Національний університет фізичного виховання і спорту України

СОКОЛОВА НАТАЛЯ ІВАНІВНА

УДК: 796:616-08-039.76-036.12

ПРЕВЕНТИВНА ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ
ЯК СТРАТЕГІЯ ПРОФІЛАКТИКИ
ХРОНІЧНИХ СОМАТИЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

24.00.03 — Фізична реабілітація

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук
із фізичного виховання та спорту

Київ—2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київській медичній академії післядипломної освіти імені П.Л.Шупика, Міністерство охорони здоров'я України

Науковий консультант

доктор медичних наук, професор АПАНАСЕНКО Ген-надій Леонідович,

Київська медична академія після-дипломної освіти імені П.Л. Шупика,

завідувач кафедри спортивної медицини і санології

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, доцент Башкін Ігор Миколайович,

Національний університет фізичного виховання і спорту України,

завідувач кафедри фізичної реабілітації;

доктор біологічних наук, професор Маліков Микола Васильович,

Запорізький національний університет, завідувач кафедри фізичної реабілітації;

доктор медичних наук, професор Соколовський Валентин Степанович,

Одеський державний медичний університет,

завідувач кафедри фізичного виховання і спортивної медицини

Провідна організація Дніпропетровський державний інститут фізичної культу-ри і спорту, кафедра фізіології, спортивної медицини і фізичної реабілітації; Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту, м. Дніпропетровськ

Захист відбудеться “2” березня 2006 р. о 14 год. 30 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .829.01 Національного університету фізичного виховання і спорту України (03680, м. Київ-150, вул. Фізкультури, 1).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного університету фізичного виховання і спорту України (03680, м. Київ-150, вул. Фізкультури, 1).

Автореферат розіслано “24” грудня 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради В.І. Воронова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Головний парадокс сучасної медицини полягає в тому, що вона, ставлячи за мету забезпечення здоров’я людини, займається переважно хворобою. Та до якої б міри досконалості не доводилися діагностичні та лікувальні прийоми, зупинити ріст хронічних соматичних неінфекційних захворювань неможливо. Потрібна нова стратегія охорони здоров’я, що здатна забезпечити попередження самої можливості розвитку хронічного неінфекційного захворювання. Подібна стратегія була обґрунтована М. Террисом й отримала назву “друга протиепідемічна революція”, на відміну від першої, що робила акцент на профілактиці інфекційних і паразитарних захворювань. Основним методичним прийомом “другої протиепідемічної революції” є скринінг (різні види опитувань) з виявленням груп ризику серед практично здорового населення та проведенням відповідних заходів, спрямованих на протидію факторам ризику розвитку захворювань (Г.Л. Апанасенко, 1992).

У той самий час, здійснення скринінгу з наступним виявленням ендогенних факторів ризику захворювання досить трудомістке і вимагає спеціального навчання медперсоналу та дорогого обладнання. Крім того, поява ендогенних факторів ризику знаменує уже розвинуте порушення гомеостазу (гіперглікемія, гіперліпідемія та ін.) або початкові форми патологічного процесу, котрі ще не набули виду конкретної нозологічної форми (І.П.Березін, 1996; О.С.Васильєва, Ф.Р.Філатова, 2001).

У 1984 р. група експертів ВООЗ висунула ідею про необхідність переходу від заходів, спрямованих на групу ризику, до зміцнення здоров’я всього населення, з якого б рівня воно не починалося. Безперечно, головною умовою реалізації даного положення є необхідність оцінки власне здоров’я за прямими показниками (В.В.Белоусов, 1989; О.Х.Гаркаві, Є.Б.Квакіна, 1990; Г.Л.Апанасенко, 1993; І.О.Гундарев, В.О.Полесский, 1993: Л.О.Грідін, 2001). Лише контролюючи рівень здоров’я практично здорових і втручаючись до моменту формування початкових форм захворювання, можна сподіватись на створення ефективної системи первинної профілактики захворювань (О.Д.Богатирьов, О.О.Чайкін, 1988; Н.І.Брехман, 1990; Р.М.Баєвський, 2003; К.Д. Бабов, 2004).

З появою категорії “безпечного рівня” здоров’я було сформовано поняття “превентивна фізична реабілітація” (Г.Л. Апанасенко, 1992, 1997), під якою необхідно розуміти повернення індивіда у “безпечну зону” здоров’я. Академік АМН України Є.М. Лук’янова (2005) зазначає, що саме на етапі функціональних змін реабілітаційні заходи мають найвищу ефективність. На цьому етапі необхідно ставити питання про “превентивну” реабілітацію, поновлюючу порушені функції в преморбідному стані. Превентивна фізична реабілітація — наукова основа первинної профілактики захворювань. У той самий час, ефективне оздоровлення людини можливе лише за умови адекватної організації фізичних навантажень (Ш.А. Абдуллаєв, В.С. Автандилян, Є.Г. Булич, 1987).

