ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. КАРАЗІНА

СКРИНИК ГАННА ВАСИЛІВНА

УДК 811.161.2:81?367.626

СЛОВА І ЛЕКСИКАЛІЗОВАНІ СПОЛУКИ ІЗ ЗАЙМЕННИКОВИМ

КОМПОНЕНТОМ ЩО В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

10.02.01 – українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Харків – 2005

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Ожоган Василь Михайлович,

Кіровоградський державний педагогічний

університет імені Володимира Винниченка,

завідувач кафедри української мови

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Дорошенко Сергій Іванович,

Харківський національний педагогічний

університет імені Г.С. Сковороди,

професор кафедри української мови

кандидат філологічних наук

Ярун Галина Михайлівна,

Український мовно-інформаційний фонд

НАН України, старший науковий співробітник

Провідна установа: Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича, кафедра історії

та культури української мови, Міністерство

освіти і науки України, м. Чернівці

Захист відбудеться “25” січня 2006 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.20 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 2-37.

Із дисертацією можна ознайомитися в Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (610077, м. Харків, пл. Свободи, 4).

Автореферат розіслано “_____ ” грудня 2005 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.Г. Савченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Слова й морфеми займенникового походження здавна привертали увагу зарубіжних і вітчизняних учених. Вони обиралися об’єктом вивчення з погляду загального (Ю.Д. Апресян, Ш. Баллі, К. Бругман, К. Бюлер, О. Вольф, С. Йодловський, Є. Курилович, К.Є. Майтинська, О.В. Падучева, О.В. Петрова та ін.), слов’янського (П. Адамець, Н.І. Букатевич, К. Ілієва, А. Мейе, Й. Мендельська, Ф. Міклошич), східнослов’янського (Л.А. Булаховський, В.В. Виноградов, Л.І. Дегтярьова, Г.Е Завистовська, Л.Я. Маловицький, М.Н. Преображенська, С.П. Самійленко та ін.), українського (С.П. Бевзенко, І.Р. Вихованець, Й.О. Дзендзелівський, М.А. Жовтобрюх, І.Г. Матвіяс, В.М. Ожоган та ін.) мовознавства. Розглядалися й різні аспекти природи та функціонування цих одиниць у системі української мови. Займенникові слова, зокрема що й похідні від нього одиниці, аналізувалися з позиції їх частиномовної та функціональної специфіки (О.К. Безпояско, І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська, І.В. Дудко, А.П. Загнітко, М.А. Жовтобрюх, В.М. Ожоган), як морфеми в складі похідних слів (С.П. Бевзенко, Н.Ф. Клименко, Г.І. Малишко, Л.М. Полюга), як засоби синтаксичного зв’язку в складних реченнях (О.П. Блик, М.М. Богдан, І.Р. Вихованець, С.І. Дорошенко, М.У. Каранська, С.В. Ломакович, І.Г. Матвіяс, І.Г. Чередниченко, К.Ф. Шульжук, Н.Ю. Ясакова), як компоненти еквівалентів слова (А.А. Лучик) та інших аспектів. І якщо на синтаксичному рівні сполучники й сполучні слова з основою що досліджені в україністиці досить ґрунтовно, то структурно-семантичні властивості, функції та валентність що в лексичній і морфологічній системах української мови у вітчизняному мовознавстві комплексно не вивчалися, хоча при загалом невисокій дериваційній активності займенникових слів цей компонент виявляє особливу продуктивність у формуванні похідних слів і лексикалізованих сполук.

Упадає в око і те, що з погляду дериваційної активності що вигідно відрізняється від своїх східнослов’янських “побратимів” – російського что і білоруського што.

Специфіка що полягає в тому, що цей компонент, на відміну від співвідносного хто, є багатофункціональним і багатогранним за своїми структурними й семантичними властивостями в лексико-граматичній системі української мови. Крім самостійного використання що в ролі питально-відносного займенникового іменника й похідної функції сполучного слова в складнопідрядних реченнях, а також похідної частки, цей елемент виступає: препозитивною твірною основою (щось, що-небудь); префіксоїдом або префіксом (щоосені, щосили, щойно); опорним (нізащо, навіщо) або залежним (казна-що, хтозна-що) постпозитивним компонентом у структурі юкстапозитів; інтерфіксальним компонентом юкстапозитів (будь-що-будь); компонентом складених службових частин мови, які зазвичай називають лексикалізованими сполуками (що за, поки що); підсилювальною морфемою (префіксом) у складі прикметникового афікса щонай- (щонайкращий, щонайважчий), компонентом стійких словосполучень вигукового типу (що поробиш). Високу дериваційну активність і різнотипну валентність виявляють також граматичні форми займенникового що (чого, чому, чим, чім) і похідні лексеми типу щоб, якщо. Не менш різноманітними є лексико-семантичні звязки й семантична структура розгляданих одиниць. Таке структурно-семантичне розмаїття лексем і лексикалізованих сполук з компонентом що або його похідними в українській мові зумовлює насамперед необхідність визначення статусу цього компонента чи утворених за його участю одиниць. Пор., наприклад, віднесення Н.Ф. Клименко дериватів зі що в структурі переважно до юкстапозитів, а Л.М. Полюгою складного префікса щонай- до коренів, які належать до "найактивніших компонентів складних слів". Як наслідок, у “Словнику афіксальних морфем української мови”, укладеному Н.Ф. Клименко, Є.А. Карпіловською, В.С. Карпіловським, Т.І. Недозим, у складі афіксів не виокремлюється ні що-, ні щонай-. Крім того, залишаються невивченими питання внутрішньої та зовнішньої організації численних утворень з компонентом що, склад яких у повному обсязі ще ніким не визначався й комплексно не аналізувався. Усе це свідчить про неабияку складність розгляданої проблеми та її актуальність в українському мовознавстві.

