КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Тараса Шевченка

Совгиря Ольга Володимирівна

УДК 342.537.92

Правовий статус парламентської опозиції

(порівняльно-правовий аналіз)

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі конституційного та

адміністративного права Київського національного університету

імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник

Кандидат юридичних наук, доцент

Городецький Олександр Васильович –

Доцент кафедри конституційного та

адміністративного права Київського

національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти:

Доктор юридичних наук, професор

Фрицький Олег Федорович –

Начальник кафедри конституційного права

Національної академії внутрішніх справ України;

Кандидат юридичних наук

Ставнійчук Марина Іванівна –

заступник Голови

Центральної виборчої комісії України.

Провідна установа

Інститут держави і права імені В. М. Корецького

Національної академії наук України,

відділ конституційного права та місцевого

самоврядування, м. Київ.

Захист відбудеться 28 квітня 2005 р. о 14 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.04 Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка

(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 24 березня 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

Кандидат юридичних наук, доцент Н. Г. Шукліна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В умовах активного законодавчого закріплення здобутків демократичного розвитку політичної системи, які мають місце після проголошення незалежності України (зокрема, політичного плюралізму, багатопартійності тощо), набуває особливої гостроти питання законодавчого забезпечення діяльності парламентської опозиції як невід’ємного елементу такого розвитку.

Зважаючи на тривалий період повного заперечення існування парламентської опозиції як на законодавчому рівні, так і в науці радянського державного права, питання, що стосуються правового статусу парламентської опозиції, є практично нерозробленими у сучасній теорії конституційного права України. Це призводить до складностей регулювання правового статусу парламентської опозиції в Україні.

Натомість у багатьох зарубіжних країнах, які характеризуються як демократичні або як такі, що мають на меті ними стати, в якості невід’ємної умови вказаної характеристики виступає законодавче закріплення правового статусу парламентської опозиції або, принаймні, гарантій її функціонування. Досвід функціонування у цих країнах парламентської опозиції, законодавче закріплення її правового статусу потребує вивчення та осмислення Україною з урахуванням сучасних особливостей розвитку політичної системи нашого суспільства та особливостей історичного розвитку правової системи Української держави.

Відповідність теми роботи сучасним тенденціям розвитку України обумовлена і тими політичними процесами, що спрямовані на зміну форми правління з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську. За такої трансформації, парламентська більшість та парламентська опозиція відіграватимуть ще більш важливу роль у функціонуванні системи органів державної влади, а отже, потребуватимуть належного законодавчого оформлення своєї діяльності.

Таким чином, актуальність обраної теми та доцільність роботи обумовлена цілою низкою об’єктивних причин. Серед них, зокрема:

1) відсутність цілісного дослідження, в якому мало б місце повне та всебічне розкриття даної теми, що значною мірою обумовлено, на думку автора, новизною даного інституту для політичної системи українського суспільства;

2) необхідність розробки та прийняття на основі ґрунтовного наукового дослідження якісного законодавства, що має врегулювати правовий статус парламентської опозиції в Україні.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дисертаційне дослідження виконане відповідно до планової тематики науково-дослідної роботи на кафедрі конституційного та адміністративного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, тема № 01 БФ 042-01: “Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян України”, номер державної реєстрації 0101U003579.

Мета і завдання дослідження. Метою написання даної роботи є аналіз законодавства та історії функціонування парламентської опозиції в Україні, в зарубіжних країнах та створення наукової бази для розробки законодавства, що регулюватиме правовий статус парламентської опозиції в Україні.

Для досягнення поставленої мети автор вважає за необхідне вирішити наступні завдання:

1) розглянути сутність поняття “парламентська опозиція”, історію його виникнення та формування у вітчизняній та світовій політико-правовій думці, провести теоретико-правовий аналіз поняття “парламентська опозиція” у конституційному праві України;

2) проаналізувати функціонування парламентської опозиції у зарубіжних країнах та визначити особливості такого функціонування в залежності від форми правління у державі; виявити інші обставини, що впливають на формування та діяльність парламентської опозиції у зарубіжних країнах; узагальнивши ці обставини, а також особливості законодавчої регламентації діяльності парламентської опозиції у зарубіжних країнах, виробити рекомендації щодо законодавчого регулювання правового статусу парламентської опозиції в Україні;

3) проаналізувати чинне законодавство України на предмет закріплення у ньому правового статусу парламентської опозиції і надати пропозиції щодо подальшого розвитку і вдосконалення такого закріплення.

Об’єкт дослідження – суспільні відносини у сфері функціонування парламентської опозиції як невід’ємного інституту політичної системи демократичного суспільства.

Предмет дослідження – правове регулювання статусу парламентської опозиції.

