ХАРКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПОВІТРЯНИХ СИЛ

СЮЙ ЦЮАНЬЯО

УДК 130.3

СОЦІАЛЬНИЙ ПРОГРЕС

В КОНТЕКСТІ КИТАЙСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ

09.00.03 - соціальна філософія і філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Х а р к і в – 2 0 0 5

Дисертація є рукописом.

Робота виконана на кафедрі філософії Харківського університету Повітряних Сил, Міністерство оборони України.

Науковий керівник: | кандидат філософських наук, доцент

Требін Михайло Петрович,

Харківський університет Повітряних Сил, начальник кафедри філософії

Офіційні опоненти: | доктор філософських наук, професор

Крисаченко Валентин Семенович,

Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України,

завідувач відділу етнополітики;

кандидат філософських наук, доцент

Дзьобань Олександр Петрович,

Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого,

доцент кафедри філософії

Провідна установа: | Національний технічний університет України „КПІ”, кафедра філософії, м. Київ

Захист відбудеться „29” вересня 2005 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.702.05 при Харківському університеті Повітряних Сил за адресою: 61043, м. Харків, вул. Динамівська, 6, ауд. Д_.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського університету Повітряних Сил за адресою: 61064, м. Харків, вул. Володарського, 46.

Автореферат розісланий „25” серпня 2005 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філософських наук, професор Мануйлов Є.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Людство вступило в ХХІ вік, накопичивши величезний досвід проб і помилок, успіхів і невдач на шляху соціального прогресу. Переосмислюється і самий сенс “прогресу”. У найзагальнішому вигляді під “прогресом” розуміється спрямований процес, який неухильно підводить будь-яку систему все ближче або до переважнішого, кращого стану, або до ідеального стану суспільства, описаному в численних соціальних утопіях. Ідея прогресу, що інтерпретується таким чином, встановлює, як таке суспільство має виглядати згідно з поглядами того або іншого автора, його світоглядом. Таке розуміння ідеї прогресу було лише оптимістичною метафорою, що означає рух до чогось кращого або проекцію в майбутнє надій людей на кращий світ. І, не дивлячись на деяку ефемерність ідеї соціального прогресу, людство жило цією метафорою. Адже постійний аналіз, пошук нових, ефективніших шляхів соціального прогресу стає просто очевидною передумовою виживання, руху вперед, подолання труднощів, процвітання, збереження земних ресурсів, уникнення смертоносних конфліктів, власне виживання на нашій планеті. У цих умовах проблема соціального прогресу хвилювала, хвилює і постійно хвилюватиме кращі уми людства.

Актуальність дослідження проблеми соціального прогресу обумовлена наступними обставинами.

По-перше, особливою важливістю даної проблеми в житті сучасного суспільства. Людство, здійснюючи чергові кроки шляхом соціального прогресу, вимушене котрого разу визначатися з можливою парадигмою свого майбутнього, виробляти стратегію розвитку, яка б враховувала як найближчі, так і довгострокові результати можливих перетворень у буттєвій сфері.

По-друге, необхідністю чіткого розуміння критеріїв соціального прогресу, місця людини в сучасних цивілізаційних перетвореннях, діалектики взаємозв'язку “людина – техніка – природа” в нових реаліях ХХІ століття.

По-третє, об'єктивними потребами дослідження китайської моделі соціального прогресу, оскільки саме Китай в кінці ХХ – на початку ХХІ століття продемонстрував світу достатньо ефективну модель модернізації суспільства, включення у світове господарське життя, що забезпечило постійне підвищення життєвого рівня китайського народу.

По-четверте, практичною потребою з'ясування особливостей трансформації сучасного китайського суспільства, пов’язаною з подібністю вихідних позицій Китаю й України. Тому досвід соціально-економічних, політичних і духовних перетворень КНР може бути корисний Україні при проведенні курсу реформ, спрямованого на забезпечення всебічного включення країни у світову економічну систему, проведення соціально-політичних перетворень на державному і регіональному рівнях.

Все це свідчить, що осмислення проблеми соціального прогресу дуже важливе для всього людства – вона достатньо гостра, актуальна, складна, багатопланова і комплексна. Важливо розглянути як методологічні і світоглядні соціально-філософські підстави дослідження соціального прогресу, так і проаналізувати сучасну соціальну практику китайського суспільства.

Таким чином, проблема соціального прогресу сьогодні продовжує залишатися в центрі уваги соціальної філософії, дозволяє озброїти громадян України знаннями про суть і перспективи розвитку нового інформаційного суспільства, у напрямі якого рухається сучасна цивілізація. Без активізації різнобічних досліджень у сфері аналізу і протидії новим загрозам, які породжуються сучасною цивілізацією, визначення магістральних напрямів соціального розвитку, Україна може виявитися не готовою відповідним чином відповісти на виклики епохи.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Проблеми, що розв’язуються автором в дослідженні, пов'язані із завданнями науково-дослідної роботи “Гуманітарізация”, яка проводиться за завданням Міністерства оборони України кафедрою філософії Харківського університету Повітряних Сил, одержані результати знайшли відображення в заключному звіті даної науково-дослідної роботи.

