НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені М.П.Драгоманова

Вербець Владислав Володимирович

УДК 378.14

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ДУХОВНО-ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Рівненському державному гуманітарному університеті, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант: доктор соціологічних наук, професор

Тарасенко Валентин Іванович,

Київський Національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри історії та теорії соціології

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Гусак Петро Миколайович,

Волинський державний університет

ім. Лесі Українки, завідувач кафедри соціальної педагогіки;

доктор психологічних наук, професор, член-кореспондент АПН України

Татенко Віталій Олександрович,

Інститут соціальної та політичної психології АПН України, провідний науковий співробітник лабораторії методології психо-соціальних та політико-психологічних досліджень;

доктор філософських наук, професор

Семашко Олександр Миколайович,

Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, професор кафедри соціології

Провідна установа: Інститут проблем виховання АПН України, лабораторія морально-етичного виховання, м. Київ.

Захист відбудеться 20 жовтня 2005 року о 14.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.01 у Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розіслано 20 вересня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.Г.Ярошенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Головний напрям демократичних перетворень в українському суспільстві пов’язаний насамперед із розгортанням економічних, політичних, соціокультурних процесів та формуванням принципово нових соціальних відносин. Під впливом цих перетворень трансформація наявних у суспільстві традиційних структур соціального, психологічного та культурологічного характеру викликає зміни в орієнтаціях та установках студентської молоді. В молодіжному середовищі відбуваються пошуки нового сенсу життя, формуються нові потреби, інтереси, видозмінюються мотиви інтелектуальної, професійно-кваліфікаційної та духовно-творчої діяльності. Водночас, у цьому ж середовищі відбувається зміна соціокультурних традицій та морально-етичних цінностей, втрачається віра у справедливість і гуманність суспільства, що призводить до руйнування світогляду й відволікає молодь від соціальних орієнтирів у житті.

Поряд з позитивними тенденціями – вільним вибором цінностей, результативним здійсненням духовно-творчої діяльності й проникненням у новий соціокультурний простір та час - духовно-творчий потенціал молоді характеризується кризовими явищами, нестабільністю, суперечливістю, відсутністю новоутворених гуманістичних, соціокультурних нормативних моделей поведінки, наявністю конфліктного потенціалу. Невпевненість молоді в адекватному виборі орієнтирів соціокультурної діяльності, а в деяких випадках маргінальність, призводять до руйнування духовності, появи прагматичного та цинічного ставлення до соціокультурних цінностей та морально-етичних норм життєдіяльності.

Відродження національної самосвідомості в українському суспільстві також суперечливо позначається на морально-психологічній атмосфері в студентському середовищі: з одного боку, молодь швидко й однозначно спрямувала власні інтереси на духовні цінності української національної культури, з другого - певна частина студентської молоді реагує на ці процеси як на порушення їх суверенітету у виборі духовних цінностей, що особливо проявляється у маргінальному характері духовного споживання та творення нових нормативних моделей й формування морально-етичного ядра запитів, потреб, інтересів та настанов та участі в інтелектуально-пізнавальних, соціокультурних, духовно-творчих процесах сьогодення.

За таких умов особливого значення набуває проблема вивчення різнопланових проблем молоді з аналізом особливостей її морально-етичного розвитку та соціалізації, прояву основних тенденцій та характерних рис формування соціального, інтелектуального та духовно-творчого потенціалу молодіжної генерації українського суспільства. Об’єктивна необхідність інтелектуалізації праці фахівців гуманітарної галузі вимагає створення нової парадигми освіти, яка повинна базуватися на національно-культурних традиціях з урахуванням прогресивних досягнень вітчизняної та світової науки і впроваджуватися за допомогою інноваційних технологій, методик та засобів для розбудови „вищої освіти й просування європейської системи вищої освіти цілим світом” (Болонська конвенція, 18-19.06.1999 р.).

Згідно із Законами України “Про освіту” (23.05. 1991 р.), “Про загальну середню освіту (13.05.1999 р.), “Про вищу освіту” (17.01. 2002 р.) перед сучасними освітніми закладами стоїть завдання сформувати критично-творчу, діяльну, вольову, конкурентоздатну, працелюбну особистість з високими громадянськими якостями, із створенням можливостей глибокого духовного самовдосконалення й реалізації ресурсного потенціалу, розширення параметрів інтелектуального, професійно-кваліфікаційного, соціокультурного та творчого потенціалу особистості. В цьому процесі визначальним чинником формування духовно-творчого потенціалу молоді є соціально визнані ціннісні орієнтації та морально-етичні настанови, потреби та інтереси як важливе підґрунтя у формуванні світогляду та інших духовних елементів життя молодіжного середовища.

Усе це вимагає радикальної переорієнтації методик та технологій навчання й спілкування студентської молоді в інших вимірах соціального часу та простору демократичної держави. Сьогодні потрібна соціально-педагогічна система, яка повинна складатися з елементів, що мають характер особистісного спрямування у формуванні національної свідомості, поглиблення духовності, розвитку моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, економічної та психологічної культури, що й становить зміст соціально-психологічної структури дієво-творчої особистості. Вивчення духовно-творчого потенціалу особистості, визначення ефективності його формування та способів реалізації - винятково актуальна проблема. Розв’язання її є одним із фундаментальних напрямів педагогіки, психології і соціології. Цим зумовлено вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до тематичного плану наукових досліджень кафедри теорії і методики виховання Рівненського державного гуманітарного університету в межах теми “Громадянське виховання учнівської і студентської молоді в умовах суверенної України” (Державний реєстраційний номер О102W005600) та наукового дослідження Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Методологічні і методичні проблеми розробки соціальних показників становлення демократичного суспільства в Україні” (ТЗ НДР № 01 БП017-01). Тему дисертації затверджено на засіданні вченої ради Рівненського державного гуманітарного університету (протокол № 8 від 30 березня 2001 р.) та узгоджено в Раді з координації досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 2 від 25.02. 2003 р.).

