У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ІВАНА ФРАНКА

ШКЛЯЄВА НАТАЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 398. 34 (477)

Ш. 66

НАРОДНА ТОПОНІМІЧНА ПРОЗА ЗАХІДНОГО ПОЛІССЯ:

СИНХРОНІЧНИЙ АСПЕКТ

10.01.07 – фольклористика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічний наук

Львів – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української літератури Волинського державного університету імені Лесі Українки Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Давидюк Віктор Федосійович, Волинський

державний університет імені Лесі Українки,

професор кафедри української літератури

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Будівський Петро Олексійович,

Східноукраїнський національний

університет імені Володимира Даля,

професор кафедри української мови

та літератури

кандидат філологічних наук

Пастух Надія Анатоліївна,

інститут народознавства НАН України,

науковий співробітник відділу фольклористики

Провідна установа: Київський національний університет

імені Тараса Шевченка , кафедра фольклористики, м. Київ

Захист відбудеться 3 червня 2005 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.13 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1.

Із дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розіслано 30 квітня 2005 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради К 35.051.13

кандидат філологічних наук Вовчак А.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Топонімічна проза найчисленніший і найменш вивчений розділ української народної творчості. Під цим поняттям у фольклористиці прийнято розуміти сукупність мотивів усної народної прози, які пояснюють походження назв природних та штучно створених об’єктів, так званих топонімів.

Ця ділянка фольклору належить до найвразливіших сфер, оскільки становить одне з найдинамічніших явищ народної творчості. Зі спорадичними змінами ландшафту, викликаними господарською діяльністю людини, одні топоніми зникають, інші з’являються. Разом зі старими назвами щезають і фольклорні обґрунтування їхнього походження. Нові ж народжуються тільки через деякий час. Таким чином, перебуваючи в постійному русі, зумовленому техногенними навантаженнями на ландшафт, топонімічна етимологія потребує постійної уваги. Крім природних факторів впливу, традиційна топонімічна спадщина зазнала надмірних утрат у роки тоталітарного режиму в Україні, коли постійно змінювались назви населених пунктів, нищилась фольклорна топонімічна традиція, розмивалась багатовікова, невидима для стороннього ока система творення топонімічних мотивів.

З.Франко, торкаючись питання функціонування топонімічної спадщини України, вказує, що наймасовішими були два періоди перейменувань населених пунктів у XX ст.: у перші пореволюційні та у перші повоєнні роки. Найбільшої шкоди було завдано у середині століття, бо „тоді було змінено сотні назв кутків, присілків, хуторів і цілих сіл, усього майже 4000 одиниць” Франко Зіновія. Хто ми? Звідки родом? – К., 1990. – С. 43 .

Сьогодні існує необхідність очистити топонімічний пласт від невмотивованих нашарувань, адже старі топоніми „можуть багато чого прояснити з історичного буття нашого краю”. Білоус П. Святилище древніх богів (сторінки топоніміки Житомирщини) // Кожному мила своя сторона: (Краєзнавчі нариси про видатних людей, минуле Житомирщини, обряди і звичаї населення краю). – Житомир, 1997. – С. 157

Топонімічна проза синтезує пізнавальний та естетичний рівні освоєння народом дійсності. При аналізі її зразків повсякчас стикаємося з цілими скарбницями давньої минувшини у всіх сферах народного буття –етнології, антропології, географії, біології тощо. Народні топонімічні сюжети вміщують інформацію не лише про звичаї, а й про родинні стосунки, ведення населенням господарства, про давні промисли та ремесла, реліктові форми житла, відображають військові конфлікти різних часів. Велика кількість зразків топонімічної прози пов’язана з тваринним і рослинним світом.

Така багатоплановість змісту топонімічної прози пояснюється тим, що вона належала колись до тих сфер народних знань, які заміняли простим селянам наукові джерела. Сьогодні її функції інші. Одна з них полягає в тому, щоб слугувати матеріалом для вивчення причин номінування топонімічних об’єктів та способів народної інтерпретації етимології, в т.ч. й помилкових. Крім того, це джерело інформації не лише для фольклористів, а й для істориків, етнографів, біологів, географів, культурологів, лінгвістів.

Регіонально-краєзнавчий аспект цього питання відкриває широкі можливості для його використання як історичного джерела. Закономірності наявності чи відсутності тих чи інших тем та мотивів нерідко знаходять свої причини в історичних чинниках. Певною мірою це стосується і таких сфер як ландшафт, господарська, демографічна, етнічна специфіка краю.

Українська фольклористика, на жаль, не має монографічних узагальнень ні на тему топонімічної прози, ні на тему її специфіки в межах жодного з етнографічних регіонів. У цьому виявляється актуальність дослідження народної топонімічної прози Західного Полісся.