Для досягнення поставленої у роботі мети, автором використано наступні методи дослідження: системно-структурний, історичний, порівняльний, формально-логічного аналізу, статистичний, мовний, аналітичний, діалектичний. Системно-структурний метод використано при дослідженні складових, що включає у себе поняття “парламентська опозиція”, та при визначенні місця парламентської опозиції у системі інститутів конституційного права як галузі права і науки, а також при характеристиці парламентської опозиції як суб’єкта конституційно-правових відносин. Історичний метод знайшов своє застосування при розгляді автором питань стосовно: виникнення та розвитку уявлень про поняття “парламентська опозиція”, “опозиційний Кабінет Міністрів”, функціонування парламентської опозиції у законодавчих установах, що діяли на території України та інших держав (у період перебування України в їх складі). Порівняльний метод дослідження використано при визначенні особливостей функціонування парламентської опозиції у зарубіжних країнах. Метод формально-логічного аналізу задіяно для з’ясування змісту досліджуваного нормативного матеріалу, його аналізу та класифікації. Статистичний метод використано при характеристиці: представництва українців у законодавчих установах Австрії, Австро-Угорщини та Російської імперії, особливостей функціонування партійної системи в Україні та в зарубіжних країнах. Мовний метод застосовано автором при характеристиці особливостей правової стилістики та юридичної техніки, що мають місце у чинному законодавстві України, а також при розробці проекту закону, що має врегулювати правовий статус парламентської опозиції в Україні. Аналітичний метод використано для з’ясування причин, особливостей та закономірностей функціонування парламентської опозиції в зарубіжних країнах, при аналізі чинного законодавства України на предмет закріплення у ньому правового статусу парламентської опозиції, визначенні перспектив такого закріплення та виробленні рекомендацій щодо його удосконалення в частині регулювання правового статусу парламентської опозиції. Діалектичний метод застосовано для встановлення взаємозв’язків між функціонуванням: парламентів та партійних систем, парламентської опозиції та існуючою у державі формою правління.

Стан наукової розробки теми. Питання, що стосуються правового статусу парламентської опозиції, є мало дослідженими у роботах вітчизняних науковців. Разом із тим, окремі питання, що стосуються правового статусу парламентської опозиції, стали предметом дослідження у роботах: Ч. Вайза, Л. В. Гонюкової, О. Дніпрова, Ю. Д. Древаля, В. Кампо, П. С. Кислого, Ю. Мірошниченка, Р. Павленка, Е. Р. Рахімкулова, Й. Рисіча, А. Ришелюка.

Окремі аспекти функціонування парламентської опозиції (у зв’язку із розглядом пов’язаних питань) були висвітлені у роботах: Г. О. Федоренко, П. П. Шляхтуна.

Висвітлення історичних аспектів функціонування парламентської опозиції в Україні міститься у роботах: В. Ф. Верстюка, М. А. Дамирлі, Г. Г. Демиденко, Н. А. Дроботенко, О. М. Мироненка, П. П. Музиченка, Л. О. Окиншевича, М. П. Орзиха тощо.

У Російській Федерації окремі аспекти функціонування парламентської опозиції розглянуті у роботах: В. Дінеса, Л. М. Ентіна, Л. Сліски, Ю. Юдіна. Серед робіт представників далекого зарубіжжя, у яких міститься висвітлення питання правового статусу парламентської опозиції, можна назвати роботу Г. Кречмера.

Для з’ясування окремих причин, що зумовлюють відмінності дії тотожних правових норм у різних державах та особливості функціонування парламентської опозиції, автор вважав за необхідне використати наукові розробки представників політологічної науки. Зокрема, вказані питання висвітлено у працях: І. М. Варзара, А. Ф. Колодія, А. І. Куліша, І. Ф. Кураса, В. Литвина, Л. Н. Маймескулова, М. Михальченка, Г. Нечепоренка, Н. П. Осипової, М. В. Петрашевського, Ю. М. Розенфельда, А. Є. Тамма, В. М. Якушика тощо.

Передумови до виникнення концепції парламентської опозиції були закладені у працях давньогрецьких мислителів Арістотеля та Платона, а також у працях: Т. Гоббса, П. А. Гольбаха, Дж. Локка, Ш-Л. Монтеск’є, Б. Спінози, Д. Юма. На початку ХVІІІ століття концепція парламентської опозиції почала обґрунтовуватися у працях: Е. Берка, лорда Болінбрука, І. Канта, Ж. О. Ламетрі. Важливою, з точки зору визначення сутності поняття “парламентська опозиція”, є розробка поняття “парламентська меншість”, що знайшла своє відображення у працях: Г. Єллінека, С. Мілля, Р. Моля, А. де Токвіля, Г. Спенсера тощо.

Ціла низка російських, а згодом і радянських вчених присвятили свої праці питанням, що так або інакше мають відношення до становлення цілісного наукового розуміння поняття “парламентська опозиція”. Серед них, зокрема: Г. Ф. Александров, М. О. Бакунін, О. О. Боровой, І. О. Ільїн, К. Д. Кавелін, В. І. Ленін, Ю. О. Мартов (Цедербаум), М. М. Новосільцев, Л. О. Тихомиров, М. В. Устрялов, Б. М. Чичерін, Г. Ф. Шершеневич та інші.

