Національна академія наук України

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМЕНІ В.М. КОРЕЦЬКОГО

ШАТІЛО Володимир Анатолійович

УДК 342.511

ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ІНСТИТУТУ ПРЕЗИДЕНТСТВА В УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі правознавства Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України

ПОГОРІЛКО Віктор Федорович,

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН

України, заступник директора, завідувач відділу конституційного права та місцевого самоврядування, м. Київ

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

ФРИЦЬКИЙ Олег Федорович,

професор кафедри конституційного права Юридичної академії МВС України, м. Дніпропетровськ.

кандидат юридичних наук, доцент

ПЛАХОТНЮК Наталія Григорівна,

докторант кафедри державного управління і менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України, м. Київ

Провідна установа: Національна академія внутрішніх справ України, кафедра конституційного права, м.Київ.

Захист відбудеться 27 травня 2005 р. о 17 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук в Інституті держави і права ім.В.М.Корецького НАН України за адресою: 01001, м.Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці інституту.

Автореферат розіслано 25 квітня 2005 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.І. Тарахонич

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлюється відсутністю цілісної теорії інституту президентства в Україні, єдиних наукових підходів щодо ряду питань, пов’язаних з його функціонуванням, та порівняно незначною кількістю фундаментальних наукових досліджень у даному напрямі. Адже теоретичні проблеми інституту президентства в Україні ще не стали об’єктом спеціальної уваги дослідників, відсутні спроби здійснити комплексний і системний аналіз наукових розробок вітчизняних і зарубіжних вчених цього питання.

Впровадження в систему органів державної влади України поста Президента України з одного боку засвідчило готовність України не лише сприймати, а й втілювати в життя передовий досвід правових інститутів розвинених демократичних країн, а з іншого значно посилило увагу в нашому суспільстві до інституту президентства взагалі і, водночас, створило розмаїття поглядів серед науковців, політиків й широкої громадськості загалом. Серед вітчизняних дослідників помітною є відмінність у підходах до характеристики цього інституту й, особливо, його місця в конституційно визначеному механізмі держави та функціонального спрямування. Разом з тим, слід зазначити, що нерідко критичні відгуки з’являються без проведення глибокого й всебічного аналізу політико-правової системи нашої держави, а отже й чинників, які впливають на її функціонування.

Водночас, навіть при наявності певної кількості наукових публікацій, які тією чи іншою мірою стосуються даної теми, спостерігається помітне відставання теоретичного пошуку від практики розвитку інституту президентства в Україні. Певною мірою це можна пояснити тим, що політична чутливість теми зумовлює більшу увагу науковців до формальної сторони даного інституту.

Нині в Україні відбувається політико-правова реформа, яка передбачає перерозподіл ряду функцій і повноважень законодавчої і виконавчої гілок державної влади, а також Президента України, що об’єктивно передбачає створення фундаментальних теоретичних основ подальшого функціонування інституту президентства. Адже визначення статусу Президента України, його повноважень значною мірою залежить від наукових досліджень цього інституту. Це також зумовлює актуальність обраної теми.

Переосмислення ролі і місця зазначеного інституту в системі вищих органів державної влади, необхідно зрештою у контексті становлення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної та правової держави.

У зв’язку з цим виникає гостра необхідність визначити особливості інституту президентства як форми інституту глави держави, місце Президента України в механізмі держави, дослідити проблеми функцій і повноважень Президента України, а також чинники, які зумовлюють розвиток інституту президентства в Україні тощо.

Науково-теоретичною базою дослідження стали праці вітчизняних та зарубіжних вчених з теоретичних проблем президентства.

Окремим питанням теоретичних проблем інституту президентства в Україні на сучасному етапі були присвячені дослідження в галузі теорії держави і права, конституційного права та в інших галузевих юридичних науках. Ці питання розглядались, зокрема, у працях В. Авер’янова, С. Агафонова, C. Алексеєва, Ф. Бурчака, Ю. Коломійця, В. Копєйчикова, В. Котюка, Л. Кривенко, О. Крупчана, С. Лисенкова, В. Мелащенка, В. Мельниченка, Н. Мяловицької, Н. Нижник, В. Опришка, Н. Плахотнюк, В. Погорілка, С. Серьогіної, М. Ставнійчук, Ю. Тодики, О. Фрицького, П. Чалого, В. Шаповала, Ю. Шемшученка, В. Яворського та інших.

