Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.Н. Каразіна

на правах рукопису

Яценко Микола Анатолійович

УДК 316.334.3

CАМОВРЯДУВАЛЬНИЙ МЕХАНІЗМ ЗДІЙСНЕННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

ЗА УМОВ ТРАНСФОРМАЦІЇ

УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

22.00.03. – Соціальні структури і соціальні відносини

Автореферат дисертації на здобуття

наукового ступеня кандидата соціологічних наук

Харків – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології Одеського державного економічного університету, Міністерство освіти та науки України

 

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Соколов В’ячеслав Миколайович, Одеський державний економічний університет, професор кафедри політології

Офіційні опоненти: доктор соціологічних наук, професор

Пилипенко Валерій Євгенович,

Інститут соціології НАН України,

м. Киів, провідний науковий співробітник відділу економічної соціології.

кандидат соціологічних наук,

Котуков Олександр Анатолійович

Регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, м. Харків,

начальник інформаційно-аналітичного відділу.

Провідна установа Дніпропетровський національний університет, кафедра теорії і історії соціології.

Захист відбудеться “_____”____________ 2004 р. о__ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.15 у Харківському національному університеті за адресою: м. Харків, пл. Свободи 4, ауд. 2-49.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи 4.

Автореферат розісланий “____”______________2005 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Шеремет І.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах глобальної соціально-економічної трансформації українського суспільства актуалізується потреба в дослідженні механізмів здійснення соціальної політики на регіональному рівні, що обумовлено рядом обставин. По-перше, процесами демократизації українського суспільства і в цьому зв’язку зростанням ролі територіальної спільноти у вирішенні питань власного життєзабезпечення. По-друге, необхідністю врахування регіональних аспектів при здійсненні соціальної політики, оскільки територіальні відмінності є однією з найбільш суттєвих ознак соціально-економічної диференціації населення в сучасному суспільстві. По-третє, наявністю різних суб’єктів формування і здійснення регіональної соціальної політики, необхідністю координації їх взаємодії на територіальному рівні.

В умовах демократизації українського суспільства виникає протиріччя між бажанням регіонів самостійно вирішувати соціально-територіальні проблеми і недостатньо відпрацьованими механізмами реалізації цієї соціальної потреби. Інститут самоврядування представляє собою не просто формальний принцип організації влади на місцях, а виступає в якості владно-управлінського механізму, який опосередковує відносини держави і територіальних громад. В якості основного фактора інституціалізації місцевого самоврядування, який продуцює територіальна громада, виступає її локальний інтерес, який не співпадає з державним, але й не суперечить йому. Взаємодія державних і самоврядувальних механізмів реалізації соціальної політики, яка відбувається в певному соціально-економічному середовищі окремих регіонів, впливає на реальні можливості суб’єктів місцевої влади у вирішенні соціально-територіальних питань. В зв’язку з цим у трансформаційних умовах жодна з моделей регіональної соціальної політики не буде адекватною потребам територіальної громади, якщо не буде забезпечена взаємодія соціально-економічних інтересів центру, регіону і окремої місцевості.

Актуальність дослідження інституту самоврядування зумовлена також потребою соціологічного аналізу взаємодії територіальних громад і сформованих ними органів місцевої влади, їх здатності і спроможності ефективно використовувати свій самоврядувальний потенціал, його соціальні ресурси для самоорганізації і вирішення питань власного життєзабезпечення.

Соціологічне дослідення самоврядувального механізму здійснення регіональної соціальної політики актуально також з точки зору пошуку шляхів і засобів поліпшення добробуту і соціального самопочуття територіальної громади, нейтралізації соціальної незадоволеності і недовіри її членів до органів місцевої влади, зменшення соціальної напруги у суспільстві взагалі.

Ступінь наукового опрацювання теми дослідження. Тематику даного дослідження можна поділити на дві складові частини. До першої, яка є об’єктом дослідження, відносяться соціальні проблеми регіональної політики. До другої, яка є предметом дослідження, відноситься діяльність територіальної громади як суб’єкта самоврядування по вирішенню цих соціальних проблем.

Ситуація навколо розробленості досліджуваної тематики неоднозначна. Соціальна політика і місцеве самоврядування знаходяться постійно у фокусі уваги науковців, проте розглядали й тлумачили їх вони по-різному, в залежності від тієї чи іншої ідеологічно узгодженої наукової концепції, якої дотримувалися.

Можна зазначити, що більшість визначень соціальної політики взагалі і регіональної соціальної політики, зокрема, які запропоновані вченими (О. Новікова, П. Павленко, Ю. Римаренко, Ю. Саєнко, В. Скуратівський, С. Біляцький, І. Мигович, В. Полтавець та інші) є досить схожими між собою, оскільки так чи інакше, вони включають один для всіх головний елемент, а саме: регулювання соціальних відносин між індивідами та соціальними групами, їх можливостей у доступі і використанні певних суспільних ресурсів. Така методологічна позиція відповідає принципам структурно-функціональної теорії (Т. Парсонс, Р. Мертон), яка базується навколо поняття “соціальної рівноваги”, і розглядає вирішення соціальних питань як розподіл обмежених суспільних ресурсів заради задоволення широкої різноманітності бажань соціальних суб’єктів.

