Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент







Міністерство освіти і науки України

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

СІРОМСЬКИЙ РУСЛАН БОГДАНОВИЧ

УДК:94:323.172(714)”1960/1982”

ПРОБЛЕМА КВЕБЕКУ

І КАНАДСЬКИЙ ФЕДЕРАЛІЗМ (1960–1982 рр.)

Спеціальність 07.00.02 – всесвітня історія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата історичних наук

Львів – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі нової та новітньої історії Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Швагуляк Михайло Миколайович,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

завідувач кафедри нової та новітньої історії

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Качараба Степан Петрович,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

завідувач кафедри історичного краєзнавства

кандидат історичних наук, доцент

Лупул Тарас Ярославович,

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича,

доцент кафедри міжнародних відносин

Провідна установа: Інститут історії України Національної Академії Наук України (м. Київ)

Захист відбудеться 14 грудня 2005 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .051.12 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд. 221).

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий 10 листопада 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор історичних наук Сухий О.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена тим, що упродовж тривалого часу проблема Квебеку є найгострішим питанням внут-рішньо-політичного розвитку Канадської федерації. Cуть цієї проблеми полягає у намаганні частини франкомовних жителів провінції досягти такого правового статусу, завдяки якому можна було б зберегти свою національну ідентичність. Це зі свого боку підриває міцність системи канадського федералізму і слугує каталізатором відцентрових тенденцій і в інших реґіонах країни.

Франкоканадці розглядають Канаду як федеративну державу, створену 1867 р. двома націями – франко- та англоканадською, тоді як англоканадці схильні тлумачити федерацію як рівноправне об’єднання не націй, а окремих провінцій. Ця розбіжність провокує конфлікт, який загострюється тим фактом, що абсолютна більшість франкоканадців компактно проживає у Квебеку, мешканці якого вважають його особливим реґіоном. Окрім мовного чинника, Квебек вирізняється з-поміж інших канадських провінцій релігійною специфікою, оскільки квебекці – головно католики. До того ж, провінція є тери-торіально найбільшим суб’єктом федерації, у межах якого могли б розміс-титися Україна, Польща, Німеччина, Австрія, Угорщина та Чехія разом узяті.

З проявами реґіонального сепаратизму стикаються й інші країни світу, наприклад, Іспанія (каталонці, баски), Франція (корсиканці), Бельгія (фла-мандці), Велика Британія (шотландці, валійці) тощо. Проте проблема Квебеку має притаманні лише їй особливості, головною з яких, безумовно, є мирний характер руху за самовизначення. Враховуючи це, канадський досвід у врегу-люванні національних проблем має практичне значення для багатьох країн світу, зокрема й України, для якої особливу цінність становлять здобутки і прорахунки Канади у вирішенні мовного питання та у сфері врегулювання міжреґіональних суперечностей.

Дослідження проблеми Квебеку та її впливу на систему канадського федералізму викликає інтерес ще й тому, що в Канаді проживає одна з найчи-сельніших українських діаспор у світі, і загострення франкоканадського націо-нального питання протягом 1960–1982 рр. опосередковано зачепило і її. Та найваж-ливіше, без сумніву, те, що проблематика дисертаційної роботи не була об’єктом досліджень у національній історіографії і потребує детального вивчення.

Тема дисертації пов’язана з науковими програмами кафедри нової та новітньої історії історичного факультету Львівського національного універ-ситету імені Івана Франка і є складовою частиною її науково-дослідної роботи в рамках проблеми “Країни Західної Європи та Північної Америки у новий та новітній час: проблеми історії та історіографії”.

Об’єктом дослідження є квебекське суспільство, зокрема політичні партії, громадські рухи та урядові установи, а предметом виступають взаємини між федеральною владою і провінцією Квебек.

Мета дисертаційного дослідження – всебічний аналіз проблеми Квебеку та її впливу на еволюцію системи канадського федералізму у період 1960–1982 рр.

Для реалізації мети були поставлені такі завдання:–

з’ясувати суть проблеми Квебеку, її витоки та причини загострення; –

розкрити особливості франкоканадського націоналізму;–

дослідити феномен “тихої революції” у реґіоні і визначити її вплив на подальший розвиток провінції;–

розглянути процес становлення сепаратистського руху в Квебеку й окреслити його специфіку;–

простежити динаміку федерально-провінційних взаємин упродовж 1960–1982 рр. і виявити зв’язок між загостренням проблеми Квебеку та ево-люцією системи канадського федералізму;–

охарактеризувати кроки федеральної влади, спрямовані на розв’язання проблеми Квебеку і на збереження державної єдності;–

проаналізувати позицію української громади Канади стосовно франкоканадського національного питання.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 1960–1982 рр. Вибір нижньої межі обумовлений початком у 1960 р. у Квебеку “тихої революції”, яка спричинила значні суспільні зміни у провінції та сприяла посиленню відцентрових тенденцій у реґіоні. Верхньою межею дослідження є ухвалення Акту про Канаду 1982 р. (Конституції), що стало етапною подією у федерально-провінційних взаєминах.