Наявність кількісних критеріїв “безпечного рівня” і формалізованих (стандартних) умов діагностики та реабілітації є основою для створення індивідуальної програми фізичного оздоровлення індивіда (Р.М. Баєвський, 1987, 2000, 2003 рр.). Це дозволить кількісно та якісно оцінити стан здоров’я кожної людини, допомогти їй виробити реальну тактику підвищення його рівня (S. Storro, I.S. Svebok, 2004). Накопичення та узагальнення такої інформації дає можливість оцінити стан і скласти прогноз здоров’я груп населення, попередити дострокову професійну дискваліфікацію, передчасне старіння та скорочення тривалості життя (І.П.Березін, 1996; П.П.Горбенко, 1996; О.П. Балаш, В.В. Клапчук, Л.П. Іванов, 2002). За останні роки з’явився ряд робіт, присвячених розробці програми фізичної реабілітації при різних неінфекційних захворюваннях, таких як інволюційна ендокринопатія, ессекційна гіпертензія, ІХС, хронічні неспецифічні захворювання легень, холангіти, холецистити та ін. Проте вони стосуються локального використання системи методів (у тому числі і фізичних вправ) при захворюваннях, що вже виникли, тобто при вторинній профілактиці (Е.Ф.Андрєєв, В.М.Ундріцов,2002; О.П.Балаш, В.В.Клапчук, Л.П.Іванов, 2002; Р.О.Березовська, Г.С.Никіфорова. 2003; М.Г.Луташкіна, 2004; Ф.Дімео, 2005 і ін.).

Актуальність теми, якій присвячено дисертаційне дослідження, полягає в пошуку шляхів підвищення ефективності профілактики хронічних неінфекційних захворювань, у зв'язку з тим, що проблема створення системи реалізації концепції превентивної фізичної реабілітації хронічних неінфекційних захворювань фактично не розроблена, тому є актуальною. В даний час відсутнє обґрунтування можливості практичного використовування шкали соматичного здоров'я в системі медичних профілактичних оглядів населення, у тому числі робочих промислових підприємств. Недостатньо обґрунтований зв'язок рівня фізичного здоров'я з функціональними резервами організму, фізичною працездатністю, вираженістю розвитку захворювань, імунного статусу. Не визначена можливість використування оцінки рівня фізичного здоров'я для характеристики оздоровчого ефекту, який розвивається і застосування її, як показника етапного контролю при проведенні превентивної фізичної реабілітації. Відсутні спроби організаційно об'єднати на регіональному рівні різні відомства, відповідальні за здоров'я населення: управління охорони здоров'я і фізичної культури і спорту.

Аналіз стану проблеми і прогноз розвитку ситуації призводять до очевидного висновку про настійну необхідність ухвалення і реалізації цілого комплексу соціальних, медичних, профілактичних і організаційних заходів, протидіючих подальшій деградації здоров'я населення (“Доктрина розвитку фізичної культури і спорту України”, 2004). Виконання цих заходів будується на реалізації концепції підвищення рівня здоров'я населення, в основі, якої превентивна фізична реабілітація і сумісні дії управлінь охорони здоров'я і фізичної культури. Дані положення обумовлюють актуальність теми дисертаційного дослідження, пов'язаної з необхідністю рішення проблеми, що представляє суттєве теоретичне і практичне значення щодо охорони здоров'я практично здорових людей на рівні регіону.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційної роботи погоджена з планом НДР КМАПО на 1987-2001 рр. та планом НДР КМАПО на 2002-2006 рр. за темою 76.301ОЗЦ001025 “Якість життя та індивідуальне здоров’я” (керівники Г.Л. Апанасенко, Н.І. Соколова).

Метою роботи є обґрунтування, розробка, оргнізація і реалізація концепції поетапної системи превентивної фізичної реабілітації, в цілях профілактики хронічних неінфекційних захворювань різних груп населення на регіональному рівні.

Завдання:

1. Вивчити проблему реабілітації та профілактики неінфекційних захворювань за даними літературних джерел і документальних матеріалів.

2. Оцінити стан і рівень здоров’я різних верств населення Донецької області у зв’язку з особливостями професійної діяльності та визначити інформативність методики кількісної характеристики рівня здоров’я індивіда залежно від характеру та маніфестації патологічного процесу.

3. Розробити методологію організації та зміст заходів превентивної фізичної реабілітації на основі існуючої структури охорони здоров’я та фізичної культури (заклади, етапи, перелік етапів, технологія процесу) на регіональному рівні.

4. Обґрунтувати зміст превентивної фізичної реабілітації залежно від специфіки професійної діяльності (на прикладі осіб гірничорятувальної служби).

5. Оцінити ефективність проведення превентивної фізичної реабілітації на прикладі групи осіб, які працюють у різних виробничих об’єднаннях, а також у воєнізованій гірничорятувальній службі.

Об’єкт дослідження — поетапна система превентивної фізичної реабілітації різних груп населення у профілактиці хронічних неінфекційних захворювань на регіональному рівні (в умовах існуючої структури охорони здоров’я, фізичної культури і спорту).

Предмет дослідження — ефективність впливу заходів превентивної фізичної реабілітації на здоров’я населення Донецького регіону.

Методологія дослідження. Рішення поставлених задач припускає розробку концепції – системи науково-теоретичних положень, що пояснюють суть організації заходів щодо охорони і зміцнення здоров'я населення на регіональному рівні, його компонентів, зв'язків і відносин, розкривають поетапну систему превентивної фізичної реабілітації, що включає в себе діагностику рівня фізичного здоров'я й обґрунтування рекомендації з його збереження і зміцнення. Теоретична інтерпретація первинного обробленого матеріалу включала сукупність логічних методів, підходів і операцій, а саме: аналіз, синтез, узагальнення, пояснення та ін. (Л.П. Матвєєв, 1983, 1991, 1992 та ін.).

