НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ

ТА ІСТОРІЇ НАУКИ ІМЕНІ Г.М. ДОБРОВА

САВЕРЧЕНКО Олена Олександрівна

УДК 621.791

Механізми державного регулювання науково-технологічного та інноваційного розвитку

Спеціальність 08.02.02 – “Економіка та управління

науково-технічним прогресом”

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Українському інституті науково-технічної і економічної інформації Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник | доктор економічних наук, професор

Заслужений діяч науки і техніки України

Калитич Георгій Ілліч,

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, професор кафедри менеджменту інноваційної та інвестиційної діяльності

Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, професор

Александрова Валентина Петрівна,

Інститут економічного прогнозування НАН України, провідний науковий співробітник відділу технологічного прогнозування та інноваційної політики

кандидат економічних наук

Шкворець Юрій Філімонович

Державний науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, завідувач відділу програмно-цільового управління, науково-технологічної та інноваційної політики

Провідна установа | Об’єднаний інститут економіки НАН України.

Захист відбудеться “ 28 ” квітня 2005 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої Вченої ради Д26.189.01 при Центрі досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г.М. Доброва НАН України за адресою:

01032, м. Київ, бульвар Т. Шевченка 60, к. 906.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г.М. Доброва НАН України.

Автореферат розісланий “ 26 ” березня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої Вченої ради,

кандидат економічних наук,

старший науковий співробітник |

Лобанова Л.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Необхідність розробки ефективних механізмів державного регулювання науково-технологічного та інноваційного розвитку (НТІР) країни в ринкових умовах визначається тим, що параметри цього розвитку усе більше стають вирішальними для національної економіки.

Незважаючи на значний світовий досвід, процес регулювання НТІР, як вид загальних функцій управління, майже не вивчався, більш ретельно досліджувались питання аналізу, контролю тощо. Держава існує в умовах ринкової економіки, яка є відносно самоорганізуючою, а значить і самокерованою системою. Тому держава скоріше не керує, а регулює ті або інші процеси, тобто підтримує систему у визначених рамках. Державне регулювання повинно орієнтуватися насамперед на довгострокову перспективу, на здійснення структурних зрушень і технологічне відновлення, а ринкові механізми повинні гнучко реагувати на сьогоднішні потреби, у достатній мірі їх задовольняти і сприяти досягненню тактичних цілей НТІР.

Нині принципи побудови державної науково-технологічної та інноваційної політики (НТІП) і механізми її реалізації залишаються проблематичними. Особливо суперечливими є проблеми надання ефективної прямої й опосередкованої підтримки сфери науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) при умовах багатоканального формування ресурсної бази, визначення принципів вибору пріоритетів національного науково-технологічного розвитку і акумуляції ресурсів на їх розвиток для одержання проривних, довгострокових стратегічних ефектів, здатних зменшити геополітичні ризики і забезпечити прискорений соціально-економічний і науково-технологічний розвиток країни.

Найбільш ґрунтовні дослідження в цьому напрямку здійснюються в Центрі досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М.Доброва НАН України, Об’єднаному інституті економіки НАН України, Інституті економічного прогнозування НАН України, Київському національному Університеті ім. Т.Г. Шевченка. Методологічними і методичними аспектами вказаних проблем займаються такі вітчизняні вчені: В. Александрова, Ю. Бажал, І. Булкін, В. Геєць, М. Долішний, І. Єгоров, О. Кузьмін, Б. Маліцький, Л. Мусіна, С. Пірожков, В. Соловйов, А. Сухоруков, В. Терехов, Д. Черваньов, В. Чирков, Г. Шестопалов, Ю. Шкворець та інші. Серед світової наукової спільноти значний внесок в дослідження означених проблем внесли такі автори як: С. Коул, Р. Нельсон, П. Самуельсон, Дж. Стигліц, Й. Шумпетер, Е. Янч.

Реалізація державної політики у сфері науки, технологій та інновацій вимагає наявності відпрацьованої комплексної, взаємопов’язаної в усіх елементах системи регулювання розвитком науково-технічного потенціалу держави та повного узгодження її механізмів з основними засадами державної економічної політики і визначеними пріоритетами наукового та інноваційного поступу.

В економічній літературі при визначенні шляхів трансформації суспільного розвитку майже хрестоматійним є визначення пріоритетності таких чинників як науковий, виробничий та інтелектуальний потенціали.

Загальновизнаним є і усвідомлення того, що попередній розвиток виробничого потенціалу, попри інші недоліки, не забезпечував єдності цілей і напрямів розвитку науково-виробничого комплексу, що ускладнювало науково-технологічний прогрес суспільства.

Крім того, відсутність на досить тривалому відрізку часу організаційно-економічних механізмів, орієнтованих на інтенсивне використання науково-технологічного потенціалу, призвела в останні роки до цілого ряду негативних наслідків. Зокрема, до штучної взаємоізоляції науки й виробництва при вирішенні не лише поточних завдань технологічного переозброєння виробництва, а й при визначенні та реалізації цих завдань на перспективу. Фактичне зменшення зацікавленості виробництва у запровадженні результатів науково-технологічної діяльності та послаблення зворотнього зв’язку призвело й до зниження рівня придатності розробок до інноваційного впровадження, що відбивалось і на можливостях отримання суспільством економічного ефекту від науково-технологічної діяльності.

