КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

Шипота Галина Євгенівна

УДК 168.522 + 379.8

ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРНО-ІНФОРМАЦІЙНИХ ПОТРЕБ

ПІДЛІТКІВ В УМОВАХ ДОЗВІЛЛЯ

13.00.06 – теорія, методика і організація

культурно-просвітньої діяльності

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Київському національному університеті культури і мистецтв. Міністерство культури і туризму України, м. Київ.

Науковий керівник:кандидат педагогічних наук, доцент

Бойко Людмила Павлівна,

Київський національний університет культури і мистецтв, професор кафедри гуманітарних дисциплін.

Офіційні опоненти:доктор педагогічних наук, професор

Брилін Борис Андрійович,

Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського, завідувач кафедри ансамблевого виконавства та естрадного мистецтва.

кандидат педагогічних наук, професор Загадарчук Галина Миколаївна,

Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”, кафедра соціальної роботи, дійсний член Міжнародної академії безпеки життєдіяльності.

Провідна установа:Державна академія керівних кадрів

культури і мистецтв, кафедра мистецтво-знавства та експертної діяльності,

Міністерство культури і туризму України.

Захист відбудеться “28”жовтня 2005 року о 15.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.807.01 у Київському національному університеті культури і мистецтв. (01601, м. Київ, вул. Щорса, 36, ауд.209).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського націо-нального університету культури і мистецтв. (01601, м. Київ, вул. Щорса, 36).

Автореферат розіслано “___”__________2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.В.Коваленко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. В сучасних умовах глобалізації, інформатизації, інтеграційних процесів у світовому співтоваристві відбувається зміна орієнтирів у визначенні громадських інтересів, потреб для забезпечення інтелектуального і духовного розвитку дітей і молоді. Визнання стратегічного значення збереження та розвитку національної культури в Україні актуалізує проблему формування культурно-інформаційних потреб підростаючого покоління, що відіграють значну роль у розвитку особистості, її духовно-національних і моральних цінностей.

Згідно з Державною національною програмою “Освіта” (Україна ХХІ ст.) одним із стратегічних завдань реформування освіти в Україні є забезпечення потреб особистості у творчій самореалізації, здобуття дітьми додаткових знань, умінь та навичок за інтересами, їх інтелектуальний і духовний розвиток.

В Законі України “Про концепцію державної політики в галузі культури на 2005-2007 роки” вказується на необхідність доступу громадян до культурних цінностей, участі у культурному житті; суспільну і культурну самореалізацію особистості. При цьому серед пріоритетних напрямів діяльності державної влади та органів місцевого самоврядування визначаються такі, як: реалізація комплексу освітніх, культурно-мистецьких програм і проектів для дітей та молоді; створення моделі культурного розвитку, здатної забезпечити само-відтворення та послідовний розвиток культури в Україні; формування цілісного інформаційно-культурного простору України.

Враховуючи особливості співробітництва України з Європейським Союзом, слід вказати й на “Першу програму Європейського Союзу щодо підтримки культури (2000-2004)”, прийняту в листопаді 1998 року. Головною метою діяльності Союзу в культурній сфері вона визначала: підтримку творчості, особливу допомогу юним талантам; покращання доступу до участі в культурному житті для широкого загалу, безпосереднє визнання культури як економічного фактора соціальної інтеграції та громадянства, підтвердження своєї ідентичності щодо “третьої сторони” тощо.

Аналіз наукових праць (Л.Божович, А.Здравомислов, М.Киященко, А.Маргуліс, Л.Рубіна, П.Рудик, В.Селіванова, О.Семашко та ін.) переконує, що проблема формування потреб особистості є багатоаспектною і зобов’язує до розгляду її на рівні взаємодії різних наук – філософії, соціології, культурології, педагогіки, психології та ін.

Поза увагою дослідників перебуває вивчення потреб підлітків в умовах дозвілля, не визначені конкретні шляхи і педагогічні засади формування культурно-інформаційних потреб особистості, в тому числі й підлітків, не розкриті можливості використання новітніх педагогічних технологій у створенні умов для розвитку цілеспрямованої орієнтації особистості на творчий пошук, в якому значна роль належить позанавчальним закладам освіти і закладам соціально-культурної сфери.

Відсутність комплексних наукових досліджень з даної проблеми й зумовила вибір теми дисертації “Формування культурно-інформаційних потреб підлітків в умовах дозвілля”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами.

Дисертаційна робота виконана в межах Державної комплексної програми Міністерства культури і туризму України “Концептуальні напрями діяльності органів виконавчої влади щодо розвитку культури” (Постанова Кабінету Міністрів України №657 від 26.02.97 р.), Державної програми “Культура. Просвітництво. Дозвілля”. Дана робота є складовою комплексної наукової теми кафедри прикладної культурології Київського національного університету культури і мистецтв “Інноваційні педагогічні і рекреаційні технології в галузі дозвілля” (Протокол №1 від 28 серпня 1999 р.). Тема дисертації затверджена на засіданні бюро Ради з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №6 від 26.09.2000 р.)

Об'єкт дослідження: культурно-інформаційні потреби підлітків.

Предмет дослідження: педагогічні засоби формування культурно-інформаційних потреб підлітків в умовах дозвілля.

Мета дослідження полягає в науково-теоретичному обґрунтуванні, розробці та експериментальній перевірці педагогічної моделі формування культурно-інформаційних потреб підлітків в умовах дозвілля.

Поставлена мета зумовила завдання дисертаційного дослідження:

· здійснити теоретичний аналіз наукових джерел з проблеми дослідження;

· уточнити сутність поняття “культурно-інформаційні потреби";

· вивчити стан і з’ясувати перспективи формування культурно-інформаційних потреб підлітків в умовах дозвілля;

· визначити критерії та виявити рівні сформованості культурно-інформаційних потреб підлітків;

· розробити і експериментально перевірити педагогічну модель формування культурно-інформаційних потреб підлітків в умовах дозвілля.

