Київський національний університет
імені Тараса Шевченка

В’юницька Ольга Іванівна

УДК 327.7.008.4(4):321.7(4-11-191.2)

РОЛЬ РАДИ ЄВРОПИ У ЗМІЦНЕННІ ДЕМОКРАТІЇ У КРАЇНАХ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ

23.00.04. – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ – 2005

Дисертація є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародних організацій та дипломатичної служби Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:

доктор історичних наук, професор

Матвієнко Віктор Михайлович,

Інститут міжнародних відносин

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри

міжнародних організацій та дипломатичної служби

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор

Кудряченко Андрій Іванович,

Інститут підготовки кадрів Державної служби зайнятості України, декан факультету підвищення кваліфікації

кандидат політичних наук, доцент

Павленко Ростислав Миколайович,

Секретаріат Президента України,

керівник Головної аналітичної служби

Провідна установа:

Інститут світової економіки та міжнародних відносин НАН України

Захист дисертації відбудеться 17 жовтня 2005 року о 14.00 год. на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.001.29 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 15 вересня 2005 року.

Вчений секретар

cпеціалізованої вченої ради Константинов В.Ю.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Однією з основних характеристик сучасної системи міжнародних відносин є процеси глобалізації, і, зокрема, глобалізації процесу демократизації. Глобалізація процесу демократизації виявляється у тому, що жодна країна не може не відчувати впливу світового демократичного руху. На форму, інтенсивність, характер перехідних демократичних процесів впливають не лише національні історичні, економічні, соціальні та культурні умови, а й міжнародні фактори, що особливо виявляється у країнах “третьої хвилі” демократизації, зокрема, у країнах Центрально-Східної Європи.

У результаті кардинальних геополітичних змін, що відбулися у системі міжнародних відносин наприкінці ХХ – початку ХХІ століття та характеризувались переходом від ери конфронтації до ери відкритості та співробітництва, зникнення військово-політичного та ідеологічного протистояння, європейські міжурядові організації набули провідної ролі у політичних процесах як на регіональному, так і на світовому рівні.

Сучасні глобальні процеси і тенденції справляють безпосередній вплив на Раду Європи – європейську міжнародну організацію, яку було утворено після закінчення другої світової війни з метою досягнення більшої єдності між європейськими державами на основі спільних цінностей - плюралістичної парламентської демократії, неподільності та універсальності прав людини, верховенства права. Однак, період конфронтації між Сходом і Заходом перешкодив реалізації цього задуму, розділивши Європу на два блоки протистояння. З розпадом біполярної системи міжнародних відносин, проголошенням країнами Центрально-Східної Європи курсу на побудову демократичних суспільств та інтеграцію до європейських структур виникла унікальна можливість реалізувати початковий задум. Геополітичні зміни на європейському континенті надали нового імпульсу діяльності Ради Європи, пріоритетним завданням якої стало розвиток та зміцнення демократичних перетворень у посткомуністичних країнах Центрально-Східної Європи, які стали на шлях побудови демократії.

Рада Європи першою з європейських міжнародних організацій відповіла готовністю сприяти молодим демократіям у досягненні проголошених ними цілей. Угорщина, Польща, Чехія та Словаччина першими з колишніх соціалістичних країн Центрально-Східної Європи стали членами Ради Європи та продемонстрували значні успіхи у процесі демократичних перетворень та європейської інтеграції. Ці країни представляють приклад для наслідування, їх досвід співробітництва з Радою Європи може стати в нагоді Україні, яка також прагне побудувати демократичне суспільство. Важливість розвитку співробітництва з Радою Європи обумовлюється ще й тим, що жодна країна не набула членства у ЄС не запровадивши норми та принципи, викладені в основних міжнародних угодах, які було укладено в рамках Ради Європи.

Актуальність дослідження має теоретичний та практичний аспекти. У теоретичному плані аналіз діяльності Ради Європи щодо зміцнення демократії у посткомуністичних країнах Центрально-Східної Європи у нових геополітичних умовах, які склалися після завершення холодної війни є корисним для розвитку української міжнародно-політичної науки. У практичному плані актуальність дослідження зумовлена потребою України розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу та розширювати участь у європейському регіональному співробітництві.

Актуальність теми дослідження визначає наукове завдання, яке вирішується у дисертації: аналіз характеру та результатів діяльності Ради Європи щодо зміцнення демократії у країнах Центрально-Східної Європи в умовах формування нової системи міжнародних відносин у період після завершення холодної війни.

Зв’язок дисертаційної роботи із науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано згідно з науковою програмою Інституту міжнародних відносин “Міжнародні, правові, політичні та економічні засади розвитку України” (номер державної реєстрації 01БФ048-01), яка є складовою комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України”.

Мета і завдання дослідження визначені з урахуванням актуальності обраної теми та стану її дослідженості. Оскільки в існуючих на сьогодні наукових розробках зазначена тема комплексно та всебічно не розглядалась автор поставив за мету визначити та оцінити роль Ради Європи у зміцненні демократії у країнах Центрально-Східної Європи з розпадом біполярної системи міжнародних відносин.

