Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Шестакова Катерина Юріївна

УДК 316.47 (477)

ЕТНІЧНА ІДЕНТИФІКАЦІЯ НА УКРАЇНСЬКОМУ ПОГРАНИЧЧІ

22.00.03 - соціальні структури та соціальні відносини

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі загальної соціології

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник:

кандидат соціологічних наук, доцент

Чепак Валентина Василівна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, факультет соціології та психології, м. Київ

Офіційні опоненти:

доктор соціологічних наук, професор

Черниш Наталія Йосипівна,

Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри історії та теорії соціології, м. Львів

кандидат соціологічних наук, асистент

Чудовська-Кандиба Ірина Анатоліївна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, асистент кафедри галузевої соціології, м. Київ

Провідна установа:

Інститут соціології НАН України

Захист відбудеться "26" вересня 2005 р. о 17 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.30 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 314.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий _23 серпня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Ю.О.Тарабукін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Характерною ознакою сучасного розвитку європейських країн є посилення ролі етнічного фактору у суспільно-політичних та культурних процесах, активізація бажання людей відстояти свої національні та культурні традиції. Виявляється, що індустріалізація, урбанізація, зростання впливу ЗМІ на самосвідомість членів суспільства не применшують ролі етнічності у суспільних процесах. Навпаки, "етнічний елемент" набуває чималого значення, оскільки впливає на функціонування соціальних механізмів та розподіл суспільних ресурсів.

Багаторічні наукові спостереження свідчать про плинність соціальних ідентифікацій та наявність пластичності у більшості секторів ідентифікаційної матриці. Стабільним залишається лише найближче оточення (сім'я, друзі, колеги) як базовий комплекс соціального самовизначення. Незначними є ідентифікації з іншими великими спільнотами, а також політичні ідентичності. Вказані явища актуальні для розвинених держав Заходу та посттоталітарних країн. Трансформаційні процеси, які відбуваються у сучасній Україні, супроводжуються значними змінами становища усіх соціальних груп, розпадом старих соціальних зв'язків та формуванням нових. Своєрідність етнополітичної та етносоціальної ситуації в Україні визначають такі риси, як етнополітичний ренесанс нацменшин, присутність у деяких регіонах компактних та численних етногруп.

Соціальна трансформація українського суспільства розпочалася паралельно зі змінами статусів адміністративних кордонів у країнах колишнього соціалістичного блоку та Центральній Європі. Соціальні зміни охопили пограничні регіони: розширилися можливості соціальних суб'єктів пограниччя; зросла інтенсивність міжгрупових контактів; розвинулася міждержавна співпраця у соціальній, економічній та політичній сферах; посилився фактор міжетнічної взаємодії. Для суб'єктів пограничних територій усвідомлення індивідуальної та групової ідентичності стало вельми актуальним. Це пояснюється в першу чергу невизначеністю соціальних шляхів розвитку пограничних регіонів (як, між іншим, інших складових суспільства перехідного типу). Внаслідок зростання соціальної мобільності через близькість кордону збільшилася спокуса "запозичити" модель сусіднього, чужого суспільства, і оминути таким чином вироблення власних координат для соціального самовизначення.

Для пояснення суспільних процесів у пограничних регіонах, наприклад, польськими дослідниками була впроваджена концепція пограниччя, використання якої дозволяє суб'єкту здійснити рефлексію соціальних змін на науково-теоретичному та практичному рівнях. Поряд із тим, у наявних підходах до розуміння соціальної ідентифікації, в тому числі етнічної, практично не звернена увага на вивчення етнічних ідентифікаційних процесів з точки зору їх просторової організації. Враховуючи потреби сучасного суспільства та можливості соціологічної теорії, можна зробити висновок про існування наукової проблеми, а саме: недостатність наявних соціологічних знань для адекватної науково-теоретичної рефлексії щодо етнічної ідентифікації населення, яке проживає у пограничних регіонах. Очевидно, що швидкі трансформаційні зміни вимагають системного розгляду ідентифікаційних процесів на пограниччі, поглибленого вивчення взаємозв'язку між процесом етнічної ідентифікації та фундаментальними змінами пограниччя.

Стан наукового опрацювання теми. Постановка наукової проблеми звертає до праць представників психоаналізу (З.Фрейд, Е.Еріксон) та символічного інтеракціонізму (Г.Мід, Е.Гоффман, Ф.Барт), де з метою пояснення механізмів формування позитивного ставлення до представників власної групи та негативного до членів інших груп використовувалось поняття "ідентифікація". Однак, якщо у класичному психоаналізі особливості міжетнічних відносин трактуються як результат індивідуальних, а точніше – мотиваційних чинників, в інтеракціонізмі підкреслюється соціальна природа відмінності між групами або категоріями. Важливими для розуміння етнічної ідентичності є висновки теорій соціальної ідентичності (Г.Таджфел) та когнітивної психології (Дж.Тернер). Останні демонструють, що соціальна ідентичність змінюється та залежить від соціального контексту, в якому здійснюється міжгрупова взаємодія.

Трактування природи соціальної реальності значною мірою впливає на дослідження етнічності з позицій соціологічних концепцій. Соціологічний ракурс етнічності пов'язаний насамперед з інтеракційними та суб'єктивно-символічними аспектами, що проявляється у груповій взаємодії, індивідуальній та колективній ідентичності. Аналіз теоретико-практичних висновків щодо місця, ролі та значення етнічного фактору в життєдіяльності сучасного суспільства дозволяє стверджувати: "ситуативна" точка зору в трактуванні етнічної ідентифікації збільшує значимість детермінант, які зумовлюють суть, зміст та особливості процесу ідентифікації (роботи Ф.Барта (F.Barth), З.Маха (Z.Mach), Л.Ворнера (L.W.Warner), Х.Віккера (H.R.Wicker), Е.Ґіденса (A.Giddens), вітчизняних та російських вчених С.Макеєва, О.Гнатенка та В.Павленка, М.Шульги, В.Арбеніної, Ю.Арутюняна, З.Сікевич, В.Хотинець).

