ДОНЕЦЬКий ДЕРЖАВНИЙ Університет УПРАВЛІННЯ

Соловйов олександр миколайович

УДК 330.341.1

Удосконалення механізмів державного Регулювання інноваційних процесів в україні та регіонах

Спеціальність 25.00.02 – Механізми державного управління

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата

наук з державного управління

Донецьк - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Донецькому державному університеті управління Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк).

Науковий керівник: | доктор наук з державного управління, професор Лобас Віталій Михайлович Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки України, професор кафедри менеджменту у невиробничій сфері.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Гончаров Валентин Миколайович, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля Міністерства освіти і науки України (м. Луганськ), професор кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності;

кандидат наук з державного управління Кірнос Інна Олександрівна, Донецький національний технічний університет Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк), доцент кафедри зовнішньоекономічної діяльності підприємства.

Провідна установа – Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, кафедра економічної теорії та фінансів, (м. Харків).

Захист відбудеться 18 травня 2005 року о 14.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.107.01 у Донецькому державному університеті управління Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, пр-т. Б.Хмельницького, 108.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького державного університету управління Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 163 а.

Автореферат розісланий 15 квітня 2005 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Клейнер Я.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У сучасній теорії державного управління все частіше розглядаються різні проблеми розвитку інноваційних процесів, формуються теоретичні і методологічні засади державного регулювання інноваційних процесів. Серед українських вчених, які зробили вагомий внесок у цьому аспекті можна виділити таких, як В.Александрова, Ю.Бажал, Л.Безчасний, О.Білорус, А.Гальчинський, В.Геєць, Н.Гончарова, М.Данько, В.Дорофієнко, Г.Добров, А.Кінах, А.Коренний, В.Колосюк, О.Лапко, В.Лобас, І.Лукінов, О.Махмудов, Б.Малицький, Ю.Пахомов, А.Поручник, В.Пила, В.Семиноженко, В.Сіденко, В.Хаустов, а також зарубіжних вчених - Г.Бакоша, І.Балабанова, Д.Белла, Л.Водачка, А.Вольського, С.Глазьєва, А.Дагаєва, І.Дворжака, М.Делягіна, П.Дракера, П.Завліна, В.Іванова, М.Іванова, Н.Іванової, В.Іноземцева, С.Квятковського, Гж.Колодка, В.Мединського, М.Морітані, Ю.Морозова, Е.Менсфілда, Г.Попова, А.Пригожина, Е.Росселя, Б.Санто, Б.Твісса, Е.Уткіна, Р.Фатхутдинова, М.Хучека, А.Хемілтона, П.Шеко, Н.Шелюбської, Й.Шумпетера та ін.

Проте, поза увагою науковців залишаються проблеми, пов’язані з ефективним регулюванням інноваційної сфери, систематизацією методів і форм реалізації інноваційної політики в країнах з перехідною економікою з урахуванням специфічних особливостей їх розвитку.

Виведення інноваційної сфери з кола стратегічних пріоритетів розвитку вітчизняної економіки було серйозним прорахунком першого етапу реформування. Унікальність сучасної ситуації в інноваційній сфері економіки Україні характеризується, з одного боку, наявністю науково-технологічного потенціалу, кваліфікованих наукових кадрів, а з іншого – слабкою орієнтованістю цього потенціалу на реалізацію конкретних інновацій в усіх секторах економіки.

Актуальною проблемою в сучасних умовах є підвищення ролі регіонів у забезпеченні економічного зростання. Сучасна теорія та практика розвинутих країн дотримуються поглядів, згідно з якими економічне зростання певною мірою обумовлюється позитивним впливом регіональної нерівномірності. На відміну від цього країни, що пережили трансформаційну кризу, демонструють протилежні тенденції та результати – нерівномірність регіонів як наслідок процесів трансформації є одним з визначальних факторів, що стримують темпи розвитку.

Як свідчить сучасний досвід розвинутих країн, в умовах зростання світової конкуренції та динамічності суспільства регіони відіграють провідну роль у мобілізації науково-дослідних зусиль, у стимулюванні інноваційної активності суб’єктів господарювання, в організації міжрегіональних кооперативних зв’язків різних типів тощо. Вони відіграють роль двигунів інноваційного розвитку національних економік.

Тому на етапі відновлення позитивної динаміки економічного зростання Україна вкрай потребує врахування сучасних тенденцій розвитку інноваційної сфери. В цьому аспекті важливо, вивчаючи і використовуючи досвід країн із розвиненою ринковою економікою, розробляти власні науково-практичні рекомендації щодо вдосконалення механізмів державного регулювання інноваційних процесів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до тематики науково-дослідних робіт Донецького державного університету управління, а також договором про наукове і творче співробітництво між кафедрою “Менеджмент у невиробничій сфері” і відділом проблем ефективного використання виробничого потенціалу Інституту економіки промисловості НАН України в 1999-2004 рр. Здобувач приймав участь у дослідженнях за темою № 99.06.01 “Регіональні аспекти інноваційної й інвестиційної діяльності і їх роль у вирішенні соціально-економічних проблем регіону” (номер держреєстрації 0102U001295). В межах цієї теми автором дослідження було запропоновано концептуальну модель інноваційного регіонального розвитку.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення форм, методів та інструментів впливу держави на удосконалення механізмів регулювання інноваційних процесів в Україні і регіонах.