Методологічною основою дослідження є закономірності, принципи наукового пізнання, діалектичний підхід до розгляду проблеми, принцип особистісно-діяльнісного підходу у процесі спеціально організованої діяльності; цілісний розвиток особистості людини, формування її ставлення до навколишнього світу; теорія інформації, що розглядає спілкування з точки зору інформаційного обміну; семіотика, що вивчає специфічні засоби спілкування як особливі знакові системи і мови людської взаємодії; етнографія, що визначає етнокультурні домінанти культурно-інформаційного спілкування; культурологія, що простежує закономірні історичні зміни у культурі спілкування.

Теоретичною основою дослідження є вчення про потреби (Л.Божович, А.Здравомислов, М.Киященко, А.Маргуліс, Л.Рубіна, П.Рудик, В.Селиванова, О.Семашко,); про особливості розвитку підлітків, зміни їх самооцінки, морально-етичних ідеалів та інтересів (Л.Божович, Г.Костюк Д.Фельдштейн, та ін.); теорія провідної діяльності (Д.Ельконін, О.Леонтьєв, С.Рубінштейн,); структура загальної культури людства як багатомірний об'єкт (А.Арнольдов, С.Безклубенко, В.Давидович, Ю.Жданов, М.Каган, Е.Маркарян, В.Межуєв, В.Толстих); теорія дозвіллєвої діяльності (А.Воловик, Г.Загадарчук, А.Капська, В.Кірсанов, А.Соколов, М.По-плавський, Н.Цимбалюк); питання мотивації самоосвіти, спонукання до само-освітньої діяльності, вплив обраних методів навчання на формування прагнень до самоосвіти, залежність її від набуття вмінь самоосвітнього пізнання (А.Громцева, Г.Закірова, Л.Земскова, Л.Колеснік, А.Маркова, Б.Райський, М.Хрущова, М.Чулкова,); вплив спілкування з мистецтвом і художньою культурою на формування особистості (О.Бездверна, Б.Брилін, О.Гавеля, О.Дем’янчук, О.Олексюк, О.Руд-ницька, Д.Фадель); значення мистецтва як комунікації, засобу особливого худож-нього спілкування (І.Гердер, Б.Кроге, О.Потебня та інші); роль самоосвітнього читання як підґрунтя самонавчання (П.Борсуков, Н.Дружиніна, Е.Каргалова, А.Колпаков); формування читацьких інтересів (М.Бабаханова, Л.Беленькая, Л.Ледаєва, Т.Руцова, І.Тихомирова, М.Шеломенцева); активізація читацької діяльності підлітка (М.Васильєва, Е.Вершиніна, Н.Пивнюк, Р.Пшинічнікова); вільний час школяра-підлітка та читання (Л.Герасименко, В.Лукманова, Ф.Махов, Х.Хансен).

Методи дослідження. У дисертації застосовано комплекс методів теоретичного й емпіричного дослідження: системно-структурний метод, методи порівняння, зіставлення, аналізу та синтезу з метою уточнення сутності поняття „культурно-інформаційні потреби”, їх змісту та структури; анкетування, спостереження, тестування, вивчення досвіду роботи позанавчальних закладів з метою визначення сучасного рівня теоретичного дослідження проблеми формування культурно-інформаційних потреб та використання результатів наукових досліджень у практиці роботи позанавчальних закладів у сучасних умовах; констатувальний та формувальний експерименти, кількісний та якісний аналіз результатів дослідження для обґрунтування ефективності впровадженої технології формування культурно-інформаційних потреб підлітків в умовах дозвілля; методи математичної статистики для кількісного аналізу результатів експериментальної роботи; систематизація та узагальнення результатів наукового дослідження.

Організація дослідження.

Дослідження здійснювалося протягом 1994-2004 років і охоплювало 2418 підлітків 5-9 класів з різних регіонів України, 1035 батьків і 342 педагоги-організатори (констатувальний експеримент), а також 426 підлітків у формувальному експерименті (211 осіб – контрольні групи, 215 осіб – експериментальні групи).

Дослідження мало три етапи.

На першому (1994-1999) обґрунтовувались теоретичні засади досліджуваної проблеми, формувалась концепція дослідження, уточнювався понятійний апарат, розроблялась програма дослідно-експериментальної роботи.

На другому етапі (2000-2002) розроблялась та експериментально перевірялась педагогічна модель формування культурно-інформаційних потреб підлітків в умовах дозвілля.

На третьому етапі (2003-2004) здійснювались обробка, аналіз та узагальнення результатів педагогічного експерименту, формулювалися загальні висновки.

Наукова новизна дослідження полягає у педагогічно спрямованому уточненні поняття "культурно-інформаційні потреби підлітків"; в узагальненні вітчизняного досвіду формування культурно-інформаційних потреб підлітків в умовах дозвілля; у виявленні структурних компонентів, критеріїв та рівнів сформованості культурно-ін-формаційних потреб підлітків; в обґрунтуванні принципів та психолого-педагогічних умов формування готовності підлітків до культурно-інформаційної діяльності; в удосконаленні форм і методів дозвіллєвої діяльності, спрямованої на формування культурно-інформаційних потреб підлітків; в розробці та експериментальній перевірці педагогічної моделі формування культурно-інформаційних потреб підлітків в умовах дозвілля.

Практичне значення дослідження полягає у:

· впровадженні розробленої педагогічної моделі формування культурно-інформаційних потреб підлітків в умовах дозвілля в діяльності установ культури і середніх загальноосвітніх шкіл м. Києва, м. Суми, м. Ніжина (довідки №51 від 7.09.2002р., №107 від 10.09.2003р., №92 від 11.10.2003 р., №27 від 3.02.2004 р.);

· розробці цільової програми роботи позанавчальних закладів з формування культурно-інформаційних потреб підлітків.

