HАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ІМЕНІ О.О. ПОТЕБНІ

СОВТИС Наталія Миколаївна

УДК 811.162.1:811.161.2’373.45

УКРАЇНСЬКІ ЛЕКСИЧНІ ЗАПОЗИЧЕННЯ В ПОЛЬСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ

Спеціальність 10.02.03 – слов’янські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі історії та культури української мови Волинського державного університету імені Лесі Українки.

Науковий керівник доктор філологічних наук, професор Дзендзелівський Йосип Олексійович

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Багмут Алла Йосипівна,

Київський університет економіки і

технології транспорту,

професор кафедри української та

іноземних мов

кандидат філологічних наук

Ніколаєнко Лариса Іванівна,

Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні,

науковий співробітник відділу

західно- і південнослов’янських мов

Провідна установа Ужгородський національний університет,

Міністерства освіти і науки України,

кафедра словaцької мови

Захист відбудеться 25.10.2005 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.172.01 при Інституті мовознавства ім. О.О. Потебні (01001, Київ, вул. Грушевського, 4).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні (01001, Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано 24.09.2005р.

Учений секретар спеціалізованої ради Н.Г. Озерова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Однією з найбільш актуальних проблем на сучасному етапі є вивчення взаємовпливів як споріднених, так і неспоріднених мов. Теоретичне значення цієї проблеми полягає в тому, що на основі всебічно вивчених історичних фактів мовного зближення, взаємопроникнення і впливу розкривається суть запозичення, його історична зумовленість, характер розвитку в загальному процесі мовної взаємодії.

Значна увага до цієї проблеми визначена потребами дослідження внутрішніх, власне мовних процесів, що передбачає перегляд деяких висновків щодо явища взаємовпливів споріднених мов.

Актуальність теми. Українсько-польські зв’язки тривають здавна, як здавна поруч живуть українці та поляки. Територіальна суміжність, торгівля, культурний взаємовплив, перебування цих народів в одній державі – ось чинники, які сприяли проникненню, а згодом і запозиченню українських слів у польську мову. Сутність цих взаємозв’язків у ту чи іншу епоху залежала і визначалася конкретними умовами життя цих сусідніх народів у кожний окремий період.

Вивчення українських лексичних запозичень у польській літературній мові дає змогу простежити характер впливу українських елементів на розвиток словникового складу польської літературної мови, а також розкрити особливості мовної взаємодії у другій половині XVIІІ – кінці XX ст.

У дисертаційному дослідженні українізмами в польській літературній мові називаємо українські лексичні запозичення з української мови або запозичення, перейняті в польську мову за українським посередництвом.

Питання українсько-польських мовних взаємозв’язків неодноразово розглядалося в науковій літературі. Однак, у більшості праць українсько-польські мовні контакти висвітлені не як самостійна проблема, а принагідно – при вивченні паралельних мовних явищ.

Окремі проблеми українсько-польських мовних взаємин розглядали вітчизняні лінгвісти: П.Г. Житецький, Й.О. Дзендзелівський, П. Куліш, Н.П. Романова та ін. Існує низка спостережень про слова українського походження в польській мові, деякі висловлювання та міркування, але спроби спеціального узагальнювального огляду, на підставі якого можна було б, хоча б у загальних рисах, мати уявлення про характер українських лексичних запозичень у певні історичні періоди, на жаль, немає.

Вивчення українсько-польських мовних контактів у польській філологічній науці дало, як відомо, найвизначніші результати в галузі діалектології, частково – ономастики, а також при вивченні процесів формування польської літературної мови. Територіально близькі українські й польські говори вивчали К. Дейна, В. Курашкевич, М. Лесів, Я. Ріґер, Ф. Чижевський та ін. Український матеріал в аспекті його взаємовпливів із польським розглянутий у топонімічних дослідженнях Ф. Заремби, М. Карася, С. Роспонда, З. Штібера. Значна частина праць з історії мови присвячена питанням історичної фонетики і має порівняльний аспект або безпосередньо торкається питань взаємозв’язків (дослідження В. Вітковського, П. Зволінського, К. Нітша, С. Урбанчика, З. Штібера, М. Юрковського). Численні розвідки польських україністів присвячені вивченню конкретних фактів української лексики – як окремих її форм, так і цілих тематичних груп. Це дослідження А. Заремби, К. Нітша, А. Шимчака. Особливим багатством спостережень і конкретних висновків щодо ролі українських впливів відзначаються роботи, у яких досліджено мову і стиль тих польських письменників, які зазнали у своїй творчості впливу української мовної стихії. Серед них праці А. Болеського, С. Грабця, В. Дорошевського, С. Роспонда тощо. Уплив української мови на структуру, фонетичну й граматичну будову польської мови вивчали І. Баєрова, С. Урбанчик. На особливу увагу заслуговують дослідження українізмів у польській мові в певні історичні періоди: старопольський період – С. Урбанчик, XVI ст. – Т. Мініковська, XVII ст. – Г. Риттер.

Отже, українсько-польські мовні зв’язки не дістали узагальненого висвітлення. Ґрунтовно проаналізовані лише українські лексичні запозичення XVI-XVII ст. або окремі тематичні групи. Докладного дослідження потребують українізми в польській літературній мові XVIII-XX ст., оскільки без аналізу цього періоду загальна картина запозичень українських елементів у польську літературну мову відповідно до певних історичних періодів залишається нез’ясованою.

