Стецик Юрій Орестович

УДК 271(438 + 477.8)

Василіанські монастирі Перемишльської єпархії:
інституційний розвиток, економічне становище та релігійна діяльність (кінець XVII – XVIII ст.)

Спеціальність 07.00.01 – історія України

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Львів – 2005

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії історичного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

Науковий керівник: кандидат історичних наук, професор
Тимошенко Леонід Володимирович,
завідувач кафедри всесвітньої історії Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук
Александрович Володимир Степанович,
старший науковий співробітник Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України

кандидат історичних наук
Фрис Віра Ярославівна,
доцент кафедри давньої історії України та спеціальних історичних дисциплін Львівського національного університету ім. І. Франка

Провідна установа: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України

Захист відбудеться 27 грудня 2005 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .222.01 для захисту дисертацій в Інституті українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України та Інституті народознавства НАН України за адресою: 79026 Львів, вул. Козельницька, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України за адресою: 79026 Львів, вул. Козельницька, 4.

Автореферат розісланий 25 листопада 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор історичних наук І.Г. Патер

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. На сьогодні, коли в Україні продовжується процес становлення та розвитку релігійних інституцій, відродження духовних практик, особливої ваги набуває історичний досвід, вивчення минулого Церкви та її складових, зокрема Чину Святого Василія Великого. Адже протягом тривалого часу за умов радянської атеїстичної політики утворення та діяльність монастирів, особливо василіанських, подавалося в дусі безоглядного критицизму. Переважно висвітлювалися економічні аспекти та акцентувалося на негативних сторонах життя ченців, особливо виявах духовного і морального занепаду в їхньому середовищі, наголошувалося на культурно-освітній діяльності монастирів. Тому об’єктивне вивчення цієї теми повинно посісти належне місце серед досліджень вітчизняної історії та культури.

Василіанські монастирі Перемишльської єпархії (XVII–XVIII ст.) сприяли піднесенню освітнього рівня народу, збереженню культу і обрядів, традицій і звичаїв в умовах постійної політики асиміляції. Без усебічного вивчення історії чернечого життя неможливо вповні зрозуміти середньовічну духовну культуру нашого краю.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося в контексті наукових розробок кафедри всесвітньої історії Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка “Пізньосередньовічна та ранньомодерна історія Дрогобицько-Самбірського Підгір’я (XI– XVIII ст.)”

Об’єктом дослідження є мережа чоловічих василіанських монастирів Перемишльської єпархії (36 осередків), які діяли впродовж кінця XVII – XVIII ст.

Предметом дослідження обрано інституційний розвиток, економічне становище та релігійну діяльність василіанських монастирів Перемишльської єпархії (кінця XVII – XVIII ст.).

Хронологічні рамки дисертаційного дослідження охоплюють період від кінця XVII ст. до 1772 р. Вибір нижньої межі дослідження – 1691 р. - зумовлений переходом Перемишльської єпархії до унії, який спричинив значні зміни в мережі чернечих згромаджень. Вибір верхньої – 1772 р. - пов’язаний із входженням Перемишльщини до складу Австрійської імперії, яке супроводжувалося новими релігійними реформами, що позначилося на діяльності василіанських спільнот.

Географічні межі дисертаційної роботи охоплюють територію Перемишльської єпархії, кордони якої усталились до 1784 р. В організаційній структурі - це землі давніх намісництв Беч, Бірча, Добромиль, Дрогобич, Городок, Ярослав, Яслиська, Яворів, Лісько, Кросно, Лежайськ, Любачів, Мокряни, Мостиська, Мушина, Мисцьова, Олешичі, Прухник, Перемишль, Самбір, Сянок, Судова Вишня, Сколе, Стара Сіль, Старий Самбір, Стрий, Тарноград, Висоцьке, Затварниця, Жукотин. За сучасним адміністративним поділом - це частини Львівської області (Україна) та Підкарпатського воєводства (Республіка Польща).

Мета дисертації полягає у вивченні та системній реконструкції процесу виникнення та діяльності василіанських монастирів Перемишльської єпархії (кінця XVII – XVIII ст.).

Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань:

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

Методологічною основою дисертації є загальні принципи наукового пізнання - об’єктивність та історизм. У роботі використано як загальнонаукові (систематизації, типологізації, ретроспекції), так і спеціальні історичні методи. Передусім це порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, статистичний.

Наукова новизна отриманих результатів пов’язана із залученням широкого кола джерел та матеріалів, у тому числі й архівних, частина з яких уперше вводиться до наукового обігу. Адже ЧСВВ залишив по собі досить багату рукописну спадщину, яка й досі залишається маловивченою. Таким чином, зберігся значний науковий потенціал для реконструкції одного із важливих аспектів історії української культури. На підставі опрацювання фінансово-майнової документації виокремлено певні види фундацій, зроблено спробу з`ясування локалізацій, датування та періодизації функціонування василіанських осередків, з’ясовано основні засади фінансово-господарської діяльності чернецтва, насвітлено внутрішню історію ЧСВВ. Зокрема, певну увагу зосереджено на з`ясуванні засадничих аспектів духовного становлення чернецтва на підставі детального аналізу нормативно-регламентаційної документації: монастирських уставів, правил, Конституцій Чину. Також розкрито культурно-освітню діяльність ЧСВВ із залученням описів численних рукописних василіанських пам’яток, більшість яких збереглися до нашого часу і потребують належного археографічного опрацювання.

Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що матеріали дисертації можуть використовуватися в лекційних курсах з історії України, релігієзнавства, історії рідного краю, історії церкви, історії світової та вітчизняної культури, культурології.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки роботи обговорювалися на XII, XIII, XIV, XV Міжнародних наукових конференціях “Історія релігій в Україні” (Львів, травень 2002, 2003, 2004. 2005), на IV Дрогобицькій науковій історико-краєзнавчій конференції (Дрогобич, 13-14 листопада 1998), V, VI, VII Дрогобицьких міжнародних наукових історико-краєзнавчих конференціях (Дрогобич, 24-25 листопада 2000., 29-30 жовтня 2002, 24-25 вересня 2004), а також Міжнародній науковій конференції “Архіви та краєзнавство: шляхи інтеграції” (Київ-Трускавець-Дрогобич, 16-19 квітня 2003).

Структура дослідження відповідає поставленій меті та основним завданням. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів (які, в свою чергу, поділяються на підрозділи), висновків, списку джерел і літератури (507 позицій) та 8 додатків. Загальний обсяг дисертаційного дослідження 245 стор. (основна частина – 170 стор.).

Основний зміст роботи

У першому розділі “Джерела та історіографія проблеми” подано характеристику джерел та історіографію дослідження.

Джерельну базу складають документи фонду бібліотеки отців-василіан Львівського монастиря Св. Онуфрія, які зберігаються у Центральному державному історичному архіві України у м. Львові (Ф.684. “Протоігуменат монастирів ЧСВВ провінції Св. Спасителя у Львові”) та у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки Академії Наук України ім. В. Стефаника (Ф.3. “Бібліотека монастиря василіан”), їх значною мірою доповнюють рукописні збірки Національного музею у м. Львові. На другому місці після львівських, за масштабом використання, - архівні фонди Перемишльської уніатської Консисторії (Державний архів у м. Перемишлі), Духовного собору Почаївської Успенської Лаври (Державний архів Тернопільської області) та рукописні колекції краєзнавчого музею “Дрогобиччина”.

Основним підґрунтям для вивчення даної теми стали джерела церковного походження. Це документація створена в результаті функціонування Перемишльської уніатської Консисторії, монастирських канцелярій та Провінційної Управи ЧСВВ.

Відповідно до свого призначення та змісту, джерела поділяються на кілька типів: 1) нормативно-регламентаційні; 2) актові та майнові; 3) наративні; 4) епістолярні; 5) речові; 6) зображальні; 7) музичні; 8) спеціальні; 9) загальні.

Серед нормативно-регламентаційної документації провідне місце посідають Конституція ЧСВВ та монастирські устави досліджуваного періоду, більшість із яких опубліковані в різних тематичних збірниках. Цей тип джерел значною мірою доповнюють ухвали єпархіальних соборів та генеральні й провінційні капітульні постанови (XVIII ст.).

Наступний досить значний пласт джерел – актова та майнова документація: фундаційні грамоти, листи, привілеї, які видавалися князями, польськими королями, шляхтою, перемишльськими владиками. Її інформаційно розширюють листи про надання (так звані дарчі та заставні записи), королівські конфірмації, шляхетські заповіти. Серед аналізованого корпусу джерел найбільше узагальнюючими та інформативно насиченими є інвентарні описи, книги прибутків та видатків, протоколи візитаційних описів другої половини XVIII – початку XIX ст.

До цього типу джерел відносимо досить численний і різноманітний матеріал із судових актів різних юридичних інституцій: Духовний суд Перемишльської уніатської Консисторії, Перемишльський гродський суд та віце-адміністраторський суд Самбірської економії.

Наступний тип документації – наративні джерела - утворює досить обмежену групу збережених монастирських хронік. Передусім це опублікована Лаврівська хроніка (1771–1882 рр.), а також Добромильський літопис (в трьох частинах із XVII – XIX ст.), Щеплотська хроніка (1771–1788 рр.), книга “Актів домових” Лішнянського, Летнянського та Дережицького монастирів (друга половина XVIII ст.), що зберігаються в рукописах.

До епістолярних джерел відносимо листування між василіанськими монастирями з одного боку та із церковною ієрархією і світськими особами з іншого. До цієї групи джерел слід зарахувати дипломатичну кореспонденцію Української Католицької Церкви (реляції, звіти, донесення папських нунціїв). Більшість цих матеріалів широко залучені до наукового обігу завдяки спеціальним археографічним виданням.

Певну додаткову інформацію черпаємо з речових (архітектурні споруди монастирських дерев`яних храмів у Лішні, Білині (XVII ст.) та кам’яних (у Лаврові, Добромилі (XVIII ст.), які збереглися до наших днів), зображальних (ікони, фрески, мініатюри), музичних (ірмологіони) джерел.

Досить цінні відомості про внутрішнє життя чернецтва уміщують каталоги, некрологи, книги новіціатів, біограми ченців ЧСВВ, які відносимо до спеціальних джерел.

Серед архівної документації натрапляємо також і на загальні джерела: історичні довідки, богослужбові стародруки, рукописні наукові трактати, каталоги монастирських бібліотек та описи втрачених монастирських архівів. Окрім згаданого підвиду цих документів, знаходимо і рукописні збірки, до яких увійшли різні види загальних джерел. Передусім це протоколи монастирських візитацій другої половини XVIII ст., які у своїй структурі містять короткі історичні довідки, описи монастирської архівної документації та каталоги бібліотек.