Об’єктом дослідження є духовно-творча діяльність студентської молоді.

Предмет дослідження становлять теоретико-методологічні закономірності формування духовно-творчого потенціалу студентської молоді як цілісного й інтегрованого феномена соціокультурних, морально-етичних, художньо-творчих потреб та ціннісних орієнтацій молоді.

Мета дослідження полягає в обґрунтуванні теоретичних та методологічних засад формування духовно-творчого потенціалу студентської молоді та створенні моделі його функціонування з урахуванням ідей та положень педагогічних, психологічних, соціологічних та культурологічних теорій.

Гіпотеза дослідження. Формування духовно-творчого потенціалу студентської молоді являє собою багатоцільовий, поліфункціональний, багаторівневий та різноаспектний процес, який здійснюється відповідно до динаміки реалізації суспільних, групових та індивідуальних морально-етичних потреб, поглиблення духовно-творчої ідентифікації та самоздійснення особистості. Побудова моделі духовно-творчого потенціалу студентської молоді та розробка психолого-педагогічних технологій діагностики його формування дозволить створити систему, спрямовану на виявлення ресурсів освітніх закладів та її реалізації за допомогою педагогічного стимулювання й коригування самовиховних, самоосвітніх та самоорганізаційних дій суб’єктів навчально-виховного процесу.

Реалізація поставленої мети передбачає розвязання таких завдань:

1. Розкрити феноменологію духовно-творчого потенціалу студентської молоді з позиції філософського, психологічного, культурологічного та педагогічного осмислення.

2. Проаналізувати структурно-функціональну будову духовно-творчого потенціалу студентської молоді.

3. З теоретико-методологічних позицій обґрунтувати модель формування духовно-творчого потенціалу студентської молоді.

4. Розкрити цілісну систему діагностики духовно-творчої діяльності молоді.

5. Запровадити модель соціально-педагогічного моніторингу процесу формування духовно-творчого потенціалу молоді.

6. Визначити перспективні шляхи та технології формування духовно-творчого потенціалу студентської молоді.

Методологічною основою дослідження є синергетичний підхід до розгляду процесу формування духовно-творчого потенціалу молоді як багатоцільового та поліфункціонального феномена; положення теорії пізнання про взаємообумовленість соціальних та психологічних, морально-етичних та соціокультурних процесів і явищ у системі “цивілізація - суспільство - соціальне середовище - соціальні інститути виховання - соціальна спільнота - особистість - духовно-творчий потенціал” у цілісності та діалектичній взаємозалежності загального, одиничного й особливого; феноменологічний підхід гіпотетико-дедуктивного принципу пізнання від загального до конкретного та логічно обґрунтованого структурно-функціонального аналізу від емпіричного до загальнотеоретичного.

Теоретичну основу дослідження становлять наукові положення про: історико-філософські підходи у формуванні феномена духовності особистості як детермінанта рівня розвитку суспільства та культури (Аристотель, Платон, Сократ); культурно-історичну зумовленість розвитку людини, її духовно-душевне, духовно-почуттєве переживання дійсності, що відображено у “філософії серця” М.О.Максимовича, Г.Сковороди, П.Д.Юркевича, В.В.Зенківського, В.С.Соловйова, С.Л.Франка, І.О.Ільїна, які підкреслювали пріоритет духовності особистості, її самоцінності, розвитку духовного потенціалу й моральної культури; теоретико-психологічні засади формування духовності особистості (Б.Г.Ананьєв, І.Д.Бех, І.А.Зязюн, О.М.Леонтьєв, С.Д.Максименко, Л.Е.Орбан-Лембрик, Б.Д.Паригін, М.В.Савчин, В.О.Татенко, В.О.Ядов та ін.); гуманізацію освіти та взаємообумовленість педагогічних підходів і результатів навчально-виховного процесу (В.П.Андрущенко, В.П.Бех, В.І. Бондар, В.М.Галузинський, П.М.Гусак, М.Б.Євтух, В.М.Мадзігон, Н.Г.Ничкало, Н.М.Островерхова, О.П.Рудницька, О.В.Сухомлинська, С.О.Сисоєва, М.Д.Ярмаченко).

Концепція дослідження. В освітньому просторі українського суспільства відбуваються трансформації, видозмінюються морально-етичні цінності в молодіжному середовищі та актуалізуються пошуки парадигм формування та розвитку духовно-творчого потенціалу студентської молоді. Водночас, виховна патерналістська модель суспільства, що базувалася на продукуванні еталонів пасивного сприйняття загальнолюдських цінностей, потребує значної корекції і унеможливлення суперечностей формування соціально-активної та художньо-творчої особистості. Тому потребує розробки, методологічного обґрунтування й забезпечення морально-етичними та духовно-творчими ресурсами інноваційна модель навчально-виховного процесу як важлива умова для поглиблення духовно-творчого потенціалу студентів. Водночас освітні, наукові, творчі, виробничі, громадські колективи та інші виховні структури, які здійснюють функції навчально-виховного, науково-пошукового та духовно-творчого характеру, можуть значно активізувати процес формування соціально енергійної особи на засадах “еволюційності” та “конфліктності”.

“Еволюційний” етап передбачає створення у внутрішньому морально-етичному полі особи позитивних психологічних установок, які слугують підґрунтям у створенні нового досвіду евристично-соціальної поведінки та налагодження високо-естетичних стосунків. Тому формування нових духовних та творчих ресурсів талановитої молоді й реалізація здобутого досвіду морально-етичної поведінки значно ускладнить прояв дій негативного характеру в студентському середовищі. Колектив вищого навчального закладу як агрегована інтелектуальна спільнота викладачів та студентів реалізує “еволюційний” етап формування власного ресурсного потенціалу шляхом накопичення позитивних настанов у свідомості та реалізації їх у вчинках студентської молоді на засадах оперативної діагностики “вхідних” та “вихідних” параметрів морально-етичного поля молодіжного середовища.