Складена картотека українізмів у польській мові налічує понад 1500 лексем. Обсяг кандидатської дисертації не дає змоги систематично, всебічно описати таку велику кількість матеріалу, до того ж надто неоднорідного з погляду походження та структури. Окрім того, значна кількість українізмів функціонує в діалектній лексиці, а предметом нашого вивчення були назви, що входять до складу польської літературної мови новопольського періоду і є актуальними на сучасному етапі. З урахуванням усіх варіантів таких лексем зафіксовано близько 300.

Актуальність дослідження зумовлена також тим, що характер впливу української мови на розвиток польської зазначеного періоду й досі залишається дискусійним. Дослідники говорять або про глибокі зміни в граматичній структурі польської мови під впливом української, або повністю заперечують цей вплив. Отже, аналіз українських елементів у польській літературній мові допоможе розв’язати одну з найбільш дискусійних проблем українсько-польських мовних контактів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з науковою темою кафедри слов’янської філології Волинського державного університету імені Лесі Українки „Слов’янський мовно-літературний простір: аспекти зіставлення”.

Мета і завдання дисертаційного дослідження – виявити українізми, які функціонують у польській літературній мові другої половини XVIII – кінця XX ст., з’ясувати особливості їх адаптації, вивчити шляхи проникнення українських лексем у польську мову.

Для досягнення поставленої мети передбачено вирішення таких завдань:

–

–

–

–

–

Джерельна база дослідження. Основним джерелом дослідження слугували: словник польської літературної мови за ред. В. Дорошевського (охоплює лексику польської літературної мови другої пол. XVIII – першої половини XX ст.), словник польської літературної мови за ред. М. Шимчака (50-80 рр. XX ст.), словник сучасної польської мови за ред. Б. Дуная, практичний словник сучасної польської мови за ред. Г. Згулкової, так званий Інший словник польської мови за ред. М. Банька, так званий Варшавський словник. Для етимологізації зафіксованих українізмів використано дані з етимологічних словників польської мови за ред. А. Брюкнера, Ф. Славського, С. Лінде, словника польської мови XVI ст., старопольського словника за ред. С. Урбанчика тощо.

Об’єктом дослідження є українські лексичні запозичення в польській літературній мові.

Предметом дослідження стали тематичні групи, граматична адаптація, етимологія запозичених назв.

Методи дослідження. Аналіз фактичного матеріалу проведено в синхронно-діахронному аспекті методом лінгвістичного опису з використанням інших методів лінгвістичного аналізу: порівняльного (при зіставленні українізмів з відповідними словами в українській, російській, білоруській, чеській та інших слов’янських мовах), структурно-типологічного (при вивченні структури запозичень), статистичного.

Наукова новизна. Це перше комплексне дослідження українських лексичних запозичень у польській літературній мові. У дисертації дістала подальший розвиток і підтвердження фактичним матеріалом теза про вплив української мови зазначеного періоду на становлення та розвиток словникового складу польської літературної мови.

Наукове та практичне значення роботи. Вивчення українізмів дає змогу зробити узагальнений аналіз українських лексичних запозичень у польській літературній мові протягом усіх історичних періодів.

Матеріали й висновки дослідження можна використовувати у викладанні вузівських курсів „Історія польської мови”, „Лінгвокраїнознавство”, „Лексика польської мови”, „Лексика української мови”, для спецкурсів і спецсемінарів з польської мови, при укладанні спеціальних словників.

Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження отримано автором самостійно, праць, написаних у співавторстві, немає.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію обговорено на засіданні кафедри історії та культури української мови Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Основні положення і результати дослідження викладено в доповідях на Лесезнавчих наукових читаннях (Луцьк, 1998, 1999), наукових семінарах (Рівне, 2000, 2004, 2005), міжнародних конференціях: „Окраїнні говірки української мови“ (Луцьк – Світязь, 1999 р.), „Українська мова на межі тисячоліть“ (Луцьк – Світязь, 2000), „Проблеми слов’янської діалектографії” (Польща, Влодава, 2001), „Україна і слов’янський світ: історія та сучасність“ (Рівне, 2001), „Українське і слов’янське мовознавство” (Рівне, 2003).

Основний зміст дослідження розкрито в 6 статтях.

Структура і зміст дисертації. Дисертаційне дослідження загальним обсягом 233 сторінки складається з переліку умовних скорочень, списку скорочень назв джерел, вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі визначено мету, завдання, структуру та обсяг дисертації, її практичне значення, актуальність і новизну дослідження.

У першому розділі дисертації „Дослідження українсько-польських мовних зв’язків у слов’янській філологічній науці” аналізується вивчення українсько-польських зв’язків у слов’янському мовознавстві. Питання впливу української мови на польську розглядалося переважно не як самостійна лінгвістична проблема, а принагідно – з дослідженням впливу польських елементів на українську мову. В українській лінгвістиці проблемі українсько-польських мовних контактів присвячували свої студії П. Куліш, П.Г. Житецький, В.М. Русанівський, Й.О. Дзендзелівський, Н.П. Романова та ін.

Студії польської україністики характеризуються значними досягненнями в галузі історії мови, фонетики, лексики, морфології (праці А. Брюкнера, Т. Лер-Сплавінського, В. Дорошевського, С. Грабця, Т. Мініковської, Г. Риттер, А. Болеського, М. Карплюк, М. Юрковського тощо). У польській лінгвістиці питання українсько-польських мовних взаємозв’язків розглянуто значно ширше, ніж у студіях українських мовознавців, що пояснюється дослідженням історії власної мови, фонетичних, морфологічних змін не тільки в говірках, але й у сучасній польській літературній мові. Найбільше праць з діалектології, лексикології та історії мови. Численні розвідки польських мовознавців розкривають особливості українських запозичень у XVI-XVII століттях, коли вплив українських елементів був особливо відчутним. Окремого дослідження вимагають лексичні запозичення XVIII–XX століть, характер впливу яких на польську мову і надалі залишається дискусійним.

