або «плаваючими»
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
УДК 336.717.061.003.13
ВОЛОХОВ ВІКТОР ІГОРОВИЧ
ЕФЕКТИВНІСТЬ КРЕДИТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ
Спеціальність 08.04.01 – Фінанси, грошовий обіг і кредит
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук
Київ – 2005
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі банківської справи Київського національного економічного університету Міністерства освіти і науки України, м. Київ
Науковий керівник: кандидат економічних наук, доцент
Буряк Валентин Павлович,
Київський національний економічний університет,
доцент кафедри банківської справи
Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор
Білик Марія Дмитрівна,
Київський національний економічний університет,
професор кафедри фінансів підприємств
кандидат економічних наук
Гриценко Руслан Андрійович,
Національний банк України,
радник Голови
Провідна установа: Тернопільська академія народного господарства,
кафедра банківського менеджменту і обліку, Міністерство освіти і науки України, м. Тернопіль
Захист дисертації відбудеться “24” червня 2005 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.02 Київського національного економічного університету за адресою: 03680, Київ, проспект Перемоги, 54/1, аудиторія 203.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного економічного університету за адресою: 03680, Київ, проспект Перемоги, 54/1, аудиторія 201.
Автореферат розісланий “23” травня 2005 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради А.М. ПОДДЄРЬОГІН
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Важливим та актуальним для України є питання вдосконалення організаційно-економічних і правових засад ефективної кредитної діяльності вітчизняних банків. Спроможність останніх задовольняти суспільні потреби у позичкових коштах сприяє розвитку економіки країни. Від рівня ефективності кредитної діяльності банків значною мірою залежить стабільність банківської системи.
Активізація кредитної діяльності банків України в останні роки супроводжується одночасним зниженням її прибутковості, що зумовлено передусім нестабільністю фінансових ринків, недосконалістю нормативно-правового забезпечення та високим рівнем конкуренції. За таких умов зростають вимоги до якості управлінського процесу в банках, зокрема виникає необхідність розробки нових і вдосконалення існуючих методик оцінювання та підвищення ефективності кредитної діяльності.
Дослідженням теоретико-методологічних основ банківського кредитування та аналізу його результатів приділяється багато уваги у працях провідних вітчизняних вчених: М.Д. Білик, Ф.Ф. Бутинця, О.В. Васюренка, В.В. Вітлінського, А.М. Герасимовича, А.В. Головача, Н.А. Головач, Р.А. Гриценка, О.Д. Заруби, В.Б. Захожая, Б.С. Івасіва, М.Р. Ковбасюка, Г.О. Кравченко, В.Д. Лагутіна, І.М. Лазепка, Б.Л. Луціва, А.М. Мороза, Л.О. Примостки, М.Ф. Пуховкіної. Серед російських науковців вагомий внесок у розробку цієї тематики здійснено О.І. Лаврушиним, Г.С. Пановою, В.М. Усоскіним.
Однак існуючий методичний інструментарій оцінювання ефективності банківської діяльності характеризується переважно ресурсним підходом, що є типовим для методів, розроблених економістами заходу, зокрема П. Роузом, Д. Сінкі. Практичне використання цих методів не забезпечує об’єктивну всебічну оцінку результативності кредитної діяльності, враховуючи сучасні тенденції її розвитку.
Зниження процентного спреду вимагає від банків адекватного збільшення кредитних вкладень (для забезпечення прибутковості кредитної діяльності на рівні не нижчому ніж у попередні роки), це супроводжується зростанням ризиків та зумовлює необхідність проведення комплексних досліджень щодо організаційно-економічних та правових засад кредитної діяльності банків.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри банківської справи Київського національного економічного університету як складова частина держбюджетної теми “Грошово-кредитний механізм економічного зростання” (державний реєстраційний номер 0101U002946), зокрема автором проведено дослідження теоретичних та прикладних питань ефективності кредитної діяльності банків.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка й наукове обгрунтування теоретичних засад і прикладних методик оцінювання та підвищення ефективності кредитної діяльності банків. Досягнення зазначеної мети зумовило необхідність вирішення таких завдань:
·
дослідити економічну природу і виділити складові кредитної діяльності банку, уточнити поняття її ефективності;
·
проаналізувати сучасні тенденції розвитку кредитної діяльності банків України;
·
дослідити закономірності взаємовпливів обсягових, якісних та результативних мікроекономічних меж кредитної діяльності банку;
·
систематизувати фактори, що зумовлюють збереження достатнього рівня ефективності кредитної діяльності банку при нарощенні її обсягів;
·
розробити науково-методичні засади оцінювання ефективності кредитної діяльності банку за витратним підходом та ефективності окремих кредитних проектів за повними доходами й повними витратами;
·
проаналізувати міжнародний досвід організації банківського кредитування з метою часткової адаптації його елементів у кредитну діяльність банків України;
·
розробити пропозиції щодо підвищення ефективності кредитної діяльності вітчизняних банків.
Об’єктом дослідження є кредитна діяльність банків України.
Предметом дослідження є теоретико-концептуальні та методичні засади оцінювання і підвищення ефективності кредитної діяльності вітчизняних банків.