Дисертаційна робота є дослідженням проблем регулювання НТІР і має теоретичне та практичне значення. Дослідження має діагностичний характер, метою якого є вивчення стану науково-технологічного потенціалу, процесів його використання, визначення шляхів економічного зростання і розвитку науково-технологічної сфери.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано в Українському інституті науково-технічної і економічної інформації (УкрІНТЕІ) Міністерства освіти і науки України відповідно до тематики НДДКР інституту. В основу роботи покладені дослідження, виконані автором (в якості відповідального виконавця, керівника Прогнозно-аналітичного інформаційного центру УкрІНТЕІ), щодо економіко-інформаційного забезпечення регулювання науково-технічним прогресом.

Основні положення дисертації, зокрема дослідження стану і тенденцій розвитку науково-технологічної сфери України і країн світу, механізмів законодавчої і фінансової підтримки наукової та інноваційної діяльності, перспектив реалізації пріоритетів розвитку науково-технологічної сфери, були використані при підготовці доповідей і звітів Міністерству освіти і науки України, а саме: “Дослідження стану і тенденцій розвитку науково-технологічної й інноваційної сфер України” (державні реєстраційні номери 0198U005044 і 0298U001716), Державна доповідь “Про стан науки в Україні, проблеми і перспективи розвитку, основні результати науково-технологічної діяльності” (державний реєстраційний номер 0200U001640), а також аналітичних матеріалів і наукових доповідей Міністерству економіки та європейської інтеграції України (державний реєстраційний номер 0200U001638).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є розробка та обґрунтування теоретико-методичних і практичних засад щодо створення ефективної системи державного регулювання науково-технологічного та інноваційного розвитку України.

Для досягнення зазначеної мети були поставлено наступні науково-практичні задачі:

· дослідити і узагальнити теоретичну базу щодо закономірностей та особливостей державної політики в сфері науки, технологій та інновацій;

· здійснити дослідження стану державного регулювання науково-технологічного та інноваційного розвитку і виявити взаємозв'язок між сферою НДДКР та економічним комплексом країни;

· виявити основні складові для визначення науково-технічних пріоритетів;

· здійснити моделювання взаємозв’язку показників регулювання НТІР;

· визначити шляхи регулювання НТІР на основі комплексних експертних оцінок.

Об'єктом дослідження є трансформаційні процеси державного регулювання науково-технологічної та інноваційної сфери України.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні, організаційні проблеми формування і функціонування системи державного регулювання науково-технологічного та інноваційного розвитку країни.

Методи дослідження. Теоретичним та методичним підґрунтям дослідження виступала система загальнонаукових та спеціальних методів, до яких віднесено діалектичний метод наукового пізнання, системне опрацювання розробок вітчизняних і зарубіжних дослідників у сфері НТІП, методи та прийоми аналізу і синтезу, моделювання та прогнозування з використанням сучасних інформаційних технологій.

При вирішенні поставлених завдань інструментарієм слугували наступні методи: економіко-статистичні (табличний, графічний, регресійний аналіз); математичного та системного аналізу (при вивченні стану науково-технологічної та інноваційної сфери); соціологічного опитування (комплексних експертних оцінок).

Інформаційною базою дослідження слугували законодавчі та нормативні документи щодо науково-технологічної та інноваційної сфери, дані Державного комітету статистики України, наукові праці вітчизняних і зарубіжних авторів.

Наукова новизна одержаних результатів. До найбільш вагомих результатів дисертаційної роботи, які визначають її наукову новизну та виносяться на захист, належать такі:

вперше:

· використано систему громадської оцінки через постійне рейтингування, яка дозволяє проводити моніторинг стану та тенденцій розвитку науково-технологічної сфери для визначення пріоритетів та формування на їх основі обмеженої сукупності науково-технічних програм;

· розроблено методичні положення щодо формування комплексної системи регулювання НТІР, котрі базуються на поєднанні переваг державного і ринкового управління;

отримало подальший розвиток:

· дослідження стану науково-технічного потенціалу на базі розробленої економіко-математичної моделі, що дозволило обґрунтувати найбільш ефективні чинники регулювання НТІР;

· обґрунтування методичних підходів щодо проведення комплексних експертних досліджень, що дозволило вибрати найбільш доцільні варіанти стратегії НТІР;

· комплексний аналіз перспективних соціально-економічних пріоритетів, що створюють базу для діагностування ефективності управлінських рішень.

· визначення взаємозв’язку основних складових регулювання НТІР;

удосконалено:

· спосіб визначення показників НТІР на основі проведених комплексних експертних досліджень, що дозволило системно вивчити динаміку НТІР.

· спосіб кількісної оцінки взаємозв’язку статистичних показників стану наукового потенціалу на основі регресійного аналізу, що створює передумови побудови автоматизованої прогнозно-аналітичної системи НТІР.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що здійснені в ньому узагальнення та висновки і розроблені пропозиції були використані Управлінням науково-технічного та гуманітарного розвитку Кабінету Міністрів України при підготовці розділу „Державної програми прогнозування науково-технічного та інноваційного розвитку на 2004-2006 роки” (довідка від „12” січня 2005 р.), Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції (акт впровадження № 12-44/943 від „27” грудня 2004 р.) при відпрацюванні управлінських рішень з пріоритетних напрямів соціально-економічного та науково-технологічного розвитку держави, Українським інститутом науково-технічної і економічної інформації Міністерства освіти і науки України (довідка № 4 від „10”лютого 2005 р.) для підготовки серії інформаційно-методичних матеріалів. Розроблені автором підходи до вдосконалення механізмів державного регулювання НТІР можуть бути використані при реалізації практичних пропозицій та рекомендацій як на загальнодержавному, так і регіональному рівнях.