Методологічною основою дослідження стали принципи об’єктивності, історизму та системного підходу до вивчення політичних, соціально-економічних і культурних явищ у процесі їхнього розвитку і взаємозв’язку. Окрім цього, структурно-функціональний метод сприяв розглядові Канадської федерації як системи, складовими елементами якої є провінції з притаманними їм функціями. Цей метод передбачає врахування суперечності, що закладена в самій суті об’єднання окремих елементів (провінцій) у структуру (федерацію), і є джерелом її розвитку. У дослідженні також використано такі загальнонаукові методи, як аналіз, синтез та індукція.

У результаті проведеного дослідження отримано такі результати, що визначають його наукову новизну: –

переважно мирні форми руху за самовизначення Квебеку можна пояснити не тільки тим, що провінція добровільно увійшла до складу федерації 1867 р., а ще й тому, що основне політичне протистояння щодо майбутнього Квебеку розгорталося в межах однієї етнічної спільноти (франкоканадці). Це дозволило уникнути посилення міжнаціонального антагонізму на рівні “франко- – англоканадці” й запобігло насильницькому перебігові подій; –

головною причиною розбіжностей серед квебекців щодо майбутнього їхньої провінції була одночасна самоідентифікація і з Квебеком (мала бать-ківщина), і з Канадою (велика батьківщина), що стримувало процес відокрем-лення реґіону; –

проблема Квебеку не тільки сприяла децентралізації канадського федералізму, вона перетворила його у гнучку систему, здатну адекватно реагувати на потреби часу;–

канадські українці здебільшого негативно ставились до домагань квебекців (двомовність, “особливий статус” тощо), оскільки їхнє бажання зберегти власну національну ідентичність почасти суперечило подібним прагненням франкоканадців.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що Україна, як і Канада, – багатонаціональна держава з певними етно-реґіональними відмінностями, тому канадський досвід у сфері подолання міжнаціональних суперечностей та у боротьбі з відцентровими тенденціями може бути корисним і в українському випадку. Проаналізований у дисер-таційному дослідженні матеріал може бути застосований при подальшому дослідженні обраної теми, а також для підготовки наукових праць, підручників, навчальних посібників і навчально-методичних видань з історії Канади, для роботи над нормативними і спеціальними курсами із суспільно-політичної історії. Положення дослідження можуть бути використані і в близьких до історії дисциплінах, зокрема у політології.

Результати дослідження апробовані у виступах автора на щорічних підсумкових конференціях викладачів і аспірантів історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка в 2003, 2004, 2005 рр. Головні тези дисертаційної роботи були представлені на теоретичних семінарах кафедри нової та новітньої історії Львівського національного університету імені Івана Франка у 2004 та 2005 рр.

Структура дисертації зумовлена поставленою метою та завданнями дослідження. Дисертація побудована за проблемно-хронологічним принципом і складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації становить 198 стор., у т. ч. список джерел і літератури – 17 стор. (223 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми, хронологічні рамки, сформульовано методологічні принципи дослідження, визначено об’єкт і предмет роботи, її мету й завдання, розкрито практичне й теоретичне значення дисертації.

У першому розділі “Історіографія та джерела” здійснено науковий аналіз історіографії обраної проблеми дослідження, розглянуто і охаракте-ризовано різні види джерельного матеріалу.

Історіографія. Проблема Квебеку та її значення для збереження і розвитку Канадської федерації привертали й продовжують привертати до себе увагу багатьох дослідників у різних країнах світу (США, Велика Британія, Франція, Росія). Проте найбільший доробок з цього питання є в активі канадської історіографії, головна особливість якої – існування в її межах двох окремих наукових традицій – англо- та франкоканадської.

Центральна тема франкоканадської історіографії була визначена істориком Л.-А. Гру Groulx L. Histoire du Canada Franзais. Tome 1. Montrйal: Fides, 1961. – 349 ??. й полягала у намаганні провінції досягти такого політичного статусу, який би раз і назавжди ліквідував наслідки англійського завоювання 1760 р. Комплекс підкорених і почуття меншовартості компенсу-валися шляхом уславлення національної історії та етнічної винятковості. Дещо видозмінена концепція історії Квебеку Л.-А. Гру лягла в основу праць мон-реальської (неонаціоналістичної) історичної школи (Г. Фрего, М. Брюне), що склалася усередині ХХ ст. Одночасно з нею діяла й лавальська (фе-дералістська) школа істориків, представники якої обстоювали концепцію куль-турної автономії Квебеку в межах єдиної федеративної держави (Ж. Аме--лен, Ж. Провенше) Hamelin J., Provencher J. Brкve histoire du Quйbec. Montrйal: Borйal Express, 1981. – 173 рр., тоді як монреальських істориків можна вважати, по суті, речниками квебекського сепаратизму.

Федералістська позиція лавальської школи дещо зближувала її з англо-канадською історіографією, в межах якої, починаючи з другої половини 1960-х рр., виник особливий інтерес до вивчення проблеми Квебеку, зумов-лений практичними потребами (Е. Корбет, Р. Джоунс та інші) Corbett E. Quebec Confronts Canada. Toronto: Copp Clark, 1967. – 336 рр.; Jones R. Community in Crisis. French-Canadian Nationalism in Perspective. Toronto: McClelland and Stewart Lim., 1972. – 192 рр.. Центральною темою досліджень упродовж 1960-х – початку 1970-х рр. стала “тиха революція”, яку історики здебільшого подавали як дію в трьох актах: перед-революційний період (“велика темрява”), повільний занепад та руйнування архаїчної системи. Водночас, характерною рисою історіографії того часу стала дискусія навколо теми національної ідентичності та націоналізму. Якщо франкоканадські дослідники подавали квебекський націоналізм переважно у світлих тонах, то англоканадські історики шукали його недоліки і всіляко намагались заперечити теорію “двох націй”.