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі основні задачі:

визначити теоретико-методологічну сутність інновацій та інноваційних процесів, як об’єктів державного регулювання, з метою удосконалення елементів методичного забезпечення державного регулювання інноваційної сфери;

систематизувати сучасні теорії інноваційного регіонального розвитку з метою встановлення закономірностей впливу нерівномірності регіонального розвитку на економічне зростання країн, які перебувають у стані трансформації, та закономірностей циклічного інноваційного розвитку регіонів;

визначити основні форми, методи та інструменти державного регулювання інноваційних процесів, відмінності їх застосування в розвинених країнах та країнах з перехідною економікою;

запропонувати концептуальну модель інноваційного регіонального розвитку, яка дозволяє встановити вплив факторів, що сформульовані в системах детермінант інноваційної активності та інструментів економічної, науково-технічної та освітньої політик на міжрегіональну нерівномірність у рівнях економічного розвитку та у рівнях добробуту;

на засадах критичного аналізу досвіду країн Європейського Союзу (ЄС) та Центрально-Східних Європейських (ЦСЄ) країн з точки зору основних рис Європейської моделі регіональної інноваційної політики розробити рекомендації щодо удосконалення механізмів реалізації державної інноваційної політики, і запропонувати концепцію управління регіональною інноваційною діяльністю.

Об'єктом дослідження є інноваційні процеси в Україні та її регіонах.

Предметом дослідження є механізми державного регулювання інноваційних процесів в Україні та регіонах та їх удосконалення.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичні методи пізнання та системний підхід до аналізу економічних процесів та зв’язків. Дослідження базується на використанні методів та інструментів теорії інновацій – при визначенні теоретико-методологічної сутності інновацій, інноваційної діяльності, інноваційних процесів та інноваційної політики; державного регулювання – при обґрунтуванні основних форм, методів та інструментів реалізації інноваційної політики, а також статистичного, порівняльного та структурного аналізів при визначенні основних тенденцій розвитку інноваційних процесів на глобальному, регіональному та національному рівнях тощо. Вплив нерівномірності у рівнях регіонального розвитку на економічне зростання країн перехідного періоду доведено за допомогою методів гіпотез, аналізу, абстрагування, спостереження та порівняння. Систематизацію сучасних теорій інноваційного розвитку регіональних економічних систем виконано із застосуванням системного підходу та методів абстрагування, аналізу та синтезу.

Виявлення закономірності циклічного інноваційного розвитку регіонів здійснено на основі використання методів гіпотез, єдності історичного та логічного, сходження від абстрактного до конкретного, порівняння. Теоретичне обґрунтування структури моделі інноваційного розвитку виконано із застосуванням методів гіпотез, аналізу та синтезу, формалізації, моделювання.

Використано дані офіційної статистики України, ЄС, міжнародних організацій, відповідні нормативно-правові акти України, експертні оцінки відомих фахівців у сфері інноваційної діяльності тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці нових механізмів державного регулювання інноваційних процесів в Україні та регіонах, форми, методи та інструменти яких діють на засадах детермінант регіональної інноваційної активності, стимулюючи внутрішні чинники цього процесу. В процесі розв’язання сформульованого завдання в дисертації встановлено такі наукові результати:

уперше:

розроблено концептуальну модель інноваційного регіонального розвитку, яка дозволяє встановити вплив факторів, що виявлені в системах детермінант інноваційної активності та інструментів економічної, науково-технічної та освітньої політик, на міжрегіональну нерівномірність у рівнях економічного розвитку та у рівнях добробуту;

удосконалено:

сутність поняття “механізм регулювання інноваційними процесами”, що дозволяє визначити його основні елементи: інновації як об’єкт управління; методи і засоби державного управління інноваційними процесами, його організаційне, правове, інституційне, фінансове, маркетингове та інформаційно-аналітичне забезпечення;

основні форми, методи та інструменти державного регулювання інноваційних процесів, відмінності їх застосування в розвинених країнах та країнах з перехідною економікою. Розвиваючи положення щодо групування форм і методів державного регулювання за основними ознаками, можна визначити й групування за рівнями впливу держави на інноваційну діяльність, а саме – на глобальному, міждержавному, національному, регіональному, галузевому і особистому. Такий підхід дозволить систематизувати і ув’язати у єдиний комплекс методи і форми державного регулювання внутрішньо- і зовнішньоекономічного характеру щодо стимулювання інноваційної діяльності;

