У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет

СТАСЮК ТЕТЯНА ВАЛЕРІЇВНА

УДК 81.161.2? 373.611 + 81.161.2138

ВІДОНІМНІ УТВОРЕННЯ: СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ

І ФУНКЦІОНАЛЬНО-СТИЛІСТИЧНІ АСПЕКТИ

У МОВІ СУЧАСНОЇ ПУБЛІЦИСТИКИ

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Дніпропетровськ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі фонетики і граматики словянських мов Київського національного лінгвістичного університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, доцент

Стишов Олександр Анатолійович,

Київський національний лінгвістичний університет,

завідувач кафедри фонетики і граматики словянських мов.

 

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Горпинич Володимир Олександрович,

Дніпропетровський національний університет,

професор кафедри української мови;

кандидат філологічних наук, доцент

Віняр Ганна Миколаївна,

Криворізький державний педагогічний університет,

завідувач кафедри української мови.

Провідна установа: Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова,

кафедра стилістики української мови, Міністерство освіти і

науки України, м. Київ.

Захист відбудеться 16.12.2005. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.05 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Дніпропетровському національному університеті (49050, м.Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Дніпропетровського національного університету (49050, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8).

 

Автореферат розіслано 16 листопада 2005р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук,

доцент М.С.Ковальчук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Серед нових мовних явищ останніх десятиліть чільне місце займають процеси утворення одиниць різного рівня від власних назв. Цьому сприяють тенденції до кодування, конкретизації, ідентифікації суб’єктів навколишньої дійсності та інтерпретації взаємозв’язків цих суб’єктів у мові. Поява відонімних утворень (ВУ) зумовлена прагненням мовців образно назвати те чи інше явище, дію, передати смислові відтінки або експресію, для вираження яких у літературній мові немає спеціальних “готових” засобів, потребою порушити мовний автоматизм тощо.

Відонімні утворення – це слова, що мають своєрідну семантичну природу, зумовлену значенням словотвірних пропріальних основ, та специфічне функціональне призначення. Вони належать до системних мовних і позасистемних мовленнєвих явищ, які ілюструють форми й шляхи розвитку сучасної української мови й оновлюють її словотвірно-образні можливості. Відонімні утворення (відонімні деривати, відонімні похідні, відпропріальні утворення) – це певне цілеспрямоване порушення граматичних, словотвірних, семантичних і стилістичних норм, яке поступово стає тенденцією. Відонімні деривати (ВД) складають специфічну категорію лексико-дериваційних одиниць, виникнення яких зумовлене контекстом або мовленнєвою ситуацією. В контексті семантика ВУ характеризується найточнішою реалізацією, коли одні значення нейтралізуються, а інші, навпаки, активізуються, а поза мовленнєвою ситуацією значення ВД виявляється не в повній мірі. Використання ВУ як одного із засобів максимального використання зображальних можливостей слова сприяє вираженню авторської індивідуальності, що є обов'язковою умовою забезпечення емоційного впливу на читача. Особливості ВД, характерних насамперед для сфери публіцистики, не можна залишати поза увагою, тому що тоді характеристика лексики й мовних процесів на сучасному етапі розвитку мови виявиться неповною.

Дослідження мови публіцистики останніх десятиліть здійснюється в таких напрямках: 1) аналіз лексико-семантичних одиниць, зокрема, запозичень, інновацій і розмовних елементів, які переходять до мовної норми (О.Стишов, О.Сербенська, Д.Мазурик, М.Неклюдова та ін.); 2) загальний лексико-семантичний аналіз газетно-публіцистичного дискурсу (О.Зарецький, О.Калиновська, М.Солдатенкова та ін.); 3) дослідження словотвірних аспектів у мові публіцистики (О.Стишов, О.Семенюк, Г.Віняр, В.Фурса та ін.); 4) аналіз стилістичних особливостей публіцистичного тексту з погляду мовної норми (Л.Струганець, Т.Коць, О.Андреєнко, А.Григораш, М.Скиба, Х.Дацишин, Г.Колесник, Н.Кочукова, С.Равлюк, Б.Черняков та ін.); 5) аналіз виникнення й функціонування оказіоналізмів у мові публіцистики (О.Турчак, О.Стишов та ін.); 6) дослідження прагматичного аспекту (В.Зайцева, О.Шаповал, Є.Некрасова та ін.).

У лінгвістиці питання особливостей утворення ВД тією чи іншою мірою простудійовано в роботах Є.Отіна, Л.Белея, Є.Чекаліної, Л.Дуки, Л.Петрової, Ю.Зацного, Я.Януш, Т.Юрченко, Г.Мінчак та ін. Незважаючи на певні досягнення в цій сфері, в україністиці названа проблема вивчена все ще недостатньо.

Актуальність дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно дає змогу:

- визначити шляхи утворення ВД у мові сучасної публіцистики;

- встановити єдину точку зору щодо лінгвістичного статусу ВУ;

- системно окреслити особливості й закономірності функціонування ВД у їх комунікативному аспекті.

Актуальність студіювання процесів утворення і функціонування нових засобів мови підтверджено багатьма сучасними лінгвістичними дослідженнями, що особливо активізувалися у галузі вивчення мови засобів масової інформації і, зокрема, публіцистики. Остання є одним з основних джерел збагачення мови різнорівневими новотворами, які відбивають усе сучасне, злободенне. Це пов’язано з тим, що публіцистика регулярно інформує про новини з різних галузей життя, політики, науки, виробництва, культури і цілісно подає дійсність у її діалектичному розвиткові та має невичерпні можливості поповнювати арсенал мовних засобів. Перед лінгвістикою стоїть завдання наукової розробки питань ефективності інформаційних засобів, зокрема мовних у їх складі, з метою піднесення рівня їхньої досконалості, визначення характерних мовних ознак публіцистичного стилю у різних каналах комунікації, кожний з яких має свої жанрові особливості, характер інформації тощо. Результатом такої студії повинні бути і широкі теоретико-типологічні узагальнення, і конкретні практичні рекомендації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертації затверджено Науковою координаційною радою “Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні – протокол №2 від 26 квітня 2005 року. Тема дослідження пов’язана з науково-дослідною держбюджетною темою кафедри фонетики і граматики слов’янських мов №6 Міністерства освіти і науки України “Слов’янське і балканське мовознавство: мова в етнокультурному та діахронічному аспектах” (№ Держреєстрації 0103U000867).

