Київський національний торговельно-економічний
Київський національний торговельно-економічний університет
Смолін Ігор Валентинович
УДК 65.014.1
СИСТЕМА СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА
Спеціальність 08.06.01 – економіка,
організація та управління підприємствами
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора економічних наук
Київ – 2005
Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Київському національному торговельно-еконо-мічному університеті Міністерства освіти і науки України на кафедрі економіки підприємництва
Науковий консультант доктор економічних наук, професор,
член-кореспондент АПН України
Мазаракі Анатолій Антонович
Київський національний торговельно-економічний
університет, ректор
Офіційні опоненти:
доктор економічних наук, професор Наливайко Анатолій Петрович, Київський національний економічний університет, завідувач кафедри стратегії підприємств, декан факультету економіки та управління
доктор економічних наук, професор Старостіна Алла Олексіївна, Київський національний університет імені Тараса Шевченко, завідувач кафедри міжнародної економіки
доктор економічних наук, професор Поважний Олександр Станісла-вович, Донецький державний університет управління, проректор
Провідна установа:
Одеський державний економічний університет, кафедра економіки підприємства, Міністерство освіти і науки України, м. Одеса
Захист відбудеться "_____" _________ 2005 р. о _____годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.055.01 у Київському національному торго-вельно-економічному університеті за адресою: 02156, Київ-156, вул. Кіото, 19, ауд. 227.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського націо-нального торговельно-економічного університету за адресою: 02156, Київ-156, вул. Кіото, 19.
Автореферат розісланий "______"______________ 2005 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Н.І. Морозова
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Поглиблення процесу ринкових перетворень в Україні потребує зміни існуючих стереотипів господарювання, методів пла-нування та принципів управління. Основою мають стати об’єктивні чинники розвитку, пізнання і використання яких залежить від рівня, на якому знахо-диться корпоративна філософія, що постійно трансформується під впливом змін макро- й мікро-середовища.
Певним чином така ситуація пов’язана з особливостями сучасного пост-індустріального суспільства, ринок якого формується і розвивається на основі глобалізації та ускладнення світової господарської системи. Головною ознакою такого ринку є нестабільність, яка суттєво впливає на характер відтво-рю-вального процесу в суспільстві. За таких обставин мінливість умов конку-ренції швидко знецінює конкурентні переваги, що потребує змін системи уп-равління, насампе-ред, за допомогою впро-вадження стратегічних підходів до регулювання розвитку підприємств.
Перші адепти стратегічного підходу в управлінні – А. Чандлер, Т. Левітт, І. Ансофф, Б. Хендерсон започаткували концептуальні основи стратегічного планування, що базувались на презумпції передбачуваності змін у зовнішньому середовищі підприємства.
Методологія стратегічного планування виникла першою із усіх існуючих зараз теорій стратегічних підходів у корпоративному управлінні. На той час термін "стратегічне планування" повністю відповідав змісту планової діяль-ності, яка забезпечувала основи формування стратегії підприємства. Подаль-ший розвиток стратегічного підходу характери-зується багатоплановістю теоретичних розробок і варіативністю їх прикладного трактування. З’явилися нові теорії, які отримали назви "стратегічне управління", "стратегічне підприєм-ництво" з вели-кою кількіс-тю різноманітних концепцій, які розвивали базові методології. До вив-чення проблем стратегічного управління долучились інші відомі вчені:
М. Портер, П. Уденберг, А. Томпсон, А. Стрікленд, Г. Мінцберг,
Х. Віссема, Р. Кох, Д. Траут. Вагомим внеском у подальший розвиток теорії і методології стра-тегічного управління стали роботи Г. Азоєва, І. Алек-сандрова, І. Бланка, В. Гера-симчука, В. Голікова, О. Градова, О. Ві-ханського, П. Забелі-ної, М. Круглова, А. Наливайко, В. Пасту-хової, О. Поважного, А. Старостіної, Р. Фатхутдінова, З. Шершньова, та інших.
Вагомість і змістовність великої кількості досліджень свідчить не тільки про науковий інтерес до проблем стратегічної ідеології, а й про відчутну пот-ребу з боку суб'єктів ринкового простору щодо використання їхніх результатів в практиці управління підприємствами.
Слід підкреслити наявність значних труднощів у використанні теоретич-них надбань. По-перше, стан конкурентного середовища окремих сфер економі-ки, галузей, територіальних і товарних ринків залежить від багатьох різно-манітних чинників, а тому має місце значний рівень невиз-наченості. По-друге, кожне підприємство має індивідуальні аналітико-інформаційні й прогностичні можли-вості пізнання оточення, що додає суб’єктивності до оцінки конкурент-ного середовища, невизначеність якого внаслідок цього зростає. З одного боку, це спричиняє постійну неврівно-важеність ринку, а з іншого – лабільність межі між пізнанням і непізнан-ням, переміщення якої слугує одним із механізмів регулювання ринкових відносин.
Зазначені обставини поставили під сумнів парадигму стратегічного ме-неджменту щодо сучасної непридатності методології стратегічного планування, а узагальнюючі результати наукових досліджень свідчать, що, незважаючи на наявність великої кількості змістовних теорій страте-гіч-ного менеджменту, не існує системного підходу, який би поєднав існуючі парадигми на основі єдиної методології планування стратегічного розвитку.
У зв’язку з цим проблема розробки теорії, методології та методів страте-гічного планування як системної складової стратегічного менед-жменту є до-сить актуальною.