Методи дисертаційного дослідження. Теоретичною основою дослідження є загальнонаукові методи пізнання: порівняння, аналіз, синтез, системність, комплексність, гіпотеза, аналогія, історизм, логічного і аналітичного моделювання. При вивченні особливостей розвитку кредитної діяльності банків України на сучасному етапі застосовано методи факторного аналізу, метод порівняння паралельних і динамічних рядів, графічні методи дослідження, кореляційно-регресійний аналіз, методи прогнозування, зокрема експоненційного згладжування, Хольта-Вінтерса, лінійної регресії, сезонних індексів.
Наукова новизна одержаних результатів. До найбільш вагомих результатів, які визначають наукову новизну виконаного дослідження відносяться такі:
·
вперше:
-
розроблено методичні засади оцінювання ефективності кредитної діяльності банку на основі вдосконалення поділу витрат на прямі та непрямі, а відповідно і системи управлінського обліку, на відміну від традиційного для оцінювання ефективності банківської діяльності ресурсного підходу;
·
вдосконалено:
-
методи оцінювання ефективності кредитних проектів через оптимізацію процесів визначення їх повних витрат із застосуванням базових показників розподілу загальних витрат кредитної діяльності банку на відміну від існуючих підходів щодо створення системи обліку витрат за кожним кредитним проектом;
-
класифікацію банківських непроцентних витрат: а) адаптовано існуючу класифікацію витрат залежно від способу обчислення за окремими видами послуг до непроцентних витрат у кредитній діяльності банку. На відміну від традиційної класифікації банківських витрат доведено, що не всі непроцентні витрати за своїм економічним змістом є непрямими по відношенню до кредитної діяльності банку; б) розроблено класифікацію непроцентних витрат відповідно з залежністю їх розмірів від окремих показників кредитної діяльності банку (загальних обсягів кредитних вкладень та загальної кількості кредитних проектів), враховуючи їх економічний зміст та взаємозв’язки з ризиками;
·
дістали подальшого розвитку такі теоретичні положення:
-
уточнено економічну природу та зміст кредитної діяльності банку, що дозволяє трактувати її як комплексний процес з відтворення кредитних послуг з метою отримання прибутку. Відсутність чіткості в їх визначенні спричиняла ототожнення понять кредитної діяльності банку та кредитних операцій банку;
-
доведено існування результативних меж кредиту поряд із визнаними макро- і мікроекономічними, кількісними та якісними межами кредиту. Систематизовано фактори (ресурсний, резервний та трудовий потенціал банку, якість методичного забезпечення, ефективність систем внутрішнього контролю), які необхідно враховувати при визначенні граничних обсягів кредитної діяльності банку для збереження достатнього рівня її ефективності, адже за існуючими поглядами можливість збільшення обсягів кредитування обгрунтовується, насамперед, достатністю ресурсів;
-
обгрунтовано відмінність у залежностях обсягів окремих видів непроцентних витрат (на розгляд кредитних проектів та їх супроводження) від терміну дії позички з огляду на окупність цих витрат, що зумовлює відмінності і у підходах до їх розподілу на окремі кредитні проекти та вимагає відокремленого управлінського обліку;
-
систематизовано фактори, що обумовлюють складність кредитних проектів та відповідно рівень трудових витрат персоналу на їх розгляд та супроводження. В економічній літературі зазвичай рівень трудових витрат пов’язують тільки з чисельністю працівників банку, їх кваліфікаційною та посадовою структурою, рівнем окладів і ставок заробітної плати.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх застосування для вдосконалення методів оцінювання ефективності на рівні кредитної діяльності банку в цілому та окремих кредитних проектів і підвищити якість управлінського процесу. Наукові результати та рекомендації прийняті до впровадження у АБ “Ажіо” (довідка від 07.12.2004р., № 4891а), Київський регіональній дирекції АППБ “Аваль” (довідка від 14.12.2004р., № 01/09/9274-1) та філії ВАТ “Укрексімбанк” в м. Рівне (довідка від 15.09.2004р., № 065/2017).
Науково-методичні підходи, запропоновані в дисертаційному дослідженні стосовно оцінювання ефективності кредитної діяльності банку та її підвищення, використовуються у Рівненському інституті слов’янознавства Київського славістичного університету при викладанні дисциплін “Банківські операції”, “Облік і аудит у банку” та при написанні дипломних робіт на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня “спеціаліст” за спеціальністю 7.050107 – “Банківська справа” (довідка від 3 вересня 2004 р., № 250).
Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, викладені у дисертації, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ті ідеї, положення і розрахунки, що є результатом особистої роботи здобувача.
Апробація результатів дисертації. Теоретичні положення, висновки, пропозиції, одержані в дослідженні, доповідалися та обговорювалися на ІV Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України” (Суми, УАБС, 18-19 жовтня 2001 р.), звітній науковій конференції викладачів, аспірантів, співробітників і студентів, секції “Економічна кібернетика” та “Економіка та менеджмент” (Рівне, РДГУ, 17-19 квітня 2002 р.), звітній науково-практичній конференції професорсько-викладацького складу та студентів, секція “Економіка та підприємництво” (Рівне, РІС КСУ, квітень 2002 р.), І конференції “Молоді банкіри – погляд на проблеми / завдання банку та шляхи їх вирішення” (Київ, ВАТ “Укрексімбанк”, 25 квітня 2002 р.), V Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України” (Суми, УАБС, 18-20 вересня 2002 р.), Всеукраїнській науково-методичній конференції “Сучасні аспекти фінансового управління економічними процесами” (Фінанси – 2003) (Севастополь, СНТУ, 9-11 вересня 2003 р.).
