КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ВИГОВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ІГОРОВИЧ

УДК 247.124

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

ЗАСТАВИ ЦІННИХ ПАПЕРІВ В УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право;

міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

КИЇВ - 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародного приватного та митного права І

нституту міжнародних відносин Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник:

доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент Академії правових наук України

Довгерт Анатолій Степанович,

Інститут міжнародних відносин Київського національного

університету імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри міжнародного приватного та митного права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор,

академік Академії правових наук України

Кузнєцова Наталія Семенівна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

професор кафедри цивільного права

кандидат юридичних наук, доцент

Посполітак Володимир Володимирович,

Міжнародний інститут менеджменту,

доцент кафедри менеджменту та економіки

Провідна установа: Одеська національна юридична академія

Міністерства освіти і науки України, м. Одеса

Захист відбудеться 16 травня 2005 року о 12 годині на

засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.10 в

Інституті міжнародних відносин Київського національного

університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 12).

Автореферат розісланий “14” квітня 2005 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради М.М. Гнатовський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасний розвиток ринкових відносин в Україні вимагає чіткої правової регламентації всіх аспектів заставних правовідносин і, зокрема, тих, де предметом застави є цінні папери. Досить часто цінні папери є одним з небагатьох видів майна, під заставу якого фізична чи юридична особа може реально отримати кредит в банку. Пояснюється це цілою низкою переваг, які мають цінні папери як об’єкт застави в порівнянні із іншими активами заставодавця. Цінні папери, які беруться під заставу, як правило, є достатньо ліквідними. Оскільки застава цінних паперів оформляється переважно у формі закладу, то кредитору легко контролювати їх наявність, до того ж, витрати на зберігання сертифікатів цінних паперів та ведення рахунків їх обліку необтяжливі. Крім того, якщо цінні папери допущені до котирування на біржі, їх ринкова вартість відповідає офіційним біржовим котировкам, що дає змогу кредитору мати об’єктивну оцінку предмета застави.

Разом з тим, серед застави різних видів майна застава цінних паперів є складною як з теоретичної, так і з практичної точки зору, що пояснюється дуалістичним характером правової природи цінних паперів, який накладає відбиток і на ті правовідносини, об’єктом яких виступають цінні папери.

В сучасній українській юридичній літературі питання застави цінних паперів не знайшли належного висвітлення. У тих наукових працях, які торкаються цієї проблематики, висвітлюються здебільшого окремі аспекти застави векселів. Автори дисертаційних досліджень, присвячених правовому регулюванню застави, як правило, торкаються лише деяких питань, пов’язаних із заставою чи закладом цінних паперів, але не охоплюють всього комплексу правових проблем, які виникають при заставі цінних паперів, а тому не можуть бути теоретичною основою для усунення існуючих прогалин як в цивілістичній доктрині, так і в законодавстві України.

Закон України “Про заставу” від 2 жовтня 1992 року хоча і містить окремий розділ, присвячений заставі цінних паперів, але торкається лише окремих питань, залишаючи багато вузлових моментів, пов’язаних із регулюванням застави цінних паперів, без розгляду. Зокрема, на рівні Закону та інших нормативно-правових актів практично не врегульовані питання застави товаророзпорядчих цінних паперів та правового режиму застави бездокументарних цінних паперів, недостатньо врегульованими залишаються питання застави векселів, а також звернення стягнення на заставлені цінні папери та їх реалізації. Разом з тим недостатнє нормативне забезпечення перешкоджає ефективному регулюванню відносин між суб’єктами заставних правовідносин в Україні.

Таким чином, актуальність наукового дослідження правових проблем регулювання застави цінних паперів обумовлена: недосконалістю чинного законодавства України про заставу та потребою наукового обґрунтування пропозицій щодо його вдосконалення, недостатньою теоретичною розробкою та дискусійністю окремих юридичних аспектів заставних правовідносин, об’єктом яких виступають цінні папери, а також наявністю суттєвих недоліків у сфері застосування відповідного нормативно-правового масиву. Сучасні потреби розвитку цивільних правовідносин в Україні роблять проблему пошуку найбільш оптимальної моделі правового регулювання застави цінних паперів одним з першочергових завдань.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках комплексної програми Київського національного університету ім. Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” і планової теми дослідження Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка “Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України” (ТЗ НДР № 01БФ048-01), а також науково-дослідної роботи кафедри міжнародного приватного та митного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний теоретичний аналіз правових проблем, які виникають у сфері регулювання застави цінних паперів, узагальнення існуючих наукових підходів до їх вирішення, а також вивчення відповідних правових норм та практики їх застосування судами України для подальшої розробки рекомендацій щодо вдосконалення механізму правового регулювання в цій сфері.

