КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

СКРИПНИК Антоніна Володимирівна

УДК 811.133.1:81’42

ФРАНЦУЗЬКИЙ ПОЕТИЧНИЙ ДИСКУРС

ЕПОХИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Спеціальність 10.02.05 – романські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі французької філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, професор

Соломарська Олена Олександрівна,

Київський національний університет імені Тараса

Шевченка, професор кафедри французької філології

Офіційні опоненти: доктор фіолологічних наук, професор

Кагановська Олена Марківна,

Київський національний лінгвістичний університет,

завідувач кафедри французької філології

кандидат філологічних наук, доцент

Стародубцева Олена Анатоліївна,

Український інститут лінгвістики та менеджменту,

доцент кафедри прикладної лінгвістики

Провідна установа: Чернівецький національний університет імені Юрія

Федьковича Міністерства освіти і науки України,

кафедра французької мови

Захист дисертації відбудеться “27” жовтня 2005 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14).

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська 58, к. 10).

Автореферат розісланий “27” вересня 2005 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради д. філол.наук Смущинська І.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Термін “дискурс” є одним із складних наукових понять, яке включає не лише лінгвістичні складові, але й екстралінгвістичні, які є однаково необхідними для вивчення та аналізу тексту

Аналіз дискурсу може здійснюватися з позицій психолінгвістики (В.В. Красних), прагмалінгвістики (Т.А. ван Дейк, М.Л.Макаров), когнітивної лінгвістики (Л.В.Барба, О.В.Анопіна, Е.В.Будассі), лінгвокультурології (А.Сікурел, В.І.Карасик, О.О.Попова).

Типологія дискурсів розробляється як вітчизняними, так і зарубіжними лінгвістами. Досліджуються аргументативний (А.Д.Белова), політичний (Т.А. ван Дейк, Р.Водак, О.С.Фоменко), рекламний (Дж.Кук, Дж.Ліч, О.С.Іванова), юридичний (Т.А.Скуратівська) дискурси. Художній дискурс також був предметом уваги сучасних та зарубіжних лінгвістів. Його проблематикою займаються такі вчені як В.Б.Бурбело, О.М.Кагановська, І.В.Смущинська, О.О.Соломарська, О.А.Стародубцева, С.Р.Авраменко, Л.О.Ісаєва, М.Я.Димарський, Н.В.Кулібіна, В.П.Руднєв, В.І.Тюпа, Дж.Серль, З.Я.Тураєва, М.М.Шанський та ін.

Водночас існує великий інтерес до проблем когнітивної лінгвістики, оскільки розв’язання багатьох лінгвістичних завдань не може сьогодні обійтися без моделювання когнітивних процесів, що лежать в основі побудови та розуміння мовленнєвих актів.

Різновидом художнього дискурсу є дискурс поетичний, який неодноразово потрапляв до центру уваги лінгвістів. Так досліджувалася комутативна тактика поетичного дискурсу (Ю.О.Сорокін), його наративна та поетична функції (П.Рікер), особливості “чоловічого” та “жіночого” поетичного дискурсу (М.В.Зав’ялова). Разом з тим лінгвокогнітивний аналіз поетичного дискурсу надає також інші широкі можливості для дослідження. Однак, ще не повною мірою досліджені складні концептуальні структури, які актуалізуються у поетичному дискурсі. Подальше вивчення когнітивних аспектів поетичного дискурсу вважається нам своєчасним та необхідним, оскільки це дозволяє досліднику виявити на структурному рівні за допомогою фреймів основні параметри поетичного дискурсу, і, найголовніше, об’єктивніше представити мовну та концептуальну картину світу, що представлені у поетичній творчості конкретного майстра слова.

Актуальність дослідження зумовлюється його спрямованістю на вивчення різних типів дискурсів у лінгвокогнітивному, лінгвокультурологічному та прагматичному аспектах; відсутністю у сучасній лінгвістичній літературі комплексного підходу до фреймового аналізу середньовічного поетичного тексту. У цій роботі вперше реалізовано когнітивний та лінгвокультурологічний підхід до вивчення французького поетичного дискурсу епохи Середньовіччя, зокрема до поезії Франсуа Війона.

Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано в межах наукової теми „Європейські мови та культури в контексті глобалізації світових процесів” (код 01 БФ 0147-01), що затверджена Міністерством освіти та науки України і опрацьовується відділенням західної філології та перекладу Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета дослідження полягає у встановленні та вивченні основних лінгвокогнітивних та культурологічних рис поетичного дискурсу епохи Середньовіччя та їх варіювання залежно від часу створення поетичного тексту.

Для виконання поставленої мети в дисертації вирішуються такі завдання:

- аналіз когнітивного аспекту поетичного дискурсу епохи Середньовіччя;

- фреймовий аналіз творів поета XV століття Франсуа Війона, що є найяскравішим

представником поезії кінцевої фази Середньовіччя;

- опис семної структури лексичних одиниць – компонентів фреймів, що моделюють основні концепти в поезії Франсуа Війона;

- побудова моделі концепту MORT у контексті всього періоду поезії Середньовіччя та виявлення його специфіки на матеріалі поетичних творів різних фаз цього періоду; аналіз логіко-ситуативних відношень, що моделюють концепт MORT у французькій поезії XII-XV століть;

- опис системи релевантних субконцептів, ґештальтів та субґештальтів для

виявлення специфіки представленого домінантного концепту MORT у

порівнюваних фазах;

- встановлення системи ознак концепту MORT у французькій мовно-поетичній

свідомості описуваної доби.

Об’єктом дисертаційного дослідження є французькі поетичний дискурс XII-XV століть, особливу увагу зосереджено на творчості поета ХV століття Франсуа Війона.

Обраний об’єкт дослідження зумовив виділення багатьох аспектів його вивчення, які й формують комплексний предмет дослідження: мовна і концептуальна картина світу у поезії Франсуа Війона, а також мовні засоби та способи зображення концепту СМЕРТЬ у французькому поетичному дискурсі епохи Середньовіччя в цілому.

