ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПОЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ АПН УКРАЇНИ

САВЧУК Олена Миколаївна

УДК 364.62:364.632-055.2

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА КОРЕКЦІЯ

СТАНУ СПІВЗАЛЕЖНИХ ЖІНОК,

ЯКІ ЗАЗНАЛИ НАСИЛЬСТВА В СІМ’Ї

19.00.05 – соціальна психологія; психологія соціальної роботи

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному університеті “Києво-Могилянська Академія” Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат медичних наук, доцент

ГРИГА Ірена Максимівна, завідувач кафедри

“Школа соціальної роботи” Національного

університету “Києво-Могилянська Академія”

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор

КАЛІНА Надія Федорівна, завідувач кафедри глибинної психології та психотерапії Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського

кандидат психологічних наук, доцент

ВАСЬКІВСЬКА Світлана Василівна, доцент

кафедри психодіагностики та медичної психології

Київського державного університету

ім.Т.Г.Шевченка.

Провідна установа: Інститут психології імені Г.С.Костюка АПН України, м. Київ

Захист відбудеться 1 липня 2005 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .457.01 в Інституті соціальної та політичної психології АПН України за адресою: вул. Андріївська, 15, м. Київ, 04070.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту соціальної та політичної психології АПН України за адресою: вул. Андріївська, 15, м. Київ, 04070.

Автореферат розісланий 30 травня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.В.Жадан

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Проблема деструктивних форм міжособистісної взаємодії, зокрема насильницьких дій, актуалізувалася в українському суспільстві у контексті суспільних перетворень. Ситуація в українських родинах привертає увагу дослідників до гендерного аспекту взаємин і спонукає до вивчення насильства над жінкою в алкогольно узалежнених сім’ях. Набуває актуальності аналіз наслідків насильства в сім’ї для співзалежних жінок та пошук умов і шляхів соціально-психологічної корекції цих проявів.

Проблематиці насильства над жінкою в сім’ї як формі деструктивної міжособистісної взаємодії присвячена значна кількість досліджень. Така поведінка вивчається у контексті дослідження особливостей “Я-концепції” жертв насильства (І.Грабська, Р.Затона, В.Малолітня, Н.Опухова, О.Шинкаренко), у зв’язку із соціокультурним контекстом, у тому числі із застосуванням гендерного аналізу (Ш.Берн, О.Гапова, О.Данилова, І.Жеребкіна, Л.Лук’янова), з дослідженням особливостей сімейних форм міжособистісної взаємодії (Г.Андрєєва, Б.Паригін, А.Петровський), теоретичних засад та підходів до обґрунтування природи насильства (Р.Берон, Б.Крейхі, Л.Орбан-Лембрик, Н.Пов’якель, Д.Річардсон), його динамічних процесів (T.Аммерман, Л.Берковіц) та форм (Л.Валкер).

Додатковим фактором формування специфічних рис дезадаптивної особистості жінок, які зазнають насильства в сім’ї, є феномен співзалежності. Дотепер дослідження цього феномена здійснювалося переважно з огляду на біологічну парадигму психіатричної практики: вивчалися етимологія цього стану (Р.Баркер, A.Шаеф, Б.Штандер), його прояви та характеристики (Д.Вітіленд, Б.Гузіков, І.Джермак, В.Москаленко), співвідношення із залежністю (В. Москаленко), причини формування рис співзалежності (В.Москаленко, Р.Поттер-Ефрон, О.Сімонова), характеристики сімейної взаємодії (Б.Гузіков, Е.Сміт). Попри значний обсяг наукової та прикладної інформації щодо феноменології стану співзалежності, проблему цю можна вважати маловивченою в площині соціальної психології, зокрема з точки зору аналізу дисфункції сімейної взаємодії. В рамках даного дослідження феномен співзалежності розглядається не лише як психічний стан особистості, але і як результат порушення сімейної взаємодії, детермінанта виникнення дисфункціональної моделі сім’ї. До того ж, стан співзалежних жінок, які зазнають насильства в сім’ї, дотепер не був предметом дослідження у сфері соціальної психології. Проблемним залишається і питання щодо умов та шляхів оптимізації цього стану, досягнення позитивної динаміки в процесі психокорекційної роботи.

З огляду на це актуальним є дослідження детермінант змін психічного стану жінок, які зазнали насильства в сім’ї, в процесі індивідуальних (індивідуальної короткострокової націленої психотерапії) та групових (тренінгу асертивності) методів соціально-психологічної корекції. Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Національного університету “Києво-Могилянська Академія“ (протокол № 30 (7) від 25.12.2003 р.) та узгоджена Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 2 від 24.02.2004р.)

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов’язана з розробкою та введенням до освітньо-професійної програми бакалаврату Школи соціальної роботи Національного університету “Києво-Могилянська Академія” вибіркової професійно орієнтованої дисципліни “Соціально-психологічна робота з жінками, які зазнали насильства в сім’ї”.

Об’єкт дослідження психічний стан співзалежних жінок, які зазнали насильства в сім’ї.

Предметом дослідження є детермінанти змін психічного стану жінок, які зазнали насильства в сім’ї з боку залежного від алкоголю чоловіка, в процесі впливу індивідуальних та групових методів соціально-психологічної корекції.

Мета дослідження полягає у виявленні детермінант змін та визначенні шляхів оптимізації психічного стану співзалежних жінок, які зазнали насильства в сім’ї, засобами соціально-психологічної корекції.

Відповідно, основними завданнями дослідження є:

1. Здійснити теоретичний аналіз феномена співзалежності та явища насильства в сім’ї.