Зв’язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дослідження пов’язане з темою “Актуальні проблеми лексикології й граматики української мови” (№ 0204V000690), яка розробляється на кафедрі української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Тему дисертації затверджено науковою координаційною радою “Українська мова” Інституту української мови НАН України (протокол № 28 від 18 жовтня 2005 року).

Мета роботи полягає в комплексному вивченні лексем і лексикалізованих сполук з компонентом що на лексико-семантичному й структурно-морфологічному рівнях української мови.

Окреслена мета передбачає розв’язання таких завдань:

1) виявити лексичний склад і дослідити частиномовну належність утворень з компонентом що;

2) охарактеризувати стан вивчення таких одиниць у східнослов’янському й вітчизняному мовознавстві;

3) визначити місце і статус що у структурі дериватів;

4) проаналізувати семантичну структуру й супровідні лексико-граматичне та стилістичне значення зібраних одиниць;

5) описати лексико-семантичні зв’язки дериватів з компонентом що;

6) дослідити формальну будову лексем і лексикалізованих сполук із займенниковим компонентом що чи його похідними;

7) установити основні структурні моделі розгляданих утворень з компонентом що, їхні словотвірні особливості та продуктивність.

Об’єктом пропонованого дослідження є лексеми й лексикалізовані сполуки з компонентом що у своїй структурі, предметом вивчення – лексико-семантичні, дериваційні та структурно-морфологічні особливості таких одиниць у сучасній українській мові.

Матеріал дослідження становлять близько 1040 лексем і лексикалізованих сполук, які містять понад 4500 сем.

Джерельною базою матеріалу послужили: “Словник української мови” в 11 томах (К., 1971-1980), “Орфографічний словник української мови” (К., 1999), “Українсько-російський словник” у 6 томах (К., 1963), “Словник синонімів української мови” у 2 томах (К., 1999-2000), “Обернений частотний словник української художньої прози” (К., 1998), “Морфемний словник”, укладений Л.М. Полюгою (К., 1983), “Морфемний аналіз: словник-довідник”, укладений І.Т. Яценком (К., 1981), “Українсько-російський словотворчий словник” З.С. Сікорської (К., 1985), “Російсько-український та українсько-російський словник еквівалентів слова” А.А. Лучик (К., 2004), “Фразеологічний словник української мови” у 2 томах (К., 1993), “Фразеологія перекладів Миколи Лукаша: Словник-довідник” (К., 2003), “Словник українських синонімів” О.С. Вусика (Дніпропетровськ, 2000), “Лексика україномовних творів Євгена Гребінки (покажчик слововживання)”, укладач О.П. Білих (Кіровоград, 2001), “Юрій Федькович: словопокажчик мови творів письменника” за редакцією К.М. Лук’янюка (Чернівці, 2004). Ті одиниці, які не знайшли відбиття в лексикографічних працях, узяті з Інтегрованої лексикографічної системи “Словники України” on-line (Київ, 2003), текстів художньої та наукової літератури, преси, радіо й телебачення. Це далеко не весь матеріал і не всі ймовірні джерела, які містять лексеми й, особливо, лексикалізовані сполуки з тією чи тією формою займенникового що в структурі. Поповнення фактичного матеріалу могло бути помітнішим насамперед за рахунок включення фразеологізованих виразів вигукового, партикулярного та іншого типу з цим компонентом чи похідними від нього, які ще не виявляють повноцінних ознак певної частини мови (пор., наприклад, чого доброго; справа в тому, що...). Але певне обмеження можливого складу досліджуваних одиниць здійснене свідомо з двох основних причин. По-перше, існувала потреба штучно не розмивати склад і так багато в чому дискусійних лексикалізованих сполук чи аналітичних аналогів службових частин мови і вигуків. По-друге, враховувалася думка О.О. Потебні про неможливість повністю зібрати фактичний матеріал, який постійно поповнюється, не ризикуючи втратити його частину внаслідок того, що вона з часом стане непридатною. Учений справедливо застерігав: “Помічено, що в нас взагалі збирання сирого матеріалу переважає над його поясненням та систематизацією, – в силу чого і самі спроби збирання та видання не можуть мати бажаної досконалості... Найбільш вигідне для успіху знань відношення між збиранням матеріалів та їх науковою розробкою є таке, коли матеріали не залежуються, не залишаються мертвим капіталом у чеканні великого накопичення, а негайно пускаються в обіг”.

