ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

ТУРЧИН ЯРИНА БОГДАНІВНА

УДК 321.01(477) (092)

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПОГЛЯДИ ТА ДЕРЖАВОТВОРЧІ ІДЕАЛИ С.ШЕЛУХІНА

23.00.01 – теорія та історія політичної науки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Львів - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політології Інституту гуманітарних та

соціальних наук Національного університету “Львівська політехніка”.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Гетьманчук Микола Петрович,

Національний університет “Львівська політехніка”,

завідувач кафедри політології

Офіційні опоненти: доктор політичних наук

Варзар Іван Михайлович,

Національний педагогічний університет

імені М.Драгоманова,

професор кафедри політичних наук

кандидат політичних наук

Бегей Ігор Іванович,

Львівський банківський інститут,

доцент кафедри суспільних дисциплін

Провідна установа: Інститут політичних і етнонаціональних

досліджень НАН України, відділ національних

меншин (м.Київ)

Захист відбудеться “16” червня 2005 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 35.051.17 Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою:

79000, м.Львів, вул. Університетська, 1, ауд. 301.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: м.Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий “13” травня 2005 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат політичних наук, доцент О.Б.Шурко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Перед українським суспільством постало завдання сформувати адекватну стратегію національного розвитку, яка сприятиме становленню самостійної незалежної України, побудови в ній демократичної, соціальної, правової держави. Однак процес державного будівництва в Україні характеризується складними внутрішньополітичними проблемами, які безпосередньо пов’язані з недостатнім державницьким досвідом українського народу: українська державність має тривалу історію, але ще більш тривалою є історія бездержавного, поневоленого існування української нації. Очевидним є те, що нинішній етап українського державотворення вимагає глибокого вивчення досвіду наших попередників, які брали безпосередню участь у національно-визвольному русі на зламі XIX і XX століть. Аналізуючи його, ми зможемо дати відповідь на важливі питання, які стосуються сучасного етапу реалізації ідеї державності, не допустити повторення помилок минулого, віднайти соціально-політичні орієнтири розвитку суспільства, які б відповідали національним інтересам та ментальним особливостям.

Перед представниками української політичної науки стоїть завдання повернути і ввести у науковий обіг політичні ідеї і концепції видатних українських діячів і мислителів минулого, які присвятили свої праці проблемам відродження і розвитку української державності, імена яких донедавна замовчувались. Насамперед це стосується вітчизняних науковців-емігрантів, що розробляли теорії українського державного будівництва, досліджували етапи його становлення, взаємовідносини України з іншими народами, розкривали сутність українського народу як окремої етнокультурної одиниці, вивчали можливі форми входження України, як незалежної держави, до зовнішньополітичних союзів.

Помітне місце серед них займає відомий представник народницького напряму в українській політології – С.Шелухін (1864-1938 рр.), ім’я якого стоїть поряд з такими видатними діячами українського національного відродження кінця XIX – початку XX ст., як М.Грушевський, В.Липинський, С.Томашівський та ін. Ідея державності, шляхи та засоби боротьби за її реалізацію, пошук оптимальних форм державного розвитку, аналіз причин, які призвели до втрати державної самостійності України, були центральними проблемами наукових пошуків С.Шелухіна.

Теоретична спадщина вченого в умовах радянського тоталітарного режиму тривалий час замовчувалась та була недосяжною для науковців і широкого кола читачів. Після проголошення незалежності з’явилися нові можливості для дослідження наукового доробку С.Шелухіна. Проте основні ідеї вченого залишалися поза увагою дослідників. Більшість досліджень охоплювала лише певні епізоди громадсько-політичної діяльності С.Шелухіна в контексті загальних подій тогочасного суспільного життя. Тому у вітчизняній та зарубіжній політичній науці немає спеціальних і узагальнюючих праць, які б розкривали основні ідеї концепції українського державотворення С.Шелухіна. Науковий доробок вченого є недостатньо вивченим, а отже, вимагає грунтовнішого та ширшого дослідження, що зумовлює суспільну і наукову актуальність обраної теми. Поєднання в особі С.Шелухіна теоретика і практика надає дослідженню його творчості незаперечного значення, адже він був не тільки відомим науковцем, а й активним політиком і державним діячем, ідеологом українського визвольного руху, визначним дипломатом.

Актуальність теми дослідження зумовлена як академічним, так і суспільно-політичним значенням теоретичної спадщини С.Шелухіна. Погляди вченого стосовно шляхів розбудови української державності важливі не тільки для розвитку вітчизняної науки про політику, але й для державотворчої практики в Україні у наші дні.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження пов’язана з науковою тематикою, над якою працює кафедра політології Національного університету “Львівська політехніка” в рамках комплексної теми: “Проблеми розбудови правової держави і громадянського суспільства в Україні”.

