ЗМІСТ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
інститут світової економіки і міжнародних відносин
ШТУЛЬ ЮЛІЯ ВАЛЕНТИНІВНА
УДК: 339.923: 061.1: 332.012.2
РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ВІДНОСИН
В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ
Спеціальність 08.05.01 – світове господарство
і міжнародні економічні відносини
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Київ – 2005
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі міжнародної економіки Київського національного економічного університету Міністерства освіти і науки України, м. Київ
Науковий керівник: доктор економічних наук, професор
Поручник Анатолій Михайлович
Київський національний економічний університет, завідувач кафедри міжнародної економіки
Офіційні опоненти: доктор економічних наук
Сіденко Світлана Володимирівна
Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, провідний науковий співробітник
відділу глобальних систем сучасної цивілізації
кандидат економічних наук
Палій Олена Михайлівна
Національна академія державного управління при Президентові України,
доцент кафедри європейської інтеграції
Провідна установа: Київський національний університет
імені Тараса Шевченка,
Інститут міжнародних відносин, кафедра світового господарства і міжнародних економічних відносин, м. Київ
Захист відбудеться 31.05.2005 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .176.01 по захисту дисертації в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: Київ, вул. Леонтовича, 5
Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: Київ, вул. Леонтовича, 5
Автореферат розісланий 29.04. 2005 року
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
Д .176.01 А.М. Хахлюк
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Наприкінці ХХ століття в розвитку країн Європейського Союзу відбулося не тільки зростання соціальної компоненти, але й суттєві зміни в її характері, викликані безпрецедентними трансформаціями в економічній і науково-технічній сферах на національному, регіональному та глобальному рівнях, а також географічним розширенням Союзу.
За таких умов країнам – членам ЄС доводиться вирішувати як традиційні проблеми, що пов’язані із життєзабезпеченням громадян, їх соціальним захистом і дотриманням основних соціальних прав, так і нові доволі гострі соціальні питання (професійна та територіальна мобільність населення, зростання потреб у висококваліфікованих кадрах, формування спільних для країн – членів ЄС соціальних стандартів тощо).
Крім того, актуальність дослідження визначається ще й потребами пошуку нових підходів для вирішення соціальних проблем у зв’язку зі змінами в соціальній структурі європейського суспільства та через зростаючу роль людського ресурсу в постіндустріальному розвитку, оптимізації співвідношення між національною та комунітарною соціальною політикою та у зв’язку зі вступом до складу ЄС нових членів, що мають різні рівні соціального розвитку. Такі проблеми не можуть розв’язати окремі держави, і тому основну відповідальність беруть на себе головні органи та інституції Європейського Союзу.
Вивчення досвіду реформування соціальної сфери в країнах Центральної та Східної Європи, що ввійшли до складу ЄС, є особливо актуальним для України, яка перебуває в процесі системної трансформації. Значний інтерес для України являють також ті соціальні аспекти, що безпосередньо пов’язані з вибором інноваційно-інвестиційної моделі розвитку, реформуванням соціальної політики держави, врахуванням соціальної ціни реформ та розробкою дієвого механізму регулювання соціальних відносин у державі, яка прагне посісти ключові позиції в спільному європейському економічному просторі.
Серед зарубіжних економістів, які досліджували проблеми розвитку соціальних відносин, можна назвати Й.Шумпетера, Т.Веблена, В.Ойкена, Дж.Гелбрейта, Д.Белла, О.Тоффлера, Л.Ерхарда, Дж.Б’юйкена, К.Ероу, Д.Норта, Дж.Стігліца, Т.Парсонса, В.Іноземцева, Ю.Борка, М.Каргалову та ін.
Значний внесок у вивчення трансформаційних процесів, зокрема у соціальній сфері, у країнах з перехідною економікою зробили такі вітчизняні вчені, як О.Білорус, В.Геєць, Б.Губський, Ю.Зайцев, В.Куценко, Е.Лібанова, І.Лукінов, Д.Лук’яненко, Ю.Пахомов, А.Поручник, В.Савчук, C.Сіденко, С.Соколенко, В.Чужиков, А.Філіпенко та інші. У працях цих учених висвітлено головні проблеми соціалізації економіки, впливу глобалізації на соціально-економічний розвиток країн, механізми соціального захисту населення, проблеми соціальної політики країн в умовах трансформації їх господарського комплексу тощо.
Проте проблема розробки ефективного механізму регулювання соціальних відносин, нової індикативної методики дослідження соціальних процесів у суспільстві, визначення етапності та напрямів конвергенції соціальних моделей України та Європейського Союзу потребує більш глибокого аналізу, що й обумовило актуальність вибраної автором теми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри міжнародної економіки Київського національного економічного університету за темою “Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економічного розвитку” (державний реєстраційний № 0101U002948). Особисто автором у рамках дисертаційної теми досліджено закономірності трансформації та адаптації соціальної моделі країн Центральної та Східної Європи до європейського інтеграційного процесу, виявлені соціальні наслідки їх конвергенції з державами Європейського Союзу та етапність проведення соціальних реформ згідно з Копенгагенськими та Маастрихтськими критеріями на вступ.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є комплексне дослідження механізму регулювання соціальних відносин в Європейському Союзі за умов поглиблення континентальної економічної інтеграції та аналіз трансформаційних моделей соціальних відносин нових членів ЄС та аплікантів на вступ, а також основних напрямів реформування системи соціального регулювання в Україні, яка набула статусу прикордонної з Євросоюзом держави.