Зв'язок робот з науковими програмами, планами темами. Дисерта-ційне дослідження є частиною наукової роботи, що виконувалась відповідно до планів науково-дослідних робіт Київського національного торговельно-еконо-мічного університету: комплексна тема "Обґрунтування методологічних засад розробки стратегії сталого економічного зростання торговельного підприємст-ва" (науковий керівник і відповідальний виконавець розділу 1.1. – "Стратегічне планування сталого економічного зростання торговельного підприємства", термін виконання І кв. – ІV кв. р.); тема "Управління стратегічним розвитком торго-вельного підприємства" (замовник – Міністерство освіти і науки України, термін виконання І кв. – ІV кв. р., науковий керівник теми, номер державної реєстрації НДР 0105 U 000767).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретичне обґрунтування та розробка методології системи стратегічного пла-нування на підприємстві, а також надання практичних рекомендацій щодо формування та реалізації стратегії, адекватної стану зовнішнього середовища й внутрішнім можливостям цільового розвитку підприємства.
Відповідно до мети в дисертаційній роботі було поставлено та вирішено такі завдання:
§ з’ясовано причини виникнення й обставини трансформації кон-цепцій стратегічного розвитку;
§ визначено механізм ідентифікації стратегічних змін зовнішнього сере-довища підприємства;
§ обґрунтовано концепцію адаптивного стратегічного планування роз-витку підприємства;
§ розроблено теоретико-методологічні основи системи страте-гіч-ного планування;
§ сформовано теоретичні положення визначення моделей страте-гічного управління та умов їх застосування;
§ визначено види конкурентоспроможності підприємства й обґрун-товано методи їхньої оцінки;
§ удосконалення механізму комплексної оцінки інтенсивності ринко-вої конкуренції;
§ удосконалено методологічні підходи до вибору та диференціації цільо-вих конкурентів підприємства;
§ розвинуто механізм формування системи стратегій підприємства;
§ визначено детермінанти формування конкурентної стратегії під-приємства, обґрунтовано методику оцінки її якості;
§ удосконалено методичний інструментарій діагностики реалізації та умов коригування діючої стратегії підприємства.
Об’єктом дослідження є система управління стратегічним роз-витком підприємств на основі визначення умов її пристосування до диференційованих змін зовнішнього середовища з урахуванням внутріш-ніх організаційних можли-востей.
Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади форму-вання системи стратегічного планування на основі визначення адекватних моделей стратегічного управління та напрямів стратегічного розвитку підприємств.
Методи дослідження. Досягнення мети дослідження базувалось на сис-темному та програмно-цільовому підході до вивчення економічних явищ, зок-рема теорії циклічності економічного розвитку, теорії еконо-мічних систем, теорії маркетингу, теорії біхевіоризму, теорії адаптивності систем, теорії економічного та стра-тегічного аналізу, теорії прогнозування.
Формулювання гіпотези концепції адаптивного стратегічного плану-вання базувалось на методах наукової абстракції, індукції та дедукції, аналізу та синтезу, редукції, на логічному й історичному підходах щодо пізнання еконо-мічних явищ, об’єктів і процесів.
Було застосовано методи порівняльного аналізу, матричного пози-ціону-вання, вибіркових досліджень, анкетних опитувань. Обробка інфор-ма-ційних матеріалів здійснювалась з використанням сучасних інформа-ційних технологій та програмного забезпечення.
Наукова новизна отриманих результатів. Результати дисерта-ційного дослідження в сукупності складають теоретико-методологічні основи та мето-дичний інструментарій системи страте-гічного планування розвитку підпри-ємства. Автором отримані такі нові наукові результати:
вперше:
§ розроблено теоретичні основи системи стратегічного планування, які ґрунтуються на комплексному врахуванні причинно-нас-лідко-вих зв’яз-ків між змінами зовнішнього середовища, а також внут-рішніми ресур-сними й управлінськими можливостями суб’єкта ринку, що забезпе-чують форму-вання базових параметрів його стратегії: адекват-ної моделі управління та ефективного напряму стратегічного розвитку;
§ розроблено концепцію адаптивного стратегічного планування, основану на принципах здійснення та критеріях вибору форм організаційної адаптації. У концепції визначено теоретичні підхо-ди щодо ідентифі-кації рівнів придатності моделей стратегічного управління з урахуван-ням ступеня передбачуваності змін зов-нішнього середовища та обґрун-товані доцільні форми реакції підприємства на характер цих змін за-лежно від конфігурації їхніх параметрів;
§ ідентифіковано та змістовно окреслено характеристики моделей стра-те-гічного управління: аналітичного, прогностичного, си-туатив-ного, інтуї-тивного та принципологічного, які визначають форму стратегії та спо-соби її реалізації;
§ обґрунтовано комплекс видових параметрів конкурентної стра-тегії: форма, зміст, характер – обумовлених обраною моделлю стратегічного управ-ління, засобами набуття конкурентних переваг, рівнем агресив-ності конкурентних дій, що забезпечує можливість формування індиві-дуальних базових параметрів стратегічного розвитку підприємства;
§ розроблено теоретико-методологічні засади формування системи стра-тегій підприємства на основі цільового, ресурсного, техно-логічного й часового узгодження корпоративної, конкурентних, функціональних і регіональних стратегій, що створює передумови для гармонізації про-цесів стратегічного розвитку підприємства.
