КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ШКЕЛЕБЕЙ ІРИНА ІВАНІВНА

УДК: 37.036

РОЗВИТОК ХУДОЖНЬОЇ ОСВІТИ У ШКОЛАХ НІМЕЧЧИНИ І УКРАЇНИ В 90-Х РОКАХ ХХ СТОЛІТТЯ

(НА МАТЕРІАЛАХ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА).

13.00.01.– загальна педагогіка та історія педагогіки

дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

К И Ї В - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі педагогіки Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: - кандидат педагогічних наук, доцент

Безносюк Олександр Олексійович,

Київський національний університет імені Тараса

Шевченка, начальник кафедри математичного та

програмного забезпечення автоматизованих сис-

тем управління.

Офіційні опоненти: - доктор педагогічних наук, професор

Завгородня Тетяна Костянтинівна,

Прикарпатський державний університет імені

Василя Стефаника, завідувач кафедри історії

педагогіки.

кандидат педагогічних наук

Масол Людмила Михайлівна,

Інститут проблем виховання АПН України, про-

відний науковий співробітник лабораторії есте-

тичного виховання.

Провідна установа: Південноукраїнський державний педагогічний

Університет імені К.Д.Ушинського, кафедра

педагогіки, Міністерство освіти і науки України,

м. Одеса.

Захист відбудеться 18 лютого 2005 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 001. 16 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, 01033, м.Київ, вул. Володимирська, 60, ауд.314.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 01033, м.Київ, вул.Володимирська, 58, ауд.9.

Автореферат розісланий 15 січня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої ради С.Й.Вільчинський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Україна в третьому тисячолітті переживає значні соціально – економічні зрушення, які зумовлюють необхідність суттєвого реформування діяльності усіх соціальних інститутів суспільства і, передусім, системи освіти. Провідним завданням цих інституцій має стати піднесення людини як найвищої цінності суспільного життя, розвиток її інтелекту, потенційних творчих можливостей, формування загальнолюдських і національних морально – духовних цінностей. На розв’язання цих завдань спрямовані важливі державні документи - Закон України “Про освіту”, Державна національна програма “Освіта. Україна ХХІ століття”, Концепція національного виховання, Закон України “Про загальну середню освіту” та ін.

Пріоритетом сучасної державної політики у розвитку освіти в Україні є заміна авторитарно-дисциплінарної моделі навчання на особистісно орієнтовану, що передбачено Національною доктриною розвитку освіти України у ХХІ столітті. Її сутнісними ознаками є навчання і виховання особистості з максимальною індивідуалізацією, створення сприятливих умов для саморозвитку і самонавчання особистості, осмислене визначення можливостей і життєвих цілей, наближення освіти до нагальних, індивідуальних і життєвих потреб.

Відродження української національної школи передбачає естетизацію всіх ланок навчально-виховного процесу через їх інтеграцію з кращими здобутками світової культури та глибокого і послідовного вивчення учнями національної історії, культури, народної художньої творчості.

Актуальність нашого дослідження зумовлюється тим, що воно є першою спробою вивчити позитивний досвід Німеччини 90–х років ХХ століття у вирішенні кола питань, пов’язаних з художньою освітою підростаючого покоління. При цьому ми розуміємо під художньою освітою цілеспрямовану систему діючого формування людини, яка в змозі оцінювати та усвідомлювати естетичне в житті, природі, мистецтві, здатність жити й перетворювати світ, творити за законами краси та естетичної довершеності.

Вирішення кардинальних проблем педагогіки потребує, крім розгортання нових теоретичних та експериментальних досліджень, також критичного вивчення шляхів розвитку теоретичної думки та педагогічної практики в різних країнах.

Знайомство з політикою в галузі освіти, з педагогічними теоріями та навчально-виховною практикою зарубіжних країн, дозволяє виявити прогресивні явища та нововведення, визначити шляхи розвитку актуальних задач, поставлених перед школою в наш час.

Тут, на наш погляд, має важливе значення вивчення педагогічної теорії та методики об’єднаної Німеччини, особливо західної її частини, яка довгий час була для нас за “залізною завісою”, а також тому, що після об’єднання Німеччини саме західно - німецька модель була взята за основу в новій структурі школи.

Політика шкільної освіти в Німеччині перебуває сьогодні на дуже важливому етапі так як німецько-німецьке об’єднання, процес європейської інтеграції, суспільні зміни, економічні нововведення розхитують традиційний підхід до освіти, змушуючи шукати нові методи роботи в умовах, що склалися. Уряд Німеччини націлює педагогічну науку на вирішення важливих проблем освіти та виховання, без розв’язання яких неможливим буде розвиток творчої активної особистості, яка покликана завтра включитись в складний процес суспільного життя.

У педагогічних працях видатних діячів української культури М.В.Лисенка, А.С.Макаренка, С.Ф.Русової, В.О.Сухомлинського, І.Я.Франка обґрунтовано важливу роль мистецтва у духовному становленні людини.

Художня освіта та духовне становлення дітей і молоді були предметом досліджень вітчизняних і зарубіжних учених у галузі філософії (І.А.Зязюн, М.К.Шеремет), педагогіки (В.Г.Бутенко, М.Б.Євтух, Т.К.Завгородня, Л.М.Масол, О.М.Олексюк, Г.М.Падалка, О.В.Плахотнік, О.Я.Ростовський, О.П.Рудницька, Г.Т.Шевченко та ін.), психології (П.Грусієвіч, А.Сохор та ін.)