Публікації. Основні результати дисертації опубліковано у 14 наукових працях загальним обсягом 6,1 друк.арк., з них 10 статей у наукових фахових виданнях, 1 – у збірнику наукових праць, 3 – у матеріалах і тезах конференцій. Здобувачеві особисто належить 5,6 друк.арк.
Структура та обсяг дисертації визначені метою, завданнями та спрямованістю дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 223 найменувань та додатків. Загальний обсяг дисертаційної роботи становить 160 сторінок. Дисертація вміщує 16 таблиць на 9 сторінках, 22 рисунки на 8 сторінках, 8 додатків на 25 сторінках.
Основний зміст дисертації
У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання, предмет і об’єкт дослідження, окреслено методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, їх апробацію.
Розділ 1 “Сутність кредитної діяльності банків, її ефективність та розвиток в Україні” присвячено дослідженню економічної природи і змісту кредитної діяльності банку та поняття її ефективності, визначенню ролі економічних меж кредиту у забезпеченні ефективності кредитної діяльності банку та сучасних вимог до її оцінювання з огляду на тенденції розвитку.
У вітчизняній та зарубіжній економічній літературі особливе місце займають дослідження банківського кредитування. Проте слід відмітити недосконалість та наявність проблем у розробці понятійного апарату, а саме, відсутність чіткого визначення поняття кредитної діяльності банку та його ототожнення з кредитними операціями.
В роботі показано, що неможливість сприйняття тотожності цих понять зумовлена, насамперед, відмінністю їх змісту. За результатами проведеного теоретичного аналізу доведено, що кредитні операції банку не можуть сприйматися як процес, а тільки як його основний етап, поряд із іншими етапами кредитної діяльності банку. Адже здійснення кредитних операцій не може бути розпочате без створення відповідних організаційно-технологічних та матеріально-технічних умов, забезпечення яких передує здійсненню кредитних операцій та (або) відбувається паралельно з ними. Отже, кредитна діяльність банку – комплексний процес з відтворення та реалізації кредитних послуг з метою отримання прибутку.
У дисертації досліджено сутність і взаємозв’язок понять “кредитні операції банку”, “кредитний проект” та “кредитні послуги банку”. Кредитні операції банку розглядаються як сукупність дій, спрямованих на забезпечення всіх етапів кредитного процесу та подальше відображення їх результатів у бухгалтерському обліку банку. При цьому об’єктом впливу дій банківського персоналу є не позичена вартість, а інформаційні потоки стосовно заходів, що кредитуються. Продуктом же праці є кредитний проект як сукупність усіх документів, необхідних для видачі та повернення позичок. Хоча на наступних етапах і сам кредитний проект разом з додатковими інформаційними потоками виявляється предметом праці персоналу. Однак, позичальники отримують не сам кредитний проект як банківський продукт, а його спроможність задовольнити потребу в тимчасовому користуванні позичковими коштами.
В результаті критичного аналізу спеціальної літератури встановлено, що здебільшого ефективність кредитування розглядається як економічна результативність використання у виробничому процесі наданих у кредит коштів, тобто з точки зору інтересів позичальників. Проте ринкові перетворення зумовили зростання важливості оцінювання ефективності кредитної діяльності банків і з погляду їх інтересів. Спрямованість даної дисертаційної роботи носить саме такий аспект, тому у дисертаційному дослідженні ефективність кредитної діяльності банку розглядається як її результативність, яка характеризується відношенням економічного ефекту (результату) до ресурсів або витрат, що забезпечили його отримання.
За результатами вивчення, систематизації та узагальнення існуючих способів оцінювання ефективності банківської діяльності встановлено домінування ресурсного підходу, що полягає у визначенні результативності використання банківських ресурсів. Але проблема полягає не тільки в потенційній неможливості застосування загальних показників ресурсного підходу для відокремленого оцінювання ефективності кредитної діяльності, а взагалі у відсутності методичних засад щодо оцінки ефективності за іншими підходами. Для з’ясування змін їх пріоритетності в роботі досліджено тенденції розвитку кредитної діяльності банків України.
Впродовж 2000-2004 років він відзначався різновекторною динамікою обсягів кредитних вкладень та їх процентного спреду, зокрема і за позичками, наданими клієнтам (рис. 1). Зниження процентного спреду зумовлене тим, що процентні ставки за позичками знижуються більшою мірою ніж за депозитами. А в окремих періодах, зокрема у 2003 році, збереженню стійких тенденцій зниження процентних ставок за позичками відповідало незначне підвищення середньозваженого рівня процентних ставок за депозитами. В цілому ж між показниками обсягів кредитних вкладень та рівня процентного спреду існує тісний негативний кореляційний зв’язок (–0,90586). Прогнозні розрахунки вказують на подальший розвиток таких тенденцій.