2. Виділити та проаналізувати характеристики психічного стану співзалежних жінок, які зазнали насильства в сім’ї з боку залежного від алкоголю чоловіка.

3. Дослідити зміни психічного стану жінок внаслідок впливу індивідуальних та групових методів корекції.

4. Визначити чинники, які детермінують позитивну динаміку психічного стану в процесі психокорекції.

5. Розробити рекомендації щодо впровадження індивідуальних і групових методів корекційної роботи з жінками, які зазнали насильства в сім’ї з боку залежного від алкоголю чоловіка, задля оптимізації їхнього психічного стану.

Теоретико-методологічною основою дослідження є загальні положення про сутність особистості та її розвиток у процесі соціалізації (Г.Андрєєва, Л.Божович, Л.Виготський, С.Максименко, С.Рубінштейн), провідні засади гуманістичної психології (А.Маслоу, К.Роджерс) та поведінкового (біхевіористського) підходу (Е.Торндайк, Дж.Уотсон), уявлення про закономірності виникнення й організації внутрішньосімейної діяльності та міжособистісної взаємодії (Г.Андрєєва, О.Бодальов, С.Голод, Б.Гузиков, Л.Орбан-Лембрик, В.Столін), концепції щодо сутності феномена співзалежності (Р.Адамс, К.Аллен, К.Бабер, Д.Вайтелед, В.Москаленко, Р.Поттер-Ефрон, Е.Сміт, А.Шаеф, В.Штандер) та явища насильства в сім’ї (М.Авксентьєва, T.Аммерман, Л.Берковіц, Л.Валкер, І.Грабська, Р.Джелес, Б.Крейхі, М.Хекай, О.Шинкаренко), засади тренінгової роботи (В.Большаков, І.Вачков, Т.Зайцева, Н.Каліна, Е.Круковіч, Г.Марасанов, Б.Паригін, В.Ромек, К.Рудестам, Н.Хрящева, І.Ялом) та психологічного консультування (C.Васьківська, Г.Новайтис, К.Роджерс, Т.Титаренко).

Методи дослідження. У дослідженні використано основні (тренінг, бесіда, включене спостереження) та допоміжні методи: тестування (методика на самооцінку Дембо-Рубінштейн, тест на тривожність Спілбергера-Ханіна, тест на самоактуалізацію, тест на впевненість у собі), контент-аналіз, статистичні методи обробки даних.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше описано психічний стан співзалежних жінок, які зазнали насильства в сім’ї з боку залежного від алкоголю чоловіка. Встановлено закономірності змін показників тривожності, впевненості в собі, рівня самоактуалізації, різних аспектів самооцінки в результаті проведення індивідуальної короткострокової психотерапії і тренінгу асертивності. Систематизовано та узмістовнено знання про психосоціальні наслідки насильства над жінкою в сім’ї. Застосовано авторський підхід до виділення й опису персонологічних типів співзалежних жінок у контексті насильницького впливу. Виявлено детермінанти оптимізації психічного стану жінок: індивідуально-психологічні (вік, рівень самоактуалізації, персонологічний тип, суб’єктивна оцінка стану фізичного здоров’я) та методичні (психокорекційні стратегії і тривалість курсу психокорекції). Поглиблено розуміння феномена співзалежності в контексті дисфункціональної моделі сімейних стосунків та деструктивних насильницьких форм міжособистісної взаємодії в алкогольно узалежнених сім’ях. Уточнено уявлення про особливості внутрішньосімейної взаємодії у сім’ях з проблемами залежності та насильства. Розширено теоретико-методологічні та методичні засади тренінгової й консультативної роботи з жінками, які зазнали насильства в сім’ї.

Практичне значення. Розроблено стратегію психокорекційної програми для співзалежних жінок, які зазнали насильства в сім’ї з боку залежного від алкоголю чоловіка. Модифіковано тренінг асертивності відповідно до потреб таких жінок. Показано переваги проведення індивідуальної короткострокової психотерапії з групою співзалежних жінок перед участю в тренінгу асертивності. Запропоновано шляхи оптимізації психічного стану співзалежних жінок, які зазнали насильства в сім’ї з боку залежного від алкоголю чоловіка, для використання у діяльності кризових центрів та центрів соціально-психологічної реабілітації. Організовано і проведено тренінги підвищення кваліфікації для психологів Центрів роботи з жінками (міст Рівне, Дніпропетровськ, Херсон, Чернівці, Донецьк, Львів, Житомир).

Результати дисертаційного дослідження лягли в основу розроблених навчальних програм курсів “Соціальна робота з жінками, які зазнали насильства в сім’ї”, “Технології проведення тренінгів”, “Основи групової роботи”, що викладаються у Школі соціальної роботи Національного університету “Києво-Могилянська Академія”.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на науково-практичних конференціях НаУКМА ”Україна: людина, суспільство, природа” (Київ, 2002, 2003, 2004), конференції НПУ імені М.П.Драгоманова “Соціалізація особистості” (Київ, 2002), науковій конференції “Соціальна робота в Україні на початку XXI століття: проблеми теорії і практики” (Київ, 2002), конференції “Формування гендерного паритету в умовах соціально-економічних перетворень” (Київ, 2002), міжнародній науково-практичній конференції “Соціальна робота без кордонів” (Єреван, 2003), міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми професійної підготовки фахівців соціальної роботи в Україні і за рубежем” (Ужгород, 2003).