Для досягнення вказаної мети визначено такі основні завдання:

- розглянути теоретичні питання, які не були належним чином досліджені в спеціальній юридичній літературі, зокрема, питання визначення предмета застави при заставі цінних паперів, встановлення правового режиму застави бездокументарних цінних паперів, співвідношення договору застави векселя та заставного індосаменту, особливостей застави товаророзпорядчих цінних паперів, способів задоволення вимог кредитора у випадку застави заставної;

- проаналізувати положення законодавства України та ряду зарубіжних країн у сфері застави цінних паперів та виділити основні тенденції, які існують у світовій законодавчій практиці, а також встановити доцільність запозичення і використання досвіду таких зарубіжних країн при розробці нової редакції Закону України “Про заставу”;

- розробити конкретні пропозиції щодо усунення наявних прогалин у чинному законодавстві України про заставу та вдосконалення існуючих нормативних положень, які регулюють заставу цінних паперів.

Об’єктом дисертаційного дослідження виступають правовідносини, що виникають між заставодавцем та заставодержателем при заставі цінних паперів, їх специфічні риси, обумовлені дуалістичною правовою природою цінних паперів, а також особливості механізму правового регулювання в цій сфері.

Предметом дисертаційного дослідження є акти законодавства України та ряду зарубіжних країн (Болгарії, Великої Британії, Естонської Республіки, канадської провінції Квебек, КНР, Німеччини, Республіки Казахстан, Республіки Узбекистан, Російської Федерації, США, Франції, Швейцарії, Японії), що регулюють заставу цінних паперів, правові норми Європейського Союзу, практика господарських судів України та арбітражних судів Російської Федерації з розгляду спорів, пов’язаних із заставою векселів, а також доктринальні джерела, у яких висвітлюються правові аспекти застави цінних паперів. Крім того, з метою вивчення історичного правового досвіду у цій сфері предметом дослідження стали норми законодавства Російської Імперії та СРСР, а також наукові праці видатних дореволюційних юристів.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають діалектичний метод пізнання та системно-функціональний метод дослідження наукового матеріалу. Застосування історично-правового та формально-логічного методів дозволило проаналізувати еволюцію основних положень класичної теорії цінних паперів та формування сучасних підходів до визначення їх правової природи. Порівняльно-правовий метод було використано при дослідженні положень законодавств зарубіжних країн про заставу цінних паперів та їх порівнянні із відповідними нормативно-правовими актами України. Герменевтичний метод застосовувався для з’ясування змісту окремих законодавчих понять і теоретичних конструкцій.

Теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять наукові праці відомих правознавців із загальних проблем цивільного права, а також монографії та статті, присвячені питанням акціонерного, банківського, вексельного та зобов’язального права. Були використані роботи: М.М. Агаркова, Ч.Н. Азімова, В.А. Баруліна, В.А. Бєлова, М.І. Брагінського, В.М. Будилова, А.Ю. Бушева, Є.О. Васильєва, О.О. Вишневського, А.В. Габова, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, Б.Д. Завідова, А.С. Звоницького, О.С. Іоффе, Ф.С. Карагусова, Л.А. Кассо, О.С. Кокіна, Є.О. Крашенінникова, Н.С. Кузнєцової, Л.А. Лунця, О.О. Маковської, Д.В. Мурзіна, Н.О. Нерсесова, О.І. Онуфрієнко, Й.О. Покровського, В.В. Посполітака, О.П. Сергєєва, К.І. Скловського, І.В. Спасібо-Фатєєвої, Є.О. Суханова, Г.Ф. Шершеневича, Т.С. Шкрум, Л.Р. Юлдашбаєвої та інших науковців.

Автором були також використані монографії та статті таких зарубіжних юристів, як У.Е. Батлер та М.Е. Гаши-Батлер, Е.П. Еллінджер, М. Кароллус, Г. Ласк, Ч. Наньпін, Г. Робертс, С. Стефанов та інші.

Нормативно-правову базу дисертаційного дослідження складає чинне законодавство України та законодавства ряду зарубіжних країн.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на рівні дисертаційного дослідження комплексно розглянуто теоретичні та практичні проблеми, що виникають у сфері правового регулювання застави цінних паперів, та проаналізовано специфіку заставних правовідносин, об’єктом яких виступають цінні папери.

У дисертаційній роботі сформульовано нові концептуальні положення та практичні висновки, які виносяться на захист:

1. Обгрунтовано висновок про необхідність поширення на заставу цінних паперів правового режиму застави речей з урахуванням особливостей, обумовлених дуалістичною природою цінних паперів. Предметом застави в цьому випадку буде виступати і сам цінний папір, і вся юридична сукупність втілених у ньому прав, що складають його зміст. При цьому застава прав, засвідчених цінним папером, окремо від застави самого папера, є неможливою.