Інтегративним пізнанням складноорганізованого явища, яким є превентивна фізична реабілітація, був обраний системний підхід, методологічною базою якого є категорія “цілого”. Суть його (Д.К. Карабекян, М.Б. Осинянц, 1990; Т.Ю. Круцевич, 2000) виявляється в положенні, що “ціле — більше суми частин, які до нього входять”. Це дає можливість розглядати превентивну фізичну реабілітацію як цілісну систему, що володіє тими якостями, котрі відсутні в окремих її елементах. З точки зору “системи” розглядались також системні комплекси, що є об’єднанням різних і в той же час органічно пов’язаних об’єктів, таких як: “організм — професія”, “організм — середовище”, “функціональний стан — рівень фізичного здоров’я”, “превентивна фізична реабілітація — рівень фізичного здоров’я”. У комплексі дослідницьких підходів були використані методи моделювання та прогнозування. Об’єктами моделювання виступили параметри функціонального стану та рівня фізичного здоров’я 10445 працівників різних професійно-виробничих груп, досягнуті під впливом засобів превентивної фізичної реабілітації, співвідношення між ними та їх структура. Із них 50 осіб віком 25—35 років із воєнізованої гірничорятувальної служби, які пройшли три серії досліджень під час роботи в екстремальних лабораторних умовах, і 50 спортсменів, які займаються вільною боротьбою (контрольна група) віком 25—35 років: майстрів спорту — 15 (30,0%), кандидатів у майстри спорту — 20 (40,0%) та першорозрядників — 15 (30,0%) чоловік. Теоретичне прогнозування використовувалося для визначення вірогідності зміни явищ, що вивчаються, особливо, параметрів рівня фізичного здоров’я під дією програмованих засобів у більш або менш віддаленій перспективі. Використовувалися варіанти дослідницького і нормативного прогнозування.

Методи отримання первинної інформації включали:

1. Вивчення літературних джерел і документальних матеріалів

2. Опитування (бесіди, анкетування).

3. Методи збору загального і спортивного анамнезу.

4. Соматометричні, стоматоскопічні, функціональні методи дослідження.

5. Методи визначення рівня фізичного здоров'я, фізичної працездатності.

6. Визначення рухових тестів.

7. Лікарсько-педагогічні і лабораторні спостереження.

8. Лабораторні дослідження.

9. Методи математичної статистики.

Наукова новизна отриманих даних полягає в тому, що вперше:

— розроблені методологія та система нової стратегії профілактики хроніч-них інфекційних захворювань, в основі яких лежить процес керування функціональними резервами індивіда, що полягає в розподілі обстеженого контингенту за кількісним ресурсом здоров’я, моніторування стану здоров’я і гнучкої кореляції оздоровчих програм превентивної фізичної реабілітації;

— обґрунтовано і запроваджено в практичну діяльність на регіональному рівні новий напрямок “превентивна фізична реабілітація”;

— розроблено організаційну структуру, що складається з елементів існуючих відомостей, які мають відношення до вирішення завдань оздоровлення населення, етапи роботи і зміст заходів із превентивної фізичної реабілітації на регіональному рівні;

— подано кількісну характеристику рівня фізичного здоров’я за умов масового скринінгу населення Донецького регіону з урахуванням особливостей професійної діяльності;

— визначено прогностичну значущість експрес-оцінки рівня фізичного здоров’я у розвитку хронічних неінфекційних захворювань, формування яких відбувається на фоні зниження резервів фізичного здоров’я;

— виявлено закономірності процесів термінової адаптації до максимальних фізичних, стресових і температурних навантажень осіб гірничорятувальної служби за показниками клітинного і гуморального імунітету (реакцій фагоцитозу, імуноприлипання, лейколізису, показників імуноглобулінів А, М, G), що відображають стабільний комплекс показників неспецифічного імунного захисту і свідчать про ознаки вираженого фізичного стомлення і термінового імунодепресивного впливу неадекватних навантажень;

— виявлено закономірності кумулятивної адаптаційної реакції організму гірничорятувальників, пов’язаної зі специфічними фізичними, стресовими і тепловими навантаженнями, які проявлялися в наростанні показників гальмування фагоцитозу міокардіальним антигеном і міокардіальної реакції бляшкоутворюючих клітин, що може служити додатковим критерієм оцінки неадекватності навантажень;

— виявлено закономірності довготривалої адаптації до фізичних навантажень різної інтенсивності, що пов’язані з процесами мобілізації та утилізації основних енергетичних субстратів і систем їх регуляції у визначенні поточної і потенціальної працездатності осіб гірничорятувальної служби, які проявилися у специфічних змінах клінічних і біохімічних показників (сечовини, залишкового азоту, глюкози, тестів резистентності емалі зубів, вітального забарвлення глікогену ясен), що є відображенням структурних і функціональних перебудов у процесі адаптації;

— удосконалено систему медичного забезпечення осіб, які працюють в екстремальних ситуаціях (гірничорятувальники), котра доповнена даними про прогнозування працездатності, превентивної фізичної реабілітації та професійної орієнтації даної категорії осіб.

Практична значущість отриманих результатів

1. Обґрунтована, розроблена і реалізована концепція поетапної системи превентивної фізичної реабілітації в цілях профілактики хронічних неінфекційних захворювань, яка включає технологію і організацію діагностичних і оздоровчих заходів.

2. Обґрунтовано і запроваджено технологічний цикл “Програма оздоровлення дорослого населення Донецького регіону”, що містить формування мотивації до оздоровлення, діагностику рівня здоров’я, формування індивідуальних оздоровчих програм превентивної фізичної реабілітації, оцінку їх адекватності й ефективності.

3. Розроблено прогностичні критерії стосовно розвитку хронічних форм неінфекційних захворювань.

4. Показано ефективність впровадження заходів щодо охорони здоров’я практично здорових людей на рівні регіону, що підтверджується актами впровадження АТ “Дружківського машинобудівного заводу” ДКП “Дондержпастранс”, ДКП “Донелектроавтотранс”, ЧП “Едванс”, Дмитрівської 10-ВГРЗ, ВАТ “Донецький завод хімічних реактивів” та ін.