Особливо велику увагу, в цьому зв’язку, привертає теорія та методика викладання предметів естетичного циклу, які здобувають все більшу популярність у практиці викладання загальноосвітніх дисциплін.

Проблемам художньої освіти присвячені праці багатьох українських і німецьких вчених, педагогів, мистецтвознавців: П.П.Автомонова, Е.В.Бєлкіної, О.В.Поліщук, О.П.Рудницької, О.А.Сташука, Л.Г.Коваль, С.В.Коновець, Г.П.Шевченко, О.П.Щолокової, Х.Вейкерта, Ф.Кюне, Д.Ленцена, К.Мантея та ін.

Центри естетичного розвитку школярів, які існують у Німеччині при університетах, проводять колосальну роботу по розробці нових методичних посібників та рекомендацій, по складанню навчальних планів з курсу “Мистецтво”. Багато та плідно працюють в цій галузі К.Матіес, К.Прафф, В.Шлімм та ін.

На жаль, досвід організації художньої освіти в Німеччині недостатньо висвітлюється в українській пресі і не знайшов ґрунтовного наукового висвітлення в педагогічній літературі України.

“Холодна війна”, роки “відлиги” та “застою” відіграли негативну роль у зближенні педагогічної науки двох німецьких держав. Вчені не мали взаємних контактів, а всі зв’язки, що існували до того часу, були зламані. Педагогічні науки України та Німеччини “варилися у власному соку”, не було взаємопроникнення, взаємо вивчення і взаємного аналізу педагогічної теорії й практики німецької та української педагогіки. “Політичні ігри” нанесли значного збитку збагаченню педагогічної науки, для відновлення якої потрібні десятиліття. Ті статті, що зрідка з’являлись про Німеччину були настільки ідеологізовані та політизовані, що в них можна було виділити лише окремі краплини інформації, які не давали можливості скласти цілісну картину розвитку педагогічної науки в країні. Те, що робилося протягом багатьох років у галузі вирішення психолого-педагогічних проблем у Німеччині, залишається для нас до цього часу “білою плямою”. Дисертаційні дослідження В.О.Вендрової, Е.А.Верб, В.Г.Волкова, торкаючись загальних питань естетичного виховання в колишній НДР, не розкривають сутності та особливості художньої освіти, що не зменшує їх наукової цінності, але й не дає глибокого уявлення про німецьку художню освіту. Ось чому проблеми викладання дисциплін естетичного циклу та, зокрема, образотворчого мистецтва в школах Німеччини дають, на наш погляд, широкий простір для подальших досліджень, підтверджуючи їх необхідність та актуальність.

Виходячи з актуальності та у зв’язку з відсутністю спеціальних досліджень цього профілю в науковій педагогічній літературі нашої країни, ми обрали темою нашого дослідження “Розвиток художньої освіти у школах Німеччини і України в 90-х роках ХХ століття ( на матеріалах образотворчого мистецтва)”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено згідно з основними напрямами наукової роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка та кафедри педагогіки “Морально – ціннісні особливості інноваційної поведінки молоді в сучасних умовах розвитку суспільства” № 0І0ІU006684.

Об’єктом дослідження є художня освіта та виховання учнів у школах Німеччини і України.

Предмет дослідження: педагогічні умови розвитку художньої освіти та виховання учнів у школах Німеччини та України в 90-х роках ХХ століття засобами образотворчого мистецтва.

Мета дослідження – визначити сутність, функції та особливості розвитку художньої освіти учнів у школах Німеччини і України досліджуваного періоду засобами образотворчого мистецтва.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати філософську, психолого-педагогічну, мистецтво- знавчу літературу з досліджуваної проблеми.

2. Виявити сутність та функції художньої освіти в німецькій та українській загальноосвітній школі кінця ХХ століття.

3. Визначити дидактичні особливості художньої освіти засобами образотворчого мистецтва в школах Німеччини та України.

4. Здійснити порівняльний аналіз основних моделей художньої освіти засобами образотворчого мистецтва в українських та німецьких школах в 90-х роках ХХ століття.

5. Визначити ідеї німецького та українського досвіду розвитку художньої освіти учнівської молоді в кінці ХХ століття та можливості їх творчого використання в сучасній школі.

Методологічну основу дослідження становлять ідеї розвитку національної художньої культури, ціннісної спрямованості та традиційності образотворчого мистецтва, особливості впливу мистецтва на формування у молодого покоління загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей. Науковий пошук здійснено на основі принципів взаємодії, взаємовпливів та єдності національного і загальнолюдського, інтеграції освітніх процесів, трактування світової культури як полікультурної структури, що складається з унікальних і неповторних національних цінностей.

Універсально широке методологічне значення має розуміння функцій естетичного виховання в гармонійному розвитку особистості, яка є багатогранною індивідуальністю.