Ступінь вивченості теми. Функціонування народної топонімічної прози підпорядковано більше практичним, ніж естетичним запитам. Де постає питання, чому так називається та чи інша місцина, тільки там і виникає передумова для появи фольклорної мотивації. Чим незрозуміліша назва, тим більша ймовірність пояснення її у вигляді усного оповідання, більші й можливості появи топонімічної мотивації у вигляді усного оповідання. Таким чином, етіологія таких топонімічних оповідань у часовому вимірі значно відстає від етіології самих топонімів. Останні виникають у міру заселення будь-якої території тому, що колектив був змушений створювати систему орієнтирів і називати їх. Пояснення його походження з’являлося ж тільки тоді, коли його значення втрачало загальну доступність. Тим-то фольклорних пояснень таких топонімів як Озеряни, Галичани, Мельники, Мостище, Броди взагалі не існує. Причини такого номінування зрозумілі й без того. Більше підстав сподіватися на існування фольклорних інтерпретацій дають малозрозумілі назви, для прикладу – Лоше, Сойне, Будимля, Хотимля, Нечимля.

Значна частина цього пласта народної прози потрапила до записів відомих українських збирачів і дослідників фольклору XIX ст. Так, ще з 1864 року шанувальникам старовини стала відомою праця Л. Похилевича „Сказания о населенных местностях Киевской губернии” (1864). Чимало зразків топонімічної прози зібрали І. Срезневський, О. Стороженко, О. Афанасьєв-Чужбинський, І.Манжура, Я.Новицький, Д.Яворницький . Савур-могила. Легенди і перекази Нижньої Наддніпрянщини.– К., 1990. – 261 с.

На Західному Поліссі одним із перших дослідників географічних назв був М.Теодорович. У своїй п’ятитомній праці „Историческо-статистическое описание Волынской губернии” (1884-1889) він торкається змісту багатьох топонімічних переказів і легенд Західного Полісся. Деякі із них повторив у своєму двотомному словнику „Стара Волинь і Волинське Полісся” О.Цинкаловський.

До першопроходців у царині фольклорної етимології поліських топонімів належить і П.Тутковський. Найбільше текстів топонімічних легенд та переказів містять його праці „Побережье реки Левы (географическое и геологическое описание)” , „Озеро Свитязь и народные предания о нем” та „Поліське велике озеро Князь”(1915) .

Ще з початку ХІХ ст. Західне Полісся було об’єктом дослідження польських вчених. Серед них Зоріан Доленга-Ходаковський, Ю. Крашевський Я. Контрим, Т.Стецький, І.Незбжицький .Kraszewski I. L. Wspomnienia Woіyni, Polesia i Litwy. - W-wa, 1830 Steski T. L. Woіyс pod wzglкdem statystycznym, historycznym i arheologicznym. – T. 1; Niezbrzycki I. Polesie: opis wojskowo-geograficzny i studium terenu. – W-wa, 1885 Одначе топонімічна тема в них проглядається лише спорадично.

У радянські часи, коли стара топоніміка невтомно нищилася, увага до топонімічної прози хоч і не каралась, але й підтримки не отримувала. На загальноукраїнському рівні за увесь цей час були опубліковані лише збірник легенд та переказів П.Ігнатовича „Легенди Карпат”(1968), де серед іншого матеріалу були представлені й легенди та перекази про виникнення сіл, селищ, міст, замків, урочищ та їх назв, „Легенди нашого краю” під упорядкуванням П. Скунця  ( 1972), „Легенди й перекази”, упорядковані А. Іоаніді (1985), де було вміщено й легенди та перекази топонімічного характеру (всього 77 найвартісніших у художньому плані текстів).

Дещо пожвавилася ця робота у посттоталітарний період. Топонімічні оповідання знайшли місце у збірниках „Лицарі волі” та „Євшан-зілля”, які вийшли 1992р. Зразки топонімічної прози увійшли до збірника „Українські перекази”, який упорядкував М.Возняк (1993). Зразки народної топонімічної прози Західного Полісся вміщено у збірнику „Легенди Полісся”, де представлені власні записи В.Давидюка (1993) .

Найвагоміше місце серед зібрань топонімічної прози 90-х років ХХ ст. посідає збірка топонімічних легенд та переказів „Писана Керниця”, упорядкована В.Соколом”(1994).  Чимало зразків топонімічної прози є у збірниках В. Давидюка „Золота скриня”  та В.Чабаненка „Савур-могила”. Останній містить тексти, які публікували свого часу І. Срезневський, О. Стороженко, О. Афанасьєв-Чужбинський, І. Манжура, Я. Новицький, Д. Яворницький. Згадана добірка налічує аж 98 зразків топонімічної прози .

Теоретичному осмисленню проблем української народної топонімічної прози присвячені праці Я.Кушнірюка  та Ю.Карпенка . Кушнірюк Я. Топографічні назви Карпатського регіону в народних легендах і переказах // Народна творчість та етнографія, 1978. – №2. – С. 55-60 ; Карпенко Ю. Топоніміка гірських районів Чернівецької області : Конспект лекцій. – Чернівці, 1964. – 80 с. Проблеми топоніміки Волині і Полісся з історико-археологічного погляду розглядав В.Давидюк у статті „Писались назви ралом і мечем” (1995) .

Серед ширших досліджень української топонімічної прози наявний розділ про неї в монографії В. Сокола „Народні легенди та перекази українців Карпат”(1995).

