НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ СХОДОЗНАВСТВА ім. А. КРИМСЬКОГО

УРУСОВ Володимир Борисович

УДК 94(477):94(5) “1949-1959”

УКРАЇНСЬКО-КИТАЙСЬКІ ВІДНОСИНИ (1949-1959)

07.00.02 – Всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі Далекого Сходу Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАН України.

Науковий керівник:

кандидат історичних наук, професор

Седнєв Владислав Володимирович,

провідний науковий співробітник Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор

Лещенко Леонід Овдійович,

головний науковий співробітник Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України

кандидат історичних наук

Таран Макар Анатолійович,

асистент кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Провідна установа:

Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України

Захист відбудеться “02” березня 2005 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.174.01 в Інституті сходознавства ім. А. Кримського НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту сходознавства

НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4, к.207.

Автореферат розісланий “28” січня 2005 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук О.Д. Василюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Історія розвитку українсько-китайських відносин з міжнародно-правової точки зору почалась 4 січня 1992 року із встановленням дипломатичних відносин між незалежною Україною та КНР. Але фактично це співробітництво було започатковане значно раніше. Вже невдовзі після 1 жовтня 1949 року, коли була створена Китайська Народна Республіка, Радянська Україна, як одна з найбільш промислово розвинених республік СРСР, стала активним суб’єктом радянсько-китайських відносин, отримала офіційне представництво в ООН. Так, на кінець 50-х років вага УРСР у зовнішньоторговельному обігу СРСР, та у поставках для об’єктів, які будувалися при сприянні СРСР, становила приблизно 25%. А частка УРСР у загальносоюзному експорті становила по чавуну 98,3%, а по прокату – 63,4%. У 50-ті роки співробітництво між СРСР і КНР відзначалось масштабністю і динамізмом. По висхідній розвивалися торговельно-економічні, науково-технічні та культурні зв’язки обох країн. УРСР брала участь у цьому процесі, який носив характер допомоги розбудові нового Китаю. На практиці це означало, що ленінсько-сталінська модель “нового суспільства” переносилася в КНР. Та усе ж таки допомога була щирою, великою, і дуже нелегкою для виснаженого війною українського народу і, крім того, радянська допомога була на той час для КНР єдиним джерелом для створення промислової бази, розбудови науки та освіти. Численні контакти між представниками Радянської України та КНР, які здійснювались у цей період, хоч і були значною мірою заідеологізовані, але об’єктивно сприяли зближенню народів України та Китаю.

Співробітництво Радянської України з КНР у 50-ті роки сприяло відбудові та зміцненню китайської економіки, підготовці фахівців для подальшого розвитку суспільства. Гуманітарні зв’язки допомагали зближенню народів України та Китаю. Саме в цей період було закладено певний фундамент для розвитку відносин незалежної України і КНР у 90-ті роки.

Актуальність теми. Необхідність всебічного вивчення та аналізу змісту і тенденцій розвитку відносин України з Китаєм зумовлює актуальність цієї теми. Саме у 50-ті роки було започатковане співробітництво наших країн у політичній, економічній, науково-технічній та гуманітарній сферах. Важливим також є дослідження історичних процесів в Україні та КНР в цей період, знаходження нових джерел і введення їх в науковий обіг. Актуальність теми зумовлена динамічним розвитком українсько-китайського співробітництва у 90-х роках, яке відбувалося в умовах формування як самої держави, так і незалежного зовнішньополітичного курсу України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота входить до комплексу завдань дослідження геополітичної ситуації на Далекому Сході у ХХ столітті, пов’язана з планом вивчення історії українсько-китайських відносин та українського китаєзнавства Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАН України (в рамках теми №0103U006525).

Мета і завдання дослідження. Дисертація є спробою узагальнення історичних фактів українсько-китайських відносин і співробітництва 1949-1959 рр. у політичній, економічній, науково-технічній, гуманітарній сферах та аналізу впливу цього співробітництва на розвиток українсько-китайських відносин з утворенням незалежної України. Військовий аспект співробітництва не розглядається, через недоступність джерел з цього питання і тому, що цей аспект не є визначальним для досягнення мети дослідження. Таким чином визначені такі завдання дослідження:*

розкрити основні напрямки та зміст українсько-китайських контактів у сфері політики;*

визначити основні напрямки українсько-китайського співробітництва у сфері економіки, показати значення цього співробітництва для розвитку українсько-китайських відносин у 90-ті роки ХХ століття;*

розглянути процес розвитку науково-технічного співробітництва академічних установ України та Китаю, визначити основні його форми та зміст;*

визначити участь українських підприємств та установ у розробці технічної документації для підприємств Китаю;*

розглянути діяльність та перебування українських фахівців на підприємствах КНР;*

дослідити процес підготовки фахівців для КНР на підприємствах України;*

комплексно розглянути українсько-китайські зв’язки у сфері літератури і мистецтва та їх значення для дружби і взаєморозуміння народів України та Китаю;*

визначити внесок громадських організацій у розвиток українсько-китайських відносин;*

дослідити участь навчальних закладів України в процесі українсько-китайського співробітництва;*

розглянути висвітлення в засобах масової інформації українсько-китайських зв’язків;*

проаналізувати досвід розвитку українсько-китайських відносин 50-х років у співставленні зі станом українсько-китайських відносин 90-х років та визначити перспективи для їх подальшого розвитку.