2. Вперше на рівні дисертаційного дослідження проаналізовано особливості правової природи звичайних іменних цінних паперів (“ректа-паперів”) і на підставі їх аналізу був зроблений висновок про те, що оскільки “ректа-папери” характеризуються наявністю всіх притаманних цінним паперам речово-правових елементів, а їх специфіка обумовлена в основному специфікою легітимації управомоченої особи, немає достатніх підстав для того, щоб розглядати заставу таких цінних паперів як заставу майнових прав.

3. Обґрунтовано висновок про те, що бездокументарні цінні папери виступають у цивільному обігу виключно в якості об’єктів зобов’язального права. Тому їх застава повинна відбуватися в режимі застави майнових прав і регулюватися нормами Закону України “Про заставу”, що застосовуються до застави майнових прав з урахуванням спеціальних положень, передбачених для застави цінних паперів. Разом з тим правовий режим застави бездокументарних цінних паперів має певні особливості в порівнянні з режимом застави майнових прав, які дають можливість говорити про необхідність їх розмежування.

4. На підставі аналізу окремих аспектів правової природи товаророзпорядчих цінних паперів та юридичного характеру зв’язку, що існує між такими цінними паперами та майном, ними представленим, сформульовано висновок про те, що, по-перше, у випадку застави товаророзпорядчих цінних паперів предмет застави охоплює не лише сам цінний папір та засвідчене ним право, а й відповідне майно – прийнятий до перевезення вантаж чи прийняті на зберігання речі, а по-друге, таке майно не може передаватися під заставу інакше, як одночасно із передачею під заставу товаророзпорядчих цінних паперів.

5. Питання про можливість застави цінних паперів особою, яка є зобов’язаною за цими паперами, має вирішуватися позитивно у випадку застави векселів. В цьому випадку векселедавець може виступати як заставодавцем, так і заставодержателем даного векселя. Зовсім іншою ситуацією є передача заставодавцем під заставу векселів, які виписуються ним в момент укладення договору застави. В цьому випадку у заставодавця немає жодних прав – ні прав на вексель, ні прав з векселя, – а тому застави векселя в цьому випадку не відбувається.

6. Пропонується розглядати в якості підстави виникнення застави векселів сукупність наступних юридичних фактів: оформлення договору застави, вчинення векселедержателем заставного індосаменту та передачі векселя заставодержателю. Сам по собі заставний індосамент не може розглядатися в якості достатньої юридичної підстави для виникнення права застави на вексель, його вчинення без укладення договору застави векселя породжує лише ті юридичні наслідки, які встановлені нормами вексельного права, але не породжує наслідків, передбачених загальноцивільними нормами про заставу. Альтернативними варіантами оформлення застави векселя може бути передача векселя під заставу на підставі бланкового індосаменту або т. зв. “прихованого (удаваного) заставного індосаменту”, що дозволить уникнути конкуренції норм вексельного права та загальноцивільних норм про заставу.

7. Встановлено, що за своїми юридичними наслідками правовідносини застави цінних паперів відрізняються від відносин, що виникають на підставі угоди РЕПО. Угода РЕПО по суті являє собою процентний договір позики, що забезпечується тимчасовим переходом права власності на цінні папери до кредитора до моменту повернення суми позики. Угоди РЕПО подібні до застави цінних паперів лише своїм забезпечувальним характером, а тому на них не можуть поширюватися норми законодавства про заставу цінних паперів.

8. Обґрунтовано висновок про те, що застава бездокументарних цінних паперів є винятком із загального правила про момент виникнення права застави, який в даному випадку має пов’язуватися не з укладенням договору застави, а з фіксацією заставного обтяження таких паперів уповноваженою на це особою. Разом з тим саме договір застави, а не розпорядження застави, виступатиме безпосередньою підставою виникнення заставних правовідносин.

9. Сформульовані основні характерні риси, які відрізняють порядок звернення стягнення на заставну від загальноцивільного порядку звернення стягнення на предмет застави. З метою уникнення можливих колізій у правозастосовчій практиці були запропоновані два основні способи задоволення заставодержателем заставної своїх вимог: шляхом реалізації заставленої заставної безпосередньо заставодержателем та шляхом звернення ним стягнення на предмет іпотеки (у випадку невиконання основного зобов’язання, забезпеченого іпотекою) чи отримання задоволення своїх вимог за рахунок виконання, одержаного від боржника іпотекодержателя (у випадку виконання такого зобов’язання). Крім того, пропонується законодавчо передбачити можливість обрання сторонами договору застави заставної звичайної процедури звернення стягнення на предмет застави у судовому чи позасудовому порядку.