Щодо покликань на джерела матеріалу в дисертації, то вони здійснювалися лише стосовно тих одиниць, які не представлені в загальномовних словниках, а також коли цитувалися або ілюструвалися прикладами тлумачення слів чи лексикалізованих сполук у відповідних лексикографічних виданнях.

Для встановлення структурно-семантичних особливостей слів і лексикалізованих сполук з компонентом що застосовуються такі методи дослідження:–

метод компонентного аналізу, оскільки до завдань дисертації належить аналіз структурних і семантичних складників утворень з компонентом що;–

описовий метод, який передбачає систематизацію зібраних мовних одиниць, спостереження над ними та інтерпретацію отриманих результатів;–

прийоми порівняльно-історичного методу в тих рідкісних випадках, коли для розуміння сучасного стану слів і лексикалізованих сполук виникає потреба з’ясувати природу й розвиток семантики чи форми що або інших морфем у складі дериватів з цим компонентом; –

метод моделювання, який використовується для з’ясування будови та продуктивності складників у формальній структурі лексем і лексикалізованих одиниць із займенниковим що.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше у вітчизняному мовознавстві проводиться системний аналіз структурно-семантичних особливостей утворень із займенниковим що, з’ясовується їх лексичний склад і семантична структура, визначаються лексико-семантичні зв’язки з іншими одиницями, що містять зазначений компонент, встановлюються функції й статус що в структурі похідних лексем і лексикалізованих сполук, аналізуються частиномовні властивості, описуються моделі форми вираження таких утворень та їх продуктивність.

Теоретичне значення праці визначається тим, що вона узагальнить комплексне вивчення структурно-семантичних особливостей слів і лексикалізованих сполук з компонентом що в їх структурі. Це дасть змогу створити цілісне уявлення про семантичну й формальну організацію утворень з продуктивною займенниковою основою в українській мові й використати застосовану методику для дослідження інших дериватів подібного типу.

Практична цінність полягає в можливості використання результатів дисертації при укладанні морфемних і словотвірних словників української мови, в яких досліджувані одиниці здебільшого залишаються не представленими, а також на заняттях із “Сучасної української літературної мови” у вищих навчальних закладах, при читанні спецкурсів і спецсемінарів “Складні питання семантики, словотвору й морфології української мови”, при написанні курсових, дипломних або магістерських робіт; у методичних розробках для студентів і вчителів української мови.

Особистий внесок здобувача. Відбір і систематизація фактичного матеріалу, структурно-семантичний аналіз та моделювання слів і лексикалізованих сполук з компонентом що, узагальнення результатів дослідження здійснені автором самостійно. Наукові статті з теми дисертації підготовлені й опубліковані здобувачем без співавторства.

Апробація роботи. Основні положення й результати дисертації обговорювалися на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (2002-2005), на УШ Міжнародній науковій конференції “Семантика мови й тексту” (Івано-Франківськ, 2003), на науковому семінарі “Лексика в синхронії і діахронії” (Умань, 2004).

Публікації. З теми дисертації підготовлено п’ять наукових статей, надрукованих у фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох основних розділів, висновків, списку використаної літератури, що нараховує 203 позиції, списку джерел фактичного матеріалу (15 найменувань). Повний обсяг роботи 186 сторінок, з яких текстова частина з таблицями і схемами форм вираження дериватів становить 166 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, зазначено її зв’язок з науковою проблематикою установи, в якій виконано працю, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено методи аналізу утворень з компонентом що, окреслено новизну, теоретичну й практичну цінність отриманих результатів, названо форми апробації та кількість публікацій, які висвітлюють основні положення дисертації.

У першому розділі “Мовні одиниці з компонентом що як об’єкт наукового вивчення” розглядається історія дослідження питально-відносних займенникових іменників як елементів різних рівнів мовної системи, природа і статус компонента що в структурі різнотипних дериватів, теоретичні засади й термінологія дисертаційної праці.

У системі займенникових слів питальні й відносні хто, що посідають важливе місце. Особливо активну роль у формуванні різнотипних дериватів і в структурно-семантичній організації синтаксичних одиниць української мови відіграє займенникове що. Сукупністю цих актуальних питань і зумовлений підвищений інтерес до відповідних одиниць з боку представників загального, слов‘янського й українського мовознавства.

За своїм походженням що (< псл. *иьto), як і хто (< псл. *kъto), зводиться до індоєвропейської основи *ki-/ko- ще з ностратичними витоками *kwо-/*kwі-, яка в семантичному плані й донині зберігає в різних мовах вихідне питальне значення. У функціонально-граматичному й фонетичному аспектах займенникове слово що зазнало істотних змін, які в українській мові значною мірою є специфічними.

Як самостійне слово або компонент у складі похідних лексем чи лексикалізованих сполук що може виступати: питальним займенниковим іменником; відносним займенниковим іменником; сполучником або його компонентом; часткою або її компонентом; твірною займенниковою або сполучниковою основою; префіксоїдом і префіксом.

