ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

ШАПОРЕНКО ОЛЬГА ІВАНІВНА

УДК 351. 823. 1 : 332. 33

МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЗЕМЕЛЬНИМИ

РЕСУРСАМИ (НА ПРИКЛАДІ ДЕГРАДОВАНИХ І

МАЛОПРОДУКТИВНИХ ЗЕМЕЛЬ)

Спеціальність 25.00.02 – Механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора наук з державного управління

Донецьк – 2005

Дисертація є рукопис.

Роботу виконано в Донецькому державному університеті управління Міністерства освіти і науки України (м.Донецьк).

Науковий консультант – чл.-кор. АПНУ, доктор економічних наук, професор

Поважний Станіслав Федорович,

Донецький державний університет управління

Міністерства освіти і науки України, ректор.

Офіційні опоненти:

доктор наук з державного управління, професор Мордвінов Олександр Григорович, Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного та муніципального управління” (м. Запоріжжя), завідуючий кафедрою державного управління та адміністративного менеджменту;

доктор економічних наук, професор Горлачук Валерій Васильович,
Миколаївський державний університет ім. П. Могили Міністерства освіти і науки України (м. Миколаїв), завідуючий кафедрою економіки підприємства;

доктор економічних наук, професор Сохнич Анатолій Якович, Львівський
державний аграрний університет Міністерства аграрної політики України (м. Львів), завідуючий кафедрою управління земельними ресурсами.

Провідна установа – Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (м. Харків), кафедра економічної політики.

Захист дисертації відбудеться “20” грудня 2005 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.107.01 у Донецькому державному університеті управління Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, пр. Б. Хмельницького, 108, ауд. 201.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького державного університету управління Міністерства освіти і науки України за адресою:

83015, м. Донецьк, вул.Челюскінців, 163 а.

Автореферат розісланий “14” листопада 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Клейнер Я.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах переходу до ринкової економіки з особливою гостротою постає питання збереження, раціонального використання і розширеного відтворення земельних ресурсів як базису сталого розвитку України.

В теперішній час розвиток і удосконалення земельних відносин потребують відповідної системи управління з боку державних земельних органів.

Роль державного управління земельними ресурсами особливо зростає, виходячи із завдань нинішньої земельної реформи, яка передбачає перерозподіл земель з одночасною передачею їх у власність (переважно приватну), наданням у тимчасове користування, оренду та створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання, а також забезпечення раціонального використання і всебічної охорони земельних ресурсів – найважливішого національного багатства.

За умови функціонування нових земельних відносин в Україні вкрай потрібні теоретичні та прикладні дослідження з питань управління земельними ресурсами, зокрема деградованими і малопродуктивними землями. Це особливо важливо з огляду на те, що нині окремим функціям механізмів управління земельними ресурсами надається пріоритетне значення (державний земельний кадастр), тоді як іншим (землевпорядкування, державний контроль за раціональним використанням та охороною земель, моніторинг земель, проведення заходів з раціонального використання земель та їх охороні, економічні) не приділяється належної уваги з боку не лише практиків, а й вчених.

Теоретичні питання управління земельними відносинами одержали розвиток у роботах зарубіжних вчених: Т.М. Бургесс і Р. Вебстер, Д. Беккер, Н. Берг, Д. Хелмс, Р. Паркс, Т.А. Вебер і Д.А. Маргхим. Значний вклад в удосконалення методів як державного управління взагалі, так і раціонального використання та розширеного відтворення земельних ресурсів країни внесли вчені вітчизняні та країн СНД: Ю.Д. Білик, С.М. Волков, В.Г. В’юн, Г.І. Горохов, В.Г. Горлачук, Д.С. Добряк, О.Г. Мордвінов, Л.Я. Новаковський, С.О. Осипчук, С.Ф. Поважний, А.Я. Сохнич, В.М. Трегобчук. Ними обґрунтовані принципи і методи управління земельними ресурсами. Проте проблеми управління саме раціональним використанням та охороною сільськогосподарських угідь в умовах проведення земельної реформи і у світлі прийнятих останнім часом Законів України майже не вирішуються, залишаються недостатньо опрацьованими питання механізмів державного управління земельними ресурсами, у тому числі деградованими і малопродуктивними землями.

Багато теоретичних і практичних питань державного регулювання в період перехідної економіки потребують ретельного дослідження.

Необхідність вирішення проблем визначила актуальність теми дисертації її наукове і практичне значення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематики науково-дослідних робіт Донецького державного університету управління Міністерства освіти і науки України, яку затверджено на засіданні вченої ради ДонДАУ 28.01.99 р., протокол № 5, п.1, зокрема за темою № 99-07 (номер держреєстрації 0100U004248, 1999 – 2004 рр.) “Теоретичні та методологічні основи в сфері управління природокористуванням, охорони оточуючого середовища та екологічної освіти в Донбасі”, у рамках якої автором досліджені теоретичні та методологічні основи в сфері державного управління деградованими і малопродуктивними землями.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є обґрунтування теоретико-методологічних основ та розробка практичних рекомендацій щодо формування та підвищення результативності механізмів державного управління земельними ресурсами, зокрема деградованими і малопродуктивними землями, спрямованих на досягнення умов екологічно сталого розвитку землекористування.