Виходячи з мети дослідження, в роботі поставлені такі конкретні завдання:
- розкрити сутність соціалізації економіки та форми її сучасного вияву;
- визначити основні важелі та інструменти регулювання соціальної сфери на національному та наднаціональному рівнях в умовах регіональної інтеграції та глобалізації світового господарства;
- проаналізувати основні методичні підходи до визначення характеру та динаміки соціальних процесів у Європейському Союзі;
- оцінити стан, динаміку та перспективи соціальної конвергенції в Європейському Союзі та з’ясувати особливості адаптації соціальних моделей нових членів ЄС до його системних вимог;
- виявити за допомогою селективних індикативних показників сучасний рівень розвитку соціальної сфери України та визначити перспективи її інтеграції до спільного європейського економічного простору;
- обґрунтувати комплекс організаційних заходів, скерованих на підвищення ефективності регулювання соціальних відносин в Україні та її зближення з принципами, механізмами та інструментами функціонування соціальної моделі ЄС.
Об’єкт дослідження – процес розвитку соціальних відносин на країновому та наднаціональному рівнях у рамках регіонального інтеграційного союзу.
Предмет дослідження – закономірності та особливості функціонування механізму регулювання соціальних відносин в Європейському Союзі за умов формування спільного європейського економічного простору.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження виступає діалектичний метод, з елементів якого найбільше використаними є системно-структурний підхід, метод єдності історичного й логічного, кількісно-якісний аналіз. В першому та другому розділах також були використані деякі статистичні методи: порівняльного аналізу, табличний, графічний. У третьому розділі під час дослідження моделі соціального кластеру був використаний метод селективних показників та бальної оцінки. За допомогою методу аналогії досліджено досвід реформування соціальної сфери у країнах ЦСЄ. Принцип єдності теорії та практики покладено у розробку основних заходів щодо трансформації соціальної моделі України та її конвергенції з аналогічною в ЄС у межах спільного європейського економічного простору.
Джерельною та статистичною базою є закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, матеріали Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства праці та соціальної політики України, Держкомстату, офіційні публікації Європейської Комісії, МВФ, Світового банку, монографічні дослідження вітчизняних та зарубіжних науковців.
Використання різноманітних методів та прийомів дослідження, створення складних синтетичних індикаторів вивчення динаміки соціальних процесів, інтеграція методичного апарату низки соціально-економічних наук дозволили дійти адекватних висновків та розробити рекомендації, що мають високий ступінь вірогідності та обґрунтування.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному:
Уперше:
· на основі аналізу розвитку регулятивної системи соціальних відносин виявлено п’ять етапів еволюції соціальної моделі Європейського Союзу, в основу яких було покладено критерії історичності, системності дії структурних елементів, індикативності статистичної бази, синергізму соціальних та пов’язаних з нею інших програм. Перший етап (50–60-ті роки XX ст.) характеризувався зародженням процесів регулювання та появою головних напрямів соціального зближення, задекларованих в основних документах “Спільного ринку”; другий (початок 70-х – середина 80-х рр.) визначався розробкою загальноєвропейської соціальної політики, розширенням рамок та інструментарію реалізації та імплементації основних елементів її регулювання у національні моделі розвитку; третій етап (середина 80-х – початок 90-х рр.) характеризувався розширенням соціальної бази, створенням спільної соціальної інфраструктури та розробкою наднаціональних засобів регулювання; четвертий етап (початок 90-х – 2004 р.), якому була притаманна розробка соціальних стандартів, створення фінансового механізму компліментарної моделі підтримки окремих соціальних ініціатив; п’ятий (розпочався 1 травня 2004 р.), який, з одного боку, завершує процес імплементації соціальної моделі ЄС для нових членів, а з другого – передбачає комплекс заходів щодо гармонізації соціальної та економічної політики Євросоюзу з метою одержання додаткових конкурентних переваг у глобальному економічному середовищі;
· дано сутнісну характеристику соціального кластеру, під яким слід розуміти індикативну модель розвитку соціального комплексу регіону, що на інтегративній основі визначає стан соціальної складової процесу відтворення та дозволяє встановити ступінь його активності чи депресивності. На основі селекції соціальних показників (рівень доходів населення, забезпеченість житлом, забезпеченість лікарняними ліжками, природний приріст населення, коефіцієнт дитячої смертності, міждержавна міграція, рівень безробіття) розроблена кластерна адаптаційна модель інтеграції країн ЦСЄ згідно з тією, що існує в ЄС, яка служитиме основою для надання системної допомоги країнам-реципієнтам з боку структурних фондів та Фонду згуртування впродовж наступних десяти років;
· проведено всебічний аналіз стану соціальної сфери в Україні на основі використання селективних показників соціального розвитку, які включали розрахунок індикаторів на підставі узагальненої бальної оцінки, та визначено чотири групи вітчизняних соціальних кластерів: з високим рівнем розвитку – 100 балів (м. Київ), високою динамікою – 90–100 (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Харківська області), середньою динамікою 75–90 (області Центральної України) та периферійних зон – 50–75 балів (області Північної та Західної України), що дає підстави для науково обґрунтованого перерозподілу бюджетних ресурсів через аналогічні з ЄС інституції та проектну підтримку тих регіонів, що відстають у соціальних індикаторах; визначено стратегічні напрями зближення системи соціального регулювання в Україні з моделлю Європейського Союзу, країн-аплікантів на вступ та нових членів ЄС, основою якого є імплементація інтеграційних принципів (програмованості, субсидіарності, компліментарності, пріоритетності тощо), основних складових Соціальної хартії, інституціювання (створення Соціального фонду розвитку), а також розробка ефективних механізмів та інструментів макроекономічного регулювання соціальних відносин.