Публікації. Зміст та матеріали дисертаційного дослідження відображено у 10 статтях, з яких 3 надруковано у фахових наукових журналах, 5 у збірниках наукових праць, 2 у матеріалах і тезах доповідей на конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. У ній 14 таблиць і 6 додатків. Список використаних джерел включає 197 найменувань, з них 50 іноземними мовами. Основний зміст роботи викладено на 167 сторінках друкованого тексту. Повний обсяг дисертації 234 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність, вказано об’єкт, предмет, мету, сформульовано гіпотези та завдання дослідження, висвітлено його наукову новизну, теоретичну та практичну значущість, розкрито теоретико-методологічні основи. Наведено дані про апробацію роботи та впровадження її положень у практику.

У першому розділі “Проблема насильства над жінкою в сім’ї та феномен співзалежності” подано результати теоретичного дослідження означених аспектів. Здійснено стислий аналіз наукових доробок з етимології та феноменології насильства в сім’ї як деструктивної форми міжособистісної взаємодії. Проаналізовано соціокультурний і сімейний контексти насильства з урахуванням гендерного аналізу. Розкрито сутність феномена співзалежності, його прояви та причини формування.

Показано, що процес соціально-психологічної корекції залежить від феноменологічного, соціокультурного та сімейного контекстів проблеми насильства в сім’ї. Відповідно до феноменологічного підходу, насильство як деструктивна форма міжособистісної взаємодії досліджувалося у межах біологічної парадигми, що включає етологічний (А.Лоренц), соціобіологічний (В.Дейлі, К.Уілсон) і генетичний підходи (Р.Майльз, М.Кері), а також у межах психологічної школи, представленої теорією психоаналізу (З.Фрейд), фрустраційною теорією агресії (Д.Доллард), когнітивним неоасоціанізмом (Л.Берковіц), моделлю переносу збудження (І.Зільман), соціально-когнітивним підходом (Н.Хьюсман), теорією соціального научіння (А.Бандура), моделлю соціальної взаємодії (С.Тедеші).

У межах соціокультурного підходу насильство в сім’ї пов’язується з дослідженнями патріархального типу культури як культури насильства (О.Данилова, Т.Клименкова). Послідовники цієї теорії зосереджували свою увагу на культурних нормах, які провокують насильство, та на патріархальній соціальній структурі, що сприяє домінуванню ролі чоловіка (О.Гапова, І.Жеребкіна). У розробці соціокультурного підходу важливим є гендерний аналіз взаємин, згідно з яким існування ієрархічної системи статей слугує підґрунтям виникнення насильницьких моделей поведінки у чоловіків та жертовної позиції у жінок. Загалом насильство в сім’ї за цим підходом зумовлюється комплексним впливом біологічних, психологічних та соціальних факторів (Л.Берковіц).

Проблема насильства в сім’ї розглядається також з огляду на особливості системи сімейної взаємодії (Е.Ейдміллер, А.Петровський, Е.Юстіцкіс). Визначальними чинниками насильницьких проявів у сімейній взаємодії є висока міра закритості сім’ї як системи, чітка регламентація обов’язків та рольових стосунків у ній, невизначеність рівня відповідальності, високий рівень очікувань у подружжя, заниженість вимог до себе в колі сім’ї, обмеженість умов для виходу напруження та емоційного розвантаження. Ці чинники зумовлюють не епізодичний, а системний характер здійснення насильства над жінкою у сім’ї, що впливає на стратегії психокорекційних програм. Характеристики насильницької поведінки, зокрема її форми, циклічність, здатність до посилення та повторення, характер емоційних зв’язків між подружжям (Л.Валкер, А.Кемп), також зумовлюють вибір шляхів психокорекції. До того ж, передумовою вибору прийомів психокорекції слугує характер наслідків насильства для особистості жертви (I.Грабська, Р.Затона, О.Малолітня, Н.Опухова, Н.Тарабрина, О.Шинкаренко та інші).

Актуальність проблеми насильства в сім’ї підсилюється тим, що насильницькі дії частіше мають місце у родинах, де один або обидва партнери є залежними від алкоголю (Б.Гузиков, В.Москаленко). Жінки в таких дисфункціональних родинах зазнають подвійної травматизації: є жертвами насильства з боку чоловіка і перебувають у стані співзалежності, який тривалий час не був предметом дослідження у сфері вітчизняної соціальної психології.

Сам феномен співзалежності науковці розглядають як “хворобливу прив’язаність” (О.Сімонова), “надмірну стурбованість” (В.Штандер), “адикцію стосунків” (А.Шаеф), “психічний стан” (Р.Саббі), “комплекс особливих рис характеру” (С.Вітілд), “залежність” (В.Москаленко), “набір засвоєних норм поведінки” (Р.Баркер), “спосіб адаптації до гострого внутрішньо особистісного конфлікту” (Р.Поттер-Ефрон). Такі різні позиції дають змогу розглядати співзалежність не лише крізь призму нормальної/анормальної поведінки, як прояв хворобливої залежності, але і як порушення сімейної взаємодії, приклад дисфункціональної моделі сім’ї, в якій особистості її членів зазнають негативного впливу, в результаті чого не задовольняються їхні потреби в самореалізації та особистісному зростанні (В.Литвиненко). Наведена персонологічна типологізація станів жінок за характером сформованості рис співзалежності (В.Москаленко, О.Сімонова, Р.Поттер-Ефрон) сприяє більш повному аналізу можливостей психокорекційного втручання, його засад та принципів проведення, особливостей методологічного забезпечення корекційних програм.

Незважаючи на розробку окреслених проблем, недостатньо вивченим є питання стосовно самого психічного стану жінок, які є співзалежними і зазнають насильства, що і було об’єктом нашого дослідження. Водночас заслуговує на увагу пошук шляхів оптимізації психічного стану жінок та визначення детермінант, які сприяють його позитивній динаміці.