У зв’язку з вивченням структурно-семантичних особливостей слів і лексикалізованих сполук з компонентом що найефективнішим виявляється комплексний підхід, теоретичні засади і практична реалізація якого здійснені насамперед у “Кореневому гніздовому словнику української мови” Є.А. Карпіловської й у працях таких українських дериватологів, як І.І. Ковалик, В.О. Горпинич, К.Г. Городенська, В.В. Грещук та ін. Стосовно досліджуваних одиниць цей підхід виявляє певну специфіку, пов’язану з тим, що в складі багатьох дериватів що виступає не твірною основою, а афіксоїдом або службовою морфемою (афіксом).

Відповідно до сучасного розуміння природи й статусу займенникових слів як підкласів усередині повнозначних частин мови (крім дієслова), синтетичної та аналітичної форм вираження одиниць з компонентом що, а також його поліфункціональності використовуються терміни й термінологічні словосполучення: займенникові іменники, займенникові прикметники, займенникові числівники, займенникові прислівники, префіксоїди, лексикалізовані сполуки, композити, юкстапозити, морфеми, семи, лексеми, моделі та ін. У межах дослідження семантичної та формальної структури слів і лексикалізованих сполук з компонентом що використовуються традиційні для семасіології, морфології та дериватології терміни. Певною новизною характеризується термін елативи для специфічних форм типу щонайтісніший і термін цетер для єдиного у своєму роді деривата тощо. Вибір останнього зумовлений тим, що в українському мовознавстві не вироблено загальноприйнятого означення для відповідного явища, тому в традиціях європейської граматики окремі дослідники використовують термін цетер (‹ лат. cзterus, а, um “наступний, інший”, у мн. “наступні, інші, решта”, присл. cзterа “в інших відношеннях, що стосується іншого, в іншому”).

Другий розділ “Семантичні особливості слів і лексикалізованих сполук з компонентом що” складається з шести підрозділів, у яких аналізується семантична структура, стилістичне маркування і системні зв’язки між похідними в межах відповідних лексико-граматичних класів або в незначних за кількістю підгрупах, що не виявляють частиномовних ознак.

Займенникове слово що є одним з найактивніших у формуванні слів і лексикалізованих сполучень різних частин мови. Про це свідчать зафіксовані в досліджуваному матеріалі близько 1040 дериватів з компонентом що, семантична структура яких включає понад 4500 лексичних, граматичних і стилістичних сем.

У межах частиномовних значень деривати з компонентом що виражають часткові лексичні семи або функціонально-граматичні значення. Семантична структура 25 займенникових іменників чи їх аналогів містить 3 інтегративних (’вказівка’, ’суб’єкт’, ’об’єкт’) і 8 диференційних сем, серед яких найрегулярніше реалізується (в 17 одиницях) сема ’неозначеність’. Менше половини утворень цієї групи (9 одиниць) характеризується стилістичним забарвленням. Інші семи фіксуються у межах від одного до п’яти слів чи їх аналогів.

Для 11 власне-іменників типу щоденник лише категоріальна сема ’предметність’ є інтегративною. Сема ’періодичність’ об’єднує 8 утворень, ’видання’ – 5, ’щоденно’ – 4, ’будні’ й ’кількість’ – по 3, ’здрібнілість’ – 2, решта – по 1. Стилістично забарвленими виявляються 5 із 11 власне-іменників з компонентом що.

Найбільше дериватів з компонентом що зафіксовано в системі прикметників – 515 одиниць. Щоправда, з них лише 17 є самостійними лексемами, для яких інтегративною є категоріальна сема ’атрибутивність’. Префіксоїд що- в 15 із 17 цих утворень з основою назв проміжків часу сприяє розвиткові додаткового значення, що виражається семою ’періодичність’. Усі інші семи, у тому числі й стилістична в рідковживаному прикметникові щочасний, реалізуються по одному разу, тобто є диференційними. Абсолютну більшість розглянутих прикметників становлять елативи з препозитивним щонай-, особливість яких полягає в наявності трьох інтегративних (’атрибутивність’, ’підсилення’, ’найвищий вияв ознаки’) і по одній диференційній семі, зумовленій значенням твірного прикметника.

Поширеними є прислівники з компонентом що (147 дериватів та їх варіантів). Крім характерної для всіх них категоріальної семи ’ознака дії чи стану’, інші є нерегулярними і реалізуються в межах від одного до п’яти слів. Усього 5 дериватів об’єднує стилістична сема. Порівняно з прикметниками досить рідко функціонують прислівники з початковим щонай-: до 498 прикметників-елативів виявлено лише 40 лексикографічно зафіксованих відповідних прислівників.

У системі дієслів деривати з компонентом що практично не творяться. До активних одиниць такого типу можна віднести тільки щокати звуконаслідувального характеру.

