрононімних конотативних апелятивів (ВХрКА), утворених від апелятивів (А) через форму хрононімів (Хр): крещение (А) – Крещенье (Хр) – крещенская вода, крещенский мороз, крещенский снег (ВХрКА); семь (А) – Семък “четвер на
7-му тижні після Великодня” (Хр) – семицкое гаданье, семицкий сон (ВХрКА); знамение (А) – “Знамение” (“Знамение Божией Матери” – ВІ ікони) – память иконы “Знамение” (Хр) – знаменские морозы (ВХрКА).

Використання хрононімів характеризується розмаїтістю форм і семан-тики цих імен, що пов’язане з виконанням функції закріплення в слові фактів історії та культури народу, особливостей національного побуту і менталь-ності.

Уживання хрононімів у газетних текстах пов’язане, з одного боку, з відродженням літообчислювальної традиції (ушануванням днів пам’яті святих), зверненням до народного місяцеслова (порівн. хрононіми агіонімного типу: праздник Святой Троицы, день Стретенья Господа Бога и Спаса нашего Иисуса Христа, день памяти Преподобного Зосима и др.; хрононіми розмовно-побутового типу: Порезуха, Домочадцев день, Омельян-божьим светом осиян); з іншого боку – зі святкуванням пам’ятних дат і фактами громадського життя (порівн. хрононіми суспільно-політичного типу: День Конституції України, День освобождения Донбасса, Первомай). Найменування державного свята, як правило, відрізняється чіткістю, самодостатністю його складових елементів і тому має стійкий вигляд: Новый год, День 8 Марта, День Победы (порівн. англо-американські хрононіми: Thanksgiving, Victory Day, Veterans’ Day, Remembrance Day ).

Активне функціонування хрононімів суспільно-політичного типу сприяє виникненню нових імен: хрущевская "оттепель", Хельсинки, Чернобыль тощо. Процес утворення неохрононімів пов’язаний з конотативною приро-дою твірного слова: топонім (місце події) > відтопонімне найменування ? хрононім 1 ("майже" хрононім: повна назва події, що включає місце, де вона відбувалася, і в якому маються на увазі хронологічні межі події) > хроно-нім 2 (за формою збігається з топонімом). Наприклад: Брест (астіонім) > Брестский мир (принизливі переговори між Радянською Росією та Німеччиною 3.III. 1918 р.) ? Брест; Чернобыль (астіонім) ? аварія на Чернобыльской АЭС (26. IV. 1986 р.) ? Чернобыль. Подібні імена відно-сяться до конотативних хрононімів (порівн. Сталинград, Рейкьявик; Афга-нистан тощо).

У тексті літературного твору хрононіми використовуються як часовий орієнтир і найменування подій, історичних фактів. Функціонування хроно-німів як номінантів часових віх допомагає сприйняттю описуваних подій у певній хронологічній послідовності (Великий четверг, Светлый праздник, Фомин понедельник, Радоница), відбиває черговість господарських справ, орієнтири селянського календаря, які, у свою чергу, пов’язані з природними явищами, спостереженнями за погодою (медовый Спас, яблочный Спас, ореховый Спас, Спас-на-полотне). Сприйняття хрононіма з подієвого боку визначається національно-культурним (ритуальним) наповненням події (постная, голодная Кутья, Смута, Великий пост). Перевага подієвого ДК лежить в основі індивідуально-авторських (оказіональних) квазіхрононімних найменувань, які не можна назвати справжніми хрононімами (Катастрофа, Лирова ночь, Муркин день).

Важливою функцією, що виконується хрононімами в тексті літератур-ного твору, є характеристика його персонажів. Форма імені стає показником належності персонажа до певного соціального кола, сфери діяльності. Так, уживання повної формули хрононімів (день святых и праведных сил воеводы и архистратига Михаила; Воздвиженье Честнаго и Животворящего Креста і под.) характерне для мовлення священослужителів. Мовлення простолюду відрізняється конструктивною простотою та семантичною компресією формули хрононімів: зимний Никола, широкая суббота, французский год.

Семантика хрононімів, породжених сферою живого мовлення, відрізня-ється особливою прозорістю. У ній найбільш яскраво відбиваються культурні цінності народу, особливості його побуту, ментальності (Крестопоклонная неделя, "горохов" день, Вьюнинишно воскресенье, Семен-ранопашец, Мавра-пустые щи). Особливості природних явищ, що відрізняють названий відрізок часу від інших, “закладені” в семантиці й відображені у формі подібних хрононімів: Василий Парийский, Федoра-замочи хвости, Емельяны-накрути буран.