У другому розділі “Основні підходи психокорекції психічного стану співзалежних жінок, які зазнали насильства в сім’ї” висвітлено підходи зарубіжних і вітчизняних фахівців до стратегій соціально-психологічної роботи з жертвами насильства в сім’ї та співзалежними. Репрезентовано методологію емпіричного дослідження, охарактеризовано психодіагностичний інструментарій та описано послідовність його застосування.

Теоретичний аналіз підходів, які застосовуються у практиці психотерапії насильства в сім’ї, показав наявність різних напрямів, що ґрунтуються на індивідуальній (консультативні стратегії), груповій (психотерапевтичні, тренінгові групи і групи самодопомоги) та сімейній взаємодії (Р.Адамс, П.Власов, М.Дмитренко, О.Мюллендер, А.Робертс та ін.). Стратегії роботи зі співзалежними представлені моделями просвітництва (включають навчання, інформування про залежність та співзалежність, концепції дисфункціональної сім’ї, механізми психологічного захисту), психологічної підтримки, допомоги професійних консультантів та організації самодопомоги (Б.Гузіков, В.Зобнєв, В.Москаленко, І.Короленко, Н.Дмитрієва та ін.).

Психокорекційна робота з жінками, які зазнали подвійної травматизації через стан співзалежності та насильства, вимагала вироблення комплексного підходу з поєднанням різних стратегій роботи. Цим був зумовлений вибір індивідуальної короткострокової націленої психотерапії (ІКНТ) і тренінгу асертивності (ТА) як найбільш оптимальних засобів психокорекції психічного стану жінок.

Методика емпіричного дослідження передбачала проведення його у два етапи. На першому етапі здійснювалися розробка, модифікація та апробація тренінгу асертивності, метою якого є підбір прийомів і технік психокорекції, на другому вивчення змін психічного стану жінок внаслідок впливу індивідуальних та групових методів корекції. За першою траєкторією психокорекційної програми передбачалася участь жінок тільки в ІКНТ. Другу траєкторію пройшли учасниці дослідження, які після завершення ІКНТ погодилися і далі брати участь у роботі груп ТА і таким чином проходили комплексну корекційну програму. Проходження третьої траєкторії передбачало участь тільки в курсі ТА. Такий підхід дав змогу відпрацювати різні стратегії роботи і виробити оптимальну модель комплексного втручання з метою подолання наслідків насильницької поведінки над жінкою, яка перебуває в стані співзалежності. Зокрема, вибір ІКНТ як засобу психокорекції був зумовлений її короткостроковістю, спрямованістю на конкретну проблему та чітким підходом до завершення. Тренінг асертивності як основний інструмент втручання був обраний з урахуванням особливостей психічного стану жінок, для яких асертивність є не лише значущим поведінковим патерном, а й внутрішньою настановою стосовно самої себе. Методичні засади змісту і структури тренінгу асертивності були модифіковані з урахуванням характеристик стану жінок та їхніх потреб. Було зроблено наголос на використанні прийомів поведінкової психотерапії та асиміляції методів когнітивного підходу.

До участі в дослідженні за згодою залучалися жінки, чиї чоловіки перебували на стаціонарному лікуванні з діагнозом F 10.2 “психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності” та проходили курс індивідуальної психокорекції з психологом. Жінкам робота з психологом пропонувалася за рекомендаціями лікарів на основі відомостей про факти насильницьких дій пацієнтів-чоловіків щодо їхніх дружин та за відсутності ознак алкогольної залежності у них. Всього в дослідженні взяло участь 108 жінок: 35 – в ІКНТ (підгрупа № 1), 37 – у комплексній програмі, що включала ІКНТ і ТА (підгрупа № 2), 36 – у ТА (підгрупа № 3). Значущих розбіжностей за віком (p>0.05), освітою та зайнятістю у виділених підгрупах не було. Вік жінок у досліджуваній групі становив від 35 до 58 років. Більшість жінок мала високий освітній рівень: середню спеціальну освіту – 35 жінок (32,4 %), вищу 31 (28,7 %), неповну вищу – 22 (20,4 %), середню – 20 (18,5 %) освіту. Не працювали 57 (52,8 %) жінок. Виділення трьох підгруп у досліджуваній групі жінок дало змогу визначити зміни психічного стану в процесі використання індивідуальних, групових форм взаємодії або ж комплексного підходу та зробити порівняльний аналіз їх впливу.

З метою об’єктивізації змін психічного стану жінок внаслідок проведеного втручання використовувалася низка методів дослідження, у т.ч. метод включеного спостереження, метод контент-аналізу письмових записів консультаційних сесій, протоколів спостережень та письмових звітів тренера, письмових самозвітів учасниць тренінгу; метод психологічного тестування з подальшою статистичною обробкою даних (описові статистичні методики, t-тест для парних змінних, кореляційний аналіз). Зокрема, психологічна діагностика проводилася за допомогою серії стандартизованих тестових методик: тест на самоактуалізацію (Джоунс-Грендал), тест на ситуативну (реактивну) тривожність (Спілбергер-Ханін), тест на впевненість у собі (Тимченко, Шапар), методика на самооцінку (Дембо-Рубінштейн) за шкалами “успіх”, “впевненість у собі”, “повага”, “любов”, “здоров’я”, “щастя”. Було здійснено порівняльний аналіз показників первинного тестування з показниками, отриманими після ІКНТ, ТА, комплексного втручання.