Досягнення зазначеної мети обумовило необхідність вирішення наступних задач:

аналіз стану і проблем розвитку державного управління земельними ресурсами, зокрема деградованими і малопродуктивними землями;

дослідження сучасного стану земельних ресурсів та впливу процесів деградації земель на загальний стан землекористування та екологічну ситуацію;

визначення основних напрямків стратегічного управління земельними ресурсами, зокрема деградованими і малопродуктивними землями;

формування механізмів державного управління земельними ресурсами, зокрема деградованими і малопродуктивними землями, виявлення їх особливостей;

обґрунтування системи наукової класифікації деградованих земель;

визначення й удосконалення системи землевпорядних дій у процесі державного управління земельними ресурсами;

обґрунтування методики розрахунку збитків від деградації і забруднення земель;

удосконалення основних принципів побудови нової системи державного управління земельними ресурсами;

побудова регресивної моделі багатофакторного аналізу водної ерозії земель, як важливого чинника деградації земель;

обґрунтування методики міждисциплінарного підходу до вирішення проблем управління деградованими землями;

розкриття можливостей вдосконалення механізмів державного управління земельними ресурсами в умовах формування і розвитку ринку землі;

виявлення особливостей функціонування системи державного управління земельними ресурсами на регіональному рівні.

Об’єктом дослідження є процес розвитку державного управління земельними ресурсами.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні основи і практичні рекомендації державного управління земельними ресурсами, зокрема деградованими і малопродуктивними землями, взаємозв’язки та взаємодії його механізмів.

Методи дослідження. Методологічну і теоретичну основу дисертаційного дослідження склали фундаментальні положення сучасної економічної теорії, системний підхід до вивчення досліджуваних організаційно-економічних процесів в українській і закордонній економіці та праці провідних вітчизняних і закордонних вчених, що розкривають закономірність розвитку ринкової економіки, державного регулювання земельних відносин.

У процесі визначення особливостей розвитку земельних відносин в Україні використовувалися методи системного аналізу державного управління використанням земельних ресурсів, їхньої охорони.

При розгляді теоретичних і методичних положень широко застосовувалися загальноприйняті методи: абстрактно-логічний (при формуванні умов висновків структури управління деградованими і малопродуктивними землями), що виходить від часткового до загального; аналіз і синтез (наукові основи системи управління деградованими і малопродуктивними землями); монографічне вивчення окремих соціально-економічних ситуацій (для детального вивчення і опису чинників впливу на ефективність використання деградованих і малопродуктивних земель). За допомогою економіко-статистичних методів у роботі подається інформація, яка ілюструє динаміку основних показників соціально-економічного розвитку, виявляє їх найважливіші тенденції і закономірності. Це дає змогу обгрунтувати рекомендації щодо управлінських заходів держави, регіону щодо проведення земельної реформи в Україні. З використанням методів кореляційного та регресійного аналізу побудована модель взаємозв’язку впливу природних чинників на стан ерозійно небезпечних земель, що дозволить визначити стратегію захисту земель від ерозії.

У процесі роботи над дисертацією використовувалися законодавчі і нормативно-правові акти з питань охорони земель, спеціальна література, матеріали проектних робіт з ведення систем землеробства на забруднених і підданих деградації територіях, рекультивації порушених земель і землевпорядженню, річні звіти господарств, матеріали земельного обліку, ґрунтових, геоботанічних і токсикологічних обстежень, нормативно-методичні документи і рекомендації, розробки науково-дослідних і проектних інститутів.

Наукова новизна одержаних результатів. Основний науковий результат дисертаційної роботи полягає в обґрунтуванні необхідності і можливості формування механізмів державного управління земельними ресурсами, зокрема деградованими і малопродуктивними землями, що вирішує важливу проблему - задовільнення потреб еколого-економічного розвитку суспільства.

Наукова новизна результатів дослідження розкривається в наступних положеннях:

вперше:

обґрунтовано класифікацію державних механізмів управління системою земельних відносин з виділенням їх рівнів в залежності від суспільного значення;

встановлено закономірності впливу водної та вітрової ерозії на стан земельних ресурсів та запропоновано регресивну модель багатофакторного аналізу водної ерозії земель, що дозволить визначити стратегію захисту земель від ерозії;

запропоновано основні положення щодо виконання робіт з виявлення деградованих і забруднених земель, які набувають статусу нормативно-методичних документів;

розроблено міждисциплінарний підхід до рішення проблем управління деградованими землями, який містить класифікацію чинників, що впливають на збереження якості земель, та класифікацію фермерів і землекористувачів з метою застосування до них інструментів державної політики збереження земельних ресурсів;

удосконалено:

основні державні механізми створення нової системи державного управління земельними ресурсами, зокрема деградованими і малопродуктивними землями з урахуванням нинішньої економічної ситуації та особливостей проведення земельної реформи в країні;

методи формування заходів по запобіганню процесів деградації земель, відновленню і збереженню їх родючості;

методику розрахунку збитку від деградації земель, що дозволить раціонально використовувати ці землі і надати їм еколого-економічну оцінку;

методику розрахунку збитку від забруднення земель за допомогою введення коефіцієнтів екологічної ситуації й екологічної значимості території;