§ змістовно конкретизовано розуміння конкурентного статусу підпри-ємства на основі визначення досягнутої, потенційної та динамічної конку-рен-тоспроможності, що дозволяє відобразити вміння менедж-менту суб'єкта ринкових відносин не лише ство-рювати, а й утримувати конкурентні переваги;
§ уведено до наукової термінології такі поняття: "ринкова небез-печність конкурента", яке відображає рівень індивідуального впливу суперника на конкретного конкурента для послаблення його ринкових позицій і поєднує ознаки конкурентоспроможності, територіальної наближе-ності, характеру діючої стратегії та потенціальних ресурсних можли-востей; "ефективність конкурен-тоспро-можності", що характеризує еко-номічну доцільність досяг-нення підприємством певного конкурентного поло-ження на ринку;
дістали подальший розвиток:
§ теоретико-методичні засади визначення нестабільності зов-нішнього се-редовища підприємства на основі ознак варіативності, динамічності та флуентності, що забезпечує об’єктивність оцінки характеру змін сере-довища, необхідної при виборі адекватної моделі стратегічного управ-ління;
§ розуміння змісту конкурентоспроможності як категорії і як характерис-тики конкурентного положення суб’єкта на ринку, що має реальні по-рівняльні ознаки прояву, формується на основі суб’єк-тивних уявлень учасників конкретного ринку у визначений час і враховується при фор-муванні конкурентної стратегії під-приємства;
§ визначення цільової функції підприємства на основі компромісу інте-ресів власників (засновників) і найманих працівників, яка об’єктивно тран-сформується відповідно до метаморфози фаз роз-витку підпри-ємства і має враховуватися при формуванні системи корпоративних стратегічних цілей;
§ змістовність понять: "стратегія підприємства", яке з огляду на метафо-ричність походження має граничну форму конкретизації планової пара-дигми розвитку з визначенням засобів досягнення стратегічних цілей; "невизначеність середовища", яке розгля-дається з позиції його неста-більності під впливом зовнішніх змін, співвіднесеної з індивідуальними аналітико-інформаційними мож-ли-востями суб’єкта такої оцінки; "тур-булентність середовища", що визначається на основі ідентифікації якіс-но різнорідних, амплі-тудних і аритмічних змін, що мають високу ча-сову щільність, і обумовлюють появу нових явищ і процесів;
удосконалено:
§ класифікацію конкурентних переваг підприємства, яка створює перед-умо-ви щодо системного їх визначення задля досягнення стратегічних цілей;
§ метод багатомірного матричного діагностування складних еконо-мічних явищ і процесів, оснований на формуванні можливих конфігурацій базових ознак та їхньої оцінки на різних рівнях агрегації. Кожний варі-ант конфігурації є вербальною моделлю порівняльної характеристики об’єкта, яка слугує інформаційною основою для формування комплекс-них аналітичних висновків;
§ оцінку інтенсивності конкуренції на основі динаміки варіації ринкових часток підприємств-конкурентів, яка в поєднанні із статичною варіа-цією формує комплексне уявлення про умови ринкової конкуренції та їхні наслідки.
Практичне значення одержаних результатів. Розробка концеп-туальних положень і методологічних основ системи стратегічного плану-вання розвитку підприємства дозволило отримати наукові результати, прикладне значення яких полягає в можливості практичного використання запропонованих методик і методичного інструментарію щодо вдоско-налення процесу стратегічного пла-нування. Найбільше значення для вдоско-налення практики управління має розробка:
§ "стандарту передбачуваності" змін зовнішнього середовища, який виз-начається ознаками рівня його нестабільності й аналітико-інформацій-ними й прогностичними можливостями підприємства, і є необхідним для вибору адекватної моделі стратегічного управління;
§ моделі послідовності управлінських дій щодо забезпечення стра-тегіч-ної адаптації підприємства до змін зовнішнього середовища на основі поетапної ідентифікації та використання наявних (потенційних) можли-востей внутрішніх перетворень;
§ порядку формування змісту конкурентної стратегії підприємства, який поєднує процеси вибору базової конкурентної моделі й обґрунтування індивідуальних засобів набуття конкурентних переваг на ринку;
§ методики оцінки якості стратегічного плану розвитку підпри-ємства на основі поетапного діагностування його стратегічної доцільності, ймо-вірності реалізації та методичної придатності, що дозволяє обрати кра-щий варіант стратегічної альтернативи розвитку;
§ комплексу методів розрахунку досягнутої, потенційної, динамічної та перспективної конкурентоспроможності, які визначають конкурентний статус підприємства;
§ порядку визначення рівня територіальної значимості конкурента на ос-нові ознаки спільності потенційних споживачів, необхідного для дифе-ренціації складу конкурентів і оцінки їх конкурентного впливу;
§ механізму діагностики реалізації та умов коригування діючої стратегії підприємства на основі результатів моніторингу змін зовнішнього сере-довища й внутрішніх організаційних можли-востей розвитку.
Практичні результати наукових розробок щодо оцінки стану конку-рентного середовища знайшли позитивну оцінку Антимонопольного ко-мітету України: запропоновані методи визначення параметрів терито-ріальних меж конкурентного ринку й оцінки рівня інтенсивності конкуренції були вико-ристані при проведенні досліджень товарних ринків (довідка № 04-29/04-511 від 31.01.2005 р.).
Розроблена система оцінки конкурентоспроможності торговельних під-приємств на основі поєднання її статичних і динамічних параметрів, а також методика визначення територіально значимих підприємств-конку-рентів склали аналітичну основу формування конкурентної стратегії ТОВ "Арго – торгівельна мережа" на 2005 – рр. (довідка № 108 від 27/04/2004 р.).
Дослідження стратегічної значимості конкурентів на терито-ріальному ринку одягу для молоді у м. Києві було використано СП "Арго Трейдінг Лтд" при розробці загальної стратегії конкуренції та засобів індивідуальної конку-рентної політики по відношенню до основних суперників (довідка № 79 від 27.04.2004 р.).
Методологічні підходи щодо адаптивного планування стратегічного роз-витку організації; методики визначення рівня конкурентоспроможності органі-зації з позицій її досягнутого, поточного, динамічного та потен-ційного конку-рентного статусу; діагностики ринкової небезпечності орга-нізацій-конкурентів; оцінки передбачуваності змін конкурентного середо-вища на основі об’єктивних зовнішніх параметрів і внутрішніх аналітико-інформаційних можливостей; вибору адекват-них можливостям і цілям організації моделей стратегічного управління та базових конкурентних стратегій розвитку були використані при формуванні стратегії роз-витку корпорації "Познякижитлобуд" до 2010 року (довідка № 871 від 18.06.2004 р.).
Результати теоретичних узагальнень і науково-практичних реко-мендацій були використані здобувачем при розробці авторських нав-чальних курсів "Конкурентоспроможність підприємств" і "Корпора-тивна стратегія", які викла-даються в Київському національному торго-вельно-економічному університеті на кваліфікаційному рівні "Спеціаліст" і "Магістр" (довідка № 697/45 від 25.03.2005 р.).
