Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

СЕМЕНОВА Наталія Адамівна

УДК 373.1.013; 373.1.02: 372.8

СОЦІАЛЬНО - ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ

ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА

У СУЧАСНІЙ СІМ’Ї

(13.00.07 – теорія і методика виховання)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Луганськ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному університеті „Острозька академія”, Кабінет Міністрів України

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор, академік АПН України

ЄВТУХ Микола Борисович,

Академія педагогічних наук України,

академік-секретар Відділення педагогіки і психології

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

ШТЕФАН Людмила Андріївна

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С.Сковороди, професор кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки

кандидат педагогічних наук, доцент

АВДІЯНЦ Ганна Георгіївна

Слов’янський державний педагогічний університет,

доцент кафедри педагогіки

Провідна установа: Інститут проблем виховання АПН України, лабораторія сімейного виховання, Міністерство освіти і науки України, м. Київ

Захист відбудеться 15 лютого 2005 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.29.051.06 в Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, квартал Молодіжний, 20а, 1-й навч. корп., к. 241.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (91034, м. Луганськ, квартал Молодіжний, 20а).

Автореферат розісланий “11” січня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради | Андрющук А.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. У період радикальних перетворень, які нині охопили всі сфери життя українського суспільства, особливо зростає роль сім’ї з усією складністю та різноманітністю функцій, які вона виконує. У кожній окремій сім’ї, у неповторному світі людської індивідуальності, відбувається передача соціального досвіду, закладаються основи трудових навичок, духовних принципів та норм поведінки молодої людини, відбувається соціалізація її особистості. Сучасне суспільство все гостріше починає усвідомлювати, що в період соціальних потрясінь різко підвищується роль сім’ї в житті будь-якої людини, оскільки саме в ній вона може отримати захист, підтримку, співчуття та любов. У зв’язку із цим, на нашу думку, важливого значення набуває дослідження та теоретичне обґрунтування соціально-педагогічних умов підвищення ефективності сімейного виховання, відродження сім’ї як соціального інституту виховання особистості та її соціалізації на ранньому етапі. Слід відзначити, що в цьому напрямку було зроблено чимало, мали місце спроби підвищити бюджет вільного часу батьків для їх інтенсивного контакту з дітьми молодшого шкільного віку, створені певні умови для повнішого включення молоді в соціально-економічне, політичне й культурне життя нашого суспільства. Проте, у зв’язку зі зміною умов життя населення, проблема сімейної соціалізації дітей молодшого шкільного віку набула нових граней – стала складнішою і більш суперечливою.

Загальні питання сімейного виховання молодших школярів знайшли відображення у працях багатьох класиків педагогічної, психологічної та філософської наук як зарубіжних так і вітчизняних: Л.Виготського, А.Макаренка, І.Песталоцці, С.Рубінштейна, Ж.-Ж. Руссо., В.Сухомлинського, С.Шацького та ін. До цих питань звертаються й наші сучасники: Е.Берн, Л.Божович, О.Дорошенко, М.Ібука, М.Каган, Р.Кемпбелл, О.Литвинюк, А.Мудрик, В.Шепель та ін. Сім’я все більше привертає до себе увагу суспільствознавців, демографів та юристів: Ю.Арбатова, В.Бєлова, А.Тодорського, А.Харчева, З.Янкова та ін.

На рубежі століть важливого значення набули питання взаємостосунків між поколіннями (Роберт і Джейн Байярд, Р.Бернеа, Л.Долинська, В.Сатір, Е.Фромм) та способів роботи із сім’єю (С.Куприянов, Г.Куцебо, О.Наседкіна). Питаннями виховання молодших школярів займаються Б.Братусь, Л.Грищенко, Г.Костюк, С.Максименко, В.Семиченко, Н.Скрипченко та ін. У визначенні соціально-педагогічних умов удосконалення сімейного виховання зробили свій внесок праці філософів та соціологів В.Афанасьєва, І.Бестужева-Лади, В.Бойка, В.Сисенка, В.Титаренко, Б.Урланіса, А.Харчева, Я.Щепанського та ін.; психологів Б.Ананьєва, А.Баранова, А.Петровського, В.Шубинського та ін.

Дослідження процесу соціалізації ми знаходимо в працях В.Ільїна, В.Куєвди, І.Огроднікова, П.Філонова та ін. Із праць зарубіжних авторів із методології функціонування сім’ї слід відмітити Г.Гротеванта, У.Гуда, К.Девіса, У.Дюмона, С.Карлсон, Е.Коула, Р.Хілла та ін. В українській педагогічній науці проблеми сімейного виховання розглядаються також у роботах О.Воропая, В.Постового, В.Скуратівського, М.Стельмаховича, О.Сухомлинської, у наукових публікаціях М.Євтуха, у газетних і журнальних публікаціях із проблем родинного виховання І.Беха, В.Кузя, Ю.Руденка, З.Сергійчука, П.Щербаня та ін.

Дослідження вказаних вище авторів роблять значний внесок у розробку проблеми сімейного виховання. Однак соціально-політичні та соціально-економічні обставини нашого часу, які обумовили зміни в суспільній свідомості, процес демократизації суспільства, відродження національної свідомості народу в цілому й кожної особистості окремо, потребують переосмислення особистісних аспектів сімейного виховання молодших школярів, переорієнтації та перегляду історичних поглядів на дану проблему з боку держави та кожної людини окремо.

