ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Сучкова Олена Юріївна

УДК 94 (=411.16)(477.6)”1920/1930”

ЄВРЕЇ В ДОНБАСІ (20-30-ті РОКИ ХХ СТ.)

07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Донецьк – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України

Донецького національного університету

Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник – доктор історичних наук, професор

Нікольський Володимир Миколайович,

професор кафедри історії України

Донецького національного університету

Офіційні опоненти – доктор історичних наук, професор

Кульчицький Станіслав Владиславович,

заступник директора, завідуючий відділом

історії України 20-30-х років ХХ ст.

Інституту історії України НАН України

доктор історичних наук, професор

Лихолобова Зоя Григорівна,

професор кафедри історії слов’ян

Донецького національного університету

Провідна установа – Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна

Міністерства освіти і науки України, м. Харків

кафедра історії України

Захист відбудеться “21” квітня 2005 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, корп.2, ауд.32.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул.Університетська, 24).

Автореферат розісланий “18” березня 2005 року.

Вчений секретар

спеціалізованої

вченої ради Крапівін О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Необхідною умовою мирного розвитку будь-якої держави у світі є міжетнічна злагода та взаєморозуміння між представниками різних народів, які проживають у цій країні, що можливо лише при повазі до історії кожного з них. Забезпечення інтересів всіх національних меншин – один з показників рівня демократії в державі. Обов’язок істориків – допомогти самопізнанню народів, розглядаючи етнічні групи не стільки як об’єкт державної політики, скільки як суб’єкт історичних процесів.

З наукового погляду дослідження проблем різних етносів є необхідною умовою відтворення цілісної і неупередженої картини історичного розвитку української держави. При цьому особливе значення має історичний досвід 20-30-х років ХХ століття, який, незважаючи на його критичні оцінки, не втратив своєї актуальності й сьогодні.

У зв’язку з тим, що єврейський народ уже майже дві тисячі років впливає на історичний розвиток України як частина її суспільства, він, безперечно, заслуговує на увагу з боку дослідників. Його представники відіграли значну роль і в історії Донбасу, землі якого частково входили до так званої „смуги осілості”, однак не були традиційними для проживання єврейського населення, що й обумовило регіональний аспект дослідження.

Дослідження розвитку єврейської меншини в Донбасі принципово важливо як для історичної самосвідомості самого єврейського народу, так і для більш повного розкриття проблем міжнаціональних відносин і культурної взаємодії євреїв з іншими народами. Висвітлення складних і суперечливих процесів у середовищі єврейського населення Донбасу в міжвоєнний період сприятиме виробленню нових підходів до практичного вирішення проблем взаємовідносин між євреями та іншими етносами на сучасному етапі розвитку української держави. Це дає можливість у складних суспільно-політичних і економічних умовах забезпечити всебічний розвиток як євреїв, так й інших національних меншин.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах держбюджетної теми Донецького національного університету „Наукове та методичне забезпечення курсу історії України: досягнення попередників і сучасний погляд” (номер державної реєстрації 0104U004650), а також відповідно до Державної програми підготовки науково-документальної серії книг „Реабілітовані історією”, затвердженої постановами Президії Верховної Ради України від 6 квітня 1992 року №2256-ХІІ та Кабінету Міністрів від 11 вересня 1992 року №530.

Об’єкт дослідження – єврейське населення Донбасу.

Предметом дослідження є етносоціальне, економічне та національно-культурне життя євреїв Донбасу в 20-30-ті роки XX століття.

Мета дослідження – на основі узагальнення і аналізу як уже відомих, так і вперше запроваджених до наукового обігу матеріалів, здійснити комплексне дослідження єврейської національної меншини в Донбасі в 20-30-ті роки ХХ століття.

Для досягнення поставленої мети автором були розв’язані наступні завдання:

- розглянуто стан наукової розробки проблеми, охарактеризована її джерельна база, обґрунтовані теоретико-методологічні засади дослідження;

- з’ясовано особливості політики радянської влади щодо національних меншин у міжвоєнний період;

- проведено аналіз динаміки чисельності єврейського населення в регіоні, його розміщення, розглянуто процеси урбанізації та асиміляції;

- визначено провідні тенденції і зміни в соціально-економічному становищі євреїв у Донбасі, з’ясовано місце, яке вони посідали в промисловому та сільськогосподарському виробництві краю;

- досліджено проблеми взаємовідносин євреїв з іншими національними групами та форми прояву антисемітизму;

- визначено масштаби та спрямованість репресивних дій щодо єврейського населення в регіоні;

- простежено зміни в організації та функціонуванні системи освіти та її особливості стосовно єврейського населення;

- проаналізовано процеси культурного та релігійного життя євреїв краю.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 1920-30-х років – так звану міжвоєнну добу – часовий відрізок в історії радянської держави, упродовж якого в Донбасі відбувались досить складні та суперечливі процеси. У цей карколомний період спостерігаються важливі тенденції соціально-економічного та національно-культурного розвитку єврейської меншини регіону.