Особистий внесок здобувача полягає в комплексному дослідженні сис-теми стратегічного планування, а також визначенні науково-мето-дологічних і практичних аспектів розробки стратегій розвитку підпри-ємства в умовах дифе-ренційованих змін зовнішнього середовища. Дисер-тація містить наукові ідеї та методологічні розробки здобувача, який є безпосереднім виконавцем упровад-ження наукових і прикладних результа-тів дослідження. Особистий внесок авто-ра за списком опублікованих у співавторстві праць, що стосуються теми дисер-тації, визначено такими результатами: у роботі 14 обґрунтовано дієвість і доцільність органі-заційної адаптації як одного із засобів виживання підп-риємства в умовах динамічних змін конкурентного середовища; у роботі 26 розроблено методичні підходи до визначення раціонального обсягу роздрібного това-рообороту на основі використання функціонально обумовлених складових реалізації товарів; у роботі 27 визначено взаємодію елементів стра-тегічного потенціалу підприємства, який слугує обмежувальним чинником його страте-гічного розвитку; у роботах 30, , розроблено методику моделювання об-сягу складського товарообороту торговельного підпри-ємства залежно від раціо-нальної динаміки окремих елементів товарних запасів, обґрунтовано методич-ний інструментарій оцінки стратегічних резервів росту обсягу діяльності опто-вого підприємства при існуючому ресурсному потенціалі; у роботі 33 визначено суть поточної та перспек-тивної конкурентної позиції підприємства; у роботі 34 розроблено оціночні характе-ристики якості стратегії розвитку підп-риємства; у роботах 35, , розроблено теоретичні підходи до вибору кон-курентної стра-тегії торговельного підприємства, обґрунтовано необхідність і доцільність стратегічного планування в умовах кризових явищ в економіці, визначено послідовність аналітичних дій при здійснен-ні стратегічного аналізу зов-нішнього і внутрішнього середовища суб’єкта ринку.
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження пройшли апробацію у доповідях і виступах здобувача на 11 міжнародних і всеук-раїнських наукових, науково-практичних конференціях і симпо-зіумах: науково-практична конференція "Міжнародне та міжрегіональне економічне спів-робітництво в чорноморському басейні" (Феодосія, 17 – червня 1999 р.); міжнародний науково-практичний симпозіум "Розповсюд-ження інновацій з економіки сталого розвитку", (Донецьк, ДонДУЕТ ім. Туган-Барановського, 15 – березня 2001 р.); міжнародна науково-практична конфе-ренція "Держав-не регулювання торгівлі у ринкових умовах", 24 – жовтня, (Київ, КНТЕУ, 2001 р.); міжнародна науково-практична конференція "Економічна теорія: су-часні проблеми розвитку сфери товарного обігу" (Київ, КНТЕУ, 23 – жовтня 2002 р.); міжна-родна науково-практична конференція "Стратегії розвитку економічного потенціалу регіонів: інвестиційні пріоритети та інфраст-руктура" (Чер-нівці, 9 – квітня 2002 р.); всеукраїнська науково-практична конференція "Банківська система в умовах трансформації фінансового ринку України" (Київ, КНТЕУ, 21 – травня 2003 р.); ІІ міжнародна науково-практична конференція "Методологія та практика менеджменту на порозі ХХІ століття: загальнодержавні, галузеві та регіональні аспекти" (Полтава, 12 – травня 2004 р.); всеукраїнська наукова конференція "Проблеми управ-ління регіональним економічним і соціальним розвитком" (Рівне, Український державний університет водного господарства та природоко-ристування, 20 – травня 2004р.); міжнародній науковій конференції "Глобальний характер кон-куренції" (Київ, Київський національний торговельно-економічний університет, Краківський економічний універси-тет, Університет Мессіни, 11 червня 2004 р.); наукові конференції викла-дацького складу і аспірантів КНТЕУ за підсумками науково-дослідної роботи за 1999 – рр.
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викла-дено в одноосібній монографії "Стратегічне планування розвитку підпри-ємства" обсягом 19,99 друк. арк. (Київ, 2004). Рецензію на монографію опубліковано у фаховому журналі "Економіка та держава" (2005, № 3).
На тему дисертації опубліковано 40 наукових праць, у тому числі моно-графія, 24 наукові статті у фахових журналах і збірниках наукових праць, 15 публікацій в інших наукових виданнях. Загальний обсяг публікацій стано-вить 47 друк. арк., з яких особисто здобувачу належить 38,4 друк. арк.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів і 8 глав, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації 415 с., у тому числі основного тексту 369 с. У дисертації міститься 24 таблиць, 39 рисунків. Список використаних джерел нараховує 245 найменувань.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету дослід-ження, сформульовано цілі та завдання дослідження, а також розкрито наукову новиз-ну, теоретичну та практичну цінність роботи.
У першому розділі "Теоретико-методологічні проблеми управ-ління страте-гічним розвитком організації" на основі дослідження про-цесу станов-лення та трансформації стратегічного підходу в управлінні обґрун-товано теоре-тичні основи формування системи стратегічного плану-вання як методологіч-ного базису ідеології стратегічного розвитку суб'єкта ринку.
Проведений аналіз генезису сутності економічної стратегії та розвитку методології її формування дозволив з'ясувати, що виникнення стратегічного підходу в управлінні, яке припадає на третю чверть ХХ століття, було пов'язано не лише з настанням "епохи без закономірностей" з характерними ознаками невизна-ченості змін середовища. Якісної трансформації зазнали самі суб’єкти ринку, які стали відкритими системами, здатними взаємодіяти із зовнішнім середовищем у вигідному для себе напрямі. Зазначені обставини вимагали нових методів управління та принципово інших цільових орієнтирів корпо-ративної діяльності, які знайшли втілення у стратегіях розвитку підприємств.
