КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ШЛІХТА Ірина Василівна

УДК 94(477): 172.15 Донцов

ДМИТРО ДОНЦОВ ЯК ІДЕОЛОГ І ТЕОРЕТИК

УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛІЗМУ

Спеціальність 07.00.01 – Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

КИЇВ – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

Пивовар Сергій Федорович,

Київський національний

університет імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри новітньої історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Миронець Надія Іванівна,

Інститут української археографії та джерелознавства

ім. М.С. Грушевського НАН України,

в.о. завідувача відділу джерел з новітньої історії України;

кандидат історичних наук

Даниленко Олександр Вікторович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

асистент кафедри української історії та етнополітики

Провідна установа: Інститут історії України НАН України, м. Київ.

Захист дисертації відбудеться 19 вересня 2005 р., о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 14 липня 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук, доцент Сокірко О.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків. До основного тексту дисертації включено 2 таблиці. Загальний обсяг дисертації – 263 с. (обсяг основного тексту 193 с.). Список використаних джерел і літератури містить 424 позиції (44 с.); обсяг додатків – 24 с.

Вступ. Актуальність дослідження. Попри постійне наукове зацікавлення постаттю Дмитра Донцова – найуспішнішого ідеолога українського націоналізму –природа його світоглядної еволюції, суть ідеології “чинного націоналізму”, а також характер впливу ідей Донцова на сучасне йому українське націоналістичне середовище залишаються нез’ясованими. Сучасна історіографія досі не запропонувала виваженої оцінки місця та ролі Донцова в історії України першої половини ХХ століття.

Характер дослідження “чинного націоналізму”, навіть у наш час, залежить від панівної в суспільстві політичної кон’юнктури. На початку 1990-х рр. спостерігався бум громадського зацікавлення особою Донцова. У той період українські історики, по суті, виконували соціальне замовлення. Вони прагнули “обілити” ідеолога “чинного націоналізму”, який замовчувався або “очорнювався” в радянські часи. З другої половини 1990-х рр. очевидним є спад громадського інтересу до даної проблеми.

Актуальність піднятої проблеми зумовлюється також її практичним значенням. Ідеї Д. Донцова можна залучити до процесу формування державницької доктрини сучасної України, а виховний потенціал “чинного націоналізму” використати в системі національної освіти, насамперед на рівні середньої школи. Крім того, з’ясування внеску Донцова в теоретичне осмислення явищ нації та націоналізму допоможе простежити тяглість розвитку студій націоналізму в Україні та по-новому оцінити внесок вітчизняних дослідників у становлення даної галузі знання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації узгоджується із загальним напрямком історичних і політологічних досліджень, що провадяться Київським національним університетом імені Тараса Шевченка. Зокрема, вона пов’язана з науковою темою “Історія формування і розвитку української держави” (державний реєстраційний номер № 01БФ046-01), яка розробляється на історичному факультеті університету.

Об’єктом дослідження є діяльність і творчість Д. Донцова.

Предметом дослідження є діяльність Д. Донцова як ідеолога й теоретика українського націоналізму в період 1903–1939 років.

Хронологічні межі дослідження: 1903 (вступ Донцова до Петербурзької української студентської громади) – 1943 (ІІІ надзвичайний збір українських націоналістів) роки. Четвертий розділ додатково містить матеріали 1944–1992 рр., що допомагають з’ясувати ставлення Організації українських націоналістів (ОУН) до Донцова.

Мета дослідження – всебічно дослідити ідеологію “чинного націоналізму”
Д. Донцова як феномен західноукраїнської дійсності міжвоєнної доби та з’ясувати внесок Донцова в теоретичне осмислення явищ нації та націоналізму.

Мета обумовлює такі дослідницькі завдання:–

проаналізувати історіографію проблеми та джерельну базу дослідження;–

дослідити природу світоглядної еволюції Д. Донцова й запропонувати критичну оцінку цього процесу;–

виявити фактори, що зумовили еволюцію поглядів Д. Донцова від соціалізму до націоналізму;–

запропонувати періодизацію процесу становлення націоналістичної складової світогляду Д. Донцова;–

дати наукову оцінку ідеології “чинного націоналізму” Д. Донцова:

а) визначити типологічну належність ідеології “чинного націоналізму;

б) проаналізувати “образ ворога” в концепції націоналізму Донцова;

в) виявити теоретичні міркування Донцова щодо явищ нації та націоналізму й оцінити внесок Донцова у становлення студій націоналізму;–

з’ясувати характер впливу ідей Донцова на ОУН і простежити зміну ставлення цієї організації до особи Донцова та його ідеології.

Методи дослідження. В основу методології дисертаційного дослідження покладено загальні засади наукового аналізу – принципи об’єктивності й каузальності, а також хронологічний і порівняльно-історичний (для порівняння ідеології Д. Донцова з ідеологіями Миколи Міхновського, В’ячеслава Липинського, організованих націоналістів) методи.

