Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

ЯРОВА ОЛЬГА ВАСИЛІВНА

УДК 339.746:339.727.24

ВАЛЮТНИЙ КОНТРОЛЬ В СИСТЕМІ ПРОТИДІЇ

„ВТЕЧІ КАПІТАЛУ” В КРАЇНАХ З ПЕРЕХІДНОЮ ЕКОНОМІКОЮ

Спеціальність 08.05.01 – Світове господарство і

міжнародні економічні відносини

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник

доктор економічних наук, професор

Пузанов Ігор Іванович,

професор кафедри міжнародних валютно-кредитних і

фінансових відносин

Інституту міжнародних відносин

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор

Мокій Анатолій Іванович,

проректор з міжнародних зв`язків

Львівської комерційної академії

кандидат економічних наук, доцент

Бударіна Наталя Олександрівна,

доцент кафедри міжнародної економіки

Донецького національного університету

Міністерства освіти і науки України.

Провідна установа

Київський національний економічний університет

Міністерства освіти і науки України,

кафедра міжнародної економіки, м. Київ

Захист відбудеться “_25_” 11______ 2005 року о _16__ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .001.02 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1, зал засідань вченої ради.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к.12.

Автореферат розісланий “_21_” _____10_______ 2005 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.С. Поліщук

загальна характеристика дисертаційної роботи

Актуальність теми. Наприкінці XX століття істотно зріс міжнародний рух фінансових ресурсів, що відобразилося на економічній, соціальній і політичній ситуації в багатьох країнах світу. Цю особливість світового розвитку прийнято пов’язувати насамперед із фінансово-економічними аспектами глобалізації. Надзвичайно значущим такий взаємозв’язок виявився для країн з перехідною економікою. Для багатьох із них навіть короткостроковий, але значний за обсягом, притік чи відтік капіталу може стати або потужним стимулом розвитку, або чинником, що перекреслює багаторічні зусилля зі здійснення економічних реформ, зводить нанівець спроби подолати економічну відсталість, вирішити соціально-економічні проблеми.

В умовах поглиблення інтернаціоналізації світового виробництва і розширення фінансових послуг зростаюча частина світових фінансових потоків прямує не за формально зареєстрованими (легальними) міждержавними або приватними каналами, а за світовими тіньовими та/або паралегальними каналами (тобто перебуває в проміжній „сірій” зоні між легальним і тіньовим) руху капіталу. За існуючими оцінками, на частку тіньового обігу припадає до 40% усього капіталообігу постсоціалістичних країн з іншим світом. Ключове місце в цьому процесі належить так званій „втечі капіталу”. Вона викликана серйозними та довготривалими перекосами в соціально-економічній політиці і здійснюється напівлегальними або нелегальними методами. „Втеча капіталу” з України шляхом використання різних схем неповернення експортної виручки, ненадходження товарів та послуг з імпорту, маніпулювання ціновими умовами зовнішньоторговельних контрактів завдають величезної шкоди вітчизняному виробництву внаслідок вилучення інвестиційних ресурсів. Тому підвищення ефективності системи валютного контролю набуває великого значення.

Актуальність обраної теми полягає у тому, що незважаючи на те, що проблемам „втечі” валютних коштів з нашої країни та організації валютного контролю останнім часом приділяють чимало уваги, однак комплексних досліджень із цього приводу у вітчизняній та зарубіжній економічній літературі майже немає. Практичні аспекти організації системи контролю за відтоком валютних коштів розглядаються у публікаціях Ю. Блащука, Є. Григоренка, А. Іоффе, О. Кабанця, В. Кротюка, О. Макаренка, С. Шумської, О. Щербакової та інших. Окремі теоретичні питання щодо змісту та необхідності існування системи валютного контролю досліджують А. Андрушко, Н. Бударіна, В. Міщенко, О. Шаров, В. Ющенко та інші. Деякі іноземні фахівці (Л. Красавіна, В. Мельников, А. Наговіцин, Ю. Петров, І. Платонова) детально розглядають проблеми валютного контролю, але переважно як частину досліджень з валютного регулювання або їхні праці мають навчально-описовий характер (підручники та посібники). Російські економісти, зокрема Л. Абалкін, А. Булатов, В. Катасонов, Н. Лопашенко, зробили ґрунтовні дослідження проблем „втечі капіталу” з Російської Федерації в контексті загального процесу відтоку ресурсів з країни. Проблемам тіньової економіки в Україні присвятили свої праці А. Базилюк, З. Варналій, Ю. Лисенков, А. Мокій, В. Попович, О. Турчинов. У зарубіжній літературі різним аспектам даної проблематики приділялася увага у працях С. Аджаї, А. Беккера, Дж. Вільямсома, В. Гріллі, М. Деплера, С. Джонсона, Б. Джонсона, М. Дулі, Д. Енсте, С.Ербе, Дж. Каддінгтона, А. Каліберди, Д. Кауфмана, А.Кернкросса, С. і К. Кеткарі, Ч. Кіндлебергера, Д. Ліссарда, Ж. Мілезі-Ферретті, Н. Таміріси, А. Шляйфера, Ф. Шнайдера. Варто виділити також діяльність експертів МВФ А. Арійоші, К. Хабермайєр, Б. Лоренс, І. Еткер-Роб та інших, які провели детальне дослідження можливостей контролю за рухом капіталу та проблем, що виникають у процесі його лібералізації, узагальнили практичний досвід 14 країн, що використовували різні методи контролю за різних обставин, у тому числі і в умовах кризи. Однак і серед цих досліджень відсутні ґрунтовні роботи, які розглядали б питання причин, форм, методів „втечі” тіньових і паралегальних капіталів та проблему здійснення контролю за ними в країнах із перехідною економікою.