Отримали подальший розвиток:
· методологічні підходи до визначення поняття “соціалізація економіки” як органічної ланки глобального процесу соціалізації, що виявляється у становленні та розвитку тенденцій, а згодом і закономірностей, згідно з якими під впливом потреб виробництва прискорюється процес засвоєння та використання у власних інтересах основними суб’єктами господарювання специфічної системи знань, норм і цінностей, необхідних для успішного функціонування господарського комплексу та гармонізації соціально-економічних відносин у суспільстві й у світі в цілому, при цьому на перший план виступають проблеми якості людського капіталу та високої динаміки руху робочої сили як одного з найважливіших факторів виробництва в умовах глобалізації світового господарства загалом та європейської економічної інтеграції зокрема;
· теза щодо дуалістичного характеру процесу розвитку соціальних відносин у високоінтегрованих економічних союзах, який передбачає наявність двох протилежних тенденцій регулювання, коли, з одного боку, відбувається посилення процесу соціалізації суспільного життя, виходячи з домінуючої парадигми соціально-економічного розвитку “homo sociologicus”, з другого боку, має місце зменшення податкового тиску на підприємництво, а отже, підвищення його мегарегіональної та глобальної конкурентоспроможності, що неминуче призведе до згортання фінансування соціальних програм та проектів відповідно до парадигми “homo economicus”, а також висновок, що в умовах глобалізації суспільного життя суттєво змінюється інституційна складова кожної з цих тенденцій, а саме – відбувається посилення міжнародної складової регулювання, коли до його національних механізмів та інструментів додаються наднаціональні: МВФ, Світовий банк, Міжнародна організація праці, Соціальний фонд ЄС та інші;
· поглиблено сутнісну характеристику кривої Лоренца для країн – членів ЄС, виходячи з моделі вільного руху факторів виробництва, у т.ч. робочої сили у межах поліструктурного європейського економічного простору, та вперше в системі соціально-економічних наук виявлено конвергентні зв’язки інтеграції методологічного апарату дисциплін – міжнародної економіки, економічної теорії та демографії; при цьому вдалося встановити, що різниця в коефіцієнтах Джині країн ЄС щодо розподілу доходів та лінії абсолютної рівності являє собою геометричну площину демографічного тиску між найбагатшими регіонами Євросоюзу і суміжних країн та найбіднішими територіями, а процес вирівнювання за моделлю Стюарта – Ревенстайна буде формувати стихійні та напівстихійні потоки внутрішньої та зовнішньої міграції робочої сили в умовах зростання дефіцитності людських ресурсів та прогресуючої флоридизації населення Європи.
Удосконалено:
· індикативну методику дослідження соціальних процесів у великому інтеграційному угрупованні, яке перебуває на стадії розширення та внутрішньої трансформації за рахунок імплементації нової синтетичної моделі соціального кластеру, який дозволяє встановлювати на бальній основі країновий та локальний рівень розвитку соціальних відносин, а отже, визначати характер політики регулювання за умов соціальної конвергенції європейських держав;
· на основі оцінки сучасного стану регулювання соціальних відносин в Європейському Союзі встановлено у цілому позитивну динаміку соціальної конвергенції, що стало можливим за умов ефективного поєднання інструментів та механізмів локального, національного та наднаціонального рівнів компліментарного впливу на соціальну ситуацію в окремих країнах та їх регіонах; доведено, що діяльність структурних фондів та Фонду згуртування, основний напрям діяльності яких був зорієнтований на подолання соціально-економічних диспропорцій у нових (на початку 1990-х років) членах ЄС справили позитивний вплив на процес вирівнювання, проте різниця у рівнях безробіття (від 2,5% у Люксембурзі до 15% в Іспанії) та інших соціальних індикаторах продовжує зберігатися, а отже, має місце поляризація соціально-економічного розвитку в країнах Євросоюзу, що потребує модернізації його соціальної політики.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що основні положення дисертаційного дослідження сприятимуть посиленню процесу зближення соціальних моделей України і Європейського Союзу та створенню оптимальних умов розвитку людського капіталу в нашій державі. Узагальнення та окремі пропозиції автора дозволяють чітко визначити напрями соціалізації економіки в Україні та здобули “соціальний ефект” від високих темпів економічного зростання.