У процесі дослідження автор послуговувалася методами історіографічного аналізу та джерелознавчої критики (розділ 1), біографічного аналізу (розділ 2), інтелектуальної історії, головним чином методом текстуального аналізу (розділи 2, 3) й методами історії ідей (розділи 2, 3), а також методами історичної антропології (розділ 4). Методи історіографічного аналізу використано для вивчення історіографії проблеми, а методи джерелознавчої критики – для аналізу джерельної бази дисертації. Життєвий шлях Д. Донцова досліджено методами історичної біографістики. Методи інтелектуальної історії використано для з’ясування природи світоглядної еволюції Д. Донцова, інтелектуальних джерел його націоналістичного світогляду та суті “чинного націоналізму”. Процес осмислення ідей Донцова українськими націоналістами й у наукових колах досліджено методами історії ідей. Ці методи також використано для оцінки ідеології “чинного націоналізму”. Методи історичної антропології застосовано, щоб виявити вплив ідей Донцова на українське націоналістичне середовище.

Наукова новизна дисертації. Наукова новизна зумовлена використанням досі невідомих архівних матеріалів, більшість з яких вперше вводиться до наукового обігу. У ході дослідження опрацьовано матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (далі – ЦДАВОУ), Центрального державного архіву громадських об’єднань України (далі – ЦДАГОУ), Центрального державного історичного архіву України у м. Львові (далі – ЦДІАУ у м. Львові), Інституту рукописів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (далі – ІР НБУВ).

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає також у принципово новому підході до розгляду ідеології “чинного націоналізму” Д. Донцова, базованому на теоретичних розробках провідних учених у галузі досліджень націоналізму.

В основу дисертації покладено класичну схему досліджень націоналізму Ганса Кона та Карлтона Дж. Гейза. Дисертаційне дослідження поглиблює ідеї Ганса Кона, Ентоні Сміта, Петера Шугара, Мірослава Гроха, Джона Армстронга, Олександра Мотиля та Георгія Касьянова про специфіку східноєвропейського націоналізму. На прикладі життєвого шляху Д. Донцова розвинуто ідею Романа Шпорлюка про вирішальний взаємовплив доктрин марксизму та націоналізму, що мав місце на теренах Російської імперії після революції 1917 року. Виходячи з аналізу концепції націоналізму Д. Донцова, доведено, що риси українського інтегрального націоналізму, виділені Дж. Армстронгом на основі вивчення ідеології ОУН, не можуть претендувати на високий ступінь узагальнення.

Спростовано поширену в історіографії тезу про повну інтелектуальну залежність Д. Донцова від М. Міхновського та В. Липинського. Базуючись на аналізі приватного листування В. Липинського з різними кореспондентами за 1908–1931 рр. розкрито сутність особистих взаємин Д. Донцова та В. Липинського. Виходячи із суперечності оцінок доктрини націоналізму Донцова, які
В. Липинський пропонував у період до й після 1921 року, зроблено висновок про суб’єктивність В. Липинського в даному питанні. Це дало змогу піддати сумніву наукову вартість його вступу до “Листів до братів-хліборобів”.

Запропоновано нове трактування ідей Донцова 1921–1939 років: його концепція розглядається як специфічний варіант радикального націоналізму, для якого властиве захоплення демократичною формою державного устрою.

З’ясовано, що Д. Донцов був послідовним речником ідеї українсько-польського порозуміння.

Вперше на рівні дисертаційного дослідження розглянуто проблему внеску Донцова в теоретичне осмислення явищ нації та націоналізму.

Вироблено нове бачення проблеми взаємин Донцова з ОУН і впливу його ідей на ідеологію цієї організації: з’ясовано, що ідеологія Д. Донцова ніколи не була ідеологією ОУН і, що ідеологи організації маніпулювали авторитетом Донцова та його ідеями у власних організаційних цілях.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертації можуть бути використані у процесі викладання вузівського курсу з історії України та під час розробки спецкурсів з історії, філософії, політології. Висновки дослідження можуть бути покладені в основу офіційних документів, що визначать ставлення спеціалізованих урядових комісій (зокрема, комісії, яка досліджує діяльність ОУН та УПА) до творчої спадщини Донцова.

Апробація результатів дисертації. Окремі положення та висновки дисертації оприлюднювалися на п’яти наукових конференціях (“Михайло Грушевський – науковець і політик в контексті сучасності” (Київ, 22 листопада 2001 року), “Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників” (Київ, 29–30 листопада 2001 року), “Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях у 20–50-х роках ХХ століття” (Дрогобич, 11–12 жовтня 2002 року), “Історія України: історія вивчення, сучасний стан і перспективи досліджень” (Київ, 20–21 травня 2003 року), “Україна і світ: історія, сьогодення, майбутнє” (Київ, 26 листопада 2003 року)) і на другому міжнародному науковому конгресі українських істориків “Українська історична наука на сучасному етапі розвитку” (Кам’янець-Подільський, 17–18 вересня 2003 року).

Наукові положення дисертаційної роботи викладені в п’яти наукових статтях загальним обсягом 2,5 авторських аркуші.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і наукову цінність роботи, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено об’єкт, предмет, хронологічні рамки, наукову новизну та практичне значення дисертації.

Перший розділ “Історіографія проблеми та джерельна база дослідження” присвячений аналізу наукової літератури з досліджуваної проблеми, а також характеристиці джерельної бази.