З метою вивчення науково-педагогічної та мистецтвознавчої літератури було застосовано загальнонаукові методи: аналіз, синтез, порівняння, класифікація, тестування та ін.; були проведені аналіз та систематизація науково-методичної вітчизняної та німецької монографічної літератури, періодики, навчальних посібників з педагогіки, та психології, філософії, естетики, мистецтвознавства, матеріалів конференцій, семінарів, з проблем естетики, естетичного виховання, порівняльної естетики, порівняльної педагогіки; з метою виявлення особливостей викладання предметів естетичного циклу в Німеччині і Україні нами був проведений порівняльний аналіз української та німецької моделей художньої освіти; з метою вивчення практики навчання образотворчому мистецтву в сучасній школі Німеччини і України нами було проведене педагогічне спостереження за практичною діяльністю вчителів /в організації учбового процесу / та діяльністю учнів на уроках; бесіди з учнями на теми, пов’язані з художньою освітою.

Організація дослідження проводилась в кілька етапів.

На першому етапі дослідження (1997 – 1999 рр.) - пошуково-теоретичному - мало місце вивчення та аналіз психолого-педагогічної, філософської, мистецтвознавчої літератури з даної проблеми, було визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження.

На другому етапі ( 2000 - 2001 рр.) - дослідницькому - нами був здійснений порівняльний аналіз української та німецької моделей художньої освіти, досліджено методику викладання предметів естетичного циклу в школах України та Німеччини і виявлено особливості, характерні для кожної держави, розроблено програму проведення експерименту.

На третьому етапі (2001 – 2004 рр.) - узагальнюючо - завершальному - систематизовано результати теоретичних пошуків, зроблено висновки і узагальнення, підведено підсумки експериментальної роботи.

Впровадження результатів дослідження в практику навчально-виховного процесу здійснювалося за такими формами: ознайомлення працівників навчальних закладів, викладачів та науковців з основними результатами дисертаційного дослідження шляхом доповідей на засіданнях методичних, педагогічних рад, кафедр, методичних семінарах, які проводились в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (довідка № 5/14 від 16.02.2004р) та Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (довідка №7/23 від 20.04.2003р.).

Результати дослідження та науково-практичні рекомендації впроваджено у навчально-виховний процес загальноосвітніх шкіл №132 м. Києва (довідка № 23/2 від 2003р.) та села Мирівка Кагарлицького району (довідка №3/4 від 18.05.2004р.), Українського центру духовного розвитку (м.Київ) (довідка №34 від 11.08.2004р.).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше системно досліджено проблему теоретичних основ організації процесу художньої освіти в школах Німеччини; уточнено і науково обґрунтовано специфіку організації процесу художньої освіти; аргументовано найважливіші особливості змісту, форми, принципів і методів художньої освіти в школах Німеччини і України на сучасному етапі; обґрунтовано ряд теоретичних положень про естетико-виховні можливості образотворчого мистецтва; розроблено і експериментально апробовано варіант програми, яка забезпечує ефективне художньо – естетичне виховання старшокласників; вивчено здобутки німецької педагогічної думки з точки зору загальнолюдських цінностей; виявлено характеристики тих пріоритетів, які можуть бути використані у вітчизняній педагогічній освіті; теоретично обґрунтовано та охарактеризовано моделі педагогічних концепцій виховання естетичної свідомості у полікультурному середовищі.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дисертації, її основні положення і висновки можуть бути використані при розробці концепцій естетичного виховання; при складанні освітніх програм, полікультурних моделей; при визначенні тематики актуальних педагогічних досліджень; при підготовці монографій, посібників, методичних рекомендацій, навчальних планів, спецкурсів, семінарів для студентів; викладачами педагогічних вузів, студентами, вчителями мистецтвознавчих дисциплін, шкільними психологами, вихователями дошкільних закладів у їх практичній діяльності.

Вірогідність наукових положень та результатів дисертації забезпечується методологічною обґрунтованістю його теоретичних положень, застосуванням різноманітних взаємодоповнюючих методів науково-педагогічного пошуку, адекватно його об’єкту, предмету, меті і завданням, критичним аналізом досліджуваної проблеми у теорії і практиці художньої освіти та виховання.

Апробація результатів дослідження. Основні ідеї дисертації були апробовані автором на уроках образотворчого мистецтва в Українському центрі духовного розвитку. /Про результати дослідження автор доповідала на семінарах в Українському центрі духовного розвитку, 1998 – 2001/; на міжнародній науковій конференції “Педагогіка вищої школи у ХХІ столітті: проблеми та перспективи розвитку”. (30 – 31 травня 2002 р., м. Київ); на міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми особистості в науці: результати та перспективи досліджень” (26 – 27 вересня 2002 р., м. Київ). “Наука і освіта 2004” (10 –25 лютого 2004 р., м.Дніпропетровськ); на всеукраїнській науковій ювілейній конференції “Тарас Шевченко: загальнолюдські та національні виміри творчості” (10 березня 2004 р. , м. Київ).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у 7 статтях, які надруковано в науково-фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, двох розділів, коротких висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (180 найменувань, з них 43 іноземною мовою), додатків, таблиць. Загальний обсяг дисертації складає 226 сторінок (основний зміст викладено на 192 сторінках).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, об’єкт, предмет, мету, завдання, теоретико-методологічні основи дослідження, наукову новизну, теоретичну і практичну значущість, викладено положення, що виносяться на захист, подано відомості про апробацію та впровадження результатів науково-педагогічної роботи.

