МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

КРИМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. С.І. ГЕОРГІЄВСЬКОГО

Ткаченко Ольга Ярославна

УДК: 441:547.854.5:616 - 053

ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ

ПІД ВПЛИВОМ НА ОРГАНІЗМ БАРБІТУРАТІВ

В РІЗНІ ВІКОВІ ПЕРІОДИ

(анатомо-експериментальне дослідження)

14.03.01 – нормальна анатомія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Сімферополь - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Луганському державному медичному університеті, Міністерство охорони здоров’я України.

Науковий керівник: Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України, доктор медичних наук, професор Ковешніков Володимир Георгійович, Луганський державний медичний університет, завідувач кафедри анатомії людини.

Офіційні опоненти:

Доктор медичних наук, професор Сікора Віталій Зіновійович, Сумський державний університет, медичний факультет, завідувач кафедри анатомії людини, оперативної хірургії та топографічної анатомії і гістології .

Заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор Козлов Володимир Олексійович, Дніпропетровська державна медична академія, завідувач кафедри анатомії людини.

Провідна установа:

Харківський державний медичний університет, кафедра анатомії людини, Міністерство охорони здоров’я України.

Захист відбудеться “ 23 ” березня 2005 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 52.600.02 при Кримському державному медичному університеті ім. С.І. Георгієвського (95006, м. Сімферополь, бульвар Леніна, 5/7).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Кримського державного медичного університету ім. С.І. Георгієвського (95006, м. Сімферополь, бульвар Леніна, 5/7).

Автореферат розісланий “ 17 ” лютого 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат медичних наук, доцент Новіков М.Ю.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Щитоподібна залоза - важливий орган нейро-ендо-к-ринної системи, яка разом із імунною системою бере участь у координуванні ді-яльності усіх органів та систем організму, а також в його адаптації до впливу різ-номанітних ендогенних і екзогенних чинників (Федонюк Я.І., 1997; Пилов А.П., 1998; Кувеньова О.М., 1999; Ковешников В.Г., Пастухова В.А., 2004; Okuda H, 1999; Notsu K, 2003). Численність органів і систем, що реагують на тиреоїдні гормони, включає дану проблему до сфери інтересів представників різних медичних дисциплін, а зростаюча частота захворювань щитоподібної залози серед населення України виводить її на перший план сучасної ендокринології (Богданова Т.И. із співав., 2000; Нікітіна О.В., 2001; Дмитренко О.О., 2002; Мота О.М., 2004). Враховуючи специфічну залежність ментальних процесів від рівня тиреоїдних гормонів у крові, важко переоцінити шкідливість тиреоїдної патології для інтелектуальної потенції суспільства. Дослідження морфо-функціональних особливостей щитоподібної залози за умов норми та патології викликає підвищену зацікавленість сучасних вчених (Гербільський Л.В., 1998; Бобрик І.І., Черкасов В.Г., 2002; Калашнікова С.Н., 2004; Toda S., 2001). Це пов’язане, по-перше - з поширенням спектру функціональних та медикаментозних втручань, що виконують на органах нейроендокринної системи, у тому числі й на щитоподібній залозі, по-друге - з наявними даними про своєрідність морфологічних змін на фоні швидкого погіршання екологічного становища; по-третє - з наявністю великої кількості необ’єктивізованих та суперечливих параметрів щодо оцінки структурно-функціональної адаптації щитоподібної залози за умов різноманітних впливів (Гарець В.І., 1995; Шадлінський В.Б., Федченко Н.П., 2000). Одним з розповсюджених екзогенних чинників на сучасному етапі є використання медикаментозних препаратів, у тому числі барбітуратів (Лук’янчук В.Д., 1997; Хакимов З.З., 2001; Kurata Y., 2000 Chauvet A.E., 2003). Невелика кількість клінічних спостережень до того ж із скудними морфологічними даними, та відсутність анатомо-експериментальних робіт, присвячених особливостям будови, змінам морфо-функціонального гомеостазу та віковим особливостям його підтримання за умов впливу на організм барбітуратів, вказує на об’єктивну актуальність теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота “Особливості будови щитоподібної залози під впливом на організм барбітуратів в різні вікові періоди” виконана відповідно до плану наукових досліджень Луганського державного медичного університету і є складовою частиною науково-дослідної теми кафедри нормальної анатомії людини “Особливості морфогенезу кісткової, імунної та ендокринної систем під впливом екологічних чинників”, номер державної реєстрації 0103U006652.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження стало вивчення в експерименті на щурах різного віку морфологічних особливостей будови щитоподібної залози при впливі на організм барбітуратів, а також їх комбінації з силібором. Для досягнення зазначеної мети поставлені наступні задачі:

1. Вивчити на органному, гістологічному та ультрамікроскопічному рівнях особливості будови щитоподібної залози щурів статевонезрілого та репродуктивного віку при впливі на організм різних доз фенобарбітона з різною тривалістю.