Стан наукової розробки проблеми. Концепції націоналізму Д. Донцова присвячено чималу увагу в історіографії. Наукове дослідження “чинного націоналізму” розпочалося в 1920-х рр., тому до нашого часу накопичився значний масив літератури з даної проблеми. Наявну літературу доцільно поділити на такі групи: марксистська, діаспорна, зарубіжна й сучасна вітчизняна історіографія. Найоб’ємнішими є блоки діаспорної та сучасної вітчизняної історіографії.

Радянські вчені чи не найпершими зацікавилися особою Д. Донцова та його ідеями. Характерними рисами їхніх праць є заполітизованість, конфліктність та однозначно негативна оцінка концепції “чинного націоналізму”. Дослідження радянських авторів варто розмежувати за двома періодами: 1920-і – перша половина 1930-х років і кінець 1930-х – 1991 роки. У 1920-х – на початку 1930-х рр. радянські вчені ще висловлювали оригінальні ідеї. У наступні роки їхні праці стали відображати виключно потреби радянської пропаганди. У 1920-х – 1930-х рр. “чинний націоналізм” серед інших досліджували Є. Гірчак, М. Мотузка, С. Тудор,
В. Юринець11 Гірчак Є. Хвильовизм та донцовщина // Західня Україна. – 1930. – № 2. – С. 47–52; Мотузка М. “Зовсім нового типу українці”... (До організаційно-ідеологічних та програмових основ українського фашизму) // Більшовик України. – 1929. – № 7–8. – С. 70–79, № 9. – С. 70–81; Тудор С. Bellua sine capite. “Літературно-науковий вістник”, Львів, січень – червень 1931 р. // Твори: В 2-х т. – К., 1962. – Т. 2. – С. 330–339; Юринець В. Новий ідеологічний маніфест українського фашизму // Більшовик України. – 1926. – № 2–3. – С. 61–87.. Розвідки радянських учених кінця 1930-х – 1991 рр. є шаблонними. З усього потоку літератури варто відзначити лише праці В. Євдокименка та
К. Дмитрука, що вирізняються значною інформативністю, і брошуру Р. Симоненка, в якій автор висловив припущення про вплив ідей Донцова на Г. Кона 22 Євдокименко В.Ю. Критика ідейних основ українського буржуазного націоналізму. – К., 1967; Дмитрук К. Безбатченки. Правда про участь буржуазних націоналістів і церковних ієрархів у підготовці нападу фашистської Німеччини на СРСР. – Львів, 1972; Симоненко Р. Чорне перо фальсифікаторів. Проти перекручень історії боротьби за Радянську владу на Україні. – К., 1968. . Твори Євдокименка та Дмитрука можна вважати зразком наукової об’єктивності радянських досліджень “чинного націоналізму”, попри наявні в них невиправдані фактологічні помилки й інтерпретації.

На відміну від радянських учених, українські соціал-демократи К. Пушкар та І. Мазепа здійснили аналіз ідей Донцова, послуговуючись виключно постулатами наукового марксизму33 Пушкар К. “Націоналізм”. Критика фраз. – Львів, 1933; Мазепа І. Підстави нашого відродження: У 2-х ч. – Б. м., 1946, 1949.. Тому, їхні праці є менш політизованими й більш цінними з наукового погляду.

Сучасна зарубіжна історіографія представлена працями Дж. Армстронга,
О. Мотиля, Е. Вілсона, П. Марковської-Нагайло й інших дослідників44 Armstrong J.A. Collaborationism in World War II: the integral nationalist variant in Eastern Europe // The journal of modern history. – 1968. – Vol. 40, № 3. P. 396–410; Also his. Ukrainian nationalism. – Third edition. – Colorado, 1990; Motyl A. The turn to the right: the ideological origins and development of Ukrainian nationalism, 1919–1929. – New York, 1980; Wilson A. The Ukrainians: unexpected nation. – New Haven – London, 2000; Markovsky-Nahaylo P. Dmytro Doncow. O politycznym debiucie nacjonalistycznego ideologa // Zeszyty naukowe uniwersytetu Jagielloсskiego. Prace historyczne. – 1993. – Vol. 88, № 103. – P. 55–62.. Особливе місце серед їхніх праць посідають розвідки Армстронга та Мотиля, що є етапними в дослідженні українського націоналізму. Визначальними ознаками праць зарубіжних учених є аналітичний підхід і глибокі знання в галузі теорії нації та націоналізму.

Початок вивчення праць Донцова в еміграції припадає на 1910-і роки. Однак, про системне осмислення концепції Донцова як цілісного феномена можна говорити лише з 1926 року. Інтерес до постаті Донцова в 1910-х – 1991 рр. розподілявся нерівномірно. Очевидно, певну роль відіграв факт малодоступності творів Донцова й, відповідно, низького ступеня ознайомленості з його ідеями в еміграції аж до виїзду Донцова за кордон у 1939 році. Свого апогею наукове зацікавлення вченням Донцова досягло в 1950-х роках. Це було пов’язано зі святкуванням у серпні 1958 року 75-річчя з дня народження Донцова та 50-літнього ювілею його публіцистичної та громадської діяльності. Тоді в націоналістичній пресі було висунуто пропозицію здійснити повне видання творів Донцова, яка, проте, не була реалізована. З початком 1960-х рр. інтерес до творчості Донцова різко спадає, що було зумовлено кризою патріотичних почувань діаспори, викликаною подіями в УРСР. Певний ажіотаж навколо постаті ідеолога “чинного націоналізму” спостерігався лише на початку 1970-х рр., у зв’язку зі смертю Донцова 30 березня 1973 року та виходом у світ монографії М. Сосновського в 1974 році 55 Сосновський М. Дмитро Донцов – політичний портрет: з історії розвитку українського націоналізму. – Нью-Йорк – Торонто, 1974. .