Особистий вклад автора полягає в постановці проблеми, визначенні й обґрунтуванні загальної методології дослідження, аналізі, узагальненні, а також у безпосередньому виконанні дослідницької роботи. У дослідженні окремих наукових напрямків брали участь співробітники центру спортивної медицини, результати яких викладені у спільних наукових публікаціях, де здобувачу належать пріоритети в організації досліджень, аналізі й обговоренні фактичного матеріалу. В результаті аналізу й теоретичного узагальнення автором визначено закономірності, що визначають рівень фізичного здоров’я населення регіону, та вплив превентивної фізичної реабілітації на функціональний стан та захворюваність працівників.

Автором особисто обстежено 10445 жителів Донецького регіону різної статі, віку і професійної спрямованості, які працюють на 90 підприємствах. Із них 50 осіб віком 25—35 років із воєнізованої гірничорятувальної служби, які пройшли три серії досліджень під час роботи в лабораторних умовах.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертаційної роботи представлені на ІІІ Всесоюзному з’їзді спеціалістів із лікувальної фізкультури і спортивної медицини “Рухова активність у зміцненні здоров’я, профілактиці і лікуванні захворювань дорослих і дітей (Ростов-на-Дону, 1987), на ІІ Республіканському з’їзді з лікувальної фізкультури і спортивної медицини “Лікарсько-фізкультурна служба і загальна диспансеризація населення” (Вінниця, 1987), на науковій конференції “Здоров’я людини: технологія формування будівника здоров’я в системах освіти й охорони здоров’я України” (Дніпропетровськ, 1995), на ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми фізичного виховання в вузах” (Донецьк, 1998), на І Всеукраїнському з’їзді фахівців зі спортивної медицини та ЛФК “Перспективи розвитку спортивної медицини і лікувальної фізкультури ХХІ століття” (Одеса, 2002), на ІХ та Х Міжнародних науково-практичних конференціях “Сучасні досягнення спортивної медицини, лікувальної фізкультури і валеології” (Одеса, 2003, 2004,2005), на Міжнародних науково-практичних конференціях “Молода спортивна наука Донбасу” (Донецьк, 2002, 2003, 2004,2005) тощо.

Публікації. За темою дисертації автором написано 41 наукову роботу особисто й у співавторстві. Та опубліковано, в рекомендованих ВАКом виданнях, 20 наукових робіт особисто; один навчальний посібник у співавторстві; 10 монографій та одна монографія - згідно з вимогами ВАК, п'ять методичних рекомендацій: “Методичні рекомендації з впровадження фізкультурно-оздоровчих закладів на базі ФОК та інших спортивних споруд” (Донецьк, 1987); “Комплекс методів і засобів оперативного відновлення працездатності гірничорятувальників після виконання робіт в екстремальних умовах” (Донецьк, 1989); “Посібник з корекції, відновлення функціонального стану і підвищення працездатності гірничорятувальників” (Донецьк, 1991); “Дозоване фізичне навантаження в умовах редукованої дієти при аліментарному ожирінні І—ІІ ступеня” (Донецьк, 2005); “Превентивна фізична реабілітація як стратегія первинної профілактики захворювань” (Донецьк, 2005).

Об’єм і структура дисертації. Дисертаційна робота викладена на 405 сторінках основного комп'ютерного тексту і складається із вступу, огляду літератури, восьми розділів особистих досліджень, висновків, практичних рекомендацій, списку використаної літератури (547 джерел, із них 80 — зарубіжних авторів) та додатків. Дисертація ілюстрована 104 таблицями та 14 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Вступ. Обґрунтована актуальність теми, визначена мета, задачі, об'єкт та предмет досліджень, розкрита наукова новизна і практичне значення роботи, особистий внесок дисертанта, наведені дані про апробацію роботи і впровадження її в практику.

Перший розділ “Охорона здоров’я практично здорового контингенту як медична і соціальна проблема (аналітичний огляд літератури)”. Показано, що на сьогодні стан здоров’я населення традиційно характеризується системою статистичних показників, що визначають особливості репродукування населення (медико-демографічні характеристики), запас фізичної сили або дієздатність (показники фізичного розвитку), особливості адаптації до умов оточуючого середовища (показники захворюваності). Але поняття “здоров’я” означає дещо більше, ніж просто відсутність хвороби (ВООЗ, 1986; І. Брехман, 1987, 1990). Більшість існуючих підходів до оцінки здоров’я характеризуються відсутністю конкретних критеріїв, досліджуючи які можна було б отримати прямі показники, придатні для практичної діяльності (В.П.Гоч, С.В.Бєлов, 2001; Д.М.Давиденко, 2002; Н.І.Іванова, Н.О.Балан, В.Є.Кривошея, 2003 та ін.). Поява концепції “кількості здоров’я” (М.М. Амосов, 1984; Г.Л. Апанасенко, 1987, 1992) дозволяє створити шкалу оцінки його резервів, придатну для застосування під час масових обстежень.

Г.Л. Апанасенком (1987) обґрунтовано методологію та методику кількісної оцінки фізичного здоров’я, в основу яких покладено існуючу залежність між рівнем розвитку максимальних аеробних можливостей, з одного боку, та об’ємом фізіологічних резервів і ступенем прояву синдрому економізації функцій у спокої та при дозованих фізичних навантаженнях, з іншого. Пропонована методика проста, доступна для освоєння середнім медичним персоналом, інструкторами лікувальної гімнастики та фізичної культури. Нині вказана методика моніторингу фізичного здоров’я запроваджена в АТ “Газпром” Росії, на підприємствах міністерства енергетики Росії, та в багатьох навчальних закладах України й Росії.