У третьому розділі “Динаміка психічного стану жінок у контексті психокорекції” виділено та описано характеристики психічного стану співзалежних жінок, які зазнали насильства в сім’ї, досліджено його зміни в процесі індивідуальної та групової психокорекції. Здійснено об’єктивізацію цих змін з використанням порівняльного та кореляційного аналізу.

У процесі дослідження було встановлено, що психічний стан співзалежних жінок, які зазнали насильства в сім’ї, характеризується низьким рівнем контролю над емоціями та впевненості в собі, самооцінки, високим рівнем тривожності, некритичністю мислення, порушеннями процесу самоідентифікації, браком умінь поводитися асертивно, почуттями провини та сорому, підвищеною конформністю, низькою активністю, приступами гніву та агресії. При визначенні змін виділених характеристик психічного стану під час психокорекційного втручання виявилося, що індивідуальна психокорекція актуалізує почуття самоповаги та впевненості у власних силах, сприяє активізації жінок до роздумів про власний стан та його зміни, усвідомленню й корекції неконструктивних думок щодо проблеми насильства та співзалежності, модифікації способів емоційного реагування жінок. Участь в ІКНТ впливає на зміни конформістської позиції, характерної для більшості жінок, та процесу самоідентифікації: розширення спектра складових жіночої самоідентифікації та соціальних ролей. Індивідуальна робота дає змогу підготувати групи жінок для ефективного продовження курсу психокорекції в режимі тренінгу асертивності, що є актуальним для жінок більш старшого віку.

Вплив тренінгу асертивності на психічний стан жінок визначався такими змінами у них: виробленням упевненої моделі поведінки, зниженням рівня тривожності, підвищенням рівня самооцінки та впевненості в собі, виробленням адекватних способів реагування на стресові ситуації, що виникають за соціальної взаємодії, розвитком умінь ідентифікувати та вербалізувати власні емоційні переживання, розвитком навичок зняття напруження і розслаблення, зміною ставлення до проблеми співзалежності та насильства, почуття провини та сорому. Групова взаємодія сприяла наснаженню жінок, посиленню їхньої віри у власні сили та можливість змін, подоланню набутої безпорадності.

Динаміку певних характеристик психічного стану (рівня впевненості в собі й тривожності, самоактуалізації та самооцінки) було підтверджено результатами порівняльного аналізу тестових показників, отриманих під час первинного тестування, після ІКНТ, ТА й комплексного втручання, які були піддано статистичній обробці. Так, за результатами тесту впевненості в собі (ТВ) та застосування методики самооцінки (МС) в процесі психокорекції спостерігалася позитивна динаміка змін впевненості в собі внаслідок проходження ІКНТ і ТА. При цьому кращі результати було отримано після проведення комплексної роботи: середнє значення за ТВ було найменшим порівняно із середніми значеннями показника після ІКНТ й ТА і визначало вищий рівень впевненості жінок у всіх підгрупах (рис.1). Відповідно, за МС середнє значення показника за шкалою “впевненість у собі” досягало найбільшого значення завдяки комплексній роботі (рис.2). Проведене втручання сприяло збільшенню значень і за іншими шкалами МС, при цьому найбільшою була результативність під впливом комплексної програми.

У процесі психокорекції змінилися також показники рівня самоактуалізації та ситуативної тривожності. При цьому більша позитивна динаміка спостерігалася після проведення ІКНТ, аніж ТА. Разом з тим найкращі абсолютні середні показники самоактуалізації та ситуативної тривожності виявлено в учасниць підгрупи 2 внаслідок проходження комплексного втручання. В ній визначено вищий рівень самоактуалізації (рис.3) та нижчий рівень ситуативної тривожності (рис.4). Однак отримані показники свідчать про те, що після проведеного втручання тривожність не набула норми, а рівень самоактуалізації досягнув лише мінімального значення, зареєстрованого в контрольній групі, сформованій для достовірної інтерпретації цього показника.

За результатами кореляційного аналізу для кількісних змінних з використанням коефіцієнта кореляції Пірсона виявлено статистично значущі зв’язки між віком жінок і показниками тестових методик та між окремими психологічними показниками за тестовими методиками. Це дало змогу: 1)виділити комплекси характеристик психічного стану жінок досліджуваної групи; 2) виявити тенденції змін певних характеристик жінок за різних видів втручання (індивідуального, групового, комплексного); 3) виявити детермінанти динаміки психічного стану. Показано, що спрямування зусиль при проведенні втручання на збільшення впевненості в собі, що здійснюється засобами соціально-психологічної корекції, може сприяти зменшенню тривожності в жінок та підвищенню рівня самоактуалізації. У свою чергу, зменшення рівня тривожності в процесі комплексного втручання сприяє зрушенням у суб’єктивному почутті успішності та поваги до себе. Водночас індивідуальна психокорекція активізує зміну рівня самоактуалізації та поваги до себе, а групова взаємодія посилює відчуття щастя при зменшенні рівня тривожності. Загалом вік, рівень розвитку рис самоактуалізації, суб’єктивну оцінку стану фізичного здоров’я можна розглядати як детермінанти позитивної динаміки психічного стану жінок.

У четвертому розділі “Детермінанти та шляхи оптимізації психічного стану жінок” подано інтерпретацію і теоретичне узагальнення емпіричних даних дослідження. Розроблено практичні рекомендації щодо соціально-психологічної корекції стану співзалежних жінок, які зазнали насильства в сім’ї. Установлено, що процес оптимізації психічного стану співзалежних жінок, які зазнали насильства в сім’ї, визначався індивідуально-психологічними та методичними детермінантами. Групу індивідуально-психологічних детермінант становили вік жінки та пов’язаний з ним рівень розвитку рис самоактуалізації, суб’єктивна оцінка стану фізичного здоров’я, персонологічний тип жінок. До методичних детермінант було віднесено психокорекційні стратегії (індивідуальні, групові) і тривалість курсу психокорекції.