Об’єкт дослідження – це історія українсько-китайських відносин у період після 1945 року, оскільки саме після Другої світової війни з утворенням КНР і участю Української РСР у створенні ООН виникає прецедент офіційних контактів українського та китайського суспільств. Цілком зрозуміло, що цей процес залежав від стану радянсько-китайських відносин і тільки з утворенням незалежної України набув дуже необхідного для обох країн змісту і динамізму.

Предмет дослідження – українсько-китайські відносини в період 1949–1959 рр. Хронологічні рамки дисертації охоплюють період з часу утворення Китайської Народної Республіки і початку активного співробітництва Радянської України та КНР до 1959 року, коли з ініціативи Москви почався процес згортання цього співробітництва. Традиційно в радянській історіографії пропонувалася періодизація розвитку радянсько-китайських відносин в такому вигляді: 1) радянсько-китайські відносини в роки становлення КНР (1949–1952); 2) радянсько-китайські відносини в роки першої п’ятирічки (1953–1957); 3) радянсько-китайські відносини в період формування особливого курсу керівництва КПК у внутрішній і зовнішній політиці (1958–1959). Ця періодизація вимагає уточнення, оскільки повністю не враховує історичний контекст того періоду історії. Китайські історики виділяють чотири етапи співробітництва СРСР та КНР: 1) 1949–1954 рр. – період ентузіазму з обох сторін; 2) 1954–1956 рр. – період найвищого рівня співробітництва; 3) після подій 1956 року в Угорщині, Польщі і весь 1957 рік – період посилення контролю за співробітництвом з обох боків; 4) 1957–1960 рр. – Китай наполягає на допомозі у галузі національної оборони, але погіршення китайсько-радянських відносин веде до згортання співробітництва у цій галузі і співробітництва в цілому.

Що стосується українсько-китайських відносин, то буде доцільним на цьому етапі дослідження проблеми визначити загальні межі початкового періоду українсько-китайських відносин, а саме 1949–1959 роки. 1959 рік – це останній рік періоду активних радянсько-китайських відносин. З 1960 року, коли радянський уряд прийняв рішення про відкликання всіх радянських фахівців на батьківщину (про що посольство СРСР повідомило МЗС КНР нотою від 16 липня 1960 р.), почався процес згортання радянсько-китайського співробітництва.

Визначені основні напрями, за якими вдалося прослідкувати виникнення і розвиток українсько-китайських відносин. По-перше, це відносини у сфері політики, здебільшого на прикладі дипломатії, і економіки. По-друге, це відносини у науково-технічній сфері. Третій напрям – це контакти в гуманітарній сфері. Звичайно, відносини у цих сферах були значною мірою підпорядковані процесам, що відбувалися в радянсько-китайських відносинах. Але для майбутнього українсько-китайських відносин ці процеси мали різні наслідки. Найбільш плідними виявилися українсько-китайські відносини в науково-технічній і в гуманітарній сферах, і саме вони сприяли зближенню українського і китайського суспільств.

Методи дослідження. В процесі дослідження використовувались метод порівняльно-історичного дослідження, заснований на зіставленні корпусу історичних джерел, і гіпотетико-дедуктивний метод.

Наукова новизна одержаних результатів. Ця новизна окреслюється самою проблематикою дослідження, оскільки українсько-китайські відносини періоду 1949–1959 років досі не вивчалися комплексно на дисертаційному рівні. За часів Радянського Союзу дослідження радянсько-китайських відносин у цілому і зокрема періоду 50-х років проводилося істориками та китаєзнавцями традиційно з позицій історичного матеріалізму. В радянський період це була найбільш системна, всеосяжна і впливова теорія історичного процесу. Спроба порівняльно-історичного аналізу процесу становлення та розвитку українсько-китайського співробітництва здійснюється вперше. Українсько-китайські відносини того часу розглядаються автором не як відносини держав, а як відносини суспільств. Увагу також зосереджено на відносинах між людьми, які представляють українське і китайське суспільства. При цьому автор враховував, що в українській історичній науці та українському китаєзнавстві відсутній вичерпний аналіз становлення та розвитку українсько-китайських відносин 50-х років та впливу подій того часу на розвиток українсько-китайських відносин на сучасному етапі.

Новизна дослідження визначається також залученням до наукового обігу важливого документального та фактичного матеріалу, який раніше не використовувався. Перш за все це архівні матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України у Києві (далі ЦДАВО України), що стосуються міжнародних зв’язків міністерств і відомств та громадських організацій Радянської України періоду 1949–1959 років. Здійснено ретельний аналіз публікацій центральних видань україномовної преси, китайських періодичних видань, що розповсюджувалися в Україні. Залучені до процесу дослідження спогади українських фахівців, які працювали в КНР і брали участь у підготовці фахівців для КНР в Україні.