основні положення концепції сучасного землеустрою, яка є важливим механізмом регулювання земельних відносин у процесі управління земельними ресурсами;

розширену класифікацію деградаційних процесів на основі показників, що їх характеризують;

дістали подальшого розвитку:

методи урахування соціально-економічних наслідків розвитку процесів деградації земельних ресурсів, які обумовлюють погіршення комфортності проживання людей, їх здоров’я, зниження чисельності і народження сільського населення, трудозабезпечення, що приводить до депопуляції жителів села, а також до зниження господарчих функцій земель;

теоретико-методологічні засади державного управління земельними ресурсами, зокрема деградованими і малопродуктивними землями в умовах реформування земельних відносин;

визначення ролі і місця держави у забезпеченні раціонального використання і охорони земельних ресурсів;

методи урахування впливу господарської діяльності на процес забруднення земель;

обґрунтування принципів державного регулювання земельних відносин;

методичний підхід до обґрунтування напрямів розвитку земельних відносин в ході земельної реформи;

закономірності відновлення (реабілітації) деградованих земель, показано їх значеня в організації території землекористування і технологіях оброблення культур;

методи комплексної оцінки стану земельних ресурсів з урахуванням природно-антропогенних і техногенних чинників, ефективності використання основного засобу виробництва та перспективи розвитку сільського господарства.

Практичне значення одержаних результатів виконаних у дисертації досліджень полягає в тому, що в сукупності вони створюють теоретичну, методологічну і методичну основу для практичного удосконалення (перебудови) системи державного управління земельними ресурсами в країні, що набуває в зв’язку з земельною реформою важливого значення. У даній роботі запропоновано шляхи формування механізмів державного управління земельними ресурсами, зокрема деградованих і малопродуктивних земель, а також розроблено заходи щодо запобігання негативного впливу цих земель на регіональному рівні на рівень сільськогосподарського виробництва – конкретно на прикладі Донецького регіону.

Основні результати досліджень увійшли складовою частиною в розроблену в 1995 р. “Регіональну програму захисту земель від водної і вітрової ерозії, інших видів деградації земель Донецької області до 2010 року” відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.93 р. № 334 “Про першочергові заходи для підготовки і проведення земельної реформи” і “Плану економічного і соціального розвитку України на 1994 р.” (розділ 1, Ч.1, Т.6) за завданням Донецького обласного управління земельних ресурсів Держкомзема України (довідка № 94 від 27.01.2005 р.), “Концепцію розвитку земельних відносин Донецької області до 2020 року” (довідка № 01-9-129-1 від 27.01.2005 р.), при розробці проекту Закону України “Загальнодержавна програма використання та охорони земель” (Державний Комітет України по земельних ресурсах, довідка № 55.1-16 від 12.01.2005 р.), при розробці проекту Закону України “Про Національну програму охорони родючості ґрунтів” (Міністерство аграрної політики України, довідка № 24-2- 09/197 від 20.12.2004 р.), у діяльності Інформаційно-ресурсного центру (ІРЦ) “Реформування земельних відносин в Україні”, а саме при реалізації проектів “Підвищення правової та екологічної свідомості громадян України з метою реалізації права приватної власності на землю, екологічну безпеку та збалансоване землекористування в контексті положень нового Земельного кодексу України”, “Надання інформаційної та консультаційної підтримки громадянам України у роз’ясненні положень нового Земельного кодексу України”, “Видання звіту ІРЦ “Реформування земельних відносин в Україні за 2001-2002 роки” (довідка № 02/05 від 12.01.2005 р.).

Особистий внесок здобувача. Положення, результати, висновки і рекомендації дослідження є особистим досягненням автора. Дисертант є відповідальним виконавцем науково-дослідних робіт із проблем удосконалення державного управління земельними ресурсами, зокрема деградованими і малопродуктивними землями. Конкретний особистий внесок автора в спільних наукових роботах показано у списку опублікованих праць за темою дисертації.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень повідомлені й обговорені на численних наукових і практичних конференціях, симпозіумах, семінарах, у тому числі на Міжрегіональній практичній конференції “Екологічні проблеми аграрного виробництва” (м. Дніпропетровськ, 1992 р.), Міжнародній науковій конференції “Власнісний статус і проблеми раціонального використання земель” (м. Київ, 2000 р.), Регіональній науково-практичній конференції “Екологія і безпека життєдіяльності: інноваційні процеси в науці, технологіях і освіті” (м. Макіївка, 2001 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Бізнес, екологія, здоров’я” (м. Донецьк, 2001 р.), II Міжнародній конференції (м. Донецьк, 2002 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень” (м. Дніпропетровськ, 2002 р.), Першій міжнародній науково-практичній конференції “Молодь і держава” (м. Авдєєвка, 2002 р.), Міжнародній конференції “Проблеми екології і безпеки життєдіяльності в умовах техногенного навантаження в Донбасі” (м. Донецьк, 2003 р.), IV Міжнародному науковому конгресі “Державне управління та місцеве самоврядування” (м. Харків, 2004 р.), VII Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта ‘2004” (м. Дніпропетровськ, 2004 р.), Науково-практичній конференції “Розвиток, пріоритети, реалізація та перспективи процесу “Довкілля для Європи” (м. Донецьк, 2004 р.), Першій міжнародній науково-практичній конференції “Екологічний менеджмент як складова частина сталого розвитку” (м. Донецьк, 2004 р.), на “Круглому столі” на тему “Управління земельними ресурсами в умовах ринкової економіки” (м. Львів, 2004 р.), Міжнародному науково-практичному семінарі “Збалансована екологія і промислова безпека – проблеми транснаціональні” (м. Феодосія), 2004 р.), Науково-практичній конференції “Перспективні розробки науки і техніки” (м. Бєлгород, 2004 р.).