Метою дисертації є з’ясування специфіки утворення й використання ВД у сучасній публіцистиці, виявлення тенденцій динаміки її лексико-понятійного апарату.

Досягнення поставленої мети зумовлює розв’язання таких завдань:

1) з’ясувати комплекс основних теоретичних питань, пов’язаних із вивченням ВУ у лінгвістичній літературі;

2) визначити диференційні ознаки ВУ порівняно з іншими видами утворень;

3) встановити склад ВД, характерних для сучасної публіцистики;

4) визначити й схарактеризувати екстралінгвальні й інтралінгвальні чинники появи ВУ у мові сучасної української періодичної преси;

5) систематизувати ВУ за способами й засобами деривації, продуктивними словотвірними типами, релевантними для досліджуваного періоду;

6) здійснити семантичну класифікацію ВУ, виділити при цьому основні лексико-семантичні групи аналізованих одиниць та їх специфічні характеристики;

7) зясувати текстове призначення ВУ і простежити звязок актуалізованої внутрішньої форми ВУ з контекстом;

8) визначити й описати стилістичні функції ВУ як елементів системи виражально-зображальних засобів мови сучасної української публіцистики і встановити ступінь їх експресивності;

9) укласти покажчик ВУ, характерних для мови сучасної української публіцистики.

Об’єктом дослідження обрано сукупність ВУ у мовній практиці української публіцистики кінця XX - початку XXI століття.

Предмет дослідження – структурно-семантичні й функціонально-стилістичні особливості ВУ, екстралінгвальні й інтралінгвальні чинники їх виникнення в мові сучасної публіцистики.

Джерелами фактичного матеріалу для дослідження стали тексти газетно-журнальної публіцистики кінця XX – початку ХХІ ст. Усього використано 47 газет та 33 журнали, що забезпечило достовірність і об’єктивність результатів дослідження. Вибір газетних і журнальних видань зумовлений їх значущістю у видавничих колах мас-медіа України і популярністю в читача. Правомірність включення лексичних одиниць, що досліджувалися, визначалася методом звіряння їх з матеріалами українських словників та довідників.

Методологія дослідження ґрунтується на найважливіших положеннях загального мовознавства про взаємозв’язок мови, мислення і реалій навколишньої дійсності, про діалектичний підхід до мови як до цілісної і взаємопов’язаної системи, що перебуває у постійному розвитку та русі, усвідомлення мови як суспільного явища.

Методи дослідження. У дисертаційній роботі для всебічного вивчення ВУ використано синхронно-описовий метод, метод дериваційно-компонентного аналізу, який дає можливість розглядати ВУ як структурну організацію з єдністю ознак, метод синтезу, метод контекстуально-семантичного аналізу, що дозволяє враховувати текстове оточення ВУ і з більшою вірогідністю з’ясовувати значення новотворів, а також лексико-семантичний і комунікативно-функціональний методи.

Наукова новизна роботи. Вперше в українському мовознавстві систематизовано й комплексно описано різні типи відонімних утворень, зафіксованих на сторінках сучасної публіцистики кінця XX – початку ХХІ століття з урахуванням їх структурних, семантичних і функціональних характеристик, досліджено причини виникнення стилістичних конотацій в аналізованих одиницях і з’ясовано причини виникнення їх під впливом екстралінгвальних та інтралінгвальних чинників.

Теоретичне значення праці полягає в поглибленому науковому розумінні процесів утворення ВД, їх мовної основи і функціональної природи, ролі в образно-стилістичній організації мовлення, у виявленні нової інформації про структурно-семантичні особливості ВУ і комунікативно-функціональні умови, які визначають факт появи ВД. Розроблення теми дисертації має значення для розв’язання більш загальних питань семасіології, лексикології, дериватології та функціональної стилістики. Це сприятиме систематизації даних про творчий потенціал системи сучасної української мови й основні напрямки розвитку і механізм утворення ВУ.

Практичне значення дослідження: одержані результати можуть бути використані в подальших розробках проблеми ВУ, при вивченні семантико-словотвірної структури та функціонально-стилістичної природи ВД. Їх можна використати при написанні підручників і навчальних посібників з лексикології, словотвору та стилістики української мови, читанні спецкурсів та проведенні спецсемінарів з дериватології, практичних занять з лінгвістичного аналізу тексту, написанні курсових та дипломних робіт, підготовці методичних посібників для працівників засобів масової інформації. Лексичний матеріал може бути використаний у лексикографії для укладання словника оказіоналізмів і лексикону ВУ сучасної української мови.

Особистий внесок здобувача. Всі результати дослідження структури, семантики, стилістичних функцій ВУ та їх екстралінгвальних й інтралінгвальних чиників виникнення є наслідком самостійних спостережень та узагальнень дисертанта. Наукових праць, написаних у співавторстві, немає.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати роботи обговорювались на І Міжнародній науково-практичній конференції “Науковий потенціал світу 2004” (Дніпропетровськ, 2004), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Науковий потенціал світу 2005” (Дніпропетровськ, 2005), VIIІ Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта 2005” (Дніпропетровськ, 2005), IV Міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень 2005” (Дніпропетровськ, 2005), Міжнародній науково-практичній конференції “Наука й інновації 2005” (Дніпропетровськ, 2005), регіональній науковій конференції “Інноваційні технології у теорії та практиці викладання іноземних мов” (Дніпропетровськ, 2004), міжвузівській науковій конференції “Питання історичного і сучасного словотвору слов’янських мов” (Дніпропетровськ, 2004).

