КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

Скиба Наталія Григорівна

УДК 811.161.2:81’373.7

Активні фразеотворчі процеси

в українській публіцистичній і художній прозі

кінця ХХ – початку ХХІ століть

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі сучасної української мови

Інституту філології Київського національного університету

імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник – кандидат філологічних наук, доцент

Плющ Надія Прокопівна,

Інститут філології Київського національного

університету імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри сучасної української мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Жайворонок Віталій Вікторович,

Інститут мовознавства

імені О.О.Потебні НАН України,

провідний науковий співробітник

відділу загальнославістичної проблематики

та східнослов’янських мов;

кандидат філологічних наук

Сюта Галина Мирославівна,

Інститут української мови НАН України,

старший науковий співробітник

відділу стилістики і культури мови.

Провідна установа – Національний педагогічний університет

імені М.П.Драгоманова, кафедра стилістики

української мови,

Міністерство освіти і науки України, м. Київ.

Захист відбудеться 18 жовтня 2005 року о 14 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 в Інституті філології Київського

національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14, к. 63.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці

імені М.О.Максимовича Київського національного університету

імені Тараса Шевченка (вул. Володимирська, 58, к. 12).

Автореферат розіслано 15 вересня 2005 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент Л.П.Гнатюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

З кінця 80-х років ХХ століття в сучасній українській мові відбуваються потужні зміни на всіх структурно-семантичних рівнях, а також оновлення стилістичних засобів літературної мови, розширення кола носіїв мови та її суспільного використання, активні пошуки нових виражально-зображальних засобів мовлення, зменшення стильової відстані між усно-розмовною та книжно-писемною сферами її функціонування. Досліджуючи мовну динаміку, С.Я.Єрмоленко, Є.А.Карпіловська, В.В.Жайворонок, М.П.Кочерган, О.О.Тараненко, Л.І.Мацько, М.А.Алєксєєнко, Л.О.Ставицька, О.А.Стишов, Л.І.Шевченко та ін. стверджують, що для розвитку лексикону тієї чи іншої мови властиві як різноспрямовані, так і взаємозалежні процеси: інтернаціоналізація – націоналізація, інтелектуалізація – демократизація, активізація – пасивізація. Що ж до фразеологічних одиниць, то такий аспект їх вивчення ще не набув належного наукового рівня. Потребою дослідження зазначених вище процесів у сучасній фразеології, а також необхідністю подальшого опрацювання питань фразеологічного значення, яке, будучи важливим складником мовної картини світу, дає можливість спостерігати об’єктивну картину змін, які відбуваються в ній з огляду на фразеологічну систему української мови кінця XX – початку XXI століть, і зумовлена актуальність дослідження.

Відомо, що фразеологія, як і лексика, є найдинамічнішою підсистемою літературних мов, зокрема й української, що виявляється у стійкій динаміці фразеологічного складу мови, який істотно поповнюється протягом кількох років, а останнім часом, як показує практика, – і місяців, днів, оперативно віддзеркалюючи оновлене сприйняття світу, нові оцінки сучасного політичного, культурного, наукового, побутового життя українського суспільства. Адже фразеологічний склад кожної мови, як відомо, є тим фрагментом концептуальної картини світу, у якій особливо яскраво відбиваються риси національного менталітету, характер соціального, політичного, історичного розвитку народу. Функціональні властивості фразеологізмів досліджують відомі українські мовознавці С.Я.Єрмоленко, Л.І.Мацько, В.М.Білоноженко, І.С.Гнатюк, В.В.Жайворонок, Н.М.Сологуб, Н.В.Слухай, О.С.Снитко, В.Д.Ужченко, І.О.Голубовська, В.І.Кононенко.

Тенденції та процеси, які відбуваються у живій народній мові й проникають у систему мови загальнонаціональної, найбільш оперативно відтворюють і комплексно репрезентують тексти публіцистичного стилю та художні прозові твори кінця ХХ – початку ХХІ століть.

Зв’язок праці з науковими програмами, планами, темами. Дисертація концептуально й методично пов’язана з науковою темою кафедри сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Актуальні проблеми філології” (02БФ044-01).

Тему дисертації затверджено Науковою координаційною радою “Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України (протокол № 3 від 27.06.2002 року).

Мета дисертаційної праці – дослідити активні фразеотворчі процеси в українській публіцистичній і художній прозі, виявити семантико-структурні особливості функціонування фразеологізмів, лінгвальні й екстралінгвальні чинники їхньої неології у досліджуваних текстах, а також систематизувати найхарактерніші способи формування фразеологічних одиниць з огляду на сучасне текстотворення.

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

окреслити масив фразеологічного матеріалу в сучасних публіцистичному і художньому текстах;

здійснити аналіз виявлених фразеологічних одиниць (далі – ФО) в аспекті взаємодії їх компонентів і сукупного фразеологічного значення, форми вираження, семантичних і граматичних зсувів;

дослідити фразеотворчі процеси в сучасному публіцистичному й художньому мовленні;

простежити динаміку трансформацій фразеологізмів та їх текстотворчі функції;

виявити способи та чинники фразеотворення у досліджуваному текстовому матеріалі.

Об’єктом дослідження є фразеологічні одиниці у новітній українській публіцистичній і художній прозі.

Предмет дослідження – активні фразеотворчі процеси в українській публіцистичній і художній прозі кінця ХХ – початку ХХІ ст.