Вагомим внеском діаспори в наукове опрацювання ідеології Донцова стали, зокрема, праці О. Бочковського, одного із засновників українських досліджень у галузі теорії нації та націоналізму, М. Шлемкевича, А. Княжинського, Р. Олійника, М. Демковича-Добрянського та інших66 Бочковський О. Наука про націю та її життя. – Нью-Йорк, 1958; Шлемкевич М. Загублена українська людина. – Нью-Йорк, 1954; Княжинський А. Дух нації. Соціологічно-етнопсихологічна студія. Нью-Йорк – Філадельфія – Мюнхен, 1959; Рахманний Р. Дмитро Донцов і Микола Хвильовий, 1923–1933. – Лондон, 1984; Лагодівський М. Дмитро Донцов. Його роля в формуванні модерного українства // Проблеми. – Липень 1947. – С. 9–13.. Дослідникам української діаспори
(М. Сосновському, Р. Бжеському, А. Бедрію77 Бжеський Р. (Млиновецький Р.) Нариси з історії українських визвольних змагань. 1917–1918 рр. (Про що “історія мовчить”): В 2-х т. – 2-ге вид. – Торонто, 1970; Його ж. (Паклен Р.) Основи націоналістичного світогляду і українські націоналісти. – Б.м., 1978. – Т. 3: у 3-х кн.; Бедрій А. Світоглядово-ідейна біографія Дмитра Донцова до 1913 р. // Визвольний шлях. – 1983. – № 11. – С. 1311–1316, № 12. – С. 1415–1430.) належить найбільша заслуга у вивченні життєвого та творчого шляху Донцова. Попри окремі суперечності в їхніх працях (в оцінці характеру світоглядної еволюції Донцова, його діяльності в добу Гетьманату тощо), завдяки їхнім зусиллям наука отримала цілісний образ Донцова як ідеолога та громадського діяча. Невисвітленими, проте, залишилися такі важливі питання як особисте життя Донцова та місце в ньому родини Бачинських.

Аж до 1991 року Донцов не став для української діаспори історичним минулим. Свідченням цього є численні конфліктні ситуації в еміграції за життя Донцова та намагання відмежуватися від “тоталітарної” спадщини після його смерті. Водночас, мала місце очевидна тенденція до відмови від категоричних і полярних тверджень у напрямку більш виважених оцінок. Попри низький науковий рівень багатьох робіт, внесок української діаспори в опрацювання теми має неперехідне значення, адже в Україні протягом 1939–1991 рр. вивчення ідеології “чинного націоналізму” слугувало виключно цілям комуністичної влади. Дослідження української діаспори стали базою всіх сучасних вітчизняних розробок теми. У той же час спостерігається процес критичного переосмислення концепцій еміграційних авторів.

Сучасні дослідники опинилися в якісно нових умовах порівняно з тими, в яких перебували їхні попередники. Ця зміна пов’язана з широкою доступністю творів Донцова та розширенням джерельної бази, насамперед, публікацією матеріалів так званого Варшавського архіву Донцова, що мають вирішальне значення для розуміння львівського періоду (1922–1939) його життя та творчості. Українські науковці отримали змогу знайомитися з провідними здобутками зарубіжної та діаспорної історіографії в розробці даної проблеми. Це, однак, мало як позитивні, так і негативні наслідки. Надмірне захоплення авторитетами призвело до того, що більшість сучасних вітчизняних досліджень некритично спирається на праці
М. Сосновського, І. Лисяка-Рудницького, Дж. Армстронга, О. Мотиля, а тому вносить мало принципово нового в розробку теми.

Про зацікавлення вітчизняних дослідників постаттю Донцова свідчать: спроби проведення спеціалізованої конференції в 1993 р. і наявність виступів про нього на конференціях дотичної проблематики; відповідні статті в численних довідкових виданнях; пропедевтичні розділи в курсах для вищих навчальних закладів з історії України, історії української філософії, журналістики, літературної критики, політології.

Значний резонанс у наукових колах викликали підручник з історії України
Я. Грицака, що містить цінний розділ про інтегральний націоналізм, та антологія “Націоналізм”88 Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ–ХХ століття. – 2-ге вид. – К.,1996; Націоналізм: Антологія. – К., 2000. . Остання цікава не лише викладом основних положень доктрини Донцова та критичних думок М. Сосновського, В. Рудка, В. Лісового, але й тим, що ідеї “чинного націоналізму” вводяться в контекст світових розробок у галузі теорії нації та націоналізму.

Коло авторів, які цікавляться Донцовим, надзвичайно широке. Географічно воно охоплює всю територію України, хоча фактично можна говорити про існування чотирьох центрів дослідження постаті Донцова: Київ (в основному, група об’єднана навколо часопису “Українські проблеми”: С. Квіт, О. Баган, Б. Хорват та інші), Львів (Г. Сварник, Я. Дашкевич, М. Ільницький), Дрогобич (провідну роль відіграють представники кафедри української літератури Дрогобицького педагогічного університету імені Івана Франка: О. Баган, Б. Червак, В. Іванишин), “східний” осередок (М. Чугуєнко (Харків) і Р. Безсмертний (Кіровоград)). Зарахування того чи іншого автора до певного центру є, безперечно, умовним.

