ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ІМЕНІ Г.С. КОСТЮКА АПН УКРАЇНИ

ТРЕТЬЯКОВ СЕРГІЙ ПАВЛОВИЧ

УДК 159.922

ОСОБИСТІСНО-СИТУАЦІЙНА ДЕТЕРМІНАЦІЯ

АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ЛЮДИНИ

19.00.01 – загальна психологія, історія психології

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, кафедра психодіагностики та медичної психології

Науковий керівник: кандидат психологічних наук, доцент

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор

Cаннікова Ольга Павлівна,

Південноукраїнський педагогічний університет

ім. К.Д.Ушинського МОН України,

завідувач кафедри загальної психології

кандидат психологічних наук

Бараннік Валерій Анатолійович,

Національна академія оборони України,

провідний науковий співробітник – начальник

науково-дослідної групи кафедри психології

Провідна установа Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна МОН України, кафедра прикладної психології

Захист відбудеться 29 листопада 2005 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.453.02 в Інституті психології імені Г.С.Костюка АПН України за адресою: 01033, м. Київ, вул. Паньківська, 2

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту психології імені Г.С.Костюка АПН України за адресою: 01033, м.Київ, вул Паньківська, 2

Автореферат розіслано 2 жовтня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.В.Андрієвська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. На теперішній час в Україні існує і постійно збільшується кількість різних за своїм призначенням силових структур як державного, так і приватного підпорядкування, які надають широкі послуги – від охорони об’єктів до охорони приватної особи. Вказані інститути є складовими в соціальній структурі сучасного українського суспільства.

Водночас, в силу різних обставин, приватні охоронні структури мають виразну тенденцію до зростання, в той час як державні (в першу чергу у Збройних Силах) – до скорочення. Оскільки виконання обов’язків приватних охоронних структур передбачає можливість використання сили, у тому числі із застосуванням зброї, це ставить особливі вимоги до працівників цих структур (моральні, психологічні, вольові, професійні тощо). У державних і приватних охоронних установах існує певна система контролю за психічним та моральним станом співробітників, проте маловивченою залишається проблема визначення структури професійно важливих якостей працівників силових структур, чітких критеріїв їх психологічної придатності і відбору. Не знайдені, зокрема, детермінанти агресивної поведінки людини. В результаті цього до силових структур потрапляють особи, які мають протипоказання до такого роду діяльності.

Переважну більшість праць із досліджуваної проблематики присвячено вивченню різноманітних форм агресивної поведінки у дітей та підлітків (О.Б.Бовть, Р.У.Благута, Б.М.Ткач, С.В.Харченко, Л.В.Чаговець), у тому числі, важковиховних і з відхиленнями в поведінці (М.А.Алемаскін, Н.В.Алікіна, М.І.Блонський, К.Бютнер, Л.М.Зюбін, Е.Квятковська-Тохович, Т.І.Короткова, Т.Н.Курбатока, Н.Ю.Максимова, М.Раттер, Л.С.Славіна). Певну кількість досліджень спрямовано на вивчення особливостей прояву агресивної поведінки студентської молоді (Л.В.Бернацька, О.Ю.Дроздов, Ю.Д.Іщенко, С.Л.Кравчук, А.Е.Мелоян, С.Шебанова) менеджерів (Є.В.Тополєв), спортсменів (О.Я.Фотуйма), міліціянтів (О.М.Цільмак), на розроблення заходів попередження й корекції певних форм агресивності засобами психотренінгу (І.С.Ніколаєва, Т.В.Палько) тощо. Численні дослідження присвячені вивченню агресії та агресивності у осіб, що притягалися до кримінальної відповідальності та мають певні психопатологічні відхилення (Л.М.Балабанова, С.Н.Єніколопов, Л.Я.Жезлова, К.Є.Ігошев, І.І.Карпець, В.Н.Кудрявцев, А.Є.Лічко, Р.М.Масагутов, В.Г.Самовичев, А.І.Селецький, Н.Н.Стручков та ін.).

Певний досвід функціонування у суспільстві служби охорони, як відносно самостійної, і водночас специфічної за своїми функціями інституції, дедалі очевидніше переконує у необхідності розроблення і впровадження ефективних технологій з метою оптимізації психологічної діагностики та корекції психічного розвитку працівників охоронної служби загалом, випадків прояву їх агресивної поведінки - зокрема.

Існуючі у сьогоденній практиці дослідження проблеми підвищення ефективності служби охорони шляхом удосконалення її діяльності за рахунок, головним чином, організаційних і матеріальних чинників (Р.А.Калениченко, О.А.Куций, В.А.Толочек) виявляються непродуктивними, що вимагає її поглибленого психологічного вивчення.

Виходячи з актуальності зазначеної проблеми, недостатнього розроблення її у сучасній психології, а також її очевидної теоретичної і практичної вагомості було визначено тему дисертаційного дослідження „Особистісно-ситуаційна детермінація агресивної поведінки людини”.

Зв’язок теми дослідження з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною науково-практичних розробок кафедри психодіагностики та медичної психології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка ”Психодіагностика особистості” (державний реєстраційний № 0198U000065).

Тема затверджена Вченою радою факультету соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 4 від 16.12.1999 р.) і узгоджена в Раді з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 7 від 27.09.2005).

Об’єкт дослідження – агресивна поведінка особистості.