Тож українська топонімічна проза вимагає зусиль ще багатьох дослідників. Важко переоцінити її ж фактологічну вартість. У свій час І.Франко та В.Гнатюк, закликаючи збирати і вивчати легенди та перекази, в тому числі й топонімічні, наголошували: „збирайте ці традиції і перекази, не дайте загинути їм у завірюсі нашого часу! Інші народи назбирали їх велику силу і тепер заходяться коло їх видання. Невже ж ми одні лишилися позаду і опинимося колись бездомними сиротами, яких ніщо не в’яже з їх родом і рідним гніздом” . Франко І., Гнатюк В. Квестіонар для записування місцевих переказів // Хроніка Наукового товариства імені Шевченка. – Львів, 1907. – № 32. – С. 16-25 Ці відомі світові науковці зазначали, що в подібних оповідках поєднуються елементи історичних переказів, народних вірувань, етимології і міфології . Однак, як стверджує М.Чорнопиский, „умови тяжкої іноземної окупації, цілеспрямованого національно-культурного етноциду не дали змоги українським ученим у XX столітті належно розгорнути розпочаті студії у цій ділянці, і фольклористи повинні тепер надолужувати втрачене” . Чорнописький М. Топонімічна фольклорна проза: Специфіка і проблеми дослідження.– С. 11

Питання дослідження української топонімічної прози також залишається відкритим. Ще й досі не розроблено класифікації сюжетів, мотивів. Немає єдиної думки щодо жанрового розмежування топонімічних легенд і переказів, недостатньо проаналізовано районування певних тем.

На сучасному етапі уже багато зробили українські лінгвісти, чимало досягли у топоніміці історики, але вони все ж „не змогли розгорнути дослідження національного топонімічного фонду в таких масштабах, як осягнули мовознавці у Польщі, Чехії, чи інших європейських країнах” . Можливо, причина у тому, що лінгвістичні тлумачення топонімів „обмежуються переважно рамками морфології та етимології і нерідко потребують допомоги з боку фольклористики та етнографії”. Та й фольклористів повинні цікавити не лише „ті топонімічні оповідки, в яких помітний примат художності, образності вислову”, на що націлює М.Чорнописький , а й ті примітивні з першого погляду тлумачення, які дають поштовх для збудження думки на предмет тих історичних колізій та подій, про які сьогодні мало ще чого й знаємо.

М. Чорнопописький акцентує увагу на вивченні народної топонімічної прози у поєднанні з іншими науками: історією, географією, біологією, лінгвістикою, літературознавством, етнографією, і навіть, як зазначає автор, медициною (етномедициною) та ботанікою (етноботанікою) .

Наявний джерельний матеріал із Західного Полісся для вивчення процесу побутування народної топонімічної прози цього регіону на діахронічному зрізі слід визнати недостатнім. Більше можливостей створено для синхронічного дослідження, яке своєї справжньої історичної ваги зможе набути через кілька поколінь. На сьогодні цей пласт народної культури не втрачає своєї значимості для фольклористів, лінгвістів, краєзнавців.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Зазначені проблеми входять до складової комплексної теми „Українська література: традиції і сучасність” кафедри української літератури Волинського державного університету імені Лесі Українки, а також „Походження та поширення архаїчних явищ українського фольклору”, над якою працює Полісько-Волинський народознавчий центр Інституту народознавства НАН України.

Специфіка досліджуваного об’єкту та ступінь вивченості обраної теми визначили мету дисертаційної роботи. Вона полягає в дослідженні побутування топонімічної прози в синхронічному аспекті та її співвідношення з етнографічними та географічно-біологічними даними.

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

- уточнити критерії диференціації різних видів топонімічної прози;

- встановити тематичний склад топонімічної прози Західного Полісся;

- дослідити взаємозв’язки народної та наукової інформації, з’ясувати детермінованість фольклорних мотивів історичними, соціальними, географічними чинниками, що вплинули на творення топонімічної прози різної тематики;

- визначити специфіку зосередження тих чи інших базових мотивів

у різних районах західнополіського регіону;

- охарактеризувати особливості районування сюжетів і мотивів за допомогою картографічного методу.

Теоретико-методологічною основою дослідження обрано наукові концепції українських та зарубіжних вчених С.Азбелєва, О.Білецького, П.Будівського, В.Буряка, О.Веселевського, В.Гнатюка, М.Грушевського, В.Давидюка, І.Денисюка, М.Драгоманова, Л.Дунаєвської, М.Костомарова, Н.Криничної, Ф.Кейди, Ф.Колесси, С.Мишанича, В.Сокола, Н.Пастух, Б.Путілова, І.Франка.

Методологічною основою дослідження послужать порівняльно-історичний, картографічний та описовий методи. Аналіз топонімічної прози проводитиметься з позиції інтердисциплінарного підходу.

Предметом дослідження є змістове навантаження терміну „народна топонімічна проза”, своєрідність топонімічних мотивів, специфіка їхньої локалізації на території Західного Полісся.

Об’єктом дослідження послужили тексти, що зберігаються у фондах архіву Полісько-Волинського народознавчого центру НАН України (далі ПВНЦ), тексти, зібрані та упорядковані В. Давидюком у „Золотій скрині”, документи Державного архіву Волинської області, дані з різногалузевої наукової літератури (етнографія, фольклористика, біологія, історія), а також власні записи дисертантки, що становлять 268 зразків.

Наукова новизна одержаних результатів у тому, що це перше в українській фольклористиці цілісне дослідження народної топонімічної прози регіону. На основі узагальнення досвіду попередників у ньому запропоновано новий підхід до класифікації топонімічних оповідань, визначено мотив як базове поняття цієї класифікації. Проведено розмежування їх на жанровому рівні: топонімічний переказ та легенда з топонімічною тематикою.