Підкреслено, що смислове розуміння економічної стратегії має три посту-лати – цільовий та переважно довгостроковий характер розвитку, а також невизначеність умов середовища, в якому формується та реалі-зується стратегія. Однак їхня визнана беззаперечність не є достатньою для загальноприйнятого розуміння суті стратегії.
Здебільшого вирішення цієї проблеми пов'язують з різними методо-логічними підходами її формування, зокрема, десятьма "школами стра-тегій" Г. Мінцберга з двома "додатковими" Р. Коха, на основі яких і було запропо-новано відому концепцію "5 П", що визначає варіанти розуміння суті стратегії.
Розвиваючи ці положення, автором доведено, що змістовні посту-лати суті стратегії мають бути доповнені плановою компонентою ство-рення стратегії. Без усвідомлення перспективи діяльності суб'єкт ринку, ймовірніше за все, в результа-ті суперечливих оперативних дій перестане існувати. Через це страте-гію слід розу-міти як продукт функції планування, який коригується та деталі-зується в процесі її здійснення.
Центральне місце у визначенні змісту та логіки стратегічного під-ходу в управлінні посідає процес формування цілей розвитку, які ставить перед собою суб'єкт управління. Формування системи страте-гічних цілей має бути підпо-рядковане головній меті господарської орга-нізації. Основні теорії цілі органі-зації: "приведеної ринкової вартості" Ю. Фама і М. Міллера та її коригований варіант на основі концепції "агентських витрат", "обмеженої раціональності" Г. Саймона, "влади та ієрархії" Д. Хесса, поведінкова модель фірми (у Техно-логічному інституті Карнегі), цільова модель ресурсної залежності Дж. Пфеффера і Дж. Саланзіка, "теорія цілей зацікавлених груп" Ф. Абрамса – гуртуються навколо ідей економічної або біхевіористської цільової орієнтації організації.
Розвиваючи концепцію П. Друкера про цільову функцію "виживання" організації, у роботі підкреслено, що вона трансформується відповідно до фаз розвитку організації і складає послідовну метаморфозу:
ВИЖИВАННЯ ІСНУВАННЯ ЗРОСТАННЯ,
яка відображує об’єктивний процес зміни пріоритетів економічних інтересів усіх груп учасників підприємства.
Для сучасного організаційного середовища характерне розмивання меж суб'єктів ринку, в результаті чого виникло навіть теоретичне узагальнення, що знайшло конкретизацію в новій моделі "організаційної туманності". Організації такого типу, непередбачувані з точки зору методів управління та власної орієнта-ції, належать до хаотичних структур, які додержуються принципу самоконструювання з властивими їм якостями непостійності, суперечливості, неортодоксальності й випадковості.
У роботі доведено, що для окреслення меж організації доцільно засто-совувати принцип контрольованості елементів корпоративного впливу, суть якого полягає у віднесенні до підприємства усіх елементів ринкового простору, функціонування яких залежить і керується цим суб'єктом. Між підприємством та його зовнішнім середовищем межа проходить там, де контроль за корпо-ративними діями втрачається і пере-ходить до інших організаційних форм чи індивідів. Тим самим, внутрішнім середовищем підприємства слід вважати частину сфери його діяльності, на умови та розвиток якої підприємство має приоритетний вплив.
Між зовнішнім і внутрішнім середовищем підприємства існує взаємо-залежність, яка, зокрема, потребує змінюваності підприємства відносно зов-нішнього середовища з позиції трансформації його уявлень про рівень невизна-ченості середовища і, що особливо важливо, здатності передбачувати зовнішні зміни. Першим на проблемі невизначеності звернув увагу Е. Тоффлер, запро-понувавши концепцію бачення системних змін суспільства, яке усе більше і більше розривалося на частини "передчасним настанням майбутнього". Його теза про те, темпи змін виявились занадто швидкими для сприйняття їх сус-пільством, підтри-мувалась більшістю вчених.
У роботі доведено, що рівень невизначеності зовнішнього середо-вища організації обумовлено об'єктивними ознаками його нестабільності й індиві-дуальною її здатністю щодо їх пізнання з урахування суб'єктивних аналітико-інформаційних і аналітико-прогностичних можливостей. Озна-ками нестабіль-ності середовища виступають: варіативність, яка визначає межі відхилень зна-чимих для організації характеристик середовища; динамічність, що характе-ризує швидкість процесів, що відбуваються в середовищі; флуентність, що відображає ступінь плавності змін, націлює на вивчення рівня аритмії зовніш-ніх процесів (рис. 1).
Рис. 1. Складові передбачуваності змін зовнішнього середовища організації
Для визначення рівня передбачуваності запропоновано метод бага-томір-ного матричного діагностування складних економічних явищ і процесів на основі формування можливих конфігурацій базових ознак та їхньої оцінки на різних рівнях агрегації. На основі цього методу розроблено "стандарт передбачуваності" змін зовнішнього середовища підприємства, що поєднує характеристики рівня стабільності середовища й можливості організації, які дозволяють отримати коректні параметри змін середовища у стратегічній перспективі (табл. 1).
Передбачення змін зовнішнього середовища організації створює об'єк-тивну можливість системної стратегічної адаптації до майбутніх змін як дієвого способу виживання та розвитку у нестабільному ринковому просторі. Метою такої адаптації є забезпечення гармонізації системи підприємство – середо-вище, яке може бути досягнуто й іншим способом – шляхом дарвінівського відбору найбільш пристосованих до змін середовища суб'єктів. Дарвінівський варіант передбачає ротацію тих орга-нізацій, що не відповідають вимогам зовнішнього середовища. Ламарківська адаптація, що відбувається як набуття нових якісних ознак, адекватних середовищу, реалізується завдяки трансформативним процесам на індивідуальному рівні підприємства на основі присто-сування до вимог зовнішнього середовища. Саме тому з точки зору корпора-тивних інтересів такий шлях розвитку слід вважати єдиним засобом збереження життєздат-ності організації в змінюваному середовищі.