Таким чином, недостатня розробленість вказаної проблеми, а також виняткова важливість її теоретико-методичного та прикладного опрацювання з метою протидії „втечі капіталів” зумовлюють актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційного дослідження відповідає науково-дослідній роботі кафедри міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин „Механізм взаємодії економіки України із світовим господарством в умовах глобалізації” в рамках загальної наукової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України” (тема № 01БФ048–01) та Комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми державотворення України”.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у теоретичному узагальненні, обґрунтуванні методологічних засад та розробці практичних організаційно-економічних заходів щодо аналізу „втечі капіталу” та її запобіганню.

Комплексний підхід до реалізації поставленої мети окреслив коло завдань, що передбачалося вирішити при написанні дисертаційної роботи:

ідентифікувати понятійний апарат, чітко визначити економічний зміст поняття „втечі капіталу” та „експорту (вивозу) капіталу”, конкретні чинники, що стимулюють процес „втечі капіталу” в країнах із перехідною економікою;

дослідити обіг легальних, паралегальних та нелегальних капіталів;

узагальнити основні шляхи протидії відтоку капіталу в умовах глобалізації та сформулювати теоретико-методологічні основи функціонування системи валютного контролю, як одного з шляхів стримування „втечі капіталу”;

систематизувати методичні підходи до розрахунку „втечі” тіньових і паралегальних капіталів;

узагальнити основні способи та механізми „втечі капіталу” з України;

розробити методологічні підходи до кількісної оцінки впливу „втечі капіталу” на макроекономічні показники країни шляхом побудови економетричної регресійної моделі;

розробити та обґрунтувати рекомендації щодо стримування „втечі капіталу” та стимулювання його репатріації, а також вдосконалення системи валютного контролю в Україні в частині протидії відтоку валютних коштів.

Об’єктом дослідження є рух капіталу в країнах із перехідною економікою.

Предметом дослідження є здійснення валютного контролю як фактору протидії „втечі капіталу” в країнах з перехідною економікою.

Методи дослідження. Методологічною базою дисертаційного дослідження є теоретичні напрацювання світової економічної та фінансової науки, концептуальні положення сучасної економічної літератури, праці вітчизняних і зарубіжних учених з питань міжнародного руху капіталу, здійснення контролю над ним та проблеми „втечі капіталу”. У процесі дослідження використано комплексний аналіз існуючої практики здійснення контролю за відтоком капіталу та вирішення проблеми „втечі капіталу” у різних країнах.

Методологічний апарат дослідження становлять: загальнонаукові методи дослідження (історичний, діалектичний метод пізнання, аналіз та синтез, узагальнення, метод порівняння, наукова індукція та дедукція, емпіричний метод (перший, другий розділи, перший пункт третього розділу)) та спеціальні економічні методи (економетричного моделювання, лінійно-регресійного аналізу (другий пункт третього розділу)).

Фактологічну базу дослідження становлять статистичні дані Державного комітету статистики України, Національного банку України, Міжнародного валютного фонду, Державного комітету статистики Російської Федерації, Центрального банку Російської Федерації, а також матеріали вітчизняних і зарубіжних дослідників, періодичних видань і міжнародних конференцій.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у теоретичному узагальненні та обґрунтуванні методологічних засад, методичних підходів і розробці прикладних рішень протидії „втечі капіталу” з країн із перехідною економікою.

У дисертаційному дослідженні в сукупності вирішується наукова проблема щодо концептуальних причин і механізмів „втечі капіталу” та принципів діяльності системи валютного контролю з метою протидії відтоку валютних коштів за межі країни.