Територіальні межі праці окреслені історико-географічною назвою “Донбас”. Під цим терміном розуміється регіон, землі якого у 1920-1925 рр. входили до складу Донецької губернії, у 1925-1930 рр. – Артемівської, Маріупольської, Луганської, Сталінської і Старобільської округ, у 1930-1932 рр. – 27 районів (згодом – 17 адміністративно-територіальних одиниць), на які були поділені означені округи, і на основі яких у липні 1932 р. було створено Донецьку область, а в червні 1938 року поділено на Сталінську і Ворошиловградську області (сучасні Донецьку і Луганську області).

Наукова новизна дослідження полягає в комплексному розгляді на основі аналізу як вже відомих, але переосмислених з позицій сучасної методології, так і маловідомих чи взагалі невідомих фактів стану і тенденцій розвитку єврейського населення в Донбасі в 20-30-ті роки ХХ століття. Це перша узагальнююча наукова праця з історії євреїв Донбасу, в якій аналізуються події, факти, процеси в цілому в регіоні протягом міжвоєнних років.

Уперше простежені зміни в чисельності єврейського населення Донбасу в 1920-30-ті роки, визначено рівень його урбанізації та асиміляції. Набули подальшого вивчення питання національно-економічної політики радянської влади стосовно євреїв. Уперше досліджено соціальний склад єврейського населення регіону; розглянуто процеси залучення євреїв до промисловості та в сільськогосподарський сектор Донбасу. У роботі розкриті причини і форми прояву антисемітизму на побутовому рівні. Вперше висвітлені питання релігійного життя єврейської общини в Донбасі, процеси в сфері освіти та культури.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що матеріали дисертації, її теоретичні положення і результати можуть бути використані фахівцями при підготовці узагальнюючих та спеціальних наукових праць з історії єврейства чи національних меншин України взагалі; при розробці та викладанні навчальних дисциплін з історії, краєзнавства, народознавства, етносоціології, етнодержавознавства у вищих та середніх навчальних закладах, у діяльності краєзнавчих та культурологічних організацій.

Особистий внесок здобувача полягає в ініціюванні розробки актуальної, але маловивченої теми, виявленні та систематизації низки джерел, пропонуванні та обґрунтуванні концептуальних підходів до висвітлення соціально-економічного становища і культурного розвитку євреїв у Донбасі в 20-30-ті роки ХХ століття.

Апробація результатів дисертації. Основні положення, проміжні результати та висновки дисертаційної роботи обговорювалися на науково-методичному семінарі кафедри історії України, підсумковій науковій конференції професорсько-викладацького складу Донецького національного університету, 14 міжнародних наукових конференціях, 5 всеукраїнських та 5 регіональних конференціях.

Матеріали дисертації були покладені в основу спецкурсу „Історія євреїв Донбасу (до початку другої світової війни)”, який викладався здобувачем у 2003 році на міжнародній школі з юдаїки в м.Харкові, а також використані при розробці курсу „Історія євреїв України”, що викладається дисертантом у лабораторії з вивчення єврейської культури при філологічному факультеті ДонНУ.

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 16 наукових праць загальним обсягом 7 друк. арк., із яких автору належить 6,4 друк. арк.; 6 статей надруковано у фахових наукових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається з переліку умовних позначень, вступу, чотирьох розділів, які мають внутрішній поділ на підрозділи, висновків, посилань та приміток, списку використаних джерел та літератури (391 назва) та додатків (40 таблиць і 6 ілюстрацій допоміжного характеру). Повний обсяг роботи становить 332 сторінки, з них основного тексту – 180 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання і методи дослідження, окреслено його хронологічні та територіальні межі, аргументовано наукову новизну і практичне значення та представлено апробацію одержаних результатів.

У першому розділі „Історіографія проблеми, характеристика джерел та методологія дослідження” надана оцінка стану наукової розробки теми, подана характеристика історіографічної та джерельної бази, визначені методологічні засади дисертаційного дослідження.

Автором була опрацьована як вітчизняна, так і доступна зарубіжна література. Вітчизняну історіографію з обраної теми дослідження умовно поділено на кілька етапів. Перший з них: 1920-ті – перша половина 1930-х років. З середини 30-х років процес дослідження різко уповільнився, національні меншини взагалі та єврейська зокрема як об’єкт дослідження на деякий період майже зникли з поля зору. В 1960-80-і роки єврейство розглядали як складову історії радянського народу. І тільки на межі 1980-х – 1990-х років починається новий етап дослідження проблеми, який докорінно відрізняється від попереднього як постановкою підходів, так і її об’єктивним розглядом.