Результати, здобуті в ході експериментального дослідження, апробовано у навчальному курсі “Організація і методика соціально-культурної діяльності клубів, бібліотек, музеїв” для студентів спеціальності “Організація і педагогіка культурно-дозвіллєвої діяльності”(акт впровадження №843 від 6.05.2003 р.) у Київському національному університеті культури і мистецтв.

Апробація дисертаційного дослідження .

Основні положення роботи викладені в доповідях та виступах на: міжнародній науково-практичній конференції “Культурна політика в Україні у контексті світових трансформаційних процесів” (Київ, 2000); науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Київського національного університету культури і мистецтв (Київ, 1997, 2002, 2004, 2005); всеукраїнській науково-практичній конференції “Соціально-педагогічне забезпечення гуманітарної освіти спеціаліста технічного профілю” (Черкаси, 1999); ІІІ всеукраїнській науково-практичній конференції “Україна на порозі третього тисячоліття: духовність і художньо-естетична культура” (Київ, 1999); міжнародній науково-практичній конференції “Духовність і проблеми розвитку особистості: (теорія і практика) (Житомир, 1999); всеукраїнській науково-практичній конференції “Методи підготовки фахівців до професійного спілкування” (Черкаси, 1997); звітних наукових конференціях Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, 2000, 2001);

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації відображено в 11 одноосібних публікаціях автора, з яких 3 статті – у наукових фахових виданнях, 1 – у збірнику матеріалів міжнародної науково-практичної конференції.

Структура дослідження. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (236 найменувань, з яких 7 іноземною мовою), 26 додатків. Обсяг основного тексту дисертації – 179 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методи дослідження, розкрито його наукову новизну і практичне значення, наведено дані про апробацію.

У першому розділі – “Теоретичні засади формування культурно-інформаційних потреб підлітків в умовах дозвілля” – на основі аналізу наукових досліджень охарактеризовано основні підходи до розв’язання досліджуваної проблеми у педагогічній, соціологічній, філософській та культурологічній літературі, узагальнено теоретичні положення як основу для обґрунтування та розробки педагогічної моделі формування культурно-інформаційних потреб підлітків в умовах дозвілля.

Подолання кризи сучасної цивілізації та перехід до нової парадигми її розвитку безпосередньо пов’язані з усвідомленням домінуючої ролі інформації як нового ресурсу розвитку людства.

На основі аналізу наукових досліджень (Д.Белл, Л.С.Вінарик, В.Глушков, К.Колін, Дж. Несбітт, А.Тоффлер) в дисертації формулюється положення про те, що освоєння інформації як стратегічного ресурсу і фактора руху, подальшого розвитку цивілізації є сьогодні винятково важливими і актуальними проблемами, які набувають загальноцивілізаційного значення.

В Україні державна політика інформатизації визначає одним із стратегічних завдань інтеграцію України у світовий інформаційний простір, передбачає відповідну активізацію тих напрямів педагогічної діяльності, що спрямовані на формування інформаційних потреб особистості, позитивної мотивації до самонавчання, інтелектуально-пізнавальної активності тощо.

Термін “інформаційні потреби” запроваджено ще у 60-ті роки ХХ століття, але тільки у 90-ті роки спостерігається різке зростання інтересу науковців до з’ясування суті інформаційних потреб (А.Висоцький, С.Злочевський, І.Кірпічьова, С. Коготков, А.Соколов, Д.Шехурін).

Специфічні інформаційні потреби підлітків розглядаються науковцями, перш за все, у зв’язку з навчанням. Дослідники підкреслюють актуалізацію підвищення самоосвітнього рівня підлітків для задоволення їх потреби в інформації. Тому реалізація планів інтеграції України в Європейську спільноту вимагає виховання нового покоління в дусі європейського громадянства: формувати успішну особистість з гуманістичними світоглядними позиціями, орієнтовану на здобуття якісної і престижної освіти і здатну до самонавчання та саморозвитку.

Водночас суперечність між необмеженим доступом до інформаційного простору, можливістю засвоєння надбань світової культури і глобальною тенденцією до нівелювання культур може знижувати інтерес підлітків до української національної культури і загрожувати збереженню національної ідентичності.

Долання такої суперечності можливе шляхом набуття вмінь сприймати інформацію, критично її осмислювати, формувати не тільки інформаційні, а й культурно-інформаційні потреби. Вирішення проблем функціонування інформаційного суспільства дозволить Україні брати участь в інтеграційних процесах на транс’європейському та глобальному рівнях як повноцінному партнеру із збереженням національної ідентичності і культурних традицій.

У науці сформувались два основні підходи до вивчення теоретико-методологічних проблем інформаційних потреб. Прихильники загальнонаукового підходу дотримуються методологічної концепції об'єктивної природи потреби, розмежовують поняття потреби і свідомості. Прихильники психологічного підходу стверджують, що розвиток особистості, в тому числі й естетичний, що ґрунтується на природних задатках, індивідуальних особливостях, відбувається під впливом середовища, мистецтва, виховання, самовиховання, дозвілля. У межах такого підходу інформаційна потреба визначається як свідома потреба в одержанні інформації, що реалізується шляхом вивчення її джерел чи звернення із запитами до бази даних.

Загальна теорія потреб розробляється у працях таких відомих психологів, як: Л.Божович, А.Здравомислов, А.Маргуліс, Л.Рубіна, П.Рудик, та інших; філософів – М.Киященко, В.Селіванової, О.Семашко та інших.