Матеріалом дослідження є власна картотека фразеологічних одиниць, яка нараховує понад 3 тисячі фраземовживань, дібраних методом суцільної вибірки з текстів сучасної української художньої прози (Л.Баграт, С.Бортніков, О.Васильківський, Ю.Винничук, М.Гримич, Л.Денисенко, М. та С.Дяченки, В.Єшкілєв, О.Забужко, Т.Зарівна, З.Ігіна, брати Капранови, А.Кокотюха, Є.Кононенко, Л.Кононович, М.Матіос, М.Меднікова, А.Мухарський, Є.Пашковський, С.Пиркало, С.Процюк, І.Роздобудько, В.Слапчук, П.Солодько, А.Хома, В.Шкляр), з текстів письменницької публіцистики (Л.Костенко, О.Забужко, К.Москалець, В.Яворівський, А.Погрібний, П.Мовчан), з публіцистичних текстів популярних періодичних видань (журнали “КіноТеатр”, “Книжник-review”, “Політика і культура”, газети “Україна молода”, “Вечірній Київ”), а також низка словників-довідників (Дядечко Л.П. Новое в русской и украинской речи. Крылатые слова. Крилаті слова. Ч. 1, 2. – К., 2001; Перший словник українського молодіжного сленгу / Уклад. С.Пиркало. – К.: АТ “Віпол”, 1998; Ставицька Леся. Короткий словник жаргонної лексики української мови. – К.: Критика, 2003; Фразеологія перекладів Миколи Лукаша: Словник-довідник / Уклад. О.І.Скопненко, Т.В.Цимбалюк. – К.: Довіра, 2002).

Методи дослідження. Об’єкт дослідження передбачає використання комплексної методики розгляду мовного матеріалу – описового, функціонального, лінгвістичного спостереження, класифікації й систематизації фразеологічних одиниць, контекстуально-семантичного аналізу, застосування прийомів компонентного й лексикографічного аналізів, установлення зв’язку мовних явищ з екстралінгвальними чинниками.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві здійснюється спроба комплексного аналізу активних фразеотворчих процесів на новітньому етапі розвитку української мови, фіксуються, лексикографуються й аналізуються нові фразеологічні одиниці та перехідні явища. Новим є також матеріал дослідження: публіцистична й художня проза кінця ХХ – початку ХХІ століть.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає у поглибленні наукового опису процесів, які спостерігаються у фразеології сучасної української мови, функціонально-стилістичних особливостей фразеологічних одиниць, у виявленні взаємодії публіцистичного і художнього стилів з огляду на аналізовані мовні одиниці, в опрацюванні теоретичних питань функціональної стилістики на рівні фразеології. Проаналізований фактичний матеріал становить певну цінність для дослідження динаміки фразеологічного складу української мови та вивчення особливостей взаємодії мови й суспільства.

Практичне значення визначається можливістю використання результатів дослідження у процесі викладання нормативного курсу сучасної української літературної мови, історії української мови новітнього періоду, при підготовці спецкурсів та спецсемінарів зі стилістики, соціолінгвістики, фразеології, у лексикографічній практиці.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження було обговорено на засіданнях кафедри сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Результати дослідження доповідалися на ХІ та ХІІ Міжнародних наукових конференціях “Мова і культура” імені проф. Сергія Бураго (Київ, 2002, 2003), ІІІ Міжнародній конференції “Актуальні проблеми менталінгвістики” (Черкаси, 2003), науковій конференції “Творчість О.Кобилянської: контекст, інтертекст, метатекст” (Київ, 2003), Міжнародній лінгвістичній конференції на честь 80-річного ювілею проф. І.К.Кучеренка і проф. Н.І.Тоцької (Київ, 2003), V Всеукраїнській конференції “Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: проблеми та перспективи” (Київ, 2004), Міжнародній науковій конференції “Семіотика культури / тексту в етнонаціональних картинах світу” (Київ, 2004), Міжнародній науковій конференції “Українська мова в часі і просторі” (Львів, 2004).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено у 7 статтях, 4 з яких надруковано у виданнях, затверджених ВАК України як фахові.

Структура дисертаційної праці. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списку використаної літератури (248 позицій), списку використаних джерел, переліку умовних скорочень, двох додатків – Узагальнені таблиці й Словник-довідник проаналізованих ФО. Загальний обсяг праці – 214 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дослідження, висвітлено ступінь опрацювання аналізованої проблеми, визначено мету й основні завдання дисертаційної праці, об’єкт і предмет аналізу, методи, відзначено зв’язок теми дослідження з науковою проблематикою установи, розкрито наукову новизну дисертації, вказано на її джерельну базу, окреслено теоретичне і практичне значення здобутих результатів та форми їх апробації, зазначено кількість публікацій, які відображають результати дисертаційного дослідження.

У першому розділі – “Теоретичні аспекти дослідження” – розглядаємо фразеологічну одиницю як елемент фразеологічної системи, яка не може вивчатися як ізольований синхронічний феномен. На неї впливає, з одного боку, лексична система, одиниці якої виступають компонентами ФО, а отже, значною мірою запрограмовують у них структурно-семантичні, функціональні та стилістичні параметри, а особливо образність. Слово – фокус внутрішньої форми, що яскраво виявляється при моделюванні фразеологізмів. З другого боку, у фразеологічному значенні превалюють імпліцитні елементи, які безпосередньо співвідносяться з окремими лексичними компонентами ФО. Насамперед це стосується слів-компонентів з національно-культурною конотацією, наприклад, традиційних символів, природа яких виявляється не тільки у складі ФО, а й в інших мовних одиницях.