В 1920-30-ті роки спостерігалась майже повна відсутність наукових досліджень з проблем національної політики в цілому та історії євреїв міжвоєнного періоду зокрема. Проблемам національних відносин були присвячені праці переважно партійних, державних діячів та публіцистів Буценко А.І. Про радбудівництво серед національних меншин УСРР/ Стенографический отчёт ІV cессии Х созыва ВУЦИК. – Х., 1928; Глинський А.Б. Досягнення і хиби в роботі серед національних меншин. – Х., 1931; Гитлянський А.В. Ленинская национальная политика в действии (национальные меньшинства на Украине) // Революция и национальности. – 1931. – №9; Демченко М.Н. Національне питання та пролетаріат. – Х., 1928; Затонський В.П. Национальная проблема на Украине. – Х., 1926; Косіор С.В. За ленинскую национальную политику. – Х., 1930; Попов М.М. Національна політика радянської влади. – Х., 1931; Постишев П.П. В борьбе за ленинско-сталинскую национальную политику партии: Сб. – К., 1935; Скрипник М.О. Статті і промови з національного питання / Упор. І.Кошелівець. – Мюнхен, 1974; Хвиля А. Национальный вопрос на Украине. – Х., 1926; Черлюнчакевич Н.А. Національні меншості на Україні // Більшовик України. – 1926. – № 4-5 та інші; Національна політика радянської влади: Збірка статтей. – Х., 1923; Будівництво Радянської України: Збірник. Вип.1: За ленінську національну політику. – Х., 1928; Будівництво Радянської України: Збірник. Вип.2: Господарче та культурне будівництво. – Х., 1928.. Публікації цього періоду характеризуються агітаційно-пропагандистською спрямованістю. Національні проблеми в них розглядалися крізь призму політичних завдань диктатури пролетаріату і тому набули значного викривлення. Роботи мали переважно описово-інформативний характер.

Питання про здатність євреїв до землеробства, необхідність їх переселення на землі в Україні та Криму було найактуальнішим на сторінках видань кінця 1920-х років2 Кантор Я. Єврейське хліборобство на Україні. – Х., 1929; Коршунов П.С. Еврейское переселение в Крыму (могут ли евреи работать на земле). – Крым, 1929..

Важливе місце в історіографії 1920-30-х років займала розробка питань, пов’язаних з освітою і культурою Авдієнко М. Загальне навчання на Україні. Стан і перспективи. – Х., 1927; Левітан М. Освіта національних меншостей // Шлях освіти. – 1927. – №10; Стан і завдання культурного будівництва на Україні. – Х., 1927; Карпенко О. До питань культосвітнього будівництва на Україні в другу п’ятирічку. – Х., 1932.. Автори висвітлювали тільки позитивні моменти проведення політики коренізації та уникали показу недоліків і перегинів у діяльності місцевих органів влади й структур, які займалися культурно-освітньою роботою.

З 1923 року почали активно друкувати антирелігійну літературу Фрумкина М. Я. Долой раввинов! – М., 1923..

Наприкінці 1920-х років в Україні радянська влада намагалась боротися з проявами побутового антисемітизму, випускаючи роз’яснювальну літературу з цього приводу Ларин Ю. Евреи и антисемитизм в СССР. – М.-Л., 1929..

На початковому етапі розвитку радянська історіографія розглядала важливі питання історії євреїв, і в цьому відношенні період 1920 – початку 30-х років був відносно сприятливим.

У середині 1930-50-х років кількість опублікованих праць з юдаїки різко зменшилась. У радянській історичній науці практично припинилася робота з вивчення національно-культурних процесів в України серед національних меншин, у тому числі й серед євреїв.

Серед праць, опублікованих наприкінці 1930-40-х років найпомітнішими були дослідження в яких висвітлювались основні моменти створення і розвитку багатонаціональної Радянської держави6 Янсон П.М. От утнетения и безправия – к счастливой жизни. – Л., 1936; Чекалин М. Возрождение народностей и консолидация наций в СССР. – М., 1939; Генкина Э.Б. Образование СССР. – М., 1943; Левин И.Д. Двадцать пять лет советского многонационального государства . – Ташкент, 1943; Горкин А.Ф. Что дала Советская власть народам СССР. – М., 1942; Зингер Л. Дос уфнерихте фолк. – М., 1948; Лещинский Я. Дос советише иднтус. – Нью-Йорк, 1941..

В 1940-60-ті роки обмеженість тематики історичних досліджень не дозволила науковцям розглянути особливості розвитку етнічних меншин України в цілому та євреїв зокрема. При цьому висвітлювались лише питання, які слугували доказом дружби, співробітництва, зближення націй і створення єдиної спільноти – радянського народу Формирование и развитие многонационального рабочего класса СССР в период строительства социализма (1921 – 1937). – Тбилиси, 1980.; Пономаренко Г.Я. Курсом индустриализации: исторический очерк. – Донецк, 1974.; Слуцький О.Б. Радянське і культурне будівництво на Україні в перші роки боротьби за соціалістичну індустріалізацію країни (1926 – 1929 рр.). – К., 1957; Бистров М.А. Керівна роль КП(б) у галузі освіти в період будівництва соціалізму (1917 – 1937 рр.). – Х., 1974; Дибенко Г. Рабочий класс Украины в годы восстановления народного хозяйства (1921 – 1925). – К., 1962; Ясницький Г.І. Розвиток народної освіти на Україні (1921 – 1932 роки). – К., 1965..

Дослідження проблем національних меншин, зокрема єврейської, поновилось у 1960-80-ті роки. В публікаціях В.І.Наулка розглядаються джерельно обґрунтовані дані про етнічний склад населення України в 1920-30-х роках та специфіку його розселення. Однак ці монографії мають швидше етнографічний характер, ніж історичний Наулко В. І. Етнічний склад населення УРСР. – К., 1965; Наулко В.И. Развитие межэтнических связей на Украине. – К., 1975..

