СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

САВЕНКОВ Валерій Валерійович

УДК 94(420):94(620).03

ВЕЛИКОБРИТАНІЯ

ТА ПРОБЛЕМА БУДІВНИЦТВА СУЕЦЬКОГО КАНАЛУ

07.00.02 Всесвітня історія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Луганськ ?2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Луганському національному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Бур?ян Михайло Степанович,

Луганський національний педагогічний університет

імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри всесвітньої історії та

міжнародних відносин

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Крапівін Олександр Васильович,

Донецький національний університет,

завідувач кафедри міжнародних відносин

та зовнішньої політики

кандидат історичних наук, доцент

Гончаренко Анатолій Володимирович,

доцент кафедри всесвітньої історії

Сумського державного університету ім. А.С.Макаренка

Провідна установа: Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

кафедра нової та новітньої історії зарубіжних країн

Захист відбудеться 01.07. 2005 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої Вченої ради К 29.051.04 при Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20-а, корп. 1, ауд. 241.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20-а).

Автореферат розісланий 01.06. 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Довжук І.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасний етап розвитку міждержавних відносин на пострадянському просторі характеризується значним підвищенням інтересу до основних транспортних комунікацій. Насамперед це пов'язано із об'єктивним розвитком інтеграційних процесів, що відбуваються в цьому регіоні. Але на шляху до встановлення взаємовигідних міждержавних стосунків нерідко виникають серйозні перешкоди, зумовлені зіткненням інтересів різних країн регіону. Яскравим прикладом цього є боротьба за право створення нових трас транспортування нафти і газу, до якої залучено й нашу державу. Така боротьба не тільки може значною мірою призупинити процес розвитку торгівельно-економічних та фінансових зв'язків, але й погрожує виникненням міжнародних конфліктів. Ситуація, що склалася за нашого часу навколо реалізації російського (Балтійська трубопровідна система) та альтернативного йому українського (Одеса–Броди-Гданськ) проектів магістральних нафтопроводів, знову нагадує про те, що ефективна розбудова нових транспортних коридорів неможлива без зацікавленості всіх потенційних партнерів у пошуках компромісного вирішення проблеми. Полегшити цей процес, запобігти прийняттю поспішних, необачних рішень, що можуть обернутися серйозними геополітичними прорахунками, на наш погляд, має пильне вивчення досвіду вирішення подібних питань у минулому. Представлене дослідження є спробою показати шляхи розв'язання британськими правлячими колами однієї з таких проблем – проблеми, пов'язаної з будівництвом Суецького каналу.

Окрім того, вивчення певних аспектів історії міжнародних відносин на Близькому Сході, що становить складову частину дисертаційної роботи, набуває особливої актуальності у зв'язку з черговим спалахом напруженості в цьому регіоні. Таке дослідження, за наявності об'єктивного погляду на події, а також критичного підходу до усталених їх оцінок, значною мірою може допомогти не тільки виявити підґрунтя одного з найбільш гострих конфліктів сучасності, але й підказати найбільш прийнятні шляхи до його врегулювання.

Незважаючи на зазначене вище, історія Суецького каналу у вітчизняній історіографії майже не вивчалася, хоча в цілому проблема транспортно-комунікаційних коридорів, у тому числі шляхів транспортування нафти й газу, останнім часом все більше привертає увагу українських ЗМІ. Це питання серйозно розглядалося також на кількох науково-практичних конференціях, організованих Національним інститутом проблем міжнародної безпеки, Інститутом сходознавства ім. А.М.Кримського НАН України (за сприянням Фонду Фрідріха Еберта) та інших. І все ж таки, саме історичні аспекти зазначеної проблематики досліджені недостатньо. Серед робіт, які дещо заповнюють лакуну у вітчизняній історіографії, можна назвати праці К.А.Русакова, присвячені пошуку історичних коренів проблеми чорноморських проток, та О.П.Лук'янова, що торкаються історії гібралтарського питання.

Таким чином, проблема, обрана для дослідження, є актуальною.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана в межах комплексної програми Науково-дослідного центру імені В.М.Бейліса "Схід-Захід: теорія та історія міжцивілізаційних взаємостосунків" (державний реєстраційний № 0103 U003602). Робота відображає також один із головних напрямків діяльності кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин і є пріоритетним напрямом науково-дослідної роботи Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка.

Об'єктом дослідження є політика Великобританії на Близькому та Середньому Сході в 50-60-х рр. XIX ст.

Предметом дослідження є проблема формування зовнішньополітичного курсу Великобританії у зв'язку з будівництвом Суецького каналу.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 1854-1869 рр. Втрата північноамериканських колоній, що сталася в останній чверті XVIII ст., не тільки завдала істотного удару світовій могутності Великобританії, але й змусила правлячі кола цієї держави звернути свою увагу на Схід. Швидке зростання британських володінь в Азії та Африці, що відбувалося з початку XIX ст., ще більше вказувало на необхідність пошуку нових, більш швидких та безпечних шляхів доступу в цю частину земної кулі. І найкращим для Великобританії в цьому відношенні був морський судноплавний канал через Суецький перешийок.

Проект такого каналу був поданий до широкого обговорення французьким екс-дипломатом Фердинандом де Лессепсом у 1854 р. та одразу зустрів енергійну підтримку британських ділових кіл. Однак британський уряд не тільки не виявив зацікавленості дійсно перспективним проектом, але й докладав усіляких зусиль до того, щоб перешкодити його реалізації.