Науково-методичні і прогнозно-аналітичні результати дослідження знайшли своє відтворення:

· запропоновано способи комплексного реформування державної системи регулювання НТІР, що створюють передумови для підвищення ефективності використання науково-технічного потенціалу;

· підготовлено практичні рекомендації з вибору критеріїв для визначення науково-технічних пріоритетів;

· розроблено модель регулювання НТІР, яка дозволяє здійснювати прогнозно-аналітичні розрахунки у науково-технологічній сфері;

· розроблено методику проведення комплексних експертних досліджень НТІР - нового методу отримання знань про науково-технологічні та соціально-економічні трансформації;

· запропоновано алгоритм моніторингу НТІР через опитування суспільної думки (соціальне замовлення).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, у якій ідеї та розробки щодо розв’язання проблеми економіко-інформаційного забезпечення регулювання науково-технічним прогресом належать особисто автору. Автором обґрунтовані теоретичні засади та практичні рекомендації щодо подальшого удосконалення організаційно-економічних механізмів регулювання НТІР, визначені напрями залучення позабюджетних коштів до фінансування науково-технологічної та інноваційної діяльності, побудована економіко-математична модель регулювання НТІР, опрацьовані методики проведення комплексних експертних досліджень НТІР.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідалися й обговорювалися на міжнародних конференціях (VІІ Міжнародна науково-практична конференція „Інформаційні ресурси НТІ: проблеми створення і використання”, Київ, 2000 рік; І, ІІ та ІІІ Міжнародні науково-практичні конференції „Інформація, аналіз, прогноз - стратегічні важелі ефективного державного управління”, Київ, 2000-2002 роки; IX Міжнародна наукова конференція „Створення інформаційного суспільства: ресурси і технології”, Київ, 2002 рік; VIIІ Міжнародна науково-практична конференція “Актуальные проблемы охраны интеллектуальной собственности”, Алушта, 2004 рік.), круглих столах („Перехід до інноваційної моделі економіки України”, Київ, 2004 рік, „Безпека економічних трансформацій”, Київ, 2002 рік),

Результати дослідження також використані при створенні серії (16 видань) інформаційно-методичних матеріалів для забезпечення вищих навчальних закладів за фахом „0501.Економіка і підприємництво”.

Публікації. Основні результати дослідження з теми дисертації опубліковано у 21 науковій праці загальним обсягом 14,9 д. ар., з них особисто автору належить 7,7 д. ар. За темою дисертації у фахових виданнях, включених до відповідного переліку ВАК України, опубліковано 5 статей загальним обсягом 2,0 д. ар. (особисто автору належить 1,8 д. ар.). Результати дисертаційного дослідження опубліковані в брошурах, статтях, аналітичних звітах, тезах доповідей на Міжнародних та Всеукраїнських наукових конференціях, семінарах, круглих столах.

Структура та обсяг дисертації. Структура роботи сформована відповідно до основних цілей дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації складає 202 сторінки машинописного тексту. Матеріал дисертації ілюстрований 12 таблицями, 14 рисунками і 2 додатками на 25 сторінках. Список використаних джерел містить 157 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дисертаційної роботи обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено проблемні питання, що потребують подальшого дослідження і розробки, сформульовано мету та завдання, визначено об’єкт і методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне й практичне значення одержаних результатів, форми апробації та оприлюднення одержаних результатів, наведено кількість публікацій за темою дисертації

В першому розділі – “Теоретичні засади регулювання науково-технологічного та інноваційного розвитку” показана сутність та особливості НТІП, як основного фактору економічного розвитку країни, забезпечення структурних змін і реалізації національних соціально-економічних пріоритетів.

В розвинених країнах світу найважливішими критеріями оцінки пріоритетності науково-технічної діяльності прийняті: погодженість пріоритетних напрямків зі стратегічними цілями держави; внесок у рішення важливих соціальних проблем; прагнення брати участь в експансії нових напрямків; наявність визнаних науково-дослідних шкіл. При визначенні національних науково-технічних пріоритетів є створення принципово нових сфер виробничої діяльності, що гарантують прогресивні структурні та якісні зрушення в економіці на перспективу.

Селективна науково-технічна політика не означає обов'язкового звуження фронту наукових досліджень і руйнування потенціалу, що залишився за межами пріоритетів. Мова може йти про створення на рівні держави передумов для технологічного відновлення виробництва і формування стратегії національного інноваційного розвитку (табл. 1).

Діюча в Україні практика і методологія визначення пріоритетних напрямків інноваційного розвитку і проведення відповідної проблемно-орієнтованої політики в науці характеризується недостатньою їх обґрунтованістю та несистемністю відновлення й уточнення, порушенням принципу погодженості у визначенні критеріїв і переваг при виборі пріоритетних напрямків, недостатньою увагою до визначених пріоритетів при вирішенні конкретних проблем організації науки тощо.