Проблеми інституту президентства вивчали також зарубіжні вчені Г. Атаманчук, М. Баглай, В. Вєрін, Є. Глушко, Ш. Дебаш, М. Дюверже, О. Дюамель, Девід П. Каррі, М. Крутоголов, А. Мішин, Л. Окуньков, М. Сахаров, Ю. Скуратов, П. Страшун, Ю. Тихомиров, В.Чиркін, Ф. Шовен та інші провідні вчені.

У дослідженні використовувалися як вітчизняні, так і іноземні нормативно-правові акти, а саме Конституція України, закони України, укази та розпорядження Президента України та інші нормативно-правові акти. В роботі також було використано його Послання до Верховної Ради України, Конституції Іспанії, Франції, Італії, Швеції тощо.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Наукове дослідження виконане згідно з планами наукових досліджень кафедри правознавства Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, узгоджується з напрямом „Дослідження проблем гуманітарних наук”, затвердженим планом науково-дослідних робіт Національного педагогічного університету (протокол №5 засідання Вченої ради університету від 25 грудня 1994 року), а також згідно з Концепцією розвитку законодавства України на період 1996-2005рр. і охоплюється навчальними програмами та планами.

Мета і задачі дослідження.

Метою дисертаційного дослідження є аналіз і вирішення найбільш актуальних теоретичних напрямів проблем інституту президентства в Україні та внесення на цій основі рекомендацій щодо вдосконалення конституційно-правового статусу інституту президентства в Україні.

Реалізація зазначеної мети передбачає вирішення таких завдань:

виходячи з наукових підходів до поняття інституту президентства та авторського розуміння його суті сформулювати поняття інституту президентства в Україні;

здійснити аналіз концепцій інституту президентства як форми інституту глави держави;

з’ясувати аналіз теоретичних направлень щодо місця Президента України в механізмі держави;

розглянути конституційно-правові основи інституту президентства в Україні та їх аналіз у наукових дослідженнях;

з’ясувати наукові підходи до аналізу функцій Президента України і на цій основі формулювання власного погляду щодо класифікацій функцій Президента України;

розкрити зміст чинників, що зумовлюють розвиток інституту президентства в Україні;

сформулювати пропозиції, на основі аналізу теоретичних проблем інституту президентства, щодо удосконалення норм цього інституту в чинному законодавстві України.

Об’єктом дисертаційного дослідження є сукупність правових норм, інститутів і відносин у сфері публічної влади.

Предметом дослідження є особливості виникнення, функціонування та розвитку інституту президентства в Україні.

Методи дослідження складаються з системи загальнофілософських, загальнонаукових та спеціально наукових методів, що забезпечують об’єктивний аналіз досліджуваного предмету. З урахуванням специфіки теми, мети і завдання дослідження, автор застосував наступні методи:

філософський метод матеріалістичної діалектики (надав можливість визначити не лише особливості інституту президентства, а й його місце в системі механізму держави);

історико-правовий (його використання дозволило розкрити генезис ідей інституту президентства та їх залежність від історичного етапу розвитку держави і суспільства);

логічний метод (його застосування дозволило отримати нове юридичне знання про природу інституту президентства як логічно завершеного поняття);

функціональний методи (дозволив проаналізувати правову думку щодо інституту президентства як форми інституту глави держави);

порівняльно-правовий (надав можливість визначити загальні та особливі ознаки таких понять як інститут глави держави, інститут монарха, інститут президентства).

В дисертаційній роботі також широко застосовувався загальний принцип наукового пізнання - об’єктивність (при систематизації та класифікації джерельної бази та фактологічного матеріалу, встановленні вірогідності та повноти інформації).

Застосування даних методів дало можливість внести пропозиції щодо вдосконалення законодавства, яке регламентує інститут президентства в Україні.

Комплексний підхід до використання наукових методів дозволив всебічно розглянути теоретичні проблеми інституту президентства в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертаційна робота є одним з перших в Україні досліджень, в ході якого сформульована авторська концепція інституту президентства в Україні.