Природа й функціонально-граматичні властивості займенникового що не сприяють його дериваційній продуктивності в системі прийменників, де відомим є лише утворення щодо. Натомість у ролі сполучників чи сполучних слів або аналогів цих одиниць і займенникове що, і похідні від нього структури надзвичайно активні. На відносно малочисельну групу слів цієї частини мови припадає 113 підрядних сполучників та їх аналогів з компонентом що, з яких 79 включають базовий що, 17 – щоб(и) і ще 17 – якщо. Перший з них має найскладнішу систему функціонально-синтаксичних сем (13), другий спеціалізується переважно на вираженні цільових відношень, а третій – умовних. У стилістичному плані 15 сполучників чи їх аналогів з компонентом що характеризуються певним маркуванням, 4 – з компонентом щоб і лише 1 – з компонентом якщо.

Активною є участь компонента що у формуванні різного роду часток (усього 52 переважно складених одиниці, інтегративною для яких є категоріальна сема ’додаткове значення’), що характеризуються вираженням експресивно-емоційної оцінки (52 одиниці) та стилістичним забарвленням (48 одиниць). Часто інтегративними виступають семи ’питання’ (29 дериватів) і ’підсилення’ (22 деривати), рідше – ’невизначеність’ (13 часток) і ’ствердження’ (7 часток). По 4 частки об’єднуються функціональним значенням “заперечення” й “спонукально-бажальне”, а 3 – “вказівка”.

Властиві для розмовного й художнього стилів експресивність та емоційність спричинилися до активізації різного роду вигуків з компонентом що або щоб, яких зафіксовано 223 одиниці. Вони мають в основному по 5 значень, інтегративним з яких є категоріальне виражальне. Для абсолютної більшості проаналізованих вигуків чи їх аналогів (221 з 223), крім нема(є) за що й ні за що, спільними є експресивна і стилістична семи. З чотирьох відомих семантичних типів вигуків найчисельнішими виявилися імперативні інтер’єктиви фразеологічного типу з компонентом щоб (197 одиниць). Крім інтегративної лише для них емоційно-імперативної семи, вони об’єднуються навколо сем ’смерть’ (88 утворень), ’здоров’я’ (55 утворень), ’нещастя’ (41 утворення) й ’зникнення’ (13 утворень). Поширені “чисто” емоційні вигуки (24 деривати), для 20 з яких інтегративною виявляється сема ’незадоволення’, а для інших 4 – ’захоплення’, ’здивування’. Етикетні вигуки з компонентом що є рідкісними (всього 2 вище зазначені одиниці -– нема(є) за що і ні за що), а апелятивні, що вживаються стосовно тварин, птахів і т. ін., зовсім не зафіксоване у досліджуваному матеріалі.

Незначну групу різнотипних утворень з компонентом що становлять одиниці невизначеної частиномовної належності, які виражають відповідні своїм функціям значення. З-поміж них виділяються: цетер (1 дериват), вставні словосполучення й речення (13), звороти мовлення (8), усталені конструкції, які виступають у ролі присудків (2).

У третьому розділі “Формальна організація слів і лексикалізованих сполук з компонентом що” аналізується зовнішня форма досліджуваних одиниць залежно від їх відношення до тих чи інших частин мови.

Утворені за участю займенникового компонента що близько 1040 слів і лексикалізованих сполук формально надзвичайно різноманітні. Навіть у межах окремих частин мови вони частково або значно різняться способами й засобами творення, морфологічною будовою, кількістю компонентів і характером синтаксичних зв’язків між ними. Так, у досить численній як для відповідних слів групі займенникових іменників (25 одиниць) фіксуються прості (що), складні (аніщо) й складені (що попало) утворення. Компонент що однаково регулярно вживається як на початку, так і на кінці утворень, а його суплетивна форма чого – в інтерпозиції (анічогісінько). На відміну від займенникових іменників, що утворюються різними способами, морфологічними і неморфологічними, власне-іменники з компонентом що, яких фіксується 11, виникають суфіксальним способом, і лише в оказіональному щодокількість відбулося злиття двох слів.

Формальна структура прикметників з компонентом що, серед яких немає займенникових слів, досить прозора й чітка: усі вони належать до одночленних морфологічних утворень, хоча загальна їх кількість становить близько половини всього зібраного матеріалу – 515 одиниць. Основну масу з них (498 одиниць) утворюють елативи, які характеризуються додаванням префіксального що- до найвищого ступеня порівняння якісних прикметників, унаслідок чого сформувався складний префікс щонай-. Решта прикметників, окрім префіксального нещодавній, виникли як відносні суфіксальні утворення на –ний від прислівників типу щомісяця > щомісячний, щосекунди > щосекундний тощо.

Прозору й чітку формальну структуру також має переважна більшість прислівників з компонентом що, які є одночленними лексико-синтаксичними (щомить, щосуботи, щолітечка) й морфологічними відприкметниковими утвореннями на –о,-е. Нерегулярними є віделативні утворення зі щонай-, яких припадає лише 40 одиниць у системі прислівників на 498 – у системі прикметників. 32 прислівники сформувалися на основі непрямих форм займенникового що, і саме серед цих утворень переважають складені структури, у яких різні форми займенникового компонента посідають різні позиції.