Підсумовуючи джерелознавчий огляд, варто зауважити, що він репрезентований різними типами документів. Це дає змогу досить повно реконструювати інституційний розвиток, економічне становище та релігійну діяльність ЧСВВ на теренах Перемишльської єпархії упродовж кінця XVII – XVIII ст.

Розробка історії монастирів Чину, втім із теренів Перемишльської єпархії, започаткована самими отцями-василіанами. Зокрема, із середини XIX ст. розпочато копітку та наполегливу працю над укладенням історичних каталогів ЧСВВ у Галичині. Починаючи від середини XVIII ст. складалися лише неперіодичні каталоги, в яких, здебільшого, подавалися поточні відомості без будь-яких історичних матеріалів. Уперше каталог системного характеру з`явився 1867 р. - як результат наполегливої праці М. Коссака (ЧСВВ) Коссак М. (ЧСВВ) Монастирі Галичини (передрук праці 1867 р.) // Лавра. – 1999. - №7 – С.41 - 55; - №8. – С.49 – 54; - №9. – С.51 – 56; - № 10. – С.51 – 56.. На основі документів XVIII ст. дослідникові вдалося зібрати фрагментарні відомості про існування на теренах Перемишльської єпархії упродовж всієї історії 106 монастирів. Однак, слід зауважити, що він узяв до уваги тільки територію Перемишльської єпархії на час укладення каталогу, чого дотримувалися і його наступники. Зокрема, в 1879 р. Ю. Никорович (ЧСВВ) Никорович Ю. (ЧСВВ) Церкви та монастирі Перемишля та Перемишльської єпархії (передрук праці 1879р.) // Лавра. – 1999. - №11. – С.46 – 55;. - №12.. – С.50 – 54. доповнив каталог Коссака, довівши чисельність монастирів Перемишльської єпархії до 160. До наукового перегляду вищезгаданих каталогів галицьких обителей ЧСВВ вдався І. Крип’якевич Крип’якевич І. Середньовічні монастирі в Галичині. Спроба каталогу (передрук праці 1930 р.) // Лавра. - 1999. - №5.– С.45 – 64. , який, дотримуючись передусім скрупульозного аналізу фундаційної документації, піддав сумніву існування ряду чернечих осередків, які часто дублювалися через використання різної топографічної локалізації. З часом було зроблено певні доповнення і до праці І. Крип’якевича. Зокрема, М. Голубець Голубець М. Матеріяли до катальогу василіянських монастирів у Галичині (перевидання 1930 р.) // Лавра – 2000.- №2.– С.53 –55. та Р. Лукань (ЧСВВ) Лукань Р. (ЧСВВ) Василіянські монастирі в перемиськім повіті // Нова Зоря. - 1938. - Ч.30. - С.5. на основі вивчення документальних свідчень віднайшли ряд нових василіанських осередків Перемишльської єпархії, про які збереглися фрагментарні та часто неповні відомості. Однак дослідникам так і не вдалося з`ясувати конкретних хронологічних меж діяльності цих монастирів, а це змусило їх удатися до припущення, що ці обителі існували до XV ст.

Із середини XIX ст. започатковано краєзнавчі дослідження, предметом яких стають окремі визначні василіанські осередки Перемишльської єпархії - Лаврів Площанскій В. А. Лавровъ, село и монастырь въ Самборскомъ окрузіъ // Науковый Сборник Галицко-Руской Матицы. – Львовъ,1866. – С.318 – 339; його ж Добромиль, монастырь ЧСВВ и ньсколько словъ объ отношеніяхъ города // Науковый Сборник Галицко-Руской Матицы. – Львовъ,1867. – С.211- 254. , Добромиль Мороз Г. Монастир Василіянський та церква в Рибнику // Діло. - Львів,1892. – Ч.125. – С.2. , Перемишль Чернецький В. Монастырь оо. Василиянь вь Добромили // Книжечка Мисійна. – Бережани,1893. – Ч.11. – С.17 – 21; його ж. Звестки о месте Перемышли. – Коломыя,1897. – 102 с. . Наукову цінність становлять дослідження В. Площанського, який залучив документальну спадщину Добромильського та Лаврівського монастирських архівів. Зокрема, він цитує ряд давніх джерел, які не збереглися. Тоді ж розпочинаються загальні студії з церковної історії Перемишльської єпархії (А. Добрянський Добрянский А. Состояние епархии русской Перемыской перед стома льтами // Галичанин. – 1863. - Вып.ІІ. - С.79-87; його ж. Исторія Епископовь трехъ соединенныхъ епархій Перемышльской, Самборской и Сяноцкой, отъ найдавнеишихъ временъ до 1794. – Львовъ,1893. – 145 с.).

