ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА
СТУДІНСЬКИЙ ВОЛОДМИМИР АРКАДІЙОВИЧ
УДК 94 (477): 676
ПАПЕРОВА ПРОМИСЛОВІСТЬ УКРАЇНИ
( XVI – XX ст.)
07.00.01. – Історія України
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора історичних наук
Чернівці – 2005
Дисертацією
є рукопис
Робота виконана на кафедрі історії України Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова
Науковий консультант: доктор історичних наук, професор
Андрусишин Богдан Іванович,
Національний педагогічний університет
імені М.П.Драгоманова, професор кафедри
історії України
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор,
член- кореспондент НАН України
Реєнт Олександр Петрович,
Інститут історії України НАН України,
заступник директора, завідувач відділу історії України ХІХ – початку ХХ ст.
доктор історичних наук, професор
Терещенко Юрій Іларіонович,
Київський національний лінгвістичний університет, завідувач кафедри історії України та зарубіжних країн
доктор історичних наук, професор
Ботушанський Василь Мефодійович,
Чернівецький національний університет імені Ю.Федьковича, завідувач кафедри історії України
Провідна установа: Інститут української археографії і джерелознавства
імені М.С.Грушевського НАН України
Захист відбудеться “3 ” лютого 2005 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.06 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18)
З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (м.Чернівці, вул. Лесі Українки, 23)
Автореферат розісланий “___3__” січня 2005 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Т.Я.Лупул
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. В період державної розбудови відбувається розвиток суспільного інтересу до історії України у всій її багатогранності. Не винятком є історія окремих економічних галузей, оскільки в основі суспільних явищ знаходяться саме економічні відносини, які формуються в процесі виробництва, розподілу та обміну. До того ж, роки державної незалежності свідчать про гостру необхідність пізнання історичних засад формування національної економіки, впровадження ефективного механізму управління народногосподарським комплексом взагалі та окремими галузями зокрема.
Актуальність такого дослідження зумовлюється ще й потребою комплексного вивчення соціально-економічного становища та умов праці робітників галузі. Особливо це стосується тих періодів, які перебували під ідеологічною завісою “розвінчування” недоліків капіталістичної організації виробництва і значних “переваг” в часи приходу більшовицької партії до влади. Насамперед мова йде про два періоди історії розвитку вітчизняної паперової промисловості – кінець ХІХ – початок ХХ століття та міжвоєнний період 1920-1941 рр. До того ж, на сучасному етапі в українському політичному просторі можна почути заклики опонентів економічних реформ щодо необхідності повернення до старих адміністративно-командних методів управління всім народногосподарським комплексом країни, а також намагання ідеалізувати життєвий рівень широких верств населення за радянської доби.
Саме в цьому контексті постає необхідність фундаментального вивчення окремих сфер виробництва, зокрема паперової промисловості, яка має давні історичні традиції, що беруть початок ще з першої половини ХVI століття. Розглядаючи майже півтисячолітню історію українського папірництва, можливо виявити й проаналізувати загальні та суто специфічні для економіки України явища, зрозуміти причини сьогоднішніх проблем. Разом з тим, дивлячись у минуле, можна зрозуміти сьогодення та спрогнозувати майбутнє української паперової промисловості, яка переживає наприкінці ХХ – початку ХХІ століть чи не найдраматичніший і найвідповідальніший період у своїй багатовіковій історії.
Мета і завдання дослідження полягає в тому, щоб на основі сукупності архівних джерел та опублікованих наукових праць проаналізувати розвиток паперової промисловості в історичній перспективі від періоду зародження до її сучасного стану та перспектив розвитку.
Для досягнення мети було поставлено такі завдання:
- проаналізувати та систематизувати джерельну базу і літературу, де розкриваються різні аспекти розвитку паперової промисловості України;
- простежити розвиток папероробної галузі України протягом її майже півтисячолітньої історії та в окремі історичні періоди;
- висвітлити діяльність окремих підприємств у контексті історичного розвитку галузі;
- дослідити вплив історичних подій, які були характерними для всієї суспільної історії України на процес розвитку паперової промисловості та окремих підприємств галузі;
- простежити історичний взаємозв’язок конкретних проблем галузі, зокрема ресурсно-сировинної та виробничо-екологічної;
- виявити тісний взаємозв’язок виробничих відносин та розвитку соціально-побутової сфери у конкретні історичні періоди на прикладі окремих підприємств;
- узагальнити процес формування галузевої науки як важливого підрозділу целюлозно-паперового індустріального комплексу України.
Об’єктом дослідження є паперова промисловість України.
Предметом дослідження є процес розвитку галузі.
Хронологічні межі дисертаційного дослідження охоплюють на п’ять століть: з першої половини XVI століття до кінця ХХ – початку ХХІ століття. Нижня хронологічна межа пов’язана з етапом становлення папірництва в Україні як галузі. У цей період утворюються перші паперові млини на українських теренах на котрих здійснюється відлив паперу ручним способом. Верхня хронологічна межа характеризується тим, що в Україні сформована цілісна система паперової галузі – виробнича, збутова, наукова. Але наприкінці ХХ століття целюлозно-паперова промисловість України потрапляє в етап глибокої кризи, як власне і вся національна економіка. Лише на межі ХХ-ХХІ століть з’являються чіткі тенденції стабілізації та подальшого розвитку галузі.
