ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ім. Г.С.КОСТЮКА АПН УКРАЇНИ

СНІГУР ЛЮДМИЛА АНАТОЛІЇВНА

УДК 159.923.5:738.635

ПСИХОЛОГІЯ СТАНОВЛЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОСТІ

ОСОБИСТОСТІ

Спеціальність 19.00.07 – педагогічна та вікова психологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора психологічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Південноукраїнському державному педагогічному університеті ім. К.Д. Ушинського МОН України, м. Одеса.

Офіційні опоненти: член-кореспондент АПН України,

доктор психологічних наук, професор

Боришевський Мирослав Йосипович,

Інститут психології імені Г.С. Костюка АПН України, м. Київ

завідувач лабораторії психології особистості імені П.Р. Чамати

член-кореспондент АПН України,

доктор психологічних наук, професор

Татенко Віталій Олександрович

Інститут соціальної та політичної психології АПН України, м. Київ, головний науковий співробітник лабораторії методології

психосоціальних та політико-психологічних досліджень

доктор психологічних наук, професор

Москалець Віктор Петрович

Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника МОН України, м. Івано-Франківськ,

завідувач кафедри загальної та експериментальної психології.

Провідна установа: Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова МОН України, м. Київ, кафедра психології і педагогіки

Захист відбудеться 5 липня 2005 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.453.01 в Інституті психології ім. Г.С.Костюка АПН України за адресою: 01033, м. Київ, 33, вул. Паньківська, 2.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України.

Автореферат розіслано 4 червня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Балл Г.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Проблема становлення духовно-моральних якостей особистості, зокрема таких як громадянськість і патріотизм, завжди є актуальною як в науці, так і в суспільній практиці. Невипадково існує загальна державна Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності.

На перехідних етапах історичного розвитку народу актуальність проблеми набуває особливої ваги. Таку ситуацію ми спостерігаємо в сучасній Україні. Ця ситуація є досить складною і суперечливою. На шляху її науково-психологічного аналізу стають численні перешкоди. Науковці неодноразово констатували недостатній рівень поширення духовних цінностей серед української молоді, домінування в неї суто прагматичних інтересів. Але політичні події 2004 року поставили такі твердження під сумнів. Багато українських громадян і особливо молоді виявили громадянські якості, які викликали до них повагу з боку розвинутих демократичних країн.

Разом з тим події 2004 року виявили проблемні аспекти становлення громадянськості регіонального плану, зокрема щодо Південного регіону України. Все це засвідчує складність проблеми і наголошує на необхідності її глибокого вивчення.

У дослідженні реалізується один з підходів до розкриття психологічних аспектів окремої проблеми громадянськості. Спадщина філософів і літераторів, мислителів Г. Ващенка, Г.С. Сковороди, Т.Г. Шевченка, І.Я. Франка, В.О. Сухомлинського, праці психологів Г.С. Костюка, О.М. Леонтьєва, C.Л. Рубінштейна, сучасних українських науковців М.Й. Боришевського, О.В. Киричука, С.Д. Максименка, М.І. Пірен, О.П. Саннікової, О.В. Сухомлинської, В.А. Семиченко, В.О. Татенка, Т.М. Титаренко, О.Я. Чебикіна, Н. В. Хазратової, Т.С. Яценко складають основу сучасних психологічних досліджень громадянськості особистості. Дослідження громадянськості підготoвлено осмисленням складних психологічних реалій людського вчинку (В.А. Роменець,  В.О. Татенко, Т.М. Титаренко), розвитку саморегулювання людини на особистісному рівні та самоактивності особистості (М.Й. Боришевський), громадянського самовизначення особистості (О.В. Киричук).

Педагогічний і народознавчий аспекти громадянськості досліджували П.Р. Ігнатенко, В.Л. Поплужний, Н.І. Косарєва, Л.В. Крицька, психолого-педагогічний – М.Й. Боришевський, О.В. Сухомлинська, І.В. Тисячник, К.І. Чорна та інші. Але розуміння суті становлення громадянськості молоді у юнацькому віці залишається важливою дослідницькою проблемою. Відсутні дослідження, присвячені аналізу процесу становлення громадянськості у контексті самовдосконалення людини. Даний дефіцит безпосередньо позначається на розвитку не тільки суто фундаментальних, але й прикладних досліджень у галузі вікової та педагогічної психології. Недарма інститут громадянського виховання все ще не асоціюється з широкою державною практикою громадянської освіти.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами.

Тема дисертаційного дослідження виконана у відповідності із НДР, замовленою Науково-методичним центром військової освіти Міністерства оборони України: “Формування майбутніх офіцерів як громадян України та розвиток їх патріотичності” (шифр “Патріот України” (2001 р.), держреєстрацію отримала у 2003 році у межах спільної діяльності Одеського інституту Сухопутних військ з Південноукраїнським державним педагогічним університетом, номер держреєстрації О1О2UООЗ7О1), тема закординована рішенням Ради з координації наукових досліджень в галузі педагогіки і психології в Україніпротокол № 10 від 23.12.2003 р.).

Об’єктом даного дослідження є процес становлення громадянськості особистості.

Предмет дослідження: психологічні закономірності та механізми становлення громадянськості особистості в юнацькому віці.

Мета дослідження полягає у встановленні психологічних закономірностей та механізмів становлення громадянськості особистості.

Намагаючись реалізувати вказану мету, ми виходили з того, що громадянськість як інтегративна якість особистості являє собою одну із найбільш фундаментальних характеристик особистості як відкритої системи.

