Тиский Михайло Григорович

УДК 94(477.82)“1989-1991”

Народний Рух України: Волинська регіональна організація
на зламі 80–90-х років

Спеціальність 07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Львів – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України Волинського державного університету ім. Лесі Українки.

Науковий керівник: Баран Володимир Кіндратович,
доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри новітньої історії України Волинського державного університету ім. Лесі Українки

Офіційні опоненти: Сергійчук Володимир Іванович,
доктор історичних наук, професор, директор Центру українознавства Київського національного університету ім. Тараса Шевченка

Зайцев Юрій Дмитрович,
кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України

Провідна установа: Інститут історії України НАН України, відділ історії України другої половини XX ст.

Захист відбудеться 8 лютого 2005 року о 15-й год. на засіданні спеціалізованої вченої ради № Д 35.222.01 для захисту дисертацій в Інституті українознавства ім. Івана Крип’якевича та Інституті народознавства НАН України (79026, Львів, вул. Козельницька, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України (79026, Львів, вул. Козел ьницька, 4).

Автореферат розісланий 7 січня 2005 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор історичних наук І.Г.Патер

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Проголошення в 1991 році незалежності України стало результатом тривалих національно-визвольних змагань українського народу, в ході яких назавжди увійшли в історію Хмельниччина, Гайдамаччина, Коліївщина, визвольна боротьба УНР та збройний супротив ОУН і УПА у XX столітті.

Становлення Народного Руху України відбувалося в період поступового занепаду колоніального тоталітарного режиму на уже досить підготовленому ґрунті завдяки діяльності в Україні у 60–80-х роках дисидентського і правозахисного руху. Передумовами виникнення Руху стали спадкоємність мети національно-визвольних змагань українського народу та лібералізація суспільно-політичного життя в країні, що відбувалася в рамках оголошеної М. Горбачовим перебудови. Народний Рух України, що зародився в середовищі національної інтелігенції, покликав народ до відродження його суспільно-політичної свідомості, увійшов в історію нашої держави як національно-визвольний рух.

Суспільно-політичне пробудження в регіонах України проходило в контексті загальноукраїнського національного відродження. Проте цей процес відзначався певними регіональними особливостями, що формувалися під впливом географічних, економічних, історичних і політичних факторів.

Така регіональна самобутність, що складалася протягом тривалого часу, й донині є досить виразною і потребує подальшого вивчення.

У порівнянні з іншими регіонами України, зокрема Галичиною, зародження Народного Руху на Волині проходило з деяким запізненням. Регіональна організація у своїй діяльності спиралася передусім на підтримку національно свідомої інтелігенції, яка не співпрацювала з партійними комітетами, колишніх політв’язнів, членів ОУН, УПА та їхніх родин.

У процесі демократизації суспільства вкрай необхідні були знання з історії зародження перших громадсько-політичних організацій та політичних партій в окремих регіонах. У зв’язку з цим актуальними залишаються дослідження Народного Руху, зокрема його Волинської регіональної організації.

Об'єкт дослідження – Народний Рух України, предмет – Волинська регіональна організація в контексті загальноукраїнського процесу національного та суспільно-політичного відродження.

Мета дисертаційного дослідження – на основі переосмислення здобутків історіографії, вивчення архівних та інших документів і матеріалів з’ясувати основні етапи становлення та діяльності Волинської регіональної організації НРУ.

Дисертант поставив перед собою завдання дослідити:

·

·

·

·

·

Хронологічні рамки роботи – від початку перебудови до III з’їзду НРУ, коли він поступово трансформувався з громадсько-політичного об’єднання в політичну партію.

Географічні межі дослідження – територія Волинської області як конкретне соціальне середовище, в якому простежувалися, з одного боку, загальні тенденції, а з другого – специфічні особливості суспільно-політичних процесів на зламі 80–90-х років.

Методологічна основа дослідження – принцип історизму та об’єктивності, використано історико-хронологічний, проблемно-порівняльний та системно-структурний методи.

Наукова новизна роботи. Досліджено умови виникнення Волинської регіональної організації НРУ, етапи її становлення, форми і методи її діяльності, взаємини з місцевими органами влади, залучено до наукового обігу нові архівні документи і матеріали.

Практичне значення роботи полягає в тому, що зібрані та узагальнені матеріали, а також висновки можуть бути використані для написання наукових праць із новітньої історії України, національно-визвольного руху, підготовки спеціальних курсів лекцій для вищих і середніх навчальних закладів, у просвітницькій роботі.

Основні результати дослідження апробовані на засіданні кафедри новітньої історії України Волинського державного університету ім. Лесі Українки, на II Міжнародному науковому конгресі українських істориків “Українська історична наука на сучасному етапі розвитку” 17–18 вересня 2003 року в Кам’янець-Подільському державному університеті, на науково-практичній конференції “Ефективність державного управління в контексті європейської інтеграції” 23 січня 2004 року в Львівському регіональному інституті державного управління Української академії державного управління при Президентові України, на Міжнародній науково-практичній конференції “Карпатська Україна: етапи здобуття української державності” 13–15 березня 2004 року в Ужгородському національному університеті та у двох книгах і чотирьох статтях у фахових журналах та наукових збірниках.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, п’яти розділів (6 підрозділів), висновків, списку використаних джерел (262 найменування), додатків (26 додатків на 70 сторінках). Загальний обсяг дисертації – 260 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі розкрито суть і актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет і хронологічні межі дослідження, обґрунтовано його мету, завдання і наукову новизну.