Одним із дискусійних на сьогодні залишається в лінгвістиці питання про одиницю фразеології – фразеологізм, про його природу і функції. У лінгвоукраїністиці переважає розуміння ФО (фразеологічної одиниці, фразеологічного звороту, фраземи) як нарізно оформленого, але семантично цілісного і синтаксично неподільного мовного знака, який є продуктом фраземотворчої взаємодії одиниць лексичного, морфологічного та синтаксичного рівнів. Дискусійним є й питання залучення стійких словосполучень із граматичною структурою речення (прислів’їв, приказок, крилатих фраз, афоризмів, модальних зворотів, клішованих виразів тощо) до фразеологічного фонду. Одні вчені (Н.М.Амосова, Л.Г.Авксентьєв, О.М.Бабкін, В.П.Жуков, Є.О.Іваннікова, С.І.Ожегов, М.Т.Тагієв, В.М.Телія та ін.) наголошують на їхній близькості до речення, синтаксичній членованості, комунікативній функції, тобто відносять їх не до фразеології, а до одиниць синтаксису. Натомість у працях В.В.Виноградова, Л.А.Булаховського, О.В.Куніна, І.І.Чернишової, В.М.Шанського, А.Г.Назарян, В.І.Гаврись, В.Л.Архангельського, Д.Х.Баранника, А.Ф.Калашникової, Ф.П.Медведєва, В.Д.Ужченка, Л.Г.Скрипник, Я.А.Барана, Л.П.Дядечко, Т.В.Цимбалюк представлено широке розуміння фразеології. Ці мовознавці вважають фразеологізмами також усталені сполуки слів із граматичною структурою речення, визнають їх фразеологічними одиницями через наявність визначальних параметрів фразеологічності – стійкості, відтворюваності та експресивності. Останній підхід, який видається нам продуктивнішим, покладено в основу нашого дослідження.

Характерною особливістю фразеологічного значення є асиметрія між загальним значенням ФО і значеннями її компонентів. Прагнення відновити симетрію фразеологічного значення ФО як мовної одиниці особливого порядку зумовлює динамізм фразеологічної системи. При актуалізації фразеологічна одиниця підпорядковується конкретній мовній ситуації (субституція компонентів, нарощення, усічення фразеологізму). При цьому важливу роль відіграє прагматична настанова адресанта. Фразеологізми як експресивні одиниці, зазнаючи в контексті авторських модифікацій, набувають оказіональності, додаткової експресивності за рахунок зіставлення з узуальними ФО. Стабільність, стійкість фразеологічних ознак, з одного боку, ґарантує тотожність ФО, розуміння їхнього образу при всіх формальних відмінностях, а з другого, – оновлена фразеологічна одиниця служить засобом посилення образності й виразності мови, надає їй яскравості та гостроти, сприяє глибшому увиразненню рис описуваного явища, що дає підстави говорити про стилетворчу роль ФО.

У працях Г.М.Удовиченка, В.С.Ващенка, М.Ф.Алефіренко, С.Г.Гавріна та ін. терміном фразеологізація позначається процес формування стійких чи орієнтованих на усталеність словосполучень і фраз – актуальних або потенційних одиниць мови в різноманітних сферах її функціонування. Цей самий процес досліджують В.М.Телія, В.С.Калашник, В.Л.Архангельський, Ю.А.Гвоздарьов, позначаючи його терміном фразеотворення, який у наукову сферу ввів В.В.Виноградов.

Поняття активні фразеотворчі процеси базуємо на таких категоріальних ознаках фразеологічної одиниці, як цілісність номінації при компонентній нарізнооформленості, а також на функціонально-стилістичному чинникові й розглядаємо як видозміну фразеологізмів унаслідок нарощення, скорочення, контамінації, появи факультативних компонентів тощо. До цього слід додати також безперервний процес тематизації ФО, взаємозамінність їх компонентів, зміну внутрішньої форми ФО, евфемізування й парафразування однослівних номенів, актуалізацію компонентів того чи іншого фразеологізму у певних контекстуальних умовах.

Такі вчені, як В.Д.Ужченко, В.М.Телія, Л.П.Дядечко, О.В.Дуденко, висловлюють припущення, що в основі виникнення та функціонування фразеологізмів лежать глибинні асоціативно породжувані мотиви, що є внутрішньою формою цих одиниць, яка, у свою чергу, виступає основою емоційно-оцінного значення фразеологізмів. Фразеологічні одиниці як найяскравіші носії національно-культурних констант є складником мовної картини світу етносу, зазнають постійних змін у своєму складі, оскільки найоперативніше відображають будь-які суспільно-політичні явища. Питання соціальної зумовленості мови є особливо актуальним на сучасному етапі розвитку лінгвістики, у фокусі розвитку якої перебуває активне залучення до лінгвістичного аналізу соціальних вимірів. Найчутливіше реагують на соціальний чинник лексична і фразеологічна підсистеми мови, динамічні за своєю суттю, що зумовлено складною природою ФО, мобільністю та нестійкістю її лексичних параметрів. Зокрема, на сучасному етапі розвитку української мови її фразеологічний фонд поповнюється новітніми фраземами-ідеологемами, до яких слід віднести словосполучення із суспільно-політичної сфери (революція троянд, помаранчева революція, тюльпанова революція, політичний туризм, велика сімка тощо); фраземами-аксіологемами, куди відносимо фразеологізми з морально-ціннісною конотацією переважно негативного забарвлення (посадити на перо, брати на понт, ловити кайф, бути на колесах, зривати дах, відмивати гроші, брудні гроші, брудні вибори тощо). Помітним поповненням новітнього фразеологічного фонду є функціонування у публіцистиці й художній прозі ФО, які постали у рекламному дискурсі (“Корона” – смак бажання, відчути смак бажання, солодка парочка, коронна страва тощо).