Публікації. Основні положення і результати дослідження опубліковано в 65 роботах (21 стаття у фахових виданнях), з яких 2 особисті монографії, 18 статей в наукових журналах, 19 у збірниках наукових праць, 26 публікацій у матеріалах наукових конференцій. Загальний обсяг публікацій 78,9 д.а., із яких особисто авторові належить 74,9 д.а.

Структура й обсяг роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, п’яти розділів, висновків, які викладено на 393 сторінках друкованого тексту. Матеріали дисертації містять 6 рисунків, 38 таблиць, які наведено на 45 сторінках, 4 додатки – на 35 сторінках. Список використаної літератури складається із 260 джерел, які наведено на 23 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Розділ 1. Наукові основи державного управління земельними ресурсами. При радикальних економічних перетвореннях у сільському господарстві України, пов’язаних із здійсненням земельної реформи, формування багатоукладної економіки на базі різних форм власності на землю, переходом до ринкових відносин і одночасно – розв’язання екологічних проблем (захист грунтів від водної і вітрової ерозії; стабілізація і підвищення гумусу в ґрунті; деградація земель, забруднення земель важкими металами і хімічними елементами; усунення негативних наслідків антропогенної і техногенної навантажень на землю в наслідок механізації, хімізації, меліорації та ін.), державне управління земельними ресурсами являє собою обов’язкову умову.

Зазначено, що практика управління започаткована у глибоку давнину. Так, вивчення досвіду управління земельними ресурсами в період Столипінської реформи, наукових розробок М. Туган-Барановського, А. Богданова, С. Струмиліна, а у пізніший період кагорти вчених України, до яких належать М.В. Андріїшин, П.Ф. Веденічев, Г.І. Горохов, В.Д. Кірюхін, О.В. Маслов, дало підставу зробити висновок про те, що науково обґрунтована система управління земельними ресурсами і є тим ключем, який дозволяє відкривати шлях до раціонального використання й охорони земель.

Встановлено, що управління земельними ресурсами визначається характером розвитку земельних відносин, тобто воно відображає потреби на певному етапі його розвитку. З цього випливає, що земельні ресурси потрібно розглядати як систему взаємозв’язаних правових, техніко-економічних, організаційно-господарських заходів держави, спрямованих на регулювання земельних відносин, організацію раціонального еколого-безпечного використання та охорони земель в інтересах всього суспільства. Основою розв’язання усіх заходів є вивчення і картографування земельних ресурсів, ведення державного земельного кадастру, проведення землевпорядкування, здійснення державного контролю за використанням земель та їхнього моніторингу, справедливе вирішення земельних спорів тощо.

Виявлено, що збільшення антропогенного навантаження на земельні ресурси через інтенсифікацію виробництва сприяє розвитку ерозійних процесів, зниженню родючості ґрунтів. В Україні від водної і вітрової ерозії потерпають понад 13,4 млн. га сільськогосподарських угідь, у тому числі 10,6 млн. га орних земель, причому щорічний приріст еродованих земель становить 60-80 тис. га. Це підтверджується також комплексним показником негативного наслідку антропогенного впливу на агроландшафти – падінням вмісту гумусу в ґрунтах, який більш ніж на 20% не відповідає оптимальному природному параметру.

Розвиваються процеси засолення і заболочування, хімічного забруднення їх промисловістю й у результаті прорушень технологій застосування засобів хімізації в сільському господарстві, безгосподарності. Існують значні вогнища забруднення сільськогосподарських угідь важкими металами, пестицидами, хімічними засобами захисту рослин. Відзначаються різні види радіоактивного забруднення.

Виявлено також, що соціальним критерієм охорони і використання земельних ресурсів є залучення в цей процес самої людини. Це значить, що необхідні такі соціальні та економічні умови, які дозволили б активізувати людський фактор у боротьбі за раціональне використання земель, їхню охорону, відновлення ґрунтової родючості і досягнення на цій основі зростання виробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції.

Це обумовлює об’єктивну необхідність наукової розробки заходів щодо відновлення і використання деградованих і малопродуктивних земель. При її підготовці повинні бути враховані загальнодержавні інтереси, регіональні особливості, нові форми власності і господарювання на селі.

Зроблено висновки, що використання землі як засобу виробництва в усіх галузях виробництва потребує організації ефективної системи управління з боку державних органів влади.

За характером управління в Україні сформувалось загальне і галузеве державне управління земельними ресурсами.