Для досягнення поставленої мети автором були визначені такі завдання:

узагальнити основні наукові концепції та підходи до дослідження процесів демократизації як на глобальному, так і на регіональному рівнях, а саме, у регіоні Центрально-Східної Європи;

висвітлити процес еволюції політики Ради Європи та її інституційну адаптацію у контексті трансформаційних процесів у Центрально-Східній Європі наприкінці ХХ століття;

дослідити механізми, інструменти та методи, розроблені Радою Європи з метою зміцнення демократії, та визначити ефективність їх застосування у посткомуністичних центрально-східноєвропейських країнах;

оцінити внесок Ради Європи у становлення незалежних засобів масової інформації у таких центральноєвропейських країнах, як Угорщина, Польща, Чехія та Словаччина;

розкрити інституційні можливості Ради Європи щодо розвитку соціально-економічної сфери у центральноєвропейських країнах колишнього соціалістичного табору;

з’ясувати значення і роль Ради Європи у становленні та розвитку демократичного суспільства незалежної України;

порівняти і оцінити досвід співробітництва посткомуністичних країн Центральної Європи та України з Радою Європи щодо розвитку та зміцнення демократії;

визначити перспективи розширення співробітництва України з Радою Європи з метою ефективного використання потенціалу та ресурсів Ради Європи для зміцнення демократії в Україні.

Об'єктом дослідження є процес демократизації у Центрально-Східній Європі, який розпочався наприкінці ХХ століття.

Предметом дослідження є діяльність Ради Європи щодо зміцнення демократії у країнах Центрально-Східної Європи.

У дослідженні поняття “Центрально-Східна Європа” охоплює країни Вишеградської групи (Угорщину, Польщу, Чехію, Словаччину) та Україну. Вибір зазначених країн обумовлюється наступними міркуваннями дисертанта. По-перше, як перед посткомуністичними центральноєвропейськими країнами, так і перед Україною наприкінці ХХ століття постали схожі завдання, а саме, побудова демократичних суспільств та інтеграція у європейські структури співробітництва. По-друге, на відміну від України, посткомуністичні країни Центрально-Східної Європи досягли значного успіху у реалізації поставлених завдань, що зумовлює необхідність та корисність вивчення досвіду цих країн з метою його можливого використання в Україні.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1989-2004 рр. Їхня нижня межа обумовлюється початком розпаду біполярної системи міжнародних відносин, періодом “оксамитових” революцій 1989 р. та ініціацією процесу вступу Угорщини та Польщі до Ради Європи. Верхня межа дослідження припадає на 2004 р., коли Польща, Угорщина, Чехія та Словаччина стали членами ЄС, що демонструє визнання високого рівня розвитку демократії у цих країнах.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційної роботи складають загальнонаукові принципи дослідження, насамперед, об’єктивності та пріоритету фактів, які передбачають об’єктивний опис та аналіз подій на основі використання різноманітних джерел. У дисертаційній роботі використані такі загальні методи досліджень, як порівняльний та історичний методи, а також загальнологічні методи аналізу та синтезу. Концептуальну основу дослідження складає теорія демократичного переходу. З метою з’ясування ступеню наукової розробки даної проблематики, для класифікації наукових досліджень, присвячених вивченню Ради Європи, використовувався порівняльний метод. Застосування структурно-функціонального аналізу сприяло виявленню основних інструментів, методів та механізмів підтримки Радою Європи демократичних перетворень у досліджуваних країнах. Поєднання історичного та порівняльного методів дозволило простежити становлення, розвиток та стан відносин між країнами Центрально-Східної Європи та Радою Європи, а також визначити напрямки розширення співробітництва України та Ради Європи. У процесі роботи з офіційними документами Ради Європи був застосований контент-аналіз, що дозволило виділити основні пріоритети у діяльності Ради Європи щодо зміцнення демократії. Критичний підхід при проведенні дослідження допоміг визначити співвідношення між декларованими та реальними діями Ради Європи.

Використання різних методів і підходів у роботі дозволило об’єктивно оцінити внесок Ради Європи у підтримку демократичних трансформацій у країнах Центрально-Східної Європи, а запровадження до наукового обігу широкого кола новітніх документів та матеріалів додало обгрунтованості й достовірності науковим положенням і висновкам дисертації.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше у вітчизняній та зарубіжній політологічній науці на основі аналізу широкого кола літератури та джерел, частина з яких раніше не була об’єктом спеціального наукового дослідження, проведено цілісне, всебічне дослідження діяльності Ради Європи щодо зміцнення демократії у країнах Центрально-Східної Європи.

У межах здійсненого автором дослідження було отримано наступні результати та сформульовано наукові положення, які визначають наукову новизну дисертації:

узагальнено основні концептуально-теоретичні підходи до дослідження процесів демократизації у Центрально-Східній Європі, з’ясовано стан і ступінь наукової розробки зазначеної теми;

проаналізовано трансформаційні зміни, яких зазнала Рада Європи у ході процесу розширення та формування політики, спрямованої на сприяння демократизації у європейських країнах колишнього соціалістичного табору;

оцінено ефективність застосування у посткомуністичних країнах Центрально-Східної Європи механізмів, інструментів та методів, розроблених Радою Європи з метою зміцнення демократії;

встановлено, що Рада Європи розглядає соціально-економічний розвиток як необхідну складову зміцнення демократії та використовує з цією метою Банк розвитку Ради Європи;

обгрунтовано висновок про те, що Рада Європи відіграє дорадчу, контрольну та попереджувальну роль у процесі зміцнення демократії у посткомуністичних країнах Центрально-Східної Європи та сприяє їх демократичній соціалізації;

сформульовано рекомендації щодо подальшого розширення співробітництва між Україною та Радою Європи у рамках стратегії європейської інтеграції України та її утвердження як демократичної держави.