Формулюючи мету дослідження, згідно з якою естетичне виховання у дозвіллєвій діяльності розглядається як суттєвий фактор формування у підлітків культурно-інформаційних потреб, ми виходили з положень, обґрунтованих
Л.Божович. Розвиток потреб досліджується автором у процесі зміни становища дитини у житті, в системі її спілкування з оточуючими, а також формування її нових потреб. Розширення кола потреб і виникнення нових, розвиток кожної потреби від елементарних її форм до більш складних, розвиток структури мотиваційної сфери, тобто розвиток співвідношення взаємодіючих потреб і мотивів, зміна домінуючих потреб та ієрархізація у відповідному віці стають визначальними для розвитку особистості підлітка.

Потреби людини змінюються як за змістом і динамічними ознаками, так і за структурою. Вони опосередковуються свідомістю і починають діяти через свідомі наміри, поставлені цілі, рішення. Потребу можна розуміти як віддзеркалену у формі переживання (чи усвідомлення) спонуку до активності, до певної дії. Якщо виходити з того, що потреба – це стан особистості, що виражає необхідність у чомусь, то інформаційна потреба – це потреба в інформації, а культурна потреба – усвідомлена необхідність у пізнанні цінностей духовної культури людства. Культурно-інформаційну потребу можна розглядати як усвідомлену необхідність особистості в інформації про культуру людства, духовні цінності та їх творців.

Отже, культурно-інформаційна потреба – це особливий стан особистості, зумовлений усвідомленням нею, на основі самопізнання, ситуації власного незадоволення реальним результатом впорядкованого відображення у вигляді відомостей про культуру людства, мистецтва як носіїв специфічної художньої і загальної інформації, необхідних для її життєдіяльності та усунення цього незадоволення.

Культурно-інформаційні потреби - це соціогенні потреби, вони зумовлені буттям людини в соціальному середовищі і є наслідком взаємодії особистості і соціуму. Усвідомлення особистістю культурно-інформаційних потреб відбувається у процесі самопізнання і є підґрунтям для саморозвитку і самореалізації. Культурно-інформаційні потреби є стимулом для культурно-інформаційної діяльності, їх реалізація залежить від готовності особистості до взаємозв’язку з комунікаційними системами для отримання інформації про духовні культурні цінності.

В основу створення педагогічної моделі формування культурно-інформаційних потреб в умовах дозвілля взято визнання дитини як людської особистості, яка має право виявляти власну ініціативу та самостійність. Самоосвіта - це вища форма задоволення пізнавальних потреб та інтересів, найбільш гнучка, загально-доступна, універсальна форма здобуття знань. У визначеннях поняття “самоосвіта” підкреслюється, що її слід розглядати: як керовану самим суб'єктом систематичну діяльність, спрямовану на вдосконалення своєї освіти (А.Громцева); як самостійне оволодіння знаннями й вміннями додатково до тих, що формуються у процесі навчання (Ф.Писемський). Самоосвіта - це пізнавальна діяльність, під час якої підліток систематично самостійно здобуває знання в обраній галузі додатково до тих, які він одержує у школі (Г.Закіров). Самоосвіта розглядається і як частковий випадок самовиховання, в основі якого лежать певні закономірності (В.Арет, А.Бодаев, А.Ковальов, А.Кочетов, А.Плеханов, Л.Рувінський, Ю.Самарій).

У дослідженнях самоосвітньої діяльності підлітків недостатньо звертається увага на проблему формування готовності до культурно-інформаційної діяльності. Праці В.Бондаревського, В.Галузинського, А.Громцевої, Л.Земськової, Л.Каразян, А.Карпової, Н.Ковалевської, Ж.Нусинової, І.Редковець, А.Резніка, Л.Сергеєвої присвячені проблемам загальної самоосвіти підлітків, її мотивації, формуванню готовності до самоосвітньої діяльності. Автори зосереджують увагу на одному з важливих аспектів інформаційної діяльності - самостійній роботі з книгою, підкреслюють необхідність активізувати пізнавальну діяльність, формувати самоосвітні навички, налагоджувати взаємодію школи та соціального педагога. Для нашого дослідження важливим є положення про взаємозв'язок інформаційної самоосвіти підлітків з рівнем їх самоосвітнього читання. Він зумовлений обсягом загальних знань, рівнем культури читання, вміннями та навичками самоосвіти, відповідним рівнем сприйняття та засвоєння літературного тексту, технікою читання. Визначаючи роль самоосвітнього читання у підготовці до інформаційної самоосвіти, ми спирались на роботи П.Борсукова, Н.Дружиніної, Е.Каргалової, А.Колпакова, які розглядають його як засіб розвитку пізнавальних інтересів і самоосвітніх навичок.

Аналіз теоретичних питань організації самоосвітнього читання як одного з компонентів інформаційної діяльності підлітків дозволяє дійти висновку про практичну відсутність спеціальних досліджень, які визначають оптимальні психолого-педагогічні умови функціонування системи організації роботи з формування готовності до культурно-інформаційної діяльності підлітків у вільний час. Самоосвітня культурно-інформаційна діяльність - це безперервний процес самоосвітнього пізнання, і саме у підлітковому віці актуальним є питання про формування готовності до нього. Така готовність органічно поєднує два компоненти – мотиваційний і дієвий - і передбачає, з одного боку, сформованість певних мотивів самоосвітньої діяльності, з іншого, - інформаційно-самоосвітніх умінь.