Рис. 1. Динаміка рівня впевненості в собі за ТВ*

Рис. 2. Динаміка рівня впевненості в собі за МС*

Рис. 3. Динаміка рівня самоактуалізації*

* Примітка: розбіжності між середніми величинами показників у всіх підгрупах за результатами первинного тестування і тестування після ІКНТ, тестування після ІКНТ та тестування після ТА, первинного тестування і тестування після ТА є статистично значущими (р<0.001).

Рис. 4. Динаміка рівня ситуативної тривожності**

**Примітка: розбіжності між середніми величинами показників у підгрупах 1 та 2 за результатами первинного тестування і тестування після ІКНТ, тестування після ІКНТ та тестування після ТА є статистично значущими (р<0.001).

Так, при дослідженні індивідуально-психологічних детермінант змін психічного стану жінок було виявлено таку характеристику, як вік жінки, котрий впливає на її прагнення самоакуалізуватися в житті, бути впевненою, успішною, щасливою і зумовлює її активність, відкритість, бажання змін, гнучкість, що виявляються у процесі психокорекції. Жінки молодшого віку, які мають менший стаж спільного проживання із залежним від алкоголю чоловіком, більшою мірою відчувають упевненість у собі, можуть відкрито висловлювати свої почуття, думки та обговорювати особисті й міжособистісні проблеми. Їм також більш властива мотивація досягнення успіху. Водночас молоді жінки надають більшого значення почуттю любові й більше переживають, коли не відчувають достатньої любові з боку чоловіка. Після психокорекції самосприйняття і самопочуття за категорією “любові” менше залежить від віку.

Рівень розвитку рис самоактуалізації також детермінує зміни психічного стану. Значення цієї характеристики низьке у визначеної групи жінок, що зумовлено станом їхньої співзалежності, який проявляється порушеннями самоідентифікації, труднощами адаптації, ригідністю. Процес самоактуалізації не може повноцінно відбуватися також у разі впливу насильства, яке перешкоджає процесові розвитку рис самоактуалізованої особистості. Водночас підвищення рівня самоактуалізації впливає на самооцінку жінок, зокрема на їхню повагу до себе та впевненість у собі.

Суб’єктивна оцінка стану фізичного здоров’я, яка характеризує самопочуття, ставлення до себе, також визначає динаміку психічного стану жінок. Незначна динаміка самого показника зумовлена низкою характеристик стану співзалежності, серед яких: гіперболізація турботи про інших, обнубіляція почуттів, безвідповідальне ставлення до стану здоров’я, відмова відчувати як механізм емоційного знеболювання. Натомість поліпшення стану фізичного здоров’я чи зміна суб’єктивного ставлення до нього слугують позитивній динаміці рівня самооцінки жінок, їхній упевненості в собі, повазі до себе, успішності, любові.

Процес оптимізації психічного стану жінки визначається її персонологічним типом, виявленим у процесі психокорекції на основі типологізацій сформованих рис співзалежності (В.Москаленко, Р.Поттер-Ефрон, О.Сімонова) та деталізованим у контексті визначення наслідків насильства. У процесі дослідження було виявлено та описано чотири персонологічних типи жінок: контролюючий, апатичний, рятівний та мученицький.

Жінкам контролюючого типу властиве компульсивне бажання контролю: намагаються контролювати усе в житті інших членів своєї сім’ї. Вони часто демонструють агресивну модель поведінки, їм властива неадекватна (завищена самооцінка), кордони “Я-концепції” у них розмиті. Як наслідок відсутності розуміння власної сутності, своїх бажань та потреб, їм характерна постійна пильна увага до особистого життя, поведінки інших членів сім’ї, зокрема чоловіка. Такі жінки відчувають відповідальність за думки, почуття, поведінку своїх близьких. Їм властива егоцентрична позиція, яка має прихований характер. За браком критичного ставлення до себе вони є досить вимогливими до інших, що характеризує встановлений ними високий рівень домагань для інших членів родини. Аналіз причин дисгармонійних стосунків у сім’ї показує, що вони займають внутрішньо орієнтовану позицію (з акцентом на пошуку причин існуючих проблем у собі), як наслідок – часте перебування у стані депресії.

Жінки рятівного типу виявляють компульсивне бажання захистити членів родини, зокрема чоловіка, від негативних оцінок, суджень. У них викривлені уявлення про можливості своєї волі, бракує об’єктивної уяви про свою особистість, для них характерна спрямованість назовні, яка виявляється у залежності від зовнішніх оцінок і в турботі про враження від власної особистості. Жінкам цього типу властива втрата вміння розпізнавати й розуміти власні почуття, порушення ідентифікації власних потреб, бажань. Для них характерна зовнішньо орієнтована позиція та недовірливе ставлення до інших у міжособистісних стосунках, використання механізму заперечення (хвороби чоловіка, погіршення власного стану здоров’я, фактів насильства в сім’ї).

Мученицький тип характерний для жінок з пасивно-маніпулятивною моделлю поведінки, частою вербалізацією своїх емоційних переживань з наголосом на труднощах і проблемах свого сімейного життя. Разом з тим вони рідко висловлюють думки щодо зміни свого становища, їм властива гіперболізація почуття турботи про інших, прагнення бути незамінними і потрібними. Жінка такого типу намагається бути в центрі всіх подій, відчуває страх бути покинутою. Вона має зовнішньо орієнтовану позицію (події в житті зумовлюються зовнішніми причинами) та залежність від думки значущих і авторитетних особистостей. У міжособистісних стосунках такі жінки займають конформістську позицію. Їм властиве стереотипне мислення, яке виявляється у формуванні соціальних настанов ірраціонального характеру.