“Конфліктний“ напрям формування духовно-творчого потенціалу студентської молоді полягає у створенні умов для загострення суперечностей між новими та старими нормативними моделями морально-етичної поведінки й відмови від останніх шляхом самоактуалізації ресурсного потенціалу молодої особи у відповідності з новими стандартами та художньо-творчими настановами молоді. Внаслідок цього може відбуватися відповідне спрямування “зовнішніх” та “внутрішніх” ресурсів молоді на залучення нових морально-етичних цінностей та здобуття й реалізації нових моделей поведінки.

Діяльність колективу вищого навчального закладу як інтегрованого соціального інституту виховання базується на соціально-значущій професійній активності викладачів та студентів і повинна бути спрямована на формування у внутрішньому світі молодої особи конфліктної ситуації “браку позитивних настанов”. Можна передбачати, що сформовані серед студентської молоді стереотипи негативних традицій та споживацьких мотивацій у матеріально-прагматичній і духовно-творчій діяльності будуть активізувати соціальний потенціал молоді та трансформувати його в площину соціально-творчої діяльності щодо розбудови культурних традицій із залученням духовного ресурсного потенціалу українського суспільства. Вплив нового досвіду духовно-творчої діяльності студентської молоді може бути конструктивним за умови розширення практики включення студентської молоді у соціально-інноваційні технології актуалізації її потенціалу. Водночас зміст такого впливу повинен базуватися на загальнолюдських та морально-етичних цінностях, які мають поширення в молодіжному середовищі, з використанням духовного потенціалу народних традицій, свят, обрядів, ритуалів та інших морально-етичних надбань і соціально-професійних цінностей.

У свою чергу, інноваційна концепція поглиблення духовно-творчого потенціалу викликає необхідність створення інтеграційної регіональної моделі багатофункціонального соціально-культурного середовища, яке формується за участю освітніх закладів, засобів масової комунікації, громадських молодіжних організацій, наукових, творчих та професійно-кваліфікаційних спільнот молоді. Дієвість такої інтегрованої соціокультурної моделі залежить повною мірою від оперативної діагностики ресурсного потенціалу професорсько-викладацького складу освітнього закладу й виміру нереалізованого духовно-творчого ресурсу студентської молоді та визначення можливостей їх взаємної й узгодженої діяльності. Між тим, активізація духовно-творчого потенціалу студентської молоді певною мірою залежить також від дієвості інших соціальних інститутів виховання – сім’ї, засобів масової комунікації, референтних груп в освітньому закладі, студентських громадських організацій на засадах оперативної й адекватної діагностики “вхідних” та “вихідних” параметрів морально-етичного поля життєдіяльності молоді.

Створення педагогічних умов для активного розвитку мотиваційного ядра й збагачення потреб та інтересів особи дозволить покращити процес взаємозв’язку та взаємної інтеграції ресурсів особи та соціокультурного середовища як важливих засад у самоактуалізації духовно-творчого потенціалу студентської молоді. Водночас значний та нереалізований потенціал соціальних інститутів вимагає розробки технологій “резонансного” і скоординованого їх впливу на молодь за умов педагогічного стимулювання та за допомогою адекватних засобів регуляції самовиховних, самоосвітніх, самореалізаційних й самоорганізаційних процесів формування й реалізації інтелектуального, соціального, професійно-кваліфікаційного та духовно-творчого потенціалу молоді. Тим часом виникає необхідність створення системи соціально-педагогічного моніторингу як багатоцільової, поліфункціональної і багаторівневої діагностики процесів пізнання, виховання, спілкування та самоактуалізації студентської молоді в системі діяльності виховних соціальних інститутів.

Методи дослідження: Для розв’язання поставлених завдань використовувались загальнонаукові методи теоретичного та емпіричного дослідження, які взаємодоповнювали один одного і забезпечували можливість міждисциплінарного пізнання предмета дослідження. Теоретичні методи: теоретичний аналіз філософської, педагогічної, психологічної, соціологічної, культурологічної літератури; порівняння, систематизація, класифікація, узагальнення теоретичних і експериментальних даних. Емпіричні методи: включене спостереження та аналіз різних видів і способів здійснення педагогічного процесу; експертне опитування (з відповідною вибіркою експертів n = 847 (2001 р.); анкетування студентів та викладачів (n=840 (2000 р.), n=757 (2001 р.), n=847 (2002 р.), n=850 (2003 р.); біографічний метод (контент-аналіз змісту есе - “Соціально-психологічний портрет суб’єктів навчально-виховного процесу”); тестування психологічних, соціальних та професійних рис студентської молоді; методи загальної семіотики – порівняння, зіставлення та узагальнення результатів аналізу навчальних документів; математичні методи: кластерний, кореляційний та факторний аналіз результатів соціально-педагогічного моніторингу.

Експериментальна база дослідження. Дослідження проводилось на педагогічних, гуманітарних, соціологічних та психологічних факультетах Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Волинського державного університету імені Лесі Українки, Національного університету “Львівська політехніка”, Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені Степана Дем’янчука, Київського університету права (Рівненське відділення), Національного університету “Острозька академія”, Рівненського державного гуманітарного університету. Упродовж здійснення соціально-педагогічного моніторингу всього було опитано понад 4500 студентів та більше 700 викладачів-експертів різних ВНЗ.

Протягом усього періоду теоретико-експериментальної роботи автор особисто брав участь в апробації та практичній реалізації розроблених програм, методик, технологій дослідження, у навчально-методичній, організаційній й викладацькій діяльності.