Масове застосування оцінки соматичного здоров’я дозволило сформулювати поняття “безпечний рівень” соматичного здоров’я індивіда, який охарактеризовано кількісно. Врахування наявності категорії “безпечного рівня” соматичного здоров’я дозволяє наповнити цілком конкретним змістом поняття “превентивна фізична реабілітація”, під яким розуміється повернення індивіда в “безпечну зону” здоров’я.

У той же час, спеціалізованої структури, здатної реалізувати систему превентивної фізичної реабілітації, не існує. Вона може бути сформована лише на стику відомств фізичної культури й охорони здоров’я.

Таким чином, головний шлях корекції несприятливих тенденцій у стані здоров’я населення — зміна стратегії охорони здоров’я (у широкому розумінні даного терміну) з проведенням активних оздоровчих заходів на етапі зниження “запасів” здоров’я (І.І. Брехман, 1990). Кінцева мета заходів із первинної профілактики захворювань — збереження і підвищення резервів здоров’я, що є у кожної людини і скорочення до мінімуму втрат від захворюваності (Л.Г. Матрос, 1989). Провідна роль у системі цих заходів належить фізичній культурі.

Другий розділ “Методи й організація дослідження”. Наводиться опис методів первинного збору інформації, виходячи з характеристики поняття “рівень фізичного здоров'я”, яке характеризує стан здоров'я, статуру, конституцію функціональний стан організму, рівень фізичної працездатності і підготовленості.

Для вирішення поставлених завдань використовувалися методи анкетування, рухові тести, медико-біологічні, лікарсько-педагогічні та лабораторні спостереження, методи математичної статистики. Дослідження проводилося в декілька етапів згідно зведеного плану НДР КМАПО на 1987-2001 рр. та плану НДР КМАПО на 2002-2006 рр.

І етап. 1987—1989 рр. — був присвячений анкетуванню й опитуванню, складанню, обговоренню, опробуванню та розмноженню карти соціально-гігієнічного і медичного вивчення здоров’я робітників різних виробничо-професійних груп. Таким чином, була вивчена динаміка соціально-гігієнічного стану і здоров’я робітників.

ІІ етап. 1990—1991 рр. — вивчення літературних джерел і документальних матеріалів за темою дисертації. Таким чином, аналіз літературних джерел і документальних матеріалів послужив передумовою для подальшого вивчення діагностичної ефективності інтегративних методів кількісної оцінки індивідуального здоров’я населення регіону, з урахуванням наявності категорії “безпечного” рівня та необхідності прийняття до реалізації цілого комплексу заходів для поліпшення здоров’я населення.

ІІІ етап. 1992—1993 рр. — проведення організаційно-методичної роботи. Для забезпечення повного залучення робітників для обстеження. Була проведена цілеспрямована кампанія для роз’яснення цілей і завдань дослідження. Аналіз проведеної роботи дав підставу для проведення комплексного методичного обстеження випробовуваних з визначенням рівня фізичного здоров’я, проведенням оздоровчих заходів.

IV етап. 1994—1998 рр. — визначення рівня фізичного здоров’я. Складання комплексів превентивної фізичної реабілітації. Протягом чотирьох років проводились медичні дослідження з визначення рівня фізичного розвитку, фізичного здоров’я, функціонального стану, захворюваності у 10445 осіб віком 18—60 років різної професійної спрямованості. Визначалися рухові якості, складалися програми превентивної фізичної реабілітації залежно від віку, статі та рівня фізичного здоров’я. Проводились лікарсько-педагогічні спостереження. Враховувалася ефективність превентивної фізичної реабілітації, що складалася з кількох показників: а) підвищення рівня фізичного здоров’я, що характеризується як комплексними показниками, так і результатами окремих тестів; б) поліпшення соматичного здоров’я та зниження захворюваності; в) підвищення мотивації до занять фізичною культурою, вибір певного виду спорту (або фізичних вправ), систематичне відвідування організованих занять або самостійні заняття.

V етап. 1999—200 рр. — вивчення документального матеріалу, де збиралися відомості про захворюваність за даними першого звертання працівників за медичною допомогою. Аналіз цього матеріалу дав основу для впровадження превентивної фізичної реабілітації з метою підвищення рівня здоров’я населення.

VІ етап. 2001—2002 рр. — проведення лабораторного спостереження з визначення функціонального стану, рівня фізичного здоров’я, фізичної працездатності та імунологічного статусу осіб воєнізованої гірничорятувальної служби. Був присвячений дослідженню впливу великих фізичних і теплових навантажень на функціональний стан фізичної працездатності, імунологічний статус, а також рівень фізичного здоров’я та розробці методів превентивної фізичної реабілітації в різних режимах роботи гірничорятувальників.

VІІ етап. 2003 р. — складання, проведення та врахування економічної ефективності превентивної фізичної реабілітації як стратегії профілактики хронічних соматичних захворювань. Сьомий етап досліджень проводився протягом 12 місяців, в них брали участь 1020 чоловік віком 18—60 років. Вивчення показників функціонального стану, рівня фізичного здоров’я, захворюваності випробовуваних до і після превентивної фізичної реабілітації. Методика організації превентивної фізичної реабілітації перевірена в перетворювальному спостережені на підприємствах регіону.

VIII етап. 2004 р. — статистична обробка накопичувальної інформації, побудова багатофакторних моделей впливу соціально-гігієнічних чинників виробничого і побутового середовища на захворюваність, рівень фізичного здоров’я, отримання набору розробно-аналітичних таблиць.

Організація і проведення поетапних досліджень, застосування викладених методів і наукових підходів, дозволили сформулювати концепцію “Комплексної системно-цільової програми збереження та зміцнення здоров’я населення” регіону на основі заходів превентивної фізичної реабілітації.