2. Виявити на всіх рівнях організації особливості будови щитоподібної залози щурів статевонезрілого віку при впливі на організм бензоналу.

3. Охарактеризувати зміни морфо-функціонального гомеостазу щитоподібної залози тварин різних вікових груп при впливі на їх організм барбітуратів.

4. Встановити можливості силібору, як коректора морфо-функціональних змін, що спостерігаються при застосуванні фенобарбітону.

Об'єкт дослідження: морфогенез щитоподібної залози щурів при впливі на організм барбітуратів у різні вікові періоди.

Предмет дослідження: щитоподібна залоза щурів різних вікових груп (статевонезрілі та статевозрілі тварини).

Методи дослідження: органометрія, світлооптична мікроскопія, гістоморфометрія, електронно-мікроскопічне дослідження, методи варіаційної статистики з проведенням порівняльного факторного дисперсійного аналізу даних експерименту.

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше на великому експериментальному матеріалі виявлені морфо-функціональні зміни щитоподібної залози щурів різних вікових періодів під впливом на організм барбітуратів. Виразність і спрямованість цих змін залежала від віку тварин, хімічного складу та дози препарату й тривалості експерименту. Вперше детально досліджені особливості елімінації тиреоїдної паренхіми, специфічні для впливу барбітуратів, та виявлені особливості будови ліпотканели та її роль у процесах морфогенезу щитоподібної залози. Проведений аналіз основних закономірностей змін морфо-функціонального гомеостазу щитоподібної залози при впливі на організм барбітуратів та виявлені вікові особливості вказаних змін. Доведена доцільність використання силібору з метою корекції негативних змін у щитоподібній залозі, до яких призводить використання фенобарбітону. Визначена статистична достовірність впливу умов експерименту.

Практичне значення отриманих результатів. У результаті даного дослідження були одержані свідчення про морфо-функціональні зміни щитоподібної залози при тривалому введенні в організм бензоналу та різних доз фенобарбітону в різні вікові періоди. Виявлені зміні мікро- і ультрамікроструктури щитоподібної залози розширюють і поглиблюють існуючі уявлення про механізми підтримання морфо-функціонального гомеостазу щитоподібної залози за умов впливу на організм барбітуратів, а також при їх комбінації з силібором. Крім того, отримані дані дозволяють прогнозувати порушення морфогенезу щитоподібної залози при впливі на організм барбітуратів у різні вікові періоди, що може бути використане у практичній медицині для оцінки та трактування результатів клініко-морфологічних дослідженнь. Дана робота може бути основою для подальших клінічних досліджень, розробки нових методів профілактики фармакологічного порушення морфо-функціонального гомеостазу щитоподібної залози. В ході дослідження, спільно зі співавторами, запропоновано три раціоналізаторських пропозиції: розроблена методика об’єктивізації функціонально-морфологічної оцінки стану щитоподібної залози при світлооптичній мікроскопії; вдосконалена методика гістологічної обробки дрібних об’єктів при виготовленні гістопрепаратів, запропоновано модифікований варіант барвника (алюмогематоксилін). Результати дослiджень можуть бути використані в функціональній морфології ендокринної системи, ендокринології, токсикології, педіатрії, психіатрії. Основні положення та висновки дисертаційної роботи впровадженi в учбовий процес та науково-дослідницьку роботу ряду морфологічних кафедр медичних ВУЗів України (Сумського державного університету, Дніпропетровської медичної академії, Донецького медичного університету, Івано-Франківської державної медичної академії, Тернопільської державної медичної академії та інших).

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно проаналізована вітчизняна та закордонна література з теми дисертаційного дослідження, встановлена мета, сформульовані задачі та складений план експерименту. Самостійно зроблено забір матеріалу для дослідження, проведені всі експериментальні й морфо-функціональні дослідження, аналіз гістопрепаратів та препаратів електронно-мікроскопічного дослідження, статистична обробка результатів, їх узагальнення. Особисто здійснений факторний аналіз отриманих результатів. Ідеї раціоналізаторських пропозицій та їх впровадження належать авторові. Основні положення, що виносяться на захист, і висновки сформульовані автором. Співавтори опублікованих робіт надавали консультативну допомогу з деяких методичних і теоретичних питань.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідалися і обговорювалися на III Національному конгресі АГЕТ (Київ, 21-23 жовтня 2002 р.), VII конгресі патологів України “Екологічна, інфекційна судинна та онкологічна патологія – сучасні аспекти морфологічної діагностики і патоморфозу” (Івано-Франківськ, 8-10 жовтня 2003 р.) а також на научно-прак-тичній конференції морфологів “Роль імунної, ендокринної та нервової систем в процесах морфогенезу та регенерації” (Запоріжжя, 20-22 вересня 2003 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 9 наукових праць з них 7 статей у наукових спеціалізованих фахових виданнях, 2 тез у матеріалах конференцій. Автором запропоновано 3 раціоналізаторські пропозиції. Самостійно опубліковано 5 праць.