Загальне державне управління здійснюється державними органами загальної та спеціальної компетенції і має територіальний характер. Воно розповсюджується на всі землі в межах території України, незалежно від категорії земель та суб’єктів, що ними володіють. Галузеве управління поширюється на землі окремих галузей (груп галузей) економіки країни (землі сільськогосподарського призначення, землі житлової і громадської забудови, землі оздоровчого призначення). Але слід зазначити – галузеве управління носить відомчий характер, що не дозволяє здійснити якісне управління земельними ресурсами. Тому виникає необхідність удосконалення цієї системи.

Крім державного управління в країні поширене самоврядування, тобто управління на рівні конкретних колективів процесами використання та охорони землі (рис. 1).

Проведений аналіз свідчить, що існуюча система державної координації та регулювання земельних відносин не відповідає потребам реформування у данній сфері, повноваження міністерств і відомств переплітаються, дублюються, що заважає прийняттю єдиного правильного управлінського рішення щодо використання й охорони земельних ресурсів. Тому першим кроком у вирішенні питань управління земельними ресурсами є оптимальний розподіл повноважень і функцій міністерств і відомств, на які покладається управління використанням і охороною земель. Доцільно створити систему такого управління земельними ресурсами, яке не ділилося б на державне, самоврядне і внутрішньогосподарське. У голові повинна стояти держава, яка передає частину повноважень на місцевий рівень.

Рис. 1. Організаційна структура державного управління земельними

ресурсами (УЗР)

В процесі аналізу також виявлено, що багато теоретичних і практичних питань державного регулювання в період становлення ринкових відносин потребують рішення за допомогою формування механізмів державного управління земельними ресурсами, особливо це стосується механізмів державного управління деградованими і малопродуктивними землями.

Так, ще досі не створена інфраструктура цивілізованого земельного ринку, гальмуються процеси інвестування аграрної сфери шляхом застосування механізмів іпотечного кредитування під заставу землі, повільно впроваджуються сучасні методи ведення державного земельного кадастру, який зводиться до щорічного оновлення великої кількості цифрової інформації, яка базується, як правило, на недостовірних даних про кількість і якість земель, не проводиться моніторинг земель та землекористування, без якого неможливе обґрунтоване здійснення державної земельної політики, недотримання умов договорів оренди, нецільове використання коштів земельного податку, який повинен використовуватись на виконання меліоративних заходів, захист ґрунтів від водної та вітрової ерозії.

Розділ 2. Тенденції розвитку процесу державного управління земельними ресурсами. Проведене комплексне дослідження розвитку сільського господарства в регіоні на прикладі Донецької області за останні сто років свідчить про його нерівномірність, спади і підйоми виробництва продукції, витратну економіку виробничої діяльності сільськогосподарських виробників. Це пояснюється впливом багатьох чинників як об’єктивних, так і суб’єктивних, а також наслідком аграрної політики в конкретних історичних умовах без урахування цілісного значення використання земельних ресурсів у функціонуванні агроландшафтів.

Визначення еколого-економічної оцінки системи землеробства області на прикладі зернового комплексу підтвердив, що зниження її ефективності відбувається в основному в результаті ерозії ґрунтів, а також забруднення сільськогосподарської продукції й об’єктів природного середовища агрохімікатами і пестицидами. Ці види втрат становлять 9/10 загальної суми еколого-економічних витрат і є результатом недооцінки екологічного чинника при промисловому освоєнні земель під посіви зернових культур.

Ретроспективний аналіз економіки сільського господарства за період його інтенсифікації показав, що цей спосіб виробництва, особливо в перші десять років його застосування, дав позитивні результати, що проявилося в значному зростанні валового продукту сільського господарства, підвищенні ефективності розвитку його галузей, збільшенні виходу продукції з кожного гектара землі, продуктивності тваринництва. Однак цей процес йшов неоднозначно, незважаючи на послідовне збільшення інвестицій у розвиток сільського господарства, зміцнення галузей його обслуговування. В останній період збільшилася його ресурсоємність, а зростання витрат на його виробництво не було адекватним темпам збільшення валового виробництва сільськогосподарської продукції, підвищення продуктивності худоби.

На підставі проведених досліджень можна констатувати, що стан і використання земельних угідь Донецької області і, насамперед, ріллі характеризується як кризовий. За період з 1970 по 2004 рік площа сільськогосподарських угідь зменшилася з розрахунку на одного жителя в середньому на 0,04 га, ріллі – 0,05 га (табл. 1).

Таблиця 1

Забезпеченість сільськогосподарськими угіддями і ріллею населення
Донецької області в період 1970 – 2004 рр. в розрахунку на одного жителя, га

Вид угіддя | Рік

1970 | 1975 | 1980 | 1985 | 1990 | 1995 | 2004

Сільськогосподарські угіддя | 0,40 | 0,40 | 0,39 | 0,38 | 0,37 | 0,36 | 0,36

У тому числі рілля | 0,34 | 0,33 | 0,32 | 0,32 | 0.32 | 0,30 | 0.29

Еродованість ріллі в Донбасі становить 66%. За останні 15 років площа змитих ґрунтів на ріллі збільшилася на 153,5 тис. га, у т.ч. слабозмитих – на 77,9, а середньо- і сильнозмитих – на 75,6 тис. га (табл. 2).