Таблиця 1

Варіанти стратегії інноваційного розвитку країн світу

Признак | Складова | Особливості

Стратегія інноваційних процесів | Гонитва за лідером | Домінують інновації, спрямовані на вдосконалення наявних та запозичених технологій (пасивна стратегія)

Технологічне лідерство, розвиток на випередження | Орієнтація на власні радикально нові технології (активна стратегія)

Каталізатор розвитку | Дифузія інновацій | Формування ланцюга "наука-техніка-виробництво" з ініціативи суб’єктів мікрорівня (фірми, навч. - наук. заклади) та макрорівня (спілки підприємців, банкірів тощо)

Державна підтримка інноваційних фірм | Державна протекція національних інноваційних інститутів і патронаж виходу наукоємної продукції на світові ринки

Масштаб охоплення | Створення локального інноваційного середовища | Концентрація на певній території наукового, освітнього, виробничого та фінансового потенціалу (технополіси, інкубатори)

Міжгалузеві науково-технічні комплекси | Взаємодія локальних інноваційних зон в національних масштабах

Вектор наукової інтеграції | Регіонально-орієнтована | Науково-технічна співпраця між країнами певного регіону на підставі спільних програм, обміну науковою інформацією

Полівекторна | Міжнародний розподіл науково-технічної праці без яскраво виражених пріоритетів співпраці

Походження інноваційних ідей | Товарне клонування | Опановується випуск наукоємної продукції, що випускається в країнах постіндустріалізму і перебуває у фазі зрілості життєвого циклу товару

Ліцензійне копіювання | Використання зарубіжного науково-технічного потенціалу (насамперед технологій) через ліцензійний механізм

Саморозвиток | Розбудова і використання національного науково-технічного потенціалу на основі власних зусиль

Дослідження дозволили сформувати систему критеріїв для вибору науково-технічних пріоритетів. В роботі пропонуються наступні:

·

·

·

·

·

·

·

·

Аналіз прийнятої в Україні практики реалізації національних науково-технічних пріоритетів через систему науково-технічних, соціально-економічних та інших програм різного рівня, незважаючи на багаторічний досвід їх використання, виявив ряд істотних недоліків.

В дисертації показано, що важливою складовою системи реалізації пріоритетів повинні стати наступні концептуальні фактори:

· відкритість науково-технічної та інноваційної сфер для суспільної оцінки;

· систематичне ранжування пріоритетів по рівнях важливості державної підтримки;

· роль держави як гаранта прогресивних перетворень;

· включення ринкових факторів у НТІР;

· моніторинг стану і тенденцій розвитку науки, технологій, інновацій;

· прогнозно-аналітичне та науково-інформаційне забезпечення НТІР.

Удосконалення процесу впровадження методу програмно-цільового управління і як засобу його реалізації - цільових програм різного рівня передбачає:

· розробку довгострокової програми соціально-економічного і науково-технічного розвитку України;

· удосконалення нормативно-правових документів, що повинні врегулювати процеси формування, розгляду, затвердження, фінансування і контролю за реалізацією програм, які фінансуються з державного бюджету;

· створення Експертної ради з питань державних програм при Кабінеті Міністрів України і формування банку даних проектів програм і комп'ютерної системи моніторингу ходу виконання програм;

· забезпечення розробки і реалізації цільових програм відповідно до теоретично обґрунтованих етапів їх побудови і виконання;

· забезпечення конкурсності виконання програм, здійснення контролю за цільовим використанням фінансових і матеріальних ресурсів на їх виконання;

· формування і реалізацію науково-технічних програм, що здатні концентрувати обмежені ресурсні можливості на рішенні таких пріоритетних напрямків, як: підвищення технологічного рівня економіки, її відповідності світовим пріоритетам науково-технічного розвитку тощо;

· широке використання інформаційних технологій на всіх етапах формування, виконання, контролю і впровадження результатів реалізації програм.

У процесі проведеного аналізу тенденцій і напрямків соціально-економічного розвитку науково-технічної сфери був досліджений взаємовплив таких факторів, як динаміка обсягів фінансування науково-технічної сфери, фонду оплати праці і наукоємності ВВП.

На основі аналізу зроблено наступні висновки:

·

·

·

·

У другому розділі – “Проблеми науково-технологічного та інноваційний розвитку в Україні” проведено ретроспективний аналіз стану наукового потенціалу України та розвинених країн світу за період 1991-2003 років.

У роботі при аналізі факторів трансформації наукової сфери України обґрунтовано доцільність визначення 5-ти основних блоків: організаційно-управлінський і правовий, фінансово-економічний, матеріально-технічний, кадровий та інноваційний.

Організаційно-управлінський і правовий блок. У порівнянні з 1991 р. у 2003 р. загальна кількість наукових організацій в Україні збільшилась лише на 5%. Однак відбулися структурні зміни в спеціалізації наукових організацій.

Поглиблення кризового стану науково-технічної сфери вимагає відповідних змін у системі її організаційно-економічного та правового регулювання. Перспективним напрямом реформування системи законодавчої підтримки сфери НДДКР відповідно до вимог ринкових перетворень є коригування податкового та патентно-ліцензійного законодавства.