Стан наукової розробки проблеми. Вивчення наукової літератури показало, що проблема соціального прогресу в контексті китайської філософської думки постійно знаходилася і знаходиться в центрі уваги як китайських, так і закордонних філософів, соціологів, політологів, психологів. З тематики і змісту всю літературу, в якій тією чи іншою мірою висвітлюються ті або інші аспекти даної проблеми, можна умовно класифікувати за такими групами.

Першу групу складають роботи класиків китайської філософської думки (Конфуцій, Лао-цзи, Мо-цзи, Мен-цзи, Хань Фей, Ван Чун, Фань Чжень, Хань Юй, Лу Цзююань, Кан Ювей та ін.), присвячені переважно методологічним проблемам вивчення соціального прогресу.

Другу групу складають публікації провідних теоретиків і практиків Китаю ХХ століття з проблеми пошуку шляхів соціальної модернізації (Ван Лолінь, Ден Сяопін, Лу Шенлян, Мао Цзедун, Пей Чжанхун, Сунь Ятсен, Ця Цинзін та ін.).

Третю групу складають дослідження українських і зарубіжних філософів, політологів, соціологів (Д. Барач, А.Д. Барнет, З. Белоусов, Т. Бернстайн, З. Бжезінській, Л. Васильев, М. Вільбург, В. Гельбрас, А. Джордан, О. Дзьобань, М. Зелік, Дж. Калгрен, М. Коен, Н. Ларді, Дж. Любрей, Т.  Патрік, У. Пейі, Т. Пемпель, Л. Переломов, Р. Скалапіно, М. Титаренко та ін.), в яких здійснюється аналіз китайських підходів до розуміння соціального прогресу.

Високо оцінюючи внесок сучасних китайських і зарубіжних дослідників в осмислення проблем суспільного прогресу, слід зазначити, що на сьогоднішній день комплексного дослідження ідеї соціального прогресу в китайській філософії проведено не було; не здійснювався й аналіз її трансформації в умовах переходу до побудови інформаційного суспільства, не дивлячись на те, що Китай досяг істотних успіхів на шляху своєї модернізації. Залишається відкритим і питання про сучасні трактування соціального прогресу в умовах глобалізації і появи якісно нових глобальних проблем, загрозливих існуванню всього людства. Таким чином, відчувається гостра необхідність досліджувати китайські підходи до осмислення соціального прогресу, для того, щоб виробити науково обґрунтовану програму діяльності української держави на шляху соціального прогресу.

Об'єктом дослідження є феномен соціального прогресу.

Предмет дослідження – соціально-філософська рефлексія соціального прогресу в контексті китайської філософії.

Мета і завдання дослідження. Основна мета дослідження – на основі комплексного аналізу ідей і підходів до соціального прогресу в китайській філософії і виявлення особливостей їх трансформації в умовах сучасного китайського суспільства запропонувати найприйнятнішу модель соціального прогресу для майбутнього. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких дослідницьких завдань:

n

n

n

n

n

Теоретична і методологічна основа дослідження. Визначаючи методологічну основу роботи, дисертант виходив з необхідності комплексного підходу до визначення методів дослідження такого складного феномена, як соціальний прогрес. Це дозволило в дослідженні спиратися на філософські, загальнонаукові та спеціальні методи, що забезпечило єдність філософського, соціологічного і політологічного аналізу концепцій і реалій соціального прогресу в Китаї.

Теоретичну основу дослідження і вирішення поставлених проблем складають роботи китайських (Ван Лолінь, Ден Сяопін, Ли Чжанфу, Лу Шенлян, Пей Чжанхун, Ця Цинзін, Юй Уцзінь та ін.) і зарубіжних дослідників (А.Д. Барнет, С. Белоусов, Т. Бернстайн, З. Бжезінській, Л. Васильєв, М. Вільбург, В. Гельбрас, М. Коен, Н. Ларді, Дж. Любрей, Т. Патрік, У. Пейі, Т. Пемпель, Л. Переломов, Р. Скалапіно, М. Титаренко та ін.), які аналізували проблеми соціального прогресу в історії розвитку китайської цивілізації. Велика увага надана сучасній соціально-філософській, політологічній, соціологічній, економічній літературі, в якій досліджуються сучасні аспекти соціального прогресу, аналізуються його можливі парадигми в новому тисячолітті.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що в дисертації концептуалізовані китайські парадигми соціального прогресу, виявлено особливість трансформації соціально-філософських поглядів на соціальний прогрес в умовах наростання процесів глобалізації і вступу людства в інформаційну еру, яка детермінує критерії соціального розвитку і визначає шляхи досягнення проголошених ідеалів.