У першому розділі “Дидактичні принципи художньої освіти та її роль в розвитку особистості учня в Україні та Німеччині (на прикладі образотворчого мистецтва)” аналізуються естетико-виховні можливості художньої освіти, визначаються роль і особливості естетичного ставлення учнів різних вікових груп до етнохудожніх цінностей, висвітлюються питання гуманітаризації освіти та виховання, які пов’язані з піднесенням національної та громадянської свідомості, духовності, освіченості людини, її загальної культури та ерудиції.

У процесі дослідження нами обгрунтовано взаємовідношення понять “естетичне виховання” і “естетична культура”, які набувають особливого значення у формуванні особистості нової генерації (на прикладі образотворчого мистецтва), розкрито соціальну значимість, склад, етапи, функції та принципи художньої освіти.

У дослідженні зазначається, що образотворче мистецтво є особливим типом естетичного освоєння дійсності, має широкі можливості художньо-образного відображення навколишнього середовища, впливу на почуття, смакові уподобання, ціннісні орієнтації та морально – естетичні ідеали особистості.

Аналіз наукових літературних джерел засвідчує, що процес естетичного виховання учнів потребує оновлення існуючих теоретичних і методичних підходів з метою посилення уваги до традиційних форм естетичного освоєння дійсності, всього того змістовного, самобутнього, що може характеризувати народне образотворче мистецтво України. Питання естетичного виховання, спрямованого на збагачення духовного потенціалу особистості, підготовки учнів до самодетермінації у контексті історико-культурних традицій українського народу, на жаль, ще не знаходять належного висвітлення у педагогічній літературі.

Сучасна національна школа не може залишатись у своєму розвитку і надалі на рівні “косметичного ремонту”. Їй потрібні рішучі кроки щодо оновлення змісту і принципів естетичного виховання, які сприятимуть послідовному розкриттю естетико-виховних можливостей українського народного мистецтва як невичерпного джерела високої духовності.

Духовною культурою учня української школи є цілісна система його естетичних поглядів на життя, особистих естетичних переваг, переконань, ідеалів, побудованих на основі прагнення до краси і істини, на основі знань і засобів української народної педагогіки, християнської етики, сакрального мистецтва, які ставлять реальний заслін бездуховності, історичній безпам’ятності і допомагають усвідомити дітям і підліткам свою громадянську роль спадкоємців духовних цінностей народу.

З отриманням незалежності українська нація переживає бурхливе оновлення. Долаючи труднощі та перешкоди, народ України вирівнює ходу своєї історії не лише в економіці й політичному житті, а й в культурі, науці, освіті, нарощуючи свій духовний потенціал і долаючи залишки та рецидиви національної обмеженості, всілякі “шароварні” та “плахтові” захоплення. Знання власної соціокультурної історії є важливою передумовою його нинішнього духовного розвитку, зокрема його естетичної свідомості. Характерним для менталітету української нації впродовж усієї її історії є різнобічне розуміння краси, яке проявлялось у побуті, одязі, будівництві. На менталітет нації повсякчас впливало самобутнє образотворче народне мистецтво, фольклор, музична народна творчість. Усе це свідчить про духовне здоров’я нації, її глибоке коріння.

Своїм дослідженням ми намагались довести, що останнім часом значно зріс інтерес до культурно-художньої спадщини нашого народу. Наше звернення до минулого свідчить про те, що учні намагаються по-новому підійти до багатства, створеного попередніми поколіннями. У наукових літературних джерелах відроджуються колишні і з’являються нові концепції про значення і місце православ’я у культурно-художньому житті Давньої Русі, у розвитку нашого суспільства.

Майбутнє нашої держави, що має багату тисячолітню християнську історію, залежить від християнського виховання, від змісту цінностей, які закладаються в серця молоді, від усвідомлення ідентичності зі своїм народом, його історією, традиціями, від мудрої книжки, рідного слова.

Ми доводимо, що сьогодні знову актуально стає незгасне світло духовної і педагогічної спадщини Святої Русі. Святою Русь називалась не тому, що там жили лише праведники, а тому, що стремління до святості, до духовної довершеності складало головний зміст життя. Освіта та виховання на Русі були підпорядковані найвищій меті – духовному і моральному становленню особистості. Активним засобом досягнення цієї мети було мистецтво.

Під впливом художніх образів безпосередні почуття переходять в естетичні, етичні, гуманні уявлення суб’єкта, в яких духовність набуває свого реального вираження як ціннісний акт спілкування з прекрасним, що спрямований на самопізнання своєї ідеальної сутності.

Вимоги, що пред’являються сучасним суспільством до виховання гармонійної особистості неможливі сьогодні без якісного всебічного розвитку молоді. В цьому зв’язку важливу роль покликана виконувати художня освіти школярів, що дає можливість глибше пізнати життя, формувати естетичні погляди та смаки, розвивати духовні потреби молоді, їх моральні якості.

Художня діяльність розвиває певні моральні норми по відношенню до себе та оточуючого світу, загартовує волю, формує характер. В творчому художньому процесі молода людина вчиться сама контролювати, чесно ставитися до себе та оточуючих, набуває почуття відповідальності, глибоку та стійку потребу в спілкуванні з мистецтвом, з чим пов’язані нові мотиви його поведінки, що проявляються в прагненні задовольняти естетичні потреби. Художня діяльність чинить тим самим вплив на особистість учня, визиваючи суттєве зрушення в його духовному світі та емоційній сфері.