Наукова новизна дослідження найбільш виразно характеризується в наступних теоретичних положеннях та висновках дисертації:

на основі теоретичних досліджень сформульоване авторське визначення поняття глави держави, як одноособового органу державної влади, який займає центральне місце в системі органів державної влади та наділений функціями і повноваженнями, визначеними конституціями та окремими законами;

запропоновано авторське визначення поняття глави держави України як одноособового органу державної влади, який займає центральне місце в системі органів державної влади та наділений функціями і повноваженнями, визначеними Конституцією України;

обгрунтовано визначення нормативно-правового інституту президентства в Україні, як системи норм, які регулюють порядок виборів Президента України, визначають функції та повноваження Президента України, термін його повноважень і порядок їх припинення, його конституційно-правову відповідальність, а також норми, що регламентують діяльність допоміжних органів і служб при Президентові України;

отримало подальший розвиток теоретичне положення про те, що діяльність Президента опосередковує собою здійснення самостійного виду державної влади – президентської влади, оскільки Президент України самостійно видає нормативні акти (укази), здійснює функції і повноваження, властиві лише йому і не може їх делегувати та має підпорядковані йому органи і служби;

вперше в Україні запропонована класифікація функцій Президента України за такими критеріями: за об’єктами пропонується розрізняти політичну, економічну, соціальну та культурну функцію Президента України; за способами діяльності Президента України пропонується розрізняти представницьку функцію, функцію гарантування Конституції і конституційного ладу України, гарантування безпеки і оборони, установчу і контрольну функції; за засобами діяльності доцільно виділяти установчу, інформаційну та інші функції;

сформульоване авторське визначення установчої функції як виду діяльності дворівневого характеру: 1) формування органів державної влади та їх структурних підрозділів; 2) підбір, підготовка та розстановка кадрів, наділених владними повноваженнями;

запропоновано систему чинників, які впливають на становлення, функціонування і розвиток інституту президентства в Україні, яку слід розглядати як в широкому, так і у вузькому розумінні. Система чинників в широкому розумінні включає в себе об’єктивні чинники, пріоритетними серед яких є політичні, економічні, соціальні та культурні. Система чинників у вузькому розумінні включає суб’єктивні чинники, до яких слід віднести суспільну свідомість, правову культуру та гарантії діяльності Президента України;

внесено авторські пропозиції щодо змін до Конституції України в контексті конституційної реформи та прийняття Закону України „Про Президента України”.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані в процесі подальших досліджень загальнотеоретичних проблем системи прав і свобод людини і громадянина та загальнотеоретичних проблем реалізації Конституції України.

Основні положення та висновки дисертації можуть бути використані у законопроектній роботі, в процесі викладання навчальних курсів „Конституційне право України”, „Конституційне право зарубіжних країн”, „Теорія держави і права”, „Порівняльне конституційне право” та ряду інших дисциплін та відповідних спецкурсів у вищих навчальних закладах, а також науково-дослідницькій роботі студентів, слухачів та аспірантів вищих закладів освіти юридичного профілю.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні та практичні положення, які містяться в дисертації, неодноразово розглядалися на засіданнях кафедри правознавства Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова та кафедри права Київського національного лінгвістичного університету.

Результати досліджень, що включені до дисертації, доповідалися, зокрема: на Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 10-й річниці з дня проголошення незалежності України та 5-й річниці з дня прийняття Конституції України. - Київ, Інститут законодавства Верховної Ради України, 26 червня 2001р. - (тези опубліковано); Міжнародній науковій конференції „Українська Центральна Рада: поступ націєтворення та державобудівництва” - Київ, 20 березня 2002р. - (доповідь опубліковано); Міжнародній науковій конференції, присвяченій 10-ій річниці відновлення дипломатичних взаємин між Україною і Туреччиною „Україна - Туреччина: минуле, сучасне та майбутнє”, - Київ, 14 - 15 травня 2002р. - (доповідь опубліковано); Міжнародній науково-практичній конференції „Конституционный процесс и развитие политической системы общества”, - Минск, Белорусский государственный университет, 17 - 18 жовтня 2002р. - (тези опубліковано); Міжнародній науково-практичній конференції „Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів (Київ, 28 - 29 квітня 2004р.) - (доповідь опубліковано).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 13 наукових статтях, з них у 3 фахових виданнях та монографії.