Географічні межі дослідження мають два виміри: перший пов’язаний з українськими етнічними землями, що знаходились у складі великих державних формувань – Речі Посполитої, Австро-Угорської та Російської імперій; другий – безпосередньо з адміністративними межами сучасної України, які сформувались у 20-90-х роках ХХ століття.
Методи дослідження. В методологічну основу дисертаційного дослідження покладені принципи історизму, наукової об’єктивності, системний та проблемний підходи. Серед методів провідне місце відведено порівняльно-історичному, методу систематизації, комплексному джерельному аналізу об’єкту дослідження, обробки та аналізу статистичних матеріалів. Зокрема, застосування порівняльно-історичного методу дозволяло проводити історичні паралелі та здійснювати порівняльний аналіз розвитку паперової промисловості у різні історичні періоди. Метод систематизації дав змогу здійснити періодизацію розвитку паперової промисловості України протягом ХVI – XX століть. Комплексний джерельний аналіз об’єкту дослідження дав змогу систематизувати джерельну базу, яка розкриває різні аспекти діяльності окремих папероробних підприємств та всієї галузі. Велике значення для вивчення історії паперової промисловості України відіграє застосування методу обробки та аналізу статистичних матеріалів. Це зумовлено насамперед тим, що саме комплексний підхід до статистичних даних дає змогу розкрити діяльність окремих підприємств та розвиток галузі в цілому у історичному, соціально-економічному, організаційно-виробничому та інших аспектах.
Дисертаційне дослідження ґрунтується на солідній джерельно-документальній базі, характеристику якої дано у першому розділі. Використання усіх класифікаційних груп історіографічних джерел дозволило забезпечити повноту та новизну наукових результатів, визначити їх науково-теоретичну та практичну значимість.
Наукова новизна одержаних результатів у дисертації визначається насамперед тим, що в ній комплексно досліджено історію цілої галузі економіки України від періоду становлення до сучасного стану. Це дозволило вперше та по-новому підійти до:
- всебічного та багатоаспектного висвітлення історії паперової промисловості України з часу її зародження у першій половині ХVI століття до становища на межі ХХ-ХХІ століть, а також до визначення основних етапів її розвитку;
- загальної характеристики архівної джерельної бази з історії паперової промисловості України, а також до можливості дати оцінку інформаційних ресурсів центральних та регіональних архівів;
- розгляду українського папірництва не через призму філігранології, а через систему економіко-статистичних показників, виробничих відносин та техніко-технологічних характеристик як окремих підприємств зокрема, так і галузі в цілому;
- розкриття у плані історичної перспективи таких важливих для української паперової промисловості проблем як ресурсно-сировинної та виробничо-екологічної;
- визначення впливу загальних суспільних політичних процесів на розвиток папірництва у періоди війн, економічних криз та підйомів, гострих соціальних конфліктів, сталінських репресій, державницьких реформ та різноманітних економіко-організаційних експериментів;
- комплексного висвітлення питань формування заробітної плати працівників галузі у конкретні історичні періоди та розвитку соціальної сфери на підприємствах паперової промисловості;
- розгляду проблем взаємодії державної законодавчої бази з організацією папероробного виробництва;
- вивчення процесу формування галузевої науки як важливого фактору впливу на розвиток целюлозно-паперової індустрії України у ХХ столітті;
- розгляду питань взаємодії раціоналізаторства та винахідництва на папероробних підприємствах безпосередньо з виробництвом та галузевою наукою;
- висвітлення потенційних можливостей та перспектив розвитку паперової промисловості у різні історичні періоди, зокрема на зламі ХХ-ХХІ століть.
Крім того, у суто фактологічному плані:
- значно розширено джерельну базу дослідження історії паперової промисловості України як за рахунок введення у науковий обіг нових джерел, так і виявлення додаткових інформативних можливостей вже відомих документів;
- висвітлено кілька масштабних подій з історії українського папірництва (відродження галузі у 1920-х рр., період відновлення, реконструкції та спеціалізації паперових виробництв у 1950-60 – і роки).
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що матеріали і висновки дисертації дозволяють переосмислити роль українського папірництва в історії нашої держави. Вони можуть використані в узагальнюючих працях, навчальних посібниках і курсах лекцій з історії України, економічної історії, а також при створенні музеїв на окремих паперових фабриках.
Матеріали дослідження були використані в лекційних та спеціальних курсах для студентів Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, Київського Національного економічного університету, Інституту економіки та права “КРОК”, Маріупольського філіалу Міжрегіональної академії управління персоналом, а також при створенні музейних кімнат на ВАТ “Малинська паперова фабрика” та ВАТ “Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат”.