Рис. 1. Співвідношення обсягів позичок банків України, наданих клієнтам та їх процентного спреду у 2000-2004 рр. (на початок року)
Результати проведеного в роботі дослідження залежності факторних показників (обсягу кредитних вкладень та процентного спреду) та результативного показника (процентної маржі) виявили те, що впродовж останніх років понад третини приросту кредитних вкладень компенсували недоотримання результату спричинене саме зниженням процентного спреду. У такому економічному середовищі досягнення банками, принаймні, тих же результатів за власною кредитною діяльністю забезпечується вже не за рахунок відносно завищеного рівня процентної маржі, а за рахунок зростання валу кредитних вкладень, що в свою чергу спричиняє зростання ризиків. Відтак банкам потрібно подбати про здатність рівня організації власної кредитної діяльності забезпечити цей зростаючий вал.
Передумовою зниження рівня ефективності кредитної діяльності є недостатність власної ресурсної бази у окремих банків, котрі не спромоглися забезпечити зростаючий вал кредитних вкладень пропорційним зростанням власної ресурсної бази, тобто є залежними від ринку міжбанківського кредитування. Рівень ефективності кредитної діяльності таких банків значною мірою знаходиться у прямій залежності від ринкового рівня процентних ставок на міжбанківські ресурси, котрі вирізняються непередбачуваністю динаміки, збереження якої підтверджується прогнозними розрахунками.
Масштабність цієї проблеми підтверджена результатами групування банків за ознакою частки міжбанківських кредитів та депозитів у загальній сумі зобов’язань кожного з них. Як виявилося, впродовж останніх п’яти років спостерігалася тенденція зростання кількості вітчизняних банків (з 42-ох на початок 2000 р. до 52-ох на початок 2004 р.), в ресурсній базі котрих частка міжбанківських ресурсів перевищувала 20%. Зазначимо, що частка таких банків у загальній сумі кредитного портфеля банків України станом на початок 2004 року становить 28 %. Це свідчить про імовірність впливу на стабільність банківської системи України в цілому негативних наслідків, які можуть виникнути у кредитній діяльності таких банків. Відтак постає необхідність залучення превентивних заходів для уникнення впливу цих факторів ризику, адже результати розрахунків показників ефективності кредитної діяльності банку виявлятимуть вже існуючу проблему негативного впливу на неї значної частки міжбанківських ресурсів. Для розв’язання цієї проблеми в роботі пропонується використання нормативу з обмеження частки міжбанківських коштів у загальній ресурсній базі банку на рівні 20%.
Загалом результати досліджень дали можливість дійти висновку, що за привабливістю стрімкого, але невиваженого нарощення обсягів кредитних вкладень можна не помітити реально існуючої загрози виникнення значних втрат у кредитній діяльності банку. Це зумовлює необхідність розвитку теоретичних засад економічних меж кредиту у напрямку визначення факторів, що обумовлюють оптимальність обсягів кредитних вкладень банку. Адже кредитний портфель може зростати навіть з покращанням якості, а водночас ефективність буде знижуватися. У банках з низькою ефективністю кредитування в разі виникнення необхідності у формуванні додаткових резервів рівень ефективності набуде від’ємного значення внаслідок значного збільшення витрат за кредитною діяльністю. Неефективне кредитування зумовлює некерованість кредитного ризику. Це дозволяє стверджувати про виокремлення поняття результативної межі як такого граничного рівня ефективності кредитної діяльності банку, за якого останній може здійснювати розширення меж пропозиції власних кредитних послуг.
У дисертаційній роботі пропонується при визначенні меж нарощення обсягів кредитних вкладень враховувати наступні внутрішні фактори: ресурсний потенціал банку не як можливість нарощення ресурсної бази у абсолютних показниках, а за умов дотримання оптимальності її структури; трудовий потенціал як відповідність кількості персоналу з відповідним професійним рівнем нарощенню обсягів кредитних операцій; здатність наявного методичного забезпечення створити відповідні умови у процесах управління зростаючими кредитним портфелем та відповідними ризиками; пристосованість систем внутрішнього контролю за існуючими ризиками до нарощення обсягів кредитного портфеля; резервний потенціал банку як відповідний рівень результативності кредитної діяльності у минулих періодах, який здатен забезпечити формування у разі необхідності резервів на випадок можливих втрат від кредитних операцій у майбутніх періодах.
Розділ 2 “Підходи до визначення ефективності кредитної діяльності банку” присвячений науковому обгрунтуванню методичних засад оцінювання ефективності кредитної діяльності банку та кредитних проектів, які б забезпечували урахування вихідними показниками якомога більшого спектру факторів ефективності.
Традиційне для теорії та практики кредитної діяльності банку оцінювання ефективності виключно за прямими (процентними витратами) було прийнятним за часів, коли від’ємне значення непроцентної маржі безпроблемно перекривалося завищеним рівнем процентної маржі. Зниження впродовж останніх років процентної дохідності кредитних вкладень та відповідне зростання значущості непроцентних витрат як фактора ефективності зумовлює об’єктивну необхідність її оцінювання за повними витратами, що унеможливлено через ускладненість визначення непроцентних витрат.
