ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ІВАНА ФРАНКА

СКОБЛИК Наталія Володимирівна

УДК 321.7 (73) “19”

КОНТРОЛЬ ГРОМАДЯН НАД ЛІДЕРАМИ

В ТЕОРІЇ ДЕМОКРАТІЇ Р.ДАЛЯ

Спеціальність 23.00.01 – теорія та історія політичної науки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

ЛЬВІВ – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології Ужгородського національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

доктор історичних наук, професор

Вегеш Микола Миколайович,

Ужгородський національний університет,

ректор, завідувач кафедри політології

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор

Наумкіна Світлана Михайлівна,

Південноукраїнський державний

педагогічний університет ім.К.Д.Ушинського,

завідувач кафедри політичних наук

кандидат філософських наук, доцент

Климанська Лариса Дмитрівна,

Національний університет “Львівська політехніка”,

доцент кафедри соціології та соціальної роботи

Провідна установа: Інститут політичних та етнонаціональних досліджень НАН України, м.Київ

Захист відбудеться “11” листопада 2005 року о 13.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.17 Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79000, м.Львів, вул. Університетська, 1, к.301.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м.Львів, вул.Драгоманова, 5.

Автореферат розіслано “7” жовтня 2005 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат політичних наук Шурко О.Б.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Контроль громадян над лідерами є однією з підвалин реальної і дієвої демократії. Завдяки йому широкі верстви громадян провідних демократичних держав змушують політичних лідерів узгоджувати політичний курс зі своїми інтересами, а не лише з уподобаннями вибраних політико-економічних груп. Утвердження підконтрольності лідерів громадянам не лише перешкоджає розвитку антидемократичних схильностей серед політичних еліт перехідних суспільств, але й спонукає останні, особливо ж урядовців, здійснювати реформи з неодмінним урахуванням інтересів широких суспільних верств. Громадянське пробудження в сучасній Україні може стати початком дієвих демократичних перетворень лише за умови створення на різних рівнях інституцій та механізмів контролю громадян над лідерами.

У сучасних демократичних суспільствах, як і в суспільстві України, яка поступово здійснює перехід до демократії, контроль громадян над лідерами не варто плутати з тим різновидом популізму минулих часів, вияви якого можна зустріти й тепер. Такі поняття як “громадянський контроль”, “народний контроль” були частково скомпрометовані маніпуляціями політичних лідерів недемократичних режимів. Вихолощенню змісту цих катеґорій сприяли некомпетентність і непоінформованість “громадян”, яким властива була політична культура “підданих”. Свою роль відіграли структурні чинники – політичні (стійкість недемократичних режимів), економічні (ієрархічність індустріальної економіки, зосередження економічного впливу в руках небагатьох), соціальні (недостатня чисельність і активність продемократичних суспільних груп). Але досвід малих нордичних країн і багатьох штатів США, нагромаджений у ХХ ст. (з часів проґресистських реформ), показує, що “контроль громадян над лідерами” може стати реальністю. Цей досвід, з усіма його аспектами, спонукав видатних політолоґів до творчих узагальнень, актуальних для нашого суспільства.

Контроль громадян над лідерами став наскрізною темою численних публікацій класика сучасної американської політолоґії і видатного теоретика демократії Р.Даля. Роберт Алан Даль (1915 р.н.) – один з найвидатніших діючих політолоґів сьогодення – є дійсним почесним професором політичної науки Йєльського університету, членом Національної Академії Наук (США), членом-кореспондентом Британської Академії і екс-президентом Американської політолоґічної асоціації. Він вважається засновником і старійшиною сучасної плюралістичної демократичної теорії та бігевіористської політичної науки, одним з найбільш впливових американських політолоґів післявоєнного періоду та “найбільш впливовим плюралістом післявоєнної ери”. Принаймні до середини 1960-х рр. праці Р.Даля та інших відомих політолоґів (зокрема Д.Трумена, Ч.Ліндблома) забезпечували переконливу теорію влади в Америці, а в 1970-90-х рр. праці Р.Даля були визнані класикою сучасної американської політолоґії й теорії демократії.

Статті і книги Р.Даля поступово стають більш доступними для вчених сучасної України, які вже висловили свої погляди на низку важливих аспектів теорії демократії Р.Даля. Водночас, існує потреба у дослідженні, яке б запропонувало цілісний погляд на розробку Р.Далем проблематики контролю громадян над лідерами в його численних працях 1940-90-х рр.

Об’єкт дослідження. Об’єктом цього дисертаційного дослідження є теорія демократії Р.Даля.

Предмет дослідження. Предметом дослідження є особливості виникнення й розвитку концепції контролю громадян над лідерами в працях Р.Даля 1940-х – 1990-х рр.

Мета і завдання дослідження. Головна наукова мета дисертаційного дослідження – розкрити особливості виникнення й розвитку концепції контролю громадян над лідерами в працях Р.Даля 1940-х – 1990-х рр.

Для досягнення поставленої мети вирішуються такі наукові завдання:

- проаналізувати основні проблеми, пов’язані з критикою теорії Р.Даля;

- розглянути роль наукового й суспільно-політичного контексту в формуванні підходу Р.Даля до контролю громадян над лідерами;

- з’ясувати, яке місце займала концепція громадянського контролю у загальних теоретичних розробках Р.Даля;

- простежити основні етапи еволюції поглядів Р.Даля на головні аспекти контролю громадян над лідерами в демократичному суспільстві;

- виявити основні чинники контролю громадян над лідерами за працями Р.Даля;

- показати зв’язок між концепціями контролю громадян над лідерами і суспільних змін у теорії Р.Даля.

У роботі було використано як загальнонаукові, так і лоґічні методи дослідження. Серед загальнонаукових методів дисертантка насамперед спиралась на системний підхід, структурно-функціональний аналіз, порівняльний та історико-ґенетичний методи. Були також використані такі лоґічні методи як аналіз, синтез, індукція та дедукція. Системний підхід та структурно-функціональний аналіз дозволили виділити місце і роль концепції контролю громадян над лідерами в теорії демократії Р.Даля. Порівняльний та історико-ґенетичний методи допомогли простежити еволюцію поглядів Р.Даля на контроль громадян над лідерами, виявити стале і мінливе у цих поглядах та зіставити їх з поглядами інших вчених. Метод аналізу дав змогу виокремити у концепції Р.Даля ті чинники, які визначають контроль громадян над владою, а з допомогою синтезу було запропоноване власне бачення концепції контролю громадян над лідерами в працях Р.Даля та ієрархії чинників у цій концепції.

Наукова новизна дисертаційного дослідження:

- показано необхідність врахування критиками теорії Р.Даля не лише його переходу від плюралізму 1950-х рр. до неоплюралізму 1980-х рр., але й спрямованості найбільш ранніх (1940-х рр.) та найбільш пізніх (1990-х рр.) праць вченого;

- з’ясовано, що західні дослідники контролю громадян над лідерами у працях Р.Даля 1950-х – початку 1960-х рр., вказавши на окремі важливі риси підходу вченого, залишили поза увагою наявність у нього цілісної концепції громадянського контролю;

- встановлено, що радикалізм та поміркованість поглядів Р.Даля на контроль громадян визначалися як його особистим досвідом, так і суспільно-політичним й інтелектуальним контекстом 1930-90-х рр.;

- доведено, що розробка й розвиток Р.Далем його відомих критеріїв реальної демократії чи “поліархії” (двох її вимірів; восьми, семи і зрештою шести інституцій; п’яти “критеріїв демократичного процесу”) були нерозривно пов’язані з виникненням і розвитком його концепції контролю громадян над лідерами;

- вказано на те, що уже в найбільш ранніх статтях Р.Даля 1940-х рр. помітними були перші вияви підходу їх автора до громадянського контролю, але лише в працях 1950-х – поч.1960-х рр. було викладено основи його концепції контролю громадян над лідерами (підконтрольність лідерів громадянам як сутнісна ознака “поліархії”; міжпартійне суперництво та виборча участь як основні засоби цього контролю, які пропонувалося доповнити допоміжною консультаційною мережею; наголос не лише на ролі ресурсів, але й на вмінні їх використовувати; спрямованість до більш рівномірного контролю громадян над політичними лідерами);

- зазначено, що різностороннє й комплексне бачення чинників контролю громадян над лідерами у працях Р.Даля ІІ половини 1960-х – початку 1980-х рр. відображає зростаючий наголос як на потребі розосередження владних ресурсів у різних сферах, так і на важливості соціокультурних і психолоґічних чинників. З 1970-х рр. компетентність і освічене розуміння стали у Р.Даля провідними чинниками виправлення нерівномірності громадянського контролю;

- з’ясовано, що найбільшим здобутком пізніх праць Р.Даля (з середини 1980-х рр.) є не лише наголос на неґативній ролі такого чинника-перешкоди громадянському контролю як “опікунство” (авторитарна влада елітних фахівців) та прагнення обґрунтувати зростаючу роль компетентності й освіченості громадян для подолання цієї перешкоди, але й зосередження на засобах вироблення компетентності громадян (формальна освіта, доступ до інформації, участь у дискусіях і політичних процесах);

- доведено, що концепція громадянського контролю Р.Даля нерозривно пов’язана з його концепцією суспільних змін, яка сформувалась насамперед в ІІ пол.1960-х – 80-х рр., але враховувала його більш ранні уявлення про зміни та була доповнена у 1990-х рр. Особливостями цієї концепції є прагнення поєднати радикально-демократичну стратеґію соціально-економічних структурних змін з ліберально-консервативною стратеґією зміни громадських орієнтацій, пропонування маломасштабних експериментів (у тому числі ідеї “мініпопулусу”) з метою підвищення рівня громадянського контролю.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Теоретичні розробки дисертації сприятимуть демократичному державотворенню в Україні. Усвідомлення вченими і політичними лідерами потреби у розвитку інституцій контролю громадян над лідерами є однією з передумов подолання відчуження громадян від державної влади. Сформульовані в дисертації основні теоретичні положення і висновки можуть бути використані у навчальних курсах із політолоґії, при написанні узагальнюючих праць з теорії демократії і при підготовці навчальних посібників.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження були викладені автором на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Трансформація гуманітарної освіти” (Ужгород, 1998), на міжнародній науковій конференції “Закарпаття в ХХІ столітті: розвиток і перспективи в політиці, економіці та культурі” (Ужгород, 2002), на міжнародному науковому семінарі “Країни Центральної та Східної Європи в 1944-2004 рр.: актуальні питання історії, політолоґії та міжнародних відносин” (Ужгород, 10 березня 2004 р.), на міжнародному “круглому столі” експертів “Шляхи і можливості консолідації українського суспільства” (Мукачево, 21-22 квітня 2005 р.), на міжнародному “круглому столі” “Україна-ЄС: досвід країн Центрально-Східної Європи щодо євроінтеґраційних процесів” (Ужгород, 11 травня 2005 р.), на щорічних наукових конференціях викладачів й аспірантів УжНУ (Ужгород, 2000-2005 рр.).

Публікації. Результати дисертації були опубліковані у шести фахових політолоґічних виданнях.

Структура дисертації. Дисертація включає вступ, чотири розділи, висновки та список використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 180 сторінок. Кількість використаних джерел становить 304 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми та ступінь її наукової розробки, визначено об’єкт і предмет, мету і завдання, розкрито основні методи дослідження, теоретичне і практичне значення, апробацію теоретичних положень, які відзначаються науковою новизною.

У першому розділі – “Теоретичні засади дослідження праць Р.Даля” – розглядаються особливості катеґорій Р.Даля та дослідницькі підходи до його теорії демократії.

Дисертантка звертає увагу на потребу сприйняття теорії Р.Даля з урахуванням значення, яке він вкладав у катеґорії своїх праць. Контроль громадян над лідерами Р.Даль розглядає у контексті відносин не лише макрополітичного рівня (наприклад, між виборцями і президентом), але й рівня мікрополітичного (у його розумінні – всередині підприємств, профспілок, освітніх закладів, сімей тощо).

Авторка зазначає, що поняття “влада”, “контроль” і “вплив” вживаються у Р.Даля як взаємозамінювані, хоча він віддає перевагу “контролю”. Зазначивши, що поняття “контролю” (і його замінники) відіграє провідну роль в теоретичних розробках Р.Даля, авторка розглядає й похідні катеґорії. Хоча Р.Даль уникає розгорнутого визначення поняття “лідерів” (“політичних лідерів”), але він застосовує його щодо осіб з більшим від середнього впливом на прийняття рішень та тлумачить його через катеґорії “політична верства” і “політична людина”. Дисертантка вважає, що тлумачення “політичного лідера” у контексті праць Р.Даля є близьким за змістом до визначень С.Гелея, С.Рутара, С.Наумкіної та С.Чемекової.

Поняття “поліархія” (буквально – “багатовладдя”) було відроджено і впроваджено в сучасну політичну науку за участі Р.Даля як замінник поняття “демократія” (в розумінні “реально існуюча демократія”). “Поліархія” і “демократія” співвідносяться у Р.Даля насамперед як засіб і мета (чи як процес і результат), хоча він не раз тлумачить “демократію” і в ширшому значенні (як засіб і мету водночас). У своїх пізніх працях Р.Даль розглядає демократію через поняття “поліархія” (вужче за змістом) і “демократія” (ширше за змістом), не відмовляючись і від їх поєднання між собою та з іншими термінами.

Р.Даль і Ч.Ліндблом (1953) виділяють шість критеріїв поліархії (“високого ступеня контролю” громадян над лідерами). Ці критерії Р.Даль згодом (у 1984 р.) називає основою пізніших восьми “умов” (з 1956 р.) чи семи “критеріїв” (з початку 1970-х рр.) поліархії, яку він спочатку вважав “процесом”, а потім – “сукупністю інституцій”. З кінця 1970-х рр. термін “критерії” Р.Даль застосовує в іншому значенні (щодо п’яти критеріїв демократичного процесу), а “критерії” поліархії 1950-х – початку 1970-х рр. він фактично перейменовує в “інституції” у працях 1980-90-х рр. У 1998 році він скорочує кількість політичних інституцій сучасної демократії до шести.

Авторка дійшла висновку, що механізм здійснення контролю громадян над урядовцями у працях Р.Даля розкривається через поняття “ресурсів”. Позаяк Р.Даль (1961) називає “чий-небудь вплив” почасти “функцією політичних ресурсів”, то дисертантка стверджує, що й контроль громадян над урядовцями є функцією політичних ресурсів цих громадян.

Більшість західних дослідників праць Р.Даля 1940-х – поч.1960-х рр. авторка відносить до двох великих політико-ідеолоґічних течій – ортодоксальної ліберально-консервативної (основної – mainstream) і радикально-демократичної (включаючи “нових лівих” та інших прибічників учасницької демократії). Дисертантка також виділяє групи критиків, які розглядали Р.Даля насамперед як: 1) емпіричного політолоґа (Д.Морґан, К.Макферсон та ін.); 2) представника певного різновиду плюралізму (Ґ.Перрі, В. Келсо, Е.Етціоні-Галеві, Д.Гелд, П.Данлеві і Б.О’Леарі та ін.); 3) елітиста – прихованого прибічника правління еліт (Дж.Волкер, П.Бахрах та ін.); 4) ревізіоніста теорії демократії (Г.Данкен, С.Льюкс, Д.Лі, Д.Кайм, М.Квейт, Р.Квейт та ін.).

Плідність дискусій 1950-60-х рр. між елітистами і плюралістами виявились у спробах синтезу політолоґічних концепцій (пропозиція М. Олсена синтезувати теорію плюралізму Р.Даля з теорією учасницької демократії П.Бахраха і К.Пейтман). Авторка вважає доречною пораду П.Гирста (1990) лівим критикам Р.Даля (марксистам і радикалам) використати плюралізм Р.Даля для обґрунтування демократичних політичних реформ.

Серед сучасних українських політолоґів, які розглядали праці Р.Даля 1950-х – поч.1960-х рр., дисертантка умовно виділяє дві групи. Одна група вчених (О.Семків, Л.Ларченко, А.Колодій, Т.Грозіцька, Б.Решетняк) вважає Р.Даля насамперед теоретиком “плюралістичної демократії” з наголосом на його еволюції до теорії учасницької демократії. Друга група вчених (В.М.Бебик, С.Д. Гелей, С.М. Рутар, Л.Ходаківська) вважає Р.Даля прибічником теорії плюралізму еліт з наголосом на конкуренції еліт.

Радикально-демократичні опоненти 1950-60-х, вказавши на концептуальні та емпіричні проблеми “класичного плюралізму”, сприяли появі неоплюралізму (“критичного плюралізму”), який проявився у працях Р.Даля з 1978 р. (Д.Гелд) чи навіть у 1976 р. (Е.Етціоні-Галеві, Т.Дай). А праці пізнього Р.Даля (з середини 1980-х рр.) спонукали дослідників до певних узагальнень, які варто віднести до двох основних груп – власне критичного (К. Анґлейд, Е.П.Гоффман та ін.) і позитивно-конструктивного спрямування (Дж.Беррі, Дж.Фішкін, П.Гирст, А.Ботвінік, Дж.Коен та ін.). Погляди К.Анґлейда і Е.Гоффмана на роль Р.Даля у розвитку теорії демократії авторка вважає однобокими (також поверховими й інерційними) і доводить це в наступних розділах роботи. Найбільш перспективними дисертантка вважає поширені серед частини критиків Р.Даля тенденції розглядати еволюціонуючу теорію демократії вченого в широкому системному контексті розвитку взаємопов’язаних напрямків демократичної теорії, а також запозичувати і творчо використовувати найбільш вдалі теоретичні розробки Р.Даля.

У другому розділі – “Виникнення концепції контролю громадян над лідерами у працях Р.Даля 1940-х – початку 1960-х років” – досліджуються особливості становлення концепції контролю громадян над лідерами в ранніх працях Р.Даля.

Авторка зазначає, що чотири сукупності життєвих вражень та досвіду вплинули на спрямованість науково-дослідницької діяльності Р.Даля: 1) дорослішання у малому містечку віддаленого регіону США; 2) університетське навчання в епоху “нового курсу” Ф.Рузвельта; 3) праця на межі 1930-40-х рр. у федеральній адміністрації; 4) військова служба 1943-45 рр., у тому числі в Європі. Ознайомившись спочатку з працями Платона, Аристотеля, Н.Макіавеллі, Т.Гоббса, Ж.Ж.Руссо, А.Сміта, Дж.Мілля, К.Маркса, Р.Даль лише у 1950-х рр. опрацював праці А. де Токвіля і М.Вебера, які впливали на його подальше мислення. Як молодший колега Г.Лассвелла, Р.Даль також визнавав його тлумачення “влади” і “впливу”.

З поч.1950-х рр. Р.Даль був активним учасником “бігевіористської революції” у політичній науці (поряд з Д.Істоном, Ґ.Алмондом та ін.), хоча він та багато інших творців “бігевіористської реформації” захистили дисертації переважно з політичної теорії. Попри вплив теоретичних розробок Ґ.Моски і Й.Шумпетера, Р.Даль був не стільки спадкоємцем останнього, скільки вченим, який першим перехопив його виклик теорії демократії.

Дисертантка зазначає, що особистісний і суспільно-політичний контекст сприяв формуванню демократичних переконань Р.Даля, які у 1940-х рр. тяжіли до економічної демократії, а в 1950-х рр. – до соціально-ліберального напрямку ідеолоґії. Інтелектуальний настрій післявоєнних США та участь у “бігевіористській реформації” спонукали Р.Даля насамперед до вдосконалення своїх дослідницьких методів і до політичної поміркованості 1950-х – поч.1960-х рр.

У найбільш ранніх статтях 1940-х рр. Р.Даль висловив деякі початкові ідеї майбутньої концепції контролю громадян над лідерами з наголосом на небезпеці для демократії з боку авторитарно-бюрократичного управління економікою. Вартими уваги є теза про децентралізацію влади й контролю для збереження і розвитку демократії, а також теза про міжпартійне суперництво як засіб розвитку демократії й контролю громадян над політичними лідерами. І хоча Р.Даля часто сприймають за висловами з книг “Вступ до демократичної теорії”(1956) і “Хто управляє ?”(1961), але дух його найбільш ранніх праць, як зазначав Дж.Айзек (1988), найкраще виражений саме у нарисі “Про теорію демократичного соціалізму” (1940).

У 1950-х – на початку 1960-х рр. Р.Даль розробив основи своєї плюралістичної теорії демократії – насамперед у книгах “Політика, економіка й добробут” (1953 р.) (разом з Ч.Ліндбломом), “Вступ до демократичної теорії” (1956) та “Хто управляє ?” (1961). Друга з цих книг стала першою працею Р.Даля, значення якої серйозно оцінили інші вчені. Стрижнем цієї книги дисертантка вважає наголос на першорядності соціальних передумов демократії. Теорія демократії Р.Даля виходила з того, що за відсутності соціальних передумов жодна конституційна побудова не зможе запобігти виникненню тиранії. Основною заслугою Р.Даля в його класичній книзі “Хто управляє?” є сприйняття контролю громадян над лідерами в умовах плюралізму через проблему урівноваження доступу до політичних ресурсів.

У ранніх працях Р.Даля дисертантка знаходить низку чинників контролю громадян над лідерами. Серед основних чинників-перешкод – атмосфера секретності у деяких суспільних сферах (як наслідок – гірша поінформованість громадян) та масова незацікавленість громадян суспільно-політичними справами. Основним чинником сприяння контролю громадян над урядовцями у цих працях є політичне (насамперед міжпартійне) змагання, невід’ємне від виборчої участі і політичних ресурсів. Теза Р.Даля (1961) про здатність громадян з ресурсами здійснювати контроль над лідерами отримала різні оцінки – від сумнівів у спроможності груп з малими ресурсами досягти значної влади (В.Келсо, 1978) до погляду про найбільший політичний вплив у Р.Даля тих, хто спрямовує ресурси насамперед на політичні цілі (Р.Волфінґер, 1988). Визнаючи політичний контроль функцією ресурсів, Р.Даль зрештою переносить наголос на проблему бажання і вміння громадян їх дієво використовувати.

У третьому розділі – “Спадкоємність і зміни у ставленні до контролю громадян над носіями влади в працях Р.Даля середини 1960-х – поч.1980-х рр. – розглядаються обставини і тенденції еволюції поглядів Р.Даля на контроль громадян над лідерами у контексті його переходу на позиції неоплюралізму.

Дисертантка зазначає, що еволюція поглядів Р.Даля серед.1960-х – початку 1980-х рр. відбувалась під впливом суспільно-політичних та інтелектуальних змін в країнах Заходу – нових громадянських рухів, емпіричних досліджень про надмірний вплив великих корпорацій на політику тощо. Тому впродовж 1960-х рр. посилилась плюралістично-елітистська модель тлумачення політики, яка до другої половини 1970-х рр. переросла у неоплюралізм в працях Р.Даля. Перехід Р.Даля на позиції неоплюралізму під тиском неоелітистської критики 1960-х рр. відображав також зростання впливу постбігевіористів у політичній науці, який виявився в інтересі до цінностей і норм демократії, критичному ставленні до надмірної влади великих корпорацій і вищих бюрократів, зосередженні на проблемі подолання нерівності політичних ресурсів і нерівномірного доступу громадян до влади. Водночас, дисертантка вважає необґрунтованим припущення Дж.Сізера про неприязне ставлення Р.Даля до ліберальної демократії з 1970-х рр.

Найбільш характерними рисами теорії демократії в працях Р.Даля середини 1960-х – поч.1980-х рр. авторка вважає застереження про небезпеку корпоративного капіталізму для демократії, прагнення знайти і вдосконалити критерії демократії (два виміри демократії і демократизації, сім інституцій демократії, п’ять критеріїв оцінювання демократичності урядування), аналіз проблеми оптимального розміру політичної системи через призму критеріїв дієвості громадян і здатності системи (пропозиція створити складну федеральну систему з кількома рівнями доступу відповідних демосів до контролю над урядуванням), наголос на необхідності розосередження влади і підпорядкуванні власності контролю.

Праці Р.Даля др.пол.1960-х – початку 1980-х рр. відображають багатоаспектне тлумачення чинників контролю громадян над лідерами, особливостями якого дисертантка вважає поєднання чотирьох видів чинників впливу громадян на урядовців (становище громадян, їх союзників і опонентів, обсяг бажаних змін) з структурою поняття “становище” (політичні ресурси, вміння і спонуки), твердження про зумовленість контролю громадян їх можливостями здобути доступ до ресурсів в різних сферах, зростаючий наголос на соціокультурних і психолоґічних чинниках, визнання компетентності (з 1970 р.) та спорідненого з нею “освіченого розуміння” (з 1977 р.) суттєвими чинниками контролю громадян над урядовцями (у поєднанні з усвідомленням загрози з боку особливо обізнаних “опікунів”), погляд на загальнодоступну освіту і соціальні гарантії як на засоби виправлення нерівномірного контролю громадян над урядовцями.

У працях Р.Даля др.пол.1960-х – поч.1980-х рр. авторка виявила такі риси запропонованої моделі суспільних змін як поступовість і узгодженість, спонукання політично слабких громадян до нагромадження своїх ресурсів, прагнення замінити інститут президентства у США парламентською відповідальністю уряду, схильність поєднувати ліберально-консервативний і радикально-демократичний підходи у стратеґії, спрямованої на зміни як громадських орієнтацій, так і структури економічного устрою (для більшої економічної дієвості і політичної рівності).

У четвертому розділі – “Завершення розробки концепції контролю громадян над лідерами в працях Р.Даля середини 1980-х – 1990-х рр.” – досліджуються особливості розвитку концепції контролю громадян над лідерами Р.Даля у його пізніх працях.

Дисертантка зазначає, що у пізніх працях Р.Даля, який подолав у 1985 році 70-річний рубіж свого життя, відчутне прагнення вченого не лише до узагальнень, але й до подальшого розвитку теорії демократії та до її популяризації. Відкинувши припущення про послідовність своєї інтелектуально-політичної еволюції, Р.Даль захищає еклектизм власної методолоґії посиланням на визначальну роль проблем у виборі методів його дослідження. Серед названих ним наприкінці 1990-х рр. проблем подальших досліджень з теорії демократії авторка виокремлює критерії демократичного процесу, умови сприяння і розвитку демократії, можливості здійснення демократії в незахідних суспільствах, зв’язок між рівнем економічного розвитку й демократією. Зазначено, що у пізніх працях самого Р.Даля розглядаються передусім проблеми поширення демократії з політичної сфери на економічну, тлумачення “демократії”, умови демократії, обґрунтування демократії, наслідки збільшення масштабу демократії.

Якщо ще в середині 1980-х рр. Р.Даль наголошує на необхідності перенесення демократичного управління на підприємства, закликаючи захищати первинні політичні права їх працівників (“громадян” цих підприємств), то у 1990-х рр. він переходить на більш помірковані позиції, пропонуючи послабити неґативний вплив авторитарного управління корпораціями на демократичні інституції. У своїх пізніх працях Р.Даль насамперед висуває соціокультурні умови розвитку і підтримання демократії (політичну культуру, модерне динамічне плюралістичне суспільство). Справжнім ядром умов сприяння демократії у пізнього Р.Даля виглядає політична культура, яка спирається на віру в демократію. Вчений знаходить виправдання демократії у її здатності розвивати моральну відповідальність громадян і захищати їх інтереси. Авторка зазначає, що у пізніх працях Р.Даля запропоновано подолати неґативні аспекти розширення масштабу демократії – орґанізаційний плюралізм й обмеження учасницької демократії.

У книгах і статтях Р.Даля середини 1980-х – 1990-х рр. дисертантка знаходить низку різнопланових чинників, які перешкоджають чи сприяють контролю громадян над лідерами. Серед чинників-перешкод особливе значення займає “опікунство”, яке виникає в умовах ускладнення політичного управління і внаслідок нездатності громадян визначити умови делеґування своїх повноважень більш обізнаним. Р.Даль вбачає небезпеку “опікунів” у тому, що вони відчужують контроль громадян над критично важливими ухвалами і вихолощують демократичний процес.

Провідним чинником сприяння контролю громадян над лідерами у пізніх працях Р.Даля виглядає компетентність громадян, яка виробляється політичними і суспільними інституціями. Компетентність і пов’язану з нею громадянську освіченість громадян він вважає результатом не лише формальної освіти, а й інформування громадян через мас-медіа та їх участі у суспільно-політичних асоціаціях.

У своїх пізніх працях Р.Даль висунув ориґінальне бачення необхідних суспільних змін з метою посилення контролю громадян над лідерами. Застерігаючи навіть у середині 1980-х рр. проти механічного збільшення участі громадян у політиці, він вказує передусім на необхідність підвищення моральної та інструментальної компетентності громадян. Передумовами досягнення цієї компетентності у пізнього Р.Даля є доступність громадянам інформації про політичний порядок денний та створення громадянам можливостей впливати на нього, а серед засобів досягнення компетентності він виділяє дискусії і маломасштабні експерименти.

Наприкінці 1980-х рр. Р.Даль розглядає проблему суспільних змін у контексті запропонованої ним “третьої демократичної трансформації” з метою заміни “поліархії ІІ” (з домінуванням “опікунів” внаслідок складності публічної політики) “поліархією ІІІ” (де долається прірва між елітою і демосом через кращий доступ громадян до інформації та посилення їх впливу на здійснення політичної агенди). Своєрідна ідея створення “мініпопулусу” (доповнення законодавчих органів для обговорення і обмірковування важливого питання впродовж року) спирається на розробки Р.Даля сорокарічної давності. У 1990-х рр. Р.Даль наполягає на необхідності широких громадських дебатів у процесі знаходження рівноваги між дієвістю системи і дієвістю громадян в ЄС як основи транснаціональної поліархії. Наприкінці 1990-х рр. він пропонує доповнити звичні інституції громадянської освіти новими засобами, які б творчо використовували технолоґії ХХІ ст. Водночас, Р.Даль надалі застерігає, що осучаснений суспільно-технічний каркас інформації та збільшення обсягу доступної інформації не ґарантують збільшення компетентності. Авторка наголошує, що важливою умовою суспільних змін у демократичних суспільствах Р.Даль продовжує вважати їх узгодженість з інтересами більшої частини суспільства.

У висновках підсумовуються результати дослідження відповідно до поставлених завдань.

1. Дисертантка стверджує, що для адекватного сприйняття поглядів Р.Даля критикам важливо враховувати саме те значення, яке він вкладає у свої катеґорії, насамперед такі як “політика”, “контроль”, “лідери”, “демократія” (“поліархія”). Тлумачення змісту таких близьких за значенням катеґорій, як “поліархія” та “демократія” у працях Р.Даля нерозривно пов’язане з проблемою контролю громадян над лідерами. А механізм цього контролю розкривається через “ресурси”. Зіставлення поняття “контролю громадян над лідерами” з найбільш поширеним значенням “політичної участі” (як дій громадян з метою впливу на орґани влади) дозволяє стверджувати, що перша з названих катеґорій включає і процес (тобто “контролювання”), але наголошує на результаті – “підконтрольності”, “відповідальності лідерів” чи їх “підзвітності”. У той же час, друга катеґорія – “політичної участі” – насамперед стосується процесу. Зрештою, “політична участь” громадян входить у “контроль громадян над лідерами” як процес і є передумовою цього контролю як результату.

2. Наголос на еволюції теорії демократії і концепції контролю громадян над лідерами у працях Р.Даля, характерний для його найбільш проникливих критиків, має враховувати виокремлення порівняно незмінних рис його поглядів від тих, які змінювалися. Критичної оцінки заслуговує прагнення частини дослідників вмонтувати теорію демократії Р.Даля у певну політолоґічну схему (на зразок “лінії Й.Шумпетера”). Доречність закидів радикально-демократичних дослідників 1960-х (і навіть початку 1970-х) років, які приписували Р.Далю 1950-х – поч.1960-х рр. надмірну лояльність до тодішніх політичних інституцій США, не дає підстави для інерційного сприйняття Р.Даля пізнішого часу, без урахування радикалізації його теорії демократії у працях 1970-1980-х рр.

3. Особистісний і суспільно-політичний контекст сприяв формуванню глибоко демократичних переконань Р.Даля. Перехід Р.Даля на позиції неоплюралізму відображав зростання впливу постбігевіоризму у політичній науці, який виявився в інтересі до цінностей і норм демократії, критичному ставленні до надмірної влади великих корпорацій і вищих бюрократів, зосередженні на проблемі нерівномірного доступу громадян до влади.

4. Якщо у найбільш ранніх статтях Р.Даля 1940-х рр. викладено низку аспектів майбутньої концепції контролю громадян над лідерами, то у 1950-х – на початку 1960-х рр. вчений розробив основи своєї плюралістичної теорії демократії, у якій він виходив з ідеї підконтрольності урядовців громадянам як першочергової передумови демократії. Найбільш характерними рисами теорії демократії Р.Даля середини 1960-х – поч.1980-х рр. є сприйняття децентралізованої економіки і плюралістичного суспільного устрою як умов демократії, які поєднуються з застереженнями про небезпеку корпоративного капіталізму для демократії, а також прагнення вдосконалити критерії демократії, яке спонукало виділити два виміри демократії і демократизації, сім інституцій демократії, а також п’ять критеріїв оцінювання демократичності урядування.

5. У пізніх працях Р.Даля (з середини 1980-х рр.) розглядаються передусім проблеми поширення демократії з політичної сфери на економічну, тлумачення поняття “демократії”, умов демократії, обґрунтування демократії, наслідків збільшення масштабу демократії. Якщо в середині 1980-х рр. Р.Даль наголошує на необхідності перенесення демократичного управління на підприємства, закликаючи захищати первинні політичні права їх працівників як громадян цих підприємств, то у 1990-х рр. він переходить на більш помірковані позиції, пропонуючи послабити неґативний вплив авторитарного управління корпораціями і ринкової економіки на демократичні політичні інституції. Серед умов, сприятливих для розвитку і підтримання демократії, у пізніх працях Р.Даля на перший план виходять соціокультурні.

6. Засадниче уявлення про чинники, які перешкоджають чи сприяють контролю громадян над лідерами, дають вже ранні праці Р.Даля. А в його публікаціях др.пол.1960-х – поч.1980-х рр. знайшло відображення багатоаспектне тлумачення зумовленості народного контролю над лідерами, особливостями якого є зростаючий наголос на соціокультурних (демократичні ідеї, освіта, мас-медіа) і психолоґічних (рішучість і наполегливість людей, їх впевненість у результативності своїх дій) чинниках.

7. У книгах і статтях Р.Даля середини 1980-х – 1990-х рр. авторка знаходить низку різнопланових чинників, які перешкоджають чи сприяють контролю громадян над лідерами. Серед чинників-перешкод особливе значення має “опікунство”, яке виникає внаслідок ускладнення політичного управління й нездатності пересічних громадян визначити умови делеґування своїх повноважень. Провідним чинником сприяння громадянському контролю над лідерами у пізніх працях Р.Даля є компетентність пересічних людей, яка виробляється політичними і суспільними інституціями.

8. У працях Р.Даля др.пол.1960-х – поч.1980-х рр. чітко виявилось усвідомлення потреби суспільних змін в бік вирівнювання контролю над урядуванням та з орієнтацією на поступовість і узгодженість цих змін в напрямку збільшення реальних можливостей для участі і суперництва. А в його пізніх працях дисертантка знаходить ориґінальне бачення необхідних суспільних змін з метою підвищення рівня контролю над лідерами. Застерігаючи навіть у середині 1980-х рр. проти механічного збільшення участі громадян у політиці, він вказує передусім на необхідність посилення їх моральної та інструментальної компетентності громадян, серед засобів досягнення якої він виділяє дискусії і маломасштабні експерименти. Пропозиції Р.Даля кінця 1990-х рр. доповнити звичні інституції громадянської освіти новими засобами, які б творчо використовували технолоґії ХХІ ст., супроводжуються застереженнями щодо неґарантованості збільшення компетентності громадян внаслідок лише осучаснення суспільно-технічного каркасу інформації та збільшення її доступного обсягу.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Скоблик Н. Роберт Даль: шлях у політичну науку // Людина і політика. – 2000. - № 3. – С.83-85.

2. Скоблик Н. Відповідальність влади і контроль над нею // Віче. – 2000. - № 7 (100). – С. 146-152.

3. Скоблик Н. Відповідальність політичних лідерів і контроль над ними у працях Роберта Даля початку 1950-х років // Нова політика. – 2000. - № 3 (29). – С.12-18.

4. Скоблик Н. Відповідальність лідерів перед громадянами і контроль громадян над ними в працях Р.Даля середини - ІІ пол.1950-х років // Наукові записки НаУКМА, серія “політологія”. – 2002. - Том 19. – С.12-16.

5. Скоблик Н. Контроль громадян над носіями влади в книзі Р.Даля “Хто управляє ?” // Людина і політика. – 2003. - № 6 (30). – С.90-97.

6. Скоблик Н. “Поліархія” Р.Даля через призму західної критики і сучасної демократизації // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія, Соціологія, Філософія. – Вип 2. – Ужгород: СМП “Вісник Карпат”, 2005. – С.75-81.

АНОТАЦІЯ

Скоблик Н. Контроль громадян над лідерами в теорії демократії Р.Даля. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.01 – теорія та історія політичної науки. Львівський національний університет імені Івана Франка. Львів, 2005.

У дисертації проаналізовано праці критиків Р.Даля, пов’язані з проблемою дисертаційного дослідження. Розглянуто науковий і суспільно-політичний контекст формування поглядів Р.Даля на контроль громадян над лідерами.

Авторка з’ясовує, яке місце займала проблема громадянського контролю у загальних теоретичних розробках Р.Даля. Простежується еволюція поглядів Р.Даля на основні аспекти контролю громадян над лідерами в демократичному суспільстві.

Дисертантка розглядає основні чинники контролю громадян над лідерами за працями Р.Даля.

У роботі показано зв’язок між концепціями контролю громадян над лідерами і суспільних змін в працях Р.Даля.

Ключові слова: теорія демократії, громадянський контроль, підзвітність лідерів, поліархія, плюралізм, неоплюралізм, демократичний елітизм.

АННОТАЦИЯ

Скоблик Н. Контроль граждан над лидерами в теории демократии Р.Даля. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.01 – теория и история политической науки. Львовский национальный университет имени Ивана Франко. Львов, 2004.

В диссертации проанализированы труды критиков Р.Даля, затрагивающие проблему диссертационного исследования. Рассмотрены научный и общественно-политический контекст формирования взглядов Р.Даля на контроль граждан над лидерами.

Автор выясняет, какое место занимала проблема гражданского контроля в общих теоретических разработках Р.Даля. Исследуется эволюция взглядов Р.Даля на основные аспекты контроля граждан над лидерами в демократическом обществе.

В диссертации рассмотрены основные факторы контроля граждан над лидерами за научными трудами Р.Даля.

В работе показана связь между концепциями контроля граждан над лидерами и общественных перемен в работах Р.Даля.

Ключевые слова: теория демократии, гражданский контроль, подотчётность лидеров, полиархия, плюрализм, неоплюрализм, демократичекий элитизм.

SUMMARY

Skoblyk N. Citizen control over leaders in R.Dahl theory of democracy. – Manuscript.

Thesis for obtaining scientific degree of candidate of political sciences in specialty 23.00.01 – theory and history of political science. Ivan Franko Lviv National University. Lviv, 2005.

The works of R.Dahl critics close to the problem of the research were analyzed in the thesis. The circumstances of scientific and sociopolitical context that had impact on R.Dahl’s views concerning citizen control over leaders were considered.

The author cleared up the place of the citizen control problem in general theoretical elaboration by R.Dahl. The evolution of R.Dahl’s views on the main aspects of citizen control over leaders in democratic society was followed up.

Six ‘criteria’ of polyarchy by R.Dahl and Ch.Lindblom (1953) were later (1956) renamed into eight ‘conditions’ of democracy and then (1971) – into seven ‘criteria’ of polyarchy. Since late 1970-ies R.Dahl has used the term ‘criteria’ to evaluate democratic process in quite different meaning than earlier. Actually he uses the term ‘institutions of democracy’ instead of the former polyarchy’s ‘criteria’. In 1998 R.Dahl shortened modern democratic institutions to six.

The basic factors of citizen control over leaders in the works by R.Dahl were considered in the dissertation. The author concluded that one can apprehend the mechanism of citizen control over government leaders through the term ‘resources’. Relying on R.Dahl’s notion than somebody’s influence is partly the function of political resources she asserts that citizen control over government leaders is a function of citizen political resources.

The majority of Western researchers of R.Dahl’s works are divided into two large streams, one of them is the orthodox liberal and conservative (mainstream), another is the radical democratic (including the ‘new left’ and other supporters of participatory democracy). The author of the thesis guesses that one can divide the critical researchers of R.Dahl from various perspectives, e.g., taking into account their accent on R.Dahl’s ‘empiricism’ or his ‘pluralism’ (of some kind) or his ‘elitism’ (with subtext on his secret support for elite rule) or his ‘revision’ of democratic theory. The author relies on the P.Hirst suggestion that the R.Dahl’s pluralism can be the ideological basis for democratic