Наукова новизна дослідження полягає в наступному: вперше теоретично обґрунтовано модель формування духовно-творчого потенціалу студентської молоді, яка включає психолого-педагогічні та духовно-творчі елементи цілісної системи соціокультурної творчості студентів; запроваджено багатоцільову, поліфункціональну і багаторівневу модель соціально-педагогічного моніторингу як контрольно-регулюючого компонента процесу формування духовно-творчого потенціалу молоді в контексті діяльності цілісної системи соціальних інститутів виховання.

Дістала подальшого розвитку теорія та методика навчання і виховання студентської молоді за рахунок створення і впровадження системи діагностики рівня сформованості духовного потенціалу суб’єктів педагогічного процесу; розроблено й апробовано соціально-педагогічні технології, доведено їхній вплив для поглиблення ціннісно-орієнтаційних поглядів та устремлінь студентів, їх адекватного світобачення.

Визначено дієвість запропонованого у дослідженні алгоритму “резонансного” та скоординованого впливу соціальних інститутів виховання на студентську молодь, що дозволяє досить ефективно розв’язати проблему підвищення педагогічного стимулювання самовиховних, самоосвітніх, самореалізаційних й самоорганізаційних процесів формування й реалізації інтелектуального, соціального, професійно-кваліфікаційного та духовно-творчого потенціалу молоді.

Досліджено особливості формування національної самосвідомості студентської молоді та поглиблення духовно-творчого досвіду особи на засадах історико-культурного діалогу між поколіннями; запропоновано методику емпіричного визначення типологічних характеристик соціально-професійної та духовно-творчої здатності викладача освітнього закладу й вимірювання тісноти взаємозв’язків між компонентами педагогічного процесу; запропоновано та апробовано методику визначення емпіричних показників та індикаторів діагностики формування, функціонування та розвитку духовно-творчих елементів соціально-психологічної структури молодої особи; удосконалено методику кластерного аналізу духовно-творчої діяльності студентської молоді.

Набула подальшого розвитку методика формування евристичних моделей цілісної системи самореалізації та самовдосконалення особистості в умовах функціонування недержавних молодіжних об’єднань, здійснено обґрунтування системно-логічного та особистісно-орієнтованого напрямів духовного розвитку студентської молоді.

Теоретична значущість дослідження полягає в обґрунтуванні теоретико-методологічних засад, концептуальних категорій, закономірностей та характерних рис процесу формування духовно-творчого потенціалу студентської молоді; у розробці педагогічної моделі формування духовно-творчого потенціалу молоді та захисту особистості від ентропійно-руйнуючого впливу соціокультурного середовища у “вертикальній” (історико-генетичному вимірі) та “горизонтальній” (соціально-статусній) площині соціального часу й простору; теоретичному обґрунтуванні та експериментальній апробації моделі соціально-педагогічного моніторингу як поліфункціональної системи діагностики “вхідних” і “вихідних” соціокультурних та духовно-творчих параметрів потенціалу студентської молоді; створенні системи показників діагностики морально-етичного поля молодіжного середовища; визначення динаміки формування статусних позицій та поглиблення рольової діяльності в залежності від соціально-економічних, морально-етичних та соціокультурних умов сьогодення.

Практична значущість дослідження визначається тим, що створена на основі результатів дослідження концепція формування духовно-творчого потенціалу студентської молоді, запропоновані технології стимулювання інтелектуальної та соціально-творчої активності особистості забезпечують високий рівень її самореалізації. Сформульовані в дисертації теоретичні положення і висновки, запропонована модель формування духовно-творчого потенціалу студентської молоді та розроблена автором дослідження система соціально-педагогічного моніторингу як ефективна методика збору, аналізу й інтерпретації емпіричної інформації використовується в освітніх закладах як для визначення тенденцій і характерних рис процесу формування й реалізації духовно-творчих умінь та навичок молоді, так і для координації діяльності виховних інституцій.

Запропонована модель формування духовно-творчого потенціалу студентської молоді слугує підґрунтям успішної діяльності системи регіональних соціальних інститутів виховання. Розробка загальної стратегії та тактики реалізації цієї моделі уможливлює створенню диференційованих і варіативних програм, технологій, методик, які забезпечують ефективність дієвості науково-педагогічного та методично-організаційного забезпечення навчально-виховного процесу.

Розроблена система діагностики навчально-виховного процесу стала основою у проведенні тренінгів та практичних занять для професорсько-викладацьких колективів освітніх закладів щодо методики упровадження соціально-педагогічного моніторингу, координації та інтеграції діяльності всіх структурних підрозділів системи “загальноосвітня школа - ВНЗ - молодіжні громадські організації - післядипломна освіта - працевлаштування”.

Проведене дослідження слугує підґрунтям для поглиблення методично-організаційної роботи щодо впровадження розроблених моделей: „Духовно-творчий потенціал молоді”, “Соціально-професійний портрет викладача”, “Морально-етичні ідеали та цінності студентської молоді”, “Регіональний прогноз потреб у фахівцях гуманітарної галузі”, “Соціальна мобільність студентів гуманітарного ВНЗ”, “Професійна підготовка та фахова спрямованість випускників освітніх закладів”. Визначені моделі були експериментально перевірені на валідність та результативність, що дало змогу з’ясувати закономірності генезису, формування та розвитку духовно-творчого потенціалу студентської молоді за допомогою визначених та апробованих емпіричних індикаторів у конкретному соціальному часі й просторі сьогодення. Практичні висновки і рекомендації пройшли тривалу апробацію не лише в навчальних закладах, але й у діяльності державних інституцій місцевого самоврядування та соціальних служб для молоді.