Загальновідомо, наскільки велика в теперішній час роль образотворчого мистецтва, що формує людей творчих, активних, духовно багатих, естетично розвинутих. Без глибоких знань основ образотворчого мистецтва неможливо розвивати бачення, формувати художньо-творчу свідомість, стійкий творчий потенціал, підвищувати ефективність занять з даного предмету.

Знання з образотворчого мистецтва, набуті в школі – вміння компонувати різні образи, відчувати міру, формувати естетичний смак, зорову пам’ять, об’ємно-просторове, цілісне бачення, логічне мислення – все це цивілізованому суспільству потрібне не тільки митцям (скульпторам, художникам, архітекторам), а й кожній сучасній людині, яка хоче скористатися з мистецького доробку для збагачення особистої естетичної культури, підвищення інтелектуального рівня гармонійного відчуття світу, які наповнюють прекрасні творіння природи і великі твори людини. Ми не можемо забувати, що на землі Людина є творцем духовних і матеріальних благ, і від рівня її культури залежить рівень цивілізації та рівень нашого життя.

У дослідженні зазначається, що художньо-освітній процес загальноосвітньої школи ґрунтується на тому, що вчитель повинен озброїти учнів знаннями елементарних закономірностей мови образотворчого мистецтва. Здійснити творчий процес образотворчої діяльності учнів до кінця свідомий вчитель не в змозі, але допомогти дітям поставити мету і намагатись її здійснити, використовуючи відомі й доступні засоби, цілком можна, не забуваючи при цьому враховувати вікові психолого – педагогічні особливості школярів, а також можливості сприйняття ними творів мистецтва.

У дисертації висвітлені психолого-педагогічні особливості художньої освіти, а саме: важливість питання взаємозв’язку раціонального та емоційного, проблеми соціалізуючи можливостей художньої освіти з урахуванням вікових особливостей сприйняття, виявлені специфічні особливості художньої освіти дітей молодшого, середнього та старшого шкільного віку, залежність ефективності художньої освіти від темпераменту особистості, сформульовані задачі, що постають перед вчителем, який викладає предмети естетичного циклу.

Увесь процес художньої освіти психологія поділяє на три періоди: початковий, підлітковий та період старшого шкільного віку.

Головним завданням занять образотворчим мистецтвом з дітьми молодшого шкільного віку є збагачення та уточнення дитячих уявлень про предмети та явища природи, про оточуючу дійсність, розвиток внутрішнього відчуття кольорової композиції, переживання кольору, освоєння загальних пропорцій, загальної форми предметів. Для цього віку, крім традиційних тем, таких, як колір, теплі і холодні кольори, поняття про форму, виражальні властивості лінії і плями, слід, на нашу думку, запровадити такі методи роботи, які психологічно наближували б до суб’єкта предмет спостереження. Тому нами було запропоновано введення таких вправ: весела квітка - сумна квітка; тепла вода - холодна вода; солодке яблуко – кисле яблуко тощо.

Підлітковий - це критичний перехідний період, коли учні стоять на роздоріжжі між несвідомими і контрольованими вчинками, коли їхня уява поступово перетворюється в усвідомлену діяльність. Це вік вияву самокритичності, що нерідко породжує в учнів незадоволення результататами своєї діяльності та нездатність виражати відповідним чином свої задуми. У цьому віці дитина схильна до аналітичного й критичного мислення. В цей період відбувається перехід від малювання “за уявою” до малювання “з натури”, тобто аналітичного малювання. Мета художнього виховання у підлітковий період - викликати у кожного учня віру в мистецтво, як засіб самовираження на основі індивідуальних схильностей і потреб. Це час вияву творчої енергії у дітей, і завдання творчого вчителя полягає в тому, щоб стимулювати у них потребу творчості.

Рівень загального розвитку дітей старшого шкільного віку створює необхідний фундамент для повноцінного (“вікового”) сприйняття мистецтва. При цьому в самому сприйнятті мистецтва з’являється так звана естетична дистанція, яка дозволяє сприймати явище мистецтва і як реальність, і як прийом її відтворення. Діти цього віку вже певною мірою володіють основами знань і можуть усвідомити зв’язок розвитку суспільства з ідеалами епохи її філософії, світосприйняття з мистецтвом, як виявом духовного життя людини. Саме спрямування уваги дитини старшого шкільного віку на духовне життя є важливим чинником у формуванні її особистості, бо сфера духу - то сфера нашої просвітленої свідомості й надчуттєвості.

У наукових дослідженнях психолого – педагогічних напрямків поняття “духовність” тривалий час практично не використовувалась, бо цілісний підхід до проблем духовності, духовної культури особистості вимагає звернення до релігійної ідеології, усвідомлення її ролі та місця в духовному розвитку особистості. Сьогодні роль релігії у духовному відродженні суспільства не викликає заперечень. Релігійне виховання у школі не суперечить її світському характеру і не розглядається окремо, а як складова частина національного виховання в цілому. Адже духовність породжує шляхетність, допомагає кожній людині стати людиною, а нації нацією.