Апробація результатів дисертації була здійснена у формі наукових доповідей та повідомлень на 13 міжнародних та всеукраїнських конференціях: Міжнародна наукова краєзнавча конференція “Велика Волинь: минуле й сучасне” (Житомир, 1993 р.), Всеукраїнська наукова краєзнавча конференція “Житомир в історії Волині і України” (Житомир, 1994 р.), Всеукраїнська наукова краєзнавча конференція “Звягель древній і вічно молодий” (Новоград-Волинський, 1995 р.), Всеукраїнська науково-краєзнавча конференція “Діяльність бібліотек по збереженню культурної спадщини і відродження духовності народу” (Житомир, 1996 р.), Всеукраїнська науково-краєзнавча конференція “Малинщина у просторі і часі” (Малин, 1996 р.), Всеукраїнська науково-краєзнавча конференція “Українська національна ідея: історія і сучасність” (Житомир, 1997 р.), VIII Всеукраїнська наукова конференція “Історичне краєзнавство і культура” (Харків, 1997 р.), ІХ наукова історико-краєзнавча міжнародна конференція “Минуле і сучасне Волині: Олександр Цинкаловський і Волинь” (Луцьк – Володимир-Волинський, 1998 р.), Х Подільська історико-краєзнавча конференція (Кам?янець-Подільський, 2000р.), Науково-краєзнавча конференція “Роль архівів у дослідженні історії міст і сіл Великої Волині” (Житомир, 2002 р.), Міжнародна наукова конференція “Україна і Польща в ХХ столітті: проблеми і перспективи відносин” (Київ, 2002 р.), V конгрес Міжнародної асоціації україністів (Чернівці, 2002 р.), звітно-наукова конференція молодих вчених Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (Київ, 2003р.).
Публікації. Результати дослідження відображені в одній монографії, пяти книгах та брошурах, 20 статтях у наукових фахових виданнях, що входять до переліків ВАК України, 16 публікаціях в інших журналах та збірниках наукових конференцій.
Структура дисертації будується на проблемно-хронологічному принципі. Дисертація складається із вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків. Повний обсяг дисертації становить 463 сторінки. Список використаних джерел складає 603 назви.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання дослідження, його об’єкт і предмет, географічні та хронологічні межі, методологічні засади та методи, розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення та апробацію, структуру роботи.
У першому розділі “Аналіз та характеристика літератури і джерел” проаналізовано висвітлення проблеми у вітчизняних та зарубіжних працях, подано характеристику джерел, залучених для її розкриття.
У підрозділі “Аналіз літератури та наукових досліджень” зазначено, що перші спроби узагальнити історичний процес формування паперової промисловості на українських теренах робились ще до Жовтневої революції 1917 року. Зокрема, у дослідженні М.О.Резцова “Папір в Росії сто років тому” дається загальна характеристика діяльності папероробних підприємств у 1812-1814 рр. В інших його працях йдеться про використання різних видів енергії та палива на підприємствах галузі. Автор характеризує не лише технічний бік справи, а й здійснює економічний аналіз ефективності роботи окремих з них. У цьому аспекті особливо важливі дані, що безпосередньо стосуються підприємств, які діяли на території українських губерній.
Певний інтерес становлять для сучасних вітчизняних фахівців дослідження М.П. Лихачова, який вивчаючи історію найдавніших паперових млинів у Московській державі, розкриває ряд сторінок функціонування паперових виробництв в Україні.
З методичного боку важливим у вивченні історії фабричного виробництва взагалі та папірництва зокрема, є праці відомого економіста кінця ХІХ – початку ХХ століття М.І. Туган-Барановського. Так, у роботі “Російська фабрика в минулому й сучасному” вчений розглядає питання впливу на розвиток фабрично-заводського виробництва в Російській імперії законодавчої бази держави, порівнює статистичні дані в галузі папірництва.
Ряд книг, присвячених розвитку паперової промисловості, виходить у 1920-30-х роках. Проте ці дослідження були досить заідеологізованими, де, в основному, зосереджувалась увага на перевазі соціалістичного способу виробництва над капіталістичним. Та разом з тим, фактичний матеріал, наведений в них є цінним і для сучасних дослідників.
І.Т. Малкін у книзі “Історія паперу” вперше в радянській довоєнній історіографії робить спробу узагальнити розвиток паперової промисловості на території СРСР. Проте здебільшого автор схилявся до порівняльної оцінки діяльності папероробних підприємств у дожовтневий час з темпами розвитку галузі після приходу до влади більшовиків. Звичайно, що перевага віддається радянському способу виробництва та централізованій системі управління галуззю.
Подібні питання розглядаються в дослідженні Д.М. Тягая “Папір та паперова промисловість у СРСР”, що вийшла в 1937 році. В ній автор більш детально розглядає історичний процес розвитку галузі, спираючись на економічний аспект. Особливо велику увагу звернуто на період становлення паперової промисловості в 1920-х – першій половині 1930-х рр.
В українській довоєнній історіографії необхідно виокремити публікації М. Кошарнівського, присвячені розвитку папірництва на Чернігівщині у XVII-XIX ст. Автор здійснює на основі документальних матеріалів опис технології та організації виробництва на окремих підприємствах.
Відомий вітчизняний вчений І.І. Огієнко в своїх книгознавчих працях, зокрема у ґрунтовній узагальнюючій праці “Історія українського друкарства”, хоч і побіжно, але спиняється на деяких цінних фактах, що стосуються діяльності папірень в Україні, котрі зазвичай, існували при великих друкарнях Києво-Печерської Лаври, Острога, Львова та ін.