В дисертації використовується системна методологія (А.І. Уйомов) до аналізу механізмів здійснення соціальної політики. Використання системного підходу створює передумови для цілісного уявлення не тільки характеру зв’язків різних суб’єктів соціальної політики (держави, інституту самоврядування і суспільних організацій) на територіальному рівні, але й механізмів їх взаємодії, структурних компонентів соціальної політики й деяких її організаційних засад. На підставі використання системної методології в дисертації обгрунтовується положення, що в трансфомаційних умовах жодна з моделей регіональної соціальної політики не буде адекватною потребам територіальної громади, якщо не буде забезпечена взаємодія соціально-економічних інтересів центру, регіону і окремої місцевості, а також не буде узгоджена взаємодія її різних суб’єктів.

Щодо сучасної соціальної політики, то вона в значній мірі орієнтується на парадигму регіонального саморозвитку (Холліс Г., Плоккер К.) і на зростання ролі територіальної громади у вирішенні питань власного життєзабезпечення. Численні прикладні аспекти дослідження проблем місцевого самоврядування отримали своє висвітлення в роботах О. Іванової, В. Новікова, С. Попова, І. Сироти, Ю. Шклярського, О. Яцунської та інших. Водночас за межами наукового інтересу залишились проблеми соціологічного дослідження інституту самоврядування в аспекті механізмів здійснення соціальної політики в межах окремих регіонів.

В зв’язку з цим в дисертації робиться акцент на дослідженні взаємодії територіальних громад і сформованих ними органів, їхньої здатності використовувати свій самоврядувальний потенціал як сукупності самоврядувальних можливостей і соціальних ресурсів для вирішення соціальних питань життєдіяльності. Під соціальними ресурсами розуміються еталонні цінності і норми територіальної громади, її соціальні мережі, які сприяють схильності її членів до співробітництва, їх здатності до самоорганізації. Це своєрідний соціальний капітал (П. Бурдьє, Р. Барт, Р. Патнам та інші), який згідно Р. Патнаму утворюється із активних взаємозв’язків між людьми, в межах яких довіра і загальні цінності пов’язують членів мереж і спільностей, спрощують і роблять можливою їх взаємодію. В нашому випадку соціальний капітал територіальної громади визначається за допомогою індексу її суб’єктності і довіри до сформованих нею органів місцевої влади, а також ступеня задоволеності результатами їхньої діяльності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною загальної дослідницької теми “Політичні та соціокультурні аспекти трансформації українського суспільства”, що виконується співробітниками кафедри політології Одеського державного економічного університету.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб, спираючись на інституціональний аналіз соціальної політики і місцевого самоврядування та матеріали емпіричних соціологічних досліджень, які свідчать про ступінь легітимності соціальної політики у різних соціальних груп, обгрунтувати можливості підвищення дієвості самоврядувального механізму здійснення регіональної соціальної політики.

Обрана мета досягалась шляхом послідовного вирішення наступних завдань:–-

проаналізувати існуючі в соціології концептуальні підходи до визначення сутності і структури соціальної політики, тенденцій її регіоналізації і механізмів здійснення;–

здійснити аналіз теоретичних моделей інституту самоврядування в контексті сучасної демократії і трансформаційних перетворень українського суспільства;–

дослідити зміст та структуру механізму самоврядування як певну систему діяльності територіальних громад і сформованих ними органів, яка забезпечує відносини самоврядування і різні види самоврядувальної поведінки;–

окреслити концептуальне поле самоврядувального потенціалу територіальної громади як інтегративної характеристики її управлінських можливостей і соціальних ресурсів;–

розглянути відповідність деяких видів і організаційно-правових форм соціального захисту населення інтересам різних соціальних груп територіальної громади.

Об’єктом дослідження є соціальна політика на прикладі окремого регіону.

Предметом дослідження є самоврядувальний механізм вирішення соціальних проблем територіальною громадою.

Методи дослідження. Основними методами дослідження є загальнонаукові методи теоретичного аналізу (аналіз та сінтез, індукція та дедукція, порівняльного та системного аналізу), аналізу статистичних матеріалів і публікацій ЗМІ та соціологічні методи спостереження, анкетування і пресового опитування.

Гіпотези дослідження.

Гіпотеза-підстава дослідження: в трансформаційних умовах українського суспільства підвищення дієвості регіональної соціальної політики у значній мірі пов’язано з вдосконаленням не тільки державних, але й самоврядувальних механізмів її здійснення.

Гіпотези-наслідки дослідження полягають у тому: дієвість самоврядувального механізму здійснення регіональної соціальної політики залежить від сукупності факторів, провідними з яких виступають:–

самоврядувальний потенціал територіальної громади і сформованих нею органів;–

ступінь врахування потреб і інтересів різних соціальних груп територіальної громади;–

рівень співробітництва органів місцевого самоврядування і місцевих органів виконавчої влади на основі чіткого структурування їхніх функціональних повноважень.

Теоретико-методологічні засади та емпірична база дослідження. Теоретичну й методологічну базу дисертаційної роботи становлять принципи й категорії ряду концепцій соціологічної науки, зокрема, структурний функціоналізм та інституціональна соціологія.

На засадах структурно-функціонального аналізу (Т. Парсонс, Р. Мертон) здобувач розглядає принципи, зокрема принцип субсідіарності, і механізми взаємодії різних суб’єктів соціальної політики на територіальному рівні.