Третій розділ “Загальна характеристика досліджуваного контингенту”. Збереження і відтворення трудових ресурсів набуває особливого значення на сучасному етапі розвитку суспільства (О.М.Алексєєв, 1987, 1988; В.Б.Константинов, Н.Ф.Копейкін, 2001). Сучасне виробництво ставить підвищені вимоги до ресурсів людини, до її фізичного здоров'я (В.Ф.Москаленко, 2002). Донецька область є найбільш забрудненим регіоном, на який обрушується найбільший в країні потік шкідливих викидів. В області сконцентровані 2000 промислових підприємств, 800 з них - крупних. З метою вивчення стану здоров'я робітників підприємств Донецького регіону було обстежено 10445 чоловік різних професійно-виробничих груп віком 18-60 років. Із них переважали особи 31—40 років і старші 50 років — 27,66% і 25,78% відповідно. Було обстежено: чоловіків – 3478 (33,30%), жінок – 6967 (66,70%) осіб. Найбільша кількість з них мали професійний стаж до чотирьох років — 46,45%, найменша кількість — десять і більше років — 17,92%. Мали вищу освіту 22,68%, середню спеціальну — 31,92%, середню — 17,43% і незакінчену середню — 28,14%. Піддаються постійним стресам 30,61%,

Середні показники маси тіла 73,450,13 кг у чоловіків, у жінок — 61,78 0,09 кг, що відповідає віковим показникам. Надмірну масу тіла мали 37,50%, дефіцит маси тіла — 2,62% трудящих. Індекс маси тіла у чоловіків 25,30 0,02 кг/м2, у жінок — 23,80 0,02 кг/м2. Середні показники маси тіла в осіб, що займаються розумовою працею, достовірно перевищують середні показники всіх обстежуваних. У них був і найбільший масо-ростовий показник (у чоловіків — 25,50 0,82 кг/м2, у жінок — 24,10 0,04 кг/м2) (р0,05). Найбільші показники “силового” індексу й силової витривалості були у чоловіків та жінок фізичної праці. Показники стану м'язової координації (“СТЕК”), життєвої ємкості легень, “життєвий” індекс найменшими були в осіб фізичної праці, найбільшими — у працівників сфери з нервово-емоційним навантаженням (р < 0,05). Показники ЧСС в осіб різної професійної спрямованості досить стабільні, хоча з віком спостерігається їх поступове підвищення.

Із усіх обстежених підвищений артеріальний систолічний тиск мали 22,32% і діастолічний — 19,00%. Найбільша кількість осіб, які мали показники підвищеного систолічного й діастолічного тиску, була виявлена в професіях нервово-емоційної сфери, найменша — серед працівників фізичної праці. Показники, що характеризують критерії резерву й економізації функцій серцево-судинної системи, у всіх обстежуваних знаходилась на низькому рівні (р < 0,05). Дослідження рівня фізичного здоров’я 10445 трудящих різної професійної спрямованості показали, що рівень здоров’я вище середнього і високий був тільки у 4,11%, середній рівень фізичного здоров’я мали 11,86%, на межі хвороби були 84,06% чоловік (табл. ).

В існуючій системі практичної медицини мається ряд проблем по забезпеченню осіб гірничорятувальної служби. Головна проблема полягає, з одного боку, у підтримці високого рівня працездатності людини в процесі трудової діяльності, а з іншого боку – у його захисті від можливих професійних шкідливих умов і захворювань, що виникають унаслідок фізичної перенапруги, екстремальних, соціальних, економічних, технологічних впливів на організм людей, що працюють в основних промислових об'єднаннях Донецької області.

Таблиця 1

Підсумки експрес-оцінки рівня фізичного здоров’я

(у дужках % від загальної кількості обстежуваних)

Виробничо-професійні групи | Рівень фізичного здоров’я

І рівень | ІІ рівень | ІІІ рівень | IV рівень | V рівень

низький | нижче

середнього | середній | вище

се-ред-нього | високий

n | % | n | % | n | % | n | % | n | %

Переважно

фізична праця,
n = 6691

(64,06%) | 3959 | 59,17
(37,90) | 16,39 | 24,50

(15,69) | 803 | 12,00
(7,69) | 261 | 3,9
(2,50) | 29 | 0,43
(0,27)

Переважно розумова праця,
n = 1589

(15,21%) | 938 | 59,03
(8,98) | 429 | 27,00
(4,11) | 167 | 10,51
(1,60) | 47 | 2,96
(0,45) | 8 | 0,50
(0,08)

Праця переважно в нервово-емоційній сфері;

n = 2165
(20,73%) | 1195 | 55,20
(11,44) | 617 | 28,50
(5,91) | 269 | 12,42
(2,57) | 76 | 3,51
(0,73) | 8 | 0,37
(0,08)

Усього
n = 10445 | 6092 | 58,32 | 2685 | 25,70 | 1239 | 11,86 | 384 | 3,68 | 45 | 0,43

Під час аналізу віково-статевих і масо-ростових показників осіб гірничорятувальної служби та контролю було виявлено, що середні показники маси і довжини тіла відповідають фізіологічній нормі населення регіону (р < 0,05), індекс “маси тіла” (р < 0,05), показники динамометрії, частоти серцевих скорочень у гірничорятувальників були вищі (р < 0,05).

Показники силової витривалості, “СТЕК” (р < 0,05), “силовий” індекс (р<0,05), “життєвий” індекс (р < 0,05), ЖЄЛ (р < 0,05), реакція серцево-судинної системи на стандартне фізичне навантаження, фізична працездатність, показники тесту резистентності емалі зубів, тесту вітального забарвлення ясен, рівень фізичного здоров’я у гірничорятувальників були нижчі, ніж у контрольній групі (р < 0,05). Артеріальний тиск, показники загального аналізу крові та біохімічних досліджень в усіх були в межах фізіологічної норми (р < 0,05).