Предмет дослідження – психологічні особливості особистісно-ситуаційних чинників у проявах агресивної поведінки працівників служби охорони.

Мета дослідження полягала у теоретичному та емпіричному дослідженні особливостей взаємозв’язку ситуаційних і особистісних чинників у перебігу агресивної поведінки охоронця, а також у розробці психотехнічних засобів, спрямованих на формування у особистості оптимальної стратегії поведінки в ускладнених ситуаціях професійної діяльності.

Основні гіпотези дослідження:

- рівень і форми прояву агресивної поведінки опосередковуються впливом особистісно-ситуаційних чинників діяльності; характер взаємодії останніх корелює з інтенсивністю, знаком і спрямованістю вказаної поведінки;

- використання активних засобів психолого-педагогічного впливу (тренінгу) може істотно оптимізувати поведінку особистості до рівня, який задовольняє психологічні критерії успішного виконання нею професійної діяльності.

Відповідно до мети та гіпотез дослідження було поставлено такі його завдання:

1. Здійснити теоретичний аналіз сучасного стану досліджуваної проблеми, узагальнити конкретний зміст і стратегію розбудови даного дослідження.

2. Визначити особливості взаємозв’язку особистісних утворень і ситуаційних складників у прояві агресивної поведінки осіб, які різняться між собою рівнем успішності здійснення охоронної діяльності.

3. На основі результатів констатуючого експерименту простежити специфіку взаємозв’язку особистісно-ситуаційних складових у проявах агресивної поведінки.

4. Розробити і апробувати програму психологічної допомоги особистості у подоланні агресивних форм поведінки.

5. Проаналізувати ефективність розробленої програми та запропонувати можливий шлях її впровадження у практику.

Методологічну основу дослідження склали загальнопсихологічні положення про сутність і розвиток особистості як суб’єкта професійної діяльності (К.О.Абульханова-Славська, А.В.Брушлінський, Г.С.Костюк, В.О.Моляко, С.Л.Рубінштейн, В.О.Татенко, В.Д.Шадріков, Т.С.Яценко); концепція діяльнісного опосередкування особистісного розвитку (О.М.Леонтьєв, С.Д.Максименко, А.В.Петровський), психологічні уявлення про природу і сутність феномена агресії (Н.В.Алікіна, С.Л.Кравчук, М.Д.Левітов, О.М.Морозов, А.А.Реан, Ф.С.Сафуанов, В.М.Синьов, Т.С.Яценко), концептуальні засади особистісно-ситуаційного підходу (Л.І.Анциферова, Л.Ф.Бурлачук, В.Н.Дружинін).

Методи дослідження. Для реалізації завдань дослідження було дібрано комплекс взаємодоповнювальних, адекватних предметові дослідження теоретико-емпіричних методів: теоретичний аналіз сучасного стану досліджуваної проблеми, емпіричні методи дослідження – анкетування, спостереження, експертне оцінювання, аналіз продуктів діяльності, контент-аналіз. В основу дослідження було покладено психолого-педагогічний експеримент з використанням групових та індивідуальних технік, спрямованих на розвиток здатності особистості до саморегуляції поведінки у невизначених ситуаціях діяльності.

Отримані дані піддавалися кількісному аналізу з подальшого їх якісною інтерпретацією і змістовним узагальненням. Статистична обробка даних та графічна інтерпретація результатів здійснювалася за допомогою персонального комп’ютера на базі пакету статистичних програм SPSS 10.0.

Організація і база дослідження.

Дослідження здійснювалося упродовж 2001 - 2003 рр. на базі приватних охоронних агентств і включало три етапи:

І етап – апробація психодіагностичних методик, вибір найбільш інформативних з огляду сформульованих завдань даного дослідження.

ІІ етап – аналіз отриманих даних і попереднє їх узагальнення.

ІІІ етап – розробка і реалізація спеціальної корекційно-розвивальної програми.

Загальна кількість досліджуваних становила 115 осіб віком від 22 до 36 років.

Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечувалася використанням надійних і валідних методів дослідження, взаємоперевіркою результатів, одержаних за різними методиками, комплексним застосуванням апробованих у психології психодіагностичних методик, репрезентативністю вибірки та застосуванням методів математичної статистики із залученням сучасних програм оброблення даних.

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження роботи полягає у:

- застосуванні особистісно-ситуаційного підходу до аналізу феномену агресії;

- уточненні деяких теоретичних уявлень про форми і види агресивної поведінки, структуру і види агресії.

- дослідженні особливостей проявів непротиправної агресивної поведінки у дорослих, що належать до „групи ризику”;

- вивченні особистісних, характерологічних і психодинамічних властивостей працівників служб охорони, які більшою чи меншою мірою сприяють формуванню різних форм агресивної поведінки, а також чинників, що впливають на вияв агресивної поведінки;

- розробці концептуальної моделі процесу психокорекції проявів агресивної поведінки та застосуванні комплексу корекційних заходів для профілактики агресивної поведінки у працівників служб охорони.

Практичне значення дослідження визначається тим, що отримані у ньому результати були покладені у зміст корекційної програми; розроблено рекомендації для психологів та керівників служб з метою діагностики і корекції агресивної поведінки працівників служб охорони. Результати проведеного дослідження можуть використовуватися в практичній діяльності психологічних служб організацій з метою діагностики і корекції агресивної поведінки фахівців, професійна діяльність яких пов’язана з виконанням охоронних функцій.