10. Обґрунтовано висновок про те, що задоволення вимог заставодержателя шляхом реалізації ним прав, засвідчених заставленими цінними паперами, можливе лише у відношенні векселів, що були передані йому із вчиненим заставним індосаментом. Якщо ж вексель був обтяжений правом застави на підставі договору застави без вчинення будь-якого індосаменту, звернення стягнення на нього та його реалізація можливі виключно у загальноцивільному порядку.

11. Пропонується внести наступні зміни та доповнення до чинного законодавства України про заставу:

а) в Законі України “Про заставу”:

- в ст. 16, яка встановлює момент виникнення права застави, передбачити, що право застави на бездокументарні цінні папери виникає з моменту фіксації заставного обтяження таких паперів уповноваженою на це особою;

- в ст. 53, яка регулює питання застави ордерних цінних паперів, передбачити, що застава векселя здійснюється шляхом укладення сторонами договору застави, вчинення векселедержателем заставного індосаменту та передачі ним векселя заставодержателю;

- до ст. 23, яка визначає порядок реалізації заставлених майнових прав, додати ч. 3, яка передбачала б, що реалізація заставлених бездокументарних цінних паперів відбувається у порядку, передбаченому ч. 1 та 2 цієї статті;

- до Розділу VI “Застава цінних паперів” внести окремі статті, які б регулювали питання застави товаророзпорядчих цінних паперів;

б) у ст. 30 Закону України “Про іпотеку”, яка регулює питання застави заставної, пропонується встановити, що у випадку порушення зобов’язання, забезпеченого заставою заставної, заставодержатель заставної може на свій вибір: і) самостійно реалізувати заставну та задовольнити свої вимоги за рахунок отриманих грошових коштів; іі) звернути стягнення на предмет іпотеки (у випадку невиконання основного зобов’язання, забезпеченого іпотекою) чи задовольнити свої вимоги за рахунок виконання, одержаного від боржника іпотекодержателя (у випадку виконання такого зобов’язання);

в) у ст. 33 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, яка регулює питання реалізації прав за забезпечувальними обтяженнями, доцільно встановити, що задоволення вимог заставодержателя шляхом реалізації ним прав, засвідчених заставленими цінними паперами, можливе лише у відношенні векселів, що були передані йому із вчиненим заставним індосаментом;

г) в проекті Закону України “Про акціонерні товариства” (реєстраційний № 3059 сектора реєстрації законопроектів Верховної Ради України ІV скликання) пропонується передбачити окрему норму щодо нерозповсюдження застави акцій на акції додаткових емісій.

Практичне значення одержаних результатів. Основні теоретичні положення, висновки та рекомендації дисертаційного дослідження були впроваджені Комітетом Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності при розробці вже прийнятих Верховною Радою України Законів України “Про іпотеку”, “Про внесення змін до Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” (щодо заставних цінних паперів)”, а також при підготовці проекту Закону України “Про акціонерні товариства” (реєстр. № 3409) (довідка про впровадження №06-10/439 від 06.06.2003). Крім того, теоретичні положення дисертації були використані у роботі Українського інституту розвитку фондового ринку Київського національного економічного університету, зокрема, при проведенні наукових досліджень у сфері ринку цінних паперів, а також при підготовці навчально-методичних матеріалів до професійно орієнтованих дисциплін “Фондовий ринок” та “Господарське право”, які викладаються за магістерською програмою “Фондовий ринок” (довідка про впровадження №110/3 від 19.10.2004 р.). Теоретичні результати дослідження також можуть бути використані у навчальному процесі при викладанні курсів “Порівняльне цивільне право” та “Правове регулювання обігу цінних паперів та фондового ринку”, при проведенні семінарських занять, а також при підготовці підручників, навчальних посібників та методичних рекомендацій для студентів вищих юридичних навчальних закладів.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та практичні висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на наступних науково-практичних конференціях:

- Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка (29-30 листопада 2001 року, м. Київ);

- Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників”, організованій Науковим товариством студентів та аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка (10-11 квітня 2003 р., м. Київ);

- Науково-теоретичній конференції молодих вчених Інституту міжнародних відносин, організованій Інститутом міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (24-25 квітня 2003 р., м. Київ);

- Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання”, організованій Хмельницьким інститутом регіонального управління та права (14-15 листопада 2003 р., м. Хмельницький);

- XI Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Ломоносов-2004”, організованій Московським державним університетом імені М.В. Ломоносова (12-15 квітня 2004 р., м. Москва).

Публікації. Основні наукові положення дисертаційного дослідження відображені в 5 статтях у фахових виданнях ВАК України та у 3 опублікованих тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Мета та завдання дослідження визначили його структуру. Робота складається зі вступу, трьох розділів та дев’яти підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 208 сторінок машинописного тексту, в тому числі список використаних джерел (329 найменувань) складає 28 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дисертації розкривається актуальність теми дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, сформульована мета та завдання дослідження, дається характеристика об’єкту, предмету та застосованих методів дослідження, викладається наукова новизна та основні наукові положення, які виносяться на захист, показано теоретичне і практичне значення отриманих результатів, надається інформація про апробацію результатів дисертації та публікації, а також практичні можливості впровадження результатів дослідження.