Таким чином, дослідження 10445 осіб, які працюють у провідному промисловому регіоні України, показали переважно низький рівень фізичного стану працівників. Він характеризувався розповсюдженістю випадків надлишкової маси тіла (37,50%), відхиленням від норми систолічного артеріального тиску у 22,32% випадків і 19,00% - діастолічного артеріального тиску, загальним низьким рівнем резерву та економізації серцево-судинної системи. При цьому в осіб, зайнятих у сфері фізичної праці, відмічалися, ознаки хронічного фізичного стомлення (за даними “СТЕК”, ЖЄЛ, тестів резистентності емалі зубів та вітального забарвлення глікогену ясен). Рівень фізичного здоров’я у жителів регіону переважно низький — 58,36%, нижче середнього — 25,70% й лише 4,11% мали рівень фізичного здоров’я вище середнього і високий. При цьому характер праці не відбивався на структуризації рівня здоров’я.

Четвертий розділ “Захворюваність дорослого населення Донецького регіону залежно від галузі народного господарства”. У регіоні, незважаючи на збережену тенденцію в структурі і відносну стабілізацію загального рівня первинної захворюваності, спостерігається зростання окремих нозологічних груп і нозологічних форм, що свідчить про дезадаптацію функцій організму. Із загальної кількості обстежених (10445 осіб) протягом року з приводу захворюваності звернулися 6123 (58,62%) чоловіки (табл. 2).

Таблиця 2

Залежність захворюваності працівників обстежуваних
підприємств від виробничо-професійної групи (у дужках % усередині виробничих груп)

Характер праці | Захворюваність

n | з них % захворівших

Переважно фізична праця,

n = 6691 (64,06%) | 4269 | 63,80

Переважно розумова праця,
n = 1589 (15,21%) | 789 | 49,65

Праця переважно в нервово-емоційній сфері,
n = 2165 (20,73%) | 1065 | 49,19

Усього n = 10445 | 6123 | 58,62

Найбільший відсоток захворюваності за звертаннями, показник випадків, днів непрацездатності і середня тривалість випадку була в осіб фізичної праці: захворюваність — 4269 осіб, 63,80% від складу групи і днів непрацездатності — 1157,04 дня, середня тривалість випадків непрацездатності — 18,14 дня. Найменший відсоток захворюваності у людей розумової праці — 789 (49,65%) осіб, а з числа працюючих у нервово-емоційній сфері звернулися з приводу захворюваності 1065 (49,19%) осіб (р < 0,05). Днів непрацездатності та середня тривалість випадків найменша у працівників нервово-емоційної сфери - 696,0 днів — 14, 15 днів, відповідно (табл. 3).

Таким чином, найбільша кількість звертань за медичною допомогою була переважно в групі трудящих фізичної праці (кожен другий). В осіб з іншою характеристикою трудового процесу звертання у зв’язку з захворюваністю дещо нижчі, що не розходиться з загальноприйнятими уявленнями.

В результаті обстеження всіх робітників старше 35 років на зміст у крові ліпопротеїнов високої щільності, коефіцієнту атерогенності (КХС), індивідуального ризику розвитку ІХС було виявлено, що коефіцієнт атерогенності (КХС) найбільшим був в осіб фізичної праці — 4,70,36, найменшим - в осіб розумової праці — 4,10,4 (р < 0,05). Вираженість індивідуального розвитку ризику ІХС найбільша в осіб фізичної праці — 49,77%, найменша — в осіб розумової праці — 11,27 (р < 0,05).

Таблиця 3

Основні показники захворюваності з тимчасовою втратою працездатності

працівників виробничо-професійних груп

Показники | Виробничо-професійні групи

Переважно фізична праця | Переважно розумова праця | Праця переважно нервово-емоційним напруженням

Показники випадків тимчасової непрацездатності (кількість випадків) | 63,80 | 49,65 | 49,19

Показники днів непрацездатності (за лікарняними)

(кількість днів) | 1157,04 | 780,48 | 696,0

Середня тривалість випадків тимчасової непрацездатності (кількість днів) | 18,14 | 15,71 | 14,15

Найбільш високий показник захворюваності з усіх обстежених працівників виробничо-професійних груп отримано у класі хвороб системи кровообігу — 3393 (32,48%) чоловік. Друге місце в структурі захворюваності займали хвороби органів дихання — 1686 (16,14%) чоловік. Третє рангове місце займали хвороби опорно-рухового апарату — 322 (3,08%) чоловік (р < 0,05). Всередині виробничих груп захворюваність системи кровообігу найбільшою була у працівників нервово-емоційної сфери — 29,88%, найменшою - в осіб розумової праці — 23,79% (р < 0,05), опорно-рухового апарату найчастіше зустрічались в осіб фізичної праці — 22,23%, рідше у працівників нервово-емоційної сфери — 4,76% (р < 0,05), органів дихання — 4,97% - найчастіше в осіб розумової праці, рідше - в осіб фізичної праці — 3,02% (р < 0,05).

Відмічається дуже чіткий взаємозв’язок між рівнями фізичного здоров’я за експрес-оцінкою за Г.Л. Апанасенком (1987) та групами здоров’я, які визначаються за показником № 770 МОЗ СРСР від 30.05.86 р. (табл. 4).