Із службових частин мови тільки прийменники практично не формуються за участю що. Тут відомий лише утворений об’єднанням займенникового що й простого прийменника до дериват щодо. Натомість у системі сполучників (113 одиниць) і часток (52 одиниці) різнотипні утворення з компонентом що чи похідними від нього є високопродуктивними. Абсолютна більшість із них є складеними одиницями з кількістю компонентів від двох до п’яти в системі сполучників чи їх аналогів і від двох до шести в системі часток. З формального погляду компоненти що й щоб переважно завершують структуру сполучників (подібно до того, що; замість того щоб), передуючи підрядній частині речень, а сполучниковий компонент якщо – майже з однаковою частотністю розпочинає аналітичні утворення (якщо навіть..., то) або завершує їх (тим більше якщо). Системність структурної організації складених сполучників за рахунок “колишніх” повнозначних і службових частин мови дозволяє вибудувати їх моделі.

У складі часток компонент що чи його відмінкові форми посідають зазвичай довільне місце, а самі партикулярні утворення характеризуються варіантністю багатьох форм і наявністю в більшості з них простих часток.

Найдинамічнішим і найменш чітко організованим класом слів, який формується за участю займенникового що і похідних від нього компонентів, виявляються вигуки та їх аналоги (223 одиниці). Незавершеність процесу формування більшості вигуків стосується найчисленніших похідних від фразеологізованих виразів з початковими щоб (щоб тебе грім луснув) й малочисельної групи з початковим а щоб (а щоб ти скис). Такого типу вирази включають від трьох до десяти компонентів, що обмежує можливість остаточного переходу багатьох з них, особливо громіздких за формальною структурою, у вигуки. Інші, більш-менш усталені з формального погляду вигуки включають по два-три компоненти, у складі яких займенникове що чи його відмінкова форми посідає пре- або постпозицію. Характерна для вигуків розмовна сфера вживання з її спонтанними ситуаціями сприяє функціонуванню варіантних форм інтер’єктивів.

Морфологічно не оформлені чи не визначені в цьому плані структури з компонентом що або похідними від нього включають три невеликі групи утворень: вставні конструкції (12 одиниць), звороти мовлення (8 одиниць) й усталені структури, визначальною ознакою яких є функція присудка (2 одиниці). Вставні конструкції мають комунікативну природу, тому й виступають переважно у формі дво-, або тричленних за кількістю компонентів простих речень, у яких що найчастіше посідмає препозицію, а при використанні сполучникового якщо – інтерпозицію.

Питальні звороти мовлення мають структуру простих неускладнених речень з компонентом що в постпозиції або з його відмінковою формою чого у препозиції: знаєш що? в чому річ? Звороти мовлення з’ясувального типу найчастіше становлять єдність двох синтагм, об’єднаних підрядним зв’язком, друга з яких що або щоб передбачає вживання різнотипних поширювачів.

Окремі одиниці невизначеної частиномовної належності як перехідні явища характеризуються наявністю варіантних форм.

Основні результати дисертаційного дослідження представлені в загальних висновках.

Займенникові слова як один з найдавніших класів дейктичного типу відіграють надзвичайно важливу роль в організації номінативних і комунікативних одиниць будь-якої мови, зокрема української. Особливе місце серед них посідає займенниковий іменник що, який виявляє найрізнобічніші дериваційні властивості, пронизуючи як твірний компонент усі значеннєві одиниці мови: морфеми, слова, лексикалізовані сполуки, фразеологізми, словосполучення й речення. Завдяки своїй полісемантичності й поліфункціональності що в лексико-граматичній системі української мови перетворився на унікальне за своїми валентними й креативними властивостями явище, яке багато в чому не має аналогів в інших слов’янських мовах. Тому стає зрозумілою та підвищена увага, яку приділяли й приділяють займенниковим словам загалом й питально-відносним зокрема зарубіжні й українські мовознавці, що досліджували зазначені одиниці з погляду їх частиномовної та функціональної специфіки, морфемної й словотвірної структури, синтаксичної ролі в складних реченнях, місця в мовній системі стосовно інших одиниць, зокрема еквівалентності слову, та ін.

Разом з тим встановлення максимально різнобічних формально-семантичних зв’язків займенникового компонента що може забезпечити комплексний підхід до відповідних дериватів, який стосовно досліджуваних одиниць ще не реалізовувався в слов’янському мовознавстві.

Статус займенникового що залежить від його взаємодії з іншими компонентами в структурі слів і лексикалізованих сполук, хоч і валентні зв’язки не завжди сприяють його однозначній оцінці. Навіть стосовно суті вихідної форми що (‹ псл. *cьto), яка має фонетично тотожний відповідник лише в болгарській мові, існують різні погляди. Найімовірніше, сучасне що сформувалося внаслідок подовження [шш] у розмовному шшо з давнішого што і функціонувало спочатку як питальний займенниковий іменник, а з часом на його основі розвинулися омонімічні відносний займенниковий іменник, підрядний сполучник і підсилювально-питальна частка що.

