Для порівняння лише зазначимо, що на Малинській фабриці в цей час працювало 356 робітників і вироблялось продукції на суму 483 559 крб., а на Коростишівській фабриці – 140 робітників виробляли продукції на суму 108 000 крб.

У 80-90 –і роки Х1Х ст. географія створення папероробних виробництв розширилась. Почали виникати фабрики в Одесі, Харківській губернії (м.Зміїв). Проте все-таки “базовим” краєм залишається Волинь.

На початку ХХ століття паперова промисловість у західноукраїнському регіоні діяло вісім паперових та чотири деревно-масні підприємства. На них працювало 11 папероробних машин, вироблялось 630,9 тис.пудів паперу, 105 тис.пудів картону та 354 тис. пудів деревної маси. Найбільшим підприємством в цьому регіоні була Черлянська паперова фабрика, яка розвинулась на базі папероробної мануфактури, що заснована у 1826 році. У 40-х роках ХІХ століття на цьому підприємстві облаштовується перша папероробна машина. За період існування підприємства, черлянський папір удостоювався різноманітних нагород на багатьох торгових та промислових виставках як у Австрії, так і в інших країнах Європи.

В 1913-1914 рр. в Україні діяло 43 папероробні підприємства, на яких вироблялось 26,9 тис. тонн паперу та 2 тис. тонн целюлози. Але на початок Першої світової війни призупинив дальший розвиток паперової промисловості в Україні. Разом із загальним скороченням виробництва і зайнятості на папероробних підприємствах, частина виробництв взагалі припиняє роботу.

Таким чином, у період другої половини ХІХ-початку ХХ століття в паперовій галузі визначальною формою виробництва стає фбрика. Відбуваються структурні зміни як в організації власне самого виробництва, так і капіталу, де на зміну феодальній власності на засоби виробництва приходить капіталістична – приватний та акціонерний капітал.

У другому підрозділі “Соціально-економічне становище працівників галузі” зазначено, що продуктивність виробництва залежить не лише від технічного оснащення підприємства чи технологічного вирішення виробничих завдань. Чимала роль в організації цього процесу належить і створеним умовам праці, а також соціально-економічному становищу працюючих.

У 80-х роках ХІХ століття практично на всіх папероробних підприємствах робочий день тривав у межах 10-12 годин. Проте вже у 90-х роках ХІХ ст. на ряді підприємств запроваджується тризмінний восьмигодинний режим. Зокрема, він у окремих підрозділах діяв у 1899 році на Понінківській паперовій фабриці. А на Дитятківській фабриці восьмигодинна робоча зміна була запроваджена у 1896 році і вже у 1900 році тут у тризмінному режимі працювали 44,3% робітників.

На папероробних підприємствах у 80-90-х роках ХІХ століття застосовувались різні форми оплати праці: погодинна, окладна та відрядна.

Погодинна заробітна плата залежала від рівня кваліфікації працівника, а також кількості відпрацьованого часу. Перевага віддавалась простій погодинній оплаті, але інколи застосовувалась і погодинно-преміальна. Найчастіше застосовувалась поденна та помісячна оплата. При поденній оплаті визначався розмір денної ставки, а загальний заробіток залежав від кількості днів відпрацьованих протягом місяця. Поденна оплата запроваджувалась, як правило, серед працівників допоміжного персоналу – столярів, слюсарів, ковалів, сторожів та ін. Позмінна оплата запроваджувалась серед працівників основного виробництва. Наприклад, на Острозькій фабриці не існувало диференційованого підходу і всі працівники отримували по 40 копійок за зміну. На Малинській паперовій фабриці існувала не лише диференціація оплати праці по професіях, але й по займаних посадах. Робітники, які були зайняті біля самочерпки отримували по 40-45 копійок за зміну, а старшому серед них платилось – 80 коп., робітникам при ролах – по 40 коп., а старшому – 50 коп., робітник при варінні ганчір'я – 40 коп., кочегари – по 45 коп. Відрядна заробітна плата встановлювалась для робітників невисокої кваліфікації, зокрема, у ганчірних відділеннях. Денний заробіток сортувальників ганчір'я коливався у межах 25-35 копійок. На підприємствах запроваджувалась і надурочна праця, яка оплачувалась за полуторним або подвійним тарифом.

Важливим елементом у соціально-побутовій сфері, яка так чи інакше впливала на працю робітників папероробних підприємств, було те, що при фабриках у ці роки починає формуватись житловий фонд. Сімейні робітники забезпечувались окремими квартирами (одно- або двокімнатними) з певними зручностями. На підприємствах папероробної галузі створюється у цей період і система мінімальної медичної допомоги своїм працівникам. При окремих підприємствах відкриваються й навчальні заклади. Зокрема, у серпні 1895 року однокласне училище почало діяти при Понінківській паперовій фабриці, де вчилося 40 дітей, з них 18 дівчаток. На утримання училища фабрика витрачала 520 крб. на рік.