В свою чергу системність та комплексність цих реформ може бути гарантована лише у випадку формування на державному рівні системи моніторингу стану трансформації наукової сфери, побудованому на використанні сучасних методів та форм аналізу, оцінки та прогнозування її розвитку.

Фінансово-економічний блок. Прогресуюча тенденція погіршення рівня науково-технологічного забезпечення вітчизняного виробництва привела до того, що рівень його наукоємності значно скоротився. У результаті показник наукоємності українського виробництва став значно менше загальноприйнятого у світі і навіть нижче аналогічного показника країн з перехідною економікою.

Динаміка обсягів витрат на наукові і науково-технічні роботи й обсягів виконаних досліджень за період 1991-2003 років наведена на рис. 1. Аналіз показав, що практично обсяги витрат на наукові і науково-технічні роботи протягом усього періоду дослідження мали тенденцію до зменшення. В період 1995-1997 років обсяги виконаних робіт зростали, темпи обсягів витрат – зменшувалися, а за останні роки ця ситуація стабілізувалась.

Зменшення ролі державної підтримки і зростання значення позабюджетних джерел фінансування можливості розширення обсягів і джерел інвестування в науково-технічну сферу стають усе більш залежними від формування механізму їх акумуляції і розподілу.

Формування системи багатоканального фінансування є визначальним при умовах фактичного скорочення обсягів державної фінансової підтримки сфери НДДКР.

Матеріально-технічний блок. Важливим фактором підвищення ефективності наукових досліджень і прискорення матеріалізації знань є матеріально-технічне забезпечення наукових організацій, передусім поліпшення стану їх основних фондів (наукове обладнання, прилади, машини та устаткування тощо).

Оцінюючи стан матеріально-технічного забезпечення науки, слід зважати на певну умовність значення цих показників. По-перше, рівень матеріально-технічного забезпечення в офіційній статистиці обраховується у вартісному вимірнику за середньорічною балансовою вартістю в поточних цінах, тобто без врахування інфляційної складової. По-друге, в бухгалтерських звітах відбивається загальна вартість основних фондів організації, а дослідницькою діяльністю, наприклад, у вищих навчальних закладах, займаються лише їх окремі підрозділи.

До певної міри ці недоліки можуть бути знівельовані використанням низки питомих показників, а саме – показників фондооснащеності (вартості основних фондів, що припадає на одного працівника основної діяльності науково-технічних організацій або в розрахунку на одного виконавця НДДКР) та технооснащеності (вартості машин, наукового обладнання та устаткування, що припадає на одного працівника основної діяльності науково-технічних організацій або на одного виконавця НДДКР), хоча й вони розраховуються у поточній вартості основних фондів за відповідний рік.

Переважно за рахунок значного скорочення чисельності працюючих у сфері НДДКР ці показники дещо стабілізувались. В цілому по Україні дещо зросла і технооснащеність наукових організацій, за рахунок переважно змін у галузевому секторі науки. Галузевий та заводський сектор науки дав певне зростання і показника фондооснащеності на фоні його катастрофічного падіння у вузівському секторі науки. При цьому слід враховувати і те, що при оцінці динаміки цих показників не враховується інфляційна складова, що значно деформує картину фактичних тенденцій їх розвитку.

Кадровий блок. Стан і динаміка кадрової складової наукової сфери найбільш виразно відбиває її кризові характеристики.

На тлі різкого скорочення чисельності науковців відбувалося формування відносно нових для національної науки тенденцій. По-перше, виникнення масового прямого та латентного безробіття. По-друге, поширення інституту сумісництва. Те, що в більшості випадків сумісництво не пов’язано з напрямками науково-дослідної діяльності фахівця, практично призводить до розпорошення творчого потенціалу. Несприятливі умови праці та низькій рівень соціального захисту призводить до відтоку найбільш кваліфікованої та молодшої за віком частки науковців.

При аналізі якісної складової науково-кадрового потенціалу країни випливають досить цікаві тенденції. При зменшенні кількості кандидатів та докторів наук їх питома вага в загальній чисельності працівників наукових організацій зростала. Це, найбільш ймовірно, свідчить про відсутність наступності та старіння наукового потенціалу. Майже такі ж тенденції простежуються і при дослідженні динаміки кадрової складової в освітянському секторі наукової сфери України.

Інноваційний блок. Неприпустимість однакового відношення до господарської та науково-технологічної і інноваційної діяльності, що фіксується діючим податковим законодавством, знаходить своє відображення в тому, що при наявності в державі значного фундаментального і технологічного доробку, унікальної наукової і виробничої бази, висококваліфікованих кадрів, відбувається подальше падіння інноваційної активності виробничої сфери, пов'язане з нестачею власних оборотних коштів у підприємств.

Враховуючи, що в Україні відсутній дієвий механізм інвестування технологічних нововведень, центральні органи виконавчої влади не мають достатніх коштів для інноваційної трансформації відповідних галузей, а недержавні комерційні структури майже неспроможні фінансувати довготривалі і масштабні проекти базових технологічних змін. Необхідна виважена оцінка на національному рівні не лише ситуації в інноваційній сфері, а і можливостей впливу інноваційного процесу на стан конкурентоспроможності економіки, технічне та технологічне оновлення промисловості. Особливої ваги набуває і проблема розробки та реалізації національних, регіональних та галузевих інноваційно-орієнтованих програм науково-технічного та технологічного розвитку.