Метою роботи є дослідження концепції відродження та шляхів розбудови української державності у теоретичній спадщині С.Шелухіна. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

- показати місце і роль С.Шелухіна у процесі розвитку української політичної думки кінця XIX – першої третини XX ст. як представника народницького напряму;

- висвітлити особливість співвідношення теоретичних ідей і політичної діяльності С.Шелухіна у контексті процесів українського державотворення;

- дослідити концепцію розбудови української державності у працях С.Шелухіна;

- проаналізувати ідеї вченого про політико-правові підстави української державності;

- розкрити сутність теорії С.Шелухіна про походження Росії та України-Русі;

- обгрунтувати особливості його концепції федералізму;

- виявити і дослідити основні складові української національної ідеї та шляхи її реалізації;

- виділити у працях С.Шелухіна основні причини поразки національно-визвольних змагань українського народу 1917 – 1920 рр.;

- визначити прикладну цінність теоретичної спадщини вченого для сучасних процесів державного будівництва в Україні.

Об’єктом дисертаційного дослідження є науково-теоретична спадщина С.Шелухіна.

Предметом дисертаційного дослідження є політичні ідеї вченого та їх вплив на перебіг державотворчих процесів в Україні, його програми суспільно-політичних змін і суверенного національного розвитку народу за умов незалежного від зовнішніх впливів державного будівництва.

Методологічна основа дисертаційного дослідження. В основу дослідження було покладено принципи історизму та раціональної, об’єктивної реконструкції політичної спадщини С.Шелухіна як явища політичної думки. Для досягнення поставленої мети і реалізації завдань у роботі використано такі логічні методи наукового дослідження, як аналіз і синтез; порівняння і зіставлення; індукція і дедукція; абстрагування і конкретизація. Водночас використовувався історико-проблемний та описовий метод, метод системного аналізу, застосовувався порівняльний аналіз, метод текстологічного аналізу, тощо. Такий вибір методів дозволив всебічно охарактеризувати досліджуваний об’єкт, включаючи широке коло політологічних проблем, з’ясувати їх зміст та функції.

Сукупність методів дисертаційного дослідження спрямована на аналіз державницької теорії С.Шелухіна з метою з’ясування та систематизації її основних положень.

Наукова новизна полягає в тому, що дисертаційна робота за обраною темою є першим комплексним політологічним дослідженням науково-теоретичної спадщини та суспільно-політичних поглядів С.Шелухіна. Автор отримав нові науково-обгрунтовані результати у політичній науці, які в сукупності розкривають зміст концепції українського державного будівництва С.Шелухіна :

- з’ясовано внесок С.Шелухіна у концепцію політичного відродження соборної України. Домінантою запропонованого підходу стало визнання народу основною рушійною силою державотворчих процесів і справжнім джерелом державної влади в Україні;

- обгрунтовано ідеї С.Шелухіна про політико-правові підстави українського народу на національно-державне самовизначення: у цьому контексті розкрито зміст теорії вченого про кельтське походження України-Русі та його трактування умов Переяславської угоди 1654 р. і IV Універсалу Української Центральної Ради;

- досліджено концептуальні засади відновлення і розбудови української державності у теоретичній спадщині С.Шелухіна; конкретизовано основні аспекти державного будівництва – верховна влада,народ, територія, а також принципи їх реалізації – демократизм, республіканські традиції;

- розкрито зміст федеративної концепції вченого, з’ясовано основні принципи можливої федерації: зміцнення центральної державності в країні, безкласовість і рівність усіх народностей, що входять до її складу;

- доведено вагоме значення української національної ідеї в процесах державного будівництва; показано її основні складові: мова, релігія, право та встановлено шляхи їх реалізації;

- вивчено та систематизовано погляди вченого про причини поразки національно-визвольних змагань українського народу 1917-1920 рр.; з’ясовано актуальність минулого державотворчого досвіду для сучасних суспільно-політичних процесів в Україні;

- висвітлено основні етапи наукової та державницької діяльності С.Шелухіна, які розглядають співвідношення теоретичних ідей та практичних способів і форм їх реалізації.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що проведене наукове дослідження сприяє ширшому пізнанню та сучасному розумінню політологічної спадщини С.Шелухіна, певною мірою доповнює загальну картину розвитку української політичної думки кінця XIX - першої третини XX ст., а також допомагає з’ясувати основні тенденції і напрямки українського державотворення. Теоретичні узагальнення і висновки дисертації можуть бути використані при розробленні фундаментальних досліджень у вітчизняній політичній науці, у процесі читання лекцій з політології, в спецкурсах з історії політичної науки та політичної історії, при написанні монографій, узагальнюючих праць, підручників та навчальних посібників. Практичне значення дисертаційного дослідження визначається тим, що основні положення дисертаційної роботи можна застосувати при розв’язанні політичних проблем, які стоять перед українським суспільством на сучасному етапі утвердження та розвитку суверенної державності. Ідеї політичної концепції С.Шелухіна, висновки про причини поразки національно-визвольних змагань 1917 – 1920 рр. можуть бути використані органами державної влади, політичними партіями, громадськими організаціями для більш успішної реалізації соціально-політичних перетворень в українському суспільстві у щойно розпочатому процесі радикальної політичної реформи.