Практичне значення одержаних результатів. Дослідження може сприяти подальшому вивченню історії українсько-китайських відносин у цілому, історії України, всесвітньої історії, а також, певною мірою, може сприяти визначенню перспектив подальшого розвитку українсько-китайського співробітництва у різних сферах. Матеріали дослідження можуть бути використані при створенні посібників, підручників з історії міжнародних відносин.

Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження є наслідком самостійної праці дисертанта. Наукових робіт, написаних у співавторстві, немає.

Апробація результатів дисертації. Апробація результатів дослідження була здійснена у доповідях на Міжнародній конференції “Україна-Китай: стратегічне партнерство Європи та Азії. До 10-річчя встановлення дипломатичних відносин між Україною і КНР” (березень 2002 року, Київ) – “Українсько-китайські зв’язки у галузі промисловості та сільського господарства (1949–1959 рр.), на VII Сходознавчих читаннях А. Кримського (4–5 червня 2003 року, Київ) – “Науково-технічне співробітництво України та Китаю 1949–1959 рр.”, на науковій конференції, яку проводила Українська асоціація китаєзнавців “Китайська цивілізація: традиції і сучасність” (10 червня 2004 року, Київ) – “Україна і китайське питання в ООН (1949–1959 рр.)”, на міжнародній конференції “Україна-Китай: стратегія співробітництва” (7–8 жовтня 2004 року, Краматорськ) – “Українсько–китайські відносини у сфері культури (1949–1959 рр.)”.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено у 8 публікаціях, з яких 3 статті у фахових наукових виданнях.

Структура дисертації. Робота загальним обсягом 196 с. складається зі вступу (с.4-10), чотирьох розділів (с.11-170), висновків (с.171-177), списку використаних джерел (с.178-196). У роботі використано джерела українською, російською, англійською та китайською мовами, всього 330 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано необхідність комплексного вивчення українсько-китайських відносин з моменту утворення КНР у 1949 році з акцентом на дослідження історії взаємин українського та китайського суспільств і врахуванням особливостей формування нового суспільства в КНР періоду 1949–1959 років. Тут визначено об’єкт та предмет дослідження і вибір хронологічних меж, обґрунтовано актуальність обраної теми, вказано мету й методи дослідження, окреслено наукову новизну і практичне значення дисертації, наведено апробацію результатів та перелік авторських публікацій.

У першому розділі – “Україна і Китай в загальноісторичному контексті” – розглядаються методологічні підходи до вивчення проблеми українсько-китайських відносин в загальноісторичному контексті, історіографія проблеми і дано опис джерельної бази роботи. В основу дослідження покладено три принципи – виявлення різниці між минулим і сучасністю, дотримання історичного контексту і сприйняття історії як процесу. Українсько-китайські відносини розглядаються в історичному контексті радянсько-китайських відносин і ситуації стратегічного протистояння СРСР і США. Запропоновано метод порівняльно-історичного дослідження, заснований на зіставленні корпусу історичних джерел, породжених різними культурами. Історіографічний огляд послідовно описує роботи, що стосуються проблеми українсько-китайських відносин. Дисертаційні дослідження, які проводилися в СРСР і в Радянській Україні, цілком підпорядковувалися загальному напряму вивчення радянсько-китайських відносин з позицій історичного матеріалізму, а проблема українсько-китайських відносин у радянський період не формулювалася і не досліджувалася. Визначено, що період 50-х років, коли Україна в складі СРСР вперше у своїй історії почала активно співпрацювати з Китаєм, ще не привернув серйозної уваги істориків-сходознавців. Обґрунтовано необхідність досліджень в цьому напрямі.

У розділі наводиться огляд і характеристика базових історичних джерел. Джерельну базу роботи склали: документи та матеріали народногосподарських установ і організацій; документи і матеріали громадських організацій, статистичні джерела Радянської України, офіційні документи ООН, українська преса радянського періоду. В процесі дослідження матеріалів, які стосуються проблеми українсько-китайських зв’язків, виявлено, що неможливо скористатися архівними джерелами, які знаходяться в Москві та Пекіні через їх недоступність.

У другому розділі – “Українсько-китайські зв’язки у політичній та економічній сферах” – подається аналіз суспільно-політичних трансформацій китайського суспільства на початку 50-х років ХХ століття (з моменту проголошення КНР до утвердження нової влади), на тлі яких зароджувалися українсько-китайські відносини в політичній та економічній сферах. Відзначається, що українсько-китайські відносини розпочиналися в період формування в Китаї прокомуністичної влади за підтримкою Радянського Союзу, що спричинило як позитивні, так і негативні наслідки для майбутніх українсько-китайських відносин. Наведені факти свідчать, що співробітництво України та КНР у політичній сфері було започатковано ще у 50-ті роки XX століття. Розгляд проблеми привів автора до висновку, що суспільство, а не держава є тим соціальним “атомом”, на якому історику потрібно фокусувати свою увагу. Українсько-китайські відносини 1949–1959 років розглядаються як відносини українського і китайського суспільств. Робиться спроба визначити участь УРСР у розбудові промислової бази КНР.