Результати дослідження обумовлюють практичну значущість роботи, що визначається можливістю використання розкритих позитивних моментів досвіду ЄС у соціальній сфері для умов України. Висновки, пропозиції, рекомендації, сформульовані в дисертаційній роботі, можуть стати базою при визначенні цілей, принципів, інструментів системної економічної політики, яка б виходила із пріоритетності економічних та соціальних потреб працівника, соціального статусу людини як громадянина, носія інтелектуальних та професійних ресурсів.
Пропозиції автора щодо впровадження моделі соціального кластеру на регіональному та національному рівнях можуть бути покладені в основу розробки нової індикативної бази моніторингу соціального розвитку України.
Окремі положення дисертаційного дослідження використовуються Міністерством праці та соціальної політики України при розробці програм соціально-економічного розвитку (довідка № 03-3/8960-08-8 від 21.06.04). Ряд наукових результатів дослідження безпосередньо впроваджено у навчальний процес під час викладання двох дисциплін “Міжнародна економічна діяльність України” та “Міжнародна економіка” студентам факультету міжнародної економіки і менеджменту Київського національного економічного університету та слухачам Центру магістерської підготовки (довідка № 01/20-1070 від 08.06.04) та громадською організацією “Фундація сприяння європейській інтеграції” для проведення тренінгів з державними службовцями різного рівня та для виїзних семінарів у регіонах України (довідка № 2-1 від 25.06.04).
Особистий внесок автора. Усі наукові результати, що викладені у дисертаційному дослідженні та виносяться на захист, одержані автором особисто.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації та її результати пройшли апробацію на 4 міжнародних і всеукраїнських наукових, науково-практичних та науково-теоретичних конференціях, зокрема: на Міжнародній науковій конференції студентів та молодих учених “Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання” (Донецьк, 9–12 грудня 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Реформування фінансово-кредитної системи і стимулювання економічного зростання” (Луцьк, 30–31 травня 2003 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Регіональні проблеми зайнятості і ринку праці”(Тернопіль, 13–14 травня 2004 р.); III Міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень 2004” (Дніпропетровськ, 21–30 червня 2004 р.).
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 8 наукових статей, у тому числі 4 у фахових виданнях, загальним обсягом 3,23 друк. арк. Особисто автору належить 2,95 друк. арк.
Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів та висновків. Загальний обсяг дисертаційної роботи становить 208 сторінок комп’ютерного тексту, в тому числі список використаних джерел із 116 найменувань, 15 рисунків на 15 сторінках, 16 таблиць на 20 сторінках та додатки на 4 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі розкривається актуальність теми дисертаційного дослідження з позицій регулювання соціальних відносин в Європейському Союзі за умов поглиблення континентальної економічної інтеграції, формулюється мета і завдання дослідження, визначається його наукова новизна, теоретичне та практичне значення одержаних результатів.
Розділ “Соціалізація економіки як фундаментальна закономір-ність сучасного цивілізаційного розвитку” присвячено висвітленню процесів соціалізації економіки, що призвели до значних трансформацій у суспільстві та відходу від традиційних канонів дослідження їх динаміки та напрямів руху. В даному розділі досліджуються окремі напрями та школи економічної теорії, які зробили спробу відповісти на запитання про природу зростаючих у суспільстві суперечностей та визначити систему для їх вирішення. Аналіз та прогноз тенденцій і перспектив глобального розвитку людства зміщується до аналізу проблем розвитку самої людини, реалізації її внутрішнього потенціалу, що є ключовим для всього комплексу глобальних проблем.
Однією з визначальних особливостей і потреб постіндустріального, інформаційного суспільства, яке формується під впливом НТР та змін у характері сукупної робочої сили, є перехід до інноваційного типу економіки, головною рисою якої стає створення ідей. Головним фактором відтворення стає нагромадження не тільки знань, досвіду, вміння, здоров’я, рівня фізичного розвитку та інших характеристик якості життя, а й творчий, інноваційний потенціал робітника що перетворюється у головний ресурс економіки, який забезпечує нову якість економічного зростання. Людський фактор, таким чином, став вирішальним у розв’язанні цілої низки економічних проблем.
Не менш значущим стає відхід від розуміння матеріальних носіїв процесу соціалізації суспільства. Основним фактором якісно нового переходу до розуміння цього процесу слугував перехід від парадигми “homo economicus”, в основі якої лежить свобода дії, раціональні розрахунки, ринок (як арена дії), принцип парності та децентралізації рішень, наявність аналітичних та абстрактних концепцій, що використовуються у суспільстві, передбачення та пояснення до парадигми “homo sociologicus”, яка передбачає застосування під час розробки національних соціальних моделей переважання колективної дії, певну обмеженість підприємництва через наявну соціальну структуру. В умовах глобалізації всього суспільного життя людства відбувається посилення міжнародної складової регулювання, коли до його національних механізмів та інструментів додаються наднаціональні: МВФ, Світовий банк, Міжнародна організація праці, Соціальний фонд ЄС тощо. Така ситуація породила формування низки соціальних стандартів у світі та необхідність їх уніфікації з метою конвергенції соціальних моделей.