Та загальний стан соціальної сфери був незадовільний. Тому й не дивно, що на папероробних підприємствах виникали конфлікти між робітниками та адміністрацією. Зокрема, за період 1895-1904 рр. фабрична інспекція зареєструвала в Російській імперії 7 страйків робітників папероробної сфери із загальною кількістю учасників 1506 чол., що складало 8% зайнятих в галузі. А події 1905 року спонукали активізації соціальних виступів паперовиків. Так, в цьому році відбулось 102 страйки робітників паперової галузі із загальною кількістю 22 478 чол. Основні вимоги цих виступів мали суто економічний зміст.

Таким чином, у період 1860-1914 рр. починає формуватись законодавча база, яка регулює виробничі, соціальні та інші стосунки між робітником і роботодавцем. По-друге, запроваджуються різні форми оплати праці на підприємстві. По-третє, створюється певна соціально-побутова сфера при підприємствах, яка так чи інакше впливала на якість праці та життя робітників папероробних підприємств. Та разом з тим зберігається основа соціальних суперечностей, що в революційні періоди історії переростає в гостре протистояння різних соціальних верств.

У третьому підрозділі “Паперова галузь у період визвольних змагань” зазначено, що участь Російської імперії в Першій світовій війні, а також внутрішні воєнні конфлікти 1917-1920 рр. негативно вплинули на стан вітчизняної економіки. В цьому аспекті достатньо зауважити, що в Україні кількість працюючих папероробних підприємств у 1916 році зменшилась до 25, а в 1920 р. – до 16.

В зв?язку з цим вимагалось проведення відповідних заходів урядів, які діяли на теренах України, з метою поліпшення стану на ринку паперу. Найбільш послідовну і виважену політику у цій сфері здійснював уряд Української держави.

Однією із складностей, яку переживали не лише паперовики, а й усе українське суспільство, було суцільне безгрошів?я. Саме це й сприяло широкому запровадженню місцевих грошових сурогатів, папір для яких використовувався будь-який. Бони, як правило, з великою недовірою сприймались населенням, оскільки не мали характеру загальнодержавних грошей. Їх емісії відрізнялись лише кольором паперу, роком випуску ( і то не завжди ) та назвою. Лише на Волині у таких містах як Житомир, Рівне та Новоград - Волинський у 1918-1920 роках було здійснено кілька грошових емісій. Можна цілком справедливо стверджувати, що для випуску грошових сурогатів широко використовувався папір Попінінківської та Малинської паперових фабрик. Відомо, зокрема, що у 1918-1919 роках у Малині було здійснено цілий ряд емісій.

Для стабілізації паперового ринку радянською владою вживались адміністративно-командні, а то й репресивні методи. Ще в грудні 1917 року в структурі Вищої Ради Народного Господарства (ВРНГ) організувався Головне уравління державними підприємствами паперової промисловості (Головпапір). Управління зобов’язувало всі крупні фабрики організувати колегіальне управління, яке отримало назви заводоуправлінь. Ця система в Україні запроваджувалась з 1920 року, коли було створено в системі Головпаперу – Управління державними підприємствами паперової промисловості Півдня (Південьпапір). Прийняті Південьпапером фабрики знаходились у жалюгідному стані і в 1920 році виробили лише 1,3 тис. т. паперу і картону, що становило 3,4 % довоєнного виробітку. Таким чином, з приходом до влади більшовиків впроваджуються адміністративно-командні методи, які згодом стають визначальними як у сфері папірництва, так і в усьому народногосподарському комплексі країни.

У четвертому розділі “Українська паперова індустрія за радянської доби (1920-1990 рр.)” розкриваються питання розвитку галузі в періоди відновлення та становлення (1920-1941 рр.), руйнації, відбудови, реконструкції та модернізації (1941-1960 рр.) та спеціалізації (1960-1990 рр.), а також формування та розвитку галузевої науки, яка у визначений історичний період стала однією з головних умов технічного і технологічного прогресу галузі.

У першому підрозділі “Галузь у міжвоєнний період (1920-1941 рр.)”, розглядається процес формування системи централізації управління паперовими фабриками України, включення їх у єдину адміністративно-командну систему господарювання, запровадження директивного планування власне виробництва кінцевої продукції на підприємствах, різних форм додаткової експлуатації робочої сили, а також досліджуються питання розвитку соціально-культурної сфери при окремих підприємствах та впливу результатів сталінських репресій на галузь.

Найгострішими проблемами галузі у міжвоєнний період були: слабкість сировинної бази; нестача відповідної кількості кваліфікованої робочої сили на всіх структурних рівнях; недостатня ефективна взаємодія структурних ланок галузі: постачальної, виробничої, контролюючої та збутової; технічна й технологічна відсталість паперових виробництв, що зрештою впливало на загальні економічні показники, зокрема продуктивність праці; відсутність ефективної системи матеріального та морального заохочення працівників.

Друга половина 30-х років ХХ століття у розвитку паперової промисловості відзначилась кризовими тенденціями. Як видно з таблиці 1, у 1940 р. виробництво картону знизилось на 5,1%, а целюлози – на 22,3%, у порівнянні з 1935 роком. До того ж у міжвоєнний період так і не було досягнуто рівня виробництва паперу 1913 року.