Виокремлюємо також і праці представників російської та польської церковних історіографій другої половини XIX – початку XX ст. Наприклад, М. Петров звернув увагу на загальну історію ЧСВВ в Україні Петровъ Н.И. Очеркъ исторіи Базиліанского Ордена въ бывшей Польши // Труды КДА. – Кіевъ,1870. –Ч.V. - С.428 – 498; – Ч.VIII. – С.373 – 436; – Ч.XI. – С.343 – 409; - 1871. – Ч.ІІ. – С.295 – 374;– Ч.V. – С.225 – 317; - Ч.VI. – С.480 – 554; - Ч.VII. – С.118 – 189; – 1872 – Ч.І. – С.3 – 85; – Ч.ІІ. – С.161 – 272., в якій простежив негативні аспекти процесу унієзації православних монастирів та латинізації східної церкви. Він намагався укласти докладний реєстр уніатських монастирів Галичини та Волині, зауваживши, що поширення унії в кінці XVII ст. сприяло внутрішньому зміцненню Чину. Таким чином, для російської церковної історіографії ЧСВВ був притаманний упереджений та тенденційний конфесійний підхід, який вписувався у схему “православие – самодержавие – народность”, покликану виправдати російське панування в Україні. Відтак, історики вкрай негативно оцінювали діяльність ЧСВВ.

Зовсім протилежна позиція сформувалася в польській історіографії кінця XIX – початку XX ст. У працях І. Волиняка (Гіжицького) Wolyniak (Gizycki I.M.) Z przeszlosci zakonu bazylianskiego // Przewod. Nauk. i Lit. – 1904. – T.32. - S.65 – 82., В. Хотковського Chotkowski W. Historya polityczna dawnych klasztorow panienskich w Galicyi 1773-1848. – Krakow,1905; його ж. Historya polityczna kosciola w Galicyi. – Krakow,1909. - T.1-2.; його ж. Grabieze koscielne w Galicyi. – Krakow,1919. – T.1-2.; його ж Redukcje monasterow Bazyljanskich w Galicji. – Krakow,1922. – 150 s. , А. Прохаски Prochaska A. Charakterystyka metropolity Winnickiego // Przeglad Powszechny. – Krakow,1922. – T.153 – 154. – S.273 – 286; його ж Walka Szumlanskiego z Winnickim // Przeglad Powszechny. – Krakow,1921. – T.151 – 152. – S.157 – 167; його ж Wladyka Winnicki wobec Basyljanow // Przeglad Powszechny. – Krakow,1922. – T.153 – 154. – S.43 – 80. зображена позитивна роль василіанського Чину в об`єднанні церков крізь призму інтересів Речі Посполитої та Католицького костьолу.

Помітне пожвавлення історико-церковних студій на якісно новому науковому рівні відбулося у міжвоєнний період. Зокрема, тоді було започатковано наукове видання “Записки ЧСВВ”, навколо якого згуртувалися дослідники Чину: отці-василіани Й. Скрутень (вивчав рукописну спадщину василіанських бібліотек) Скрутень Й. (ЧСВВ) Бібліотека Львівських ОО. Василіян // Записки ЧСВВ. – Жовква,1923. – Т.І. – С.161 – 176; – Т.ІІ. – С.65–75., Т. Коструба (відтворював історію окремих обителей) Коструба Т. (ЧСВВ) Лаврівський монастир у списку “волинських городів” XIV ст. // Голос Підкарпаття. – Львів, 27.09.1942. – Ч. 5(39). – С.6; – Ч.6. (40).- С.6., І. Луб (студіював монастирські пом`яники) Луб І. (ЧСВВ) Лаврівський пом`яник XVII - XIX ст. // Записки ЧСВВ. – Львів,1935. – Т.VI. – Вип.1–2. - С.313 – 317. , М. Каровець (досліджував процес проведення Добромильської реформи із детальним з`ясуванням її передумов, які сягали ще кінця XVIII ст.) Каровець М. (ЧСВВ) Важніші річниці Лаврівського монастиря // календар “Місіонаря” на 1935 р. – С.118 – 123. . З поміж них виокремлюється багатий творчий доробок Р. Луканя (ЧСВВ), який, перейнявшись ідеєю створення “Василіанської Енциклопедії”, зібрав досить багатий бібліографічний матеріал з історії ЧСВВ Лукань Р. (ЧСВВ) Початки добромильських василіян // Альманах Василіянських богословів. – К.,1933. – С.9 – 18; його ж Про василіянські монастирі в Україні // календар “Місіонаря”. – 1942. – С.61–64; його ж Василіяни – малярі перемиської землі // Нова Зоря.–1937р.–Ч.43.; його ж Помяники - василіянські // Нова Зоря.– 1935 р.–Ч.20.; його ж Василіянські монастирі в перемиськім повіті // Нова Зоря. – 1938 р. – Ч.30; його ж Василіянський монастир у Лаврові // Правда.–1939р.–Ч.1; його ж Василіанська друкарня в Заплатинських Угерцях // Літопис Бойківщини.–Самбір,1931.- №1. – С.150 – 154; його ж Про василіян в Самборі // Літопис Бойківщини.- Самбір,1934.–№4 – С.31 – 34; його ж Василіяни на Самбірщині // Нова Зоря.–1935р.–Ч.38; його ж Про василіянські місії та місіонерів ЧСВВ у 18 ст. // Нова Зоря. – 1938 - Ч.7. . Тоді ж з`явилося монографічне дослідження М. Голубця про Лаврівський монастир із залученням значного архівного матеріалу Голубець М. Лаврів (Історико-археологічна студія) // Записки ЧСВВ. – Жовква,1927. – Т.ІІ. – Вип.1 – 4.. – С.30 – 69, 317 – 335..