Процеси соціалізації ринкового господарства, які призвели до трансформації капіталістичної ринкової системи у розвинених країнах, сьогодні збуджуються процесами глобалізації і в інших регіонах світу, стають зразком при формуванні економічних відносин та соціальної політики для багатьох країн. Разом з тим в роботі наведено ряд негативних, суперечливих наслідків глобалізації, що ставлять під загрозу не тільки довіру з боку народів та урядів до цілей та інструментів глобалізації, але й перспективи подальшого існування та розвитку людства. Серед них: тенденція до виникнення особисто неідентифікованої, наднаціональної, анонімної економічної влади у вигляді ТНК; бажання найрозвиненіших країн прискорити процес глобалізації, а отже, нав’язати силою своє бачення принципів і форм розвитку суспільства, що провокує опір, протистояння найбільш стійких і активних представників тих чи інших регіональних цивілізацій, що ускладнює та гальмує процес об’єднання.
Закономірністю сучасного розвитку людської цивілізації, відзначається в дисертації, є, з одного боку, тренд до економічного, технічного та виробничого нівелювання його рівнів, а з другого – ускладнення та наростання соціальної фрагментації в західних суспільствах, посилення майнової нерівності їх членів, а також розкол раніше відносно цілісного громадянського суспільства на групи і прошарки за етнічними, національними, релігійними та культурними ознаками. Країни з перехідною економікою демонструють вищі показники нерівності розподілу доходів у суспільстві, що змінює вигляд кривої Лоренца, та розширює площину між реальною кривою та лінією абсолютної рівності. Цей стан призводить до майнового розшарування в країнах з перехідною економікою та міжкраїнового міграційного тиску через диференціацію у доходах населення.
З метою подолання незіставності існуючих зараз соціальних показників розвитку країн та їх регіонів, автором запропоновано використання статистичної моделі соціального кластеру, під яким слід розуміти уніфікований показник індикативної моделі розвитку соціального комплексу вітчизняних регіонів, що на інтегративній основі визначає стан соціальної складової процесу відтворення та дозволяє встановити ступінь активності чи депресивності відповідного регіонального угруповання. Нова авторська індикативна методика дослідження, що була розроблена виходячи з моделі узагальнення бальних оцінок, дозволила визначити чотири групи соціальних кластерів: з високим рівнем розвитку – 100 балів; високою динамікою – 90–100; середньою динамікою 75–90 та периферійними зонами – 50–75 балів, що дає підстави для науково обґрунтованого перерозподілу бюджетних ресурсів через аналогічні з ЄС інституції на проектну підтримку тих регіонів, що мають відставання. Разом з тим запропонована модель дозволяє виключати з числа реципієнтів бюджетних коштів регіони-лідери; визначити стратегічні напрями зближення системи соціального регулювання в Україні з моделлю Європейського Союзу, країн-аплікантів на вступ та нових членів ЄС.
У розділі 2 “Становлення та розвиток механізму регулювання соціальної сфери в Європейському Союзі” доведено, що регулювання соціальних відносин в Європейському Союзі має складний поліструктурний характер, зумовлений тим, що сучасна модель його розвитку перебуває на вищій стадії єднання – створення політичного союзу та імплементації норм, стандартів та моделей соціального регулювання в національні системи з метою конвергенції рівнів людського розвитку та уніфікації національних та наднаціональних механізмів соціально-економічного регулювання. Соціальна сфера Європейського Союзу являє собою комплекс галузей економіки, що безпосередньо пов’язані з процесом відтворення людського капіталу, підвищенням його якості та конкурентоспроможності в умовах глобалізації світового господарства. Європейська соціальна модель є унікальною в тому розумінні, що має системний, ієрархічний (локальні зони – регіон – країна – ЄС в цілому), компліментарний характер, що забезпечує її сталість та прогрес у середньо- та довготерміновій перспективі. На основі критеріїв історичності, системності дій, індикативності та синергізму автором виділено такі етапи еволюції соціальної моделі: зародження соціальної політики (50–60-ті роки XX ст.); розробка моделі соціальної політики (поч. 1970 – середина 1980-х років); розширення соціальної бази (середина 1980 – поч. 1990-х років); уніфікація та стандартизація соціальних індикаторів розвитку ЄС (початок 1990 – 2004 р.); соціальна конвергенція (розпочався 1 травня 2004 р.).
Політика, що здійснюється інститутами Співтовариства, із самого початку і протягом всієї історії європейської інтеграції була компліментарною стосовно до тієї, що реалізується національними урядами. Ці два рівні ухвалення рішень і їх виконання відрізняються один від одного функціонально, проте базовим залишається національний рівень. Основна функція наднаціональної соціальної політики полягає в її координації і гармонізації, і лише потім – у використанні і перерозподілі фінансових ресурсів для здійснення спільних проектів, що становлять загальний інтерес.