Основні положення дисертаційної роботи, що визначають її наукову новизну, полягають:

вперше:

розраховано обсяги „втечі капіталу” з України протягом 1995-2003 рр. і запропоновано найбільш оптимальний умовам України підхід для визначення обсягів „втечі капіталу” як суми підсумкової статті платіжного балансу “чисті помилки та упущення” і даних щодо неотримання експортної виручки та ненадходження товарів і послуг в рахунок переказів коштів по імпортних контрактах на основі узагальнених методів оцінки масштабів „втечі” капіталу, які застосовуються у світовій практиці;

побудовано економетричну регресійну модель впливу „втечі капіталу” на макроекономічні показники, що дозволило визначити кількісний вплив „втечі капіталу” на ВВП; розрахунки свідчать про високий коефіцієнт детермінації та негативний зв’язок між цими параметрами;

дістали подальшого розвитку:

визначення та класифікація найбільш типових схем та поширених методів й каналів „втечі капіталу” за межі України, зокрема банківський, фізичний, експортно-імпортний, господарський способи та здійснення небанківських переказів;

узагальнення світового досвіду введення контролю за відтоком капіталу (шляхом використання жорстких заходів та норм валютного, податкового, кримінального законодавства і спрямованого на перекриття каналів відтоку капіталу) та шляхів його репатріації (здійснюючи „економічну амністію”, спрямовану на повну або часткову легалізацію тіньових капіталів) з метою створення ефективного механізму протидії „втечі капіталу”;

класифікація контролю за міжнародним рухом капіталу у двох формах: „адміністративні” (прямі) методи контролю, що обмежують операції з капіталом та пов’язані з ними платежі й перекази коштів, і „ринкові” (непрямі) методи контролю спрямовані на позбавлення привабливості відтоку капіталу за рахунок збільшення витрат на їх здійснення;

удосконалено:

поняття вивезення та втечі капіталу з країни як економічних категорій; „вивезення капіталу” – найбільш загальна економічна категорія, яка включає і „втечу капіталу”, і традиційний легальний експорт; відмінності між ними полягають як у механізмі, способі переміщення капіталу за межі країни, так і в його мотивації;

заходи, спрямовані на протидію „втечі капіталу” з України та стимулювання його репатріації; сформульовано напрями поліпшення системи валютного контролю в Україні, що охоплюють систему методів запобігання „втечі капіталу”, куди входять використання договорів страхування ризику неповернення переведеної за імпортними контрактами іноземної валюти; використання факторингу у зовнішньоекономічній діяльності; розробка процедури повернення незаконно вивезених коштів; удосконалення інформаційної системи обміну даними між органами валютного контролю, та інші методи.

Практичне значення одержаних результатів полягає у виборі та апробації доцільних для умов нашої країни методів оцінки обсягів „втечі капіталу”, а також у можливості використання на практиці контролю за відтоком капіталу.

Науково-методичні положення роботи були впроваджені в Аналітичному управлінні Державного департаменту фінансового моніторингу (довідка від 01.12.2004 р.). Пропозиції щодо напрямів удосконалення системи валютного контролю в частині запобігання „втечі капіталу” з України були враховані у діяльності підкомітету з питань зовнішньоекономічної співпраці Комітету у закордонних справах Верховної Ради України (довідка від 17.12.2004 р.).

Окремі положення дисертаційного дослідження були використані при підготовці рекомендацій ХІ Міжнародного науково-практичного семінару „Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв’язків та залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект”, яку організував Донецький національний університет (довідка № 032-01/7.9.7-134 від 16.12.2004).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним науковим дослідженням автора, в якому викладено його підхід до проблеми валютного контролю в системі протидії „втечі капіталу” в країнах з перехідною економікою. Всі представлені в дисертаційній роботі наукові результати автором отримані особисто.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародних валютно-кредитних та фінансових відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні ідеї й пропозиції доповідалися на науково-практичних конференціях: Науково-теоретична конференція аспірантів та студентів Інституту міжнародних відносин (м. Київ, 18 жовтня 2000 р.); Міжвузівська (всеукраїнська) науково-практична конференція аспірантів та студентів „Проблеми розвитку фінансової системи України та Криму” (м. Сімферополь, 26-30 березня 2003 р.); Науково-теоретична конференція молодих вчених Інституту міжнародних відносин (м. Київ, 24-25 квітня 2003 р.); ХІ міжнародна науково-теоретична конференція „Механізми співпраці України з міжнародними фінансовими інституціями” (Інститут міжнародних відносин, м. Київ, 20 листопада 2003 р.), 5-та Міжнародна міждисциплінарна науково-практична конференція „Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління” (м. Житомир, 4-10 листопада 2004 р.).

Публікації. Основні положення і зміст дисертаційного дослідження знайшли відображення в 10 одноосібних публікаціях загальним обсягом 3,43 д.а., надрукованих у фахових наукових виданнях, а також публікації в збірниках матеріалів конференцій.

Обсяг і структура роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаної літератури та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 242 сторінки, з яких основний текст займає 191 сторінку. Наукове дослідження містить 9 таблиць, 12 рисунків, 11 додатків, список використаних джерел із 233 найменувань (із них 77 зарубіжних) на 20 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, його науково-теоретичне значення, визначено мету і завдання дисертації, сформульовано об’єкт, предмет та методи дослідження, вказано на зв’язок роботи із науковими програмами і темами, розкрито її наукову новизну та практичне значення.

У першому розділі „Теоретико-методологічні підходи до здійснення валютного контролю з метою протидії „втечі капіталу” систематизовано та узагальнено основні підходи до визначення категорій „відтік капіталу”, „втеча капіталу” та „вивезення” („експорт”) капіталу”, висвітлено специфічні характеристики сучасних систем протидії „втечі капіталу” в умовах глобалізації світового господарства, а також сформульовано теоретико-методологічні основи функціонування системи валютного контролю в Україні як одного з шляхів протидії „втечі капіталу”.