У зв’язку із цим очевидною є наявність ряду суперечностей між:

- новими завданнями в царині сімейного виховання, реалізацією сім’єю численних функцій та відсутністю теоретичних розробок нових форм психолого-педагогічного просвітництва батьків та підвищення їх педагогічної культури;

- новими цілями, вимогами, поглядами на статус державної і приватної освітніх систем і тими, які раніше були обґрунтовані теорією і практикою освіти і виховання на базі державних установ та окремої сім’ї;

- величезним досвідом сімейного виховання, нагромадженим у народній педагогіці, та повним його забуттям чи, у деяких випадках, незначним використанням у сучасній педагогіці.

Усі ці суперечності свідчать про необхідність виявлення та обґрунтування соціально-педагогічних умов, при яких сім’я як інститут виховання та соціалізації особистості молодшого школяра зможе реалізувати свої найважливіші функції, урахувавши сучасну реальну дійсність. Звідси витікає наукова проблема: який комплекс соціально-педагогічних умов удосконалення сімейного виховання, відродження сім’ї як соціального інституту потрібно створити для покращення формування і виховання особистості молодшого школяра у сучасних умовах? Для її вирішення необхідне теоретичне переосмислення педагогічних засад, наповнення їх новим змістом, домінантою якого буде звернення до досвіду, нагромадженого поколіннями та розглянутого через призму нових соціально-культурних та економіко-політичних умов.

Філософська, соціологічна та психолого-педагогічна література дає обґрунтування пріоритетної ролі сім’ї як першорядної, головної ланки, соціуму, де зароджується індивід, формуються його якості, реалізуються його потреби, відбувається самопізнання, самоактуалізація особистості та її соціалізація. Сімейне виховання, інтегруючись з іншими системами, є провідною ланкою загальної моделі виховання у суспільстві. Висловлена позиція про органічне поєднання сімейного та суспільного виховання насправді реалізується лише однобічно (сім’я – суспільство), практично ігноруючи другу сторону взаємостосунків (суспільство – сім’я), яка насправді повинна бути провідною, пріоритетною. Саме тому визріла необхідність переосмислення класичних педагогічних поглядів на педагогіку сімейного виховання, на сім’ю як першооснову соціалізації особистості молодшого школяра, реалізації більшості її потреб, інтегровану в суспільну систему соціумів, формуючих особистість.

Об’єкт дослідження: процес виховання особистості молодшого школяра в сучасній сім’ї.

Предмет дослідження: комплекс соціально-педагогічних умов, які забезпечують удосконалення сімейного виховання особистості молодшого школяра з урахуванням сучасної соціальної ситуації.

Мета дослідження: виявити, теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити комплекс соціально-педагогічних умов удосконалення сімейного виховання особистості молодшого школяра з урахуванням специфіки сім’ї, її структури та сімейного циклу, а також регіональних особливостей.

Гіпотеза дослідження: виховання молодших школярів у сім’ї може бути ефективним при реалізації такого комплексу соціально-педагогічних умов:

- проведення безперервної діагностики статусу батьківської сім’ї і процесу сімейного виховання як бази для його постійної та динамічної корекції;

- урахування психологічних, фізіологічних та соціальних особливостей дітей молодшого шкільного віку;

- розробка і запровадження програми педагогізації батьківської сім’ї, що забезпечує мотивацію вибору форм та методів збагачення психолого-педагогічного досвіду батьків;

- обґрунтування варіативної моделі використання в практиці сімейного виховання традицій української народної педагогіки;

- здійснення соціально-педагогічної взаємодії всіх соціальних інститутів, націлених на допомогу сім’ї, захист материнства та дитинства.

Відповідно до мети дослідження були визначені наступні завдання дослідження:

1. Проаналізувати стан дослідження проблеми у філософській, психолого-педагогічній та соціологічній літературі.

2. Здійснити психолого-педагогічний та соціологічний аналіз стану сучасної сім’ї, її функцій, дослідити її структуру та типологію, виявити тенденції розвитку та особливості функціонування української сім’ї на сучасному етапі.

3. Виявити роль і значення сімейної комунікації та способів підвищення її ефективності.

4. Розкрити вікові, фізіологічні і психологічні особливості виховання і соціалізації молодших школярів.

5. Визначити шляхи підвищення педагогічної культури батьків та обґрунтувати комплекс соціально-педагогічних умов удосконалення сімейного виховання особистості молодшого школяра, ураховуючи доцільне співвідношення сімейного і суспільного виховання та технологій взаємодії батьків і професійних педагогів.