Структура та обсяг дисертації. Матеріали дисертаційної роботи викладено на 317 сторінках друкованого тексту. Робота включає такі розділи: вступ, огляд літератури, матеріал та методи дослідження, результати експериментального дослідження, дисперсійний аналіз даних, що були отримані в ході експерименту, аналіз результатів дослідження, висновки, перелік використаних джерел літератури, який містить 341 найменування: 235 робіт вітчизняних авторів та 106 - іноземних. Дисертаційна робота ілюстрована 43 таблицями та 115 рисунками , з них 16 діаграм, 59 мікрофотографій та 40 електронограм (обсяг – 108 сторінок).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал і методи дослідження. Експериментальне дослідження проведено на 216 білих щурах – самцях статевонезрілого та статевозрілого віку (1 та 5 місяців від народження з початковою масою 50-55 г та 180-200 г). Тварини обох вікових груп були розподілені на серії залежно від препарату, що вводився. У серіях Ф1 і Ф2 представлені тварини, які отримували фенобарбітон у дозах 70 і 30 мг/кг відповідно. Серед статевонезрілих щурів була виділена серія тварин Б, яким вводили 35 мг/кг бензонала. Контролем (К) для цих серій служили тварини, які отримували дистильовану воду з розрахунку 10 мл/кг. Серію С склали тварини, які на фоні введення 30 мг/кг фенобарбітона отримували си-лібор у дозі 80 мг/кг маси тіла тварини. Усі препарати вводили щоденно у вигляді суспензії на дистильованій воді за допомогою металевого шлункового зонду.

По закінченню термінів експерименту (7, 15, 30, 60 днів) тварин декапітували під ефірним наркозом. Відпрепаровували щитоподібну залозу (Каширина Н.К, 1997) і зважували ії на аналітичних вагах ВЛА – 200 з точністю до 1 мг. Лінійні розміри (довжину, ширину та товщину частки щитоподібної залози) вимірювали за допомогою окуляр-мікрометра та обчислювальної лінійки мікроскопа МБІ-10. Калібрування вимірювальних приладів здійснювали за допомогою міліметрового відрізка ГОСТ 7513-55. Визначення об’єму щитоподібної залози проводили за допомогою градуйованої пробірки - за об’ємом витісненої рідини, а також обчислювали за формулою: V=(A*B*C*/6)*100, де V - об’єм частки щитоподібної залози, A – її довжина, B - ширина, C - товщина кожної частки (Автандилов Г.Г., 1990).

Після проведеної органометрії, для гістологічного дослідження щитоподібну залозу фіксували у 10%-му розчині нейтрального формаліну. Проводку та виготовлення парафінових блоків здійснювали за модифікованою автором методикою (посвід. про рац. проп. № 3439). Парафінові серійні топографічні зрізи товщиною 4-5 мкм фарбували гематоксилін-еозином. Методика виготовлення барвника також вдосконалена автором (посвід. про рац. проп. № 3440). Використані також методи фарбування толуїдиновим синім, за Ван-Гізоном, за Гриммеліусом та Гранді, а також на ШИК-реакцію. Для оптимальної об’єктивізації оцінки морфо-функціонального стану щитоподібної залози при світлооптичній мікроскопії був розроблений алгоритм опису гістологічних препаратів (посвід. про рац. проп. № 3441).

Мікропрепарати вивчали за допомогою окуляр-мікрометра і 100-крапкової сітки мікроскопу МБІ-10. Крім того, морфометрія гістологічних зрізів проводилася за допомогою апаратно-програмного комплексу на базі мікроскопу Olympus BX-41, цифрової фотокамери Olympus 5050Z з 5-мегапіксельною камерою, блоком адаптерів тієї ж фірми, комп’ютером на базі процесору Athlon XP 2200+/RAM 512MB/ HDD 120 GB/VIDEO GeForce 5200 FX 128 MB, CD-RW. За допомогою комплексу отримували високоякісні цифрові фотографії гістопрепаратів з розрізняльною здатністю 1600/1200 пікселів. Отримані файли розміром 5.7 MB зберігалися на жорсткому диску комп’ютера та на CD носіях. Аналіз цифрових даних проводили за допомогою комп’ютерної програми для морфометричних досліджень “Morpholog” (“Свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір № 9604” от 19.03.2004, авторы: Овчаренко В.В., Маврич В.В.). Досліджений матеріал документували у вигляді цифрових фотографій.