Особистий внесок здобувача полягає у самостійному опрацюванні й узагальненні теоретичного матеріалу за темою дисертації, виробленні певної схеми дослідження та систематизації наукової спадщини С.Шелухіна.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедр політології Національного університету “Львівська політехніка” та Національного університету імені Івана Франка. Основні положення і висновки дослідження доповідалися на:

- II Всеукраїнській науково-теоретичній конференції молодих вчених та політиків “Українська національна ідея – проблема відповідальності ” (Львів, травень 2002);

- Всеукраїнській науковій конференції “Голод 1932 – 1933 рр. в Україні: уроки історії” (Львів, травень 2003);

- II Всеукраїнській науково-практичній конференції “Православ’я – наука – суспільство: проблема взаємодії ” (Черкаси, травень 2004) ;

- Всеукраїнська науково-практична конференція “Проблеми та перспективи викладання політології у вищій школі” (Львів, листопад 2004).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 7 наукових статей, з них 5 у наукових фахових виданнях та у двох збірниках матеріалів і тез наукових конференцій.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, основної частини (чотири розділи), висновків, списку використаних джерел і літератури (198 позицій). Загальний обсяг рукопису становить 190 сторінки (з них 176 сторінки основного тексту).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми, визначається об’єкт, предмет, головна мета та основні завдання дисертаційного дослідження, розкривається наукова новизна роботи, формулюється теоретичне та практичне значення її основних положень, подаються форми апробацій отриманих результатів.

У першому розділі “Стан наукового вивчення проблеми та джерела дослідження” проаналізовано наукову розробленість окресленої проблематики, здійснено огляд літератури за темою дисертаційної роботи, на основі якої з’ясовується сутність суспільно-політичних поглядів та державотворчих ідеалів С.Шелухіна.

За часів радянського тоталітарного режиму, в умовах партійної монополії на науку, документи та публікації, в яких містилися об’єктивні оцінки політичного минулого України з наукового обігу вилучались, знищувалися чи передавалися у спецсховища, а доступ в архіви обмежувався. Вказані причини зумовили те, що праці С.Шелухіна в Україні тривалий час замовчувались і були недоступні для науковців. Лише після проголошення незалежності України з’явилися нові можливості для вивчення наукового доробку вченого. Проте грунтовні наукові дослідження теоретичної спадщини С.Шелухіна в українській політичній науці відсутні як в Україні, так і за її межами.

Інформацію про життя та діяльність вченого містить довідкова література різного характеру, яка обмежується відомостями про його життєвий шлях, редакторську та наукову діяльність, участь у національно-визвольних змаганнях 1917 1920 рр., а також вказуються назви найбільш відомих праць С.Шелухіна.

Одним із перших вітчизняних науковців, котрий почав досліджувати суспільно-політичну концепцію С.Шелухіна в умовах незалежності, став В.Потульницький. Політичні вчення С.Шелухіна висвітлюються ним у порівнянні з ідеями інших представників народницького напряму української політичної науки (М.Грушевського, Р.Лащенка), що надає дослідженню значної наукової ваги.

Важливими для вивчення теми та усвідомлення внеску С.Шелухіна в процес українського державотворення є праці В.Верстюка, Т.Осташко, І.Бегея, М.Комариці, в яких стисло висвітлюються біографічні дані та основні етапи суспільно-політичної діяльності С.Шелухіна в узагальненому вигляді без детального аналізу основних державницьких ідей вченого.

Серед історичних наукових досліджень, присвячених С.Шелухіну, насамперед виділяємо кандидатську дисертацію О.Я.Яцишиної (захищену в жовтні 2004 р.), предметом якої є участь С.Шелухіна у громадсько-політичному житті України кінця XIX – початку XX ст. Згадана наукова праця збагатила відомості про життєвий шлях, громадсько-політичну діяльність С.Шелухіна, не розкриваючи змісту концепції українського державотворення вченого.

Дослідження суспільно-політичних поглядів С.Шелухіна базується на значному різноплановому масиві літературних джерел, які доцільно диференціювати. Оскільки в дисертації досліджуються політичні погляди та державницькі ідеали С.Шелухіна, то найважливішими джерелами для цього є праці самого вченого, починаючи від фундаментальних монографій і закінчуючи публіцистичними статтями. Їх можна умовно віднести до першої групи. Слід зазначити, що С.Шелухін є автором понад 100 наукових праць із різних галузей наукового знання – права, історії, філології, державної організації суспільства.

У своїх наукових працях С.Шелухін досліджує процес встановлення і відродження української державності, виділяючи його ключові моменти: 1) розглядає еволюцію українського народу як окремої етнокультурної одиниці; 2) обгрунтовує право української нації на власну державність; 3) розробляє концепцію українського державного будівництва; 4) аналізує державотворчі процеси в Україні 1917 1920 рр. Особливої уваги заслуговують такі грунтовні праці вченого, як: “Україна – назва нашої землі з найдавніших часів”, “Звідкіля походить Русь: теорія Кельтського походження Київської Руси з Франції”, “Назва України”, “Додаткові лекції до курсу “Історія українського народу”. Чимало важливих думок та ідей С.Шелухіна містяться в його наукових статтях, які розкривають зміст історичних і політико-правових підстав української державності, пояснюють походження і значення термінів “Русь” та “Україна”, висвітлюють його бачення державно-політичного устрою України, акцентують увагу на ідеї реалізації соборності українського народу.