Практичне значення одержаних результатів дисертації зумовлюється її науковою новизною та актуальністю. Основні положення та висновки дисертаційної роботи можуть стати відправною точкою для подальшої науково-теоретичної розробки даної проблематики. Матеріали дослідження та запропоновані рекомендації можуть бути використані у процесі опрацювання стратегії європейської інтеграції України, у практичній діяльності органів виконавчої та законодавчої влади щодо поглиблення демократизаційних процесів в Україні та розвитку співробітництва з Радою Європи. Представлений у роботі фактологічний матеріал та узагальнення можуть бути використані у навчальному процесі - для розробки курсів і спецкурсів з історії міжнародних відносин і зовнішньої політики, міжнародних організацій, політології тощо.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження були обговорені на засіданнях кафедри міжнародних організацій та дипломатичної служби Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка та оприлюднені на круглому столі “Зовнішньополітичні пріоритети західноєвропейських країн: традиційні підходи та комунітарні цінності” (м. Київ, 18 листопада 2002 р.), на науково-практичній конференції “Етнокультура і дипломатія” (м. Київ, 12 травня 2004 р.) та на конференції молодих вчених “Актуальні проблеми міжнародних відносин”, присвяченій 170-тій річниці Київського національного університету імені Тараса Шевченка та 60-річчю Інституту міжнародних відносин (м. Київ, 14 жовтня 2004 р.). Основні положення, результати і окремі проблемні питання дисертації були опубліковані автором у 5 статтях у наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та літератури (403 найменування на 39 сторінках), додатків. Повний обсяг тексту дисертації складає 207 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність та доцільність проведення дослідження, викладено його зв’язок з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету дисертаційної роботи та її задачі, визначено об’єкт, предмет та методологічну основу дослідження, обгрунтовано наукову новизну роботи, показано її практичне значення‚ подано відомості про апробацію результатів дисертаційного дослідження, наукові публікації та про структуру роботи.

У першому розділі – “Концептуально-теоретичні засади, історіографія та джерельна база дослідження” розглянуто основні теоретичні підходи та концепції до дослідження процесів демократизації у посткомуністичних країнах Центрально-Східної Європи, проаналізовано джерела та літературу з проблематики дисертації, з’ясовано стан наукової розробки теми‚ сформульовано методологічні підходи та основний напрямок дослідження.

Процес становлення та розвиток сучасних демократій носить глобальний та хвилеподібний характер. Дослідники по-різному поділяють світовий процес демократизації на хвилі демократизації (С.Хантінгтон, Р.Дікс, Ф.Шміттер). Однак, незважаючи на відмінності та дискусії з даного питання, концепція Хантінтона є найбільш відомою та широко визнаною. Згідно цієї концепції демократичні трансформації, які охопили країни Центрально-Східної Європи після закінчення холодної війни, відносяться до третьої хвилі демократизації.

Виділяється два теоретичних підходи до дослідження процесів демократизації: структурно-функціональний та процесуальний. Основи цих підходів були закладені теорією модернізації (У.Адамскі, П.Махонін, Д.Т.Робертс, В.А.Хайт, У.Шелкле), у рамках якої сформувалась теорія політичної культури (Г.Алмонд, С.Верба, Дж.Коулмен), та динамічною моделлю Д.Ростоу. Структурно-функціональний підхід наголошує на соціально-економічних передумовах та факторах демократизації (Б.Мур, Г.М.Любберт, Д.Рушемаєр, Е.Х.Стівенс, Д.Д.Стівенс, С.М.Ліпсет, Д.Б.Лондреган, К.Т.Пул, А.Пржеворскі, Ф.Лімонгі, Дж.Шьопфлін). Представники процесуального підходу (Т.Карл, П.Шміттер, Г.Ді Пальма, У.Едвардсен, Т.О’Доннел, Л.Уайтхед, Д.Зєлонка) відкидають можливість існування передумов демократизації, захищають значення національного досвіду та політичної ситуації, яка склалася на момент змін, та наголошують на провідній ролі політичних еліт у процесі демократизації. Серед вітчизняних дослідників, які розробляють проблематику ролі політичних еліт у політичних процесах, можна виділити В.М.Бебика, Н.А.Латигіну. Проблеми оптимізації демократичного управління та політичних реформ досліджуються у працях Р.М.Павленка.

Серед представників теорії демократичного переходу під впливом зовнішніх факторів можна виділити С.Хантінгтона, А.Хюде-Прайса, Г.Сьоренсена, О.Сокке, Й.Нельсона, С.Еглінтона, М.Кальдора та І.Вейводу, які досліджують діяльність міжнародних організацій щодо підтримки демократизаційних процесів.