Теоретико-методологічною основою дослідження є теоретичні положення про сім’ю як найважливіший виховний інститут, що забезпечує процес соціалізації особистості з урахуванням принципів наслідування, спадковості, традицій народної педагогіки, індивідуалізації та диференціації, а також:

- психологічна теорія розвитку особистості (І.Бех, Л.Божович, А.Бойко, Л.Виготський, В.Галузинський, Г.Костюк, А.Леонтьєв, С.Максименко, С.Рубінштейн, М.Фіцула, Г.Шевченко, В.Шубинський);

- педагогічна теорія розвитку особистості (А.Макаренко, А.Мудрик, В.Постовий, В.Сухомлинський, О.Сухомлинська, С.Шацький);

- теорія соціалізації особистості (І.Бех, В.Болгаріна, Т.Бутківська, А.Деркач, С.Коломієць, І.Кон, Я.Щепанський);

- теорія формування та виховання особистості в сім’ї (А.Азаров, Л.Божович, Є.Бондаревський, І.Грєбєнніков, А.Ізмайлов, А.Конончук);

- теорія природного розвитку особистості (І.Аршавський, О.Дорошенко, О.Литвинюк, Т.Мацейків, А.Мудрик, Б.Нікітін, Л.Нікітіна, В.Сухомлинський).

Для вирішення поставлених завдань у дослідженні використовувалися наступні методи: теоретичні (системний та структурно-функціональний аналіз, аналогія, узагальнення, формалізація та екстраполяція); емпіричні (спостереження та педагогічний експеримент, який включав бесіди, анкетування, інтерв’ю, математичне моделювання та статистичну обробку даних дослідження). Дослідження ґрунтується на принципах цілісності й об’єктивності. Методологічного спрямування надавали дослідженню нормативні положення, що містяться у державних документах.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Відображений у роботі напрям дослідження відповідає державній політиці України, спрямованій на зміцнення української сім’ї і забезпечення реалізації національної системи батьківського виховання дітей, основні положення якого викладені у Державній національній програмі “Освіта (Україна ХХІ століття)”, концепції “Сім’я та родинне виховання”, розробленій співробітниками лабораторії сімейного виховання Інституту педагогіки АПН України, програмі родинно-сімейного виховання “Сім’я і діти” (лабораторія сімейного виховання Інституту педагогіки АПН України) та програмі “Школа – родина”, розробленої на основі концепції “Система національної освіти”, яка створена в Інституті українознавства Національного університету ім. Т.Г.Шевченка.

Тема дисертації має зв’язок з програмами Національного університету „Острозька академія”. Даний напрям дослідження входить до тематичного плану науково-дослідної роботи кафедри психолого-педагогічних дисциплін і розробляється як складова теми „Психолого-педагогічні основи розвитку духовності особистості” (протокол № 2 від 6.09.2001 р.). Тема узгоджена з Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 8 від 29.10.2002 р.).

Джерельну базу дослідження складають фонди Центральної наукової бібліотеки НАН України ім. В.Вернадського, наукової бібліотеки національного університету ім. Т.Г.Шевченка, Російської державної бібліотеки ім. В.І.Леніна, Російської наукової педагогічної бібліотеки ім. К.Ушинського, педагогічної бібліотеки Канади, США, Франції та Київського філіалу Британської Ради. Використано велику кількість сучасних видань вітчизняних та зарубіжних науковців у галузі філософії, соціології, психології, етнографії і педагогіки, публікації в журналах “Педагогіка”, “Педагогіка і психологія”, “Рідна школа”, “Сім’я і школа”, ”Советская педагогика”, “Педагогическая мысль” та ін.; публікації з проблем сімейного виховання, матеріали симпозіумів та конференцій, психолого-педагогічні і соціологічні дані з питань теорії і практики сімейного виховання та особливостей молодшого шкільного віку як в нашій країні, так і в зарубіжжі.

Дослідження проходило в три етапи:

На першому етапі (1998 – 2000 рр.) вивчався стан розробки проблеми сімейного виховання і розвитку особистості молодшого школяра у філософській, психолого-педагогічній та соціальній літературі. Визначався й уточнювався категоріальний апарат дослідження, розроблялася методика експериментальної роботи.

На другому етапі (1999 – 2004 рр.) вивчався досвід організації допомоги сім’ї з боку державних та громадських інститутів і організацій регіону, визначався і апробувався комплекс соціально-педагогічних умов виховання в сім’ї, перевірялась його ефективність, уточнювалась гіпотеза дослідження. На основі анкетного опитування ми виявили рівень педагогічної грамотності сімей і розробили рекомендації щодо вдосконалення процесу виховання молодшого школяра в сучасній сім’ї .

На третьому етапі (2000 – 2004 рр.) узагальнювались і теоретично обґрунтовувались результати дослідження. Здійснювалось впровадження результатів у діяльність державних та громадських інститутів виховання. Оформлювалися результати роботи.

Наукова новизна дослідження полягає:

1. У виявленні комплексу соціально-педагогічних умов удосконалення сімейного виховання особистості молодшого школяра, що сприяє відновленню статусу сім’ї як найважливішого інституту соціалізації особистості, до якого належать:

- сімейна комунікація як спосіб підвищення психолого-педагогічного впливу на дитину;

- урахування вікових, фізіологічних і психологічних особливостей виховання і соціалізації молодших школярів в сім’ї;

- народна педагогіка, видозмінена відповідно до вимог сьогодення;

- організація роботи та взаємодії інститутів з підвищення психолого-педагогічної підготовки та вдосконалення культури батьків та педагогів.

2. У виявленні та обґрунтуванні соціально-педагогічного статусу сім’ї в період кардинального реформування суспільного життя та його адаптації до регіонального досвіду.

Практичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні комплексу соціально-педагогічних умов зі зміцнення сім’ї, підвищення її виховного потенціалу; розробці рекомендацій, які здатні надати методичну допомогу батькам, службам і організаціям, які покликані курирувати розвиток сім’ї та сімейного виховання на державному та регіональному рівнях; розробці моделей сімейного спілкування та виховання з урахуванням життєвого циклу сім’ї.

Дослідження проводилося на базі загальноосвітніх шкіл Рівненської області. Результати дослідження використовуються у навчальному процесі та роботі з батьками у ряді шкіл Рівненської області (довідки № 04-07/215 від 27.04.2004 р., № 149 від 10.09.2004 р., № 205 від 28.10.2004 р.). Отримані результати дисертаційного дослідження можуть також використовуватися у дослідженнях з теорії і методики виховання, порівняльної педагогіки, при підготовці навчальної літератури та при організації науково-педагогічних досліджень студентів.

Вірогідність результатів дослідження та його основних висновків базуються на теоретичних положеннях, які були розвинені та обґрунтовані у працях з педагогіки, психології та соціології. Валідність та надійність отриманих даних забезпечена розробкою та використанням взаємодоповнюючих методик, безперервною корекцією, повторним проведенням експериментів, особистою участю автора в експериментальній роботі. Репрезентативність отриманих даних базується на широкій базі дослідження.

Апробація результатів дослідження здійснювалась у ході їх обговорення на підсумкових науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Національного університету “Острозька академія” у 1998, 1999, 2000, 2001, 2003 та 2004 рр., на шостій, сьомій та восьмій Міжнародній науково-практичних конференціях з “Виховання молоді на принципах християнської моралі в процесі духовного відродження України. Досвід і перспективи” у 2000, 2001, 2002 та 2003 рр. у м. Острозі, міжрегіональній науково-практичній конференції “Ціннісні орієнтації молоді” у 2002 р. у м. Острозі, сьомій Міжнародній науково-практичній конференції “Економічні та гуманітарні проблеми розвитку суспільства в третьому тисячолітті” у 2002 р. у м. Рівне, на регіональних наукових конференціях “Моральне виховання в США та інших англомовних країнах у Х1Х та ХХ ст.” у 2001-2002 рр. у м. Острозі, на сьомій Всеукраїнській конференції TESOL „Exploring EFL Challenges with TESOL Community” у 2002 р. у м. Хмельницький, на регіональній конференції „Giving Your Child the Gift of Inner Discipline” у 2004 р. у м. Ледук, Альберта, Канада, стажуванні при соціальному центрі допомоги сім’ї у м. Ветасківін, Канада у 2003-2004 рр.

Основні положення дослідження відображені автором у 8 одноосібних публікаціях у фахових науково-методичних виданнях.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, двох розділів, коротких висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (308 найменувань), 8 додатків. Загальний обсяг дисертації складає 164 сторінки (145 сторінок – основна частина).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання й методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, відображено їх апробацію, розкрито джерелознавчу базу, апарат і етапи дослідження даної проблеми.

У першому розділі – “Тенденції розвитку сім’ї в контексті педагогізації сучасного суспільства” – проводиться аналіз психолого-педагогічної, соціологічної та філософської літератури з питань розвитку особистості і сімейного виховання, визначаються місце сім’ї в процесі формування особистості молодшого школяра та її соціалізації, дається характеристика функцій, циклу та структури сучасної сім’ї, висловлюється думка про необхідність координації зусиль усіх державних та громадських інститутів виховання з метою надання допомоги, підтримки та сприяння становленню та розвитку сім’ї.

Дослідження дають підставу стверджувати, що сім’я є першоосновою, головною ланкою, соціумом, де формуються і виявляються індивідуальні якості дитини у ранньому дитинстві, формуються мотиви її поведінки, реалізуються її потреби, відбувається самопізнання, самоактуалізація особистості, її соціалізація. Сімейне виховання, інтегруючись з іншими системами та соціумами виховання, є провідною ланкою загальної моделі виховання в суспільстві.

Аналіз філософської, психолого-педагогічної та соціологічної літератури показав, що сім’я як соціум залишилася скоріше поняттям, а не потужним інститутом виховання. Сьогодні суспільний стан людини визначається ролями, виробничими чи соціальними. ЇЇ ж статус дружини (чоловіка) чи матері (батька) в очах оточуючих має набагато менше значення. І вже зовсім неважливо яка вона дочка чи син. Укорінилась мораль, згідно з якою батьки повинні дітям усе, а діти батькам – нічого. Тому не дивно, що в таких умовах люди не зацікавлені в дітях і сім’ї як такій. Сьогодні понад 65% молодих батьків, народжуючи дітей, не мають ані найменшого уявлення про мету, завдання, форми і методи виховання дітей у сім’ї, 20% керуються досвідом народної педагогіки і лише 15% мають належні психолого-педагогічні знання й ознайомлені з науково-педагогічною літературою і передовим досвідом сімейного виховання.