У рамках роботи висунуто низку положень, які конкретизують наукову новизну:

- вперше в українській соціальній філософії на основі систематизації концепцій китайської філософської думки щодо соціального прогресу виділені підходи до проблеми рушійних сил соціального прогресу, форми соціального прогресу, а також образу дій соціальної системи, в результаті якого відбувається прогрес;

- показано, що основними параметрами традиційної китайської системи мислення, поглядів, поведінки, сприйняття і психології, на які спирається ідея соціального прогресу, є: конкретність філософських ідей і рекомендацій; практицизм думки і асоціативність мислення в поєднанні з виразним акцентом на соціо-етичні зобов'язання індивіда; принцип холізму; принцип систематизації і класифікаційні схеми мислення; принцип дедуктивно-дидактичного ланцюга міркувань;

- розкрито сутність, характер і особливості соціальної модернізації Китаю в останній чверті ХХ – на початку ХХІ століття;

- запропоновано “екологічну парадигму соціального розвитку” на основі китайської філософської традиції, яка виступає як приписуюча система цінностей і відповідних норм і зразків поведінки: природна включеність людини в екосистему планети; детермінація діяльності людини та суспільства не тільки особливостями розвитку та функціонування соціокультурних систем, але й природними процесами й явищами; певні біофізикохимічні обмеження людської діяльності; обов’язковість об'єктивних природних законів як для людини, так і для її соціуму;

- виділені основні якості особи як суб'єкта нової парадигми соціального прогресу: цілісність світогляду, синкретичність свідомості й мислення, свобода думки і творчості, прагнення до самореалізації і активність особи, осмислена і гостра потреба жити в єдності і гармонії з навколишнім середовищем;

- обґрунтовані принципи соціоприродної етики, які мають бути покладені в основу нової парадигми соціального розвитку, моделей виховання й освіти сучасної людини на ідеях цілісного світосприймання, що враховують китайську філософську традицію.

Теоретична і практична значущість дослідження полягає в тому, що теоретичний аналіз китайських соціально-філософських парадигм соціального прогресу дозволяє з’ясувати особливості вибору шляхів модернізації суспільства; пролонгувати можливий характер позитивних і негативних наслідків вибраної моделі соціального розвитку; внести корективи в програми реформування українського соціуму в усіх сферах буття. Положення й висновки дисертації можуть послужити певною теоретичною базою при виробленні стратегії і тактики реформування українського суспільства в контексті світових змін, розробці та проведенні реформ в різних секторах економіки, політичній і соціальній сферах і при проведенні адміністративної реформи; можуть бути використані в науково-дослідній, навчально-педагогічній і практичній діяльності наукових кадрів. Певна частина теоретичного матеріалу дисертації може знайти застосування в процесі викладання філософських і соціально-політичних дисциплін у вищих навчальних закладах при вивченні проблем трансформації сучасного суспільства, визначенні шляхів соціального прогресу.

Апробація роботи. Основні теоретичні положення, практичні висновки і рекомендації обговорювалися на наукових семінарах і засіданнях кафедр філософії Харківського військового університету і Харківського університету Повітряних Сил, кафедрі східних мов Інституту сходознавства і міжнародних відносин “Харківський колегіум”; апробовані на I-IV наукових конференціях молодих учених Харківського військового університету (2002-2004 рр.), XIV Харківських політологічних читаннях (2003 р., Національна юридична академія України імені Я. Мудрого), I науково-технічній конференції Харківського університету Повітряних Сил (16-17 лютого 2005 р.).

Публікації. Результати дослідження викладено у 9 авторських публікаціях, 5 з яких опубліковано в наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Логіка розв’язання завдань дослідження визначає його структуру і назву розділів. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 213 сторінок, з них 201 сторінка основного тексту. Список використаної літератури містить 170 джерел, з яких 34 – китайською мовою. В основному тесті дисертації є три таблиці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, ступінь її наукової розробки; сформульовано мету, завдання, предмет, об’єкт дослідження, а також визначено наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, ступінь їхньої апробації; наведено дані про публікації і структуру роботи.

У першому розділі „Теоретико-методологічні основи дослідження суспільного прогресу в соціальній філософії Китаю” розглянуто соціально-філософські підходи до проблеми суспільного прогресу (рушійних сил, форми та образу дій соціальної системи, яка прогресує).

У першому підрозділі “Зародження концепцій соціального прогресу у стародавньокитайській філософії” обґрунтовано, що проблема соціального прогресу постійно знаходилася в центрі уваги китайської філософії, впродовж її тисячолітньої історії склалися різні підходи до трактування рушійних сил, форми прогресу і образу дії прогресуючої соціальної системи.

Вже з часів Стародавнього Китаю починають складатися перші соціально-філософські концепції соціального прогресу. Конфуцій, створюючи своє вчення про соціальний прогрес, привернув традиційне вірування в божественну силу Неба, яке виступає як направляюча сила, від якої залежить доля всіх жителів Піднебесної – від простого общинника до правителя. Обґрунтовується, що два моменти важливі для розуміння концепції соціального розвитку Конфуція: перший – спрямованість на досягнення кращого матеріального життя китайського суспільства і другий – моральне вдосконалення особи. Соціальний прогрес, за Конфуцієм, неможливий без культу письменності, знань, який повинен домінувати в суспільстві. Показано, що конфуціанська модель соціального прогресу спирається на такі поняття, як чеснота, золота середина і людинолюбство, що складають в цілому правильний шлях (дао), якому повинен слідувати кожен, хто бажає жити у згоді з самим собою, з іншими людьми і з самим всесвітом. На основі соціально-філософського дискурсу, обґрунтовується оригінальність трактування соціального прогресу даосизмом (Лао-цзи, Бо І, Шу Ци, Ян Чжу та ін.) – задовольнятися елементарним прожитковим мінімумом і прагнути до первісної простоти вдач. Розкриті нові моменти в розумінні соціального прогресу, які вніс Мо-цзи (“загальна любов” (цзяньай), “заперечення нападів” (фейгун), “шанування єдності” (шантун), “шанування мудрості” (шан сянь), “економію у витратах” (цзеюн), “економію при похованнях” (цзецзан), “заперечення музики і звеселянь” (фейюе), “заперечення волі Неба” (феймін), “бажання Неба” (тяньчжі) і “духобачення” (мінгуй)). Доведено, що в основу концепції соціального прогресу легістів (Гуань Чжун, Цзи Чань Чи, Куй, У Ци, Шень Бухай, Шан Ян та ін.) покладена ідея забезпечення інтересів і потужності держави.