Врешті-решт канал набагато пізніше запланованого терміну ? у 1869 р. ? все ж таки було відкрито для міжнародного судноплавства. Це, як з'ясувалося, було свідченням тимчасової поразки британської дипломатії у боротьбі за домінування на Близькому Сході. Відновити свої позиції в цьому регіоні Великобританія змогла лише із захопленням Єгипту в 1882 р.

Мета дослідження. На основі аналізу вперше впроваджених до наукового обігу документів, виявлених у фондах Архіву зовнішньої політики Російської імперії ІДД МЗС РФ, надрукованих джерел (що включають пресу, мемуари державних і політичних діячів, різноманітні парламентські документи та інше), а також беручи до уваги результати вивчення історії Суецького каналу вітчизняними та зарубіжними вченими, дослідити особливості процесу формування та провадження в 1854 1869 рр. політичного курсу Великобританії стосовно будівництва цієї лінії міжнародних комунікацій.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

· виділити основні передумови виникнення "суецької проблеми";

· показати місце "суецької проблеми" у близькосхідній політиці Великобританії;

· виявити баланс сил та характер боротьби в британських правлячих колах з питання про необхідність будівництва Суецького каналу;

· проаналізувати роль парламенту та преси в процесі формування політичного курсу стосовно створення нової лінії комунікацій;

· з'ясувати причини розходження думок через "суецьку проблему" між керівництвом Форін оффісу та "людьми на місцях";

· простежити основні етапи британської політики щодо будівництва Суецького каналу.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше зроблено спробу ґрунтовно й детально, на основі впровадження до наукового обігу та аналізу значної кількості неопублікованих та опублікованих джерел, дослідити політику Великобританії стосовно будівництва Суецького каналу. Це дозволило:

· здійснити джерелознавчий аналіз нових важливих документів з досліджуваної проблеми;

· простежити розвиток східних комунікацій Великобританії та основні передумови виникнення "суецької проблеми";

· з'ясувати місце, яке займала "суецька проблема" в системі британського імперського мислення;

· дослідити боротьбу думок і поглядів у британському суспільстві з питання про необхідність будівництва Суецького каналу;

· висвітлити роль, яку відігравали у формуванні зовнішньополітичного курсу Великобританії члени уряду, депутати парламенту, керівництво Форін оффісу, представники ділових кіл, "люди на місцях" ? посли, консули, емісари, керівники колоніальної адміністрації;

· визначити періодизацію політики Великобританії стосовно будівництва Суецького каналу.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його основні положення, висновки й узагальнення можуть бути використані дослідниками історії Великобританії, Єгипту та міжнародних відносин на Близькому та Середньому Сході, а також при розробці вузівських курсів та спецкурсів із всесвітньої історії. Крім того, теоретичні здобутки роботи можуть бути використані в практичній діяльності МЗС України.

Теоретико-методологічною основою дослідження є діалектичні принципи наукового пізнання. Принцип історизму дає змогу висвітлити минуле в його історичному контексті, урахувати ті зміни, що відбувалися не тільки з предметом та об'єктом дослідження, але й з усіма пов'язаними з ним процесами та явищами. Принцип багатофакторності дозволяє вивчити весь комплекс факторів (суб'єктивних; внутрішніх і зовнішніх; геополітичних і регіональних; економічних, політичних і військових), які впливали на формування та реалізацію політики Великобританії стосовно будівництва Суецького каналу. Принцип всебічності допомагає визначити зовнішні та внутрішні взаємозв'язки та взаємообумовленість явищ, що аналізуються. Зазначені принципи реалізовувалися застосуванням методів узагальнення, поєднання історичного та логічного аналізу, традиційних методів емпіричних досліджень: аналізу документів (контент-аналіз), використання статистичних даних, проблемно-хронологічного, структурно-порівняльного й системно-аналітичного методів.

Апробація результатів дослідження відбувалась через обговорення змісту дисертації на засіданнях кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин і щорічних науково-практичних конференціях ЛНПУ імені Тараса Шевченка, на засіданні відділу комплексних проблем міжнародних відносин Інституту сходознавства РАН (Москва, жовтень 2000 р.), а також на Першій всеукраїнській конференції “Актуальн проблеми втчизняно всесвтньо стор” (Луганськ, СНУ, лютий 2001 р.), міжнародній конференції “Iсторична наука: проблеми розвитку” (Луганськ, СНУ, травень 2002 р.), Першій регіональній науково-практичній конференції "Внесок молодих науковців у розвиток науки регіону" (Луганськ, ЛНПУ, квітень 2005 р.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 5 фахових публікаціях (без співавторства).

Структура роботи визначається сутністю проблеми, метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків (204 стор. ? основний текст), списку використаних джерел та літератури (29 стор., 452 найменування), додатків (6 стор.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі подається загальна характеристика та обґрунтовується актуальність обраної теми, показаний зв'язок роботи з науковими програмами, визначаються об'єкт і предмет дослідження та його хронологічні рамки, формулюються мета і завдання, розкриваються методологія дослідження, наукова новизна, практичне значення та апробація одержаних результатів.

У першому розділі "Джерела та історіографія" охарактеризовано джерельну базу дослідження та стан наукової розробки проблеми.

Документальну базу дослідження складають різноманітні за характером джерела, які умовно можна поділити на сім груп.