механізми реалізації державної інноваційної політики в частині організаційно-функціональної, інформаційної та кадрової складових;

дістало подальшого розвитку:

основні риси європейської моделі регіональної інноваційної політики, де цільовою спрямованістю політики виступає вирішення проблем регіональної соціально-економічної нерівномірності розвитку через створення сприятливого інноваційного клімату в регіонах, залучення їх у науковий та інноваційний простір;

сучасні теорії інноваційного регіонального розвитку, які дозволили встановити закономірності впливу нерівномірності регіонального розвитку на економічне зростання країн, що перебувають у стані трансформації, та закономірності циклічного інноваційного розвитку регіонів;

концепція управління регіональною інноваційною діяльністю в частині обґрунтування напрямків та заходів регіональної інноваційної політики на середньострокову перспективу через використання встановлених закономірностей інноваційного розвитку регіонів.

Практичне значення одержаних результатів. Практична значущість роботи полягає у тому, що основні положення роботи були використані при розробці механізмів реалізації програми науково-технічного розвитку Донецької області “Донбас-2020” на рівні великого міста (довідка Виконавчого комітету Макіївської міської ради № 6/06-4 від 10.06.2004).

Практичне значення одержаних результатів полягає також у наданні конкретних пропозицій щодо пріоритетів регіональної інноваційної політики, реалізація яких можлива як на рівні окремого регіону, так і на національному рівні (довідка Головного управління економіки Донецької облдержадміністрації № 136/6 від 11.06.2004). Результати проведеної роботи можуть також бути використані для подальших теоретичних досліджень інноваційного регіонального розвитку.

Основні теоретичні результати та висновки дослідження використовуються при викладанні курсів "Основи регіонального управління", "Проблеми менеджменту в науково-технічній діяльності" у Донецькому державному університеті управління (довідка № 148 від 14.06.2004р.) та “Інноваційний менеджмент” у Донбаській національній академії будівництва та архітектури (довідка № 12/6-04 від 14.06.2004).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною науковою працею автора. Сформульовані у дисертації положення, висновки і рекомендації відповідають її змісту та випливають з основних результатів. Усі результати, одержані здобувачем, знайшли відображення в опублікованих роботах. З наукових праць, що опубліковані у співавторстві, в дисертації використані тільки ті положення, що є результатом особистої роботи здобувача.

Особистий внесок автора полягає також у розробці у співавторстві концептуальної моделі інноваційного регіонального розвитку.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися і були схвалені на Третій Всеукраїнській науково-практичній конференції “Менеджмент-освіта в Україні: стан розвитку та шляхи удосконалення” (м. Слов’янськ, 26-29 квітня 2004 року) та на Другій міжнародній науково-практичній конференції “Молодь та держава” (м. Святогірськ, 25-26 жовтня 2003 року).

Публікації. Основні результати дослідження опубліковані в 8 наукових працях, серед яких 6 - у збірниках наукових праць і 2 - у матеріалах наукових конференцій. Загальний обсяг публікацій 4,0 д.а., автору особисто належить 3,2 д.а.

Структура й обсяг роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, які викладено на 208 сторінках друкованого тексту. Матеріали дисертації містять 10 рисунків, 28 таблиць, які наведено на 22 сторінках. Список використаних джерел із 205 найменувань приведено на 19 сторінках, 2 додатки – на 8 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Розділ 1. “Теоретико-методологічна сутність інновацій та інноваційних процесів як об’єктів державного регулювання”. В дослідженні сформульовано припущення, що від розуміння сутності інновацій, інноваційних процесів, інноваційного циклу багато в чому залежить ефективність управління інноваційними процесами як складовими елементами функціонування інноваційної сфери, розроблення відповідного механізму державного регулювання та інноваційної політики.

Інноваційна політика є складовою економічної політики держави, механізм її реалізації формується відповідно до етапу розвитку національної економіки з урахуванням загальносвітових тенденцій, досвіду інших країн та відповідних теоретичних і методологічних засад.

В результаті систематизації сучасних теорій інноваційного регіонального розвитку визначено, що змісту сучасних інноваційних процесів великою мірою відповідає теорія регіональних інноваційних систем, яка може бути ефективним теоретичним інструментом для формування, аналізу регіональної інноваційної політики. При дослідженні закономірностей інноваційного регіонального розвитку України доцільно використовувати методологічні засади теорії регіональних інноваційних систем: інтерактивну інноваційну модель, поєднання мікро-, мезо- та макропідходів, економіко-статистичний та історико-генетичний методи, метод моделювання.

Концептуальну ілюстрацію варіантності типів регіональних інноваційних систем, що ґрунтується на емпіричних дослідженнях, представлено в табл. 1.

