СВЯТУН Олена володимирівна

удк 341.231.14

європейські механізми боротьби із торгівлею людьми

Спеціальність 12.00.11 – міжнародне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі порівняльного і європейського права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка

Науковий керівник – кандидат юридичних наук, доцент

ЗАБЛОЦЬКА Людмила Григорівна

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Дмитрієв Анатолій Іванович,

Київський університет права НАН України,

перший проректор,

завідувач кафедри міжнародного права

та порівняльного правознавства

кандидат юридичних наук, доцент

Микієвич Михайло Миколайович,

Львівський національний університет

імені Івана Франка,

завідувач кафедри європейського права

Провідна установа – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, кафедра міжнародного права і державного права зарубіжних країн

(м. Харків)

Захист дисертації відбудеться “4” квітня 2005 р. о 12:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.10 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська 58, к. 10.

Автореферат розіслано “25” лютого 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради М.М. Гнатовський

загальна характеристика роботи

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Співробітництво держав у сфері захисту прав людини на початку ХХІ століття набуває нового змісту. В умовах глобалізації всіх сфер життя проблеми, пов’язані з ефективним захистом прав людини, набувають все більшого значення. Одним із чинників, які за сучасних умов потребують особливої уваги світового співтовариства, є боротьба з торгівлею людьми.

Оскільки головними жертвами торгівлі людьми є жінки та дівчата, це поняття розглядається здебільшого як “торгівля жінками”, “торгівля жінками та дітьми” або “торгівля з метою сексуальної експлуатації”. Проте торгівля людьми є більш широким поняттям, що включає в себе також торгівлю мігрантами для патогенних підприємств, домашньої та сільськогосподарської праці, посередництво у насильницьких та фіктивних шлюбах, постачання молодих жінок для публічних будинків та стриптиз-клубів, дітей – з метою використання у жебрацтві, будь-якої особи – для вилучення та трансплантації органів. Торгівля людьми є злочином, який характеризується ознакою транскордонності, тобто процес вчинення цього злочину виходить за межі однієї держави, і набуває ознак злочину міжнародного характеру. Тому боротьба і запобігання таким злочинам вийшла за рамки однієї держави і стала предметом міжнародного регулювання, зокрема в рамках універсальних та регіональних міжнародних організацій.

Особливу увагу цим питанням приділяє Рада Європи, членом якої Україна є з 1995 р., що покладає на неї зобов’язання привести своє законодавство у відповідність до стандартів Ради Європи в галузі прав людини і, зокрема, з питань запобігання торгівлі людьми. Політика України щодо інтеграції в ЄС також обумовлює актуальність гармонізації національного законодавства щодо захисту прав людини із законодавством Європейського Союзу, в тому числі у галузі запобігання торгівлі людьми.

У зв’язку з цим тема роботи, присвячена запобіганню торгівлі людьми, є надзвичайно актуальною для України.

Перші спроби заборони рабства та работоргівлі відносяться до початку ХІХ ст., коли під час Віденського конгресу 1815 р. була прийнята спеціальна декларація про неприпустимість торгівлі африканськими неграми на міжнародному рівні. У вітчизняній правовій літературі питання протиправності торгівлі людьми як сучасної форми рабства вперше почали розглядати наприкінці ХІХ ст. Внаслідок проведення міжнародних конгресів щодо боротьби з торгівлею людьми, в Росії, яка була їхньою учасницею, було опубліковано багато наукової літератури, присвяченої саме цим питанням, якими опікувалися, зокрема, С.К. Гогель та В.Д. Дерюжинський.

На початку 90-х років ХХ ст. серед світової громадськості закріпилося усвідомлення, що рабство продовжує існувати, але набуло нових форм, ускладнилося останніми здобутками у науково-технічній сфері. Очевидна загроза існування рабства у нових формах спонукала багатьох дослідників знову звернутися до цієї тематики. Проблемам торгівлі людьми почали приділяти багато уваги як на науковому рівні, так і на рівні засобів масової інформації, що в свою чергу сприяло прийняттю національних та міжнародних нормативних актів щодо протидії цьому злочину.

Іноземними науковцями це питання розглядається досить детально. Зокрема, проблемі торгівлі людьми, що пов’язана із захистом прав жінок, присвятили свої роботи Р. Кук, Н. Кауфман Гевенер, Б. Елдер, Д. Джохала, Б. Плонг, Р. Грант, Л. Браун, К. Ньюленд. Безпосередньо проблема торгівлі людьми досліджується в працях Р. Рамфа, У. Зібера, П. ван Дюйна, В. Руджієро, М. Шейноста, В. Валкенбурга, Дж. Оккіпінті, Е. Ніснер, К. Джоунз-Паулі, Н. Гафізової та інших.