З'ясування контексту міжетнічної взаємодії та етнічної ідентифікації спонукає звернути увагу на їх зумовленість із точки зору соціального у фізичному просторі. У роботах Е.Дюркгейма, Г.Зіммеля, П.Сорокіна можна знайти інтерпретації просторової організації суспільства як продукту та моделі соціальних відносин. Евристичний потенціал соціального конструктивізму, в рамках якого стверджується, що будь-яка соціальна взаємодія розташована у часі та просторі (П.Бурд'є, Е.Ґіденс), широко залучений польськими науковцями, зокрема, у концепції пограниччя як специфічного соціального та фізичного простору. Така зацікавленість регіональними зв'язками випливає з польської соціологічної традиції, представленої класиками Т.Знанецьким (T.Znaniecki), Ю.Хлебовчиком (J.Chlebowczyk) та особливо С.Оссовським (S.Ossowski), який запропонував розрізняти "ідеологічну" батьківщину та "малу", або "приватну". Особливе значення специфічної ситуації пограниччя проявилось у поглядах Ю.Хлебовчика, який вважав, що етнічно неоднорідні території зіграли ключову роль у розвитку європейських націоналізмів. Він приділяв увагу можливостям національного вибору, що виникали перед людьми, які жили на територіях із етнічно змішаним населенням.

Положення про специфіку пограничних територій впроваджувались та розроблялись польськими дослідниками Г.Бабінським (G.Babinski), А.Садовським (A.Sadowski), Д.Вояковським (D.Wojakowski), А.Клосковською (A.Kloskowska). Помітно вирізняються акцентуацією соціального у фізичному праці, присвячені аналізу поняття та явища "кресів", – специфічних історико-культурних регіонів Польщі. Саме при їх вивченні була звернена увага на формування у суспільній свідомості уявлення про своєрідну політично-культурну, економічну та соціальну атмосферу східних погранич Польщі, їх символічного характеру, а також прозорість кордону між Польщею та Україною в усіх значеннях.

Привертає увагу масштабність та систематичність дослідження польських та частково європейських погранич, зокрема, німецького, чеського, словацького, білоруського. Соціальна трансформація у регіонах пограниччя зацікавила російських соціологів: у працях І.Задворнова, Т.Кувенєвої, А.Манакова пограничні терени мають назву "порубіжні регіони". Об'єктом уваги дослідників виступають найрізноманітніші аспекти суспільно-культурного, політичного, економічного розвитку пограничних територій. Наприклад, теоретичні засади функціонування пограниччя та транскордоння (Г.Бабінський, І.Буковська-Флоренська (I.Bukowska-Florenska), М.Голка (M.Golka), Є.Єсталь (J.Jestal), В.Павлючук (W.Pawluczuk); мовна та релігійна ситуація (Д.Чиквін та Е.Місеюк (D.Czykwin, E.Misiejuk), Я.Рейгер (J.Reiger); етнічна та національна ідентичність (Д.Вояковський, А.Садовський, З.Ясинський (Z.Jasinski); перспективи розвитку пограничних теренів у процесі європейської інтеграції (П.Кубицький, Г.Пожарлік (P.Kubicki, G.Pozarlik).

На тлі успішного переосмислення особливостей функціонування пограниччя та його впливу на етнічні ідентифікаційні процеси зарубіжними вченими в українських соціологічних студіях відчувається брак дослідження вказаних аспектів. Власне, тема пограниччя та процесів, які відбуваються в його межах, досить нова у вітчизняній соціології і ще не стала предметом спеціальних теоретичних та практичних досліджень. До проблеми фізичного й соціального простору вітчизняні дослідники звертаються при побудові вибіркової сукупності (Є.Головаха, Н.Паніна); для конкретизації певних досліджень, наприклад, в аналізі взаємодії етнічної ідентифікації та регіональної ідентичності (І.Кононов). Загалом дослідницька зацікавленість просторовою зумовленістю етнічних процесів зосереджена у сфері міждисциплінарних етнічних досліджень. Зокрема, роботи О.Болдецької, І.Кононова, Л.Полякової, О.Стегнія та М.Чурилова, К.Коростеліної, В.Євтуха, С.Тагліна та В.Павленко спрямовані на осмислення класичних та модерністських підходів щодо етнічності, які панують у різних методологічних школах. Проте досі не було представлено теоретичного аналізу специфіки зумовленості етнічних ідентифікаційних процесів просторовою організацією суспільства, власне соціокультурного аспекту фізичного та соціального просторів.

Відтак, розвиток дослідницького інтересу до означених питань свідчить про необхідність подальшого висвітлення застосування концепції пограниччя (як специфічного соціокультурного та фізичного простору) до досліджень етнічної ідентифікації в рамках українського соціуму на прикладі українського пограниччя.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація з науковими планами організації, де виконана робота, не пов'язана.