Наявні психологічні трактування становлення громадянськості не відповідають сучасному рівню потреб методологічного осмислення. Виділення вихідної суперечності, що зумовлює різноманітність тенденцій становлення громадянськості, має будуватися на розгляді первинних концептуалізацій громадянського становлення у філософському, психологічному та прикладному аспектах, а також передбачає розв’язання проблем керування становленням громадянськості.

Серед найбільш важливого змісту психологічного дослідження громадянськості слід виокремлювати не тільки різні тенденції, рівні розвитку, але й способи проектування громадянськості та керування процесом її становлення.

Досягнення мети дослідження передбачає вирішення наступних завдань:

1.  Здійснити психологічний теоретико-методологічний аналіз проблеми становлення громадянськості.

2.  Розробити концептуальну модель громадянськості особистості та обґрунтувати систему психолого-педагогічних умов становлення громадянськості.

3.  Дослідити процесуальні аспекти становлення громадянськості в контексті проблематики розвитку особистості в юнацькому віці.

4.  Розкрити психологічні закономірності та механізми становлення громадянськості.

5.  Розробити та апробувати методику діагностико-корекційної роботи з молоддю у сприянні становленню громадянськості особистості.

Методи дослідження. У роботі застосовані методи теоретичного дослідження: аналіз, зіставлення, систематизація і узагальнення відомостей, наявних у філософських, психолого-педагогічних і інших джерелах; методи емпіричного дослідження: спостереження, експеримент (констатуючий, формуючий і компаративно-констатувальний етапи), контент-аналіз, аналіз біографічних даних, метод психомалюнку, тест рольових конструктів Дж. Келлі, методика виявлення ціннісних орієнтацій Рокича, методика виявлення локусу контролю Дж. Роттера, методика незакінчених речень, опитування, самооцінювальні і взаємооцінювальні методи, метод аналізу продуктів діяльності, анкетування, методи математичної статистики.

Наукова новизна дослідження полягає:

– у розробці та апробації моделі громадянськості особистості;

– у виокремленні критеріїв, рівнів і показників громадянськості особистості в юнацькому віці;

– у розкритті психологічних закономірностей становлення громадянськості у період юності;

– у розробці та успішній експериментальній апробації проекту сприяння становленню громадянськості особистості у ВВНЗ та ВНЗ;

– у розробці і апробації в межах вказаного проекту комплексної діагностико-корекційної системи.

Теоретичне значення дослідження полягає:

– в обґрунтуванні використання суб’єктного підходу до розвитку особистості як громадянина;

– у розробці концептуальних засад становлення громадянськості як складника особистісного зростання молодих людей;

– в уточненні психологічного змісту феномену “громадянськість”;

– у розкритті ролі ставлень особистості в розвитку громадянськості;

– у розширенні уявлень про психологічні механізми становлення громадянськості.

Практичне значення результатів дослідження полягає, передусім, у тому, що вивчення психологічних засад становлення громадянськості дає можливість розробити науково-методичне забезпечення процесу громадянського становлення молоді; застосувати у практиці роботи з молоддю діагностико-корекційну психологічну систему становлення громадянськості. Впровадження цієї системи у практику підготовки майбутніх офіцерів та майбутніх цивільних спеціалістів з вищою освітою дозволить підвищити якість виховання молоді у педагогічному процесі вищих навчальних закладів: спирання на виявлені в дослідженні особливості прояву громадянськості дозволяють краще допомагати особистісному зростанню молоді.

Результати дослідження можуть бути використані викладачами ВВНЗ та ВНЗ різних рівнів акредитації як у процесі викладання предметів гуманітарного циклу, так і в процесі підготовки офіцерів для роботи у виховних структурах Збройних сил. За результатами дослідження розроблено спецкурс “Психологія становлення громадянськості особистості”, який прочитано в Одеській національній академії харчових технологій, Одеському інституті Сухопутних військ. Матеріали дослідження застосовуються у виховній роботі в інших вищих навчальних закладах.

Особистий внесок автора: наукові положення й одержані емпіричні результати є самостійним внеском автора в дослідження проблем вікової та педагогічної психології особистості. Деякі з них опубліковано в посібниках і статтях, написаних у співавторстві. Розробки й ідеї, котрі належать співавторам, не використовуються у дисертації.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження обговорювалися на міжнародних і вітчизняних конференціях:

– на республіканській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми психологічної освіти в системі підвищення кваліфікації кадрів” (м. Київ, 1994);

– міжнародному симпозіумі “Соціально-психологічна природа емпатії: проблеми і перспективи дослідження” (м. Одеса, 1996);

– міжнародному симпозіумі “Візуальне мислення та творчість: проблеми і перспективи дослідження” (м. Одеса, 1996);

– міжнародній науково-практичної конференції “Сучасний стан і перспективи розвитку гуманітарних наук (Соціологія, соціальна психологія, менеджмент)” (м. Одеса, 1997);

– методологічному семінарі Академії педагогічних наук України “Психолого-педагогічна наука та суспільна ідеологія” (м. Київ,1998);

– звітній науковій конференції “Актуальні проблеми теорії та практики післядипломної освіти керівних і педагогічних кадрів” (м. Київ, 1998);

– міжнародній конференції “Соціально-економічні напрями розвитку україно-болгарських відносин” (м. Одеса – м. Софія, 2001);

– всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми розвитку педагогіки вищої школи в 21 столітті: теорія і практика”(м. Одеса, 2002);

– матеріалах міжвузівської науково-практичної конференції “Єдність навчання та виховання майбутнього фахівця в організації педагогічного процесу” (м. Одеса, 2002);