Методи дослідження. Під час аналізу мовного матеріалу було використано метод фреймового аналізу для дослідження когнітивних аспектів поетичного дикурсу Середньовіччя; метод семного аналізу для дослідження значення компонентів фреймів поетичного дискурсу епохи Середньовіччя; гіпотетично-дедуктивний метод; метод компонентного аналізу.

Наукову новизну дослідження ми вбачаємо в комплексній лінгвокогнітивній, прагмалінгвістичній та структурно-семантичній характеристиці французького поетичного дискурсу епохи Середньовіччя. У цій роботі вперше на матеріалі поезії Франсуа Війона розглядається проблема семантики середньовічної поезії як лінгвокогнітивного явища; у роботі здійснено спробу виділення основних фреймів представлення світосприйняття та визначення їхньої лексичної та семної структури у поезії цього автора, що призвело до констатації домінантної ролі концепту СМЕРТЬ у його творах. Також вперше встановлюються мовні засоби вираження концепту “смерть” у Середні віки і виявляються універсальні та специфічні характеристики змісту та вираження концепту СМЕРТЬ у французькій поетичній мові епохи Середньовічя. Цей концепт є надзвичайно вагомим для наскрізного аналізу поезії будь-якої епохи, бо він відображає сутнісне поняття людства поза часовими межами його існування як віддзеркалення світоглядних, філософських, релігійних, а відтак і національно-етнічних уявлень даного народу.

Теоретична значимість роботи полягає у комплексному лінгвокогнітивному і лінгвокультурологічному підході до дослідження концептосфер французьких поетичних творів XII-XV століть, що може слугувати розвиткові теорії дослідження поезії різних епох та різних народів. За допомогою застосування різноманітних дослідницьких методик (власне лінгвістичних – компонентний, структурний і контекстуальний аналізи лексем, що вербалізують концепт, і загальнокультурологічних – історичні, етнографічні, психологічні дані про концепти) є досить новою моделлю опису мови. Теоретичні результати дисертації можуть бути корисними для когнітивного та лігвокультурологічного опису інших концептосфер, а також зробити внесок до суміжних з мовознавством наук – у першу чергу, психології, етнопсихології, психоаналізу, соціології і культурології.

Практична цінність роботи визначається можливістю використання її результатів та висновків у лекційних та практичних курсах стилістики та історії французької мови, у спецкурсах з когнітивної лінгвістики, у теоретичних курсах з аналізу художнього тексту, у спецкурсах з теорії інтерпретації тексту, з аналізу дискурсу, у тематиці курсових і дипломних робіт.

Матеріалом дослідження послужив корпус поетичних творів середньовічних французьких авторів загальним обсягом близько 5040 сторінок.

На захист виносяться наступні положення:

1. Поетичний дискурс епохи пізнього Середньовіччя є дискурсом особливого типу, що знаменує переломний момент завершення старих та зародження нових форм культурно-мовленнєвої діяльності, виявляючись, насамперед, у посиленні особистісного начала у поетичній творчості цієї доби.

2. Поетичний дискурс епохи пізнього Середьовіччя має фреймову структуру та ієрархічну систему семантичних взаємин всередині тексту, яка відображає мовну та концептуальну картину світу поета. Поезія найяскравішого представника XV століття Франсуа Війона структурується за фреймами: СТРАЖДАННЯ, ЗАДОВОЛЕННЯ, БІДНІСТЬ, СТАРІСТЬ, МОЛОДІСТЬ, КОХАННЯ, СМЕРТЬ.

3. Інвентаризація типів сем, які актуалізуються у поетичному процесі, розмежування ядерних та периферійних сем слів, що наповнюють слоти основних фреймових структур поезії породжує нашарування фреймів і утворення сітки фреймів, центром якої є фрейм СТРАЖДАННЯ, оскільки сема страждання актуалізується у лексемах, які наповнюють решту фреймів. Концепт СТРАЖДАННЯ є когерентним, він співвідноситься з концептами ЗАДОВОЛЕННЯ, БІДНІСТЬ, МОЛОДІСТЬ, СТАРІСТЬ, КОХАННЯ, СМЕРТЬ. Концепт СМЕРТЬ є семантично домінантним і своїм змістом визначає решту концептів.

4. Фіксація смислових відношень між лексемами фреймів через встановлення зв’язку між ядерними семами сполучуваних елементів визначає як основний, так і прихований зміст поезії, і дозволяє побудувати когнітивні прототипи головних її концептів.

5. Аналіз лексичних, синтаксичних та структурних засобів об’єктивації концепту СМЕРТЬ у французькій поезії ХІІ-ХV століть виявляє кілька ступенів зростання суб’єктивізації сприйняття смерті людиною у поезії XII-XV століть. Ці ступені розподіляються за концептуальними моделями: СМЕРТЬ є КАРА, СМЕРТЬ є ДОЛЯ, СМЕРТЬ є ЗАГАРБНИК, СМЕРТЬ є ЦИНІК. У відповідності до цих моделей уживається лексика, що позначає віддання людини на смерть через гріхи, пасивність людини перед смертю, протест людини проти смерті та жах людини перед смертю і страждання через смерть тіла.

6. У поетичному дискурсі епохи Середньовіччя лінгвокультурний концепт СМЕРТЬ відбиває усі етапи сприйняття людиною смерті в період з ХІІ по ХV століття та структурується за субконцептами “Смерть біблійна”, “Смерть приборкана” та “Смерть свого "Я"”, які відображують варіювання від спокійного сприйняття смерті як невідворотньої події до усвідомлення людиною моменту смерті як закінчення земного життя і оплакуванню його. Статичний компонент концепту MORT, який актуалізується у вигляді епітетів та метафоричного вживання лексеми mort еволюціонує від позитивної та нейтральної оцінки до вкрай негативного вираження агресивності та цинічності концепту MORT.