Функціонування хрононімів у живому мовленні характеризується поліонімією, що зумовлена взаємозв’язком денотата хрононіма з різнома-нітними проявами культури та побуту народу, його звичаями, традиціями, вдачею (Происхождение честных древ Креста Господня – первый Спас, Спас-Маковей, Спас-мокрый, Спас-медовый; Успение Пресвятой Богор-одицы – Великая Пречистая, Аспос, оспоженка, дожинки). Живе мовлення може стати джерелом нестандартних форм хрононімів. Такими є плюральні (Антоны-вихревеи, Ефимьи-стожарницы, Агафы-Руфы, Кирики и Улиты) і алегрові форми, утворені шляхом стягування двоєслівних найменувань відантропонімних та відапелятивних хрононімів (Варвaровадни, Госпожи-надень, Конограда, Кограда).

При використанні хрононімів у пареміях часові межі подій, названих хрононімами, мають другорядний характер. Головну роль починає відігра-вати те, щo з такими подіями (часом подій) асоціюється: національні традиції й обряди, реалії побуту, особливості національної ментальності, спостере-ження за природними явищами (“Дожидайся Юрьева дня, когда рак свист-нет”; “На Казанскую и у воробья пиво”; “Пришел Покрoва – заревет девка, как корова”, “Фекла – дергай свеклу”; “На Марию росы – льны будут серы и косы”, “На Предтечі тулися до печі”). У народному слововживанні старанно шліфувалася відповідність форми хрононіма і супровідних його прикмет: “Пришел Евсей – овсы отсей”; “На пророка Осию колесо прощается с осью”; “Придет Петрок – сорвет листок” і ін. Конотативний характер деяких хрононімів сприяв розширенню їхнього значення і/або переходу в апелятиви (порівн.: подкузьмить, объегорить, прониколиться, проварва-риться).

Сферою найбільш повної реалізації специфічних властивостей хрононі-мів, джерелом виникнення нових форм цих імен є живе мовлення, що сприяє процесу варіювання хрононімів, виникненню в них різних семантичних і стилістичних відтінків.

Процес варіювання хрононімів простежувався на матеріалі 1820 імен, зафіксованих у різних джерелах. У процесі функціонування хрононімів мають місце: фонолого-фонетичне варіювання (Флор и Лавр – Фрол и Лавр, Радуница – Радовница – Радонница, кумичное воскресенье – кумишное воскресенье, Коляды – Коляды, Иордан – Ердань; 1068 імен, 58,7%); лексичне варіювання (день св. Акулины – Кривые огурцы, день св. Георгия Победоносца – конский праздник, праздник [иконы] Пресвятой Богородицы “Неопалимая купина” – Луков день; 507 одиниць, 27,9%); морфологічне варіювання (Петров пост – Петровка, Иванов день – Ивановщина, день Кузьмы и Демьяна – Кузьминки; 109 імен, 6%), орфографічне варіювання (Иван летний –Иван-летний, Никола-угодник – Никола Угодник, день Конона-градаря – день Конона Градаря; 79 одиниць, 4,3%) і синтаксичне варіювання (день Благовещенья – Благовещеньев день, день Бориса – Борисов день, пятница Парасковьи – [день] Парасковьи-пятницы; 57 одиниць, 3,1%).

Стилістику ВІ визначають соціальні відносини, засновані на суб’єктив-них, емоційних характеристиках. Оскільки мотиви, що лежать в основі того або іншого найменування, багато в чому залишаються неясними, співвіднесення хрононімів з яким-небудь стилем умовне. Хрононіми, які можна віднести до високого стилю, подані формою імен, зафіксованою в книжному мовленні (описові хрононіми): Воздвижение Честнаго и Живо-творящего Креста Господня; память Святых и Праведных Симеона-богоприимца и Анны-пророчицы; память Преподобного Георгия Хозевита та ін. Емоційно-оцінні форми, що відбивають особливості живого мовлення, більш характерні для відантропонімних хрононімів. Це зменшувально-пестливі (Кузинка, Ильинка, Илья-матушка, Ильюшка, Ильюшечка) і грубувато-просторічні форми імен (день Акулины-задери хвосты, день Ирины-урви берега, Бориска, Сёмка та ін.)