У дисертації проаналізовано основні концепції естетичного розвитку в сучасних німецьких теоріях, розглянуті теорії Л.Вейсмантеля, Е.Шпренгера, К.Ясперса та інших німецьких вчених, які торкаються питань художньої освіти. Надзвичайно цікавими і актуальними для педагогічної науки і практики є погляди К.Мантея. У центрі його досліджень - природа естетичного. Найбільш фундаментальною властивістю людської особистості він вважає естетичне почуття. Співвідносячи категорії “естетичного і художнього виховання”, К.Мантей справедливо твердить, що “естетичне” за своєю сутністю набагато ширше від “художнього”.

Естетичне сприйняття світу трактується вченим як здатність почуттів сприйняти істину. Німецький вчений вважає, що будь-яка художня діяльність ґрунтується на двох джерелах: біологічному і культурологічному. Якщо учень вигадує казки, співає, танцює, малює, то він реалізує внутрішній чуттєвий імпульс через культурні форми, вже набуті людством, своєрідно трансформуючи їх.

Теорія естетичного сприймання є предметом вивчення Х.Редекера. Вчений стверджує, що існують загальні закономірності у сприйманні різноманітних видів мистецтва (музики, живопису, драми). Важливим моментом, на думку Х.Редекера, є підготовленість особистості до пізнання мистецтва. Суб’єкт сприймання має володіти певним запасом мистецтвознавчих знань і в той же час повинен вміти відчувати красу. Отже, завдання естетичного виховання полягає в одночасному збагаченні особистості інформацією і чуттєвим досвідом, оскільки недоліки різноманітних навчальних підходів учений вбачає у домінуванні однієї зі сторін сприймання. Він був твердо переконаний, що “не може бути знань без почуттів і не можна відчувати, не знаючи”.

У другому розділі “Особливості німецької та української моделей художньої освіти в школі” розкриваються особливості викладання предметів естетичного циклу в школах різних типів, аналізуються завдання німецької художньої педагогіки, виявляється основа уроку в німецькій школі, розглядаються навчальні плани, навчальний процес, три поля діяльності учнів в процесі художньої освіти, розкриваються специфічні ознаки уроку “Мистецтво” для учнів старшого шкільного віку, описуються цілі, специфічні дидактичні можливості, принципи, методи роботи.

Аналіз наукових джерел показав, що сучасний навчально-виховний процес у школах Західної Європи характеризується переорієнтацією на особистість учня, формування у нього суспільно значущих цінностей, створення сприятливих умов для самовизначення та самореалізації своїх потенціальних можливостей у майбутній професійній діяльності; удосконалення методів навчання і виховання в школі, підвищення рівня професіоналізму вчителя.

У сучасному німецькому суспільстві, для якого характерні багатобарвна мозаїка, широке впровадження комп’ютерів, потужний інформаційний потік, стандартизація свідомості, уніфікація, деперсоналізація особистості, виникає потреба у розробці і впровадженні мобільних, дієвих педагогічних підходів. Для означення інтегрованої методичної системи, основні компоненти якої включають класичні досягнення і новітні наукові здобутки, використовується поняття педагогічна технологія. Головна мета педагогічної технології полягає у вихованні освіченої людини, яка в інформаційному потоці вміє виділити особистісно значимі знання і розуміє, як їх використовувати у конкретній ситуації, тобто домінанта відводиться не оволодінню технічними навичками (вміє працювати з комп’ютером, модерною аудіо- відеоапаратурою тощо), а гнучкому інтелекту, сформованій естетичній свідомості.

До найсуттєвіших ознак педагогічної технології належать такі:

- спрямованість на виховання особистості, толерантності до навколишнього різноманіття і багатобарвності як характерної ознаки сучасного світу;

- утвердження полі культурних виховних принципів;

- орієнтація на свідоме сприйняття інформації та готовність поділитися нею;

- формування потреб вчитися і навчати;

- гармонізація духовних і матеріальних вимірів сучасного життя.

На цьому ґрунті формується нове бачення ролі вчителя, вчителя нового типу. В майбутньому не повинно бути жодного вчителя, котрий якимось чином не мав би відношення до одного чи кількох видів мистецтва. Від кожного вчителя вимагається, щоб він володів певним навичками літературного, образотворчого і музичного вислову. У школах Німеччини учитель використовує музику, хореографію, спів драматичну гру, образотворче мистецтво для глибокого усвідомлення і запам’ятовування учнями природничих і інших понять, формує вміння переносити набутий досвід однієї ділянки діяльності в іншу. Природничі, математичні, гуманітарні знання, уміння, навички формуються у процесі художньої діяльності, тобто домінанта робиться на інтелектуальному розвитку, який проходить у своєрідному мистецькому полі, тобто відбувається “виховання через мистецтво”.

Визначаючи досвід роботи німецьких шкіл з художньої освіти, ми встановили, що викладання, на перший погляд далеких один від одного предметів, сьогодні є нормою. Педагог дає імпульс для логічного мислення учнів, вміло спрямовуючи хід міркувань в потрібне русло за допомогою чітко сформульованих запитань. В учнів з’являється чудова нагода пробудити фантазію, напружити розум, розвинути творче мислення.