Фінансовий механізм реалізації соціальних програм базується на компліментарній дії бюджетних ресурсів країн-учасниць, консолідованого бюджету Євросоюзу та локальних ресурсів регіонів. Основними інструментами здійснення політики соціальної конвергенції ЄС є структурні фонди: Європейський соціальний фонд, Європейський фонд регіонального розвитку, Європейський фонд з управління та надання гарантій для сільськогосподарського виробництва, Фінансовий механізм розвитку рибальства і Фонд згуртування. Тільки за рахунок наднаціональних структур упродовж 2000–2006 рр. буде перерозподілено 213 млрд євро (за цінами 1999 р.). При цьому за оцінками автора, близько 35–45коштів використовуватимуться на реалізацію спільних соціальних проектів. Пріоритетними соціальними програмами ЄС протягом 2000–2006 рр. та на середньотермінову перспективу слід вважати:
· ініціативні програми Співтовариства: INTERREG (програма розвитку прикордонних регіонів), LEADER (підтримка місцевих груп, що здійснюють заходи щодо розвитку сільських територій), EQUAL (подолання дискримінації на ринку робочої сили);
· програми комунітарної дії, які зорієнтовані на різні соціальні групи і категорії осіб, що потребують соціального захисту: LEONARDO DA VINCI (програма у галузі професійної підготовки), програма SOCRATES сприяє поліпшенню якості освіти в ЄС; LEDA (розвиток дій із забезпечення зайнятості на місцевому рівні), що стосується працевлаштування осіб, які зазнають труднощів у зв'язку зі структурною перебудовою або економічним відставанням регіонів, де вони мешкають; ERGO, мета якої полягає у виявленні і сприянні застосування новаторських підходів для економічної і соціальної інтеграції осіб, що знаходяться без роботи тривалий час; ILE, що ставить за мету працевлаштування жінок зі специфічними проблемами, наприклад, інвалідів, безробітних та ін.; CHILDCARE, головним завданням якої є розв'язання проблем збалансування професійного життя і сімейних обов'язків працюючих жінок; програма HELIOS і HANDYNET націлені на захист інтересів інвалідів в будь-якому регіоні ЄС; програма “Бідність” – PAUVRETE, що є середньостроковою програмою дій для економічної і соціальної інтеграції найбільш неблагополучних маргіналізованих груп суспільства;
· спеціальні програми: ФАРЕ – програма технічної допомоги для країн Центральної і Східної Європи і країн Балтії; ТАСІС, а також Тасіс-Темпус – аналогічна програма для країн СНД і Монголії.
Розділ 3 “Соціальна трансформація країн Центральної та Східної Європи в контексті наближення до системних вимог Європейського Союзу” дисертаційної роботи присвячено дослідженню трансформаційних змін, що відбулися у постсоціалістичних країнах Центральної і Східної Європи та призвели до суттєвої деформації соціальної сфери. При переході до ринку система організації і фінансування соціального захисту відійшла від минулої “держбюджетної” схеми. В останні роки всі східноєвропейські держави зіткнулися з проблемою внутрішньої фінансової незбалансованості систем соціального страхування, яка значно загострилася з початком проведення радикальних економічних реформ та вступом країн до Європейського Союзу. Основними факторами соціальної деформації країн ЦСЄ стали: посилення навантаження на фонди соціального страхування у зв’язку зі старінням населення; зростання витрат на соціальне забезпечення та інші види допомоги безробітним, кількість яких в усіх країнах суттєво зросла; збільшення розмірів пенсій, допомог та інших соціальних виплат; імплементація соціальної моделі ЄС, яка продемонструвала невідповідність економічних критеріїв на вступ реальним витратам з бюджету на дотримання європейських соціальних стандартів.
Помилки та прорахунки стратегії ринкових перетворень в Україні призвели до тяжких соціально-економічних наслідків: зниження рівня життя населення, розшарування суспільства за рівнем доходів, зростання бідності, безробіття, погіршення демографічної ситуації в країні, значна міграція економічно активного населення за кордон.
Регіональні деформації у соціальній сфері є доволі вагомими і такими, що провокують, з одного боку, соціальну нерівність, з другого – швидкі темпи внутрішньої міграції з периферії до столиці та інших великих міст. Швидке зростання м. Києва, а також чотирьох інших мегаполісів значною мірою зумовлене формуванням стихійних потоків міграції, в основі якої лежать економічні та соціальні чинники. Автором здійснено спробу визначити компонентну суть процесу регіональної диференціації соціального кластеру. Незважаючи на нормативну “однорідність” у забезпеченні житлом, лікарняними ліжками та іншими соціальними послугами, стихійність розшарування у рівнях доходів та зарплати призводить до значної розбіжності в структурі зайнятості та рівнях доходів. Проведене дослідження виявило значну диференціацію у характері соціальних процесів в Україні. Лідером за інтегративним індикатором виявився Київ, а наближаються до нього Дніпропетровський, Донецький, Запорізький, Харківський регіони передусім за рахунок локального лідерства їх обласного центру. Проте 12 областей України мають низький рівень розвитку соціального комплексу (50–75сукупного інтегрованого показника), хоча їх площа дорівнює майже половині території України.
Для створення системи ефективного управління соціально-економічним розвитком регіонів та поетапного досягнення позитивних змін у соціальних пропорціях на локальному рівні, автором запропоновано прийняти єдину для країни та її регіонів систему показників, яка дозволить визначити рівень соціально-економічного розвитку, а також здійснити комплекс заходів, який би передбачав розробку: класифікації кластерів за рівнем соціально-економічних показників; системи економічних регуляторів для кожного кластера, яку органи державного управління та місцевого самоврядування могли б використовувати для зменшення рівнів соціального протистояння регіонів; механізму оздоровлення та стимулювання прискореного розвитку слаборозвинутих кластерів; диференційованої державної інвестиційної політики для кластерів з різним рівнем соціально-економічними розвитку.