Для кількісної оцінки стану елементів щитоподібної залози використовували комплекс морфометричних методик (Хмельницкий О.К., Третьякова М.С., 1998). Дослідження складалося з визначення числа фолікулів в одиниці площі зрізу, більшого та меншого діаметрів фолікулів, об’єму фолікулів, кількості тироцитів у фолікулі, висоти тироцитів, більшого та меншого діаметрів ядер тироцитів та їх об’єму, відносного обсягу фолікулярних тироцитів та колоїду, стромально-судинного компоненту та паренхіми. Статистичну обробку цифрових даних, отриманих при морфометричних дослідженнях, проводили з використанням методів варіаційної статистики, всі розрахунки оброблялися на персональному комп’ютері. Відмінності між групами середніх величин та їх похибки оцінювали за допомогою критерію Стьюдента-Фішера. Достовірною вважалася ймовірна похибка менша 5% (p0,05). Кількісні показники подані у вигляді Мm. Проводили також дисперсійний факторний аналіз. При вивченні генеральної сукупності довірчі межі сили впливу фактора, що досліджувався, визначали при рівні вагомості р=0,05.

Електронно-мікроскопічне дослідження здійснювали за загальновживаною методикою. Досліджений матеріал документували за допомогою фотографій у вигляді позитивних та негативних відбитків.

Результати дослідженнь, їх аналіз та узагальнення. Результати, отримані нами у ході дослідження, дозволяють стверджувати, що вплив барбітуратів на організм білих щурів викликає ряд морфо-функціональних змін у щитоподібній залозі, які спостерігаються на всіх рівнях її організації і мають характерні риси залежно від віку тварини, хімічного складу та дози препарату й тривалості впливу.