Великий внесок у вивчення історії паперового виробництва в Україні здійснили І.М.Каманін та О.І.Вітвіцька. Протягом багатьох років знані українські вчені початку ХХ століття досліджували філіграні вітчизняних документів ХVI-XVII ст. Загалом ними було систематизовано та хронологізовано 1336 філіграней.
Досить різнопланово й багатоаспектно почали підходити до вивчення розвитку целюлозно-паперової промисловості на території СРСР взагалі та України зокрема в 1950-80-і роки. Так, великий обсяг роботи в плані узагальнення та систематизації матеріалу з теми було здійснено З.В. Участкіною. В ряді своїх історичних праць вчена торкається питань використання технічних засобів у паперовому мануфактурному виробництві, розглядає процес розвитку техніки та технології філіграні окремих папірень.
Сорокарічному періоду (1917-1957 рр.) розвитку паперової промисловості СРСР була присвячена колективна монографія за загальною редакцією К.А.Вейнова. В ній висвітлені економічні, господарські, наукові та інші аспекти діяльності папероробних виробництв, науково-дослідних установ, паперово-інженерних об’єднань галузі.
Подібним дослідженням є книга “Індустрія паперу СРСР”, що побачила світ у 1985 році. До її редакційної колегії входили відомі фахівці целюлозно-паперової промисловості М.І.Бусигін, В.І.Єсафов, М.М.Румянцев, М.Н. Чистяков та інші.
У монографії розглянуті певні етапи розвитку паперової промисловості в період 1918-1985 рр.:
- становлення целюлозно-паперової промисловості (1918-1928 рр.);
- галузь у роки перших п’ятирічок (1929-1941 рр.);
- целюлозно-паперова промисловість під час Великої Вітчизняної війни;
- повоєнний розвиток підприємств галузі.
В Україні у зазначений період було видано чимало наукових досліджень з проблем розвитку паперового виробництва протягом ХVІ – ХХ століть. Зокрема, відомий вчений-економіст О.О. Нестеренко у своїй багатотомній праці “Розвиток промисловості на Україні” подає короткий нарис з історії українського папірництва ХІХ – ХХ ст.
Безперечним метром у дослідженнях історії українського папірництва є О.Я.Мацюк. Львівський вчений понад тридцять років вивчав різноманітні аспекти діяльності окремих папірень, розширюючи як географічні, так і часові межі розвитку паперового виробництва в українських землях.
Однією з фундаментальних робіт є книга О.Я. Мацюка “Папір та філіграні на українських землях (ХVІ – початок ХХ ст.)”, що вийшла в світ у 1974 році. Це була перша спроба в українській історичній науці розглянути комплексно розвиток папірництва в українських землях через призму філігранології. У 1994 році вийшла книга О.Я. Мацюка “Історія українського паперу”, де автор розширює географічні кордони дослідження українських папірень.
Багатий матеріал з історії розвитку папірництва на українських землях представлений у працях зарубіжних істориків. Провідну позицію у цьому списку, цілком природно, займають польські дослідники, оскільки паперова промисловість України та Польщі має чимало спільного у своїй історії, особливо в часи її зародження та становлення.
Одним із найбільших знавців середньовічного папірництва у Польщі вважають краківського дослідника В.Будку. Він, зокрема, у 1920-30-х роках присвятив кілька історичних розвідок діяльності українських папірень у Новому Ставі та Радомишлі. Великий обсяг дослідницької та аналітичної роботи з розвитку папірництва на теренах Речі Посполитої здійснила Я.Сінярська-Чапліцька. Так, в альбомі водяних знаків, складеним дослідницею, представлені і кілька філіграней з таких українських папірень, як Лівчичі, Брюховичі, Буськ. У іншому фундаментальному дослідженні, що написане спільно з Й.Домбровським, присвячене ручному виробництву паперу вивчаються як філіграні, так і виробничо-економічні аспекти папірництва. Тут описуються паперові виробництва у Львові, Буську, Новому Ставі, Луцьку, Левочі, Золочеві, Шклі, Самборі та інших українських містах.
У окремих дослідженнях А.Кавецької-Гричової, М.Гембаровича, А.Винчакевича розглядається зв’язок друкарства та папірництва і вплив одного на інше.
Із числа інших іноземних досліджень варто звернути увагу на дослідження Георга Ейнедера, де вивчаються давні паперові виробництва на теренах Австро-Угорщини. Зокрема, вченим розглядається й ряд папірень, що діяли на землях українського Закарпаття. Литовський історик Е.Лауцевічюс дослідив папірні Великого Князівства Литовського. Зокрема, привертає увагу опис папероробних виробництв в Незбодичах, Лисково та інших населених пунктах. Фундаментальна праця югославського вченого В.Періча привертає увагу насамперед глибиною дослідження технічних і технологічних процесів виробництва паперу.
Таким чином, іноземна історіографія широко представлена інформаційним, аналітичним, документальним та картографічним матеріалом, що дає можливість розглядати визначену проблему різноапектно як у часовому, так і в територіальному просторі.