Поняття „демократія” та „демократизація” є комплексними та надзвичайно складними для визначення, що обумовлює існування великої кількості поглядів та тлумачень. У результаті проведеного аналізу з’ясовано, що у більшості досліджень, присвячених процесам демократизації у світі, і зокрема, у країнах Центрально-Східної Європи, застосовуються так звані мінімалістичні чи процедурні визначення демократії, які зосереджуються на найменшій можливій кількості ознак, які забезпечують функціонування демократії (Г.О’Доннелл та Ф.С.Шміттер, С.Хантінгтон, Ж.А.Шумпетер, Р.А.Даль, Д.Ді Пальма, К.Давіша, Б.Паррот, Д.Коліер, С.Левітські, А.Пржеворський).

Такі дослідники як М.Прайс, Б.Розуміловіч, С.Верхалст, Д.Стріт, А.Мілтон, Е.Міцкевич, Л.Кейд, П.О’Нейл, Д.Ліхтенберг досліджують роль та вплив засобів масової інформації на функціонування демократії.

Теоретичні основи теорії демократизації було закладено Г.О’Доннелом, Ф.Шміттером та Л.Уайтхедом. Дослідники (Л.Даймонд, Р.Д.Путнам, Х.Лінц, А.Степан, А.Правда, А.Агх) виділяють етапи демократизації та аналізують фактори, які сприяють консолідації демократії.

Використані автором джерела за походженням, формою та змістом можна умовно поділити на декілька груп:

Програмні документи саммітів голів держав-членів Ради Європи.

Декларації, резолюції, рекомендації та робочі документи Комітету міністрів Ради Європи та Парламентської асамблеї Ради Європи, матеріали виступів та робочі документи генеральних секретарів Ради Європи.

Установчі документи та звіти про діяльність Банку розвитку Ради Європи.

Програми та звіти про діяльність Ради Європи щодо розвитку та зміцнення демократії у країнах Центрально-Східної Європи.

Закони та інші офіційні документи органів державної влади України.

У дисертації здійснено огляд основних публікацій у західній, російській та вітчизняній літературі, присвячених Раді Європи.

Серед західних авторів, які висвітлюють витоки, історію та створення Ради Європи, аналізують її інституційну структуру та розглядають основні напрямки діяльності, можна назвати А.Г.Робертсона, В.Д.Херда, К.Арчера, Ч.Мельшьйо Де Молєне, Ф.Ламоре та Й.Моліньйо. Особливо корисною для дисертанта стала монографія Д.Юбера, присвячена діяльності Ради Європи у 1989-1999 роках. У західній літературі можна також виділити дослідження, присвячені діяльності органів Ради Європи (Н.Т.Угена та Г.Ді Вель), а також окремим напрямкам діяльності Ради Європи (Й.Полякевич, Е.Грошя, Д.Богард, М.Бассa).

А.Хюде-Прайс, М.Скак, Є.Новотни, А.Агх, К.Сміт, Л.Холмс, Й.Нельсон, М.Кальдор, І.Вейвода, Д.Кріц Нейл, Т.Каротерс, К.Куіглі, Г.Сьоренсен, О.Сокке аналізують місце Ради Європи у контексті впливу міжнародних факторів на процеси демократизації. Е.Држемчевскі, Г.Де Велль, Д.Пінто, А.Хюде-Прайс, Х.Вінклер, Т.Ніклассон, А.Саннерстедт, Т.Ваттерс розглядають програми допомоги та моніторинг за виконанням державами взятих на себе зобов’язань. Дослідники приходять до висновку, що Рада Європи позитивно впливає на демократичні перетворення, однак, не є гарантом успішності перехідних процесів. Р.Фаун критично розглядає проблему відміни смертної кари як метод сприяння демократизації, який використовується Радою Європи.

Роботи російських науковців С.А.Глотова, М.Л.Ентіна, В.А.Туманова, А.М.Ерделєвського, В.А.Карташкіна, С.А.Горшкова присвячені політико-правовим аспектам діяльності Ради Європи, функціональному аналізу її інститутів, а також проблемам і перспективам розвитку співробітництва Росії та Ради Європи.

Серед українських вчених, що досліджують Раду Європи, важливими для дисертанта стали роботи І.С.Піляєва, В.Є.Мармазова та І.С.Чижа, у яких докладно розглядається історія створення Ради Європи, її інституційна і правова системи, механізми взаємодії та співробітництва України з Радою Європи, основні здобутки і проблеми цього процесу. Корисною стала монографія І.С.Піляєва, у якій розглядається роль Ради Європи у сучасному євроінтеграційному процесі, обгрунтовується активний вплив цієї організації на політичну архітектуру європейського континенту. Цікавими для дисертанта стали праці А.І.Кудряченка, який досліджує проблеми європейської інтеграції в умовах глобалізації.

Серед українських дослідників, які вивчають механізм захисту прав людини в рамках Ради Європи, можна назвати А.Є.Тамм, В.О.Ріяку, П.М.Рабіновича, К.Адріанова. М.М.Антонович досліджує проблеми, пов’язані з участю України у європейській системі захисту прав людини. Деякі аспекти, пов’язані з діяльністю Ради Європи щодо захисту соціальних прав, досліджують С.Вегера та С.Морган. Діяльність Ради Європи щодо захисту прав національних меншин вивчають В.Мицик, М.О.Шульга, Н.В.Беліцер, Д.М.Супрун, П.С.Бритченко, В.П.Колісник.