Структура дисертації визначена метою та завданням дослідження. Вона містить вступ, три розділи, висновки та список використаних джерел, який нараховує 165 позицій і займає 10 сторінок. Загальний обсяг дисертації становить 180 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, характеризується стан її наукової розробленості, визначається мета і задачі дослідження, об’єкт і предмет дослідження, методологічна основа дослідження, розкриваються наукова новизна і практичне значення отриманих результатів, ступінь висвітлення теми дисертації у наукових доповідях і публікаціях автора, а також викладені дані про апробацію, структуру і обсяг дисертаційного дослідження.

Перший розділ „Інститут президентства як форма інституту глави держави” присвячений аналізу наукових поглядів щодо визначення поняття глави держави та форм цього інституту, а також загальній характеристиці правових основ інституту президентства в Україні.

Аналіз розвитку наукової думки щодо інституту глави держави дав можливість автору дійти висновку, що глава держави - це одноособовий орган державної влади, який займає центральне місце в системі органів державної влади та наділений функціями і повноваженнями, визначеними конституціями та окремими законами. Дисертант зазначає, що його правовий статус і реальна роль в здійсненні державної влади залежить від форми правління і державного режиму. В країнах, де ця посадова особа наділена одночасно широкою виконавчою владою, він здійснює реальне управління державними справами, впливає на політичний курс держави і забезпечує його втілення в життя.

Інститут глави держави у кожній державі залежно від форми її правління може набувати форму або інституту президента, або інституту монарха, що і дає можливість у конституційному праві розрізняти інститут президентства і інститут монархії.

Дослідження поглядів провідних вчених дозволив автору визначити, що монарх - це глава держави і одночасно глава виконавчої влади. Монарх отримує владу в порядку спадкування, передає свою посаду у спадок. Монарх розглядається як суверен, верховний представник або як верховний носій державної влади. Особливістю статусу монарха є те, що він не несе юридичної відповідальності за свої дії та те, що він є символом нації. Конституції монархій переважно проголошують монарха недоторканою особою і закріплюють гарантії цієї недоторканості.

Наступною формою інституту глави держави є інститут президентства, елементами якого є: місце цього інституту у суспільстві і державі, його соціально-політична роль і призначення; загальна правоздатність; права і обов’язки (компетенція і відповідальність); гарантії стійкості і реальності правового статусу Президента як суб’єкта конституційного права.

У процесі дослідження даної проблеми здобувач зробив висновок, що главою держави в республіканських державах, як правило, є президент, реальний статус і політична роль якого залежить від різновиду республіканської форми правління і особливостей діючих в них державних режимів.

Аналіз норм конституційного законодавства України та зарубіжних країн, дає змогу констатувати, що глава держави – це одноособовий орган державної влади, який займає центральне місце в системі органів державної влади та наділений функціями і повноваженнями, визначеними конституціями та окремими законами.

Виходячи із зазначеної характеристики, автор стверджує, що діяльність і повноваження Президента України опосередковують здійснення ним самостійного виду державної влади, яку умовно можна назвати “президентською владою”. Для такого твердження є відповідні підстави, зокрема, те, що Президент видає самостійні нормативні акти (укази), а також виконує функції і повноваження властиві лише йому і які не можна делегувати, має допоміжні органи та служби.

Реальна влада глави держави залежить від багатьох чинників: конституційних повноважень, від форми правління, характеру державного режиму, історичних традицій та співвідношення політичних сил країни у той чи інший період.

Дисертантом також було проаналізовано етапи розвитку конституційно-правової ідеї інституту президентства в Україні. Зокрема, було визначено, що конституційно-правова ідея інституту президентства в Україні пройшла декілька етапів розвитку. Перший - до 1917 року, другий 1917-1920 роки, третій – 1921-1990 роки, четвертий - 1990-1996 роки), п’ятий – 1996-2004 роки, коли поставлено завдання переходу України від президентсько-парламентської форми правління до парламентсько-президентської.

Характеризуючи етапи становлення ідей інституту президентства в Україні, слід відзначити, що на першому етапі характерною рисою була ідея перетворення Російської імперії з монархічної на республіканську форму правління, основним елементом якої мав стати глава держави – президент.

На другому етапі були характерні ознаки президентства, як консолідуючого чинника у процесі формування національної державності України.

Третьому етапові було характерно те, що за радянських часів існував інститут колегіального глави держави (колегіального президента – Президії Верховної Ради СРСР) і заперечувався інститут президентства як одноособового глави держави майже до кінця існування Радянського Союзу.

В основі четвертого етапу була ідея президента як глави держави і як глави виконавчої влади.