У даній таблиці дії, що асоційовані з системною інновацією, розташованою по вертикальній вісі, і є ключовими інтерактивними ланками “інноваційного ланцюга”. По горизонтальній вісі подаються характеристики трьох концептуальних систем.

Таблиця 1.

Типи регіональних інноваційних систем

Характер дій | Типи систем

Основна | Інтегрована | Управлінська

Ініціатива | Місцева | Багаторівнева | Центральна

Провідне фінансування | Близький капітал (proximity capital) | Партнерство | Національне

Дослідження | Прикладні | Змішані | Фундаментальні

Інновації | Ринкової тяги | Змішані | Технологічного поштовху

Спеціалізація | Низька | Середня | Висока

Регіональна

кооперація | Висока | Мережна | Низька

Координація | Ринкова | Асоціативна | Державна

Інтегрований тип відрізняється взаємодією між регіональною владою та промисловістю. Цьому типу більше відповідає Німеччина, де концентрація інноваційної діяльності, суспільно-приватне партнерство та політика працюють горизонтально через регіони та вертикально у термінах багаторівневого управління інноваціями.

Управлінський тип значною мірою є централізованим і зустрічається, наприклад, у французькій провінції Midi-Pyrenees, де домінує аерокосмічна індустрія. Там інноваційна діяльність залежить від мультинаціонального консорціуму та державного фінансування фундаментальних досліджень.

Таким чином, регіональні інноваційні системи мають керовані та системні характеристики. Це робить їх перспективним інструментом підтримки інновацій на рівні регіону в цілому.

Важливим також слід вважати і те, що концепція регіональної інноваційної системи може стати ефективним інструментом аналізу, формування структур підтримки інновацій та політики для будь-якого регіону тільки у разі врахування регіональної специфіки суспільних та ринкових інститутів, культурно-ментального середовища, фінансових ресурсів, впливу міжнародного оточення тощо.

В дисертаційному дослідженні важливим є визначення основних форм, методів та інструментів державного регулювання інноваційною діяльністю, відмінності їх застосування у розвинених країнах та країнах з перехідною економікою. Безпосередній (прямий) вплив держави на інноваційні процеси у національній економіці знаходить прояв у ініціюванні (організації) інноваційної діяльності шляхом визначення стратегічних цілей, пріоритетів, розробленні концептуальних засад інноваційної політики, державних програм, їх фінансовому забезпеченні тощо та у встановленні норм і правил взаємовідносин між суб’єктами цієї діяльності – державними інституціями та інноваційно-активними суб’єктами підприємницької діяльності, – шляхом формування відповідної нормативно-правової бази. Опосередкований (непрямий) вплив держави на інноваційні процеси визначається сприятливістю економічного середовища до активізації інноваційної діяльності, рівнем розвитку відповідної інфраструктури і забезпечується реалізацією заходів і методів стимулюючого характеру.

Розвиваючи положення щодо групування форм і методів державного регулювання за основними ознаками, можна визначити й групування за рівнями впливу держави на інноваційну діяльність, а саме – на глобальному, міждержавному, національному, регіональному, галузевому і особистому. Такий підхід дозволить систематизувати і ув’язати у єдиний комплекс методи і форми державного регулювання внутрішньо- і зовнішньоекономічного характеру щодо стимулювання інноваційної діяльності.

Розділ 2. “Аналіз закономірностей інноваційного розвитку регіонів України”. Дослідження основних тенденцій розвитку інноваційного сектора в 2000-2003 роках на прикладі Донецького регіону свідчить, що має місце пожвавлення інноваційної діяльності підприємств, фінансування наукових та науково-технічних робіт, патентування, використання у виробництві об’єктів промислової власності на фоні зростання регіональної нерівномірності в інноваційній активності, фінансовому, кадровому забезпеченні.

На рис.1 зображено обсяг наукових досліджень і розробок, виконаних власними силами наукових організацій по секторах науки в Донецькому регіоні в 2003 році.

Як видно з рисунку, 60% об'єму наукових досліджень і розробок доводиться на галузевий сектор. Велике значення для розвитку галузевого сектора мали державні науково-технічні програми, в яких визначені пріоритетні напрями розвитку науки і техніки, які направлені на розвиток соціальної сфери, охорону природного навколишнього середовища, а також здоров'я і роботу людини.

Порівняння показників інноваційного розвитку Донецького регіону з іншими регіонами України показало зростання регіональної нерівномірності. Для аналізу інноваційного регіонального розвитку в дослідженні запропоновано концептуальну модель інноваційного регіонального розвитку.

В основу моделі покладено висунуту гіпотезу про вплив інноваційної діяльності на розвиток національної економіки через зменшення регіональної нерівномірності. Таким чином, загальна структура моделі представляє собою залежність міжрегіональної нерівномірності у рівнях економічного розвитку та рівнях добробуту від факторів інноваційної активності. Останні, природно, мають бути сформульовані у системі детермінант інноваційної активності та інструментів економічної, науково-технічної та освітньої політик.