Дослідження процесу формування культурно-інформаційних потреб, мотиваційної сфери дозволило простежити співвідношення цих двох складових. Між потребами і мотивом є певна відмінність. Потреба виявляється у спрямованості активності, в емоціях та почуттях. Мотив - це свідоме визначення мети, на яку спрямована поведінка. З одного боку, рівень розвитку мотивів залежить від зовнішніх, соціальних умов, з іншого, - від індивідуального рівня сприйняття, мислення, пам'яті, розвитку мови особистості. Культурно-інформаційні потреби підлітка можуть реалізуватись тільки шляхом здійснення певних дій. Діяльність виконує функцію зв'язку між двома полюсами життя - між суб'єктом та об'єктом (між підлітком та системою організованого виховання). Спрямованість підлітка на свідому готовність до культурно-інформаційної діяльності породжується потребами в організованому дозвіллі і спонукається метою, яка визначає стабільність протікання дій. Одним із механізмів цих процесів є здатність суб'єкта підноситись над рівнем вимог актуальної ситуації і виходити за їх межі (надситуативна активність). Процес формування готовності до культурно інформаційної діяльності підлітків у сфері дозвілля відбувається за певною структурно-логічною схемою. Серед її основних компонентів розглядаються: мотиваційний, що свідчить про наявність підвищеного інтересу до інформації; ціннісно-орієнтаційний, що визначає прийняття цінностей світу; регулятивно-вольовий, що характеризується проявом емоцій, волі, здатності до саморегуляції. Розвиток цих складових розглядається на рівнях: уваги, мислення, пам'яті; соцільно-психологічної компетентності; операційно-дійовому рівні, що передбачає володіння діями-операціями, сприйняття та переробку інформації; операційно-змістовому рівні, що передбачає оволодіння засобами дій, вміннями та навичками культурно-інформаційної діяльності.

Культурно-інформаційна діяльність включає дії-операції з прийняття та переробки інформації і володіння засобами, що забезпечують ці дії-операції (вміння і навички швидко читати, оперувати текстом комп'ютера; емоційно-вольовий компонент, що передбачає вольову напругу, включення волі та емоцій; досягнення внутрішнього рівня відповідної спрямованості мислення, уваги, пам'яті, належний рівень соціально-психологічної компетенції, тобто вміння й здатність входити у соціально-інформаційні зв'язки й відносини, навички спілкування й етикету).

Культурно-інформаційна діяльність є перетворюючо-відтворюючим чи пошуковим типом процесу пізнання. У такому процесі можна визначити два кола діяльності. Перше, більш вузьке та регламентоване, пов'язане з певними життєвими цілями і завданнями. Друге коло, більш широке, входить до такої зони інтересів підлітків, що реалізується, у першу чергу, шляхом залучення до засобів масової комунікації. Це коло діяльності є менш цілеспрямованим, не таким організованим. У сфері дозвілля можливе використання обох визначених видів діяльності як включення до організованого процесу виховання. Суттєве значення має те, що інформація, одержана підлітком в умовах дозвілля, сприймається більш вільно й засвоюється вибірково. Вибірковість сприйняття виявляється і в роботі з книгою, з творами мистецтва, з технічними засобами передання інформації. Ця вибірковість - результат відмінності цілей звернення до витоків інформації, різних інтересів, рівня знань, наявності сформованих вмінь самоосвіти. Культурно-інформаційна діяльність підлітка є цілеспрямованою, самокерованою пізнавальною діяльністю, необхідною для розвитку здатності одержувати знання. При цьому самостійно визначаються мета і зміст пізнавальної діяльності, обсяг та способи організації своєї роботи. Така діяльність має добровільний характер, відбувається за внутрішнім потягом особистості. Культурно-інформаційна діяльність - це процес пізнання, який може протікати і в індивідуальній, і в колективній формі. Наявність широко розвиненої мережі позашкільних закладів, гуртків дозволяє поєднувати індивідуальну роботу з участю у колективних формах роботи.

Спираючись на дослідження А.Соколова “Феномен соціально-культурної діяльності” (Санкт-Петербург, 2003), ми розглядаємо культурно-інформаційну діяльність як складову раціональної організації дозвілля, що є підструктурою вільного часу особистості, який використовується для спілкування, засвоєння цінностей духовної культури, розваг та інших форм нерегламентованої діяльності і забезпечує, з одного боку, відпочинок, а з іншого, – розвиток особистості. Ми погоджуємося з А.Соколовим, який вважає, що дозвілля – завжди вільний час, але вільний час – не завжди є дозвіллям, тому що вільний час може використовуватись на додаткову роботу чи виконання якихось обов’язків.

Актуальними є розвідки з проблеми соціології дозвілля Н.Цимбалюк, яка наводить досить чіткий розподіл його на два типи: “відтворювальне дозвілля”, спрямоване на вияв людського в усій повноті його буття в період вільного часу (і водночас постає у певних історично зумовлених формах); “соціально-орієнтоване дозвілля”, що охоплює специфічні виміри особливої підсистеми суспільства – культурно-дозвіллєвої, що реалізує функції відтворення і розвитку соціальних, у тому числі сутнісних сил особистості в системі соціально створених організацій та інститутів суспільства.

У другому розділі – “Експериментальне дослідження процесу формування культурно-інформаційних потреб підлітків в умовах дозвілля” – розкрито зміст, форми і методи формування культурно-інформаційних потреб підлітків в умовах дозвілля, виявлено психолого-педагогічні особливості підліткового віку, запропоновано педагогічну модель, здійснено її експериментальну апробацію.

У вирішенні проблеми формування культурно-інформаційних потреб підлітків в умовах організованого дозвілля з використанням сучасних психолого-педагогічних підходів до визначення змісту, мети і завдань, методики експериментального педагогічного дослідження ми врахували нові принципи й підходи відповідно до нової парадигми виховання. Важливого значення в організації експериментально-виховної роботи набув системно-технологічний підхід (П.Анохін, Н.Кузьміна, Б.Ломов, В.Соловйов та інші), особливо точка зору П.Анохіна про те, що дефініція системи містить розуміння функціонального поєднання різних структур і процесів на основі постановки кінцевої мети та одержання кінцевих результатів.