– всеукраїнській науковій конференції “Психологічні проблеми на шляху від зовнішньої до внутрішньої свободи” у Львівському політехнічному університеті (м. Львів, 2002);

– міжвузівській конференції “Психологічні основи розвитку громадянськості та патріотизму у вищих навчальних закладах, в тому числі – військових” в Одеському інституті Сухопутних військ (м. Одеса, 2002) та щорічних науково-методичних конференціях професорсько-викладацького складу Одеського інституту Сухопутних військ (м. Одеса, 1996, 1999-2004р.);

– всеукраїнській науковій конференції “Соціально-психологічні детермінанти становлення громадянськості сучасної молоді у контексті спадщини А.С.Макаренка” (м. Полтава, 12-13 березня 2004);

– регіональній науково-практичній конференції: “Проблеми впровадження державної мови в навчальних закладах Одещини” (м. Одеса, 2003).

Публікації. Матеріали дисертаційного дослідження опубліковані в 41 роботі, в тому числі: в 1 монографії, 4 навчальних та методичних посібниках, 28 статтях у вітчизняних і зарубіжних журналах (серед яких, 22 у наукових фахових виданнях, включених до списку ВАК України), і у тезах наукових конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновку, а також списку використаних джерел – 455 найменувань (14 – іноземними мовами), 6 додатків. Основний обсяг дисертації становить 372 сторінки. Текст дисертації містить 33 таблиці і 71 малюнок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність і схарактеризовано ступінь розробки проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, викладено відомості щодо апробації її результатів.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади дослідження процесу становлення громадянськості особистості” – проаналізовано зміст поняття “становлення громадянськості особистості”, розкрито загальні філософсько-психологичні основи вказаного становлення.

Мета громадянського виховання – виховати людину з почуттям любові до Батьківщини, потребою у праці на благо країни, із відповідальним ставленням до громадянського обов’язку.

Громадянськість є соціально-психологічним феноменом. У зв’язку з цим, громадянськість, як зазначає М.Й. Боришевський, є складною особистісною характеристикою (якістю), що інтегрує в собі взаємопов’язані утворення у свідомості та самосвідомості, які виникають на ґрунті оволодіння людиною системою громадянських цінностей, що стали для суб’єкта значущими внутрішніми регуляторами поведінки, діяльності. Критерії громадянської свідомості та самосвідомості молоді дозволяють виокремити цінності як основний елемент становлення громадянськості.

Громадянськість є механізмом набування власним життям нової якості. Це позначається майже на всіх елементах особистісної структури, на пізнавальній та емоційно-вольовій сферах.

Домінування орієнтації особистості на духовно-моральні цінності буття характеризує високий ступінь реалізації сутнісного потенціалу особистості як громадянина, постає результатом її самовдосконалення. Відповідно, психологія громадянськості спроможна відіграти істотну роль у переорієнтуванні системи освіти з існуючої моделі на модель розвивально-громадянсько-мотивуючої освіти.

Ми розглядаємо громадянськість як психологічне утворення – інтегративну психологічну якість, що на основі діяльної любові до Вітчизни визначає ставлення людини до своїх громадянських прав та обов’язків, підвищує саморегуляцію особистості, знаходить свій вияв у процесах самовдосконалення.

Громадянськість конкретизується у гуманістичній зверненості на інших громадян країни, а не лише на інтереси країни як цілого. Основою розвитку громадянськості є мораль як складова духовності.

У громадянськості людини виявляється цільність її натури, при якій можуть ставитися й досягатися різні цілі, але головним є загальне спрямування розвитку людської особистості в її духовно-діяльнісній активності, співвіднесеній з розвитком нації.

Природа громадянськості, насамперед, ціннісно-смислова (О.В. Киричук, 1997). Вивчаючи психологічні закономірності проблеми громадянської свідомості та самосвідомості, М.Й. Боришевський зазначає, що розвиток громадянськості залежить від соціально-психологічних очікувань, образу Я, рівня домагань, самооцінки – структурних компонентів самосвідомості. Група науковців, чії дослідження торкаються складного процесу розвитку громадянської свідомості та самосвідомості (М.І. Алексєєва, В.В. Антоненко, В.О. Васютинський, Т.М. Яблонська та ін.), з’ясовують шляхи й умови розвитку громадянської свідомості та самосвідомості особистості. Умовою успішного розвитку громадянськості особистості вважається рання генеза, громадянська позиція самих вихователів та визначеність їх ідеалів, опанування історичного досвіду народу, розвиток цілісності, соборності країни, розвиток гуманістичності та толерантності в суспільстві.

Для характеристики особистості вельми важливою є категорія ставлення (К.О. Абульханова-Славська, В.В. Антоненко, І.Д. Бех, О.О. Бодальов, О.Ф. Лазурський, Б.Ф. Ломов, В.С. Мерлін, В.М. Мясищев, Ю.О. Приходько, С.Л. Рубінштейн, Д.Б.Старовойтенко). Відтак, розгляд громадянськості повинен проводитися саме починаючи з вивчення ставлень особистості. Аналіз психологічних теорій у зв’язку з поглядами на сутнісну основу розвитку особистості громадянина показав, що конструктивним при вивченні проблеми становлення громадянськості є суб’єктно-діяльнісний підхід.

У другому розділі – “Загальні закономірності становлення громадянськості в юнацькому віці” – розкриваються особливості соціальної ситуації розвитку курсантів та студентів в юнацькому віці, а також психологічні механізми розвитку громадянськості особистості.