Апробація та впровадження. Основні положення і результати дослідження доповідалися та обговорювалися на Міжнародній науково-практичній конференції молодих науковців „Психологія сучасності: наука і практика” (Одеса, 2003), Міжнародній науково-практичній конференції „Теоретико-методологічні проблеми дослідження психології особистості: досвід минулого – погляд в майбутнє” (Одеса, 2004), на Днях науки, що проводяться на факультеті соціології та психології (Київ, 2003, 2004), на засіданні кафедри психодіагностики та медичної психології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

Публікації. Зміст та результати дисертаційного дослідження відбито у 6 публікаціях автора, вміщених у фахових виданнях, які включені до списку, затвердженого ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що налічує 231 найменування, у тому числі 15 іноземною мовою, та додатків. Основний зміст дисертації викладено на 155 сторінках. Робота містить 31 таблицю.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його предмет, об’єкт та методологічні засади, сформульовано мету та головні завдання роботи, відзначено наукову новизну, теоретичну та практичну значущість дослідження, вказано форми апробації його результатів, а також описано структуру дисертаційного дослідження, виходячи з послідовності розв’язання поставлених завдань.

У першому розділі - „Теоретико-методологічні проблеми дослідження агресивної поведінки особистості” - розглядаються головні підходи до тлумачення поняття „агресія” у психологічній літературі.

Агресія розглядається як феномен, що містить намір образи (Л.Берковіц, С.Фешбах), а також нанесення фізичних або тілесних ушкоджень (Г.Зільман). Зустрічається і ширше розуміння агресії як будь-якої поведінки, яка містить загрозу або завдає збитків іншим (А.Басс).

Інший напрямок досліджень агресії пов’язаний з сильною активністю, прагненням до самоствердження (Ф.Аллан, Л.Бендер). Агресія розглядається також і як модель поведінки, яку асоціюють зі злістю; мотивами агресії є прагнення образити або зашкодити; установками виступають расові або етнічні забобони (Р.Берон і Д.Річардсон).

Шерег авторів, стоячи на позиціях етико-гуманістичної концепції, визнають правомірність уявлень про агресію як про адаптивну функцію в поведінці людини (Є.І.Рогов).

На нашу думку, перспективнішим для аналізу досліджуваної проблематики є функціональний підхід. Так, Ю.М.Антонян, В.В.Гульден визначають агресію як реакцію особистості на фрустрацію потреб і конфлікт, що виявляється в суб’єктивній тенденції до ворожої поведінки, спрямованої на повне або часткове придушення волі іншої людини або людей, обмеження їх дій, управління ними, на заподіяння їм шкоди або страждань.

У вітчизняній психології агресія як самостійна форма відхильної поведінки не розглядалася, а вивчалася у зв’язку з розв’язанням конфліктів побутового характеру. Агресивна поведінка у таких випадках вважається наслідком виникнення в індивіда певного неблагополуччя в житті і розуміється як антисуспільна ціннісна орієнтація, як викривлений спосіб задоволення потреб, як афективна захисна реакція, як моральна деградація, як певний результат переживання особистістю труднощів спілкування з „нормальними” агресорами.

При значній кількості розбіжностей у розумінні феноменів агресії та агресивності, найбільш прийнятною для нас є точка зору С.Г.Шебанової. На її думку, агресія – це сукупність дій, які спрямовані на заподіяння шкоди і заподіюють шкоду об’єктам нападу, як живим, так і неживим. Прояви агресивної поведінки можливі як у вигляді реактивної агресії, так і у вигляді спонтанної або проактивної агресії (заради користі з точки зору носія). Агресія за всіх умов є неконструктивною поведінкою, яка заподіює людям фізичні ушкодження або психологічний дискомфорт. Агресивність як властивість особистості відображає готовність до агресивного сприймання, агресивної інтерпретації та агресивних дій відносно інших.

На думку представників більшості сучасних теорій, агресивна поведінка визначається як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками. Зовнішні чинники мають відношення до ситуації або обстановки, вони визначають варіативність вияву особистісних чинників. Внутрішні – відображають характерні риси, схильності та когнітивні змінні конкретного агресора (психогенетичний чинник). До особистісних рис, що підвищують вірогідність агресивної поведінки, належать: 1) гендерні відмінності; 2) установки і внутрішні стандарти; 3) характерологічні особливості.

Аналіз літератури свідчить про те, що існуючі методи та способи корекції агресивної поведінки базуються на певних напрямках психології. Виявлено, що незважаючи на значний інтерес до досліджуваної проблематики, увага переважно зосереджувалася на дитячому, підлітковому та юнацькому віці. Досліджень, в яких би акцентувалася увага на корекції агресивної поведінки у дорослих людей, недостатньо. У психологічній літературі фактично відсутні праці про специфічні методи впливу, які дозволяють обмежити агресивні дії.

У другому розділі – „Основні принципи та засоби емпіричного дослідження” – описано процедуру та головні результати констатуючого етапу дослідження.

У дослідженні ми ґрунтувалися на теорії провідних тенденцій Л.Н.Собчик, згідно з якою особистість розглядається як єдність біологічних і соціальних чинників, а стійкі особистісні властивості, що визначають типологічну приналежність індивіда, - як структуру провідних тенденцій.