Методика та технологія діагностики духовно-творчого потенціалу студентської молоді знайшла своє відображення в навчальних посібниках „Діагностика формування та реалізації духовно-творчого потенціалу студентської молоді” (Гриф МОН України) та „Методологія і методика соціологічних досліджень” (Гриф МОН України).

Матеріали дослідження можуть бути широко використані у побудові регіонального прогнозу потреб у фахівцях для гуманітарної галузі, а також установ підготовки та перекваліфікації спеціалістів відповідно до потреб соціальної практики, залученні до співпраці експертів - висококваліфікованих фахівців для експертизи концепцій, моделей, програм, технологій та методик пізнавальної, виховної й експериментальної роботи в молодіжному середовищі.

Організація дослідження. Дослідження проводилося в три етапи: На першому етапі (1991-1995 рр.) був вибраний об’єкт дослідження, здійснювався аналіз історико-філософських, соціально-психологічних, психолого-педагогічних, морально-етичних та інтелектуально-пізнавальних засад формування ресурсного потенціалу молоді. На другому етапі (1996-2000 рр.) дослідження проводилося у двох напрямах: теоретичному та практичному. Сутність першого полягала в обґрунтуванні методологічних та теоретичних педагогічних засад моделі формування духовно-творчого потенціалу студентської молоді. Зміст практичного напряму полягає у створенні та впровадженні моделі соціально-педагогічного моніторингу як системи збору, обробки та інтерпретації емпіричної інформації компонентів “входу” та “виходу”, як цілісного процесу ідентифікації особистості з нормативними моделями соціокультурної діяльності молоді. На третьому етапі (2001-2005 рр.) упродовж п’яти років здійснювалася систематизація та узагальнення отриманих результатів, обґрунтовувалися теоретичні та методологічні позиції, була проведена валідизація концепції дослідження, апробувалися результати психолого-педагогічних і соціологічних досліджень на науково-практичних конференціях та наукових семінарах у різних регіонах України. На цьому етапі готувалися до друку статті у наукових фахових виданнях та збірниках наукових праць, публікувалися науково-методичні посібники та монографії, здійснено опис дослідження, наукову та літературну редакцію дисертації, підготовку монографій, написання автореферату, аналіз останніх публікацій у галузі діяльності ВНЗ.

Вірогідність і надійність наукових результатів та висновків дослідження забезпечувалися теоретично й методологічно обґрунтованими вихідними позиціями соціально-педагогічного моніторингу, належною репрезентативністю отриманої інформації (дисперсія становила 3,5%) та застосуванням комплексу взаємопов’язаних теоретичних та емпіричних методів дослідження відповідно до його мети та завдань.

Апробація і впровадження результатів дисертації. Основні положення дисертації апробувалися на Міжнародних науково-практичних конференціях “Вивчення молоді на сучасному етапі: питання методології і методики” (Київ, 1996 р.), “Взаємозв’язок психолого-педагогічної науки і шкільної практики як фактор вдосконалення педагогічної діяльності”(Рівне, 1998 р.), “Соціологія міста: наукові проблеми та соціальні технології” (Дніпропетровськ, 2001 р.), “Психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу в школі і вузі” (Рівне, 2001 р.),“Психолого-педагогічні проблеми соціальної роботи та професійна підготовка до неї: теорія, практика” (Самбір,2002 р.), “Психолого-педагогічні та економічні проблеми гуманізації навчально-виховного процесу в закладах освіти” (Рівне, 2002 р.),“Реформування соціальних служб в Україні: сучасний стан та перспективи” (Львів, 2003 р.), “Україна: національна ідея” (Київ, 2003 р.), “Християнські цінності в культурі та освіті”(Острог, 2003 р.), „Молодіжна політика: проблеми і перспективи” (Дрогобич, 2005 р.), „Социальная психология сегодня: наука и практика” (Санкт-Петербург, 2005 р.); Всеукраїнських конференціях “Відродження і розвиток культури України: проблеми історії, теорії і практики” (Київ, 1993 р.), “Проблеми реалізації духовно-творчого потенціалу молоді: пошуки, перспективи” (Рівне, 1996 р.), “Українська державність: ретроспектива і перспектива” (Рівне, 1999 р.), “Молодь на ринку праці: Проблеми і перспективи” (Рівне, 2000 р.), “Проблеми розвитку соціологічної теорії” (Київ, 2001, 2003, 2004 рр.), “Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави” (Київ, 2001 р.), ”Системно-розвивальне навчання: суть, досвід, проблеми” (Рівне, 2001 р.), “Проблеми інтеграції змісту освіти в загальноосвітній школі та педагогічному вищому навчальному закладі” (Полтава, 2002 р.), „Проблеми загально педагогічної підготовки майбутніх учителів” (Вінниця, 2002 р.); міжрегіональних “Проблеми реалізації духовного потенціалу молоді (Рівне, 2002 р.), “Конструктивна психологія і професіоналізація особистості” (Луцьк, 2002 р.), “Саморозвиток особистості, спільноти, організації: теорія і практика” (Луцьк, 2003 р.), “Підготовка соціального працівника: надбання, проблеми, перспективи” (Хмельницький, 2003 р.).

Публікації. Основні результати дослідження висвітлено у 117 одноосібних наукових працях. З них 3 монографії ( 2 одноосібні), 23 статті у науково-фахових виданнях з педагогічних наук, затверджених ВАК України, 12 науково-методичних та навчальних посібників, з яких 2 мають гриф МОН України, 24 статті та 55 тез доповідей в інших наукових виданнях. Окремі положення авторського дисертаційного дослідження були опубліковані в наукових виданнях Росії у містах Барнаулі, Москві, Пермі, Санкт-Петербурзі, Тамбові та Челябінську.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків до розділів та загальних висновків, списку використаних джерел із 625 найменувань та 9 додатків. Робота містить 20 таблиць, 11 рисунків на 35 сторінках. Обсяг основного тексту – 392 сторінки. Повний обсяг тексту дисертації – 485 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність та доцільність дослідження обраної проблеми, визначаються хронологічні рамки, об’єкт, предмет, мета, завдання, концепція, гіпотеза, теоретико-методологічні основи та методи дослідження; розкривається наукова новизна дослідження, його теоретичне й практичне значення; формулюються основні положення, що виносяться на захист, висновки, впровадження результатів дослідження.