Уперше для окреслення локусів побутування топонімічних мотивів застосовано картографування.

Практичне значення одержаних результатів дисертації в тому, що її основними положеннями можуть скористатися спеціалісти різних галузей (фольклористи, етнографи, культурологи, історики, географи, біологи). Поданий фактичний матеріал, загальні положення та висновки можуть бути використані у навчальних посібниках та лекційних курсах з усної словесності, історії, етнографії.

Особистий внесок здобувача полягає у систематизації топонімічної прози Західного Полісся та у комплексному дослідженні генеалогії топонімічного тексту у площині міжсистемних зв’язків різних галузей науки.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження оприлюднено на 4 наукових конференціях:

1. Науково-практична конференція професорсько-викладацького складу

і студентів філологічного факультету Волинського державного

університету імені Лесі Українки-Луцьк, 2002р.

2. Науково-практична конференція професорсько-викладацького складу

і студентів філологічного факультету Волинського державного

університету імені Лесі Українки-Луцьк, 2003р.

3. Науково-практична конференція професорсько-викладацького складу

і студентів філологічного факультету Волинського державного

університету імені Лесі Українки -Луцьк, 2004р.

4. Конференція „Фольклор і сучасна культура” в рамках IV

міжнародного

фестивалю українського фольклору „Берегиня”- Луцьк 2004р.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаної літератури (360 позицій). Повний обсяг роботи становить 233 сторінки, з них 212 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми, визначаються її актуальність та наукова новизна, формулюються мета та завдання, об’єкт та предмет дослідження, окреслено джерельну базу, методологічні засади та наслідки апробації результатів дисертації.

Перший розділ „Історико-теоретичні основи дослідження” присвячено окресленню предмета дослідження, стану його наукового осмислення, виведенню теоретичних основ для визначення жанрового різновиду народної топонімічної прози та принципам класифікації основних топонімічних мотивів Західного Полісся.

1.1. Жанрова специфіка народної топонімічної прози. Тема походження назв місцевостей – одна із найбагатших у народній прозі, Тому вона часто потрапляє в поле зору записувачів, але до теоретичних розробок справа доходить рідко. На сьогодні не існує навіть національного канону їхньої назви, не кажучи вже про серйозніші теоретичні розробки. Одні автори називають усе підряд топонімічними переказами, інші, пам’ятаючи про теоретичні розробки з диференціації цих двох жанрів, здійснені російськими та українськими фахівцями в цій галузі, вживають більш виважену, але разом із тим і більш аморфну назву – топонімічна народна проза.

Проблема в тому, що, будучи однорідними тематично, більшість із таких творів істотно відрізняється жанрово. Часом етимологія назви знаходить найпростіший вихід: вона легко вкладається в формулу хроніката, першою частиною якого служить фраза „тому що...”. Далі все пояснюється просто й доступно якимись кількома реченнями. Але трапляється й інший варіант виходу творчої фантазії. Опираючись на котрусь із відомих сюжетних схем, оповідач знаходить вихід на фабульну реалізацію своєї версії. Зрозуміло, що за наявності таких різних типів усних оповідань на топонімічну тематику про якийсь канон жанру чи жанрового різновиду і йтися не може.

У зв’язку з цим, маючи безліч матеріалу для опису однієї із найбагатших тем усної народної прози, дослідники й не утруднювалися її класифікацією. Стосовно цієї теми в науковій літературі найчастіше йдеться про її прояви в контексті легенд та переказів.

Серед сюжетних оповідань на топонімічну тематику трапляються твори з різними функціями. Одні з них мають пояснюють саму назву, інші ж – походження об’єкта, що криється за нею. І ті й інші мають підстави вважатися топонімічною прозою, але тільки доти, доки за основу не буде взято мотив. Бо якщо перші функціонально прив’язані до номінації, то інші – до етіології. І тут доведеться вже розрізняти оповідання з топонімічними та з етіологічними мотивами. Обидва різновиди мають відношення й до історичної теми.

Деякі фольклористи не вивчають нерозвинених топонімічних мотивів, вважаючи їх предметом дослідження для лінгвістики. Проте ігнорувати номінативну фразу як складову частину топонімічної прози рівнозначно тому, що заперечувати факт народження топонімічного оповідання. Тож коли йдеться не про жанр, а про жанровий масив, у якому можуть мати місце різні форми і жанри, то в ньому мусить бути місце і для таких повідомлень. Залучення цього матеріалу в науковий обіг істотно доповнює загальну картину побутування явища.

Тематично топонімічні оповідання близькі до історичної прози. Що ж до жанрового плану, то ознаки, якими вони наділені, легко знайти і в інших тематичних відгалуженнях. Проте в жодному випадку вони не виступають ні самодостатніми для жанрового окреслення, ні жанротворчими. Тому з жанрового підходу легше говорити про топонімічні мотиви у складі різних жанрів: тих же легенд (причому як героїчних, так і міфологічних), переказів такого ж різного штибу та номінативних повідомлень. Об’єднані за критеріями теми та функцій вони становлять вже не лише тематичний, а й жанровий масив, оскільки кожна із форм являє собою різну стадію у формуванні єдиного жанру, вищим проявом якого є сюжетне оповідання, тобто легенда. В такому окресленні “народна топонімічна проза” постає як умовна назва, яка охоплює надзвичайно великий і різноманітний за тематичним наповненням, поетичним вираженням фольклорний тематично-жанровий масив, який стосується сфери народних знань, уявлень, вірувань і функціонує у формі переказів, легенд та номінативних повідомлень, основне призначення яких пояснити географічну назву.