Цілу низку видань, присвячених загальним проблемам національної політики КПРС, підготували в цей період Л.Ф.Болтенкова, І.І.Грошев, Н.І.Куліченко, В.Є.Маланчук та інші дослідники. Ці праці мають відверто апологетичний характер тогочасної влади Болтенкова Л. Ф. Интернационализм в действии. – М., 1988; Грошев И.И. Исторический опыт КПСС по осуществлению национальной политики. – М., 1967; Куличенко М.И. Многонациональное советское государство. – М., 1972; Маланчук В. Е. Исторический опыт КПСС по решению национального вопроса и развитию национальных отношений в СССР. – М., 1972..

З другої половини 1980-х років в історіографії підвищується інтерес до питань міжнаціональних відносин Кондуфор Ю.Ю. Завдання дальшого розвитку історичних досліджень в УРСР у світлі рішень ХХVІІ з’їзду КПРС // УІЖ. – 1988. – №4; Здійснення національної політики КПРС на Україні: Критика немарксистських концепцій. – К., 1989; Чирко Б.В. Робота парторганізацій з національними меншинами на Україні (1923 – 1930) // УІЖ. – 1988; Панібудьласка В.Ф. Національна проблема: Уроки минулого і сучасність. – К., 1989; Білоусов Л.В., Чирко Б.В., Пишко С.Н. Некоторые аспекты деятельности КП/б/У по осуществлению культурно-национального строительства на Украине (1923 – 1930) // Научные труды по истории КПСС. – 1989.– Вып.160; Діброва С.С. Будуючи сім’ю народів: Про практику розв’язання національного питання на Україні в 20-30-ті роки // Під прапором ленінізму. – 1989. – №11; Косів М. Борги перед народом: (З історії національного питання в УРСР) // Жовтень. – 1989. – №6; Марченко П. Сталінська держава і перебудова: (Полемічні нотатки з питань національного будівництвава) // Соціалістична культура. – 1989. – №9 та інші.. До значної частини архівних матеріалів дослідники не мали доступу, тому наукові праці цього періоду не позбавлені застарілих стереотипів та ідеологічних догм.

Українська радянська історіографія післявоєнного періоду і до кінця 1980-х років стосовно національних процесів в Україні в 1920-30-х роках визначалась наступними особливостями: обмеженість джерельної бази; чітка підпорядкованість фактичного матеріалу ідеологічним канонам; у роботах використовувався підхід до висвітлення національних проблем на основі ленінської національної політики, виходячи з положення про їх вирішення.

Якісно новий етап у дослідженні проблем національних меншин почався з 1991 року.

Велике значення для переосмислення суспільно-політичного розвитку Україніи та національної політики більшовиків у радянську добу мають праці С.В.Кульчицького, В.М.Даниленка, Б.В.Чирка, Л.Д.Якубової та інших Кульчицький С.В. Україна між двома війнами (1921 – 1939 рр.) – К., 1999; Кульчицький С.В., Гриневич В.А., Даниленко В.М., Лисенко О.С. Україна і Росія в історичній ретроспективі. В 3 томах. Том 2. – К., 2004; Чирко Б.В. Національні меншини в Україні (20 – 30 роки ХХ століття). – К., 1995; Якубова Л.Д. Національно-культурне життя етнічних меншостей України (20-30-ті роки): коренізація і денаціоналізація // УІЖ. – 1998. – №6.. Протягом першої половини 1990-х – 2005 років побачили світ праці загального характеру з історії євреїв України Материалы к истории евреев Украины / Сост. Р. Гольдштейн. – Днепропетровск, 1993; Рабінович Я. Й. На зламі віків: До 1000-річчя проживання євреїв в Україні. – К., 1998; Шестопал М. М. Євреї на Україні (Історична довідка). – К., 1998; Козерод О.В. Переломные годы. Еврейская община Украины в первое послевоенное десятилетие: 1919 – 1929 гг. – Х., 1998; Орлянський В.С. Євреї України в 20-30 роки ХХ сторіччя: соціально-політичний аспект. – Запоріжжя, 2000., в яких регіональним аспектам, зокрема історії євреїв Донбасу, приділяється вкрай незначна увага.

Дослідження історії євреїв Донбасу розпочалось вже в умовах незалежності України, тому що за радянських часів, коли, як вважалося, існував на теренах СРСР єдиний “радянський народ”, проблеми єврейської історії на регіональному рівні не були ні пріоритетними, ні перспективними. Жодної комплексної наукової роботи, яка б всебічно висвітлювала історію євреїв у Донбасі в міжвоєнний період не існує, є лише окремі публікації, які присвячені історії євреїв регіону Янатыев Д. Какая бы дурная погода ни была:.Страницы истории мариупольских евреев // Алеф.– 1992.– Июнь..