Інституціональна соціологія (Т. Веблен, Д. Норт) надає теоретичне підгрунтя для аналізу інститутів соціальної політики і місцевого самоврядування як повсякденних соціальних практик, як загальноприйнятих взірців поведінки і соціальних звичок мислення.

Теоретичним підгрунтям дослідження проблем соціальної політики та її регіональних аспектів є роботи вітчизняних авторів В. Бабкіна, В. Ворони, Е. Гансової, Є. Головахи, Н. Паніної, В. Пилипенка, А. Сіленко та інших. Відправними моментами дисертаційного дослідження є також роботи зарубіжних і вітчизняних соціологів, політологів, економістів, що присвячені вивченню проблем інститута самоврядування: Оффердала А., Веделя Ж., Р. М. Паннета, Холліса Г., Плоккера К., Ганслі Т., Панейко Ю., Томенко М., Кампо В. та інших.

Емпіричною базою дисертації служать дані: проведеного автором у 2002-2003 роках соціологічного дослідження мешканців м. Одеси за репрезентативною вибіркою (450 респондентів, відібраних за методом квотно-випадкової вибірки, помилка репрезентативності – 2,5-3%); матеріали пресового опитування мешканців міста Одеси (200 респондентів), проведеного у 2002 році за безпосередньою участю здобувача; інформаційно-довідникових матеріалів: матеріали відомчих організацій, статистичні дані Одеського обласного державного управління статистики, які характеризують мешканців відносно форм зайнятості, життєвого рівня, розміру доходу, рівня та обсягу соціальної допомоги окремим прошаркам населення тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у вирішенні важливого наукового завдання, пов’язаного з подальшим розвитком соціологічної концепції самоврядування, а саме, отриманні концептуальної моделі самоврядувального потенціалу територіальної громади, який забезпечує певну ефективность її функціонування в якості суб’єкта самоврядування. Обгрунтована необхідність вдосконалення механізмів здійснення регіональної політики на засадах ефективного використання соціальних ресурсів територіальної громади.

За наслідками дисертаційного дослідження було отримано такі результати, які характеризуються науковою новизною:

- здійснена типологізація і аналіз різних визначень соціальної політики за критерієм схожості їхніх концептуальних положень. На засадах варіативної системи показників обгрунтовуються основні концептуальні моделі соціальної політики, які активно використовуються в сучасній соціально-управлінській практиці;

- запропоновано варіант побудови регіональної моделі здійснення соціальної політики, в межах якої співпрацюють державні і самоврядувальні суб’єкти місцевої влади, отримуючи певні орієнтири взаємодії на засадах принципу пріоритетного задоволення інтересів територіальної громади, підвищення якості її життя;

- вперше окреслено структуру і досліджено самоврядувальний потенціал територіальної громади і сформованих нею органів як інтегративної характеристики самоврядувальних можливостей і соціальних ресурсів, які розглядаються як ресурси суб’єктивності, як соціальні мережі та ціннісно-нормативні моделі самоврядувальної поведінки, що сприяють схильності її членів до співробітництва;

- дістало подальшого розвитку дослідження відносин самоврядування і самоврядувальної поведінки різноманітних соціальних груп територіальної громади в якості суб’єкта місцевої влади;

- вперше розкрита дієвість різних видів соціального захисту населення (пенсійне забезпечення, забезпечення за тимчасовою непрацездатністю і інвалідністю, допомога безробітним тощо) і його організаційно-правових форм (державне забезпечення непрацездатних, адресна соціальна допомога, соціальне страхування, обов’язкові накопичення працюючими, приватні форми) на основі їх відповідності потребам і інтересам певних соціальних груп територіальної громади.

Теоретична і практична значущість одержаних результатів.

Теоретична значущість дисертаційного дослідження полягає в тому, що його основні положення і висновки поглиблюють наукові уявлення про регіональну соціальну політику та самоврядувальні механізми її здійснення і можуть виступати теоретичною базою для подальших емпіричних досліджень. Конкретизовано сучасне соціологічне знання про механізми взаємодії соціальних ресурсів територіальної громади з важливішими чинниками формування регіональної соціальної політики.

Практична значущість дисертаційного дослідження полягає в можливості його використання для вдосконалення практики регіональної соціальної політики і здійснення окремих заходів у цій важливій сфері суспільного життя.

Дослідження і врахування преференцій окремих соціальних груп відносно тих чи інших видів і організаційно-правових форм соціального захисту допоможе органам місцевого самоврядування уникнути непорозумінь і ускладнення стосунків з територіальною громадою.

Знання про невикористані територіальною громадою соціальні ресурси допоможуть цілеспрямовано впливати на підвищення її самоврядувального потенціалу, сприятимуть впровадженню більш ефективних соціальних технологій в конкретних умовах тих чи інших територій, налагодженню більш тісного співробітництва органів самоврядування з виконавчими органами місцевої влади. Отримані результати можуть бути використані в діяльності обласних та районних держадміністрацій та органів місцевого самоврядування, управлінь та відділів соціального захисту населення, інших соціальних служб.