Таблиця 1

Динаміка виробництва продукції на підприємствах

целюлозно-паперової промисловості України (тис. тонн)

Роки | Папір | Картон | Целюлоза

1913 | 28,6 | 9,5 | 1,6

1927 | 19,2 | 8,3 | -

1932 | 22,6 | 18,8 | 2,4

1933 | 26,0 | 15,7 | 2,2

1935 | 27,1 | 21,7 | 3,6

1940 | 27,9 | 20,6 | 2,8

Все це свідчило про те, що українська паперова промисловість потребувала серйозних наукових, технічних, технологічних, фінансових інвестицій та інновацій.

Другий підрозділ “Період руйнації, відновлення та реконструкції (1941-1960 рр.)” характеризує етапи майже повного припинення діяльності паперових виробництв в часи Великої Вітчизняної війни, відновлення галузі у 1944-1950 рр., здійснення реконструкції основних виробничих фондів та пошуку нових сировинних ресурсів для задоволення потреб вітчизняної паперової промисловості.

Під час Великої Вітчизняної війни паперова промисловість України припинила свою діяльність, зазнавши значних руйнувань. Окупаційними німецькими властями, щоправда вживались певні заходи щодо випуску паперу на Малинській, Понінківській, Моквинській та інших фабриках. Проте лише з моменту звільнення української території з-під німецько-фашистської окупації відбудова підприємств почала здійснюватись планово. В 1945 році в Україні працювало вже 10 папероробних машин на семи підприємствах: Понінківському комбінаті, Малинській, Моквинській, Коростишівській, Донецькій, Росошській та Коломийській фабриках, де було вироблено 3,6 тис. тонн паперу та 1,3 тис. тонн картону. У період 1946-1950 рр., як видно з таблиці 2, вдалось досягти довоєнного рівня виробництва продукції.

1950-і роки стали періодом активного пошуку альтернативних сировинних ресурсів для задоволення потреб папероробних підприємств України. Так, широкомасштабно розроблялись проекти застосування очерету нижньодніпровських плавнів для виробництва паперу та картону. При цьому здійснювалось будівництво комбінатів у Ізмаїлі та Херсоні. Та непродуманість загальної стратегічної політики у цьому відношенні не призвела до очікуваних результатів, а породила ряд проблем щодо забезпечення сировиною вже діючих підприємств. Іншою характерною ознакою даного десятиріччя стала масова реконструкція та модернізація машинного парку, яка зумовлювалась гострою необхідністю значного підвищення продуктивності паперового виробництва в Україні. З іншого боку для значного зростання виробництва паперу та картону, а також для більшого задоволення потреб населення країни паперовою продукцією в середині ХХ століття на території України здійснюється спорудження підприємств у Жидачеві, Корюківці, Львові, Херсоні, Ізмаїлі та Рахові. Це у свою чергу сприяло зміцненню та розширенню матеріально-технічної бази галузі.

Таблиця 2

Виробництво продукції целюлозно-паперової промисловості

в 1945-1955 рр. (тис.тонн.)

Продукція | 1940р | 1945р | 1950 р. | 1955 р. | Обсяги | у % до 1940 р. | Обсяги | у % до | 1940 р. | 1950 р. | Папір | 27,9 | 3,6 | 35,9 | 129,0 | 89,4 | 320,1 | 248,2 | Картон | 20,6 | 1,3 | 38,5 | 187,0 | 140,5 | 680,2 | 365,0 | Целюлоза | 2,8 | - | 3,3 | 118,0 | 6,6 | 236,0 | 200,0 |

Третій підрозділ “Спеціалізація та розширення виробництв (1960-1990 рр.)” присвячений висвітленню питань розвитку паперової промисловості у період здійснення крупномасштабної спеціалізації підприємств паперової промисловості, що повинно було б сприяти збільшенню випуску продукції та покращанню її якості, дозволяло б найбільш раціонально використовувати промислові ресурси та скоротити транспортні витрати. Тому ряд виробництв стали монополістами у випуску певного виду продукції. Так, Малинська паперова фабрика виробляла 100% конденсаторного паперу в Україні та 35% у загальносоюзному обсязі. Понінківська фабрика була одним із головних виробників учнівських зошитів у Радянському Союзі. Безперечно, що така спеціалізація виправдовувала себе в умовах адміністративно-командної (планової) економіки, оскільки давала можливість швидко нарощувати темпи виробництва. Разом з тим даний підхід у організації виробництва не давав змоги швидко переорієнтуватись до потреб ринку та переходити до випуску нових видів продукції. Зрештою це і призвело до зниження якісних показників, а звідси й до втрати конкурентноспроможності на зовнішньому ринку.

1960-і роки стали етапними у сфері організації господарювання та економічного стимулювання діяльності підприємств галузі. Зокрема широко починає застосовуватись комплексна організація праці, що сприяло підвищенню продуктивності виробництва. Реформи 1965 року стосувались запровадженню госпрозрахункових методів, що сприяло розширенню фінансової та економічної самостійності підприємств. Зокрема, стимулювання виробництва здійснювалось за допомогою таких інструментів, як ціна, прибуток, кредит, премія. Та разом з тим дана реформа виявилась половинчатою, оскільки основні важелі економічного керівництва народногосподарським комплексом залишались в руках держави і саме вона визначала стратегічну спрямованість матеріальних, фінансових, виробничих та інших ресурсів.