Результати дослідження отримали апробацію у чотирьох статтях, тезах та виступах на науковій конференції “Наукова спадщина професора Євгенії Литвиненко та завдання сучасної романістики” (Київ, 2002) та на конференції молодих учених “Лінгвістичні дослідження і методика викладання іноземних мов – 2003” (Дніпропетровськ, квітень 2003).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, присвячених когнітивним, структурно-семантичним та лінгвокультурологічним характеристикам французького поетичного дискурсу епохи Середньовіччя, висновків, бібліографії та чотирьох додатків.

У вступі визначається предмет, мета та завдання дослідження, обґрунтовується актуальність та наукова новизна дисертації, її теоретична та практична значимість, характеризуються матеріал та методи дослідження, формулюються положення, що виносяться на захист.

У першому розділі здійснено критичний огляд літератури і викладено основні теоретичні положення дослідження. Зосереджено увагу на категоріальних поняттях: дискурс, текст, персональний та інституціональний дискурс, когнітивна лінгвістика, фреймова семантика.

У другому розділі запропоновано фреймову модель, яка впорядковує концептуальну інформацію у поетичному дискурсі і містить семний опис наповнення фрейму основних концептів у поезії Франсуа Війона. Встановлюється ієрархія фреймів за допомогою системних, особистісних, узуальних та оказіональних сем слів, що наповнюють слоти фреймів.

Третій розділ присвячено побудові моделі концепту MORT у контексті всього періоду Середньовіччя і виявленню його специфіки на матеріалі поетичних творів різних періодів цієї доби; тут також здійсюється аналіз логіко-ситуативних відношень, що моделюють концепт MORT у французькій поезії XII-XV століть.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ 1. "Теоретичні основи дослідження поетичного дискурсу епохи Середньовічя". Перший розділ дисертації присвячений розгляду таких понять як “текст”, “дискурс”, “когнітивна лінгвістика”, “семна структура слова”. Ми розглядаємо термін “дискурс” у світлі теорії дискурсу Т.А. ван Дейка, який вважає, що дискурс – це використання мови, передача думок і переконань. Розглянувши погляди різних вчених з цього питання, услід за Н.М.Мироновою, ми приймаємо наступне визначення дискурсу: дискурс – це цільнооформлена одиниця інформації, зумовлена лінгвістичними та екстралінгвістичними параметрами. У сучасній лінгвістиці можна виділити три основні напрями класифікації лінгвістичних дискурсів, які можна умовно назвати: 1) прагмалінгвістичним – пріоритетність контекстуальних та ситуативних характеристик дискурсу (А.М.Баранов, В.І.Карасик, І.В.Пєшков), діалогічним – діалог – це основна форма функціонування дискурсу (А.К.Соловйова, Н.І.Теплицька, Т.І.Олейник, Л.С.Маркінa, В.Г.Борботько, О.В.Падучева, Т.М.Дрідзе, М.Л.Макаров) та культурологічним – в основі спілкування лежить комунікативна компетенція – (Ю.О.Сорокін, Є.М.Верещагін, О.П.Сеничкина та ін.). У нашому дослідженні в ролі робочої гіпотези приймається дещо інша версія, а саме – ієрархічна класифікація, в якій на першому етапі типологізації дискурсу пропонується виділити дві основні групи: персональний дискурс та інституціональний дискурс. Персональний дискурс протиставляється інституціональному за ознакою особистісної чи представницької орієнтації суб’єктів спілкування. Для цілей дослідження параметрів поетичного дискурсу епохи Середньовіччя найбільш прийнятною, на наш погляд, є смислова модель аналізу дискурсу В.З.Дем’янкова, яка полягає у тому, що аналіз дискурсу цілком зосереджений саме у семантичній та історичній площинах, як у теоретичному, так і в практичному планах. Прикладом такого підходу може бути концепція М.Фуко, який під дискурсом розуміє “сукупність словесних перформансів” вважаючи дискурс не лінгвістичним, а загальнокультурним поняттям.

Наша робота присвячена аналізу поезії ХІІ – ХІV віків з особливим зосередженням уваги на поезії епохи “пізнього” або “зрілого” Середньовіччя, оскільки відомо, що саме перехідні етапи в історії людства загострюють основні суттєві проблеми всієї епохи, і тому їх ретроспективний аналіз полегшує розуміння глибинних, прихованих процесів. Як зазначає В.Б.Бурбело, XIV-XV століття представляють переломний момент завершення старих та зародження нових форм культурно-мовленнєвої діяльності, які повністю реалізувалися у XVI столітті – епохи французького Відродження, у цей період однією з особливостей текстової організації стає посилення автобіографічності та особистісної орієнтації ліричного самовираження. Саме в рамках інтенсифікації особистісного начала, яке бере свій початок ще у творах поета ХІІІ століття Рютбефа, слід говорити про найяскравішого представника поетичної творчості пізнього Середньовіччя Франсуа Війона. Творчість Війона неодноразово була об’єктом лінгвістичних досліджень, проте саме в цій дисертації вперше аналізується поезія Франсуа Війона в руслі когнітивної лінгвістики, оскільки ми вважаємо, що фреймове структурування основних концептів творчості Війона дає можливість виділити домінантні концепти його поезії та дослідити наростання рівня інтенсифікації особистісного начала, починаючи з поезії його попередників – поетів XII-XIV століть.

Концепт як когнітивна одиниця репрезентується в мові лексемою, яка вступає в асоціативні смислові відношення з іншими лексемами-компонентами фрейму. Концепт включає шари, лексеми включають семеми. Концепт складається з компонентів (концептуальних ознак), а семеми з семантичних ознак (сем). Семний аналіз лексем, які наповнюють певний фрейм, дозволяє виділити явні та приховані ознаки концепту, який репрезентується цим фреймом, і значною мірою допомагає побудувати сітку фреймів завдяки наявності у значенні слова різних змістових сем.