У період юності соціальна ситуація розвитку постає як поріг дорослого життя і відповідно робить актуальним саморозвиток і свідоме самовдосконалення. Існує низка суттєвих психологічних критеріїв соціальної зрілості: особливості цілепокладання, здатність розводити ідеальні та реальні цілі (Б.С. Братусь), здійснювати особистісний вибір (О.Г. Асмолов), духовність (Т.О. Флоренська, А.В. Фурман), оптимальна самоорганізація діяльності (О.Г. Шмельов); здатність брати на себе відповідальність за власний розвиток (О.Г. Асмолов), за самоздійснення і реалізацію його у вчинку (М.М. Бахтін, В.А. Роменець, О.В. Киричук, В.О. Татенко). При цьому, має існувати певний інтегративний показник, що містить у собі всі ознаки зрілості. Б.Г. Ананьєв зазначає, що прихід зрілості індивіда характеризується фізичною зрілістю,
а особистості – громадянською зрілістю. Таким чином, громадянськість може розглядатися як синтетичний критерій особистісної зрілості (Б.Г. Ананьєв, В. О. Сухомлинський).

Входження особистості у доросле життя характеризується складними психологічними механізмами та закономірностями. Згідно з Л.І. Анциферовою, психологічні механізми можна уявити собі як дію функціональних засобів перетворення особистості, що закріпились у її психічній організації, в результаті чого з’являються різні психологічні новоутворення, підвищується чи знижується рівень організованості особистісної системи, змінюється режим її функціонування. Вони проявляються, коли людина потрапляє в інше середовище, до якого ще треба адаптуватися.

Вікові особливості становлення громадянськості в юнацькому віці характеризуються, зокрема, потребою в оцінці досвіду батьків та зближенні з ними, чутливістю до інформації про свій родовід, здатністю усвідомити і використати батьківський досвід, проаналізувати уклад сім’ї.

Серед механізмів формування громадянськості провідними є такі як персоналізація та персоніфікація (А.В. Петровський, В.А. Петровський та ін.).

Механізм персоналізації забезпечує зосередження уваги на персоналіях – зразках громадянської позиції осіб різних історичних етапів розвитку країни.
В механізмі персоналізації стрижнем єднання є духовна сила, коли персоніфікована ідея втілена настільки глибоко, що особистий внесок окремої людини стає менш важливим, ніж утверджена нею ідея, дія якої не переривається зі смертю людини, що була її носієм. Стосовно історії України феномени “козацтва”, “кобзарства” та інші є дієвим фактором розвитку громадянської свідомості та самосвідомості у разі ототожнення людиною себе з ідеями, що їх втілюють ці феномени.

Психологічний механізм персоніфікації є процесом одухотворення, надання людських властивостей абстрактним поняттям, неживій природі. Завдяки персоніфікації батьківщина як жива істота “стає матір’ю”, де кожна квіточка “пахне”, берізка “плаче”, а Земля надає сили. Відчуття причетності свого Я до інших людей, спільнот, до результатів діяльності, продовження і розширення свого Я, що виникають як наслідок персоніфікації, утворює “силове поле особистості” (А.В. Петровський). Персоніфікація (як одухотворення неживих істот, що відповідним чином впливає на формування ставлень особистості) є приєднанням до світоглядних цінностей національно свідомого соціуму, що в сукупності утверджують суспільне поняття “ми” та творять громадянський патріотизм людини як духовний фактор економічної міцності країни та її обороноздатності.

У становленні громадянськості найважливіше значення має ідентифікація себе як громадянина певної країни. Ідентифікація є двостороннім процесом,
в якому індивід не тільки засвоює характерні риси своєї спільноти, але й привносить до неї особистісні властивості, а завдяки цьому впливає на соціальну систему.

Таким чином, результатами, що висвітлені у другому розділі, встановлено, що громадянськість є важливим критерієм особистісної зрілості людини.
У період юності вперше проявляється здатність молодої людини активно, по-дорослому свідомо брати участь у житті суспільства, прилучатися до соціальних норм громадянського життя, усвідомлювати своє місце серед інших людей. Усе це дозволяє говорити про готовність до громадянської самореалізації як новоутворення даного вікового періоду. Важливою характеристикою періоду юності у зв’язку зі становленням громадянськості є вплив навчання і виховання на складні форми самовдосконалення особистості. Психологічними механізмами розвитку громадянськості є ідентифікація, рефлексія, менталізація (як процес оволодіння менталітетом народу), персоналізація (як втілення цінностей громадянського буття в персоналіях), персоніфікація (як одухотворення значущих з точки зору особистості як громадянина подій та явищ навколишнього світу) та інші у їх комплексності та взаємодії. Досягнення психологічної цілісності людини можливе за умови інтегрованості різних складових образу Я.
У сходженні до громадянського Я інтегруються частини образу Я: індивідуальне Я, родове Я, професійне Я, відбувається усвідомлення себе як члена колективу, роду, народу, певної професійної групи, утвердження у своїй належності до країни. Біографічні дані щодо особистісного становлення видатних громадян України показали, що воно, зазвичай, проходило в умовах турботи батьків про виховання і освіту, демократичного духу та високої інтелігентності і науковості у навчальному закладі, високоморальності товариства, з яким спілкувались юнаки. Для видатних громадян є характерним інтерес до історії, що проявлявся з юнацьких років.