Соціальною стратегією України, яка має бути складовою частиною національної, повинен стати комплекс заходів, інструментів та механізмів підтримки та стимулювання розвитку людського капіталу, який має на меті створення оптимальних умов для всебічного розкриття особистості, доступності для неї соціальних благ задля формування високої конкурентоспроможності національної економіки.
ВИСНОВКИ
У дисертації проведено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукового завдання щодо визначення механізму регулювання соціальних відносин в Європейському Союзі за умов поглиблення континентальної економічної інтеграції, аналізу трансформаційних моделей соціальних відносин нових членів ЄС та аплікантів на вступ, а також основних напрямів реформування системи соціального регулювання в Україні. Результати проведеного дисертаційного дослідження дозволяють зробити такі висновки:
1. Соціалізація економіки за сучасних умов являє собою закономірний процес переходу від індустріального до інформаційного суспільства, в якому на перший план виступають такі форми її прояву, як зміна характеру соціально-економічних відносин у суспільстві, покращення якості людського капіталу, висока динаміка руху робочої сили, збільшення обсягів соціальних інвестицій в науку, освіту, охорону здоров’я тощо. Процес розвитку соціальних відносин у високоінтегрованих економічних союзах має дуалістичний характер, який передбачає наявність двох протилежних тенденцій регулювання: з одного боку, відбувається посилення процесу соціалізації суспільного життя, виходячи з домінуючої парадигми соціально-економічного розвитку “homo sociologicus”, яка передбачає застосування під час розробки національних соціальних моделей переважання колективної дії, певну обмеженість підприємництва через наявну соціальну структуру, ірраціональне сприйняття, наявність цивілізаційних традицій, цінностей та прийняття таких рішень, які обумовлені соціальними чинниками; з другого боку, суттєво зменшується податковий тиск на підприємництво, а отже, відбувається підвищення його мегарегіональної та глобальної конкурентоспроможності, що неминуче веде до згортання фінансування соціальних програм та проектів, проте чітко відповідає основним постулатам парадигми “homo economicus”.
2. Майбутня соціальна модель передбачає реалізацію соціальної політики держави через компліментарну дію локальних, регіональних, національних та міжнародних програм. При цьому на перший план виходитиме уніфікація соціальних стандартів; поширення дії наднаціональних структур, які докладатимуть зусиль для підтримки програм людського розвитку в певних країнах світу чи їх групах (проекти МОП, ООН, Світового банку тощо); створення міжнародних (у рамках інтеграційних формувань) фондів (приміром Соціальний фонд ЄС), кошти яких будуть спрямовані на соціальну конвергенцію країн – учасниць; виникнення диверсифікаційного механізму надання соціальних послуг, що інтегровані у виробничий процес у місцях швидкого економічного зростання (технопарки, технополіси, кластери, іннотехи, інноваційні зони).
3. В сучасних умовах найоптимальнішою дослідницькою системою може слугувати соціальний кластер, який слід розуміти як індикативну модель розвитку соціального комплексу регіонів країни, що на інтегративній основі визначає стан соціальної складової процесу відтворення та дозволяє встановити ступінь активності чи депресивності відповідного регіонального угруповання. На основі селекції соціальних показників запропонована кластерна модель оцінки рівнів соціальної інтеграції країн ЦСЄ згідно з аналогічною, що створюється в ЄС і служитиме основою для надання системної допомоги країнам-реципієнтам з боку структурних фондів Євросоюзу та фонду згуртування у період після 2006 року.
Принципово важливим є нове трактування кривої Лоренца для країн, які перебувають у межах високоінтегрованого економічного простору та його периферії. Виявлені конвергентні зв’язки інтеграції методологічного апарату міжнародної економіки, економічної теорії та демографії дозволяють встановити, що різниця у коефіцієнтах Джині країн ЄС щодо розподілу доходів та лінії абсолютної рівності являє собою геометричну площу демографічного тиску між найбагатшими регіонами Євросоюзу і суміжних країн та найбіднішими територіями, а процес вирівнювання за моделлю Стюарта–Ревенстайна буде формувати стихійні та напівстихійні потоки внутрішньої та зовнішньої міграції робочої сили в умовах прогресуючої флоридизації населення Європи.