Публікації.

Основний зміст роботи викладено у трьох публікаціях, у виданнях, що ввійшли до переліку ВАК України як фахових.

Структура роботи.

Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, який містить 271 позицію, додатків – покажчиків відонімних утворень. Повний обсяг дисертаційного дослідження – 265 сторінок, з яких – 207 основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, визначено мету, завдання, новизну, актуальність і структуру роботи, її теоретичне й практичне значення, висвітлено напрямки досліджень мови публіцистики.

У першому розділі – “Теоретичні проблеми дослідження відонімних утворень та їх презентації у публіцистичному тексті” – визначено й окреслено різнопланові причини формально-семантичних змін власних назв, що є умовою виникнення ВУ у публіцистичному тексті; розглянуто сучасні наукові концепції функціонування відонімних утворень у різних сферах мовлення; окреслено специфіку публіцистичного тексту й функціональну семантику ВУ в акті публіцистичного мовлення.

Відонімні утворення – це слова, що мають своєрідну значеннєву природу, зумовлену сутністю онімів, та прагматично-емоційне функціональне призначення. ВД належать переважно до позасистемних мовленнєвих явищ, які ілюструють форми й шляхи розвитку мовлення окремого періоду й оновлюють можливості української публіцистики. ВУ характеризуються помітно вираженим значеннєвим навантаженням, мають незвичайний звуковий вигляд, приховане асоціативне тло. ВД повинні бути стилістично правильними й точними, відповідати всьому духу, ідеї, цілям газетно-журнальної статті, нести характерний колорит, а іноді і якийсь спеціальний зміст, особливе значення, в якому сконцентровано виражена авторська ідея.

Відонімні похідні активізуються у мові публіцистики під дією екстралінгвальних чинників – зовнішніх щодо мови факторів, що перебувають за межами мовної сфери. Функції ВУ визначаються, зокрема, специфікою так званого “адресата мовлення”, зверненістю мови публіцистики до кількісно і якісно різнорідної аудиторії читачів. Фіксуються назви місць визначних подій, осіб, які спричиняли певний перебіг цих подій, тощо. Журналісти в такому випадку надають перевагу використанню ВД, утворених на основі назв суспільно значущих об’єктів: азіопа, британізація, відчупрунитись, гайдарономіка, євразійство, манделоподібний, почорноблений, путінізм тощо.

Вплив екстралінгвальних чинників виявляється у зміні продуктивності та актуалізації певних словотвірних типів. Наприклад, високою продуктивністю відзначаються суфікси -ець, -івець, -іст зі значенням “послідовник або прихильник кого-небудь чи чого-небудь” або “особа за приналежністю до певної організації, політичного угруповання тощо”: беркутівець, бушівець, збітнівець, інтерівець; бакаїст, бубабіст, валенродист; суфікс -ник із загальним значенням “особа, яка характеризується ознакою, названою мотивуючим словом”: ISTVшник (працівник телеканалу ISTV), регіонник (член Партії регіонів України) тощо.

ВУ можуть бути результатом дії інтралінгвальних чинників, зокрема, тенденції до економії знакових засобів вираження, яка в мовознавстві отримала назву “мовна економія” або “закон економії мовних зусиль”. Законом мовної економії зумовлені різні скорочення, абревіатури та складні слова, похідні утворення, тому що вони дозволяють передати певне поняття у формі одного знака, який відповідає синонімічній описовій конструкції. Наприклад, член партії "Громада" – громадівець, працівник газети "Молодь України" – молодоукраїнець, член футбольного клубу "Металург" – металургівець, учасник конкурсу “Нова хвиля” – новохвильовець: Про творчу співпрацю, яка не припиняється вже не одне десятиріччя, говорили ... колишні "молодоукраїнці", які в різні роки були головними редакторами газети, зокрема Олег Ситник, Ілля Ільницький, Ігор Лубченко... (МУ, 19.12.00).

Серед інтралінгвальних чинників можна виділити також тенденцію до аналогії. Аналогії виникають під тиском системи, вони є результатом мислення. Наприклад, ВУ гонгадзегейт, морозгейт, кучмогейт виникли за аналогією до уотергейт/вотергейт, а ВД кучмономіка - до рейганоміка: Нашій газеті не хотілося б, щоб чесне прагнення підвести з колін вітчизняне виробництво і всю економіку держави звелося на ділі до чергової мильної бульки кучмономіки в рік президентських виборів (ВК, 03.06.99).

Отже, завдяки названим тенденціям, мова публіцистики стає лаконічною, чіткою і насиченою. Це відповідає стремлінню сучасного суспільства збільшити інформативність тексту, а також зекономити площу друкарської продукції й час усних повідомлень.

У другому розділі – “Відонімні утворення: структурно-семантичний аспект у мові сучасної публіцистики” – досліджено дериваційні особливості використання ВУ у публіцистичному тексті; проаналізовано суфіксальний, префіксальний, префіксально-суфіксальний, префіксально-суфіксально-постфіксальний способи творення відонімних одиниць, словоскладання (безафіксне, афіксне, прикладкове, з цифровим компонентом), телескопічний спосіб, усічення, редереваційний спосіб, універбацію, інтерфіксацію, лексико-семантичний спосіб, лексико-морфологічний спосіб.

Суфіксальний спосіб.

Високою продуктивністю відзначаються словотвірні типи з питомими слов’янськими суфіксами -ець, -івець / -овець, що мають кілька значень:

1) “послідовник або прибічник кого-небудь, прихильник чого-небудь”: гриньовець, жириновець, костенківець, лужковець, луценківець, матвієнківець, павличківець, пинзениківець, симоненківець, томенківець, удовенківець, чорноволівець тощо; 2) “особа за належністю до організації, закладу, партії або іншого політичного угруповання, ідеологічного, суспільно-політичного, мистецького напрямку, вчення, газети чи журналу, спортивного товариства, релігійної організації, підприємства, фабрики тощо”: баскетівець (член спортивного клубу “Денді-Баскет”), беркутівець (боєць спецпідрозділу “Беркут”), вечірківець (працівник газети “Вечірній Київ”), громадівець (член політичного об’єднання “Громада”), рухівець (член партії РУХ) тощо: “Удовенківці” мають свого кандидата, тож і “костенківці” повинні мати (УМ, 8.05.1999); Просто вважали, що “беркутівець”, який розстріляв студента, зовсім не герой, а вбивця… (КВ, 28.11.1997).