Для вирішення поставлених у дисертації завдань були використані архівні матеріали, які зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України). Найбільш цінні матеріали виявлено й опрацьовано в особовому фонді С.Шелухіна (ф.3695), який містить документи, що допомагають максимально відтворити суть його суспільно-політичних поглядів стосовно державного будівництва в Україні, участь у державотворчих процесах, політичну та наукову діяльність в еміграції. Частина архівних матеріалів, які дозволяють глибше розкрити зміст політичних ідей вченого, знаходяться в Центральному державному історичному архіві України у м.Львові (ЦДІАЛ, ф.309, ф.368, ф.370, ф.760).

До другої групи джерел можна віднести праці сучасників С.Шелухіна, які, розглядаючи загальну картину тогочасних політичних подій, частково висвітлювали суспільно-політичні орієнтації, розкривали історичні передумови становлення та етапи розвитку політичних поглядів вченого. Певну цінність для дослідження наукової та громадсько-політичної діяльності С.Шелухіна мають праці С.Наріжного, Д.Дорошенка, Я.Рудницького, П.Ісаїва, П.Скоропадського, С.Моренка, в яких стисло та вибірково представлена його робота в урядових інституціях, діяльність в еміграції, фрагментарно висвітлюються його політичні переконання. Окремо слід виділити працю відомого українського дослідника В.Заїкіна, котрий у 1937 р. вперше проаналізував наукову спадщину С.Шелухіна і відніс його до представників народницької школи української політичної думки.

Третю групу складають наукові джерела, які виходили друком протягом останніх років. Сюди можемо віднести праці тих дослідників, які в контексті своїх наукових інтересів вводили до наукового обігу фактичний матеріал, що стосується теми дисертаційного дослідження. В них відображаються державницькі позиції С.Шелухіна, його участь у національно-визвольних змаганнях українського народу початку XX ст. Зокрема, варто виділити дослідження В.Вериги, В.Смолія, М.Гетьманчука, В.Сергійчука, О.Лупандіна.

Практичну цінність та актуальність отриманих результатів роботи можна довести шляхом порівняння суспільно-політичних поглядів і пропозицій С.Шелухіна стосовно процесу державного будівництва з ідеями сучасних науковців, котрі досліджували подібні проблеми. Саме тому до написання дисертаційної роботи були залучені праці таких відомих дослідників, як О.Гриніва, І.Варзаря, С.Кульчицького, В.Солдатенка та ін.

Вказана джерельна база у повній мірі дозволила висвітлити зміст суспільно-політичних поглядів та державотворчих ідеалів С.Шелухіна. ЇЇ огляд засвідчує, що предметом дослідження для науковців була участь С.Шелухіна в громадсько-політичному житті України кінця XIX – початку XX ст. Водночас чимало теоретичних положень вченого, які розкривали зміст українського державотворення, залишалися нез’ясованими, а тому потребували подальшого опрацювання. Саме цей факт свідчить про доцільність розробки та науково-суспільну актуальність обраної теми.

Вивчення теоретичної спадщини будь-якої видатної особи можливе лише в контексті з висвітленням її практичної діяльності. Тому в другому розділі “Формування суспільно-політичних поглядів С.Шелухіна” досліджено особливості співвідношення теоретичних ідей та практичних способів їх застосування у процесі формування політичної особистості С.Шелухіна наприкінці XIX – першій третині XX століть. Насамперед виокремлюються ті події і процеси, безпосереднім учасником або очевидцем яких був сам С.Шелухін і, які були покладені в основу його концепції самостійного державно-політичного існування України.

У розділі лаконічно висвітлюються біографічні відомості про С.Шелухіна, аналізується його робота в урядових інституціях, партійна, громадська та редакторська діяльність. Зазначається, що ще зі студентських років С.Шелухін був активним учасником національного відродження, членом “української громади” Київського університету, де захищав ідеали незалежної соборної України. В дореволюційний період, після закінчення університету, працював у судових установах Єлисаветграда, Кам’янця-Подільського, Кишенева, займав посади слідчого судді, згодом – прокурора, почесного судді та члена окружного суду в Одесі. С.Шелухін був визнаний одним з найкращих знавців карного права (у 1918 р. за сумлінне виконання обов’язків та служіння національній ідеї його було нагороджено чином генерала).

Вже з 1905 р. він стає активним учасником українського національного руху: виступає безпосереднім організатором одеського товариства “Просвіта” і займається широкою просвітницькою діяльністю; є автором меморандуму про підтримку прав української нації, який в січні 1905 р. надсилає на ім’я прем’єр-міністра Вітте від імені одеських громадян; підтримує діяльність товариства “Українська хата”; напередодні революції очолює Український Революційний Керуючий Комітет в Одесі та пропагує самостійницькі ідеї.