У структурі відповідних складених одиниць компонент що зазвичай зберігає статус відповідної частини мови, а в одночленних утвореннях він виконує функцію тієї чи тієї словотвірної одиниці: твірного слова, яке найчастіше посідає постпозицію в структурі займенникових іменників і цетера тощо чи препозицію в прийменникові щодо й дієслові щокати; префікса в елативах, префіксоїда в прикметниках й одночленних прислівниках.

Семантична структура слів і лексикалізованих сполук з компонентом що формується насамперед під впливом інтегративних лексико-граматичних значень: іменникового, прикметникового, дієслівного, прислівникового, прийменникового, сполучникового, партикулярного, вигукового, модального і залежно від кількості та семантичних зв’язків компонентів з “колишніми” частинами мови, а також сфери функціонування й контекстуального оточення дериватів. Разом з тим кожна з повнозначних частин мови з компонентом що незалежно від зазначених умов характеризується чітко окресленою глибиною семантичної структури: іменники – від 4 до 6 сем (середня кількість близько 5); прикметники – у середньому 3 семи, а елативи – 4; прислівники – від 2 до 6 сем (середня кількість близько 4), найбільша амплітуда сем у структурі яких зумовлена строкатістю форм; дієслово щокати – 4 семи: 2 – лексичні, одна – лексико-граматична й одна – стилістична. У системі службових частин мови і вигуків глибина функціонально-семантичної структури коливається приблизно в тих самих межах: в абсолютної більшості сполучників – від 2 до 4, у часток – від 2 до 6, у вигуків – від 3 до 5, у прийменника щодо – 2, але поодинокі з них виділяються винятковою полісемічністю й поліфункціональністю. Це стосується сполучника що, який містить 13 сем семантичного, граматичного й стилістичного характеру, і сполучника щоб, який має 10 сем. Загалом, досліджувані слова й лексикалізовані сполуки містять понад 4,5 тисячі різнотипних сем, яких на кожне окреме утворення припадає в середньому близько п’яти.

Значна частина дериватів з компонентом що утворює в синонімічні ряди й антонімічні пари, а похідні одні від інших лексико-семантичним способом одиниці перебувають в омонімічних відношеннях.

З формального погляду слова й лексикалізовані сполуки являють собою одиниці, які представлені від простого поліфункціонального що до структурно похідних одночленних і багаточленних утворень з двома і більше компонентами. У складі морфемно членних дериватів й аналітичних конструкцій що може посідати різні позиції: пре-, пост- та інтерпозицію, які залежать від дериваційного статусу займенникового за походженням компонента й функціональної ролі всього утворення. У зв’язку з цим займенникові іменники характеризуються приблизно однаковою регулярністю препозитивного й постпозитивного що, а власне-іменники – переважним використанням його в ролі префіксоїда і, рідко, як кореневої морфеми в інтерпозиції.

У системі прикметників і більшої кількості прислівників, у тому числі й елативів, що посідає препозицію. Лише в прислівниках, утворених за допомогою займенникового компонента у непрямому відмінку, що використовується в різних позиціях.

За певними моделями будуються й лексикалізовані сполуки, які панують у системі службових частин мови й вигуків. Складені сполучники характеризуються переважною постпозицією що або щоб і факультативним використанням у пост- і препозиції компонента якщо. Препозицію посідає щоб і в численних аналогах вигуків, що формуються на основі відповідних фразеологічних виразів. У складі аналітичних часток що та його деривати, залежно від функціонально-семантичного навантаження структур, відзначаються різномісним уживанням.

Потенціал твірних слів для утворень з компонентом що найрізноманітніший. З-поміж них виділяються іменникові, прислівникові, прикметникові, займенникові, дієслівні, прийменникові, сполучникові й партикулярні основи. Лише власне вигукові й числівникові компоненти непродуктивні в процесі творення досліджуваних слів і лексикалізованих сполук, тому деривати типу щосімрік є поодинокими. Включення тих чи тих компонентів до структури утворень не є випадковим і регулюється переважно твірною базою повнозначних слів і функцією службових слів чи їх аналогів. У складі займенникових іменників – це займенникове що в сполученні з частками і рідше – з іншими частинами мови, а в складі власне-іменників, прикметників і прислівників – що з основами іменних частин мови, крім числівників. У структурі займенникових і складених прислівників – займенниковий іменник що або його форми у сполученні з частками, прийменниками і прислівниками. Для сполучників базовими виявляються сполучникові компоненти, які взаємодіють з різними частинами мови, крім числівників і вигуків, а в аналітичних частках – прості частки і, рідше, займенникові слова й сполучники. Найстрокатішими й відносно безсистемними з формального погляду виявляються вигуки, які найдинамічніше формуються за участю що чи його похідних та інших частин мови здебільшого внаслідок інтер’єктивації різноструктурних фразеологізованих конструкцій. У системі практично кожної частини мови, за винятком представлених одиничними утвореннями прийменників і дієслів, що досить часто виступає в різних відмінюваних формах, у чому виявляється його займенникова природа.