В Україні концепція опозиції розроблялася такими представниками політико-правової думки, як: Ю. Дрогобич, С. Оріховський, П. Русин, вчені Києво-Могилянської академії тощо. Важливою віхою у розвитку української політико-правової думки з питання розробки концепції парламентської опозиції стали роботи М. Грушевського та М. Драгоманова.

Серед представників зарубіжної політико-правової думки ХХ століття, які у своїх працях висвітлюють питання стосовно ролі, місця та значення парламентської опозиції у політичній системі суспільства, можемо назвати: Г. Алмонда, Х. Арендт, П. Бромхеда, Р. А. Дала, Р. Далтона, М. Дюверже, Ж. Зіллера, Дж. Пауелла, К. Поппера, Бернарда Г. Сігана, Дж. Сороса, К. Стромма.

Базою роботи послужили наукові праці з теорії конституційного права російських та інших зарубіжних авторів: С. А. Авакьяна, Ж.-П. Жакке, О. О. Кутафіна, Ю. О. Тихомирова, В. О. Туманова, А. Шайо, а також українських авторів: А. З. Георгіци, А. В. Грабильнікова, О. О. Майданника, О. В. Мельник, Л. Р. Наливайко, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики, О. Ф. Фрицького тощо; навчальні посібники з конституційного права зарубіжних країн під редакцією: М. В. Баглая, А. І. Ковлера, Ю. Й. Лейбо, Б. О. Страшуна, В. Є. Чиркіна, Ю. А. Юдіна тощо.

При дослідженні функціонування парламентської опозиції у зарубіжних країнах, автором було використано праці: Ф. Ардана, І. Білецької, А. Громико, С. Ю. Данилова, К. Зонтхаймера, А. Есмена, В. М. Єрьоміна, С. О. Камінського, А. Д. Керімова, Н. Ю. Козлової, Н. С. Крилової, С. Лоу, А. Лоуеля, А. А. Макарова, В. В. Маклакова, К. Марисюка, А. А. Мелкумова, А. О. Мішина, В. І. Лафітського, Ю. І. Лейбо, А. Г. Орлова, О. Петерсона, В. І. Прокопова, Л. І. Скорохода, Дж. Сміт, Ю. П. Урьяса, С. Г. Федорова, В. Е. Шила, С. В. Шуляка та інших.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна роботи полягає, насамперед, у тому, що вона є одним із перших в Україні монографічних досліджень правового статусу парламентської опозиції.

Наукова новизна роботи також полягає у розробці автором наступних наукових положень.

1. Проаналізовано критерії, за якими здійснюється визначення співвідношення парламентської та позапарламентської опозиції як складових політичної опозиції, та аргументовано, що найбільш доцільним є використання критерію “відношення політичної опозиції до представницьких установ”, оскільки саме цей критерій (а не критерій “місце дії”, що пропонується низкою авторів) вказує на те, що визначальною ознакою виділення парламентської опозиції серед інших різновидів політичної опозиції є її входження до структури парламенту.

2. Запропоновано авторські визначення понять: “парламентська опозиція”, “парламентська опозиція в Україні”, “опозиційний Кабінет Міністрів в Україні”.

Парламентська опозиція – це добровільне об’єднання депутатів парламенту, що здійснюється на основі права, гарантованого конституцією, законодавством або ж закріпленого у конституційних звичаях, які не підтримують офіційний політичний курс глави держави та / або уряду та, як правило, не є членами політичної партії (блоку), яка (який) висунула (висунув) кандидатуру діючого глави держави на виборах глави держави, як правило, не представлені у складі уряду та можуть здійснювати діяльність, спрямовану: на зміну офіційного політичного курсу глави держави та / або уряду, та / або на легальне усунення з посади глави держави або окремих членів уряду, або його відставку в цілому, та / або на контроль за діяльністю глави держави та / або уряду.

Парламентська опозиція в Україні – це добровільне об’єднання народних депутатів України - членів депутатських фракцій (груп), право на яке гарантоване Конституцією України, які не підтримують офіційний політичний курс Президента України та / або Кабінету Міністрів України та, як правило, не є членами політичної партії (блоку), яка (який) висунула (висунув) кандидатуру діючого Президента України на виборах Президента України, як правило, не представлені у складі Кабінету Міністрів України і можуть здійснювати діяльність, спрямовану: на зміну офіційного політичного курсу Президента України та / або Кабінету Міністрів України, та / або на легальне усунення з посади Президента України або окремих членів Кабінету Міністрів України, або його відставку в цілому, та / або на контроль за діяльністю Президента України та / або Кабінету Міністрів України.

Опозиційний Кабінет Міністрів в Україні – це постійно діючий, консультативно-дорадчий орган, сформований опозиційною депутатською фракцією (групою), опозиційним блоком або об’єднаною парламентською опозицією, що функціонує на громадських засадах і має на меті здійснення постійного моніторингу діяльності Кабінету Міністрів України.