Оригінальними дослідженнями, що дозволяють вийти за межі наявних уявлень про Донцова, є, насамперед, праці Г. Касьянова, С. Квіта, В. Кириленка,
В. Лісового та М. Чугуєнка99 Кириленко В. Українська філософія національного радикалізму ХХ століття: історичне становлення та змістовне формування. Автореф. дис. ... канд. філос. наук: 09.00.05 / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 1997; Лісовий В. Культура – ідеологія – політика. – К., 1997; Його ж. Що таке національна (українська) ідея? // Націоналізм: Антологія. – К., 2000. – С. 593–626; Чугуєнко М. Формування та розвиток ідеології Дмитра Донцова: Дис. ... канд. філос. наук: 09.00.12. – Харків, 1998; Квіт С. Дмитро Донцов. Ідеологічний портрет. – К., 2000; Касьянов Г. Теорії нації та націоналізму. – К., 1999. . Характерними рисами сучасної вітчизняної історіографії можна вважати багатовекторність пошуку й більшу, порівняно з попередніми періодами, виваженість оцінок.

Незважаючи на постійне зацікавлення постаттю Д. Донцова, багато аспектів його життя та діяльності залишаються нез’ясованими. Серед перспективних напрямків дослідження пропонуємо виділити такі: з’ясування природи світоглядної еволюції Донцова; наукова оцінка ідеології “чинного націоналізму”; розмежування ідеологічного, теоретичного й міфологічного рівнів функціонування ідей у працях Донцова; визначення його внеску в теоретичне осмислення феноменів нації та націоналізму; аналіз характеру впливу ідей Донцова на українське націоналістичне середовище тощо.

Джерельна база дисертації може бути умовно поділена на опубліковані й неопубліковані джерела. Матеріали обох цих груп можна класифікувати за походженням на особові та колективні.

Неопубліковані джерела особового походження представлені, в основному, приватним листуванням. Неопубліковані джерела колективного походження – документами партійної діяльності ОУН.

Найбільшу цінність для вирішення поставлених дослідницьких завдань мають матеріали фонду 3849 (особистий фонд доктора Д. Донцова (1909–1939)) ЦДАВОУ. Фонд сформований із документів, зібраних Марією Донцовою. Основний масив матеріалів фонду складає листування М. Донцової з приватними особами, громадськими організаціями й установами110 Публікацію окремих документів фонду 3849 ЦДАВОУ див.: Шліхта І. Штрихи до портрета Марії Донцової // Український археографічний щорічник. – 2004. – Вип. 8–9. – С. 681–694.

0. Виняткове значення для вирішення поставлених дослідницьких завдань мають листи Донцова до дружини (спр. 16, 17), що охоплюють період серпня 1910 – грудня 1939 років, а також листи
О. Лагутенка до М. Донцової (спр. 19) за грудень 1919 – квітень 1939 років. Листи надають відомості про приватне життя Донцова, його стосунки з найближчим оточенням, риси характеру Донцова. Також вони містять цінну інформацію соціально-психологічного рівня, що відображає безпосереднє сприйняття навколишнього світу, історичних подій і явищ авторами листів. Листування доповнюють діловодні документи, що відтворюють окремі аспекти життя та громадської діяльності подружжя Донцових (спр. 5, 6, 8).

Фонди 1 (архів ЦК КПУ) і 57 (колекція документів з історії КПУ) ЦДАГОУ складають документи партійної діяльності ОУН, що відображають практичну діяльність організації, пошуки ОУН на ідеологічній ниві та внесок ОУН у розбудову Української повстанської армії (УПА). Важливу інформацію про вплив ідей Донцова на ідеологію організації надають конспекти ідеологічного вишколу членів ОУН і УПА початку 1940-х років. Два найцінніші документи фондів 1 і 57 ЦДАГОУ наведено в додатках до дисертації. Крім того, на основі матеріалів фонду 57 складено таблицю 4.1.

З-поміж фондів ЦДІАУ у м. Львові (205 (документи прокурора апеляційного суду у м. Львові), 360 (архів В. Старосольського), 361 (архів
А. Крушельницького), 384 (архів Я. Гординського), 387 (архів В. Левинського), 681 (архів М. Тишкевича), 771 (архів В. Левицького), 91845 (архів Д. Донцова з Варшавської національної бібліотеки) і 91855 (архів І. Липи та Ю. Липи з Варшавської національної бібліотеки)) варто виокремити фонд 205, що містить списки видань, рекомендованих для вивчення членам ОУН на початку 1930-х рр. (спр. 964, 1058); фонд 681, що містить цінний лист Донцова до Михайла Тишкевича від 24 січня 1921 р. (спр. 16); і фонд 91855, матеріали якого відображають суспільну реакцію на конфлікт Донцова з Юрієм Липою.