Активним у формуванні ВД є суфікс -ник, який утворює іменники із загальним значенням “особа, що характеризується ознакою, названою мотивуючим словом”. За допомогою цього суфікса виникають ВУ – назви осіб за суспільною орієнтацією, належністю до політичного чи ідеологічного напрямку: енейник (завсідник кафе “Еней” у Києві), яблочник (член партії “Яблоко” в Росії): Однак цей центральний “яблочник” [Явлінський], як завжди, трохи помиляється (Д, 07.09.1999).

До непродуктивних суфіксів у сфері номінації осіб належить формант -ан- (-ян-), що вживається переважно в іменниках у формі множини: злагодянин (член або прибічник політичного блоку “Злагода”), рутянин (учасник фестивалю “Рута”): “Зе вйо”, “Опіум”, “Катафалк” та інші “рутяни” Полтавщини (УМ, 24.02.1995).

Суспільно-політичні та економічні перетворення, що відбулися у світі протягом кінця XX – початку ХХІ століття спряли активізації ВУ з суфіксами -изацій- / -ізацій- зі значенням процесуальної ознаки, що називають опредметнені дії, процеси, явища тощо. Серед досліджуваних ВУ передусім варто виділити суспільно-політичну лексику. Іменникові ВУ суспільно-політичного характеру виникають від назв континентів, регіонів, держав, народів тощо: афганізація, африканізація, балканізація, білорусизація, британізація, європеїзація, латиноамериканізація, узбекизація, югославізація тощо: Зараз темпи руйнації у нас випереджають будівничі процеси. Відбувається латиноамериканізація України. За рівнем інфляції вона посідає друге місце в світі (після Сербії, де йде війна) і перебуває на першому місці у світі за рівнем мінімальної заробітної плати. А це вжє африканізація (ВК, 17.12.1993).

ВУ з суфіксами -изацій- / -ізацій- можуть утворюватися також від прізвищ відомих діячів у різних галузях суспільного життя: науці, культурі, техніці, освіті, політиці, спорті тощо. Ці ВД мають значення “наділення рисами чи властивостями, характерними для особи, від імені або прізвища якої виник іменниковий оказіоналізм”: піночетизація, сталінізація, суркізація тощо: Регулярне відхрещування НРУ від суркізації партії цю підозру тільки посилило (ПіЧ, 16-22.06.2001, №23, С.4).

Відзначається продуктивністю словотвірний тип абстрактних іменникових ВУ з суфіксом -ість, здатний передати різні значення опредметненої ознаки, властивості, стану. Своєрідність ВУ з формантом -ість виявляється в тому, що вони утворюються від прикметників з суфіксом -ськ- / -цьк-, що взагалі для української мови нехарактерно: французькість, європейськість, канадськість, львівськість, польськість тощо: Місцем нашої зустрічі Тарас Чубат обрав кав'ярню “Світоч”, чим укотре мене переконав, що коли людина вражена “львівськістю” – то це назавжди (УМ, 05.08.2000).

Значну кількість ВУ складають деривати з суфіксом -щин-, які виникають від іменникових твірних основ і називають абстрактну ознаку. Вони позначають суспільне явище або сукупність певних рис чи ознак, що мають зв’язок з конкретною людиною – державним діячем, партійним лідером, історичною особою та ін.: брежнєвщина, жириновщина, лукашенківщина, тарапуньківщина, чародєєвщина, яворівщина тощо: Відомий і безвідмовний прийом ще з часів лисенківщини (ЗП, 1990, №3, С.14).

Іменникові ВУ з суфіксом -изм / -ізм, мотивовані іменниками, мають кілька значень, які детермінуються словотвірною базою: 1) ідеологія, тобто наслідування ідей або поглядів особи, названої мотивуючим іменем: путінізм, лукашизм, маланчукізм, войтилізм; 2) течії, школи, групи людей – послідовників поглядів або творчого методу окремого митця: хвильовизм, бубабізм, валленродизм; 3) ознака за географічною характеристикою: атлантизм, африканізм, прусіанізм; 4) спосіб життя людини, існування країни, що, за певними ознаками, виявляється схожим із життям особи, ім’я якої виступає словотвірною базою: альфонсизм, нарцисизм, парнасизм: У другому таборі зібралися консерватори, прибічники “войтилізму без Войтили” (КВ, 26.09.97); Бубабізм – стиль поетичної групи “Бу-Ба-Бу” – Бурлеск-Балаган-Буфонада (ЛУ, 27.03.1991); Що визначає нове бачення відповідності африканізму і Південної Африки (МУ, 08.06.1999); Якщо не вважати за таку появу своєрідного альфонсизму: мовляв, світ (і Захід зокрема) повинен утримувати Росію, інакше вона образиться і не дружитиме із Заходом (С, 1999, №10, С.84).

Для мови публіцистики характерні ВУ з суфіксами -іад-, -іан-, що мають значення “події, пов’язані з особою, названою мотивуючим словом” або позначають “дії, поведінку особи, вираженої твірною основою”. Подібні ВД часто виникають від власних назв, серед яких домінують прізвища відомих політичних, громадських діячів, артистів тощо: кучміада (від прізвища Президента України Л.Кучми), Суворіада (від прізвиська відомого розвідника і письменника В.Різуна – Суворова); богданіана (від імені гетьмана Богдана Хмельницького), бондіана (від прізвища американського кіногероя Джеймса Бонда): А загалом, феномен всенародної “кучміади” – це щаслива зустріч монархічної законодавчої норми і споконвічного рабства (Д, 19.05.1999); Сумна колумбіана. Любов відкрити важче, ніж Америку (МУ, 29.08.1990).