Дисертаційні матеріали застосовувались автором в учбових курсах з соціології і політології в Одеському державному економічному університеті. Крім того, ряд положень та висновків дисертації можуть бути використані для навчально-методичних посібників і розробок загальних і спеціальніх курсів з соціальної політики і місцевого самоврядування.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дослідження викладалися та обговорювалися на науково-теоретичних і науково-практичних регіональних, республіканських і міжнародних конференціях: “Проблеми інтеграції України в європейську культуру” (Одеса, 2001); “Молодежь и общество: пути решения проблем и пути их решения” (Одесса, 2001); “Соціальна політика і механізми інтеграції українського суспільства” (Одеса, 2002); “Проблеми розвитку соціологічної теорії. Трансформація соціальних інститутів та інституціональної структури суспільства” (Київ, 2003); “Предпринимательство как фактор экономического и социального развития” (Одесса, 2003); “Підсумкова науково-практична конференція професорсько-викладацького складу Одеського державного економічного університету, академічних та вищих навчальних закладів України” (Одеса, 2004); “Проблеми розвитку соціологічної теорії. Соціальні процеси в Україні” (Київ, 2004).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації опубліковані у 12 статтях у наукових виданнях, у тому числі 3 у наукових фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списка використаних джерел (156 найменувань), трьох додатків. Текст роботи включає 1 рисунок і 28 таблиць. Повний обсяг дисертації – 182с. Основний текст займає 164 сторінки. Додатки включають стислу характеристику емпіричних досліджень, матеріали яких використані в роботі.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито актуальність теми, ступінь її наукової розробленості, сформульовано мету і завдання дослідження, позначено його об’єкт і предмет, викладено теоретико-методологічні засади та емпірична база дослідження, визначено наукову новизну одержаних результатів та їхнє практичне значення, зв’язок з науковими темами, наведено дані про апробацію роботи, дана характеристика структури та обсягу дисертаційного дослідження.

У першому розділі “Теоретико-методологічні проблеми розробки наукової концепції регіональної соціальної політики” в контексті тематики даного дослідження розглядаються різні концептуальні підходи до вивчення феномену соціальної політики, оскільки соціологічне дослідження самоврядувальних механізмів її здійснення потребує уточнення деяких базових категорій, пов’язаних з їхнью інтерпретацією і подальшою операціоналізацією.

На основі аналізу вітчизняної і зарубіжної літератури досліджується варіативна система показників, через сукупність яких характеризується категорія “соціальна політика”. За принципом схожості концептуальних положень здійснена типологізація різних визначень соціальної політики і пропонуються її чотири можливі концептуальні моделі, які використовуються в сучасній соціально-управлінській практиці.

Перша концептуальна модель соціальної політики виходить з ототожнення категорій “соціального” і “суспільного”. Цільова функція цієї концептуальної моделі соціальної політики бачиться авторами, які її дотримуються, у забезпеченні ефективного розвитку не тільки соціальної сфери, а й всього суспільства. Ця модель грунтується на гранично широкій інтерпретації “соціального”, на ототожненні категорій “соціальне” і “суспільне”.

Друга концептуальна модель соціальної політики виходить із розуміння її сутності і цільової функції у стабілізації суспільних відносин, із усвідомлення пріоритетної ролі соціальної політики у підтриманні соціальної безпеки у суспільстві. В межах третьої концептуальної моделі соціальна політика розглядається функціонально звужено – як соціальний захист найбільш вразливих верств населення. В четвертій моделі знайшли найбільше втілення владно-управлінські підходи до інтерпретації сутності соціальної політики, які пов’язані, перш за все, з розумінням її вирішальної ролі як механізму забезпечення стабільності політичної системи.

Внаслідок аналізу існуючих поглядів щодо сутності соціальної політики, зокрема регіональної, наводиться авторське розуміння соціальної політики, яке пов’язане з її похідністю від соціальних відносин. Соціальна політика розуміється як механізм регулювання державними і недержавними інституціями соціальних відносин між індивідами та соціальними групами з метою забезпечення умов і способів життєдіяльності, які б відповідали вимогам і нормативам цивілізованого суспільства. У такому контексті стратегічна мета соціальної політики полягає в активізації життєвої позиції індивідів з метою їх подальшого переходу з позиції отримувачів трансфертів у розряд економічно і соціально самостійних суб’єктів суспільного життя.

Розглядаються також проблеми компонентної структури соціальної політики та тенденцій її регіоналізації, які мають місце в сучасному українському суспільстві. Використовується системна методологія до аналізу соціальної політики як органічної єдності структурних компонентів та виконуваних ними функцій. Системний підхід дає змогу визначити не тільки компонентні складові і характер зв’язків між ними, але й деякі організаційні засади соціальної політики.

Враховуючи, що соціальна політика в трансформаційних умовах у значній мірі орієнтується на парадигму регіонального саморозвитку, простежується еволюція підходів, які склалися у вітчизняній літературі, до розуміння фундаментальних питань регіональної політики. Регіональна політика розуміється як система соціально-управлінських механізмів функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування, а також суспільних організацій, спрямованих на забезпечення цивілізованих умов життєдіяльності населення регіонів за допомогою комплексу методів, які забезпечують врахування культурно-історичної, етнічної, соціально-економічної та екологічної специфіки окремих територій. У цьому контексті стратегічна мета регіональної соціальної політики полягає у формуванні такої системи соціально-економічної організації території, яка була б адекватною динаміці соціальних потреб її населення та норм суспільного життя. В якості головних чинників формування регіональної соціальної політики розглядаються система потреб і пріоритетних інтересів територіальної громади, рівень доходів її членів, їхня поінформованість, освіченість, роль у здійсненні самоврядувальних функцій в межах території тощо.