1.2. Тематична специфіка народної топонімічної прози Західного Полісся. Немає жодних сумнівів, що перелік основних мотивів, які складають ядро топонімічної прози кожного регіону, різний, оскільки детермінується ландшафтними, історичними, звичаєвими чинниками. Суспільно-політичне життя людини і функціонування природи є тими основними темами, навколо яких формуються мотиви про історію і динаміку цих основних сфер.

Народна топоніміка Західного Полісся рясніє мотивами втікацтва та переховування, мотивами відродження рудиментарних форм народної архітектури, мотивами іноетнічного сусідства тощо. У цьому полягає специфіка топонімічних мотивів на тему суспільно-політичного життя.

Серед мотивів, які дають пояснення назвам, пов’язаним із функціонуванням природи, найпомітніші цикли становлять лімнонімічні (пояснюють назви озер), гелонімічні (назви боліт), оронімічні (назви гір), зоогонічні та фітонімічні.

Закріплення мотивації за тим чи іншим мотивом залежить від об’єкта, назва якого пояснюється: (макротопонім чи мікротопонім), від часу виникнення топоніма, від способів і можливостей впливу людини на природне середовище або зміни його внаслідок дії явища природи: блискавки, руху підземних вод, надміру дощу. Назви рослин, тварин, птахів, плазунів, комах, як правило, ставали топонімами при умові великого скупчення їх на певній території або ж ,навпаки, проявлялись в одному екземплярі серед природного розмаїття.

У другому розділі „Основні мотиви народної топонімічної прози Західного Полісся” здійснено спробу аналізу домінуючих мотивів народної топонімічної прози Західного Полісся.

2.1. Специфіка відображення військових конфліктів у топонімічній прозі Західного Полісся. Західнополіські землі неодноразово піддавались вторгненню татар, турків, поляків, шведів, німців. Однак корінне населення не тільки оборонялось, але і знайомилось із чужинцями, з їхніми звичаями, побутом. Топонімічна проза цього регіону подала широку картину життя нападників на Західному Поліссі. Вона вивела й узагальнений образ „іншої” людини.

Провідне місце серед мотивів топонімічної прози посідають мотиви набігів на територію Західного Полісся татар. Специфічною рисою таких творів є мотиви знущання нападників над місцевим населенням.

Ще один із її аспектів військової тематики – козацький. У „козацьких” переказах простежуються мотиви оборони, мотиви застосування вогнепальної зброї, мотиви викопування ровів, будівництва гребель та ін.

Помітні у відображенні військових дій на території Західного Полісся й шведські мотиви. Чимало зразків західнополіської топонімічної прози свідчить про те, що цей край входив до маршруту шведів під час російсько-шведської війни. Думку про те, що шведські війська рухалися у Центральну Україну через волинсько-поліські землі підтверджує й М. Костомаров . Костомаров Н. Мазепа. – Москва, 1992. – С. 238

На початку XIX ст. не обминули Північної Волині і Західного Полісся події російсько-французької війни 1812 року. Інформацію про них знаходимо і в народній топонімічній прозі.

Повну характеристику образу воїна-жінки подають перекази, записані в селах Бихів та Деревок Любешівського району. Це образ Красної Пані. Красна Пані – напівміфічний персонаж, що уособлює всі вже названі військові конфлікти. Метаморфізуючись, він трансформується в образ війни.

2.2. Відетнонімічна народна проза Західного Полісся. Один із найцікавіших пластів топонімічної прози Західного Полісся – відетнонімічні мотиви. Етнонім ставав назвою поселення лише тоді, коли мав окреслити неавтохтонів. Західне Полісся на таку прозу досить багате.

Найбільше у топонімічній прозі регіону збереглося тих відетнонімічних переказів, у яких номінативну функцію виконують конотативні топоніми, пов’язані із національностями, що проживали тут у XIX - на початку XX ст., – поляками, німцями, голландцями, євреями, татарами, циганами, білорусами та ін. Номінація населених пунктів за цим принципом дуже популярна на Західному Поліссі: Голєндри, Олєндри, Німецьке, Циганюки, Вельське.

2.3. Антропонімія народної топонімічної прози Західного Полісся. Система західнополіської антропонімії має тісний зв’язок із соціальними явищами. Вона включає в себе не лише імена, прізвища чи прізвиська, а й вікові, часові, соціальні характеристики. Серед зразків народної топонімічної прози виявлено багато мотивів, у яких вказується на належність людини до того чи іншого класу чи соціального прошарку. В основу номінації вказаних переказів покладено прізвища магнатів XVI-XVII століть. Деякі зазначені у топонімічних переказах імена та прізвища дійсно належать відомим в Україні людям, представникам шляхти (антропоніми Брюховичі, Любомирна, Вишнів та ін). Але багато таких власних назв є загальними для будь-яких соціальних прошарків.