Важливим аспектом функціонування підприємств галузі у період 1960-1980-х рр. ХХ ст. є природоохоронна діяльність. Особливо зверталась увага на ефективне очищення промислових стоків. З цією метою розроблялись нові методики, запроваджувались нові технології та здійснювалась реконструкція вже діючих очисних споруд паперових фабрик. Це дало змогу значно поліпшити якість навколишнього природного середовища в зонах впливу підприємств целюлозно-паперової промисловості. Проте питання сталого екологічного розвитку залишалось актуальним, особливо у постчорнобильський період.

У четвертому підрозділі “Розвиток галузевої науки” зазначено, у ХХ столітті целюлозно-паперова промисловість стає однією з найбільш науковоємних галузей виробництва. Тому в Україні створюється струнка система наукового забезпечення розвитку промисловості. Ще у 20-х роках створюються лабораторії, еспериментальні групи, кафедри. У період 1930-1960-х років йде формування системи науково-дослідних інститутів – Українського державного інституту по проектуванню підприємств целюлозно-паперової промисловості (Укрдіпропапір) та Українського наукового досліднго інституту целюлозно-паперової промисловості (УкрНДІП). Саме в цих установах концентрується науковий потенціал галузі, здійснюються проектні роботи щодо будівництва нових виробництв, розробляються технічні та технологічні підходи до випуску нових видів паперу та картону. Іншим важливим структурним елементом наукової бази галузі стає функціонування експериментальних виробництв на окремих підприємствах, метою яких було відпрацювання в промислових умовах нових науково-дослідних розробок. Ще одним структурним елементом даної системи було функціонування кафедр у вищих навчальних закладах, зокрема Київському політехнічному інституті, де готувались професійні інженерно-технологічні кадри для галузі. Саме поєднання науки й практики виробництва сприяло розвиткові раціоналізаторства та винахідництва на підприємствах, де даний процес набував науково-виробничого характеру. Таким чином, галузева наука наприкінці 1980-90-х років мала цілком замкнуту та централізовану систему, що власне відповідало системі всього господарського комплексу країни.

У п’ятому розділі “Паперова промисловість Українці наприкінці ХХ – початку ХХІ ст.” розглянуто стан галузі в період економічної кризи, який охопив весь народногосподарський комплекс країни, а також розкриті пошуки стратегічних перспективних, структурних змін галузі, які дали змогу наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. стабілізувати і намітити серйозні перспективи зростання обсягів виробництва та завоювання відповідних позицій на внутрішньому і міжнародному ринках.

У першому підрозділі “Етап економічної кризи (1991-1998 рр.)” зазначено, що економічна криза початку 1990-х років негативно вплинула на розвиток виробничого потенціалу паперової промисловості. Розрив господарських зв’язків, деструктуризація фінансово-грошової системи, технічне та технологічне відставання підприємств галузі сприяли значному зниженню якісних та кількісних показників, втраті конкурентноздатності товарної продукції на світовому та національному ринках. Як видно з таблиці 3, спад виробництва целюлози в 1996 році становив 67,3 % (у порівнянні з 1990 р.) , паперу – 74,2 %, картону – 63,5%.

Таблиця 3

Динаміка виробництва продукції целюлозно-паперової промисловості України в 1990-1996 рр.

Продукція | Одиниця

виміру | 1990 | 1991 | 1992 | 1993 | 1994 | 1995 | 1996

Целюлоза | Тис. т | 104,0 | 89,7 | 75,8 | 47,7 | 51,2 | 60,8 | 34,0

Картон | Тис. т | 542,9 | 469,6 | 379,2 | 276,1 | 208,5 | 206,5 | 197,9

Папір | Тис. т | 369,2 | 353,0 | 278,6 | 181,0 | 94,1 | 98,0 | 95,1

Тара

картонна | Млн. м2 | 364,7 | 373,4 | 330,7 | 253,1 | 162,8 | 137,6 | 132,8

Шпалери | Млн.

ум. кус. | 55,9 | 72,6 | 99,6 | 66,5 | 30,1 | 19,7 | 33,3 | Зошити

шкільні | Млн. шт. | 933,5 | 736,8 | 527,1 | 247,5 | 137,4 | 127,8 | 300,2

Дуже гостро у 1991-1995 рр. постали питання адаптації підприємств галузі до ринкових умов, технічного та технологічного переоснащення, залучення додаткових інвестицій у сферу виробництва, створення ефективної системи забезпечення підприємств галузі сировинними ресурсами.

У другому підрозділі “Етап пошуків стратегічних перспектив, структурних змін та стабілізації (1999-2002 рр.)” зазначено, що великі надії у сфері залучення інвестицій у паперову промисловість. України пов’язувались у першій половині 90-х років ХХ століття пов’язувались із заходами щодо акціонування підприємств та створення спеціальних (вільних) економічних зон. Із залученням іноземних та вітчизняних інвестиційних ресурсів ряду підприємств, зокрема Жидачівський ЦПК, Малинській паперовій фабриці, Рубіжанському КПК, вдалось здійснити реструктуризацію виробництва, провести активну маркетингову політики і зайняти відповідні позиції на ринку. З приходом у паперову промисловість державного капіталу стало можливим створити нові виробництва, що забезпечували б потреби суспільства у нових видах паперу. Та разом з тим на практиці було продемонстровано й негативні наслідки залучення іноземних інвесторів у галузь. Головна мета їх полягала не стільки у підпорядкуванні власним економічним інтересам розвитку паперового виробництва, скільки у знищенні потенційних конкурентів. Тому ряд виробництв, зокрема целюлозних, у Херсоні та Ізмаїлі практично припинили своє існування.