3. Проаналізовано еволюцію зарубіжної та вітчизняної політико-правової думки в частині відображення у ній розуміння поняття “парламентська опозиція”. У результаті вказаного аналізу автором зроблено висновок про те, що до початку ХVІІІ ст. немає підстав говорити про існування політико-правового обґрунтування поняття “парламентська опозиція”, в той же час, для політико-правової думки ХVІІІ-ХХ ст. є характерною активна розробка поняття “парламентська опозиція” та її визнання в якості невід’ємного елементу політичної системи демократичного суспільства.

Проведено аналіз української політико-правової думки стосовно поняття “парламентська опозиція”, на підставі якого встановлено, що тенденція до політико-правового обґрунтування концепції парламентської опозиції в Україні спостерігається до входження її до складу Радянського Союзу та після проголошення незалежності. У період же перебування України у складі Радянського Союзу у політико-правовій думці відкидалася можливість обґрунтування поняття “парламентська опозиція” з точки зору її належності до демократичних інститутів політичної системи суспільства.

4. Визначено місце правових засад парламентської опозиції у системі конституційного права України як галузі права та науки, яка, на думку автора, на сьогодні не є інститутом конституційного права України як галузі права, однак виступає основним прогнозно-перспективним інститутом науки конституційного права України у складі генерального інституту державної влади і поєднує у собі ознаки матеріально-регулятивного та конституційно-процесуального характеру.

5. Обґрунтовано неможливість віднесення парламентської опозиції в Україні на сучасному етапі до суб’єктів конституційно-правової відповідальності у позитивному аспекті, оскільки вона не має юридичних обов’язків у площині державно-владних відносин. Автором запропоновано визначення складу конституційного делікту, суб’єктом якого виступає парламентська опозиція, та аргументовано, що парламентська опозиція в Україні на сучасному етапі не є суб’єктом конституційно-правової відповідальності у ретроспективному аспекті, оскільки склад правопорушення, суб’єктом якого вона може виступати, законодавчо не закріплений.

6. Цілісно та узагальнено подано історію функціонування парламентської опозиції в Україні від докняжої доби і до сьогодення: до виникнення Київської Русі (починаючи зі скіфських часів), у період існування Київської Русі, за часів перебування України у складі Польщі та Литви, за часів Козацької держави, у період перебування України (складових її території) у складі Австрії, Австро-Угорщини та Російської імперії, у період визвольних змагань 1917-1920 рр., за часів входження України до складу СРСР, після проголошення незалежності України.

Проаналізовано конституції та конституційні акти, що були розроблені в Україні протягом ХVІІІ – ХХ століть, на предмет закріплення у них правового статусу парламентської меншості та парламентської опозиції і встановлено, що, вже починаючи з Конституції Пилипа Орлика 1710 р., простежується закріплення гарантій та засад для діяльності парламентської меншості на рівні вказаних актів, що свідчить про високу правову та політичну культуру їх розробників та сучасників.

7. Дістало подальший розвиток вивчення особливостей функціонування парламентської опозиції у зарубіжних країнах; вперше конкретно по кожній із розглянутих зарубіжних країн проаналізовано можливості застосування в Україні досвіду функціонування у них парламентської опозиції. На основі вказаного аналізу автором виділено та узагальнено положення, що мають бути використані та враховані при регулюванні правового статусу парламентської опозиції в Україні.

8. Вперше проведено системний аналіз чинного законодавства України на предмет закріплення у ньому правового статусу парламентської опозиції, на основі чого обґрунтовано необхідність законодавчого закріплення правового статусу парламентської опозиції в Україні, що обумовлено відсутністю регулювання вказаного питання у чинному законодавстві України, а також тим, що політична практика та свідомість українського суспільства поки що не мають того рівня, щоб визнати та забезпечити функціонування парламентської опозиції на основі лише парламентських традицій.

Практичне значення одержаних результатів полягає:

1) у розробці автором рекомендацій стосовно удосконалення чинного законодавства України щодо закріплення у ньому правового статусу парламентської опозиції, а також у розробці власного проекту закону (який поданий у Додатку А до роботи), що має на меті врегулювати правовий статус парламентської опозиції в Україні;

2) у можливості використання матеріалів роботи у навчальному процесі вищих і середніх навчальних закладів при викладанні конституційного права України та конституційного права зарубіжних країн;

3) у можливості використання матеріалів роботи у процесі підготовки відповідних розділів підручників, навчальних посібників;