Малопродуктивним у сфері ВУ є суфікс -ств- на позначення збірності, певної належності до чогось у будь-якій з тематичних груп іменників, що часто зустрічається в мові публіцистики як формант відпропріальних моделей: візантійство, євразійство, малоросійство тощо: Візантійство – звичайне явище (ЛУ, 24.10.2002).

Серед відіменникових відпропріальних типів поширеним є дериваційний тип із суфісом -к-, який передає словотвірну семантику предметності. Суфікс -к- слугує формантом і при утворенні ВД на позначення речей, приміщень: катерининка, кравчучка, сталінка, хрущовка, брежнєвка: Сталінка недешево коштує в цьому районі (Д, 19.05.1999); “Кравчучка” теж святкує ювілей (У, 2004, №2, С.15).

Наприкінці XX – на початку ХХІ століття активність в утворенні ВУ виявляють іншомовні, зокрема інтернаціональні суфіксоїди. Продуктивними серед них є суфіксоїди -маній-, -ман- (з грецької - пристрасть, безумство), що означають “надмірний потяг до чогось, захоплення кимось або чимось”, “той, хто захоплюється чимось, пристрасний любитель чогось”: довбушоманія, НАТОманія, роксоланоманія, кармелюкоманія, парижоман, союзоман тощо: ... недоречно … запевняти, ніби 400 тисяч молодих жінок виїхали нині за кордон під впливом “роксоланоманії”. Тоді треба піти далі і спитати: а звідки рекетири й кілери? Чи не від “кармелюкоманії” чи “довбушоманії”? (КіЖ, 22.07.1998)

Меншою продуктивністю відзначаються суфіксоїди грецького походження -філ- (із значенням “великий любитель, пристрасний прихильник”), -фоб- (“той, хто боїться кого-, чого-небудь, не любить або не терпить когось чи щось”), -фобій-, (у перекладі означає “страх перед кимось або неприязнь до когось, чогось, хвороба”): мерседесофоб, кучмофобія, еротофіл, танатофіл тощо: Серед політичних сил-танатофілів можна виокремити три різновиди (УП, 2005, №1-3, С.22.).

Зрідка трапляються ВД з формантом -логій-, що називає певну науку або окремі розділи науки, а також -лог-, який вказує на значення “науковець в певній галузі”. Наприклад, роксоланологія - вчення про образ і особистість Роксолани (Насті Лісовської), шекспіролог – знавець особистості й творчості Шекспіра: Створена вже (неофіційно поки що) нова галузь історичної науки – роксоланологія (Дн, 1992, № 11, С.2).

Найпродуктивнішим суфіксом у прикметниковому словотворі ВУ є формант -ськ- з його варіантами -івськ- / -овськ- / -евськ- / -євськ-, за допомогою яких утворюються ВД 1) від прізвищ відомих державних, політичних, релігійних та громадських діячів (кравчуківський клуб, лазаренківські дідусі та бабусі, морозівська ніша, рейганівська країна, федірківський період, ющенківська зачіска); 2) від прізвищ митців і філософів: емерсонівський, конфуціанський, сковородинський, шопенгауерівський, шпенглерівський; 3) від топонімів, фірмонімів, політонімів: мекканський, сан-франциський (від назв міст), макдональдський (від назви всесвітньовідомої торгової марки), рухівський (від назви громадсько-політичної організації, а згодом української партії РУХ) тощо: На закритих курсах ужгородські перукарі створюють їм ющенківські зачіски (УіП, 2004, №3, С.13); Конфуціанський час “цзю” – коло. Все, що є, було й буде (ЛіС, 2000, №11-12, С.45); У ранній, мекканський період його діяльності первісним напрямком молитви перших мусульман, очолюваних Мухаммадом, був саме Єрусалим (ЛіС, 2000, №11-12, С.52).

Малопродуктивним є суфікс -ов-, який виступає формантом для створення прикметникових ВУ від назв споруд (архітектонімів) або назв торгових марок (фірмонімів): біг-беновий (від назви лондонської вежі Біг-Бен), лукойловий (від назви російської нафтової компанії Лукойл): Горе ви моє лукойлове! (УіП, 2005, №4-5, С.34).

Серед дієслівних відонімних одиниць за продуктивними типами із суфіксами -увати / -ювати були утворені лексеми афганізувати, африканізувати, білорусизувати, галичинізувати тощо: “Совка”, принаймні, його значну частину, можна було “українізувати”, втовкмачивши у підсвідомість нові пояснювальні схеми на місце старих (УіП, 2004, №6, С.14).

Префіксальний спосіб.

Спостереження над мовою газет і журналів засвідчує постійне зростання групи іменникових ВУ з префіксами, що виражають значення колишньої ознаки, яка вже не виявляється (екс-), нової ознаки (нео-), надмірності, найвищого ступеня вияву ознак, властивостей, якостей або розмірів (над-, супер-), заперечення ознаки (не-), несправжньої ознаки (лже-) тощо, виражених іменниковою твірною основою.

Найбільшою продуктивністю відзначається іншомовний префіксоїд екс- зі значенням “колишній”. ВУ з цим компонентом охоплюють різні сфери життя й

діяльності суспільства та окремої особи: екс-Останкіно, екс-Союз, екс-СРСР, екс-Югославія, екс-Роксолана, екс-“Чорноморець” та ін.: Попри рух Редьок і широку пропаганду успіху й одностайності на екс-Останкіно, саме мінська зустріч виявила імунодефіцит Співдружності (УМ, 30.05.1999).

Широковживаним є також інтернаціональний префіксоїд супер-, який є синонімом до питомого українського префікса над-: Супербритні (Бритні Спірс), суперNOKIA, суперМаріо (Маріо Лем’є): СуперМаріо відмовився залишити тренувальний майданчик (СГ, 20.01.2001).