Неспроможність вітчизняних виробників паперу задовольнити потреби ринку у широкому асортименті товарної продукції призвело до активного просування на українському ринку продукції іноземного виробництва. Особливо це стосувалось таких видів паперу, як газетного, офсетного та офісного, що імпортувались із Скандинавських країн, Росії, Польщі, Угорщини, Німеччини. В зв’язку з цим гостро постало питання здійснення політики захисту вітчизняного виробника. Проте дії українського Уряду в цьому плані виявились не достатньо ефективними. Тому розв’язання проблем виживання у складних економічних умовах зосереджувалось безпосередньо на здійсненні виваженої політики конкретними підприємствами галузі.

Незважаючи на всю економічну і політичну складність розвитку українського суспільства у 90-х роках ХХ століття, вітчизняній паперовій промисловості вдалось зберегти основний виробничий та науковий потенціал. Заходи щодо стабілізації виробництва на окремих підприємствах, а також загальні тенденції розвитку економічного комплексу України, сприяли загальному розвиткові паперової галузі на зламі ХХ-ХХІ століть. Саме у період 1999-2002 рр. вітчизняна паперова промисловість вступила у період стабілізації та зростання темпів виробництва, що свідчило про загальне подолання кризових явищ і тим самим дає змогу оптимістично оцінювати перспективи галузі.

У висновках підбито підсумки проведеного дослідження, викладено його основні результати, обґрунтовано низку узагальнюючих положень, що винесені на захист. Комплексне дослідження проблеми становлення та розвитку паперової промисловості України протягом майже п’яти століть, що в принципі у вітчизняній науці здійснюється вперше, полягає у: визначенні умов, обставин та особливостей цього процесу, його залежності від політичного, правового та культурного розвитку державних утворень, де здійснювалось паперове виробництво; розкритті динаміці загального економічного стану галузі та його відповідності до конкретно-історичного розвитку всього народногосподарського розвитку держави; визначенні історичних етапів розвитку паперової промисловості України протягом ХVI-XX століть; характеристиці та аналізу джерельної бази і наукових досліджень з визначеної теми.

Головні наукові результати дисертації зводяться до наступного:

1.Здійснена комплексна характеристика джерельної бази та літератури з досліджуваної теми. Визначено, що найбільший ресурс архівних джерел, де присутня інформація про розвиток паперової промисловості України зосереджена у центральних державних архівах – Центральному державному історичному архіві України у м.Києві, Центральному державному історичному архіві України у м.Львові, Центральному державному архіві вищих органів влади та управління Україні, Центральному державному архіві громадських об’єднань України. При цьому зазначено, що важливий ресурсний інформаційний комплекс джерел присутній у фондах обласних державних архівів та архівах підприємств целюлозно-паперової галузі. Разом з тим підтверджено думку О.Я.Мацюка, що архівна джерельна база має певну інформаційну обмеженість, особливо у часовому аспекті. Насамперед це стосується джерел, які висвітлюють діяльність папірень на українських теренах у XVI-XVIII ст. В результаті проведених пошукових робіт вдалось залучити до наукового обороту значну кількість нових архівних джерел.

2. Визначено початкову дату від якої можна власне відраховувати час розвитку галузі. Такою можна вважати 1522 рік, коли припадає перша згадка про українську папірню, яка знаходилась у Янові на Русі, або, як ще називають – Руському Янові.

3. Визначено, що історію розвитку вітчизняного папірництва можна умовно поділити на п’ять етапів.

Перший охоплює період другої чверті ХVI- першої половини XVII ст. Протягом даного часу українська паперова промисловість пройшла шлях становлення. Виробництво паперу здійснювалось ручним способом, що у свою чергу, обумовлювало невисоку продуктивність праці. Головними папероробними районами стають Галичина, Волинь та північ Київщини.

Другий етап охоплює період другої половини ХVII –першої половини ХІХ ст. В даний час формується та розвивається мануфактурне виробництво, внутрішній ринок паперової продукції. Основним видом сировини залишається ганчір’я. Технічний переворот у 30-50-х рр. ХІХ ст. підготував технічну основу для розвитку фабричного виробництва. Папероробні машини встановлювались на підприємствах у Понінках, Славуті, Ковшиловці, Черлянах. В даний період паперове виробництво починає розвиватись практично на всій території України, нараховується більше ста виробництв паперу різних типів, форм та розмірів.