Для розв’язання цієї проблеми, насамперед, непроцентні витрати кредитної діяльності банку було класифіковано на прямі та непрямі (рис. 2). За результатами аналізу їх економічного змісту доведено, що не всі непроцентні витрати є непрямими відносно кредитної діяльності банку. Наприклад, витрати на оплату праці персоналу кредитних підрозділів виникають безпосередньо у процесі відтворення кредитних послуг, тож потреба відносити їх ще до якихось банківських продуктів відсутня. Традиційне визначення їх та інших непроцентних витрат як непрямих, насамперед, пов’язане із специфікою бухгалтерського обліку у вітчизняних банках, що передбачає облік такої категорії витрат на синтетичних рахунках узагальнено за всіма напрямами діяльності. Відтак, їх відокремлення за окремими напрямами діяльності потребує додаткових розрахунків, які до того ж неспроможні забезпечити цілком об’єктивний розподіл.
Рис. 2. Система непроцентних витрат у повній собівартості кредитної діяльності банку
Зважаючи на економічний зміст окремих угруповань непроцентних витрат, в роботі сформовано підходи щодо побудови управлінського обліку, спроможного забезпечити оцінювання ефективності кредитної діяльності банку за витратним підходом за різними рівнями повноти та методів охоплення витрат. Розроблена в дисертації методика оцінювання ефективності кредитної діяльності банку за витратним підходом представлена низкою узагальнюючих показників з різним рівнем складності (з найбільшим рівнем охоплення складових представлений у формулі 1), можливості розрахунків яких передусім залежать від рівня управлінського обліку в банківській установі.
, (1)
де – ПД к.д. – процентні доходи від кредитної діяльності банку;
КД к.д. – комісійні доходи від кредитної діяльності банку.
З урахуванням тільки прямих доходів та процентних витрат зазвичай у практиці вітчизняних банків відбувається обчислення ефективності і на рівні окремих кредитних проектів. Проблеми визначення повних доходів та витрат за окремими кредитними проектами є відчутними і на шляху впровадження нових методів ціноутворення кредитних послуг.
На підставі критичного аналізу традиційного підходу до обчислення додаткових чистих доходів як різниці між доходом, котрий може отримати банк від використання ресурсів, створених клієнтом, та сплачених йому відсотків за користування залишками його коштів, пропонується принципово інший підхід. Додаткові доходи від кредитування окремих позичальників (Дд), зокрема від залучення їх коштів (“дешевих” – поточні рахунки тощо), пропонується розраховувати як різницю між витратами, які банк потенційно поніс би при залученні ресурсів на конкурентних засадах, тобто за середньозваженою процентною ставкою за залученими ресурсами, та сумою фактично сплачених позичальнику процентів за користування залишками його коштів:
, (2)
де – СПСз – середньозважена процентна ставка за залученими ресурсами банківської установи;
З – середньодобовий залишок коштів на поточних рахунках позичальника, відкритих в банку-кредиторі;
Пс – сплачені позичальнику проценти за користування його коштами за відповідний період.
Отриманню додаткових доходів, зазвичай, передують витрати, інколи у вигляді недоотриманих доходів. Тому додатковий ефект пропонується розраховувати як різницю між додатковим доходами і витратами або (та) недоотриманими доходами, що забезпечили отримання додаткового ефекту.
Складнішим є обгрунтоване обчислення додаткового ефекту, отриманого від інших банківських продуктів, адже існує імовірність завищення ролі кредитування в процесах їх реалізації. Відтак, такі додаткові доходи носять доволі умовний характер і повинні сприйматися з високим рівнем обережності, особливо у процесах ціноутворення вартості позичок.
Відокремлений облік усіх витрат, які пов’язані з реалізацію кожного окремого кредитного проекту, є дуже трудомістким процесом. Вбачається за можливе розподіляти загальні витрати за кредитною діяльністю банку на окремі кредитні проекти за допомогою базових показників розподілу. Для визначення останніх у роботі проведено класифікацію витрат залежно від їх чутливості до окремих параметрів кредитної діяльності банку, враховуючи їх економічний зміст та закономірності взаємовпливів з ризиками.
В результаті проведених досліджень залежностей обсягів за окремими витратами від загальних обсягів кредитних вкладень та загальної кількості кредитних проектів (на прикладі структурного підрозділу ВАТ “Укрексімбанк”) встановлено, що на відміну від процентних загальні обсяги непроцентних витрат не зазнають прямо пропорційних змін відповідно до динаміки загальних обсягів кредитних вкладень. Проте із загальною кількістю кредитних проектів з прямих непроцентних витрат корелюють тільки матеріальні з оформлення позичок (бланкова продукція тощо). Хоча трудові витрати зазнають пропорційних змін відповідно до загальної кількості кредитних проектів, відповідні їм фінансові витрати (оплата праці персоналу, амортизація за його комп’ютерною технікою тощо) залишаються сталими через неможливість регулярного (щодекадного, щомісячного тощо) збільшення (скорочення) кількості кредитних фахівців. Проте зростання рівня загальних трудових витрат має певні межі, адже їх зростання при незмінній кількості персоналу забезпечується за рахунок збільшення понаднормової тривалості робочого часу, що не є безмежним, адже персонал просто фізично не може працювати цілодобово. Це вимагає збільшення чисельності персоналу, відповідно зростають і фінансові витрати. Тому реалізуючі наявні в економічній літературі рекомендації щодо диверсифікації кредитних вкладень з метою зниження ризиків, зокрема через збільшення кількості позичальників, слід не забувати про вартість таких заходів.