Таблиця 1
Стандарт передбачуваності змін зовнішнього середовища підприємства
Рівень передба-чуваності | Варіанти диференціації ознак
Динамізм (Д) | Варіатив-ність (В) | Флуентність (Ф) | Аналітико-інформаційні можливості (Аі) | Аналітико-прогностичні можливості (Ап)
Високий (В) | Д(С, Н) | В(Н) | Ф(В) | Аі(В) | Ап(В)
Середній (С) | Д(В, С, Н) | В(Н С) | Ф(В) | Аі(В, С) | Ап(В, С)
Низький (Н) | Д(В, С, Н) | В(В, С) | Ф(В, С) | Аі(В, С, Н) | Ап(С)
У дисертації методологія корпоративної адаптації базується на теорії са-моорганізації, яка визначає засоби адаптивного розвитку організації. Їхня пос-тійна еволюція обумовлена перманентним ускладненням змін середовища та його вимог до різноманітності організаційних форм. Однією з перших парадигм адаптивного розвитку організації є теорія "формальної раціональності" М. Вебера, згідно з якою в процесі соціально-еко-номічного розвитку засоби досягнення цілей стають все більш обмеже-ними або навіть повністю детерміно-ваними правилами. У результаті з'являються формальні раціональні структури, які примушують усіх своїх членів діяти в раціональній манері, намагаючись досягти цілей на основі найбільш ефективних методів. У стратегічному форматі ця теорія знайшла відображення в методології стратегічного планування, що є форма-лізованою процедурою встановлення гармонії поміж розвитком підп-риємства і змінами зовнішнього середовища.
Об'єктивне ускладнення умов зовнішнього середовища спричинило появу менш формалізованих стратегічних підходів, придатних для засто-сування в умовах непередбачуваності майбутніх змін. З одного боку, спостерігається постійна неврівноваженість ринку, а з іншого – лабільність межі між пізнанням і непізнанням, переміщення якої виступає як один із механізмів регулювання ринку. Унаслідок ствердилась думка, що стратегічне планування втратило свій ареал застосування.
Автор не є прихильником цього напряму, бо вважає недоцільним розгля-дати ускладнення умов середовища у ролі явища, що однаково впливає на всі сфери діяльності й товарні ринки, окремі їхні сегменти й зони конкурентного впливу конкретних підприємств. До того ж кожна організація використовує індивідуальні інструменти моніторингу її оточення.
У процесі дослідження доведено можливість і економічну виправ-даність застосування стратегічного планування в господарській практиці поряд з інши-ми підходами стратегічного управління, яким відповідають певні умови середо-вища й внутрішні можливості підприємств.
Отже, можна зробити висновок, що:
§ виникнення стратегічного планування, як першої форми прояву страте-гічного підходу, обумовлено зовнішніми та внутрішніми змінами в се-редовищі й організації;
§ стратегічне планування має свою сферу ефективного засто-сування, що пов’язано з індивідуалізацією сприйняття змін у зовнішньому сере-довищі.
У дисертаційному дослідженні стратегічне планування розглядається в індивідуальному та системному форматах.
Стратегічне планування, як одна з методологій стратегічного підхо-ду, має обмежену сферу застосування і не придатна до умов турбулентного сере-довища.
Стратегічне планування як система відіграє роль об'єднуючої мето-до-логії, що формує базис для використання всіх існуючих страте-гічних підходів в управлінні.
За таких умов система стратегічного планування забезпечує формування перспективних цільових рішень, що поєднують:
§ вибір адекватної моделі стратегічного управління, яка має забезпечити досягнення стратегічних цілей;
§ обґрунтування змісту стратегічних напрямів розвитку підпри-ємства, характеру стратегічних дій та засобів їх реалізації, що разом складають змістовну основу його стратегії (рис. 2).
каузальний зв’язок , ---------- адаптивний зв’язок
Рис. 2. Система стратегічного планування розвитку підприємства
Автор підкреслює, що за своїм характером стратегічне планування є адаптивним, оскільки забезпечує відповідність цільової орієнтації розвитку підприємства внутрішнім можливостям і майбутнім змінам зовнішнього сере-довища. Стратегічна адаптація – це процес глибинної трансформації внут-рішнього середовища підприємства та пристосування майбутніх параметрів зовнішнього середовища у вигідному для себе форматі для забезпечення гармонійного цільового розвитку у стратегічній перспективі. Вона реалізується завдяки обґрунтованим у роботі критеріям і принципам, що дозволяють обрати належну форму стратегічної адаптації (внутрішню, зовнішню, обопільну).
Змістовною базою адаптивного стратегічного планування слугують прин-ципи індивідуалізації, гармонізації, перманентності, пріоритетності, систем-ності, послідовності, варіативності й відповідності, системне враху-вання яких забезпечує передумови формування стратегії підприємства.
Отже, адаптивне стратегічне планування – це інтегрована система вибору моде-лей стратегічного управління, що формують методологічний базис реалізації встановлених стратегічних цілей, та обґрунтування ефективних напрямів страте-гічного роз-витку на шляху досягнення підпри-ємством цільового стану та положення на ринку.
Модель стратегічного управління є еталоном системних управ-лінських дій, спрямованих на досягнення визначених стратегічних цілей засобами, які відповідають певному рівню передбачуваності змін зовнішнього середовища.
Кожна модель має свою сферу ефективного застосування, яка визна-чається потребами й умовами середовища та внутрішніми управлінськими мож-ливостями і стратегічними пріоритетами об'єкта управління.
Моделі стратегічного управління на основі формалізованої системи про-цедур (моделі аналітичного та прогностичного управління) відріз-няються чіткістю регламентації та послідовністю дій, спрямованих на формування та реалізацію стратегії.
Моделі стратегічного управління на основі обмежених аналітико-прог-ностичних ресурсів (моделі інтуїтивного та принципологічного управління) застосовуються в середовищі з високим рівнем динамізму або/і при обмежених аналітико-прогностичних можливостях організації. Вони, як правило, визна-чають дотримання певних правил поведінки.