Аналізуючи лексеми, що наповнюють фрейми, які структурують концепт, ми обмежилися такими типами сем:

1) стосовно системи мови: узуальні й оказіональні, системні й особистісні;

2) за розпізнавальною силою: інтегральні й диференційні семи;

3) за характером конкретного змісту: постійні та ймовірні семи.

Ми вважаємо також за доцільне ввести поняття ядерної семи, яка відображає основну концептуальну сему фрейму.

Семний аналіз лексем, які наповнюють певний фрейм, тобто які є компонентами слотів та терміналів цього фрейму, дозволяє виділити явні та приховані ознаки концепту, що репрезентується цим фреймом, і значною мірою допомагає побудувати сітку фреймів завдяки наявності у значенні слова різних змістових сем.

Вищезазаначені критерії, поняття, методологічні настанови когнітивної лінгвістики у проектуванні на поетичне мовлення Франсуа Війона є предметом опису у розділі 2 даної роботи.

Розділ 2. Мовні засоби і способи вираження основних концептуальних понять поезії Франсуа Війона. Представлення тексту як ієрархії фреймів відбиває закономірності структури тексту і розподілу інформації. Аналіз фреймів дає можливість побудувати ієрархічну систему семантичних взаємин всередині тексту. Класифікуючи тематику основних поетичних творів Війона за наявністю ключових слів, що стосуються певної теми, ми виділили 7 основних фреймів: СТРАЖДАННЯ, ЗАДОВОЛЕННЯ, МОЛОДІСТЬ, СТАРІСТЬ, БІДНІСТЬ, КОХАННЯ, СМЕРТЬ.

На позначення слотів, обраних для аналізу фреймів, нами було введено їх наступні значення: слот ЧИННИК, слот ЧИННИК ТАКИЙ, cлот ЩОСЬ, cлот ЩОСЬ ТАКЕ, Слот ЩОСЬ РОБИТЬ, cлот ХТОСЬ, cлот ХТОСЬ ТАКИЙ, cлот ХТОСЬ ЩОСЬ РОБИТЬ, cлот ЗАРАЗ, cлот ТУТ.

Слот ЧИННИК, який вказує на природу походження концепту фреймової моделі, присутній у фреймах ЗАДОВОЛЕННЯ та СТАРІСТЬ. Чинником задоволення виступають іменники, що позначають назви страв, а також іменник “maison” та “couche”. Актуалізація семи задоволення у цих лексемах відбувається внаслідок їх сполучення зі словами з ядерною семою задоволення. Чинником старості виступає іменник “temps”, в якому актуалізація семи старості відбувається внаслідок входження іменника у предикативну структуру з рядом дієслів-синонімів, які мають інтегральну сему “осінь” і позначають вплив старості на зовнішній вигляд людини.

Слот ЩОСЬ номінує типи концепту. Слот може наповнювати як один компонент – домінантна лексема фрейму (фрейм страждання – лексема “souffrance”, фрейм задоволення – “plaisir”, фрейм молодості – “jeunesse”, фрейм бідності – лексема “povretй”, фрейм старості – лексема “vieillesse”, фрейм кохання – лексема “amour”, фрейм смерті – лексема “mort”) так і кілька компонентів – лексеми, що позначають підвиди концепту і розподіляються за терміналами: “Психічний стан”, “Психічно-соматичний стан”, “Зовнішній прояв (фізичний)”. Компоненти слоту ЩОСЬ складають ядро концепту і містять концептуальні ядерні та системні концептуальні семи.

Слот ЩОСЬ ТАКЕ представлено прикметниками та іменниками, які характеризують елементи слоту ЩОСЬ. Компоненти слоту включають системну концептуальну сему – “angoisseux” (фрейм страждання); потенційну оказіональну сему – “chagrine”, “dolente” (фрейм бідності), “friande”, “chiere” (фрейм молодості), “fйlonne”, “fiиre”, “laide” (фрейм старості), “detestable” (фрейм смерті); особистісну концептуальну сему “despiteuse et rebelle” (фрейм бідності), “folle”, “abus”, “ignorance” (фрейм молодості), “detestable” (фрейм смерті).

Слот ЩОСЬ РОБИТЬ, який наповнюють предикативні конструкції, що зображують дії концепту (тобто виражають рівень персоніфікованості концепту), мають фрейми із негативним змістом: фрейм страждання (“еstraint”); бідності (“dit parole cuisante”, “suit”, “trace”); старості (“abbatue”, “tollu”) та смерті (“consume”, “fremir”, “pallir”, “courber”, “saisit”). Концептуальна сема на рівні елементів слоту ЩОСЬ РОБИТЬ є потенційною оказіональною та особистісною.

Слот ХТОСЬ представлено у всіх фреймах займенником першої особи однини, або ж словами, що входять, у свою чергу, до його власного фрейму – фрейму “Я” (“mon вme”, “ma mиre”, “mon pиre”, “orphelins”, “clerjot”). Отже, у даному випадку слід говорити про оповідь від першої особи: “Ich-Erzдhlung“, що має особливий інтенціональний смисл. Автор претендує на абсолютну суб’єктивізацію індивідуальної свідомості, на абсолютну суб’єктивізацію буття свого “Я”.

Слот ХТОСЬ ТАКИЙ, що характеризує суб’єкт у межах концептуального поняття, є найоб’ємнішим слотом у представлених фреймах. Концептуальна сема виступає у компонентах слоту ядерною семою: “pauvre” (фрейм бідності), “jeune” (фрейм молодості), “vieux” (фрейм старості); системною семою “triste”, “fally” (фрейм страждання); потенційною узуальною семою “megres”, “morfondus”
(фрейм бідності); “plaisant”, “mignotes” (фрейм молодості); “flestrie”, “sans couleur”, “gris”, “йtains”, “destains”, “seiche”, “ridй”, “froncй” (фрейм старості), “destinez” (фрейм смерті); потенційною оказіональною семою “menue”, “megre”, “pally”, “cours”, “contraintes”, “retraites”.