4) у можливості використання матеріалів роботи при науково-методичній роботі з вищезазначеної тематики.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою, спеціальним комплексним дослідженням правового регулювання статусу парламентської опозиції. Сформульовані у дисертації теоретичні положення, висновки, пропозиції базуються на особистих дослідженнях, аналізі та критичному осмисленні наукових та нормативно-правових джерел, узагальненні практики застосування законодавства в зарубіжних країнах. Публікації, в яких викладені результати дослідження, підготовлені дисертантом особисто, без участі співавторів.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження, що включені до дисертації, оприлюднено на: 1) ІІ українсько-польській науково-практичній конференції “Управління великим містом: адміністрування і безпосередня демократія”, що відбулася 4-5 грудня 2003 р. у м. Львові; 2) Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників”, що відбулася 8-9 квітня 2004 р. у м. Києві, у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка; 3) Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання”, що відбулася 5-6 листопада 2004 р. у м. Хмельницькому; 4) Науково-теоретичному семінарі аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка, що відбувся 20 жовтня 2004 р.; 5) Першій Міжнародній науково-практичній конференції “Науковий потенціал світу-2004”, що відбулася 1-15 листопада 2004 р. у м. Дніпропетровську. Тези роботи були представлені для участі у Міжнародному молодіжному конкурсі на кращу наукову роботу серед студентської молоді. Розроблений автором проект закону передано до Секретаріату фракції “Наша Україна” Верховної Ради України.

Публікації. За темою дослідження опубліковано 10 (десять) статей, 6 з яких – у наукових фахових виданнях України.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, які містять 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (298 найменувань) і додатку. Загальний обсяг дисертації – 243 сторінки, із них 49 сторінок – список використаних джерел і додаток.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дисертації висвітлені положення, що викладені вище – у розділі автореферату “Загальна характеристика роботи”.

Перший розділ дисертації “Правовий зміст поняття “парламентська опозиція”” складається з трьох підрозділів та висновків по розділу.

У підрозділі 1.1. “Визначення поняття “парламентська опозиція”” наведений аналіз довідково-енциклопедичної та спеціальної літератури у сфері юриспруденції (та, для порівняння, окремих політологічних видань) стосовно того, який зміст вкладається їх авторами у поняття “опозиція”. На основі вказаного аналізу встановлено, що значна частина авторів цих видань визначають зміст поняття “опозиція” без суб’єктно-об’єктного уточнення його назви. Виходячи із цього, автор відзначає некоректність підходу при визначенні поняття “опозиція” у вказаних виданнях, оскільки дослівно з латинської мови “oppositus” – протилежний, протипоставлений. А отже, не слід вживати поняття “опозиція” у будь-якій сфері суспільних відносин без уточнення його суб’єктно-об’єктної характеристики.

Проаналізувавши існуючі визначення поняття “парламентська опозиція”, автор подає власне визначення цього поняття (безвідносно до конкретної країни), а також визначення поняття “парламентська опозиція в Україні”.

У підрозділі 1.2. “Історія становлення поняття “парламентська опозиція” у політико-правовій думці” досліджено історію виникнення та розвитку поняття “парламентська опозиція” у політико-правовій думці зарубіжних країн та України.

У проаналізованих дисертантом працях таких видатних мислителів, як: Платон, Арістотель, Ф. Аквінський, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш-Л. Монтеск’є, Д. Юм ми можемо спостерігати розробку концепцій права на опір, меж здійснення верховної влади, чим було закладено основи для виникнення та розробки концепції парламентської опозиції у зарубіжній політико-правовій думці. Аналіз політико-правової думки з початку ХVІІІ ст. (що знайшла відображення у працях, зокрема: І. Канта, Ж. О. Ламетрі, П. А. Гольбаха, лорда Болінбрука, Г. Єллінека, А. Лоуеля тощо) свідчить про зародження та становлення концепції політичної, а також парламентської опозиції.

Ціла низка російських вчених (М. В. Петрашевський, М. М. Новосільцев, Б. М. Чичерін, Г. Ф. Шершеневич, І. О. Ільїн тощо) присвятили свої праці питанням, що так або інакше мають відношення до становлення цілісного наукового розуміння поняття “парламентська опозиція”.

В Україні необхідність існування політичної опозиції обґрунтовувалася вже мислителями Середньовіччя (Ю. Дрогобичем, П. Русином, С. Оріховським тощо). М. Драгоманов розглядав та обґрунтовував необхідність існування політичної опозиції. М. Грушевський наголошував на необхідності представлення меншості шляхом удосконалення виборчої системи, хоча і залишаючи поза своєю увагою питання стосовно її діяльності у виборному органі.

За радянських часів панування марксистсько-ленінської ідеології можливість функціонування парламентської опозиції не мала обґрунтування, яке б відповідало її місцю у політичній системі демократичного суспільства: вона або заперечувалася взагалі, або розглядалася досить спрощено, примітивно.

Представники зарубіжної політико-правової думки ХХ ст. (М. Дюверже, К. Поппер, Бернард Г. Сіган, Ж. Зіллер, Х. Арендт, Р. А. Даль тощо) визначають парламентську опозицію як невід’ємний елемент політичної системи демократичного суспільства.

У підрозділі 1.3. “Теоретико-правовий аналіз поняття “парламентська опозиція” у конституційному праві України” автор розглядає питання стосовно юридичної природи та місця парламентської опозиції у системі конституційного права України як галузі права та науки і визначає особливості конституційно-правових відносин, суб’єктом яких є парламентська опозиція.