Для того, щоб діяльність сформувала необхідні риси підлітків, їх культурно-інформаційні потреби, власне вирішити поставлені завдання дослідження, вона має бути спеціально організованою. Сформульований у середині 90-х років особистісно-діяльнісний підхід розроблявся як суб'єктно-орієнтована організація та управління педагогом навчальною діяльністю учня. Останнім часом стало очевидно, що особистісно-діяльнісний підхід може розглядатись і з позицій учня, бо вся його навчальна діяльність спрямована на розвиток і саморозвиток суб'єкта цієї діяльності.

Робота з підлітками над організацією їх культурно-інформаційної діяльності в умовах культурно-дозвіллєвих закладів спрямована на розвиток мотивів, інтересів, уподобань підлітків, розв'язання системи завдань: загальних та в галузях формування потребно-мотиваційної сфери, системи відносин, системи знань та системи умінь. Зважаючи на те, що якісні утворення у структурі особистості, зміни в її спрямованості найбільш продуктивно відбуваються за участі підлітка у відповідній діяльності, головним напрямом роботи було обрано поступове залучення підлітка до культурно-інформаційної діяльності, яка відкриває перспективи використання особистісно-діяльнісного підходу, сучасних методів співтворчості, педагогічних інновацій та організації суб'єктних стосунків. Впровадження педагогічної моделі організації культурно-інформаційної діяльності підлітків відбувалося за певною схемою, на кожному етапі роботи виявлявся вплив експериментальної програми на особистість підлітка.

У констатувальному дослідженні, що здійснювалось у два етапи, (І етап 1997-1999 рр., ІІ – 2000-2002 рр.) взяли участь 3795 респондентів, серед них –1377 дорослих (342 педагога-організатора, соціальних педагогів, психологів, викладачів шкіл, керівників закладів соціально-культурної сфери та 1035 батьків підлітків) і 2418 школярів 5-9 класів. Дослідно-експериментальна робота (констатувальний експеримент) проводилась у різних регіонах України, включаючи обласні центри та області: Донецьк та Донецька обл. (472 підлітка), Київ та Київська обл. (864 підлітка), Львів та Львівська обл. (460 підлітків), Миколаїв та Миколаївська обл. (172 підлітка), Одеса та Одеська обл. (97 підлітків), Суми та Сумська обл. (235 підлітків), Черкаси та Черкаська обл. (118 підлітків).

Аналіз експериментальних даних дозволяє дійти до висновку, що всі респонденти достатньою мірою розуміють необхідність розвивати вміння й навички оперування інформацією у різних галузях культури, хоча їх думка про першочергове значення тих чи інших інформаційних вмінь та навичок далекі від однозначності. Більшість респондентів віддали перевагу самоосвітньому читанню, хоч простежується тенденція недооцінювання вміння розуміти мову музики чи живопису, вміння усвідомлювати моральні цінності національних традицій та обрядових дійств. На думку батьків, оволодіння навичками роботи з інформаційною технікою є найбільш необхідним (1 ранг).

У ході експериментальної роботи з'ясовано, що на розвиток культурно-інформаційних потреб підлітка впливає не тільки його освіченість, навчання в сучасній школі, а й здатність до інформаційного спілкування.

Одним з найважливіших серед якісних утворень у процесі творчого розвитку підлітків у культурно-інформаційній дозвіллєвій діяльності визначено рефлексію як пізнання і аналіз суб'єктом явищ власної свідомості і діяльності, розуміння змісту особистісного спілкування та інших комунікативних процесів у культурному соціумі.

В організації освітньо-виховного процесу формування готовності до КІД виз-начилась певна технологічна структура: фіксація інформаційних потреб підлітків; актуалізація інформаційних проблем; створення інформаційно-проблемної ситуації; хід дії – гри, “проживання” проблемної ситуації в її ігровому втіленні, розгортання ігрової дії; підведення висновків гри, самооцінка дій учасників; рефлексія ходу й результатів ігрових дій і переживань учасників, аналіз ситуації інформаційно-культурної дії, її співвіднесення з реальністю. Технологія освітньо-виховної роботи з розвитку готовності до культурно-інформаційної діяльності включає елементи структурно-логічних технологій навчання, інтеграційних технологій навчання, ігрових, тренінгових та інформаційно-комп’ютерних технологій.

Зважаючи на необхідність виявити різні рівні сформованості культурно-інформаційних потреб широкого кола підлітків, а не окремої особистості, було розроблено критерії діагностики цих рівнів. Дозвіллєва культурно-інформаційна діяльність підлітка вважається засобом його розвитку як суб’єкта культурно-інформаційної діяльності – від пасивного до потенційно-креативного. Оскільки така діяльність у дослідженні розглядається як різновид соціально-культурної комунікації, можна говорити про ряд критеріїв (комунікативний, когнітивний, емотивний, конативний, креативний, інформаційний, інтелектуальний, вольовий) сформованості культурно-інформаційних потреб підлітків.

Комунікативний критерій діагностує ефективність процесів зв’язку людей між собою, здатність розуміти інформацію, одержану від співрозмовника, від групи, від соціуму. Засоби зв’язку в культурно-інформаційному спілкуванні – це, фактично, інформаційні канали, сповнені змісту. Якщо особистість не оволодіває засобами комунікації (спілкування), вона не здатна виявити комунікативну активність, без чого неможливе її включення в культурно-інформаційну діяльність. Недоліки у володінні засобами спілкування спричиняють соціально-психологічну замкненість людини. Активність особистості стає важливим фактором формування готовності до культурно-інформаційної діяльності. Проблема постає з екстеріоризацією загальної інформації, яку одержує дитина. Як суб’єкт інформаційного спілкування, підліток характеризується за рівнем своєї поінформованості та інформативності. Ці якості зумовлені його сензитивністю, спостережливістю, здатністю переробляти й видавати інформацію.