Збільшення кількості кредитних проектів при сталій чисельності персоналу кредитних підрозділів не спричиняє збільшення прямих непроцентних витрат (крім витрат, непов’язаних з трудовими витратами), а тільки до підвищення рівня операційних ризиків, часткове покриття яких може забезпечуватися через підвищення професіоналізму персоналу. Відтак отримання фактичної норми прямих непроцентних витрат на один кредитний проект шляхом ділення їх загальної суми на фактичну кількість кредитних проектів не забезпечуватиме об’єктивного розподілу. При відставанні загальної кількості кредитних проектів від планової, норма прямих непроцентних витрат на один кредитний проект зростатиме, а при перевищенні – знижуватиметься. В розрахунках потрібно оперувати обгрунтовано-плановими показниками (сумарний загальний обсяг кредитного портфеля; рівень портфельного ризику; середньоперіодична кількість кредитних проектів; середні затрати часу на процедури, пов’язанні з одним кредитним проектом при заданому рівні операційних ризиків; чисельність персоналу).
Однак трудові витрати не є однозначно постійними по відношенню до одного кредитного проекту. Їх обсяг за кожним окремим кредитним проектом перебуває у залежності від рівня його складності, який в свою чергу, зумовлюється обсягом позички, видом забезпечення, місцем розташування позичальника, його кредитною історією та репутацією, рівнем організації бухгалтерського обліку у позичальника, його розміру, організаційно-правової форми, специфіки виробничої діяльності.
Відмінність у характеристиках чутливості прямих непроцентних витрат не залежних від трудових витрат і, що є залежними від них, до загальної кількості кредитних проектів вимагає окремих підходів до їх розподілу. Однак, зважаючи на незначну частку матеріальних витрат з оформлення позичок у загальній сумі їх відокремлення не є доцільним.
Проте, до складу витрат, не пов’язаних з трудовими затратами, входять відчутні специфічні витрати, такі наприклад, як витрати, пов’язані з формуванням резервів, витрати на збереження заставного майна (якщо воно передається на збереження до банку) тощо. Тому вони мають виключатися із загальної суми прямих непроцентних витрат та визначатися для кожного окремого проекту індивідуально.
Зокрема, за результати проведених досліджень залежностей виявлено, що динаміка витрат на формування резервів на випадок можливих втрат від кредитних операцій не корелюється як з динамікою обсягів кредитних вкладень, так і з динамікою загальної кількості кредитних проектів. Адже видача нових позичок тільки спричиняє перегляд достатності попередньо сформованих резервів. Їх рівень залежить від рівня оцінки кредитного ризику та його покриття. За умов прийнятності таких оцінок збільшення обсягів активів та (або) кількості кредитних проектів можуть і не спричиняти збільшення резервів. Сформовані резерви у випадку нормального виконання позичальниками зобов’язань проводяться у обліку назад або можуть бути використані при реалізації нових кредитних проектів.
Відмінність у залежностях розмірів прямих непроцентних витрат за розглядом та супроводженням кредитних проектів від терміну їх дії (обсяг перших є незмінним незалежно від терміну позички, при цьому його зростання підвищує їх окупність; обсяг других має прямо пропорційну залежність від терміну позички) вимагає різних підходів до їх розподілу та відокремленого відображення в управлінському обліку.
Розділ 3 “Шляхи підвищення ефективності кредитної діяльності банку” містить результати проведених дисертантом досліджень з пошуку резервів удосконалення організаційно-економічних та правових засад кредитної діяльності вітчизняних банків з урахуванням сучасних змін економічного середовища.
Незважаючи на стрімке зниження різниці між процентними ставками за залученням ресурсів та їх подальшим розміщенням, процентна маржа все ж таки залишається визначальним фактором ефективності кредитної діяльності банку. Відтак важливим напрямом її підвищення є оптимізація механізму використання банківського проценту.
У результаті узагальнення практичного досвіду встановлено, що і сучасній економічній добі відомі випадки поглинання позичковим процентом не лише додаткової вартості, створеної у результаті використання позичкового капіталу, а й інших активів позичальників, упритул до їх руйнації. Такі прецеденти виникали здебільшого через спекуляції на гострій потребі в отриманні позичок підприємствами, які за часів гіперінфляції втратили власний оборотний капітал, та виправдовувалися регламентацією у банківському законодавстві першочерговості сплати прострочених процентів, що зрештою було скасовано. Проте вбачається за необхідне відміна такої регламентації і у вітчизняному податковому законодавстві.
Використовувані у вітчизняній банківській практиці плаваючі процентні ставки здебільшого за своїм економічним змістом насправді є фіксованими з імперативною можливістю коригування з ініціативи банку. Така практика не відповідає ні цивільному законодавству України, ні ознакам рівноправності та добровільності, що поряд з іншими становлять сутність кредиту як економічної категорії. Відповідно до таких вимог періодичне коригування плаваючої процентної ставки повинне відбуватися за чітко визначеним кредитною угодою конкретним механізмом, котрий враховує інтереси і кредитора, і позичальника.