Вагомий вклад у дослідження впливу глобальних комунікаційних процесів на європейську інформаційну політику, роль європейських міжурядових організацій у реалізації програм становлення інформаційного суспільства, політику Ради Європи щодо правової охорони даних та свободи інформації належить Є.А.Макаренко.

Проблеми європейської інтеграції України досліджує С.В.Віднянський. А.М.Зленко, Г.Й.Удовенко, О.М.Купчишин, І.Ю.Слісаренко, М.Ф.Анісімова, А.С.Мацко, Б.В.Калиновський, О.С.Орловський, С.В.Шевчук, В.Л.Наумов, О.В.Зайчук, Л.Ю.Гіджіван вивчають окремі аспекти співробітництва України та Ради Європи.

Таким чином, на основі проведеного аналізу та узагальнення основних концептуально-теоретичних підходів до дослідження процесів демократизації у посткомуністичних країнах Центрально-Східної Європи можна зробити висновок про те, що хід інституційних реформ, трансформація системи засобів масової інформації та динаміка соціально-економічного розвитку здійснюють суттєвий вплив на процеси становлення, розвитку та зміцнення демократії.

Аналіз західної, російської та вітчизняної літератури дозволяє виділити три основних напрямки наукових досліджень діяльності Ради Європи. До першого напрямку належать публікації загального характеру, у яких розглядається історія створення Ради Європи, структура, функції та основні напрямки діяльності Організації, її роль та вплив на сучасний євроінтеграційний процес. Дослідження діяльності окремих органів чи напрямків діяльності Ради Європи складають другий напрямок досліджень. Діяльність Ради Європи щодо зміцнення демократії можна віднести до третього напрямку, комплексні дослідження якого як у зарубіжній, так і у вітчизняній науковій думці, відсутні. Це і обумовило обрання дисертантом даного напрямку досліджень.

У другому розділі – “Діяльність Ради Європи щодо розвитку демократичних процесів у посткомуністичних країнах Центральної Європи” проаналізовано основні інструменти, методи та механізми, які використовувалися Радою Європи з метою зміцнення демократії в Угорщині, Польщі, Чехії та Словаччині. Оцінено внесок Ради Європи у становлення незалежних засобів масової інформації у цих країнах та розкрито інституційні можливості Ради Європи щодо соціально-економічного розвитку.

З метою підтримки та надання допомоги посткомуністичним країнам Центральної та Східної Європи у процесі будівництва демократичних суспільств та їх підготовки до повноправного членства у Раді Європи ПАРЄ 11 травня 1989 року запровадила статус “спеціально запрошеного гостя”. Державам з таким статусом надавалася можливість брати участь у якості спостерігачів у роботі органів Ради Європи. Крім того, країнам зі статусом „спеціально запрошеного” надавалася допомога у проведенні демократичних реформ через новостворені програми допомоги та співробітництва Ради Європи („Демосфен”, „Теміс”, „Демо-друа”, „Лоде” та ін.). В основі створення програм допомоги лежало прагнення надати у розпорядження молодих демократій досвід, здобутий Радою Європи та її членами з різних аспектів функціонування демократії.

Перші контакти між Радою Європи та посткомуністичними країнами Центральної Європи було встановлено ще в середині 1980-х рр. У червні 1989 року Угорщина та Польща отримали статус „спеціально запрошеного гостя” і вже з липня 1989 року угорська та польська парламентські делегації були активно представлені у багатьох комітетах Парламентської асамблеї Ради Європи. Чехословаччина отримала статус „спеціально запрошеного гостя” у Раді Європи у травні 1990 року. Після проведення парламентських та місцевих виборів Угорщина, першою з держав Центрально-Східної Європи, 6 листопада 1990 року підписала Європейську конвенцію про права та основні свободи людини та стала державою-членом Ради Європи. Чехословаччина вступила до Ради Європи 21 лютого 1991 р., а Польща - 26 листопада 1991 р. Чехію та Словаччину було прийнято до Ради Європи як держав-правонаступниць Чехословаччини 30 червня 1993 р.

Рада Європи на початковому етапі співробітництва з цими центральноєвропейськими країнами проводила діяльність щодо поширення інформації про принципи функціонування демократії. Пізніше експерти Ради Європи активно залучалися до роботи по підготовці нового законодавства. Проведений дисертантом аналіз участі Ради Європи у процесах демократичних перетворень у країнах Вишеградської групи показав, що співробітництво між Радою Європи та цими країнами зосереджувалося на таких основних напрямках, як розробка нових конституцій та основних законодавчих актів про систему державного управління, реформа місцевих та регіональних органів самоуправління, реформування судової та пенітенціарної систем, розвиток системи освіти, реформування соціальної галузі та боротьба з корупцією.

У процесі демократичних перетворень Рада Європи робила особливий наголос на трансформації інститутів державного мовлення у інститути суспільного мовлення, забезпечення їх незалежності, ліквідації державної монополії на друк та поширення друкованих матеріалів. Експерти Ради Європи надавали допомогу у розробці законодавства у інформаційній галузі та створення регулюючих органів у цій галузі у відповідності до європейських норм та принципів.