Мета і завдання дослідження. Мета полягає у розробці теоретичних засад аналізу етнічної ідентифікації на пограниччі. На шляху до її досягнення слід розв'язати такі завдання:

проаналізувати накопичені у теоретичній та практичній соціології відомості щодо трактування етнічних ідентифікаційних процесів як складової частини соціальної ідентичності;

систематизувати розробки галузевих соціологічних теорій, суміжних дисциплін про зміст та специфіку пограниччя як соціального та фізичного простору; визначити зміст поняття "пограниччя"; класифікувати основні принципи функціонування пограниччя;

охарактеризувати етносоціальні, етнокультурні та етнополітичні особливості розвитку українського пограниччя;

виявити специфіку етнічної ідентифікації етнорелігійних спільнот українського пограниччя на прикладі його українсько-польської, українсько-румунської та українсько-російської частин.

Об'єктом дослідження виступає процес етнічної ідентифікації.

Предметом є зміст та зумовленість процесу етнічної ідентифікації на пограниччі.

Теоретичні засади дослідження. Теоретичним підґрунтям інтерпретації ситуативного характеру соціальної взаємодії та етнічної ідентифікації обрані символічний інтеракціонізм та теорія структурації Е.Ґіденса. Вбудованість етнічної ідентифікації до системи широких просторово-часових інституційних утворень обґрунтовується на підставі концепції пограниччя як специфічного соціального та фізичного простору (А.Садовський, Г.Бабінський, Д.Вояковський, А.Клосковська); розробок галузевої теорії соціології регіону (О.Стегній, М.Чурилов, Т.Зарицький, І.Кононов); міждисциплінарних теорій, тісно пов'язаних з даною темою (соціальна та структурна антропологія; соціологія культури та семіотика простору).

Методи дослідження. У дисертації використані такі методи:

загальнонаукові: міждисциплінарний – при визначенні змісту поняття "етнічна ідентифікація", при обґрунтуванні тривимірності пограниччя; порівняльно-історичний – при вивченні історичних та соціокультурних передумов формування українського пограниччя; системно-структурний підхід – при проведенні класифікації пограниччя).

соціологічний метод аналізу даних – вторинний аналіз (при визначенні елементів етнічної ідентифікації на українському пограниччі).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у виокремленні та формулюванні теоретичних засад аналізу процесу етнічної ідентифікації в умовах пограниччя; продемонстровано нові пізнавальні можливості, які дає розгляд етнічної ідентифікації через використання концепції пограниччя. Конкретніше сутність та ступінь новизни наведеного можна відобразити у таких положеннях:

Поглиблено зміст поняття "етнічна ідентифікація", розкрито його особливості з урахуванням специфіки соціологічного ракурсу феномену "етнічності", а саме, його інтеракційних та суб'єктивно-символічних аспектів. Обґрунтовується, що прийняття "ситуативної" точки зору в трактуванні етнічної ідентифікації збільшує значимість детермінант, які зумовлюють суть, зміст та особливості цього процесу (докладніше див. С. 41-51).

Вперше в українській соціологічній думці як об'єкт наукового дискурсу запропоноване "пограниччя". Залучення постструктуралістських засад до евристичного потенціалу концепції пограниччя та ресурсів польської соціології дозволяє стверджувати, що у випадку пограниччя відбувається накладення соціальних структурацій (просторів, вимірів) на географічний (фізичний) простір суспільства. Пограниччя, таким чином, виступає специфічним соціокультурним та етносоціальним простором, розташованим на межі культур, етносів, певних політичних утворень, що дозволяє трактувати його не тільки у територіальних, але й символічних рамках (докладніше див. С. 93-95).

Вперше обґрунтовано і розширено застосування концепції пограниччя до етнічних ідентифікаційних процесів на українському соціокультурному просторі. Отримало подальший розвиток положення щодо регіональних чинників формування етнічної ідентифікації, виходячи з концепції пограниччя та її трьохвимірного розуміння: територіального, соціокультурного та особистісного. Пограниччя виділене у самостійну детермінанту етнічної ідентифікації (докладніше див. С. 98-104).

Набула подальшого розвитку теза про необхідність дослідження сучасного українського пограниччя. Виявлено особливості його функціонування на прикладі українсько-польського, українсько-румунського та українсько-російського прикордонь. З'ясовано, що означені терени становлять пограниччя культур, етносів, держав, спільнот, традицій, норм та цінностей суспільного життя (докладніше див. С. 106-114).

Встановлено, що одними з найсуттєвіших чинників етнічної приналежності на українсько-польському пограниччі виступають мова та віросповідання. Підставою етнічної приналежності на українсько-румунському пограниччі, зокрема, для українців, молдаван та румун, є мова. Мовний чинник домінує також у процесі етнічної ідентифікації спільнот українсько-російського пограниччя (докладніше див. С. 146-149).

Наукове значення одержаних результатів роботи зумовлене роллю етнічної ідентифікації у сучасному українському суспільстві перехідного типу. Результати даного дослідження забезпечують сприятливі умови для майбутніх досліджень в інших регіонах пограниччя; збагачують можливості для удосконалення навчальних програм із соціології, етнічних процесів, підготовки загальних і спеціальних курсів у вищих навчальних закладах.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання отриманих результатів і висновків у практиці суспільно-політичних організацій при вирішенні питань, що стосуються міжнаціональних відносин. Результати дисертаційного дослідження корисні для розвитку й впровадження державної етнополітики; при проведенні адміністративної реформи в Україні; для подальшого розвитку системи національної освіти в Україні.

Апробація результатів дисертації відбувалася на наукових конференціях аспірантів факультету соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2003, 2004); на ІV міжнародній науковій конференції молодих вчених "Україна – Польща – шлях до Європейської співдружності" (Тернопіль, 15-16 травня 2003 р.); на VІ міжнародному науковому семінарі "Черезовські читання" (Чернівці, 20 березня 2004 р.); на Міжнародній науковій конференції, присвяченій історичним, політичним та культурним взаєминам у регіоні України, Молдови та Румунії в контексті сучасних європейських процесів (Чернівці, 23-24 вересня 2004 р.); на Міжнародній конференції "Трансграничність у соціологічній перспективі" (Польща, Зелена Гора – Лагув Любуський, 21-22 жовтня 2004 р.).