У переказах нерідко поля названі іменем власника. Серед таких топонімів неабияку роль відіграють вікові характеристики персонажів, частіше антропонімами стають імена чи прізвища людей старшого покоління.

Серед багатьох зразків топонімічної прози, де в основі повідомлення є антропономінації, чітко виділені мотиви першопоселенництва.

2.4. Родинно-побутові мотиви в народній топонімічній прозі Західного Полісся. Твори, в основу яких покладені родинно-побутові мотиви, стосуються теми кохання та шлюбних стосунків. Найчастіше це бувають легенди, переважно, трагедійного змісту. Трапляються й перекази інформативного плану. Фіксуються, як правило, неординарні для певного соціального середовища події. Такими вважались міжнаціональні шлюбні зв’язки. Дещо поступаються за популярністю мотиви народження близнюків. Домінуючою кількістю близнят, які удостоїлися бути увічненими в переказах, є три й сім.

Зосереджуть увагу родинно-побутові мотиви й на таких подіях як внутрісімейні стосунки, міжетнічні шлюби, втрата близьких родичів.

2.5. Реліктові форми народної архітектури в народній топонімічній прозі Західного Полісся. Серед зразків топонімічної прози Західного Полісся чимало переказів, пов’язаних з реліктовими формами поселень, жител. Основними мотивами у них є давні види тимчасових помешкань, реліктові форми народної архітектури, пересувні житла побудови замкнутих дворів.

2.6. Господарська діяльність у народній топонімічній прозі Західного Полісся. Основними темами цих переказів стали обробіток землі, розвиток тваринництва та ремесел у цьому регіоні від прадавніх часів і до початку XX ст. Серед домінуючих у цій місцевості можемо виділити й мотиви мисливства й рибальства як найдавніших галузей народного господарства, тваринництва й землеробства – родів занять, що виникли в процесі освоєння жителями Західного Полісся природного довкілля, давніх ремесел – ковальства, плетіння з лози, виготовлення фарби, фарбування готових виробів та ін. Звертає увагу народна топонімічна проза й на розвиток у краї підприємств з переробки продуктів сільського господарства, на наявність гутництва, лісохімічних промислів, підприємств з виготовлення цегли. Якщо зважати на зміст топонімічних переказів, то в цьому регіоні була добре розвинена і торгівля.

Способи номінації вказаних переказів досить-таки типові. Називання, в основному, стосується видів ремесел чи промислів ( ковальство – Ковальово, Ковель, Ковальське, гутництво – Гута, виробництво цегли – Цегельня та ін.). Топонімічна проза, де в є основі мотиви мисливства, рибальства, землеробства й тваринництва, має відношення до назв тваринного походження (зоономінацій), іхтіономінацій та назв різних за площею сільськогосподарських угідь.

2.7. Лімнонімічні мотиви у топонімічній прозі Західного Полісся. Топонімічні оповідання про походження назв озер регіону мають здебільшого міфолого-апокрифічне забарвлення. Переважно це фабулати. Найбільше серед них міфологічних легенд.

Надмірна людська жадібність, пиха, егоїзм, небажання дотримуватись усталених суспільних норм та традицій складають моральну основу тем, що переважають у тих міфологічних легендах , де в основі сюжету – перетворення на озеро орних земель. У таких легендах присутній і мотив відлуння з дна озера голосу покараної людини.

Нерідко у лімнонімічних сюжетах наявні й мотиви утворення озер на місці затонулих церков. Причинами для їх потопання часто виступає лихослів’я у храмі, скоєння негативного вчинку або гріховна поведінка мешканців села. У багатьох сюжетах цього типу присутній мотив очищення озерної води за допомогою рушників.

Багато лімнонімічних мотивів побутує на Західному Поліссі і серед апокрифічних легенд. Структура таких розповідей відповідає структурі апокрифічних сказань, де біблійна тематика розбавлена „домішками” давніх народних повір’їв.

Особливістю західнополіської народної прози з лімнонімічними мотивами є те, що про озера майже нема переказів, а лише легенди.

2.8. Гелонімні мотиви у топонімічній прозі Західного Полісся. Болота, заболочені місця, болотяні ліси – найхарактерніші ландшафтні ознаки Західного Полісся. Заболоченість „домінує” у переважній більшості зразків народної топонімічної прози цього регіону. Це стосується не лише переказів, безпосередньо пов’язаних із болотною місцевістю. Гелонімні мотиви у топонімічній прозі Західного Полісся відображають двоїсте ставлення поліщуків до боліт. З одного боку болото – незручність, перешкода для ведення господарства. На це вказують й назви таких мікротопонімів як Бруд, Багно, Погної, Баюра та ін. З іншого – втілення захисту від ворога, порятунку від небезпеки.

2.9. Фітонімічні мотиви у народній топонімічній прозі Західного Полісся. У народній топонімічній прозі Західного Полісся збереглося багато переказів з фітонімічними мотивами, які і є першопричинами для утворення безлічі фітотопонімів. У такий спосіб зареєстровано багато видів рослин, що проростають у цьому регіоні. Домінують номінації на означення різних порід дерев: дубів, сосен, ялин, беріз, верб, осик, лип, рідше грабів, ясенів, яворів та вільх. Трапляються й перекази про лучні, лучно-лісові рослини, мотиви про болотяну, прибережну, водяну рослинність.