Матеріали ІР НБУВ (фондів Х (архів ВУАН), 226 (архів А. Ніковського) і 170 (архів Б. Грінченка)) мають додаткове значення для вирішення поставлених дослідницьких завдань. Вони надають часткову й неважливу інформацію про публіцистичну діяльність Донцова (фонд 226), його членство в Українській соціал-демократичній партії (УСДРП) (фонд Х) і в Союзі визволення України (СВУ) (фонд 170).

Опубліковані джерела особового походження представлені:

І. Публіцистикою:

1. Творами Д. Донцова, які за предметом дослідження поділяються на політичні та літературознавчі.

З-поміж політичних творів найбільшу цінність для дослідників ідеології “чинного націоналізму” мають такі праці Донцова як “Підстави нашої політики” (1921), “Націоналізм” (1926) і “Де шукати наших історичних традицій” (1938).

Літературознавчі твори Д. Донцова мають неабияке значення для розуміння його ідеології, зважаючи на пропагований ним принцип політичної заангажованості мистецтва. Особливе місце серед цих праць посідає розвідка “Поетка українського рісорджіменту (Леся Українка)”.

2. Працями В. Липинського й О. Назарука.

3. Творами Ю. Шевельова (Шереха).

4. Працями ідеологів різних течій українського націоналістичного руху: а)
А. Крижанівського (С. Доленґи); б) Ю. Липи; в) ідеологів студентських організацій – фундаторів ОУН; г) ідеологів ОУН.

Вивчення праць другої, третьої, четвертої умовних підгруп дозволяє краще зрозуміти позицію Донцова й атмосферу протистояння різних бачень майбутнього України в українському суспільстві першої половини ХХ століття.

ІІ. Спогадами громадських і політичних діячів України ХХ століття:
Є. Бачинського, В. Винниченка, Р. Волчука, Я. Дашкевича, Г. Костюка,
М. Кураха, Н. Лівицької-Холодної, В. Мартинця, Л. Павлишина, Є. Сверстюка,
П. Скоропадського, Н. Суровцової, О. Штуля-Ждановича та спогадами про
А. Мельника та Є. Коновальця. Засада об’єктивності дослідження вимагає особливо прискіпливого ставлення до даного виду джерел, адже більшість мемуарів писалася через багато років після подій, що в них змальовані. У ході дослідження враховано той факт, що спогади часто відображають світогляд їхніх авторів таким, яким він був на момент написання спогадів, а не в той період часу, який у них описується. Лише аналіз спогадів крізь призму усвідомлення суб’єктивності поглядів їхніх авторів надає дійсно цінну інформацію про Д. Донцова.

ІІІ. Листуванням: а) Д. Донцова з найближчим оточенням; б) В. Липинського з широким колом кореспондентів; в) О. Назарука з В. Липинським.

IV. Щоденниками Д. Донцова та С. Єфремова. Цінність цього виду джерел полягає в тому, що вони фіксують інформацію безпосередньо. А отже, можна вважати, що ця інформація має високий ступінь достовірності.

Опубліковані джерела колективного походження представлені:

І. Документами партійної діяльності ОУН і матеріалами діяльності студентських організацій – фундаторів ОУН:

а) програмовими документами;

б) матеріалами зборів і конференцій;

в) матеріалами поточної діяльності;

г) працями офіційних істориків ОУН.

Праці офіційних істориків ОУН зараховано до джерел колективного походження, оскільки вони відображають позицію організації, а не особисті погляди їхніх авторів. Натомість, твори ідеологів ОУН зараховано до джерел особового походження, щоб підкреслити особистий внесок кожного автора у формування ідеології організації.

Особливістю більшості документів партійної діяльності ОУН є їхній масовий характер. Ще однією особливістю джерел з історії ОУН є те, що їх неможливо чітко класифікувати. Це стосується, насамперед, різноманітних збірок, що виходили під грифом видавництва ОУН, і публікації творів ідеологів ОУН у наш час.

Відмінність між використаними опублікованими й неопублікованими документами партійної діяльності ОУН полягає, зокрема, у тому, що перші є, переважно, нормативними, а другі – виконавчими.

ІІ. Діловодними документами: біографічними анкетами Д. Донцова, офіційними документами, що супроводжували його в численних подорожах, і жандармськими донесеннями про його політичну діяльність.

Опрацьована джерельна база є достатньою для вирішення поставлених дослідницьких завдань. Кожен вид джерел має свою цінність і не може бути проігнорованим у ході дослідження. Лише системний аналіз усієї сукупності джерел дозволяє відтворити складний процес світоглядної еволюції Д. Донцова, зрозуміти суть ідеології “чинного націоналізму” та прослідкувати вплив ідей Донцова на український націоналістичний рух.

Другий розділ “Еволюція суспільно-політичних поглядів Дмитра Донцова” присвячений огляду життєвого шляху Д. Донцова до початку Другої світової війни й аналізу його ідей 1913–1921 років.

Розгляд життєвого шляху Донцова охоплює лише ті періоди його життя та діяльності, які, на думку автора дослідження, мали визначальний вплив на формування ідеології “чинного націоналізму”. Хід дослідження відповідає схемі аналізу життєвого шляху Донцова, запропонованій М. Сосновським. Водночас, нове тлумачення загальновідомих фактів і використання досі не відомих архівних матеріалів дозволило скоригувати створений Сосновським образ Донцова – громадсько-політичного діяча та людини.