Особливості функціонування хрононімів у тексті впливають на орфо-графію цих імен. Як і будь-які ВІ, хрононіми пишуться з великої літери. Однак на письмі їх можна передавати і з малої літери: французский год, гражданская война, кривые недели, бироновщина, госпожинки, первые осенины та ін. Подібні особливості оформлення хрононімів багато в чому визначаються позицією автора (ставленням до події, що названа хрононімом), а також специфікою контексту (порівн. уживання з великої літери контекстуальних хрононімів: Праздник, Сочельник, Пост і ін., хрононімів, що збігаються за формою з апелятивами: Вода, Весна, Кривые огурцы та ін.). У роботі запропоновано рекомендації до написання хрононімів з великої та малої літери, а також через дефіс і без нього.

У заключній частині подається опис основних тенденцій функціону-вання хрононімів. Такими тенденціями є, з одного боку, деонімізація хрононімів (бабье лето); звуження сфери їхнього використання, перехід таких мовних одиниць до пасивного словника (Бабины, воспожинки, кумичное воскресенье), повне забуття імен, з іншого боку – відновлення активного функціонування хрононімів (найменування релігійного поход-ження: рос. Праздник Рождества Христова, Покров Пресвятой Богородицы, Троицын день; укр. Чистий четвер, Великодні свята й ін.), виникнення нових типів імен (найменування суспільно-політичні та ін.). “Довголіття” хроно-німа визначається глибиною його зв’язку з історією та культурою народу, адекватністю відбиття ім’ям національних (регіональних) культурних і побутових особливостей, специфіки національного менталітету.

Основними результатами дослідження є:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

Основні положення дисертації висвітлено в таких публікаціях:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

АНОТАЦІЯ

Реммер С.А. Хрононiми як особливий розряд власних iмен. – Рукопис.

Дисертацiя на здобуття наукового ступеня кандидата фiлологiчних наук зі спецiальності 10.02.02 – росiйська мова. – Днiпропетровський нацiональний унiверситет, Днiпропетровськ, 2005.

У роботі проведено комплексне дослiдження хрононiмiв – власних iмен вiдрiзкiв часу, що мають культурно-iсторичне значення як для окремого народу, так i для всього людства. У дисертації дається визначення хрононімів, з’ясовуються характерні ознаки для цих ВІ, що відрізняють хрононіми від суміжних з ними найменувань, аналізується зв’язок хрононімів з концептом ‘час’. Особлива увага приділяється відображенню хрононімами культури народу, особливостей його менталітету: вони служать для закрiплення в словi iнформацiї про найбiльш значнi факти iсторiї та явища нацiональної культури. У роботі досліджуються процеси хрононімної номінації, дається класифікація хрононімів, аналізуються їх структурні та семантичні особливості. У дисертації обrрунтовується iснування хрононiмної системи, дослiджується її функцiонування в рiзних стилях мови, дається опис процесу варіювання хрононімів, особливостей їх стилістики та орфографії, основних тенденцій у функціонуванні.

Матерiали дисертацiї можуть бути використанi у лексикографiчнiй практицi, у викладаннi курсiв лексикологiї та стилiстики росiйської мови у вищiй школi, при пiдготовцi спецкурсiв з ономастики та дисциплiн культурологiчного циклу.

Ключовi слова: хрононiм, особливий розряд, власнi iмена, хрононiмна система.

АННОТАЦИЯ

Реммер С.А. Хрононимы как особый разряд собственных имен. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.02 – русский язык. – Днепропетровский национальный университет, Днепропетровск, 2005.

В работе дается определение хрононимов как особого рода СИ, приводится характеристика их основных признаков, отличающих данные онимы от проприативов других классов и приграничной апеллятивной лексики, анализируется связь хрононимов с концептом ‘время’ и его обозначением. Особое место уделяется отражению в хрононимах культуры народа, особенностей его ментальности. Хрононимы служат для закрепления в слове информации о наиболее значительных фактах истории народа, явлениях национальной культуры. Исследуется специфика процесса хрононимной номинации, семантические особенности хрононимов, а также их состав. Предлагается классификация хрононимов по различным при-знакам, обосновывается существование хрононимной системы – совокупнос-ти моделей, типов и разрядов хрононимов в их тесной взаимосвязи. Анализируется специфика природы хрононимов, проявляющаяся в процессе функционирования хрононимной системы в различных стилях речи – общественно-публицистическом, художественном, разговорном, а также в фольклоре. Исследуется процесс варьирования хрононимов, отмечены стилистические и орфографические особенности этих имён. Даётся описание основных тенденций функционирования хрононимов.

В ходе проведённого исследования диссертант пришёл к следующим выводам:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.