Психологічною основою соціалізації людини як громадянина є сім’я. Саме вона є осередком успадкування традицій, моральних норм, цінностей, взаємовідносин. Усвідомлення людиною традицій роду, передусім їх духовно-морального змісту, що переходить з покоління в покоління, є важливим засобом виховання громадянськості.

У третьому розділі – “Психологічне моделювання процесу становлення особистості громадянина” – розглянуто ціннісно-смислову орієнтацію як основу громадянського становлення особистості. Розкрито особливості слова та образу як засобів-символів пізнання, саморегулювання та творчості особистості. Здійснено моделювання становлення громадянськості особистості.

Ціннісні орієнтації є компонентом не тільки свідомості, але й поведінки, життєвим здобутком індивіда, одним з центральних особистісних утворень, що детермінують процес становлення громадянськості, визначають мотивацію поведінки особистості і перебіг її діяльності (Б.Г. Ананьєв; І.С. Кон; Д.О. Леонтьєв, К.В. Шорохова). Цінності інтегрують розвиток когнітивно-інтелектуальної та емоційно-вольової сфер особистості, її поведінки в процесі духовного становлення (М.Й.  Боришевський, О.В. Киричук, Т.М. Титаренко). Втілення цінностей у життя вивчається за допомогою поняття особистісного смислу. На значенні смислових утворень у регулюванні особистості наголошували Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, В. Франкл, Д.О. Леонтьєв та інші. При цьому уточнення сенсу С.Л. Рубінштейн відзначав як головний зміст духовного життя людини і визначальний фактор поведінки. Найвищим утворенням психічної активності громадянина є ціннісно-смислова позиція (О.В. Киричук, І.В. Тисячник).

Засобом інтеграції та гармонізації особистістю як себе, так і громадянського життя, того, щоб будувати для себе та інших образ повнокровного громадянського життя, є творчість. М.О. Бердяєв вважав, що без творчості немає особистості.

Активність та розвиток є вихідними психологічними категоріями для вивчення громадянськості. Положення про активність особистості розроблені Г.С. Костюком, доповнені О.В. Киричуком та іншими. При становленні громадянськості особистості особливого значення набуває розвиток самоактивності, національної свідомості та самосвідомості (М.Й. Боришевський). Генетично-експериментальний метод С.Д. Максименка дозволяє показати, як вмикається унікальний механізм, котрий спричиняє саморозвиток. Просто орієнтації на “зону найближчого розвитку” (Л.С. Виготський) виявилося недостатньо. Необхідним є попередній проект певного психічного явища, за ним слідує втілення проекту в життя, що досягається відповідною організацією навколишнього простору і дотримання умов, за яких це явище не може не виникнути. Інтегративний розгляд громадянськості в рамках генетично-експериментального методу вимагає аналізу, проектування і формування громадянськості в її ідеальній структурі – проекті відповідно до певних критеріїв. На компаративно-констатувальному етапі дослідження перевіряється життєвість вихідного проекту.

Генетично-експериментальний метод змістовно дозволяє відстежувати вікові детермінанти предмета дослідження, зокрема кроки особистості у її переході від нижчих до вищих ступенів громадянської активності. Результатом застосування цього методу є “відкриття” закономірностей процесу становлення громадянськості, процесу руху в психіці людини привласнених нею засобів, які перетворюються на ключові одиниці нової міжфункціональної системи громадянської свідомості, що, взаємодіючи з іншими функціональними системами, формують систему громадянських рис характеру особистості.

Проектування має метою управління процесом становлення, психокорекцією, яке забезпечує виникнення тенденції у її спрямуванні до ідеальної форми. При побудові концептуальної моделі становлення громадянськості особистості, що дозволяє створити відповідний проект, важливими є такі положення: основою громадянськості є відповідна свідомість та самосвідомість особистості; громадянська свідомість виступає як усталене знання людиною певної системи громадянських цінностей та особистого ставлення до них; громадянська самосвідомість – це усвідомлення людиною себе як носія громадянських цінностей та ставлення до себе як суб’єкта цих цінностей.

При особистісному зростанні громадянин виступає творцем власної долі і творцем історії своєї країни, сприяє її розвиткові. У протилежному випадку має місце пригнічення сутнісних сил людини, потенціалу розвитку кращих рис як в характері особистості, так і цілого народу. Становлення особистості громадянина, що розвивається, уявляється нами як активність, визначена смислом, який людина вбачає в тому, що робить, на основі обраних цінностей буття, з одного боку, та розвитком громадянського характеру та відповідної компетентності,
з іншого. Громадянськість особистості доцільно розглядати з позицій погляду на людину як на таку, що власною творчістю вносить конструктивні зміни у реальне життя. Важливою умовою особистісного вдосконалення є творче ставлення до себе і свого життя, що може бути реалізоване, зокрема, в експериментальних творчих групах студентів та курсантів і має бути тісно поєднаним з реальним життям.

У структурі громадянськості виокремлюються когнітивний, потребово-мотиваційний та поведінковий компоненти; у її змісті можуть бути виокремлені наступні аспекти громадянської свідомості та самосвідомості: національний, правовий, екологічний, валеологічний (М.Й. Боришевський).

Підсумовуючи наведене, можемо представити, відбувається становлення громадянськості в юнацькому віці (рис. 1).

Рис. 1. Схема становлення громадянськості особистості в юнацькому віці

Особистість перебуває на лінії оптимального розвитку тоді, коли вона, по-перше, вбачає сенс у тому, що відповідає громадянським ідеалам і до чого водночас у неї є можливості і, по-друге, має розвинені відповідні риси характеру, знання і вміння, що дозволяють домогтися поставленої мети, реалізувати себе у своїй країні, індивідуально втілюючи потенціал свого народу.