1903–1939 роки стали для Донцова періодом надзвичайного інтелектуального напруження та плідної громадської діяльності. Етапними моментами у процесі його світоглядного становлення були: розрив із соціалістичним рухом (1913), політична діяльність у період Першої світової війни й Української національної революції 1917–1921 років, приїзд до Галичини в 1922 році.

Ступінь ортодоксальності соціалістичних поглядів Донцова початкового періоду членства в УСДРП залишається нез’ясованим. Однак, очевидним є той факт, що в 1905–1907 рр. він переосмислив свої попередні переконання. Остаточний розрив Донцова з соціалістичними колами став результатом глибокого розчарування практикою української соціал-демократії й усвідомлення перспектив націоналізму як масового руху. Цьому сприяв вплив ідей М. Міхновського, В. Липинського, а також представників західної націоналістичної та консервативної думки.

У сучасній історіографії панує погляд, що вплив ідей Міхновського та Липинського на становлення націоналістичного світогляду Донцова був визначальним. Ця думка сприймалася дослідниками як аксіоматична. Вона ніколи не піддавалася сумніву. Використання методів інтелектуальної історії й історії ідей для розгляду проблеми ідейних витоків націоналістичного світогляду Донцова спонукає підняти питання про характер цього впливу. Порівняльний текстуальний аналіз творів трьох мислителів не дозволив однозначно підтвердити факт інтелектуальної залежності Донцова від поглядів Міхновського та Липинського. При розгляді особистих взаємин Донцова та Липинського акцентовано увагу на їхній взаємній неприязні. Цим самим піддано сумніву наукову цінність вступу до “Листів до братів-хліборобів” і поширену в історіографії думку про критичність сприйняття ідей та особи Донцова В. Липинським.

Особистий досвід політичної діяльності періоду Першої світової війни й Української революції сприяв утвердженню націоналістичних переконань Донцова. А поразка революції стала першопричиною їх подальшої радикалізації.

Приїзд Донцова до Галичини мав важливе значення для остаточного формулювання засад “чинного націоналізму”. Цьому сприяла діяльність Донцова на посаді редактора “Літературно-наукового вісника” (1922–1932) (“Вісника” (1933–1939)) і “Заграви” (1923–1924), інтелектуальних націоналістичних видань, що протягом тривалого часу визначали панівні настрої західних українців. Отримавши масову підтримку галицького населення, Донцов утвердився в думці про правильність обраного ним шляху.

Погляди Донцова 1913–1921 років трактуються як перехідний етап у процесі його світоглядної еволюції від соціалізму до радикального націоналізму 1921–1939 років. Для цього етапу притаманне безумовне визнання Донцовим переваг західної демократичної форми правління. Націоналізм цього періоду оцінюється як поміркований, з уваги на стриманість у висловлюваннях Донцова про зовнішньо - та внутрішньополітичних ворогів й аморфність його поглядів на проблему засобів досягнення поставленої мети. Окремі теоретичні уявлення Донцова, зокрема, міркування про процес зародження модерної російської нації, на думку автора дослідження, є його вагомим внеском у розвиток націології (термін
О. Бочковського) в Україні.

Третій розділ “Ідейно-теоретичні засади та суть “чинного націоналізму” Дмитра Донцова” присвячено аналізу ключових ідей концепції націоналізму Донцова 1921–1939 років. Новизна запропонованого автором дисертації підходу полягає в тому, що всі праці Донцова, незалежно від розміру чи суспільного успіху, розглядаються як самодостатні й важливі елементи його “системи” “чинного націоналізму”. Це дало змогу виявити значущість тих ідей Донцова, які він розвивав на сторінках невеликих і маловідомих статей.

Важливим завданням дисертаційного дослідження є наукова оцінка ідеології “чинного націоналізму”, що вирішується шляхом з’ясування суті внутрішньо - та зовнішньополітичних ідеалів Донцова.

Комплексний аналіз творів Донцова 1921–1939 років дозволяє прослідкувати два напрямки його досліджень означеного періоду. Один із них – з’ясування суті українського національного ідеалу (він домінував до 1926 року), а другий – розгляд тих рис націоналістичної ідеології, які можуть забезпечити її успіх. Донцов визнавав демократію ідеальним устроєм протягом усього періоду, що розглядається. У 1921–1939 рр. він розробив концепцію двоступеневого розвитку української нації. Перший ступінь – період бездержавності – вимагав встановлення національної диктатури, а другий – період стабільної державності – запровадження устрою на взірець американського або британського. Дана концепція суперечить поширеному уявленню про те, що Донцов пропагував тоталітарні ідеї фашистського ґатунку.

Головною категорією “чинного націоналізму” є категорія “воля”. Для Донцова, наявність волі до створення модерної політичної нації у представників певної територіальної чи етнічної групи є важливішою характеристикою цієї групи, ніж уже існуюча держава. Його ідеологія балансує на межі проповіді індивідуалізму та колективістської ідеології з нахилом до тоталітаризму.

Іншим центральним поняттям “чинного націоналізму” є поняття “еліта” (“ініціативна меншість”). Донцов вказував на потребу мати власну політичну еліту, яка єдина здатна завершити державотворчий процес, що його розпочали низи українського суспільства в період Української революції 1917–1921 років.