Третій етап включає в себе період другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Стрімкому розвитку фабричного виробництва в паперовій промисловості сприяли політичні реформи 60-х рр. ХІХ ст. В зв’язку з цим відкриваються паперові фабрики в Малині, Дитятках, Коростишиві, Чижівці та інших місцях. Активний процес розвитку фабричного виробництва призводить до значного зростання обсягів виробництва, покращується якість продукції, застосування нових технологій. Найбільшого розвитку паперова промисловість досягає в 1913 році. Але вступ Російської імперії у Першу світову війну негативно вплинув як на стан паперової промисловості, так і ряд інших галузей економічного комплексу країни. В період другої половини ХІХ – початку ХХ ст. оголюються протиріччя найманого працівника та роботодавця. Особливо активними були виступи робітників-паперовиків у період російських революцій 1905-1907 рр., Лютневої та Жовтневої 1917 року. Період визвольних змагань (1917-1920 рр.), характеризується тим, що українські національні уряди прагнули зберегти цивілізовані ринкові підходи до здійснення своєї економічної політики. Це чітко простежується на підходах відносно наповнення вітчизняного ринку паперовою продукцією та задоволення потреб споживачів як за рахунок виробництва паперу вітчизняними підприємствами, так і за рахунок імпортного.

Четвертий етап охоплює період 1921-1990 рр. З приходом до влади більшовиків відбувся процес націоналізації всіх паперових виробництв, що призвело до реструктуризації галузі. Після багатьох реорганізацій створюється струнка централізована державна система управління підприємствами целюлозно-паперової промисловості. У міжвоєнний період у зв’язку з гострою недостатністю сировини, проблемою наявності висококваліфікованих кадрів на підприємствах галузі, відсутністю гнучкої системи матеріального стимулювання робітників та службовців у паперовій промисловості призвело до того, що так і не було досягнуто рівня виробництва паперу 1913 року. Після завершення Великої Вітчизняної війни стратегічні підходи до розвитку галузі дещо змінились. Це проявилось, зокрема, у тому, що були побудовані нові виробництва у Корюковці, Херсоні, Ізмаїлі, Львові, Рахові, Жидачеві. В період 1960-80-х рр. в країні здійснювалась політика крупномасштабної спеціалізації підприємств, що повинно було сприяти збільшенню обсягів виробництва продукції. В принципі такі плани вдалось втілити в життя, що у свою чергу сприяло монополізації виробництва.

П’ятий етап (кінець ХХ – початок ХХІ ст.) для української целюлозно-паперової промисловості виявився найбільш складним і відповідальним протягом всієї її історії. Політичні та економічні катаклізми останнього десятиріччя ХХ століття негативно вплинули на весь комплекс галузі – різко знизились виробничі показники, продукція вітчизняних паперових підприємств на ринку втратила конкурентноздатність, відбулась деструктуризація вітчизняної галузевої науки. Проте наприкінці 90-х років ХХ ст. намітились тенденції економічного зростання. Українська паперова промисловість стабілізувала виробництво картонної та паперової продукції, почали надходити інвестиції та поступово оновлюватись основні фонди виробництв. Таким чином, зроблено висновок, що Україна зберегла значний виробничий, інтелектуальний та сировинний потенціал, що дає можливість для подальшого розвитку галузі.

4. Комплексно простежено з сучасних позицій питання організації та оплати праці працівників паперової промисловості у 80-90-х роках ХІХ ст. та у 20-х рр. ХХ ст. Необхідність вивчення цього аспекту зумовлена насамперед тим, що дані питання радянська історична наука намагалася або обходити, або розглядати заіделогізовано. На базі великої кількості статистичного матеріалу показано, що у 80-90-х рр. ХІХ ст. відбувається формування законодавчої бази, яка регулює виробничі, соціальні стосунки між робітником і роботодавцем, запроваджуються різні форми оплати праці на підприємствах галузі, створюється певна соціально-побутова сфера, яка впливала на якість життя працівників. При дослідженні даної проблематики сконцентровано увагу на концептуальних підходах до формування заробітної плати в галузі і на реальному добробуті працівників та впливові на нього економічних, соціальних та політичних факторів. Зокрема, робиться висновок, що висока ділова активність у вітчизняній паперовій промисловості 1920-х років обумовлювала можливість збільшення оплати праці, але не відповідала більшовицькій ідеології. Головними критеріями залишалися централізований і зрівнялівській підходи.

5. Доведено, що протягом всієї історії паперової промисловості України актуальним залишалось питання розширення сировинної бази. Зясовано, що лише протягом ХХ століття до розвязання даної проблеми повертались принаймні три рази, у 1920-30-х, 1950-60-х та на початку 1990-х років. Проте жодного разу кардинально і ефективно проблема сировинного самозабезпечення вітчизняних підприємств паперової промисловості вирішена не була. Разом з тим, зберігаючи серйозний сировинний потенціал, Україна шукає шляхи залучення додаткових сировинних резервів у галузь і на початку ХХІ століття.

6. Підкреслено, що у ХХ столітті целюлозно-паперова промисловість стала однією з науковоємних галузей виробництва. Тому в Україні створюється цілісна струнка система наукового забезпечення розвитку галузі. В період 1930-80-х рр. відбувається формування та розвиток науково-дослідних інститутів, де концентрується науковий потенціал галузі, здійснюються проектні роботи з питань будівництва нових підприємств, розробляються технічні та технологічні підходи з випуску нових видів паперу та картону, а також систем забезпечення виробництв за якісними показниками продукції. Безпосередньо на підприємствах галузі створюються і функціонують науково-дослідні центри, лабораторії та філіали НДІ, метою яких було запровадження досягнень на практиці та доведення наукових теоретичних розробок до умов безпосереднього виробництва.