Спроба замінити сімейне виховання суспільним, а сім’ю – державними структурами не виправдала себе. Замість того щоб спільно зміцнювати сім’ю, розвивати її виховний потенціал, впливаючи на розвиток відносин у сім’ї та її найближче оточення, педагогіка, що розвивалася у лоні тоталітарної системи, пішла легшим, але надзвичайно неефективним шляхом: підмінити сім’ю іншими формами турботи про дітей. У результаті ми маємо феномен дефіциту спілкування дітей і батьків, дорослих і дітей, який набагато більше виражений у нашій країні, ніж в інших країнах світу. Заклики до органічного поєднання чи узгодження сімейного і суспільного виховання на практиці реалізується лише однобічно (сім’я – суспільство), практично ігноруючи другу сторону взаємодії (суспільство – сім’я), яка повинна бути провідною, пріоритетною. Саме тому сьогодні виникла потреба переосмислити класичні педагогічні погляди на педагогіку сімейного виховання, на сім’ю як першооснову виховання та соціалізації особистості. Ми звертаємо свою увагу на молодший шкільний вік, адже з його приходом змінюється макросередовище дитини, що значною мірою впливає як на мікросередовище, так і на подальший процес розвитку та становлення особистості дитини і веде до нових функціональних ролей та соціальних функцій усіх учасників виховного процесу.

Наша спроба дати педагогічну відповідь на потреби сучасного життя, що постійно змінюється, полягає в акцентуванні уваги на подоланні таких фундаментальних методологічних прорахунків минулого, як відсутність цілісності. Ми вважаємо, що застосування універсального принципу цілісності до сімейно-виховного процесу є важливим не лише для оздоровлення основ буття, створення кращої якості життя людини, але й для врахування в педагогічній діяльності еволюції природи, принципів її самоорганізації, так само як і людини. При цьому змінюються лише аспекти: вони переносяться з аналізу впливу “процесів” реагування на проблеми самоорганізації та самоактуалізації. Від характеру сім’ї, реалізації її функцій, динаміки її розвитку, демократичної структури залежить її можливість охопити і розвинути різноманітні аспекти особистості.

У сім’ї все взаємопов’язане, це єдине ціле, єдиний біологічний, психологічний і соціальний організм, тому, розглядаючи будь-яке питання життя сім’ї, ми повинні повною мірою враховувати його зв’язок з усіма іншими сторонами життя. Переваги системного підходу до сім’ї в тому, що створюється можливість співіснування великої кількості теорій і концепцій, сконструйованих у рамках метатеорії, якою, по суті, є системна теорія, що утворює методологічний міст, що зв’язує теорію особистості і теорію сім’ї, теорію сім’ї і теорію соціуму, теорію сім’ї як інституту і теорію сім’ї як групи. Цілісність взаємодії підсистеми сім’ї як малої групи з її екосистемою – соціальним інститутом сім’ї означає, що окрему сім’ю можна зрозуміти лише у діалектичному зв’язку з іншими сім’ями – субсистемами, тобто у співвідношенні з феноменом соціального інституту сім’ї, а не саму по собі, ізольовано.

Педагогічна ідея відродження виховного потенціалу сім’ї виразилась у замислі організувати спільну діяльність батьків і дітей молодшого шкільного віку, накопичити досвід такої діяльності, щоб привити батькам прагнення і вміння спілкуватися з дитиною, передавати їй свої знання, вміння, відношення до оточуючого світу. Друга ідея полягала в компенсації недостатнього внутрісімейного впливу (“сімейної” атмосфери) різними об’єднаннями за інтересами, де б дитина могла реалізувати свої потреби й розвинути певні вміння та навички.

Ми акцентуємо увагу на заходах щодо соціальної підтримки сім’ї як головної складової структури суспільства і пріоритетного суб’єкта виховання молодших школярів, що вимагають перегляду та вдосконалення сімейної політики з урахуванням національних та регіональних особливостей та стану речей на сучасному етапі суспільного розвитку.

Згідно з офіційними даними, за останні 12 років кількість розлучень збільшилась майже на 50%, тоді як приріст населення у 2002 р. становив –7.6% у порівнянні з –0.8% у 1991 р. Жінки все частіше відмовляються від ролі дружини, цілком компенсуючи її роллю матері (кількість дітей, народжених жінками, що не перебували в зареєстрованому шлюбі, становить 18%). Стирається образ чоловіка-батька, і це викликає особливе занепокоєння. Тому суспільство повинно внести корективи у викривлений спонтанним ходом подій самоплив протисімейності. Рівень життя повинен зрости перш за все не в одинаків і не в одиноких сім’ях, а у сімей з кількома дітьми. Мова йде не лише про підвищення зарплати і взагалі прибутків, а про розгалужену систему заходів, політику податкових ставок, придбання власності, спроможності користуватися послугами у сфері побуту, відпочинку, навчання і т.д. Суспільство, через державні структури, повинно втрутитись не в сім’ю, а у суспільну стихію, що руйнує інститут сім’ї. Влада повинна потурбуватись про гармонію сімейних і професійних обов’язків, про усунення диспропорцій у розподілі та організації праці чоловіків і жінок.

Ще одним важливим питанням є спілкування в сім’ї. Наші спостереження показують, що українська сім’я на власному досвіді життя в умовах ринку встигла оцінити значимість навичок спілкування. Не випадково наше соціологічне опитування виявило побажання 60% батьків увести в школах навчання основ спілкування, що демонструє батьківське розуміння життєвих реалій та бажання адаптуватися до них. Спілкування починається ще в пренатальному періоді і його роль на подальше становлення та розвиток особистості незаперечна – перші колисанки, а пізніше – казки, загадки, віршики та лічилки – сприяють розвитку національної свідомості та духовності, а дефіцит спілкування – це, перш за все, бідність емоційного фону, його нестача. Питання спілкування розглядаються в працях О.Даниленка, М.Кагана, В.Лабунської, Б.Ломова, Ю.Лотмана, Б.Паригіна, В.Соковіна та ін.