При органометричному дослідженні щитоподібної залози статевонезрілих тварин виявлено, що застосування барбітуратів призводить до збільшення всіх її вагово-лінійних показників. Найбільш виражені відхилення від контролю виявлені при дослідженні об’єму щитоподібної залози. У тварин, що отримували фенобарбітон у дозі 70 мг/кг, по мірі збільшення тривалості впливу простежується тенденція до прогресивного збільшення ступеня виразності відхилень даного показника щодо контролю. Максимальне збільшення об’єму щитоподібної залози відзначається на 60 день експерименту і складає 22,71% (р<0,05). Зміни об’єму щитоподібної залози у тварин, що отримували меншу дозу препарату (30 мг/кг), найбільш виражені у ранній термін експерименту: збільшення даного показника після 7-денного впливу досягає 19,53% (р>0,05), а при тривалому застосуванні (60 днів) – складає 11,8% (р<0,05). У статевонезрілих тварин, яким уводився бензонал, виразність змін об’єму щитоподібної залози виявилася ще нижчою: на 7 день експерименту даний показник перевищував контрольні значення на 14,85% (р>0,05), а на 60 день спостереження відхилення від контролю склало 9,85% (р<0,05). При порівнянні результатів гістоморфометрії статевонезрілих і статевозрілих тварин було виявлено, що всі морфометричні показники змінюються односпрямовано, а розходження полягають лише у ступені виразності виявлених відхилень від контрольних значень. У серіях, де тварини одержували фенобарбітон, ступінь виразності змін, що виявляються - вище, ніж при впливі на організм бензонала. За даними дисперсійного аналізу, у серіях тварин, що піддавалися впливові на організм фенобарбітона, в більшості випадків сила впливу препарату на морфометричні показники зростала поступово, досягаючи максимуму на 30 добу впливу, після чого відзначалася тенденція до деякого її зменшення. Однак, у деяких випадках ступінь впливу фенобарбітона на морфометричні параметри змінювалася з іншою закономірністю – вже у ранній термін експерименту вона була значно виражена, потім трохи знижувалася, після чого знову зростала, досягаючи максимальної виразності до 30 або 60 дня експерименту. Така динаміка змін узгоджується з даними літератури про особливості фармакодинаміки та фармакокінетики барбітуратів (Новожеева Т.П., Саратиков А.С., 1991), з яких випливає, що максимально виражені ефекти, характерні для дії фенобарбітона, при пероральному введенні відзначаються на 5 добу застосування препарату. Це дозволяє пояснити той факт, що навіть при нетривалому уведенні фенобарбітона (7 днів) спостерігаються досить виражені відхилення від контролю визначених морфометричних показників. Крім того, крива, що відбиває зміни сили впливу препарату на окремі морфологічні параметри протягом експерименту, має кілька крапок максимуму відхилень, що чергуються з періодами меншої виразності зазначених впливів. Можливо, це пов'язано з місцем реалізації ефектів фенобарбітона в організмі. Ймовірно, перший пік виразності ступеня впливу препарату на зміну параметрів морфогенезу щитоподібної залози пов'язаний з його безпосереднім впливом на тиреоїдні структури. У літературі зустрічаються свідчення про наявність на мембранах тироцитів ферментів монооксигеназної системи, зокрема цитохромів Р-450 (Soderpalm B., 2002). Тому, з огляду на виражену здатність фенобарбітона індукувати активність зазначених вище ферментів, можна припустити, що саме при короткочасному впливі фенобарбітона на організм тварин, реалізація механізмів посилення функціональної активності тиреоїдної паренхіми здійснювалася на субклітинному рівні. Наступні “сплески активності” препарату відносно морфологічних змін щитоподібної залози ми схильні пояснювати позатиреоїдними ефектами, що впливали на її морфогенез опосредковано – через нейроендокринну та імунну системи (Шиловський В.О. із співавт., 1998; Акмаев И.Г., 1999), а також монооксигеназну систему печінки, оскільки активізація її барбітуратами призводить до прискорення метаболізму тиреоїдних гормонів (O?Conor JC. et al., 1999; Muller P.B. et al., 2000; Gieger T.L. et al., 2000). Таке припущення узгоджується з результатами, отриманими нами в ході гістологічного та ультрамікроскопічного досліджень. При порівняльній оцінці результатів дисперсійного аналізу впливу фенобарбітона на морфогенез щитоподібної залози тварин різних вікових груп нами також були виявлені деякі закономірності. Так, помічено, що сила впливу препарату на деякі морфометричні показники щитоподібної залози у статевонезрілих щурів була більш вираженою, ніж у тварин репродуктивного віку. На наш погляд, це можна пояснити декількома причинами: по-перше - вихідно більш високим рівнем функціональної активності ендокринної системи в цілому й щитоподібної залози зокрема, характерним для періоду статево незрілості (Шадлинский В.Б., 1998), що підтверджується результатами морфологічного та морфометричного досліджень щитоподібної залози щурів контрольної серії. По-друге – у статевонезрілих тварин спостерігається недостатня зрілість механізмів підтримання морфо-функціонального гомеостазу, що обумовлює схильність щитоподібної залози до більш виражених відхилень від контролю порівняно з тваринами репродуктивного віку (Федченко М.П., Гарець В.І., 1998; Богданова Т.И., 2000). Згідно з сучасними даними про вікові особливості механізмів адаптації щитоподібної залози за умов екзогенних впливів (Волкова О.В., Пекарский М.И., 1976; Шадлинский В.Б., 1998) для статевонезрілих тварин характерна більш рання та яскравіше виражена реакція зміни функціональної активності, більш тривале відновлення порушеної циклічності гормоногенеза, більш інтенсивна васкуляризація, велика схильність паренхіми залози до дистрофічних та некробіотичних процесів, підвищена схильність до дісциркуляторних розладів, відсутність схильності до локалізації зазначених змін, незрілість механізмів утилізації структур, а також механізмів адаптивної зміни елементів гемато-тиреоїдного бар'єру. Проведений нами порівняльний аналіз адаптивних змін у щитоподібній залозі піддослідних тваринних різних вікових груп, що спостерігалися за умов впливу на організм барбітуратів, виявив морфологічні особливості, які свідчать про те, що у щитоподібній залозі статевонезрілих тварин ми спостерігали більш виражені ознаки напруженості механізмів підтримання морфо-функціонального гомеостазу внаслідок їх недостатньої зрілості.

Згідно з відомими даними літератури (Алешин Б.В., Губский В.И.,1983; Шадлинский В.Б., 1998), і відповідно до результатів гістологічного дослідження препаратів у щурів контрольної серії, у щитоподібній залозі за умов нормального функціонування спостерігається зменшення виразності десквамативних процесів по мірі дорослішання організму. Це дозволяє нам стверджувати, що виявлене в ході експерименту посилення десквамативних процесів у фолікулярному епітелії, свідчить, на наш погляд, про прояв функціональної напруги тиреоїдної паренхіми.