У першому розділі – “Теоретичні основи формування духовно-творчого потенціалу студентської молоді” викладено результати теоретико-методологічного аналізу досліджуваної проблеми; аналізується феноменологія духовно-творчого потенціалу студентської молоді; розглядаються концептуальні проблеми формування потенціалу особистості; пропонується типологія її соціально-психологічної структури; визначаються засади формування соціально-творчої індивідуальності; аналізуються пріоритетні напрями подальшого розвитку гуманітарної освіти та розглядаються чинники, що спонукають освітні та виховні заклади реалізовувати принцип гуманістичної соціальної взаємодії й розбудовувати сучасні парадигми психолого-педагогічної турботи про молоду особу.

Показано, що проблема, яка досліджується в дисертації, майже не розглядалася у вітчизняній соціально-педагогічній та соціологічній літературі. Теоретичними засадами педагогічного дослідження виступали положення відомих освітніх діячів (Г.Ващенка, М.С.Грушевського, М.П.Драгоманова, А.С.Макаренка, С.Русової, В.О.Сухомлинського, Т.Г.Шевченка, К.Д.Ушинського) про роль морально-етичного середовища у розвитку особистості. В умовах становлення української державності значно актуалізується проблема формування цінностей особистості, відбувається утвердження духовних, морально-етичних надбань національного характеру. Адже духовний розвиток особистості студента здійснюється в певному соціокультурному просторі, який відображає етнокультурні особливості кожного регіону держави. Тому сьогодні досить важливо враховувати ментальні характеристики регіону та можливості окремої соціальної спільноти у процесі виховання загальнолюдських і національних рис характеру особистості. У дослідженні духовно-творчий потенціал студентської молоді вивчається в широкому соціально-економічному, історико-генетичному, соціокультурному контекстах з урахуванням особливостей регіону, соціального досвіду та соціальної пам’яті старших поколінь. Потрібно підкреслити, що теорії становлення особистості І.Д.Беха, С.Д. Максименка, Л.Е.Орбан-Лембрик, В.О.Татенка, концепції розвитку соціальних спільнот О.М.Балакіревої, Е.І.Головахи, М.Ф.Головатого, В.А.Головенька, С.М.Іконнікової, І.Т.Лісовського, галузеві педагогічні концепції А.М.Алексюк, В.І.Бондаря, Л.П.Вовк, І.Звєревої, А.Й.Капської, Л.Міщик, О.М.Олексюк, Г.М.Падалки, Н.Г.Протасової та соціологічні теорії українських учених В.І.Тарасенка, М.М.Чурилова, В.Є.Хмелька, В.Т.Циби, Н.Й.Черниш, Ю.І.Яковенка, О.О.Яременка та інших перебувають на важливому етапі створення цілісної й інтегративної теорії особистості як соціально-психологічного феномена сучасності. Водночас певні аспекти розвитку духовного потенціалу особистості (М.В.Савчин), формування духовного потенціалу студентської молоді в процесі професійної підготовки (О.М.Олексюк), реалізації молодіжної політики (С.А. Щудло, О.О.Яременко), функціонування молодіжного руху (В.А.Головенько), діяльності молодіжних установ та організацій (М.Ф.Головатий) мали місце в дослідницькому пошуку вчених країни. Між тим відсутність цілісної та інтегрованої концепції формування й реалізації духовно-творчого потенціалу студентської молоді значно сповільнюють зусилля соціальних інститутів виховання у справі підготовки молоді до нових соціально-економічних та соціокультурних реалій. У дослідженні феномен духовно-творчого потенціалу студентської молоді розглядається в контексті соціального потенціалу молоді, що набагато ширше й глибше охоплює спектр проблем морально-етичного становлення особистості, її ідентифікації та соціалізації, здобуття освіти та працевлаштування з відповідними змінами економічного, професійного, кваліфікаційного й соціокультурного статусів та актуалізацією її психофізіологічних, соціально-психологічних та духовно-творчих ресурсів. Духовно-творчий потенціал студентської молоді відображає ступінь сформованості біоенергетичних, інтелектуально-когнітивних, історико-ментальних, соціокультурних, психолого-педагогічних ресурсів цілісної молодіжної когорти суспільства. Сформованість потенціалу особистості репрезентується структурою її вибору загальнолюдських та морально-етичних цінностей у процесі інтелектуально-когнітивної, духовно-творчої діяльності та креативного проникнення у новий соціокультурний простір та час [Рис. 1.].

Розглядаючи чинники формування ресурсного потенціалу молоді, потрібно зазначити, що існує конкретне соціокультурне середовище, в якому відбувається реалізація особистості. Водночас соціальне середовище прикметне відмінностями, до яких можна віднести “вертикальні” виміри, що охоплюють різні історичні періоди, та “горизонтальні” параметри, які відображають функціонування різних галузей духовно-творчого життя суспільства в конкретному соціальному часі й просторі. Так, якщо у вертикальному спрямуванні здійснюється не лише соціалізація особистості та досягаються вищі сходинки соціального статусу, але й змінюються вікові параметри індивіда (перехід в інші вікові когорти), то горизонтальна площина створює життєве поле, в якому особистість може змінювати вектор діяльності із варіативним вибором соціальних ролей на основі життєвого плану, потреб та інтересів у самоствердженні, активно розширюючи канали зв’язку з довкіллям.