Оцінка інноваційного регіонального розвитку в дослідженні спирається на визначення показників добробуту та валової доданої вартості (ВДВ) на душу населення. Подібний підхід спрямовано на вичерпну характеристику добробуту і, як наслідок, використовує значну кількість показників. Це обумовлює суттєві труднощі під час застосування його в моделі, у тому числі тому, що важко відокремити ключовий показник, який можна б використати як залежну змінну.

Виходячи з відомих концепцій і задач дослідження, в основу інтегрального показника добробуту покладено підхід, який ґрунтується на розумінні добробуту як сукупності благ, які людина набуває для споживання.

Зроблені висновки і припущення дозволяють сформувати конструкцію інтегрального показника добробуту:

де Y – інтегральний показник добробуту; – грошовий дохід на душу населення регіону; – індекс споживчих цін; – індекс нерівномірності (коефіцієнт Джині); – індекс тіньової економіки.

Можливості конструювання індексів залежать від доступної статистичної бази. Регіональна статистика набагато бідніша за національну, тому конструювання, хоч і обумовлювалося змістовними передумовами дослідження, було значною мірою обмежено наявною статистичною інформацією. У зв’язку з такими обмеженнями розрахунок індексу споживчих цін здійснювався як темп зростання протягом року вартості споживчого кошику (з 22 продуктів харчування). Індекс нерівномірності подавався як індекс Джині. Індекс тіньової економіки – як перевищення грошових видатків над доходами, помножене на загальний індекс тіньової економіки в Україні.

Таким чином, оцінку добробуту представлено інтегровано, що відповідає сформульованим вимогам.

Для кількісної оцінки факторів, які визначають міжрегіональну нерівномірність і впливають на рівень добробуту, передбачається використовувати регресивну модель, що засновується на просторово-часовій структурі даних:

,

де i – регіон; t – рік; 1...n – номер пояснюючої змінної; Y – відхилення регіонального інтегрального індексу добробуту та рівня економічного розвитку регіону від середнього; w – фактор інноваційної активності, що приймався з лагом в 1 рік.

Подібний метод за умов обмеження вихідної інформації дозволяє отримати якісні результати оцінки факторів інноваційної активності, що формують статику та динаміку регіональної нерівномірності добробуту та рівня економічного розвитку. Він може застосовуватися органами державної влади при плануванні інноваційного розвитку регіонів.

На основі аналізу можна зробити висновки щодо наявності певних закономірностей інноваційного розвитку регіонів України. Серед таких факторів інноваційної активності є: інвестиційний клімат та людський капітал, адміністративне та фіскальне дерегулювання, фінансове забезпечення НДДКР та винахідництва, що обумовлюють статику та динаміку регіональної нерівномірності.

Результати моделювання свідчать, що разом зі зростанням перших трьох факторів спостерігається активізація інноваційної діяльності та збільшення регіональної нерівномірності у добробуті та рівнях економічного розвитку. Покращення фінансового забезпечення НДДКР та винахідництва сприяє активізації регіональної інноваційної діяльності та зменшенню нерівномірності.

Отже, з огляду на встановлені закономірності, пріоритетними напрямками інноваційної політики регіонів мають бути: прискорення адміністративного та фіскального дерегулювання економіки, забезпечення сприятливого інвестиційного клімату і розвиток людського капіталу, реалізація механізмів фінансування НДДКР та винахідництва.

Розділ 3. “Удосконалення механізмів державного регулювання інноваційних процесів в Україні та регіонах”. Аналіз досвіду країн ЦСЄ та ЄС дозволяє розкрити основні риси європейської моделі регіональної інноваційної політики: 1) головною метою політики є зростання єдності, цілісності країни (європейської спільноти) через створення сприятливого інноваційного клімату в регіонах, залучення їх у науковий та інноваційний простір, ефективне використання їх потенціалу; 2) держава та наднаціональні органи відіграють активну роль у вирішенні проблем інноваційного розвитку регіонів; 3) у складі політики переважають інструменти координації дій; 4) активно використовуються програмні та інституційні форми політики; 5) цілі, напрямки, заходи політичних дій прив’язані до певного рівня регіональної ієрархії. Модель передбачає перехід від підтримки фізичної інфраструктури НДДКР та інновацій до стимулювання кооперації та процесу “колективного навчання” між локальними агентами, тобто від концепції “технологічного поштовху” до “ринкової тяги”. Це частково пояснює переважання в країнах Центрально-Східної Європи таких організаційно-управлінських заходів, як створення технологічних парків та асоціацій регіонального розвитку. Складові європейської інноваційної політики наведені на рис. 2.