За результатами гістологічного та електронно-мікроскопічного дослідження встановлено, що барбітурати в ході експерименту викликають зміни всіх параметрів структурного гомеостазу щитовидної залози, зокрема: виявлено ознаки підвищення активності секреторної функції з порушенням циклічності гормоногенеза та ознаки посилення проліферативної активності. Досліджено особливості морфогенезу фолікулоутворення та елімінації тиреоїдної паренхіми, особливості реакції мікроциркуляторного русла та якісні зміни клітинного складу. При більш тривалому терміні експерименту приєднуються виражені дистрофічні, дегенеративні зміни та дісциркуляторні розлади. За даними морфометричних досліджень про активізацію секреторної функції щитоподібної залози при впливі барбітуратів свідчило збільшення висоти тиреоїдного епітелію та розмірів ядер тироцитів. Зменшення розмірів фолікулів також може свідчити про посилення процесів реабсорбції секрету. При гістологічному дослідженні, ознаки підвищення активності секреторної функції проявляються перевагою у фолікулярному епітелії високих кубічних і призматичних тироцитів з розмитим контуром апікального краю та численних вакуолей у цитоплазмі. Порожнина більшості фолікулів містить неконцентрований секрет. По мірі збільшення тривалості впливу зростає виразність зазначених ознак: збільшуються розміри і чисельність вакуолей у цитоплазмі фолікулярних тироцитів. На тлі ознак збільшення кількості колоїду не спостерігається помітного посилення його концентрації, характерного для вікових змін та виявленого в серії контрольних тварин. Крім того, відзначається поява в колоїді великих резорбційних вакуолей. За даними електронної мікроскопії про підвищену секреторну активність свідчить наявність високих тироцитів з випуклою апікальною мембраною, у цитоплазмі яких спостерігаються розширені цистерни гранулярної ендоплазматичної сітки та підвищена кількість апікальних секреторних гранул, а також наявність великого світлого ядра округлої форми з чіткими контурами. Ознаки порушення циклічності гормоногенеза виявляються у вигляді “аварійного” макро- та мікропіноцитоза, уповільненого включення адекватної реабсорбції колоїду, а також у затримці формування змін базальної мембрани фолікулярних тироцитів, що відповідають посиленому виведенню гормонів у кров. На електронограмах це явище підтверджується виявленням псевдоподій, великою кількістю мікроворсинок на апікальній мембрані, збільшенням кількості мітохондрій і лізосом та наявністю колоїдних крапель у цитоплазмі фолікулярних тироцитів на тлі незначних змін у структурі їх базальної мембрани і маловиразних ознак посилення транскапілярного обміну в ендотеліальній стінці. Крім того, нерідко спостерігаються спадіння фолікулів або фолікули, що утримують в порожнині залишки колоїду, при цьому клітки фолікулярної вистілки кубічної або призматичної форми з ознаками високої функціональної активності. У цьому випадку доречно говорити про відносне зниження секреції внаслідок прискорення процесів резорбції колоїду. Ознаки, що свідчать про посилення проліферативних процесів у щитоподібній залозі при впливі на їх організм барбітуратів, виявлені нами на всіх рівнях її структурної організації. Так, за даними морфометричного дослідження, визначається збільшення розмірів щитоподібної залози за рахунок зростаючої переваги відсоткового вмісту в ній паренхіми і підвищення показника відносного об’єму тиреоїдного епітелію. При цьому збільшується кількість фолікулів в одиниці зрізу і показник числа тироцитів у фолікулі. Максимальна виразність відхилення від контролю кількості фолікулів в одиниці зрізу спостерігається до 30 дня експерименту і складає 19,74% (р<0,05) і 17,72% (р>0,05) у серіях тварин, що одержували фенобарбітон у дозі 70 мг/кг і 30 мг/кг відповідно. Максимально виражені зміни кількості тироцитів у фолікулі мають місце на 60 день спостереження і складають 10,45% (р<0,05) і 6,59% (р>0,05) у серіях тварин, що одержували фенобарбітон у більшій і меншій дозі відповідно. На гістологічних препаратах ознаки посилення проліферативної активності щитоподібної залози виявлялися активізацією. При світлооптичній мікроскопії ознаки посилення проліферативної активності щитоподібної залози проявлялися активізацією частинкоутворення та фолікулоутворення, а також збільшенням розмірів інтерфолікулярних острівців і зростанням їх клітинності. За даними електронно-мікроскопічного дослідження тривале застосування барбітуратів стимулювало утворення мікрофолікулів з тироцитів інтерфолікулярних острівців. Крім того, у фолікулярній вистільці, на тлі вакуолізованних тироцитів, відзначається поява молодих активно функціонуючих клітин.