Особливу цінність мають колекції Архіву зовнішньої політики Російської імперії (АЗПРІ) Історико-документального департаменту МЗС РФ. Документи, що безпосередньо стосуються теми нашого дослідження, наявні в багатьох справах з різних фондів АЗПРІ і становлять першу групу джерел. До таких, зокрема, слід віднести матеріали одного з найбільших фондів АЗПРІ ? №161 “Санкт-Петербурзький головний архів”, де зберігаються унікальні колекції документів, що висвітлюють дипломатичну боротьбу навколо "суецької проблеми" за період, охоплений хронологічними рамками цього дослідження (опис №181/2 "Політичні донесення з Близького Сходу, 1802-1887 рр."). Увагу привертають насамперед документи, що належать до періоду 1856-1859 рр., який охарактеризувався загостренням дипломатичної боротьби з питання про будівництво Суецького каналу. Це інструкції, циркуляри та інші керівні матеріали Міністерства закордонних справ Російської імперії, поточне листування з послами в столицях європейських держав і в Константинополі, а також з генеральним консулом в Єгипті (депеші, листи, доповідні записки), річні звіти генерального консула, ноти та заяви з "суецької проблеми" (більшість з яких є неопублікованими) урядів інших держав, меморандуми Всесвітньої компанії Суецького каналу та ін. Окрім цих документів "офіційного користування", в справах цього опису міститься також значна кількість витягів з приватного листування. До останніх можна віднести копії листів голови Всесвітньої компанії Ф. де Лессепса до віце-короля Єгипту, турецьких чиновників (у т.ч. ? до великого візира Османської імперії), а також листування самого правителя Єгипту з останніми. І якщо вивчення офіційних документів дає змогу простежити безпосередньо хід боротьби англійської і французької дипломатії навколо проблеми будівництва Суецького каналу, то приватне листування відображує "проекцію" цієї боротьби на політику правлячих кіл Туреччини та Єгипту, а також на дії керівництва Всесвітньої компанії. Якомога повне уявлення про особливості формування зовнішньополітичного курсу Великобританії стосовно порушеної проблеми дозволяють отримати матеріали, що містяться у звітах російських послів, відправлених безпосередньо з місця подій ? Лондона.

До цього ж періоду належать матеріали, що зберігаються в фонді №139 “2-а (газетна) експедиція канцелярії МЗС Росії”. Аналіз матеріалів європейської преси надає досліднику ще один ракурс розглядання британського політичного курсу щодо "суецької проблеми", яка після закінчення Кримської війни знаходилася в центрі уваги.

Великою різноманітністю відрізняються документи, що містяться в фонді №317 “Дипломатичне агентство і генконсульство в Єгипті. 1783–1920–1932 рр.”. Незважаючи на те, що матеріали фонду належать до більш пізнього (1874 – 1880 рр.) періоду, вони мають безпосереднє відношення до досліджуваної проблематики, оскільки дають змогу простежити, як швидко зростало значення каналу для торгових та стратегічних інтересів Великобританії, тим самим підтверджуючи помилковість та недалекоглядність попереднього політичного курсу цієї держави. У той же час серед справ цього фонду є такі, що свідчать про початок (з 1869 р.) нового етапу британської політики стосовно Суецького каналу ? боротьби за встановлення повного контролю над ним (листування британського генерального консула в Єгипті).

Загалом архівні матеріали АЗПРІ істотно доповнюють джерела, що маються в розпорядженні істориків Західної Європи та США. До того ж, звіти російських дипломатів про хід боротьби навколо будівництва Суецького каналу в цьому відношенні мають певну перевагу, оскільки є для нас більш доступними, ніж матеріали, що містяться в архівах Західної Європи та США, і при цьому не повторюють їх.

Другу групу джерел становлять офіційні публікації документів. Це, зокрема, британські парламентські "сині книги" ХІХ ст., які були перевидані Ірландським університетом вже в середині ХХ ст. У томах, присвячених політиці Великобританії в районі Суецького каналу, містяться звіти різних міністерств та відомств, законопроекти, що подавалися до розгляду в парламенті, добірки документів з окремих проблем. Особливий інтерес становлять "Статистичні витяги по Сполученому королівству", а також щорічні звіти про торгівлю та судноплавство Сполученого королівства з іноземними державами та британськими володіннями, адже вміщені в них дані дозволяють простежити зростання значення торгівлі зі Сходом для британських ділових кіл, а отже, ? зростання зацікавленості останніх у найзручніших шляхах доступу до цього регіону. Важливою складовою цієї категорії джерел є офіційні документи Форін оффісу, що містять різноманітну інформацію щодо Суецького каналу (характер та обсяги судноплавства, фінансова й навігаційна документація, проекти міжнародних гарантій та нейтралізації цієї лінії комунікацій). І хоча більшість матеріалів належить до періоду після 1869 р., ці документи наочно ілюструють життєво важливе значення каналу для англійців, спроби отримати контроль над ним через недалекоглядність британської політики попереднього періоду.

Окремо треба відзначити багатотомну радянську публікацію, здійснену в 60-80-х рр. ХХ ст. Комісією з видання дипломатичних документів при Міністерстві закордонних справ СРСР ? "Зовнішня політика Росії ХІХ і початку ХХ століття". Дипломатичне листування і міжнародні договори, зібрані у цих виданнях, дозволяють дати докладну картину англо-російських протиріч на Близькому та Середньому Сході, боротьби двох держав за вплив у Османській імперії та Ірані тощо, відтворюючи тим самим загальне тло, на якому розгорталась боротьба навколо проблеми будівництва Суецького каналу.