Варто також зупинитись на дисертаційних дослідженнях, в яких так чи інакше висвітлюються окремі аспекти діяльності паперових виробництв в Україні, соціально-економічного становища працівників галузі. При розгляді питань соціального становища працівників галузі у період 1917-1920 рр. варто звернути увагу на дисертаційне дослідження Б.І.Андрусишина, де розкривається ставлення Центральної Ради, Української держави, Директорії УНР та радянської влади до вирішення робітничого питання. Проблемам організації та стимулювання праці на підприємствах у різні періоди минулого століття присвячені дисертаційні дослідження П.Л.Гордієнка, Т.А.Ніколюк, Н.А.Ткачук. Цікавий аспект діяльності паперових виробництв України у 1917-1925 рр. розкривається у докторській дисертації Р.І.Тхоржевського. Мова, зокрема, йде про випуск власних грошових знаків (бонів) у нестабільний економічний період Малинською паперовою фабрикою.
В звязку з цим можна зробити висновок, що протягом останнього століття розвиток паперової промисловості України вивчався досить активно і всебічно. Та разом з тим не було створено цілісного дослідження, яке розкрило б усі сторони даної сфери в історичному розрізі.
У другому підрозділі “Характеристика джерельної бази” зазначено, що джерельну базу можна умовно класифікувати наступним чином:
- архівні джерела;
- статистичні та технічні збірники;
- матеріали періодичних видань (або журнально-газетний матеріал);
- спогади безпосередніх учасників подій.
Власне архівні джерела можна розділити на три групи:
- державні архіви;
- архіви підприємств целюлозно-паперової промисловості;
- приватні архіви.
Архіви України представлені широкою джерельною базою, яка висвітлює розвиток українського папірництва. Але вона має певну обмеженість, особливо у часовому аспекті. Насамперед це стосується джерел, які висвітлюють діяльність папірень на українських теренах у XVI-XVIII століттях. Розкривати сторінки історії виробництва паперу в Україні доводиться через дослідження документів загального описового характеру чи статистичних даних, де необхідно ретельно відшуковувати потрібну інформацію. А в документах такого роду дані досить суперечливі, що створює необхідність критичного підходу.
Одним із найбільш ретельних і критичних дослідників архівної джерельної бази був видатний український історик паперу О.Я.Мацюк. Саме він, вивчивши документи фондів Центрального державного історичного архіву України (м.Львів), відновив картину виникнення та подальшого розвитку папірництва насамперед у західноукраїнському регіоні. В числі таких фондів ЦДІАЛ варто виділити наступні: Бузький гродський суд (Ф.3), Йосифійська метрика (Ф.19 ), Магістрат міста Львова (Ф.52), Галицьке намісництво (Ф.146), Львівський Ставропигийський інститут (Ф.129), Шляхетський суд (Ф.149), Крайовий комітет (Ф.165), Греко-католицька митрополича консисторія (Ф.201).
Говорячи про джерельну базу Центрального державного архіву України (м.Київ), зазначимо, що про діяльність паперових виробництв в України у ХVIII – початку ХХ століття свідчать документи багатьох фондів. Зокрема, найбільший інтерес у плані кількості та якості інформації про діяльність папероробних виробництв в Україні представляють такі фонди: Канцелярія Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора (Ф.442), Канцелярія старшого фабричного інспектора Міністерства торгівлі і промисловості (Ф.574), Канцелярія окружного фабричного інспектора Київського округу (Ф.575). З них особливо виділяється фонд 442, що є в принципі цілком закономірним, оскільки саме у Київській, Волинській та Подільській губерніях у ХVIII - початку ХХ ст. діяли найбільш потужні паперові виробництва. Це були фабрики у Понінках, Малині, Коростишеві, Дитятках, Чижівці, Славуті, Мирополі та інших населених пунктах. При вивченні цього фонду вдалось з’ясувати, що 43 справи фонду, так чи інакше відображують діяльність папероробних підприємств на українських теренах.
У фонді 575 особливий інтерес для дослідників представляють шляхові журнали фабричного інспектора про технічний стан, склад і кількість робітників та про умови роботи на підприємствах Київської і Волинської губерній (Оп.1.- Спр. 1, 2, 4, 5, 6, 7). В цих документах дається комплексна характеристика діяльності підприємств, зокрема папероробних, у виробничій, економічній та соціальній сферах. Наприклад, вивчення шляхових журналів дало можливість проаналізувати динаміку заробітної плати та форми оплати праці робітників паперових фабрик.
Варто зазначити, що джерельна база Центрального державного історичного архіву України (м.Київ) з досліджуваної теми частково систематизована у каталозі, що створює зручності для дослідників.
Подібна систематизація має місце і в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України. З усього розмаїття вищенаведених архівних документів, які зберігаються у ЦДАВО, варто виокремити фонди: Управління державними трестованими підприємствами паперової промисловості Народного комісаріату місцевої промисловості УРСР “Укрпапіртрест” (Ф.2531), Український державний трест целюлозно-паперової промисловості “Укрпапірпром” Міністерства паперової та деревообробної промисловості УРСР (Ф.4478), Міністерство лісової і паперової промисловості (Ф.4488) та Міністерство паперової і деревообробної промисловості (Ф.4848). У цих фондах сконцентровані статистичні дані, важливі державні рішення щодо розвитку папероробної галузі в Україні.