Публікації за темою дисертації здійснено у спеціалізованих виданнях (3 статті), а також у матеріалах наукового семінару (1 стаття).

Структура та обсяг дисертації зумовлені метою й основними завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (225 найменувань). Основна частина дисертації складається з 155 сторінок. Повний обсяг дисертації – 187 сторінок; додатки А, Б, В, Ґ, Д займають 9 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У вступі обґрунтовано актуальність та ступінь наукового опрацювання теми, сформульовано мету, завдання, об'єкт та предмет дослідження, визначено теоретико-методологічні засади, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію.

У першому розділі "Теоретико-методологічні засади дослідження етнічної ідентифікації" проаналізовано накопичені у теоретичній та практичній соціології підходи щодо трактування соціальних ідентичностей, розглянуто соціологічні інтерпретації "етнічності", проведено аналіз змісту та суті процесу етнічної ідентифікації.

У підрозділі 1.1. "Поняття" ідентифікації" та "ідентичності" у соціології" відзначено нерозривність соціологічного ракурсу будь-якої ідентичності від психологічних засад цього явища; проаналізовано дослідження соціальної ідентичності у символічному інтеракціонізмі та когнітивній психології. Вихідним є положення, що ідентифікація особистості з певною соціальною спільнотою виконує стабілізуючу функцію. Завдяки цьому процесу, як підкреслюють С.Макеєв, П.Гнатенко, В.Павленко, особистість здобуває власні соціальні координати, уточнює своє місце у системі соціальних зв'язків та людських відносин. Таким чином, соціальна ідентифікація означає встановлення особистістю подоби з іншими людьми (за певними рисами, характеристиками), віднесення себе до конкретної категорії людей.

У підрозділі 1.2. "Рівні соціальної ідентичності" висвітлено особистісний та груповий аспекти ідентифікаційних процесів. Показано, що в рамках символічного інтеракціонізму етнічні відносини розуміються як форми соціальних зв'язків індивідуумів у процесі їх взаємного колективного визначення. Представляють інтерес розробки когнітивної психології, в яких соціальна ідентичність позначається через членство у певних соціальних групах. У теорії Дж.Тернера вибір між двома ідентичностями відбувається як контекстуальний процес. На наявності мотиваційних витоків особистісної та соціальної ідентичності наголошується у теорії Т.Тайлера та М.Брюера. Зазначене дозволяє стверджувати, що соціальна ідентичність групи виражається в усвідомленні нею своїх уявлень, норм, інтересів та проблем.

У підрозділі 1.3. "Етнічна ідентифікація як різновид соціальної ідентифікації" висвітлено місце етнічної ідентифікації у категоріальному апараті етносоціології та етнопсихології. У пункті 1.3.1. "Етнічна свідомість та самосвідомість" розглянуто етнопсихологічні та етносоціальні категорії, дотичні до етнічної ідентифікації. Встановлено, що процес етнічної ідентифікації вкладається у таку схему: етнічна свідомість – етнічна самосвідомість – етнічна ідентифікація. У пункті 1.3.2. "Концепції етноутворення" проаналізовано зміст соціологічних концепцій етнічності. Висвітлено розуміння того, що феномен етнічності у широкому значенні обіймає питання етнічної ідентичності етнічних груп, націй або етнічних ідеологій, процесів їх творення, трансформації та перебігу; він виникає у процесі інтеракції, у зв'язку з тим має ситуативний характер. Така перспектива скеровує інтерес дослідника не тільки до явищ, пов'язаних з етнічною ідентичністю, але й інших соціальних феноменів. У пункті 1.3.3. "Етнічна ідентифікація" наголошено на розумінні етнічної ідентифікації як одного з аспектів етнічності. Ідентифікація та свідомість створюються на базі певних об'єктивних рис, хоча й можуть бути незалежними від них. Будучи однією з форм соціальної ідентифікації, етнічна ідентифікація окреслюється в категоріях культурної єдності і спирається на самодефініцію, створену на підставі культурних характеристик даної групи в опозиції до інших груп.

У підрозділі 1.4. "Чинники етнічної ідентифікації" висвітлено вплив соціально-економічних, політичних та культурних умов, у яких перебуває етнос, на процес етнічної ідентифікації. Його чинники запропоновано згрупувати у такий спосіб: функціонально-організаційні, державно-політичні, історичні, загальнокультурні, особистісно-індивідуальні, регіональні, мовні та релігійні.

На підставі проведеного аналізу накопичених у теоретичній та практичній соціології відомостей щодо трактування процесу етнічної ідентифікації автор робить висновок: етнічність, що розглядається як ситуативна ідентифікація, залежить від ситуації, в якій опиняється індивід. Тим самим підноситься роль соціальних механізмів формування етнічності, детермінованість її соціальними факторами.

У другому розділі "Пограниччя як соціокультурний простір" систематизовано підходи щодо розуміння сутності та функціонування пограниччя, накопичені у галузевих соціологічних теоріях та суміжних дисциплінах; класифіковані основні принципи функціонування пограниччя як специфічного соціального та географічного простору.