Василіанські наукові студії з історії Чину після Другої світової війни продовжувалися в діаспорі. Особливої уваги заслуговують праці М. Ваврика (ЧСВВ), в яких дослідник залучив велику кількість невідомих джерел із Ватиканського архіву. Зокрема, він розпочав написання загальних праць з історії ЧСВВ та довів до завершення укладення каталогу монастирів. Коло наукових зацікавлень дослідника охоплювало різні напрями: біографістика, історіографія, бібліографія Чину, історія василіанського друкарства, шкільництва та місійної діяльності Ваврик М. (ЧСВВ) Роман Лукань ЧСВВ, як історик і бібліофіл (1907 – 1943) // Записки ЧСВВ. – Рим,1956. – Серія ІІ. - Секція ІІ. – Т.ІІ. – Вип. 3 – 4. – С. 459 – 465; його ж По василіянських манастирях.–Торонто,1958.– 286с.; його ж До історії василіянських капітул у Галичині в XVIII – XIX ст. // Записки ЧСВВ. – Рим,1958. - Серія ІІ. – Секція.ІІ.– Т.ІІІ. – С.46 – 68; його ж Отець Корнило Срочинський ЧСВВ, історіограф та проповідник // Записки ЧСВВ. – Рим,1960.– Серія ІІ. –Секція ІІ.– Т.III (IX). – С.429 – 439; його ж Василіянські монастирі в Перемиській землі // Перемишль. Західний бастіон України. Збірник матеріалів до історії Перемишля та Перемиської землі. Під редакцією проф. Б. Загайкевича. – Ню-Йорк. – Філадельфія,1961. – С.86 – 96; його ж До постання першої серії Записок ЧСВВ (1924 – 1948) // Записки ЧСВВ. – Рим,1974. – Серія ІІ. – Секція ІІ. – Т.IX. – С.1 – 18; його ж Церковні друкарні й видання в українській Католицькій церкві 17 ст. // Записки ЧСВВ. - Рим,1974. – Серія ІІ. – Секція ІІ. – Т.IX. – С.111 – 123; його ж Нововідкриті почаївські друки 18 сторіччя // Записки ЧСВВ. – Рим,1979. – Серія ІІ. – Секція ІІ. – Т.X. – С.370 – 378; Отець Іриней Іван Назарко (ЧСВВ) (1905 – 1976 рр.) та його церковно-історична письменницька спадщина // Записки ЧСВВ. – Рим,1979. – Серія ІІ. – Секція ІІ. – Т.X.– С.394 – 404; його ж його ж Історичний нарис чернечого життя і василіянських монастирів на Бойківщині // Бойківщина – монографічний збірник матеріалів про Бойківщину з географії, історії, етнографії і побуту. – Філадельфія,1980. – С. 251 – 290..

Об’єктом наукових зацікавлень української діаспори була й історія Перемишльської єпархії та її василіанських осередків. Передусім це оглядові праці П. Ісаїва Ісаїв П. Історія Перемиського єпископства східного обряду. – Філадельфія,1970. – 53 с., розвідки та монографія Б. Балика (ЧСВВ) Балик Б. І. (ЧСВВ) Монастирі Перемиської єпархії за владицтва Ін.Винницького // Записки ЧСВВ. – Рим, 1958. – Серія ІІ. – Секція ІІ.– Т.3. – С.69 – 97; його ж З історії культу Святого Йосафата в Перемиській єпархії (XVII-XVIII ст.) // Записки ЧСВВ. – Рим,1973.– Серія ІІ. - Секція ІІ. – Т.VIII. – Вип.1-4. – С.1 – 55; його ж Інокентій Винницький єпископ Перемишльський, Самбірський і Сяніцький (1680 – 1700 рр.) // Записки ЧСВВ. – Рим,1978.– Серія ІІ. – Секція І. – Т.XXXVIII. – 382 с. , дослідження М. Марусина (ЧСВВ) Marusyn M. Vereinigung der Premysler Eparchie // Analecta OSBM. – Romae,1956. – Ser.II. – Sec.II. – Vol.II. – S.419 - 451. та загальностатистичні описи Д. Блажейовського (ЧСВВ) Blazejowskyj D. Historical sematism of the eparchy of Peremysl including the Apostolic Administration of Lemkivscyna (1828 – 1939). – Lviv,1995. – 950 s..

У радянській історіографії, попри загальний негативізм до історії церкви, розроблялися культурологічні підходи до вивчення рукописної та друкованої спадщини ЧСВВ (Я. Ісаєвич, Я. Запаско) Ісаєвич Я. Книга і друкарство на Україні. – К.,1965. – 316 с.; Львівські видання XVI – XVIII ст. Каталог. / Упорядник Я. Ісаєвич.– Львів,1970. – 50 с.; Запаско Я. Ісаєвич Я. Пам’ятки книжкового мистецтва. Каталог стародруків виданих на Україні. Книга перша (1574 – 1700 рр.). – Львів,1981. – 136 с.; їх же Пам’ятки книжкового мистецтва. Каталог стародруків виданих на Україні. Книга друга, частина перша (1701 – 1764 рр.). – Львів,1984. – 132 с.; їх же Пам’ятки книжкового мистецтва. Каталог стародруків виданих на Україні. Книга друга, частина друга (1765 – 1800 рр.). – Львів,1984. – 128 с.; Исаевич Я. Преемники первопечатника. – Москва,1981. – 192 с., літописання (Ю. Мицик) Мыцык Ю. Украинские летописи XVII века. Учебное пособие. – Днепропетровск,1978. – 92 с., мистецтва (А. Рогов) Рогов А. И. Фрески Лаврова // Византия. Южные Славяне и древняя Русь. Западная Европа. Искусство и культура. Сборник в честь В. Н. Лазарева. – Москва,1973. – С.339 – 351.. З огляду на відомі обставини, історичне значення діяльності Чину піддавалося шквальній критиці. Більший внесок у вивчення історій ЧСВВ зробила польська історіографія повоєнного часу. Так, з`явилося друком ряд загальних праць з історії церкви, складовою частиною яких була діяльність Чину із значним залученням матеріалів церковних фондів польських архівів Перемишля, Кракова, Любліна та Варшави Bienkowski L.Organizacja Kosciola Wschodniego w Polsce// Kosciol w Polsce.– Krakow,1970.– T.II..wieki XVII – XVIII.– S.781-1049..