Окрім коротких офіційних звітів палати громад та палати лордів, а також добірок затверджених ними біллів і тих документів, які подаються депутатам від уряду, велике значення мають стенограми дебатів обох палат британського парламенту, що складають третю групу джерел. Ці звіти засідань вищого законодавчого органу Великобританії є незамінним підґрунтям у спробах зрозуміти розстановку політичних сил не лише в парламенті, а й у країні, допомагають розібратися в сутності боротьби двох основних партій.

Окрему, четверту групу джерел складають неофіційні видання документів, ініційовані головою Всесвітньої компанії Суецького морського каналу Ф. де Лессепсом та лейпцизьким банкіром А.Дюфур-Феронсом. Це збірки різноманітних за характером матеріалів, серед яких наявні документи Всесвітньої компанії та Дослідницького товариства Суецького каналу, листування Ф. де Лессепса з європейськими, турецькими та єгипетськими дипломатами й політичними діячами, протоколи засідань провідних торгівельних закладів Великобританії з питання про необхідність будівництва нової лінії комунікацій, технічні та фінансові плани каналу тощо. Використання цих матеріалів дає можливість суттєво доповнити картину дискусії навколо "суецької проблеми", що розгорталась усередині британського суспільства.

Матеріали преси того часу складають п'яту групу джерел. Маючи практично монопольний характер як засіб масової інформації, періодичні видання не лише відображали настрої, що панували в різних групах британського суспільства щодо тієї чи іншої зовнішньополітичної проблеми, але й істотно впливали на формування суспільної думки в країні. На шпальтах "Таймс", "Морнінг пост", "Дейлі ньюз", "Манчестер гардіан" та сторінках журналів "Ейшиетік Джорнел", "Куотерлі ревю", "Едінбург ревю", "Найнтінс сенчурі" і тижневиків "Спектейтор", "Економіст" знаходиться велика кількість матеріалів із найважливіших питань зовнішньої та колоніальної політики, публікації провідних британських державних діячів. Ці друковані органи, відбиваючи погляди тих чи інших груп у правлячих колах країни, мали можливість суттєво впливати на суспільну думку.

Досить численні та різноманітні твори мемуарного та епістолярного жанрів, пов'язані з історією будівництва Суецького каналу, складають шосту групу джерел. Подану категорію джерел, у свою чергу, можна умовно поділити на дві підгрупи. Перша, найбільша підгрупа, включає спогади дипломатів, сучасників розгляданих подій, що розглядаються: діячів колоніальної адміністрації, військових, мандрівників, журналістів, мемуари політиків тощо. Це праці А.Р.ал-Джабарті, М.М.Дохтурова, А.М. і М.М.Муравйових, А.С.Норова, Д.Д.Смишляєва, О.О.Уманця, О.І.Герцена, К.А.Скальковського, Дж.П.Беджера, У.Бартлєтта, Ф. де Лессепса, Ф.Р.Чесні, У.Хемлі, Г.Дж.Пальмерстона, У.Е.Гладстона, Т.Уегорна, Р.Вільсона та ін. Другу підгрупу складає листування провідних політичних діячів Великобританії ? лорда Пальмерстона, У.Гладстона, Ч.Гренвілла.

До особливої, сьомої категорії джерел, слід віднести історичні праці, автори яких були сучасниками досліджуваних подій. Це роботи вже згаданих К.А.Скальковського, Ф. де Лессепса, а також К.М.Базілі, П.О.Чихачова, О.Бітта, Ч.Л.Кенні, Е.Соріна.

Підбиваючи підсумки аналізу опублікованих джерел, треба зазначити, що значна частина їх, насамперед британські та радянські офіційні публікації документів, а також стенограми парламентських дебатів, становлять велику цінність для дослідників. Інші ж, головним чином мемуари відомих державних та політичних діячів, функціонерів Всесвітньої компанії Суецького каналу та матеріали преси, є аналітичними, але часто мають суб'єктивний і тенденційний характер, оскільки практично кожне з таких джерел відображує погляди зацікавленої особи або кола осіб. При цьому повнота, точність та неупередженість наведених відомостей залежить не тільки від особистої позиції, але й від рівня обізнаності автора чи укладача з дослідженої проблеми. Тому, враховуючи важливість вищеперелічених джерел, для більш повного досягнення мети й вирішення завдань дослідження, необхідно застосовувати критичний підхід.

Історіографія питання досить чисельна. Її складають роботи, авторами яких були дослідники різноманітного профілю: професійні історики, політологи, правознавці, економісти, журналісти, військові різних країн.

Найбільша кількість робіт, присвячених історії Суецького каналу, підготована англійськими та американськими вченими. Інтенсивний обмін науковими ідеями, постійна взаємодія, міжнародний характер дискусій і наукових публікацій, професійна підготовка значної кількості фахівців з США в провідних британських університетах, "відтік" британських істориків за кордон ? все це складає вагомі передумови для розглядання наукового доробку вчених цих країн в рамках єдиної англо-американської історіографії.

Роботи істориків Великобританії та США, що торкаються дослідженого питання, умовно можна поділити на три напрямки: консервативний (апологетичний), ліберальний та радикальний.