П’ятому етапові характерне конституційне закріплення статусу та повноважень Президента України як глави держави, а також вироблення шляхів їх розвитку як в напрямі посилення функцій глави Української держави, та перетворення України з президентсько-парламентської на президентську республіку, так і звуження ролі Президента України у формуванні уряду – перехід до парламентсько-президентської республіки. Ці ідеї в останні роки отримали перевагу, що знайшло своє втілення в Законі України “Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 року.

В даному розділі автор дисертаційного дослідження запропонував власне визначення нормативно-правового інституту президентства в Україні. На його думку, інститут президентства в Україні являє собою систему норм, які регулюють порядок виборів Президента України, визначають функції і повноваження Президента України, термін його повноважень і порядок їх припинення, його конституційно-правову відповідальність, а також норми, що регламентують діяльність допоміжних органів і установ при Президентові України.

У другому розділі „Теоретичні проблеми інституту президентства в механізмі держави” дисертант досліджує теоретичні підходи щодо визначення місця Президента України в механізмі держави, здійснює порівняльний аналіз функцій та повноважень Президента України з аналогічними органами державної влади зарубіжних країн.

Теоретичні дослідження та зміст законодавства свідчить, що місце президента в механізмі держави визначається його правовим статусом і функціями.

Правовий статус президента визначається, як правило, конституціями відповідних держав, а іноді й окремими законами. Ці нормативно-правові акти характеризують роль і місце президента в механізмі держави і його взаємовідносини з іншими органами державної влади, порядок заміщення поста президента, а також його повноваження та відповідальність за порушення конституції тощо.

Згідно з Конституцією України Президент України, насамперед, представляє державу у міжнародних зносинах і є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, тобто здійснює представницьку функцію і функцію гарантування Конституції і конституційного ладу України.

Президент України як глава держави є одним з вищих органів державної влади (поряд з парламентом, урядом, Верховним Судом України, Конституційним Судом України та ін.). За українським законодавством Президент України забезпечує єдність державної влади і злагоджене функціонування інших органів державної влади. Саме на виконання зазначених функцій і спрямовані повноваження Президента України, що впливають у сфери функціонування усіх органів державної влади. Тому діяльність Президента має спрямовуватись, у першу чергу, на реалізацію даних повноважень. Гарантування положень Конституції України, основних прав і свобод Президентом має досягатись не шляхом безпосереднього впливу на громадянське суспільство (для цього існують визначені Основним Законом України органи влади), а шляхом впливу на вищі органи державної влади з метою координації, узгодження і консолідації, спрямування їх діяльності на виконання Конституції, засад внутрішньої та зовнішньої політики, визначених парламентом. Саме в даному твердженні, на нашу думку, полягає сутність інституту президентства у тій моделі напівпрезидентської республіки, яка закріплена Конституцією України 1996 року.

На основі аналізу точок зору правознавців А. Коваленко, Л. Кривенко, М. Крутоголова, Л. Окунькова, Н. Плахотнюк, С. Серьогіної, В. Шаповала та інших вчених здобувач зробив висновок, що функції Президента України потрібно розглядати в залежності від його впливу на суспільні відносини в державі, а саме мається на увазі те, що Президент безпосередньо впливає на політичну, економічну, соціальну та культурну сфери, і, відповідно слід виділяти політичну, економічну, соціальну та культурну функції Президента України.

Політична функція - це напрям впливу Президента України на політичні відносини в державі. Щодо економічної функції, - вона полягає у тому, що Президент бере участь у вирішенні питань, пов’язаних із приватизацією та розвитком економіки у різних галузях. Соціальна функція - це вплив Президента України на соціальні відносини в державі. Культурна функція - на стан і розвиток духовної сфери суспільства.

Зміст цих функцій визначено статтею 106 Конституції України, у Посланнях Президента України до Верховної Ради України за 2001, 2002, 2003, та 2004 роки та Указах Президента України, які детально аналізує автор у своєму науковому дослідженні.

Аналіз теоретичних положень і конституційних норм дозволяє дисертанту сформулювати положення, що функції Президента України потрібно класифікувати за об’єктами та за формами, тобто за способами та засобами діяльності. За об’єктами, слід виділяти політичну, економічну, соціальну та культурну функцію Президента України. За способами діяльності Президента України слід розрізняти представницьку функцію, функцію гарантування Конституції і конституційного ладу України, гарантування безпеки і оборони, нормотворчу, установчу і контрольну функції. За засобами діяльності потрібно виділяти охоронну, установчу, інформаційну та інші функції.