Вирішальним фактором виховання є моральний клімат сім’ї: від нього залежить, якою виросте дитина. Внутрісімейна моральність, духовність та задоволення емоційно-психологічних потреб визначають родинне благополуччя, тому створення атмосфери емоційної захищеності дитини, тепла, любові є необхідним для розвитку її почуттів і самореалізації. Сім’я допомагає зрозуміти, що віра не відокремлена від життя, а тісно пов’язана зі спробами людини осмислено формувати переконання та погляди на світ відповідно до християнських заповідей. Тому гуманізація та гуманітаризація освітнього процесу, яка відбувається в нашій державі, передбачає виховання на засадах загальнолюдських цінностей, втіленням яких є християнська мораль.

Існує позитивний досвід розвитку навичок спілкування та розуміння навколишнього світу через вивчення основ релігії. Уроки християнської етики націлені на формування і розвиток сумління, що чутливо відгукується на кожний добрий та злий учинок. Християнська етика передбачає засвоєння християнських моральних цінностей особистого життя та націлює на допомогу іншим людям. Вона також навчає християнських цінностей сімейного життя, облагороджує і надає нового змісту громадянським, національним цінностям, що виражаються в любові та гордості за свій народ і свою батьківщину. За ініціативою Національного університету “Острозька академія” в школах Рівненщини було запроваджене факультативне вивчення предмету “Християнська етика”, що забезпечує первинну християнську освіту молодших школярів, формує їх цілісний світогляд та духовність. Великий інтерес викликає спланована і чітко здійснена Центром релігієзнавства Національного Університету ”Острозька академія” експериментальна перевірка ефективності викладання християнської етики в школах Рівненщини. Наше опитування показало, що 76% молодших школярів позитивно ставляться до вивчення християнської етики, байдужих – 11%, не можуть визначити своє ставлення – 10%, і лише 3% відповідей були негативними.

Виходячи з цього, ми можемо зробити висновок, що “горизонти” сучасного реформування суспільства повинні лежати на шляхах поглиблення його інтеграційних засад, утвердження динаміки та динамічності, посилення значущості світоглядних, гуманістичних та соціокультурних орієнтацій, причому об’єднуючим стрижнем тут виступає справжня і реальна, а не формальна і показна гуманізація, яка спроможна поліпшити ситуацію в умовах складного суспільного оновлення, уникнути багатьох догм і стереотипів та одночасно привернути увагу дослідників до тих проблем, які довго залишалися поза їх увагою. Гуманізм у вихованні базується, перш за все, на емоційному розумінні дитини, її потреб, знанні закономірностей її росту та розвитку і пов’язаний із набуттям “людського в людині”, духовного світу особистості та ціннісним ставленням до реальності.

Однією з найважливіших умов удосконалення сімейного виховання в період відродження України є аналіз та використання традиційної народної педагогіки в сучасній теорії та практиці сімейного виховання. Багато дослідників визначають народну педагогіку як сукупність вироблених народом поглядів, суджень, ідей, методів і прийомів виховання, які відображені в народній творчості, передаються від одних поколінь до інших і засвоюються ними як знання, вміння та навички, що стали традиційними. Наукова педагогіка, теоретично узагальнюючи народну, пропонує систему знань про виховання та навчання підростаючих поколінь. Творча спадщина українських педагогів О.Барвінського, І.Огієнка, С.Русової, К.Ушинського, Я.Чепіги, І.Ющишина, та ін. дає підстави твердити, що діти від самого народження мають “плекатися” в рідномовному середовищі, у народній, національній стихії, прозрівати своєю мовою, культурою і на цій основі просуватися до пізнання загальнолюдських цінностей. У роботі проведено аналіз розуміння народом сутності сімейного виховання, прийомів, методів і засобів, накопичених століттями, збагачених науковими педагогічними знаннями.

Особливе багатство нашого фолкльору – казки, приказки-проповідки, прислів’я та загадки – виявляють життєвий досвід і життєву мудрість народу, його життєву філософію та шляхетність духу. В українській родині з давніх-давен культивувалася щира любов до батьків, землі, глибока пошана до всього українського й усього християнського світу. Проте все це буде мати виховний вплив лише за умови, що батьки особистим прикладом будуть наслідувати, підтверджувати дані принципи та ідеї. У своїй роботі ми також підібрали список українських письменників та поетів, що писали про дітей і для дітей молодшого шкільного віку, базуючись на українській народній творчості, але які, з тих чи інших причин, нині забуті чи не використовуються достатньою мірою.

На основі теоретичного аналізу і вивчення досвіду сучасної діяльності державних та громадських інститутів виховання з надання допомоги та підтримки сім’ї нами був виявлений комплекс педагогічних умов удосконалення сімейного виховання особистості молодшого школяра.

У другому розділі – “Досвід виховання особистості молодшого школяра у сучасній сім’ї” – розкриваються зміст і характер виявлених нами умов дається опис дослідно-експериментальної роботи з перевірки їх ефективності, хід та результати дослідження.