Наукове зацікавлення історією ЧСВВ відновилося в сучасній українській історіографії. Зокрема відбувається проведення наукових конференцій, видання тематичних збірників тощо Добромильська реформа і відродження української церкви. Доповіді та матеріали учасників міжнародної наукової конференції присвяченої 120-літній річниці початку Добромильської реформи Василіянського Чину Св. Йосафата і 100-літній річниці перенесення василіанського новіціату з Добромиля у Крехів (15-17 травня 2003р., м. Львів); Міжнародна науково-практична конференція “Чин Святого Василія Великого: просвітницька діяльність” присвячена ювілею 230-річчя Базилійонської середньої школи (18-21вересня 2003р., м. Базильонай (Литва)); VI міжнародна науково-практична конференція “Чин Святого Василія Великого: історія і освітня діяльність” присвячена десятиліттю Бучацького колегіуму ім. Св. Йосафата (12-14 травня 2005р., м.Бучач). . Дослідження даної проблематики проводиться комплексно в різних напрямах наукового пізнання: архітектура (О. Лесик Лесик О. В. Замки та монастирі України. – Львів,1993. - 175 с., Р. Сулик Сулик Р. Перлини дерев`яної архітектури Бойківщини (з альбомів М. Драгана). – Львів.1995. – 113 с.; його ж Монастирі на Стрийщині від найдавніших часів // В своїй хаті своя правда ...; Збірник.– Київ.- Стрий,1992. – С.18 – 23.; його ж Дерев`яне церковне будівництво на Стрийщині. – Львів–Стрий,1993.– 95 с., О. Мацюк Мацюк О. Замки і фортеці Західної України. – Львів,1998. – 230 с., В. Слободян Слободян В. Церкви України. Перемиська єпархія. – Львів, 1998. – 840 с. , М. Рожко Рожко М. Археологічно-архітектурні дослідження Лаврівського монастиря // Лавра – 1999. - № 9.– С.37– 43; його ж Про деякі оборонні Преображенські монастирі XIII ст. в Галичині // Лавра.–1999. - №1 – С.42 -49., В. Вуйцик Вуйцик В. Храм XIII ст. Спаського монастиря біля Старого Самбора // Лавра – 1999. - №1. – С.53 – 55. ), мистецтво (О. Сидор Сидор О. Святі покровителі отців василіян // Галицька Брама. Чернечі Ордени. Чин Святого Василія Великого. – січень-лютий 1999. - №1-2 (49-50). – С.14 - 16., Л. Скоп Скоп Л. До питання про стінопис церкви Св. Онуфрія у Лаврові // Лавра. - 1999. - № 9. - С.48- 51., В. Александрович Александрович В. Західноукраїнські малярі XVI ст. Шляхи розвитку професійного середовища. - Львів,2000. - 310 с. ), видавнича діяльність (Я. Ісаєвич Ісаєвич Я. Українська культура в середньовіччі та на світанку нової доби // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Міжвідомчий збірник наукових праць. – Вип.1. – К.,1992. – С.31 – 49; Каталог кириличних стародруків Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника АН. України. – Вип.1.: Видання Івана Федорова / Упорядники Я. Ісаєвич та В. Фрис. – Львів,1993. – 74 с.; його ж Bractwa cerkiewne w diecezjach przemyskich obrzadku wschodniego w XVI – XVIII wieku. // Polska – Ukraina. 1000 lat sasiedztwa. - Przemysl,1996. - T.3.– S.63 - 74; його ж Релігійне життя і культурно-освітній рух в Україні: друга половина XVI – перша половина XVIII ст. // Katolicyzm w Rosji i Prawoslawie w Polsce. – Warszawa,1997. – S.108 – 123; його ж Kosciol greckokatolicki a niektore aspekty rozwoju kultury ukrainskiej i bialoruskiej w XVII – XVIII wieku // Warszawskie zeszyty ukrainoznawcze. – Warszawa,1997. – Cz.4 – 5. – S.187 – 200; його ж Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. – Львів,2002. – 520 с. ), рукописна спадщина (В. Фрис Фрис В. Історія кириличної рукописної книги в Україні. – Львів,2003. – 188 с. ), музичне мистецтво (Ю. Ясиновський) Ясиновський Ю. Українські та білоруські нотолінійні Ірмолої 16 –18 ст.– Львів,1996. – 510 с. , латинізація (С. Сеник (ЧСВВ) Сеник С. (ЧСВВ) Латинізація в українській католицькій церкві. – Львів,1990. – С.21 – 48. , історичні нариси про окремі монастирі, культи, устави (І. Мицько Мицько І. Монастирі Підгір’я XII - XV ст. // Галицько–Волинська держава: передумови виникнення, історія, культура, традиції. Тези доповідей та повідомлень міжнародної наукової конференції. – Львів,1993. – С.70 – 72; його ж До проблеми становлення популярних християнських культів в Україні // Mediaevalia Ucrainica: ментальність та історія ідей.–К.,1998.– Т.V.– С.26 – 43; Давні українські монастирі на честь Преображення Ісуса Христа // Лавра. – 1999. - №9.– С.42 – 45; його ж Старосамбірщина. Історичні етюди. // Старосамбірщина–ІІ. Альманах. – Львів,2002. – С.7 – 196. , М. Швед Швед М. Спаський та Лаврівський монастирі – осередки духовності й культури в Галичині. – Львів,2000. - 112 с., П. Шкраб`юк Шкраб`юк П. Крехів: дороги земні і небесні. – Львів,2002. – 414 с.).