Інноваційна політика в Україні повинна ґрунтуватися на поєднанні жорсткого селективного підходу до розподілу, контролю та ефективного використання коштів на інноваційні потреби та створення максимально сприятливих умов для залучення всіх можливих видів фінансових ресурсів до інноваційного процесу. Зокрема мова має йти про розробку механізмів залучення позабюджетних фінансових ресурсів на основі використання всіх важелів непрямої фінансової підтримки: податкові, амортизаційні, кредитні та митні пільги. Суттєвим важелем стимулювання інноваційної діяльності та концентрації фінансових ресурсів на проведенні науково-технічних розробок, які спрямовані на створення нових технологій, може стати реалізація політики низьких відсоткових ставок та спільне фінансування інноваційних проектів.

Дослідження НТІП розвинених країн світу дало змогу одержати такі висновки: політика цих країн спрямована перш за все на підвищення конкурентоспроможності національної економіки; забезпечення довгострокового зростання економіки; створення нових робочих місць та захист довкілля; підтримку розвитку науки й технологій; підвищення уваги урядових та підприємницьких структур до науки та новітніх технологій.

При будь-яких національних відмінностях фінансової підтримки науково-технічної та інноваційної діяльності всі вони не лише враховують державні науково-технологічні пріоритети і можливості досягнення комерційного успіху, а й потреби одержання широкого спектру стратегічних ефектів, де поряд з економічними на рівних виступають і соціальні та геополітичні складові.

Сучасна науково-технічна стратегія держави орієнтується не лише на прискорений науковий та технологічний розвиток, а й на формування принципово нових форм організації та управління науково-виробничими структурами, орієнтованими на пріоритетний розвиток наукоємного виробництва та акумуляцію потенціалу і ресурсів виробничих і науково-технічних інституцій регіону. В цьому сенсі найбільш перспективними є інституції технопарків та технополісів. Світовий досвід свідчить, що вони є безумовно ефективною формою наближення науки до виробництва і радикального вирішення проблеми впровадження нововведень.

Вітчизняний та світовий досвід свідчить, що інституції регіональних науково-технічних комплексів є найбільш ефективною формою активізації прикладних досліджень та зміцнення науково-технічного потенціалу регіону. Ефект досягається переважно за рахунок активізації процесів кооперації та коригування напрямків досліджень вже діючих науково-дослідних структур та виробництв, створення, незалежно від відомчої підпорядкованості та форми власності, тимчасових наукових колективів для вирішення конкретних завдань, підвищення рівня інформаційного обміну.

Третій розділ – “Вдосконалення механізмів державного регулювання науково-технологічного та інноваційного розвитку.”

В дисертації розроблено методичні рекомендації, щодо прийняття оптимальних управлінських рішень, які базуються на загальнонаукових методах (статистиці, дослідженні операцій, економіко-математичних) та спеціальних методах аналізу, синтезу, прогнозування ситуацій і проектування рішень. Проте, головним є визначення всіх можливих способів та послідовності дій, мети різних учасників і суті випадкових факторів, що впливають на досягнення цілей. Оцінка та порівняння різних варіантів поводження з урахуванням термінів кінцевих цілей і є основною задачею особи, що приймає рішення.

Задача прийняття рішень має чотири складові частини:

·

·

·

·

При розробці в даному дослідженні комплексної економіко-математичної моделі НТІР враховувалася взаємодія елементів, що мають ієрархічні взаємозв’язки. Вхідними даними розробленої моделі є статистичні показники функціональних підсистем, що відносяться до відповідних сфер діяльності: науки, технологій й інновацій (рис. 2), де та - кількість підсистем та кількість показників. Перелік підсистем: організаційна, кадрова, фінансова, матеріально-технічна, інформаційна, соціальна, правова, економічна, творча, політична, екологічна, міжнародна та ін.

Для пошуку формули, що зв'язує конкретний показник з факторами, що впливають на нього, використовується метод регресійного аналізу. При цьому залежність може уявляти собою функціонал , що є відповідно сумою ( та - відповідно коефіцієнти та ступінь полінома) або добутком функцій тільки від одного -ого показника, де – кількість показників, від яких шукається залежність, причому .

Так, наприклад, динаміка винаходів за період 1999-2003 роки може бути описана за формулою , де - кількість заявок на винаходи, а - витрати на наукові та науково-технічні роботи, тис. грн. При цьому, якщо ці витрати перевищують 2 млн. грн. спостерігається різке підвищення винахідницької активності.

Аналіз покладених в основу моделі складових виявив не тільки невирішені проблеми, що гальмують подальший науково-технологічний і інноваційний розвиток, а і потенційні напрямки їх подолання, що були використані разом з результатами експертних оцінок для опрацювання пропозицій удосконалення механізмів державного регулювання НТІР.

Проведене Українським інститутом науково-технічної та економічної інформації (УкрІНТЕІ) дослідження стану наукової і науково-технічної діяльності, що охоплювало понад 1,5 тис. чол. (репрезентативна вибірка) у всіх регіонах держави і всіх сферах цієї діяльності (теоретичні і прикладні дослідження, проектно-конструкторські розробки, інноваційна діяльність) стало основою для аналізу стану і визначення прогнозних орієнтирів подальшого розвитку науково-технічної сфери і формування в Україні системи моніторингу цих процесів (рис. 3).