На сьогодні парламентська опозиція в Україні не відповідає ознакам інституту конституційного права України як галузі права, а отже не є таким інститутом. Разом із тим, на сьогодні парламентська опозиція є прогнозно-перспективним основним інститутом науки конституційного права України.

Автором обґрунтовано існування інституту парламентської меншості як реального інституту галузі та науки конституційного права України, що включає у себе значну частину норм, що можуть бути використані для регулювання правового статусу парламентської опозиції, за відсутності спеціальних норм, що регулюють статус останньої безпосередньо. Сутність співвідношення понять “парламентська опозиція” та “парламентська меншість” полягає у тому, що, за умови парламентської та парламентсько-президентської республік, парламентська опозиція та парламентська меншість співпадають між собою, тоді як за президентської та президентсько-парламентської республік, вони можуть як співпадати, коли глава держави і парламентська більшість є представниками однієї і тієї ж політичної сили, так і не співпадати, коли парламентську більшість утворюють представники не тих політичних сил, яких підтримує глава держави.

Недоцільно та неможливо подати загальний, універсальний перелік прав та обов’язків парламентської опозиції безвідносно до конкретної країни її функціонування. Тому автор зупиняється на принципових моментах визначення обсягу прав парламентської опозиції в Україні, подаючи їх конкретний перелік та механізм реалізації у розробленому проекті закону. Однією з найважливіших гарантій прав парламентської опозиції, на думку автора, є фінансове забезпечення її діяльності.

На сьогодні в Україні парламентська опозиція не має юридичних обов’язків у площині державно-владних відносин. Відсутність зазначених обов’язків унеможливлює застосування до неї конституційно-правової відповідальності у позитивному аспекті. Щодо притягнення парламентської опозиції в Україні до конституційно-правової відповідальності у ретроспективному аспекті, то, на думку автора, склад конституційного делікту, суб’єктом якого виступає парламентська опозиція, має бути таким. Суб’єктом делікту виступає суб’єкт парламентської опозиційної діяльності. Об’єктом конституційного правопорушення, вчиненого вказаним суб’єктом, є всі ті об’єкти, з приводу яких він вступає у конституційно-правові відносини. Об’єктивна сторона конституційного делікту, суб’єктом якого є суб’єкт парламентської опозиційної діяльності, може знаходити свій вияв у такій його діяльності, що порушує встановлені процедурні форми діяльності державних органів та в інших видах діяльності, здійснення яких є забороненим за чинними законодавством України, або у невиконанні обов’язків, які повинні бути закріплені за парламентською опозицією в Україні. Щодо суб’єктивної сторони зазначеного конституційного делікту, то автор підтримує точку зору Кутафіна О. О. стосовно того, що при визнанні вини колективного суб’єкта конституційного права (а до таких суб’єктів належать і суб’єкти парламентської опозиційної діяльності), конституційно-правова відповідальність покладається саме на колективного суб’єкта (а не на окремих членів колективу чи керівників, які при цьому можуть паралельно нести особисту відповідальність за власні протиправні і винні дії, пов’язані з виною колективного суб’єкта).

При цьому, звичайно, залишається відкритим питання стосовно законодавчого закріплення вказаного складу правопорушення, що на сьогодні позбавляє нас підстав говорити про можливість притягнення парламентської опозиції в Україні до конституційно-правової відповідальності у ретроспективному аспекті.

Другий розділ дисертації “Правовий статус парламентської опозиції у зарубіжних країнах” складається з двох підрозділів та висновків по розділу.

У підрозділі 2.1. “Правовий статус парламентської опозиції у Великобританії” проаналізовано функціонування парламентської опозиції у Великобританії, оскільки саме у цій державі вказаний інститут має найбільш тривалий та побудований на міцних демократичних засадах досвід функціонування.

Поняття “Опозиція Його/Її Величності” у Великобританії з’явилося ще у 1826 р. Чітко виражену провладно-опозиційну структуру британського Парламенту зумовила, насамперед, двопартійна система, що існує у цій країні, а також, як відзначають дослідники цього питання, мажоритарна виборча система відносної більшості, за якою проводяться вибори до нижньої палати Парламенту. Парламентська опозиція у Великобританії одностайно визначається дослідниками як лояльна опозиція. На думку автора, Кампо В. слушно відносить існуючий у Великобританії порядок регулювання правового статусу парламентської більшості та парламентської меншості у нижній палаті Парламенту до англо-саксонського типу регулювання, який характеризується регламентуванням статусу парламентської більшості та парламентської меншості конвенційними нормами, освяченими політичними традиціями; в окремих випадках, додержання цих норм забезпечується судами, що діють на підставі права справедливості (прецедентного права).

Також у підрозділі наведено аналіз правового регулювання та окремих аспектів функціонування парламентської опозиції в інших країнах з “Вестмінстерською” моделлю парламентаризму (Канада, Індія).

У підрозділі 2.2. “Характеристика правового статусу парламентської опозиції в інших зарубіжних країнах” автор розглядає правовий статус парламентської опозиції у США, у західноєвропейських країнах (ФРН, Франція, Італія, Іспанія, Португалія, Ірландія, Швейцарія, Швеція), в Японії, у країнах Латинської Америки та Тропічної Африки.