Слот ХТОСЬ ЩОСЬ РОБИТЬ характеризує дії суб’єкта в межах концептуального поняття. Концептуальна сема виступає у компонентах слоту ядерною семою: “souffroit” (фрейм страждання); “еsjoys”, “ameroie”, “gallй” (фрейм задоволення); “meurt” (фрейм смерті); “aime” (фрейм кохання); інтегральною семою “mendient”, “querre” (фрейм бідності); особистісною семою “ne menjue” (фрейм бідності); “se taist”, “doit se reposer” (фрейм старості); “donne”, “ne voient”, “n’a” (фрейм бідності); “ne se fiere”, “ne se tue” (фрейм старості) та ін.

Слот ЗАРАЗ та слот ТУТ представляють локалізацію події у часових та просторових рамках фрейму. Деякі лексеми, що наповнюють дані слоти перебувають на межі двох фреймів – свого фрейму, у межах якого локалізується подія, та іншого фрейму: “En l’an de mon trentiesme aage” (нашарування фреймів страждання та старості); “Ou temps de ma jeunesse folle” (нашарування фреймів задоволення та молодості); “Povretй tous nous suit et trace Sur les tombeaulx de mes ancestres” (нашарування фреймів бідності та смерті).

Фрейм СТРАЖДАННЯ є досить об’ємним, усі описані нами слоти фрейму є заповненими, що свідчить про особливу увагу автора до теми страждання та широке її використання у своїх творах. Лексеми-компоненти фрейму СТРАЖДАННЯ структуруються за такими семами:

1) ядерна сема страждання: souffrance;

2) системна сема страждання: torment, peines,plainz, pleurs, gemissements, tristesses, douleurs,griefz,maulx, triste, fally;

3) особистісна сема страждання: noir; fol, sage, povre de sens et de savoir

4) узуальна сема страждання: angoisseux;

5) оказіональна сема страждання: еstraint.

Таким чином, вербалізований концепт СТРАЖДАННЯ (лексема souffrance) включає: ядерну сему страждання; системну сему плачу, жалкування, стогону; особистісну сему старості та особистісну сему божевілля.

Фіксація смислових відношень певного слова з іншими словами фрейму для інтерпретації поезії дозволяє описати асоціативно-смислову модель слів, що зображують відповідний концепт. Образне значення фрейму у поезії має ієрархічну будову, динамічну структуру, тобто має процесуальний характер і, як будь-який процес, має свій вектор — напрям смислового руху. Напрям семантичного вектора фрейму визначається ядерними семами його компонентів, тобто первинним значенням його слів. Встановлення відношення між ядерними семами сполучуваних елементів, виділення їхнього ядерного значення дозволяє визначити як основний, так і прихований зміст концепту і побудувати його когнітивний прототип. Когнітивний прототип страждання умовно можна сформулювати таким чином:

СТРАЖДАННЯ ПОЛЯГАЄ В УСВІДОМЛЕННІ КРАХУ УСІХ СВОЇХ ІЛЮЗІЙ В СТАРОСТІ ПЕРЕД ЛИЦЕМ СМЕРТІ.

Компоненти фрейму ЗАДОВОЛЕННЯ структуруються за такими семами:

1) ядерна сема задоволення: plaisir;

2) системна сема задоволення: joie, aise, paix, gallй, esjoys, ameroie, rire; friander, leschier, savoureux, frians;

3) особистісна сема задоволення: morceauls, gelines, couche, vins, poissons;

4) узуальна сема задоволення: molle, bons, requoy, voulentiers;

5) оказіональна задоволення: grasses, gros, jeunesse, adolescence.

Вербалізований концепт ЗАДОВОЛЕННЯ лексема “plaisir”містить ядерну сему задоволення; системну сему спокою, відпочинку, сміху; оказіональну сему молодості; особистісну сему їжі, вина, ліжка.

Когнітивний прототип задоволення :

НЕМАЄ ЗАДОВОЛЕННЯ, ОКРІМ ЗАДОВОЛЕННЯ ТІЛЕСНОГО

Тема бідності є однією з ключових у поезії Франсуа Війона. Фрейм БІДНІСТЬ має заповненими усі слоти окрім слоту ЗАРАЗ – автор не вказує на часовий простір концепту Бідність.

Лексеми-компоненти фрейму БІДНІСТЬ структуруються за такими семами:

1) ядерна сема бідності: povretei;

2) системна сема бідності: mendient, querre;

3) особистісна сема бідності: despiteuse, rebelle, suit, trace, tombeaulx;

4) узуальна сема бідності: orphelins, deschaussiez, desvestust, desnuez, gelez, nus, megres;

5) оказіональна сема бідності: clers, ne menje, ne voient, n’a.

Семантична реалізація вербалізованого концепту БІДНІСТЬ слова “povretе” включає: ядерну сему бідності; потенційну узуальну сему страждання; потенційну узуальну сему оголеності; особистісну сему бунту та особистісну сему смерті.

Когнітивний прототип бідності у поезії Ф.Війона:

ХУДИЙ, ГОЛИЙ БІДНЯК ПРОТЕСТУЄ ПРОТИ СТРАЖДАННЯ

У фреймі МОЛОДІСТЬ незаповненими є слоти ЩОСЬ РОБИТЬ, ТУТ. Слот ЩОСЬ РОБИТЬ характеризує дії елементів слоту ЩОСЬ (в даному випадку – дії молодості). Це дає можливість твердити, що у творчості Війона молодість не є персоніфікованим поняттям на відміну, наприклад, від поезії Карла Орлеанського.

Лексеми-компоненти фрейму МОЛОДІСТЬ структуруються за такими семами:

1) ядерна сема молодості: jeunesse, jeune, adolescence;

2) особистісна сема молодості: abus, folle, ignorance;

3) узуальна сема молодості: bon temps, esbatans;

4) оказіональна сема молодості: chiere, friande, plaisant, mignotes, jouir, aisier.