Перешкодою у використані плаваючих процентних ставок відповідно до практики банків зарубіжжя є проблема в обранні загальновідомих офіційних показників для їх використання у якості базових ставок. Динаміка облікової ставки НБУ не завжди корелює з динамікою процентних ставок за кредитами та депозитами банків України, процентні ставки міжбанківського ринку вирізняються непередбачуваністю динаміки. Найбільш вдалим для вітчизняного економічного середовища вбачається американський досвід закладних з процентною ставкою, що коригується. Застосування такої схеми можливе й за іншими видами позичок. Залежно від економічної ситуації таке коригування може відбуватися відповідно до офіційних індексів інфляції, змін обмінних курсів. Коригування процентної ставки відповідно до обсягів споживання позичальником інших послуг банку забезпечує зростання обсягів їх реалізації, що підтверджено результатами практичного використання такого підходу у кредитних угодах ВАТ “Укрексімбанк”.
Виконане в дисертації порівняння української та міжнародної практики організації банківського кредитування показало, що в банках України здебільшого весь спектр кредитних процедур виконується одним структурним підрозділом (кредитним). Зосередженість функцій зумовлює високий рівень операційних ризиків та відповідно і кредитних, особливо в умовах стрімкого зростання останніми роками обсягів кредитних вкладень.
В роботі пропонується розмежувати функції кредитного підрозділу між фронт-, мідл- та бек-офісами. Фронт-офіс виконуватиме функції з залучення клієнтів, попереднього розгляду кредитних проектів, аналізу кредитоспроможності позичальників й ефективності проектів, визначення ступеня кредитного ризику та формування кредитних пропозицій.
Однією з основних причин виникнення проблемних позичок є помилки, допущені фахівцями банку на стадії розгляду кредитних проектів, що підкреслює необхідність застосування в організації банківського кредитування міжнародного правила “чотирьох очей”. Проте створення окремого структурного підрозділу, котрий з метою забезпечення подвійного контролю буде дублювати аналітичні процедури фронт-офісу, потребуватиме додаткових фінансових витрат. Компромісом у вирішенні цієї суперечності буде суміщення мідл-офісом функцій з контролю за кредитними пропозиціями та подальшого супроводження кредитних проектів.
Бек-офіс поряд із відображенням кредитних операцій у фінансовому обліку забезпечуватиме управлінський облік непроцентних витрат кредитної діяльності та формуватиме відповідну управлінську звітність. Зокрема в роботі запропоновано її нові форми – Звіт про прямі непроцентні витрати кредитної діяльності банку та Звіт про повні доходи та витрати кредитних проектів. Розроблену звітність реалізовано за даними кредитної діяльності структурного підрозділу ВАТ “Укрексімбанк”. Отриманні результати суттєво відрізняються від вихідних даних для оцінювання ефективності за традиційними підходами, що засвідчує доцільність застосування запропонованих в дисертації підходів до оцінювання ефективності кредитної діяльності банку та кредитних проектів.
Важливою передумовою мінімізації втрат у кредитній діяльності банку є досконала організація юридичної оцінки кредитних проектів, адже саме від якості її проведення багато в чому залежить повнота та своєчасність виконання позичальниками зобов’язань за кредитними угодами. В роботі наголошено на необхідності вдосконалення процедур юридичної оцінки повноважень посадових осіб позичальників укладати угоди з отримання позичок та їх забезпечення, а саме в обов’язковому порядку за кожним кредитним проектом має проводитись перевірка повноти надання позичальниками копій установчих документів на підставі яких вона здійснюється. Така перевірка повинна проводитись станом саме на момент укладання кредитних угод та договорів застави, адже у вітчизняній практиці банківського кредитування відомі непоодинокі випадки свідомого (з метою створення передумов для подальшого визнання судовими органами угод недійсними) подання позичальниками неповного пакету установчих документів або внесення змін до них під час розгляду кредитних проектів. Однак для запровадження такої практики насамперед необхідне створення відповідних передумов у законодавстві.
Зростання конкуренції на вітчизняному ринку кредитних послуг банків зумовлює необхідність вдосконалення організації процесу залучення клієнтів, важливою складовою якого є реклама банківських послуг. У працях же вітчизняних економістів основна увага зосереджена на підходах до рекламування загального бренду банку. Недосконалість вітчизняного законодавства сприяє безкарному використанню недостовірної реклами власних кредитних послуг окремими банками України (пропаговані низькі процентні ставки фактично перекриваються завищеними комісійними), що надає їм безпідставні тимчасові переваги на ринку та шкодить інтересам позичальників і банків з прозорою рекламою. На підставі аналізу міжнародного досвіду обгрунтовується необхідність внесення відповідних законодавчих змін, що зобов’язуватимуть банки включати до рекламованих процентних ставок всі витрати позичальників, що пов’язані з отриманням позичок.
ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що виявляється в удосконаленні концептуальних і методичних засад визначення та підвищення ефективності кредитної діяльності банку. За результатами проведеного дослідження сформовано низку висновків та пропозицій, які відображають вирішення завдань дисертаційного дослідження відповідно до поставленої мети.
1.
Безперервне загострення конкуренції на ринку банківських послуг та зменшення у банків можливостей отримувати надприбутки від кредитних вкладень зумовлює зростання вимог до якості оцінювання ефективності кредитної діяльності банку як необхідної передумови виявлення та пошуку резервів з її підвищення.