Провідні представники консервативного напрямку (Дж.Марлоу, Р.Дафф, Х.Л.Хоскінс) вважали, що політика Великобританії стосовно будівництва Суецького каналу визначалась, насамперед, бажанням зберегти територіальну цілісність свого східного союзника ? Османської імперії ? від зазіхань Франції. При цьому єдиним національним інтересом Великобританії, на думку цих істориків, було збереження дійсного суверенітету султана над Єгиптом, через територію якого проходив найкоротший шлях на Схід. Обґрунтовуючи, згідно з вищезазначеним, доцільність британського опору реалізації проекту Лессепса, американський історик Х.Л.Хоскінс у своїй роботі "Британські шляхи до Індії" відзначав: "Форін оффіс не вбачав, щоб між опозицією будівництву нової протоки, яка відокремить Азію від Африки, та прийняттям іншої лінії поведінки, що зробить необхідним захоплення Єгипту, була будь-яка "золота середина".

Крім того, підтримання принципу статус-кво стосовно Порти, на думку істориків цього напрямку, було для британського уряду єдиним засобом не тільки захистити власні найкоротші шляхи до Індії, але й зберегти мир та баланс сил у Європі.

Історикам ліберального напрямку (Ч.Холлберг, А.Т.Вільсон, Д.Фарні, Ф.Робертс, Д.Уатт, Лорд Кінросс (Дж.П.Бальфур), А.Дж.П.Тейлор) властиве більш широке трактування національних інтересів Великобританії в зв'язку з будівництвом Суецького каналу. Визнаючи переваги принципу статус-кво в Османській імперії, ці вчені, разом з тим, доводять, що в даному випадку згаданий принцип не завжди відповідав економічним інтересам Великобританії на Сході. Головною ж причиною британської опозиції каналу, на думку англійського історика Д.Фарні, була французька національність його прожектерів.

Спільною рисою консервативних і ліберальних істориків було те, що вони стверджували наявність послідовності в діях британського уряду з вирішення "суецької проблеми". Тобто стійкий опір реалізації проекту Лессепса, купівля єгипетського пакету акцій Всесвітньої компанії, окупація Єгипту і, як наслідок, встановлення домінуючого контролю над Суецьким каналом, подаються у вигляді послідовних етапів одного великого, добре обміркованого плану.

Принципово іншої точки зору дотримуються представники радикального напрямку англо-американської історіографії, засновниками якого можна вважати Т.Марстона та К.Белла. Ці вчені наголошували на тому, що політика Великобританії стосовно "суецької проблеми" була помилковою та короткозорою. Англійський історик К.Белл, який у своїй статті "Британська політика стосовно будівництва Суецького каналу, 1859-1865" розглянув події, що відбулися за період з початку будівництва каналу до моменту фактичного ухвалення британським урядом цього процесу, трактує їх, як "суттєву поразку англійців у боротьбі за вплив у Єгипті". При цьому К.Белл підкреслює, що головною причиною цієї поразки було небажання Уайтхолла переглянути "традиційну політику" опору проекту Лессепса згідно зі зміною міжнародних обставин. Офіційні ж причини британської опозиції каналу були лише "добре обґрунтованим політичним упередженням". Т.Марстон піддає сумніву ще одну аксіому офіційної історіографії. Базуючись на широкому колі документальних матеріалів, у своїй праці "Імперська роль Британії в басейні Червоного моря, 1800-1878", він доходить висновку про непослідовність британської політики з розгляданого питання.

Отже, аналізуючи британську історіографію, треба відзначити, що її представники, досить повно висвітливши історію Суецького каналу, практично не торкалися такого її аспекту, як процес формування зовнішньополітичного курсу Великобританії стосовно будівництва цієї лінії міжнародних комунікацій.

Підсумовуючи розгляд англомовної історіографії, слід відзначити низку фундаментальних робіт, що склали теоретичну базу дослідження. Це праці з історії британської партійно-політичної системи (Д.Білс, Р.Блейк, Б.Колєман, Б.Хілл, Д.Саутгейт, Р.Стюарт), зовнішньої та колоніальної політики (Г.Темперлі, М.Чемберлен, Ч.Вебстер, Дж.Кларк, Р.Джонс, Ч.Елдрідж, Дж.Філд, Дж.Літтл, Р.Робінсон, Дж.Галлахер, Дж.Сілі, С.Стембрідж, Дж.Стречі), а також біографії видатних державних та політичних діячів Великобританії ? лордів Пальмерстона (Г.Белл, Дж.Рідлі, Е.Ешлі, Г.Булвер-Літтон, М.Чемберлен, Ф.Гедалла, Е.Стілі), Кларендона (Г.Максвелл), Стретфорда де Редкліфа (С.Лейн-Пул,), У.Гладстона (Е.Ейк, Дж.Морлі, Г.Люси, Г.Метью), Б.Дізраелі (Дж.Бакль, У.Маніпенні, Р.Блейк, Н.Грант), Р.Кобдена (Дж.Морлі), Г.Понсонбі (А.Понсонбі) та інших.