На основі соціально-філософського дискурсу вчень мислителів Стародавнього Китаю встановлена їх головна відмінність щодо проблеми соціального прогресу: вона полягає у тому, що прогрес трактується або як автоматичний процес, що сам розгортається, або як поняття, що виражає людську діяльність, активність. У першому випадку рушійні сили виносяться за рамки людських можливостей, в другому вони безпосередньо зв'язуються з діяльністю людей. Перша версія проголошує необхідність прогресу, друга обґрунтовує його обмеженість, оскільки він може відбуватися (але може і не відбуватися) залежно від дій, що робляться людьми. За першою версією прогрес трапляється, по другій – досягається. Перша версія заохочує пасивне, адаптивне відношення (“недіяння”), друга вимагає активної, творчої, конструктивної участі.

У другому підрозділі “Розвиток концепцій соціального прогресу в китайській філософії від періоду Хань до династії Цин” обґрунтовано, що розвиток основних філософських концепцій соціального прогресу, базові конструкти яких були розроблені, перш за все, конфуціанством, даосизмом і легизмом, продовжувалося протягом всієї історії Китаю. У вдосконалення цих концепцій певний внесок зробили філософи Ван Чун, Лю Цзун'юань, Чжу Сі, Чень Лян, Ван Фучжі, Кан Ювей та ін. Автор всебічно розкриває сутність основних базових моментів їх поглядів про соціальний прогрес. Показується, що Ван Чун вважав, що основна причина підйому або занепаду суспільства, спокою або безладів полягає в природних “сільськогосподарських сезонах року”, безпосередня причина пов'язана з умовами матеріального життя людей, а не з діяльністю мудрих, правлячих на основі одержаного від неба мандата. Доводиться, що Ван Чун розглядає політичний стан суспільства, його моральне обличчя і економічний стан як єдине ціле й вважає, що матеріальні умови життя визначають духовність особистості й політичний стан суспільства. Доведено, що Лю Цзун'юань розглядав людське суспільство як таке, що знаходиться в процесі природного стихійного розвитку, і окрім цього вважав, що в цьому процесі присутня властива йому об'єктивно-неминуча тенденція, яка не може бути змінена нічиєю суб'єктивною волею і виступав проти поглядів, в яких стверджувалось, що історія людства визначається волею наймудріших. Дисертант розкриває своєрідність підходів до соціального прогресу в період династій Сун і Мін філософів Чжу Сі і Чень Ляна. Обґрунтовано, що погляди Чжун Сі на соціальний прогрес безпосередньо пов'язані з перенесенням його трансцендентного вчення про природу людини і аскетичних поглядів на мораль, на історію суспільства. Чень Лян своє вчення про соціальний прогрес будував на вченні Хань Фея про природну природу людини. Чень Лян вважав, що прагнення людей до забезпеченого матеріального життя є природним для людини, проти якої не можна заперечувати. Автором доведено, що в кінці династії Мін філософ Ван Фучжі переносить погляди на природу, висловлені в тезах “вищий принцип в частках” і “зміни відбуваються щодня”, на історію суспільства і формує їх в тезі “вищий принцип і напрям сполучені в одному”. Він довів, що еволюційний розвиток історії неминучий і закономірний, тим самим спростував вчення про регресивний розвиток історії.

Доведено, що від періоду Хань до династії Цин китайські філософи продовжували розвивати теоретико-методологічні основи соціального прогресу, що базуються на традиційних китайських підходах, які були закладені ще в період Чуньцю – Чжаньго. Філософи продовжували осмислювати форму, або вигляд, який приймає соціальний прогрес. Більшість з них розглядала його як поступовий, висхідний процес, який крок за кроком, рівномірно просуває суспільство до кращого (Кан Ювей). Продовжувалося осмислення онтологічної основи прогресу, суті каузальної сили, що народжує прогрес. Автором синтезовані різні варіанти відповідей, що склалися в цей історичний період. Доктрина “провіденциалізму”, якої дотримувалися неоконфуціанці і послідовники даосизму, поміщають рушійну силу прогресу в надприродну область, бачать в ньому прояв волі Неба, Дао. Доктрина “героїзму”, типова для послідовників легизму (Чень Лян), знаходить агента діяльності виключно серед великих людей – монархів, законодавців, полководців, управлінців тощо. В даному випадку рушійна сила прогресу бачиться в земній сфері, але вона все ще позасоціальна, тому що залежить від особистих (більш менш випадкових) властивостей індивідів. Доктрина “органіцизму” бачить першопричину прогресу у властивості соціального організму зростати, еволюціонувати, розвиватися (Ван Чун, Лю Цзун'юань). Джерела прогресу соціальні, але, як не парадоксально, позаособистістні. У картині всесвіту люди дотепер відсутні. Компенсаторні, автоматичні, саморегульовані механізми царюють незалежно від людських зусиль. Якщо люди і з'являються, то тільки як добре керовані маріонетки, бездумні виконавці, носії заздалегідь визначених вердиктів історії, втілених в продуктивних силах, технологічних, демографічних тенденціях.