У 2001 році колектив авторів видав книгу “Євреї Бахмута – Артемівська. Нариси історії ХVІІІ – ХХ століть”, в якій висвітлили окремі події з історії єврейства міста в 1920-30-і роки. Однак автори основну увагу приділили дореволюційному періоду та наслідкам Холокосту для єврейської общини міста Татаринов С.И., Семик Ю.А., Федяев С.В. Евреи Бахмута-Артемовска: Очерки истории XVIII – XX столетий. – Артемовск, 2001..

Низку статей опублікував відомий краєзнавець М.С.Альтер Альтер М. С. Полтора века спустя в содружестве народов Донетчины. Страницы истории евреев в регионе // Межэтнические культурные связи в Донбассе: история, этнография, культура. – Донецк, 2000;

Альтер М.С. Рождение театра // Газета В.Писарева. – 2000 – 2001. – №17., який розповідає про

створення єврейських сільськогосподарських поселень та діяльність видатних євреїв Донбасу.

У Донбасі на початку 1990-х років на шпальтах газет, а потім і в наукових виданнях з’явились публікації про окремих репресованих громадян єврейської національності, які мешкали на теренах регіону Лихолобова З.Г. Сталінський тоталітарний режим та політичні репресії кінця 30-х років в Україні (переважно на матеріалах Донбасу): Навчальний посібник. – Донецьк, 1996; Яруцкий Л.Д. Дело Якова Гугеля // Приазовский рабочий. – 1992. – 20 марта; Парсенюк Б.Ф. Функціонерка // Правда через роки. Статті, спогади, документи. Вип.1. – Донецьк, 1995.. Грунтовний аналіз статистичних даних з цієї проблеми вперше здійснив В.М.Нікольський Нікольський В.М. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні (кінець 1920-х – 1950-ті рр.). Історико-статистичне дослідження: Монографія. – Донецьк, 2003; Нікольський В.М. Репресії органів держбезпеки на Донеччині щодо євреїв у 1919 – 1936 рр. // Історичні і політологічні дослідження. – 2001. – №4 (8)..

Протягом 1990-х – 2005 років з історії національних меншин в Україні 1920 – 30-х років були захищені кандидатські та докторські дисертаціїБалуба І.А. Польська національна меншина України в 20-30 рр. ХХ ст.: Автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. – К., 1997; Бистрицька О.Б. Розвиток системи освіти національних меншин в Україні (1917-1939 рр.): Автореферат дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. – Х., 1998; Гон М. М. Діяльність єврейських політичних партій Західної України в контексті українсько-єврейських взаємин (1918 - 1929): Автореф. Дис. …канд. політич. наук: 23.00.05.– К., 1998; Гура В. К. Сионистские партии на Украине: Истоки, эволюция, деятельность (1897 - 1934): Автореф. дис. … д-ра ист. наук: 07.00.01– К., 1991; Дизанова А.В. Развитие национальных культур в Украине в 20-е годы (На материалах южного региона): Дис. … канд. ист. наук: 07.00.01. – Одесса, 1992; Найман О. Я. Діяльність єврейських партій та об’єднань у розбудові національного життя в Україні (1917-1925):. Автореф. дис. … канд. політич. Наук: 23.00.05. - К., 2000; Наседкина Л.Д. Социально-политическая, экономическая и культурная жизнь греческого населения Украины 20-е – начало 30-х годов: Дис… канд. ист. наук: 07.00.02. – К., 1993; Орлик В.М. Молдавани в Україні (1920 – 1929 рр.): Дис. ... канд.. іст. наук: 07.00.01. – К., 1998; Орлянський В.С. Национальные меньшинства юга Украины в 20-е годы: социально-политические аспекты проблемы: Дис. … канд. ист. наук: 07.00.01. – К., 1992; Орлянський В.С. Реалізація політики коренізації по відношенню до єврейського населення Півдня України в 1920-30-ті роки: Дис. ... д-ра іст. наук: 07.00.01. – Запоріжжя, 2003.. Зокрема в дисертаційних дослідженнях О.В.Обидьонової Обидьонова О. В. Національні меншини Донбасу в 20-30-ті роки XX століття: Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01. – Донецьк, 2000. та І.І.Мартинчук Мартинчук І. І. Національно-культурне будівництво серед етнічних меншин Донеччини (20-і – початок 30-х рр. ХХ ст.): Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01. – Донецьк, 1998. євреї розглядаються як одна з національних меншин Донбасу, однак роботи присвячені загальній історії етнічних спільнот регіону.