У підрозділі 2.1. "Пограниччя як об'єкт наукового дискурсу" обґрунтовано необхідність виділення пограниччя в якості одного з ключових понять даного дослідження. Термін "пограниччя" широко розповсюджений у гуманітарних науках (культурній антропології, культурології, гуманітарній географії), на чому наголошується у пункті 2.1.1. "Поняття "пограниччя". Зацікавленість пограниччям соціологами зумовлена намаганням наукової спільноти пояснити глобалізаційні процеси, з'ясувати роль локальної ідентичності в умовах відділення етнічних кордонів від територіальних.

У дискусії з приводу теоретичного визначення "пограниччя" (чим, власне, воно виступає) відсутня одностайна думка науковців; головна розбіжність полягає у наявності предметних та теоретичних аспектів його розуміння. У пункті 2.1.2. "Види пограниччя" наведено інтерпретації дефініції "пограниччя". Перша, запропонована А.Садовським, містить просторовий, суспільно-культурний та особистісно-культурний аспекти. Друга, розроблена Г.Бабінським, поділяє пограниччя на "старі" та "нові", де наявні етнічні, культурні, політичні, економіко-соціальні аспекти формування простору пограниччя.

Один із найсуттєвіших моментів розуміння пограниччя розглянуто у пункті 2.1.3. "Соціокультурний аспект пограниччя". Важливе значення у формуванні культурного простору в координатах географічного належить етнонаціональній культурі. Значущості набувають висновки представників семіотичної школи, які вказують, що одним з основних механізмів семіотичної індивідуальності є кордон. Його можна визначити як межу, на якій закінчується періодична форма. Цей простір визначається як "наш", "свій", якому протистоїть "їхній", "чужий". Поняття кордону, як підкреслює Ю.Лотман, двозначне, він полілінгвістичний. Прикладом взаємопроникнення культур є двополярність міст, наприклад, Львова, Чернівців, Познані, Вроцлава. Відповідно до гнучкості культури зростає здатність ідентичності до зміни або трансформації. Наприклад, характерною рисою індивіда пограниччя є культурна маргінальність.

У підрозділі 2.2. "Соціологічні підходи до аналізу пограниччя" проаналізовано соціологічні дослідження пограниччя, проведені зарубіжними дослідниками. У пункті 2.2.1. "Виміри пограниччя у соціології" показано трансформацію розуміння пограниччя від дослівного та побутового (географічне) до пограниччя у ширшому значенні (атериторіальне). Запропонований А.Клосковською підхід дає можливість розширити способи трактування його меж. Як зауважує Е.Ґіденс щодо джерел динаміки модерну як історичної епохи, простір стає "незалежним" від певного місця чи регіону.

У пункті 2.2.2. "Пограниччя як регіон" звернено увагу на просторову перспективу аналізу суспільства, одним з аспектів якого може бути регіон. Специфічні соціально-культурні регіони викликають дослідницький інтерес українських за зарубіжних вчених. Як підкреслюють Т.Зарицький, Б.Яловецький, О.Стегній, М.Чурилов, регіон як соціально-територіальна спільнота характеризується локалізацією суспільних відносин. Регіон постає не лише економічним простором, але й простором певної соціальної структури. Ідентичність та ідентифікаційні процеси на таких теренах відбуваються на символічному рівні. Створюється регіональний символічний універсум, формуються транскордонні регіони із власною ідентичністю, в якій локальна, або регіональна ідентифікація домінує над іншими. При цьому на етнічно змішаних територіях (фактор міжетнічних контактів тут надзвичайно сильний, майже головний) спостерігається сукупність декількох ідентичностей, в яких етнічний аспект виражений найсильніше.

У пункті 2.2.3. "Пограниччя як соціальний простір" зазначено, що на вказаному терені відбувається накладення соціальних структурацій (просторів, вимірів) на географічний (фізичний) простір суспільства. Тим самим закріплюється соціальний факт, який оформлюється географічно. В перебігу культурних глобалізаційних процесів акцентується увага дослідників на перспективах пограничних регіонів, що є предметом аналізу у пункті 2.2.4. "Формотворчі чинники пограниччя". Зазначено, що соціально-економічні та політичні фактори розвитку держав стануть основними чинниками формування соціального та фізичного простору пограниччя.

Застосування концепції пограниччя (в її трьохвимірному розумінні: територіальному, соціокультурному та особистісному) дає можливість пояснити специфіку етнічних ідентифікаційних процесів у пограничних регіонах, зрозуміти особливості формування етнічної ідентичності в українському соціокультурному просторі.

У третьому розділі "Українське пограниччя в перспективі етнічної ідентифікації" виявлено особливості його функціонування на прикладі його українсько-польської, українсько-румунської та українсько-російської частин. З'ясовано, що означені терени становлять пограниччя культур, етносів, держав, спільнот, традицій, норм та цінностей суспільного життя. Встановлено особливості етнічної ідентифікації етнорелігійних спільнот пограниччя.

У підрозділі 3.1. "Особливості українських погранич" наголошено на тривалості процесу їх формування, локалізації на периферії великих політико-адміністративних центрів. Доведено, що в Україні відсутні політичні пограниччя. Більшості з них притаманний характер реліктових (українсько-польське, українсько-румунське), етнічно-культурних (Закарпаття) або змішаних (українсько-російське, українсько-білоруське) погранич. Етнічно-культурні пограниччя зустрічаються навіть у ситуації дисперсного розселення представників етнічних спільнот серед титульного українського етносу, як, наприклад, в Одеській та Хмельницькій областях.