Серед українських афіксів, що приєднуються до антропонімних основ, поширений префікс не-, а також зустрічається префікс анти-: неКучма, неЛьвів, не-Попелюшка, неТичина, антиГрушевський, антиКарнегі: Реально “неЛьвів” ніколи не зможе заробляти стільки, скільки обласний центр, а люди і тут, і там однакові (ЗВУ, 20.10.2000); Багатьом, мабуть, відома книга Дейла Карнегі. Так ось, американський психотерапевт Еверет Шостром висунув концепцію “антиКарнегі” (УК, 26.11.1998).

Малопродуктивними при творенні іменникових відонімних одиниць у сучасній публіцистиці є префіксоїди пост-, лже-: постчорнобиль, лже-Петриківка. Префіксоїд пост- позначає період існування явища, вираженого іменником-онімом, який настане у подальшому; формант лже- має дериваційну семантику “щось несправжнє”: Продовжуємо друкувати розроблені народним депутатом, радіобіологом М.І.Бідзілою поради і рекомендації щодо харчування в умовах постчорнобиля (МУ, 28.11.1990); Чорні ящики лже-Петриківки, лжемистецтва наповнюють художні салони (ПЮ, 26.07.1990).

Префіксально-суфіксальний спосіб.

Досить великою, як засвідчує корпус ілюстративного матеріалу, є кількість прикметникових ВУ з власне українськими префіксами до-, перед- і суфіксом -ськ-. Ці словотвірні типи реалізують таке значення: поняття, виражене мотивуючим словом, передує у часі подіям, описуваним у контексті: дочорнобильський, допереяславський, передсеульський: Точилася війна з руйнівними догмами – якась ще дочорнобильська, чорнобильська й післячорнобильська апокаліптична какофонія (ЛУ, 22.03.1990).

Високою продуктивністю у деривації прикметникових ВУ є також словотвірні типи з префіксами пост-, після- (які є інтернаціональним і власне українським варіантами репрезентації одного й того ж словотвірного значення) і суфіксом -ськ-. Словотвірною базою для них виступають топоніми: післячорнобильський, післяхіросімський, післябрюссельський, постчорнобильський, поствашингтонський; антропоніми: післяхрущовський, післярейганівський, післяклінтонівський, постбрежнєвський, постгорбачовський: Бо з особливою самовідданістю став працювати фітотерапевт Григорій Костянтинович у післячорнобильський період (ЛУ, 25.07.1991); Під поствашингтонським сонцем буквально ожили (УіСС, 09.07.1999);

Адвербіальні ВУ представлені невеликою кількістю слів. В основному прислівники творяться префіксально-суфіксальним способом – за допомогою префікса по- і суфіксів -ому-, -и- на основі прикметників: по-інгулецьки, по-копперфілдівськи, по-кучмівськи, по-лукашенківськи, по-лукашенківському, по-луцьки, по-Мукачевськи, по-ющенківськи, по-пустовойтенківськи: Саме Сєров був одним із прихильників російсько-білоруської інтеграції по-лукашенківському… (Д, 04.03.1998); Комунізму по-луцьки не буде (УМ, 17.08.2000).

Префіксально-суфіксально-посфіксальний спосіб.

Формантом у цьому дериваційному способі виступає сполучення префікса з суфіксом і постфіксом. ВУ, що виникли в результаті дії цього способу, є оказіональними у сучасній публіцистиці. Так утворюються лише дієслова від іменників або прикметників: префікс до- + суфікс -и- + постфікс -ся: дотузлитися; префікс від- + суфікс -и- + постфікс -ся: відчупрунитися; префікс о- + суфікс -ува- + постфікс -ся: обальзакуватися: Тепер можна трохи заспокоїтись та почекати, до чого дотузляться на внутрішньому нашому фронті у Верховній Раді (ЛУ,10.02.2004); Коли пішов донецький губернатор Вадим Чупрун, всі зітхнули з полегшенням – відчупрунились (УіП, 2005, №1-3, С.19); Невтомний і "творчо-багатогранний", народний артист СРСР, заслужений діяч і лауреат "різноідейних премій", непорушний і вічнонезмінний перший секретар СКУ Тимофій Левчук "обальзакується", “офранцужується" на посередньому творі "справжнього борця за мир" Натана Рибака "Помилка Оноре де Бальзака"... (УС, 15.10.1993).

Словоскладання.

Серед усього різноманіття складних ВУ спеціальні стилістичні функції виконують іменникові композити. Вони відзначаються змістовною цілісністю, а їх компоненти доповнюють один одного й разом набувають нової семантики, в основному зрозумілої й без контексту. Експресивність складних іменникових відонімних утворень виникає завдяки конденсованому й місткому вираженню думки: кучмовоз, молодоукраїнець, новохвилівець, новорухівець, ольвіополіт, оскароносець, українозневажець, україноненависник; Медведчук-Янукович, Пінчук-Ахметов, Ющенко-Мороз-Тимошенко тощо.

Доцільно звернути увагу на утворення прикладкових складних ВД. Вони становлять оніми з характеристичним компонентом-прикладкою, який реалізує додаткове смислове навантаження: Як не вчить нас історія, а ми все ще, як іванушки-невсідома повторюємо: “Москва нас захистить” (ВК, 09.10.1998).

Доволі продуктивний і спосіб утворення відонімного деривата, у структурі якого є цифровий компонент, що виражає уточнювальну темпоральну, як правило, або порядкову характеристику. Такий спосіб словоскладання є зручним для публіциста (жанри передовиці, репортажу, замітки, нарису) через економію засобів мови, стислість і місткість фінального утворення: За часів Путіна І їм було продемонстровано, що з державою краще не гратися (ПіК, 11.06.2004, №22, С.10); Як Чорнобиль-1986 поділив українське життя на до і після, так Переяслав-1654 поділив українську історію на до і після (ЛУ, 18.02.2004).