Таблиця 2

Зміна еродованості ґрунтового покриву Донецької області, тис. га

Види угідь | Піддано водній ерозії | Дефляційно небезпечні землі

Усього | в тому числі

слабко | середньо | сильно

1990 рік

Рілля | 1 041,2 | 757,6 | 226,6 | 57,0 | 1 521,8

Багаторічні насадження | 17,0 | 13,6 | 2,7 | 0,7 | 25,7

Косовиці | 7,9 | 1,3 | 2,7 | 3,9 | 8,3

Пасовища | 205,1 | 39,1 | 71,2 | 94,8 | 215,2

Усього сільгоспугідь | 1 271,2 | 811,6 | 303,2 | 156,4 | 1 771,0

2004 рік

Рілля | 887,7 | 679,7 | 166,3 | 41,7 | 435,4

Багаторічні насадження | 21,2 | 17,3 | 3,1 | 0,8 | -

Косовиці | 0,8 | 0,4 | 0,2 | 0,2 | -

Пасовища | 199,0 | 43,5 | 74,8 | 80,7 | -

Усього сільгоспугідь | 1 108,7 | 740,9 | 244,4 | 123,4 | 435,4

Зроблено висновок, що підхід до інтенсифікації сільського господарства не можна обмежувати дедалі зростаючими вкладеннями енергії, матеріалізованої в техніці, добривах, засобах захисту рослин і інших ресурсів. У той же час, як показала практика розвитку сільського господарства, такий однобічний підхід до інтенсифікації приводить до експонентного зростання витрат енергії на одержання додаткової калорії, до поглиблення диспропорцій між використаними енергетичними ресурсами і приростом сільськогосподарської продукції. Застосування ресурсозберігаючих технологій і збільшення ресурсів сприяє зростанню виробничих можливостей.

Перехід від часткової (переважної) інтенсифікації до повної в економічному, але не в агрономічному розумінні не що інше, як перехід до закритих циклів виробництва, безвідхідних технологій, покликаних вирішити й екологічні проблеми, тобто те, чого повинні прагнути всі системи. Іншими словами, системи повинні розвиватися за законами біосфери, у цьому випадку інтенсифікація повинна усе більше використовувати сили природи, природні чинники для підвищення ефективності виробництва. Визначено, що науково обґрунтована інтенсифікація повинна здійснюватися, у першу чергу, у сільському господарстві, оскільки продовольство є життєвою необхідністю, а без усунення суперечностей інтенсифікації навряд чи вже в доступній для огляду перспективі можливе забезпечення населення в достатній кількості продуктами харчування. По друге, усе це вимагає удосконалення розробки науково обґрунтованої системи раціонального використання й охорони земельних ресурсів, складовою частиною якої повинні стати економічні механізми стимулювання і правові вимоги регулювання земельних відносин, підвищення родючості ґрунту з боку держави.

Розділ 3. Еколого-економічна оцінка земельних ресурсів як інформаційна складова визначення державної земельної політики. Проведений аналіз процесів деградації земель сільськогосподарського призначення показав, що у зв’язку з відсутністю чіткого поділу в Земельному кодексі України деградованих земель на порушені, забруднені і деградовані землі і спільним розглядом деградованих і малопродуктивних земель, необхідно розглядати всі три категорії зазначених земель. Для характеристики стану ґрунтів при кожному конкретному типі деградації виділяються основні діагностичні, специфічні показники і додаткові, що дають допоміжну, уточнювальну інформацію для оцінки стану ґрунтів, з’ясування причин деградації, а також характеризують наслідки деградації. Набір параметрів залежить від типу деградації, природних умов і т.д. Багато показників являють собою характеристики властивостей ґрунтів в абсолютному вираженні. У ряді випадків необхідно застосовувати порівняльні або відносні показники, що характеризують відмінність властивості щодо якогось оптимального “еталонного” стану, який відповідає нульовому рівню втрати природно-господарської значущості земель, а також показники, що характеризують швидкість зміни стану або швидкість деградаційних процесів.

З урахуванням існуючих показників деградації розроблено оцінюванні показники для визначення ступеня деградації земель, запропоновано методику розрахунку розмірів збитку від деградації земель.

Розрахунок збитку від деградації земель, забруднених промисловими відходами, виконано на прикладі матеріалів Донецької протиерозійної дослідної станції. Отримані результати свідчать, що промислові підприємства і шахти, які забруднюють ґрунти, повинні щорічно відраховувати державі розмір збитку в сумі близько 11,9 млн. дол.

За розрахунками, площа деградованих і малопродуктивних земель в Україні перевищує 6, 5 млн. га, або 20 відсотків площі ріллі, а прямі щорічні втрати досягають у середньому 66,5 гривень на гектар, або в цілому по Україні близько 400 млн. гривень. Вирішити цю проблему на сучасному етапі можна шляхом консервації цих земель. Загальна площа деградованих і малопродуктивних грунтів орних земель Донецької області складає 204,7 тис. га (12,3% загальної площі ріллі), і усі з них підлягають консервації (табл. 3).