Був використаний соціологічний підхід, що забезпечив облік не тільки статистичних і документальних джерел, а і думки всієї наукової громадськості, у тому числі і провідних наукових співробітників (експертів).

В роботі зроблена оцінка наукового і науково-технічного потенціалу України щодо рівня світової науки, що був прийнятий умовно за 10 балів. Як свідчать відповіді фахівців, 60 % опитаних оцінюють цей показник у 5-7 балів. Характерно, що при цьому відповідь про використання цього потенціалу оцінюється на рівні 2 балів. У процесі реформування вітчизняної науки особлива увага повинна приділятися індивідуальним особливостям професії науковця. Саме творчі індивідуальності, лідери в науці – основа створення наукових шкіл і нових оригінальних напрямків досліджень, інновацій, розробок високих технологій.

В роботі дана оцінка міграції вчених за рубіж, внаслідок чого зменшується інтелектуальний прошарок нації, порушується механізм діяльності наукових установ, дослідницьких центрів, відомих наукових шкіл.

Більшість опитаних фахівців 67,4% вважають, що в Україні повинна бути створена система економічної зацікавленості вчених, а вихід України на світовий рівень розвитку можливий лише через високий інтелектуальний потенціал, підвищення освітнього рівня людей.

Серед пріоритетів розвитку науки першочерговим, на думку експертів, є блок екологічних проблем: “екологічно чиста енергетика і ресурсозберігаючі технології” – 49,8%; “охорона навколишнього середовища” – 49,18%. Ця оцінка актуальності екологічної проблематики фахівцями свідчить про те, що сьогодні держава не приділяє належну увагу вирішенню відповідних проблем .

Разом з тим наявність екологічної проблематики планетарного (глобального) характеру для сучасної цивілізації не могла не позначитися на цих оцінках.

Пріоритетність та фінансування – це найважливіші фактори виводу науки з кризи, але майже поруч з ними стає розробка нормативно-правової бази захисту інтелектуальної власності і підвищення її надійності 57%, що пов'язано з низькою соціально-правовою захищеністю 77% фахівців науково-технічного профілю.

Таке акцентування на проблемі захисту інтелектуальної власності свідчить про її значимість і необхідність прийняття першочергових заходів.

У процесі дослідження показано, що комплексність реформування системи регулювання НТІР може бути гарантована лише у випадку формування на державному рівні системи моніторингу стану наукової сфери, побудованому на використанні сучасних методів і форм аналізу, оцінки і прогнозування її розвитку. Комплексні, системні спостереження не тільки повинні знайти механізми і напрямки розвитку багатоаспектних процесів у науковій сфері, але і враховувати інтереси великих соціальних груп при прийнятті на державному рівні відповідних управлінських рішень.

висновки

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і практичне вирішення наукової задачі щодо визначення механізмів державного регулювання НТІР. Це дозволило сформулювати ряд висновків:

1. НТІП держави в сучасному світі перетворюється в один з визначальних факторів стратегії соціально-економічного та інноваційного розвитку. Реалізація такої політики у вітчизняних умовах вимагає відпрацювання комплексної, взаємопов’язаної в усіх елементах системи регулювання розвитком науково-технічного потенціалу країни та повного узгодження її механізмів з основними засадами державної економічної політики, зокрема, з визначеними пріоритетами інноваційного поступу.

2. У дисертаційному дослідженні запропоновано та апробовано систему інтегрованих критеріїв для вибору науково-технічних пріоритетів, що дозволяє формувати на їх основі належну кількість науково-технічних програм. Необхідною складовою системи визначення пріоритетів має стати відпрацьований механізм її постійного рейтингування за рівнем державної підтримки, за параметрами стану та тенденцій розвитку науково-технологічної сфери а також відпрацювання відповідного прогнозно-аналітичного та інформаційного забезпечення.

3. На базі використання аналітичного матеріалу показано, що важливим напрямком реалізації політики регулювання науково-технологічного розвитку є вдосконалення механізму конкурсного фінансування науково-технічних програм по пріоритетних напрямках розвитку науки і техніки та перехід до системи комплексного формування державних науково-технічних програм.

4. Розроблено організаційно-методичний підхід до удосконалення механізмів регулювання науково-технологічним та інноваційним розвитком держави, який структурно складається із:

· визначення пріоритетів розвитку науки і технологій; відстеження їх реалізації та вивчення можливих напрямків науково-технологічного прориву, так званих “точок росту”;

· визначення обсягів та технологій інвестування у науково-технологічну сферу;

· організація спеціальної підтримки підготовки кадрів, здатних визначати проривні стратегічні напрямки розвитку; створення аналітичних “мозкових” центрів;

· оптимізація міждержавного науково-технічного співробітництва і механізму трансферу технологій з метою комерціалізації науково-технічного доробку;

· розвиток й удосконалення форм і мережі регіональних науково-технічних комплексів (технопарків, технополісів); реалізація принципів міжгалузевого використання науково-технологічних розробок;

· поширення малих інноваційних фірм, венчурних структур, орієнтованих на активізацію процесів розробки і впровадження нововведень.