Аналіз функціонування та закріплення правового статусу парламентської опозиції у зарубіжних країнах дозволяє зробити наступні узагальнення позитивних аспектів такого функціонування та закріплення, які мають бути враховані тими державами, в яких інститут парламентської опозиції ще знаходиться у процесі становлення (зокрема, до таких держав належить і Україна): віднесення парламентської опозиції до основоположних інститутів конституційного права; здійснення висування кандидатів на парламентських виборах тільки політичними партіями; чітка політична структурованість парламенту; стабільність фракційної організації партій у парламенті; прогнозованість діяльності парламенту як результат чіткої структурованості та високої партійної дисципліни; обмеження конкурентної боротьби за владу та процесу здійснення влади рамками конституції і права; лояльний характер опозиції; безпосередня участь парламентської більшості у визначенні кандидатури прем’єр-міністра та складу уряду; відповідальність партій за здійснювану ними державну політику, у тому числі, відповідальний характер критики опозиції; отримання парламентською опозицією посад заступників голів парламентських комітетів; визначення порядку денного урядом після консультацій із представниками парламентської опозиції, а також право не менш як 1/3 частини членів палати парламенту направляти президенту петицію з вимогою відмовитися від підписання акту і вимагати проведення референдуму; право 1/10 членів парламенту виступити з ініціативою винесення конституційної поправки на всенародний референдум; право парламентської опозиції готувати, у випадку необхідності, альтернативні доповіді комітету, право меншості на окрему думку з приводу підготовлюваних доповідей комітету; право парламентської опозиції розпоряджатися певною частиною бюджету комітету; комплектування наукових і допоміжних служб парламенту за згодою з парламентською опозицією; ведення роботи всередині фракцій по робочих групах, число і напрямки діяльності яких приблизно відповідають числу предметної орієнтації комітетів парламенту; перелік джерел, з яких здійснюється фінансування фракцій, у тому числі, опозиційних (вони отримують грошові субсидії за рахунок бюджету парламенту в залежності від кількості членів фракції, а також внески від своїх депутатів і пожертвування від різноманітних неурядових організацій). Потребує нагального запозичення Україною і “філософія” побудови стосунків між опозиційними фракціями та урядом, яка виходить із засад налагодження стосунків, а не конфронтації, оскільки взаємовідносини між правлячими і опозиційними партіями являють собою не стільки протиборство, протистояння, скільки взаємодію, конструктивний діалог. І, саме виходячи із цих засад, мають будуватися стосунки між ними та прийматися законодавство, що регламентує їх діяльність. Також Україні варто врахувати досвід щодо функціонування парламентської опозиції у частині тих особливостей, що має процес перебування парламентської більшості в опозиції до президента.

Стосовно негативних аспектів функціонування парламентської опозиції у зарубіжних країнах, які потребують урахування з метою уникнення аналогічних помилок, то до них можна віднести наступні: необхідність уникати при розробці законодавства тих положень, які можуть бути використані опозицією та правлячою партією для побудови стосунків на позиціях “обструкція – протидія обструкції”; негативний досвід роздрібненості політичних партій, які знаходяться в опозиції, що призводить до їх надзвичайної слабкості; практична відсутність опозиції у латиноамериканських країнах є яскравим прикладом того, що навіть формальне існування багатопартійної системи із закріпленням демократичних засад її функціонування не є свідченням можливості існування цивілізованої опозиції. Ці країни є наочним підтвердженням того, що у країнах із недостатньо розвинутими демократичними традиціями діяльність парламентської опозиції повинна регламентуватися на рівні законодавства, а не на рівні традицій.

У зв’язку із конституційним закріпленням деяких аспектів діяльності парламентської опозиції в окремих країнах (у Португалії, у країнах Тропічної Африки тощо) автор вважає за необхідне (з огляду на досить рідкісний характер такого явища) розмежовувати закріплення правового статусу парламентської опозиції в залежності від виду нормативно-правового акту, виділяючи такі види вказаного закріплення як конституціоналізація та інституціоналізація.

Третій розділ дисертації “Становлення та перспективи правового регулювання статусу парламентської опозиції в Україні” складається з двох підрозділів та висновків по розділу.

У підрозділі 3.1. “Становлення правового статусу парламентської опозиції в Україні”, зокрема, зазначено, що існуючі форми правління на українських землях до виникнення Київської Русі (царські ради, народні збори та ради міст) не мали у своєму складі структур, які б мали опозиційний характер. Разом із тим, вже у феодальних снемах ми можемо помітити певні ознаки появи угруповань, відмінних за своїми політичними поглядами, в тому числі, на питання організації державної влади.

За часів перебування України у складі Речі Посполитої, можемо констатувати певні ознаки політичної структурованості вального сейму за національною та релігійною ознаками, що є передумовою появи організованої опозиції у представницькому органі.