Семантична реалізація домінантного слова “jeunesse” (вербалізований концепт МОЛОДІСТЬ) включає: ядерну сему молодості; потенційну узуальну сему краси; потенційну оказіональну сему задоволення; особистісну сему божевілля; приховану особистісну сему страждання.

Когнітивний прототип молодості у поезії Ф.Війона:

НАСОЛОДА МОЛОДІСТЮ Є БОЖЕВІЛЛЯМ, ЩО ПРИЗВОДИТЬ ДО СТРАЖДАННЯ

Тема старості є традиційною для поезії Середніх віків, що знайшло відображення і у творах Ф.Війона.

Лексеми-компоненти фрейму СТАРОСТІ структуруються за такими семами:

1) ядерна сема старості: vieillesse;

2) системна сема старості: ridй, froncй;

3) особистісна сема старості: fiиre, abbatu, tollu, sottes, se taist, ne se fiere, ne se tue, se reposer;

4) узуальна сема старості: fйlonne, laide, seiche, megre, menue, contraintes, retraites, laide, dessechier, jaunir, flestrir, flestrie, gris, pally, destains;

5) оказіональна сема старості: сhangiee.

Семантична реалізація домінантного слова “vieillesse” (вербалізований концепт СТАРІСТЬ) vieillesse включає: ядерну сему старості; потенційну узуальну сему потворності; потенційну оказіональну сему страждання; особистісну сему божевілля та особистісну сему смерті.

Когнітивний прототип старості у поезії Франсуа Війона:

ПІДСТУПНА СТАРІСТЬ ЖОРСТОКО СПОТВОРЮЄ І ПРИВОДИТЬ ДО СМЕРТІ

Лексеми фрейму КОХАННЯ структуруються за такими семами:

1) ядерна сема кохання: amour, amoureux;

2) особистісна сема кохання: vrai, flasterie, chassie, abuse, espoignoit, mourut, essoyne, noya;

3) узуальна сема кохання: molle, folles, dur, doulce, engigne.

Семантична реалізація домінантного слова “amour” (вербалізований концепт КОХАННЯ) включає: ядерну сему кохання; потенційну узуальну сему задоволення та потенційну узуальну сему жорстокості та потенційну узуальну сему божевілля; особистісну сему агресії та особистісну сему лицемірства.

Когнітивний прототип кохання:

Я ПРОКЛИНАЮ КОХАННЯ, БО ЦЕ ЖОРСТОКІСТЬ, ЛИЦЕМІРСТВО ТА СМЕРТЬ.

Лексеми фрейму СМЕРТЬ структуруються за такими семами:

1) ядерна сема смерті: mort;

2) особистісна сема смерті: dйtestable, saisit, consume, fremir, pallir, courber, tendre, enfler, mollir, croistre, estendre;

3) узуальна сема смерті: souffrir, endure.

Семантична реалізація домінантного слова “mort” (вербалізований концепт СМЕРТЬ) включає: ядерну сему смерті; потенційну узуальну сему страждання; особистісну сему агресії, особистісну сему лицемірства та особистісну сему покори.

Когнітивний прототип смерті:

СМЕРТЬ ЗАКОНОМІРНА, ВОНА ВСЕ ЗНИЩУЄ, ЇЙ ЗАЛИШАЄТЬСЯ ЛИШЕ ПІДКОРИТИСЯ

Співвідношення концептуальної семи з іншими семами слова, які наповнюють фрейм, породжує нашарування фреймів один на одний і утворення сітки фреймів.

Фрейм СТРАЖДАННЯ виконує когерентну роль щодо решти фреймів поезії Війона (Рис.1):.

Фрейм

Страждання | Фрейм

Задоволення | Фрейм

Бідності | Фрейм

Старості | Фрейм Молодості | Фрейм Кохання | Фрейм Смерті

fol, abus, plainte

fol, sage, noire

povre, chagrine, dolente

abus

chasse, ot essoine, dur

endure, regret, soufftir

Рис.1. Схема міжфреймової сітки (СТРАЖДАННЯ + решта фреймів).

Страждання розуміється поетом, як щось закономірне, необхідне та всесильне, будь-який спротив йому буде марним. Проте водночас поет свідомо вказує на поняття, яке сильніше та могутніше за страждання – це смерть. Фрейм СМЕРТІ найтісніше переплітається з фреймом СТРАЖДАННЯ, на що вказує наповнення слоту ХТОСЬ ЩОСЬ РОБИТЬ (“endure”, “souffrir”, “regrete” – лексеми з системною семою страждання). Водночас домінантним висловом цього ж слоту є:

“Si ne crains plus que rien m’assaille

Car a la mort tout s’assouvit” [F.Villon, Poйsies, p.189]

Негативною семою слова “гасне” є “життя”, “динаміка” (наприклад, лексема з фрейму молодість “esbatans”), що є позитивним маркером життєдіяльності, проте також з іншого боку це слово позначає зникнення й неприємних для суб’єкта понять, на що він прямо вказує у першому рядку – суб’єкт не боїться нічого, тому що прийшло найстрашніше. Отже, смерть поглинає як молодість, задоволення, так і бідність, старість та страждання.

Таким чином, фрейм СМЕРТЬ є семантично домінантним фреймом, що піднімається над рештою фреймів поетичних творів Війона та свідчить про домінуючу роль концепту СМЕРТЬ у його мовно-концептуальній картині світу.

Аналіз концепту СМЕРТЬ у творчості французьких поетів ХІІ-ХV століть дозволив встановити, наскільки концепція смерті у поезії Франсуа Війона відрізняється від концепції смерті, зображеної його попередниками та сучасниками, чи дійсно саме у поезії Війона вперше прослідковуються особистісні мотиви сприйняття смерті.

Розділ 3. Концепт MORT у середньовічній поетичній мові.

Змістом третього розділу є розгляд з лінгвокультурологічних позицій конкретного фрагменту концептосфери середньовічного соціуму, а саме концепту MORT у французькій поезії XII-XV століть, який є дуже важливим елементом концептосфери французької середньовічної мови, тобто входить до сукупності національних концептів.