У Центральному державному архіві громадських об'єднань України відсутня систематизація документальних джерел за галузевим принципом. Проте при аналізі лише одного фонду – Центральний Комітет Комуністичної партії України (Ф.1) – виявлено 35 справ які представляють інтерес для дослідників історії паперової промисловості України.
У Житомирському обласному архіві збереглися документи, в яких розкривається діяльність папероробних виробництв Волині у період 1870-1917 років. У цьому аспекті варто виділити фонди: Канцелярія Волинського губернатора (Ф.70), Волинська казенна палата (Ф.118), Статистичне бюро Волинської земської губернської управи (Ф.206), Житомирський поліцмейстер (Ф.327), Волинське губернське управління в справах товариств та спілок присутності (Ф.329). Тут, зокрема, виявляється інформація про діяльність паперових фабрик у Чижівці, Понінках, Острожку та інших місцях.
Значна кількість документів припадає на 20-і роки ХХ століття. Це спричинено тим, що Житомир у ці роки продовжував бути адміністративним центром Волинської губернії (до 1925 р.). У той же час документи наступного десятиліття практично відсутні, що пов’язано із їх втратою під час Великої Вітчизняної війни. Повоєнний період представлений досить повно і різнобічно. На базі цих документів можна прослідкувати виробничу, управлінську, соціальну, культурну, освітню сфери діяльності практично всіх папероробних підприємств Житомирщини (Малинська, Чижівська, Миропільська, Коростишівська, Житомирська фабрики) у 1946-1990 рр. Доступ до деяких раніше закритих фондів у Житомирському архіві дає можливість сучасним дослідникам історії паперової промисловості України простежити за ходом репресій у галузі в 1930-х роках, а також визначити їх негативний вплив на розвиток паперової індустрії України в передвоєнний період.
У Волинському обласному архіві виявлено ряд документів, які розкривали окремі аспекти діяльності папероробних підприємств у регіоні в 20-і роки ХХ ст. (Ф. 46), а також зведені статистичні дані цього періоду. В окремий фонд виділені документи Луцького картонно-рубероїдного заводу (Ф.Р.2973), що дає змогу простежити діяльність цього виробництва з моменту рішення про будівництво заводу в обласному центрі.
Значні джерельні ресурси з питань розвитку паперової промисловості України представлені в Державному архіві Київської області. Тут варто виділити справи “Протоколи засідань президії губраднаргоспу за березень-квітень 1919 р. та матеріали до протоколів 11 березня-5 квітня1919 р.” (Ф.Р.233. – Оп.1.- Спр.16), “Доповідні записки про роботу відділень губконтролю в установах м.Києва, 16 січня-2 березня 1920 р.” (Ф.Р.289.-Оп.3.-Спр.17), “Звіт про раціоналізаторську роботу “Укрпапіртресту” за 1928/29 р. та матеріали до звіту” (Ф.Р.290.- Оп.1.- Спр.340) та ін.
У державному архіві м.Києва виявлені справи, що висвітлюють досліджувану тему у таких фондах: Київська міська Дума (Ф.17), Київська міська управа (Ф.163), Виконком Київської міськради депутатів трудящих (Ф.Р.1), Виконком Подільської райради депутатів трудящих (Ф.Р.15).
Великою базою для вивчення історії окремих папероробних підприємств є власне архіви фабрик та комбінатів. Прикладом тут може служити архів ВАТ “Малинська паперова фабрика”, де збережено практично всі важливі документи, починаючи з 1944 року: книги наказів, звіти роботи відділу капітального будівництва фабрики, особові справи та інші.
Залучення архівних документів окремих підприємств дає можливість простежити внутрішнє життя трудового колективу в історичній перспективі, створити галерею портретів, розглянути розвиток підприємства у технічному та технологічному аспектах. Доповненням до всіх архівних документів можуть служити й матеріали, які зберігаються в приватних (сімейних) архівах. З цього приводу зазначимо лише, що зараз практично мало вивчена ця галузь архівної справи, в тому числі й тих приватних архівних збережень, що стосуються як конкретних підприємств, так і робітничих династій. Тому, зведення в єдину систему всіх документів, які стосуються папероробної галузі дасть можливість створити національну базу даних (реєстр), а також сконцентрувати її в музеї українського папірництва, який вже давно заслуговує на своє створення.
До статистичних джерел можна віднести всі видання, де узагальнені показники виробничої діяльності як конкретних підприємств, так і всієї галузі. Подібна література почала з’являтись з кінця ХІХ – початку ХХ століття. І в цьому аспекті достатньо назвати статистичні огляди губерній Російської імперії, які видавались щорічно. Інтерес для дослідження історії паперової промисловості представляють збірники з відомостями про всі підприємства Російської імперії. За ними можна встановити адреси тих чи інших підприємств, простежити канали збуту готової продукції та поставки на них сировини чи інших матеріалів, необхідних для виробництва паперу. У технічних збірниках публікувалась інформація про використання нових технологій та техніки для виробництва продукції папероробної галузі. Також в них повідомлялось про проведені досліди й випробування та участі промисловців у галузевих виставках.