В українській правовій науці дослідженню торгівлі людьми з точки зору кримінального права та кримінології присвячені праці В.О. Іващенко, Н.С. Юзікової, В.А. Козака, А.М. Орлеана та Я.Г. Лизогуба. Міжнародно-правовий аспект боротьби із торгівлею людьми як порушення прав людини досліджується також у роботах Г.Л. Кохан та Н.В. Плахотнюк. Крім того, серед українських дослідників цього питання слід назвати О.М. Бандурку, Ю.М. Галустяна, В.М. Куца, Д.Л. Мачарашвілі, Т.А. Татаринцева, С.М. Ратушного, Ю.С. Шемшученка, К.Б. Левченко. Окремими проблемами у цій сфері займалися М.В. Буроменський, В.Н. Денисов, М.М. Микієвич, І.А. Шваб, О.В. Швед, Т.О. Дорошок, О. Горбунова.

На жаль, наявні роботи обмежуються або універсальними аспектами, або проблемами подолання сучасних форм рабства в рамках окремої держави. При цьому механізми та можливості регіональних організацій залишаються без належної уваги, яка б дозволила їм зайняти чільне місце в світовій системі запобігання торгівлі людьми.

Зв'язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках комплексної програми Київського національного університету ім. Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України”, теми дослідження Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України” № 01БФ048-01 та відповідно до плану науково-дослідної теми кафедри порівняльного та європейського права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Інтеграція у світовий та європейський правовий простір”.

Об’єктом дисертаційного дослідження є міжнародно-правові відносини у сфері запобігання та боротьби з торгівлею людьми на універсальному та єврорегіональному рівні.

Предметом дисертаційного дослідження є безпосередньо механізми та процедури, які застосовуються в межах європейських інституцій щодо подолання торгівлі людьми.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в проведенні аналізу існуючих європейських правових механізмів запобігання торгівлі людьми та боротьби з нею в рамках Ради Європи та Європейського Союзу, а також виявленні напрямків можливого співробітництва між Україною та названими організаціями у цій сфері.

У відповідності з цим, в дисертації визначені наступні завдання:

- проаналізувати положення доктрини міжнародного права та визначити, які підходи існують до вивчення проблеми торгівлі людьми на науковому рівні;

- розкрити поняття “торгівля людьми”, його характерні ознаки та відмінності від суміжних понять, зокрема від поняття “нелегальна міграція”;

- проаналізувати еволюцію механізмів запобігання торгівлі людьми та визначити подальший розвиток боротьби проти цього явища;

- розкрити особливості діяльності Ради Європи у галузі запобігання торгівлі людьми;

- визначити головні передумови реформування діяльності Ради Європи у сфері боротьби з торгівлею людьми;

- дослідити механізми Європейського Союзу щодо подолання торгівлі людьми із урахуванням структури “трьох опор” ЄС;

- дослідити взаємодію європейських правових механізмів запобігання торгівлі людьми;

- проаналізувати відповідність законодавства України міжнародним стандартам щодо протиправності торгівлі людьми;

- дослідити засоби імплементації Україною міжнародно-правових норм щодо протиправності торгівлі людьми, а також їх ефективність.

Методи та теоретична основа дослідження. Методологічне підґрунтя дисертації полягає у застосуванні під час дослідження цілого комплексу наукових методів та підходів, властивих правознавству загалом, і, зокрема, науці міжнародного права. Для розгляду досліджуваних проблем та визначення основних напрямків розвитку європейських механізмів боротьби з торгівлею людьми використовувалися діалектичний системний підхід, а також загальна теорія наукового пізнання суспільно-правових явищ. Крім того, під час проведення дослідження використовувалися такі наукові методи, як історичний, соціологічний, порівняльно-правовий, метод системного аналізу тощо.

Застосування історичного, формально-юридичного та порівняльно-правового методів дало можливість проаналізувати юридичний зміст регіональних правових норм про заборону торгівлі людьми, розмежувати поняття торгівлі людьми та нелегальну міграцію. Для встановлення співвідношення механізмів Ради Європи та Європейського Союзу у цій галузі, а також визначення відповідності законодавства України цим механізмам використовувалися логіко-юридичний та порівняльно-правовий методи.

Наукова новизна одержаних результатів. Це дисертаційне дослідження є першим у вітчизняній юридичній науці спеціалізованим комплексним дослідженням європейських правових механізмів запобігання торгівлі людьми, організаційно-правових засад діяльності Ради Європи та Європейського Союзу щодо подолання цього злочину, а також відповідності законодавства України міжнародно-правовим стандартам з цього питання.