Когнітивний критерій пов’язаний з процесами пізнання інформації. У свідомості суб’єкта (підлітка) при інтерпретації цієї інформації формується відповідний образ, уявлення про її зміст, визначаються її особливості, характерні ознаки. При цьому підліток намагається класифікувати її. Якщо об’єктом інформаційного спілкування є людина, він вивчає особливості її характеру, волі. Когнітивний критерій стосується поняття “значення – зміст” в інформації, визначає можливість використати певним чином цю інформацію, утримати у своїй пам’яті чи використати у будь-якій діяльності.

Емотивний критерій є показником емоційного фону сприйняття та усвідомлення інформації і виявляється як переживання людиною своїх стосунків з іншими людьми, зв’язку з дійсністю, як виявлення симпатії чи антипатії до інформації. Цей критерій пов’язаний з емоційною насиченістю, інтегруванням, стимулюванням чи послабленням активності підлітка у культурно-інформаційній діяльності, створенням настрою. Неадекватне емоційне сприйняття інформації призводить до порушення процесу її розкодування, стає психологічним бар’єром у пізнанні та використанні інформації. Емоційний фон сприйняття інформації впливає на пошук, знаходження й сприйняття нової інформації.

Конативний критерій виявляє вплив на особистість в усіх процесах соціальної діяльності. У культурно-інформаційних процесах конативний критерій забезпечує узгодження і координацію взаємодії суб’єкта та об’єкта інформації. Йдеться про обмін думками при формуванні позиції партнерів, взаємодію, про формування цілей, мотивів, програм поведінки або окремих дій (зокрема й культурно-інформаційних). Установки, мотиви, потреби, інтереси визначають перспективні напрями взаємодії у культурно-інформаційній діяльності, етапи формування “Я” - концепції, уявлення про себе як про суб’єкт культурно-інформаційної діяльності. Результатом такої взаємодії є перехід вчинку-дії на новий рівень завдяки прийнятій інформації.

Креативний критерій визначає творче перетворення людей у процесі спілкування з об’єктом інформації, зміну особистості та її самовиховання. Цьому сприяють спеціальні механізми психічної діяльності, що забезпечують саморозвиток особистості, емоційне “зараження”, прагнення, уподобання та ін. На соціальному рівні це реалізується в мистецтві, у творчій та педагогічній діяльності. Креативний критерій передбачає співвідношення “поведінка – особистість”. Поведінка, дія як одиниця культурно-інформаційної діяльності має вплив на особистість, рівень здійснення такої дії зумовлює процес розвитку особистості підлітка.

Інформаційний критерій виявляє роботу відчуттів, сприймання, мислення, пам’яті. Ці психічні процеси відбивають тільки один бік комунікації (спілкування) як процесу – приймання та збереження інформації. Є й інший, суттєвий бік, що відбиває передання інформації, – повідомлення від об’єкта культури чи ЗМІ, експресивні особливості поведінки людини, якщо ця інформація надходить від людини-суб’єкта спілкування. Інформаційний критерій сприяє наслідуванню індивідуального і загальнолюдського досвіду людства, переданню наступним поколінням культурних надбань, пам’яті свого народу, закодованої в традиціях, літературі тощо. Слово зберігає цю пам’ять шляхом включення уяви, при перекодуванні певної знакової системи за допомогою роботи перцептивного апарату, мисленнєвої діяльності.

Інтелектуальний критерій характеризує рівень знань підлітків, досвід спілкування з творами культури і мистецтва. Він виявляє прагнення до нових знань з культури і мистецтва, бажання віднайти образний зміст творів, свідчить про схильність до самоаналізу результатів власної діяльності.

Вольовий критерій визначає конкретні дії підлітків в умовах дозвілля та форми реалізації їх культурно-інформаційних потреб і виявляється у проявах активності, самостійності, ініціативності підлітків.

Здійснення констатувального експерименту дозволило визначити рівні сформованості культурно-інформаційних потреб підлітків в умовах дозвілля.

Високий рівень передбачає: здатність особистості розуміти інформацію, активну пізнавальну діяльність і комунікативну активність, включення у культурно-інформаційну діяльність, володіння засобами спілкування, вміння переробляти й видавати інформацію.

Для підлітків цієї групи характерний стійкий інтерес до пізнавальної діяльності, потреба в самореалізації та самовираженні. Вони мають значний обсяг інформаційних знань, добре володіють ними, вміють оперувати інформацією, ведуть цілеспрямований її пошук, регулюють та планують свою діяльність, наполегливо долають труднощі. Підлітки відрізняються інтенсивністю емоційно-емпатичних реакцій, виявляють високий інтерес до творів культури і мистецтва, розуміють їх зміст, мають і виражають власну думку, виявляють активність, самостійність, ініціативу у всіх видах діяльності.

Середній рівень характеризується неповним розумінням особистістю інформації, недостатнім розвитком почуттів, пасивною розумовою діяльністю, соціально-психологічною замкненістю людини, епізодичним володінням засобами спілкування, бездіяльністю у переробці та виданні інформації, поверховим сприйняттям її змісту. Ця група підлітків виявляє неабиякий інтерес до творів культури і мистецтва, може частково осмислити та виразити власне розуміння певної інформації. Учні цього рівня мають досить великий багаж інформаційних знань, але спостерігається часткове, непевне володіння знаннями, навичками та вміннями.

Низький рівень виявляється у нездатності особистості розуміти інформацію, в нерозвиненості почуттів, у розумовій бездіяльності, у мінімальній самостійності при оволодінні інформацією на початковому, примітивному рівні, у повній замкненості у спілкуванні, у невмінні переробляти й видавати інформацію, у несформованості інтересу до пізнавальної діяльності, у відсутності потреби до самовираження, самореалізації. Підлітки цього рівня погано володіють вміннями та навичками пошуку інформації, мають незначний обсяг знань. Їх реакція на твори культури та мистецтва ситуативна, вони не здатні до повноцінного осмислення інформації, вираження власної думки про неї, їх діяльність виключно пасивна.