Кожен досліджуваний підлягав тестуванню, яке об’єднувало сім різних методик. Їх можна розділити на дві групи: перша – це методики, які безпосередньо спрямовані на виявлення агресії (опитувальник „Басса-Дарки”, Тест „Рука”, КУ, МПВ Л.Сонді), друга – методики, які виявляють супутні агресії чинники (Акцент 2-90, 16 PF (А), МКВ М.Люшера).

Дослідження проводилося на базі двох охоронних установ, що спеціалізуються на наданні охоронних послуг в рамках проведення планових перевірок психологічного стану охоронців. Мета роботи – виявлення чинників ризику, попередження дезадаптації та нервово-психічного перенапруження співробітників, пошук шляхів оптимізації умов трудової діяльності.

Досліджувані були розподілені на 2 групи: контрольну (58) та експериментальну (57). Для дослідження міри вираженості у досліджуваних різних видів агресії нами використовувалася методика „Басса-Дарки”.

Більшість досліджуваних продемонстрували середній рівень фізичної агресії (50% з них мали показник, близький до верхньої межі), непряму агресію, вербальну агресію, почуття провини і загальної агресивності, причому середній рівень загальної агресивності властивий переважній більшості з них (86%). Досить високий відсоток осіб показали високий рівень фізичної агресії і почуття провини – 39,5% і 27% відповідно. За показниками роздратування, підозрілості і ворожості досліджувані рівною мірою продемонстрували середню і низьку міру вираженості. За показниками негативізму і образи більшість досліджуваних продемонстрували низьку міру вираженості. Враховуючи той факт, що дана методика не захищена від мотиваційних викривлень, можна припустити, що досліджувані при відповідях на запитання виявили деяку обережність і дещо занизили реальний рівень власної агресії.

Найбільш типовою і прийнятною формою вияву агресії досліджувані вважають фізичну агресію, дещо меншою мірою – вербальну. Фізична агресія є соціально прийнятною і професійно важливою якістю, наявність якої необхідна для виконання професійних обов’язків. Переважання фізичної агресії пов’язане з певною демонстрацією готовності до застосування фізичної сили, тобто носить певною мірою демонстративний характер і є способом своєрідного психологічного захисту.

Середня міра вираженості вербальної агресії носить „фоновий” характер. Вона є соціально засвоєною і розглядається як варіант норми. Враховуючи, що вербальна агресія часто виникає при нездатності або неможливості адекватним способом впливати на певну ситуацію, вона виконує функцію психологічного захисту, який може здійснюватися в двох напрямках: як захист від внутрішньої слабкості та як захист від сильніших агресивних і деструктивних імпульсів, прямий вияв яких не є можливим.

Значне число досліджуваних, що виявили середній рівень загальної агресивності (86%), може бути зумовлене середніми значеннями за показниками фізичної і вербальної агресії, і тому інтерпретація цього показника повинна визначатися залежно від наявності цих двох видів агресії (у поєднанні з роздратуванням). Відзначимо, що середній рівень вираженості загальної агресивності може розглядатися як досить високий, оскільки він демонструє свідоме налаштування на агресивні реакції, які розглядаються як припустимі в досить значному спектрі життєвих ситуацій.

Порівняно високий рівень почуття провини (49% респондентів демонструють середню і 24% високу міру її вираженості) вказує на наявність різноспрямованих тенденцій у психіці, які відчувають респонденти навіть на декларативному рівні. З одного боку, можна спостерігати тенденцію до зовнішнього реагування шляхом агресії, а з іншого – ми виявляємо рівну за силою тенденцію до спрямування агресії на себе.

Поєднання почуття провини і прямих форм прояву агресії вказує на деяку нестійкість психіки респондентів, їхню імпульсивність. Виявлений нами рівень почуття провини може вказувати на те, що досліджувані докладають певні надмірні зусилля для самоконтролю, відчувають у собі деякий комплекс недостатності, піддаються чужому впливу і залежні від авторитету. Все це вказує на наявність певного підвищеного показника ризику самодеструкції, яка може набувати різних форм вияву: від різного роду фізичних нездужань, психосоматичних проявів до актів суїциду.

Те, що значна кількість осіб (61%) продемонстрували середню міру вираженості непрямої агресії, і водночас велика кількість осіб (38%) показали низьку міру її вираженості, свідчить про те, що даний вид агресії властивий більшості досліджуваних, однак частина з них заперечують наявність у себе цього виду агресії. Поряд з цим, показники низької і середньої міри вираженості роздратування, негативізму, образи, підозрілості і ворожості вказують на те, що дані риси досліджувані розглядають як маловластиві або взагалі невластиві собі. Більшість з них (60%) заперечують в собі або намагаються не показати міру своєї образи, яка певною мірою їм властива (32% показали середню міру вираженості образи). Названі види агресії належать до непрямих форм вияву (за виключенням роздратування), їх не завжди можна безпосередньо спостерігати.