Модель ситуативного управління посідає проміжне місце між формалізо-ваними й аналітико-обмеженими моделями. Її суть полягає в адаптації до май-бутніх змін у режимі поточного вибору придатних для застосування в конкрет-них умовах засобів управління, які заздалегідь були розроблені й перевірені на практиці.
Автором обґрунтовано рекомендації щодо вибору моделі страте-гічного управління стосовно визначеної передбачуваності змін зов-нішнього сере-довища підприємства. Доведено, що усі підприємства неза-лежно від обсягу діяльності та організаційно-правової форми госпо-дарювання є реальними або потенційними об’єктами стратегічного пла-нування, яким відповідає та чи інша модель стратегічного управління.
У другому розділі "Аналітичні передумови стратегічного планування розвитку підприємства" визначено об'єкти конкурентного середовища, обґ-рунтовано показники та методичні підходи щодо їхнього аналізу, здійснено дос-лідження рівня нестабільності конкурентного середовища, розроблено мето-дичний інструментарій стратегічного аналізу ресурсних можливостей підп-риємства.
До основних параметрів конкурентного середовища належать: кількість і склад конкурентів, інтен-сивність конкуренції та перспективи її динаміки, рівень конкурентоспромож-ності його суб'єктів і ступінь їхньої ринкової небезпечності. Кількісні та якісні ознаки прояву зазначених характеристик середовища, окрім загальних рин-кових чинників, залежать від галузевих особливостей, які досить часто віді-грають визначальну роль у формуванні конкурентних відносин на ринку й обумовлюють перспективні напрями стратегічного розвитку підприємств.
Однією з основних предметних сфер аналізу конкурентного середо-вища є визначення рівня інтенсивності конкуренції на цільовому ринку, який означає ступень протидії конкурентів у боротьбі за споживачів, постачальників і нові ринкові ніші. Інтенсивність конкуренції дає уяву не лише про кількість конку-рентів та їхній склад, а й про динаміку та силу їх протистояння.
Автор дотримується думки, що не існують показники безпосередньої оцінки такого багатопланового явища, як інтенсивність конкуренції, тому реально можливим є побічне її визначення, основане на оцінці контрольованих наслідків відносин конкуренції.
Наявні методи оцінки інтенсивності конкуренції в кращому випадку фік-сують потенційні ознаки рівня суперництва, але не можуть визначити силу реалізованої протидії конкурентів у боротьбі за споживачів. Для реальної інтен-сивної конкуренції характерна постійна зміна положень на ринку. Ця обставина дозволяє пропонувати метод кількісної оцінки інтенсивності конкуренції на основі динамічної варіації ринкових часток підприємств-конкурентів .
, (1)
де – ринкова частка i-того підприємства відповідно на початок і кінець досліджуваного періоду.
На основі показників динамічної та статичної варіації ринкових часток підприємств-конкурентів із застосуванням методу матричного позиціонування викладено комплексну оцінку інтенсивності конкуренції на досліджуваному ринку.
Кількісна характеристика інтенсивності конкуренції може бути застосо-вана до конкретного ринку, на якому присутня певна кількість підприємств-конку-рентів. Саме тому визначення меж досліджуваного ринку є неодмінною умовою коректності оцінки інтенсивності.
Підкреслено, що проблему "територіальності" ринку не слід спро-ено трактувати як його територіальну розмірність. Призначення цього поняття полягає в можливості обґрунтування переліку потенційних конкурентів, зона дії яких має назву "територіальний ринок".
Таким чином, географічна розмірність ринку є наслідком обґрунту-вання складу можливих конкурентів, що визначається бажаним ступенем повноти аналізу конкуренції. Проте територіальні чинники, зокрема в фрагментованих сферах діяльності, можуть мати перевагу при визначенні сукупності підп-риємств-конкурентів.
Підприємства, для яких територіальний чинник є найголовнішим при виз-наченні конкурентів, працюють на ринках з індивідуальним складом конку-рентів. Автор вважає, що при визначенні складу основних конку-рентів слід дотримуватися принципу спільності потенційних споживачів, на основі якого формуються зони диференційованого конкурентного впливу суперників на дос-ліджуване підприємство й розраховуються коефіцієнти територіальної значи-мості цільових конкурентів (табл. 2).
Використання розрахованих коефіцієнтів дає змогу врахувати тери-то-ріальний чинник близькості конкурентів при визначенні конку-рентної значи-мості суперника, яка є складовою ринкової небезпечності суперника.
Таблиця 2
Розрахунок коефіцієнта територіальної значимості конкурентів
Зони ринку за питомою вагою споживачів, що обслуговуються підприємством П, % | Середина інтервалу, % | Коефіцієнт територіальної значимості
70 і більше
69,9 –
39,9 – | 85
55
25 | 1
0,6
0,3
Проведене дослідження зовнішнього організаційного середовища на мак-рорівні на основі ознак динамізму, варіативності і флуентності основ-них його процесів засвідчило прискорену тенденцію зниження рівня неста-більності за останні три роки, що відповідає характеру та логіці поточних трансформа-ційних змін у соціально-економічній сфері України (табл. 3).
Таким чином, макроекономічна стабілізація збільшує ймовірність наукового передбачення динаміки параметрів зовнішнього середовища.
Об'єктивна оцінка змін на мікрорівні здійснювалась на основі дослід-ження динаміки показників кількості діючих, ліквідованих і збанкрутілих підп-риємств, у тому числі по адміністративних територіях України. У цілому можна констатувати продовження процесу збільшення кількості суб'єктів ринку в країні, що свідчить про потенціал зростання інтен-сивності конкуренції.
Таблиця 3
Розрахунок загального коефіцієнту нестабільності змін у макроекономічному середовищі України за 2000 – 2003 рр.