У четвертому розділі – “Експериментальне дослідження громадянськості студентів вищих навчальних закладів та курсантів вищих військових навчальних закладів” – розкрито сутність проекту сприяння становленню громадянськості особистості, описано методику діагностико-корекційної роботи у становленні громадянськості особистості, зокрема, через роботу у творчій групі, висвітлено застосування психомалюнка з метою сприяння становленню громадянськості особистості.

При розробці цілеспрямованого комплексного проекту сприяння становленню громадянськості ми спирались, по-перше, на наявні морально-етичні стереотипи, цінності молоді та на позитивно-традиційний зміст підготовки молодої людини до життя у суспільстві, розвиток у неї ціннісно-смислової сфери; по-друге, враховувалась специфіка віку, а також наявні тенденції ставлення молодої людини до себе як громадянина; по-третє, на розроблену комплексну психолого-педагогічну систему впливів, яка б у своєму змісті була доступна курсанту та студенту і могла реалізуватися в способі його життя. При побудові даної проектної системи була обрана логіка розгортання, що дозволяла реалізувати її в рамках конкретних навчальних завдань і тренінгових вправ. При цьому вказана система спиралась на пізнавальну та емоційно-почуттєву сфери людини, даючи змогу молодій людині виявити свої можливості у реальній практиці життя.

Базою дослідження став контингент молоді, що навчається у вищих навчальних закладах Південноукраїнського регіону. 204 особи досліджувались протягом усіх років навчання у ВНЗ та ВВНЗ. Це були 104 курсанти та 100 студентів. Загалом за період дослідження від 1996 по 2004 рік у дослідженні взяли участь 3260 осіб.

Для посилення тенденцій громадянськості важливим є забезпечення у процесі вузівського навчально-виховного процесу умов, які сприяли б розвитку громадянської свідомості, поступовому розширенню можливостей усвідомлення сутності соціально-політичних понять у сфері громадянськості. Серед цих умов найважливішими є забезпечення високої розумової активності молодих людей, розвитку в них критичного мислення і водночас конструктивності; використання пізнавальних та виховних можливостей, громадянської спрямованості навчальних предметів, насамперед, історії, політології, етики та естетики, культурології, мови та літератури, правознавства, філософії, народознавства, релігієзнавства, економіки, органічне поєднання їх з виховною роботою; оволодіння науковою історичною інформацією про те, що спричинило періоди державності в Україні та втрати останньої; забезпечення єдності розумового розвитку з розвитком емоційної-вольової сфери та поведінки курсантів і студентів.

Рівні громадянськості визначались за критеріями, спільними для курсантів та студентів. Це наступні критерії (та відповідні показники):

1. Співвідношення власної життєдіяльності з громадянськими цінностями буття. Відповідно цьому критерію молодь поділяється на таку, що: а) на словах і справами стверджує громадянські цінності буття; б) завжди на словах і не завжди справами стверджує громадянські цінності буття; в) не завжди на словах і не завжди справами стверджує громадянські цінності буття. Деструктивні тенденції розвитку характеризуються неадекватністю поведінки: людина фактично протидіє ствердженню загальновизнаних громадянських цінностей буття.

2. Дієве ставлення до громадянських цінностей у курсантів та студентів на прикладі впровадження у власне життя виражається у характері їх прийняття, подоланні труднощів при необхідності вольового зусилля, виборі способів виконання і орієнтації на інших членів колективу. Щодо характеру прийняття цінностей мають місце наступні варіанти: а) досліджувані особи з бажанням приймають такі цінності до впровадження у власне життя; б) приймають їх без належного бажання; в) всіляко прагнуть ухилитися від впровадження громадянських цінностей у життя. При деструктивному розвитку некритично впроваджують у власне життя цінності, що по суті суперечать громадянськості. При необхідності вольового зусилля в подоланні труднощів, що виникають при впровадженні у життя громадянських цінностей, характер дій має наступні показники: а) досліджувані прагнуть виконувати такі дії попри наявні труднощі; б) вони переборюють труднощі впровадження, якщо не з’явилися більш суб’єктивно привабливі цінності; в) шукають можливості для того, щоб ухилитися від впровадження у життя громадянських цінностей, яке потребує вольових зусиль для подолання труднощів; при деструктивних тенденціях відмовляються від подолання труднощів. За наявності можливості вибору способу характер дій може бути наступним: а) у випадку, коли засіб виконання дії є заданим, дотримуються його, при вільному виборі способу – виявляють ініціативу; б) про спосіб виконання піклуються тоді, коли виконання викликає інтерес або виникає особисто значуща необхідність у виборі способу; в) не турбуються про спосіб виконання; при деструктивних тенденціях обирають не конструктивний спосіб виконання. Характер дій у зв’язку з орієнтацією на інших членів колективу: а) показують позитивний приклад іншим у впроваджені в життя власних громадянських переконань; б) прагнуть бути не гіршими за інших громадян, що можуть слугувати прикладом громадянських чеснот; в) не прагнуть відповідати рівневі інших громадян, поведінка яких є прикладом. На деструктивному рівні особистість характеризується наявністю бажання зробити всупереч громадянським чеснотам інших людей.

3. Вивчення історії, традицій та державної мови країни курсанти та студенти розглядають а) як право і обов’язок; б) як обов’язок; в) не завжди і як обов’язок. На деструктивному рівні зневажають можливість вивчення або проявляють активність, спрямовану проти вивчення державної мови, традицій та історії народу.