Вивезення капіталу – найбільш загальна економічна категорія, яка включає і „втечу капіталу”, і традиційний легальний експорт. Експорт капіталу – це інвестиції, що перераховані за кордон і здійснюється в дозволених законодавством формах та під контролем держави. Відтік капіталу – будь-яка форма „переведення ресурсів, в інші більш сприятливі з погляду інвестиційного клімату, країни”. Поняття „втеча капіталу” означає нелегальний відтік капіталу за кордон, тобто такий, що здійснюється з порушенням або в обхід чинних норм і законів країни походження. „Втеча капіталу” викликана несприятливим інвестиційним кліматом всередині країни (включаючи податкову політику), нестабільним політичним становищем і неефективним захистом власності, що для власників активів означає значно більше, ніж високий рівень доходів.

У розділі зроблено акцент на стимулах та методах перерахування капіталу за межі країни. Існують також певні відмінності і в джерелах походження капіталів, що експортуються та що „тікають”. Кошти, які вивозяться за кордон в порядку експорту капіталів, за визначенням чисті, їхнє походження легітимне з погляду чинного в країні законодавства. Навпаки, „тікати” може капітал як кримінального, так і легального походження. При цьому в більшості випадків навіть спочатку „чистий” капітал у процесі „втечі” стає щонайменше „сірим”, а найчастіше – нелегітимним.

„Втеча капіталу” безпосередньо пов’язана з тіньовою економікою та тіньовим обігом капіталу. В роботі відокремлюються три основні складники, які найповніше охоплюють прояви тінізації: 1) тіньова економіка – охоплює як дозволену, так і заборонену законом економічну діяльність (в більшості випадків саме незаборонену), але приховувану повністю чи зменшувану за обсягом з метою ухилення від сплати податків; 2) „неформальна” економічна діяльність – здійснюється в основному на законній підставі індивідуальними виробниками або підприємствами, що належать окремим особам, родинам, які часто не оформляються в установленому порядку і засновані на неформальних відносинах між учасниками виробництва; 3) „нелегальна (кримінальна) економіка” за визначенням є незаконною, тобто вона охоплює ті види виробництва товарів чи послуг, які заборонені чинним законодавством. Таким чином, тіньова, неформальна і нелегальна економіка та відповідний кожному з них тип обігу капіталу представляють собою самостійні явища. Межа між легальною і нелегальною економіками визначається як „сіра” зона. Отже, тіньова (а також неформальна) економіка може включати і легальні, і незаконні види діяльності. Проте неформальна порівняно з тіньовою має меншу питому вагу як „сірої”, так і прямо протизаконної ділової активності.

Для аналізу міжнародного руху капіталу і різних типів його обігу у країнах з перехідною економікою пропонується диференціювати їх за трьома критеріями: об’єкта, суб’єкта і наслідками для економіки, суспільства. Відповідно до цих критеріїв порівняно легко можна виділити три типи капіталообігу: легальний, напівлегальний (паралегальний) і нелегальний (тіньовий). Така класифікація справджується для характеристики як економіки, що розвивається, так і перехідної або розвинутої економіки.

До суб’єктів легального обігу належать юридичні і фізичні особи, державні органи, діючі в легальному полі. Його об’єктами є товари і послуги, не заборонені законом (об’єктивно необхідні і корисні для суспільства). Учасники обігу керуються правовими нормами національного законодавства і міжнародного права. Наслідки такого капіталообігу для суспільства і держави мають суспільно корисний і необхідний характер.

Суб’єкти паралегального, інакше кажучи „сірого”, обігу – фізичні особи та юридичні особи, що діють в обхід або порушують норми чинного законодавства. Об’єкти такого обігу – товари і послуги, що не заборонені законом і за своєю природою необхідні і корисні для суспільства, але норми, регулюючі відносини учасників обігу, які використовуються для врегулювання виникаючих між ними неформальних відносин – неправові. Ці відносини держава не в змозі контролювати повністю. Для „сірої” зони характерні різні податкові махінації, шахрайство, корупція.

Основні суб’єкти тіньового обігу – будь-які особи, що діють із порушенням господарського і кримінального законодавства. Спектр об’єктів обігу досить різноманітний. З одного боку, це товари і послуги, заборонені законодавством та які несуть небезпеку для існування і розвитку суспільства, а з іншого – незаборонені товари і послуги. Особливе місце всередині тіньового обігу посідає власне тіньовий капітал – прибутки від продажу товарів та послуг незаконної діяльності. Ці прибутки мають тенденцію перетікати в інші сегменти тіньового обігу, де і „відмиваються”.