У підрозділі 3.2. "Українсько-польське пограниччя" проаналізовано специфіку процесу етнічної ідентифікації на означеному терені. У відповідних пунктах 3.2.1. "Історичні та соціокультурні особливості розвитку" та 3.2.2. "Політичні та економічні засади розвитку" зазначено, що у географічному аспекті та макросуспільній перспективі польсько-українське пограниччя має виразний стиковий характер; характерною ознакою є просторова звуженість (у сенсі соціального простору). Етнічні контакти можна зрозуміти досить конкретно – контакт з іншою етнічною групою. У суспільно-культурному значенні пограниччя має частково перехідний характер. У пункті 3.2.3. "Історична пам'ять як формотворчий чинник етнічної ідентифікації" доведено, що пам'ять історичного минулого накладає відбиток і надає особливих, своєрідних ознак цьому регіону. Зокрема, ототожнення етнічної ідентичності з релігійною, низький соціально-економічний рівень розвитку протягом тривалого часу, станове підґрунтя етнічної культури призводили до необхідності зміни етнічної приналежності у випадку переміни соціального статусу.

У пункті 3.2.4. "Мовно-релігійна ідентифікація" доведено, що етнічні групи цього терену історично сформувалися на засадах релігійної відмінності; релігія посідала почесне місце у народній думці як поляків, так і українців. Велика роль у пробудженні національної свідомості належить духовенству. Наслідки цього укорінені у культурі стереотипів: поляка - католика та українця – греко-католика (православного). Таким чином, релігійний поділ накладений на етнічний. Віросповідання виступає вказівкою для поділу на "своїх" та "чужих". Фактично кордони між тим, що є етнічне, а що релігійне, стираються.

У підрозділі 3.3. "Буковина як українсько-румунське пограниччя" увага зосереджена на просторі історико-етнографічного регіону. У пункті 3.3.1. "Межі пограниччя" доведено, що регіон є частиною українсько-румунського пограниччя (до якого у географічному сенсі можна віднести Закарпатську, Івано-Франківську та Одеську області). Однак, згідно з нетериторіальним тлумачення пограниччя, Буковина становить цілісний терен пограниччя та історико-етнографічного регіону. У пункті 3.3.2. "Міжетнічна взаємодія на Буковині" проаналізовано специфіку міжетнічних контактів. Попри збереження традиційно доброзичливих стосунків у міжетнічному спілкуванні, наявна динаміка формування негативних тенденцій у заявленій сфері. Це проаналізовано у пункті 3.3.3. "Етнічна ідентифікація та локальна ідентичність", адже у випадку Буковини спостерігається виразна міжетнічна відмінність на мовних засадах, оскільки переважна більшість румунів та молдаван вважає рідною мову свого етносу. Ведучи мову про етнічні контакти на пограниччі, слід пам'ятати, що розпорошеність етнічних меншин у його обох частинах є причиною створення на даному терені відмінного укладу етнічних стосунків. Джерелом цього розрізнення є поява більших і менших спільнот в оточенні домінуючого людства. Змальована ситуація спонукає звернути особливу увагу на локальні середовища, в яких опиняються етнічні спільноти.

У підрозділі 3.4. "Етнічна ідентифікація в українсько-російському пограниччі" проаналізовано специфіку етнічної ідентифікації на означеному пограниччі, яке є просторовим структуруванням певного соціального характеру. У пункті 3.4.1. "Межі пограниччя" встановлено, що "класичний" (територіальний) спосіб розуміння пограниччя вміщує його в рамки тих областей України та Російської Федерації, які знаходяться у безпосередній близькості від державного українсько-російського кордону. Даний етнокультурний рубіж виступає як державний кордон лише протягом останніх п'ятнадцяти років.

Невідповідність адміністративного та історико-культурного районування вимагає розширення пограниччя в межах нетериторіального підходу, тобто як соціокультурного та етносоціального простору. Таким чином, у структурі українсько-російського пограниччя можна виділити декілька етнокультурних регіонів, зокрема, Сіверщину, Слобожанщину, Донщину, специфічною рисою яких є етнічна відмінність, лінгвістична та культурна специфіка. У повсякденному житті індивідуумів відбувається інтенсивне взаємопроникнення соціоекологічного та соціокультурного середовища (на чому наголошується у пункті 3.4.2. "Етносоціальна структура").

Предметом уваги пункту 3.4.3. "Мовна ідентифікація" виступає етнічна приналежність українців та росіян, яка ґрунтується головним чином на мовній приналежності. Релігія стає найменш вагомим фактором етнічної ідентифікації. Ця особливість є наслідком політичної історії регіону. Відсутність в українському етнонаціональному просторі спільного знаменника у вигляді єдиного мовного та релігійного просторів є причиною того, що на українсько-російському пограниччі підставою для етнічної ідентифікації етнічних спільнот слугує мова.

Ступінь вираженості етнічності на пограниччі, таким чином, конструюється не тільки через формування почуття приналежності до етнічної групи (афективна складова етнічної ідентифікації). Ця ознака вагомим чином конструюється зовнішніми, соціальними обставинами, якими на пограниччі виступають мова, релігія, історична пам'ять, традиції, норми та цінності (когнітивна складова етнічної ідентифікації).

ВИСНОВКИ

У висновках підбито підсумки проведеного дослідження, сформульовані основні результати дисертаційної роботи, окреслено напрямки подальших досліджень у сфері проблематики етнічної ідентифікації на пограниччі.

Обґрунтовано недостатнє висвітлення у системі соціологічного знання теоретичних засад аналізу етнічної ідентифікації на пограниччі, необхідність системного розгляду ідентифікаційних процесів на пограниччі, поглибленого вивчення взаємозв'язку між процесом етнічної ідентифікації та фундаментальними змінами пограниччя. Тому у дослідженні розглянуто процес етнічної ідентифікації та його зумовленість просторовою організацією суспільства, розроблені теоретичні засади аналізу етнічної ідентифікації на пограниччі, зокрема, на українському.