У третьому підрозділі “Теоретико-методологічні особливості концепцій соціального прогресу в китайській філософії ХХ століття” обґрунтовується думка про те, що реалії ХХ століття зажадали від китайських учених і практиків якісно нового підходу до осмислення соціального прогресу. Показано, що найбільше смислове навантаження в новоявлених китайських теоріях прогресу несла концепція конкурентної боротьби родоначальника корозійної школи Лян Цичао. Доведено, що на початку ХХ століття великий вплив на соціально-філософську думку Китаю зробила теорія прогресу Сунь Ятсена, який висунув три критерії прогресу — рівність, солідарність, взаємодопомога. Всі ці критерії склали суньятсенівські вищі принципи, які він ще називав просто три народні принципи. Основна мета цих принципів, виступаючих як етичні нормативи, полягала в гуманній орієнтації людини і суспільства. З багатьох теорій, що розбурхували на початку ХХ століття розум патріотично набудованої інтелігенції Китаю, виділився марксизм (Чи Дачжао та ін.), який давав своє обґрунтування для затвердження нових соціокультурних перетворень, що настійно вимагалися китайською дійсністю.

Автором піддана всебічному критичному аналізу концепція соціального прогресу Чан Кайши. Показано, що величезний вплив на становлення і розвиток теорії і практики суспільного розвитку Китаю в ХХ столітті зробили переконання Мао Цзедуна. Обґрунтовано, що в основі його концепції соціального прогресу лежать два взаємопов'язані положення: 1) насильство є рушійною силою всіх без винятку соціальних процесів, універсальним засобом розв’язання всіх без винятку соціально-економічних проблем будівництва нового суспільства; 2) суб'єктивний чинник у всіх випадках виконує головну роль в історичному процесі, він може змінити, перетворити об'єктивні закони історії. Автором доведено, що надалі теоретична концепція соціального прогресу Мао Цзедуна була переосмислена китайським суспільством і його керівною і направляючою силою – Комуністичною партією Китаю. Суб'єктивізм і волюнтаризм його окремих положень був подоланий в подальшій практичній діяльності Китайської Народної Республіки. Багато в чому це було зроблено завдяки внеску в концепцію соціального прогресу видатного діяча сучасного Китаю – Ден Сяопіна. Вихідною позицією його були “незалежність, самостійність і опора на власні сили” при реалізації практичної моделі соціального прогресу Китаю. Ден Сяопін, як і наступні керівники КНР, як ідеал майбутнього суспільства бачили комунізм, який базується на високому рівні розвитку продуктивних сил. Соціалізм – перша фаза комунізму, він охоплює досить великий історичний період. Щонайпершою задачею соціалізму є розвиток продуктивних сил, поступове поліпшення матеріального і культурного життя народу. Реалізація моделі побудови соціалізму з китайською специфікою припускала опору на “чотири принципи”: “відстоювати соціалістичний шлях, відстоювати демократичну диктатуру народу, відстоювати керівництво компартії, відстоювати марксизм-ленінізм, ідеї Мао Цзедуна”. Обґрунтовано, що успішна реалізація концепції “чотирьох модернізацій” (промисловості, сільського господарства, військової сфери, науки і техніки) дозволяє сьогодні Китаю упевнено дивитися в майбутнє. Багато в чому це результат правильно вибраного соціального ідеалу і успішної реалізації на практиці концепції соціального прогресу.

Другий розділ “Буттєва укоріненість соціального прогресу в сучасному китайському суспільстві” присвячений всебічному аналізу соціального прогресу сучасного Китаю через призму людського, соціально-політичного, духовного та економічного вимірювань; розкриттю нової парадигми соціального прогресу.