Аналіз фразеологізмів та їхнього контекстуального оточення у публіцистичних і художніх текстах дає підстави стверджувати, що фразеологічна підсистема української мови підпорядковується загальномовним процесам та тенденціям, що свідчить про системність та всеохопність мовних змін. На фразеологічну підсистему впливають як мовні, так і позамовні чинники. Дія інтралінгвальних чинників на фразеологічному рівні виявляється у (а) принципі економії мовних засобів, зокрема, компресуванні, конденсуванні й усіченні усталених словосполук, напр.: лапшати, кришувати, фанерити, смажене, (б) тенденції до змін за аналогією або у створенні нових фразеологізмів за узуальними (первинними) моделями (пролітати як шмат гіпсокартону над Монмартром, маємо те, на що заслуговуємо, відкинути кувалду разом із копитами, мерехтить привид нових виборів), (в) посиленому трансформуванні ФО (горбатого сокира виправить, гризти лікті, змотувати вітрила, за двома стільцями), (г) наданні переваги експресивним ФО, у тому числі й стилістично зниженим (закрутити гайку у мізки, вставити пістона, рубати капусту, до лампади).

У дисертації здійснено функціонально-стилістичний аналіз ФО у новітній українській публіцистичній і художній прозі й запропоновано класифікацію активних фразеотворчих процесів, які можна об’єднати у два типи – інтенсивні й екстенсивні.

У другому розділі – “Фразеотворчі процеси в сучасній українській публіцистичній прозі” – проаналізовано активні процеси у фразеології української публіцистики кінця ХХ – початку ХХІ століть.

У публіцистичних текстах аналізованого періоду зафіксовано фразеологізми, які мають посилену експресивність, впливають на реципієнта, створюють враження невимушеного, інтимного спілкування, урізноманітнюють й увиразнюють виклад інформації, зокрема у сфері політики, економіки, культури, мистецтва тощо. Як правило, ФО, якими послуговується новітня публіцистика, набувають різноманітних видозмін. На основі проаналізованого матеріалу було виявлено активні способи трансформацій у публіцистичних текстах, викликані актуалізацією ФО в особливих контекстуальних умовах:

1. Власне семантичні трансформації ФО: Якщо до кінця тижня ціни на нафтопродукти не знизяться, аграрії вийдуть на “стежку війни” (УМ, 1.06.04).

2. Структурно-семантичні трансформації: а) лексична субституція – заміна компонента ФО (значення ФО при цьому залишається незмінним, але набуває додаткової експресивності), напр.: Справа складна: захищати підозрюваного чи навпаки навісити на нього усіх слонів (ПіК, №21, 31) – пор.: навісити усіх собак; б) кількісні і якісні зміни, пов’язані з розширенням (нарощенням / поширенням ФО): Так що буде “опісля”?.. Великий поділ нафтового пирога? (ПіК, №11, 3) або звуженням (усіченням чи еліпсисом та фразеологічним натяком чи компресією ФО) традиційних меж ФО: І деякі моменти з життя таврійської маївки ще не раз згадуватимуться “незлим, тихим” протягом року, до наступних “Ігор” (ПіК, №19, 39); в) комбіновані зміни або контамінація фразеологізмів: До того ж адвокати Лазаренка запевняють американців, що високі українські посадовці уже в той час знали, як Лазаренко “робив” свої шалені гроші, і не заперечували проти цього своєрідного хобі тодішнього прем’єр-міністра (ПіК, №19, 2) – робити гроші + шалені гроші; г) цитація або квазіцитація та алюзійне цитування, які є атрибутом мовної гри адресата-адресанта тексту (найпродуктивніший тип у заголовках та рубриках статей), напр.: Грузини всіх країн, повертайтеся! (УМ, 1.06.04); Народ лягли і просять Кучму на третє президентство? (УМ, 2.12.04); Доки банкір вийде, хтось “лимони виїсть”? (УМ, 25.02.04); Горе з грошей (УМ, 17.03.04) та ін.

Визначальну роль у трансформації ФО відіграє контекст, а також тематика оповіді. Контекст може складатися з одного, двох речень, цілого абзаца, а то й розширюватися до цілого тексту. Іноді текст будується на базі певної фразеологічної одиниці, і ця одиниця обігрується в ньому. Особливо це стосується заголовків публіцистичних статей, які трансформуються відповідно до теми. Тут сконцентровано тенденцію до сенсаційності повідомлення, а отже, до експресивності, і саме заголовки засвідчують руйнування традиційної форми ФО. Найпоширенішим способом структурно-семантичних трансформацій ФО, зафіксованим нами у публіцистичних текстах, є лексична субституція. Особливим і досить поширеним видом трансформації є перетворення штампованих висловів, гасел, закликів, цитат та назв ідеологічних творів епохи соціалізму, які набувають переважно іронічного звучання. Найбільш продуктивними джерелами прецедентного тексту, в основі якого перебуває алюзійне цитування, є фольклорні жанри (притчі, казки, анекдоти, загадки), твори класичної художньої літератури, антична міфологія й література, релігійні книги (особливо Біблія), популярні пісні, спектаклі, кінофільми, мультфільми, публіцистичні тексти, лозунги, телепрограми, реклама (баба з воза – кобила на перекур, багато гонору з нічого, блудна дочка, літаки не винні, хліба і ковбаси). Частотними видами трансформації ФО у публіцистичних текстах є розширення значення фразеологізму переважно за рахунок залучення ад’єктивів і скорочення та стягнення компонентного складу ФО. Близьким до останніх є процес компресування вільних словосполучень – інноваційний процес стягнення багато разів повторюваного виразу як сигнал клішованості, явище, показове у час загального прискорення. Мовне компресування викликано прагненням до компактної передачі одного поняття, яке характеризується з кількох боків і відображається та оформляється на фонетичному рівні, напр.: Обливання пивом, виливання пива на голову сусідові, стрибки по закритих пачках чіпсів, хто-далі-кине-пачку-горішків і так далі (УМ, 2.11.04).