З квітня 1917 р. С.Шелухін стає членом Української Центральної Ради та одним з провідних діячів української партії соціалістів-федералістів. На початку грудня 1917 р. він очолив в УЦР позапартійну фракцію самостійників, котра відстоювала ідеали самостійного державного існування України. Займав посади генерального судді УНР, міністра судових справ в уряді В.Голубовича (лютий-квітень 1918 р.), був головою української делегації на мирних переговорах з РРФСР, членом державного сенату (липень 1918 р.), членом Генерального суду, виконуючим обов’язки міністра юстиції в уряді В.Чехівського (1919 р.). С.Шелухін входив до складу української делегації на мирних переговорах у Парижі (1919 р.).

У 1921 р. вчений емігрував до Чехословаччини, де продовжив активну громадсько-політичну діяльність. Він стає членом Правничого товариства у Празі, а у 1921 р. його було обрано головою Всеукраїнської Національної Ради, опозиційно налаштованої до С.Петлюри. Перебуваючи в еміграції, С.Шелухін співпрацює з Музеєм визвольної боротьби України в Празі, з Українським соціологічним інститутом, очолює наукову колегію Українського національного музею-архіву. В січні 1923 р. його було обрано головою товариства “Ліга української культури”, він тісно співпрацює з Союзом українських журналістів у Відні, згодом (1928 р.) стає почесним членом товариства “Єдність” у Празі. Пріоритетну роль вчений відводив науковій роботі: публічно читав реферати на суспільно-політичні теми; працював над теорією походження українського народу; викладав в Українському вільному університеті та Українському педагогічному інституті ім. М.Драгоманова у Празі. Разом з тим, С.Шелухін продовжує відстоювати ідею організації національної церкви: у 1925 р. його було призначено уповноваженим представником від Української Автокефальної Православної Церкви.

Одночасно, беручи до уваги значний державотворчий досвід С.Шелухіна, у дисертаційному дослідженні робиться спроба відслідкувати перебіг процесу українського державотворення 1917– 1920 рр. та виділити основні причини його поразки на підставі наукових праць вченого. Це, по-перше, відсутність у діях державної влади правильної політичної орієнтації. Хибна орієнтація на чужі політичні сили в 1917 р., на думку дослідника, спричинила руйнування єдиного фронту національного руху, поглибила непорозуміння між українським народом та національною інтелігенцією, позбавила політичну еліту самостійності у прийнятті важливих державних рішень. С.Шелухін наголошував на необхідності ширшого використання внутрішнього національного ресурсу в процесі встановлення української державності. По-друге, низький професійний рівень діяльності української дипломатичної служби. По-третє, проблеми, пов’язані з визнанням України як незалежної держави на міжнародній світовій арені. По-четверте, відсутність добре організованої української армії. По-п’яте, незадовільна правова державна організація та юридична некомпетентність провідних політичних діячів УНР. По-шосте, низька якісна характеристика інформаційної системи, через котру поширювалася неправдива інформація про перебіг політичних процесів в Україні. По-сьоме, важке фінансове становище УНР та ін.

На основі власного аналізу політичних подій в Україні 1917 – 1920 рр. С.Шелухін виділив фактори, які сприятимуть встановленню незалежної Української держави. По-перше, процес державного будівництва повинні реалізовувати представники політичної еліти, які в своїй роботі керуватимуться винятково національними інтересами. По-друге, для успішної державницької роботи надзвичайно потрібні аргументовані та достовірні знання, критика, творчість у політичній діяльності, практика в соціальній роботі, самостійність у прийнятті рішень, національна свідомість і солідарність, безкорисна відданість державній ідеї. По-третє, потрібно чітко з’ясувати та усвідомити історично-правові підстави українського народу на реалізацію ідеї самостійного державно-політичного існування.

Розглянувши основні моменти формування державницького світогляду С.Шелухіна, проаналізувавши його життєвий шлях та громадсько-політичну діяльність, бачимо, що це була високоосвічена та оригінально мисляча людина, наділена політико-організаторськими здібностями. Разом із значним практичним державотворчим досвідом, який був спрямований на утвердження незалежного статусу соборної України, вчений залишив величезну теоретичну спадщину, наповнену новим, маловідомим фактичним матеріалом і маловивченими теоретичними висновками, доробком який дозволяє по-новому оцінювати переломні політичні моменти історії української національно-державної самостійності. Слід підкреслити, що С.Шелухін здійснив аналіз політичних подій, результати якого можна використати при дослідженні сучасних процесів державного будівництва.

У третьому розділі “Концепція державно-політичного устрою України та її відтворення у науково-теоретичній спадщині С.Шелухіна” з’ясовано погляди вченого стосовно сутності основних елементів держави як політичного інституту, розкривається зміст ідей вченого про політико-правові підстави української державності.