У першому підрозділі – “Українська РСР і “китайське питання” в ООН” – розглядається історія участі Української РСР в роботі ООН і діяльність української делегації по відновленню законних прав КНР і за визнання представників її уряду єдиними законними представниками Китаю в міжнародній організації. Саме виступи і активні дії делегації Радянської України в ООН є свідченням такої підтримки. Україна рішуче відстоювала права КНР і в інших організаціях ООН. Одним з прикладів є позиція УРСР стосовно китайського питання в ЮНЕСКО, яка була заснована 4 листопада

1946 року. УРСР член ЮНЕСКО з 1954 року. У 50-ті роки китайське питання в ООН не знайшло свого вирішення через постійну конфронтацію проамериканського і прорадянського блоків. Але врешті-решт законні права КНР в ООН були відновлені. В резолюції 2758 від 25 жовтня 1971 року Генеральна Асамблея ООН постановила: “відновити Китайську Народну Республіку в усіх її правах і визнати представників її уряду єдиними законними представниками Китаю в ООН, а також негайно позбавити представників Чан Кайші місця, яке вони незаконно займають в ООН і в усіх установах, що пов’язані з нею”. Для розвитку українсько-китайських відносин дуже важливим є прецедент підтримки Радянською Україною Китайської Народної Республіки на самому початку її існування і в найбільш складний період її історії.

У другому підрозділі – “Співробітництво у галузі промисловості” – простежуються особливості процесу українсько-китайського співробітництва у галузі промисловості. Визначено основні напрями співробітництва: поставки обладнання для підприємств, що будувалися за радянськими проектами; поставки обладнання та запасних частин, що були продані Міністерством зовнішньої торгівлі СРСР; вивчення китайськими фахівцями обладнання, технології та організації виробництва на українських підприємствах. Описано конкретні приклади такого співробітництва і галузі промисловості, в яких Радянська Україна співробітничала з КНР. Радянська Україна сприяла формуванню якісно нової промислової бази в КНР. Наявні матеріали не дозволяють поки що підрахувати кількісні параметри такого сприяння, але наведені факти свідчать про те, що українські підприємства та організації мають безпосереднє відношення до створення нових галузей промисловості в КНР, а саме: авіаційної, автобудівної, тракторобудівної, радіотехнічної, різних галузей хімічної промисловості. Були введені до ладу діючих великі потужності в металургійній та енергетичній галузях (особливо у вугільній промисловості).

У третьому підрозділі – “Співробітництво у галузі сільського господарства” – розглядається процес обміну досвідом у галузі сільського господарства. Визначено, що співробітництво Радянської України з КНР у галузі сільського господарства здійснювалося у формі передачі досвіду ведення господарства на селі за радянськими зразками. Можна відзначити основні напрями такого співробітництва: підвищення врожайності; впровадження радянської агротехніки: глибоке орання землі, суцільне сіяння сільськогосподарських культур, раціональне внесення добрив, правильне зрошення, травопільна сівозміна; впровадження радянського досвіду селекції насіння; поліпшення сільськогосподарських знарядь праці; допомога в розвитку тваринництва: зменшення епізоотій серед тварин, уніфіковані засоби приготування ветеринарних препаратів, створення державних тваринницьких ферм, створення тваринницьких сім’яних станцій. Важливе значення мали особисті контакти українських і китайських селян.

У третьому розділі – “Українсько-китайське науково-технічне співробітництво” – розглядаються основні напрями і форми українсько-китайського співробітництва в науково-технічній сфері і перспективи його розвитку на сьогодні. З огляду на історичну перспективу науково-технічне співробітництво є найбільш важливим напрямом відносин України та Китаю. У 50-ті роки Радянська Україна активно співпрацювала з КНР за такими основними напрямами науково-технічного співробітництва: співробітництво академічних установ України та Китаю; розробка технічної документації для підприємств Китаю; направлення українських фахівців на підприємства КНР; підготовка фахівців для КНР на підприємствах України. Таким чином була закладена база для розвитку науково-технічного співробітництва у майбутньому між незалежною Україною і КНР. Це підтверджують і сучасні китайські дослідники. Відзначається, що Україна має власні досягнення в галузі авіації і космосу, виробництва нових матеріалів, зварювання, металургії, хімії, електроніки, медицини і фармакології, біології і сільського господарства. Між Україною і Китаєм встановлені відносини дружби і довіри, що створює сприятливі умови для розвитку двостороннього науково-технічного співробітництва. У квітні 1992 року між урядами України та Китаю було підписано Угоду про науково-технічне співробітництво між двома країнами, були також підписані протоколи про наміри або угоди про співробітництво в галузі авіації, атомної енергетики, охорони здоров’я та інших галузях. Процес розвитку науково-технічного співробітництва між двома країнами невпинно розширюється та набирає темпів.