Прикметною ознакою досліджуваного періоду у розвитку мови на фразеологічному рівні є демократизація, властива усій мовній системі, а насамперед лексичній і фразеологічній підсистемам. На підставі проведеного аналізу публіцистичних текстів можна виокремити процеси, зумовлені демократизацією або колоквіалізацією мовлення публіцистики – (а) сленгізація або жаргонізація, (б) суржикізація, (в) варваризація, (г) вульгаризація або обсценізація. Особливістю цих фразеологізмів є їхня поверненість до людини, її діяльності, сфер зацікавлення, характерних рис. Просторічні, жаргонні, суржикові, обсценні усталені звороти, зафіксовані нами у публіцистиці, виконують функцію посилення експресії, створюють ілюзію невимушеної бесіди з реципієнтом. Надмірне нагромадження подібних мовних засобів розглядається як недоцільне та таке, що створює прямо протилежний ефект – не зацікавлення, прагнення сенсації, а відрази та протесту проти такого способу подавання інформації. Несвідоме використання просторічних мовних засобів свідчить як про низьку культуру мовлення учасника комунікації, так і про небезпечну тенденцію розмивання меж стилів. Графічний мовний засіб “лапкування” окремих просторічних фразеологізмів, який відображає такий сучасний параметр мовлення, як діалогічність, рефлексивність, вказує на асоціативність свідомості сьогоднішнього адресата мовлення, на вторинність “експлуатації” попередніх смислів адресантом. Він є також показовим засобом-маркером, який супроводжує процес пейоризації у публіцистиці.

Матеріали дослідження дають можливість виявити активні мовні процеси, пов’язані з творенням неофразеологізмів у сучасній українській публіцистиці. З-поміж процесів, які сприяють творенню нових фразеологізмів, можна виділити: а) утворення власне неофразеологізмів; б) створення парафраз; в) входження крилатих виразів та афоризмів із літературних джерел, засобів масової інформації та розмовного мовлення; г) процес детермінологізації.

Найпоширенішими рушіями творення й функціонування неофразеологізмів є оновлені суспільно-політичні і соціально-побутові явища, нові економічні реалії, соціальні відносини, поява чітко окреслених соціальних прошарків, численних політичних партій, угруповань, об’єднань. У досліджуваних текстах засобів масової інформації спостерігається функціонування так званих фразеологічних серій, які розглянуто на прикладах відкритих фразеологічних рядів з ключовими словами чорний (вівторок, четвер, піар, факти…), брудний (руки, гроші, телебачення, вибори, технології…), гарячий (тема, новини, факти, рубрика, лінія, точка, гроші…), помаранчевий (революція, Майдан, кандидат, президент, перемога…).

Доволі активним у публіцистиці є процес детермінологізації, зумовлений пошуком нових засобів образності. Можна виділити кілька найактивніших спеціалізованих сфер “постачання” фразеології термінологемами: економіка, політика, спорт, екологія, журналістика, комп’ютерні технології (параліч влади, інфляція слова, виборчі перегони, кредит довіри). У досліджуваний часовий відтинок у публіцистичних текстах активізується процес входження крилатих висловів та афоризмів з традиційних джерел (художньої літератури, публіцистики, повсякденного мовлення), особливістю якого є долучення новітніх мас-медійних технологій, реклами, кінопродукції, “вуличної культури”, “голівудівської фабрики зірок”, які стають ключовими у питаннях смаку та якості новостворених фразеологізмів.

У сучасних публіцистичних прозових текстах засвідчено найпродуктивніші фразеотворчі процеси структурно-семантичного трансформування, неофразеологізації, фразеологічної демократизації й фразеологічного запозичення.

Третій розділ дисертації – “Фразеотворчі процеси в сучасній українській художній прозі” – присвячено аналізу активних процесів у фразеології художнього мовлення.

У художніх текстах новітнього періоду спостерігаємо процес актуалізації фразеологізмів, їх функціональні трансформації, що, за нашими спостереженнями, є найпродуктивнішим явищем серед інших мовних процесів. Удаючись до трансформацій ФО, автори, з одного боку, досягають оновленої образності, експресивності, передають інформацію під несподіваним кутом зору, а з другого, – не порушують фразеологічної підсистеми мовної системи, бо використовують традиційні мовні засоби, будують трансформовані одиниці за узуальними зразками або наявними фразеологічними моделями. Трансформування ФО як надзвичайно поширений стилістичний прийом і в художніх, і в публіцистичних текстах, з одного боку, сприяє певній перебудові традиційної фразеологічної системи, а з другого, – є потужним імпульсом до оновлення її виражальних засобів.

На основі проаналізованого матеріалу виявляємо такі різновиди трансформацій фразеологізмів у художніх текстах:

1. Семантичні трансформації ФО: а) власне семантичні: У…утік?! З контейнера? – Ну! Вранці одімкнули, а там і кіт не валявся! (Кононович, Кайдани…, 136) – і кіт не валявся – “хто-небудь ще нічого не зробив” (ФСУМ, 298; тут: “нікого немає”); б) подвійна актуалізація ФО (буквалізація), напр.: Рудий серйозно поставився до батькових слів щодо “терпцю”. Якщо вже так каже батько, то “терпець” справді може лопнути (Денисенко, 28).