Встановлено, що політичні ідеї С.Шелухіна базуються на його теорії про кельтське походження України-Русі. Всупереч норманській теорії, він доводить, що український народ – це народ слов’янський з етнокультурною домішкою грецьких та кельтських переселенців. Розвиток українського народу бере свій початок від кельтів-русинів, які проживали на території сучасної Франції. В часи аттільської навали вони змушені були мігрувати в римську провінцію Норік (район теперішнього Зальцбургу в Австрії), а в кінці VII або на початку VIII ст. вони осіли в районі Азовського моря, заснувавши на Таманському півострові державу Тмутаракань і вже звідти рушили до Києва цілим народом (IX ст.), а не окремою хвилею, як стверджують прихильники норманської теорії. Кельти-русини, наголошує С.Шелухін, мігрувавши з території Провансалю, застали в Києві державу антів – давніх предків українського народу, які вже у IV ст. жили своїм державним життям. Досліджуючи розвиток української нації як окремої етнічно-культурної одиниці, С.Шелухін обгрунтовує право українського народу на самостійне державне існування і, всупереч теорії триєдиної Русі, доводить, що українці сформувалися шляхом асиміляції антів і кельтів, які мігрували з Рутенії через адріатичні, придунайські області на територію, заселену тепер українським народом.

Право українського народу на власну державність С.Шелухін відстоює також і з юридичної точки зору. Розглядаючи Переяславську угоду 1654 р. як союзний договір, укладений в оборонних цілях між Українською Республікою та московським царем (Україна визнала над собою протекцію лише царя, а не російського народу), вчений доводить, що підставою державної незалежності України є момент відмови російського царя Миколи ІІ від престолу внаслідок революції 1917 р., а не дата проголошення IV Універсалу.

С.Шелухін наголошував на потребі реалізації трьох основних елементів у процесі розвитку державного будівництва: верховної влади, народу і території. Як один із представників народницького напряму, вчений вважав республіканське народоправство українською формою державної влади. Державний устрій України він вбачав виключно у формі демократичної республіки, заснованої на принципах народного суверенітету, що здійснюватиметься відповідними органами, яким народ надасть свої повноваження. Наголошуючи на регресивності монархічних ідей, С.Шелухін вказував на їхню здатність розхитувати національну єдність українського народу.

Український народ, як фундаментний елемент держави, С.Шелухін називав основною рушійною силою державотворчих процесів, який, в його розумінні, – не панівна чи привілейована народність, клас або партія, а правовим шляхом організована одноцілісність підданих-громадян. Вчений був переконаний, що у процесі розбудови української державності ми повинні використовувати власний історичний національний досвід українського народу, а не загальні критерії побудови держави. Складові цього досвіду – демократизм та республіканські традиції. Одночасно С.Шелухін критикував діяльність більшості української інтелігенції у процесі національного відродження. Аналізуючи період 1917-1920 рр., він зазначив, що в своїй державотворчій роботі українська інтелігенція, захопившись політичним популізмом, керувалася хибними політичними орієнтаціями. Тому її політична ідеологія та прагнення народних мас зазнавали значних розбіжностей у намаганнях відновити власну державність.

Реалізацію третього елементу держави – території, С.Шелухін пов’язує з питанням про адміністративно-територіальну побудову України, де важливе місце відводилося б таким регіонам як Кубань, Галичина, Дон і Крим, що могли б стати окремими територіальними округами Української держави чи навіть автономними одиницями. Дослідник акцентує увагу на термінах “національна” та “територіальна” соборність. Разом з іншими представниками народницького напрямку (М.Грушевським, Р.Лащенком) він надає перевагу територіальній соборності, бо вона, на його думку, неможлива без державності.

На основі політичних переконань С.Шелухін запропонував власну концепцію федералізму. Федерація, в його розумінні, має сприяти зміцненню української державності і базуватися на засадах безкласовості та рівності всіх народностей, що входять до її складу. Самобутність та оригінальність ідей вченого полягає в тому, що питання про можливість федерації чи конфедерації, на його думку, можна розглядати лише в тому випадку, коли Україна, по-перше, буде незалежною, а, по-друге, за умови внутрішньої консолідації українського народу. Самостійність – це ступінь до федерації, бо федерація – це держава, до складу якої входять самостійні, рівноправні держави. Тому без досягнення Україною державної незалежності жодної мови про федерацію йти не може. С.Шелухін вбачав майбутнє України у складі Чорноморської Адріатичної Федерації союзі народів, близьких за расовими, психологічними та духовними ознаками: чехів, словенців, сербів, словаків та хорватів. Виходячи із власної теорії кельтського походження України-Русі, вчений заперечує можливість федерації українського народу з російським і польським, вважаючи її передчасною та шкідливою.

У четвертому розділі “Обгрунтування С.Шелухіним основних складових української національної ідеї та шляхів її реалізації” розкривається зміст і роль української національної ідеї в процесі державного будівництва України. С.Шелухін неодноразово висловлював думку про те, що українцям необхідно працювати над проблемою обгрунтування ідеології соборності, шукати шляхи для її реалізації. На підставі праць вченого, виділені основні чинники єдності нації: мова, релігія та право, які не повинні бути одноманітними, а мають перебувати у внутрішній духовній єдності.