Еволюція поглядів на квебекський націоналізм, що відбулася у 1970-х рр., пов’язана з ліберальним напрямком канадської історіографії. Його провідний представник – історик Р. Кук – твердив, що Квебек не можна розглядати як одну з канадських провінцій, бо це батьківщина франкоканадської нації (нація тут, передусім, як культурна спільнота) Cook R. The Maple Leaf Forever. Essays on Nationalism and Politics in Canada. Toronto: Macmillan of Canada, 1971. – 253 рр.; Cook R. Canada, Quebec and Uses of Nationalism. Toronto: McClelland and Stewart, 1986. – 224 рр.. Такий підхід, безумовно, сприяв зближенню англо- та франкоканадської традицій в історіографії, хоч усіх відмінностей не ліквідував.

Поряд із ліберальним напрямком в історичній науці існували й інші, а саме консервативний та марксистський. Представники консервативної традиції не визнавали франкоканадців нацією, а Квебек “особливою спільнотою” (Д. Крейтон) Creighton D. The Passionate Observer: Selected Writings. Toronto: McClelland and Stewart, 1980. – 211 pp.. Протилежну позицію займали історики, що подавали марк-систське бачення проблеми Квебеку. Вони виступали за національне само-визначення провінції, а причину загострення франкоканадського національного питання виводили із “класових протиріч” (Л. Бержерон) Bergeron L. The History of Quebec: A Patriote’s Handbook. Toronto: WS Press, 1975. – 260 рр..

Марксистський підхід до вивчення проблеми Квебеку найяскравіше проявився у працях радянських істориків, найвідомішою з-поміж яких стала монографія В. Колєнєко “Квебекська проблема у повоєнній Канаді” Коленеко В. Квебекская проблема в послевоенной Канаде. Москва: Наука, 1981. – 279 с.. Цій роботі, як подібним виданням того часу, властиві класовий підхід і надмірне акцентування на соціально-економічних питаннях. Відтак, квебекський націоналізм подавався як “прояв класових протиріч і соціальної відсталості Квебеку”. Комплексно проаналізувавши праці радянських дослідників, можна зробити такі висновки: по-перше, загострення проблеми Квебеку вони пояс-нювали “кризою канадського капіталізму” і “несправедливістю буржуазного суспільства”; по-друге, вони співчували “пригніченим франкоканадцям” і вважали за доцільне перетворення Канадської федерації у конфедерацію двох націй – англо- і франкоканадської.

Починаючи з другої половини 1970-х рр., у канадській історіографії зріс інтерес до політичної історії Квебеку (П. Дюпон, Г. Квінн) Dupont P. How Lйvesque Won: The Story of the PQ’s Stunning Election Victory / Transl. from the French. Toronto: Lorimer, 1977. – 136 рр.; Quinn H. The Union Nationale. Quebec Nationalism from Duplessis to Lйvesque. Toronto: University of Toronto Press, 1979. – 342 рр.

. Дослідники значно більше уваги стали приділяти питанню розвитку канадського федералізму (Д. Смайлі) Smiley D. Canada in Question: Federalism in the Eighties. Toronto: McGraw-Hill Ryerson, 1980. – 347 pp.; Smiley D. The Federal Conditions in Canada. Toronto: McGraw-Ryerson, 1987. – 202 pp. , інтелектуальній та соціальній історії провінції (С. Трофіменкофф, К. Макробертс) Trofimenkoff S. The Dream of Nation: A Social and Intellectual History of Quebec. Toronto: Macmillan, 1982. – 344 pp.; McRoberts K. Quebec: Social and Political Crisis. Toronto: McClelland and Stewart, 1988. – 530 pp., з’явилися чергові спроби проаналізувати взаємини між англо- та франкоканадцями (Ш. Арнопулос, Д. Кліфт) Arnopoules S., Clift D. The English Fact in Quebec. Kingston & Montreal: McGill-Queens University Press, 1984. –247 pp. . Характерним став показ Квебеку як плюралістичного суспільства, відкритого світові і такого, що шукає своє особливе місце в Північній Америці.