У другому розділі дисертації “Концептуальні засади дослідження самоврядувальних механізмів здійснення регіональної соціальної політики” розглядаються деякі теоретико-методологічні і соціально-прикладні проблеми функціонування інституту самоврядування. Інститут самоврядування як феномен соціально-політичного, а не адміністративного характеру, опосередковує відносини держави і територіальних громад і виступає одним із шляхів подолання соціального відчуження населення від влади.

Соціологічний підхід до аналізу інституту самоврядування бачиться у необхідності дослідження взаємодії територіальних суб’єктів влади (громад і сформованих ними органів), їхньої здатності і спроможності ефективно використовувати свій самоврядувальний потенціал, соціальні ресурси для самоорганізації і вирішення питань власного життєзабезпечення.

З урахуваннням визначеного соціологічного аспекту здійснюється порівняльний аналіз громадівської, державницької та дуальної концепцій самоврядування. Робиться висновок, що для українського суспільства більш прийнятною є громадівсько-державницька парадигма місцевого самоврядування, яка обумовлена вітчизняними історичними традиціями, враховує особливості менталітету українського народу і одночасно орієнтується на світовий досвід.

Для громадівсько-державницької парадигми інституту місцевого самоврядування характерна орієнтація на використання двох механізмів вирішення соціально-територіальних проблем — державного та самоврядувального. Механізм самоврядування розглядається як певна система діяльності територіальних громад і сформованих ними органів, як сукупність принципів, функцій і методів, які використовують суб’єкти територіальної влади для забезпечення відносин самоврядування і різних видів самоврядувальної активності членів громади.

Розкривається зміст самоврядувального потенціалу територіальної громади і сформованих нею органів як інтегративної характеристики їхніх самоврядувальних можливостей і соціально-управлінських ресурсів. Самоврядувальні можливості членів територіальної громади і службовців органів місцевого самоврядування розглядаються в органічній єдності їх професійно-освітніх, ділових і моральних якостей. Досліджуються соціальні ресурси територіальної громади як ресурси суб’єктивності, зокрема, як ресурси її довіри до сформованих нею органів місцевої влади і ресурси задоволеності результатами їх діяльності. В якості соціальних ресурсів розглядаються також еталонні цінності і преференції територіальної громади, її соціальні мережі, які сприяють схильності її членів до співробітництва, їхні здатності до самоорганізації.

Як узагальнення в розділі констатується, що інституту самоврядування притаманні деякі соціальні цінності, які надають йому перевагу перед іншими формами організації управління на місцях. Вони полягають в тому, що інститут самоврядування створює найкращі умови для участі громадян в управлінні, стимулює конкуренцію між різними рівнями місцевого самоврядування і призводить до більшого соціального ефекту. Функціонування інституту самоврядування створює також благоприємні умови для врахування специфіки інтересів різних соціальних груп населення, і на цих засадах використання відповідних їм організаційно-правових форм соціального захисту. Завдяки позначеним соціальним цінностям, які притаманні інституту самоврядування, активізується соціальний потенціал взаємодопомоги членів територіальної громади і досягається певний синергетичний ефект, що дозволяє здійснювати конструктивну регіональну соціальну політику навіть при несприятливих зовнішніх обставинах.

У третьому розділі “Функціонування системи місцевого самоврядування як засіб підвищення дієвості соціальної політики” на засадах використання системи соціальних показників досліджуються деякі параметри функціонування інституту самоврядування, зокрема самоврядувальний потенціал територіальної громади, її соціальні ресурси, їхнє використання для підвищення дієвості регіональної соціальної політики. Соціальні ресурси територіальної громади органічно вплетені в загальну мозаїку життя регіону, впливають на характер оцінки і вирішення територіальною громадою існуючих соціальних проблем, на позитивну чи негативну динаміку їх якісно-кількісних змін. На матеріалах емпіричних соціологічних досліджень аналізується самоврядувальна поведінка різноманітних соціальних груп територіальної громади: її цінності, інтереси і мотиваційні механізми, споживацькі преференції, рівень самоорганізації, міра соціальної відповідальності, поінформованість тощо.

Результати дослідження свідчать про високий рівень вимог територіальної громади до професійно-ділових і моральних якостей службовців органів самоврядування і водночас про їхній низький авторитет серед членів територіальної громади. Встановлено від’ємний стан соціального ресурсу “довіри” до органів самоврядування і “задоволеності” результатами їхньої діяльності, який є характерним майже для всіх соціальних груп територіальної громади. Ускладнення стосунків і непорозуміння, що мають місце між членами територіальної громади і службовцями органів місцевого самоврядування, існують переважно внаслідок неготовності частини населення до життя в ринкових умовах і структурах громадянського суспільства, а також внаслідок низької поінформованості громадян про діяльність самоврядувальних органів, наявності комунікаційних бар’єрів. Разом з тим встановлено збіг пріоритетних орієнтацій у вирішенні деяких соціально-територіальних проблем міста у службовців органів місцевого самоврядування і у окремих соціальних груп територіальної громади.