Роки | Коефіцієнти | Загальний коефіцієнт нестабільності | динамічності | дефлуентності | варіативності | 2000 | 1,08 | 1,85 | 0,51 | 1,01 | 2001 | 1,08 | 0,81 | 1,49 | 1,07
2002 | 0,83 | 0,77 | 1,47 | 0,98 | 2003 | 1,01 | 0,57 | 0,53 | 0,74 |
Проведене дослідження в торгівлі свідчить про об'єктивні ознаки зрос-таючої інтенсивності конкуренції, отже, посилення нестабільності змін у цій сфері. Суб'єктивні уявлення учасників ринку про стан конкуренції в торгівлі не розходяться з цим висновком на відміну від уявлень про рівень передбачуваності змін середовища (табл. 4).
Переважна частина респондентів завищує власні прогностичні можли-вості, тим самим створюючи передумову для зростання ризику недосягнення визначених стратегічних цілей розвитку.
Таблиця 4
Оцінка нестабільності і передбачуваності змін ринкового середовища
(за результатами обстеження, проведеного автором у 2004 р.)
Об’єкт оцінки | Коефіцієнти | Структуровані | Прямі | Кінцеві | Динамічність змін середовища | 0,74 | 0,69 | 0,72 | Дефлуентність змін середовища | 0,76 | 0,93 | 0.85 | Варіативність змін середовища | 0,74 | 0,92 | 0,83 | Нестабільність середовища | 0,87– | 0,82 | Передбачуваність змін середовища | 0,28 | 0,52 | 0,40 |
У роботі запропоновано класифікацію конкурентних переваг під-приємст-ва за такими ознаками: джерела утворення, характер забезпечення, цільова зна-чимість, строк дії, стійкість, сфера прояву, можливість ко-піювання тощо. Доведено, що конкурентні переваги підприємства фор-мують його конкурен-тоспроможність, яка є атрибутом конкурентної боротьби на визначеному ринку. З огляду на це конкурентоспроможність – це порівняльна характерис-тика конкурентного положення суб'єкта ринкових відносин, яка по-різному сприймається споживачами продукції підприємства, його фахівцями, конкурен-тами, потенційними та реальними інвесторами, незалежними експертами.
Таким чином, конкурентоспроможність як характеристика конку-рентного положення суб'єкта ринку має реальні порівняльні ознаки прояву, оцінка яких формується на основі суб'єктивних уявлень щодо його конкурентних можли-востей на конкретному ринку у визначений час.
Для комплексної характеристики конкурентних можливостей підпри-ємст-ва з позиції вміння суб'єкта ринкових відносин не лише ство-рювати, а й утримувати конкурентні переваги, запропоновано вико-ристання поняття "кон-курентний статус підприємства", яке поєднує досягнуту, потенційну та дина-мічну конкурентоспро-можність.
На основі визначених складових конкурентного статусу підпри-ємства в роботі обґрунтовано доцільність розрахунку перспективної конкурентоспро-можності, яка має два формати: прогнозний та страте-гічний. Прогнозна є результа-том екстраполяції тенденцій у динаміці її реалізованого рівня і тому слугує орієнтиром при визначенні бажаних характеристик, що складають ос-нову страте-гічної конкурентоспро-можності.
Стратегічна конкурентоспроможність є перспективною цільовою харак-теристикою майбутньої здатності суб'єкта ринку отримувати конку-рентні пере-ваги над суперниками і реалізовувати їх у власних інтересах. У конкретизованій формі вона уособлює запланований результат здійснення конкурентної страте-гії і тому виступає об'єктом стратегічного планування.
На думку автора, забезпечення певного рівня конкурентоспро-мож-ності не слід вважати основною цільовою характеристикою. Для відобра-ження бажано-го (допустимого) рівня конкурентоспроможності запропо-новано поняття "ефек-тивної конкурентоспроможності", яке харак-теризує економічну доцільність досягнення підприємством певного конку-рентного положення на ринку і виз-начається рівнем конкурентоспро-можності, спів-віднесеним з обсягом авансо-ваного капіталу.
Кожний вид конкурентоспроможності потребує індивідуального підходу при її оцінці. Спільним є визнання того, що доцільно засто-совувати систему показників, яка об'єднує в собі усі необхідні параметри конкурентоспромож-ності: показники ефективності ресурсів і витрат, а також обсягів діяльності досліджу-ваного підприємства.
У дисертації запропоновано поняття "ринкова небезпечність" кон-курен-тів, яка визначається сукупністю індивідуальних зусиль впливу суперників на конкретного конкурента з метою послаблення його рин-кових позицій і заволо-діння відповідним сегментом ринку. Вона містить ознаки конкурентоспро-можності, рівень якої склався на ринку, з об'єктив-ними параметрами і суб'єк-тивними форматами взаємозв'язку з конкрет-ними суперниками.
Визначено, що ринкова небезпечність конкурента має два формати проя-ву: поточну конкурентну значимість і корпоративні стратегічні наміри (рис. 3).
роботі запропоновано алгоритм розрахунку поточної конкурентної значимості підприємства, що відображає ступінь конкурентного впливу на суперників, який здійснюється постійно і тому вимагає від них адекватних дій, які повинні забезпечити ефективну поточну діяльність.
Рис. 3. Складові ринкової небезпечності конкурента
Стратегічну компоненту ринкової небезпечності конкурента складають його стратегічні наміри, які знаходять відображення в характері діючої стратегії і потенційній конкурентоспроможності підприємства.
Визначення ринкової небезпечності конкурентів підприємства має здійс-нюватися в режимі кінцевої та поетапної оцінки. Ця задача розв'я-зується завдяки методу систематизації ознак ринкової небезпечності кон-курента на основі послідовного матричного позиціонування. Для цього в роботі визначено всі можливі варіанти конфігурації ознак ринкової небез-печності конкурента, яким надано належне аналітичне тлумачення (табл. 5).
Підкреслено, що діагностика поточної значимості конкурентів потрібна не лише в межах системної оцінки їхньої ринкової небезпечності. Вона має самостійне