Обстеження виявило низький рівень фізичного здоров'я серед працівників усіх груп. Навіть у групі “здоровий” у 104 (0,99%) осіб відзначений низький рівень фізичного здоров'я. У цій же групі рівень фізичного здоров'я нижче середнього мали 450 (4,31%) осіб, середній - 813 (7,78%), вище за середній - 215 (2,06%), високий - 43 (0,41%) особи. Тобто це особи, які звичайними методами обстеження були віднесені до групи здорових і в той же час мали низький резерв функцій, отже, піддані зростанню числа маніфістованих форм захворювань і їхньої тяжкості.

Таким чином, у групі “здоровий” 1625 (15,56%) осіб мали ослаблене соматичне здоров'я 554 (5,30%) особи. У групі “практично здоровий” - 4711 (45,10%) осіб знаходилися в передпатологічному стані 4131 (39,55%) особа, у групі “хворий” 4109 (39,34%) осіб 4092 (39,17%) особи були осліблені і хворі. Рівень фізичного здоров'я вище за середній і високий в цій групі не мав ніхто. Був проведений кореляційний аналіз виділених різними методами груп з використанням коефіцієнту кореляції рангів Спірмена, що дорівнював - 0,32-0,52, (р<0,05).

Таблиця 4.

Розподіл обстежуваного контингенту за рівнями фізичного здоров’я
(експрес-метод за Г.Л. Апанасенком, 1987) і групами здоров’я

(в дужках % від загальної кількості обстежуваних)

Рівень фізичного здоров’я | Групи здоров’я

здоровий | практично здоровий | хворий

n | % | n | % | n | %

Низький,
n = 6092 (58,32%) | 104 | 1,71
(0,99) | 3024 | 49,64
(28,95) | 2964 | 48,65
(28,38)

Нижче середнього,

n = 2685 (25,71%) | 450 | 16,76 (4,31) | 1107 | 41,23
(10,60) | 1128 | 42,01
(10,80)

Середній,

n = 1239 (11,86%) | 813 | 65,61 (7,78) | 409 | 33,01

(3,92) | 17 | 1,37
(0,16)

Вище середнього,

n = 384 (3,68%) | 215 | 56,99 (2,06) | 169 | 44,01

(1,62)——

Високий,

n = 45 (0,43%) | 43 | 95,56 (0,41) | 2 | 4,44

(0,2)——

Усього, n = 10445 | 1625 | 15,56 | 4711 | 45,10 | 4109 | 39,34

Таким чином, під час обстеження трудящих різної професійної спрямованості переважаючою виявилася експрес-діагностика рівня фізичного здоров’я, яка, на основі найпростіших клініко-фізіологічних показників, дозволила провести первинний скринінг, виділити здорових, ослаблених і хворих.

Спостереження показали, що із 1106 чоловік віком 51-60 років з низьким і нижче середнього рівнем фізичного здоров’я у 237 (21,4%) у різні терміни після первинного обстеження розвивалась клінічно виражена ІХС, яка в деяких випадках ускладнювалася інфарктами міокарду, порушенням мозкового кровообігу та ін.

Під час дослідження в цих осіб були зареєстровані низька сила кардіоциркулярного резерву, ЕКГ-порушення, що з’являлися лише на максимумі фізичного навантаження або після його завершення (депресія інтервалу ST більше ніж на 1 мм нижча ізолінії, політопні екстрасистоли, косовисхідне зміщення ST та ін.). Такого роду порушення, що з’явилися в осіб з низьким і нижче середнього рівнями фізичного здоров’я, свідчать не лише про готовність до розвитку певного захворювання, але і про патологічні зміни, що протікають приховано.

Варто відзначити, що в окремих випадках в осіб з низьким і нижче середнього рівнем фізичного здоров’я у віддаленому періоді спостереження виявлялася патологія, не пов’язана з серцево-судинною системою. Це свідчить про те, що рівень фізичного здоров’я є об’єктивним показником; низький і нижче середнього рівень несприятливий у відношенні можливого виникнення у найближчому майбутньому того чи іншого захворювання. Чим нижчий рівень соматичного здоров’я індивіда (енергопотенціал системи), тим вірогідніший розвиток хронічного соматичного захворювання та його маніфестації.

Отже, основною причиною захворюваності, інвалідності є хронічні соматичні захворювання, формування яких відбувається на фоні зниження резервів фізичного здоров’я (табл. 5).

Аналізуючи подані дані, можна зазначити, що з 6123 захворівших низький рівень фізичного здоров’я мали 4276 (69,84%), нижче середнього 1837 (30,00%), середній — лише 10 (0,16) чоловік. Вище середнього і високого рівня фізичного здоров’я не було ні в кого.

Із 3393 чоловік із захворюваннями системи кровообігу найбільша кількість працівників мали низький рівень фізичного здоров’я — 1967 (57,97%) чоловік, нижче середнього — 1422 (41,91%) чоловіки, середній — 4 (0,12%) особи.

Серед осіб із захворюваннями опорно-рухового апарату (322 чоловіки) найбільша кількість мали низький рівень фізичного здоров’я — 221 (68,63%), нижче середнього — 100 (31,06%), середній — 1 (0,31%) чоловік. Група із захворюваннями органів дихання складалася з 1686 чоловік. За рівнем фізичного здоров’я вони розподілялися так само, як і в попередніх групах: низький мали найбільший відсоток обстежених — 1434 (85,05%), середній — 2 (0,12%).

Таким чином, особи з різними соматичними захворюваннями в основному мали низький і нижче середнього рівень фізичного здоров’я і повинні були підлягати глибокому клініко-функціональному обстеженню. Приналежність до високого функціонального класу вимагає диференційованого вибору методів діагностики. Наявність ризик-факторів розвитку серцево-судинних захворювань (перевищення належних величин маси тіла на 15% і більше, рівень