Однією з умов удосконалення сімейного виховання, на нашу думку, є діагностика його реального стану і визначення факторів, що впливають на результативність процесів, виконання ведучих тенденцій розвитку сімейних відносин і знаходження оптимальних шляхів і засобів для їх удосконалення. Діагностика дає можливість обґрунтувати плани, рішення та оцінки ефективності їх реалізації, аналізувати, узагальнювати передовий досвід інтеграції педагогічної діяльності сім’ї і державно-соціальних інститутів виховання та прогнозувати соціальні ситуації.

Дані дослідження на першому етапі були використані нами як попередня інформація для побудови моделі вдосконалення сімейного виховання у відповідності зі специфічними особливостями сім’ї і державних та громадських інститутів виховання. Всього в опитуванні взяли участь 410 сімей молодших школярів з міської та сільської місцевості. Виходячи з реальних умов, нами було використано масштабний коефіцієнт шаблону – 10% вибірки від загальної кількості. Об’єм і структура вибірки підтверджують репрезентативність результатів дослідження. Вибірка здійснена методом випадкового відбору. У ній представлені сім’ї з м. Рівне, м. Здолбунів та м. Острог Рівненської обл. При цьому враховувалось, що Здолбунів є типовим промисловим поселенням, Острог репрезентує представників селянства, а Рівне – типовий культурно-освітній центр області, де зосереджена більшість закладів культури та науки.

При характеристиці охопленого нами контингенту враховувались наступні параметри: соціальне становище, вік батьків, освіта, склад сім’ї, кількість дітей та кількість часу, що виділяється протягом доби на спілкування з дітьми. За віковими характеристиками батьків було від 30 до 40 років (30% сімей інтелігенції, 51% – робітники), більше 40 років (60% інтелігенції, 32% робітників і 7% безробітних). Соціальне становище батьків у цілому відображає соціальний склад населення. Так, 68% представників сімей інтелігенції мають вищу освіту, тоді як серед робітничих сімей переважає базова середня освіта – 58%. Цікавим виявився і аналіз складу досліджуваних сімей: повні сім’ї домінують серед сільської інтелігенції – 89%, тоді як у місті – 69%. Серед інтелігенції однодітні сім’ї складають 57% на противагу 68% багатодітних сімей серед робітників.

З використанням методів математичної статистики було здійснено:

1.

а) за відношенням до сімейного виховання в школі;

б) за рівнем їх психолого-педагогічної культури;

2. запропоновано рекомендації щодо надання соціальної і психолого-педагогічної допомоги та підтримки сім’ї.

За кількістю часу, що витрачається на спілкування з дітьми, можна зробити висновок, що сьогодні практично розірвані емоційні зв’язки між батьками і дітьми. Спілкування зводиться до обговорення шкільних тем в 73.3% сімей. За даними опитування улюблене спільне заняття батьків і дітей перегляд телепередач – 16%, читання, співи та ігри – 16%, відпочинок на природі – 16%, інші види спілкування – 12% і заняття спортом – 4%. Отже, у переліку переважають заняття пасивного характеру.

У сучасних умовах значна частина батьків схиляється до думки, що наша практика колективного виховання дітей у яслах, садках і т.д. приводить до відчуження між батьками і дітьми. Тому переважна кількість сімей інтелігенції (94%) вважають доцільним змінити сімейну політику в галузі сімейного виховання: вважати виховання дітей суспільно-корисною працею, дати бажаючим можливість більше займатися вихованням дітей, при цьому, отримуючи 50% заробітної плати. Але це характерно лише для сімей інтелігенції. Вони ж виступають і за створення консультативних пунктів з виховання дітей, тобто відчувають потребу в наукових знаннях, а не базуються лише на життєвій мудрості та власному досвіді. Більшість батьків-робітників перевагу у вихованні надають школі й орієнтовані на використання “готових” педагогічних рецептів при взаємодії з дітьми. Такай підхід характерний і для батьків старшого віку з повних сімей. Крім того, чим старші батьки, тим частіше вони не бажають займатися вихованням дітей у збиток заробітній платі.

Аналіз також показав, що школа сьогодні дуже мало впливає на якість сімейного виховання. Вона не допомагає батькам отримувати знання про виховання, хоча більшість опитаних підтримують ідею створення консультаційних пунктів з питань виховання дітей. У багатьох батьків досить часто виникають гострі питання, для вирішення яких необхідна кваліфікована допомога. Сім’я повинна усвідомлювати себе не лише в якості активного суб’єкта виховання, але й рівноправного партнера. Закономірно, що за педагогами залишається авторитет знань і педагогічний досвід. Але тепер і батьки – у більшості кваліфіковані спеціалісти, тому спілкування з ними є корисним і для педагогів. Це наповнює стосунки партнерства реальним змістом і передбачає, що кожна зі сторін вкладає свою частку, створюючи умови для взаємовпливу, доповнення та зростання виховного потенціалу іншого.