Дані, одержані за методикою „Басса-Дарки”, дали змогу скласти певну модель поведінки охоронців: частіше за все вони використовують прямі, відкриті способи вираження агресії, але можливий вихід агресії непрямим шляхом. Водночас досліджувані усвідомлюють, що вони можуть здійснити

неприйнятні вчинки, які ними будуть усвідомлені і викликатимуть досить значне почуття провини. Вони демонструють прихильність до певних принципів, моральних правил, авторитетів, а також виявляють почуття провини. При цьому вони виглядають досить урівноваженими, спокійними і їм не властиві різкі коливання настрою. Вони контролюють себе достатньою мірою, діють відкрито і прямо, не накопичують у собі зло. Разом з тим, охоронці часто відчувають негативні почуття при порушенні певних прав, при обмані, зраді тощо. Більшість з них намагаються вихлюпнути агресію відразу і за призначенням, намагаються показати, що вони нікому не заздрять і у більшості випадків нікого не звинувачують за реальні чи надумані вчинки. Більшість досліджуваних демонструють свою доброзичливість до людей, до вищестоящого керівництва, вони згодні з існуючим порядком речей і не прагнуть його змінити або порушити (низький рівень негативізму). Їхні негативні почуття носять тимчасовий характер і реалізуються за допомогою фізичної чи вербальної агресії, або переходять в аутоагресію, тобто почуття провини.

Результати дослідження показали, що у досліджуваних існують досить сильні механізми внутрішнього контролю, що зумовлюється їхніми професійними обов’язками.

Аналіз даних за тестом „Рука” свідчить про те, що існує деяка складність адаптації досліджуваних до навколишньої дійсності, нездатність ефективно впливати на оточення у потрібному для себе напрямку. Досліджувані не схильні до вияву немотивованої відкритої агресії щодо оточуючих людей і намагаються приховати, завуалювати або придушити свої агресивні імпульси.

Для вивчення актуального емоційного стану і виявлення неусвідомлюваних чинників прояву агресивної поведінки використовувався метод кольорових виборів М.Люшера. Методика дала змогу виявити неусвідомлювані тенденції, які можуть реалізовуватися як у безпосередніх руйнівних агресивних діях, так і в сублімованих у професійному виборі особистості. При блокуванні професійно-поведінкового каналу реагування можливий вияв аутоагресивних тенденцій у вигляді психосоматичних проявів.

Одержані за допомогою проективного методу портретних виборів Л.Сонді дані дозволили визначити структуру базових потягів досліджуваних. Так, агресія має певну міру вияву і періодично з’являється в поведінковому реагуванні або аутодеструктивних діях. В основі цих агресивних проявів лежать придушувана тривожність, невпевненість у собі, м’якість, слабкість структури Его, що призводить до дисгармонії і підвищеної внутрішньої напруги.

Використання в дослідженні методики Р.Кеттелла дозволило зробити висновки про особистісні риси досліджуваних. Результати свідчить про те, що досліджувані виявили деяку обережність і намагалися подати себе у кращому вигляді, що знайшло своє відображення у типовому для мотиваційного викривлення профілі (високі або такі, що мають тенденцію до високих значень за факторами Н, Q, G, C). Наявність найбільш високих значень за фактором Q3 (88% від загальної кількості досліджуваних) вказує на досить сильні механізми самоконтролю і самозахисту.

У комунікативній сфері респонденти мають досить виражену потребу в спілкуванні, але спілкуються переважно з власної ініціативи, якщо випадає опинитися в новому колективі, то швидко знаходять спільну мову, коло спілкування велике, але стосунки переважно поверхові і нетривалі. Існує деяка схильність до непродуманих вчинків і до ризику. У спілкуванні намагаються виглядати просто і природно, поблажливо ставляться до власних недоліків, однак часто нечутливі до оптимальної дистанції спілкування, до мотивів поведінки оточуючих, можуть бути дещо фамільярні, грубі. При зміні ситуації намагаються зберігати звичний стиль спілкування. Не демонструють прагнення до лідерства, натомість виявляють певну конформність.

У сфері мислення досліджувані демонструють різні елементи абстрактно-логічного мислення, проте у них існують розбіжності між теоретичними уявленнями і реальністю, на що вказують фактори В і М. Крім того, досліджувані демонструють певну нездатність передбачати наслідки своїх дій, схильні до швидких і не завжди адекватних висновків, у них може виявлятися надмірна критичність в оцінці дій і вчинків оточуючих. Поєднання досить високих значень факторів B (M=6) і M (M=6,4) вказує на наявність латентної тривожності. Можна припустити, що не завжди творчий потенціал може бути адекватно і повною мірою ними реалізований. Це створює певне несприятливе тло для виникнення фрустраційної агресії.

Досліджувані не завжди можуть достатньою мірою контролювати свою емоційність. Можливі вияви сентиментальності, нетерплячості, інтуїтивності, залежності, м’якості щодо себе і оточуючих, занепокоєння своїм здоров’ям. Компенсацією внутрішньої м’якості може виступати демонстрована схильність до ризику, яка при досить низькому рівні тривожності може виявлятися як безтурботність, що вказує на деякий інфантилізм, про що свідчать порівняно низькі значення за фактором О.

Дані щодо тривожності свідчать про її аутизованість, витісненість (високі значення за факторами В, М і І), про те, що вона має шляхи виходу – товариськість, відкритість, сміливість (високі значення за факторами А і Н). При блокуванні або послабленні механізмів контролю тривожність може стати актуальною, що виявляється в імпульсивних, агресивних або аутоагресивних вчинках.

У сфері самоконтролю досліджувані продемонстрували високу міру усвідомлення соціальних вимог і високий рівень розуміння бажаної картини соціальної поведінки. Контроль за своїми поведінковими реакціями досить сильний, однак, він визначається гіперсоціальними установками, що виявляється у прагненні виглядати дисциплінованими, відповідальними, совісними, а також знаходить свій вияв у певній підозрілості, недовірі.