У першому розділі – „Цінні папери як предмет застави”, – який складається з трьох підрозділів, дисертантом досліджуються питання, пов’язані з особливостями використання в якості предмета застави як цінних паперів у цілому, так і окремих їх груп та категорій.

Перший підрозділ – “Визначення предмета застави при заставі цінних паперів. Правовий режим застави цінних паперів” – присвячений питанням визначення предмета застави при заставі цінних паперів, можливості застави прав, засвідчених цінним папером, окремо від самого папера, а також встановлення правового режиму застави цінних паперів.

Узагальнивши основні підходи до визначення правової природи цінних паперів прихильників двох протилежних наукових концепцій – “документарної” та “бездокументарної”, автор доходить висновку про неможливість безумовного віднесення цінних паперів як до категорії речей, так і до категорії майнових прав. Разом з тим, відмічаючи існування в чинному законодавстві України та домінування у цивілістичній доктрині тенденції до віднесення цінних паперів до категорії речей, автор наголошує на доцільності поширення на заставу цінних паперів режиму застави речей, однак з урахуванням специфічних особливостей цінних паперів, породжених їх зобов’язально-правовим змістом.

Виходячи з твердження про неподільну юридичну сукупність майнових прав, засвідчених цінним папером, передача яких можлива лише з передачею самого папера, дисертант обґрунтовує висновок про те, що з передачею цінного папера під заставу право застави встановлюється і на всю сукупність майнових прав, які ним закріплюються, а також про те, що застава таких прав без застави самого папера є неможливою.

У другому підрозділі – “Особливості правового режиму застави бездокументарних цінних паперів” – автор досліджує характерні особливості правової природи бездокументарних цінних паперів з метою встановлення правового режиму їх застави.

Погляди цивілістів на бездокументарні цінні папери зводяться до двох протилежних концепцій. Суть першої з них полягає у твердженні, що цінний папір залишається річчю незалежно від способу фіксації засвідчених ним прав, а отже і застава таких паперів підпадає під режим застави майна. Прихильники другої концепції наголошують на тому, що зобов’язально-правовий зміст бездокументарних цінних паперів за умови відсутності речово-правової форми набуває домінуючого значення.

В ході дослідження автор з’ясовує можливість поширення на такі папери речово-правового режиму за умови відсутності матеріального носія. Зникнення всіх речово-правових характеристик, які притаманні документарним цінним паперам, означає, що будь-яка спроба поширити на бездокументарні цінні папери режиму речей буде завжди пов’язана з необхідністю застосування певних юридичних фікцій. Погляд на бездокументарні цінні папери як на сукупність майнових прав максимально точно відображає сутність цих специфічних об’єктів цивільних прав. Із зникненням речової форми зникає і дуалізм правової природи цих паперів. Вказана специфіка бездокументарних цінних паперів дозволяє розглядати їх заставу як заставу майнових прав, але з урахуванням спеціальних положень, передбачених чинним законодавством для застави цінних паперів.

Третій підрозділ – “Товаророзпорядчі цінні папери як предмет застави” – присвячений аналізу заставних правовідносин, об’єктом яких виступають коносаменти та складські свідоцтва.

Розглядаючи особливості цієї групи цінних паперів, дисертант звертає увагу на нерозривний зв’язок, який існує між товаророзпорядчим цінним папером та певним майном – прийнятим на зберігання товаром чи прийнятим для перевезення вантажем. Особливість застави таких паперів полягає в тому, що в даному випадку предмет застави буде охоплювати не лише сам цінний папір та засвідчене ним право, а й безпосередньо саме майно.

Особлива увага в цьому підрозділі звертається автором на питання про можливість застави майна, яке фігурує у товаророзпорядчих цінних паперах, за допомогою окремого договору застави, без застави відповідних цінних паперів. Для його вирішення автор звертається як до доктринальних джерел, так і до положень законодавства та судової практики іноземних держав (Великої Британії, Німеччини, Італії, США, Швейцарії). Вивчення світового досвіду дозволяє зробити висновок, що товаророзпорядчий цінний папір нерозривно пов’язаний з відповідним майном, що відображає конститутивну ознаку цієї групи цінних паперів. Отже, застава такого майна не може відбуватися інакше, як одночасно із передачею під заставу товаророзпорядчих цінних паперів.

У другому розділі – „Договір застави цінних паперів”, – який складається з п’яти підрозділів, дисертант зосереджується на аналізі питань, пов’язаних з договірним оформленням заставних правовідносин, об’єктом яких виступають цінні папери.