Експериментальна апробація педагогічної моделі формування культурно-інформаційних потреб підлітків в умовах дозвілля здійснювалася на базах центрів дитячої творчості, шкільних гуртків аматорської діяльності у таких містах України, як Київ, Ніжин Чернігівської області, Суми.

У формувальному експерименті брали участь 426 підлітків, учнів 5-9 класів середніх загальноосвітніх та спеціалізованих шкіл, ліцеїв, гімназій.

Учасників дослідно-експериментальної роботи було розподілено на 8 груп: 4 експериментальні та 4 контрольні: ЕГ1 - 50 осіб (Суми); ЕГ2 – 52 особи (Ніжин); ЕГ3 – 56 осіб (Київ); ЕГ4 – 53 особи (Київ); КГ1 – 57 осіб (Суми); КГ2 – 49 осіб (Ніжин); КГ3 – 55 осіб (Київ); КГ4 – 54 особи (Київ).

Підлітки з експериментальних та контрольних груп мали однаковий початковий рівень сформованості культурно-інформаційних потреб.

В дисертації розкрито педагогічні засоби формування культурно-інформаційних потреб підлітків в умовах дозвілля, серед яких найсуттєвішими є: відповідність програм формування культурно-інформаційних потреб віковим інтересам і потребам; звернення до інформації за внутрішньою потребою підлітка; логічний аналіз та осмислення нових знань (нової інформації), що не є остаточними; активне опрацювання нової інформації, що використовується в умовах дозвілля; постійне стимулювання самоосвіти й участі підлітків у культурно-інформаційних діях.

У дисертації наголошується, що визначені педагогічні засоби формування культурно-інформаційних потреб підлітків в умовах дозвілля можуть бути реалізовані шляхом розробки і впровадження багатоцільових культурно-просвітніх програм на основі інтегрованих моделей (В.Кірсанов), що дозволяє урізноманітнювати та вдосконалювати форми і методи раціональної організації дозвілля з формування культурно-інформаційних потреб підлітків.

Дисертантом запропоновано структурну модель обґрунтування, реалізації і діагностики програми психолого-педагогічного супроводу процесу формування культурно-інформаційних потреб підлітків в організованому дозвіллі, в якій інтегруються такі компоненти: мотиваційний, ціннісно-орієнтаційний, регулятивно-вольовий, операційно-дійовий.

В дослідженні реалізовано чотириетапну схему розробки та реалізації експериментальної програми, заснованої на: здатності підлітків до засвоєння інформації; емоційно-позитивного ставлення підлітків до самоосвіти і само-розвитку; адекватної самооцінки; інтересу до процесу пошуку, аналізу і оцінювання інформації.

Перевірка ефективності запропонованої методики здійснювалася на основі оцінювання рівнів сформованості культурно-інформаційних потреб підлітків. Оцінювання за методом експертних оцінок здійснювалось у відповідності з розробленими критеріями. Порівняння здобутих у ході експерименту даних з вихідними показниками переконує, що середні значення оцінок мають тенденцію до зростання серед учнів експериментальних груп.

Наочне уявлення про співвідношення рівнів сформованості культурно-інформаційних потреб у підлітків контрольних і експериментальних груп подано у таблиці 1.

Таблиця 1

Порівняльна таблиця рівнів сформованості

культурно-інформаційних потреб підлітків (в %)

Рівні | Початковий зріз
(середній для експер. і контр. груп) | Підсумковий зріз
(середній для експер. і контр. груп)

ЕГ | КГ | ЕГ | КГ

Високий | 11,83 | 12,55 | 21 | 13,07

Середній | 55,95 | 55,75 | 57,5 | 56,2

Низький | 32,22 | 31,7 | 21,5 | 30,73

Наведені дані свідчать, що кількість підлітків з високим рівнем сформованості культурно-інформаційних потреб в експериментальних групах зросла, а з низьким – зменшилась. Так, наприкінці експерименту в експериментальних групах кількість школярів з високим рівнем зросла від 11,83% до 21%, в той час як в контрольних групах кількість школярів з високим рівнем залишилась майже незмінною (різниця – 0,52%).

Тобто, в цілому результати дисертаційного дослідження підтвердили ефективність запропонованої педагогічної моделі формування культурно-інформаційних потреб підлітків в умовах раціонально організованого дозвілля. Здобуті в експериментальній апробації результати довели, що в експериментальних групах (порівняно з контрольними) спостерігається суттєве зростання значень за всіма групами критеріїв.

Внаслідок експериментальної роботи обґрунтовано значимість психічних явищ для формування культурно-інформаційних потреб підлітка, місце і роль культурно-інформаційної діяльності у цьому процесі. Результати теоретичного аналізу проблеми і експериментального дослідження дозволили сформулювати ряд висновків.

1. На основі теоретичного аналізу поняття “культурно-інформаційні потреби” у науковій літературі встановлено, що культурно-інформаційна потреба – це особливий стан особистості, зумовлений усвідомленням нею ситуації власного незадоволення реальним результатом відображення у вигляді відомостей про культуру людства, мистецтва як носіїв специфічної художньої і загальної інформації, необхідних для її життєдіяльності та усунення цієї незадоволеності. Культурно-інформаційні потреби – це соціогенні потреби, усвідомлення особистістю яких відбувається у процесі самопізнання і є підґрунтям для саморозвитку і самореалізації. Ці потреби є стимулом для культурно-інформаційної діяльності особистості.

Готовність до культурно-інформаційної діяльності як психологічна характеристика спрямованості особистості розглядається як її внутрішній стан, її позиція,