У першому розділі “Історіографія і джерельна база” проаналізовано стан наукових досліджень теми та характер джерельної бази.

Національно-визвольний руху в Україні 40–80-х, до початку 90-х років, вивчали лише зарубіжні історики.

Перші публікації українських істориків про виникнення та діяльність Народного Руху з’явилися вже одразу після проголошення незалежності України. Насиченістю фактичним матеріалом вирізняються ґрунтовні монографії О. Гараня “Убити дракона. З історії Руху та нових партій”, А. Русначенка “Національно-візвольний рух в Україні. Середина 1950-х – початок 1990-х років”, Г. Гончарука “Народний Рух України. Історія” та В. Ковтуна “Історія Народного Руху України”. Ці праці дають загальне уявлення про зародження Руху, формування його структур та механізм діяльності. Вони мають як джерелознавче, так і велике історіографічне значення.

В узагальнюючих працях Ю. Алексєєва, С. Кульчицького, А. Слюсаренка “Україна на зламі історичних епох”, С. Кульчицького “Закономірності державотворчого процесу у незалежній Україні” доволі повно віддзеркалено суспільно-політичний розвиток в Україні на зламі 80–90-х років, головні проблеми трансформаційного періоду, становлення демократичного устрою та інститутів громадянського суспільства.

Значним внеском у дослідження національно-визвольного руху України другої половини XX століття є монографії: “Опозиція в Україні (друга половина 50-х – 80-ті pp. XX ст.)”, “Український національний рух. Основні тенденції і етапи розвитку (1950-х – 1980-ті pp.)” Ю. Данилюка, О. Бажана та “Україна: Новітня історія (1945 – 1991 pp.)” В. Барана. У них проаналізовано загальні тенденції боротьби українського народу за державну незалежність, зокрема в період “застою”.

О. Бойко у працях “Передтеча Руху: неформальні організації як фактор громадсько-політичного життя в Україні в період перебудови”, “Народний Рух України: від виникнення ідеї масової опозиційної організації до створення її програми”, “Еволюція суспільних поглядів та процесів: від ідеї оновлення Союзу до проголошення незалежності України” висвітлив виникнення і розвиток Народного Руху, проаналізував його соціальну структуру та програмні засади.

Початківцями дослідження становлення Народного Руху на Волині стали такі його активні учасники, як А. Криштальський – автор книги “Національно-визвольний рух опору на Горохівщині”, І. Корсак – упорядник збірника “Оксамит нездавнених літ”. Чимало цікавої інформації про перебіг політичних подій на Волині останнього десятиліття ХХ століття опубліковано в книгах: “Волинь: 90-ті роки XX століття”, “Волинь на зламі століть”.

Окрему групу досліджень складають праці істориків української діаспори, зокрема А. Камінського “На перехідному етапі: “гласність”, “перебудова” і “демократія” на Україні”, Б. Нагайла “Український сплеск” та Т. Кузьо “Україна: Від перебудови до незалежності”, у яких простежено витоки новочасних українських національно-визвольних змагань, перш за все Народного Руху України.

Отже, процес виникнення та становлення Народного Руху України як новітнього етапу національно-визвольних змагань досить інтенсивно досліджувався вітчизняними та зарубіжними істориками, що засвідчує про наукову та громадсько-політичну значимість цієї проблеми, однак діяльність регіональних організації ще недостатньо розкрита.

Вивчення процесів зародження й становлення Народного Руху на Волині, його ролі в розбудові незалежної України сприятиме уточненню як загальних, так і певних специфічних особливостей дослідження цього переломного етапу в історії України наприкінці ХХ століття.

Джерельна база дисертації – архівні матеріали, опубліковані документи, насамперед Народного Руху України, періодика та спогади учасників подій.

Значна частина документів та матеріалів про зародження та становлення Народного Руху на Волині зберігається в особистих архівах голів Ковельської міськрайонної організації НРУ В.Осіюка, Нововолинської міської організації НРУ І. Семенюка, Горохівської районної організації НРУ А. Криштальського, першого голови Волинської обласної організації Української Гельсінської спілки Д. Себія та першого голови Волинської регіональної організації Народного Руху М. Тиского.

Певна кількість документів про діяльність Народного Руху України зосереджена у Центральному державному архіві громадських об’єднань України (ЦДАГОУ) (фонд 1 “Центральний Комітет Комуністичної партії України”), Державному архіві Львівської області (ДАЛО) (фонд З “Львівський обком Компартії України”), Державному архіві Волинської області (ДАВО), зокрема у фондах 1, 3, 6, 32, 34, 4551. В архіві Володимир-Волинського міськвиконкому (фонд 31) та ДАВО (фонд 3500) зберігаються протоколи, резолюції, звернення, інструкції та розпорядження, що регламентували основні аспекти діяльності Руху, звіти первинних осередків, статистичні дані про кількісний та якісний склад членів організації, листування тощо.

У дисертації використано вельми важливі і різноманітні матеріали партійних друкованих органів, періодичні видання республіканського і обласного рівнів.

На сторінках цих засобів масової інформації публікувалися матеріали, які розкривали різні аспекти громадсько-політичного життя в республіці та краї.

Значний обсяг матеріалів почерпнуто автором насамперед з інформаційних вісників Народного Руху України, а саме: “Експрес-новини”, “Огляд подій”, “Оглядач”, “Вісник Руху”, “За народний парламент”, “Досвітні вогні”, “Світ”. Утім, базовими для нашого дослідження були матеріали в інформаційних вісниках, що видавалися у 1989-1991 pp. на Волині, зокрема: “Народна справа” – інформаційний вісник Волинської регіональної організації НРУ; “Вітер надій” – інформаційний вісник Горохівської районної організації Руху та УГС; “Доля” – інформаційний вісник Ковельської районної організації Руху; “Сокіл” – інформаційний вісник Волинського СНУМ; “Вільна думка” – інформаційний вісник Волинської філії УГС; “Голос народу” – інформаційний вісник Волинської організації Української народно-демократичної партії; “Волинь” – інформаційний вісник Волинської організації Української республіканської партії.

Досить цінними в інформаційному плані для дослідження виявилися різні незалежні регіональні видання, які виходили у 1989–1991 pp., а саме: “Поступ” – вісник Товариства Лева; “Віче” – орган Львівської регіональної організації НРУ за перебудову; “Схід” – інформаційний вісник Донецького крайового Руху; “Молодий націоналіст” – орган Львівської крайової організації СНУМ; “Гомін” – інформаційний вісник Кременчуцької організації Народного Руху; “Наша віра” – вісник Української автокефальної православної церкви; “Вісті” – орган Харківської організації Народного Руху; “Тернове поле” – орган Тернопільської крайової організації Руху; “Рада” – орган Рівненської регіональної організації НРУ; “Золоті ворота” – інформаційний вісник Міжпартійної асамблеї.

Особливий інтерес викликають опубліковані в пресі статті засновників Руху – І. Драча М. Гориня, Л. Лук’яненка, М. Поповича, М. Поровського, В. Чорновола, М. Косіва, В. Яворівського, Д. Павличка і зокрема лідерів Волинської регіональної організації Є. Шимоновича, М. Панасюка, М. Тиского, О. Гудими, Р. Стрілки, Д. Себія та ін.

Неабиякою цінністю є спогади громадсько-політичних діячів. Так, у працях Л. Лук’яненка відображено сутність дисидентського руху в Україні, його місце в національно-визвольному русі. Значний інтерес становлять спогади помічника першого секретаря ЦК Компарії України В. Врублевського, члена ЦК КПУ Л. Кравчука, письменника Б. Олійника, які дають змогу зрозуміти мотиви та стиль діяльності вищого партійного керівництва в республіці.

З опублікованих документів про НРУ досить цінним, передусім для дослідження, є збірник “Три дні вересня вісімдесят дев’ятого”, в ньому містяться стенограма, звернення та резолюції Установчого з’їзду, а також збірник статей, виступів та інтерв’ю Івана Драча “Політика”.

Участь молодіжних громадських організацій у процесі формування Народного Руху висвітлено в збірнику “Історія УСС мовою документів і фактів”.

Загалом можна стверджувати, що збереглася значна частина документів і матеріалів, які відображають різні аспекти виникнення і діяльності НРУ, зокрема її Волинської регіональної організації. Це дає можливість чіткіше окреслити процес зародження та становлення Народного Руху загалом та її Волинської регіональної організації зокрема.

У другому розділі “Передумови виникнення Народного Руху” охарактеризована тяглість та спадкоємність національно-визвольних змагань, а також суспільно-політичне відродження в Україні і на Волині на переломі 80-х років під час перебудови.

Українська революція 1917–1920 pp. зазнала поразки, проте вона стала поворотною віхою у боротьбі українського народу за повну незалежність і соборність. Учасники революції, що боролися за утвердження української держави, незважаючи на поразку, заклали міцний фундамент подальшого розвитку української нації.

У міжвоєнний період на західноукраїнських землях розгорнув свою діяльність національно-визвольний рух, важлива роль у ньому належала організації українських націоналістів. Напередодні Другої світової війни у березні 1939 року українці Закарпаття проголосили незалежність Закарпатської України. Під час німецької окупації України була сформована УПА, яка стала на шлях боротьби проти тоталітарних режимів, за незалежну і соборну Україну.

На переломі 50-х – 60-х років у середовищі учасників національно-визвольного руху відбулося переосмислення наслідків збройного опору тоталітарному режиму та пошук легальних форм боротьби. Наприкінці 1960 року у Львові було засновано Українську робітничо-селянську спілку, що засвідчило появу нової генерації борців за волю України.

Період хрущовської “відлиги” кінця 50-х – початку 60-х років відкрив певні позитивні можливості розвитку національно-культурного життя в УРСР. На зламі 50-х – 60-х років в Україні зародився дисидентський рух. Рух інтелектуального політичного дисидентства, що заявив про себе в Україні після півстоліття масових репресій, поступово набрав відверто опозиційного, антитоталітарного характеру. У той час повоєнне покоління українських патріотів, що сформувалось у період збройної боротьби ОУН–УПА за незалежність України, знову підняло прапор боротьби, обравши мирні, легальні форми.

Демократизація радянського суспільства, розпочата навесні 1985 року партійним керівництвом СРСР, стимулювала посилення українського національно-визвольного руху. Вже на початковому етапі, після проголошення

М. Горбачовим курсу на перебудову, в Україні з’явилися перші неформальні групи, об’єднання та громадські організації.

У другій половині 1987 року були сформовані перші просвітницькі організації з проблем культури, екології та історії. У Львові виникло товариство Лева, у Києві – Український культурологічний клуб. На початку 1988 року при Будинку вчених АН УРСР з’явився українознавчий клуб “Спадщина”, а в Київському національному університеті ім. Т. Шевченка – студентське об'єднання “Громада”. Основними напрямками їхньої роботи було утвердження ідеї демократизації суспільства та національно-культурного відродження. Утім, у другій половині 1988 року частина неформальних громадських організацій вже вийшла за рамки просвітницької діяльності і набула суто політичного характеру. Найпомітнішою серед них була Українська Гельсінська спілка (УГС). 1988 року УГС оприлюднила “Декларацію принципів”, у якій порушувалося питання про відновлення державної незалежності України.

Наприкінці 1988 року процес формування самодіяльних неформальних громадських організацій почав набирати якісно нових форм. Це стало можливим після того, як XIX конференція КПРС ухвалила принципові рішення про “повновладдя Рад”.

Навесні 1988 року в Києві та Львові відбулися перші масові мітинги і демонстрації. Наприкінці цього року в Україні зі всього різнобарв’я неформальних самодіяльних об’єднань викристалізувалися три суспільно значимі групи громадських формувань: суспільно-політичні, культурно-історичні та екологічні. Перші значні зрушення щодо об’єднання зусиль неформальних груп та невеликих за чисельністю організацій розпочалися в Україні на початку 1989 року, коли відбулися установчі конференції Товариства української мови ім. Т. Шевченка, Українського добровільного історико-просвітницького товариства “Меморіал” та екологічної асоціації “Зелений світ”.

Стрімкий розвиток політичних подій у Галичині, Києві та республіках Прибалтики підштовхували національно свідому інтелігенцію Волині до активних дій. У другій половині 1988 року в обласному центрі виникла перша неформальна група “зелених”, розпочав свою діяльність молодіжний клуб “Аорго”. 30 жовтня 1988 року в с. Верба Володимир-Волинського району засновано перший в області осередок Української Гельсінської спілки, очолив його мешканець цього села Д. Себій. На початку 1989 року в Луцьку відбулися установчі конференції обласних організацій Товариства української мови ім. Т. Шевченка та історико-просвітницького товариства “Меморіал”. З травня 1989 року на Волині розпочало свою діяльність Волинське товариство Лева.

Організаційне оформлення перших незалежних від партійних комітетів громадських організацій в обласному центрі дало поштовх до формування таких організацій у містах та районах області. Водночас у краї на великих промислових підприємствах активізувався процес формування неформальних груп на підтримку проекту Програми Народного Руху.

Національне відродження в Україні, яке набувало щораз більшої підтримки в суспільстві, наштовхнулося на шалений опір з боку керівництва комуністичної партії.

Наприкінці 1988 року в Україні окреслилася тенденція з формування двох політичних течій. Більш радикальна, що виступала як спадкоємниця ідеї національно-визвольних змагань 40-х – 50-х років, була представлена УГС і мала значну підримку у західних землях. Інша, що зароджувалась у середовищі Спілки письменників та науково-дослідних установ АН УРСР, стала виразником частини партійно-державного керівництва і прагнула ширшої автономії УРСР, відродження мови та культури народу.

У третьому розділі простежуються етапи зародження Руху, формування його ідейно-політичних засад. Ідея створення потужної громадсько-політичної організації на зразок народного фронту як першочергове завдання демократичних сил в Україні зародилася у другій половині 1988 року. Лідери Української Гельсінської спілки закликали підтримати ідею створення широкого народного фронту на основі програмних положень “Декларації принципів”.

Разом з тим у середовищі творчої інтелігенції, передусім членів Спілки письменників України та науковців Інституту літератури АН УРСР, визрівала ідея створення Народного Руху України за перебудову. Проект Програми Руху неодноразово обговорювався на партійних зборах Київської організації СПУ в присутності завідувача ідеологічним відділом ЦК Компартії України Л.Кравчука. У цьому документі простежується прагнення ініціаторів Руху залучити до процесу перебудови значну частину українського суспільства і водночас догодити керівництву ЦК Компартії України. Проте дрібні тактичні компроміси, що знайшли своє відображення в опублікованому проекті програми, не вберегли його від гострих атак з боку партійної номенклатури.

Незважаючи на брудні наклепи, що масово фабрикувалися в партійній пресі, на радіо та телебаченні, ідея Руху стала популярною серед більшості українства. Жваве обговорення ідеї створення Руху відбулося на установчих конференціях Товариства української мови ім. Т. Шевченка та добровільного історико-просвітнього товариства “Меморіал”, на яких були прийняті резолюції на його підтримку.

Ідея Народного Руху за час обговорення проекту його Програми залу-чила в ряди його прихильників представників різних політичних поглядів: від комуністів-реформаторів до колишніх політв'язнів, членів УГС. Стихійний процес формування груп підтримки проекту Програми Руху набирав оберти.

7 травня 1989 року у Львові відбулася установча конференція регіональної організації Народного Руху України за перебудову. У прийнятій “Декларації Львівської регіональної організації НРУ” висловлювалася підтримка основних положень Програми Народного Руху України, однак у ній уже були сформульовані досить радикальні положення про “відновлення української символіки” та “утвердження історичної справедливості щодо Української греко-католицької та Української автокефальної православної церков”.

За умов зростання суспільно-політичної активності населення в липні–серпні 1989 року в республіці проходили установчі конференції регіональних організацій НРУ. Декларації та резолюції, що приймалися на цих конференціях, здебільшого стосувалися вирішення регіональних проблем, однак у них були й конструктивні поправки до проекту Програми Руху. У “Резолюції установчої конференції Волинської регіональної конференції НРУ” містилися вимоги до місцевих органів влади про припинення осушення земель у районах Полісся, передачу культових споруд релігійним громадам, розширення використання української мови. Досить радикальними, як на той час, були резолюції, котрі приймалися на установчих зборах районних і міських осередків Руху, зокрема на установчих зборах Горохівської районної організації НРУ було проголошено, що “вони є спадкоємцями національно-визвольного руху опору, продовжувачами справи ОУН–УПА”.

Утворення Народного Руху України у вересні 1989 року було великою тактичною перемогою всіх опозиційних демократичних сил України. Прийнята на Установчому з'їзді Програма Народного Руху стала значно радикальнішою, а зі Статуту вилучено пункт про керівну роль КПРС. Значні зміни і доповнення внесено в Програму і Статут НРУ на другому з’їзді, що відбувся восени 1990 року. В новій редакції цього документа головною метою діяльності Руху проголошувалося досягнення повної державної незалежності України та створення демократичної республіки.

Великий вплив на еволюцію ідейно-політичних засад Руху за перебудову в ідею національно-демократичного руху мала Українська Гальсінська спілка, в рядах якої гуртувалися досвідчені політичні борці. Літом–восени 1989 року до опозиції долучилися робітничий рух та рух за легалізацію Української греко-католицької та Української автокефальної православної церков.

Формування Волинської регіональної організації НРУ відбувалось у контексті політичних подій, що проходили в Галичині та столиці республіки.

Одразу після публікації проекту Програми Руху у Ковелі 22 лютого відбулися установчі збори міського осередку прихильників Народного Руху України. У шахтарському Нововолинську за декілька місяців сформувалася потужна, чисельністю більш як півтисячі, неформальна організація прихильників Руху. У древньому Володимирі-Волинському політична ситуація мало чим відрізнялася від тієї, що склалась у Нововолинську. Формування перших осередків Руху тут відбулося при тісній співпраці з місцевим осередком УГС. У Горохівському районі перші осередки виникли також завдяки активній роботі місцевого осередку УГС. В обласному центрі осередки Руху стихійно виникали перш за все на великих підприємствах: підшипниковому, електроапаратному та приладобудівному заводах.

На початку червня 1989 року на зборах Волинського товариства Лева затверджено групу підтримки Руху, яка невдовзі склала ядро оргкомітету зі створення Волинської регіональної організації НРУ. Щоб заявити про себе, члени оргкомітету провели 23 липня 1989 року в Луцьку перший мітинг-реквієм пам’яті жертв сталінських репресій 30-х – 40-х років. Незважаючи на заборону, в мітингу взяли участь близько трьох тисяч лучан та гостей з багатьох районів області. Тоді волиняни дізналися про масовий розстріл безневинних людей у Луцькій тюрмі. Одразу після успішно проведеного мітингу розпочалася підготовка до установчої конференції регіональної організації НРУ. Волинська регіональна організація, що після мітингу тільки-но окреслювала свої форми, знайшла широку підтримку перш за все в середовищі національно свідомої інтелігенції, колишніх членів ОУН, УПА та їхніх родин. Десятки тисяч лучан, що зібралися 20 серпня 1989 року на Замковій площі з нагоди створення регіональної організації НРУ, засвідчили свою широку підтримку ідеї Руху. Утворення потужного опозиційного об’єднання стало великою тактичною перемогою всіх демократичних сил краю.

Волинський обком партії досить ворожо сприйняв появу опозиційної громадсько-політичної організації. Не влаштовував партійне керівництво і сам склад обраної на конференції Координаційної ради регіональної організації, в яку увійшли колишні політв’язні, члени УГС, національно свідома інтелігенція. Волинська регіональна організація НРУ, що консолідувала у своїх рядах представників усіх опозиційних політичних сил краю, виникла без допомоги ззовні і діяла як самостійна організація аж до установчого з’їзду НРУ.

У четвертому розділі аналізуються етапи становлення Народного Руху на Волині.

Відчутний вплив на динаміку розвитку політичних подій у Західній Україні восени 1989 року справили події у республіках Прибалтики, зумовлені обнародуванням таємних статей пакту Молотова–Ріббентропа. Волинська регіональна організація також долучилася до відзначення 50-річчя підписання цього документа, провівши в цей день низку масових заходів. На вимогу Координаційної ради регіональної організації, заплановане партійною радянською владою гучне святкування 50-річчя возз’єднання західноукраїнських земель з УРСР було скасоване.

Ще одним успіхом регіональної організації НРУ стало розгортання мережі неформальних періодичних видань. У вересні 1989 року Координаційна рада заснувала часопис “Народна справа”, який друкувався у Вільнюсі. Свої часописи почали випускати Горохівська, Ковельська та Нововолинська міськрайонні організації НРУ.

Проте, втративши можливість взяти під опіку процес формування регіональної організації, Волинський обком комуністичної партії розпочав активну антирухівську кампанію. Ідеологічний відділ обкому рекомендував райкомам і міськкомам КПУ “проводити збори і сходи жителів, на яких засуджувати злочини оунівців і діяльність тих, хто хоче їх оправдати”. Але задумана ідеологами обкому партії акція з дискредитації Руху перетворилася на позитивну рекламу новоствореної організації. Незважаючи на шалену протидію, перші мітинги в Луцьку, Володимирі-Волинському, Ковелі зумовили потужний поштовх масової політизації населення краю.

Після обрання першим секретарем ЦК КП України В. Івашка розпочався черговий широкомасштабний наступ на опозицію. У боротьбі з Народним Рухом партійно-радянська влада нерідко вдавалася до розгону мирних демонстрацій спецпідрозділами міліції. 8 жовтня 1989 року під час святкування Дня міста Луцька відбулося брутальне побиття міліцією мирної демонстрації. На знак протесту проти свавілля влади наступної неділі, 15 жовтня, в обласному центрі зібрався стихійний багатотисячний мітинг. Лучани, що прийшли із саморобними національними прапорами на Замкову площу, засвідчили свою підтримку Народному Рухові. Значну допомогу у розгортанні робітничого руху на Волині надавала Нововолинська міська організація Руху. Перші страйки Нововолинських гірників проходили за активної участі її первинних осередків.

У листопаді 1989 року на Волині розпочала свою діяльність перша молодіжна організація “Сокіл”, в яку увійшли члени Руху, учні профтехучилищ, робітнича та студентська молодь. Наприкінці 1989 року регіональна організація НРУ провела велику організаційну роботу щодо зміцнення своїх осередків у тих районах, де місцева партійно-радянська влада мала ще досить міцні позиції. В деяких з цих районів потрібно було долати шалений опір партійної номенклатури. 17 грудня 1989 року в Горохові ще перед початком мітингу міліція арештувала групу активістів Руху, що прибула з обласного центру, а 30 грудня в Ковелі було побито членів Координаційної ради на залізничному вокзалі.

Народний Рух на Волині проводив велику просвітницьку діяльність. За ініціативи голови Координаційної ради регіональної організації в січні 1990 року в Луцьку розпочав свою роботу Народний університет. Заняття у ньому проводили фахівці з історії України та народознавства вищих навчальних закладів Луцька та Рівного. З великою увагою лучани слухали лекції з історії виникнення УНР, УАПЦ, ОУН та УПА. Значний внесок у пробудженні національної свідомості внесли самодіяльні творчі колективи, що виникали тоді в середовищі творчої інтелігенції. Заслужена артистка України Г. Кажан з власної ініціативи ставила моновистави у багатьох містах та селах області. Письменники та поети влаштовували творчі зустрічі. Долаючи труднощі та далеку дорогу, самодіяльний рухівський хор “Посвіт” давав концерти української патріотичної пісні у найвіддаленіших куточках області.

Великою моральною перемогою Руху стало проведення всеукраїнської акції “Живий ланцюг” між Львовом і Києвом, приуроченої 71-й річниці Злуки УНР та ЗУНР. Регіональній організації належало забезпечити частину живого ланцюга довжиною 50 км від Рівного в напрямку Житомира. На призначене місце з обласного центру вирушило 4 десятки переповнених людьми автобусів та більше сотні приватних автомобілів, прикрашених синьо-жовтими прапорами. Щоб продемонструвати свою силу, волинські рухівці влаштували цього ж дня живий ланцюг центральними вулицями обласного центру.

Передвиборча кампанія, що розпочалася наприкінці 1989 року, значно посилила протистояння між партійно-радянською владою і опозицією. Вже на першому етапі кампанії окружні та дільничні виборчі комісії, за вказівками з Волинського обкому комуністичної партії, відмовлялися реєструвати членів Руху кандидатами в народні депутати. Однак після серії безперервних пікетувань обкому вони змушені були піти на поступки. Тоді кандидатами у народні депутати УРСР, обласних, міських та районних рад зареєструвалися більшість членів Координаційної ради та голови міських, районних осередків Руху. В ході передвиборчої кампанії райкоми та міськкоми партії намагалися не допустити членів ПРУ до засобів масової інформації, перешкоджали їхнім зустрічам з виборцями на підприємствах та в державних установах.

Безперервні пікетування обкому партії та багатолюдні мітинги в містах області змусили його керівництво сісти за стіл переговорів. 23 лютого 1989 року відбулася зустріч представників Волинського обкому комуністичної партії та облвиконкому з членами президії Координаційної ради регіональної організації, на якій обговорювалися питання організації громадського контролю за виборами та забезпечення рівних можливостей у виборчій кампанії. Після виборів, що відбулися 4 березня 1990 року, Волинська регіональна організація святкувала свою першу значну перемогу – народними депутатами УРСР від Волині стали члени ПРУ О. Гудима, Я. Дмитришин, А. Мостиський, Ф. Свідерський. Загалом із дев’яти по області тільки три мандати дістались представникам партійної номенклатури. Досить успішними для Руху були вибори до Луцької міської ради (46депутатських мандатів). Приблизно така ж кількість депутатських мандатів дісталася Нововолинській, Ковельській, Володимир-Волинській та Горохівській міським організаціям НРУ. Значно скромнішими були результати виборів до обласної (32мандатів) та районних рад, де кількість депутатів від Руху не перевищувала третини їхнього складу. Загалом на виборах 1990 року Волинський обком комуністичної партії втратив свою монополію на владу, але опозиція не була ще достатньо сильною, щоб перебрати цю владу в свої руки.

За час свого становлення Волинська регіональна організація НРУ створила осередки Руху майже у всіх районах області, а у містах з розвиненою промисловістю – на всіх великих підприємствах. За цей час регіональна організація налагодила випуск 5 інформаційних вісників, загальний місячний тираж яких сягав понад 10 тисяч примірників.

У п'ятому розділі досліджується діяльність громадсько-політичного об'єднання. За своєю природою Рух був антитоталітарним і носив антикомуністичний характер. Він мав всенародний характер щодо членства та обсягу діяльності. Головними організаційними ланками Народного Руху були осередки, що діяли на підприємствах та за місцем проживання. Ці осередки, об’єднані в міські, районні організації, брали активну участь у формуванні ідейних та програмно-політичних засад НРУ. Форми і методи діяльності Руху вдосконалювалися в процесі розвитку організації. Формування міських, ра-йонних організацій відбувалося під час розгортання масових політичних акцій.

Помітним явищем у політичному житті НРУ стала IV сесія Великої Ради Руху, що відбулася 24–25 березня у закарпатському місті Хуст. На цій сесії виявилися перші ознаки розколу громадсько-політичного об’єднання після того, як лідер УГС Л. Лук’яненко оголосив про наміри створення Української республіканської партії, а Д. Павличко – Демократичної партії України.

Після виборів 1990 року діяльність Руху перемістилася головним чином у сесійні зали рад народних депутатів. Депутати обласних, районних, міських рад з перших же днів роботи сесії принесли на засідання дух мітингу. В порядок денний роботи сесій депутати – члени Руху виносили на обговорення здебільшого питання політичного характеру, які мали б обговорюватись у Верховній Раді УРСР.

Приміром на першій сесії Луцької міської Ради народних депутатів за наполяганням депутатської групи Народного Руху був прийнятий декрет “Про владу у місті Луцьку”. Цим рішенням сесія фактично усунула від влади Луцький міськком партії. Вагомим здобутком депутатської групи НРУ стало прийняття сесією рішення “Про національну символіку”. Досить успішною була діяльність цієї групи у питанні відновлення історичних назв вулиць обласного центру. Набуваючи досвіду, опозиція вдосконалювала форми та методи роботи у представницьких органах влади. Навесні 1990 року в Луцькій міській раді було сформовано депутатську фракцію “Ініціатива”. До неї увійшли передусім члени НРУ.

Регіональна організація НРУ в обласній раді мала лише третину депутатських мандатів, що значно обмежувало її вплив на прийняття важливих рішень. Восени 1990 року в обласній раді розпочала свою діяльність депутатська фракція “Демократичний блок”, у яку ввійшли депутати від Народного Руху.

Опозиційна депутатська фракція працювала в обласній Раді досить активно і плідно, зокрема у вирішенні актуальних питань екології та соціально-економічного розвитку краю. У співпраці з депутатами прокомуністичної більшості вдалося прийняти досить важливе для області рішення про згортання меліоративних робіт у районах Полісся, розширення площі Шацького національного природного заповідника. На пленарних засіданнях у сесійних залах депутати – члени НРУ були досить активними, вносили та відстоювали свої проекти рішень. Однак, будучи в опозиції, Народний Рух продовжував організовувати мітинги, демонстрації та пікети. Так, 26 квітня 1990 року в містах області регіональна організація провела багатотисячні екологічні мітинги з приводу ядерної катастрофи на Чорнобильській АЕС. Першого травня цього ж року Рух провів масову демонстрацію в обласному центрі. Волинський обком комуністичної партії обмежився лише короткочасним мітингом біля підніжжя пам’ятника “вождю світового пролетаріату”.

Після відкриття 15 травня 1990 року першої сесії Верховної Ради УРСР в українському парламенті сформувалась опозиційна група, яка згодом дістала назву Народна рада. У свою чергу ЦК Компартії України створив у парламенті комуністичну більшість. Протистояння між комуністами і демократами під час роботи Верховної Ради значною мірою впливало на роботу обласних, районних та міських Рад народних депутатів.

Проте завдяки активній цілеспрямованій діяльності Народного Руху України 16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. За нової політичної ситуації багато положень Програми НРУ, які раніше не сприймали лідери КПУ, вважаючи їх антирадян-ськими та націоналістичними, не викликали такого відчайдушного опору.

На другому з’їзді Народного Руху України делегати вже не говорили про прискорення горбачовської реформи, а наполягали на негайному демонтажі існуючого тоталітарного комуністичного режиму та наданні повної незалежності Україні.

З появою у 1990 році політичних партій національно-демократичного спрямування Народний Рух України почав втрачати свої домінуючі позиції в суспільстві, однак проблем у новостворених партій було чимало. Насамперед вони були ще досить нечисленними, а боротьба за лідерство весь час загрожувала їхньому розколу. Свої перші кроки їм доводилося робити під впливом тоталітарної свідомості та низької політичної культури.

На Волині після формування обласних та районних організацій УРП, ДемПУ, УНДП значна частина членів Руху ввійшла до цих партій. Лідерами місцевих осередків партій в області були здебільшого депутати обласної, міських та районних рад народних депутатів. За умов жорсткої боротьби партійних організацій за вплив у Народному Русі функції координатора національно-демократичних сил поступово переходили в депутатські групи та фракції. “Демократичний блок” обласної ради, в який увійшли лідери обласних партійних організацій та більшість членів Координаційної ради регіональної організації НРУ, повністю перебрав на себе керівні функції демократичних сил області.

Боротьба за демократизацію суспільства відбувалася за умов жорсткого протистояння партійно-радянській владі. Радикалізація Народного Руху України, що поступово наростала ще від установчого з'їзду, сприяла поширенню радикальних настроїв у суспільстві. Проте структурні зміни в українському опозиційному таборі, які відбувалися літом–восени 1990 року, значно послабили НРУ. Роз’єднані національно-демократичні сили вже не в змозі були протистояти КПУ у боротьбі за владу.

Значну допомогу опозиції в боротьбі з партійно-радянською владою надало тоді українське студентство. 2 жовтня 1990 року активісти Української студентської спілки (УСС) та Студентського братства (СБ) оголосили про початок голодування на центральному майдані Києва. Уже 7 жовтня до Києва з Волині на підтримку голодуючих студентів виїхала група студентів Луцького державного педагогічного інституту ім. Лесі Українки. Водночас 15 членів Студентського братства, обласної організації Спілки незалежної української молоді розпочали голодування біля стін Волинського обкому партії. Студенти і викладачі Луцького державного педагогічного інституту ім. Лесі Українки на своїх зборах прийняли резолюцію на підтримку голодуючих студентів.

Навесні 1991 року досить потужно заявив про себе робітничий рух. Під час страйку, що тривав понад два місяці, гірники застосували різноманітні способи боротьби – від голодування окремих шахтарів до пікетування та зупинки виробництва. На початку квітня на переговорах з урядом республіки гірники висунули політичні вимоги про прийняття Конституції незалежної держави України. Весняний страйк робітників 1991 року мав політичний, антикомуністичний характер і за масовістю був близький до загального.

Ситуація тотального протистояння в суспільстві та свіжа енергія національно-демократичного оновлення все частіше приводили до масового виходу з КПРС її членів та ліквідації партійних осередків. Процес деградації компартійних структур з початку 1991 року став досить помітним. Втративши свій монопольний вплив на органи місцевого самоврядування після березневих виборів 1990 року, Волинський обком КПУ перетворився, по суті, в установу закритого типу. Колишня партійна преса відмовлялася виконувати настанови партії.

Отже, протистояння партійно-радянській владі, що розпочалося ще в процесі зародження Народного Руху України, переросло в українську національну революцію, її рушійні сили формувалися безпосередньо в ході революційних подій. Народний Рух України, що трансформувався в процесі свого становлення у національно-визвольний рух українського народу, став провідною політичною силою в суспільстві. Широке визнання мільйонів українців НРУ здобув завдяки своїм активним діям у боротьбі за демократизацію у всіх сферах суспільно-політичного життя в республіці. Діяльність Народного Руху як політичної опозиції партійно-радянській владі привела до зародження парламентської системи в Україні. Волинська регіональна організація НРУ на всіх етапах свого розвитку постійно вдосконалювала форми і методи роботи з населенням краю. Рух, що народився на хвилі національного піднесення і послідовно боровся за незалежність України, після її