Апатичного типу жінки втрачають здатність до будь-яких дій та активність щодо зміни становища в сім’ї, у них знижена мотивація, високий рівень тривожності, страху, невпевненості в собі, які фруструють поведінку. Когнітивні уявлення про себе, про ситуацію в сім’ї мають деструктивний характер і є ірраціональними. Їм властиві загострене почуття провини, яке часто підкріплюється стереотипними уявленнями щодо ролі в сім’ї; невміння формулювати власні думки та висловлювати почуття; ригідність, толерантність до емоційного болю, низький емоційний рівень контролю, легковірність та довірливість. Сприйняття ними подій у власному житті зумовлене внутрішньо орієнтованою позицією.

Було встановлено, що закріплення певної моделі поведінки жінки в її життєвому сценарії (персонологічний тип) диференціює не тільки рівень її активності, залученості до процесу психокорекції, але і вибір методів психокорекції, що визначає успішність корекційної програми. Зокрема, рятівний та апатичний персонологічні типи жінок здебільшого створюють передумови для досягнення позитивної динаміки. Водночас контролююча модель поведінки та роль мучениці меншою мірою сприяють взаємодії у процесі психокорекції. Разом з тим ці тенденції слугують детермінантою вибору методів психокорекції, коли в першому випадку вдалим є використання індивідуальних підходів, що зумовлено їхньою більшою спрямованістю на аналіз когнітивно-емоційної сфери особистості, зокрема при взаємодії “консультантклієнт”. При цьому в другому випадку спостерігається більша ефективність застосування групових методів психокорекції, що грунтуються на терапевтичних факторах групової взаємодії і сприяють змінам психічного стану жінок.

При визначенні методичних детермінант було підтверджено, що використання індивідуальних підходів психокорекції сприяє досягненню більшої динаміки рівня ситуативної тривожності домінантної і сталої характеристики стану жінок завдяки більш тісній і “безпечній” міжособистісній взаємодії з консультантом, що слугує більшому саморозкриттю та самодослідженню клієнта. Відповідно, індивідуальна психокорекція, створюючи умови для ідентифікації власних проблем та аналізу їх причин, сприяє розвиткові самоактуалізації. Застосування індивідуальної психокорекції допомагає також підвищити мотивацію до участі в групових формах взаємодії, що є засадами ефективної комплексної програми психокорекції.

Ефективною стратегією зменшення тривожності в жінок є також вплив на іншу особистісну характеристику рівень впевненості в собі, оскільки тривожність та впевненість у собі перебувають у кореляційних зв’язках. Таким чином, групові форми роботи, а саме тренінг асертивності, дають змогу досягати позитивної динаміки виділених характеристик.

Використання тренінгу асертивності безпосередньо впливає на підвищення рівня такої особистісної характеристики жінок, як асертивність (впевненість у собі) у зовнішньому (поведінковому) та внутрішніх проявах (когнітивному сукупності уявлень про себе та афективному емоційному ставленні до себе), що слугує формуванню позитивної “Я-концепції” у жінок. Оскільки в контексті нашого дослідження асертивність розглядалася не лише як поведінка, що характеризується впевненими висловлюваннями про свої права чи здатність людини обстоювати свої права, враховуючи права інших, але і як відкритість у міжособистісних стосунках, особлива інтегральна характеристика, що виявляється у стосунках з іншими людьми і можлива за позитивної “Я-концепції”, адекватної самооцінки, то, відповідно, зміни зовнішніх поведінкових реакцій чи асертивної поведінки сприяли також розвиткові асертивності особистості загалом. Участь у груповій роботі дала змогу досягнути більших змін у проявах цієї характеристики завдяки терапевтичним факторам групової роботи.

При цьому виробленню нових адаптивних моделей поведінки сприяє корекція когнітивних ірраціональних стереотипів та настанов, що визначають характер “Я-концепції” жінок. Такі деструктивні настанови є наслідком віктимізації, набутої безпорадності, співзалежності. Цей корекційний процес можливий завдяки впливу прийомів когнітивного реструктурування. Їх використання сприяє зміні ставлення до: 1) стану співзалежності, заперечення якого є однією з особливих рис жінок, що виявляється в її соціальних стосунках та поведінці; 2) різних форм психологічного насильства, визнання травматичності якого нівелюється соціокультурними факторами; 3) проблеми почуття провини та сорому, що є проявом стану співзалежності та наслідком родинного насильства (формування віктимної поведінки) і підсилюється гендерними стереотипами та настановам, а також є наслідком зміни конформістської позиції, яку займала основна група жінок; 4) ролі та місця в ієрархічній системі гендерних стосунків, традиційної жіночої самоідентифікації.

Використання прийомів релаксації та медитації, які впливають на стан здоров’я жінки, її самопочуття і, відповідно, на збільшення рівня поваги до себе, впевненості, почуття щастя, успіху та самооцінки загалом, є ефективною стратегією роботи. Модифікований тренінг асертивності, за якого рольові ігри використовуються в поєднанні з техніками, спрямованими на розвиток самоусвідомлення, активізацію внутрішніх фізичних ресурсів жінки (медитаційні, активно-рухові, тілесно орієнтовані вправи), є ефективним для поліпшення самопочуття та стану здоров’я жінок.