В уявленні більшості соціальних груп територіальної громади дієвість регіональної соціальної політики пов’язується, насамперед, з діяльністю центральних органів державної влади, посиленням адресності соціальної політики, а також з вдосконаленням взаємодії місцевих органів виконавчої влади з органами самоврядування, з запровадженням у регіональну політику нових соціальних технологій.

Встановлено також, що населення пов’язує вирішення своїх життєво важливих проблем, покращення добробуту, перш за все, з функціонуванням державних, а не самоврядувальних механізмів здійснення регіональної політики. Найбільш бажаними для досліджуваної частини населення організаційно-правовими формами соціального захисту визнаються такі, як державне забезпечення і адресність соціальної допомоги, які посіли відповідно перше і друге місця. Робиться висновок, що в осяжній перспективі трансформаційних перетворень держава і надалі залишатиметься найважливішим інститутом суспільст-ва, відповідальним за його соціальний розвиток. Вдосконалення державних і самоврядувальних механізмів реалізації регіональної соціальної політики повинно виходити не тільки з апробованих світових моделей, але, перш за все, з врахування реального ступеня переформування свідомості населення до ринкових перетворень і задоволення специфічних потреб його окремих соціальних груп.

У висновках дисертації сформульовані основні підсумки проведеного дослідження проблеми, наведені узагальнення теоретико-прикладного характера і деякі рекомендації щодо вдосконалення самоврядувального механізму здійснення регіональної соціальної політики, підкреслюється практичне значення розробленої теми.

Здійснені типологізація і порівняльний аналіз концептуальних моделей соціальної політики. Запропоновано варіант побудови регіональної моделі соціальної політики, в межах якої суб’єкти місцевої влади отримують певні орієнтири взаємодії з позицій задоволення інтересів територіальної громади як “зверху-вниз”, так і “знизу-нагору”, що відповідає різним механізмам її формування і здійснення.

Аргументується соціологічний підхід до аналізу інституту самоврядування і розкривається зміст самоврядувального потенціалу територіальної громади. Досліджується самоврядувальна поведінка різноманітних соціальних груп територіальної громади, яка включає різні оцінки відносин самоврядування і різні види соціально-управлінської активності.

Викладені деякі результати соціологічного дослідження, які свідчать, зокрема, про низький авторитет міської ради і її виконавчих органів, про наявність від’ємного стану соціального ресурсу “довіри” і “задоволеності” майже у всіх верств територіальної громади. Неавторитетність інституту самоврядування в трансформаційних умовах українського суспільства пояснюється низьким рівнем суб’єктності територіальних громад і слабкою поінформованістю її членів відносно діяльності органів місцевого самоврядування. В зв’язку з цим виникає необхідність вдосконалення інформаційно-консультативної роботи службовців органів самоврядування серед населення. Майже всі соціальні групи територіальної громади переважно орієнтуються на державні, а не самоврядувальні механізми у вирішенні соціально-територіальних проблем і питань власного життєзабезпечення. Підкреслюється, що у осяжній перспективі трансформаційних перетворень держава і далі буде залишатись важливішим інститутом суспільства, відповідальним за його соціальний розвиток. Для підвищення авторитету місцевої влади серед населення і дієвості регіональної соціальної політики важливо, щоб діяльність органів місцевого самоврядування засновувалась на врахуванні специфічних інтересів і експектацій окремих соціальних груп територіальної громади.

Пропонуються деякі рекомендації щодо вдосконалення самоврядувального механізму здійснення регіональної соціальної політики. Йдеться про необхідність доопрацювання концептуального підходу побудови системи соціальної політики і організації місцевої влади, в якій місцеве самоврядування посіло б своє чільне місце. Система соціальної політики повинна бути спрямована на розробку не тільки загальнодержавних, але й регіональних цільових соціальних програм для захисту працездатної частини населення, а також специфічних програм соціальної допомоги найбільш вразливим категоріям населення.

Концепція організації місцевої влади повинна враховувати механізми взаємодії місцевих органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування, забезпечувати самостійність і відповідальність останніх належною фінансовою підтримкою.

Необхідно ефективніше використовувати самоврядувальний потенціал територіальної громади, її самоврядувальні можливості і соціальні ресурси, підвищувати рівень її суб’єктності, забезпечуючи активну участь її членів в діяльності інституту самоврядування. З цією метою доцільно проводити моніторингові дослідження соціально-економічного становища територіальних громад окремих регіонів, їхнього самоврядувального потенціалу для визначення пріоритетів регіональної соціальної політики на основі врахування громадської думки.

Викладені висновки і узагальнення можуть бути використані в соціально-управлінській практиці для вдосконалення соціально-технологічних засад самоврядувального механізму здійснення регіональної соціальної політики, поліпшення якості життя територіальної громади.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Яценко М.А. Вдосконалення системи місцевого самоврядування як засіб підвищення ефективності соціальної політики// Перспективи. Науковий журнал 1(17)’ 2002. Серія: філософія, історія, соціологія, політологія. С. 84-87.