У першому підрозділі – „Загальна характеристика договору застави цінних паперів. Сторони договору застави цінних паперів” автор торкається загальних питань, що стосуються укладення договору застави цінних паперів, дає характеристику сторонам цього договору, а також з’ясовує можливість особи, зобов’язаної з цінних паперів, виступати їх заставодавцем. Автор встановлює, що питання про можливість застави цінних паперів зобов’язаною за ними особою має вирішуватись позитивно у випадку застави векселів, а також у випадку застави акцій, які були придбані акціонерним товариством, що їх емітувало, для їх наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання. При цьому дисертант відмічає, що акції, які не були сплачені акціонерами у встановлені строки, не можуть передаватися під заставу акціонерним товариством, оскільки такі акції не є розміщеними цінними паперами, а емітент не має ні права власності на них, ні прав за цими паперами.

Другий підрозділ – „Співвідношення договору застави векселів та заставного індосаменту” – присвячений дослідженню правового оформлення застави векселів. Аналізуючи широке коло доктринальних джерел, досліджуючи історичний досвід законодавчого регулювання застави векселів Російської Імперії та СРСР, а також відповідні положення законодавств Російської Федерації та Німеччини, автор розкриває юридичні наслідки оформлення застави векселів як у загальноцивільному порядку (на підставі договору застави), так і в порядку, передбаченому нормами вексельного права (шляхом вчинення заставного індосаменту). Результатом такого аналізу є обґрунтування автором тези про те, що сам по собі заставний індосамент не може розглядатися в якості достатньої юридичної підстави для виникнення права застави на вексель. Вчинення заставного індосаменту на векселі без укладення договору застави векселя породжує лише ті юридичні наслідки, які встановлені вексельним законодавством, але не породжує наслідків, встановлених загальноцивільним законодавством про заставу.

У третьому підрозділі – „Користування та розпорядження заставленими цінними паперами за договором застави” – дисертант розглядає можливі варіанти надання тій чи іншій стороні договору застави повноважень з користування та розпорядження предметом застави. Окрема увага приділяється питанню реалізації корпоративних прав за заставленими акціями. Зокрема, наголошується на тому, що навіть при закладі акцій здійснювати права на участь в управлінні акціонерним товариством за такими акціями, зокрема, голосувати на загальних зборах акціонерів, має право виключно заставодавець. Право на отримання доходів за такими цінними паперами може за договором застави делегуватися заставодержателю, але це право має поєднуватися з обов’язком зараховувати отримані суми у погашення основної суми боргу та відсотків за ним. Автор звертає увагу на те, що тривале вибуття заставлених цінних паперів з обігу може не відповідати інтересам сторін і пропонує використовувати конструкцію договору управління майном або включати безпосередньо до тексту договору положення про надання заставодержателю можливості розпорядження заставленими паперами у випадку негативної кон’юнктури фондового ринку.

Четвертий підрозділ – „Передача заставлених цінних паперів та прав за цими паперами за договором застави. Фіксація обтяжень цінних паперів правом застави” – присвячений механізму передачі під заставу різних видів цінних паперів (іменних, ордерних та на пред’явника), а також питанню забезпечення передачі прав за такими паперами. Розкриваючи порядок фіксації обтяжень цінних паперів правом застави у реєстраційній та депозитарній системах обліку, автор підкреслює, що саме з фіксацією застави бездокументарних цінних паперів слід пов’язувати момент виникнення права застави на такі папери, стверджуючи, що даний випадок є виключенням із загального правила ст. 585 ЦК України про виникнення права застави з моменту укладення договору застави.

У п’ятому підрозділі – Особливі умови договору застави цінних паперів” - автор розглядає способи захисту інтересів заставодержателя та заставодавця у випадках суттєвого зменшення ринкової вартості заставлених цінних паперів та зміни таких паперів, зокрема, у випадках їх конвертації. Дисертант доходить висновку, що зменшення ринкової вартості цінних паперів не означає покладання на заставодавця обов’язку надати заставодержателю додаткове забезпечення, такий обов’язок має бути прямо зафіксований у договорі застави. Крім того, автор зазначає доцільність передбачення у законодавстві положення про поширення права застави і на ті цінні папери, які отримує заставодавець при їх обміні чи конвертації. Автор також вирішує питання про поширення права застави на акції додаткових емісій, зазначаючи, що оскільки такі акції слід вважати прибутком, що отримує акціонер, право застави на них автоматично поширюватися не може.

Третій розділ – “Звернення стягнення на заставлені цінні папери та їх реалізація” – складається із двох підрозділів та присвячений правовій регламентації процедури звернення стягнення на цінні папери та їх реалізації у випадку невиконання боржником основного зобов’язання.