Варто зазначити, що вектори “вертикальної” та “горизонтальної” спрямованості мають іманентні суперечності, які викликають напруження, що шляхом “внутрішнього неспокою” й творчого пошуку призводить до інтеграції, в іншому випадку - до синкретизму. Така напруженість становить загрозу цілісності культури та є ознакою кризи духовності. Виявлено, що суперечності можуть існувати на підґрунті впливу двох культурологічних парадигм, які мають прояви соціально-територіального та суспільно-ідеологічного характеру. Певна амбівалентність таких проявів відображається також у ментальних характеристиках пересічної молодої людини.

Рис. 1. Структура духовно-творчого потенціалу студентської молоді

Відображені у фольклорі архетипи історико-культурологічного спрямування мають продовження в духовно-творчій, науково-аналітичній й аматорській діяльності студентської молоді та в глибині засвоєння зразків художньо-творчого спілкування на засадах пісенної та усної народної творчості. Наша концепція базується на ідеї формування та реалізації духовно-творчого потенціалу особистості як сукупності “внутрішніх” та “зовнішніх” детермінант, що мають інтегративний та цілісний характер, баченні структури особистості як складної системи біологічних, фізіологічних, соціально-психологічних, культурологічних, морально-етичних та історико-ментальних елементів, які перебувають під впливом соціокультурного та техногенно-природного середовища в динаміці та розвитку. На підставі проведеного дослідження було встановлено, що формування духовно-творчого потенціалу може відбуватися в такій послідовності: самопізнання власних можливостей – усвідомлення сили та спрямування потенціалу – самопізнання себе як носія надбань цивілізації – апробація перспективних шляхів реалізації власних здібностей, умінь, навиків у поєднанні із соціальним потенціалом суспільства в контексті розбудови незалежної демократичної держави. Важливо визначити пріоритетні напрями подальшого розвитку педагогічної освіти і врахувати основні чинники, що спонукають освіту та виховання реалізувати принцип гуманістичної соціальної взаємодії й пропонувати сучасні парадигми психолого-педагогічної турботи про молоду особу. По-перше, освіта – це найрадикальніший засіб припинення дії усвідомлених нами негараздів та помилок в царині формування духовно-творчої особистості. По-друге, освіта – це інноваційний засіб збереження та трансляції духовних цінностей у суспільстві. По-третє, вирішення проблем освіти – це один із найбільш ефективніших способів виходу з економічної та духовної кризи й справжнього прискорення розвитку країни. По-четверте, поглиблення суперечностей у суспільстві вимагають інтеграції різних галузей науки та практики для оперативної діагностики проблем молодіжного середовища, створення об’єктивного соціально-професійного та духовно-творчого портрету незатребуваного покоління, яке перебуває в ситуації трагедії “національного приниження і потрясінь”. По-п’яте, з’ясовано, що у перехідний період відбувається трансформація наявних стереотипів, моделей і норм соціальної взаємодії в царині суспільно-політичних, соціально-психологічних та культурологічних цінностей, орієнтацій та установок студентської молоді.

У дослідженні було визначено, що духовно-творчий потенціал молодої особи має різні внутрішні та зовнішні можливості, які вона потужно використовує відповідно до позитивної або кризової ситуації сьогодення. Як показало дослідження, між внутрішніми та зовнішніми умовами функціонування особистості існує завжди взаємозв’язок та суперечності. У розв’язанні таких суперечностей, у гармонізації взаємодоповнюючого потенціалу індивіда і соціокультурного середовища, активізації як зовнішніх, так і внутрішніх можливостей молодої особи важливе місце належить фахівцям педагогічної галузі. У процесі дослідження було зроблено висновок про те, що для здійснення інтеграційної роботи щодо залучення не лише зовнішніх, але й внутрішніх можливостей особи у вирішенні наявних суперечностей важливо визначити адекватні форми, методи та способи формування потенціалу студентської молоді. У цьому процесі набувають особливої актуальності питання формування “поліфонічних” аналітичних навичок та здібностей, які допомагають професійним працівникам оперативно та адекватно оцінити умови, які необхідні для вирішення завдань психолого-педагогічної роботи. При здійсненні міждисциплінарного соціально-педагогічного дослідження проблем формування духовно-творчого потенціалу студентської молоді виникла потреба зіставлення отриманих результатів у різних галузях, їх різноманітності форм і типів, з’ясування їх специфіки, відмінності та цілісності. Для вирішення такого завдання та визначення шляхів взаємодії між різними науковими дисциплінами у дослідженні був здійснений аналіз умов та можливостей щодо розкриття відмінностей галузей наукового аналізу, його інтенсифікації, розвитку уявлень про передумови, засоби та результати досліджень. У міждисциплінарному дослідженні набуло чинності й соціально-філософське осмислення загальнотеоретичних, методологічних та світоглядних основ наукового пізнання, його зрілості та рівня розвитку. Адже сьогодні зростає інтерес до не лише соціально-філософських засад формування нових ресурсів українського суспільства, але й збільшується роль поглибленого аналізу та уточнення найбільш загальних закономірностей і фундаментальних понять, принципів та точок зору навчально-виховної діяльності освітніх закладів.

Використання міждисциплінарного дослідження дозволило розширити спектр наукового пошуку в поглибленні знань про об’єкт і можливості комплексного аналізу об’єкта та розкриття його змісту в цілісній системі предметних галузевих побудов, поглибити уявлення про зв’язок між різними предметами, репрезентувати різні точки зору на їх еволюцію, перейти від одних форм знань до інших і представити їх у контексті педагогічного дослідження. Між тим, внаслідок цього виникли значні методологічні проблеми, але багатопредметний аналіз набагато перевершив зазначену складність наукового пошуку. У здобутті об’єктивних відомостей про сформованість морально-етичних цінностей у студентської молоді були використані кластерний та кореляційний аналіз як методи багатомірного статистичного аналізу. Це дозволило поповнити дослідження фрагментами математичного аналізу явищ у молодіжному середовищі, зменшити імовірну невизначеність проблем перехідного періоду становлення української держави та побудувати евристичні моделі формування та реалізації духовно-творчого потенціалу студентської молоді.