У першому підрозділі “Людський вимір прогресу: особливості китайської системи мислення, поведінки і психології” обґрунтовано, що образ людини в Китаї традиційно осмислювався в категоріях спадкоємності й гомології між людиною і космосом. Соціально-філософський дискурс буттєвої укоріненості соціального прогресу в сучасному китайському суспільстві дозволив автору зробити висновок, що ядром традиційної китайської цивілізації є “духовна робота”, діяльність „мудрого, що не діє”, в якій сходяться свідомість і дія. Така “досвідчена практика”, заснована на духовній інтеграції і бездоганній довірі до життя, і була джерелом всіх відкриттів, всіх великих досягнень китайського генія. В глибині китайської традиції прихований анонімний Майстер, що прозріває в бездонному спокої своєї душі закон духовної метаморфози буття. І світ цієї традиції завжди несе на собі печатку присутності людського серця, - цього живого, але пустотного осереддя всіх перспектив споглядання, одночасно тіла і особи. От чому китайська культура не виділила з себе абстрактної наукової думки або доктрини, а швидше викувала з себе особливий культурний тип, який заданий не стільки пізнанню, скільки майже несвідомому засвоєнню в самому способі сприйняття, відчуття, мислення. Виділені особливості традиційної китайської системи мислення, поглядів, поведінки, сприйняття й психології (конкретність філософських ідей і рекомендацій; практицизм думки й асоціативність мислення в поєднанні з виразним акцентом на соціо-етичні зобов'язання індивіда; принцип холізму; принцип систематизації і класифікаційні схеми мислення; принцип дедуктивно-дидактичного ланцюга міркувань).

У другому підрозділі “Економічний вимір соціального прогресу Китаю” стверджується, що успіхи на шляху соціального прогресу Китаю в останній чверті ХХ – на початку ХХІ століття базуються на вдало обраній і реалізованій економічній моделі модернізації. Автор довів, що історія розробки моделі економічних реформ в ім'я соціального прогресу в Китаї свідчить про те, що в основу перетворення економіки був покладений принцип поступовості. Сильні сторони моделі — орієнтація на стратегічні, довгострокові цілі, досить повний облік об'єктивних умов країни, забезпечення високих темпів зростання виробництва, здатність чергувати фази швидкого росту і наступного “врегулювання”. Обґрунтовано, що в сучасній економічній моделі, реалізованій на практиці, чітко простежується ринкова основа. Автор доводить, що спрямованість перетворюючої моделі економічного виміру Китаю можна охарактеризувати такими основними ознаками: розвиток різних форм економіки і методів господарювання при ведучій ролі загальнонародної власності; перехід до багаторівневого (держава — підприємства — трудящі) структурі прийняття економічних рішень з метою активізації діяльності підприємств; перетворення колишньої системи економічного регулювання, заснованої на директивному плануванні й адміністративних методах впливу на економіку, у систему, в якій при збереженні визначальної ролі плану застосовуються в основному економічні важелі, такі, як ціни, а також використовується механізм ринку; перетворення колишньої системи розподілу з “великого казана”, у якій перевага віддавалася інтересам держави, а інтереси колективу й особистості ігнорувалися, у систему, що враховує інтереси всіх трьох сторін — держави, колективу й особистості, а також забезпечує зв'язок рівня доходів з економічної ефективністю; перехід від колишньої організаційної структури економіки, у якій переважали вертикальні зв'язки, до системи організації економіки з поділом адміністративних і господарських функцій і відповідальності, у якій горизонтальні зв'язки стають головними, формується мережа з вертикальних і горизонтальних зв'язків, а міста — економічні центри — будуть виступати в якості “стрижня”, нової організаційної структури.

У третьому підрозділі “Соціально-політичний та духовний виміри соціального прогресу в Китаї” дисертант доводить, що данні виміри суспільного прогресу є найважливішими для китайського суспільства, що трансформується. Бо мета будь-яких реформ – підвищення добробуту народу, розширення прав і свобод особи, прорив у сфері освіти, охорона здоров'я, культури. Показано, що сьогодні в Китаї три найважливіші проблеми визначають найближчі і довгострокові перспективи соціального розвитку, і можливість їх успішного розв’язання залежить від реформ, що проводяться. Їх суть сформульована таким чином: збереження досягнутого і забезпечення подальшого зростання рівня життя; введення сучасної загальної обов'язкової середньої освіти, створення ефективної системи професійної підготовки; формування нової системи соціального захисту трудящих міста і села. Доводиться, що здійснювані в КНР реформи покликані поліпшити життя народу. Дисертант обґрунтовує, що серед багатьох проблем, які стоять на шляху розвитку, особливе місце займає перетворення суспільних відносин, проведення політичної реформи.

Обґрунтовано, що задумана політична реформа націлена в першу чергу на зміцнення економічної потужності й посилення економічного позиціонування КНР на світовій арені. Показано, що реформа йде у таких напрямах: демократизація внутріпартійного життя, розвиток внутріпартійної демократії; реформа конституції на підтримку плюралізму форм власності; зміцнення влади закону і створення для всіх “справедливих” умов старту в економіці; реформа держапарату, припускаюча скорочення його функцій і оптимізацію структури; розвиток системи самоврядування на селі.

Доведено, що добро, істина, любов, повага до старих, вірність традиціям та бажання новацій, свобода, творчість і краса покладені в основу духовного виміру соціального прогресу в Китаї. Поняття „добро” визначається як основна моральна цінність, що розкриває ступінь духовно-етичного розвитку суспільства і виявляється в формуванні прагнення всіх його членів до абсолютного блага. Добро виступає як абсолютна духовно-особистісна онтологічна універсалія, що забезпечує вищий ступінь людяності в людині. Обґрунтовано, що виховання духовності особистості є приоритетним напрямом розвитку китайської нації на сучасному етапі, який потребує розвитку якостей толерантності, творчої активності, гнучкості і варіативності мислення, що характеризується діалогічністю, спрямованою на цілісність і духовну взаємодію між „Я” і „Ти”.