Досягнення позитивних змін значною мірою визначається і тривалістю перебування в програмі. Так, більша динаміка психічного стану, зокрема за рівнями тривожності, впевненості, самоактуалізації, самооцінки, спостерігалася у підгрупі, учасники якої брали участь у комплексній програмі психокорекції, котра тривала довше. Комплексний підхід з поєднанням індивідуальних та групових методів роботи дає змогу досягати зміни на взаємодіючих афективному, поведінковому, когнітивному та регулятивному рівнях функціонування особистості жінок. Корекційна програма має бути спрямована на підвищення активності жінок у зміні власної позиції, статусу в сім’ї; на розвиток умінь ідентифікувати та розрізняти свої емоційні стани, які часто характеризуються амбівалентністю, та здійснювати контроль над ними; вироблення адекватних способів емоційного реагування як афективної сторони уявлень жінки про себе, її “Я-концепції” та нових моделей поведінки.

Інтерпретація й узагальнення результатів дослідження слугували підґрунтям для визначення шляхів оптимізації психічного стану співзалежних жінок, які зазнали насильства в сім’ї, як практичних рекомендацій щодо проведення соціально-психологічної корекції.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження, а також окреслено перспективи подальшої розробки проблеми.

1. Процес оптимізації психічного стану жінок детермінується індивідуально-психологічними та методичними характеристиками. До індивідуально-психологічних детермінант змін психічного стану слід віднести вік та пов’язаний із ним рівень розвитку рис самоактуалізації жінок, суб’єктивну оцінку стану фізичного здоров’я, персонологічний тип жінки закріплений життєвий сценарій особистості, який формує її позиції щодо власної активності. Методичні детермінанти включають психокорекційні методи та прийоми, тривалість перебування учасниці у програмі.

2. Домінантною індивідуально-психологічною детермінантою змін особистісних якостей є вік жінки: молодший вік є предикатом позитивної динаміки показників впевненості, самоактуалізованості та суб’єктивних оцінок себе за категоріями “щастя” та “успіх”. При цьому до втручання самосприйняття себе за категорією “любові” є низьким у жінок молодшого віку, що зумовлено більшою актуальністю для них потреби в любові порівняно з жінками старшого віку .

3. Високий рівень розвитку рис самоактуалізації детермінує позитивні зміни рівня впевненості в собі та поваги до себе, а суб’єктивна оцінка фізичного стану здоров’я виступає детермінантою рівня самооцінки як складової “Я-концепції” особистості за шкалами “щастя”, “повага”, “успіх”, “впевненість у собі” та “любов”. Неадекватно завищений рівень самооцінки за шкалою “здоров’я” та низький рівень самоактуалізації до проведення втручання пов’язані зі станом співзалежності.

4. Диференціація змін психічного стану визначається певним персонологічним типом жінки (рятівний, мученицький, апатичний, контролюючий), який детермінує вибір оптимальних шляхів корекції: індивідуальної, в більшій мірі спрямованої на зміни в когнітивно-емоційній сфері особистості, для рятівного та апатичного типів і групових методів, що діють через специфічні терапевтичні фактори групової взаємодії, для контролюючого і мученицького типів.

5. Оптимальною моделлю втручання, що зумовлює найбільш позитивну динаміку психічного стану співзалежних жінок, які зазнали насильства в сім’ї, зокрема з огляду на показники самооцінки, впевненості, самоактуалізації, тривожності, є комплексна програма психокорекції: індивідуальна короткострокова психотерапія з наступною участю жінок у тренінгу асертивності порівняно з результатами впливу окремих названих видів втручання складових програми.

6. Проведення індивідуальної роботи перед участю в тренінгу асертивності дає змогу не лише зменшити прояви певних характеристик стану жінок (підвищену тривожність, невпевненість, пасивність), але й активізувати жінок до роздумів про зміни та підвищити їхню мотивацію до участі в груповій роботі, що особливо актуально для жінок більш старшого віку. Індивідуальна психокорекція сприяє зменшенню опору та агресивності в жінок, створює умови для ідентифікації їхніх власних проблем, аналізу їх причин, що сприяє розвиткові самоактуалізації.

7. Модифікований тренінг асертивності дає змогу досягати позитивної динаміки змін такої інтегральної характеристики особистості жінки, як асертивність у зовнішньому, поведінковому аспекті (поведінка, яка характеризується впевненими висловлюваннями про свої права та цінності), у внутрішніх процесах, зокрема когнітивному (сукупності уявлень про себе) і афективному (емоційного ставлення до себе), що сприяє виробленню позитивної “Я-концепції”, адекватної самооцінки.

8. Поряд із поведінковими техніками тренінгу асертивності (моделювання, тренування), дієвими є процедури, що грунтуються на методичних прийомах релаксації, активізації ресурсів організму та когнітивного реструктурування, що сприяє корекції когнітивних ірраціональних стереотипів і настанов щодо ролі та місця жінки в ієрархічній системі гендерних стосунків, традиційної жіночої самоідентифікації, а також щодо зміни ставлення до проблеми психологічного насильства, стану співзалежності.

9. Найбільш сталою характеристикою співзалежних жінок, що зазнають насильства в сім’ї, є тривожність: подвійна їх травматизація зумовлює афективне та поведінкове закріплення тривожності, яка, в свою чергу, знижує успішність корекційного процесу. Однак за індивідуальної психокорекції та за більших значень рівня поваги до себе, щастя і успіху спостерігається краща динаміка змін показника тривожності. Ефективними стратегіями зменшення значень останнього є вплив на рівень впевненості