На основі наведеного можна зробити висновок, що необхідною передумою для виходу економіки України на шлях стійкого зростання є впровадження ефективної регіональної інноваційної політики, яка спрямована на вирішення проблем регіональної соціально-економічної нерівномірності через створення сприятливого середовища для активізації інноваційної діяльності в регіонах, залучення їх у науковий та інноваційний простір. Перспективним слід вважати перехід від підтримки фізичної інфраструктури НДДКР та інновацій до стимулювання кооперації та процесу “колективного навчання”, активного використання програмної та інституційної форм політики.

Із врахуванням сучасних проблем інноваційного розвитку регіонів України представляється доцільним скористатися досвідом формування регіональної інноваційної політики європейських країн, де цілі, напрямки, політичні заходи розробляються для груп регіонів у відповідності до їх класифікації.

На основі результатів інтерпретації матеріалів аналізу моделей розроблено заходи по удосконаленню механізмів реалізації державної інноваційної політики в частині організаційно-функціональної, інформаційної і кадрової складових.

Обґрунтована концепція управління регіональної інноваційної діяльністю.

Концепція включає організаційно-управлінські, соціально-політичні і соціально-культурні цілі, фінансово-економічні, організаційно-управлінські, етичні і контрольні принципи, а також завдання по організації управлінської діяльності і формуванню нової системи цінностей.

ВИСНОВКИ

Узагальнення одержаних результатів дисертаційного дослідження по-новому вирішує науково-практичне завдання щодо удосконалення механізмів державного регулювання інноваційних процесів в Україні та регіонах. Все це дозволило сформулювати ряд значних для розвитку теорії і практики державного управління наукових висновків та пропозицій.

1. Найважливішим елементом методичного забезпечення державного регулювання інноваційної сфери є визначення механізму регулювання як системи управління відносинами суб’єктів інноваційної діяльності щодо розробки та впровадження новацій. Елементами цього механізму є інновації як об’єкт управління, методи і способи державного управління інноваційними процесами, його організаційне, правове, інституціональне, фінансове, маркетингове та інформаційно-аналітичне забезпечення.

2. Систематизовано сучасні теорії інноваційного регіонального розвитку, в результаті чого визначено, що змісту сучасних інноваційних процесів великою мірою відповідає теорія регіональних інноваційних систем, яка може бути ефективним теоретичним інструментом для формування і аналізу регіональної інноваційної політики. При дослідженні закономірностей інноваційного регіонального розвитку України запропоновано використовувати методологічні засади теорії регіональних інноваційних систем: інтерактивну інноваційну модель, поєднання мікро-, мезо- та макропідходів, економіко-статистичний та історико-генетичний методи, метод моделювання.

3. Важливим є визначення основних форм, методів та інструментів державного регулювання інноваційною діяльністю, відмінності їх застосування у розвинених країнах та країнах з перехідною економікою. Розвиваючи положення щодо групування форм і методів державного регулювання за основними ознаками, можна визначити й групування за рівнями впливу держави на інноваційну діяльність, а саме – на глобальному, міждержавному, національному, регіональному, галузевому і особистому. Такий підхід дозволить систематизувати і ув’язати у єдиний комплекс методи і форми державного регулювання внутрішньо- і зовнішньоекономічного характеру щодо стимулювання інноваційної діяльності.

5. На основі аналізу економічної практики ХІХ-ХХ століть виявлено закономірності циклічного інноваційного розвитку регіонів, які дають підстави вважати, що організаційно-управлінські інновації та умови, які сприяють їх впровадженню, відіграють особливу роль у сучасному розвитку.

6. Порівняння показників інноваційного розвитку Донецького регіону з іншими регіонами України показало зростання регіональної нерівномірності. Для аналізу і прогнозу інноваційного регіонального розвитку в дослідженні запропоновано концептуальну модель інноваційного регіонального розвитку.

В основу моделі покладено висунуту гіпотезу про вплив інноваційної діяльності на розвиток національної економіки через зменшення регіональної нерівномірності.

7. Проведений критичний аналіз досвіду країн ЦСЄ та ЄС дозволив розкрити основні риси європейської моделі регіональної інноваційної політики: головною метою політики є зростання єдності, цілісності країни (європейської спільноти) через створення сприятливого інноваційного клімату в регіонах, залучення їх у науковий та інноваційний простір, ефективне використання їх потенціалу; держава та наднаціональні органи грають активну роль у вирішенні проблем інноваційного розвитку регіонів; у складі політики переважають інструменти координації дій; активно використовуються програмні та інституційні форми політики; цілі, напрямки, заходи політичних дій прив’язані до певного рівня регіональної ієрархії. У зв’язку з цим перспективним для України слід вважати перехід від підтримки фізичної інфраструктури НДДКР та інновацій до стимулювання кооперації та процесу колективного навчання, активного використання програмної та інституційної форми політики.