У цілому споглядально-пасивний підхід до сімейного виховання є характерним для більшості батьків. Тому сьогодні в державі необхідна серйозна робота у сфері пропаганди цінностей сімейного виховання, щоб подолати ті перекоси соціальної дійсності, які ми маємо (злочинність, наркоманія, алкоголізм, розбещеність дітей і дорослих і т.д.). Актуальним завданням стає відкриття мережі народних університетів для батьків та молоді з залученням психологів, педагогів, медиків і створення постійно діючих консультативних пунктів. Нами було проведено цикл радіопередач “Сімейні вечори” на всеукраїнському радіо та організовано роботи клубу “Свідомого батьківства”.

Немає сумніву в тому, що сьогодні необхідною умовою успішного виховання дітей у сім’ї є відповідна підготовка батьків, засвоєння ними певних наукових знань з педагогіки, психології та суміжних наук, а також навичок і вмінь застосовувати набуте у повсякденному житті. Саме тому наступною важливою умовою є здійснення цілеспрямованої психолого-педагогічної підготовки батьків, підвищення їх педагогічної культури.

У нашій країні питання батьків і батьківства тільки починають розглядатися і ще немає достатньої кількості фахівців та добровільних організацій, які б надавали їм допомогу. Аналіз тенденцій, що відбуваються в сучасному українському суспільстві й впливають на позиції батьків, дозволяє зафіксувати наступне:

- диференціацію як різке розшарування населення на соціальні групи, появу дуже багатих і дуже бідних і, відповідно, ріст соціальної незахищеності батьків і дітей;

- високий рівень соціально-психічної напруженості, стурбованості, втоми людей, їх незадоволення життям;

- дезорієнтацію людей у сфері морального життя, процеси стихійної християнізації, роздробленість свідомості, пошук простих відповідей, які виражені у прагненні до езотеричних знань та окультної літератури;

- індивідуалізм як гіпертрофована орієнтація на себе, власні інтереси, прагнення обійти закон, на значимість своїх переживань;

- низький рівень розвитку правової свідомості, коли нормою виступає обійти закон;-

- низький рівень соціально-психологічної грамотності, невміння взаємодіяти з іншими людьми, іти на співробітництво, компроміс, організовувати легітимні форми взаємодії та розвитку;

- збільшення кількості розлучень у сім’ях з наявністю дітей; алкоголізм та наркоманія більшої частини населення;

- зниження рівня загальної культури.

З метою підвищення рівня педагогічної культури батьків визначені наступні напрямки діяльності:

- переорієнтація програм педвузів, педагогічних університетів на посилення підготовки спеціалістів для вирішення морально-виховних завдань, у тому числі кваліфікованого співробітництва з сім’єю через запровадження обов’язкового повноцінного курсу про сім’ю та з акцентом на теоретичних та методах сімейного виховання;

- активізація теоретичних досліджень у галузі сімейного виховання, теорії та методики підвищення рівня педагогічної культури населення та координація дослідницької роботи;

- вдосконалення науково обґрунтованої програми педагогічного всеобучу, яка має включати початкові загальнопедагогічні знання для тих, хто в майбутньому стане батьком і матір’ю, знання необхідних мінімумів і методики виховання дітей ясельного та дошкільного віку та знання методики виховання дітей шкільного віку;

- диференційований підхід до роботи з сім’єю, який ураховує стан сімейних відносин, її моральну атмосферу, чисельність, структуру та динаміку, соціальні та демографічні особливості.

Слід пам’ятати, що виховувати – це означає допомагати і підтримувати дитину у її психологічному та фізичному розвитку, а не гальмувати чи викривляти цей розвиток, як це часто буває. У сучасних умовах необхідна, на наш погляд, система виховання на основі любові і логіки, сутність якої базується на тому, що ефективність виховання досягається любов’ю, яка не означає вседозволеність, не терпить зневажливого ставлення, але в той же час є настільки сильною, що дозволяє дітям робити помилки і вчитися на них. Усе в поєднанні з батьківським розумінням і співпереживанням дитячих проблем несе в собі великий виховний потенціал, внаслідок чого формується самооцінка дитини, її вміння поводити себе і виявляти емоції адекватно тим чи іншим ситуаціям, вміло вирішувати проблему вибору, спонукає до переосмислення своїх учинків, а отже, до відповідальності за них. Водночас, саме вміння батьків будувати стосунки з дитиною на основі любові і логіки залежить від того, чи зможуть вони відчути радість і задоволення від виконання батьківських функцій, чи будуть сприймати їх як щось буденне або ж як справжню кару. До дитини потрібно відноситися не як до об’єкта праці, а як до людини, яка володіє неповторною сукупністю особистих якостей, які батьки повинні враховувати.

ВИСНОВКИ

У висновках підкреслюється, що суспільство України, як ніколи, сьогодні потребує тривалої, виваженої і тонкої соціокультурної терапії. Досвід показує, що людина, яка росте в атмосфері байдужості до культурних надбань свого народу, втрачає моральні орієнтири. Нам сьогодні потрібно усвідомити, що саме життєва сила і мудрість народу спроможні подолати нинішні кризові явища. Для України характерні регіональні особливості, політичні, релігійно-культурні відмінності, неоднозначне ставлення до багатьох подій і явищ минулого і сучасного, які слід ураховувати при плануванні та впровадженні відповідної політики. Природна народна мудрість і працьовитість, розум і совість, демократизм і відповідальність можуть стати надійною ідеологією України. І ще один незаперечний факт: наше суспільство відчуває гострий дефіцит у працях, що містять найновіші знання та інформацію