Не викликає сумніву той факт, що посилення тієї або іншої функції органу спричиняє прискорення утилізації “вироблених” структур. Так, у щитоподібній залозі необхідною умовою для підтримки структурного гомеостазу є забезпечення оптимального співвідношення фолікулоутворення й елімінації (Шадлинский В.Б., 1998; Федченко М.П., Гарець В.І., 1998). Нами були отримані дані про “зрив” подружньої взаємодії цих двох найбільш важливих аспектів морфологічного гомеостазу при впливі великих доз фенобарбітона. По мірі збільшення тривалості впливу відзначалося не тільки посилення процесів елімінації, але й перекручення механізмів морфогенезу елімінування. Змінюється характер ознак утилізації тиреоїдної паренхіми: відзначаються численні розриви фолікулів з інтенсивним нагромадженням зруйнованих структур у ліпотканеллі, при чому запит до посиленого відновлення структур викликаний підвищенням функціональної активності досліджуваного органу, супроводжується викидом у ліпотканеллу навіть незруйнованих фолікулів – це ознаки адаптивної елімінації. Надалі, по мірі збільшення тривалості впливу, спостерігається зрив адаптивних можливостей ліпотканелли, а елімінація віджилих структур відбувається у субкапсулярній зоні. В капсулі залози відзначається склероз, підвищена васкуляризація й утворення синусоїдів. Такий вид елімінації у літературі не описаний і названий нами пасивною або відстроченою елімінацією. Особливості реакції мікроциркуляторного русла при впливі барбітуратів полягають у тому, що вже в ранній термін експерименту спостерігаються явища повнокров'я, набряку ендотелія, а також паравазальної та міжфолікулярної стромі, іноді спостерігаються диапедезні крововиливи. У подальші терміни спостереження відзначається нерівномірна гіперемія капілярів і капіляросклероз. Більш частими стають випадки з виявленням екстравазатів і появлення судинних лакун. На ультрамікроскопічному рівні виявлені свідчення активізації реакції гемокапілярів у зонах фолікулів, що містять тироцити з ознаками підвищеної функціональної активності. Відзначаються ознаки посилення транскапілярної дифузії, у вигляді появи пухирців уздовж ендотеліальної вистілки та ознак функціональної активності ендотеліоцитів. Виявлено безліч судин з явищами сладж-феномена. Якісні зміни клітинного складу залози – це збільшення кількості світлих клітин, зростання чисельності тканинних базофілів, які містять велику кількість секреторних гранул з ознаками їх активної дегрануляції; явища лімфоцитарної інфільтрації та тучно-клітинної реакції. На особливу увагу заслуговують особливості ультраструктури С-клітин, виявлених у статевонезрілих тварин, що піддавалися тривалому впливові барбітуратів. Причому в залозі щурів, що тривалий час одержували бензонал, виявляються С-клітини з ознаками високої синтетичної активності, а саме: підвищений зміст у їх цитоплазмі профілів гранулярної та гладкої ендоплазматичної сітки, розвинутого комплексу Гольджі, велика кількість везікул і пухирців, безліч секреторних гранул різної електронної щільності. У той же час, в експерименті з тривалим введенням фенобарбітона, в цитоплазмі С-клітин виявляються лише одиничні секреторні гранули, причому в експерименті з моновпливом фенобарбітона С-клітини при електронній мікроскопії знайти не вдалося, і тому наявність цих клітин на електронограмах щитоподібної залози статевонезрілих щурів після сумісного застосування фенобарбітона та силібора, ми схильні трактувати як позитивну ознаку, що свідчить на користь ефективності коригуючої терапії.

На підставі даних літератури, що свідчать про часте застосування барбітуратів на тлі патології гепатобіліарної системи (Новожеева Т.П., Саратиков А.С., 1993), як спробу корекції негативних ефектів викликаних барбітуратами, ми вирішили використовувати вітчизняний препарат силибор, який крім гепатопротекторних властивостей має здатність змінювати метаболізм барбітуратів тривалої дії (Чекман І.С., 2001; Венгеровский А. И., 2004; Letteron P. et al., 1999).