Провідну роль у процесі консолідації української нації С.Шелухін відводить організації єдиної національної церкви. У своїх наукових працях вчений звертається до витоків зародження і розвитку церкви, намагаючись показати відмінності між українською національною, візантійською і римською церквами. Усвідомлюючи значний вплив церкви на перебіг процесу державного будівництва, він відстоював ідею організації та зміцнення Української Автокефальної Православної Церкви. Вчений постійно підкреслював, що у церковно-релігійних справах необхідно позбутися зовнішнього натискового впливу релігій інших народів: російське або польське панування над українською церквою, як і будь-яке інше, робить її залежною, позбавленої власної ініціативи і скасовує можливість свого церковного самовизначення. Сила української церкви – в її децентралізації, автономності, соборності. Демократичні підвалини державного будівництва вимагають, щоб духовенство служило інтересам держави та народу.

Свої позиції щодо розв’язання питання про державну мову на Україні С.Шелухін визначив досить чітко: факт існування окремої мови свідчить і про факт існування окремого народу як одноетнічної цілісності. Оскільки Україна, на його думку, однонаціональна країна, то й державною мовою може виступати лише українська. Водночас він постійно наголошував на потребі гарантування прав національних меншостей в Україні, бо державні інтереси не тільки не вимагають нищення місцевих мов, а навпаки – зацікавлені в їхньому розвитку. Особливо актуально звучать думки С.Шелухіна про обов’язкове вживання української мови працівниками державних структур.

Для аналізу правової системи України С.Шелухін використав власний досвід, набутий багаторічною адвокатською, політико-державотворчою та судовою практикою. Право лежить в основі всього національного і соціального життя. Форма державного устрою повинна базуватися на правових нормах. Це забезпечить не лише позитивний перебіг державотворчих процесів, а й світове визнання України як повноправного суб’єкта міжнародних відносин.

Керуючись історичними даними, С.Шелухін стверджує, що до 1842 р. на Україні вважалося чинним українське писане і звичаєве право. А вже після 1842 р. у більшості регіонів України було запроваджене російське законодавство, яке значною мірою використовувало досягнення українського права. Це дає підстави стверджувати, що український народ не лише не загубив власного національного правового мислення, а й зберіг, розвивав свої національні правові традиції. В Галичині ж, зазначає дослідник, замість українського права у 1435 р. був введений польський “Вісліцкий статут”, а у 1797 р. Австрія запровадила німецьке законодавство, яке було чуже українській національній психології. Тому повна правова єдність можлива тільки за умови відродження і поступової активізації функцій українського національного права в Галичині.

У контексті питання про розвиток правової системи в УНР С.Шелухін розглянув діяльність окремих представників тогочасної політичної еліти та проаналізував зміст і наслідки Варшавського договору 1920 р. з точки зору права.

Вчений неодноразово наголошує, що основною умовою реалізації української державності є консолідація українського народу в єдину національну силу за умови компромісного вирішення релігійних, правових та мовних розбіжностей.

У висновках дисертації стверджується, що С.Шелухін – один з найбільш відомих представників народницького напряму української політичної науки кінця XIX – першої третини XX ст. Встановлено, що наукові праці вченого в умовах радянського тоталітарного режиму тривалий час замовчувались, а тому були недоступними для грунтовного вивчення та аналізу. Очевидним є те, що сьогодні вони потребують дослідження та систематизації. Запропонований аналіз теоретичної спадщини С.Шелухіна не ставить за мету відтворення його життєвого шляху, увага концентрується на вивченні змісту концепції розбудови української державності. При опрацюванні теми використовувались джерела, частина яких була введена до наукового обігу вперше.

Суспільно-політичні погляди вченого базувалися на ідеях українського народництва другої половини XIX – початку XX століття (М.Костомаров, В.Антонович та ін.), конституційній програмі і політичній теорії М.Драгоманова, російській філософії народного права (Б.Чичерін, В.Соловйов та ін.) і західноєвропейських федералістичних теорій правової держави (Ж.Боден, Г.Вайтц, М. фон Зайдель). Народницька ідеологія С.Шелухіна характеризується насамперед посиленим інтересом до історії української державності, можливих форм державного будівництва та наявністю інтересу до етнополітичних характеристик українського і сусідніх з ним народів.

Вчений створив власну концепцію політичного відродження соборної Української держави. Домінантою запропонованого підходу було визначення пріоритетної ролі народу як основної рушійної сили політичного процесу. Саме навколо цієї ідеї та концепції представницької демократії будувалася теорія українського державотворення С.Шелухіна.

До найбільш важливих результатів досягнутих у дисертації можна віднести наступні:

1. Систематизовано за тематичною спрямованістю науково-теоретичну спадщину С.Шелухіна. Досліджено праці стосовно: 1) розвитку українського народу як окремої етнокультурної одиниці; 2) політично-правових підстав української державної самостійності; 3) змісту та основних елементів концепції української державності.

2. Доведено, що вчений залишив помітний слід в українській політологічній спадщині - зокрема, в теорії державного будівництва. На основі практичного державотворчого досвіду С.Шелухіна проаналізовано політичні події періоду національно-визвольних змагань українського народу 1917 – 1920 рр.; показано, що опрацьований матеріал може бути використаний в сучасному процесі українського державотворення для запобігання повторенню помилок минулого.

3. На основі аналізу маловивчених першоджерел виявлено новий фактичний матеріал, який розкриває процес встановлення і розвитку української державності, що дозволяє по-новому оцінювати тогочасні політичні події.