Для країн з перехідною економікою дуже важливо забезпечити валютний контроль з метою недопущення „втечі” валютних коштів, забезпечуючи стабільність економіки, підтримання платіжного балансу, досягнення конвертованості власної грошової одиниці та проведення зваженої та ефективної економічної політики. Під контролем за рухом капіталу розуміють будь-яку економічну політику влади спрямовану на обмеження мобільності міжнародного капіталу, і політику здатну змінити стан рахунку операцій з капіталом і фінансових операцій. Таке широке визначення доводиться використовувати, оскільки на прикладному рівні вельми складно узагальнити всі методи і типи контролю через різноманітність форм та цілей його використання. Типи контролю за рухом капіталу можуть приймати форму оподаткування, цінового чи кількісного обмеження, або прямої заборони міжнародних операцій з будь-якими видами фінансових активів.

У роботі систематизовано основні шляхи здійснення економічних заходів протидії „втечі капіталів” за кордон на національному рівні, які були зведені до наступних: (1) ліберально-ринковий шлях, що полягає у проведенні економічних реформ у країні, спрямованих на створення розвиненої, сильної і високоефективної економіки; (2) шлях ліберально-адміністративний, що поєднує в собі проведення економічних реформ в країні та використання адміністративних методів; (3) адміністративний шлях, або шлях введення державних монополій на зовнішньоекономічну і валютну діяльність. В умовах фінансової глобалізації, а також інтернаціоналізації злочинності, боротьба з „втечею капіталу” неможлива без координації зусиль із протидії легалізації кримінальних капіталів в міжнародному масштабі. У світовому масштабі координація подібних антикримінальних зусиль здійснюється в рамках найкрупнішої і авторитетної міжнародної структури – Організації Об’єднаних Націй – та найбільш відомої організації з протидії легалізації кримінальних капіталів Групи з питань фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (ФАТФ).

В Україні робота зі створення комплексної системи валютного контролю розпочалася ще на початку 1993 р. Вона насамперед була заснована на активізації ролі уповноважених банків як агентів валютного контролю та системному обміні інформацією про рух коштів в іноземній валюті і зовнішньоторговельних вантажів між митними органами державного управління. Основою нормативної бази для формування системи валютного регулювання та валютного контролю в Україні став Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” №15-93 від 19.02.93 р. Цей документ встановив режим здійснення валютних операцій на території України, визначив загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ в регулюванні валютних операцій, права й обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю та відповідальність за порушення валютного законодавства.

Другий розділ „Система протидії „втечі капіталу” в країнах з перехідною економікою” присвячений аналізу транскордонного переміщення тіньових та паралегальних капіталів у міжнародних капіталопотоках, світового досвіду здійснення контролю за відтоком капіталу та систематизації основних методів розрахунку „втечі” тіньових та паралегальних капіталів.

Глобалізація світового господарства і пов’язана з нею лібералізація міжнародних фінансових ринків призвели до змін в державній політиці відносно транскордонного переміщення капіталу, і водночас створили чималі труднощі для національних урядів. Це підтверджується серією криз і періодично виникаючою панікою на валютних ринках і ринках капіталів країн з перехідною економікою, викликаною масовим відтоком спекулятивного капіталу з цих держав, пік якого припадав на період глобальної фінансової кризи 1997-1998 рр.

Існують три основні аспекти проблеми транскордонного руху капіталу (тобто його ввезення та вивезення з країни), що представляють інтерес для органів державного регулювання: 1) співвідношення ввезення і вивезення, що впливає, поряд з торговим сальдо, на стан платіжного балансу, обмінного курсу та на здатність країни обслуговувати зовнішній борг; 2) „втеча капіталу”, що призводить як до погіршення платіжного балансу, так і до зменшення податкових надходжень; 3) походження капіталу, який ввозиться та вивозиться, що впливає на доходи державного бюджету та підприємств. Розміри та динаміка транскордонного руху капіталу суттєво впливають на соціально-економічний розвиток будь-якої країни. Аналіз транскордонного руху капіталу ускладнюється протиріччями впливу цього процесу на економічний розвиток країни. З одного боку, притік капіталу збільшує її інвестиційні можливості та сприяє трансферту технологій, а вивіз (в економічно обґрунтованих масштабах та формах) призводить до розширення ринків сировини та збуту готової продукції, створення зовнішніх джерел доходів для економіки, особливо важливих в умовах внутрішньої економічної депресії. З іншого боку, широкомасштабний притік та відтік капіталу породжує для держави, підприємств та громадян серйозні проблеми, ігнорування яких може призвести до фінансових потрясінь (подібних подіям серпня 1998 р.). Особливо небезпечні такі різновиди транскордонного руху капіталу, як притік та відтік спекулятивного капіталу і незаконний вивіз капіталу резидентів. Ввезення і вивезення капіталу, таким чином, може мати і позитивні, і негативні наслідки для соціально-економічного розвитку країни, диференційовані по регіонах, галузях та групах населення. Однозначна оцінка транскордонного руху капіталу загалом не можлива: необхідно аналізувати його конкретні елементи, у тому числі й такі, що відрізняються за своїм походженням та інституціональними формами.