Телескопічний спосіб.

Особливістю ВУ-телескопів є складність їх семантики та незрозумілість морфемної будови. Наприклад: кучмонавт (від Кучма і космонавт), кучмократія (від Кучма і бюрократія) і кучмономіка (від Кучма і економіка). Як бачимо, для подібних ВУ характерна сконденсована образність, яка відбиває індивідуально-авторське світобачення: У Георгіївській залі Кремля, де ще недавно генсеки вітали радянських космонавтів, у ці дні вітали і вшановували українських кучмонавтів (НП, 28.02.98).

Редереваційний спосіб, усічення.

Механізм редериваційного способу полягає у відкиданні кінцевих або початкових морфем слова, яке, за своєю фонемною структурою нагадує похідну лексему, але насправді такою не є. Відкидаються саме ті компоненти, які формально схожі з афіксами. Різновидом редеривації є усічення: Тоді ще більше слід боятися, бо Ющ шкуру зніме (УіП, 2004, №6, С.14); Юл сидить у штабі екологічної коаліції (УіП, 2004, №4-5, С.23); Авторові здається – якесь особливе відчуття духу часу, того, що з часів падіння Берлінської стіни звуть “вітром перемін” – за назвою пісні німецької рок-групи Scorpions, яку “скорпи”, як називають їх численні шанувальники, виконали 1988 року на руїнах Стіни (У, 2005, №1, С.41).

Універбація.

Активізація використання такого способу в сучасній публіцистичній практиці є наслідком впливу на неї розмовного стилю. Спостерігаються випадки, коли відбувається не тільки пропуск другого компонента назви, але й зміна форми того компонента, який залишився: Павловка (МУ, 18.07.1991) – Лікарня ім. Павлова у Києві, Петровка (МУ, 04.04.1991) – Дніпропетровський металургійний комбінат ім. Петровського, Дніпровка – газета “Дніпровська правда”: Та головне – це зробити “Дніпровку” злободенною, бойовою і цікавою (ПЮ, 27.01.1990).

Інкорпорація.

Утворені таким способом ВД є оказіоналізмами в мові публіцистики, адже вони слугують для вираження сьогочасної потреби автора вкласти певний зміст у формально незвичайно змінену одиницю. Такі утворення не переходять до постійного словникового складу мови: Фігурують “позичені” король Арматур, сер Персиковаль, сер Гектар та інші (ЛУ, 27.05.2004). Інкорпорованими елементами у перших двох онімах є морфи -ма- (Артур – Арматур) і -ко- (Персиваль – Персиковаль). Така семантико-формальна модифікація є надзвичайно виразною.

Лексико-семантичний спосіб.

Цей тип деривації ВД є досить продуктивним у сучасній публіцистичній практиці. Переосмислені власні назви, які набули іншого, відмінного від головного, значення також є ВУ: Дітей годувати нічим. Культура гине... Якщо обличчям до економіки не повернемося – скоро траву їстимемо, не те, що банани. Буде вам Африка із Аргентиною (П, 1994, №10, С.3).

Лексико-морфологічний спосіб.

Граматична категорія числа в системі протиставних і взаємопов’язаних форм однини і множини сучасної української мови виражає кількісні відношення. Проте з формами однини і множини можуть бути пов’язані й інші значення, які в певних розрядах видозмінюють основну функцію граматичної категорії числа, ускладнюють її низкою стильових і стилістичних відтінків: Нам мало прокураторів, бібікових, фундуклеїв, кагановичів, цинкових трун з усіх за-войованих земель, і Колими, і миколаївської та сталінської цензури? (ЛУ, 19.03.1998).

У третьому розділі – “Функціонально-стилістичні особливості використання відонімних утворень у мові сучасної публіцистики” – розглянуто питання експресивності у мовознавчій літературі, здійснено функціонально-стилістичний аналіз відонімних утворень; досліджено номінативну, експресивну, емоційну, оцінну, імпресивно-вольову та інтелектуально-комунікативну функції відонімних утворень.

Більша частина ВУ має велику експресивність у мові сучасної публіцистики, тобто характеризується номінативно-оцінною й експресивно-образною функціями. Експресивність ВД виходить із забарвлення морфем-компонентів, унаслідок чого ці новоутворені одиниці самі набувають яскраво вираженого емоційно-експресивного забарвлення. Також експресивність ВУ може бути зумовлена контекстуальним оточенням.

Номінативна функція відонімних утворень.

Номінативна функція реалізується, коли ВУ з'являються в мовленні як результат необхідності назвати нове поняття, окреслити політику держави, вказати на поведінку окремої особи або групи осіб, позначити явище, пов'язане з поведінкою певної особи тощо. Такі лексичні утворення виникають у результаті дії в мові тенденції до економії мовних засобів, оскільки дають можливість лаконічно й точно назвати певне явище, яке до цього було виражене тільки описово.

Номінативну функцію виконують ВУ, що позначають соціально-політичні явища, процеси, називають прибічників кого-небудь, їх погляди. Ці лексеми переважно утворюються від прізвищ та імен політичних діячів: гриньовець, горинівець, кучманіст, масолівець, морозівець, павличківець, симоненківець, кучмократія, пинзениківець та ін.: Вдало обрана тактична схема вже після першого туру дозволила морозівцям та симоненківцям вирватись у лідери. Їхні ж конкуренти-номенклатурники, чорноволівці, націоналісти, реформатори й гриньовці безнадійно відстали, а горинівці, павличківці й команда Лариси Скорик навіть покинули вищу лігу (УМ, 06.01.1995).

Так, наприклад, найменший ступінь експресії мають лексеми на зразок: єльциніст, кучміст, путініст; африканізація, європеїзація тощо, оскільки їх структурна організація нічим не відрізняється від будови подібних узуальних слів. Відсутність експресії в подібних утвореннях або її незначний вияв зумовлюють виконання такими словами номінативної функції.