8. На основі результатів інтерпретації матеріалів аналізу моделей розроблено заходи щодо удосконалення механізмів реалізації державної інноваційної політики в частині організаційно-функціональної, інформаційної і кадрової складових та обґрунтована концепція управління регіональної інноваційної діяльністю, яка включає організаційно-управлінські, соціально-політичні і соціально-культурні цілі, організаційно-управлінські, фінансово-економічні, етичні і контрольні принципи, а також завдання по організації управлінської діяльності і формуванню нової системи цінностей.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ РОБІТ ЗА ТЕМОЮ

ДИСЕРТАЦІЇ

Статті в наукових фахових виданнях:

1. Самойленко В.О., Соловйов О.М. Цілі, сутність і зміст інноваційної держаної політики на сучасному етапі // Зб. наук. праць ДонДАУ: “Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами”: серія “Державне управління”, т.3, вип. 14. – Донецьк: ДонДАУ, 2002.– С. 92-95.

Особистий внесок: виділено чотири варіанти інноваційної політики, які в різні періоди та у відмінних промислово-розвинутих державах були пріоритетними у відповідних сполученнях.

2. Соловйов О.М. Комплекс механізмів, задіяних в управлінні процесами інноваційного розвитку підприємницьких структур // Зб. наук. праць ДонДАУ: “Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами”: серія “Державне управління”, т.4, вип. 24. – Донецьк: ДонДАУ, 2003.– С. 180-186.

3. Соловйов О.М. Економічні механізми науково-технічного прогресу і їх взаємозв’язок зі структурою суспільного виробництва // Зб. наук. праць ДонДАУ: “Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами”: серія “Державне управління”, т.4, вип. 26. – Донецьк: ДонДАУ, 2003.– С. 172-182.

4. Соловьёв А.Н. Инновационно-инвестиционные коммуникации как основа эффективного механизма государственного регионального управления // Зб. наук. праць ДонДУУ: “Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами”: серія “Державне управління”, т.5, вип. 30. – Донецьк: ДонДУУ, 2004.– С. 81-88.

5. Соловйов О.М. Регіональна інноваційні політика в контексті досвіду ЄС та країн ЦСЄ // Зб. наук.праць ДонДУУ “Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами”: серія “Державне управління”, т.5, вип. 31. – Донецьк: ДонДУУ, 2004. – 230-239.

6. Соловйов О.М. Економіко-правові основи формування регіональної інноваційної політики // Зб. наук.праць ДонДУУ “Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами”: серія “Державне управління”, т.6, вип. 44. – Донецьк: ДонДУУ, 2005. – 320-326.

Друковані праці наукових конференцій, статті в інших виданнях:

7. Задорожний В.П., Соловйов О.М. Про деякі критерії, які порівнюють випускника української і західної бізнес-освіти // Матеріали Третьої Всеукраїнської науково-практичної конференції “Менеджмент-освіти в Україні: стан розвитку та шляхи удосконалення”, 26-29 квітня 2004 р., м. Слов’янськ // Менеджер: Вестник ДонГУУ. – Донецк: ДонГУУ, 2004. -№3(29). – C.182-183.

Особистий внесок: розробка системи критеріїв для проведення анкетування серед менеджерів-випускників.

8. Черешня Т.А., Соловьёв А.Н., Пошный В.Ю. Промышленный комплекс развивающегося города: видение студенческой проектной команды // Материалы Второй международной научно-практической конференции “Молодежь и государство” (25-26 октября 2003 года). – Святогорск, 2003. – С. 52-53.

Особистий внесок: створення тимчасового інноваційного центру творчого колективу для виробки перспектив та концептуальних рішень щодо розвитку промислового комплексу міста.

АНОТАЦІЯ

Соловйов О.М. Удосконалення механізмів державного регулювання інноваційних процесів в Україні та регіонах – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 – Механізми державного управління. – Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки України, Донецьк, 2005.

В дисертаційному дослідженні визначено нові форми, методи та інструменти впливу держави на удосконалення механізмів регулювання інноваційних процесів в Україні та регіонах.

Досліджено сучасні теорії інноваційного регіонального розвитку з метою встановлення закономірностей впливу нерівномірності регіонального розвитку на економічне зростання країн, які перебувають у стані трансформації, та закономірностей циклічного інноваційного розвитку регіонів.

Запропоновано концептуальну модель інноваційного регіонального розвитку, яка дозволяє встановити вплив факторів, що сформульовані в системах детермінант інноваційної активності та інструментів економічної, науково-технічної та освітньої політик на міжрегіональну нерівномірність у рівнях економічного розвитку та у рівнях добробуту.

На прикладі Донецького регіону розроблено концепцію управління регіональною інноваційною діяльністю.

Ключові слова: механізми державного управління, державне регулювання, інноваційні процеси, міжрегіональна нерівномірність, інноваційна політика.