Оскільки „втеча капіталу” значною мірою здійснюється в нелегальній формі, оцінити його розміри досить важко. Доволі проблематичною є оцінка масштабів тіньової економіки, яка за визначенням ухиляється від „обліку та контролю”. Методи оцінки тіньового сектора економіки можуть бути зведені до наступних: (1) використання специфічних індикаторів (який, у свою чергу, включає прямі та непрямі методи оцінки); (2) оцінка детермінантів; (3) структурний метод та (4) змішані методи. Аналіз даних свідчить про зростання тіньового сектора і пов’язаного з ним тіньового капіталообігу в усьому світі. Це різношвидкісний процес: відносно повільний в розвинутих країнах, досить динамічний у країнах, що розвиваються, і прискорений у країнах з перехідною економікою.

Останнім часом тенденція до зростання тінізації в економіці набуває дедалі більшої виразності у глобальному масштабі. Так, за оцінками ОЕСР, тінізація економіки за останні 5 років зростала щорічно на 6,2 % при загальному економічному зростанні в середньому на 3,5%. Державою з найвищим відсотком тіньової економіки у ВВП серед розвинутих країн світу вважається Греція, де 29% ВВП створюється у тіньовому секторі економіки. За нею йдуть Італія (27,8%), Іспанія (23,4%) та Бельгія (23,4%), потім – Ірландія, Канада, Франція та Німеччина (14,9–16,3%). Найнижчі показники мають Австрія (9,1%), США (8,9%) та Швейцарія (8%). Серед країн з перехідною економікою найвищий відсоток тіньової економіки у ВВП мають Грузія (68%), Азербайджан (61,3%) та Україна (54,7%) – у країнах колишнього Радянського Союзу, а також Сербія та Чорногорія (39,1%), Болгарія (38,3) та Румунія (37,4%) – у країнах Центральної та Східної Європи. Державами з найнижчим показником тіньової економіки у ВВП є Литва (32,6%) – серед країн колишнього Радянського Союзу, та Чехія (20,1%) і Словаччина (20,2%) – серед країн Центральної та Східної Європи.

В роботі узагальнено основні методи розрахунку обсягів „втечі капіталів”, що базуються на даних платіжного балансу. Така оцінка має опосередкований характер, оскільки не можна ототожнювати дані платіжного балансу з прямими показниками „втечі капіталу”. Проте агрегована оцінка, отримана на основі даних платіжного балансу, може розглядатися як найбільш доказова оскільки її формування засноване на жорсткій статистичній базі.

Аналіз масштабів „втечі капіталу” в деяких країнах з перехідною економікою на основі даних статті „чисті помилки та упущення” дозволив визначити низку країн, у яких спостерігається постійне негативне та позитивне сальдо (Таблиця 1). Так, досвід країн, де реформи відбувалися більш успішно (Угорщина, Словаччина, Чехія та Литва) свідчить, що „втеча капіталу” із цієї групи країн мала місце на початку перетворень, а після закріплення результатів реформ та відновлення зростання виробництва зупинилася, з 2000-2001 рр. уже мав місце приплив коштів в країни цієї групи. У іншій групі країн (Хорватія, Казахстан, Росія і Україна) спостерігається тенденція до нарощування негативного сальдо, тобто має місце явище відтоку капіталу у нелегальній формі.

Таблиця 1

Динаміка масштабів „втечі капіталу” в деяких країнах з перехідною економікою, млн. дол.

Джерело: складено автором на основі даних International financial statistics, 2004 № 12

Основні методи розрахунку обсягів „втечі капіталів” можна об’єднати у такі основні групи: (1) загальний метод – „втеча капіталу” оцінюється за сумою приросту іноземних активів резидентів (крім офіційних резервів) та по статті „помилки та упущення” в платіжному балансі; (2) залишковий метод – передбачає порівняння джерел капіталу (тобто чистого приросту зовнішньої заборгованості і чистого приросту іноземних капіталовкладень) з характером його використання (тобто дефіцитом платіжного балансу і змінами в іноземних резервах за рік); (3) метод М. Дулі – передбачає необхідність внесення поправки на „чисті помилки та упущення” і на різницю в даних міжнародної статистики у базисних посиланнях залишкового методу; (4) метод ретельного аналізу – оцінюється сума короткострокових переказів капіталу із небанківського приватного сектора та статті „помилки та упущення” в платіжному балансі; (5) метод, що враховує борг приватного сектора – оцінка ведеться, виходячи зі збільшення зовнішнього боргу за рахунок переказів банків і небанківських установ, і коригується по статті „помилки та упущення” в платіжному балансі; (6) обхідний метод – „втеча капіталу” дорівнює долі іноземних активів резидентів, що не декларуються для обкладання податком; (7) методика розрахунку „втечі капіталу” російського економіста А. Булатова, що базується на підбитті статей платіжного балансу: недонадходження експортної виручки плюс ненадходження товарів і послуг в рахунок переказів по імпортних контрактах плюс „чисті помилки та упущення” – у „вузькому” – та добавляючи капітальні трансферти, портфельні інвестиції плюс надані позики, надані торгові кредити і аванси плюс залишки на поточних рахунках і депозити, готівкова іноземна валюта – у „широкому” значеннях. Враховуючи доларизацію трансформаційних економік, крім перелічених слід додати метод оцінки купівлі іноземної валюти в країні, виходячи з приросту заощаджень населення в іноземній валюті і долі грошових потоків населення, що використовуються на їх купівлю.