5. В дисертаційному дослідженні показано, що перспективним напрямом формування системи прямої і опосередкованої підтримки науково-технологічної сфери є:

· коригування патентно-ліцензійного законодавства;

· впровадження податково-амортизаційних заходів, зокрема система пільг повинна прив'язуватися до податку на прибуток, диференціюватися по регіонах;

· автор вважає неприпустимо однакове ставлення до господарської і науково-технологічної та інноваційної діяльності.

6. Для комплексного вирішення проблем регулювання науково-технологічного розвитку запропоновано та обґрунтовано створення відповідної економіко-математичної моделі, на базі якої можна досліджувати взаємозв’язки та взаємовплив факторів, що визначають стан і тенденції розвитку науково-технічного потенціалу. Для проведення розрахунків автором дослідження створено комп’ютерну програму.

7. В дисертаційному дослідженні удосконалено систему експертування стану наукової сфери на базі впровадження спеціального блоку щодо вивчення індивідуальних, суб'єктивних реакцій наукових працівників на зміни їх соціального стану, що дало можливість ввести в аналіз багатофакторних складових проблемних ситуацій у науково-технологічній сфері “людський фактор”. Запропонований методичний інструментар може бути використаний для діагностування ступеню ефективності прийнятих управлінських рішень.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті в наукових фахових виданнях:

1. Саверченко О.О. Стан науково-технологічної та інноваційної сфер в Україні за результатами соціологічних досліджень. // Науково-технічна інформація. - 2000. - № 1. – С. 5-10. - 0,4 друк. арк.

2. Саверченко О.О. Визначення напрямів селективної фінансової підтримки наукової та інноваційної діяльності. // Проблеми науки. 2001.-№ 1. – С.20-25.- 0,4 друк. арк.

3. Саверченко О.О. Фінансові проблеми регулювання науково-технічного розвитку. // Науково-технічна інформація. - 2001. - № 1-2. – С. 55-59. - 0,3 друк. арк.

4. Саверченко О.О. Тенденції формування та розвитку технопарків в Україні. // Науково-технічна інформація. - 2002. - № 2. – С.44-47.- 0,3 друк. арк.

5. Саверченко О.О., Радзієвська Л.Ф. Проблеми інформаційно-аналітичного забезпечення інноваційного розвитку // Науково-технічна інформація. - 2003. - № 2. – С.35-39.- 0,3 друк. арк.

Публікації в інших виданнях:

6. Саверченко О.О. Формування інформаційної спрямованості національної економіки та ринку її інформаційної інфраструктури. // Матеріали V міжнародної науково-практичної конференції “Глобальний інформаційний простір: ресурси, технології, інновації. 22-23 жовтня 1998 р. – Київ. – С.12-13. - 0,1 друк. арк.

7. Саверченко О.О. Законодавчі та нормативні акти державної влади і управління щодо науково-технічного та інноваційного розвитку. // Науково-технічна інформація. - 1999. - № 1. – С. 17-21. - 0,3 друк. арк.

8. Саверченко О.О. Вплив інформаційного середовища на науково-технологічний та соціально-економічний розвиток держави. // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Інформація, аналіз, прогноз – стратегічні важелі ефективного державного управління”. 23-24 травня 2000 р. – Київ. – С. 109-113. .- 0,3 друк. арк.

9. Саверченко О.О. Проблеми підвищення ефективності національної системи науково-технічної інформації України. // Матеріали VІІ міжнародної науково-практичної конференції “Інформаційні ресурси науково-технічної інформації: проблеми створення і використання”. 27-28 вересня 2000 р. – Київ. – С. 97-99. - 0,2 друк. арк.

10. Калитич Г.І. , Саверченко О.О та ін. Методика підготовки, організації та проведення соціологічного дослідження. – Київ. УкрІНТЕІ, 2001. - 27 с. .- 1,7 друк. арк.

11. Саверченко О.О. Соціологічні дослідження науково-технологічного та інноваційного розвитку України. // Материалы VІІІ международной научно-практической конференции “Система научно-технической информации: проблемы развития и функционирования”. 30-31 мая 2001 г. – Киев. – С.149-151. - 0,2 друк. арк.

12. Саверченко О.О. Моделювання тенденцій розвитку науково-технічного потенціалу. // Матеріали ІІ міжнародної науково-практичної конференції “Інформація, аналіз, прогноз – стратегічні важелі ефективного державного управління”. 11-12 жовтня 2001 р. – Київ. – С. 184-188..- 0,3 друк. арк.

13. Пархоменко В.Д., Калитич Г.И., Гончаренко А.П., Саверченко Е.А. и др. Подходы к управлению процессом создания и использования национальных информационных ресурсов научно-технической деятельности. // Материалы IX международной научно-практической конференции “Построение информационного общества, ресурсы и технологии”. 30-31 мая 2002 г., – Киев – С.3-12. .- 0,6 друк. арк.

14. Саверченко Е.А. Зарубежный опыт управления научно-технической деятельностью. // Материалы ІХ международной научно-практической конференции “Построение информационного общества, ресурсы и технологии”. 30-31 мая 2002 г. – Киев. – С. 27-29. - 0,2 друк. арк.

15. Калитич Г.І., Канигін Ю.М., Рубан В.Я. Саверченко О.О та ін. Методичні рекомендації