4. Використання селективних критеріїв історичності, індикативності та синергізму дозволило виявити такі етапи еволюції соціальної моделі: I. Зародження соціальної політики (50–60-ті роки XX ст.). Цей період характеризувався виникненням процесів регулювання та формуванням напрямів зближення соціальних систем, що випливають з основних документів тодішнього інтеграційного угруповання. II. Розробка моделі соціальної політики (початок 1970 – середина 1980-х років). Для цього етапу характерним було досягнення домовленостей про рух робочої сили, міграцію, зближенням позицій щодо соціальних гарантій, у т.ч. тривалості робочого часу, появою перших механізмів наднаціонального регулювання перш за все у сфері зайнятості населення. Вільний рух робочої сили як однієї із “чотирьох європейських свобод” перетворився з декларації у практику країн Спільного ринку. III. Розширення соціальної бази (середина 1980 – початок 1990-х років). Названий період характеризувався створенням спільної інфраструктури, у т.ч. соціальної, яка стала головним матеріально-речовим доказом компліментарної діяльності національних та наднаціональних програм вирівнювання. IV. Уніф-ікація та стандартизація соціальних індикаторів розвитку ЄС (початок 1990 – 2004 р.). На цьому етапі були розроблені соціальні стандарти, створено фінан-совий механізм (на наднаціональному рівні) компліментарної дії підтримки соціальних ініціатив, чому значною мірою сприяла реалізація найбільшої за обсягами програми “Порядку денного – 2000”, що була розрахована на сім років. V. Соціальна конвергенція (розпочалася 1 травня 2004 р.) характеризується безпрецедентним розширенням Європейського Союзу, імплементацією в десяти нових членах ЄС його соціальної моделі, загальної гармонізації соціальної та економічної політики Євросоюзу з метою здобуття додаткових конкурентних переваг у глобальному економічному середовищі.
5. Фінансовий механізм реалізації соціальних програм ЄС базується на компліментарній дії бюджетних ресурсів країн-учасниць, консолідованого бюджету Євросоюзу та локальних ресурсів регіонів. Щорічні відрахування на рівні 0,5% ВВП (за цінами 1999 р.) з боку країн ЄС на виконання спільних програм згідно із заявленими вище цілями не можна вважати єдиним варіантом реалізації соціальних проектів. Реальному нарощуванню соціальної активності в ЄС відповідає високодиверсифікована система співфінансування широкого кола заходів, які мають розгалужену систему дофінансування. За рахунок наднаціональних структур на реалізацію названих вище цілей буде перерозподілено 213 млрд євро (за цінами 1999 р.). При цьому, як показало дослідження, близько 35–45 % коштів використовуватиметься на реалізацію спільних соціальних проектів.
6. Швидкі трансформаційні зміни, що сталися у постсоціалістичних країнах ЦСЄ, призвели до суттєвої деформації на початку 90-х років ХХ ст. їх соціальної сфери, яка виявилася у тому, що значна частина соціальних гарантій стала нездатною забезпечити ті стандарти життя, до якого звикло населення у минулі роки. З другого боку, імплементація Європейської соціальної моделі для країн–кандидатів на вступ (а тепер уже нових членів) мала суттєві обмеження у використанні бюджетних коштів, що було зумовлено системними вимогами Європейського Союзу. Така диспропорція призводила до численних ускладнень у сфері соціальних послуг.
7. Україна втратила в першій половині 1990-х років свій шанс швидкого й ефективного реформування національної економіки, попри те, що серед усіх колишніх республік СРСР її базові умови були найкращими. Помилки і прорахунки стратегії ринкових перетворень призвели до тяжких соціально-економічних наслідків, таких як: різке зниження рівня життя населення, зменшення платоспроможності громадян, розшарування суспільства за рівнем доходів, зростання безробіття, бідності і як результат – погіршання демографічної ситуації в країні, наслідки якої ще довгий час будуть ускладнювати економічне становище України. До несприятливих чинників слід зарахувати також значну еміграцію економічно активного населення до європейських країн.
8. Соціальною стратегією України, яка має бути складовою частиною національної, повинен стати комплекс заходів, інструментів та механізмів підтримки та стимулювання розвитку людського капіталу, який має на меті створення оптимальних умов для всебічного розкриття особистості, доступності для неї соціальних благ задля формування високої конкурентоспроможності національної економіки. Вона має реалізовуватися на трьох рівнях: у короткостроковій перспективі (2005–2006 рр.) її основним завданням має стати зближення прожиткового мінімуму з мінімальною зарплатою та пенсією. У середньостроковому терміні реалізації (2005–2015 рр.) головною метою має стати наближення соціальних стандартів в Україні до європейських початку XXI ст. Вкрай важливим наприкінці цього етапу має бути запровадження нового соціального пакету; довгострокова перспектива (2005–2025 рр.) передбачає перехід від “наздоганяючої” моделі соціального розвитку до еквівалентної (упродовж періоду 2020–2025 рр.), при якій буде встановлено “соціальний кошик” коливань України та країн Європейського Союзу, головна мета якого полягає у тому, щоб створити адекватні чи близькі до них соціальні умови.
Фінансовий механізм реалізації пропонованих вище цілей повинен мати відповідні європейському рівні співфінансування, а саме: 50% вартості соціального проекту може взяти на себе державний бюджет через фінансування з боку Соціального фонду, створення якого є конче необхідним у середньо- та довгостроковій перспективі; 25% вартості проектів покриватиметься за рахунок обласного (для міст Києва та Севастополя – міського бюджетів); 25% коштів повинні знайти місцеві органи влади. Схема фінансування Соціального фонду могла б виглядати таким чином: 2005–2006 рр. – 1,5% ВВП; 2006–2015 рр. – 2,0% ВВП; 2015–2025 рр. – 1,5% ВВП.
СПИСОК