2. Яценко М.А. Концептуальні засади дослідження самоврядувальних механізмів здійснення регіональної соціальної політики // Социальные технологии: Актуальные проблемы теории и практики. Международный Межвузовский сборник научных работ. -Вып.23. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Московский государственный социальный университет, Одесский национальный университет им. И.И. Мечникова, Гуманитарный университет “Запорожский институт государственного и муниципального управления”, Академия наук социальных технологий и местного самоуправления; редкол.: Скидин О.Л. (главный ред.) и др. -Запорожье: Изд-во ГУ “ЗИГМУ”, 2004. -Вип. 23. -291 с. С. 283-288.

3. Яценко М.А. Регіональна політика в трансформаційних умовах українського суспільства та її соціальні аспекти // Перспективи. Науковий журнал 1 (25) 2004. Серія: філософія, історія, соціологія, політологія. C. 34-39.

4. Яценко М.А. Місцеве управління і самоврядування: регіональний механізм взаємодії // Наукові праці молодих вчених. - Гуманітарні науки. -№1. -146 с. -Мови укр., рос. - Київ-Одеса 2001. С. 30-35.

5. Яценко М.А. Розвиток місцевого самоврядування як фактор інтеграції до європейських громадянських структур // Збірник матеріалів всеукраїнської науково-теоретичної конференції “Проблеми інтеграції України в європейську культуру”. -Одеса “АО Бахва” 2001. С. 105-106.

6. Яценко М.А. Самоуправленческий механизм осуществления социальной политики // Молодежь и общество: пути решения проблем: Сб. научных трудов в 2-х томах. -Одесса: ИСЦ, 2001. -Том 1. -143 с. -Яз. укр., рус. С. 100-104.

7. Яценко М.А. Місцеве самоврядування і деякі регіональні аспекти соціальної політики // Науковий вісник. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. -Гуманітарні науки: історія, соціологія, політологія, психологія, мистецтвознавство. -Киів-Одеса–2002. -№2. -161 с. -Мови укр., рос. С. 95-106.

8. Яценко М.А. Функції регіональної соціальної політики // Науковий вісник. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. -Гуманітарні науки: історія, соціологія, політологія, психологія, мистецтвознавство. -Киів-Одеса–2002. -№3. -161 с. -Мови укр., рос. С. 70-75.

9. Яценко М.А. Концептуальные основы исследования механизма осуществления социальной политики в трансформационный период // Науковий вісник. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. -Гуманітарні науки: історія, соціологія, політологія, психологія, мистецтвознавство. -Киів-Одеса–2002. -№4. -161 с. -Мови укр., рос. С. 59-66.

10. Яценко М.А. Деякі актуальні проблеми вдосконалення регіональної соціальної політики // Вісник Одеського національного університету. Том 1. Вип.1. 2003 р. Соціологія і політичні науки. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Соціальна політика і механізми інтеграції українського суспільства”. 27-28 вересня 2002 р. Одеса-2003. С.348-351.

11. Яценко М.А. Деякі прикладні аспекти здійснення регіональної соціальної політики // Проблеми розвитку соціологічної теорії. Трансформація соціальних інститутів та інституціональної структури суспільства: Наукові доповіді і повідомлення 3-ї Всеукраїнської соціологічної конференції. /САУ, Інститут соціології НАН України. За ред. М.О. Шульги, В.М. Ворони. К. 2003. С. 295-297.

12. Яценко М.А. Підприємництво в системі соціального партнерства // Науковий вісник. Одеський державний економічний університет. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. -Науки: економіка, політологія, історія. -2003. -№3(8). -228 с. -Мови укр., рос. С. 90-93.

АНОТАЦІЯ

Яценко М. А. Cамоврядувальний механізм здійснення регіональної соціальної політики за умов трансформації українського суспільства. –Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.03. – соціальні структури і соціальні відносини. Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна. Харків, 2005.

Здійснюється соціологічне дослідження інституту самоврядування, самоврядувального механізму реалізації регіональної соціальної політики. Досліджується варіативна система показників, через сукупність яких характеризується категорія “соціальна політика”. За принципом схожості концептуальних положень здійснена типологізація різних визначень соціальної політики і наводиться авторське розуміння соціальної політики, зокрема, регіональної соціальної політики.

Аналізується здатність і спроможність територіальної громади і сформованих нею органів місцевої влади використовувати свій самоврядувальний потенціал, соціальні ресурси для самоорганізації і вирішення соціально-територіальних питань.

Досліджуються відносини самоврядування і ціннісно-нормативні моделі самоврядувальної поведінки різних соціальних груп територіальної громади. Здійснюється порівняльний аналіз дієвості різних видів і організаційно-правових форм соціального захисту на основі їх відповідності потребам і інтересам певних соціальних груп територіальної громади. Пропонуються деякі соціально-технологічні засади вдосконалення самоврядувального механізму здійснення регіональної соціальної політики, підвищення його дієвості.

Ключові слова: інститут самоврядування, соціальна політика, регіональна політика, територіальна громада, самоврядувальний потенціал, самоврядувальний механізм.

АННОТАЦИЯ

Яценко Н.А. Самоуправленческий механизм реализации региональной социальной политики в условиях трансформации украинского общества. –Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.03. – социальные структуры и социальные отношения. Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина. Харьков, 2005.

Осуществляется социологическое исследование института самоуправления, самоуправленческого механизма реализации региональной социальной политики, повышения его действенности. Анализируются некоторые теоретико-методологические проблемы социальной политики, дается сравнительная характеристика её различных концептуальных моделей. Рассматривается компонентная структура социальной политики с учетом вариативной системы показателей, используемых социальной статистикой. Применяется системная методология к анализу компонентной структуры социальной политики в контексте единства ее структуры и выполняемых функций.