2. Структурно-семантичні трансформації ФО: а) якісні зміни або лексична субституція компонентів ФО (Вона почула в палісаднику збуджений дитячий вереск – і стала мов урита – Забужко, Інопланетянка, 208; – пор.: стати мов укопаний); б) кількісні зміни, пов’язані з розширенням (нарощенням / поширенням фразеологізму (Ймовірно було припустити, що наставляє [коханець] Нінон фінансові роги – Меднікова, Тю, 61) та звуженням (усіченням або еліпсисом та фразеологічним натяком або компресією ФО) традиційних меж ФО (Яка модель? А як вам оце – останній писк – Шкляр, Елементал, 122); в) комбіновані зміни або контамінація фразеологізмів (Бідняточко, п’яна як хлющ – Забужко, Польові…, 115; п’яний як чіп + мокрий як хлющ); Дівчата з ним не сперечалися…він як прилипне, то не відірвеш із м’ясом – Гримич, Магдалинки, 33; прилипнути як банний лист + відривати з м’ясом).

Індивідуально-авторські модифікації фразеологізмів у межах контексту можна зарахувати до параметрів індивідуально-авторського стилю. Так, загальновизнаним є те, що у розвитку сучасної мовної практики значну роль відіграє мовотворчість Л.Костенко, особливістю якої є явище детермінологізації, а саме використання вузькогалузевих термінологічних словосполучень для характеристики культурних, суспільних, соціальних явищ та понять, що надає їм влучності, свіжої образності, динамізму, точності вислову й посиленої експресивності. Прикметною ознакою ідіостилю Є.Пашковського, на наш погляд, є авторські модифікації узуальних фразеологізмів. Його своєрідний стиль письма у формі потоку свідомості та безперервних рефлексій характеризується використанням фразеологічних вульгаризмів й обсценізмів у внутрішньому мовленні. Одним із параметрів індивідуально-авторського стилю О.Забужко можна відзначити компресовані вільні словосполучення, графічно оформлені написанням через дефіс або разом і зумовлені прагненням до компактної передачі переважно одного поняття, яке характеризується з кількох боків. Це явище перебуває у рамках тенденції до компресування й стереотипізації, а відтак, і до фразеотворення. Подібна “мовна мода” підхоплена й іншими українськими письменниками та публіцистами, що засвідчує певну продуктивність описуваного явища й зумовлює необхідність простеження його розвитку.

У художній прозі кінця ХХ – початку ХХІ століть серед письменників стає модною тенденція створювати своєрідні прецедентні тексти-контрасти, у яких поряд функціонують традиційні, народні ФО та суржикові, сленгові, іноді фразеологізми-варваризми, оформлені фонетичними засобами російської чи англійської мов. Подібне змішування та співіснування стилів, напрямків, мовних засобів є характерною ознакою так званих постмодерних текстів, зокрема авангардистської течії в художній літературі. Особливості освоєння фразеологічних одиниць при художньому перекладі простежені на творчому доробку неперевершеного майстра М.Лукаша, який залишив велику перекладацьку спадщину. Базою емоційно-оцінного значення ФО є їхня внутрішня форма, якою філігранно оперує М.Лукаш. Перекладач звертається до узуальної фразеології, модифікуючи її відповідно до оригіналу, при цьому намагаючись максимально точно передати внутрішню форму перекладної одиниці й не порушати законів своєї мови. Суб’єктивний фактор перекладача виявляється у виборі влучного фразеологізму (еталону, фразеосхеми), який адекватно передає сутність позначуваного, а також у потребі доцільної зміни у цій ФО того чи іншого компонента (до останнього реала, ані сантима за душею, на терні помаранчі).

З-поміж неофразеологізмів, які останнім часом актуалізуються у текстах сучасної української художньої прози й охоплюють широкий спектр реалій та понять, можна виділити: ФО, що характеризують нові реалії життя, сучасні соціально-політичні та соціально-побутові явища; ФО, що дають оцінки суспільних відносин, соціальних прошарків, політичних партій, угруповань чи об’єднань. Фактичний матеріал досліджуваних текстів свідчить про активність у художній літературі процесу детермінологізації та функціонування терміносполук із різних галузей знання – суспільно-політичної, економічної, військової, авіаційної, журналістської, театральної, електротехнічної (тіньовий капітал, смажений репортаж, виписувати синусоїду).

Художня література досліджуваного періоду характеризується творенням та активним функціонуванням афоризмів, крилатих виразів, прихованих цитат, ремінісценцій. До активних процесів у сучасній українській художній прозі слід віднести й процес демократизації мови, який характеризується вживанням різноманітних ненормативних елементів – просторіччя, жаргону, суржику, сленгу, вульгаризмів, обсценізмів. Можна констатувати факт формування української жаргонної фразеології різного походження. Як правило, її постачають молодіжна сфера (загальна і соціалізована, наприклад, школярська, студентська, оточення неформальних молодіжних угруповань), професійне середовище, групи кримінального й тюремного характеру (упакований карась, меткий, жаба душить, сирі дрова). В результаті численні узуальні фразеологізми набувають жаргонного стилістичного маркування у зв’язку з переосмисленням семантики та залежно від умов конситуації. З масиву жаргонно-просторічної фразеології можна виділити тематичні групи, які мають переважно негативне забарвлення. Це мовні одиниці, на означення реалій, пов’язаних з порушеннями закону (фінансові махінації, обман, хабарництво, рекет, розправа з суперниками, реакції на переслідування (робити гоп-стоп, відстебнути капусту, посадити на перо, увімкнути лічильник), з явищами й наслідками нерозумної поведінки, алкоголізму, позашлюбних стосунків тощо. Частотність уживання таких ФО у художніх текстах та характер їх тематики свідчать про увагу до явищ, які турбують суспільство, зокрема його криміналізація, спотворення процесів перебудови економіки, стан загальної культури тощо. Фразеологічні одиниці виступають своєрідними морально-ціннісними концептами, актуальними ідеологемами або інформемами, соціологічними знаками сучасного суспільства. Особливу роль в організації художнього тексту описуваного часового відтинку відіграють емоційно-знижені ФО або вульгаризми та обсценізми.