Таблиця 3

Консервація деградованих і малопродуктивних ґрунтів орних земель
Донецької області *

№
пп |

Види деградацiй | Площа земель пiд консервацію

Всього | з них

га | % кон

сервації | % рiллi областi | реабілі

тація | Трансформацiя

Всього | в тому числi

сiно-жатi | пасо-вища | лiс | регене

рація

1 | Легкий механiчний склад | 13877 | 6,78 | 0,83 | - | 13877 | 4095 | 301 | 9481 | -

2 | Важкий механiчний склад | 50881 | 24,85 | 3,06 | 50881 | - | - | - | - | -

3 | Скелетнiсть | 143 | 0,07 | 0,01 | - | 143 | - | 22 | - | 121

4 | Змитiсть | 108705 | 53,09 | 6,54 | 57344 | 51360 | 2 | 50510 | 310 | 538

5 | Дефльованiсть | 60 | 0,03 | 0,0 | - | 60 | - | - | 60 | -

6 | Засоленість | 532 | 0,26 | 0,03 | 114 | 418 | 388 | - | - | 30

7 | Солонцюватість | 22044 | 10,77 | 1,33 | 15159 | 6885 | 4598 | 87 | - | 2200

8 | Перезволоженiсть i заболоченiсть | 8510 | 4,16 | 0,53 | - | 8510 | 5535 | - | - | 2975

Загальна площа земель, що пiдлягають консервацii | 204752 | Х | Х | 123499 | 81254 | 14618 | 50920 | 9851 | 5865

% до загальної пощі земель, що підляга-

ють консервації | Х | 100,0 | Х | 60,32 | 39,68 | 7,14 | 24,87 | 4,81 | 2,86

% до загальної площі

орних земель | 1661903 | Х | 12,32 | 7,43 | 4,89 | 0,88 | 3,06 | 0,59 | 0,35

* Таблицю підготовлено за данними О.П. Канаш, І.Я.Кофман. Науково-методичні рекомендації щодо консервації деградованих і малопролуктивних земель Донецької області і визначення площ земель, що потребують консервації в розрізі адміністративних районів. – С. 19.

З цієї площі 123,5 тис. га (60,3% від загальної площі деградованих земель і 7,4% від загальної площі ріллі області) підпадає під реабілітацію. У першу чергу мають бути реабілітовані середньозмиті ґрунти з уклоном понад 3-5° (57,3 тис. га), потім ґрунти важкого ґранулометричного складу (50,9 тис. га). Значні площі займають солонцюваті ґрунти, більшість з яких – середньо- і сильносолоні чорноземи на важких глинах (15,2 тис. га). Вони теж підлягають консервації-відновленню. Невелику площу займають слабозасолені лужно-чорноземі ґрунти. Вони завершують список деформованих ґрунтів, що потребують реабілітації. Надалі, залежно від соціально-економічних умов, екологічної ситуації, інтенсивності реабілітаційних процесів, вони можуть бути повернуті до сфери первинного використання.

Необоротній трансформації підлягають 81,2 тис. га (39,7% від площі консервації і 4,9% площі ріллі області).

Не заперечуючи необхідності консервації малородючих земель, що сформувалися в природних умовах, і з метою зниження витрат на виконання робіт з консервації, вважаємо за необхідне на першому етапі проведення земельної реформи провести консервацію тільки деградованих і забруднених ґрунтів і земель. Консервацію малопродуктивних земель слід проводити при виділенні земельних ділянок для ведення сільськогосподарського виробництва і за можливістю виділяти їх під будівництво лінійних споруд, для створення захисних насаджень. Роботи з консервації земель, підданих фізичній деградації, вторинному засоленню й солонцюванню, вторинному заболочуванню і забрудненню хімічними речовинами будуть проводитися в міру їх виявлення на території землекористування самими землекористувачами при державній підтримці.

Результати досліджень стану земельних ресурсів в Україні показали, що якісний стан останніх має сталу тенденцію до їх погіршення. У зв’язку з цим в роботі були розроблені основні підходи до виконання робіт з виявлення деградованих і забруднених земель. Результати таких обстежень необхідні для здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, ведення земельного кадастру; встановлення причин, що викликали руйнування, чи деградацію земельних угідь, для розробки заходів щодо їхнього усунення.

При визначенні розмірів збитку від забруднення земель запропоновано введення коефіцієнтів екологічної ситуації й екологічної значущості території, з метою обліку сумарного впливу, який справляється забрудненням земель на екологічну обстановку і цінність земель, що допоможе точніше визначити розмір збитку від забруднення земель хімічними сполуками і дозволить раціонально використовувати забруднені землі та надати їм еколого-економічну оцінку.

У зв’зку з тим, що деградовані землі становлять екологічну небезпеку для функціонування природних середовищ і умов проживання населення, необхідно органам державної влади направити свої зусилля на запобігання цим негативним процесам, що буде сприяти зростанню продуктивності усього агроландшафту. Необхідно виробити програму більш тісного пов’язування економічних і екологічних проблем у землекористуванні з пріоритетом екологічних цілей.