Загалом одержані результати свідчать про те, що в психіці досліджуваних існують певні дестабілізуючі чинники, які контролюються ними достатньою мірою. У випадку зниження самоконтролю, труднощів у міжособистісних стосунках, у кризових ситуаціях ці чинники активізуються, що може призвести до дій у асоціально спрямованому напрямку. У цьому поєднанні факторів переважання неусвідомлюваних форм контролю за афектами слугує основою для виділення фактору потенційної небезпеки.

На вияв агресивної поведінки істотно впливає наявність у людини акцентуйованих рис характеру і темпераменту. Тому ми використовували методику, яка давала змогу виявити їх наявність („Акцент 2-90”).

Найвищі значення виявлені у досліджуваних за шкалою гіпертимності (72,2%). Ця шкала вказує на високу міру життєвої активності, життєлюбство охоронців, на їх певну дратівливість, нестерпність для них повсякденної рутини, на прагнення до нових відчуттів, до зміни обстановки, орієнтацію на моторну та мовну активність.

Крім цього, були одержані досить високі значення за шкалами екзальтованості, демонстративності і педантизму. Це вказує на прагнення охоронців до відгородження себе від життєвих розчарувань шляхом декларації більш легкого, адаптивного стилю поведінки за рахунок егоцентризму. Досить високі значення за шкалою педантизму можуть тлумачитися як прагнення показати себе краще, а також як стримуюче начало для спрямованої назовні енергії афектів, яка переспрямовується всередину, результатом чого можуть стати різні психосоматичні розлади або які-небудь інші аутоагресивні дії.

Результати обстеження свідчать про наближені до межі прихованої акцентуації значення за шкалою застрявання, емотивності і збудливості. Це вказу на наявність у досліджуваних різноспрямованих тенденцій. У частини з них наявні певні стійкі афекти, існує „стрижень” особистості, а іншим притаманна певна м’якість і пов’язані з нею якості, а також подразливість. У сукупності це дає варіант імпульсивності і незлобливої жорстокості.

Найменші значення має шкала тривожності, що вказує на придушення та витіснення цієї якості, на її потенційне зростання в певних кризових ситуаціях. У першу чергу тривожність редукується за рахунок життєвої активності, руху, нових вражень, спілкування, моторної і мовної активності, механізмів адаптації до умов навколишнього середовища. Якщо ж механізми редукції тривоги виявляються неефективними, то її актуалізація призводить до зростання нестійкості психіки, наслідком чого є вихід енергії афектів з-під контролю.

Вияв тих чи інших видів агресії багато в чому пов’язаний з тими чи тими особистісними властивостями, які досліджувалися за допомогою методики Р.Кеттелла.

Різні види агресії мають зворотну кореляцію з фактором С (емоційна стійкість-нестійкість), що вказує на певну залежність проявів агресії від рівня емоційної стійкості особистості, що досить закономірно. Негативна кореляція з почуттям провини (r=-0,73) вказує на аутоагресивний, небезпечний потенціал, протистояти якому може тільки досить сильна структура Его.

Негативна кореляція з факторами негативізму (r=-0,63), образи (r=-0,48), завуальованої жорстокості (r=-0,62) і бурчання (r=-0,60) вказують на те, що при послабленні структури Его зростає екстернальність самооцінки і провини за власні невдачі, відповідальність за власну неспроможність перекладається на інших, що призводить до зростання агресивності і негативного ставлення до людей.

Негативна кореляція з факторами роздратування (r=-0,59) і вербальна агресія (r=-0,67) вказують на те, що при слабкості Его зростає роздратування та імпульсивність у виявах агресії, а також знижується контроль над виявами вербальної агресії. Таким чином, при зниженні сили Его або при її слабкості спостерігається зростання агресивності, що виражається у незадоволенні оточуючими, образі на них за власні невдачі, надмірній критичності тощо, але одночасно з цим зростає почуття провини або аутоагресія, що вказує на те, що в кризових ситуаціях можливий вияв гетероагресії і аутоагресії, крайнім виявом якої можуть стати суїцидальні спроби.

Фактор А (відкритість-замкненість) є найбільш сильним з виділених Р.Кеттеллом факторів. Цей фактор пов’язаний з механізмами, які виконують компенсаторні і редукуючі функції щодо різних тенденцій, що спрямовані проти людей. Фактор А негативно корелює з почуттям провини (r=-0,59), завуальованою жорстокістю (r=-0,83) і відкритою жорстокістю (r=-0,54), що вказує на те, що агресивні тенденції можуть придушуватися за рахунок спілкування, емоційності і демонстративності. Негативні кореляції з факторами G (r=-0,60) і Q4 (r=-0,64) вказують на те, що в факторі А закладені певні негативні якості, які можуть негативно впливати на оцінку досліджуваних іншими і на самооцінку. При наявності такої негативної оцінки чи самооцінки у випадку виникнення труднощів у спілкуванні компенсаторна роль фактора А може перестати спрацьовувати, і тоді названі види агресії вийдуть назовні. При цьому спрямування агресії може бути двояким – на себе або на інших.