Політичні події 1990-х рр., зокрема референдум про незалежність Квебеку 1995 р., дещо підкорегували тематику історичних досліджень. З того часу головна увага дослідників, і не лише канадських, прикута до питань фран-ко-канадського націоналізму і збереження національної ідентичності (В. Ким-лічка, К. Барановський) Кимлічка В. Лібералізм і права меншин / Пер. з англ. Харків: Центр Освітніх Ініціатив, 2001. – 176 с.; Барановский К. Эволюция Квебекской проблемы во внутренней политике Канады. Автореф. дисс. … канд. ист. наук. 07.00.03 / Институт США и Канады Российской Академии Наук. Москва, 2003. – 36 с., еволюції канадського федералізму під впливом загострення проблеми Квебеку (А. Мєлкумов, К. Токар, Ф. Воген) Taucar C. Canadian Federalism and Quebec Sovereignty. New York: Peter Lang, 2000. – 256 pp.; Vaughan F. The Canadian Federalist Experiment. From Defiant Monarchy to Reluctant Republic. Montreal & Kingston: McGill-Queen’s University Press, 2003. – 232 рр.; Мелкумов А. Канадский федерализм: теория и практика. Москва: Экономика, 1998. – 222 с.. Водночас, з’являються спроби подати загальну схему розвитку франкомовної провінції з акцентом на подіях другої половини ХХ ст. (Дж. Дікінсон, Б. Янґ, А. Ганьйон та інші) Dickinson J., Young B. A Short History of Quebec. Montreal & Kingston: McGill-Queen’s University Press, 2003. – 238 рр.; Quйbec: State and Society / Ed. by A.-G. Gagnon. Toronto: Broadview Press, 2004. – 500 pp.; Канада: взгляд из России / Отв. ред. В. Соколов Москва: Анкил, 2002. – 288 с..

Здобутки українського канадознавства у вивченні проблеми Квебеку досить скромні. Лише наприкінці 1970-х рр. українські дослідники почали більше цікавитися питанням національних протиріч у Канаді, зокрема й франкоканадською проблемою (В. Євтух, А. Шлепаков) Евтух В. Концепции этносоциального развития США и Канады: типологии, традиции и эволюция. Киев: Наукова думка, 1991. – 176 с.; Евтух В. Политика Квебекской партии в условиях обострения национального вопроса в Канаде // Социальная природа буржуазных партий. Сб. науч. трудов / Отв. ред. В. Гулевич. Киев: Наукова думка, 1980. – С. 162–181; Шлепаков А. Межрасовые и межэтнические отношения Западного мира: тенденции развития и современные реальности // Буржуазные концепции национальных отношений в развитых капиталистических странах / А. Шлепаков, В. Евтух, О. Шамшур. Киев: Наукова думка, 1988. – С. 9–33.. Новий етап у вив-ченні проблеми Квебеку в Україні розпочався у другій половині 1990-х рр., коли з’явилися історичні (В. Коваленко) Коваленко В. Квебекське національне питання у 80-90-і роки ХХ ст. Автореф. дис. … канд. іст. наук. 07. 00. 02. / Донецький державний університет. Донецьк, 2000. – 20 с. та політологічні дослідження (П. Катеринчук) Катеринчук П. Еволюція канадського федералізму та проблема Квебека (80-ті – 90-ті рр. ХХ ст.) Автореф. дис. … канд. політ. наук. 23.00.02. / Чернівецький національний універ-ситет імені Юрія Федьковича. Чернівці, 2003. – 22 с. з цієї проблематики, які, щоправда, стосуються відносно недавніх подій.

Джерела. Дослідження проблематики кандидатської дисертації було здійснено на основі різноманітних за походженням, змістом, значимістю й характером джерел, які можна поділити на шість основних груп.

Першу групу джерел складають збірники офіційних документів, серед яких конституційні акти, урядові постанови, ухвали федерального і провін-ційного парламентів. Особливий інтерес викликають публікації висновків та рекомендацій спеціалізованих Королівських та урядових комісій, що пра-цювали у той час.

До другої групи джерел належать мемуари та праці канадських і фран-цузьких політиків – учасників досліджуваних подій (Дж. Діфенбейкер, П. Се-віньї, Е. Кіренс, М. Ріу, М. Шапю, Д. Джонсон, П. Вальєр, Р. Левек, П. Трюдо, Ж. Кретьєн, Ш. де Голль тощо).

Третя група джерел – це публіцистичні матеріали, здебільшого жур-налістські розвідки (П. Ньюмен, Л. Баграмов, Л. Ганьйон, С. Шапю-Ролан).

Четверту групу джерел становлять матеріали з глобальної мережі Інтернет. Серед них – добірка історико-документальних матеріалів зі сайту коледжу Маріанополіс (Монреаль), куди входять публікації з франкомовної газети “Девуар”, урядові й парламентські постанови, політичні маніфести, листування та заяви політичних діячів, постанови Національної асамблеї Квебеку тощо. Великий обсяг інформації про події у Канаді протягом 1960–1982 рр. дає інтернет-архів однієї з найбільших у світі телерадіомовних кор-порацій Сі-Бі-Сі. Вагоме значення для з’ясування особливостей політичного розвитку провінції мало ознайомлення із сайтами Ліберальної та Квебекської партій.

Преса та видання інформаційного характеру формують п’яту групу джерел, що використані в дисертаційному дослідженні. Можливість проана-лізувати діяльність уряду Канади та ознайомитись з парламентськими поста-новами дало офіційне двомовне видання “Газет дю Канада”. Багато цінного матеріалу було почерпнуто зі шпальт таких канадських видань, як “Кенада Віклі”, “Ґлоб енд Мейл”, “Монреаль Стар”, “Кенедіан Трібюн”, “Нові дні”, “Ми і світ”. Чимало інформації містять тижневий огляд іноземної преси “За рубежом” та інформаційний вісник ТАРС “Атлас” (“Для службового використання”), де друкувались повідомлення про події у Квебеку таких всесвітньо відомих інформагентств, як “Рейтер”, “Франс Прес”, “Ассошіейтед Прес”, “Юнайтед Прес Інтернешнл”, “Кенедіан Прес” і власне ТАРС.