Дані органометрії статевонезрілих тварин, що піддавалися спільному впливу на організм фенобарбітона і силібора, свідчать про зменшення інтенсивності приросту всіх лінійно-вагових показників щитоподібної залози. Найбільш помітній зміні піддавалися показники об’єму частки щитоподібної залози. Максимальне відхилення зазначеного показника від даних у серії тварин, що не отримували коректор, спостерігалося на 15 день експерименту і склало 7,35% (p<0,05). Показники органометрії у статевозрілих тварин, яким вводили фенобарбітон з силібором (серія С), також свідчать про зменшення темпів росту щитоподібної залози порівняно з тваринами, яким вводили тільки фенобарбітон (серія Ф2). При цьому максимальний ступінь відхилення всіх органометричних показників спостерігається після більш тривалого терміну експерименту (30 днів). Об’єм щитоподібної залози на 30 добу експерименту збільшувався, щодо контролю у щурів серії С на 6,21% (p<0,05) менше ніж у серії Ф2. Зміни гістоструктури щитоподібної залози щурів, що отримували фенобарбітон у сполученні з силібором, свідчили про менший ступінь виразності ознак посилення секреторної і проліферативної активності, відсутність ознак порушення циклічності гормоногенеза і трансформації механізмів елімінації тиреоїдної паренхіми, мінімальні прояви деструктивних змін тиреоїдного епітелію, а також зменшення ознак набряку та неадекватних судинних реакцій по мірі збільшення тривалості впливу. При морфометричному дослідженні статевонезрілих щурів, що отримували коректор, її показники зменшуються порівняно з показниками щитоподібної залози щурів, що піддавалися моновпливу фенобарбітона, а по мірі збільшення тривалості експерименту прогресивно наближаються до контрольних показників. Так, відносний об’єм тиреоїдного епітелію максимально змінюється щодо показників серії тварин, які отримували лише фенобарбітон, на 15 дня спостереження і складає 7,25% (p<0,05). При вивченні генеральної сукупності довірчі межі впливу силібора на зміни зазначеної результативної ознаки знаходилися у межах 0,630 ? 0,716. Вимір висоти тиреоїдного епітелію показав, що максимальна різниця даного параметра в порівнянні із серією Ф2, спостерігається вже на 7 день експерименту і складає 5,85% (p>0,05). Довірчі межі сили впливу силібора на зміну висоти тироцитів знаходилися на рівні 0,885?0,961. У тварин серії С відзначається прогресуюча зміна розмірів ядер тироцитів щодо показників у серії Ф2, з максимальною виразністю зазначених змін на 60 день спостереження, коли об’єм ядер відхилявся від контролю на 13,17% менше, ніж у серії тварин, що отримували лише фенобарбітон. Максимальна виразність зазначених змін спостерігається на 7 і 30 день спостереження і складає для показника об’єму фолікулів 13,66% (p<0,05) і 12,43% (p<0,05) відповідно. Збільшення відсоткового вмісту паренхіми та відносного об’єму тиреоїдного епітелію у тварин серії С менш виражено, порівняно із серією тварин, що отримували лише фенобарбітон. При дослідженні кількісних параметрів фолікулярного епітелію тварин репродуктивного віку відзначається відносне зменшення висоти тироцитів порівняно з показниками в серії Ф2. Найбільша різниця зазначених показників спостерігається на 60 добу експерименту і складає 5,9% (p<0,05). Паралельно відзначалося зниження інтенсивності зростання розмірів ядер тироцитів: максимальна виразність зазначених відхилень відзначається на 30 день експерименту, коли об’єм ядер відхиляється від контрольних значень на 19,31% (p<0,05) менше, ніж у серії тварин, що отримували лише фенобарбітон. Розміри фолікулів у серії С максимально відхиляються від показників тварин, які не отримували коректор, на 7 і 15 день спостереження, коли відхилення зазначених параметрів складає 32,76% (p<0,05) і 30,48% (p<0,05). Терміни максимальної сили впливу силібора на деякі показники морфогенезу щитоподібної залози у тварин серії С збігаються з термінами максимального впливу фенобарбітона, що спостерігаються у серії тварин, які не отримували коректор. Тобто, максимальна сила впливу силібора на зміну морфометричних параметрів, у тварин у серії С відзначається в ті терміни експерименту, коли в серії тварин, що не отримували коректор дія фенобарбітона виражена настільки ж максимально. Іншими словами, коректор максимально впливає на зміну результативних ознак саме тоді, коли це необхідно більш за все. Цей факт, на нашу думку, підтверджує вірність вибору препарату для коригуючої терапії.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі вирішена актуальна наукова задача – вивчені морфо-функціональні особливості будови щитоподібної залози щурів різний вікових груп при впливі на їх організм барбітуратів та їх комбінації з силібором. У ході дослідження були виявлені як загальні закономірності морфо-функціональних змін, так і специфічні для дії окремо кожного з застосованих барбітуратів особливості морфогенезу щитоподібної залози.

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Встановлено, що вплив на організм барбітуратів супроводжується негативними змінами в щитоподібній залозі на всіх рівнях її структурної організації. У зв’язку з цим при використанні препаратів, що містять похідні барбітурової кислоти, слід звертати увагу на стан морфо-функціонального гомеостазу щитоподібної залози.

2. Виявлені у ході роботи вікові особливості морфогенезу щитоподібної залози свідчать про більшу вразливість даного органу щодо впливу барбітуратів, у період статевонезрілості. У зв’язку з цим необхідно з особливою обережністю призначати препарати, що містять похідні барбітурової кислоти, дітям та підліткам.

3. Доведено, що використання силібору зменшує несприятливий вплив на морфо-функціональний стан щитоподібної залози, спричинений використанням барбітуратів. Це дозволяє рекомендувати вживання барбітуратів разом із силібором для профілактики можливих порушень тиреоїдного гомеостазу.

4. Отримані дані можуть бути використані у функціональній морфології ендокринної системи, ендокринології, токсикології, педіатрії, психіатрії. Крім того, виявлені особливості будови ліпотканели та дані про її роль у процесах морфогенезу щитоподібної залози при впливі на організм барбітуратів (а саме - участь в елімінації тиреоїдної паренхіми) можуть бути корисні для дослідників, які займаються вивченням закономірностей механізмів підтримання морфо-функціонального гомеостазу щитоподібної залози, а також різноманітності вказаних механізмів у лабораторних тварин за умов різних медикаментозних впливів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.

2.

3.

4.

5.