Аналізуючи українсько-польські мовні контакти, слід розрізняти два періоди. По-перше, період, коли українська і польська мови виступали як рівноправні, незалежні, і, по-друге, період, коли українська мова стає пригнічуваною, підпадає під вплив привілейованої, а згодом державної польської мови.

Лексичні елементи українського походження частіше з’являються в бароковий період, тобто наприкінці XVI ст. Вони фіксуються спочатку в пасторальній поезії, де селянські елементи були природними, а згодом відіграють роль елементів високого стилю: bohater, krynica, sielanka (пасторальна поема). Це залишається сталою рисою польської мови до XIX ст. Щодо XVII ст., то можна стверджувати про українську мову в польській літературі, оскільки українська мова була допущена як мова деяких поетичних текстів. Напевно, більшість читачів знала українську мову, оскільки фіксуємо цитування українською мовою, а також наявність лексичних запозичень у текстах, які походять із західної Польщі. Українські запозичення упродовж XVI–XVII ст. проникали в польську мову найчастіше з художніх творів, тобто з мови літератури, та з окраїнних говірок, які відігравали велику роль у розвитку польської літературної мови. Щодо XVIII–XIX ст., то в польській мові і надалі функціонують українізми (переважна більшість як стилістично нейтральна лексика), що сприймаються як власне польські слова. У XIX ст. носієм української культури в польській мові стає художня література (найбільш інтенсивно процес запозичення відбувається в XIX ст. у період романтизму). У польській мові вст. фіксуються українські елементи, які переважно запозичені в попередні періоди.

Щодо впливу української літератури на польську, то слід виділити, по-перше, постачання змісту, матеріалу – фольклору, місцевого колориту легенд тощо, які вжиті й перелицьовані відповідно до узвичаєних норм і конвенцій, по-друге, модель дії, по-третє, запозичення українських лексичних елементів. Письменники, які походили з України або тісно контактували з нею, використовували у своїх художніх творах численні запозичення з української мови. Незважаючи на тематичну зумовленість такого використання, українізми легко проникали в польську мову і вживалися письменниками з етнічних польських земель. Деякі українські лексичні запозичення швидко вийшли з ужитку, але більшість українізмів увійшла до словникового складу польської літературної мови.

Близьке сусідство і перебування протягом тривалого часу в складі однієї держави (Польща, Росія) окраїнних польських та українських говірок також сприяло запозиченню в польській мові побутової, виробничої лексики, назв рослин і тварин тощо.

Для підтвердження українського походження запозичень у польській мові використані фонетичний та граматичний критерії.

А. Фонетичні критерії.

1. Повноголосся: choіodziec, choіosznie, czeremcha, czereњnia, czerep, dereс, ferezja, hoіobla, hoіota, horod, horodniczy, horodyszcze, koromysіo, korowaj, korowуd, mereїka, moіoda, moіodziec, oczeret, pobereїnik, podoroїna, poіos, porohy, oseіedec, serebszczyzna тощо.

2. Розвиток псл. tort, tolt в trat, tlat (церковний зразок): praїnik.

3. Наявність h: bezhoіowie, bohater, bohomaz, braha, buhaj, czahary, duha, hajda, hajdamaka, hajdawery, harmider, harmonia, harowaж, hlak, hodowaж, hoіobla, hoіota, hoіubiж, hoіubiec, hoіysz, hopak, horda, hordowina, horod, horodniczy, horodyszcze, hospodar, hospodyn, hoїy, hramota, hreczka, hulaж, hulajdusza, hulajgrуd, huba, hultaj, hurma, hydziж, ihumen, kurhan, mohorycz, nahaj, ohyda, wataha та ін.

4. Голосні y, a замість носових №, к: dub, dubas, klacza.

5. Відсутність переходу м>a перед твердими передньоязиковими: bies.

6. Перехід dl>l: siolo (sielski, sielanka).

7. Перехід п в ol: koіtun.

8. Перехід є в or: portki.

Б. Граматичні критерії.

1. Суфікс -iszcz-e (-yszcz-e): horodyszcze, ludyszcza, ratyszcze.

2. Закінчення -а в іменниках жіночого роду: cerkwa.

3. Суфікс -un: rezun.

Як бачимо, граматичних критеріїв недостатньо, щоб підтвердити українське походження деяких запозичень. Близька спорідненість двох мов сприяла адаптації нових слів, тому запозичень із яскраво вираженими фонетичними або словотвірними українськими рисами не так вже й багато. Окрім фонетичного та граматичного критеріїв, вирізняємо семантичний, територіальний, часовий, лексичний критерії, які вимагають залучення фактів писемних польських та українських пам’яток, а також звернуто увагу на використання українізмів у творах письменників тощо.

Центральним питанням у вивченні запозичень є їх пристосування, адаптація до системи переймаючої мови. Позаяк одна частина українізмів була перейнята усним шляхом, інша – писемним, то й послідовності у способах адаптації немає. Однакові фонетичні або морфологічні явища могли адаптуватися по-різному.

А. Фонетична субституція. Вокалізм.