Важливим напрямком у дисертації був також аналіз процесу здійснення освітніх реформ у різних регіонах країни, які полягають не лише в глибокому і тісному поєднанні процесів загальноосвітньої та фахової підготовки, але й відповідного урахування регіональних особливостей і можливостей розширення та реалізації духовно-творчого потенціалу суб’єктів навчально-виховного процесу. Аналіз процесів духовно-творчого становлення, функціонування та розвитку студентської молоді підлягали вивченню насамперед тому, що вона є суб’єктом різних соціальних формувань, володіє інваріантними властивостями, має досить складну соціально-психологічну структуру й перебуває під дією ентропійних процесів соціокультурного середовища.

У другому розділі “Психолого-педагогічні парадигми духовно-творчої діяльності молоді” розглядаються психологічні засади духовно-творчої діяльності молоді, аналізуються соціально-психологічні та соціально-культурні передумови актуалізації ресурсів особистості, духовно-творча діяльність та наукова творчість як умова самореалізації студентської молоді.

У дослідженні встановлено, що існуючі шкали цінностей, оцінок, спостережень, визначень та пам’ятних дат соціально-психологічного поля особистості залишаються впродовж життя для інших партнерів у колах обопільної соціальної взаємодії майже повною таємницею. Внаслідок цього при формуванні адекватної моделі уявлень про довкілля в студентів виникають розбіжності у тлумаченні подій та процесів як об’єктивного, так і суб’єктивного, внутрішнього світу. Відтак виникають значні складнощі у відповідному розумінні обох світів та порушується рівновага між об’єктивним та віртуальним світом, формується дискомфорт особистості з домінуванням амбівалентності. Характерним є те, що особа, яка досить невпевнена в собі, завжди має схильність до пошуків партнерів, які сильніші від неї, відтак способи самоствердження такої особи можуть мати непередбачуваний характер - з одного боку, відбувається самоізоляція, з іншого - зменшується опір у процесах маніпулювання нею іншими особами. Як наслідок, формується соціально інертний тип особистості, поглиблюється амбітність та конфліктність індивіда, набувають поширення ситуації конформізму й соціальної апатії.

Ціннісні нормативні моделі поведінки особистості, які сформовані та реалізуються впродовж процесів її життєдіяльності, можуть тримати її в полоні хибних уявлень та стереотипів, тому інновації можуть не сприйматися лише тому, що вони руйнують звичний та “затишний” світ традиційних умов життя індивіда. Виявлено, що розбіжності певним чином можуть посилювати концентрацію найважливішої потенції людини – її самоактуалізацію, посилюючи невичерпні можливості до розвитку з вимогами об’єктивної реальності сьогодення. Доведено, що така діяльність особистості може бути спрямована на задоволення життєвих потреб, формуючи їх ієрархію в контексті вимог макро- та мікросередовища особистості. В іншому разі, при існуванні низького рівня реалізації така особистість має високу ймовірність мати постійні конфлікти з двома світами – суб’єктивним та об’єктивним. Прикметно, що чим повніше індивід включений у систему людських стосунків, тим ширші його можливості соціальної мобільності у цій системі координат та ефективніше відбувається формування мотивів соціальної активності, тоді як відчуженість індивіда від стосунків з групою чи спільнотою обмежують його мотиваційну сферу. У зв’язку з цим виникає необхідність організації його діяльності у напрямку, який, на думку А.С.Макаренка, забезпечує відчуття перспективи власного розвитку в соціальному часі і просторі.

У процесі дослідження зроблено висновок про те, що інтереси, потреби та запити молодої особи суттєво випереджують пропонований соціальними інститутами рівень функціонування офіційно затверджених етично-нормативних моделей, норм, стандартів і стереотипів пізнання, спілкування та духовно-творчої діяльності. Пояснюємо це тим, що наявність таких суперечностей залежить від багатьох складових і потребує глибокого аналізу цілісного процесу духовного виробництва та репрезентації морально-етичних цінностей відповідно до демографічних, професійних, кваліфікаційних, соціокультурних характеристик у досить складній та взаємозалежній конфігурації духовно-творчої діяльності молодого покоління.

У молодіжному середовищі, як свідчать результати дослідження, набувають поширення тенденції маргінальності духовно-творчої діяльності: з одного боку, духовні цінності попередньої епохи втрачають актуальність, з другого - експансія зразків інших культур досить потужно та агресивно поширюється на теренах української молодіжної субкультури, не формуючи художній імунітет молоді до низького рівня репрезентованих цінностей. Варто зазначити, що духовна культура виступає базовим й системним елементом духовної галузі. Якщо змінюються галузі духовної культури, відповідно змінюється духовне виробництво, освіта, виховання, естетична культура, морально-етичні парадигми тощо. Тому духовна культура акумулює зміни всіх проявів духовної галузі й виступає якісною характеристикою духовного життя як цілого. У разі об’єднання якісних характеристик наукової й освітньої діяльності, естетичної, моральної та професійної культури можна отримати інтегровані оцінки духовного життя як системи.

Результати проведеного дослідження свідчать, що спосіб духовно-творчого життя студентської молоді, стиль мислення, ціннісні орієнтації та установки мають соціально-психологічну значущість і відіграють роль потужного потенціалу для інших молодіжних когорт та потребують поглибленого теоретичного узагальнення. Дослідження показало, що внаслідок ідентифікації