На кінець 90-х років уже відбулося три чергових засідання Українсько-китайської двосторонньої комісії з науково-технічного співробітництва, визначено 76 проектів такого співробітництва, в тому числі в сфері виробництва нових матеріалів, сільського господарства і т. ін. Наприклад, тільки інститут зварювання ім. Патона НАН України співробітничає в технічній і торговельній галузях більше ніж з десятком китайських науково-дослідних організацій і підприємств. Найновіше обладнання для електродугового зварювання має дуже велике значення для розвитку китайської електронної, космічної, авіаційної та інших галузей промисловості. В галузі сільського господарства досвід НДІ пшениці України по вирощуванню озимої пшениці та насіння елітних сортів уже впроваджуються в Сіньзян-Уйгурському автономному районі КНР. А саме у цих галузях активно співробітничали УРСР і КНР в період 1949–1959 років. Таким чином, науково-технічне співробітництво Української РСР та КНР у 50-ті роки заклало міцну базу для майбутнього розвитку науково-технічного співробітництва між незалежною Україною і КНР.

У першому підрозділі – “Розвиток співробітництва академічних установ України та Китаю” – розглядаються конкретні напрями і форми співробітництва науковців України та Китаю. З утворенням КНР наукове співробітництво переживало період активного розвитку. Співробітництво здійснювалося під контролем центральних партійних органів за планами державних установ. У 50-ті роки відзначалася участь АН УРСР у виконанні угоди між СРСР та КНР про спільне проведення дослідницьких робіт в галузі науки й техніки та надання допомоги Радянським Союзом Китаю у вирішенні найважніших науково-технічних проблем.

У другому підрозділі – “Розробка технічної документації для підприємств Китаю” – за період 50-х років СРСР передав Китаю 24 тис. комплектів науково-технічної документації. Серед цієї документації були проекти 1400 великих промислових підприємств. За китайськими даними, тільки з 1952 по 1957 роки з 51 тис. металорізальних верстатів, виготовлених в КНР, 43,5 тис. (85%) виготовлено за технічною документацією, отриманою з СРСР. У той період в КНР не було такої галузі промисловості, яка б не випускала продукцію за кресленнями, технічними умовами та технологічною документацією, розробленою та перевіреною в Радянському Союзі й переданою КНР. Українські наукові установи та підприємства зробили значний внесок у створення технічної бази КНР. На українських підприємствах та в НДІ розроблялася технічна документація для підприємств, що будувалися в КНР за допомогою СРСР. Описано процеси розробки українськими підприємствами та науковими установами технічної документації та її передачі китайській стороні, визначено конкретних учасників науково-технічного співробітництва.

У третьому підрозділі – “Діяльність та перебування українських фахівців на підприємствах КНР” – описана діяльність українських фахівців на підприємствах КНР по розбудові китайської промисловості. Визначено основні етапи співробітництва по використанню фахівців в КНР. Фахівці з УРСР передавали китайцям свій досвід і методи роботи, знайомили з науковими і технічними досягненнями, з радянською системою в цілому. На думку китайських істориків, цей напрям був найбільш важливим. Його вплив на всі сфери життя Китаю був найбільш потужним, всеохоплюючим, результативним і ефективним. Завдяки радянським фахівцям, у Китаї з’явилася радянська модель політичного та економічного розвитку, була створена індустріальна база, швидко відбудовувалося народне господарство, і Китай вступив на шлях прискореного розвитку. В перші роки після утворення КНР заводи і шахти були напівкустарними. У них не було чіткої технічної та організаційної структури, трудова дисципліна була вкрай низькою. Радянські фахівці вважали, що необхідно заново створити всю систему органів управління підприємствами та відомствами. Китайські дослідники відзначають велику заслугу радянських фахівців у розробці і здійсненні першого п’ятирічного плану. Радянські фахівці внесли найвагоміший вклад у створення основ науково-технічного розвитку Китаю. Буквально на пустому місці створювалися цілі галузі індустрії. І всі ці новобудови, як підкреслюють китайські історики, виникали, завдяки самовідданій праці і героїзму радянських фахівців. Відзначається величезна роль радянських фахівців у підготовці кадрів у Китаї в галузі управління, науки, техніки, освіти. Серед них були тисячі представників України. Для розуміння особливостей цього процесу використано спогади учасників подій.

У четвертому підрозділі – “Підготовка фахівців для КНР на підприємствах України” – В Радянському Союзі було організовано підготовку китайських науково-технічних кадрів та кваліфікованих робітників на підприємствах СРСР. З 1951 по 1962 рр. в Радянському Союзі пройшли виробничо-технічне навчання більше 8 тисяч китайських громадян. Для кожного промислового підприємства, яке будувалося за допомогою СРСР, готувався практично весь технічний персонал – від директора і головного інженера до начальників цехів та дільниць, а також інших працівників, що брали участь у будівництві підприємства. Українські підприємства приймали сотні фахівців з КНР для практичного навчання. Наводяться приклади роботи українських підприємств з підготовки кваліфікованих кадрів для китайської промисловості і названо конкретні галузі промисловості КНР, для яких в Україні готували фахівців.