Автор обґрунтовує доцільність визнання наявності у Президента самостійної - президентської функції, оскільки Президент є главою держави, не належить до жодної гілки влади і виконує лише йому властиві функції. Підтвердженням цьому є положення, що закріплено статтею 106 Конституції України, де визначено, що Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.

Виходячи із загальної характеристики поняття та класифікації функцій Президента України здобувач стверджує, що Президент України, маючи ці функції, є важливою ланкою у механізмі держави. Відповідно до цього, Президент України має широке коло повноважень, вагомість і значимість яких у політико-правовому житті держави дає всі підстави вважати його одним з центральних органів державної влади. Це підтверджується й тим, що розділ V Конституції, присвячений характеристиці правового статусу Президента України, займає місце одразу після розділів, які характеризують форми безпосереднього народовладдя та статусу парламенту. До того ж з усіх органів державної влади тільки ці два органи не підпорядковані й не підзвітні нікому, крім народу України як носія суверенітету і єдиного джерела влади.

Отже, проблеми, на яких автор акцентує увагу в цьому розділі зводяться до: визначення місця Президента України в механізмі державної влади через визначення суті його функцій та можливості теоретичного виділення президентської влади як окремого виду державної влади в Україні.

У третьому розділі „Теоретичні проблеми розвитку і вдосконалення функцій Президента України” автор дисертаційного дослідження зазначає, що на становлення, функціонування і розвиток інституту президентства в Україні впливає система чинників, яку слід розглядати як в широкому, так і у вузькому розумінні. Зазначена система чинників у широкому розумінні включає в себе об’єктивні чинники, пріоритетними серед яких є політичні, економічні, соціальні, культурні та інші. Система чинників у вузькому розумінні включає суб’єктивні чинники, до яких слід віднести суспільну свідомість, правову культуру та гарантії діяльності Президента України. Після аналізу змісту чинників акцентується увага на те, що деякі з них можуть бути виділені на законодавчому рівні, інші - лише в теорії, хоча роль кожного з них від цього не зменшується.

Серед зазначених чинників, що впливають на розвиток інституту президентства в Україні важливе місце належить такому різновиду чинників як гарантії діяльності Президента України. Вони потребують детального правового визначення у відповідному законі. Роль такого акта найкраще міг би відіграти Закон України „Про Президента України”.

Дисертант стверджує, що нормативна діяльність Президента України має як самостійний, так і змішаний характер. Самостійний характер цієї функції знаходить відображення у вигляді видання указів і розпоряджень на основі та на виконання Конституції і законів України. Президент також підписує міжнародні договори; Президент видає свої акти самостійно, без повідомлення чи згоди Верховної Ради України (окрім двох видів рішень), що приймаються ним, - про введення в Україні або її окремих місцевостях надзвичайного стану та оголошення у разі необхідності окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації, які потребують наступного затвердження Верховною Радою України.

Змішаний характер нормотворчої діяльності Президента України спостерігається у випадку його участі в законодавчому процесі; реалізується, передусім, через право законодавчої ініціативи, промульгаційну прерогативу (право підписувати закони) і право вето на прийняті парламентом закони.

Зміст діяльності Президента України є найбільш помітними при здійсненні установчої, нормотворчої функцій та функції забезпечення єдності державної влади.

Установча діяльність має дворівневий характер, який полягає у тому, що поряд з повноваженнями щодо формування органів державної влади, їх структурних підрозділів і посадових осіб, передбачається і здійснення повноважень з підбору, підготовки та розстановки кадрів, наділених владними повноваженнями. Особливістю установчої діяльності Президента України є її спрямованість на забезпечення структурних перетворень у механізмі держави і суспільстві в цілому.

З нашої точки зору, установча форма реалізації компетенції глави держави відрізняється кількістю та змістом етапів, колом суб’єктів, процесуальними строками. На думку автора потребує нормативного регулювання процедури їх здійснення через: 1) порядок створення, реорганізації та ліквідації центральних органів виконавчої влади; 2) порядок створення судів; 3) порядок діяльності допоміжних органів і служб; 4) порядок формування персонального складу органів виконавчої влади; 5) порядок формування частини персонального складу Конституційного Суду України.