Не полишила своїх давніх історіографічних традицій і сучасна польська церковна історіографія. Зокрема, в сфері наукових зацікавлень польських дослідників продовжують залишатися УГКЦ та ЧСВВ, які розглядаються як складові історії Католицької Церкви. Основна проблематика сучасної польської історіографії ЧСВВ є досить різнобічною: порівняльні дослідження історії різних чернечих згромаджень (Й. Клочовський, А. Гапський) Zakony i klasztory w Europie Srodkowo-Wschodniej X – XX wiek. Materialy z miedzynarodowego seminarium pt: Atlas ruchu zakonnego w Europie Srodkowo-Wschodniej X – XX wiek. – Lublin, 25 – 27 listopada 1993 r. Redakcja naukowa H. Gapski, J. Kloczowski. – Lublin,1999. – 325 s., адміністративного устрою та розвитку Перемишльської уніатської єпархії (В. Колбук Kolbuk W. Koscioly wschodnie w Rzeczypospolitej okolo 1772 roku. Struktury administracyjne. – Lublin,1998. – 455 s., Е. Півовар Piwowar E. Prawoslawna diecezja przemyska w XVII wieku // Rocznik Historyczno-Archiwalny. – Przemysl,1988. – T.V. - S.49 – 63; його ж Pierwszy synod unicki eparchii przemyskiej (1693) // Polska –Ukraina. 1000 lat sasiedztwa. – Przemysl, 1990. – T.1.– S.157- 166. , Й. Пулчвяртек Polcwiartek J. Parafie greckokatolickie diecezji przemyskiej w XVIII wieku. Stan organizacyjny, pozycja gospodarcza i spoleczna // Polska – Ukraina. 1000 lat sasiedztwa. – Przemysl, 1996. – T.3. – S.91- 99.), біографістика перемишльських уніатських владик (С. Набиванець Nabywaniec S. Diecezja przemyska greckokatolicka w latach 1772 - 1795 // Premislia Christiana. – Przemysl,1992/1993. – S.9 – 294; його ж Unicсy biskupi przemyscy w latach 1610 – 1991. Szkice biograficzne. - Rzeszow, 1995. – 90 s.; його ж Diecezja przemyska obzradku wschodniego w okresie sporow prawoslawo-unickich // Polska – Ukraina.1000 lat sasiedztwa.– Przemysl,1996.– T.3. – S.39 - 50.), перехід до унії Перемишльської єпархії (Г. Дильонгова Dylagowa H. Kosciol unicki na ziemiach Rzeczypospolitej 1596 - 1918. Zarys problematyki // Przeglad Wschodni. – 1992/1993. - T.II.– Z.2 (6). – S.257 – 287; її ж Dzieje Unii Brzeskiej (1596 - 1918). – Warszawa,1996. –228 s., В. Пайташ Pajtasz W. Historyczne znaczenie dziela biskupa Innocentego Winnickiego // Polska – Ukraina. 1000 lat sasiedztwa. – Przemysl,1996. – T.3. – S.51- 62., С. Стемпень Stepien S. Unia koscielna w diecezji przemyskiej za rzadow biskupa Innocentego Winnickiego // Premislia Christiana. – Przemysl,1997. – T.VII. – S.103 – 126.), василіанське шкільництво та бібліотеки (М. Підлипчак-Маєрович Pidlypczak-Majerowicz M. Bazylianie w Koronie i na Litwie. Szkoly i ksiazki w dzialalnosci zakonu. – Warszawa - Wroclaw,1986. – 273 s.; її ж Biblioteki i bibliotekarstwo zakonne na wschodnich ziemiach Rzeczypospolitej w XVII – XVIII wieku. - Wroclaw,1996.–195s., Й. Фляга Flaga J. Kaznodzieje i spowiednicy zakonni w Polsce okolo r. 1772. // Z badan nad dziejami zakonow i stosunkow wyznaniowych na ziemiach polskich. Pod red. E. Wisniowskiego. – Lublin,1986. – S.7 – 43; його ж Formacja i ksztalcenie duchowienstwa zakonnego w Rzeczypospolitej w XVII i XVIII wieku. – Lublin,1998. – 365 s.).

У підсумку, історіографія проблеми включає чимало опублікованих матеріалів. Проте спеціального комплексного дослідження з історії василіанських осередків на теренах Перемишльської єпархії досі не створено.

У другому розділі “Основні періоди інституційного розвитку” розглянуто еволюцію чернецтва східного обряду від часу його утворення, переходу до унії та входження до Святопокровської провінції ЧСВВ.