Це найбільш поширений спосіб адаптації лексичних запозичень. Частина українізмів уживається без будь-яких змін, бо звучання запозиченого слова не суперечить фонетичній системі польської мови: ataman, baskak, chata, czajka, duma, ikona, kaczan, kary, kozak, pop, sadyba, sobaka, step, tabun, tapczan та ін.

У системі вокалізму відбулися такі зміни:

1. Голосний y:

а) замінюється носовим №: каблук > kabі№k;

б) зберігається: баламут > baіamut, дубас > dubas.

2. Голосний е замінюється носовим к: надвередити > nadwerкїyж.

3. Голосний о в закритих складах передається u (у) (відповідно до фонетичних норм польської мови): хоровод > korowуd.

4. Голосний і (з давнього м) передається:

а: безмін > bezmian;

е: біс > bies.

Б. Зміни в системі консонантизму.

1. Звук р у деяких випадках може

а) замінюватися rz: крепкий > krzepki, курінь > kurzeс, ?ур’ян > burzan (rj–rz);

б) зберігатися: цар > car.

2. Звук л передається і: балабайка > baіabajka, балабух > baіabuch.

3. Звук г

а) замінюється h: дуга > duha, гайда > hajda, гайдамака > hajdamaka, галас > haіas;

б) замінюється g: гавра > gawra, яруга > jaruga, чепіга > czepiga.

4. Тверді губні іноді пом’якшуються: мерин > mierzyn.

5. Звук ч може

а) зберігатися: чабан > czaban, чайка > czajka, чара > czara;

б) замінюватися с: чабан > caban.

6. Звук д

а) замінюється dz: дітський > dziecki, молодець > moіodziec;

б) d': бундючитися > bundiuczyc siк.

7. Звук ц? може замінюватися с: криниця > krynica, оселедець > oseіedec.

8. Звук с

а) зберігається: садиба > sadyba, сагайдак > sahajdak;

б) замінюється sz: саранча > szaraсcza.

9. Звук т може зберігатися: рогатина > rohatyna.

10. Звук ш найчастіше зберігається: шайка > szajka, шаровари > szarowary.

11. Поява протетичного h: орда > horda.

12. Відпадання початкового звука: грамота > ramota, оселедець > seіedec.

В. Наголос.

Наголос в українізмах перенесений на передостанній склад за нормами польської акцентуації: байдaк > bбjdak, балагaн > baібgan, баштaн > bбsztan, чабaн > czбban, чумaк > czъmak тощо.

Г. Словотвірна субституція.

1. Український іменниковий суфікс -ик найчастіше замінюється суфіксом -ek: хлистик> chіystek або -ik: побережник > pobereїnik.

2. Суфікс -ок замінюється на -ek: опришок > opryszek.

3. Суфікс -ин замінюється -in: гордовина > hordowina.

4. Прикметниковий суфікс -ськ замінюється -ck: дітський (т +с' = ц) > dziecki.

5. У неозначеній формі дієслів -ти послідовно замінюється на -ж: баламутити > baіamuciж, ?ушувати > buszowaж, ?уляти > hulaж.

6. Дієслівний суфікс -ува замінюється на -owa: годувати > hodowaж.

7. Постфікс -ся замінюється на частку siк, яка пишеться окремо: дужатися > duїaж siк.

Ґ. Морфологічна субституція (підведення відмінюваних слів під діючі парадигми).

1. Іменники можуть змінювати рід (частіше оформляються за зразком чоловічого роду): лепеха > lepiech, росомаха > rosomach.

2. Прикметники чоловічого роду в однині набувають закінчення:

а) у: бурий > bury, гожий > hoїy, чупурний > czupurny;

б) і: крепкий > krzepki.

3. Іменники в називному відмінку множини замість и набувають закінчення і (після k): портки > portki.

При семантичному освоєнні запозичень часто фіксуються зміни значення слів: розширення або звуження семантики, набуття нового значення. Ці процеси могли відбуватися безпосередньо при запозиченні з української мови або вже під час функціонування в польській мові.

У другому розділі „Загальна характеристика українських лексичних запозичень у польській літературній мові” проаналізовано українські запозичення, які поділено на лексико-тематичні групи.

Серед польських назв осіб та груп людей виділяємо більше п’ятдесяти українізмів. У ХV ст. запозичено: ataman, horodniczy, kniaџ, pop, у ХVІ ст: baskak, bohater, car, czuryіo, diak, hultaj, hurma, kaleka, kniaџ, kum, moіodziec (moіojec), prowodyr тощо, у ХVІІ ст: asauі, hoіysz, opryszek, pohaniec, semen, у ХVІІІ ст.: hajdamaka, haіaburda, у ХІХ ст.: czumak, kacap, oczajdusza та ін. Деякі слова зазнали адаптації до фонетичних та морфологічних норм польської мови: baіamut, chіystek, moіodziec. Серед засвідчених українізмів виділяємо релігійні назви: diak, ihumen, pop, назви, пов’язані з родинними відносинами: kum, donia, військові чини, посади, а також назви, що запозичені під час повстань та селянських бунтів: asauі, ataman, kompaсczyk, hajdamaka, kozak, petyhorzec, rezun, юридичні посади: baskak, dziecki, car, horodniczy. Значний відсоток становлять слова з негативним забарвленням: baіamut, chіystek, haіaburda, oczajdusza, opryszek тощо.