Осмислення етнічної ідентифікації на теоретичному рівні ускладнюється тією обставиною, що у сучасній соціологічній теорії не склалося єдиної концепції етнічної ідентифікації. Дослідницькі засоби соціології етнічності безпосередньо пов'язані з теоретико-методологічними орієнтаціями гносеологічного порядку, які зумовлюють "об'єктивну" та "суб'єктивну" схеми пояснення суспільної життєдіяльності. Прийняття "ситуативної" точки зору в трактуванні етнічної ідентифікації збільшує детермінованість її соціальними факторами.

Наголошено, що для розуміння етнічної ідентичності як результату процесу ідентифікації важливим є конкретне середовище, яке визначальною мірою впливає на етнічне самовизначення людини та групи. При встановленні меж географічного, соціально-економічного, політичного та культурного простору середовища, в рамках якого проводився аналіз, було використано концепцію пограниччя. Для української методології регіональна зумовленість процесу етнічної ідентифікації не становить наукової новизни, але деякі базисні положення вказаної концепції є достатньо оригінальними, що підтверджує їх значущість та наукову новизну. Зокрема, можливість подивитись на пограниччя у контексті соціального простору, уявити досліджуваний терен як пограниччя культур, етносів, держав, спільнот, традицій, норм та цінностей або як терен, в якому відбувається накладення соціальних структурацій (просторів, вимірів) на географічний (фізичний) простір суспільства. Таким чином, "пограниччя" виступає специфічним соціокультурним та етносоціальним простором, розташованим на межі культур, етносів, певних політичних утворень.

Підкреслено багатоплановість пограниччя як соціологічного терміну, що дозволяє включити до його меж соціально-економічні, політичні, а головним чином – культурні площини. Наявна історична зумовленість у формуванні сучасного адміністративного кордону між Україною та її сусідами: лінія кордону неодноразово змінювалася, призводивши до зміни тих зовнішніх факторів, які безпосередньо впливали на міжетнічні стосунки у регіоні та етнічну ідентифікацію його мешканців. Не випадково, характеризуючи політичні та соціально-економічні передумови сучасної міжетнічної взаємодії на пограниччі, у дисертаційному дослідженні використовуються категорії регіоналізм, "креси" та власне пограниччя, які в тій чи іншій мірі включають регіональну специфіку, в тому числі в історико-соціальній ретроспективі.

Узагальнено та структуровано фактори, які впливають на етнічну ідентифікацію. Іншими словами, проаналізований той контекст етнічної ідентифікації, який визначає кордони етнічних груп. В якості суб'єктивного критерію (елементу) етнічної приналежності у конкретному регіоні обиралася мовна та релігійна ідентифікація.

Проаналізовано українські пограниччя на прикладі українсько-польського, українсько-румунського (Буковини) та українсько-російського погранич. Виявлені такі особливості в етнічній ідентифікації їх мешканців:

населення українсько-польського пограниччя вирізняється білінгвізмом, а тому етнічну приналежність спільноти найкращим чином можливо проаналізувати на підставі віросповідання. Релігія, очевидно, є одним із найміцніших чинників етнічної приналежності в цьому регіоні, що становить одну з характерних особливостей процесу етнічної ідентифікації;

підставою етнічної приналежності етнічних спільнот українсько-румунського пограниччя, зокрема, для українців, молдаван та румун, є мова;

мовний чинник виступає домінуючим у процесі етнічної ідентифікації спільнот українсько-російського пограниччя.

Обґрунтовано, що описані та проаналізовані явища на українському пограниччі великою мірою відбивають тенденції, притаманні більшості пограниччям Центрально-Східної Європи, а також свідчать про достатню складність та неоднозначність розвитку етнічних спільнот в умовах погранич.

Основні результати дисертації вдосконалюють понятійно-категоріальний апарат соціології, збагачують її предмет. Таким чином, зроблено внесок до розширення пізнавальних та пояснювальних можливостей соціології.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У фахових виданнях:

Шестакова К. Ю. Актуальні проблеми польсько-українського прикордоння в дослідженнях польських соціологів (90-ті роки ХХ століття) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка. Вип. 17-18. – 2003. – С.22-25.

Шестакова К.Ю. Етнічні ідентифікаційні процеси у контексті діяльності національно-культурних товариств // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка. Вип. 20-21. – 2004. – С.9-11.

Шестакова К.Ю. Мовно-релігійний чинник етнічної самоідентифікації: на прикладі етнічних спільнот українсько-польського пограниччя // Вісник Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. "Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи". – 2005. – №652. – С.163-167.

У науковій збірці:

Шестакова К. Етнонаціональна ідентичність та її роль у сучасних етнічних процесах в Україні // Етнокультура у контексті світової історії / Матеріали VІ міжнародного наукового семінару "Черезовські читання" (Чернівці, 20 березня 2004 р.) – Чернівці: Прут, 2004. – С. .

АНОТАЦІЯ

Шестакова К.Ю. Етнічна ідентифікація на українському пограниччі. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.03 – соціальні структури та соціальні відносини. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2005.

У дисертації розглянуто процес етнічної ідентифікації та його зумовленість просторовою організацією суспільства. Істотна увага приділена аналізу пограниччя як багатопланового простору, зокрема, географічного, соціокультурного, соціального та етнічного. Ідентичність та ідентифікаційні процеси на подібних теренах відбуваються на символічному рівні. Створюється регіональний символічний універсум, формуються транскордонні регіони із власною ідентичністю, в якій локальна, або регіональна ідентифікація домінує над іншими. При цьому на етнічно змішаних територіях (фактор міжетнічних контактів тут надзвичайно сильний, майже головний) спостерігається сукупність декількох ідентичностей, в яких етнічний аспект виражений найсильніше.