За основу у дослідженні взято відому класифікацію етапів сприйняття смерті соціумом Ф.Арієса, який вирізняє декілька її типів, що будуються в хронологічному порядку. Ці етапи ми розглядаємо як субконцепти загального концепту MORT, ми також проводимо подальшу його структуризацію та виділяємо додаткові субконцепти, які в свою чергу поділяються на ґештальти та субґештальти.

У цьому розділі також подається когнітивна дефініція субконцептів з метою визначення метафоричної моделі відповідного субконцепту та виділення формули його семантичного примітиву (за термінологією А.Вежбицької). З формальної точки зору аналізові піддається вербалізована одиниця концепту MORT (іменник “mort”), досліджується його сполучуваність із лексичним оточенням, аналізуються ситуативні зв’язки у межах відповідних синтаксичних конструкцій, а також вільні, та стійкі словосполучення, що об’єктивують концепт MORT. Глибинний рівень уявлень про смерть, рівень універсальної семантики повертає нас до стародавніх писемних памяток. Концепт “смерть” займає важливе місце у біблійних текстах. Як виявило наше дослідження у Біблії іменник “смерть” вживається 220 разів. Концепт СМЕРТЬ у Біблії структурується за ґештальтами: “Смерть – покарання”, “Бог – рятівник від смерті” (включає субґештальти “Бог рятує від смерті” та “Людина переходить від смерті до життя”), “Смерть диференційована”(включає субґештальти “Гріх породжує смерть” та “Поганий гідний смерті”), “Смерть метафоризована”.

Середньовічний концепт СМЕРТЬ включає субконцепти „Смерть біблійна”, „Смерть приборкана”, „Смерть свого „Я”. Субконцепт “Смерть біблійна” входить до ментального простору людини у Франції в ХІІ столітті і реалізується у творчості поетів ХІІ-ХІІІ століть.

Субконцепт “Смерть біблійна” присутній у французькій поезії ХІІ-ХІІІ століть у вигляді метафоричної моделі: СМЕРТЬ є КАРА. У відповідності до цієї моделі використовується лексика, що позначає приреченість людини на смерть, засудження її на смерть через гріхи. Субконцепт “Смерть бібілiйна” у поезії ХІІ-ХІІІ століть характеризується дієсловами: “livrer”, “mettre”,”doner”, “jugier”, “deffendre”, “garantir, “garir” та словосполученнями: “avoir garant”; “avoir garison”. Образи, що відповідають концептуальній метафорі СМЕРТЬ є КАРА, об’єднуються концептуальними векторами пасивності та нейтральності, в них відображається справедливість, правильність світобудови, але водночас присутність тривоги та намагання уникнути смерті. Ще один сильний концептуальний вектор – диференційованість смерті – смерті Христа та смерті людини, смерті праведника та смерті грішника. Концепт MORT має статичний та динамічний компоненти і вступає в актантні та ієрархічні відношення, що представляються відповідно дієсловами та епітетами, які оточують іменник “mort”.

Субконцепт “Смерть приборкана” структурують ґештальти: “Смерть очікувана”, “Смерть не агресивна” (“Людина пасивна перед смертю”, “Людина готується до смерті ”, “(але) Людина боїться смерті”), “Смерть невідворотня”

Субконцепт “Смерть приборкана” вживається у французькій поезії ХІІ-ХІІІ століть у вигляді метафоричної моделі СМЕРТЬ є ДОЛЯ. У відповідності до неї використовується лексика, що позначає невідворотність смерті, пасивність людини перед смертю: (“vouloir (la mort); “recevoir (la mort)”; “avoir(la mort)”) очікуваність смерті (“sentir (la mort)”; “ voir (la mort)”; “кtre prиs (de la mort)”) та приготування до неї (“se coucher”; “croiser les mains”; “clore les yeux”; “ouvrir la bouche”). Дії смерті мають нейтральну, а також позитивну характеристику (“кtre prиs”; “venir”; “se prйsenter”; “prendre”; “embrasser”; “attendre”).

Образи, що відповідають концептуальній метафорі СМЕРТЬ є ДОЛЯ, як і в концептуальній метафорі СМЕРТЬ є КАРА, що представляє субконцепт “Смерть бібілійна”, об’єднуються концептуальними векторами пасивності та нейтральності, в них відображається закономірність та незаперечність факту смерті, але водночас, на відміну від намагання уникнути смерті як покарання у “Смерті біблійній”, субконцепт “Смерть приборкана” репрезентує такий важливий компонент, як страх смерті, який ще не є вичлененим, адже поряд із констатацією страху смерті наявне його заперечення, а також уточнення, що страх не є чимось неприродним (“avoir peur” – “ne pas йtonner”). Концепт MORT має динамічний компонент і вступає у актантні відношення.

У “Cмерті біблійній” головним суб’єктом дії є Бог. Людина і смерть займають рівнозначні позиції – людину віддають на смерть (“livrer”; “mettre”), смерть “дають” людині (“donner”, “juger”). У “Cмерті приборканій” Бог нібито відступає, людина та смерть перебувають у корелятивних відношеннях – обидва виступають суб’єктами та об’єктами дії відносно один одного:

ЛЮДИНА: “sentir (la mort)”; “ voir (la mort)”; “кtre prиs (de la mort)”; “vouloir (la mort)”; “recevoir (la mort)”; “avoir(la mort)”; “se coucher”; “croiser les mains; “clore les yeux”; “ouvrir la bouche”; “redouter (la mort)”; “avoir peur (de mort)”.

СМЕРТЬ: “кtre prиs (de S)”; “attendre (S)”; “venir (vers S)”; “prendre (S)”;
“se prйsenter (а S)”; “ ?mbrasser (S).;

Таким чином, концепт MORT еволюціонує від смерті диференційованої до смерті уніформізованої, загальної, від поділу смерті на позитивну та негативну до смерті єдиної в своєму роді. Увага зосереджується не на грішності чи праведності помираючого, а на самому факті смерті. Зникає риса несподіваності “поганої” смерті, – смерті грішника. Смерть не є підступною, вона не нападає агресивно, зненацька, а просто забирає усіх – і праведників і грішників.