За часів Козацької держави можна говорити про існування окремих фактів, що свідчать про функціонування опозиції у її представницьких установах. При цьому, слід відзначити наявність закріплення на засадах високої правової та політичної культури порядку такого функціонування на рівні проекту Основного закону держави – Конституції Пилипа Орлика.

Участь українських депутатів у парламентських установах Австрії, Австро-Угорщини та царської Росії, діяльність Головної руської ради та Українського парламентського клубу сприяли виробленню досвіду здійснення парламентської опозиційної діяльності. Разом із тим, слід відмітити, що структурування депутатів-українців у цих органах відбувалося, в основному, за національно-релігійною ознакою, а отже, мало на меті захист інтересів певної частини населення та меншою мірою було спрямовано на вплив щодо всієї державної політики. Однак, на думку автора, це не може і не повинно применшувати роль та значення їх парламентської опозиційної діяльності.

Одним з уроків парламентської практики визвольних змагань 1917-1920 рр. став також досвід діяльності в умовах структуризації на парламентську більшість та парламентську опозицію. І особливо важливий цей досвід, на думку автора, тим, що він набувався через діяльність у власних представницьких органах Української держави, а не у таких органах її метрополій. Саме протягом зазначеного періоду вперше відбулося законодавче закріплення окремих гарантій діяльності парламентської опозиції у представницькому органі Української держави, а також спостерігається розуміння необхідності закріплення таких гарантій, виходячи із аналізу змісту проектів Конституцій та законів, розроблених протягом вказаного історичного періоду.

За часів входження України до складу СРСР опозиція правлячому режиму існувала (хоча і не на парламентському рівні) та послужила підґрунтям для виникнення і функціонування опозиції у парламенті незалежної держави.

Характеризуючи функціонування парламентської опозиції після проголошення незалежності України, слід відзначити, що її ненормований статус значно гальмував і гальмує законодавчу діяльність Верховної Ради І – ІV скликань. Функціонування парламентської опозиції у парламенті незалежної України проходить поки що етап свого становлення та організаційно-ідейного оформлення, що потребує кропіткої роботи, спрямованої на законодавче закріплення цього процесу та вироблення і реальне впровадження таких стосунків між його учасниками, які будуються на засадах високої політичної культури.

У підрозділі 3.2. “Законодавче закріплення правового статусу парламентської опозиції на сучасному етапі та питання його вдосконалення” автор відзначає, що аналіз чинного законодавства України на предмет закріплення у ньому правового статусу парламентської опозиції дає можливість зробити висновок про те, що таке закріплення фактично відсутнє. Натомість має місце встановлення загальних засад або регулювання окремих аспектів діяльності парламентської меншості на рівні міжнародно-правових актів, Конституції України, Закону України “Про статус народного депутата України”, Регламенту Верховної Ради України. Безпосередньо можливість функціонування опозиції, але без уточнення її суб’єктно-об’єктного складу, передбачена лише Законом України “Про політичні партії в Україні”. На думку автора, існуючий перелік складових свободи опозиційної діяльності партій, передбачений Законом України “Про політичні партії в Україні”, повинен бути доповнений можливістю парламентських фракцій (груп), які утворені народними депутатами України – членами політичної партії (партій), або до складу яких увійшли народні депутати України – члени політичної партії (партій), переходити в опозицію та брати участь у діяльності парламентської опозиції.

В аспекті гарантування діяльності народних депутатів України, що входять до складу парламентської опозиції, на думку автора, необхідно внести такі зміни і доповнення до Закону України “Про статус народного депутата України”, які були б спрямовані на визначення парламентської опозиційної діяльності як одного з видів діяльності народних депутатів України та на закріплення рівності прав та обов’язків народних депутатів України незалежно від їх належності до парламентської більшості чи парламентської опозиції.

У Регламенті Верховної Ради України автор виділяє чотири групи норм за таким критерієм, як можливість їх віднесення до тих, що регулюють правовий статус парламентської опозиції:

1) ті, які встановлюють меншу, ніж половину кількість голосів народних депутатів України, необхідних для ініціювання розгляду або прийняття певного рішення;

2) ті, які закріплюють можливість врахування різних пропозицій при обговоренні питань і прийнятті рішень та встановлюють можливість подання таких пропозицій і висловлювання думок народними депутатами України, що є представниками різних політичних партій;

3) ті, які встановлюють можливість подання народними депутатами України альтернативних пропозицій, законопроектів тощо;

4) ті, які встановлюють принцип пропорційного представництва депутатських фракцій (груп) в органах Верховної Ради та офіційних парламентських делегаціях.

ВИСНОВКИ

У висновках сформульовані такі, зокрема, результати дослідження.

1. На думку автора, до обов’язків парламентської опозиції можна віднести наступні:

1) додержуватись вимог Конституції України, Закону, що визначатиме правовий статус парламентської опозиції, інших законів України, Регламенту Верховної Ради України;

2) не закликати до вчинення, не вчиняти або будь-яким чином не сприяти вчиненню дій, спрямованих на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової,