У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Автореферат

Львівський національний університет імені Івана Франка

Темех Наталія Дмитрівна

УДК 070:7.097:130.122:316.346.32 – 053..6](477)

УКРАЇНСЬКЕ ТЕЛЕБАЧЕННЯ І ПРОБЛЕМИ

ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОСТІ МОЛОДІ

10. 01.08 – журналістика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Львів – 2005

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі радіомовлення і телебачення факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Лизанчук Василь Васильович, факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка, завідувач кафедри радіомовлення і телебачення

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Здоровега Володимир Йосипович, факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка, професор кафедри теорії та практики журналістики

кандидат філологічних наук, доцент Пенчук Інна Леонідівна,

доцент кафедри журналістики, видавничої справи та редагування Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління”

Провідна установа: Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться 30 вересня 2005 року о 16.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 35.051.16 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розіслано 29 серпня 2005 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент Т. Я. Лильо

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Зміцнення української державності, демократизація суспільства вимагають особливої уваги до духовного виховання молодого покоління. Адже донедавна суспільство розглядало молодь як об’єкт соціального впливу своїх виховних та ідеологічно-пропагандистських інститутів, вважаючи, що юнаки та дівчата повинні лише ретельно виконувати рішення, які приймаються “нагорі”. Тому від молоді очікували виявів ініціативи в суворо регламентованих формах, активності – в межах окреслених завдань, ентузіазму – в чітко визначеному просоціальному спрямуванні. Це призвело до зневіри молоді у власних силах, до зростання її байдужості, агресивності, а внаслідок цього й до поширення наркоманії, алкоголізму, до збільшення кількості різних кримінальних проявів у суспільстві тощо. І це закономірно, оскільки духовне виховання є важливим соціальним чинником. Воно виникає паралельно з розвитком суспільства й формується за законами суспільного розвитку. Ідеї, які скеровують соціальну практику духовного виховання й форми її організації, завжди обумовлені конкретними суспільними відносинами, що позначаються на особливостях систем моральності, які виникають в умовах різних суспільних формацій.

Одним з важливих чинників подолання негативних явищ, які виникли в молодіжному середовищі, є формування високоморальних загальнолюдських, християнських духовних цінностей передовсім у свідомості кожної молодої особи. Оскільки духовність є норморегулювальною властивістю поведінки, то усунення негативних наслідків, хиб у вихованні молоді, вихід її з “постгеноцидного стану” (Джеймс Мейс), утвердження справжньої свободи і демократії може гарантувати висока духовність молодих українських громадян. Тому духовне виховання молоді нині стало загальнодержавною проблемою, справою всього українського народу.

У вирішенні цього завдання важлива роль належить телебаченню, що випливає з його функцій: інформаційно-пізнавальної, ціннісно-орієнтаційної, комунікативно-естетичної, соціально-організаторської та ін. На жаль, інформація, яку отримує молодь під час перегляду телевізійних програм, не завжди сприяє утвердженню високих духовних і моральних цінностей, українських національних ідеалів, бо чимало телекомпаній пропонує молоді спримітизовані витвори, різні сурогати, видаючи їх за модерне мистецтво, пропагує “естетику зла”.

Тому нині такою актуальною є потреба науково осмислити, теоретично узагальнити позитивний досвід використання телебачення в процесі формування духовності молоді, акцентувати увагу на помилках, недоліках українських тележурналістів, удосконалити методику підготовки телевізійних передач для молоді з тим, щоб вони сприяли піднесенню її духовності, утвердженню національно-духовних цінностей. Адже досі ця проблема в такому аспекті не була об’єктом уваги науковців.

Зв’язок роботи з науковими темами, програмами. Дисертація органічно пов’язана з комплексною науковою темою кафедри радіомовлення і телебачення факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка “Телебачення і радіомовлення в процесі українського державотворення”, а також із науковими темами: ОБ – 232 Б “Нові параметри розвитку українського публічного мовлення”(керівник – проф. Сербенська О. А.) та ОБ – 233 Ф “Насильство в медіа: психологія впливу та педагогічні методики нейтралізації (в рамках розробки навчальних курсів з медіаосвіти)” (керівник – проф. Потятиник Б. В.), в межах яких досліджується вплив телебачення на формування духовності молоді.

Мета дослідження полягає у виокремленні та вивченні чинників впливу на формування духовності молоді, у виявленні особливостей створення програм для молодіжної аудиторії, у з’ясуванні оптимальних варіантів і механізмів духовного виховання молодих людей засобами телебачення.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:–

з’ясувати сутність духовності в історико-філософському аспекті;–

окреслити параметри духовності загалом і духовного світу молоді зокрема;–

проаналізувати телевізійні передачі, які (позитивно чи негативно) впливають на розвиток духовності в молодого покоління; –

дослідити найважливіші складники духовної структури молоді;–

визначити основні засади створення телевізійних передач, які сприяють формуванню духовних цінностей у молоді;–

систематизувати прийоми й методи впливу телебачення на формування духовності молоді;–

дослідити застосування на телебаченні сучасних психолого-педагогічних технологій для підготовки молодіжних телевізійних передач.

Об’єкт дослідження – молодіжні телевізійні програми і телепрограми, які прямо чи опосередковано порушують проблеми молодіжного життя.

Предмет дослідження – тематичний, жанровий, типологічний, мовний аналіз телевізійних передач, які впливають на розвиток духовності молоді.

Джерельну базу дослідження становлять телевізійні передачі загальнонаціональних телеканалів УТ – 1, “5 канал”, “1+1”, “Інтер”, “Тоніс”, “Україна”, “СТБ”, “ІСТV”, а також регіональних телевізійних студій.

Методи дослідження. Для аналізу наукової проблеми були використані такі методи дослідження: для осмислення історико-філософського аспекту духовності та оцінки державної політики щодо формування в молоді духовних потреб застосовувався історичний метод; концептуальний і структурний методи аналізу використовувався під час з’ясування тематики і жанрової палітри телепередач; для аналізу зацікавленості молоді телевізійними передачами застосовувався статистичний метод; за допомогою методу спостереження вивчалися професійні якості телевізійних журналістів (ведучих); для вивчення ефективності впливу психолого-педагогічних чинників на поліпшення якості телепередач ми скористалися методом експерименту та порівняння; для оцінки змістового наповнення телепередач використовувався контент-аналіз, а також описовий, системний методи та метод узагальнення.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлюється характером розробки теми, пов’язаної з комплексним аналізом ролі й значення сучасного українського телебачення у формуванні духовності молоді та спробою системного осмислення програмної політики на телевізійних каналах. У дисертації вперше:

-

в умовах Української незалежної держави комплексно з’ясовано вплив телебачення на розвиток духовності молоді;

-

проаналізовано тематику телевізійних передач, які безпосередньо чи опосередковано впливають на формування національно-духовних засад молодих людей;

-

доведено, що телебачення має специфічні можливості позитивного впливу на формування високої духовності – основи патріотизму і громадянської зрілості молоді;

-

окреслено основні напрями вироблення морально-психологічного імунітету до потенційно негативного впливу телебачення на молодь;

-

узагальнено мовні, інтелектуальні, емоційні, жанрові особливості підготовки телевізійних передач для молоді;

-

окреслено форми і методи використання телебачення в процесі духовного виховання молоді;

-

запропоновано модель телевізійної програми, яка створює психологічні передумови формування духовної культури, позитивного способу поведінки молоді;

-

запропоновано шляхи підвищення мовного, світоглядно-інтелектуального, національно-громадянського, морально-духовного рівня телевізійних працівників – основи їх професіоналізму;

-

введено в українську журналістикознавчу науку великий масив фактологічного матеріалу з практики функціонування молодіжного телебачення.

Теоретичне і практичне значення дисертації. Зібраний, систематизований і теоретично осмислений матеріал дисертації є основою спецкурсу “Молодіжне телебачення в Україні”, розробленого автором дисертації і апробованого на факультеті журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Ідеї та результати дослідження також можна використовувати в лекційних курсах і на практичних заняттях зі студентами факультетів і відділень, які спеціалізуються в галузі телевізійної журналістики. Рекомендовані дисертанткою методи щодо поліпшення підготовки і підвищення ефективності молодіжних передач можуть бути використані телевізійними журналістами-практиками як для розширення тематичного діапазону передач, присвячених проблемам молоді, так і для вдосконалення циклів молодіжних програм. Результати аналізу висвітлення на українському телебаченні проблем життя молоді можуть слугувати орієнтиром у поліпшенні реалізації державної молодіжної політики на місцях – в областях, містах, районах.

Особистий внесок здобувача. Дисертація, автореферат, публікації, в яких викладено основні положення наукової роботи, виконані дисертанткою самостійно.

Апробацію результатів дисертації здійснено на науково-теоретичних та науково-практичних конференціях: на четвертій міжнародній науково-практичній конференції “Язык и культура” (Київ, 1996); на сьомій та восьмій Всеукраїнських науково-теоретичних конференціях “Українська періодика: історія і сучасність” (Львів, 2002, 2003); на міжнародній науково-практичній конференції “Молодіжна журналістика в контексті глобалізаційних процесів” (Київ, 2005); на міжнародній науково-практичній конференції “Глобалізація та проблеми вітчизняного медіапростору” (Запоріжжя, 2005); на щорічних звітних наукових конференціях викладачів та співробітників Львівського національного університету імені Івана Франка ( 2001, 2002, 2003, 2004, 2005 рр.); на засіданнях наукового семінару кафедри радіомовлення і телебачення факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка (2002, 2003, 2004, 2005 рр.).

Результати наукового дослідження апробовані в лекційному курсі “Молодіжне телебачення в Україні”, який дисертантка читає для студентів, що навчаються за спеціалізацією “Журналістська робота на телебаченні” на факультеті журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка.

Основні методичні положення дисертації були апробовані під час підготовки студентами факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка телевізійної програми “Перерва”, яку транслювала впродовж 1998 – 2000 років Львівська обласна державна телерадіокомпанія, а також навчальної телепередачі-дискусії “Вплив екранного насильства на світогляд молоді”, створеної за участю студентів факультету журналістики та кафедри психології філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

Публікації. Основні положення, результати, висновки і рекомендації дослідження викладено у 8 статтях, 5 з них опубліковані у фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, 4 розділів, що містять 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел.

Загальний обсяг дисертації – 207 сторінок, з них 182 сторінки основного тексту; список використаних джерел і літератури (354 позиції) займає 25 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У “Вступі” обґрунтовано актуальність теми дисертації та доцільність її вибору, визначено мету, завдання роботи, названо об’єкт і предмет вивчення, з’ясовано теоретичне і практичне значення дисертації, доведено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, окреслено методи дослідження.

У першому розділі “Стан наукового опрацювання проблеми” охарактеризовано наукові праці, що стосуються теми дослідження. Їх можна умовно поділити на декілька груп. Зокрема:

1. Дослідження з проблем духовності загалом. Такі праці мають здебільшого узагальнювальний характер і є важливою допоміжною теоретичною базою для розкриття теми дисертації. Це – праці Сократа, Платона, Аристотеля, у яких вони доводили, що бути духовною особистістю можна і без певної суми наукових знань, але за умови дотримання усталених правил, котрі визначаються мораллю конкретного суспільства.

Надалі розвиток поглядів на духовність відбувався під безпосереднім упливом християнського віровчення. Зокрема, основною проблемою філософії Августина Блаженного є стосунки між Богом і світом. Представники неопозитивізму Ф. Брентано, Дж. Мур, М. Шлік, К. Поппер, А. Хегерстрем, тісно пов’язуючи духовність із релігійністю, заперечують ідею будь-якої духовної нормативної етики, оскільки об’єктивний зміст духовних знань та вимог, на їхню думку, неможливо встановити та перевірити.

М. Маринович, Джордж Г. Мід, Є. Сверстюк, Марк Іван Рупнік, І. Шалишкіна по-своєму трактують сутність духовності, визначають її складові частини й побіжно аналізують їх, встановлюють джерела духовності в історико-філософському аспекті, акцентують увагу на негативній ролі тоталітаризму.

2. Розглядаючи проблеми формування духовності, ми спиралися на праці І. Франка, Т. Шевченка, М. Грушевського, М. Костомарова, П. Куліша, В. Шашкевича та ін. Наукові дослідження українських педагогів Г. Ващенка, О. Вишневського та “Концепцію національного виховання” покладено в основу психолого-педагогічних рекомендацій щодо підготовки телевізійних передач на теми національно-духовного виховання молоді. Досліджували молодіжні проблеми загалом В. Абрамов, М. Багмет, М. Головатий, Н. Черниш та ін. Однак лише побіжно розглядали окремі питання, пов’язані з духовним світом молоді.

3. На деяких проблемах формування духовності української молоді в сучасних умовах зосереджують увагу автори праць про функціонування ЗМІ: В. Здоровега, В. Іванов, С. Квіт, О. Кузнецова, В. Лизанчук, Й. Лось, І. Мащенко, А. Москаленко, Т. Петрів, Б. Потятиник, В. Різун, І. Слісаренко, І. Хропко, А. Чічановський, Ю. Шаповал, В. Шкляр та ін.

Особливості сприйняття молоддю телевізійних передач досліджували Л. Завгородня, В. Петренко, Ю. Шерковин. Лінгвістичний аспект діяльності телебачення, яке є важливим інструментом мовного впливу на процес утвердження духовних ідеалів молоді, осмислено у монографіях, посібниках С. Єрмоленко, А. Капелюшного, Л. Масенко, А. Погрібного, О. Пономарева, О. Сербенської, О. Федик, М. Яцимірської.

Важливі напрями функціонування української телевізійної журналістики досліджено в дисертаціях М. Бурмаки, В. Гоян, З. Дмитровського, О. Кирилової, С. Криворучко, К. Серажим, Н. Симоніної, І. Слісаренка, Т. Федорів, Ю. Фінклера, Т. Чілачави, Т. Щербатюк та ін. Виокремлюємо тут дисертацію І. Пенчук про функціонування регіонального телебачення і радіомовлення у контексті формування національної свідомості молоді на прикладі Запорізького регіону.

Науковий огляд і аналіз праць про сучасні українські ЗМІ, в т. ч. про телебачення, дає підставу стверджувати, що немає жодного комплексного дослідження про роль і значення телебачення у системі формування духовності молоді України.

Другий розділ “Методологічні засади духовного виховання молоді в Україні” присвячений дослідженню історико-філософського аспекту розуміння духовності та осмисленню ролі телебачення в контексті державної політики України щодо формування в молоді духовних потреб.

У першому підрозділі “Історико-філософський аспект духовності” проаналізовано християнські концепції Марка Аврелія, Августина Блаженного, Василя Великого, Фоми Аквінського щодо духовно-морального виховання особистості, яке пов’язане з проявом Божої волі. Наголошено, що віра, надія, любов – це той фундамент, на якому базується духовний розвиток людини. Окреслено погляди Г. Сковороди, П. Юркевича, Д. Чижевського, І. Канта, Г. Гегеля, Дж. Глетчера, С. К’єркегора, К. Ясперса, Івана Павла ІІ, Є. Сверстюка, Г. Ващенка, В. Сухомлинського на розв’язання проблеми духовного виховання. Підкреслено: щоб людина стала свідомим доброчинцем, вона повинна перейти в режим духовного буття, тобто відкрити в собі, як казав Григорій Сковорода, “внутрішню”, “духовну”, “сердечну” людину.

Українська філософська думка сформулювала чимало положень духовного, що не втратили своєї актуальності досі. Відродження духовних цінностей, створених попередніми поколіннями українців, мають відповідати потребам нинішнього національного розвитку і водночас збігатися з духовними цінностями та ідеалами світової спільноти. Гасло “Бог і Україна” повинне стати фундаментальним принципом виховання молодих людей.

Аналіз праць теологів, філософів, істориків, педагогів, політологів дає підставу стверджувати: досі триває дискусія щодо трактування, інтерпретування, визначення таких категорій, як “дух”, “душа”, “духовність”. Ми вважаємо, що дух – це об’єктивна надіндивідуальна форма існування надприродного, яка набувається через соціалізацію і здатна керувати діями людини. Душа – виявлення духу через певні психічні явища свідомості особистості. Духовність – осмислення людиною, для якої головною сутністю життя є універсальні цінності добра, краси та істини, сенсу свого буття, місця і гармонізації її стосунків з природою, суспільством, інформаційним середовищем. Духовну структуру людини, народу, нації можна розглядати як діалектичний синтез світоглядної, естетичної та моральної культури, що зумовлює свободу мислення і творчості людини й реалізується у практичній діяльності особи і суспільства.

Духовне виховання, на наш погляд, – це процес формування гармонії душі зі світом, утвердження духовних цінностей істини, добра, краси, національної гідності, віри, надії, любові під упливом зовнішніх чинників, до яких належить і телебачення.

Складний психолого-педагогічний, політико-ідеологічний процес духовного виховання вимагає врахування: а) нових наукових досліджень про людину; б) бурхливого розвитку електронних засобів масової інформації. Ці чинники трансформують традиційну систему духовного виховання молоді. Нині соціальна роль людини, її громадянська позиція визначається не стільки сумою знань, освіченістю, скільки високою духовністю, що є головним мотиваційним підґрунтям суспільної діяльності, від якої залежить її особиста доля, доля сім’ї, доля Вітчизни.

Ми виокремлюємо три структурні складники-чинники духовності, які потрібно враховувати телевізійним працівникам під час підготовки передач: 1) духовність як соціальне явище включає в себе духовну свідомість, духовну діяльність і духовні відносини; 2) духовність має специфічні засоби, за допомогою яких вона регулює інтереси, а отже, поведінку людини; 3) духовність регулює інтереси людей в усіх без винятку сферах життєдіяльності людини.

У другому підрозділі “Телебачення в контексті здійснення державної політики України щодо формування у молоді духовних потреб” розглянуто концептуальні засади виховання молоді в Радянському Союзі та в країнах західної демократії. Показано, що діяльність ЗМІ в СРСР базувалася на комуністичних принципах класової боротьби, а орієнтиром у ній був курс на формування нової історичної спільноти – радянського народу, людини-інтернаціоналіста, позбавленої національних коренів, у чиїй свідомості не було місця релігії й домінував лише атеїзм.

Науково обґрунтовано положення: в часи розбудови незалежної України вкрай необхідна така державна молодіжна політика, засади якої б збігалися з принципами молодіжної політики міжнародного співтовариства. Журналісти повинні дотримуватися гуманістичних принципів діяльності, які проголосили на Європейській конференції у Празі (1994 р.) представники країн – членів Ради Європи. Оскільки телебачення стрімко охопило всі сфери суспільного життя: стало органічною частиною культури (і є видом культури, а не лише засобом інформування), мистецтва, ідеології, політики, освіти, науки тощо, то воно спричинило чимало проблем у вихованні молоді. Адже телевізійні програми не лише є носієм добротворчої енергії, що сприяє утвердженню у свідомості молодих людей духовних ідеалів, високої моралі, християнських чеснот, але й здатне прищепити спотворені уявлення про добро і зло, совість і підлість, чесність і брехливість, моральність і аморальність, національну гідність і космополітизм, любов і цинізм тощо.

На основі аналізу результатів опитування молоді про використання вільного часу (телебачення найпотужніший засіб масової комунікації) та дослідження телевізійних передач ми стверджуємо, що позитивний вплив телебачення на формування духовності молоді безпосередньо залежить не лише від фахового рівня опрацювання та поширення інформації (створення – передавання – сприймання), а й від рівня національної свідомості, громадянської позиції, від розуміння суті демократії, свободи слова і свободи діяльності ЗМІ, від професійно-етичних принципів діяльності працівників телебачення. Насамперед від згаданих факторів залежить те, у сферу впливу яких телевізійних передач потрапляє молодь, що до неї ми зараховуємо юнаків і дівчат віком від 14 до 30 років.

“Телебачення як важливий чинник впливу на духовне життя молоді та його трансформування” – така назва третього розділу, в якому досліджено роль телебачення в релігійному, національно-патріотичному, моральному вихованні молоді – найважливіших складових частинах духовної структури молодої людини.

У першому підрозділі “Змістова насиченість релігійних програм” проаналізовано телевізійні передачі “Духовний вісник” (УТ-1), “Спочатку було Слово” (Тернопіль), “Наша духовність” (Луцьк), “В ім’я Отця і Сина”, “Голос вічної любові” (Хмельницький), “На березі вічної ріки” (Харків), “Бесіди про чесноти християнства” (Донецьк), “Хліб твоєї душі”, “Благовість у кожний дім” (Ужгород), матеріали на релігійну тематику, які показують у “Віснику” Львівського телебачення та ін. У цих програмах використовують інформаційні, аналітичні, художньо-публіцистичні жанри. Виокремлено жанр проповіді, специфіка якого полягає в тому, що максимального ефекту можна досягти лише тоді, коли глядачі матимуть змогу слухати тематично завершений цикл проповідей.

Характерною рисою журналіста, який порушує релігійні питання, має бути врівноваженість, розсудливість, самокритичність. Глядач повинен відчувати глибинну зацікавленість журналіста тим, про що він розповідає. Тоді телевізійна передача знайде позитивний відгук у серці глядача, журналіст стане провідником правдивого слова, яке не тільки інформує, а й вказує дорогу людям, духовно лікує, допомагає всім, а не лише віруючим. Отже, щоб слово і зображення на телеекрані ввібрало в себе високі християнські, національні й загальнолюдські ідеали, журналістське мислення повинне бути моральним.

Важлива роль належить коментарям, виступам, бесідам теологів, зокрема священиків чи проповідників. Релігійні програми допомагають людям, зокрема молоді, самостверджуватися на засадах Божих Заповідей, спонукають запитувати себе про своє ставлення до Творця, що є першим кроком до того, щоб відкрити своє серце для дії Святого Духа, підносять свідомість особи до розуміння християнських основ людського буття.

У другому підрозділі “Національно-патріотична тематика на телебаченні” розглянуто телевізійні передачі, які позитивно чи негативно впливають на формування національно-патріотичних почуттів, громадянської позиції, державницького мислення молодих людей. Окреслено систему національно-патріотичного виховання як духовної категорії. Ознайомлення з телевізійними програмами, їх наукове осмислення дає підставу стверджувати, що телевізійні журналісти в Україні під час підготовки матеріалів не завжди враховують визначені педагогами і психологами вікові етапи формування національно-патріотичної свідомості, до яких належить етап раннього етнічного самоусвідомлення, етап національно-політичного самоусвідомлення й етап державно-патріотичного самоусвідомлення.

Водночас досвід багатьох країн переконує, що тільки самовитворення суверенного морального мислення, органічного відчуття духовної культури сприяє формуванню національної свідомості як чинника самоорганізації особистості. У цьому процесі важлива роль належить телевізійній інформації, яка активно впливає на свідомість і вчинки людей, хоча цей вплив справляє не завжди помітно і безпосередньо.

Молодіжна аудиторія негативно реагує на передачі, у яких нав’язливо повчають. Змістове наповнення матеріалу доцільно втілювати в таку форму, яка б спонукала дивитися передачу. Не відмовляючись від традиційних жанрів – телевізійної замітки, телерепортажу, телекоментаря, теленарису тощо, журналісти вдаються до синтетичного жанру, який часто називають телевізійною версією. Документи тут поєднуються з музикою, піснями, віршами. У підсумку перед телеглядачами постає змістовний, емоційний, драматизований твір, насичений соціально важливою інформацією.

Аналіз інформаційного простору України незаперечно доводить, що мережа засобів масової комунікації дуже потужна. Але вона здебільшого не українська, а російська. На юне покоління українців спрямована інформаційна агресія, що нав’язує чужі ідеали та інтереси; аксіологічна агресія нав’язує українцям менталітет чужих держав і їхніх народів; агресія культурна нав’язує чужі звичаї, мову, психологію. Слушно підкреслює В. Балушок, що українські за місцем функціонування, але російськомовні за сутністю засоби масової комунікації, привчаючи молодь до споживання російськомовної продукції, прокладають їй шлях із Росії в Україну. При цьому цілі групи населення виключені зі сфери використання української мови й досі залишаються майже повністю включеними до сфери впливу російського інформаційного поля. А воно дуже потужне і виховує своїх споживачів спрямовувати свої інтереси до Росії і саме з нею пов’язувати свої сподівання на майбутнє.

Оцінюючи роль телебачення в процесі етнічного, національно-політичного, державно-патріотичного самоусвідомлення української молоді, ми брали до уваги думку лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, філософа Сергія Кримського, який підкреслив, що особистість – це не тільки неповторність індивіда, це й індивідуальна неповторність нації. Кожна нація – це теж історична особа. Отже, нація, як і особистість, через телебачення та інші ЗМІ повинна постійно звертатися до своєї самобутності, відновлювати її через окремі особистості.

Третій підрозділ “Моральні цінності в телевізійних передачах” виявляє можливості телебачення в процесі формування у свідомості молодої людини позитивних моральних якостей, які є основою її духовного зростання. Духовна людина не тільки усвідомлює вирішальне значення моральних цінностей, а й активно утверджує їх у повсякденному житті, у ставленні до інших людей, до себе самої, виявляючи такі моральні риси, як працелюбність, доброта, справедливість, толерантність, щирість, сумлінність, повага до іншої людини, почуття власної гідності, відповідальність, принциповість (М. Боришевський). Ці характеристики моральності особистості виявляються також у її непримиренному ставленні до фальші, цинізму, лицемірства, підлабузництва, лінощів, неробства та пов’язаного з цим паразитичного існування, утриманства.

Обґрунтовано певний зв’язок між телевізійними передачами, в яких переважає цинізм, фальш, лицемірство, жорстокість, насильство і асоціальними проявами у поведінці молоді, правопорушеннями, злочинами, що є невід’ємною частиною загальної криміногенної ситуації в країні й збігаються з її тенденціями та напрямами розвитку.

Рівень моралі, культурні запити і потреби сучасної молоді є однією з найвагоміших соціокультурних характеристик українського суспільства, а специфіка соціалізації молодих людей визначатиме майбутнє України. Тому діяльність телебачення, що формує інтереси та потреби тієї чи іншої людини й українського суспільства загалом, повинна бути спрямована, зокрема, на формування високих моральних якостей, національної свідомості, громадянської гідності. Актуальною й нині є думка Івана Франка про те, що журналіст лише тоді досягає впливу, коли вміє “переконувати не самою силою... аргументів, але моральним і психологічним впливом особи на особу, живого слова, тону, колориту бесіди” Франко І. Іван Вишенський і його твори / Зібр. творів: У 50 т. – К.: Наукова думка, 1981. – Т. 30. – С. 71.. Слово в органічному взаємозв’язку із зображенням є засобом акумулювання моралі в душі людини, пізнання її сутності, її справжньої вартості, бо живому слову, як зазначає мовознавець О. Сербенська, “властива багатогранна структурна і комунікативна специфіка” Сербенська О. Культура усного мовлення. – К., 2004. – С. 5..

На основі аналізу телепередач з’ясовано, що частина телевізійних працівників не збагнула комунікативної специфіки слова у поєднанні із зображенням, не замислилася над назрілою проблемою духовної безпеки, оскільки морально-духовному життю молодої людини, її еволюційному розвитку і навіть виживанню загрожують насильство, злочинність, нав’язування негативних еталонів поведінки і стилю життя.

Спираючись на наукову оцінку медіанасильства, яку дав професор Б. Потятиник, і на психологічні дослідження впливу телебачення на молоде покоління, які провела кандидат психологічних наук Н. Максимова, можна поділити телевізійні передачі, які негативно впливають на підсвідомість, на такі різновиди: фільми жахів, бойовики, фільми з сексуальними епізодами, пряма та опосередкована реклама алкоголю і тютюну. Тому гігієна морально-духовного життя молоді повинна перебувати в центрі уваги телеорганізацій. Однак у багатьох журналістів ще не сформувався морально-національний, патріотично-громадянський тип мислення. Чимало працівників телебачення не усвідомило, що інформація не повинна бути лише сенсаційним товаром; вона має базуватися на глибокій моральній і духовній основі, живитися національною ідеєю державотворення, містити в собі культурний і демократичний ресурс, сприяти українському етнокультурному самозбереженню і розвитку, адже розмаїття етносів та їх культур збагачує людство.

Четвертий розділ “Шляхи підвищення позитивного впливу телебачення на духовний розвиток молодого покоління” присвячений з’ясуванню найважливіших чинників ефективної діяльності телевізійних журналістів, психолого-педагогічним методам підвищення якості телевізійних передач.

У першому підрозділі “Національна свідомість, моральність, професіоналізм – найважливіші чинники ефективної діяльності телевізійних журналістів” осмислено тезу, згідно з якою усвідомлення телевізійним журналістом себе як важливої частини певної національної спільноти, оцінка себе як носія морально-духовних цінностей народу – вельми важливі чинники його професіоналізму, що виявляється в інтелектуальній та емоційній, чуттєвій дії під час комунікації.

З’ясовано, що повноцінне сприйняття тієї чи іншої телевізійної передачі обумовлені двома факторами: а) рівнем підготовки молодого глядача до сприймання нової інформації (тезаурус, емоційна налаштованість) і б) вмінням комунікатора подати інформацію. Ознайомившись із соціально-психологічною моделлю комунікатора, яку розробила Н. Богомолова, основними складниками персоніфікації на телебаченні, дослідженими В. Гоян, науковою працею Л. Матвєєвої, Т. Анікєєвої і Ю. Мочалової “Психологія телевізійної комунікації” та проаналізувавши низку телепередач (“Проти ночі”, “Без табу”, “Не все так погано у нашому домі”, “Ключовий момент”, “Чекай мене”, “Великий куш”, “Вікна”, “Велике прання”, “Моя сім’я”, “Імена”, “Аудиторія”), ми дійшли висновку, що телевізійний працівник сприяє формуванню духовності молоді тоді, коли процес його творчості ґрунтується на органічному поєднанні свободи слова, плюралізму думок, гласності і журналістської етики, в основі якої лежать такі принципи: повага до істини і до гідності особи; відмова від використання нелегальних або нечесних методів під час збирання інформації; активна участь у процесах українського державотворення; розвиток і захист національного інформаційного простору; критичне ставлення до розтиражовування фактів, що принижують гідність людини за расовими, релігійними чи національними ознаками. Журналіст повинен глибоко вірити в те, що він повідомляє, усвідомлюючи свою моральну і національну відповідальність за кожний переданий в телеефір матеріал.

Авторитет комунікатора в молодіжної аудиторії обумовлюється внутрішніми і зовнішніми професійними якостями, до яких також належить розуміння, що телебачення покликане не лише інформувати, розважати, а й виховувати молодих людей на ґрунті національної культури. “Немає культури (чи, як хто воліє, “цивілізації”) без коріння, без генеральної лінії і без обличчя, звичайно національного, – стверджував Є. Маланюк. – Безнаціональної культури нема” Маланюк Є. Книга спостережень. – К., 1995. – С. 88..

“Психолого-педагогічні методи поліпшення якості телевізійних передач” – така назва другого підрозділу, в якому доведено, що застосування психолого-педагогічних методів виховання, котрі розробив український вчений Омелян Вишневський, під час підготовки телевізійних передач підвищує ефективність їх упливу на формування духовності молоді. До таких методів належать: метод прямого навчання цінностей, метод пояснення і керованої дискусії, метод виховання прикладом, метод переорієнтації зусиль, метод сугестії (навіювання), метод привчання та переконання. Звісно, ці методи не є догмою, але осмислення і творче застосування їх підвищує зацікавленість суспільно-політичними, релігійними передачами й сприяє формуванню в молоді духовних потреб.

На ефективність “спілкування” між комунікатором і глядачем впливає певна сукупність факторів: актуальність інформації, її зв’язок з іншими повідомленнями, єдність змісту і форми матеріалу, зацікавленість реципієнтів інформацією, емоційна насиченість, драматургічність викладу, дохідливість, образність повідомлення. За умови належного впливу всіх цих чинників телебачення може формувати попит на абсолютні, національні, громадянські, особисті, сімейні та інші цінності.

Готуючи зі студентами факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка експериментальні телевізійні програми “Перерва”, ми застосовували психолого-педагогічні методи виховання О. Вишневського і переконалися, що максимум позитивної енергії є в тих передачах, які 1) повідомляють новину, що відображає факт, подію, які перебувають в одному ряді з відомими явищами, 2) інформують про якісно нове з культурного, мистецького, спортивного, економічного, соціального, політичного життя тощо, 3) розповідають про нове з погляду вивчення самого предмета, 4) ознайомлюють з новими думками, узагальненнями, висновками, рекомендаціями, 5) виявляють раніше невідомі, нові аспекти відомого явища.

Телебачення як особливий засіб комунікації найповніше поєднує в собі психолого-педагогічні можливості впливу на виховання, навчання, освіту, на розвиток молодого покоління. З цього погляду важливим є те, щоб найпопулярніші серед молоді програми (телефільми, музичні та розважальні передачі) мали національний ґрунт. Досягти цього можна за умови успішного здійснення державою, суспільством і системою телебачення головних етапів соціокультурного розвитку: 1) створення належних умов для функціонування молодіжної культури дасть можливість розвиватися інфраструктурі українського шоу-бізнесу; 2) телебачення зможе активно реагувати на всі вияви молодіжної культури, які після реалізації завдань першого етапу вийдуть на якісно новий рівень, що зробить можливим третій етап; 3) українське телебачення стане каталізатором молодіжних процесів в Україні і зведе до мінімуму нинішнє домінування в нашій державі російського телебачення; 4) це сприятиме входженню російськомовної молоді сходу та півдня України в українське молодіжне середовище і прилученню до українських духовних цінностей.

Щоб здійснити ці завдання, потрібна політико-громадянська воля керівників державних і суспільних інституцій, до яких належить також телебачення. Потрібно не забороняти чужі передачі, а виготовляти високоякісний, конкурентоспроможний національний телевізійний продукт. Адже нині за допомогою відповідної антени можна приймати десятки національних та міжнародних програм.

Повновартісне прилучення юнаків і дівчат до загальнолюдських морально-духовних цінностей можливе лише через виховання національної свідомості відповідно до історичних, географічних, економічних, етнографічних, психологічних особливостей української спільноти. Завдяки правдивій, об’єктивній звуковій і зображальній інформації молоде покоління може відчути дух життя, почути голос минулого, поговорити з майбутнім, утвердити в собі високу духовність і моральність. Цьому процесові можуть продуктивно сприяти також розважальні телевізійні програми, якщо вони будуть насичені позитивною енергією поваги до українського народу, до його культури, традицій, звичаїв, задовольнятимуть не примітивні й вульгарні запити, а здорові естетичні смаки, підноситимуть інтелектуально-освітній, національно-духовний рівень молодих глядачів, пропагуватимуть високі морально-етичні норми.

Висновки

Формування духовності молоді – складний психолого-педагогічний, політико-ідеологічний процес, який вимагає врахування: а) нових наукових досліджень про людину; б) інтенсивного розвитку електронних засобів масової інформації. Саме ці чинники вносять зміни в традиційну систему духовного виховання молоді. Нині в Україні об’єктивно існує попит на молоду людину, яка, крім звичайних позитивних рис (освіченість, професіоналізм, особиста чесність, відданість суспільній справі тощо), мала б ще й такі: була б динамічною, творчою, амбітною, пасіонарною, максималістською щодо українських державницьких інтересів, зорієнтованою насамперед на національні й загальнолюдські цінності та на високі духовні ідеали.

Позитивний вплив телебачення на формування духовності молоді можна забезпечити: а) високим професіоналізмом журналістів, основою якого є національна свідомість, моральність, громадянська позиція, здорові естетичні смаки, знання специфіки телевізійної комунікації, дотримання принципів журналістської діяльності; б) врахуванням вікових, соціальних, культурних, освітніх, професійних, національних особливостей молоді.

Усвідомлення українським суспільством потреби у створенні чітко продуманої, послідовної державної стратегічної програми підтримки телеканалів, які сприяють утвердженню духовно-національних ідеалів, є запорукою успішної реалізації специфічних можливостей телебачення, яке має бути засобом не лише інформування, розважання, а й морального, національно-патріотичного, релігійного виховання – найважливіших складових процесу формування духовності молоді.

Виховання молоді на основі християнських цінностей тележурналісти здійснюють, створюючи окремі сюжети на церковно-релігійну тематику й спеціальні тематичні програми, використовуючи інформаційні, аналітичні, художньо-публіцистичні жанри. Зокрема дедалі частіше на різних телеканалах використовують для цього документальний фільм та порівняно новий телевізійний жанр – проповідь. Важливу роль відіграють коментарі, виступи, бесіди теологів, священиків. Однак багатьом журналістам, які готують релігійні програми, бракує належних знань із цієї сфери, а також професійних навиків для того, щоб глибоким змістом і оригінальною формою подачі матеріалу зацікавити молодих глядачів.

Молоді телеглядачі засвоюють взірці поведінки на телеекрані так само, як вони засвоюють певні моделі поведінки в сім’ї, у школі, у вищому навчальному закладі, у виробничому колективі, на вулиці. Негативне збудження, спричинене телеекраном, може трансформуватися в реальну агресію. Відеопродукція провокаційно агресивного змісту, яка пропагує насильство, жорстокість, порнографію, фактично блокує високе морально-духовне визрівання молодої людини. Чужомовні розважальні, пісенні телепередачі не найкращої якості породжують у частини української молоді псевдоестетичний конформізм, скептичне, а то й зневажливе ставлення до національної музичної культури, нігілізм.

Формування національно-патріотичних почуттів як духовної категорії – це цілеспрямований, систематичний, регульований виховний процес. Однак телевізійні журналісти під час підготовки матеріалів не завжди враховують специфіку визначених педагогами і психологами вікових етапів формування національно-патріотичної свідомості. До них належать: 1) етап раннього етнічного самоусвідомлення; 2) етап національно-політичного самоусвідомлення; 3) етап державно-патріотичного самоусвідомлення.

Повноцінного впливу телевізійного матеріалу на формування духовності молоді можна досягти тоді, коли журналіст і глядач стають партнерами під час комунікації. Здійснення цього психологічного контакту залежить від якості передачі, яку потрібно побудувати за законами драматургії. При цьому варто подбати про те, щоб ідейна, тематична спрямованість передачі реалізувалася в усіх її компонентах: у тих, які інформують, орієнтують, навчають, формують уявлення, цінності, естетичні смаки, спонукають до пізнання, до морально-духовного самовдосконалення. На рівень сприйняття телепрограми глядачем впливають такі фактори, як актуальність інформації, її зв’язок з іншими повідомленнями, вербальна і візуальна єдність змісту і форми матеріалу, емоційна насиченість, популярність, образність і чіткість викладу.

Знання, розуміння, осмислення і застосування телевізійними працівниками під час підготовки передач таких психолого-педагогічних методів виховання, як метод прямого навчання вартостей, метод пояснення і керованої дискусії, метод виховання прикладом, метод переорієнтації зусиль, метод сугестії (навіювання), метод привчання та переконання тощо, є важливим підґрунтям для підвищення професійної майстерності журналістів, поліпшення якості передач для молоді. Застосовуючи ці психолого-педагогічні методи, треба також дотримуватися принципу вікової відповідності програми категорії глядачів, на яку вона розрахована. Молоді люди охочіше сприймають інформацію, поради, судження від своїх ровесників. Безперечно, автором програми може бути представник старшого покоління, але ведучими повинні бути молоді журналісти. Молодіжна аудиторія негативно реагує на телевізійні передачі, у яких її нав’язливо повчають.

Найважливішими чинниками впливу телевізійного журналіста (ведучого, коментатора, кореспондента, оглядача, інтерв’юєра) на глядачів є його а) компетентність (інтелектуальні знання з усього кола питань, які він порушує у своєму матеріалі, і спеціальні знання, що дозволяють йому сформувати власну думку про конкретне явище, дійти певного висновку; орієнтованість на національні інтереси і духовно-моральні цінності) і б) харизматичність (зовнішність, чоловіча або жіноча привабливість, очікуваність висловлювань, дій, вміння подати себе, комунікативний стиль).Тележурналіст повинен оригінально мислити, цікаво висловлювати свої думки.

Людина засвоює світоглядні, моральні, духовні орієнтири в молодому віці, тому ситуацію в молодіжному середовищі можна розглядати як умовну модель майбутнього українського суспільства. Висвітлення телебаченням нашої історії, культури, мистецтва, літератури, звичаїв, традицій, звільнення від упередженості, різноманітних табу, популяризація справжніх національних святинь, утвердження у свідомості україноцентризму, максималістської культури державотворення є важливою передумовою національної злагоди, впорядкованості життя.

Після помаранчевої революції створюються умови для переходу від моделі так званої медіакратії до моделі відкритого діалогу в суспільстві, до утвердження в журналістському середовищі морально-національного, патріотично-громадянського типу мислення, що сприяє усвідомленню телевізійними працівниками потреби допомагати молодим людям засобами телебачення пізнати своє національне “Я”, відчути, зрозуміти, що любов до України – акт найвищого діяльного, духовно-національного самоусвідомлення, самовизначення.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ ПРАЦЬ

1. Телевізійні серіали: психологія сприймання // Українська журналістика: історія і сучасність / Вісник Львів. ун-ту. Серія Журналістика. – Вип. 20. – Львів: Світ, 1997. – С. 47 – 49.

2. Телебачення як джерело розвитку духовності молоді // Телерадіожурналістика: історія, теорія, практика, погляд у майбутнє / Зб. наук.-метод. праць. – Львів: ред.-вид. відділ Львів. ун-ту, 1997. –


Сторінки: 1 2