4. Молодь поділяється за характером інтересу до суспільно-політичного, економічного та культурного життя країни. Інтерес особистості проявляється у наступних варіантах поведінки: а) за власною ініціативою отримує інформацію щодо суспільно-політичного, культурного та економічного життя країни;
б) поповнює свої знання про суспільно-політичне, культурне та економічне життя країни під керівництвом наставника чи при сприятливих умовах; в) поповнює свої знання про суспільно-політичне, культурне та економічне життя країни випадково. При деструктивних тенденціях особистість відмовляється поповнювати свої знання про суспільно-політичне, культурне та економічне життя країни.

5. Бажання працювати (у навчанні, службі, інших видах діяльності) заради країни, втілене у дію, проявляється у таких варіантах поведінки: а) праця заради країни стала смислом життя особи (самовіддане служіння); б) при сприятливих умовах особа присвячує свою працю країні; в) вона присвячує свою працю країні лише інколи. На деструктивному рівні власну працю країні не присвячує, шукає користі і “живе з країни”.

6.  Ступінь співвіднесення особистісно-значущих цінностей з громадянськими (у життєвих виборах особистості, прагненні домогтися успіхів у навчальній чи професійній діяльності): а) особа узгоджує особистісно значущі цінності з громадянськими, віддає перевагу громадянським цінностям; б) утруднено співвідносить особистісно-значимі цінності з громадянськими; в) співвідносячи особистісно значущі цінності з громадянськими, враховує останні тільки за сприятливих умов. Деструктивні тенденції: особистісно-значущі цінності входять у суперечність із громадянськими.

7. Ступінь громадянської відповідальності, пов’язаний з необхідністю контролю за виконанням завдань, що мають громадянське значення, може знаходити вияв а) у сумлінно-громадянському дієвому ставленні до їх виконання; б) у відповідальності за їх виконання перед особами, що за своїми службовими функціями є контролюючою інстанцією; в) у значній залежності виконання від наявного контролю. Деструктивний напрямок розвитку характеризується тим, що відповідальність за результати виконання приписується зовнішнім силам та іншим людям.

8. Ступінь ідентифікації себе з громадянами країни має прояв у наступних варіантах поведінки громадянина: а) особа ідентифікує себе зі співгромадянами; б) ідентифікація із співгромадянами відбувається утруднено; в) особа ідентифікує себе зі співгромадянами країни тільки в окремих аспектах.

Деструктивна тенденція: звисока ставиться до співгромадян.

9. Уявлення особистості про себе у зв’язку зі своєю країною мають: а) цілісний органічний характер; б) тісний зав’язок з уявленням про себе;
в) розірваний, хаотичний характер. При деструктивних тенденціях зв’язок зі своєю країною суб’єктивно вважається відсутнім.

10. Громадянськість проявляється і у дієвому ставленні до своїх прав як громадянина країни і прав своєї громади: а) у разі необхідності бореться за вказані права (мудро обираючи стратегію і тактику поведінки); б) непослідовно бореться за такі права; в) обстоює вказані права лише за дуже сприятливих умов. Деструктивний напрямок характеризується тим, що особистість нехтує вказаними правами.

Ставлення до права проявляється, зокрема, у праві на громадянську позицію, у рівні виборчої активності і готовності користуватись своїм правом на виборах в органи державної влади.

11. Готовність до громадянської реалізації визначається бажанням випускника ВВНЗ та ВНЗ працювати за обраним фахом на користь батьківщини.

Громадянськість проявляється в усвідомлюванні того, де людина хоче реалізувати себе та свої таланти: а) у своїй країні; б) за сприятливих умов у своїй країні; в) байдуже в якій країні. При деструктивних тенденціях це особистість, що прагне реалізувати себе “тільки в інших країнах світу”.

Посилення тенденцій громадянськості особистості досягалося, зокрема, через роботу у творчих групах. У творчих групах при застосуванні психомалюнка проводилась діагностична робота: доповнення і уточнення рівня громадянськості особистості, отримання загальних рис соціально-психологічного портрету молоді; а також корекційна робота: підвищення усвідомлення зв’язку власної долі з долею країни; підвищення відчуття особистістю себе як суб’єкта опанування ціннісних орієнтирів життя; підвищення усвідомлення власного ставлення до країни.

Аналіз стану професійного відбору і психологічного супроводу навчально-виховного процесу ВВНЗ і ВНЗ, який показав, що у сьогоденній практиці цих видів діяльності не застосовуються методики, які б діагностували рівень громадянськості. Тим часом необхідною є комплексна діагностико-корекційна робота, яка б давала змогу оцінити рівень громадянськості особистості та сприяти його підвищенню. Діагностико-корекційна методика складається з ряду взаємопов’язаних методик, що актуалізують для молоді, засобами слова, образу та способу життя прагнення і здатність до реалізації у власній поведінці громадянських цінностей.

У п’ятому розділі – “Аналіз результатів експериментального дослідження ціннісно-смислової сфери курсантів та студентів” – схарактеризовано конструкти ціннісно-смислової сфери курсантів та студентів різних років навчання, викладено і проаналізовано результати дослідження мотивів поведінки курсантів і студентів як громадян, зіставлено системи їх громадянських цінностей, показано особливості психолого-педагогічної взаємодії з курсантами різного рівня громадянськості, оцінено ефективність експериментального проекту.

В результаті дослідження за допомогою теста Дж. Келлі ми отримали дані стосовно конструктів, що репрезентують смислову сферу курсантів і студентів, не завжди ними усвідомлювану й не завжди враховану в навчальній і виховній роботі.