4. З’ясовано, що провідну роль у процесі національного відродження Української держави С.Шелухін надавав народним масам, водночас, висловлюючи невдоволення діяльністю представників української політичної еліти та інтелігенції (особливо періоду 1917 – 1920 рр.).

5. Встановлено, що метою національно-визвольного руху С.Шелухін вважав створення незалежної, суверенної держави. В державній самостійності він вбачає умову і гарант вільного розвитку нації. Упродовж всієї громадсько-політичної діяльності вчений залишався відданим самостійницьким ідеям.

6. Обгрунтовано ідеї С.Шелухіна стосовно легітимності права українського народу на відновлення незалежної самостійної держави.

7. Вивчено концептуальні засади теорії розбудови української державності С.Шелухіна; виділено принципи державного будівництва (демократизм, республіканські традиції) та основні його складові – верховну владу, територію і народ. Доведено, що вчений обстоював ідею демократичної республіки, принцип народного суверенітету, необхідність організації правової держави.

8. Досліджено новаційний характер та особливості концепції федералізму С.Шелухіна. Виходячи з того, що сепаратизм і самоізоляція кожного народу неминуче веде до його занепаду в усіх сферах суспільного життя, вчений, в цілому, позитивно сприймає федеративну ідею. З’ясовано основні принципи федерації – зміцнення української державності і рівність усіх народностей, що входять до складу етномасиву країни; обгрунтовано ідеї про можливість входження України до Чорноморської Адріатичної Федерації та недоцільність федерування з російським і польським народами.

9. Доведено, що вагому роль у процесі консолідації українського народу С.Шелухін надає реалізації національної ідеї та виділяє основні її складові – релігію, мову і право, які не повинні бути однотипними, а мають перебувати у внутрішній духовній єдності.

Аналіз наукової спадщини С.Шелухіна дає підстави стверджувати, що вчений вдало поєднав у собі талант громадсько-політичного діяча та науковця. Основні теоретичні узагальнення і висновки дисертаційної роботи можуть бути застосовані при розробленні фундаментальних досліджень у вітчизняній політичній науці. Суспільно-політичні погляди та самостійницькі тенденції С.Шелухіна не втратили своєї актуальності: вони можуть бути використані для обгрунтування необхідності соціально-політичних змін в незалежній Українській державі.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях:

1. Турчин Я.Б. Сергій Шелухін про причини поразки боротьби українського народу за національну державність в 1917-1920 рр. // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку: Зб. наук. праць. – Львів: Ін-т народознавства НАН України, Ін-т українознавства НАН України, 2002. – Вип.13. – С. 179 191.

2. Турчин Я.Б. Суспільно-політична концепція Сергія Шелухіна // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку: Зб. наук. праць. – Львів: Ін-т народознавства НАН України, Ін-т українознавства НАН України, 2002. – Вип.11. – С. 243 250.

3. Турчин Я.Б. Сергій Шелухін про роль церкви у державотворчих процесах // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку: Зб. наук. праць. – Львів: Ін-т народознавства НАН України, Ін-т українознавства НАН України, 2003. – Вип.14. – С. 82 87.

4. Турчин Я.Б. Державотворчі аспекти української національної ідеї у теоретичній спадщині С.Шелухіна // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку: Зб. наук. праць. – Львів: Ін-т народознавства НАН України, Ін-т українознавства НАН України, 2004. – Вип.15. – С. 90 98.

5. Турчин Я.Б. Концепція С.Шелухіна стосовно федеративного устрою України // Наукові записки Миколаївського державного гуманітарного університету ім. П.Могили: Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. – Київ; Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П.Могили, 2004. – Вип.6. – С. 63 69.

6. Турчин Я.Б. С.Шелухін про особливості проведення українсько-російських мирних переговорів у травні-жовтні 1918 р. // Військово-науковий вісник Військового інституту при Національному університеті “Львівська політехніка”. – Львів: ЛВІ, 2003. – Вип.5. – С. 236 247.

7. Турчин Я.Б. С.Шелухін про особливості радянського тоталітарного режиму як основної причини голоду в Україні 1932 1933 рр. // Вісник Національного університету “Львівська політехніка”: Держава та армія. – Львів, 2003. – № 493. – С. 109 113.

8. Турчин Я.Б. Внесок С.Шелухіна в розвиток української політичної думки першої половини XX ст. // Проблеми та перспективи викладання політології у вищій школі: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Львів: Національний університет “Львівська політехніка”, 2004. – Ч.1. – С.84 90.

9. Турчин Я.Б. С.Шелухін про роль Української православної автокефальної церкви в державотворчих процесах // Православ’я – наука – суспільство: проблеми взаємодії: Матеріали II Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Черкаси: ЧНУ, 2004. – С. 52 54.

АНОТАЦІЯ

Турчин Я.Б. Суспільно-політичні погляди та державотворчі ідеали С.Шелухіна. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.01 – теорія та історія політичної науки. – Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2005.

У дисертації на основі першоджерел досліджується концепція відродження