У польських назвах місцевостей фіксуємо п’ятнадцять українських лексем. Це зумовлено близьким сусідством, отже, подібними географічними умовами. У XVI ст. були запозичені: jaruga, kurhan, liman, іug; у XVII-XVIII ст.: jar, pobereїe, porohy, step; у XVIII–XIX ст.: bajrak, basztan, czahary, halawa, koіbaс, іewada. Деякі назви функціонують без змін: bajrak, basztan, halawa, jar, kurhan, lewada, porohy, step. У польську мову запозичення проникали як безпосередньо з української (галява, луг), так і через її посередництво. Безумовно, українська мова найчастіше відігравала роль посередника у запозиченні з тюркських мов: bajrak, basztan, czahary, jar, jaruga, kurhan, liman, step.

У складі польської флористичної лексики зафіксовано більше двадцяти українізмів. Деякі з назв адаптовані до фонетики польської мови: ajer, burzan, pіoskoс, інші залишилися без змін: bakun, berek, czeremcha, hreczka тощо. Деякі лексеми вживаються з власне польськими відповідниками: bodiak – oset, komysze – trzcina. Найдавніші запозичення: burzan, czeremcha, czereњnia, dereс, hordowina, hreczka, oczeret, pіoskoс (XV–XVI ст.); пізніше перейняті: arbuz, komysze, kukurydza (XVII–XVIII ст.); ajer, bakun, bereka, bodiak, kaczan, katran (XVIII–XX ст.). Велика роль у поширенні українських назв рослин у польській мові належить письменникам і ботанікам – вихідцям з українських етнічних земель, вони вводили ці назви до художніх творів, а також у власні різноманітні словнички ботанічної лексики. Запозиченню української ботанічної лексики сприяли східномалопольські говірки, у складі яких виявлено чимало українізмів.

Серед анімальної лексики фіксуємо двадцять українізмів. У польській мові XVI ст. відомі: bachmat, chomik, rosomak, sobaka, szaraсcza тощо, у XVIІ ст.: bobak, buhaj, mierzyn, poіos (poіoz) та ін., у XVIІІ ст.: derkacz. Назви bachmat, berkut, buhaj, chmyz, czereda, sobaka, suhak, waіach тощо не зазнали змін, інші адаптовані до норм польської літературної мови: bobak, mierzyn, rosomak, zazula. Безпосередньо з української мови перейняті: derkacz, klacz, zazula. Більшість назв цієї тематичної групи запозичена з тюркських мов через українське посередництво: bachmat, berkut, bobak, borsuk, buhaj, іoszak, mierzyn, suhak, szaraсcza. Близька територіальна суміжність, тісні економічні взаємини, подібність ландшафту і кліматичних умов сприяли поширенню та розповсюдженню різних видів тварин з України в Польщу. Разом із реаліями були запозичені й назви. Навіть фіксуємо випадки заміни власне польської назви українською: kukuіka – zazula.

Запозиченню назв частин тіла та найменувань з народної медицини сприяли тісні зв’язки між народами, а отже, й спільне вирішення багатьох проблем із захворюваннями. Безпосередньо з української мови запозичено: у XVI ст.: koіtun, kudіa, kuіak, sustaw, у XVIII ст.: baka, oseіedec, у XIX ст.: chandra, czerep.

У складі польської побутової лексики засвідчено близько сорока запозичень. З XVI ст.: bezmien, braha, czara, derka, jarmuіka, kutas, miкkina, odzieї, szarawary, tapczan, tuzіuk тощо; XVII ст.: burka, portkі; XVIII ст.: baіabuch, choіodziec, korowaj; XIX ст.: bundz, hajdawery, hlak, koromysіo, kutia, lemieszka, mamaіyga, mereїka. Деякі з назв зазнали фонетичної та граматичної адаптації: bezmien, choіodziec, farfura, ferezja, kabі№k, kiereja, kociuba, lemieska, makotra, miкkina, odzieї. Безпосередньо з української виводяться: choіodziec, korowaj, miкkina, namitka, odzieї, portki. Щодо функціонування в сучасному мовленні поляків, то найбільш збереженими виявилися назви страв і предметів домашнього використання. Назви одягу, як і самі реалії, проіснували переважно до кінця ХІХ ст.

Серед польських назв звичаїв, обрядів, ігор фіксуємо одинадцять українських лексичних запозичень. Деякі з них сягають традицій наших предків, тому й переймання в польську мову відбулось у більш ранній період: ikona, kozera, mohorycz, praїnik (XVI ст.), hoіubiec, korowуd, prysiudy (XVII–XVIII ст.), hopak, kupaіa (XIX ст.) тощо. Лексеми hopak, kozak, kupaіa не зазнали змін, інші адаптовані до фонетичних та морфологічних норм польської мови.

У складі назв, пов’язаних з мистецтвом, аналізуємо такі українізми: baіabajka, bandura, baraban, bohomaz, duma, harmonia, kobza, toіumbas, які перейняті майже без змін (окрім harmonii). Лексеми kobza, duma запозичено в XVI ст., bandura – XVII ст., baіabajka, harmonia, baraban – XIX ст. Bandura i kobza згодом позначали один музичний інструмент (аналогічно baraban i taraban).

У польській юридично-економічній лексиці зафіксовано сім українських лексичних елементів, які переважно запозичені в XVI–XVII ст. Dukacz, harach, podoroїna, serebszczyzna вийшли з активного вжитку, оскільки змінились політично-економічні відносини; borysz, hramota, mohorycz й  надалі функціонують у сучасній літературній мові, але мають інше значення. Без фонетичних змін перейняті в польську мову: haracz, hramota, mohorycz, podoroїna, інші назви адаптувалися до фонетичних та граматичних норм польської мови. Юридично-економічних запозичень з української мови в польській небагато (2%), однак правова спадщина Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, Великого Князівства Литовського, соціально-економічна політика Козацької Держави сприяла збереженню та створенню юридично-економічної української лексики. Поширення її у польській літературній мові свідчить про високий розвиток і можливість впливу навіть на привілейовану мову панівної держави того часу. Відсутність запозичень в ХІХ–ХХ ст. з української мови зумовлено соціально-політичними обставинами.

Серед польських військових назв засвідчено двадцять два українізми. Переважна більшість (80%) вживані без змін: buіat, buіawa, czambuі, czekan, kajdany, koіczan, kulbaka, nahajka, piszczal, ratyszcze, rohatyna, sahajdak, Sicz. Лише деякі лексеми адаптовані до фонетичних та морфологічних норм польської мови: buсczuk, koliszczyzna тощо. Більшість назв датовані XVI–XVII ст., коли військові контакти між двома народами були найінтенсивнішими. Лексеми czekan, kulbaka, piszczal, ratyszcze, sahajdak не вживаються в мовленні сучасних поляків, але використовуються письменниками для правдивого відображення певної історичної епохи. Деякі зі слів і надалі перебувають в активному словниковому запасі: buсczuk, kajdany тощо. Зафіксовані українізми серед польських військових назв свідчать про високий рівень озброєння нашого війська у певні історичні періоди, а також про інтенсивність українсько-польських міжмовних взаємин.

У складі польської виробничої лексики більшість українізмів не зазнала змін: bajdak, czajka, duha, hoіobla, kapkan, maїa, taradajka. Лексеми czajka, dubas, duha, hoіobla проникли в XVI ст., bajdak, maїa – XVII ст., gawra, taradajka – XVIII–XIX ст., czekaіo – XIX ст. тощо. Час поширення певної назви в польській мові безпосередньо пов’язаний із перейманням реалії.

У процесі етнокультурних взаємовпливів, у зв’язку зі спільністю історичного розвитку народів міфологічні назви українського походження теж були запозичені в польську міфологію (п’ять лексем). Цей процес відбувався протягом XV–ХІХ ст.: bies (XV–XVI ст.), upiуr, wiedџma (XVII ст.), czort (XVIII ст.), widun (ХІХ ст).

Більшість польських назв житла та поселень запозичено ще в XVI ст.: bazar, chata, chutor, horod, horodyszcze, krynica, sioіo; в XVII ст.: majdan, sіoboda; в XVIII ст.: sadyba. Перейняті без змін: bazar, chata, chutor, horod, horodyszcze, kіunia, majdan, sadyba тощо, інші адаптовані до граматичних та фонетичних норм польської мови: krynica.

У складі польської абстрактної лексики зафіксовано шість українізмів: з XVI ст. відомі: haіas, ohyda, pohybel; XVII ст.: harmider; XIX ст.: bezhoіowie, harhara. Засвідчені назви зберігають фрикативний h, що вказує на іншомовне походження і сприяє поширенню в польській мові слів із цим звуком.

Фіксуємо запозичення з української мови серед польської прикметникової лексики. Bury, czyїy, kary – з XVI ст., hoїy – XVIІ ст., czupurny, kaprawy – XVIII ст. Усі українізми цієї групи адаптовані до норм польської мови – закінчення -y замість -ий.

Серед польських дієслів засвідчено близько двадцяти українізмів. Враховуючи той факт, що ця група лексики не є сприйнятливою до іншомовних впливів, наявність українських лексичних елементів серед польських дієслів є особливо показовою. Із XVI ст. відомі такі назви: baіamuciж, harowaж, hodowaж, hydziж, koczowaж, із XVIІ ст.: hulaж, nadwerкїyж, із XVIІІ ст.: duїaж siк, з ХІХ ст.: bajdykowaж, borykaж siк, buszowaж, czwaniж siк, haratаc, hoіubiж, kaіamuciж, ochajtn№ж, spatki. Як бачимо, більшість українізмів запозичено в ХІХ ст., тобто в цей період українська мова не тільки перебувала в тісних контактах з польською мовою, але й сприяла поповненню словника польської дієслівної лексики в цей період. Усі українізми адаптовані до норм польської літературної мови: інфінітивний суфікс -ти замінений -ж, ?я замінено siк. Більшість назв перебуває в активному вжитку. Значення деяких дієслів у польській літературній мові набрало іншого забарвлення, ніж в українській: hodowaж, hulaж тощо.

Серед засвідчених українських лексичних елементів виділяємо суто українську лексику, спільнослов’янську, активізовану в польській літературній мові під впливом української (35%), а також слова, запозичені українською зі східних (50%) та інших мов.

ВИСНОВКИ

Тривалі політичні, культурні, економічні взаємини, територіальна близькість сприяли тісним українсько-польським мовним контактам. Як наслідок, у складі польської літературної мови зафіксовано близько 300 запозичень з української мови. Для українських лексичних елементів характерний антропоцентризм. Переважну більшість складають конкретні назви (99%) з тематичним центром ‘людина’, а також з діяльністю, пов’язаною з нею.

Переймання, а згодом і запозичення українських лексичних елементів у польську літературну мову другої половини XVIII – кінця XX ст. відбувалося усним (говірки, т.зв. кресовий діалект), а також писемним (мова художньої літератури) шляхом.