2.10. Зоогонічні мотиви в народній топонімічній прозі Західного Полісся.

Найпоширеніші зоогонічні мотиви - розведення свійських тварин. Вони переважають, в основному, біля рік та озер, оскільки саме біля води виявлено найбільше випасів для худоби. Мотиви про риб побутують біля рік та озер. Хоча тепер диких птахів та звірів у вказаних місцях набагато менше, ніж колись, вони все ж залишилися у невеликих, зате таких суттєвих описах топонімічних переказів.

2.11. Оронімія топонімічної прози Західного Полісся.

На основі зразків топонімічної прози з оронімічними мотивами можна зауважити, що кількісно серед них переважають відапелятивні назви - Гора, Підгора, Верша та. ін. Поняття “гора” у контексті західнополіської топонімічної прози не можна розглядати однозначно. З одного боку - це благо, порятунок від ворога, з іншого - біда, лихо, якесь прокляття. Героїчна смерть на горі, увіковічення імені героя в оронімі – ще один аспект топонімічних сюжетів вказаної тематики. Та все ж, серед перерахованих сюжетів найбільше таких, де поняття “гора” ототожнюється зі смутком. Другу за чисельністю групу становлять номінації відантропонімного або ж відетнонімного походження. Більшість із них – це безсюжетні перекази . Багато героїчних та міфологічних мотивів. Утворенню ороніма зазвичай сприяє якась неприродна оказія, негативний вчинок, героїчна смерть та ін.

У третьому розділі „Районування основних сюжетів і мотивів” здійснено спробу за допомогою картографічного методу якомога точніше районувати основні мотиви народної топонімічної прози Західного Полісся.

3.1. Картографування основних топонімічних мотивів Західного Полісся.У топонімічній прозі кожного окремого району простежується своя специфіка. Географічні об’єкти, як і перекази, пов’язані з ними, виділяються за принципами або природних ознак, або суспільної значимості їх у житті і діяльності людей. Топонімічні прозові твори відтворюють результати діяльності людини: спеціалізацію ведення господарства, будівництво житла, розвиток народних промислів.

На розмежування мотивів топонімічних переказів впливають історичні фактори. Розвиток цивілізації міняв цінності. Життєво важливі об’єкти поступово втрачали свою провідну роль. На перший план висувались інші.

Завдання цього розділу дослідити, які конкретно географічні, історичні, соціальні чинники переважали у творенні топонімічних переказів тієї чи іншої місцевості західнополіського регіону України. У розділі представлено дванадцять картосхем, де виведено основні принципи зосередження мотивів у тому чи іншому регіоні.

Картографування основних мотивів топонімічної прози дозволило зробити висновок про полісемантичність топонімічної прози у кожному районі Західного Полісся.

 

ВИСНОВКИ

Детальний розгляд текстів народних оповідань на топонімічну тематику, окреслених поняттям народна топонімічна проза, переконує в тому, що серед них трапляються як сюжетні (фабулати) так і безсюжетні повідомлення (хронікати). Відсутність у зв’язку з цим можливості синкретичного розгляду їх у визначених жанрових рамках спонукає в основу класифікації цього тематичного виду народної прози покласти мотив.

Топонімічну прозу Західного Полісся репрезентують мотиви відображення військових конфліктів, відетнонімічні, антропонімічні, родинно-побутові, реліктових форм народної архітектури, господарської діяльності, оронімічні, фітонімічні, гелонімічні, зоогонічні, лімнонімічні. Кожна з цих груп – своєрідна інформативна база народних спостережень про об’єкт, що став предметом народнопізнавальних зацікавлень.

Поетика топонімічної прози Західного Полісся у переважній більшості не виходить за межі форм, властивих для хроніката (короткої безсюжетної інформації фактологічного характеру). Однак серед її зразків знаходимо й легенди. Форму легенди здебільшого набули розповіді про утворення озер та твори на родинно-побутову тематику. Сюжети цих легенд мають чітку структуру з відкритими причиново-наслідковими зв’язками.

Переважають хронікати серед творів з історичними мотивами. Пам’ятками духовної культури стали описані в них пагорби та острівки, означені як Татарські, колишні мости, названі Шведськими.

Форму хронікатів мають оповідання з фітонімічними мотивами. Окремі з них нагадують таксодендрологічну характеристику колишніх лісів.

Оронімічні мотиви Західного Полісся переважно вказують на імена власників цих об’єктів. Походження багатьох пагорбів пояснюється насипанням їх шапками та закопуванням скарбів.

Серед топонімічної прози з родинно-побутовими мотивами увагу їх творців привертали факти народження близнят, трійнят і навіть семеро дітей.

Чимало у топонімічній прозі Західного Полісся мотивів, пов’язаних з прізвищами людей.

Дослідження топонімічної прози Західного Полісся, дозволяє робити висновки, що в основу номінації топооб’єктів цього регіону лягали такі ознаки:

1) національності належність;

2) особливості побуту „чужих людей”;

3) компактне проживання національних меншин;

4) предмет або місце, завдяки якому вдалося зберегти життя людей;

5) різновиди жител, що вперше з’явилися в даній місцевості;

6) прізвища відомих у краї людей ;

7) види ремесел чи промислів, що мали відношення до конкретної місцевості;

8) скупчення свійських тварин, диких звірів, комах, плазунів;

9) психічні відчуття людей, які перебували в означеній місцевості: радість, страх, здивування;

10) трагічні події, що трапились на означеному топонімом місці.