У першому підрозділі – “Порядок звернення стягнення на заставлені цінні папери в судовому та позасудовому порядку” – автор розкриває механізм задоволення вимог заставодержателя за рахунок предмета застави. Особлива увага приділяється позасудовим способам звернення стягнення на заставлені цінні папери, які дозволяють сторонам договору застави уникнути формалізованої судової процедури. Предметом окремого розгляду виступає порядок звернення стягнення на заставну, який відрізняється цілим рядом особливостей. Аналізуючи норми Закону України “Про іпотеку”, автор виділяє основні відмінності, пов’язані із зверненням стягнення на заставну, та пропонує передбачити в законодавчому порядку два альтернативні способи задоволення вимог заставодержателя заставної: як шляхом звернення заставодержателем стягнення на предмет іпотеки та його реалізації, так і шляхом реалізації заставленої заставної у загальноцивільному порядку.

У другому підрозділі –“Реалізація цінних паперів” – дисертант розглядає порядок реалізації заставлених цінних паперів як при судовому, та і при позасудовому порядку звернення стягнення. Окрема увага приділяється альтернативному способу задоволення вимог заставодержателя векселя шляхом реалізації прав, засвідчених таким векселем, і в цьому контексті аналізуються як доктринальні підходи до цього питання, так і положення чинних законодавств України та Німеччини щодо такої реалізації. Водночас дисертантом зазначаються обмеження, які мають закріплюватися у законодавстві щодо реалізації таких прав заставодержателем з метою попередження можливих зловживань. Також в цьому підрозділі розглядається проблема реалізації заставлених акцій закритих акціонерних товариств з урахуванням законодавчо встановлених обмежень щодо їх обігу, а також механізм здійснення у системі реєстру припинення заставного обтяження цінних паперів та перехід права власності на них у зв’язку з їх реалізацією або набуттям у власність заставодержателем.

У висновках наведено теоретичне узагальнення і пропонується нове вирішення наукових проблем, пов’язаних із правовідносинами застави цінних паперів. Підсумками дослідження, зокрема, є наступні положення:

1. Нерозривний зв’язок між речовим правом на цінний папір та зобов’язальним правом з цінного папера зберігається і в заставних правовідносинах, що і визначає їх специфіку. Ця специфіка проявляється, зокрема, в тому, що, по-перше, предметом застави при заставі цінного папера є і сам цінний папір, і вся юридична сукупність втілених у ньому прав, що складають його зміст; по-друге, застава прав, засвідчених цінним папером, окремо від застави самого папера, є неможливою. Водночас існуюча в чинному законодавстві України і домінуюча у цивілістичній доктрині позиція віднесення цінних паперів до категорії речей обумовлює необхідність поширення на заставу цінних паперів правового режиму застави речей, однак з урахуванням специфічних особливостей цінних паперів, обумовлених їх зобов’язально-правовим змістом.

2. Оскільки звичайні іменні цінні папери („ректа-папери”) характеризуються наявністю всіх притаманних цінним паперам речово-правових елементів, а їх специфіка обумовлена в основному специфікою легітимації управомоченої особи, немає достатніх підстав для того, щоб розглядати заставу таких цінних паперів як заставу майнових прав.

3. Аналіз правової природи бездокументарних цінних паперів дозволяє зробити висновок про те, що вони являють собою сукупність майнових прав, які закріплюються у спеціальному реєстрі відповідно до законодавчих вимог, а тому такі цінні папери виступають у цивільному обігу виключно об’єктами зобов’язального права. Тому застава бездокументарних цінних паперів повинна відбуватися в режимі застави майнових прав і регулюватися нормами Закону України “Про заставу”, що застосовуються до застави майнових прав, але з урахуванням спеціальних положень, передбачених для застави цінних паперів. Разом з тим, правовий режим застави бездокументарних цінних паперів має певні особливості в порівнянні з режимом застави майнових прав, які дають можливість говорити про необхідність їх розмежування.

4. Зв’язок товаророзпорядчого цінного папера з майном має нерозривний характер, що відображає конститутивну ознаку цієї групи цінних паперів. Проявом такого зв’язку у заставних правовідносинах є те, що, по-перше, в цьому випадку предмет застави буде охоплювати не лише сам цінний папір та засвідчене ним право, а й безпосередньо саме майно – прийнятий до перевезення вантаж чи прийняті на зберігання речі, а по-друге, таке майно не може передаватися під заставу інакше, як одночасно із передачею під заставу товаророзпорядчих цінних паперів.