Серед сучасних закордонних дослідників виділені роботи М. Альтшулера, Ф.Канделя, Г.Куромії, Т.Фрідгута. У працях ізраїльського вченого Мордехая Альтшулера досліджується історія євреїв України в період між двома світовими війнами Mordechai Altshuler. Ukrainian-Jewish Relations in the Soviet Milieu in the Interwar Period // Ukrainian-Jewish Relations in Historical Perspective. Edited by Howard Aster and Peter J. Potichnyj. 1990. Edmonton.. Фелікс Кандель наводить суттєвий матеріал з історії євреїв СРСР до 1939 року. Автор розглядає людські долі на фоні історичних подій. За змістом це публіцистична праця Кандель Ф. Книга времен и событий. В 3 т. Том 3. История евреев Советского Союза (1917 – 1939). – М.-Иерусалим, 2002. . Професор Індіанського університету Гіроакі Куромія окрему увагу приділив проявам антисемітизму, зокрема в міжвоєнні роки Куромія Г. Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870 – 1990-і роки. – К., 2002.. Монографія професора славістики Єрусалимського університету Теодора Фрідгута безпосередньо присвячена історії Донбасу. Перший її том містить матеріал про національні процеси в Юзівці та етнічний склад населення в 1884-1923 роках, однак дослідження обмежено територією одного міста – сучасного Донецька – і хронологічно доведено до 1923 року включно Theodore H. Friedgut. Iuzovka and Revolution. (Studies of the Harriman Institute at Columbia University). Contents: v.1. Life and Work in Russia’s Donbass, 1869-1924. 1989. Princeton, New Jersey; v.2. Politics and Revolution in Russia’s Donbass, 1869-1924. 1994. Princeton, New Jersey. .

Отже, на сучасному етапі розвитку історичної науки будь-яка узагальнююча робота з історії євреїв Донбасу в міжвоєнний період відсутня, що й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Джерельна база роботи складається з різноманітних документів, які за формальними ознаками поділяються на архівні та опубліковані. Всього було використано документи з 43 архівних фондів 9 архівів: Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Державного архіву Російської Федерації, Російського державного архіву економіки, Російського державного архіву соціально-політичної історії, Центрального архіву історії єврейського народу (Ізраїль), Центрального сіоністського архіву (Ізраїль) і державних архівів Донецької та Луганської областей.

В дисертації також проаналізовані документи картотеки науково-редакційної групи “Реабілітовані історією” при Донецькій обласній державній адміністрації.

Використані архівні матеріали розподілені на групи: 1. Законодавчі акти та матеріали центральних органів влади – РНК, ВУЦВК, Народних Комісаріатів, що стосуються національного та культурного будівництва; 2. Документи місцевих органів влади – постанови, рішення, накази, розпорядження, обіжники, звіти губернського, округових, районних, обласних виконавчих комітетів, комісій; 3. Документи партійних та інших громадських організацій, що містяться, в основному, в колишніх партійних архівах та включають стенограми партійних з’їздів, пленумів, різноманітні звіти на всеукраїнському і місцевому рівнях. Якщо документи попередніх груп містять переважно інформацію про 1920-ті роки, то цінність останніх полягає в збереженні матеріалів і за 1930-ті.

Відповідно до мети та завдань дослідження добиралося і аналізувалося широке коло опублікованих документальних джерел, які охарактеризовані автором за групами.

До першої групи документів належать урядові декрети та постанови, що містяться у збірниках законів Собрание Узаконений и распоряжений Рабоче-Крестьянского правительства Украины. – Х., 1923.– №29; Комуністична партія Радянського Союзу в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК. 1898 – 1970 / За заг. ред. П.М.Федосєєва і К.У.Черненка. – К., 1979. Т.2. 1917 – 1924; Коммунистическая партия Советского Союза в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК (1898 – 1986) / Под ред. А.Г.Егорова, К.М.Боголюбова. – Т.3. 1922 – 1925. – М., 1984. . Документи органів Комуністичної партії на всіх рівнях визначали основні принципи діяльності відділів у роботі з національними меншинами. Працюючи з цією групою документів, автор враховував, що вона містить передусім офіційний погляд на події, та належно оцінював значення цих документів для державного життя, оскільки вони мали обов’язковий характер і реалізовувалися на місцях.

Другу групу джерел складають статистичні матеріали. Насамперед, переписи населення 1920, 1923, 1926, 1937 і 1939 років. Вони дають уявлення про національний склад населення, містять відомості про стать, вік, писемність, рідну мову як сільського, так і міського населення тощо. Найбільш достовірними є дані перепису 1926 року Население Украины по данным переписи 1920 г. (сводные данные по губерниям и уездам). Статистика Украины №28. Серия 1. Демография. Т.1. Вып. 2. – Х., 1922; Итоги сплошной подворной переписи Донецкой губернии (январь - февраль 1923 года). – Х., 1923. – В 5 т. – Т. 2, 4.; Национальный состав Советской Украины. – Х., 1925; Всесоюзний перепис людності 1926 р. Т.ХІІІ. УСРР. Степ. Дніпрянський промисловий підрайон. Гірничий підрайон. Національність, рідна мова, вік, письменність. – М., 1929; Всесоюзная перепись населения 1939 г.: Краткие итоги. – М., 1992; Всесоюзний перепис людності 1926 р. Т. ХХХ. УСРР. Степ. Дніпрянський промисловий підрайон. Гірничий підрайон. Зайняття. – М., 1929. . Завдяки статистичним збірникам 1920-30-х років у дисертації відтворено в цифровому відношенні загальну картину тогочасного життя Статистичний бюлетень Маріупольщини. Квартальне видання Маріупольського округового статистичного бюро. №1 (жовтень – грудень 1927 р.) – Маріуполь; Статистичний бюлетень Маріупольщини. Щомісячне видання Маріупольського округового статистичного бюро. №7-8 (квітень – травень 1927 р.) – Маріуполь; Статистика Донбасса. Ежемесячный бюллетень Донецкого губернского ститистического бюро в Бахмуте. №6-7 (март – апрель 1924 г.); Статистический бюллетень ЦСУ Украины / Под ред. В.С.Мышкиса. – Х., 1922. – №13(21). – 1 июля; Донбасс в цифрах (статистический справочник). – Сталино, 1936.. Цінність цієї групи джерел полягає ще й в тому, що вони були позбавлені ідеологічних штампів.