Аналіз світового досвіду введення контролю за відтоком капіталу та шляхів вирішення проблеми повернення капіталів проведено у двох напрямах: 1) запровадження жорстких заходів та норм валютного, податкового, кримінального законодавства, які спрямовані переважно на те, щоб перекрити канали подальшого відтоку капіталів (причому він зазвичай має тимчасовий характер, оскільки згодом з’являються нові варіанти, що нівелюють усі зусилля); 2) базується на „економічній амністії”, що включає сукупність адміністративних та економічних заходів держави, спрямованих на повну або часткову легалізацію фінансових ресурсів тіньового ринку і господарських процесів (що раніше вважалося незаконним), а також помилування осіб, що скоїли правопорушення через зменшення бази оподаткування чи несплату податків.

Досвід країн, що використовували контроль за відтоком капіталу, свідчить про те, що: 1) ефективний контроль повинен бути всеосяжним, жорстко втілюватися в життя і супроводжуватися необхідними реформами і змінами політики; 2) методи контролю не забезпечують тривалого захисту за наявності істотних стимулів до обхідних маневрів, особливо привабливих відмінностей у прибутковості на офшорних ринках, а також при сильних ринкових очікуваннях знецінення валюти; 3) здатність контролювати активність офшорного ринку може служити інструментом заборони відтоку капіталу і відмежування від спекулятивного тиску; 4) ефективні заходи контролю пов’язані з ризиком завдати збитків легітимним операціям, у тому числі прямим іноземним інвестиціям і пов’язаним з торгівлею операціям хеджування, а також можуть підвищити витрати доступу до міжнародних ринків капіталу. Світовий досвід свідчить про складність оцінки ступеня ефективності контролю за рухом капіталу в частині захисту від зовнішніх потрясінь або в забезпеченні простору для реалізації якісної економічної політики, оскільки сам контроль не має кількісного вираження.

Світовий досвід проведення економічних амністій капіталів, що „втекли” не є надто багатим. Економічні амністії проводилися у Швейцарії, Китаї, США, Ірландії, Франції, Індії та Аргентині. Проте найбільший інтерес представляє досвід проведення економічної амністії у Казахстані у 2001 р., оскільки він був останній за часом та наші країни достатньо близькі історично. Основні економічні результати цієї амністії полягають у тому, що в офіційний обіг держави повернулося близько 500 млн. дол. США. Цей капітал розміщений у банківській системі Казахстану і працює на економіку країни.

Третій розділ „Вплив „втечі капіталу” на макроекономічний розвиток України” присвячено дослідженню основних шляхів здійснення „втечі капіталу” з України, масштабів цього явища та виявленню його впливу на макроекономічні показники держави, а також розробці підходів до формування заходів протидії „втечі капіталу” з України.

Унаслідок відтоку ресурсів з України загострюються проблеми ліквідності, неплатежів, відбувається збільшення тіньового сектора. Накопичення тіньових капіталів, збільшення їх обсягів зумовило зміну якісних ознак і форм використання таких капіталів. Залучений в економічний (як легальний, паралегальний, так і нелегальний) обіг, значний обсяг капіталів кримінального походження зумовив стрімке зростання темпів та кількості його відтворення, а це, в свою чергу, призвело до активного впровадження безготівкових схем використання таких капіталів.

В Україні рівень тінізації на початку 90-х суттєво підвищився. За офіційними даними, свого максимального показника рівень тіньового сектора досяг у 1997 р. – 43,5% ВВП. Починаючи з 1998 р. масштаби тіньової економіки дещо знизилися. У 2003 р. вони становили 35% ВВП. Проте зазначена динаміка тіньової економіки в Україні не кореспондується з міжнародними експертними оцінками. Так, наприклад, за даними Ф. Шнайдера обсяг тіньової економіки в Україні (розраховані за методом аналізу попиту на гроші та за альтернативним методом моделювання) постійно збільшується з 52,2 % ВВП у 1999-2000 рр. до 54,7 % у 2002-2003 рр. За приблизними власними оцінками, на кінець 2004 року рівень тінізації економіки України становив 53-54%.

На сьогоднішній день основними способами „втечі капіталу” з України є: неповернення валютної виручки під приводом форс-мажорних або інших обставин; необґрунтовані авансові платежі при імпорті в рахунок майбутніх поставок товарів, які часто взагалі не здійснюються; цінові маніпуляції, за яких валюта залишається за кордоном; перерахування на рахунки іноземних фірм валютних коштів в рахунок оплати фіктивних послуг; заниження контрактної ціни при експорті та її завищення при імпорті; внесення страхового депозиту в іноземний банк начебто для отримання кредиту; вивезення капіталу приватними особами, в тому числі за допомогою кредитних карток та інші.