З метою підготовки спеціалістів у інформаційній галузі Радою Європи у 1991 році було створено навчальну програму для журналістів з країн Вишеградської групи, в рамках якої проводилися заходи, присвячені захисту журналістських прав і свобод, ролі засобів масової інформації у передвиборних кампаніях, у висвітленні суспільно-важливих подій тощо. Було створено Групу спеціалістів з питань засобів масової інформації, яка, на основі аналізу ситуації у інформаційній галузі країн регіону, вносила пропозиції щодо її розвитку. Серед результатів роботи Групи були розробка рекомендацій щодо забезпечення незалежності суспільного мовлення та регулюючих органів у цій галузі.

У Плані дій, який є додатком до Заключної декларації Другого самміту голів держав та урядів держав-членів Ради Європи, викладено рішення активізувати діяльність Банку розвитку Ради Європи, метою якого є сприяння соціально-економічного розвитку у Європі. З метою надання субсидій країнам з перехідною економікою по виплаті відсотків по позикам, спрямованим на реалізацію соціальних проектів, у 1995 році було створено “Вибірковий довірчий рахунок”, фінансування якого здійснюється за рахунок внесків Банку (близько 53,5 млн. євро за вісім років існування) та добровільних внесків держав-членів Ради Європи, Банку розвитку Ради Європи, інших держав та міжнародних організацій. У 1998-1999 роках Угорщина, Польща, Словаччина та Чехія вступили до Банку розвитку Ради Європи. За роки співробітництва Банком розвитку Ради Європи було затверджено фінансування ряду проектів у цих країнах на загальну вартість 1045 млн. євро.

Таким чином, у розділі показано, що Рада Європи комплексно підходила до процесів демократизації у посткомуністичних країнах Центральної Європи, враховуючи при цьому значення трансформацій у політичній, інформаційній та соціально-економічній сферах.

У третьому розділі – “Рада Європи і проблеми демократизації українського суспільства” проаналізовано роль Ради Європи у становленні та розвитку демократичного суспільства незалежної України. На основі порівняльного аналізу досвіду співробітництва посткомуністичних країн Центральної Європи та України визначено напрямки розширення співробітництва Ради Європи з Україною у процесі зміцнення демократії у країні.

Під час вступу до Ради Європи Україна взяла на себе ряд зобов’язань, які визначили основні напрямки співпраці у процесі демократичного будівництва та імплементації європейських норм та стандартів у правове поле України. На сьогоднішній день Україна виконала свої зобов’язання, крім зобов’язань щодо прийняття Кримінально-процесуального кодексу, реформування ролі та функцій Генеральної прокуратури та передачі Міністерству юстиції України управління пенітенціарною системою.

Починаючи з 1995 року проводилась реалізація спільних програм Європейської Комісії та Ради Європи, спрямованих на реформування правової системи, органів місцевого самоврядування та удосконалення системи нагляду за дотриманням законів в Україні. На реалізацію цих програм у 1995-2004 роках було виділено близько 4,5 млн. євро, а використано 3,4 млн. євро, що складає 76% від запланованого.

Рада Європи надавала експертну допомогу у розробці Конституції України. Експерти Ради Європи активно співпрацювали з Україною у процесі розробки Сімейного, Адміністративного, Кримінального, Кримінально-процесуального та Цивільно-процесуального кодексів, законів про вибори, про омбудсмена, про столицю України – місто Київ, про Прокуратуру, про Конституційний суд, про судоустрій, про Державний департамент з виконання судових рішень тощо. За підтримки Ради Європи проводилися інформаційні заходи, присвячені різним аспектам захисту прав людини, а також було організовано вивчення досвіду та практики розвинених європейських демократій службовцями органів державного управління України.

Рада Європи неодноразово критикувала Україну за повільне виконання взятих зобов’язань. Зокрема, вказувалося на зволікання у проведенні законодавчих реформ, у тому числі неприйняття рамкового документа про державну політику України в галузі прав людини, недотримання зобов’язання про скасування смертної кари, порушення свободи слова та втручання державних органів у діяльність засобів масової інформації. Тим не менше, інформаційні матеріали доступні широкій громадськості щодо заборони смертної кари та план дій для засобів масової інформації було розроблено Радою Європи лише у 2001 р.

Рада Європи брала активну участь у розвитку подій з проведенням референдуму щодо конституційної реформи, ініційованого Президентом України 15 січня 2000 р. Застосовуючи політичний вплив та експертизу Венеціанської комісії Рада Європи сприяла тому, що процес відбувався у рамках, встановлених Конституцією та законами України. Представники Ради Європи також брали активну участь у моніторингу за перебігом президентських виборів 31 жовтня, 21 листопада та 26 грудня 2004 р. Генеральний секретар Ради Європи Т.Девіс перебував в Україні 13 грудня 2004 р. з метою підготовки повторного голосування. Раду Європи у переговорах щодо розв’язання політичної кризи після третього туру президентських виборів 26 грудня 2004 р. представляла Польща.

Отже, Рада Європи суттєво впливала на хід демократичних перетворень в Україні. Тим не менше, попри значний позитив діяльності Ради Європи в Україні, політика Організації мала ряд недоліків.

ВИСНОВКИ

Проведене у дисертації узагальнення концептуально-теоретичних підходів до дослідження процесів демократизації та ролі міжнародних організацій у цих процесах, а також аналіз факторів, які сприяють зміцненню демократії, послужили теоретико-аналітичною основою для визначення ролі Ради Європи у зміцненні демократії у країнах Центрально-Східної Європи в умовах формування нової системи міжнародних відносин у період після завершення холодної війни.