З іншого боку, відмічається певна активізація смерті – смерть більше не виступає в ролі інструмента в руках Бога, а діє самостійно.

Субконцепт “Смерть свого "Я"” структурують ґештальти: “Смерть індивідуальна”, “Смерть погана”, “Смерть агресивна”, “Смерть фізична”.

Субконцепт Смерть свого “Я” зароджується у поезії Рютбефа – трувера ХІІІ століття, саме в його віршах вперше з’являються натяки на індивідуалізацію смерті, на протест людини проти смерті (“vouloir trouver deffence”), та на агресивний характер смерті (“sobittaine”, “delireuze”, “chasser”, “mordre”, “casser les pieds”, “clore la bouche”). У творах Рютбефа концепт MORT займає дві інваріантні позиції, які об’єднуються в архетип ЗАГАРБНИК і представляють концептуальну метафоричну модель СМЕРТЬ Є ЗАГАРБНИК.

Саме в поезії Рютбефа перетаються “Смерть біблійна”, “Cмерть приборкана” та “Cмерть свого "Я"”. Концепт MORT у поезії Рютбефа трактується як щось несподіване для грішників, що є характерним для “Cмерті біблійної”, яку характеризують такі прикметники, як “amer”, “male” та “sobitainne”. Проте смерть має у творах Рютбефа й інші негативні епітети – “delireuse”, “fiere”, що надає негативної характеристики смерті без указівки на праведність чи грішність людини. Смерть набирає негативних рис, що відносить її до субконцепту “Смерть свого "Я"”.

Постійна присутність смерті, що є рисою “Смерті приборканої”, набуває у Рютбефа дещо агресивних рис. Людина вже не перебуває близько до смерті (“кtre prиs de mort”) і смерть не приходить (“venir”), не наближається (“кtre prиs”), а постійно ходить за людиною (“la mort nous suit”) та переслідує її (“la mort nous chace”).

Вперше у поезії Рютбефа зачіпається тема фізичного стану людини перед смертю. Смерть кусає (“Mort mord”), ламає ноги (“casse les pieds”).

Дієслова, що позначають дії cуб’єкта (“sentir”, “avoir”) щодо смерті, входять у субконцепт “Смерть приборкана”, але на відміну від “Смерті приборканої”, у поезії Рютбефа у сполученнях з цими дієсловами суб’єктом виступає Бог. Людина може “померти від смерті” (“mourir de mort”) і намагається захиститися від смерті (“trouver deffence de mort”), що вже відходить від “Смерті приборканої” в напрямі до “Смерті свого "Я"” – як протест перед смертю.

У творчості поетеси ХІV століття Кристини Пізанської концепт MORT займає три інваріантні позиції, які об’єднуються в архетип – ЗВІЛЬНЕННЯ, що представляє концептуальну метафоричну модель СМЕРТЬ є ЗВІЛЬНЕННЯ. Концепт MORT представлено у її творчості в ролі визволителя від горя (“convoyer а la mort” “consentir а la mort”, “s’offrir а la mort”, “recevoir la mort”, “vouloir la mort”, “attendre la mort”, “prendre la mort”). За формальними (лексичними) показниками він збігається з субконцептами “Смерть бібілійна” та “Смерть приборкана”, але з деякими видозмінами. Наприклад, якщо у “Смерті біблійній” на смерть віддають грішника, то Кристина Пізанська подає уточнення, що грішника не треба віддавати на смерть, якщо він кається, в чому ми вбачаємо елементи деякої свободи суб’єкта, від поведінки якого залежить засудження його на смерть:

“Car repentant on ne doit mettre a mort Et le pеcheur que conscience mort”[Ch.de Pisan, Oeuvres poetiques, p.131]

Поєднанням “Смерті біблійної” та “Смерті приборканої” є сполучення “s'offrirent а la mort”, де ідея приреченості на смерть також поєднується з ідеєю пасивності людини перед смертю.

У “Смерті приборканій” смерть забирає в обійми (“prendre”, “embrasser”). У Кристини Пізанської смерть не просто нейтрально забирає суб’єкт, а витягає з горя і, таким чином, виступає в ролі визволителя.

Таким чином, у поезії Кристини Пізанської переважає субконцепт “Смерть приборкана” із поглибленням семи бажання. Смерть виступає у ролі визволителя від страждань. З цієї точки зору, незважаючи на пізніший період життя та творчості, Кристина Пізанська в порівнянні з Рютбефом не робить руху до “Смерті свого "Я"”, концепту, що домінував у часи Відродження. Вона лише поглиблює трактування “Смерті приборканої”, надаючи їй позитивної характеристики.

Концепт MORT у творах поета ХV століття Франсуа Війона має риси і “Cмерті біблійної” і “Cмерті приборканої” і “Cмерті свого "Я"”.

Смерть у творах Війона є найбільшою трагедією, все інше в порівнянні з нею є нікчемним, чого не варто боятися:

“Si ne crains plus que rien m’assaille Car a la mort tout s’assouvit” [F.Villon, Poйsies, p.189]

Саме у поезії Війона вперше з’являються негативні характеристики смерті: (“detestable mort”). В порівнянні з епітетами до іменника “mort”, використаними поетами інших періодів, прикметник “detestable” відображає найбільше негативне сприйняття смерті (Рис. 2.):

honor; esperiteil;

notable; | Ґештальт “Смерть диференційована” (смерть праведника)

субконцепту “Cмерть біблійна”

| male; sobittaine | Ґештальт Смерть диференційована (смерть грішника)

субконцепту “Смерть біблійна”

“delireuze”; “fiиre”;

“soudaine”, “amиre”; | Концепт MORT у поезії Рютбефа

“detestable” | Концепт MORT у поезії Ф.Війона

Рис. 2. Схема епітетів