Функція забезпечення єдності державної влади займає одне з основних місць у діяльності Президента України та зумовлює необхідність наявності даного інституту. Жоден інший орган державної влади не виконує вказаної функції в механізмі держави, заснованому на принципі розподілу влади. У даному випадку Президент України не буде перебувати над іншими органами державної влади. Функція забезпечення єдності державної влади, у свою чергу, поділяється на такі складові: 1) координація діяльності всіх гілок влади; 2) врівноважування гілок влади, створення балансу сил; 3) припинення дій органів, які порушують єдність влади.

Пріоритетним напрямом діяльності Президента України є його повноваження щодо представництва держави всередині країни і в міжнародних відносинах, тобто здійснення представницької функції.

Особливістю представницької функції Президента є те, що вона лише опосередковано пов’язана із впорядкуванням суспільного життя і конкретизується у максимально формалізованих повноваженнях (причому, формалізованих як за зовнішніми проявами, так і за внутрішнім змістом).

Автором визначено, що, крім вищезазначених функцій Президент здійснює й такі функції, як функція забезпечення державного суверенітету та національної безпеки України, функція забезпечення реалізації основних прав і свобод громадян, функція керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави.

У висновках автор формулює найбільш суттєві результати та положення дисертаційного дослідження, наводить теоретичні узагальнення й нове вирішення наукової проблематики поняття інституту президентства, його місця в системі механізму держави, а також реалізацію основних функцій Президента України.

Основні результати проведеного дисертаційного дослідження полягають у наступному:

1. Президент України як глава держави є лише одним з вищих органів державної влади (поряд з парламентом, урядом, Верховним Судом України, Конституційним Судом України та ін.).

2. На теоретичному рівні категорія поняття глави держави розглядається як одноособовий орган державної влади, що займає центральне місце в системі органів державної влади та наділений функціями і повноваженнями, визначеними конституціями та окремими законами, спрямованими на реалізацію функцій держави. Статус глави держави (монарх чи президент), який характеризується притаманною йому системою функцій є одним з основних чинників, що визначає форму державного правління. Інститут глави держави залежно від форми її правління може набувати форми інституту президентства або інститут монарха.

3. Інститут президентства в Україні, як нормативно-правова категорія, являє собою систему норм, які регулюють порядок виборів Президента України, визначають функції і повноваження Президента України, термін його повноважень і порядок їх припинення, його конституційно-правову відповідальність, а також норми, що регламентують діяльність допоміжних органів і служб при Президентові України.

4. Конституційно-правова ідея президентства в Україні пройшла декілька етапів розвитку. Перший - до 1917 року, другий 1917-1920 роки, третій - 1921-1990 роки, четвертий - 1990-1996 роки, п’ятий - 1996-2004 роки, коли поставлено завдання переходу України від президентсько-парламентської форми правління до парламентсько-президентської. Характеризуючи етапи становлення ідей інституту президентства в Україні, слід відзначити, що на першому етапі характерною рисою була ідея перетворення Російської імперії з монархічної на республіканську форму правління, основним елементом якої мав стати глава держави – президент.

На другому етапі були характерні ознаки президентства, як консолідуючого чинника у процесі формування національної державності України.

Третьому етапові було характерно те, що за радянських часів існував інститут колегіального глави держави (колегіального президента – Президії Верховної Ради СРСР) і заперечувався інститут президентства як одноособового глави держави майже до кінця існування Радянського Союзу.

В основі четвертого етапу була ідея президента як глави держави і як глави виконавчої влади.

П’ятому етапові характерне конституційне закріплення статусу та повноважень Президента України як глави держави, а також вироблення шляхів їх розвитку як в напрямі посилення функцій глави Української держави, та перетворення України з президентсько-парламентської на президентську республіку, так і звуження ролі Президента України у формуванні уряду – перехід до парламентсько-президентської республіки. Ці ідеї в останні роки отримали перевагу, що знайшло своє втілення в Законі України “Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 року.

5. Положення про те, що до проблем інституту президентства слід віднести проблему статусу Президента України та класифікацію його функцій. Діяльність і функції Президента, на думку автора дисертації, опосередковують здійснення самостійного виду державної влади - президентської. Для такого твердження є відповідні підстави, зокрема, те, що Президент видає самостійні нормативні акти (укази), а також виконує функції і повноваження, властиві лише йому і які не можна делегувати, наділений допоміжними органами та службами.