Проаналізований фактичний матеріал засвідчує, що найпродуктивнішими фразеотворчими процесами у новітній художній та публіцистичній прозі є процеси структурно-семантичного трансформування, неофразеологізації, фразеологічної демократизації та фразеологічного запозичення.

У висновках узагальнено результати дослідження.

Активні фразеотворчі процеси семантичної і структурно-семантичної трансформації, у тому числі субституцію, нарощування, семантизацію, усічення, квазіцитацію, контамінацію, об’єднуємо у групу інтенсивних процесів, або якісних змін фразеологічного фонду. Другий тип явищ характеризуємо як екстенсивні процеси. Кількісне розширення фразеологічного складу за рахунок неофразеологізмів, стилістично знижених і запозичених ФО зумовлено такими екстралінгвальними чинниками: 1) зняття політичної цензури, а отже, рішуче заперечення “заштампованості” мови, що сприяє активному проникненню в літературну мову як розмовно-побутових, так і сленгових мовних одиниць, зокрема фразеологічних; у результаті елементи молодіжного, політичного, комп’ютерного, армійського та інших професійних жаргонів широко проникають у різні друковані тексти, що в попередні роки було неприпустимим, оскільки неминуче вело до небажаної тоді зміни мовних смаків у бік спрощення, лібералізації та бажання висловити експресію будь-якими засобами, навіть нелітературними, так званими нецензурними; 2) помітне зростання рівня криміналізації суспільства в різних сферах, що зумовлює проникнення великої кількості арготизмів, характерних для мовного середовища злодіїв, картярів, наркоманів та ін.; 3) зміни в соціальній структурі суспільства, його соціальне розшарування, яке стимулює формування і функціонування соціолектів; 4) практичні потреби мовців та необхідність номінації нових явищ дійсності у зв’язку з розвитком техніки, інформаційних технологій, відкритістю суспільства; 5) ситуація українсько-російської двомовності, яка зумовила масову появу на сторінках журналів та газет такої форми просторіччя, як суржик, а також великої кількості жаргонізмів та арготизмів з лексичними та фонетичними ознаками русизмів; крім того, активне проникнення в різні сфери життя англійської мови впливає на появу українсько-англійського суржику, не такого поширеного, як українсько-російський, але такою ж мірою небезпечного, оскільки він руйнує глибинні національні мовні структури; 6) помітне зростання особистісного чинника у мовленні та розширення сфери спонтанного спілкування, послаблення офіційності, що зумовлює необов’язковість у дотриманні норм літературної мови та їх розмивання; 7) мода на нові слова і словосполучення та пошуки нових засобів вираження, які зумовлюють постійну появу інноваційних фразеологізмів та лексем, що є засобами інформаційного впливу як на інтелектуальне сприйняття реципієнта, так і на його емоції, психіку.

Здійснений аналіз публіцистичних і художніх текстів свідчить про наслідки дії екстралінгвальних чинників – (а) появу неофразеологізмів на позначення нових явищ життя; (б) активне використання суржикових ФО; (в) вживання стилістично знижених фразеологізмів; (г) зростання питомої ваги просторічних ФО. За нашими спостереженнями, найбільш продуктивними джерелами поповнення новим фразеологічним матеріалом є друковані засоби масової інформації, розмовне мовлення й твори сучасної художньої літератури.

Є підстави для уточнення висловлених раніше в науковій літературі міркувань про те, що публіцистика залучає ФО не так активно, як художній стиль, через принцип єдності експресії і стандарту, тобто дії інформаційної функції публіцистики, яка вимагає документалізму, стриманості, офіційності, певної узагальненості, абстрагованості, книжності викладу, що значно обмежує залучення ФО як образно-експресивних засобів мови. Разом з тим проведене дослідження мови сучасного публіцистичного тексту дозволяє зробити висновок про інтенсифікацію використання фразеологізмів у засобах масової інформації, що свідчить про зростання експресивності та індивідуалізації публіцистичного мовлення, а відтак, і про певне розмивання меж між стилями.

Проаналізований матеріал засвідчує значний уплив сучасної публіцистики на художній стиль, зокрема функціонування у мові художньої літератури суспільно-політичної, економічної, спортивної фразеології, клішованих структур рекламного дискурсу тощо. Взаємозв’язок спостерігаємо й на типологічному рівні, а саме: однакова в обох стилях тематизація ФО, які визначаємо як своєрідні фраземи-ідеологеми новітнього періоду, однакові причини експресивності певних груп ФО (суржикових, вульгарних, жаргонних усталених висловів або субстандартної фразеології) у публіцистиці й художній літературі, що зумовлено потребою письменників і журналістів моделювати розмовні ситуації. Тим самим можна говорити про зміну напряму впливу: історично українська публіцистика розвивалася під впливом художнього стилю, а в аналізований період вона, навпаки, впливає на художній стиль. Це дає підстави говорити про публіцистичність новітньої художньої прози, що може бути потрактоване як одна з рис сучасного художнього стилю.