Французькі історики також приділили велику увагу дослідженню розгляданої проблеми. Головна увага при цьому зосереджувалась на висвітленні історії виникнення ідеї каналу та англо-французької боротьбі навколо її втілення. Серед таких робіт відзначимо праці одного з директорів Всесвітньої компанії суецького каналу Ж.Шарля-Ру та його сина Ф.Шарля-Ру, А.Болті, Р.Ламбеліна. Французькі дослідники досить критично оцінювали британський спосіб вирішення "суецької проблеми", адже йшлося про боротьбу проти реалізації проекту, запропонованого та фінансованого їх співвітчизниками. Окремо слід відзначити дослідження Х.Боніна, в якому цей фахівець з економічної історії простежує фінансову історію Суецького каналу та його вплив на розвиток капіталістичних відносин у Франції в 1858-1987 рр. У той же час історики Франції також не досліджували вплив "суецької проблеми" на британське суспільство.

Суттєвим підґрунтям у спробах зрозуміти головні мотиви французької політики стосовно розгляданого питання є численні біографії Ф. де Лессепса, які побудовані на широкому використанні матеріалів Всесвітньої компанії та сімейного архіву її засновника. Це праці Ш.Бітті, Р.Куро, А.Пінарда, а також визнаного майстра біографічного жанру Ж.Едгар-Бонне.

Німецькомовна (німецька, австрійська та швейцарська) історіографія проблеми зосереджується, насамперед, на господарському та політичному значенні Суецького каналу для країн Європи, Індії та Єгипту (Е.Кеніц, А.Бірк, К.Г.Мюллер), а також на його ролі в міжнародних відносинах напередодні та під час Першої світової війни (Г.Ф.Ріхтгофен, Е.Рейнхард, Г.Херрманн, Е.Бергхоф, Р.Хенніг, Р.Дедро). При цьому в період будівництва каналу розглядається побіжно та в загальному контексті.

Арабська історіографія, принаймні в особі авторів, чиї праці були перекладені європейськими мовами та виявились доступними для дисертанта, представлена різноманітними дослідженнями. В 1933 р. в Парижі вийшла друком праця професора Каїрського університету М.Сабрі "Єгипетська імперія Ісмаїла та англо-французьке втручання". М.Сабрі зосередився, насамперед, на відображенні взаємин єгипетського уряду, Всесвітньої компанії та європейських держав під час будівництва каналу та після його завершення. У подібному ракурсі історія Суецького каналу розглядається і в роботі М.аль-Хафнаві. Відзначимо, що більшість досліджень арабських істориків, що з'явились до середини 50-х років, була позначена суттєвим впливом французької історіографії. І це не дивно, адже, наприклад М.Сабрі закінчив Сорбонну та був учнем А.Олара.

Новий етап у розвитку арабської історіографії починається в середині 50-х рр., після перемоги червневої революції в Египті. В цей період були опубліковані праці з історії Єгипту, написані учасниками антибританського руху опору. Серед них "Економічний розвиток Єгипту нового часу" Р.аль-Бараві та М.Х.Улєйша. Історія Суецького каналу розглядається авторами у стислому вигляді як складова частина економічної історії Єгипту. Ствердженню єгипетських прав на канал присвячені праці М.Хейкала, Х.Муніса, М.аль-Хатіба, К.Абдель-Хаміда та ін.

Доволі велике значення історії Суецького каналу приділяли вчені СРСР, а в подальшому ? Російської Федерації та України. Хоча такий її аспект, як формування зовнішньополітичного курсу Великобританії відносно "суецької проблеми", практично не розглядався.

20-40 рр. ХХ ст. в радянській історіографії характеризувались публікацією робіт, що торкалися вищезгаданої проблеми лише побіжно. Дослідники цього періоду Ф.А.Ротштейн, П.В.Китайгородський, М.О.Подорольський, та Х.І.Кільберг заклали підвалини для подальшого серйозного вивчення проблеми.

Поява в СРСР перших спеціальних досліджень, присвячених різним аспектам історії Суецького каналу, була пов'язана із отриманням Єгиптом незалежності та націоналізацією його головної транспортної артерії. І хоча переважна більшість цих робіт мала загальний, довідковий характер (наприклад, праці І.О.Дементьєва, Г.С.Нікітіної, М.Ф.Гатауліна, Є.О.Лебедєва та Г.І.Мирського), з'являлись і дійсно серйозні дослідження, написані на основі використання широкого кола джерел. Зокрема, це статті М.О.Єрофеєва та Г.М.Любарської.

У 60-80-ті рр. радянські історики продовжували вивчення проблем, пов'язаних з історією створення Суецького каналу. Серед вчених цього періоду слід відзначити таких видатних істориків як К.Б.Віноградов, М.О.Єрофеєв, В.І.Шеремет, П.В.Пермінов, Н.В.Дронова.

Характерною рисою радянської історіографії було трактування історії створення Суецького каналу як важливого етапу на шляху до поневолення Єгипту європейськими державами.

Серед робіт російських істориків 90 рр. ХХ – початку ХХІ ст. слід відзначити дослідження К.Б.Віноградова та В.І.Шеремета, в яких переглянуто деякі стереотипи концептуального характеру, що склалися в радянській історіографії

В українській історіографії означена проблема практично не розглядалась. У той же час, крім вищевказаних публікацій матеріалів науково-практичних конференцій та нечисленних робіт, присвячених історії середземноморських комунікацій, слід відзначити нещодавно видану "Українську дипломатичну енциклопедію", авторами якої стали провідні українські вчені.