Головні результати проведеного дослідження викладені у наступних висновках:

Вирізняється два основних концептуально-теоретичних підходи до пояснення причин та факторів демократизації: структурно-функціональний та процесуальний. У той час як структурно-функціональний підхід наголошує на соціально-економічних передумовах та факторах демократизації, процесуальний підхід захищає значення національного досвіду, контексту змін, провідну роль політичних еліт та рівень розвитку демократичної культури у процесі демократизації.

На сучасному етапі розвитку міжнародних відносин потенціал та відповідальність світового співтовариства як фактора стабілізації внутрішньополітичних процесів суттєво зростає. У зв’язку з цим набуває актуальності теорія демократичного переходу під впливом зовнішніх факторів, згідно якої процес демократизації є більш чи менш успішним у залежності від того, наскільки сприятливим є вплив зовнішнього фактору. При цьому зовнішнім фактором/факторами можуть бути ідеї, міжнародні організації, система міжнародних економічних зв’язків тощо.

У процесі демократизації можна виділити три етапи: доперехідну кризу, перехід та зміцнення (або консолідацію) демократії. Реформування державного управління, забезпечення верховенства права, дотримання основних прав і свобод людини, розвиток політичних партій, лібералізація і раціоналізація економічних структур, забезпечення соціального захисту населення, зміцнення громадянського суспільства є тими факторами, які позитивно впливають на зміцнення демократії. Високий рівень консолідації демократії асоціюється з умовами, які дозволяють глибоко укорінитися демократичним інститутам, демократичним процесам та демократичній культурі.

Трансформаційні процеси у Центрально-Східній Європі наприкінці ХХ століття надали нового імпульсу діяльності Ради Європи, одним з пріоритетних завдань якої стало сприяння розвитку та зміцненню демократії у посткомуністичних країнах Центрально-Східної Європи. У зв’язку з цим Рада Європи зазнала ряду трансформаційних змін. Розширення Ради Європи за рахунок європейських країн колишнього соціалістичного табору поставило питання про розробку ефективних засобів сприяння демократизаційним процесам. У результаті чого було розроблено ряд програм по підтримці та зміцненню демократії, запроваджено механізм політичного моніторингу за дотриманням державами-членами своїх зобов’язань відповідно до Статуту Ради Європи, а також реформовано моніторинговий механізм контрольних органів Європейської конвенції про права та основні свободи людини.

Проведене дисертантом дослідження методів, інструментів та механізмів, які використовувалися Радою Європи з метою підтримки проведення правових та інституційних реформ у центральноєвропейських країнах колишнього соціалістичного табору, дозволяє зробити висновок про те, що основними методами роботи Ради Європи у зазначеному напрямку були надання експертної допомоги з різних аспектів розбудови демократичного управління та проведення інформаційно-освітньої діяльності. Надання експертної допомоги мало на меті створення законодавчих та інституційних рамок функціонування суспільства у відповідності до загальноєвропейських принципів демократії. Інформаційно-освітні заходи сприяли підвищенню рівня освіченості громадян щодо основних принципів функціонування демократії та прав людини, що мало велике значення для створення суспільного розуміння необхідності проведення реформ та підтримки широкими верствами населення демократичних процесів. У такий спосіб Рада Європи сприяла зміні суспільної свідомості, розвитку демократичної культури та вихованню демократично свідомої політичної еліти. Програми допомоги та співробітництва застосовувалися Радою Європи як основний інструмент сприяння демократичним перетворенням та зміцнення демократії, а механізм політичного моніторингу - як основний механізми контролю за імплементаціюєю та дотриманням державами демократичних норм та принципів.

Рада Європи приділяє значну увагу становленню незалежних засобів масової інформації у ході демократичних перетворень, рівень розвитку яких є суттєвим показником демократичності суспільства. Це неодноразово підкреслювалося у офіційних документах Організації. Процес реформування інформаційної галузі в Угорщині, Польщі, Чехії та Словаччині був нелегким та тривалим. Основними проблемами, з якими зіткнулися ці країни у ході реформування інформаційної галузі, були втручання політичних сил у діяльність засобів масової інформації, створення суспільного телерадіомовлення та регулюючих органів, невідповідність професійної підготовки журналістів до роботи у нових умовах. Рада Європи активно використовувала свої програми допомоги з метою підтримання реформування інформаційної галузі цих країн. Простежується взаємозв’язок між основними проблемами, які були притаманні засобам масової інформації зазначених країн, та заходами, організованими Радою Європи з метою подолання цих проблем.

Рада Європи розглядає соціально-економічний розвиток як необхідну складову зміцнення демократії та використовує з цією метою Банк розвитку Ради Європи. Банк розвитку Ради Європи надавав фінансову та технічну допомогу Угорщині, Польщі та Словаччині у таких сферах, як ліквідація наслідків стихійних лих, створення робочих місць у несприятливих регіонах, будівництво житла для малозабезпечених верств населення, розвиток інфраструктури у галузі охорони здоров’я та освіти, розвиток соціальної інфраструктури, залучення інвестицій, спрямованих на захист та реставрацію історичної спадщини тощо. Банк має ресурси та проводить активну діяльність по реалізації та фінансуванню проектів, спрямованих на вирішення проблем у вищезазначених сферах, але за умови проведення реформування системи місцевих та регіональних органів управління, оскільки саме на цей рівень системи державного покладається завдання по реалізації соціально-економічних проектів.