Останню шосту групу джерел складають статистичні матеріали, що дають можливість порівняти економічне становище Квебеку з іншими реґіонами держави, з’ясувати демографічні зміни у провінції в досліджуваний час. Це, зокрема, канадські статистичні щорічники та місячник Міністерства промисловості та торгівлі Канади “Канадський статистичний огляд”.

У другому розділі “Тиха революція” в Квебеку (1960–1966 рр.)” роз-глянуто суспільні зміни у провінції, що відомі в історіографії як “тиха рево-люція”, яка перетворила квебекське питання на головну проблему розвитку Канадської федерації. Водночас, аби з’ясувати причини виникнення проблеми Квебеку, тут також подано невеликий екскурс в історію розвитку реґіону.

Завоювання Нової Франції (Квебеку) Англією під час Семилітньої війни (1756–1763 рр.) стало причиною тривалого антагонізму між завойовниками (англійцями) і підкореними (французами). Утворення у 1867 р. Канадської федерації, з-поміж іншого, мало на меті збалансувати інтереси англо- та франкофонів і мінімізувати міжнаціональну конфронтацію. Однак франко-квебекці були витіснені на марґінес суспільно-політичного життя держави, і ключовим поняттям у їхній свідомості стало “виживання”, що означало пасивний спротив будь-яким змінам ззовні та ізоляцію від навколишнього англосаксонського світу у переважно франкомовній провінції Канади – Квебеку. Особливостями такого “виживання” були культ села, відданість католицькій вірі, возвеличення власної культури та дотримання статус-кво у відносинах з федеральним центром. Лише після Другої світової війни у квебекському суспільстві зародилось розуміння того, що завдяки пасивному “виживанню” зберегти франкоканадську культуру у модерному світі буде дуже складно, тому поступово стала формуватися нова філософія розвитку Квебеку, яка, зокрема, передбачала перегляд статусу франкомовної провінції у складі Канадської федерації.

Стимулом до усвідомлення необхідності кардинальних змін стала смерть 9 вересня 1959 р. багаторічного квебекського прем’єра М. Дюплессі, що започаткувала дискусію щодо подальших шляхів суспільного розвитку і нового розмежування федерально-провінційних повноважень. На хвилі цієї суспільної дискусії перемогу на виборах до провінційного парламенту 22 червня 1960 р. здобула Ліберальна партія, очолювана Ж. Лесажем, яка задекларувала гасло: “Настав час змін!”. Саме ця подія означала початок “тихої революції” – періоду масштабних суспільних реформ.

“Тиха революція” відбувалася одночасно у двох вимірах – внутрішньому і зовнішньому. У першому випадку вона означала глибокі зміни у свідомості квебекців, розрив із старими суспільними цінностями та становлення кве-бекського модерного націоналізму, головною особливістю якого стала пропа-ганда незалежності. Прихильники самостійності вважали, що Квебек ніколи не зможе захистити свої національні інтереси в межах федерації, оскільки діюча федеральна система лише сприяє асиміляції франкоканадців. Однак в межах квебекського модерного націоналізму так і не викристалізувалось чітке бачення майбутнього провінції. Квебекців переслідувала своєрідна роздвоєність, яку можна назвати феноменом “подвійної приналежності” (до Квебеку і Канади), у результаті чого вони знаходили себе на перехресті ідентичностей.

Зовнішнім виразом “тихої революції” стали реформи уряду Ж. Лесажа. Нова влада пішла у рішучий наступ на практику політичного протекціонізму і вдалась до реформування виборчої системи. Було започатковано реформу виконавчих органів влади, що сприяло зміцненню позиції реґіону в межах федерації. Податкова реформа та активне залучення іноземних інвестицій сприяли зростанню квебекської економіки, а отже дали можливість поліпшити соціальний стан жителів провінції. Для того, аби стати “господарями у власному домі”, влада здійснила націоналізацію стратегічних об’єктів, зокрема гідроенергетичної системи провінції. Тож “тиха революція” – це повстання не лише проти архаїзму і корупції, але й проти культурного й економічного домінування Англійської Канади.

Для більшої ефективності реформ уряд Ж. Лесажа вимагав в Оттави розширення конституційних прав Квебеку, що вкрай загострило федерально-провінційні взаємини. Спроба федерального центру з допомогою реалізації політики “кооперативного федералізму”, що передбачав узгодження дій обох рівнів влади, знайти порозуміння з реґіоном не мала належної віддачі. Так само без надмірного ентузіазму квебекці зустріли рекомендації Королівської комісії з питань двомовності та двокультурності поліпшити статус французької мови, вважаючи їх запізнілими й обмеженими. Натомість інші етногрупи Канади, передусім українці, вважали поступки франкоканадцям надмірними. У березні 1964 р. сенатор українського походження Павло Юзик у верхній палаті федерального парламенту заявив, що держава складається не лише з англо- і франкоканадців, але й із “третього компонента” (“третьої сили”) – канадців неанглосаксонського й нефранцузького походження, котрі в основному проживають на Заході Канади і претендують на статус окремої нації. Більшість канадських українців заперечили необхідність запровадження французької як другої офіційної мови по всій Канаді, виступаючи за “ономастичний білінґ-візм”. Таким чином діяльність “третьої сили” мала, з-поміж іншого, антикве-бек-ське спрямування, що, очевидно, можна пояснити побоюванням українців, аби поступки франкоканадцям не призвели до обмеження їхніх національних прав.