Таким чином, аналіз історіографії та джерельної бази переконує в необхідності подальшої розробки й вивчення проблеми. Наявність документальних матеріалів, у тому числі неопублікованих, створює реальну можливість вирішення поставлених завдань.

Другий розділ "Політика Великобританії в першій половині ХІХ ст.: пошук нових шляхів на Схід" присвячений дослідженню певних аспектів розвитку східного напряму британської економічної та колоніальної експансії.

Дисертант доходить висновків, що східний напрямок у колоніальній експансії Великобританії, перевага якого почала визначатись ще з середини XVIII ст., набув найшвидшого розвитку саме в першій половині ХІХ ст. Спираючись на стратегічний плацдарм в Індії, англійці швидко поширювали сферу свого впливу на сусідні країни Сходу, що якнайкраще відповідало потребам бурхливого розвитку британської промислової революції. Серйозною перешкодою на шляху англійців до Індії була її значна географічна віддаленість. Франція, що мала вихід до Середземного моря, у цьому відношенні мала певну перевагу, використати яку задля реваншу в боротьбі за Індію намагався Наполеон Бонапарт у Єгипті в 1798 р. Це підштовхнуло британський уряд до встановлення регулярних шляхів сполучення зі Сходом.

Забезпечивши собі в період наполеонівських воєн стратегічні позиції на підступах до Індії та в Середземномор'ї, англійці, спираючись на свій могутній військово-морський та торгівельний флот, фактично монополізували контроль над шляхом до Індії, що йшов навколо Африки.

Однак шлях навколо Африки мав один суттєвий недолік ? він був занадто довгим. Зі збільшенням британських володінь на Сході, зростанням торгівельних і стратегічних інтересів у цій частині світу було край необхідно прискорити сполучення, і найкращою альтернативою шляху навколо мису Доброї Надії був маршрут через Єгипет. Але з приходом до влади в 1805 р. Мухаммеда Алі в цій країні значно посилилися французькі впливи, що змусило Уайтхолл тимчасово відмовитися від серйозного розглядання вказаного варіанту шляху на Схід, обмежившись виробкою "єгипетської" політики, головною метою якої було збереження турецького сюзеренітету над долиною Нілу та протидія будь-яким спробам підсилення колоніальних суперників Великобританії в цьому регіоні.

Намагаючись обминути Єгипет, британський уряд та Ост-Індська компанія шукали інші варіанти скорочення шляху до Індії. Найбільш активно в цьому відношенні розглядався шлях через Месопотамію, який, на думку фахівців, мав значні переваги стратегічного характеру.

Як наслідок, розвиток найкоротшого та найзручнішого єгипетського маршруту припав на долю британських приватних осіб та компаній ? протягом 30-40-х рр. було створено комбінований сухопутно-морський шлях, що поєднав Лондон із найвіддаленішими портами Сходу.

Однак, швидке зростання обсягів перевезень між Великобританією та країнами Сходу викликало нагальну необхідність створення на території Єгипту транзитного шляху великої пропускної спроможності. З усіх можливих варіантів найбільш прийнятним для англійців був морський судноплавний канал. Але британський уряд, дотримуючись принципів доктрини "оборони Індії", вважав, що такий канал міг принести більшу користь Франції як середземноморській державі. Найбільш послідовно таку політику провадив лорд Пальмерстон, який вдався до стійкої опозиції проекту, висунувши йому як альтернативу залізницю. Помилковість прийняття такого рішення британські правлячі кола зрозуміли після реалізації проекту залізниці, коли не тільки не позбавили британських судновласників від обтяжливого подвійного перевантаження товарів, але й перешкодили флоту "володарки морів" проводити на Сході політику "торгівлі та впливу".

У третьому розділі "Боротьба в британському суспільстві стосовно питання про необхідність будівництва Суецького каналу, 1854-1859 рр." висвітлено якісно новий етап втілення ідеї будівництва судноплавного каналу через Суецький перешийок. Цей етап характеризується боротьбою усередині правлячих кіл Великобританії.

Дискусія в британському суспільстві навколо цього питання розвивалася на тлі неперервного зростання ролі промислового капіталу. Поява нових рушійних сил і мотивів колоніальної експансії знаходилася в тісному зв'язку з політикою двох основних партій у Великобританії ? обидві вони виходили з ідеї закономірності та природності такої експансії. Незважаючи на те, що їх погляди в цілому знаходили підтримку широких верств британського суспільства, вирішення питань експансії часто супроводжувалися гучними політичними скандалами, зумовленими зіткненням інтересів різних зацікавлених сторін. До таких питань можна віднести й проблему, що досліджується.

Отримання французьким екс-дипломатом Ф. де Лессепсом у 1854 р. концесії на будівництво каналу через Суецький перешийок одразу ж викликало протидію британського уряду, який, керуючись вищезгаданими міркуваннями, використовував усю силу свого впливу в Каїрі та Константинополі, утримуючи султана від видачі офіційної санкції на будівництво, без якої концесія не мала б сили.

Дисертант відзначає, що на першому етапі розвитку подій (1854-1856 рр.) можна говорити про відносну солідарність британського ділового світу та представників урядових структур, оскільки позиції обох визначались, насамперед, усім комплексом зовнішньополітичних і колоніальних інтересів, протиріччями з Францією. До того ж британські підприємці не вірили в здійснення проекту Лессепса, про що свідчать матеріали преси того часу. Формуванню таких настроїв у британському суспільстві в значній мірі сприяла активна діяльність лорда Пальмерстона, в той час прем'єр-міністра та лідера ліберальної партії, який інспірував чимало статей про непереборні труднощі у спорудженні каналу. Саме тому перший візит Лессепса до Сполученого королівства, який мав на меті залучення британських підприємців до реалізації проекту в якості акціонерів, зазнав невдачі.