Проаналізовано українські пограниччя на прикладі українсько-польського, українсько-румунського (Буковини) та українсько-російського погранич. Виявлені такі особливості в етнічній ідентифікації їх мешканців. Населення українсько-польського пограниччя вирізняється білінгвізмом, а тому етнічну приналежність спільноти найкращим чином можливо проаналізувати на підставі віросповідання. Релігія, очевидно, є одним із найміцніших чинників етнічної приналежності в цьому регіоні, що становить одну з характерних особливостей процесу етнічної ідентифікації. Підставою етнічної приналежності етнічних спільнот українсько-румунського пограниччя, зокрема, для українців, молдаван та румун, є мова. Мовний чинник виступає домінуючим у процесі етнічної ідентифікації спільнот українсько-російського пограниччя.

Обґрунтовано, що описані та проаналізовані явища на українському пограниччі великою мірою відбивають тенденції, притаманні більшості пограниччям Центрально-Східної Європи, а також свідчать про достатню складність та неоднозначність розвитку етнічних спільнот в умовах погранич.

Ключові слова: соціальна ідентичність, етнічна ідентифікація, пограниччя, прикордоння, культурний та соціальний простір, українське пограниччя.

АННОТАЦИЯ

Шестакова К.Ю. Этническая идентификация на украинском пограничье. – Рукопись. Диссертация на соискание научной степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.03 – социальные структуры и социальные отношения. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2005.

В диссертации рассмотрен процесс этнической идентификации с учётом специфики социологического ракурса феномена "этничности" (его интеракционистских и субъективно-символических аспектов). Раскрывается обусловленность процесса этнической идентификации пространственной организацией общества. В качестве подобного пространства предлагается пограничный (порубежный) регион как многоплановое пространство, в частности, географическое, социокультурное, социальное, этническое. Привлечение постструктуралистских основ в эвристический потенциал концепции пограничья позволяет утверждать, что в случае пограничья происходит наложение социальных структураций (пространств, измерений) на географическое (физическое) пространство общества.

В исследовании обосновано и расширено использование концепции пограничья в объяснении этнических идентификационных процессов в украинском социокультурном пространстве. Развивается положение о региональных факторах формирования этнической идентификации, исходя из концепции пограничья и его трёхмерного понимания: территориального, социокультурного и личностного. Пограничье выделено как самостоятельная детерминанта этнической идентификации.

Определено, что идентичность и идентификационные процессы в подобных регионах происходят на символическом уровне. Создается региональный символический универсум, формируются трансграничные регионы с собственной идентичностью, в которой локальная, или региональная идентификация доминирует над другими. При этом на этнически смешанных территориях (фактор межэтнических контактов здесь чрезвычайно важен) наблюдается совокупность нескольких идентичностей, в которых этнический аспект выражен наиболее сильно.

Проанализировано украинское пограничье на примере его украинско-польской, украинско-румынской (Буковины) и украинско-русской составляющих. Выявленные следующие особенности в этнической идентификации их жителей: население украинско-польского пограничья отличается билингвизмом, следовательно, этническую принадлежность сообщества наилучшим образом можно проанализировать на основании вероисповедания. Религия, очевидно, является одним из сильнейших факторов этнической принадлежности в этом регионе; основанием этнической принадлежности этнических сообществ украинско-румынского пограничья, в частности, для украинцев, молдаван и румын является язык; языковой фактор доминирует в процессе этнической идентификации сообществ украинско-русского пограничья.

Обосновано, что описанные и проанализированные явления на украинском пограничье продолжают тенденции, присущие большинству пограничий Центрально-Восточной Европы, а также свидетельствуют о сложности и неоднозначности развития этнических сообществ в условиях пограничья.

Основные результаты диссертации усовершенствуют понятийно-категориальный аппарат социологии, обогащают ее предмет. Таким образом, сделан взнос в расширение познавательных и объяснительных возможностей социологии.

Ключевые слова: социальная идентичность, этническая идентификация, пограничье, приграничье, культурное и социальное пространство, украинское пограничье.

ANNOTATION

Shestakova K.Y. Ethnic identification on the Ukrainian Borderland. – The Manuscript. The dissertation for a scientific degree of the Candidate of Sociological Sciences. – 22.00.03 – Social structures and social relations. – Taras Shevchenko National University of Kyiv. – Kyiv, 2005.

The dissertation is dedicated to the process of ethnic identification which conditionally investigated by the spatial organisation of a society. The application of the concept of a borderland to ethnic identification processes is proved, the theoretical bases of the analysis of ethnic identification in conditions of a border zone are allocated.

The significant attention is given to the analysis of a borderland as multivariate space, namely, geographical, social, cultural and ethnic. It is established, that identity and identification processes on similar districts occur at a symbolical level. The regional symbolical space is created, crossborderland regions with own identity in which local or regional identification dominates over others are formed. Features of functioning of the Ukrainian-Polish, Ukrainian-Romanian and Ukrainian-Russian border zone functioning are investigated. In particular, it is established, that the basis of ethnic identification on the Ukrainian-Polish border zone is language and religion and the basis of ethnic identification on Ukrainian-Romanian and Ukrainian-Russian is mainly language act.

Phenomena of the Ukrainian borderland reflect tendencies typical of the majority of Central and East–Europian borderlands. They are evidence of complexity of ethnic communities' development in borderland conditions.

Key words: social identity, ethnic identification, a borderland, cultural and social space, the Ukrainian borderland.