У дисертації зазначено, що в сучасних освітніх концепціях мистецтво розглядається як універсальний чинник, який позитивно впливає на всебічний розвиток підростаючих поколінь. Мистецтво стимулює в учнів не тільки пізнавальні, а й креативні здібності, здатність до творчого самовираження і рефлексії, що є не менш важливим ніж загальна культура та ерудиція особистості (Л.М.Масол, О.М.Олексюк, О.П.Рудницька, Г.П.Шевченко та ін.).

Також в другому розділі розкривається схожість та різниця моделей художньої освіти українських та німецьких вчених, їх специфіка, достоїнства та недоліки.

Основна відмінність проаналізованих нами моделей полягає в тому, що німецька модель - діюча, впроваджена в усіх школах Німеччини. Моделі, що пропонуються нашими вченими, не знаходять ще масового застосування в українських школах, будучи, таким чином, теоретичною стороною всього процесу художньої освіти, не підкріпленого процесом практичним.

В Україні, так склалося історично, що шкільництву була нав’язана система художнього виховання, яка характеризується утилітарно-практичним підходом до занять мистецтвом та відірваністю від культурно-історичних традицій. Тобто протягом десятиліть у школах молодь отримувала однобоку і досить бідну в художньому відношенні освіту та підготовку до життя. Що прикро, були виховані покоління громадян з поблажливим ставленням до занять мистецтвом. Як результат, у системі шкільної освіти предмету “Образотворче мистецтво” була відведена другорядна роль.

Навіть побіжний огляд місця й значущості мистецтва в загальноосвітніх навчальних закладах розвинутих країн дає підстави стверджувати, що положення мистецьких дисциплін в школах України знаходиться в плачевному стані. На нашу думку, причина такого становища в існуванні так званого “залишкового” принципу відносно проблем культури загалом, а також естетичного виховання та мистецької освіти. Наприклад, спрощене уявлення про шкільні предмети художньо-естетичного циклу, що їх нібито можуть успішно викладати вчителі будь-якого фаху, призвело до стійкого статусу “другорядних” такі дисципліни, як “образотворче мистецтво”, “музика”. Особливо це стосується образотворчого мистецтва у початковій ланці шкільного навчання. Керівництво шкіл недооцінює значний виховний потенціал мистецтва, його вплив на інтелектуальну, моральну та емоційну сфери особистості школяра.

В школах та гімназіях України естетичному вихованню надається недостатньо уваги як щодо змісту, так і за обсягом навчальних годин, не спрацьовує повною мірою принцип гуманізації та гуманітаризації освіти, проголошений Законом України “Про освіту” (1991). Щоб виправити становище, треба реалізувати вимоги системного підходу до естетичного виховання, забезпечити органічну єдність його мотиваційно-цільового та операційно-діяльнісного (методичного) компонентів.

Що стосується змісту естетичного виховання, то тут потрібне, перш за все поєднання досягнень науки у цій галузі з надбанням народної педагогіки. В сучасних умовах особливого значення набуває поєднання естетичного та екологічного виховання. Нині все відчутнішою стає тенденція до екологічної переорієнтації етики і естетики, зокрема до сприйняття краси навколишньої природи і краси людської діяльності, якою вона є в її екологічному розумінні.

В ході дослідження нами був проведений порівняльний аналіз, метою якого було виявити рівень художньої інформованості українських та німецьких школярів. Під художньою інформованістю ми розуміємо обізнаність учнів про різні види мистецтва і жанри мистецтва. За результатами відповідей, що дали учні на питання анкет, нами складені таблиці, які показують рівень художньої інформованості учнів двох країн.

У процесі аналізу результатів дослідження нами доведено, що високий рівень інформованості з питань мистецтва виявився у німецьких школярів. Проведення уроків “Мистецтва” протягом усього періоду навчання з 1 до 13 класу, можливість відвідування кращих музеїв світу дає перевагу німецьким учням у більш глибоких знаннях з художньої освіти. Українські школярі позбавлені можливості продовжувати заняття мистецтвом з восьмого класу, що, на нашу думку, значно збіднює процес, перекладаючи рішення деяких задач художньої освіти на інші предмети естетичного циклу. Для покращення становища необхідно, перш за все, розширити сітку годин відведених для вивчення естетично значущих предметів у школі, поставивши головною метою формування естетичних смаків, методично забезпечити цей процес. В результаті проведеного нами аналізу існуючих моделей художньої освіти, враховуючи переваги та недоліки українських та німецьких досліджень, ми розробили власну експериментальну програму факультативного спецкурсу “Художня освіта на прикладі Західноєвропейського і українського образотворчого мистецтва (для старших класів середньої школи)”. Вона увібрала в себе всі ті оригінальні напрацювання, які існують сьогодні в українській та німецькій педагогіці. В основу цієї програми закладені художньо-творча діяльність, художньо-образне мислення, художнє пізнання світу, які формують художньо-творчу свідомість (характер, інтелект).

У запропонованому спецкурсі вирішення проблеми правильного співвідношення теоретичного та практичного навчання школярів образотворчому мистецтву здійснюється з позиції загальної освіти, в рамках якої міжпредметні зв’язки виступають лише в якості одного з рівней художньої освіти, що супроводжується зростанням системності та щільності знань учнів, підвищення мотивації до вивчення дисциплін художнього циклу.