“Чинний націоналізм” Донцова розглядається як наступний етап у розвитку інтегрального націоналізму та як ідеологія, що виникла майже одночасно з фашизмом і націонал-соціалізмом. Донцов ніколи не захоплювався суттю фашистської чи нацистської ідеологій. Його приваблювали організаційна дієвість цих рухів, породжений ними тип людини – сліпого виконавця наказу, підхід їхніх лідерів до вирішення проблем, а також успіхи систем національного виховання в Італії та Німеччині. Захоплення фашизмом і націонал-соціалізмом логічно вписувалося в донцовське бачення проблеми вічного конфлікту Європи та Росії.

Росія у працях Донцова 1921–1939 років остаточно набула статусу головного ворога української нації. Донцовська концепція більшовизму є найяскравішим зразком його прагматичного підходу до оцінки явищ політичного життя. Ця концепція вичерпно розкриває антитоталітарну спрямованість ідеології “чинного націоналізму” й талант Донцова як теоретика.

Наполегливість Донцова у відстоюванні ідеї польсько-українського порозуміння, зважаючи на обставини української історії міжвоєнної доби, гідна особливої уваги.

Аналіз теоретичних викладок у працях Донцова 1921–1939 років дозволяє стверджувати, що в цей період Донцов-ідеолог остаточно переміг Донцова-теоретика.

“Чинний націоналізм” Донцова є специфічним варіантом інтегрального націоналізму. Ця доктрина не вписується у звичне бачення інтегрального націоналізму як ідеології “закритого суспільства”, зважаючи на донцовський ідеал державного устрою та його пріоритети в економічній сфері. Підставами для тлумачення “чинного націоналізму” як варіанту інтегрального націоналізму є агресивне ставлення Донцова до Росії та внутрішньополітичних ворогів, ставка на фактор сили як на основний засіб вирішення міжнаціональних суперечок і його концепція двох ступенів державотворчого процесу.

У четвертому розділі “Вплив ідеології “чинного націоналізму” на український націоналістичний рух” розглядається проблема впливу ідей Донцова на ОУН та її попередників.

Виділяються чотири основні етапи еволюції ідеології ОУН, що відображають нерівномірність впливу на неї ідей Донцова.

1920-і рр. – час, коли Донцов остаточно формулює своє вчення й коли готується ґрунт для постання ОУН. Ідеї Донцова мали значний вплив на військові кола та студентські організації (насамперед, на західноукраїнські молодіжні осередки), що стали фундаторами цієї організації.

1929–1939 рр. – доба виникнення й найбільшого піднесення ОУН. Вплив ідей Донцова на даному етапі можна вважати визначальним. Однак, ідеологія організованого націоналізму й ідеологія “чинного націоналізму” Донцова не були тотожними. Стверджується, що ідеологія організованого націоналізму була в багатьох положеннях радикальнішою за “чинний націоналізм”.

Період Другої світової війни – апогей піднесення ідеалізму та волюнтаризму в рядах простих членів ОУН і, водночас, початок ревізії традиційної ідеології організованих націоналістів. У цей період існували два рівні сприйняття націоналістичної ідеології в лавах ОУН: вищим керівництвом і простими членами. Для перших були характерними критичне ставлення до вчення Донцова та постійний інтелектуальний пошук, для других – ідеї Донцова перетворилися в націоналістичне “Вірую”.

Період із 1945 р. – перехід ОУН на демократичну платформу.

Ідеологія організованого націоналізму й ідеологія “чинного націоналізму” Донцова мали ряд спільних ознак на певному етапі свого розвитку. Однак, починаючи з другої половини 1940-х рр., вони поступово втратили риси схожості.

ОУН витворила міф про те, що Донцов є речником найрадикальнішої форми українського націоналізму та свідомо маніпулювала цим міфом залежно від суспільної кон’юнктури протягом усього часу свого існування. Це є головною причиною, що ускладнює розуміння дійсного характеру впливу ідей Донцова на український націоналістичний рух.

У Висновках підсумовуються основні положення дисертації, що виносяться на захист:–

Аналіз історіографії проблеми свідчить, що багато її аспектів залишилося поза увагою дослідників постаті Дмитра Донцова. Це стосується, насамперед, з’ясування природи світоглядної еволюції Д. Донцова та суті його ідеології “чинного націоналізму”, внеску Донцова в теоретичне осмислення явищ нації та націоналізму, оцінки його вчення, а також аналізу характеру впливу ідей Донцова на ОУН.

Опрацьований комплекс джерел і наявної літератури є репрезентативним і дає можливість дослідити тему та розв’язати поставлені завдання. Кожен вид джерел має свою цінність і не може бути проігнорованим у ході дослідження. Лише системний аналіз усієї сукупності джерел дозволяє відтворити складний процес світоглядної еволюції Д. Донцова, зрозуміти суть ідеології “чинного націоналізму” та прослідкувати вплив ідей Донцова на український націоналістичний рух.–

Встановлено, що світоглядна еволюція Д. Донцова від соціалізму до націоналізму була послідовною й, більше того, закономірною. Вона відображала прагматизм Донцова як політика, адже він почав поширювати ідеологію українського націоналізму в епоху, що була адекватна цій ідеології. Еволюція