2.
Обгрунтована в роботі відмінність економічного змісту кредитної діяльності банку та кредитних операцій банку вказує на неможливість їх ототожнень, що виникають в теорії та практиці через відсутність в економічній літературі чіткої визначеності у тлумаченні поняття кредитної діяльності банку. Кредитні операції банку є лише одним з її етапів, хоча й основним. Кредитна діяльність банку – це комплексний процес з відтворення кредитних послуг з метою отримання прибутку.
3.
Оптимальність обсягів та якості кредитних вкладень банку зумовлює рівень ефективності кредитної діяльності, при цьому існує зворотній зв’язок між ними, адже ефективне кредитування є передумовою його подальшого зростання на відповідному якісному рівні, що вказує на існування результативних меж. Запропонована в роботі система факторів, які необхідно враховувати при управлінні обсягами кредитної діяльності банку з огляду на її ефективність, сприяє упередженню можливих прорахунків та прийнятності фактичної результативності.
4.
Результати проведеного у дисертації факторного аналізу свідчать, що останніми роками переважна частка приросту кредитних вкладень банків України компенсує втрати результатів кредитної діяльності через падіння процентного спреду. Відповідне зростання ризиків зумовлює гостру потребу в удосконаленні організаційно-економічних та правових засад банківського кредитування.
5.
Запропоноване автором використання нормативу з обмеження частки міжбанківських ресурсів у загальній сумі залучених та запозичених коштів банку знижує залежність рівня ефективності кредитної діяльності від непередбачуваності динаміки процентних ставок міжбанківського ринку України. Така залежність виникла у значної кількості банків, які не спромоглися забезпечити зростаючий вал кредитних вкладень адекватним зростання власної ресурсної бази.
6.
Зростання значимості непроцентних витрат як фактору ефективності кредитної діяльності банку зумовлює необхідність використання розробленої автором методики з її оцінки за витратним підходом, яка дозволяє поєднати вимоги економії часу та коштів на здійснення розрахунків та забезпечує охоплення ширшого спектру факторів ефективності. Адже показники традиційного ресурсного підходу з оцінювання ефективності діяльності банку в цілому у переважній більшості є неадаптивними для диференційованого оцінювання ефективності кредитної діяльності банку за повними витратами, тобто не тільки за процентними.
7.
Основною перешкодою в оцінюванні ефективності за витратним підходом є ускладненість в отриманні вихідних даних за витратами у повному обсязі, зокрема непроцентних витрат, які науковцями та практиками класифікуються як непрямі. За результатами аналізу економічного змісту окремих угруповань витрат доведено, що не всі непроценті витрати є непрямими відносно кредитної діяльності банку. Здійснена в роботі відповідна класифікація непроцентних витрат кредитної діяльності банку на прямі та непрямі використана для розробки підходів з удосконалення системи управлінського обліку цих витрат.
8.
Висока трудомісткість окремого обліку усіх витрат за кожним кредитним проектом зумовила пошук базових показників розподілу загальних витрат кредитної діяльності банку. Враховуючи їх економічний зміст та закономірності взаємовпливів з ризиками, витрати класифіковано за ознакою залежності їх обсягів від окремих параметрів кредитної діяльності банку.
9.
Розмір трудових витрат за кожним кредитним проектом визначається рівнем його складності, який в свою чергу, залежить від обсягу позички, виду забезпечення, місця розташування позичальника, його кредитної історії та репутації, рівня організації бухгалтерського обліку в позичальника, його розміру, організаційно-правової форми, специфіки виробничої діяльності.
10.
Відмінність у характеристиках чутливості прямих непроцентних витрат на розгляд та супроводження кредитних проектів до терміну їх дії (обсяг перших є незмінним незалежно від терміну позички, при цьому його зростання підвищує їх окупність; обсяг витрат на супроводження має прямо пропорційну залежність від терміну позички) вимагає різних підходів до їх розподілу та відокремленого відображення в управлінському обліку.
11.
Прецеденти поглинання банківським процентом не тільки всіх доходів позичальника від реалізації кредитних проектів, а й інших активів позичальників виправдовувалися вимогами Національного банку України щодо першочерговості сплати процентів за простроченою кредитною заборгованістю, що згодом було скасовано. Вважаємо за необхідне відмінити таку норму і у вітчизняному податковому законодавстві.
Коригування плаваючих процентних ставок повинно відбуватися за чітко обумовленим у кредитній угоді механізмом, а не за одностороннім розсудом кредитора залежно від його поточних інтересів, що є доволі поширеним у практиці вітчизняних банків. Запропонований в роботі підхід з коригування процентної ставки залежно від рівня користування іншими (некредитними) послугами банку забезпечує збільшення обсягів їх реалізації. При цьому дотримання у відносинах з позичальниками принципів добровільності і рівноправності та врахування специфіки законодавства України дозволяє уникнути виникнення господарських спорів.
12.
Поєднуючи окремі елементи міжнародного досвіду зі специфікою й потребами організації вітчизняного банківського кредитування в роботі запропоновано розмежувати функції розгляду і супроводження кредитних проектів та обліку кредитних операцій відповідно між окремими структурним