У четвертому підрозділі “Майбутнє китайської цивілізації в ХХI столітті” обґрунтовується, що модернізація Китаю не означає розчинення китайського культурного типу в якійсь безликій світовій цивілізації. Доведено, що китайський ідеал духовно-етичної досконалості стає все більш важливим і значущим в “століття інформатики”, коли доля людства вже напряму залежить від здатності людини жити в злагоді одна з одною. Показано, що майбутнє китайської цивілізації в ХХI столітті пов'язане з її нинішньою внутрішньою політикою, стратегічними завданнями країни з реалізації на практиці ідеї соціального прогресу.

Дисертант доводить, що використовування традиційних парадигм соціального прогресу, заснованих на людській винятковості і що носять яскраво виражений антропоцентристський характер, привело до того, що в ХХ ст. відчуження людини й цивілізації від природи досягло апогею. Сповіданні сучасною цивілізацією парадигми соціального прогресу, дійовими особами якого є суб'єкти таких масштабів, як держави, групи держав, інші крупні територіальні співтовариства тощо, приводять до зіткнення не тільки між ними, але і з природою. Саме тому перед суспільством, як на глобальному, так і локальному рівнях виникає проблема модернізації і оптимізації виробничої діяльності і свідомості людей у напрямі їх екологизації. Цим визначається введення соціально-екологічного підходу до вивчення і моделювання антропогенної діяльності, що дозволяє розглядати людину або соціальну систему, інтереси якої вона представляє, не ізольовано від навколишнього природного середовища, а у взаємозв'язку з нею. Тому майбутнє соціального прогресу в сучасній соціальній філософії Китаю автору бачиться в переході від “парадигми людської винятковості” до “нової екологічної парадигми”. “Парадигма людської винятковості” трактується як прагнення людини до її звільнення від підпорядкування об'єктивним природним законам, що описується такими засновками: по-перше, людина відрізняється від решти тварин не тільки біогенетичними характеристиками, а, головним чином, культурними досягненнями, виробленими в ході соціального розвитку людини й суспільства. Люди домінують над всім живим світом Землі. По-друге, основними детермінантами антропогенної діяльності є соціокультурні і техніко-технологічні чинники, виходячи з яких люди вибирають для себе цілі і роблять все необхідне для їх досягнення. По-третє, природне середовище існує безвідносно до людської діяльності, специфіка якої визначається в контексті соціального та культурного оточення. І, по-четверте, світ нескінченний і надає людям необмежені можливості, значить, всі соціальні проблеми людства принципово вирішувані, а, отже, технічний і соціальний прогрес може продовжуватися нескінченно довго. Доведено, що на зміну даної парадигми соціального прогресу повинна прийти “нова екологічна парадигма”, яка виступає швидше як приписуюча система цінностей і відповідних норм і зразків поведінки. Проаналізовані її основні положення. Виділені основні якості особистості як суб'єкта нової парадигми соціального прогресу в сучасній китайській соціальній філософії. Запропоновані принципи соціоприродної етики, які можуть бути покладені в основу нової парадигми соціального розвитку, моделей виховання й формування сучасної людини на ідеях цілісного світосприймання.

ВИСНОВКИ

У висновках наведені підсумки дослідження, зроблені теоретичні узагальнення, намічені перспективи вирішення окремих аспектів розглянутої проблеми. Основні результати дослідження конкретизуються в таких положеннях:

1. У Китаї, протягом його тисячолітньої історії сформувалися концепції соціального прогресу, які різним чином визначали його механізм: по-перше, виділяли рушійні сили, тобто те, що підштовхує соціальний розвиток в прогресивному напрямі; що є причинним, активізуючим чинником; по-друге, позначали форму або вигляд, який приймає прогрес, тобто те, яка траєкторія прогресу, по якій він рухається; і, по-третє, аналізували образ дій соціальної системи, яка прогресує. Виділяються три підходи до проблеми рушійних сил соціального прогресу. Деякі філософи (Конфуцій, даосисти) рушійну силу прогресу виводили в надприродну область. Вони вірили, що прогресивний напрям соціального або історичного процесу охороняє “Небо”, Дао. Така сакралізація агента дії, що вела до віри в прогрес, заданий зверху, у те, що це дар “Небо”, Дао, робила подяку єдино прийнятною формою людської реакції. Інший підхід (Хань Фей, Ван Чун, Лю Цзун'юань) шукає рушійні сили в природній області. Відповідальність за прогресивний курс соціальних процесів була покладена на тенденції і потенціали, успадковані суспільством. Секуляризація агента дії сприяла тому, що прогрес став розглядатися як процес природного і неминучого розкриття потенціалів. При такому розумінні єдино прийнятною формою людської реакції є адаптація, пристосування. Нарешті, третій підхід (Мо Ді, Ван Фучжі, Мао Цзедун) вирішальну роль відводить людині, його “зусиллям” як виробнику, суб'єкту, “конструктору” прогресу. Відповідно і прогрес кваліфікується як те, що повинне бути досягнуте, сконструйоване, введене і, отже, що вимагає творчих зусиль, боротьби, пошуку, інакше кажучи, активної людської дії. Аналіз уявлень про прогрес за його рушійними силами у філософії дозволяє встановити їх головну відмінність: вона полягає у тому, що прогрес трактується або як автоматичний процес, що саморозгортається (Хань Фей, Ван Чун, Лю Цзун'юань ), або як поняття людської діяльності, активності (Мо Ді, Ван Фучжі, Мао Цзедун). У першому випадку рушійні сили виносяться за рамки людських можливостей, в другому вони напряму пов'язуються з діяльністю людей. Перша версія проголошує необхідність прогресу, друга обґрунтовує його обмеженість, оскільки він може відбуватися (але може і не відбуватися) залежно від дій, що робляться людьми. За першою версією прогрес трапляється, по другій – досягається. Перша версія заохочує пасивне, адаптивне відношення (“недіяння”), друга вимагає активної, творчої, конструктивної участі. Форма, або вигляд, якого набуває прогрес, також сприймався по-різному в китайській філософії. Одні філософи (Ван Чун, Ван Фучжі, Кан Ювей) розглядають його як поступовий, висхідний процес, який крок за кроком, рівномірно просуває суспільство до кращого. Згідно іншій точці зору (Чи Дачжао, Мао Цзедун), прогрес є переривистим, дискретним процесом; в ході цього процесу після кількісного накопичення змін наступають періоди несподіваного прискорення змін, що приводять до якісного зрушення (скачку) – на вищий рівень. Це революційний образ прогресу. У тривалі періоди між революціями прогрес проявляє себе в повільнішій, кумулятивній, чисто кількісній формі (Ден Сяопін). При розгляді образу дії соціальної системи, в результаті якого відбувається прогрес, в китайській філософії виявляються два підходи. Перший образ виражає “мирне”, гармонійне розгортання потенціалу прогресу (Ван Чун, Ван Фучжі, Кан Ювей) обов'язково пов'язане з духовним вдосконаленням особи (конфуціанство). Інший фокусується на внутрішніх напругах, суперечностях і конфліктах, розв’язання яких рухає систему в прогресивному напрямі (концепція конкурентної боротьби у Лян Цичао, ідея класової боротьби як центральної рушійної сили історичного прогресу у Мао Дзедуна).

2. Для традиційно-китайської системи філософського мислення у всіх її модифікаціях (від конфуціанства і легизму до даосизму і китайського буддизму) не індивідуально-особисте сприйняття й усвідомлення проблеми буття та місце в ньому “его”, а соціальна значуща і детермінована зовнішніми силами (Небо, Дао тощо) поведінка людей, тобто соціальна етика й політика мали першорядне і виняткове значення. Рішення саме пов'язаних у сім цим проблем було основним питанням, основною задачею китайської філософії. У цьому і полягає основа всієї специфіки традиційно-китайської системи мислення. Основними параметрами традиційної китайської системи мислення, поглядів, поведінки, сприйняття і психології, на які, власне, і спиралася ідея соціального прогресу, що реалізувалася найявніше в кінці ХХ століття, є: конкретність філософських ідей і рекомендацій; практицизм думки і асоціативність мислення в поєднанні з виразним акцентом на соціо-етичні зобов'язання індивіда; принцип холізму; принцип систематизації і класифікаційні схеми мислення; принцип дедуктивно-дидактичного ланцюга міркувань.

3. Багатофакторний аналіз соціального прогресу в Китаї включає аналіз змін, які відбулися в економічному, політичному, соціальному і духовному житті китайського суспільства в кінці ХХ – на початку ХХI століття. Успіх китайської цивілізації багато в чому обумовлений єдністю традиційного та інноваційного в діяльності і мисленні китайців, їх бажанням змінити себе і світ в кращий бік, але в той же час, зберігши вірність історичному минулому своєї країни, її культурі і традиціям. Історія розробки моделі економічних реформ в ім'я соціального прогресу в Китаї свідчить про те, що в основу перетворення економіки був покладений принцип поступовості. Сильні сторони моделі — орієнтація на стратегічні, довготривалі цілі, достатньо повний облік об'єктивних умов країни, забезпечення високих темпів зростання виробництва, здатність чергувати фази швидкого зростання і подальшого “врегулювання”. Соціально-політичне вимірювання соціального прогресу є найважливішим для китайської держави, що трансформується. Сьогодні в Китаї три найважливіші проблеми визначають найближчі і довгострокові перспективи соціального розвитку, і можливість їх успішного розв’язання залежить від реформ, що проводяться. Їх суть можна сформулювати таким чином: збереження досягнутого і забезпечення подальшого зростання рівня життя; введення сучасної загальної обов'язкової середньої освіти, створення ефективної системи професійної підготовки; формування нової системи соціального захисту трудящих міста і села. Здійснювані в КНР реформи покликані поліпшити життя народу. Серед багатьох проблем, що стоять на шляху розвитку, особливе місце займає перетворення суспільних відносин, проведення політичної реформи. Задумана політична реформа націлена в першу чергу на зміцнення економічної потужності і посилення економічного позиціонування КНР на світовій