Ситуація почала змінюватись у 1856 р., коли протягом червня-липня в Парижі відбувались засідання Міжнародної комісії інженерів по обговоренню проекту каналу. Позитивний висновок найавторитетніших європейських спеціалістів стосовно здійснення проекту Лессепса викликав значний підйом інтересу до нього з боку могутніх фінансових структур Європи. Великобританія не стала винятком, у пресі з'явилась ціла низка статей на підтримку проекту каналу, які засуджували егоїстичну політику уряду Пальмерстона. Першими в британському суспільстві такі настрої почали виявляти потенційні дрібні вкладники ? власники невеликих підприємств, провінційні службовці, офіцери тощо. Промислова та фінансова верхівка Великобританії, що мала спільні інтереси з урядом, поки що зберігала мовчанку.

Корінний перелом у думках британського суспільства стосовно питання про необхідність будівництва каналу відбувся в 1857 р. Широка публікація в британській пресі результатів роботи Міжнародної комісії з відповідними коментарями, інспірована Ф. де Лессепсом, викликала серед широких верств британських підприємців жваву дискусію навколо майбутнього каналу, який, з одного боку, спричинив би революцію в світових транспортних зв'язках, а з іншого, завдав би удару по британській морській монополії на Сході. Найбільшого розмаху полеміка досягла влітку 1857 р. У червні року Ф. де Лессепс із групою підтримки здійснив рекламно-пропагандистське турне Великобританією, відвідавши провідні промислові та торгівельні центри, де проводив мітинги та збори за участю представників місцевої ділової еліти. Ґрунтовна документальна підготовка, урахування найнагальніших потреб британської економіки в торгівлі зі Сходом, а також особисті якості організатора забезпечили цьому турне повний успіх ? на користь каналу висловились керівники провідних торгівельних палат Великобританії, керівництво Ост-Індської компанії, "Пенінсулар енд Орієнтал", інших судноплавних, текстильних, страхових компаній.

7 липня 1857 р. питання проекту каналу було вперше порушено в британському парламенті, що свідчило про набуття ним життєво важливого характеру для британських правлячих кіл. Саме того дня Пальмерстон уперше оголосив у парламенті позицію уряду стосовно проекту Лессепса, розкривши справжні цілі останнього ? відрив Єгипту від Туреччини з метою забезпечення легкого доступу Франції до індійських володінь Великобританії. Уряд керувався насамперед стратегічними міркуваннями, що сформувалися ще в період наполеонівських воєн ? зберегти Єгипет у складі Османської імперії навіть ціною колосальних збитків британської торгівлі.

Падіння кабінету Пальмерстона у лютому 1858 р. надало питанню подальшого розвитку. 1 червня 1858 р. воно було поставлене на голосування в парламенті. Перед голосуванням були запеклі дебати, які виявили реальний баланс сил у правлячих колах стосовно цієї проблеми. Втрата Пальмерстоном прем'єрського крісла значно послабила його вплив на однопартійців. Проти офіційного опору проекту каналу, який успадкував очолюваний Е.Дж.С.Дербі консервативний уряд, висловились не тільки рядові депутати та лідери радикальної опозиції Р.Кобден і Д.Брайт, але й впливові колеги Пальмерстона по партії У.Гладстон та Дж.Рассел.

Здавалося, за таких умов прийняття резолюції, що поклала б край британській опозиції каналу, є вирішеним питанням. Але авторитет Пальмерстона, його вміле апелювання до патріотичних почуттів депутатів вимогами захисту "політичних та національних" інтересів країни, неочікувана підтримка значної групи депутатів-консерваторів на чолі з Б.Дізраелі зіграли свою роль, тому переважною більшістю голосів резолюцію було відхилено.

Голосування 1 червня мало величезне значення для майбутнього британських комунікацій зі Сходом. Ф. де Лессепс, розчарований результатами спроб перебороти британський уряд "з тилу" (через привернення на свій бік суспільної думки), зробив ризикований крок. У жовтні 1859 р. без санкції султана ним було утворено "Всесвітню компанію Суецького каналу", а через місяць відкрито передплату на її акції. У британському діловому світі ця подія викликала обурення. Йшлося не тільки про порушення неписаного "кодексу підприємців"; підступність і несподіваність кроку Лессепса, як здавалось, підтверджувала аргументи Пальмерстона про французьку загрозу Індії. Жодної акції не було куплено у Великобританії. Таким чином, британський капітал не взяв участі в чи не найважливішому для нього підприємстві.

Отже, незважаючи на наявність у правлячих колах Великобританії досить великої групи прибічників будівництва Суецького каналу, перевагу все ж таки отримала традиційна точка зору, згідно з якої канал становив би серйозну загрозу британським інтересам на Сході.

У четвертому розділі ? "Еволюція британської політики стосовно будівництва Суецького каналу (1859-1869)" ? розглядаються особливості процесу виробки британського зовнішньополітичного курсу щодо спорудження Суецького каналу протягом зазначеного періоду.

Початок будівництва Суецького каналу