Приводится авторское понимание сущности социальной политики, которое связано с необходимостью регулирования социальных отношений между индивидами и социальными группами. Региональная социальная политика интерпретируется автором как система механизмов государственной власти и местного самоуправления, призванная регулировать социальные отношения между индивидами и социальными группами и обеспечивать цивилизованные условия жизнедеятельности населения регионов на основе учета культурно-исторической, этнической, социально-экономической и экологической специфики отдельных территорий. Рассматриваются также проблемы компонентной структуры социальной политики и тенденции её регионализации, которые имеют место в современном украинском обществе.

Рассматриваются некоторые теоретико-методологические и социально-прикладные проблемы функционирования института самоуправления, в связи с чем осуществляется сравнительный анализ его основных концептуальных моделей. Институт самоуправления интерпертируется автором как феномен социально-политического, а не административного характера, который опосредует отношения государства и территориальных громад. Анализируется система социальных ценностей, которые обеспечивают превосходство институту самоуправления перед другими формами организации власти на местах. Делается вывод, что для Украины характерна ориентация на дуальную (общественно-государственную) модель формирования института самоуправления, которая основана на единстве прямого государственного территориального управления и местного самоуправления.

Обосновывается сущность социологического анализа института самоуправления как механизма реализации региональной социальной политики. Раскрывается структура и содержание самоуправленческого потенциала территориальной громады и сформированных ею органов как интегративной характеристики ее самоуправленческих возможностей и социальных ресурсов, которые рассматриваются как социальные сети и ресурсы субъективности, как ценностно-нормативные модели поведения членов территориальной громады, способствующие её самоорганизации.

Проанализированы отношения самоуправления и самоуправленческое поведение различных социальных групп территориальной громады. Результаты социологического исследования свидетельтсвуют о низком авторитете “избранников” народа среди электората и о наличии отрицательного потенциала социального ресурса “доверия” и “удовлетворенности” практически у всех социальных групп территориальной громады. Осуществлен сравнительный анализ действенности различных видов социальной защиты населения (пенсионное обеспечение, обеспечение по временной нетрудоспособности и инвалидности, пособия по безработице и в связи с производственным травматизмом и других) и их организационно-правовых форм (социальное страхование, адресная социальная помощь нуждающимся, государственное обеспечение нетрудоспособных из бюджета, обязательные накопления работающими, частные формы) на основании их соответствия потребностям и интересам определенных социальных груп территориальной громады.

Установлено, что наиболее желаемыми для различных социальных групп организационно-правовыми формами социальной защиты признаются такие, как государственное обеспечение и адресная социальная помощь. Абсолютное большинство социальных групп территориальной громады в решении жизненно важных социальных проблем ориентируется преимущественно на деятельность государственных органов, а не органов местного самоуправления.

Обнаружено, что непонимание и усложнение отношений между членами территориальной громады и органами местного самоуправления, происходит в основном вследствие неготовности части населения к жизни в рыночных условиях, а также вследствие наличия коммуникативных барьеров и низкой информированности членов территориальной громады о деятельности сформированных ею органов. Делается вывод, что в обозримой перспективе трансформационных преобразований государство и далее будет оставаться важнейшим институтом общества, ответственным за его социальное развитие. Полученные результаты, сделанные выводы и обобщения могут быть использованы для поиска путей усовершенствования действующей модели региональной социальной политики и повышения действенности самоуправленческого механизма ее реализации.

Ключевые слова: институт самоуправления, социальная политика, региональная политика, территориальная громада, самоуправленческий потенциал, самоуправленческий механизм.

ANNOTATION

Yatsenko N.A. Self-Management Mechanisms of Regional Social Policy Realization under the Condition of Ukrainian Society Transformation. –Manuscript.

Thesis for a candidate of social sciences degree in speciality 22.00.03. – social stuctures and social relations. V.N. Karazin Kharkiv National University. Kharkiv, 2005.

Sociological research of institute of self-management, self-management mechanism of realization of regional social policy are practise. System of activities through which catagory “social policy” is characterised are research. Typologization of different determinations of social policy is realized using conformity principle of conceptual positions and author`s understanding of social policy, in particular, regional social policy is expounded.

Ability of territorial mass and body of municipal government formed by territorial mass use hers self-management potential, social resourses for self-organization and solution of social-territorial questions are analise.

Relations of self-management and value-normative model of self-management behaviour of different social groups of territorial mass are research. Comparitive analise of effectiveness of different kinds and legal-organizational formes of social defence based on compliance of its needs and interests of definite social groups of territorial mass are practise.

Some social-technological basis of perfection of self-management mechanism of realization of regional social policy, increasing of its effectiveness are propose.

Key words: institute of self-management, social policy, regional policy, territorial mass, self-managing potential, self-management mechanism.

Відповідальний за випуск: Соколов В’ячеслав Миколаєвич.

Підписано до друку 12.03.2005 р.

Зам. 506 від 12.03.2005 р. Формат 60Х84 1/16

Ум. друк. арк. 1,1. Тираж 100 прим.

Одеський державний економічний університет

м. Одеса, вул. Преображенська, 8.