В радянський період в Україні виходило для користування кілька видів інформаційних збірників – загальнооглядових та суто статистичних. До першої групи можна віднести адресні книги, календарі, оглядові кур’єри тощо. В статистичних збірниках приводились конкретні дані щодо динаміки розвитку папероробної галузі взагалі, підприємств целюлозно-паперової промисловості, простежувалась структура зайнятості та інші моменти. До статистичних джерел можна віднести всі видання, де узагальнені показники виробничої діяльності, як окремих підприємств, так і галузі в цілому. Тому є очевидним, що статистика виступає одним із важливих джерел вивчення історії економічної галузі. При цьому виникає проблема правильного поводження із статистичними даними, вмінням їх обробляти та робити висновки.
Використовуючи в сукупності ці збірники можна скласти загальну характеристику розвитку галузі в окремо взяті періоди. До того ж, вивчаючи опубліковані перспективні плани розвитку, можна чітко простежити їх реальне втілення в життя.
Таким чином, проведена пошуково-дослідницька робота дозволила виявити значний масив архівних та друкованих джерел. Переважна більшість архівних документів вводиться до наукового обігу вперше. Разом з тим комплексне й системне вивчення всіх згаданих видів джерел дало можливість висвітлити процес розвитку паперової промисловості України протягом такого тривалого історичного періоду.
У другому розділі “Паперова промисловість України в ХVI-першій половині ХІХ ст.” проаналізовано процес зародження паперового виробництва на українських теренах, здійснено дослідження організації виробництва на папірнях, їх технічного та технологічного розвитку.
У першому підрозділі “Виникнення паперового виробництва в Україні (ХVI – перша половина XVII ст.)” розкрито питання визначення відправної дати в історії вітчизняної паперової промисловості. З приводу цього зауважено, що існує гіпотеза, яка базується на основі припущень польських та українських істориків, що уже на межі ХІІ-ХІІІ ст. в Галичі було відомо спосіб виготовлення паперу з ганчір’я. Проте дані припущення не мають документального підтвердження і тому не можуть претендувати як на доведений історичний факт. Автором визначено, що першою вітчизняним папероробним підприємством можна вважати папірню в Янові на Русі (або Руському Янові), яка розпочала свою діяльність у 1522 році.
До числа найстаріших паперових виробництв, які виникли й діяли на теренах сучасної України були папірні в Буську (1541-1714 рр.) та Лівчичах (1549-1612 рр.). Найбільш відомою стала діяльність папірні в Буську, продукція якої користувалась великим попитом у Львові, Буську, Белзі, Галичі та Теребовлі. Є всі підстави вважати, що з буськими папірниками активно співпрацював видатний книгодрукар Іван Федоров. Щодо асортименту продукції, то у Буську крім друкарського й писального паперу вироблявся ще й, так званий, промисловий папір, який оброблявся жиром і використовувався як шибки для вікон.
Продуктивність праці при такій технології була досить низькою. Навіть в середині ХVІ – ХVІІ ст., коли вже почався освоюватись процес друкування книг і попит на папір значно зріс, одна людина протягом дванадцяти годин могла відлити лише до 400 аркушів. При цьому найбільш трудомістким залишався процес приготування волокнистої маси. Такий спосіб був характерним для цехової організації виробництва, коли всі функції безпосереднього виробництва паперу виконувала одна людина – майстер. В період 1600-1650 рр. Кількість папероробних виробництв на українських землях значно збільшилась. За дослідженнями О.Я. Мацюка в цей час на Київщині, Волині та Галичині з’являється дванадцять нових папірень. Зокрема, це папірні в Стратині (1604-1606 рр.), Добромилі (1611-1618 рр.), Зашкові (1611-1655 рр.), Раві Руській (1618-1812 рр.), Радомишлі (1624-1648 рр.).
Одним з найбільших папероробних підприємств кінця ХVІ – першої половини ХVІІ ст. була Острозька папірня, яка забезпечувала своєю продукцією друкарні у Києві, Острозі та інших населених пунктах.
На цей же час припадає поява топоніму – “папірня”, який визначав місцевість, де діяло папероробне виробництво. Причому назва даної місцевості зберігалась довгий час, навіть і після того як тут припинилось виробництво паперу. Топонім “папірня” мав своє поширення як в українських, так і в польських землях.
На середину ХVІІ століття в українському папірництві з’являються форми мануфактурного виробництва, де починався розподіл на операції, які виконували окремі працівники. На деяких папероробних підприємствах вже було залучено до виробництва 15-20 чоловік.
Даючи загальну оцінку періоду ХVІ – першій половині ХVІІ століття в розвитку папероробного виробництва, стає цілком очевидним, що в даний час здійснюється процес виникнення та становлення паперової промисловості. По-перше, папероробне виробництво розширюється кількісно, а звідси й географічно. Головними районами стають Галичина, Волинь та північ Київщини. По-друге, здійснюється процес удосконалення організації виробництва паперу. І, по-третє, український папір завойовує міцні позиції як на вітчизняному, так і зарубіжному ринках.
У другому підрозділі “Мануфактурний період (друга половина XVII - перша половина ХІХ ст.)” зазначено, що значному поширенню паперового виробництва в Україні сприяв процес суспільного поділу праці, який у свою чергу викликав динамічний розвиток товарного обміну. Відомо, що у період 1750-1850 рр. на українських землях утворюється ще 17 нових паперових виробництв.