Основний зміст і висновки дисертації викладено у таких публікаціях:

Монографії, книги, брошури

1. Студінський В.А. Паперова промисловість України: XVI-ХХ ст. (Монографія). Вид. 2-е, доп., виправл. – Житомир: Волинь, 2004. – 268 с.

2. Студінський В., Тимошенко В. Історія Малина. – Малин: Берегиня України, 1993. – 112 с.

3. Студінський В.А. Малинська паперова фабрика. Історико-економічний нарис. — Житомир: Журфонд, 1996. – 144 с.

4. Студінський В. На спортивних аренах (сторінки історії малинського спорту). – Малин: Просвіта, 1996. – 80 с.

5. Студінський В.А. Малинська районна друкарня. Історичний нарис. – Малин - Житомир: Журфонд, 1997. – 52 с.

6. Студінський В.А.Паперова промисловість України (XVI-XX століття). – Житомир: Волинь, 2000. – 256 с.

Статті у наукових фахових виданнях,

що входять до переліків ВАК України

7. Студінський В.А. З історії вітчизняної паперової промисловості (з фондів Національної бібліотеки імені В.І.Вернадського) // Бібліотечний вісник. – 2001. – № 3. – С. 40-45.

8. Студінський В.А. Українські середньовічні папірні // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології і етнографії. Збірник наукових праць Чернівецького Національного університету ім. Ю.Федьковича. – Чернівці: Золоті литаври, 2001. – С. 93-103.

9. Студінський В.А. Українська боністика // Борисфен. – 2001. – № 9. – С.16-17.

10. Студінський В.А. Директорський корпус Малинської паперової фабрики // Борисфен. – 2001. – № 10. – С.19-21.

11. Студінський В.А. Раціоналізаторство та винахідництво на підприємствах паперової промисловості України (20-80 роки ХХ ст.). // Схід. – 2001. – № 5. – С. 74-77.

12. Студінський В.А. Формування заробітної плати у паперовій промисловості України в першій половині 1920-х років. // Схід. – 2001. – № 6. – С. 71-73.

13. Студінський В.А. Целюлозно-паперова промисловість Західної України в 50-80-і роки ХХ ст. // Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету. – Випуск 6. – Луцьк: ВДУ, 2001. – С. 89-93.

14. Студінський В.А. Ринок паперу в Україні (ХVІІ – початок ХІХ століття ) // Борисфен. – 2002 . – № 1. – С. 9-11.

15. Студінський В.А. Розвиток сировинної бази паперової промисловості України у ХХ столітті: історія проблеми. // Схід. – 2002. – № 1. – С. 65-67.

16. Студінський В.А. Акціонерні товариства у целюлозно-паперовій промисловості України на початку ХХ ст. // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Випуск V. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2002. – С. 49-53.

17. Студінський В.А. Папірні Чернігівщини у ХVII – першій половині ХІХ століття // Сіверянський літопис. – 2002. – № 2. – С. 52-55.

18. Студінський В.А. Організація та оплата праці робітників на папероробних підприємствах України у 80-90-х роках ХІХ ст. // Схід. – 2002. – С. 28-31.

19. Студінський В.А. Висвітлення питань розвитку українського папірництва у польській історіографії // Схід. – 2002. – № 5. – С. 50-52.

20. Студінський В.А. Важкий шлях становлення (сторінки історії Корюківської паперової фабрики) // Сіверянський літопис. – 2002. – № 3. – С. 73-75.

21. Студінський В.А. Українська паперова промисловість у 90-х роках ХХ ст. // Сіверянський літопис. – 2002. – № 4. – С. 9-13.

22. Студінський В.А. Папероробна мануфактура в Україні (друга половина ХVII – перша половина ХІХ ст.) // Питання історії України. Зб. наук. статей. – Т.5. – Чернівці: Золоті литаври, 2002. – С. 22-28.

23. Студінський В.А. Відновлення і реконструкція целюлозно-паперової промисловості України у 1943-1959 рр. // Перспективи. – 2001. - № 4. – С . 24-31.

24. Студінський В.А. Розвиток галузевої науки у целюлозно-паперовій промисловості України у ХХ столітті // Наука та наукознавство. – 2003. – № 2. – С. 115-123.

25. Студінський В.А. Соціальні протистояння у паперовій галузі України на початку ХХ століття // Схід. – 2003. – № 7. – С. 70-73.

26. Студінський В.А. Здійснення політики спеціалізації целюлозно-паперових підприємств України в 1960-і роки // Схід. – 2003. – № 8. – С. 77-81.

Статті в інших наукових виданнях

27. Студінський В.А. Фалеристика як джерело вивчення історії рідного краю // Житомир в історії Волині і України. Тези Всеукраїнської наукової краєзнавчої конференції. – Житомир: ЖО СЖУ, 1994. – С. 215-217.