Експресивна, емоційна, оцінна, імпресивно-вольова та інтелектуально-комунікативна функції відонімних утворень.

Призначення таких утворень, як жириновщина, мєшковщина, потьомківщина, тарапуньківщина, чародєєвщина ускладнюється ще й оцінною фінкцією. Хоча їх структурна організація нічим не відрізняється від узуальних лексем-аналогів, суфікс -щин- вносить негативну конотацію згрубілості, осуду, зневаги до основного значення ВУ: Під час "мєшковщини", аби розбурхати пристрасті, деякі російські журналісти використовували цей пам'ятник [танк, спрямований на приміщення кримського парламенту] у своїх корисних цілях (УМ, 10.03.1999).

Дослідження експресивності ВУ здійснено за способами словотворення, оскільки загальноприйнята схема аналізу за типом стилістичних функцій буде незручною через актуалізацію різного набору функцій у кожному окремому випадку використання ВД публіцистом.

Оцінністю характеризуються імена з продуктивними для таких типів суфіксами -к-, -чик-: Дракульчик, Катька (імператриця Катерина ІІ), Платошка (Платон Майборода), Філька (Філіп Кіркоров): Ми з тобою, Дракульчику (ЛУ, 10.07.2003).

Особливої експресивності автор досягає через незвичайний, логічно не обґрунтований приклад використання антропоніма Дракула. Суфікс -чик- із словотвірним значенням демінутивності вносить семантичний відтінок пестливості до лексеми на позначення великого злодія, вампіра, яка, на перший погляд, не може нести сигніфікативну сему мале.

Одним з найколоритніших випадків створення складних відонімних одиниць є використання публіцистами екзотичних прикладок – слів іншомовного походження, які відомі носіям нашої мови, але не засвоїлися нею через відсутність в українському способі життя відповідних реалій: Дія відбувається в дні народного віча, що має змінити десятилітнього правителя Русі Кучу-хана, котрий запровадив у краї елементи східної деспотії та дозволив своїм поплічникам обібрати руський народ до нитки (УіП, 2004, №11-12/1, С.16); Ішак цей нерозумний Янук-хан програв, і ми тепер усі в полоні (УіП, 2004, №11-12/1, С.16).

Експресивно насиченими є утворення, які виникли телескопічним способом, що містять насамперед оцінний компонент у своєму значенні, а потім вже семи трансформації. Особливості семантики і структури телескопічних дериватів належать до питань, які до цього часу залишаються дискусійними. Традиційним є погляд, суть якого полягає в тому, що таке утворення є абсолютно новою лексичною одиницею, наділеною новим значенням. Так виникли оказіоналізми Украмбія (Україна й Замбія), Нестар (Нестор і Тарас), Давилович (давити й Данилович), Хамукович (хам і Янукович), Скандаліза (скандал і Кондоліза), європопелюшка (европейська й Попелюшка): Якось в Украмбії... Знайдіть 10 розбіжностей між президентськими виборами в Замбії та Україні (УіП, 2004, №6, С.7); Нестор Шуфрич із Тарасом Чорноволом тут таки працювали дуетом сіамських близнюків “Нестар” і мали успіх (УіП, 2005, №1-3, С.33).

Отже, в сучасній публіцистиці представлено велика кількість ВУ, які виконують різні стилістичні функції.

У висновках систематизовано й узагальнено результати спостережень, аналізу та зіставлення ВУ у сучасній публіцистиці.

1. Відонімні деривати – це здебільшого певні цілеспрямовані порушення граматичних, словотвірних, семантичних норм, які поступово можуть переходити до мовної норми. ВУ – специфічна категорія лексико-дериваційних одиниць, що виникають у конкретному випадку в певних умовах (контекст або мовленнєва ситуація). Вони майже завжди є свідомим актом словотворчості мовця, який прагне до самовираження.

2. Свою конкретну реалізацію семантика ВД отримує лише в контексті, де одні значення нейтралізуються, а інші, навпаки, активізуються. ВУ, вжите поза контекстом, несе не досить визначену інформацію.

3. Підвищена експресивність, властива газеті, журналу, є сприятливим середовищем, у якому виникають і функціонують ВУ. Інтенсифікація появи значної кількості ВУ у публіцистиці кінця ХХ – початку ХХІ століття зумовлена низкою чинників екстралінгвального й інтралінгвального характеру, що здебільшого перебувають у тісній взаємодії.

7. Специфічні ознаки ВУ, які вже були частково окреслені в мовознавчій літературі, такі:

1) головна ознака – це належність більшості ВУ мовленню (тільки незначна частина ВУ перейшла до словникового складу мови);

2) залежність від контексту, оскільки саме контекст є


Сторінки: 1 2





Наступні 7 робіт по вашій темі:

Особливості енергетичного обміну штамів Neisseria gonorrhoeae з різною стійкістю до антибіотиків - Автореферат - 26 Стр.
АСОЦІАТИВНО-СЕМАНТИЧНА ГРУПА ЯК ФОРМА ПАРАДИГМАТИЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ЛЕКСИКИ (на матеріалі назв сезонів у російській мові) - Автореферат - 33 Стр.
Гігієнічна оцінка факторів ризику та прогностичні критерії поширення захворювань, що передаються статевим шляхом серед молоді - Автореферат - 28 Стр.
ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТНИХ ВІДНОСИН У ТРАНСФОРМАЦІЙНІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ - Автореферат - 26 Стр.
ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА ПРАКТИКИ РОЗГЛЯДУ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ СПОРІВ - Автореферат - 23 Стр.
ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ІНСТИТУТУ ПРЕЗИДЕНТСТВА В УКРАЇНІ - Автореферат - 25 Стр.
ПРОЦЕСИ РОЗСІЯННЯ СВІТЛА НАНО- ТА МІКРОСКОПІЧНИМИ ОБ’ЄКТАМИ В НАПІВПРОВІДНИКАХ ТА ДІЕЛЕКТРИКАХ - Автореферат - 37 Стр.