Рада Європи з метою зміцнення демократії у посткомуністичних країнах Центрально-Східної Європи комбінує підходи “зверху-донизу” та “знизу-доверху”. Підхід “зверху-донизу” виявляється у висуненні Радою Європи до своїх держав-членів ряду вимог, зокрема, щодо дотримання принципів плюралістичної демократії, прав людини та верховенства права. За допомогою підходу “знизу-доверху” надається допомога у побудові демократичних інститутів, розвитку соціально-економічної галузі, утвердження демократичної культури.

Основні методи, які Рада Європи використовувала в Україні з метою зміцнення демократії мало відрізнялися від тих, які використовувалися Організацією у країнах Вишеградської групи. Тим не менше, у зв’язку зі складністю процесу демократизації в Україні Рада Європи була змушена шукати більш ефективні інструменти та механізми впливу. У результаті було значно розвинено механізм політичного моніторингу, який набув більшої ваги та значущості у оцінці та впливі на політичні процеси в Україні. Крім того, було досягнуто домовленості між Радою Європи та Європейським Союзом щодо спільного фінансування програм зміцнення демократії та захисту прав людини в Україні.

Рада Європи великою мірою впливала на процес демократизації в Україні. Однак, проведений дисертантом аналіз показав, що стратегія Ради Європи щодо зміцнення демократії в Україні мала недоліки. Зокрема, вимоги, які висувала Рада Європи до України, не завжди мали першочергове значення для забезпечення прав людини, розвитку та зміцнення демократії у країні. Крім того, заяви та наміри Ради Європи подеколи носили декларативний характер. Так, проблеми скасування смертної кари та забезпечення свободи слова в Україні неодноразово обговорювалися у Раді Європи та отримували різкі критичні оцінки. Однак, конкретних заходів щодо вирішення зазначених проблем було вжито, на думку дисертанта, з значним запізненням.

Визначено, що на відміну від посткомуністичних країн Центральної Європи, Україна не докладала активних зусиль щодо підписання та ратифікації міжнародних угод, укладених в рамках Ради Європи, що не сприяло запровадженню європейських норм та принципів у правове поле України. Показано, що Україна не достатньо активно долучалася до роботи органів та організацій Ради Європи у соціально-економічній галузі та у галузі освіти, які шляхом міжнародного співробітництва сприяють зміцненню демократії на національному рівні.

Результати проведеного аналізу становлення, розвитку та сучасного стану відносин України та Ради Європи дають підстави для висновку про те, що Україна у недостатній мірі використовує ресурси та можливості щодо розвитку та зміцнення демократії, якими володіє Рада Європи. На відміну від посткомуністичних країн Центральної Європи, які активно співпрацювали з Радою Європи у напрямку реалізації демократичних норм та принципів, Україна зайняла захисну позицію по відношенню до критики Ради Європи, що продемонструвало неусвідомлення органами української влади важливості демократичних перетворень, імплементації норм та принципів Ради Європи на шляху до інтеграції у ЄС.

Використовуючи досвід Угорщини, Польщі, Чехії та Словаччини Україні необхідно проводити активну політику щодо участі у роботі органів Ради Європи. Доцільним є активізувати процес вступу України до Банку розвитку Ради Європи та використовувати його ресурси для поліпшення ситуації у соціально-економічній сфері України. Це сприятиме вирішенню ряду актуальних соціально-економічних проблем, підвищенню соціального добробуту населення, що є невід’ємною складовою зміцнення демократії. Необхідно посилити зусилля, спрямовані на поліпшення ситуації у інформаційній сфері України, а також активізувати участь України у міжнародному співробітництві у галузі освіти, яке проводиться в рамках Ради Європи, що сприятиме підготовці демократично свідомих громадян та утвердженню демократичної культури в Україні.

Отже, Рада Європи відіграє дорадчу, контрольну та попереджувальну роль у процесі зміцнення демократії. Рада Європи сприяє демократичній соціалізації посткомуністичних країн Центрально-Східної Європи. Використання політичного тиску через канали багатосторонньої дипломатії великою мірою впливає на процеси зміцнення демократії у цих країнах. Тим не менше, успішність реалізації проголошених Радою Європи демократичних цілей та принципів значною мірою залежить від політичної волі держав проводити демократичні перетворення.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

В’юницька О.І. Рада Європи та підтримка соціально-економічного розвитку як невід’ємної складової демократичної стабільності у посткомуністичних країнах Центральної та Східної Європи // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2002. – Випуск 32 (Ч. 2). – С. 37-50.

В’юницька О.І. Аналіз концептуально-теоретичних підходів до визначення поняття “Центральна та Східна Європа” // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2002. – Випуск 33 (Ч. 1). – С. 20-24.

В’юницька О.І. Демократія та демократизація: основні теоретичні підходи // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2002. – Випуск 34 (Ч. 2). – С. 36-42.

В’юницька О.І. Європейські міжнародні організації та зміцнення демократії у країнах Центральної та Східної Європи // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія “Міжнародні відносини”. – 2003. – Випуск 28. –