Топонімічна проза Західного Полісся багатьма своїми спостереженнями корелюється з науковою інформацією історичного, географічного, біологічного, економічного характеру. Порівняння зразків топонімічної прози з науковими джерелами вказує на адекватність змісту повідомлень. Для прикладу, топонім Шведський міст районується тільки в місцях рейду шведського війська, обмежений і район побутування на Західному Поліссі топоніма Татарська гора. Головним чином вони охоплюють район інвазії татарських військ на Червенські міста, відомої за літописними джерелами. Відповідну прив’язку до цих місць мають і зразки топонімічної прози.

Інформація з народних вуст та з наукових джерел може перебувати на рівні взаємодоповнення. Так, народ не фіксує точних дат. Час вимірюється приблизно, як от: „ще за татар”, „за козаків”, „як шведи тут були”, „ще за панів”, „ще за Польщі”, „колись давно”, „колись тут був ліс”, „колись тут було поле”.

Порівняльне вивчення фольклорних та історичних даних в деяких випадках дозволяє конкретизувати місця воєнних дій, встановлювати ментальнісні характеристики завойовників і ставлення до них місцевого населення, чого не знайти в жодному історичному джерелі. Народні перекази не лише підказують історикам шлях армій, а й називають населені пункти, де перебували завойовники, розповідають про їхній побут на окупованих територіях. Шлях Золотої Орди, для прикладу, закарбований у топонімічних переказах, записаних у таких селах, як Висоцьк, Пульмо, Забужжя. З них дізнаємося й про невідомий з історичних джерел факт існування на Західному Поліссі невольничих ринків, на яких продавали у рабство наших людей, про те, що татарськими набігами керували навіть жінки.

Виказують топонімічні перекази й високу інженерну культуру шведського війська. Вони засвідчують також переміщення шведів через Старовижівський, Ратнівський, Камінь-Каширський та Маневицький райони. Там головним чином сконцентровані топонімічні перекази, метою яких було пояснити походження назв з топоосновою „шведський”.

Події визвольної війни 1648-1650 рр. розгорнулись у Ратнівському та Ковельському районах.

На рівні взаємодоповнення інформації перебувають перекази з народногосподарськими мотивами та наукові джерела з економіки. З переказів дізнаємося, як випасали худобу, яку саме і де; чим засівали землю, як відвойовували шматки орної землі у природи і як її обробляли і т.д.

Економічна література пояснює причини дій населення Західного Полісся не лише регіональними, а й західноєвропейськими проблемами розвитку капіталізму.

Народна проза дає нам інформацію про населення та обживання краю. Люди вибирали місце для життя, враховуючи не лише зручність географічного положення, а й наявність майстра-ремісника, села розростались біля монастирів.

Топонімічні перекази називають імена людей, від яких пішла назва, але лише наукова література дозволяє уточнити, що у ХІV-XV ст. виникли прізвища представників вищих соціальних сфер, а у XVIII-XIX ст. почали здійснювати реєстр прізвищ простих селян у церковних книгах.

Часове визначення у зразках топонімічної прози, як от: „колись тут були ліси, луги” і т.д. - дозволяє зробити висновки про руйнівний вплив людини на фауну і флору Західного Полісся.

Велика кількість достовірних хронікатів у топонімічній прозі Західного Полісся свідчить про потужний розвиток реального, наукового мислення населення цього регіону.

Картографування основних мотивів топонімічної прози дозволило зробити висновок про полісемантичність топонімічної прози у кожному районі Західного Полісся. Воно ж дозволило встановити й цілісні географічні локуси, в межах яких той чи інший мотив становив географічну неперервність.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях:

1. Реліктові форми народної архітектури у топонімічній прозі Західного Полісся // Фольклористичні зошити. – Луцьк: Полісько-Волинський народознавчий центр, 2001. - Вип. 4. – С. 97-103.

2. Гелонімна лексика у фольклорі Західного Полісся // Проблеми славістики. – Луцьк, 2002. – Число 2-3. – С. 78-85.

3. Відетнонімічна народна проза Західного Полісся // Фольклористичні зошити. – Луцьк, 2002. – С. 73-82.

4. Лімнонімічні мотиви у топонімічній прозі Західного Полісся // Філологічні студії. – Луцьк, 2003. - № 1. – С. 118-125.

5. Оронімія топонімічної прози Західного Полісся // Філологічні студії. – Луцьк, 2003. - № 2. – С. 127-133.

6. Історія та економіка Західного Полісся у народній топонімічній прозі: картографічний аспект // Фольклористичні зошити. – Луцьк, 2004. – С. 191-209.

Анотація

Шкляєва Н.В. Народна топонімічна проза Західного Полісся: синхронічний аспект. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.07 – фольклористика. Волинський державний університет імені Лесі Українки, Луцьк, 2005.

У роботі досліджується сучасний стан побутування топонімічної прози Західного Полісся. В ній


Сторінки: 1 2