На основі докладного аналізу фундаційної та майнової документації виокремлено певні види фундацій (великокнязівська, королівська, магнатська, шляхетська, духовна) та різні типи чернечих згромаджень (архимандрії, монастирі, резиденції).

Важливим поворотним пунктом у діяльності православного чернецтва на теренах єпархії був перехід до унії. Однак цій події передувало досить тривале й затяжне міжконфесійне протистояння упродовж XVII ст., яке підготувало певне підґрунтя для прийняття ідей “нової унії”. Опісля офіційного переходу до унії (1691 р.), до якої централізовано приступили всі православні монастирі єпархії, запроваджувалися зміни в управлінні та організації монастирського укладу життя. Хоча на початках ці реформи мали частковий і деколи навіть декларативний характер, вони детермінували пріоритети подальшого розвитку чернецтва.

Значний вплив на цей процес мав Замойський синод (1720 р.), який визначив основні організаційні засади управління чернецтвом. Однак через певні зволікання місцевих владик та принциповість позицій чернецтва вирішення цього питання затягувалося і набуло остаточної розв`язки на Львівській генеральній капітулі (1739 р.). Згідно з її рішенням утворено Святопокровську провінцію ЧСВВ, до якої впродовж 1739-1743 рр. інкорпоровано монастирі єпархії. За цим актом чернецтво єпархії остаточно виходило з-під юрисдикції місцевого владики, переходячи у відання новоутвореної Провінційної Управи. Однак цей процес на теренах єпархії відбувався досить болісно, про що свідчать численні судові суперечки, які провадилися між зреформованими василіанами та єпископами за перерозподіл владичих дібр.

Встановлено, що помітною тенденцією у розвитку василіанської спільноти Перемишльської єпархії в другій половині XVIII ст. було скорочення чисельності чернечих осередків шляхом приєднання їх до більших монастирів. Проект об`єднання василіанських обителей у Святопокровській провінції був укладений на Дубнівській нараді (1745 р.) і впроваджувався в життя впродовж другої половини XVIII ст. Проте на прикладі Перемишльської єпархії бачимо, що запропонований процес укрупнення дрібних монастирів набув затяжного характеру.

Порівняльний аналіз статистичних даних каталогів ЧСВВ дозволяє стверджувати прогресуючу редукцію монастирів у другій половині XVIII ст. Протягом 1754–1773 рр. у провінції зникло 20 осідків унаслідок скасування незадовільних фундацій згідно з директивами Апостольської Столиці. За цими даними, у 1772–1773 рр. в Перемишльській єпархії зафіксовано тільки 6 василіанських монастирів (Дережичі, Добромиль, Лаврів, Лішня, Спас, Щеплоти). Однак відомо, що ще продовжують існувати чернечі резиденції у Білині, Летні, Черниляві та Топільниці.

Об`єднання усіх василіанських монастирів в одну конгрегацію мало істотне значення для зміцнення становища Чину. Зокрема, у його користуванні перебували значні матеріальні засоби. Адже представники Чину обіймали провідні посади в організаційній структурі Київської уніатської митрополії.

У третьому розділі “Господарсько-фінансова діяльність” досліджуються економічні засади функціонування василіанських монастирів.

Матеріальними підставами для функціонування василіанських згромаджень на теренах Перемишльської єпархії були монастирські фільварки з грошовою рентою, панщиною та заставними об’єктами. Монастирські землеволодіння, які охоплювали пасовища, луки, ріллю, городи, зазнавали постійних змін, оскільки формувалися як із фундацій, так із дарчих та заставних записів ктиторів. Саме наявність різних за розмірами монастирських землеволодінь дозволяє поділити обителі на великі та дрібні.

У монастирських фільварках були поширені різні категорії підданих: підсадки, загородники, халупники, комірники. Чисельність підданих прямо пропорційно залежала від розмірів монастирських землеволодінь. Встановлення регламентації повинностей для підданих залежало від розмірів землеволодінь, які надавалися їм у користування. Відповідно в більших монастирях накладалося більше повинностей, аніж у дрібних. Розмір повинностей пов’язаний також із категорією залежності. Віднайдено відомості про напади і пограбування підданими монастирських фільварків, про бунти та невиконання панщини, про несумлінне виконання робіт та повинностей, про побиття та кривди вчинені поміж самими підданими. З фільваркових господарств монастирі отримували прибутки, які були малопомітними у порівнянні з грошовими надходженнями від заставних записів.

Виокремлено різні види дрібних промислів, зорієнтованих передусім на задоволення нагальних потреб монастирського фільварку. Це промисли, які були виключною монополією королівської влади: солеваріння, ґуральництво, млинарство та лісництво. Також в монастирських фільварках існували дрібні природні промисли (бджільництво, садівництво, рибальство) та допоміжні ручні ремесла (кравецтво, ковальство, столярство, виробництво цегли).

Встановлено, що розвиток фінансово-кредитних відносин засновувався на різних видах монастирських фундацій: земельні, грошові, майнові. На основі цих записів проводилися різні фінансово-кредитні операції: оренда, обмін, купівля-продаж, кредит та застава. У XVIII ст. помітна тенденція до переходу від земельних записів, типових для XVII ст., до грошових пожертвувань. Виявлено різні види фінансово-кредитної документації: асекурації, облігації, договори, контракти, карти, акти про введення у нерухоме майно.

З’ясовано, що наявність значної кількості боржників зовсім не