В самому технологічному процесі виробництва паперу принципи залишались ті, що існували раніше. Але з’являються нові засоби, які дозволяли більш якісно готувати паперову масу. В даному випадку мова йде про рол, який вперше було застосовано на папероробних виробництвах у Голландії. Весь процес виробництва паперу був суворо централізованим. За межами мануфактури не здійснювався жоден процес (за винятком етапу збору ганчір’я), що зумовлювалось особливостями технології виробництва.
Таким чином, папірня – це централізована мануфактура, де існує чіткий поділ праці і застосовуються, як механічні пристрої (водяний млин, рол, прес), так і ручна праця.
Елементи капіталістичного способу виробництва починають розвиватись у папероробній галузі наприкінці XVIII – початку ХІХ ст. в папероробній галузі в 30-50-х роках ХІХ ст. відбувались значні зміни в технічному та технологічному моментах. Використання досягнень передових країн в основному відбувалось в двох формах – ввезення обладнання, в тому числі папероробних машин, та залучення до роботи на папероробних підприємствах іноземних спеціалістів.
Поступово ставало зрозумілим, що підприємства з ручним відливом паперу не зможуть на рівних конкурувати із паперовими фабриками. Як свідчить статистика, у 1850 році 38 % валової продукції паперової промисловості Російської імперії та 62 % по вартості паперу та картону припадало на підприємства, де діяли машини. При цьому частка безпосередньо машинного виробництва паперу становила 33 % загальної кількості обсягів та 59 % вартості всієї виробленої продукції в імперії.
Із застосуванням нових технологій виробництва паперу змінювалась і професійна структура на самих підприємствах. Так, на мануфактурах з ручним відливом паперу працювали: управляючий, майстер, сортувальники ганчір’я, черпальники, валяльники, відмітники, формувальники, рольники, різноробочі. На підприємствах, де застосовувались машини, працювали вже представники дещо інших професій: управляючий, що мав інженерно-технічну освіту, майстер по паперовій частині, машиніст, робітники на машинах, рольники, білильники, сортувальники ганчір’я та паперу, кочегари, слюсарі, токарі, ковалі та різноробочі. До цього додамо, що замінювалось як кількісне, так і якісне представництво професій.
Підсумовуючи період 1750-1860 рр. розвитку паперової промисловості України, зазначимо, що він проходить два етапи. Перший – формування мануфактурного виробництва. Другий – переростання мануфактури у фабрику та капіталізація самого виробництва. Разом з тим відбуваються структурні зміни не лише на підприємствах, а й на ринку. Значно розширюються як обсяги виробництва, так і реалізації паперової продукції. В цей час проходить процес формування внутрішнього паперового ринку.
Третій розділ “Паперова галузь у другій половині ХІХ - початку ХХ століття” висвітлює процес розвитку крупного машинного виробництва у паперовій промисловості, соціально-економічні аспекти стану працівників галузі та вплив воєнних змагань на українських теренах у 1914-1920 рр., що призвело до кризового стану як паперового виробництва, так і всієї економіки України.
У першому підрозділі “Розвиток фабричного виробництва” зазначається, що реформування політичного життя Російської імперії в 60-х роках Х1Х століття мало позитивні наслідки й для економічного розвитку. Вивільнення великої маси селян-кріпаків з одного боку, капіталізація виробництва з іншого – сприяли швидким темпам розвитку промисловості в цілому.
У 1861 – 1862 рр. на території імперії нараховувалось 111 мануфактур з ручним відливом паперу та 52 паперові фабрики, де працювали 72 папероробні машини. В цей період лише 32,7% підприємств галузі здійснювали машинне виробництво паперу. У свою чергу продуктивність праці на фабриках оснащених папероробними машинами була значно вищою від підприємств, де за основу брався черпальний принцип. На паперових фабриках у 1862 році річний виробіток на одного робітника становив 668 крб., на підприємствах черпального типу -225 крб.
Досить бурхливо почало розвиватись паперове виробництво в 70-х роках Х1Х століття у Волинській, Подільській та Київській губерніях. Тут, зокрема, організовуються виробництва у Рудні Почаївській, Коростишеві, Малині, Дитятках, Моквині, Чижівці, Сутисках.
Зокрема, на межі Х1Х-ХХ ст. Дитятківська фабрика займала провідні позиції. Тут у 1899 році працювало 777 чол. За свідченням архівних документів при фабриці було створено селище із житловими будинками для робітників та діяла школа, а згодом ще й ремісниче училище. Дитятківське акціонерне товариство, яке у 1899 році обєднувало три фабрики, виробляло близько 500 тис. пудів поштового, міністерського, письмового, книжкового, газетного, друкарського, мундштучного, кольорового, обгорткового, цукрового та інших видів паперу та картону. У систему діяльності Дитятківського товариства залучались і інші виробництва галузі. Зокрема, Миропільська фабрика готувала напівфабрикати для підприємств товариства.
Але у вересні 1903 року Дитятківська фабрика переживає велику трагедію, яка врешті виявилась фатальною. Збитки від пожежі перевищували мільйон карбованців, що фактично унеможливлювало відновлення виробництва на старому майданчику. Проте діяльність самого акціонерного товариства не припиняється. До нього входять ряд підприємств, в