Лексикографічно закріплений цетер тощо, який виник шляхом об’єднання синтаксично не пов’язаних між собою займенникового слова то (суч. те) і сполучника що, має семантичні відповідники й синоніми типу і таке інше в українській та інших слов’янських мовах, але за властивостями форми вираження він не має аналогів у жодній індоєвропейській мові.

Інші морфологічно не виражені структури є винятково складеними і становлять перехідні явища в мовній системі. До них віднесені 12 вставних конструкцій, 8 зворотів мовлення і 2 одиниці, визначальною властивістю яких є синтаксична функція присудка. Перехідний характер цих, як і значної частини інших складених одиниць, виявляється: 1) у їх неповній лексикалізації; 2) у мало характерних для української мови аналітичних формах; 3) у незавершеності морфологізації або й повній відсутності основних частиномовних ознак; 4) у збереженні твірними компонентами семантичних і граматичних зв’язків з “колишніми” повнозначними чи службовими частинами мови; 5) у наявності варіантних утворень деяких дериватів. Такі структури виявляються перехідними між фразеологізованими сполуками чи реченнями й аналітичними формами лексем, що характеризує українську мову як динамічну систему.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Структурні особливості похідних із препозитивним що- в українській мові // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство). – Кіровоград: РВЦ КДПУ, 2002. – Вип. 44. – С. .

2. Семантика утворень з елементом що в українській мові // Семантика мови і тексту: Зб. статей УШ Міжнародної наукової конференції. – Івано-Франківськ: Плай, 2003. – С. 462-465.

3. Структурна організація складених сполучників та їх аналогів з компонентом що // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство). – Кіровоград: РВЦ КДПУ, 2003. – Вип. 48. – С. .

4. Роль і місце елемента що в структурній організації займенникових слів і часток української мови // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство). – Кіровоград: РВЦ КДПУ, 2004. – Вип. 53. – С. 331-338.

5. Елементи що, як у складі одиниць найвищого ступеня порівняння української мови // Вісник Уманського педуніверситету. Філологія (мовознавство): Зб. наук. праць. – К.: Знання України, 2004. – С. .

АНОТАЦІЯ

Скриник Г.В. Слова і лексикалізовані сполуки із займенниковим компонентом що в українській мові. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Харків, 2005.

У дисертації проведено комплексне дослідження семантичної, морфологічної та дериваційної структури слів і лексикалізованих сполук із займенниковим компонентом що. Встановлено його статус у складі різнотипних похідних, проаналізовано місце і роль цього компонента в змістовій і формальній організації іменників, прикметників, прислівників, займенникових слів, дієслів, прийменників, сполучників, часток, вигуків і тих одиниць, які не виявляють ознак певних частин мови чи їх аналогів. З’ясовано, що основна особливість займенникового компонента що полягає в його поліфункціональності та високих дериваційних можливостях: як дериваційний засіб цей компонент пронизує морфеми, слова, лексикалізовані сполуки, фразеологізми, словосполучення й речення.

Ключові слова: займенниковий компонент, слово, лексикалізована сполука, сема, семантична структура, морфема, формальна структура, деривація.

АННОТАЦИЯ

Скрыник А.В. Слова и лексикализованные сочетания с местоименным компонентом що в украинском языке. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 – украинский язык. – Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина, Харьков, 2005.

В диссертации осуществляется комплексное исследование семантической, морфологической и деривационной структуры слов и лексикализованных сочетаний с местоименным компонентом що в украинском языке. Системный анализ производных с этим компонентом еще не проводился, хотя местоименные слова активно изучались с различных позиций в общем, славянском, восточнославянском и украинском языкознании.

Специфика що, в отличие от соотносительного хто, заключается в том, что этот компонент является многофункциональным в лексико-грамматической системе украинского языка, поскольку выступает местоименным существительным, союзом, союным словом, частицей, производящей основой, префиксоидом, префиксом, постпозитивным и интерфиксальным компонентом юкстапозитов. Кроме того, он отличается большими деривационными возможностями, образуя около 1040 слов и лексикализованных сочетаний. Максимальная продуктивность производных со що наблюдается в системе существительных, прилагательных, наречий, местоименных слов, союзов, частиц и междометий. Единичными с этим компонентом оказываются глаголы, предлоги, вводные слова, цетеры и обороты речи.

Семантическая структура слов и лексикализованных сочетаний с компонентом що формируется, прежде всего, под влиянием соответствующих частеречных значений, а также сферы функционирования и контекстуального окружения дериватов. Глубина семантической структуры полнозначных и служебных частей речи, а также междометий колеблется от двух до шести сем. Только полифункциональные союзы що и щоб имеют соответственно 13 и 10 различного рода сем. В целом исследуемые слова и лексикализованные сочетания включают свыше 4,5 тысяч разнотипных сем.

С точки зрения формы выражения слова и лексикализованные сочетания с компонентом що являются единицами, представленными от простого непроизводного що до производных целостнооформленных и раздельнооформленных образований с двумя или несколькими компонентами. В составе производных и лексикализованных сочетаний що может занимать разные позиции: пре-,