У третьому розділі “Боротьба за “особливий статус” Квебеку (1966–1976 рр.)” розглядаються політичні й економічні процеси у Квебеку та загострення федерально-провінційних взаємин унаслідок радикалізації сус-пільної думки у провінції.

Перемога Національного союзу на червневих виборах 1966 р. до Законодавчої асамблеї Квебеку ознаменувала кінець “тихої революції”, хоч пост-революційний період не означав цілковитого заперечення попередніх починань лібералів. Зважаючи на національну специфіку провінції, уряди Д. Джонсона та Ж.-Ж. Бертрана виступали за ухвалення нової конституції Канади, у якій Квебекові мало бути гарантовано “особливий статус” як реґіону, що репрезентує у федерації інтереси франкофонів. Водночас, аби подолати культурну ізоляцію Квебеку у Північній Америці, правляча партія задек-ларувала курс на поглиблення відносин із Францією. У липні 1967 р. візит до Канади здійснив французький президент Ш. де Голль. У своєму виступі у Монреалі генерал закликав до єднання франкомовних спільнот по обидва боки Атлантики, завершивши свою промову скандальною фразою: “Хай живе вільний Квебек!”, що викликало хвилю протестів офіційної Оттави.

Позиція де голлівської Франції, що зводилась до моральної підтримки права Квебеку на самовизначення, була одним із стимулів до радикалізації провінційного політикуму. У 1968 р. була утворена Квебекська партія на чолі з харизматичним політиком Р. Левеком, який зумів об’єднати навколо себе розпорошені сили сепаратистів. Зважаючи на недостатню кількість при-хильників незалежності і з метою пом’якшити наслідки відокремлення, партія виступила за проголошення політичного суверенітету провінції і подальше об’єднання в економічний союз із Канадою на зразок ЄЕС. Головним опо-нентом трансформації Канадської федерації за таким сценарієм став її прем’єр-міністр, франкоканадець, ліберал П. Трюдо. Квебек, на його переконання, ще не сповна реалізував себе в рамках федеральної системи, і, аби переконати у цьому квебекців, П. Трюдо ініціював ухвалення у 1969 р. Закону про офіційні мови, згідно з яким Канада стала двомовною країною.

Перенесення акценту на мовну складову не розв’язало проблеми Квебеку, свідченням чого стала “жовтнева криза” 1970 р., спровокована терористичними актами ліворадикальної сепаратистської організації Фронт Визволення Квебеку (ФВК). Аби привернути увагу громадськості до вимог франкоканадців, члени ФВК викрали британського торгового емісара Дж. Кросса. В оприлюдненому комюніке організації зазначалось, що її члени вдадуться до найрадикальніших методів боротьби, лише б народ Квебеку отримав право жити самостійно. Незабаром, щоб продемонструвати усю серйозність своїх намірів, члени ФВК викрали, а згодом убили міністра праці й імміґрації в уряді провінції П. Ла-порта. У відповідь на цей вчинок федеральна влада 16 жовтня 1970 р. запровадила у провінції надзвичайний стан, під час якого було взято під охорону всі стратегічні об’єкти провінції, надано охорону відомим політикам. Частина квебекської громадськості розцінила запровадження надзвичайного стану як антидемократичний крок, а на адресу канадського прем’єра з’явились звинувачення, що поборюючи тероризм, він хоче покінчити з франкокве-бекським національним рухом загалом. Проте такі жорсткі кроки Оттави запобігли подальшим насильницьким діям квебекських радикалів і сприяли звільненню Дж. Кросса. У грудні 1970 р. військовий стан замінили на тимчасові заходи громадського контролю, а мережу ФВК вдалося ліквідувати до кінця 1971 р.

Подолавши “жовтневу кризу” 1970 р., уряд провінції, очолюваний лібералом Р. Бурассою, взяв курс на зміцнення позицій Квебеку у складі фе-дерації. Прем’єр підкреслював, що лише успіхи в економічному розвитку дадуть змогу виконати поставлені соціальні й культурні завдання, тобто реально досягти “особливого статусу”. На його глибоке переконання, перебуваючи у складі федерації, Квебек виграє з економічної точки зору, а гіпотетична сепарація провінції означала б різке зменшення інвестицій. Відтак, уряд Р. Бурасси розглядав канадську федеративну систему як практичну угоду наповнену економічним сенсом, і така прагматична політика отримала назву “рентабельного” федералізму. Її принципи були застосовані у червні 1971 р. до виробленої в м. Вікторія “Канадської конституційної хартії”, що передбачала модернізацію Акта про Британську Північну Америку 1867 р., який виконував функції основного закону держави. Невдоволений вузькими повноваженнями провінції у соціальній сфері, Р. Бурасса відмовився підписати цей документ, що надовго затягнуло конституційну реформу.