5. Питання про можливість застави цінних паперів особою, яка є зобов’язаною за цими паперами, має вирішуватися позитивно у випадку застави векселів. В цьому випадку векселедавець може виступати як заставодавцем, так і заставодержателем даного векселя. Зовсім іншою ситуацією є передача заставодавцем під заставу векселів, які виписуються ним в момент укладення договору застави. В цьому випадку у заставодавця немає жодних прав – ні прав на вексель, ні прав з векселя, – а тому застави векселя в цьому випадку не відбувається.

6. Виникнення заставних правовідносин у випадку застави векселів вимагає наявності сукупності наступних юридичних фактів: оформлення договору застави, вчинення заставного індосаменту та передачі векселя заставодержателю. Сам по собі заставний індосамент не може розглядатися в якості достатньої юридичної підстави для виникнення права застави на вексель. Вчинення заставного індосаменту на векселі без укладення договору застави векселя породжує лише ті юридичні наслідки, які встановлені вексельним законодавством, але не породжує наслідків, передбачених загальноцивільним законодавством про заставу. Альтернативним варіантом оформлення застави векселя може бути передача векселя під заставу на підставі бланкового індосаменту, що дозволить уникнути конкуренції норм вексельного та загальноцивільного законодавства про заставу.

Ці висновки доцільно врахувати при підготовці нової редакції ч. 1 ст. 53 Закону України “Про заставу”, що регулює питання застави ордерних цінних паперів.

7. За своїми юридичними наслідками правовідносини застави цінних паперів відрізняються від відносин, що виникають на підставі угоди РЕПО. Угода РЕПО по суті являє собою процентний договір позики, що забезпечується тимчасовим переходом права власності на цінні папери до кредитора до моменту повернення суми позики. Угоди РЕПО подібні до застави цінних паперів лише своїм забезпечувальним характером, а тому на них не можуть поширюватися норми законодавства про заставу.

8. Застава бездокументарних цінних паперів є винятком із загального правила про момент виникнення права застави, який в даному випадку має пов’язуватися не з укладенням договору застави, а з фіксацією заставного обтяження таких паперів уповноваженою на це особою. Проте саме договір застави, а не розпорядження застави, виступатиме безпосередньою підставою виникнення заставних правовідносин. Разом з тим, оскільки фіксація застави цінних паперів у системах обліку не є різновидом державної реєстрації правочину, то момент укладення договору застави бездокументарних цінних паперів не слід пов’язувати з моментом такої фіксації.

Цей висновок доцільно взяти за основу при розробці нової редакції ст. 16 Закону України “Про заставу”, що встановлює момент виникнення права застави.

9. Звернення стягнення на заставну відрізняється цілим рядом особливостей у порівнянні із загальноцивільним порядком звернення стягнення на заставлене майно. З метою вдосконалення цієї процедури та уникнення можливих колізій у правозастосовчій практиці доцільно передбачити два основні способи задоволення заставодержателем заставної своїх вимог: шляхом реалізації заставленої заставної безпосередньо заставодержателем та шляхом звернення ним стягнення на предмет іпотеки (у випадку невиконання основного зобов’язання, забезпеченого іпотекою) чи отримання задоволення своїх вимог за рахунок виконання, одержаного від боржника іпотекодержателя (у випадку виконання такого зобов’язання). Крім того, сторони договору застави заставної повинні мати можливість передбачити в тексті договору застосування звичайної процедури звернення стягнення на предмет застави у судовому чи позасудовому порядку.

Вказані положення доцільно зафіксувати у ст. 30 Закону України “Про іпотеку”, що регулює питання застави заставної.

10. Задоволення вимог заставодержателя шляхом реалізації ним прав, засвідчених заставленими цінними паперами, можливе лише у відношенні векселів, що були передані йому із вчиненим заставним індосаментом. Якщо ж вексель був обтяжений правом застави на підставі договору застави без вчинення будь-якого індосаменту, звернення стягнення на нього та його реалізація можливі виключно у загальноцивільному порядку.

Таке положення доцільно передбачити, зокрема, у ст. 33 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, яка регулює питання реалізації прав за забезпечувальними обтяженнями.

За темою дисертації опубліковані наступні роботи автора:

1. Виговський О. І. Правове регулювання застави бездокументарних цінних паперів // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2003. – Вип.39. – Частина 1. – С. 162-166.

2. Виговський О. І. Особливості застави товаророзпорядчих цінних паперів // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – №2. – С. 34-36.

3. Виговський О. І. Заставний індосамент у вексельному праві: проблемні питання // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – №6. – С. 35-39.

4. Виговський О. І. Деякі аспекти захисту інтересів сторін договору застави цінних паперів // Вісник господарського судочинства. – 2004. – №1. – С. 359-366.

5. Виговський О. І. Сторони договору застави цінних паперів // Право України. – 2004. – №3. – С. 68-71.

6. Виговський О. І. Проблеми правового регулювання застави цінних паперів // Держава та право очима молодих дослідників. Збірник наукових праць міжнародної