Аналізуючи програми з художньої освіти, вичленовуючи моделі, ми спробували виявити моменти зближення їх та особливості, що підкреслюють їх індивідуальність. Дана програма не претендує на те, щоб негайно бути запровадженою в українську школу: це лише одна з можливих альтернатив. Як видно з спецкурсу, ми припускаємо наявність як практичної, так і теоретичної діяльності на уроці “Образотворче мистецтво”.

Узагальнення результатів порівняльного дослідження дає підстави стверджувати, що до позитивних рис художнього виховання школярів у німецьких школах, які бажано запозичити, слід віднести: досвід інтегрованого навчання; уведення більшого обсягу годин на предмет “Мистецтво”; багатопрофільну підготовку вчителів мистецтва, які спроможні були б розробляти і проводити інтегровані уроки в школах і гімназіях.

Здійснене дослідження дозволило дійти таких висновків:

1. Проблемам художньої освіти та духовного становлення дітей і молоді присвячені праці багатьох українських та зарубіжних вчених у галузі філософії (І.А.Зязюн, М.К.Шеремет), педагогіки (В.Г.Бутенко, Т.К.Завгородня, Л.М.Масол, О.М.Олексюк, О.В.Плахотнік, Г.М.Сагач, О.П.Рудницькі, Г.П.Шевченко, К.Мантей, Д.Ленцен та ін.), психології (П.Грусієвіч, А.Сохор та ін.).

Питання художньої освіти та естетичного виховання пронизують твори українських і німецьких вчених педагогів, мистецтвознавців: П.П,Автомонова, Е.В.Білкіної, О.В.Поліщук, О.А.Сташука, Л.Г.Коваль, С.В.Коновець, О.П.Щолокової, Х.Вейкарта, Ф.Кюне, Г.Коха та ін.

Аналіз філософської, педагогічної, психологічної, мистецтвознавчої літератури, ознайомлення з директивними документами Міністерства освіти Німеччини, України, рішеннями педагогічних конференцій зробило можливим для нас дати визначення понять: естетична освіта, естетичний смак, художня освіта, художня педагогіка та ін.; також визначити головне завдання естетичного виховання, яке полягає в розвитку особистості як духовної цілісності, розвитку всебічного відношення до дійсності, формування здібностей творити за законами краси і виявити шляхи вирішення головних завдань естетичного виховання, які полягають в соціалізації та персоніфікації.

2. У ході дослідження нами було розкрито сутність художньої освіти, яка полягає в здатності мистецтва формувати гармонійну особистість, в можливості перетворювати всі скарби суспільного досвіду в процесі сприйняття мистецтва в досвід особистий. Нами виділено такі основні цілі художньої освіти: виховання в учнів естетичного смаку, вміння отримувати естетичну насолоду від спілкуванням з мистецтвом, формування в учнів естетичних суджень. У нашому дисертаційному дослідженні виділено та охарактеризовано склад, функції, систему та підсистеми, етапи, структуру та принципи художньої освіти.

Дослідженням встановлено, що основними функціями художньої освіти є виховна, естетична та соціальна. Найважливіша роль художньої освіти полягає у великому впливі на формування естетичного сприйняття, художнього смаку, кругозору та естетичної культури учнів.

3. Нами зроблено спробу визначити дидактичні особливості художньої освіти згідно віковим етапам розвитку школярів у школах Німеччини і України. Було встановлено, що розвиток особистості дитини в художньому відношенні доцільніше починати з розвитку почуттєво-емоційного сприйняття мистецтва, а також з розвитку безпосередньо органів почуття в естетичному плані. З метою досягнення максимального ефекту в розвитку художньої освіти учнів, учителям предметів естетичного циклу слід більш та щільно використовувати урочний час, міжпредметні та внутріпредметні зв’язки, максимально використовувати можливості позакласної та позашкільної роботи.

Основа уроку мистецтва в німецькій школі – самостійність вчителя у застосуванні методів, тлумаченні обраної моделі. Урок мистецтва на всіх ступенях шкільної освіти в Німеччині слідує основним положенням системної побудови та зростаючої прогресії. Для художньої освіти в німецькій школі характерними є наступні принципи:

зростаючих труднощів у постановці проблеми;

зростаючої диференціації в розробці проблеми;

зростаючих вимог в оволодінні методами роботи;

зростаючої самостійності учнів.

Використання німецькими вчителями великої кількості роздаткового матеріалу, аудіо-візуальних засобів дозволяє суттєво урізноманітнити урок мистецтва. Дидактичні знахідки та методичні розробки німецьких педагогів дозволяють інтенсифікувати навчальний процес, підвищуючи зацікавленість учнів до предмету, що вивчається.

Важливу роль в оптимізації художньої освіти учнів середніх шків відіграють сучасні педагогічні технології. Німецькі педагоги приділяють їх пошуку значну увагу. За останні десятиліття набули широкого застосування комплексні навчально-дослідницькі проекти, технології, дидактичні ігри, комп’ютерні ігри та моделювання.

Успішне здійснення художньої освіти у навчально-виховному процесі значною мірою залежить від його програмно-методичного забезпечення. В сучасній українській школі воно є незадовільним. В навчальному плані відводиться обмаль часу на предмети естетичного спрямування. Для покращення становища необхідно, перш за все, розширити сітку годин на вивчення естетично значущих предметів у школі, методично забезпечити цей процес.

Теоретичні та