В останньому четвертому розділі – “Українсько-китайські відносини в гуманітарній сфері” – розглядаються процеси соціальних трансформацій в КНР, які впливали на форми і методи українсько-китайських відносин в гуманітарній сфері. Описано українсько-китайські зв’язки в сфері літератури та мистецтва, діяльність громадських організацій України, співробітництво у галузі освіти, висвітлення в засобах масової інформації українсько-китайських зв’язків. Необхідно відзначити, що відносини України і Китаю в гуманітарній сфері мали позитивні наслідки для розвитку українсько-китайського співробітництва в 90-ті роки. Комплексний розгляд українсько-китайські зв’язків у сфері літератури та мистецтва дозволив відзначити їх велику роль для дружби і взаєморозуміння народів України та Китаю. У 50-ті роки українське суспільство уперше у своїй історії в таких масштабах почало знайомитися з китайською цивілізацією. Дослідження діалогу української та китайської культур дає можливість змалювати картину історії, яка б не залежала від випадкового місцезнаходження спостерігача і від його погляду з точки зору представника окремої культури, релігійні, розумові, політичні і соціальні тенденції якої змушують його розташувати історичний матеріал згідно якоїсь обмеженої у часі й просторі перспективи і тим самим нав’язати події довільну, поверхову і внутрішньо чужу їй форму. Діалог української та китайської культур, який було розпочато в 50-ті роки ХХ століття, продовжується в наш час. Наведено приклади продовження діалогу двох культур після 1991 року і описані найбільш видатні постаті цього процесу.

У першому підрозділі – “Українсько-китайські зв’язки в сфері літератури та мистецтва” – комплексно розглянуто зв’язки у сфері літератури і 11 мистецтва, які проявлялися в обміні художньою та науково-технічною літературою, творами мистецтва та музики, театральними й спортивними колективами, делегаціями, а також у встановленні контактів шляхом листування між різними організаціями та окремими особами, в обміні фахівцями, в наданні допомоги у підготовці фахівців. У період 1949–1959 років, за даними Книжкової палати України, було видано 54 назви китайської літератури загальним накладом 2009,5 тис. примірників. Громадськість республіки ознайомилася з творами більше 35 китайських поетів, прозаїків, драматургів. Видання китайської літератури в Україні, починаючи з 1949 року, щорічно збільшувалося до 1953 року. Потім відбувалося зниження тиражів до 1956 року. А нове зростання кількості китайської літератури, що видавалася в Україні, відбувалося до 1958 року. На 1959 рік припадає повторне зниження тиражів. Таким чином коливання тиражів співпадають з періодами розвитку радянсько-китайських відносин. Серед видань переважають переклади художньої прози та дитячої літератури.

У другому підрозділі – “Діяльність Українського відділення Товариства радянсько-китайської дружби” – проаналізовано діяльність громадських організацій України, яка сприяла взаєморозумінню між народами України і Китаю. Відзначено велику роль у розвитку українсько-китайських культурних зв’язків Українського товариства дружби і культурних зв’язків із закордоном (УТКЗ), через яке аж до 1958 року, коли було утворене Українське відділення Товариства радянсько-китайської дружби (ТРКД), здійснювалась більша частина контактів у цій сфері. Активну діяльність УТКЗ почало з перших днів утворення КНР. Через УТКЗ йшов активний обмін художньою літературою, музичними творами, кінофільмами, періодичними виданнями. УТКЗ відіграло важливу роль у створенні перших в Україні шкіл з викладанням китайської мови. Описано процес створення Українського відділення Товариства радянсько-китайської дружби і початок його діяльності. На жаль, початок діяльності Українського відділення ТРКД збігся з періодом згортання радянсько-китайських відносин, за яким утворилась смуга відчуження у відносинах наших країн. Але і в цих умовах громадськість України робила все можливе для дружби і взаєморозуміння між нашими народами.

У третьому підрозділі – “Співробітництво у галузі освіти” – відзначається, що з початком співробітництва КНР та УРСР одним з головних напрямків став напрямок освітньої діяльності. Визначено перелік навчальних закладів, у яких навчалися китайські студенти. Статистичні матеріали дають нам вичерпну інформацію, щодо кількісного складу вищих навчальних закладів (33 вищі навчальні заклади) і середніх спеціальних навчальних закладів (42 технікуми та спеціальні училища), в яких навчалися китайські студенти. Але за цими даними неможливо відновити реальну кількість самих китайських студентів. Можливо, це викликано тим, що не всі китайські студенти, які навчалися в Україні в період 1949-1959 років, враховувалися в статистичних звітах.

У четвертому підрозділі – “Висвітлення в засобах масової інформації українсько-китайських зв’язків” – наведено публікації української преси (на прикладі журналу “Україна”), в яких було висвітлено процес українсько-китайських відносин. Публікації журналу “Україна” за 1949-1959 роки систематично висвітлювали події, що відбувалися в КНР, наводили факти співробітництва Радянської України та Китайської Народної Республіки. Читачі журналу отримували інформацію про китайську історію, культуру. Це сприяло створенню умов для позитивного розвитку українсько-китайських відносин.