У роботі зроблені розрахунки масштабів „втечі капіталу” з України на основі даних платіжного балансу (статей „чисті помилки та упущення” та „рух короткострокового капіталу”) за методом ретельного аналізу, або, як ще його називають, „методом гарячих грошей” Дж. Каддінгтона і С. і К. Кеткарі, які свідчать про значний відтік капіталу з України протягом останніх років (Таблиця 2). Однак застосування такого підходу не повинно претендувати на остаточну точність розрахунків, оскільки кошти можуть змінити свій статус, і капітал, що був виведений за межі країни як короткостроковий може швидко перетворитися в довгостроковий або навіть і безповоротний. Крім того, офіційні дані значно відрізняються від розрахованих нижче, але загальна тенденція подібна. Так, за даними Національного банку України в 2000 р. країну покинули 385 млн. доларів США, в 2001 р. – 898 млн. доларів США, а в 2002 р. – 2271 млн. доларів США.

Таблиця 2

Розрахунок „втечі капіталу” з України за „методом гарячих грошей”

Джерело: складено автором на основі даних платіжних балансів України.

У дослідженні аргументовано доцільність використання методики розрахунку російського економіста А. Булатова як найбільш оптимального умовам України підходу для визначення обсягів „втечі капіталу”. Проте, на практиці вказаний підхід не може бути у повній мірі використаний для вирахування масштабів „втечі капіталу” з України, оскільки дані щодо неотримання експортної виручки та ненадходження товарів і послуг в рахунок переказів грошових коштів по імпортних контрактах довго були, відповідно до нормативних актів Національного банку України, документами для службового користування. І лише починаючи з І кв. 2004 р., у зв’язку з появою значних розбіжностей між платежами за експортно-імпортними операціями та обсягами експорту-імпорту товарів і послуг, що не знаходять відображення у даних про заборгованість підприємств, оцінка обсягів недоотриманої виручки за експорт та платежів за імпорт, що не надійшов до України, були включені до платіжного балансу України.

В роботі з застосуванням лінійної регресійної моделі було оцінено економічний вплив „втечі капіталу” на макроекономічні показники країни. Розрахунки зроблено на прикладі Російської Федерації. Аналогічні розрахунки по Україні неможливо здійснити через відсутність необхідних статистичних даних. На підставі даних Центрального банку Російської Федерації та Державного комітету статистики Російської Федерації було використано декілька агрегованих макроекономічних показників економіки країни протягом 1995-2003 рр. Серед цих показників, обрахованих у відсотках до попереднього року, були ВВП Російської Федерації, втеча капіталу, інфляція та інвестиції в основний капітал. За допомогою побудованого регресійного рівняння було виявлено величину функціональної залежності ВВП Російської Федерації від решти трьох зазначених показників, зокрема, від „втечі капіталу”.

Згадане рівняння мало такий вигляд:

X = а0 + а1F +а2 I+а3 K

де: X – ВВП; F – обсяг „втечі капіталу” з країни (розраховано відповідно до „вузького визначення” Булатова, за даними платіжного балансу в аналітичному представленні за відповідні роки); I – інфляція; K – інвестиції в основний капітал; a0, a1, a2, a3 – коефіцієнти рівняння.

У результаті рівняння набуло вигляду

X=68,180,01F0,05I+0,40K.

Обчислений коефіцієнт детермінації становив r2=0,98 (тобто має місце майже повна кореляція з моделлю).

Проведений автором регресійний аналіз свідчить, що вплив „втечі капіталу” на зростання ВВП Російської Федерації є негативним. Проте цей вплив, попри очікування, виявився досить слабким. Справді, 0,01% – низький ефект впливу згаданого чинника, який, з огляду на значення коефіцієнтів, був найменшим серед інших чинників. Це можна пояснити, на нашу думку, тим, що наведена оцінка масштабів „втечі” тіньових і паралегальних капіталів не є точною, оскільки в ній не враховано тіньовий (контрабандний) відтік капіталу. Платіжний баланс відображає операції на основі інформації, що взята з первинних документів, і фіксує лише явні випадки тіньового і паралегального обігу, коли має місце неповернення експортної виручки, зафіксованої у первинних документах (у Російській Федерації це контракт, паспорт угоди та інше), або коли має місце непогашення імпортних авансів. „Втеча капіталу”, що здійснюється, наприклад, за допомогою маніпулювання цінами, взагалі не враховується в платіжному балансі. При цьому вказана модель все ж таки демонструє, що більш високе економічне зростання пов’язане з менш інтенсивною „втечею капіталу”.

Україна в стратегії протидії „втечі капіталу” обрала шлях ліберально-адміністративний, що передбачає запровадження контролю за відтоком капіталу, причому для України характерне поступове ослаблення адміністративної складової цього шляху. Перед Україною стоїть проблема не лише протидії „втечі капіталу”, а й репатріації цих капіталів. Повернути капітали адміністративними методами практично неможливо. Певною мірою цю проблему може вирішити економічна