6. Теоретично функції Президента України доцільно класифікувати за такими ознаками: за об’єктами слід виділяти політичну, економічну, соціальну та культурну функцію Президента України; за способами діяльності Президента України слід розрізняти представницьку функцію, функцію гарантування Конституції і конституційного ладу України, функцію гарантування безпеки і оборони, нормотворчу, установчу і контрольну функції; за засобами діяльності потрібно виділяти охоронну, установчу, інформаційну та інші функції. Згідно з Конституцією України, Президент України, насамперед, представляє державу у міжнародних зносинах і є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

7. Автор обґрунтовує доцільність виділення в якості самостійної - президентську функцію, як пріоритетної функції.

8. На становлення, функціонування і розвиток інституту президентства в Україні впливає система чинників. На нашу думку їх слід розглядати як в широкому, так і у вузькому розумінні. Система чинників в широкому розумінні включає об’єктивні чинники, пріоритетними серед яких є політичні, економічні, соціальні та культурні. Система чинників у вузькому розумінні включає суб’єктивні чинники, до яких слід віднести суспільну свідомість, правову культуру та гарантії діяльності Президента України.

9. У процесі роботи над дисертацією було сформульовано пропозицію щодо внесення змін до Конституції України та прийняття Закону України „Про Президента України”, який би визначав і правовий статус Президента України.

Основні результати дослідження відображено в наступних публікаціях автора:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

13.

Шатіло Володимир Анатолійович. Теоретичні проблеми інституту президентства в Україні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02. – конституційне право. – Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київ, 2005.

Дисертація присвячена теоретичним проблемам інституту президентства в Україні. Визначено поняття та особливості інституту президентства як форми глави держави, охарактеризовано правовий статус Президента України та сформульовано авторське визначення інституту президентства в Україні.

Теоретичні підходи теорії держави і права, конституційного права, політології дозволили автору розмежувати сутність понять „інститут президентства” та „інституту президента”. Предметом дослідження є саме інститут президентства в Україні.

Крім того, визначено поняття функцій і повноважень Президента України та чинники, що зумовлюють розвиток інституту президентства в Україні. Автором обґрунтоване положення про необхідність виділення президентської влади в самостійний вид державної влади.

Ключові слова: глава держави, монарх, Президент України, президентство, функції Президента України, президентська влада, політичні чинники, економічні чинники, соціальні чинники, культурні чинники.

Шатило Владимир Анатольевич. Теоретические проблемы института президентства в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.02. – конституционное право. – Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2005.

Диссертация посвящена теоретическим проблемам института президентства в Украине. Определено понятие и особенности института президентства как формы главы государства, охарактеризованы правовые основы института президентства в независимой Украине, проанализированы теоретические подходы относительно места Президента Украины в государственном механизме, а также проблемы функций и полномочий Президента Украины и их соотношение с функциями и полномочиями других высших органов государственной власти. Автором обосновано положение о необходимости выделения президентской власти в отдельный вид государственной власти.

Внедрение в систему государственной власти Украины поста единоличного главы государства - Президента - засвидетельствовало не только принятие украинским обществом данного института, но и реализацию передового опыта правовых институтов развитых демократических стран. В то же время внедрение института президентства вызвало обсуждение среди ученых, политиков и общественности. Вместе с тем, следует отметить, что критические отзывы по поводу функционирования президентства в Украине базировались без глубокого и всестороннего анализа политико-правовой системы нашего государства, без учета исторических традиций, а, значит, и без факторов, которые влияют на его развитие.

Провозглашение и реализация политической реформы в Украине выдвигает на порядок дня одну из основных задач - переосмысление роли и места главы государства в системе высших органов государственной власти, а также их взаимодействие, поиск наиболее подходящей модели института президентства с использованием национального и зарубежного опыта.

Автор утверждает, что понятие главы государства не дает возможности точно охарактеризовать сущность, функции и полномочия этого органа государственной власти. В то же время позиция Президента Украины как главы государства, его видение путей развития общества, не могут не влиять на деятельность других органов государственной власти. Ярким примером такого утверждения является факт влияния Президента Украины на законодательный процесс.

В диссертации анализируется система факторов,