ВИСНОВКИ

Історія українсько-китайських відносин 1949–1959 років розглядалася в контексті радянсько-китайських, як дослідження людських відносин, і враховувалося, що її справжній предмет – життя суспільства, взяте як у внутрішніх, так і в зовнішніх її аспектах. Саме на суспільстві, а не державі потрібно фокусувати свою увагу історику.

В результаті дослідження виявлено джерела, в яких висвітлено події, що стосуються українсько-китайських відносин. Враховуючи сучасну ситуацію обмеженості доступу до багатьох необхідних джерел, дослідження українсько-китайських відносин було розпочате з матеріалів українських видань і архівів, що розташовані в Україні. Але надалі, щоб виконати завдання порівняльно-історичного дослідження, необхідно дослідити джерела, що знаходяться в Росії і в КНР.

Українсько-китайські зв’язки у політичній та економічній сферах в період 1949–1959 років були досить жвавими і сприяли поширенню контактів українського і китайського суспільств на різних рівнях і безперечно мають значення для розвитку українсько-китайських відносин у 90-ті роки ХХ століття. Розкрито основні напрямки та зміст українсько-китайських зв’язків у сфері політики та економіки.

Взаємодія України та КНР у політичній сфері була фактично започаткована ще у 50-ті роки XX століття. У цей період Українська РСР, як суб’єкт міжнародного права, активно підтримувала КНР у міжнародних організаціях. Співробітництво Української РСР з КНР у галузі промисловості здійснювалося головним чином за такими напрямками: поставки обладнання для підприємств, які будувалися за радянськими проектами; поставки обладнання та запасних частин, що були продані Міністерством зовнішньої торгівлі СРСР; вивчення китайськими фахівцями обладнання, технології та організації виробництва на українських підприємствах; візити профспілкових делегацій по обміну досвідом.

У галузі сільського господарства співробітництво здійснювалося у формі передачі досвіду ведення господарства на селі за радянськими зразками. Визначені основні напрямки такого співробітництва: підвищення врожайності; впровадження радянської агротехніки; поліпшення сільськогосподарських знарядь праці; допомога в розвитку тваринництва; вивчення досвіду українського сільського господарства делегаціями з КНР

Українсько-китайське співробітництво в науково-технічній сфері має особливе значення. Наведені факти свідчать, що науково-технічне співробітництво Української РСР та КНР у 50-ті роки заклало міцну базу для майбутнього відносин наших суспільств.

Розгляд процесу розвитку співробітництва академічних установ України та Китаю дозволив визначити основні його форми та зміст. По-перше, це участь установ АН УРСР у спільному проведенні дослідницьких робіт у галузі науки й техніки та надання допомоги Китаю у вирішенні найважливіших науково-технічних проблем. По-друге, АН УРСР проводила обмін науковою та художньою літературою з АН КНР, Пекінською і Нанкінською бібліотеками. По-третє, визначено, що в Україні створювалися умови для дослідницької роботи китайських вчених, і важливу роль відігравали візити делегацій з КНР в Україну, де китайські вчені запозичували досвід радянської науки.

Підтверджено фактами, що українські наукові установи та підприємства зробили значний внесок у створення технічної бази КНР. На українських підприємствах та в науково-дослідних інститутах розроблялася технічна документація для підприємств, що будувалися в КНР за допомогою СРСР.

Розглянуто діяльність та перебування українських фахівців на підприємствах КНР і встановлено, що вони працювали в основному у вугільній, металургійній, машинобудівній та хімічній галузях. Фахівці з УРСР передавали китайцям свій досвід і методи роботи, знайомили з науковими і технічними досягненнями, з радянською системою в цілому.

Досліджено процес підготовки фахівців для КНР на підприємствах України. Українські підприємства приймали сотні фахівців з КНР для практичного навчання. На українських підприємствах для китайських фахівців створювалися найбільш сприятливі умови.

Відносини України і Китаю періоду 1949–1959 років у гуманітарній сфері мали позитивні наслідки для розвитку українсько-китайського співробітництва в 90-ті роки і, безперечно, мають велике значення для дружби і взаєморозуміння народів України та Китаю.

Комплексний розгляд українсько-китайських зв’язків у сфері літератури та мистецтва показав їх велике значення для дружби і взаєморозуміння народів України та Китаю. У 50-ті роки українське суспільство вперше у своїй історії в таких масштабах почало знайомитися з китайською цивілізацією. З іншого боку українська література і українське мистецтво стало доступним в Китаї.

Відзначено вагомий внесок громадських організацій у розвиток українсько-китайських відносин. Важливе значення для зміцнення дружби і взаєморозуміння українського і китайського народів мала діяльність Українського Товариства дружби і культурних зв’язків із зарубіжними країнами і Українського відділення Товариства радянсько-китайської дружби.

Дослідження участі навчальних закладів України в процесі українсько-китайського співробітництва здійснене на підставі статистичних матеріалів дозволило встановити перелік вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, у яких навчалися китайські студенти. Перелік навчальних закладів показує географію розміщення китайських студентів під час навчання в Україні. Не випадково після 1991 року саме у вищих навчальних закладах Києва, Харкова, Одеси, Дніпропетровська, Донецької області знову почали навчатися студенти з КНР.