З рівнем фрустрованості позитивно корелюють вербальна агресія (r=0,54), бурчання (r=0,52), почуття провини (r=0,61) і образа (r=0,49), що вказує на те, що в ситуації фрустрації у респондентів будуть з великою мірою вірогідності виявлятися саме ці види агресії, які не спрямовані на заподіяння фізичної шкоди, а в ситуації задоволеності їх вияв буде знижуватися. У даному випадку агресія може виявлятися як у вигляді реакцій, що спрямовані на звинувачення оточуючих, так і у вигляді аутоагресії.

Фактор М (мрійливість-практичність) має обернену кореляцію з вербальною агресією (r=-0,58) і почуттям провини (r=-0,56), що вказує на наявність саме цих форм вияву агресії за низьких значень М (практичності) і вони обидва прямо корелюють з коефіцієнтом спричинюваних дій (r=0,63), що вказує на те, що при низьких значеннях М схильність до відкритого вияву агресії знижена. Те, що почуття провини більшою мірою виявляється при низьких значеннях М, ніж при високих, вказує на те, що фактор М виступає своєрідним компенсаторним механізмом, за допомогою якого здійснюється адаптація респондентів до факторів, що викликають почуття провини, їх заміщення або витіснення. Однак якщо цей механізм буде порушено, то почуття провини зростає і можливим стає спрямування агресії на себе.

Зв’язок проявів агресії з різними акцентуаціями характеру також досить закономірний. Збудливість позитивно корелює з почуттям провини (r=0,58), що вказує на можливість як прямих, так і спрямованих на себе форм вияву агресії. При цьому при високих значеннях збудливості прояв аутоагресії (і гетероагресії) може бути досить непередбачуваним, імпульсивним і тому особливо небезпечним.

Аналіз кореляційних плеяд дає змогу виокремити чотири взаємопов’язані фактори, які складають ядро виявлених кореляційних зв’язків. До цих факторів належать: збудливість, завуальована жорстокість щодо людей, негативізм і почуття провини. Крім того, поєднання факторів почуття провини і завуальованої жорстокості вказує на наявність внутрішнього, часто прихованого від стороннього спостерігача агресивного плану.

Третій розділ - „Корекція агресивної поведінки особистості засобами психотренінгу” - присвячений опису корекційної роботи стосовно агресивної поведінки досліджуваних.

Метою корекційної програми є комплексна оптимізація психоемоційного стану працівників служб охорони як одного з чинників, що впливають на агресивну поведінку, їх адаптацію до умов життя, визначення індивідуальних здібностей, орієнтації, спрямованості, кризових зон розвитку учасників, їх навчання адекватним емоційним проявам і навичкам взаємодії. Програма передбачає використання інтенсивних методів оволодіння навчальним матеріалом: ділові, імітаційні, сюжетно-рольові, організаційні ігри, тренінги, практичні заняття в діючому соціумі.

При здійсненні програми корекції перед нами виникла необхідність оцінки таких психологічних параметрів: рівня тривожності, почуття впевненості-невпевненості, рівня критики і самоконтролю, різних аспектів самооцінки, комунікативних можливостей, здатності до релаксації і мобілізації, особливостей уявлень і уяви. Індивідуально-психологічні якості були діагностовані за допомогою різних психологічних методик. На початку і в кінці серії занять застосовувалися найбільш розгорнуті діагностичні процедури тривалістю до однієї години. Діагностичні дані були одержані на початку (це пов’язано з необхідністю поглиблення аналізу своїх особливостей і можливостей) і в кінці тренінгу з метою необхідності самоконтролю досягнень.

Основним методом об’єктивного відстежування змін в поведінці було обрано метод цілеспрямованого алгоритмізованого спостереження. Він дозволяв повніше побачити зміни, що відбуваються в основних сферах особистості. Алгоритмізоване (вибіркове) спостереження передбачає фіксацію тільки тих чинників, які відповідають предмету спостереження. Реєстрація зразків поведінки проводилася протягом 10 занять. Кожен з показників оцінювався за мірою вираженості у відсотках.

Для об’єктивного спостереження за психічним станом у ході проведення групової корекції нами використовувалися методики „СУПОС – 8”, „Прогноз”, „Шкала тривожності Тейлора” і „Негативна комунікативна установка”. Одержані за цими методиками дані підтвердили наявність змін, які можна суб’єктивно спостерігати. Слід відзначити, що корекційна робота проводилася з трьома групами служб охорони, загальна кількість досліджуваних, які взяли участь в корекційних заходах, склала 32 особи. Для визначення міри достовірності виявлених змін в діагностичних показниках нами було використано t-критерій Стьюдента.

Що стосується даних, одержаних за методикою „СУПОС – 8”, то в результаті проведеної корекційної роботи виникла динаміка зміни психічного стану в бік підсилення мобілізуючих компонентів стану (психічний спокій (Р), відчуття сили та енергії (Е), прагнення до дії та активності (А)) і послаблення демобілізуючих (імпульсивна реактивність (О), психічне занепокоєння (N), страх і побоювання (H), пригніченість і депресія (D), пригніченість і тужливість (S)). Обрахування t-критерію Стьюдента дозволяє показати, що проведена робота має ефективний вплив на зростання рівня психічного спокою (t=5,14; р=0,001), на підсилення прагнення до дії і зростання активності (t=5; р=0,001), на зниження рівня психічного занепокоєння (t=4,95; р=0,001), на стан пригніченості і тужливості в бік його покращення (t=4,6; р=0,001). Крім цього, було виявлено, що існує досить великий ступінь вірогідності (хоча і не зовсім достатній) того, що корекція має позитивний вплив на такі фактори, як зростання відчуття сили і енергії (t=2,17; р=0,05), на зниження рівня пригніченості і депресивності (t=2,21; р=0,05). Було виявлено, що після проведення корекційних заходів не реєструються значущі зміни в таких показниках, як імпульсивна реактивність (t=0,4) та страх і побоювання (t=1,11), що вказувати на те, що вплив на ці фактори запропонованими нами методами носить недостатній або неявний характер.