Частина українізмів проникла до польської мови ще в XVI-XVII ст., створивши підґрунтя для функціонування українських слів у XVIII-XX ст. не тільки як екзотизмів у творах польських письменників – вихідців з етнічних українських земель, але як стилістично нейтральної лексики. Запозичення набули особливого поширення в епоху романтизму, коли посилено пропагувалися зв’язки творчості письменника з його найближчим оточенням, із землею і народом, серед якого він живе, із фольклорними й історичними традиціями. Саме цей період дав найбільш відомі постаті авторів поляків, які у своїх творах уживали українські лексичні елементи, що сприяло поширенню в польській мові слів з h (hoїy); впровадженню нових суфіксів, префіксів або їх значень: -ec – для етнічних назв (pohaniec); -iszcz-e – для назв місцевостей (siedliszcze); -ajі-o – для назв виконавців дії (szukajіo); -eсk – для здрібнілих форм (hoіowieсka); prze- – przeczysta.

Для виділення українізмів використовуємо фонетичні критерії: наявність повноголосся, розвиток псл. tort, tolt в trat, tlat, уживання h, голосні у, а замість носових №, к, відсутність переходу м>? перед твердими передньоязиковими, перехід dl>l, перехід п в ol, є в or, граматичні критерії: суф. -iszcz-e, -yszcz-e, суф. –un, суф. -ес тощо, а також семантичний, територіальний, часовий, лексичний критерії.

Найбільш поширеним способом адаптації зафіксованих лексичних запозичень є фонетична субституція – у 70% українізмів відбулися зміни в системі вокалізму і консонантизму. Частину слів ужито без будь-яких змін. Наголос перенесено на передостанній склад за нормами польської літературної мови.

Серед іменників виділяємо такі тематичні групи лексики: побутова, юридично-економічна, флористична, анімальна, виробнича, міфологічна, абстрактна лексика, назви осіб, житла, поселень, місцевостей, частин тіла та найменування з народної медицини, військові назви. Окрім того, характеризуємо прикметникову та дієслівну лексику.

У семантиці близько 55% українізмів не відбулося жодних змін: bajdak, bandura, basztan, czupurny, haіas, hreczka, jar, ihumen, kaleka, kobza, koromysіo, meczet, nahajka, oseіedec, pop, step тощо. В інших лексемах спостережено розширення або звуження семантики в порівнянні з функціонуванням цього слова в українській мові: bezhoіowie, bobak, burzan, czereda, dereс, duha, wataha. Виділяємо багатозначні слова: bohater, chata, chmyz, chutor, dubas, hoіota, hulaж, korowуd, kureс, hramota, tabun та ін. У більшості українізмів зміни в семантиці відбулись у XIX-XX ст.: buсczuk, harataж, komysz, tabun, wataha (80%).

Значну кількість запозичень становлять застарілі слова: baskak, horda, horodniczy, feredzia, jarmuіka, opryszek, petyhorzec, pohaniec (35%). Деякі називають реалії, які характерні лише для культури, життя та побуту українського народу, тобто їх використання в польській розмовній та писемній мові стилістично обмежене: baіabajka, bandura, basztan, chutor, hopak, kobza, korowaj, pop та ін. Близько шістдесяти лексем у сучасній польській мові та її різновидах сприймаються як власне польські слова, які у носіїв мови вже не асоціюються з українізмами: bohater, bohomaz, borykaж siк, buhaj, buszowaж, chata, czereda, czupurny, czupurzyж siк, derka, haіas, hoїy, hulaж, korowуd, mereїka, opryszek, serdak, tabun, wataha.

У залежності від часу фіксації у польських писемних пам’ятках запозичення поділили на такі, що засвідчені:

у ХV ст.: ataman, derka, dubas, huba, kniaџ, miкkina, pop, proskura, rohatyna, waіach;

у ХVІ ст.: baskak, bohater, braha, burzan, chata, futor, czajka, duha, haіas, haіastra, hoіobla, horodyszcze, hospodyn, hramota, hreczka, hultaj, kobza, kurchan, kureс, nahajka, oczeret, prowodyr, sahajdak, szarawary, wataha та ін.;

у ХVІІ ст.: asauі, bajdak, bandura, berkut, bobak, buhaj, buсczuk, burka, chіystek, czereda, hoіota, hoіubiec, hoіysz, hoїy, hulaж, hulajgrуd, kompaсczyk, komysz, іoszak, maїa, mierzyn, moіodyca, nadwerкїyж, opryszek, petyhorzec, pohany, poroh, semen, sіoboda, toіumbas, upiуr, wiedџma та ін.;

у ХVІІІ ст.: ajer, baіabuch, bereka, choіodziec, czupurny, derkacz, duha, duїaж siк, hajdamaka, haіaburda, kaprawy, korowaj, korowуd, kuternoga, oseіedec, pohaniec, prysiud, sadyba, sicz, step, wesele тощо;

у XIX ст.: bajdykowaж, bakun, baіabajka, baіaguіa, baraban, basztan, bezhoіowie, bodiak, borykaж siк, bundz, buszowaж, chandra, chmyz, czerep, czumak, czupurzyж siк, czwaniж siк, hajdawery, halawa, harataж, hlak, hoіubiж, hopak, joіop, kaczan, kaіamuciж, katran, koіbaс, koromysіo, kucja/kutia, kupaіa, mereїka, oczajdusza, tabun, wataїka, їorowaж та ін.