В археографічних збірниках Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. Довідник. У 2 ч. / Упоряд.: І.О. Кресіна (керівник), О.В. Кресін, В.П.Ляхоцький, В.Ф. Панібудьласка; За ред. В.Ф. Панібудьласки. – К., 1997. сконцентровані важливі документи, які розкривають сутність національних процесів на теренах сучасної України з давніх часів і до кінця ХХ століття.

Третю групу джерел становлять публікації у центральних та місцевих періодичних виданнях. Матеріали періодичної преси є цінним, хоча і найбільш суб’єктивним джерелом, бо окрім інформаційної вони виконували ще й виховну та пропагандистську функції, тому автор критично підходив до них у процесі оцінки і аналізу.

До четвертої групи джерел відносяться твори тогочасного державного та партійного керівництва Постишев П.П. Підсумки і найближчі завдання проведення національної політики на Україні. Резолюція об’єднаного пленуму ЦК і ЦКК КП(б)У на доповідь тов. С.В.Косіора, ухвалена 22 листопада 1933 року // Червоний шлях. – 1933. – № 8 – 9.; Скрипник М. Нариси підсумків українізації та обслуговування культурних потреб нацменшостей УСРР, зокрема російської. Промова на засіданні НКО УСРР від 14.11.33. – Х., 1933. , зокрема доповідь Й.Сталіна і промови Х.Раковського, М.Скрипника, Г.Гринька на ХІІ з’їзді РКП(б) Національні моменти в партійному і радянському будівництві (доклад т. Сталіна і промови Раковського, Скрипника, Гринька на ХІІ з’їзді РКП(б)). – Х., 1923.

. Ці твори висвітлюють формування державної етнополітики в 1920-ті роки в Україні та зміни у пріоритетах національної політики у 30-х роках ХХ століття, дають уявлення про хід процесу коренізації в країні та окремих її регіонах, відтворюють особливості духовного життя суспільства України в ті роки.

Користування будь-якими документами та матеріалами міжвоєнних років вимагало від автора критичного підходу через те, що деякі цифрові дані тоді корегувались, підправлялись, бажане видавалось за дійсне. Критичний підхід був необхідний також через надмірну заідеологізованість матеріалів 1920 – 30-х років.

Охарактеризувавши джерельну базу можна стверджувати, що вона є різнобічною. Виявлення схожих документів у різних типах джерел дозволило автору, завдяки порівнянню наведених в них даних, досягти високого ступеня достовірності статистичного і графічного матеріалу. Застосування широкого кола документальних матеріалів дало можливість комплексно дослідити історію євреїв у Донбасі в 20 – 30-ті роки ХХ століття.

Теоретико-методологічною основою дослідження є принцип пізнання і наукові методи. Їх аналіз проводився з урахуванням вимог загальнодослідницьких принципів історизму, науковості, об’єктивності, комплексного та системного підходів. При написанні роботи автор також використовував порівняльно-історичний, хронологічно-проблемний і статистико-аналітичний методи, застосовував методи структурно-функціонального аналізу, дедукції та індукції, аналогії, кількісні, соціологічні тощо. У роботі використовувались дані статистики, демографії, соціології, етнографії, що обумовлювалось комплексним характером предмета дослідження і дало можливість вивчити та дослідити проблему.

У другому розділі „Євреї в контексті політичних рішень радянської влади в 1920-30-х роках” проаналізована політика тих часів щодо національних меншин, висвітлені проблеми взаємовідносин євреїв з іншими національними групами в Донбасі, досліджені політичні репресії проти євреїв регіону.

Партійне керівництво держави в міжвоєнні роки, змінюючи сутність національної політики, не завжди змінювало форму її проведення. Методи здійснення національної політики відрізнялися залежно від поставлених завдань та обставин. У проведенні радянською владою національної політики автор дослідження виділив наступні етапи:

1921 – 1923 роки: організаційний етап здійснення національної політики радянської влади в Україні;

1924 – 1928 роки: період активного впровадження політики коренізації;

1929 – 1932 роки: інерційний, стагнаційний період коренізаційної політики;

кінець 1932 року – перша половина 1937 року: курс на зближення націй (намагання уніфікувати культурні та освітні процеси серед українців і представників національних меншин при збереженні національної форми освіти і культури);

з другої половини 1937 року: впровадження курсу на „злиття націй”, русифікація.