Все те, що робив Р. Бурасса у соціально-економічній площині, він пояснював намаганням зберегти двокультурний характер Канади. Заради цього прем’єр висунув концепцію “культурного суверенітету”, яка на практиці означала боротьбу за досягнення повного контролю над засобами масової комунікації, культурою та імміґрацією. У травні 1974 р. Національна асамблея Квебеку (до 1969 р. Законодавча асамблея) ухвалила так званий “Закон 22”, що надав французькій мові статус єдиної офіційної мови у Квебеку (“Французька усюди, а англійська, де потрібно”). Але і такий крок влади не повністю задовольнив жителів провінції, і на парламентських виборах у листопаді 1976 р. ліберали зазнали поразки.

Четвертий розділ “Канадський федералізм за умов посилення сепа-ратистських тенденцій у Квебеку (1976–1982 рр.)” присвячено політиці сепаратистської Квебекської партії та спробам Оттави зміцнити федеративну систему за допомогою конституційної реформи.

Перемога на виборах до Національної асамблеї помірковано сепара-тистської Квебекської партії зробила можливість відокремлення провінції реальною як ніколи до того. Та, зважаючи на недостатню кількість прихильників сепарації у Квебеку і можливі негативні наслідки відокремлення, питання про самостійність не форсувалось. Уряд провінції взяв курс на поетап-ний вихід зі складу федерації, посилаючись, з-поміж іншого, на державницький досвід наддніпрянських українців у 1917–1918 рр. Водночас, керуючись бажанням зберегти національну ідентичність, 26 серпня 1977 р. парламент провінції ухвалив “Хартію французької мови” (“Закон 101”), що зобов’язувала користуватись виключно французькою мовою уряд провінції, Національну асамблею (лише франкомовні версії законів вважались офіційними), усі засоби масової інформації, суди, заклади освіти, підприємства тощо. Такий крок викликав спротив англомовних квебекців і фірм, що послуговувались у своїй роботі англійською мовою. Відмова виконувати норми нового закону призвела до відтоку з провінції капіталу та еміґрації осіб, що принципово не бажали розмовляти французькою. Відсутність з боку Оттави адекватних кроків пояс-ню-валась небажанням ще більше загострювати проблему Квебеку і тим самим прискорювати сепарацію провінції. Тож, у державі відбувся перехід до тери-торіального варіанта двомовності, відповідно до якого у Квебеку домінує французька, а в інших провінціях Канади – англійська мова.

На тому уряд Р. Левека не зупинився й ініціював проведення рефе-рендуму про асоціативний суверенітет провінції, що передбачав політичну незалежність Квебеку при збереженні економічного союзу з Канадою. Таке поєднання мало зробити ідею суверенітету привабливішою у середовищі тих, хто сумнівався у доцільності сепарації. Референдум, що відбувся 20 травня 1980 р., безпосередньо не порушував питання незалежності, а мав радше консультативний характер. Тобто, якщо Квебек і міг, де-юре, стати неза-лежним, то у жодному разі не в результаті референдуму 20 травня 1980 р. Проте де-факто (і це добре розуміли в Оттаві), позитивні наслідки голосування неминуче відкривали шлях до повної самостійності Квебеку. Тому прем’єр-міністр Канади П. Трюдо був змушений пообіцяти реформувати систему канадського федералізму і забезпечити Квебекові в ньому особливе місце. Відтак, протистояння напередодні референдуму набрало рис внутрішнього суперництва головно між двома школами політичної думки у Французькій Канаді (сепаратистами й федералістами), тоді як Англійська Канада опинилася у вигідній ролі спостерігача. Це було зумовлено і тим фактом, що Оттава вимушено приховувала свою безпосередню участь у референдумній кампанії, оскільки будь-яке пряме втручання викликало б зворотну реакцію і призвело б до збільшення кількості прихильників сепарації провінції. Так само намагалися надміру не втручатися у справи своєї сусідки США, політика яких у кве-бекському питанні зводилась до трьох складових: 1) неподільність Канади; 2) невтручання у її внутрішні справи; 3) визнання права канадців демокра-тичним шляхом вирішувати своє майбутнє.

У референдумі 20 травня 1980 р. взяли участь 84, 3% квебекців, що було найвищою явкою виборців за всю історію не лише Квебеку, але й Канади загалом. Урядову пропозицію про асоціативний суверенітет підтримали 1 478 200 осіб (40, 5%), тоді як 2 171 913 висловились проти (59, 5%). Такі наслідки голосування можна пояснити декількома причинами: по-перше, спрацював фактор потенційної нестабільності в разі зміни формату взаємин між Квебеком і Оттавою; по-друге, частина квебекців повірила обіцянці П. Трюдо реформувати систему канадського федералізму; по-третє, упродовж двадцяти років з часу “тихої революції” Квебек досяг мінімуму свобод, необхідних для збереження національної ідентичності.

Проведення референдуму про асоціативний статус Квебеку, а отже, і реальна загроза єдності держави, змусили Оттаву переосмислити квебекську проблему й запобігти подібним ексцесам у майбутньому. Уряд П. Трюдо прискорив конституційну реформу і, аби застрахуватись від блокування її з боку Квебеку, як це було у 1964 і 1971 рр., задекларував курс на одностороннє ухвалення конституції. Переломним моментом під час конституційної реформи стала федерально-провінційна конференція, що відбулась 2–5 листопада 1981 р. На ній було підписано договір між федеральним урядом та усіма провінціями (крім Квебеку) про погоджений варіант конституції. Натомість квебекська Національна асамблея наклала вето на проект документа і висловила готовність долучитися до вироблення основного закону держави лише за умови визнання “рівності двох націй-засновниць Канади”. Проте такий крок не приніс бажаних результатів, і 17 квітня 1982 р. Королева Великої Британії Єлизавета ІІ, прем’єр-міністр Канади П. Трюдо та федеральний міністр юстиції Ж. Кретьєн у святковій обстановці підписали Конституційний Акт.