Таблиця 1

Співвідношення мобілізуючих і демобілізуючих компонентів у досліджуваних контрольної та експериментальної груп за методикою „СУПОС-8” до і після експерименту (у балах)

Компоненти | контрольна група | Експериментальна група | Зміст показників | до | після | до | після | H5 | 4 | 4 | 8 | Психічний спокій | Е | 3 | 3 | 3 | 7 | Відчуття сили та енергії | А | 4 | 3 | 4 | 8 | Прагнення до дій | О | 3 | 2 | 4 | 0 | Імпульсивна реакція | N | 3 | 3 | 2 | 1 | Психічне занепокоєння | U | 4 | 4 | 4 | 2 | Страх, тривога, побоювання | D | 2 | 2 | 3 | 1 | Пригніченість, апатія | S | 4 | 3 | 3 | 0 | Депресивність, млявість |

Як видно з таблиці, проведені психокорекції виявилися результативними, особливо показові зміни у проявах поведінки мали місце стосовно таких компонентів, як психічний спокій (H), відчуття сили та енергії (E), прагнення до дій (A), здатність до імпульсивних реакцій (O), репресивність, млявість (S) – у представників експериментальних груп.

Вимірювання нервово-психічної стійкості за методикою „Прогноз” показало, що до проведення корекційної роботи досліджуваним була властива середня міра вираженості нервово-психічної нестійкості (М=3,6), що вказує на можливість нервово-психічних зривів, особливо в екстремальних умовах. У результаті проведеної корекційної роботи відбувається підсилення нервово-психічної стійкості (М=6,1), адаптаційних можливостей. Одержані за t-критерієм Стьюдента дані підтверджують наше припущення відносно невипадкового характеру змін, що відбулися (t=5,95; р=0,001).

Вимірювання рівня тривожності за методикою Тейлора показало, що до корекції досліджуваним були властиві певне занепокоєння, близька до тривоги настороженість (М=21,4). Після корекції досліджувані відчували себе більш спокійно і впевнено (М=14,2), що сприятливо відбивалося на їхньому загальному і психічному самопочутті і вказувала на закріплення і зростання стійкості самооцінки. Виявлений рівень тривоги і настороженості свідчить про певні надмірні енергетичні витрати, на не зовсім адаптивну роботу психіки досліджуваних, що може призводити до різних порушень і виявлятися у зниженні рівня стресостійкості, толерантності до зовнішніх факторів, що травмують психіку досліджуваних, підвищеній дратівливості, зростанні питомої ваги неадекватних поведінкових реакцій, у порушеннях міжособистісного спілкування, труднощах адаптації до нових умов тощо.

Психокорекційні заходи мали помітний вплив на досить глибокі психічні явища, які мають неусвідомлювану природу, зокрема, установки. У досліджуваних помітно знизилися показники відкритої та завуальованої жорстокості щодо людей, а також буркітливість. Це вказує на встановлення більш адаптивних способів реагування в ситуаціях міжособистісної взаємодії, на зростання міри усвідомлення власної відповідальності за своє життя, власні вчинки, вказує на зростання міри довіри до оточуючих людей, на покращення процесів розуміння їхніх намірів, вчинків та поведінкових реакцій. Відбувається зсув локус-контролю в бік його інтернальності. Розрахунки t-критерію Стьюдента показали, що корекційні заходи невипадковим чином здатні чинити істотний вплив на зниження рівня негативної вираженості різних компонентів негативної комунікативної установки, а саме на зниження відкритої жорстокості щодо людей (t=5,74; р=0,001), завуальованої жорстокості (t=5,1; р=0,001), буркотливість (t=3,48; р=0,01) і власне самої негативної установки (t=4,86; р=0,001).

Таким чином, результати корекційних заходів показали достатню ефективність, а також необхідність періодичного проведення заходів з корекції агресивної та іншої дезадаптивної поведінки. Було встановлено, що після проведення корекційної роботи у досліджуваних покращується психоемоційний стан настрою, підвищується працездатність, знижується рівень нервово-психічного напруження, тривожності, зменшується кількість та глибина прояву агресивності, зростають адаптаційні можливості організму та психіки, змінюється в кращий бік ставлення до оточуючих, певною мірою гармонізуються міжособистісні стосунки, покращується атмосфера в трудовому колективі, знижується як індивідуальна, так і групова нервозність, збільшується усвідомлення відповідальності за власні вчинки тощо.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні здійснено теоретико-експериментальний аналіз проблеми агресії та агресивності і представлено результати емпіричного дослідження особливостей агресивної поведінки у працівників служб охорони.

Узагальнення отриманих у підсумку результатів дослідження дозволило зробити такі висновки:

1. Аналіз літературних