У рамках проведеного дослідження одержані наступні результати, що мають наукову новизну, виносяться на захист і запропоновані автором вперше:

- проаналізовано існуючі підходи до визначення злочину “торгівля людьми”, у результаті чого запропоновано визначення цього терміну, а саме: це дії, які включають вербування, викрадення, переміщення, продаж, передачу, утримання або купівлю людей, вміщення або утримання їх в умовах, наближених до рабства із застосуванням при цьому сили або погрози силою, введення в оману, примусу або боргової кабали з метою сексуальної експлуатації таких осіб, залучення їх до примусової праці, усиновлення в комерційних цілях, вилучення органів людини, а також інших цілей;

- проаналізовано еволюцію механізмів боротьби з торгівлею людьми, в результаті чого було встановлено, що процес становлення міжнародно-правового регулювання боротьби з торгівлею людьми пройшов етап, коли “рабство та работоргівля” та “торгівля жінками та дітьми” розглядалися як окремі злочини. На підставі останніх документів міжнародних організацій в роботі зроблений висновок про виникнення в міжнародному праві нового підходу, відповідно до якого ознаки злочинів “рабства і работоргівля” та “торгівля жінками” об’єднуються в одне поняття “торгівля людьми”;

- встановлено, що діючі документи Ради Європи щодо запобігання та протидії торгівлі людьми, окрім рішень Європейського суду з прав людини, мають рекомендаційний характер, що свідчить про низьку ефективність поточної діяльності Ради Європи;

- доведена необхідність прийняття в рамках Ради Європи спеціальної Європейської конвенції щодо протидії торгівлі людьми, у зв’язку з тим, що чинна Конвенція про захист прав людини та основних свобод 1950 р. у ст. 4 забороняє рабство та работоргівлю, однак до цього часу в рамках Ради Європи не було прийнято загальнообов’язкового документу про реалізацію положень цієї статті Конвенції;

- проаналізовано механізми Європейського Союзу щодо протиправності торгівлі людьми, у результаті чого був зроблений висновок, що на сучасному етапі Євросоюз розробив та ввів у дію загальнообов’язкові норми стосовно протидії торгівлі людьми. Відповідно до них держави-члени ЄС повинні внести зміни до свого національного законодавства відповідно до положень актів ЄС з питань торгівлі людьми;

- розроблена пропозиція про необхідність підготування документу, в якому регулюватиметься питання про співвідношення актів Євросоюзу з положеннями Конвенції Ради Європи щодо протидії торгівлі людьми, робота над проектом якої триває;

- набула подальшого розвитку пропозиція про важливість закріплення в Конституції України норми про заборону рабства та работоргівлі з метою запобігання і припинення грубих і масових порушень прав людини та основних свобод, спричинених торгівлею людьми;

- визначено необхідність внесення змін до законодавства України для приведення його у відповідність до міжнародно-правових стандартів з питань торгівлі людьми, а також до документів Ради Європи та ЄС. У результаті цього були визначені сфери українського законодавства, які потребують гармонізації: 1) необхідно змінити визначення злочину “торгівля людьми”, яке міститься в Кримінальному кодексі України, у відповідності до найновіших документів універсального характеру; 2) додаткового правового регулювання потребують відносини щодо працевлаштування за кордоном українських громадян, зокрема необхідно передбачити дотримання письмової форми договору найму робочої сили та проведення обов’язкового страхування робітників за рахунок агентства з працевлаштування, а також її зобов’язання відшкодувати збитки працівникові за невиконання умов договору; 3) у сфері міжнародно-правової діяльності України необхідно сприяти укладенню двосторонніх угод з країнами призначення трудових мігрантів з України з метою забезпечення ефективного захисту їх прав за кордоном; 4) необхідно розробити норми щодо ефективного правового захисту свідків; 5) на законодавчому рівні повинно бути закріплено сприяння реабілітації жертв торгівлі людьми та відшкодуванню їм матеріальної та моральної шкоди.

Теоретичне та практичне значення роботи. Одержані результати мають теоретичне значення, оскільки вони містять нові підходи до визначення поняття торгівлі людьми, а також аналіз існуючих європейських правових механізмів щодо запобігання цьому злочину. Тому вони можуть бути корисними при розробці та вдосконаленні основних нормативно-правових актів, присвячених діяльності України проти торгівлі людьми, а також адаптації національного законодавства нашої держави до стандартів Ради Європи та ЄС. Результати дослідження також можуть бути використані в процесі організації роботи державних органів різних рівнів публічної влади, визначення напрямків співробітництва між Україною та Радою Європи й ЄС тощо.

Положення дисертації можуть бути використані при викладанні курсів “Міжнародне публічне право”, “Діяльність Ради Європи у галузі захисту прав людини”, “Право Європейського Союзу”, “Право міжнародних організацій” та “Міжнародне кримінальне право”, а також при підготовці відповідних підручників і навчальних посібників.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення і висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри порівняльного і європейського права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Основні принципи та положення роботи презентувалися в рамках трьох науково-практичних конференцій: Науково-теоретичної конференції молодих вчених Інституту міжнародних відносин (24 - 25 квітня 2003 р., тези опубліковано), Другої міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку” (14 травня 2004 р.), Науково-практичної конференції студентів, аспірантів, молодих учених та викладачів “Актуальні аспекти європейського права в контексті розширення Європейського Союзу”, організованій в рамках міжнародного освітнього проекту “Проект громадянської освіти” (25 травня 2004 р., тези опубліковано).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано п’ять наукових праць у фахових виданнях, а також у тезах виступів на наукових конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації зумовлена специфікою мети, завдань та предмету дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 174 сторінки, з них 16 сторінок – список використаних джерел з 153 найменувань.

основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, стан розробки цієї теми в науковій літературі, вказується на зв’язок дослідження з науковими програмами; сформульовано об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження; охарактеризовано використані методи, визначено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, форма апробації, подані відомості про структуру та обсяг дисертації.

Перший розділ “Становлення та розвиток міжнародно-правового регулювання боротьби з торгівлею людьми” присвячений аналізу існуючих концептуальних підходів до визначення злочину “торгівля людьми”, історії закріплення протиправності торгівлі людьми та формування визначення злочину “торгівля людьми” в міжнародних документах.

Питання закріплення протиправності торгівлі людьми як сучасної форми рабства почали розглядати у правовій літературі наприкінці ХІХ ст. За цей час в науці міжнародного права були розроблені декілька концепцій визначення “злочину торгівлі людьми”, положення яких були проаналізовані в дисертаційному дослідженні.

Автором зроблений висновок, що першою в історичному плані набула поширення концепція, що розглядає торгівлю людьми виключно як торгівлю жінками та дітьми. Її прибічники аргументують свою точку зору тим, що жертвами торгівлі людьми найчастіше стають жінки, а інколи і неповнолітні, як правило, дівчата. При цьому в роботі відмічено, що на початку ХХ ст. злочин “торгівля людьми” розглядався виключно як “торгівля білими жінками”, тобто міжнародно-правовий захист мав надаватися лише жінкам білої раси, що позбавляло такого захисту представників інших рас. Такий підхід знайшов своє відображення у міжнародних документах, які приймалися на початку ХХ ст.

З метою приведення міжнародних норм у відповідність до реалій середини ХХ ст. органами ООН після Другої світової війни були проведені фундаментальні дослідження на предмет визначення ситуації з торгівлею людьми у світі. Завдяки цьому широкого застосування набув підхід, який базувався на рівності прав та обов’язків чоловіків і жінок, в результаті чого їм має надаватися однаковий рівень захисту від небезпеки потрапити в рабство та бути експлуатованими. Отже, торгівля людьми є злочином, жертвами якого можуть стати в рівній мірі чоловіки, жінки та діти.

У результаті проведеного аналізу наукової літератури, автор дійшов висновку, що основна дискусія точилася навколо питання, чи є торгівля людьми сучасною формою рабства. Як свідчать міжнародно-правові угоди початку ХХ ст., торгівля жінками без наміру обернення в рабство не підпадає під дію міжнародних документів, присвячених забороні рабства та работоргівлі, а отже становить окремий і самостійний злочин. Отже, торгівля людьми може передбачати намір обернення в рабство, а може і не мати такого елементу. Багато дослідників (напр., А.С. Мацко, І.І.Лукашук, А.В. Наумов) обґрунтовують необхідність відокремлення поняття рабства від поняття торгівлі людьми. Інші науковці (напр., Я. Рассам, К. Стірмен, Д. Кагілл, Л. Ледерер) такого підходу не підтримують, стверджуючи, що торгівля людьми є сучасною формою рабства. Їх твердження ґрунтуються на практиці утримання жертв торгівлі людьми в рабських умовах, оскільки це є більш вигідним з фінансової точки зору для злочинців. Юридичний зміст правовідносин щодо запобігання торгівлі людьми має власні суб’єкти, об’єкт, суб’єктивну та об’єктивну сторони, що відрізняються від юридичного змісту правовідносин щодо боротьби з рабством. Втім фактично ці правовідносини є подібними.

Виходячи з положень існуючих концепцій, у дисертації зроблений висновок, що на поточному етапі розробниками міжнародно-правових документів надається перевага підходу до визначення злочину “торгівля людьми” як сучасної форми рабства. Цей підхід був застосований під час роботи над Протоколом про попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, і покарання за неї, який доповнює Конвенцію проти транснаціональної злочинності 2000р., а згодом почав використовуватися і регіональними організаціями під час розробки своїх механізмів протидії торгівлі людьми. На думку автора цей концептуальний підхід на сучасному етапі розвитку міжнародно-правового регулювання боротьби з торгівлею людьми є панівним.

У дослідженні проведено системний аналіз міжнародно-правових актів, створених світовим співтовариством з метою подолання торгівлі людьми. Перші міжнародні документи проти торгівлі людьми були прийняті ще наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.: угоди про співробітництво були підписані в 1904 та 1910 рр., їм на зміну прийшли міжнародні конвенції 1921 та 1933 рр. Ці документи містили в собі рекомендації щодо захисту жінки та заходи проти торгівлі людьми. Після утворення Організації Об'єднаних Націй Генеральною Асамблеєю була прийнята Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацією проституції третіми особами 1949 р., яка замінила всі вищезгадані документи. Довгий час ця конвенція була найбільш комплексною серед міжнародних документів, присвячених зазначеному питанню. Вона відіграла свою позитивну роль в формуванні розуміння необхідності боротьби із торгівлею людьми, однак містить цілу низку суперечностей. Заходи, передбачені Конвенцією, ґрунтуються на принципах захисту суспільства від небезпеки проституції та торгівлі людьми, викладених в преамбулі. Виходячи з цього, жінки, які найчастіше стають об’єктом сексуальної експлуатації, фактично розглядаються в якості порушників закону, а тому не можуть отримати необхідний захист.

Автор звертає увагу на те, що у 90-х роках ХХ сторіччя визначення поняття “торгівлі людьми” почали розглядати на різних рівнях: Ради Європи, Європейського Союзу, Міжнародної організації міграції. Незважаючи на різноманітність підходів, спільним висновком стало те, що проблема “торгівлі людьми” включає два ключові елементи: вербування/переміщення та примусову працю або практику, наближену до рабства (дійсну або замахи на нього). У цьому полягає зв’язок між переміщенням мігрантів та метою цього переміщення, що відрізняє торгівлю людьми від нелегальної міграції, та відносить її до практик, які розглядаються як “сучасні форми рабства”. Крім того, більшість експертів погоджується з тим, що торгівля людьми має бути визначена як така, що включає введення в оману та примус.

У роботі окремо розглядається проблема співвідношення понять торгівлі людьми та нелегальної міграції. Нелегальна міграція має місце, коли особа в’їжджає до країни, яка не є країною її громадянства, за допомогою третіх сторін з порушенням правил в’їду-виїзду, які діють в країні призначення. Торгівля людьми є більш складним явищем, яке включає спосіб в’їзду до країни, а також умови праці, і те, чи погоджувався мігрант на в’їзд до країни та/або такі умови праці.

Автор вважає, що торгівлю людьми можна визначити як дії, що включають вербування, викрадення, переміщення, продаж, передачу, утримання або купівлю людей, вміщення або утримання їх в умовах, наближених до рабства, із застосування при цьому сили або погрози силою, введення в оману, примусу або боргової кабали з метою сексуальної експлуатації таких осіб, залучення їх до примусової праці, усиновлення в комерційних цілях, вилучення органів людини, а також інших цілей.

Другий розділ “Правове регулювання боротьби із торгівлею людьми на єврорегіональному рівні” присвячений розвитку механізмів та процедур Ради Європи та Європейського Союзу у галузі боротьби з торгівлею людьми.

Основна імперативна норма щодо заборони рабства та работоргівлі в рамках Ради Європи міститься у ст. 4 Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини 1950 р., всі інші документи цієї організації в галузі запобігання торгівлі людьми мають рекомендаційний характер. Аналіз цих документів надав автору підстави поділити їх на три групи: документи, присвячені боротьбі з торгівлею дітьми, документи щодо запобігання торгівлі людьми та документи щодо визнання протиправною комерціалізацію трансплантації органів людини. Згідно з цими документами всі дії, пов’язані із незаконним утриманням людини, переміщення її через державний кордон, примусовим використанням праці таких осіб, незаконним вилученням в них органів, державами-членами Ради Європи повинні визнаватися злочинними, жертвам таких дій необхідно надавати допомогу щодо їх повернення на батьківщину, ресоціалізації та реінтеграції їх в суспільство.

У процесі дослідження нормативно-правової бази Ради Європи у сфері запобігання та боротьби з торгівлею людьми зроблено висновок, що вона є досить розгалужена, однак реалізація цих документів без спеціальних механізмів не є ефективною. Серед інститутів Ради Європи питання запобігання торгівлі людьми покладені на Комітет Міністрів та Парламентську Асамблею, в рамках яких безпосередньо розробляються та приймаються документи, присвячені запобіганню торгівлі людьми. Органом, на який покладена реалізація практичних заходів у цій галузі, є Керівний комітет з питань рівності між жінками та чоловіками. Автор дисертації звертає увагу, що діяльність органів, які зараз відповідно до своїх обов’язків займаються питаннями торгівлі людьми, обмежується дослідженням проблеми, вивченням особливостей цього явища на теренах Європи. Органи Ради Європи уповноважені встановлювати лише певні стандарти запобігання та боротьби з торгівлею людьми, тому єдиним засобом реалізації заборони торгівлі людьми є право звернення потерпілої сторони зі скаргою до Європейського суду з прав людини в порядку ст. 4 “Рабство та примусова праця” Європейської конвенції з прав людини 1950 р. Однак за останні 50 років випадків позовів за цією статтею була невелика кількість, і жоден не був прийнятий до провадження.

У зв’язку з цим, в роботі наголошується на необхідності прийняття в рамках Ради Європи спеціальної конвенції, присвяченої проблемам торгівлі людьми, робота над проектом якої була розпочата 1 вересні 2003 р. Проаналізувавши проект Конвенції, автор зробив висновок, що сфера її дії буде досить широка. Вона застосовуватиметься до всіх форм торгівлі людьми: національної та транскордонної, незалежно від того, чи беруть в ній участь організовані злочинні угрупування. Захистом як жертви відповідно до положень Конвенції зможуть користуватися всі людські істоти: жінки, чоловіки та діти. Автор вважає, що це положення є досить прогресивним для Ради Європи, оскільки в попередніх документах рекомендаційного характеру йшлося або лише про торгівлю дітьми, або лише про торгівлю жінками. Крім того, важливе значення матиме положення щодо визначення складу злочину “торгівля людьми”, під яке підпадатимуть всі форми експлуатації: сексуальна, примусова праця або послуги тощо. Майбутня Європейська конвенція міститиме механізм моніторингу, який виходитиме за межі звичайної Конференції держав-членів. Такий механізм має стати ефективним засобом боротьби зі складним феноменом торгівлі людьми. Він має бути гнучким та дієвим, а також має характеризуватися незалежністю, експертним забезпеченням та співробітництвом з боку держав-членів.

У роботі досліджено співробітництво держав у сфері боротьби з транснаціональною злочинністю в рамках Європейського Союзу, формою якої є торгівля людьми. Джерелом компетенції Євросоюзу в цій сфері слугує самостійний розділ його установчого договору: розділ VI "Положення про співробітництво у сфері охорони порядку та правосуддя в кримінальних справах (ССОППКС)".

Автор відзначає, що у рамках ЄС за останні 20 років прийнято низку документів, присвячених запобіганню торгівлі людьми. У роботі наголошується на важливості Рамкового рішення про боротьбу з торгівлею людьми 2002 р., оскільки саме в цьому акті Європейського Союзу передбачається необхідність гармонізації законодавства держав-членів у відповідності до положень Рамкового рішення. Гармонізації підлягають норми щодо визначення “злочину” торгівлі людьми, мінімальних строків покарань, які повинні бути передбачені в національному праві держав-членів за вчинення злочину торгівлі людьми, проведення діяльності щодо надання допомоги жертвам торгівлі людьми тощо. Дисертант відзначив положення Рамкового рішення щодо можливості притягнення юридичних осіб до кримінальної відповідальності за торгівлю людьми у відповідності до наявності у законодавстві держав-членів норм щодо кримінальної відповідальності юридичних осіб. В якості санкцій до юридичних осіб передбачається застосовування кримінальних та адміністративних штрафів, а також виключення із списку одержувачів державних субсидій, тимчасове або постійне позбавлення права займатися підприємницькою діяльністю, встановлення судового нагляду, судова ліквідація підприємства або тимчасове чи постійне закриття установи, яка вчиняла злочинні діяння, тощо. Рамкове рішення зобов’язує держави-члени вживати заходи для приведення до 1 серпня 2004 р. свого законодавства у відповідність.

У дисертації зроблено висновок, що останнім часом Європейський Союз істотно активізував свою діяльність у сфері запобігання торгівлі людьми. Інтеграційні процеси, які відбуваються в ЄС, спонукають його інститути спрямувати свої зусилля на розробку ефективних механізмів запобігання та боротьби з торгівлею людьми, а також створення позитивного клімату для глибокого вивчення цієї проблеми. Не останнє місце серед цих заходів має займати створення органів, які б здійснювали моніторинг виконання положень нормативно-правових документів ЄС у галузі запобігання торгівлі людьми. Такі органи покликані вивчати позитивний досвід країн у цій сфері та сприяти його поширенню серед інших держав-членів ЄС. Такі заходи сприятимуть більш ефективній боротьбі з таким порушенням прав людини, як торгівля людьми.

У дисертації проведений аналіз взаємодії та співвідношення механізмів Ради Європи та Європейського Союзу щодо протидії торгівлі людьми. Ці дві організації ґрунтуються на спільних цінностях і принципах. Вони мають спільні цілі щодо захисту демократії, поваги прав людини та основних свобод, принципу законності тощо. Порівнюючи механізми Ради Європи та ЄС, можна дійти висновку, що механізми Європейського Союзу є більш ефективними та дієвими, ніж заходи Ради Європи (крім рішень Європейського Суду з прав людини). У зв’язку із запланованим на 2005 р. прийняттям Конвенції Ради Європи щодо протидії торгівлі людьми і потенційним приєднанням до неї держав-членів ЄС існує можливість виникнення колізії між актами Євросоюзу та положеннями Конвенції. Зважаючи на це, в дисертації обґрунтовується необхідність прийняття в рамках Європейського Союзу документу, який би врегульовував цю проблему ефективного співвідношення документів ЄС та Конвенції Ради Європи щодо протидії торгівлі людьми.

У третьому розділі “Практика України щодо імплементації міжнародно-правових норм у сфері запобігання торгівлі людьми” досліджується питання співробітництва України з Радою Європи та Європейським Союзом, а також аналізується ступінь імплементації відповідних міжнародно-правових зобов’язань у цій галузі.

У дисертації доводиться, що на початку ХХІ ст. склалася ситуація, коли жодна держава одноосібно не може подолати торгівлю людьми, включаючи Україну. Для досягнення позитивних результатів необхідна співпраця з іншими державами на рівні двосторонніх контактів і в рамках міжнародних організацій.

Автор звертає увагу на програми співпраці між Україною та європейськими організаціями. В Україні Рада Європи у співпраці з Європейським Союзом, починаючи з 1995 р., виконує Спільну Програму щодо посилення демократичної стабільності. Четверта фаза Програми, що розрахована на 30 місяців, була розпочата в листопаді 2002 р. Вона складалася з серії взаємопов’язаних заходів, спрямованих на потреби України в реформуванні законодавства та практики, посилення захисту прав людини та покращення функціонування демократичних інститутів. Ключовими елементами є проведення навчання та консультування для окремих цільових груп: юристів, суддів та прокурорів, виборних службових осіб та законодавців, професійних груп, неурядових організацій, журналістів, а також політиків. Одна з цілей запроваджуваного проекту полягала у сприянні боротьбі проти корупції та організованої злочинності, а також об’єднанню зусиль щодо посилення функціонування правопорядку шляхом заохочення більшої поваги прав людини з боку професійних груп та установ в Україні.

Засади співробітництва України та Європейського Союзу у галузі запобігання торгівлі людьми були закладені Спільною стратегією Європейського Союзу щодо України від 1999 р. та Планом дій Європейського Союзу в галузі юстиції та внутрішніх справ в Україні від 2001 р. У Плані дій, зокрема, закріплено завдання розвивати партнерство та практичне співробітництво між державами-членами Європейського Союзу, державами-кандидатами на вступ до ЄС та Україною в галузі юстиції та внутрішніх справ, а також сприяти принципам законності, доступу до правосуддя, незалежності судової влади та ефективної системи управління в Україні. Серед напрямків співробітництва у галузі організованої злочинності передбачається надавати Україні допомогу в її боротьбі з торгівлею людьми та контрабандою нелегальними мігрантами, а також сприяти розвитку діяльності та вжиттю заходів, спрямованих на запобігання торгівлі людьми, та сприяння поверненню таких жертв.

У дисертації аналізується відповідність українського законодавства діючим міжнародним та європейським стандартам щодо протиправності торгівлі людьми. Слід відмітити, що в Конституції України 1996 р. не міститься окремих положень про заборону рабства та работоргівлі, формою чого є торгівля людьми, отже у розділі ІІ Конституції не знайшла свого відображення ст. 4 Конвенції Ради Європи про захист прав людини та основних свобод. Враховуючи це, автор вважає доцільним закріпити в Конституції України норми про заборону рабства та работоргівлі з метою запобігання і припинення грубих і масових порушень прав людини та основних свобод, спричинених торгівлею людьми.

У роботі відмічається, що в Україні кримінальна відповідальність за торгівлю людьми не була передбачена до 1998 р. Тоді до Кримінального кодексу України були внесені доповнення у вигляді статті 1241 “Торгівля людьми”. Її зміст був підданий критиці з боку науковців. При розробці проекту нового Кримінального кодексу, прийнятого у 2001 р. Верховною Радою України, були враховані певні зауваження щодо диспозиції статті 1241. У новому Кодексі це стаття 149, яка має назву “Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини”. Однак і ця нова редакція не позбавлена певних вад. У першу чергу, серйозним недоліком є вимога доведення факту отримання плати за передачу жертв в якості ознаки завершеності злочину. Факт такої плати довести практично неможливо – звичайно вона відбувається за кордоном і без свідків. Крім того, ця стаття містить положення, які потребують тлумачення, зокрема: чи примушування є обов’язковим елементом у випадках, передбачених статтею 149 Кримінального кодексу України та з якими елементами пов’язаний термін “згода”. Виникає питання, чи слід розглядати переміщення через державний кордон як обов’язкову ознаку торгівлі людьми.

У дисертації розроблено пропозиції щодо внесення змін у діюче кримінальне законодавство України, зокрема у відповідності до новітніх норм міжнародного права — Протоколу про попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, і покарання за неї, який доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності 2000 р., а також документів Ради Європи та Європейського Союзу, що стосуються, зокрема, визначення поняття торгівлі людьми. Адже для того, щоб Україна могла брати активну участь у міжнародному або регіональному співробітництві щодо протидії торгівлі людьми необхідно виходити із спільних визначень, понять та процедур.

Зроблено висновок, що для досягнення такого результату Україна потребує активізації практичних заходів щодо імплементації норм, розроблених світовим та європейським співтовариством. Початок діяльності в цій сфері було покладено в 1999 р., коли при Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини було створено Національну координаційну раду щодо запобігання торгівлі людьми. До компетенції Ради відноситься підготовка рекомендацій та пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства України з питань протидії торгівлі людьми, проведення експертиз проектів законів та інших нормативно-правових актів у цій галузі, надання іншого сприяння щодо координації діяльності державних органів та неурядових організацій у цій сфері. Національна координаційна рада брала активну участь у розробці урядової Програми запобігання торгівлі жінками та дітьми, затверджену Постановою Кабінету Міністрів у 1999 р., згідно з якою в рамках Міністерства внутрішніх справ було створено спеціальні підрозділи щодо боротьби із торгівлею людьми та злочинами у сфері моралі. У 2002 р. Постановою Кабінету Міністрів № 766 від 5 червня 2002 р. була затверджена нова Комплексна програма протидії торгівлі людьми на 2002 – 2005 роки. Положення Програми поділяються на три частини: питання запобігання торгівлі людьми, переслідування злочинців, захист потерпілих та їх реінтеграція. Пунктом 4 цієї Програми визначений орган, на який покладається координація здійснення передбачених заходів. Ним є Міжвідомча координаційна рада з питань протидії торгівлі людьми. У дослідженні встановлюється, що урядові програми являють собою імплементацію переважної більшості рекомендацій Ради Європи щодо заходів проти торгівлі людьми. Можна сказати, що до виконання програми залучено широке коло державних установ та громадських організацій, що створює собою позитивний клімат для подолання явища торгівлі людьми на території України.

У роботі відмічається, що Україна 15 листопада 2001 р. підписала Протокол про попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, і покарання за неї, який доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності. Протокол було ратифіковано Верховною Радою України 4 лютого 2004 р., що є одним з послідовних кроків до інтеграції у світове співтовариство з питань посилення боротьби зі злочинністю. 21 травня 2004 р. Конвенція та названі протоколи набули чинності для України. Отже, необхідно активізувати роботу щодо приведення законодавства України у відповідність до положень Конвенції ООН та Протоколу, а з прийняттям Європейської конвенції щодо протидії торгівлі людьми забезпечити підписання та ратифікацію Україною цього міжнародно-правового документу.

У висновках здійснюється узагальнення результатів дисертаційного дослідження, які відбивають характерні особливості та тенденції функціонування європейських механізмів щодо боротьби із торгівлею людьми:

1. Поняття “торгівля людьми” на сучасному етапі, окрім сексуальної експлуатації жінок, включає практики, подібні до рабства (викрадення дітей, вилучення органів, праця в умовах, наближених до рабства тощо).

2. Запобігання торгівлі людьми на міжнародному рівні розпочалося ще до створення ООН. В цьому напрямку було прийнято низку конвенцій, спрямованих на припинення рабства та торгівлі жінками. Особливостями регулювання цих відносин було те, що протягом всього ХХ ст. відбувався розподіл правових проблем “рабства” та “торгівлі жінками” і для їх подолання діяли різні міжнародні угоди. У 1949 р. в рамках ООН було прийнято Конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацією проституції третіми особами. Довгий час вона була єдиним чинним універсальним міжнародним договором, що стосувалася безпосередньо боротьби з торгівлею людьми. Проте, на сучасному етапі розвитку міжнародних відносин, постала необхідність у прийнятті нового міжнародного документу, який би відповідав вимогам сучасності. Таким документом став Протокол про попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, і покарання за неї, який доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності.

3. Рада Європи та Європейський Союз розглядають запобігання торгівлі людьми як проблему, яка викликає надзвичайне занепокоєння серед громадськості Європи, а тому вимагають рішучих та узгоджених дій у відповідь. Механізми Ради Європи у цій сфері мають переважно рекомендаційний характер. Це стосується і положень нормативних документів, і повноважень органів (окрім рішень, які приймаються Європейським Судом з прав людини). Механізми цієї організації характеризуються відсутністю засобів моніторингу виконання положень документів у сфері протидії торгівлі людьми. Важливою віхою діяльності Ради Європи в цій сфері має стати прийняття Європейської конвенції щодо протидії торгівлі людьми, яка включатиме як матеріальні норми щодо заборони рабства та работоргівлі, так і норми, які забезпечуватимуть додержання державами-учасницями положень цього міжнародно-правового договору.

4. Європейський Союз прийняв та ввів в дію ефективні засоби сприяння співробітництву держав-членів у галузі боротьби з торгівлею людьми. Відповідно до них, держави-члени