Серед конструктів молоді з високим рівнем громадянськості переважають такі, що мають активно-перетворювальний зміст. З високим рівнем громадянськості пов’язані, зокрема, конструкти: “активний”, “рівноправний”, “прагне до справедливості”.

Середній рівень громадянськості простежується у курсантів в наступних конструктах: “той, хто має віру”, “здатен до дружби”, “шанує владу”, “наполегливий”, але мають місце і такі конструкти: “не має вдачі”, “не життєрадісний”. У конструктах виявляються внутрішні протиріччя, притаманні процесові розвитку як її рушійна сила. Притаманні вони й розвиткові громадянськості, і навіть високий рівень громадянськості не означає безпроблемність у житті людини, а лише підвищення відповідальності і нову якість духовного життя.

В осіб з низьким рівнем громадянськості конструкти носять оцінювально-неактивний характер.

Виявлено відмінності у смисловій сфері курсантів та студентів залежно від курсу навчання. Відчуття курсантом своєї громадянськості має тенденцію до зростання на старших курсах. Знання конструктів курсантів відповідно до курсу навчання та рівня громадянськості допомагають у процесі сприяння становленню громадянськості здійснювати індивідуальний підхід, апелюючи до значущих смислових одиниць у свідомості особистості.

Проведено аналіз результатів дослідження мотивів поведінки курсантів і студентів як громадян. Прийняття на себе більшої відповідальності за свою освіту, участь в управлінні студентським життям, вплив на формування студентської групи на справедливих моральних засадах громадянського суспільства є основними чинниками розвитку особистості на шляху до громадянської зрілості. Ставлення до навчання, до спеціальності значною мірою зумовлюється життєвими планами, ціннісними орієнтаціями студентів, орієнтаціями студентів у сфері своєї майбутньої професійної діяльності – як вони собі її уявляють сьогодні, а також їхнім загальним ставленням до прав і обов’язків громадян у країні.

За характеристикою психологічних особливостей виконання курсантами та студентами навчальних та службових завдань, які мають громадянське значення, було виокремлено виконавчу активність самовираження; активність самоствердження, в якій виражена залежність від спрямовуючих дій наставника; самореалізацію, при якій особистість характеризується не лише відповідальним ставленням до виконання своїх обов’язків, а й сумлінно-громадянським ставленням до життя, спричиняє власну активність і діє за велінням совісті.

Для осіб з переважанням виконавчої активності провідними мотивами є неможливість уникати здійснення певної дії, стимул – санкція; статус у системі взаємин в колективі – низький. Ці особи легко можуть потрапити під вплив групи не завжди позитивної спрямованості; провідне питання: “Хто Я?” (фахова належність тощо); у деструктивному напрямку розвитку можливе схиляння до девіантної поведінки. Cамовираження з властивими йому особливостями відповідає тенденціям до низького розвитку громадянськості особистості.

При самоствердженні активність молодої людини залежна від спрямовуючої активності наставника. Для цих осіб характерна зовнішня мотивація (одержати позитивну оцінку; принести задоволення батькам, самоствердитися в очах колективу – “бути не гірше від інших”), прагнення до лідерства, до поваги і визнання, провідне питання: “Що я можу?” (зробити у власному житті і заради України).

Молоді люди з високим рівнем громадянськості і відповідним рівнем саморегуляції звичайно не становлять особливих проблем для наставників, вони самостійні і дисципліновані, законослухняні і намагаються відповідати вимогам у навчанні та службі. Тому таким особам приділяється менша увага, ніж іншим. Цей недолік нівелюється певним ступенем самостійності самих осіб. Прагнення розвинути в особистості бажання до розширення власних можливостей, потенціалу не по відношенню до зовнішньої формальної оцінки, а згідно із прямуванням до взірця – “кращий, яким я можу бути” – сприяє становленню громадянськості, особистісному зростанню людини.

Процес вдосконалення особистості громадянина відбувається у динаміці взаємопереходу зовнішнього і внутрішнього. У кожний наступний момент особистість може характеризувати самовираження, самоствердження і самореалізацію та сумлінно-громадянське ставлення до життя, реалізоване у дії. Але при цьому виявляється домінуюча тенденція розвитку людини – орієнтація на задоволення суто власних потреб, егоїстичність, і тоді напрямок розвитку стає деструктивним; у разі наявності орієнтації “на інших” становлення відбувається конструктивним шляхом.

Стосовно осіб з високим рівнем громадянськості є важливим розуміння індивідуальних перспектив розвитку. Гармонія зовнішньої та внутрішньої мотивації, що виражається в їхній поведінці, прагнення до всебічного аналізу явищ громадянського життя, чітка громадянська позиція, здатність домагатися поставленої мети, відповідальне і сумлінно-громадянське ставлення як до своїх обов’язків, так і до прав робить їх взірцем для інших, а це означає небезпеку завищеної самооцінки, підміни гідності – гордістю, впевненості – самовпевненістю. Тому наставнику важливо допомогти особистості усвідомити напрямки власного вдосконалення у конкретних результативних діях. Важливо планувати спосіб практичної реалізації термінальних цінностей із врахуванням того, що є для особистості провідним (творчість, нетерпимість до зла, доброчесність, шанування власності, розбудова країни, пошанування морального закону, представленого в моральних принципах та нормах суспільного життя, в Конституції країни, у відомчих статутах), в яких реальних життєвих ситуаціях можливо проявити властиві цим особам інструментальні цінності – делегування повноважень, переконаність, тверду волю