28. Студінський В.А. Розвиток паперової промисловості на Житомирщині ( друга половина ХІХ – початок ХХ ст. ) // Звягель древній і вічно молодий. Тези Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції. – Новоград–Волинський, 1995. – С. 186-187.

29. Студінський В.А. Історичне краєзнавство на Малинщині // Історичне краєзнавство і культура. VIII Всеукраїнська наукова конференція (наукові доповіді та повідомлення). – Ч. 1. – Харків, 1997. – С. 57-60.

30. Студінський В.А., Грищенко Є.І. Виникнення і розвиток паперового виробництва у м.Малині // Діяльність бібліотек по збереженню культурної спадщини і відродження духовності народу. Матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції. – Житомир: ВКФ “Поліграфіка”, 1996. – С.110-111.

31. Студінський В.А. Малинська “Просвіта”: вчора і сьогодні // Українська національна ідея: історія і сучасність. Науковий збірник. – Житомир: Журфонд, 1997. – С. 23-24.

32. Студінський В.А., Студінська Г.Я. Паперове виробництво на Волині: історико-економічний аспект (постановка проблеми) // Минуле і сучасне Волині: Олександр Цинкаловський і Волинь. Науковий збірник. – Луцьк: Надстир’я, 1998. – С. 280-281.

33. Студінський В.А. Папероробна галузь на Хмельниччині у 1860-1917 рр. //Матеріали Х-ої Подільської історико-краєзнавчої конференції. – Камянець-Подільський. – 2000. – С. 292-297.

34. Студинский В.А. Сколько же лет украинской бумаге ? // Бумага и жизнь – 2001 - № 4 – С.38-38.

35. Студінський В.А. Паперова промисловість України в 1920-30-і роки // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки: економічні науки. – 2001 – № 8. – С. 65-71.

36. Студінський В.А. Характеристика архівних джерел, які висвітлюють історію паперової промисловості України (з фондів Державного архіву Житомирської області) // Архіви – скарбниця людської пам’яті: Науковий збірник “Велика Волинь”: Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. – Т.26. – Житомир: Волинь, 2002. – С. 43-45.

37. Студінський В.А. Джерела з розвитку вітчизняної паперової промисловості у фондах центральних архівів України // Сучасний стан і перспективи розвитку соціально-гуманітарних наук та освіти. Збірник наукових праць соціально-гуманітарного факультету НПУ ім. М.П.Драгоманова – К.:НПУ, 2002. – С. 233-240.

38. Студінський В.А. Українсько-польська співпраця у целюлозно-паперовій промисловості (1950-1980 рр.) // Україна і Польща в ХХ столітті: проблеми і перспективи взаємовідносин. Збірник наукових праць. – Київ-Краків, 2002. – С. 206-207.

39. Студинский В.А. Откуда есть и пошел картон // Картон и гофрокартон. – 2003. – №3. – С. 55-56.

40. Студинский В.А. О картоне позапрошлого века // Картон и гофрокартон. – 2003. – № 4. – С. 62-64.

41. Студинский В.А. Неосуществленная перспектива в истории украинской бумажной промышленности // Картон и гофрокартон. – 2004. – №2. – С.20-22.

42. Студінський В.А. Економічна статистика як історичне джерело (На прикладі паперової промисловості України) // Матеріали V конгресу Міжнародної асоціації україністів. Історія: Збірник наукових статей. Частина 2. – Чернівці: Рута, 2004. – С. 223-226.

Аннотації

Студінський В.А. Паперова промисловість України (XVI-XX ст.) – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – Історія України. – Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. – Чернівці, 2005.

У дисертації досліджується виникнення, становлення та розвиток паперової промисловості України протягом її майже півтисячолітньої історії. Для розуміння проблеми виділено та обгрунтовано поняття “папірня”, розглянуто процес розвитку паперового виробництва різних організаційних форм – цехового, мануфактурного, фабричного та індустріального. Здійснено періодизацію історії паперової галузі України, визначено характерні ознаки для кожного з цих історичних періодів. Розглянуто вплив соціально-політичних суспільних явищ на розвиток як окремих виробництв, так і галузі в цілому, простежено історичний взаємозвязок конкретних проблем паперової сфери, зокрема ресурсно-сировинної та виробничо-екологічної. Дана характеристика джерельно-інформаційної бази даної проблематики. Узагальнено процес формування та розвитку галузевої науки протягом ХХ століття. Розглянуті питання перспектив розвитку паперової промисловості. Визначено заходи щодо покращання підходів до вивчення історії галузі та систематизації джерельної бази.

Ключові слова: паперова промисловість, папірня, папірництво, папір, картон, целюлоза, паперова фабрика, галузева наука, папероробна машина, технологія та організація виробництва.

Студинский В.А. Бумажная промышленность Украины (XVI-XX вв.) – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.01 – История Украины. – Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. – Черновцы, 2005.

В диссертации исследуется проблема возникновения, становления и развития бумажной промышленности Украины на протяжении пяти веков. Методологическую основу исследования составляют принципы историзма, научной объективности, системный и проблемный подходы. Кроме того, определенная роль отведена методу обработки и