Розгляд висвітлення в засобах масової інформації українсько-китайських зв’язків на прикладі публікацій в журналі “Україна” дозволяє зробити висновок, що систематичне висвітлення подій, які відбувалися в КНР, наведення фактів співробітництва Радянської України та Китайської Народної Республіки, інформація про китайську історію, культуру сприяли створенню умов для позитивного розвитку українсько-китайських відносин.

Аналіз українсько-китайських відносин 50-х років у співставленні зі станом українсько-китайських відносин 90-х років дає можливість визначити перспективи для їх подальшого розвитку. Особливе значення має українсько-китайське співробітництво у науково-технічній і гуманітарній сферах.

Проблема українсько-китайських відносин у 50-ті роки і їх впливу на розвиток українсько-китайських відносин після 1991 року потребує подальшого ретельного вивчення. Процес розвитку багатосторонніх зв’язків між Україною та Китаєм вимагає більш глибокого дослідження позитивного досвіду в недалекому історичному минулому з метою передати новому поколінню естафету дружби й успішного співробітництва між двома народами. Відновлюючи в пам’яті сучасників позитивні творчі дії попередніх поколінь і аналізуючи характер українсько-китайських відносин у період 1949-1959 років з позиції сучасності, необхідно зосереджувати увагу на збігу корінних національних інтересів двох народів, на їхньому бажанні й історичній зумовленості жити у мирі й дружбі, бути рівноправними партнерами.

ПРОВІДНІ МОМЕНТИ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ЗНАЙШЛИ СВОЄ ВІДОБРАЖЕННЯ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

Cтатті

1. Wulusuofu. Wu-Zhong wenhua jiaolu (1949-1959) // Sulian wenhua jiaolu. Wuhan daxue waiwenxi Sulian Wukelan yanjiu shibian. – №10. – P. 44–48. (Урусов В.Б. Українсько-китайські культурні зв’язки (1949–1959) // Культура і освіта в СРСР. Центр з вивчення Радянської України факультету іноземних мов Уханьського університету. – 1991. №10. – С. 44–48).

2. Урусов В.Б. Науково-технічне співробітництво України та Китаю 1949–1959 рр. // Східний світ. – 2003. – №2. – С.114–118.

3. Урусов В.Б. Українсько-китайські економічні зв’язки у 50-ті роки ХХ ст.// Сходознавство. – 2004. – № 25–26. – С.150–166.

4. Урусов В.Б. Українська РСР та “китайське питання” в ООН // Сходознавство. – 2004. – № 27–28. – С. 115–128.

Інші публікації

Урусов В.Б. Українсько-китайське співробітництво у галузі культури та освіти // Украина-Китай. Информационно-аналитическое обозрение. – 2001.№1. – С. 54–56.

Урусов В.Б. Китаєзнавство в КЕГІ // Всесвіт. – 2002. – №9–10. – С. 64–70.

Матеріали конференцій

Урусов В.Б. Науково-технічне співробітництво України та Китаю 1949–1959 рр. // VII Сходознавчі читання А. Кримського. Тези доповідей міжнародної конференції. Київ, 4–5 червня 2003. – С. 184.

Урусов В.Б. Українсько-китайські відносини у сфері культури (1949–1959 рр.) // Міжнародна конференція “Україна-Китай: стратегія співробітництва” (7–8 жовтня 2004 року, м. Краматорськ). Проблеми освіти. – Науково-методичний збірник. – 2004. – Випуск 38. – С.108–119.

АНОТАЦІЯ

Урусов В.Б. Українсько-китайські відносини (1949–1959). – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 – Всесвітня історія. – Інститут сходознавства ім. А. Кримського НАН України. Київ, 2005.

Дисертацію присвячено дослідженню українсько-китайських відносин в період 1949–1959 рр. Хронологічні рамки дисертації охоплюють період з часу утворення Китайської Народної Республіки і початку активного співробітництва Радянської України та КНР до 1959 року, коли з ініціативи Москви почався процес згортання цього співробітництва. В дисертації узагальнюються історичні факти українсько-китайських відносин і співробітництва 1949–1959 рр. в політичній, економічній, науково-технічній та гуманітарній сферах та здійснюється аналіз впливу цього співробітництва на розвиток українсько-китайських відносин з утворенням незалежної України; проаналізовано українсько-китайські відносини 50-х років у співставленні зі станом українсько-китайських відносин 90-х років та визначено перспективи для їх подальшого розвитку.

Ключові слова: Китайська Народна Республіка, Радянська Україна, відносини, політика, економіка, науково-технічне співробітництво, гуманітарна сфера.

АННОТАЦИЯ

Урусов В.Б. Украинско-китайские отношения (1949–1959). – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 Всемирная история. Институт востоковедения им. А. Крымского НАН Украины. Киев, 2005.

Диссертация посвящена исследованию украинско-китайских отношении в период 1949–1959 гг. Хронологические рамки диссертации охватывают период от момента образования Китайской Народной Республики и начала активного сотрудничества Советской Украины и КНР до 1959 года, после которого по инициативе Москвы начался