Ухвалення канадської Конституції поклало край піввіковому парадоксу, який полягав у правовій залежності Канади від Лондона, тоді як вона фактично була суверенною з часу прийняття Вестмінстерського статуту 1931 р. Консти-туція 1982 р. гарантувала основні права і свободи канадців, заборонила дискри-мінацію за національною й релігійною ознаками, закріпила офіційний статус французької мови. Основний закон держави сповільнив безконтрольне збіль-шення провінційних повноважень та сприяв єдності країни, хоч проблеми Квебеку так і не розв’язав. Усі партії у Національній асамблеї провінції відки-нули можливість погодитись з Конституцією у тому вигляді, в якому вона була схвалена, і досі Квебек її офіційно не ратифікував.

Розв’язуючи поставлені у дисертаційному дослідженні завдання, автор дійшов таких висновків, які виносяться на захист:

1. Проблема Квебеку має глибоке історичне коріння, проте реальною загрозою для цілісності Канадської федерації вона стала лише під впливом “тихої революції” (1960–1966 рр.), що загострила питання збереження національної ідентичності. Прагнення: “Бути господарем у власному домі!” призвело до кризи системи канадського федералізму, доля якого з того часу безпосередньо залежала від вирішення проблеми Квебеку.

2. До загострення проблеми Квебеку спонукали: 1) нехтування феде-ральною владою конституційно закріплених мовних прав франкофонів; 2) гірші економічні показники реґіону у порівнянні з іншими провінціями; 3) світові деколонізаційні процеси; 4) відсутність достатніх юридично закріплених га-рантій, необхідних для збереження національної ідентичності. Власне, розу-міння останнього й спричинило перегляд філософії розвитку провінції та зумовило еволюцію франкоканадського націоналізму. На зміну традиційному (культурницькому) націоналізмові з його консервативністю та політичною інертністю прийшов модерний (територіальний) націоналізм, що відкинув при-та-манний його попередникові принцип дотримання статус-кво у відносинах з федеральним центром.

3. Утвердження у квебекській суспільній думці ідеології модерного націоналізму сприяло тому, що значна частина франкомовних жителів провінції почала розглядати себе окремою нацією, яка володіє правом на створення власної незалежної держави. Однак сепарація трактувалась, здебільшого, як остання альтернатива, оскільки у квебекському суспільстві не склалося критичної маси, готової беззастережно підтримати відокремлення від Канади.

4. Переважна більшість політичних сил Квебеку прагнула реформувати канадську федеративну систему так, аби вона приносила якомога більшу користь провінції. Таку позицію можна пояснити тією обставиною, що франко-канадці були серед творців Канадської федерації і, вочевидь, політичне утворення, до якого вони належали, не сприймалось зовсім чужим. Щобільше, багатьом квебекцям було притаманне почуття “подвійної приналежності” – до Квебеку (мала батьківщина) і до Канади (велика батьківщина). Тому супер-ництво централізаторських та відцентрових ідей не стало боротьбою виключно франкоквебекців (прихильників розширення прав провінції) з англоканадцями (переконаними федералістами).

5. Той факт, що головна політична боротьба тривала поміж представ-никами однієї етнічної спільноти, дозволив уникнути посилення міжнаціо-нального антагонізму на рівні “франко- – англоканадці” і, з-поміж іншого, надав рухові за самовизначення провінції мирного характеру. Водночас, нама-ганням демократично вирішити проблему сприяла й та обставина, що Квебек добровільно увійшов до складу Канадської федерації у 1867 р., і більшість при-хильників відокремлення розуміла, що потенційна сепарація має бути мирною.

6. Бажання квебекців зберегти власну національну ідентичність супе-речило подібним прагненням однієї з найбільших етноспільнот Канади – українців. Вони декларували себе такими ж будівничими держави, як і франко-канадці, заперечуючи при тому офіційну двомовність та відкидаючи мож-ливість надання Квебекові “особливого статусу”. Така позиція канадських українців ґрунтувалась на переконанні, що розширення прав однієї етно-спільноти неодмінно призведе до обмеження прав і свобод іншого народу.

7. Оскільки суть проблеми Квебеку полягає у намаганні квебекців зберегти свою національну ідентичність, ключовим було питання про права і статус французької мови. Проте квебекцям йшлося не стільки про те, яку позицію займатиме французька мова у дев’яти інших, переважно англомовних, провінціях Канади, скільки про те, яку роль вона відіграватиме у Квебеку. Саме боязнь бути асимільованими в англомовному середовищі Північної Америки, спонукала до проведення у провінції політики лінґвістичного протекціонізму.

8. Конституція 1982 р., що базується на принципі рівності усіх провінцій (симетричний федералізм), призупинила децентралізацію Канадської федерації,


Сторінки: 1 2