Поворотним моментом у національній політиці слід вважати Х з’їзд РКП(б), на якому національне питання розглядалося як складова частина державної політики. Стосовно долі національних меншин партією більшовиків констатувалось право на їх вільний розвиток. Вдосконаленню міжнаціональних відносин, національно-культурному відродженню народів країни сприяло здійснення прийнятої ХІІ з’їздом РКП(б) в квітні 1923 року політики коренізації, реалізація якої по відношенню до українського єврейства, в тому числі євреїв Донбасу, набула різноманітних форм і методів: були створені спеціальні державні та громадські структури, які обслуговували єврейське населення; розроблені заходи щодо докорінної зміни в його соціальній структурі та пристосування державного апарату до обслуговування єврейського населення.

Місцеві відділи по роботі з національними меншинами в Донбасі почали утворюватись у 1923 році: були організовані три національні секції, в тому числі єврейська. На початку березня 1925 року при Донецькому губвиконкомі було створено бюро по роботі з національними спільнотами.

Одним з нагальних завдань радянської влади була боротьба з пауперизацією. Серед єврейського населення вона набула величезних розмірів. З 1924 року діяльність євсекцій сприяла направленню євреїв у промисловість і сільське господарство.

Головне завдання члени євсекцій бачили в “комуністичному вихованні єврейських мас” і виступали на місцях ініціаторами ліквідації общинних інституцій. Боротьба євсекцій за створення радянської єврейської культури і впровадження комуністичної ідеології супроводжувалась нігілістичним ставленням до минулого єврейського народу. Негативною оцінкою характеризувалась діяльність “дрібнобуржуазних і антирадянських” єврейських лівих партій, і особливо сіоністського руху, з яким євсекції вели шалену боротьбу.

У січні 1930 року Єврейське бюро було закрито у зв’язку з рішенням про ліквідацію національних секцій в Комуністичній партії Радянського Союзу. Діяльність євсекцій була останньою спробою налагодити будь-які форми єврейського життя в межах радянського ладу і комуністичної ідеології. Досвід євсекцій показав повну несумісність єврейської ініціативи, яка мала навіть комуністичний характер, з партійним і державним режимом, встановленим у СРСР.

Поступово робота серед національних меншин почала втрачати свою актуальність і в 1930-ті роки відбулось повне й остаточне злиття роботи серед різних національностей України з загальною радянською, її централізація та підпорядкування внутрішньополітичним заходам в країні.

Питання взаємовідносин євреїв з оточуючим населенням завжди було актуальним і досить проблемним, бо пов’язувалось з таким явищем як антисемітизм. Під час громадянської війни на території Донбасу зафіксовано щонайменш 24 погроми. Після закінчення громадянської війни ситуація в певній мірі стабілізувалась. На державному рівні антисемітизму не було. Проголошувалась політика рівності, братерства всіх народів без виключення. Головним в стосунках був класовий критерій, а не національний.

Не дивлячись на те, що радянська влада з перших днів свого існування повела енергійну боротьбу з антисемітизмом, однак наприкінці 1920-х років відчувався різкий підйом антисемітських настроїв серед населення. Це обумовлювалось наступними факторами: активна економічна діяльність євреїв в роки нової економічної політики (“непман-єврей”); порівняно значна кількість євреїв у партійному і господарському радянському апараті (“тільки євреї виграли від революції”); урядові заходи по землевлаштуванню євреїв (“найкращі землі віддаються євреям”); швидке зростання кількості єврейських робітників у важкій промисловості, в якій їх раніше майже не було.

В 1927 – 1931 роках радянська влада проводила значну роз’яснювальну роботу по боротьбі з антисемітизмом, який розглядався як “пережиток буржуазного минулого”. Пік розгулу антисемітизму прийшовся на 1928 рік. Різні факти його прояву знайшли своє відображення на сторінках газет усіх рівнів. Широке розповсюдження побутового антисемітизму негативно впливало на атмосферу в робітничому середовищі й приводило до відтоку євреїв з підприємств Донбасу. Під час голодомору 1932 – 1933 років антисемітські настрої населення посилились. Критикуючи партію за голод, робітники звинувачували євреїв у тому, що “жиди займають відповідальні посади, особливо міцно вони засіли в ДПУ”. На середину 1930-х років спалахи антисемітизму зменшились і кампанія боротьби з антисемітизмом припинилась.

На території Донеччини в 1920-1936 роках було репресовано 10012 людей, серед заарештованих 154 – єврейської національності (1,5% від загалу). Автор виявив 279 прізвищ євреїв, заарештованих на Донеччині у 1937 році (6,8% від загальної чисельності репресованих євреїв в Україні в той рік) та 132 особи єврейської національності за два наступні роки.

Аналіз кількісних показників надав можливість визначити реальну спрямованість політичних репресій щодо євреїв Донеччини.

У 1920 –1939 роках політичні репресії щодо євреїв у Донбасі не мали істотної специфіки в діяльності органів державної безпеки. Однак простежуються певні тенденції в репресіях проти цієї національної групи населення: акцент на ідеологічних супротивниках, зокрема дуже значна кількість звинувачень у сповідуванні троцькізму та покарання за сіонізм.

У третьому розділі „Соціально-економічне становище євреїв у Донбасі” висвітлюються демографічні процеси в середовищі єврейського населення, розглядається процес залучення євреїв до