Як свідчать результати теоретичного узагальнення та аналізу вітчизняної практики господарювання, реалізація управління земельними ресурсами країни здійснюється державними органами управління за допомогою системи управління як сукупності механізмів державного управління, які включають до себе методи і засоби впливу на процеси збереження та підвищення рівня використання земельних ресурсів. Саме від механізму управління, його адекватності до соціально-еколого-еконмічних умов, що склалися, залежить ефективність будь-якої системи. В залежності від суспільного значення та важливості механізмів державного управління їх необхідно класифікувати на перший та другий рівень (рис. 2). Перший рівень включає такі державні механізми управління земельними ресурсами: землевпорядкування (МЗ); стандартизація і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості грунту (МНС); ведення державного земельного кадастру (МЗК); моніторинг земель (ММЗ); законодавче та нормативно-методичне забезпечення (МЗЗ); контроль за використанням та охороною земель (МК); державне управління деградованими і малопродуктивними землями (МУДЗ); економічне стимулювання охорони і раціонального використання земельних ресурсів (МЕС); юридична відповідальність землевласників і землекористувачів за порушення екологічних вимог (МВЗ); вирішення земельних спорів (МВЗС); розмежування земель державної і комунальної власності (МРЗ); ринок земельних ресурсів (МРЗР); грошова оцінка земель (МГОЗ); земельний менеджмент (МЗМ).

Другий рівень включає до себе механізми: взаємозв’язок економічних інтересів власників землі (землекористувачів) з їх суспільними екологічними інтересами (МЕІ); економічна зацікавленість власників землі (землекористувачів) у раціональному використанні земель і зниженні розвитку несприятливих процесів (МЕЗ); оздоровлення екологічної обстановки за допомогою виділення субсідій (МВС); компенсація з бюджетних коштів зниження доходу власників землі і землекористувачів унаслідок консервації деградованих і малопродуктивних земель, що стали такими не з їхньої вини (МК); встановлення і зміна меж адміністративно-територіальних утворень (МВМ); удосконалення сигнальних цін на фермерські землі (МСЦ); страхування іпотечних кредитів (МСІК); забезпечення науково-технічною та економічною інформацією, яка стосується збереження земельних ресурсів (МЗІ); комп’ютерне управління земельними ресурсами (МКУ); виявлення і картографування земельних ресурсів (МКЗ); матеріально-технічне забезпечення, загальне діловодство і господарське обслуговування тощо (ММТЗ); маркетингова діяльність (ММД); експертиза вишукувальної та землевпорядної документації (МЕД); розвиток державної системи підготовки і підвищення кваліфікації фахівців для роботи в системі державних земельних органів (МПФ); економічне регулювання раціонального землекористування (МЕР); інноваційно-інвестиційна політика (МІІП); створеня нової системи управління деградованими і малопродуктивними землями (МСУДЗ); захист прав на землю (МЗП); створення умов для раціонального землекористування (МРЗ); найкоротший термін досягнення мети та поліпшення охорони земельних ресурсів (МДМ).

Удосконалення системи державних механізмів земельних відносин передбачає розробку різних напрямків і способів стимулювання ґрунтоохоронної діяльності. Розв’язання даної проблеми потребує застосування економічних важелів впливу на землекористувачів замість малоефективних адміністративних методів і ухилу за фіскальні методи охорони земель. За показник, що відбиває взаємозв’язок господарств зі станом охорони ґрунтів, запропоновано використовувати відвернений і залишковий збиток від деградації, екологічні показники стану і використання земельних ресурсів – найважливіші складові комплексного еколого-економічного ефекту. Таким чином, екологічний підхід до землекористування стає невід’ємною частиною економічно ефективного і раціонального використання земель у сільському господарстві.

Другий рівень

Рис. 2. Класифікація ланок основного державного механізму управління системи земельних відносин

Розділ 4. Земельні відносини і ґрунтоохоронна політика держави. Встановлено, що внаслідок великих економічних перетворень, руйнування міждержавних зв’язків, порушення міжгалузевих пропорцій, корінної зміни земельних відносин, реформування сільськогосподарських підприємств, що відбулося в 1991–2004 рр. в Україні, істотно знизилися обсяги виконання основних видів робіт з підвищення родючості ґрунтів, а також погіршилися умови функціонування галузей рослинництва і тваринництва. Як наслідок – зменшилися посівні площі і посадки плодово-ягідних насаджень, знизилося виробництво кормів, скоротилося поголів’я тварин. Таким чином, питання про роль і місце держави у раціональному використанні і охороні земельних ресурсів стають основою у її земельній політиці і набувають подальшого розвитку.

Результати дослідження стану і використання земель за часи великих земельних і економічних перетворень, повсюдної реорганізації виробництва і території, перерозподілу земель першорядного значення показали, що велике значення у цьому процесі має землевпорядження, у ході якого повинний забезпечуватися перехід до нового земельного ладу з новими формами господарювання, землеволодіння і землекористування.

Відповідно до прийнятого в цей час погляду на землевпорядження, утворення землекористувань, територіальна організація сільськогосподарського виробництва, організація використання й охорона земель з урахуванням заявок і побажань конкретних землевласників і землекористувачів повинні здійснюватися на основі відповідних схем і проектів землевпорядження, незалежно від форми господарювання і земельної власності. Тобто землевпорядження повинне проводитися комплексно й упевній технологічній послідовності: загальнодержавна програма використання й охорони земель – схема землевпорядження – проект землевпорядження – робочий проект землевпорядження.

Основні види і зміст заходів екологічної спрямованості, які доцільно передбачати в