Отже, хронологічно 54% українізмів запозичено у польську літературну мову у ХVІ-ХVІІ ст. та 46% у ХVІІІ-XIX ст.

Серед аналізованих українських лексичних елементів виділяємо суто українську лексику, спільнослов’янську, активізовану в польській літературній мові під впливом української (35%), слова, що ввійшли в українську розмовну або літературну мову із церковнослов’янської, через яку – з грецької (5%), а також слова, запозичені українською зі східних (50%) та інших мов.

Українські лексичні елементи мали вплив на формування лексичного складу польської літературної мови, зокрема, це простежується в період романтизму, коли польські письменники, які походили з етнічних українських земель, використовували у своїх творах українізми для відтворення локального колориту. З часом ця лексика стала вживатися носіями як власне польська і ввійшла до основного лексичного складу літературної мови.

Слід зазначити, що активізація політичних та економічних стосунків між Україною та Польщею на сучасному етапі та останні політичні події сприяють подальшому запозиченню українських елементів у польську мову.

Список публікацій за темою дисертації

Рудковська Н.М. До вивчення українізмів у польській мові // Нова педагогічна думка. – 1999. – №3. – С. 73-78.

Рудковська Н.М. Українізми в польській військовій термінології // Проблеми славістики. – 1997. – №1. – С. 98-107.

Рудковська Н.М. Українізми серед назв рослин у східномалопольських говірках // Ukraiсskie i polskie gwary pogranicza. – Польсько-українські мовознавчі зустрічі. 1. – Lublin-Јuck: Polskie Towarzystwo Ludoznawcze, Oddziaі w Lublinie, – 2001. – S. 69-75.

Рудковська-Совтис Н.М. Періодизація, соціально-історичні та культурні передумови проникнення українізмів у польську мову // Наукові записки: Журнал Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка: Філологічні науки. – 2002. – №44. – С. 182-186.

Совтис Н.М. Українські лексичні елементи в польській міфологічній лексиці// Слов’янський вісник. Філологічні науки. – Рівне, 2004. – Вип. 5. – С. .

Совтис Н.М. Українські лексичні запозичення в польській музичній термінології // Актуальні проблеми сучасної філології. Мовознавчі студії. – Рівне, 2004. – Вип. 12. – С. .

АНОТАЦІЯ

Совтис Н.М. Українські лексичні запозичення в польській літературній мові. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.03 – слов’янські мови. – Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України, Київ, 2005.

У дисертації вперше здійснено дослідження українських лексичних запозичень у польській літературній мові другої половини XVIІІ – кінця XX ст. З’ясовано соціально-історичні та культурні передумови проникнення українізмів у польську мову, встановлено критерії виділення та способи адаптації запозичень до норм польської літературної мови. Досліджено, що запозичення українських лексичних елементів у польську літературну мову другої половини XVIII – кінця XX ст. відбувалося усним (говірки, т.зв. кресовий діалект), та писемним (мова художньої літератури) шляхом.

Зафіксовано близько 300 українізмів, переважну більшість яких складають конкретні назви (99%) з тематичним центром ‘людина’, а також з діяльністю, пов’язаною з нею. Найбільшу кількість запозичень засвідчено серед назв осіб та груп людей, анімальної, флористичної, побутової та військової лексики. Серед українізмів виділена суто українська лексика, спільнослов’янська, активізована в польській літературній мові під впливом української (35%), а також слова, запозичені українською зі східних (50%) та інших мов.

Встановлено, що серед аналізованих українських лексичних елементів, які функціонують у сучасній польській мові, 54% запозичено з ХVІ–ХVІІ ст. та 46% – з ХVІІІ–XIX ст.

Найбільший вплив українських лексичних елементів на формування лексичного складу польської літературної мови аналізованого періоду простежено в період романтизму. Завдяки творчості польських письменників, які походили з етнічних українських земель та використовували у своїх творах українізми, слова українського походження вживалися носіями як власне польські і входили до основного лексичного складу літературної мови.

Ключові слова: українізм, адаптація запозичення, критерії виділення, джерело запозичення, лексико-семантичне значення.

АННОТАЦИЯ

Совтыс Н.Н. Украинские лексические заимствования в польском литературном языке. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности – славянские языки. – Институт языкознания имени А.А. Потебни НАН Украины, Киев, 2005.

В диссертации исследованы украинские лексические заимствования в польском языке. Выяснены социально-исторические и культурные предпосылки проникновения украинизмов в польский язык. Для выделения украинизмов используются фонетические критерии: наличие полногласия, развитие псл. tort, tolt в trat, tlat, употребление h, гласные у, а вместо носовых №, к, переход dl>l и др., грамматические критерии: суф. -iszcz-e, -yszcz-e, суф. –un, суф. -ес, а также семантический, территориальный, часовой, лексический критерии.

Зафиксировано около 300 украинизмов, подавляющее большинство составляют конкретные наименования 99% с тематическим центром “человек”, а также связанной с ним деятельностью. Выяснено, что 46% украинизмов, которые функционируют в современном польском языке, были заимствованы в XVIII–XX вв., другие лексические заимствования проникли в польский язык в предыдущие эпохи. Часть украинизмов была заимствована в XVI–XVII вв., когда украинские лексические элементы создали основу для заимствования украинских слов не только как экзотизмов, но и как стилистически-нейтральной лексики. Особенно широко заимствовались украинские лексические элементы в эпоху романтизма, когда усиленно пропагандировались связи творчества писателя с его наиболее близким окружением, с землей и народом, среди которого он живет,