У текстах досліджуваного періоду виявлено також взаємодію стилів на рівні фразеології, іноді зіткнення в одному тексті стилістично протилежних фрагментів, що пояснюється авторським задумом, конкретною художньою метою з огляду на сучасні проблеми життя суспільства, тематичною спрямованістю твору (наприклад, створення художніх образів на основі змішання високого слова з розмовно-просторічними, жаргонними, вульгарними елементами у прозовому тексті; подача важливої, професійної інформації у сучасній публіцистиці з іронічними авторськими коментарями або ж цілком у несерйозному ключі). Широкий діапазон міжстильової взаємодії представлено у такому специфічному жанрі художньої літератури, як детектив, де спостерігаємо взаємодію елементів різних функціональних стилів української мови (мовні засоби, характерні для розмовного стилю, зокрема стилістично знижені, вульгарні фразеологізми; елементи композиційно-структурної організації тексту з украпленнями різноманітних стилістичних прийомів та засобів художнього стилю; логічність та послідовність подачі матеріалу, властиві науковому стилю), а також міжмовну взаємодію (явища українсько-російського й українсько-англійського суржику, характерні іншомовні вкраплення). Поєднання протилежних стильових систем у межах одного тексту дозволяє розглядати особливості мовних процесів на межі розмовної та літературної форм мови й продуктивно простежувати процеси взаємовпливу літературної мови (сучасного мовного узусу) й розмовної стихії.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

Скиба Н.Г. Фразеологізація як параметр індивідуально-авторського стилю (на матеріалі творів Ліни Костенко та Оксани Забужко) // Мова і культура. – Вип.5. – Т.VІ. – Мова і художня творчість.– К.: Вид. дім Дмитра Бураго, 2002. – С. 345-350.

Скиба Н.Г. Особливості взаємодії центру та периферії у сучасній українській фразеології (на матеріалі детективного жанру) // Вісник Черкаського університету. – Серія філологічні науки. – Вип. 46. – Черкаси: Черкаський національний ун-т імені Богдана Хмельницького, 2003. – С. 48-54.

Скиба Н.Г. Авторське освоєння фразеологічних одиниць (на матеріалі перекладів Миколи Лукаша) // Мова і культура. – Вип. 6. – Т. ІV. – Міжкультурна комунікація. Теорія і практика перекладу. – К.: Вид. дім Дмитра Бураго, 2003. – С. 282 – 287.

Скиба Н.Г. Фразеологія художнього тексту Ольги Кобилянської: питання традиції та новаторства // Літературознавчі студії. – Вип. 9. – К.: “Київський університет”, 2004. – С. 279-283.

Скиба Н.Г. Відображення процесів демократизації мови на фразеологічному рівні в сучасній українській публіцистиці // Українське мовознавство. – Вип.27-28. – К.: Вид. дім Дмитра Бураго, 2004. – С. 132-137.

Скиба Н.Г. Фразеологізми-новотвори в українському публіцистичному тексті // Вісник Львівського університету. – Серія філологічна. – Вип. 34. – Ч. ІІ. – Львів: Вид. центр Львівського національного ун-ту імені Івана Франка, 2004. – С. 308-313.

Скиба Н.Г. Інтенсивні та екстенсивні процеси фразеотворення в новітній українській публіцистичній і художній прозі // Мова та історія. – Вип. 81. – К., 2005. – С.12-14.

АНОТАЦІЯ

Скиба Н.Г. Активні фразеотворчі процеси в українській публіцистичній і художній прозі кінця ХХ – початку ХХІ століть. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2005.

У дисертаційному дослідженні здійснено функціонально-стилістичний аналіз фразеологічних одиниць в українській публіцистичній і художній прозі кінця ХХ – початку ХХІ століть. За основу взято визначення явища фразеотворення як вторинної фразеологізації, синхронічної динаміки фразеологічного складу мови. Зміст поняття активні фразеотворчі процеси випливає з самої сутності семантичної структури фразеологічної одиниці – цілісності номінації при компонентній нарізнооформленості, а також функціонально-стилістичного чинника, і трактується як оновлення, перетворення фразеологізмів шляхом модифікації готових фразеологічних моделей через нарощення, скорочення, субституцію у контекстуальних умовах, що свідчить про функціональну гнучкість фразеологізмів. У дисертації запропоновано розмежування активних фразеотворчих процесів, які можна об’єднати у два типи – інтенсивні й екстенсивні. Висвітлено основні мовні та позамовні чинники, що сприяють динамізації якісних і кількісних змін фразеологічного фонду української мови. Виявлено й доведено тісний зв’язок між динамікою суспільного життя та її відбиттям у мові, зокрема у фразеологічній підсистемі, яка найоперативніше реагує на позамовні чинники. Проаналізовано продуктивні джерела поповнення фразеологічного складу сучасної української мови.

Ключові слова: фразеологічна одиниця, фразеологічне значення, фразеотворення, активні фразеотворчі процеси, структурно-семантичні трансформації фразеологізмів, неофразеологізм, субстандартна фразеологія.

АННОТАЦИЯ

Скиба Н.Г. Активные фразеообразовательные процессы в украинской публицистической и художественной прозе конца ХХ – начала ХХІ веков. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 – украинский язык. – Киевский национальный университ имени Тараса Шевченко. – Киев, 2005.

В диссертации осуществлён функционально-стилистический анализ фразеологических единиц в украинской публицистической и художественной прозе конца ХХ – начала ХХI столетий. В работе определено содержание понятия активные фразеообразовательные процессы, которое базируется на сущности семантической структуры фразеологических единиц – целостности номинации при раздельном компонентном оформлении, а также