АННОТАЦИЯ

Соловьев А.Н. Совершенствование механизмов государственного регулирования инновационных процессов в Украине и регионах. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата наук по государственному управлению по специальности 25.00.02 – Механизмы государственного управления – Донецкий государственный университет управления Министерства образования и науки Украины, Донецк, 2005.

В диссертационном исследовании определена теоретико-методологическая сущность инноваций и инновационных процессов, как объектов государственного регулирования, с целью совершенствования элементов методического обеспечения государственного регулирования инновационной сферы.

Одним из главных элементов методического обеспечения государственного регулирования инновационной сферы является определение механизма регулирования как системы управления отношениями субъектов инновационной деятельности относительно разработки и внедрения новаций. Элементами этого механизма являются инновации как объект управления, методы и способы государственного управления инновационными процессами, его организационное, правовое, институционное, финансовое, маркетинговое и информационно-аналитическое обеспечение.

Систематизированы современные теории инновационного регионального развития, в частности, инновационных региональных кластеров, регионального развития с эндогенным технологическим прогрессом, инновационных сетей, региональных инновационных систем. Их предметом выступают эндогенные инновационные процессы, исходящим является микроэкономический уровень исследования.

Определено, что содержание современных инновационных процессов в большой степени соответствует теории региональных инновационных систем, которая может быть эффективным теоретическим инструментом для формирования, анализа региональной инновационной политики. При исследование закономерностей инновационного регионального развития Украины целесообразно использовать методологические основы теории региональных инновационных систем: интерактивную инновационную модель, сочетания микро-, мезо- и макроподходов, экономико-статистический и историко-генетический методы, метод моделирования.

Отмечено, что инновационная политика реализуется путем направленного влияния органов государственной власти на детерминанты инновационной деятельности с целью обеспечения роста благосостояния граждан и уровня развития национальной экономики.

Определены основные формы, методы и инструменты государственного регулирования инновационных процессов, отличия их применения в развитых странах и странах с переходной экономикой.

Непосредственное влияние государства на инновационные процессы в национальной экономике проявляется в инициировании (организации) инновационной деятельности путем определения стратегических целей, приоритетов, разработке концептуальных основ инновационной политики, государственных программ, их финансовом обеспечение, а также в установлении норм и правил взаимоотношений между субъектами этой деятельности – государственными институциями и инновационно-активными субъектами предпринимательской деятельности, – путем формирования соответствующей нормативно-правовой базы. Опосредствованное влияние государства на инновационные процессы определяется благоприятностью экономической среды к активизации инновационной деятельности, уровнем развития соответствующей инфраструктуры и обеспечивается реализацией мероприятий и методов стимулирующего характера.

Предложена концептуальная модель инновационного регионального развития, которая позволяет установить влияние факторов, которые сформулированы в системах детерминант инновационной активности и инструментов экономической, научно-технической и образовательной политик на межрегиональную неравномерность в уровнях экономического развития и в уровнях благосостояния.

Проведен критический анализ опыта стран Европейского Союза и Центрально-Восточных Европейских стран с точки зрения основных черт Европейской модели региональной инновационной политики.

На основе результатов интерпретации материалов анализа моделей разработаны мероприятия по совершенствованию механизмов реализации государственной инновационной политики в части организационно-функциональной, информационной и кадровой составляющих.

Разработана концепция управления региональной инновационной деятельностью. Концепция включает организационно-управленческие, социально-политические и социально-культурные цели, организационно-управленческие, финансово-экономические, этические и контрольные принципы, а также задачи по организации управленческой деятельности и формированию новой системы ценностей.

Ключевые слова: механизмы государственного управления, государственное регулирование, инновационные процессы, межрегиональная неравномерность, инновационная политика.

ANNOTATION

Solovyev A.N. Perfection of machineries of government control of innovative processes in Ukraine and regions. – Manuscript.

The thesis for candidate’s degree on state management by specialty 25.00.02 - Mechanisms of the government. - Donetsk state university of management of the Ministry of Education and a science of Ukraine, Donetsk, 2005.

The thesis is research new forms are definite, methods and instruments of influencing of state on the improvement of machineries of adjusting of innovative processes in Ukraine and regions.

Modern theories are explored of innovative regional development with the purpose of establishment of conformities to the law of influencing of unevenness of regional development on the economy growing of countries, which are in the state of transformation, and conformities to the law of cyclic innovative development of regions.

A conceptual model is offered of innovative regional development, which allows to set influencing of factors, that formulated in the systems determinant of innovative activity and instruments of economic, scientific and technical and educational politician on the between regional unevenness in the levels of economic development and in the levels of welfare.

On the example of the Donetsk region the conception is developed of management by the regional innovative activity.

Key words: machineries of state administration, state adjusting, innovative processes, between regional unevenness, innovative policy.